"Географія" К. Птоломея як ключ до стародавньої історії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Географія" К. Птоломея як ключ до стародавньої історії України

географічний озеро античний

У статті йдеться про Амадоцьке озеро, Амадоцькі гори, народ амадоки і місто Амадока, тобто об'єкти згадані у «Географії» К. Птолемея. Відсутність на теперішніх картах Амадоцького озера дало підставу називати його гіпотетичним або й писати про «фантазії давніх географів».

Видатний античний вчений Клавдій Птолемей (90168 р. н.е.) у своїй знаменитій праці «Посібник з географії», більш відомій як «Географія», описав і позначив на картах координати біля 8 тисяч об'єктів: морів, рік, озер, островів, гір, міст на усьому просторі відомої стародавнім грекам Ойкумени від Канарських островів в Атлантичному океані, на заході, до Китаю на сході і від екватора на півдні до Північного Льодовитого океану.

Восьма карта К. Птолемея називається «Європейська Сарматія», на ній зображено територію ЦентральноСхідної Європи від Вістули (Віс ли) на заході до Танаїсу (Дону) на сході. Оригінал карти до наших днів не дійшов збереглася лише текстова частина «Географії», на основі якої у ХVХVІ ст. були відновлені й самі карти.

«Географія» К. Птолемея засвідчила добру обізнаність стародавніх греків про увесь географічний простір, який їх оточував і куди сягнули давні грецькі мандрівники та торговці. Судячи з праці К. Птолемея, стародавні греки добре знали територію теперішньої України, називали її Європейською Сарматією та побували практично в усіх її куточках.

Це добре видно з описів К. Птолемеєм рік Вістули (Вісли), Тіри (Дністра), Борисфена (Дніпра), Гіпаніса (Південного Бугу), Танаїса (Дону), Карпатських гір, міст уздовж цих рік, а також ПівнічноЗахідного Причорномор'я та Криму. На просторі між Дністром і Дніпром К. Птолемей згадує такі народи, як венеди, бастарни, галінди, карпіани, амадо ки, навари, роксолани та ін.

За великим рахунком опис Клавдієм Птолемеєм Європейської Сар матії то опис української землі перших століть нашої ери, тому праця античного вченого є не лише географічним джерелом, а, передусім, історичним. Уважне дослідження кожного географічного об'єкту, вказаного К. Птолемеєм на території теперішньої України, може пролити чимало світла на її стародавню історію.

До таких малодосліджених географічних об'єктів К. Птолемея на карті «Європейська Сарматія» належать Амадоцьке озеро, Амадоцькі гори, місто Амадока і народ амадоки. Усі вони мають спільну словотвірну основу атадо і походять від головного географічного об'єкту Амадоцького озера, до якого прилягали Амадоцькі гори, там же знаходилося місто Амадока, а народ амадоки проживав уздовж велетенської водойми, якої тепер в Україні немає. Із чотирьох назв із основою amaдo водойма була найбільшою, тому окрім восьмої карти під назвою «Європейська Сарматія» Клавдія Птолемея вона присутня і на його «Карті світу», але без зазначення назви.

Практично до усіх географічних об'єктів з основою amaдo К. Птолемей подає їх точні координати. За його даними Амадоцькі гори розташовані під 55° довготи 51° широти.1 Тут слід зазначити, що до наших днів обчислення широти на картах збереглося з античних часів, а показники довготи змінили у 1884 році, взявши за основу відлік меридіанів по Ґрінвічу.

Про координати Амадоцького озера К. Птолемей пише так: «6. Частина ріки Борисфен біля озера Амадоки лежить під 53°30' 50°20' (широти Д.Ч.), а найбільш північний витік Борисфена під 52° і 53°».

Місто Амадока К. Птолемей розташовує на 56° довготи і 50°30' широти.

Про те, що К. Птолемею можна довіряти у його географічному розташуванні Амадоцького озера, Амадоцьких гір, міста Амадоки і народу амадоки свідчать досить точні координати поданих на його картах інших, добре знаних об'єктів. Порівняння широт міст за Птолемеєм і сучасних даних свідчить, що відхилення є мінімальними, вони складали 2°20' для Лондона; 0°10' для Парижа; 0°20' для Неаполя; 2°20' для теперішнього Херсона (Борисфена за К. Птолемеєм); 0°20' для Дамаска; 0°55' для Тегерана.4

За К. Птолемеєм народ амадоки населяв береги Амадоцького озера і Амадоцькі гори. К. Птолемей уточнює, що «нижче однойменних горів живуть амадоки і навари».5 Отже, за К. Птолемеєм народи амадоки і навари проживали на одній і тій самій території нижче, тобто південніше, Амадоцьких гір. Про народ під назвою амадоки ми ще будемо говорити докладніше, але, насамперед, зазначимо, що назва народу навари співзвучна назві неври, присутній у працях багатьох античних авторів, тому тут може мати місце елементарна описка, що й призвело до помилкового перекручення; на таке вказує і відсутність назви народу навари в інших давньогрецьких авторів. Про співставлення птолемеєвих наварів із неврами пише й публікатор російського перекладу праці Клавдія Птолемея академік В.В. Латишев.6

Амадоцьке озеро, Амадоцькі гори, місто Амадока і народ амадоки досить довго зображувалися на різноманітних географічних картах. Амадоцьке озеро зникло з карт щойно у XVII ст. Тепер такого озера згідно координат К. Птолемея в Україні немає. Виникає резонне запитання: а що ж то було? І якщо озеро таки існувало, то куди поділося? Подібне стосується Амадоцьких гір, міста Амадоки і народу амадоки. Питання дуже загадкові, вкрай інтригуючі і дивовижно цікаві, а відповідь на них вражаюча та надзвичайно повчальна, як для географії, так і для історії, бо до цього часу проблема Амадоцького озера, Амадоцьких гір, міста Амадока і народу амадоки є невирішеною проблемою науки та залишається малознаною темою для широких кіл читачів, свідченням чого є те, що про нього навіть не згадують такі фундаментальні енциклопедичні видання як «Географічна енциклопедія України» (1989), «Українська радянська енциклопедія» (1977), «Український радянський енциклопедичний словник» (1986), «Енциклопедія українознавства» (1993), «Большая советская энциклопедия», («Велика радянська енциклопедія»), (1969), польська «Wielka encyclopedia powszechna» («Велика загальна енциклопедія») (1962). До 2010 р. про Амадоцьке озеро була відсутня будьяка інформація і в Інтернеті. Відомо, що в Україні тему Амадоцького озера піднімало і про неї згадувало вкрай мале коло дослідників: Т.Люта, Р. Сосса, Я. Дашкевич, О. Пламеницька, М. Бандрівський, Т. Дишкант.

Амадоцьке озеро

В Європі відкрили для себе працю К. Птолемея щойно наприкінці XXV ст., а у 1406 р. її переклав з грецького оригіналу на латинську мову Джокандо д'Анджело.7 Впродовж тривалого часу поширювалися латиномовні рукописні праці К. Птолемея «Географія». У 1466 р. німецький майстер Миколай відновив карти К. Птолемея у трапецієподібній проекції відповідно наведених ним географічних координатів. Усі грецькі назви Птолемея були транскрибовані на латинську мову.8 Відгравійовані карти увійшли до першого ілюстрованого друкованого видання «Географії» К. Птолемея, яка побачила світ у Болонії в 1477 р.9 З того часу праця і карти К. Птолемея з різноманітними доповненнями та уточненнями видавалися неодноразово. На цих картах, відповідно до географічних координатів К. Птолемея Амадоцьке озеро зображували на межі Волині і Поділля. Озеро виділялося величезними розмірами; на різних картах з нього витікало від 4х до 8и рік, зокрема таких як Стир, Горинь, Случ, Збруч, Серет, Стрипа, Смотрич, Південний Буг і навіть Західний Буг. Мало це озеро й різні назви: прикметник амадоць ке був незмінним але додаток писали латиною порізному: Amadoca Palus, Amadoca Paluster, Amadoka Lago і німецькою Amadoca See.

Амадоцьке озеро зображували на «Восьмій карті Європи» К. Птолемея. Її неодноразово друкували із змінами, виправленнями і доповненнями.10 Зокрема у 1511 р. карту видав Якобо Пент у Венеції. На цій карті показано Амадоцьке озеро, біля якого бере початок права притока Дніпра Прип'ять, яка позначена без назви.11 У 1513 р. друкар Йоган Скотт видав у Страсбурзі «Восьму карту К. Птолемея», на якій окрім Амадоцького озера (Amadoca Palus) зображені і Амадоцькі гори (Amado montes) та зазначено етнос амадоки.12 На карті Польщі німецького картографа Себастьяна Мюнстера (14771547), виданій у 1540 р. в Базе лі, показано Амадоцьке болото (Amado palus), яке починається від гір, які творять чашу Амадоцького болота. Із самого Амадоцького болота на північ випливають Горинь та її притока без назви (Случ); на схід випливає Бог (Південний Буг) та його, теж не названа притока; на південь витікають дві неназвані притоки Дністра. При цьому показано, що Буг (Bugk), тобто теперішній Західний Буг бере початок із західного боку хребта Амадоцьких гір, а біля самих витоків Західного Бугу позначено неназвану ріку ліву притоку Дністра. На північних схилах Амадоцьких гір показано витоки р. Стир.13 Слід відзначити, що ці зображення є досить точними як на 1540 рік. Якщо географічні об'єкти показані на карті С. Мюнстера прив'язати до сучасної карти, то маємо майже стовідсоткове співпадіння витоків Західного Бугу, Серету і Стиру. Усі ці три ріки беруть початок в радіусі 7 км і витікають із горбогір'я плато Подільської височини, яке з боку Брідської низовини воно має вигляд горів. Неназваною С. Мюнстером є лише ріка Серет. Вже з цього можна зробити висновок, що Амадоцькі гори це горбогір'я Гологорів Вороняків. На схід від цього горбогір'я і починалося Амадоцьке озеро.

На базельській карті 1550 р. «Польщі та країн, які підкорило польське королівство» Себастьяна Мюнстера, показано Амадоцьке озеро, але наведено його німецьку назву «Amadoca See».14 Згодом Амадоцьке озеро з'явилося на картах видатного фламандського картографа Герарда Меркатора (15121594), потім воно потрапило в карту Польщі Якова Гастольді (1562), карту Європи Каспара Вопеля та в цілу низку інших карт.15 Амадоцьке озеро систематично зображувалося на європейських картах аж до середини XVII ст.16

Сам факт існування Амадоцького озера географи та історики досі беруть під сумнів. Т. Люта про нього пише так: «Під впливом стародавніх карт на мапу (С.Мюнстера Д.Ч.) нанесено озеро Amadokia Palus, яке начебто було між Поділлям і Волинню».17 Р. Сосса дає таке пояснення: «Для західноєвропейських карт території України XVI ст. характерним було зображення гіпотетичного Амадоцького озера між Поділлям і Волинню, з якого начебто витікають річки Горинь і Случ. Озеро зникло з карт лише у середині XVII ст.».18 Більш категоричним був Я. Дашкевич: «Пошуки неіснуючого (Амадоцького Д.Ч.) озера, капризу географів 1516 століть, значною мірою нагадують невдалі спроби підвести раціональну базу й під інші картографічні фантазії».19 Тобто, Я.Дашке вичне лише ставить під сумнів саму ймовірність існування Амадоцько го озера, а й називає його «капризом географів» і «фантазією».

Цілком протилежну позицію зайняла О. Пламеницька, посилаючись при цьому на ряд поважних аргументів. До таких вона відносить той факт, що ще Геродот у V ст. до н.е. знав про це озеро і писав: «ріка Гіпаній (Південний Буг Д.Ч.) випливає зі Скіфії і пливе з великого озера... Це озеро цілком правильно називається «Матір'ю Гіпанія». (Геродот, IV, 52). Про озеро Амадока (Amadoca Lacus) пише у «Географії» і Клавдій Птолемей (II ст. н.е.) та подає його географічні координати. Саме із «Географії» К. Птолемея Амадоцьке озеро потрапило у карти Європи XVI XVII ст. Проведений О. Пламеницькою аналіз картографічних матеріалів і картографування археологічно досліджених поселень на території, що співпадає з верхів'ям Південного Бугу показав, що на ній відсутні пам'ятки археології у хронологічному інтервалі від IV III тис. до н.е. і до XIII ст. н.е. Цей факт на думку О. Пламе ницької «може бути опосередкованим свідченням існування в межах цієї території озера». Окрім цього, О. Пламеницька посилається на молдавську дослідницю В. Веріну, яка обстежуючи у 1969 р. територію нанесеного на карти Амадоцького озера, виявила озерні відклади, та встановила, що рельєф місцевості має форму округлої улоговини, гребінь якої особливо чітко видно на лівому березі р. Збруч біля м. Сатанова Хмельницької області. Тобто В. Веріна підтвердила вірогідність існування у давнину великого озера у верхів'ї Південного Бугу. За її дослідженнями Амадоцьке озеро на заході починалося десь біля теперішнього Збаража, і простягалося до Хмельницького та Сатанова на сході. У довжину воно мало біля 130 км, а ширину 50. Якщо це озеро доходило до Збаража, то і всі долини рік Серет та !ква тут мусили бути заповнені глибокою водою, відповідно і біля теперішніх Бродів долини річок Суховилка та Бовдурка теж були повноводні.

Подібну думку висловив і М. Бандрівський: «Те, що велике озеро в цьому місці не вимисел середньовічних картографів, а факт, який слід враховувати при археологічних ретроспекція, свідчать дані геоморфо логії.»

Причини висихання Амадоцького озера пов'язують із геологічними зрушеннями, які почалися ще у давні часи і тривали досить довго. Вірогідність такого підтверджується і тим незаперечним фактом, що теперішній рівень Чорного моря на 1011 м. вищий від рівня, який був на рубежі нашої ери. Якщо відбувалися такі колосальні геологічні зміни у чаші Чорного моря, то мусили проходити і подібні процеси у місцях віддалених від нього усього на 300400 км. Це у свою чергу свідчить, що зображення на стародавніх картах Європи Амадоцького озера не є фантазією античних істориків та географів, а може бути цілком достовірною реальністю. Однак, яким чином прояснити доволі загадкову ситуацію?

ОРИГІНАЛ «ГЕОГРАФІЇ» К. ПТОЛЕМЕЯ ТА ЇЇ КОПІЇ

К. Птолемей написав свою працю грецькою мовою у II ст. нашої ери. Наприкінці XIV ст. «Географію» К. Птолемея виявили, а на початку XV ст. вчені доби Відродження її переклали латинською мовою і видали. Тобто між часом написання праці та її перекладом, переписуванням і друкуванням лежить хронологічний проміжок у майже 1400 років. Цілком зрозуміло, що впродовж такого тривалого часу початковий оригінал праці К. Птолемея неодноразово переписували грецькою мовою, перекладали на латинську та знову переписували, а потім друкували, відтворювали карти і їх видавали. З 1477 до 1600 року працю К. Птолемея видавали 42 рази латинською, німецькою, італійською мовами. У різних виданнях карт зображення Амадоцького озера має чимало відмінностей у самій конфігурації його обрисів, навіть у назві та її написанні. Його позначають Amadoca Амадока; Amadoca Lacus Амадоцьке озеро; Amadoca Palus Амадоцьке болото; Amadokia Palus Амадоцьке болото; Amadoka Lago Амадоцький став; Amadoca See Амадоцьке озеро. На різних картах показано і різну кількість рік, які витікають із цього загадкового водоймища на границі Волині і Поділля. Численні розбіжності вказують на помилки, або на те, що Амадоцьке озеро не було постійним, а періодично змінювало свою конфігурацію. Цілком можливо, що тут ми маємо справу і з одним, і з другим.

На жаль, ми не знаємо як в оригіналі своєї праці К. Птолемей написав грецькою мовою назву озера з якого витікало ряд рік. У нас виникла небезпідставна підозра, що у назві Амадоцьке озеро вкралася помилка. Не виключено, що помилкове написання назви озера могло статися ще на самому початку від інформаторів самого К. Птолемея, або під час переписування його праці. Підозра про помилку виникла тому, що назви з основами амадок і мадок практично відсутні у словниках грецької, латинської та інших європейських мов. Лінгвістичне гніздо амад дає лише чотири назви: Амадоцьке озеро (болото, став) Амадоцькі гори, які прилягали до однойменного озера, місто Амадока і амадоки (етнос).

Усі ці назви зустрічаються лише на картах XV XVII ст. і завдячують своїй появі К. Птолемею.

Досліджуючи етнонімію праці К. Птолемея, О.С. Стрижак, посилаючись на В.І. Абаєва, пояснює назву етносу амадоки як сироїди (від скіфського amaadaka «ті, що їдять сире». Подібне пояснення задовго до О.С. Стрижака навів М. Грушевський, який схилявся до думки, що назву птолемеєвих амадоків слід тлумачити із санскритського amad, amadaka «сироїди», «ті, що їдять сире». Він навіть порівнював з ними геродотових «людоїдів». Такі пояснення викликають великі сумніви з огляду на наступне.

Птолемеєві амадоки проживали довкола озера Амадока, що знаходилося на межі Волині і Поділля. Ця земля ще із трипільських часів (6 тис. р. до н.е.) була краєм землеробів. В античні часи (VIII ст. до н.е. II ст. н.е.) цей край, разом із усім межиріччям Дністра, Верхнього Бугу (Західного) і Середнього Дніпра був головною житницею Стародавньої Греції. Про торгівлю тодішнього населення Українського Лісостепу (скіфіворачів) зерном згадує ще Геродот. (Геродот, IV, 17). Якщо землероби продавали пшеницю, ячмінь, просо та інші зернові продукти грекам, у яких хліб був головною їжею, то такою ж він мусив бути у краю де зерно виробляли. Вже ця обставина аж ніяк не узгоджується із визначенням амадоків як сироїдів. На скіфській мові, на яку посилається О.С. Стрижак, ата «сирий». Можливо, що від нього й походить скіфська (давньоіранська) назва «сироїди», але стосувалася вона не хліборобів межиріччя Дністра і Південного Бугу, а мешканців далекої півночі, які дійсно харчувалися сирим м'ясом.

Світло на проблему Амадоцького озера може пролити семантика (внутрішній зміст) самої назви. Проте, розгадка етимології Amadok, на наш погляд, лежить не у традиційній площині пояснення з інших мов цього слова, а, передусім, у його помилковому написанні. Така думка випливає з того факту, що слово амадок та похідні від нього ні про що не говорять і є незнаними європейським мовам. Цим словом amadoca (амадока) неможливо пояснити семантику самої назви Амадоцьке озеро (болото, став). Вже з цього видно, що такий видатний вчений як Клавдій Птолемей не міг позначати величезне озеро у Європі цілком невідомим словом, яке ні про що не говорить.

Граматична описка у назві птолемеєвої водойми

Про те, що давньогрецькі і латинські імена народів та географічні назви дуже часто пишуться з помилками звернув увагу ще В. Татіщев (16861750). Він зауважив, що найчастіше у таких назвах трапляються заміни букв.28 До таких назв народів, написаних із помилками, В. Татіщев відніс і назву етносу амадоки29 При цьому В. Татіщев наголосив, що у давньогрецькій мові прийменник а має характер заперечення у значенні не.30 Тобто слово amadoku, якщо його вимовляти погрецьки, буквально означає «не мадоки». У цей же час у латинській мові частка а у слові означає «на», «біля», «при». Наведене спонукає до уважного дослідження самої назви Амадоцьке озеро.

Найдивнішою фонемою у слові amadok (амадок) є m (м). Якщо її замінити латинським v, то все стає на свої місця і ми отримаємо цілком зрозумілу назву Avado(c). Розглянемо цю ситуацію більш докладно.

Слово avado складається з основи vado і частка а. На латинській мові vado означає «брід», а частка а вказує на простір і свідчить, що це місце знаходилося біля чогось; у даному випадку «біля броду», «на бродах», «при бродах». На відміну від дуже темного слова amado, яке не має словотвірних основ, слово vadо (vad) є твірним гніздом багатьох слів: vadare «вбрід»; vadum «мілке місце»; vadus «дно», «глибина»; vadosus «мілина»; vadun «мілководдя». Разом з іншими словами іменник vado творить стійкі словосполучення: vado transire «переправлятися вбрід»; vado traducere «переводити вбрід», flumina vadari «переходити вбрід»; tentare vado «шукати броду»; vada Heвгі «ріка з бродами Гебр». У румунській мові vad означає «брід», іспанською та італійською слово vado має таке ж значення. На карті Румунії бачимо такі міста як ВадуДобрей, ВадулКіршулей, ВадулПа ший, Вадурі та інші; на карті Італії Вадо, Вадо Лігуре, Овадо; в Іспанії Вадоллано; в Молдові Вадулуй. Таким чином, просте порівняння слів amadoc, яке не має словотвірного гнізда і невідоме європейським мовам та слова avado, з його словотвірною основою vad, присутньою в латинській та романських мовах (італійській, іспанській, румунській, молдавській) дає достатні підстави для висновку, що в численних лати номовних виданнях карти Клавдія Птолемея «Європейська Сарматія», на якій позначено озеро Amadoc (Амадок), ми маємо справу із банальною опискою внаслідок чого букву v записали як m.

Про те, що у назві озера Amadoc (Амадок) трапилася помилка не прямим, опосередкованим доказом є і такий факт. Словотвірна основа амадок вкрай малознана й у «Вікіпедії» там від неї є інформація лише

про Амадоцьке озеро, фракійського царя V IV ст. до н.е. Амадока, літературного героя з таким же іменем Амадок і назва сайту Амадок. У цей же час «Вікіпедія» подає безліч (!) похідних і від vado («брід»), і від avado(«біля броду», «на броді»). Уже сам цей факт красномовно свідчить про велику вірогідність помилки (описки) у слові Амадок (Amadoc) при переписуванні твору Клавдія Птоломея «Географія».

Слушність висновку про помилку посилюється докладним розглядом усіх назв Амадоцького озера на картах XV XVII ст. Розглянемо їх попорядку.

Amadoсa Lacus. Латинською мовою іменник lacus означає «озеро», «водойма». Якщо у цій назві слово Amadoca, яке ні про що не говорить, замінити на Avadoca «На бродах», «При бродах», «Біля бродів» (від vado «брід» і частки а «при», «на», «біля»), то матимемо дуже цікаву і надзвичайно чітку назву «Озеро на бродах», «Озеро біля бродів», «Озеро при бродах». Отже, топонім Avadoca Lacus означає «озеро на якому є броди», тобто місця зручні для переправи по дну на протилежний берег.

Amadoca (Amadoka) Palus. У цій назві Palus це «болото». При заміні Amadoca на Avadoca теж отримуємо цілком зрозумілу назву «Болото біля бродів», «Болото при бродах», «Болото на бродах», або просто: «Болото з бродами».

Amadoca Poluster. У перекладі з латинської paluster означає заболочене», отже маємо «Заболочена Амадока», тобто «Заболочені броди».

Amadoca Lago. Lago на латині означає «став», тобто штучно створене водосховище, за допомогою перекриття греблею русла річки і зупинки води. Замінивши Amadoca на Avadoca маємо «Став біля бродів», «Став з бродами».

Якщо врахувати помилку у написанні назви Амадоцького озера на картах XVXVII ст., коли замість літери m мала бути буква v, то отримуємо чіткі назви водойми: «Озеро на Бродах», «Озеро з Бродами», «Болото з Бродами». Таке вказує на те, що водойму переходили вбрід, бо вона подекуди була неглибокою. Це є ще одним свідченням штучного (рукотворного) походження водойми. Окрім цього, присутність в усіх назвах слова «броди» дає підставу ототожнити цю назву із птоле меєвим містом Амадока (Авадока), тобто «Місто на Бродах».

До цього слід додати ще й таке доповнення. До кінця XVIII ст. місто Броди, теперішньої Львівської області було розташоване на острові посеред велетенського Лагодівського ставу, позначеного на багатьох давніх картах України і Польщі, у тому числі на VIII частині «Спеціальної карти України» Ґ. Боплана. Назва цього ставу походила від півторакілометрової греблі, яка у с. Лагодів перекривала у найвужчому місці долину річки Бовдурки, лівої притоки р. Стир, правої притоки Прип'яті. В основі топоніму Лагодів ясно проглядається латинська назва ставу Lago (лаго). Очевидно саме так і назвали цей великий став

153

античні подорожні і купці, а місцеве слов'янське населення додало до латинської основи лаго свій присвійний суфікс ів і вийшло Лагодів «Село на Ставу». Вірогідність такого припущення посилюється такими фактами. Журналіст і краєзнавець М. Шишка, уродженець с. Лагодів Бродівського району, записав народний переказ, який передавався у селі із незапам'ятних часів від батька до сина про те, що назва їхнього села походить від «широчезного водяного плеса, яке у середньовіко ві часи суцільною канвою скрізь покривало нинішні торфовища. Теє водяне плесо з давніхдавен мої земляки називали Лагодою»31 Є на Брідщині і гідронім Лагодівка так називається ліва притока Стиру у с. Пониковиця, а із схилів Подільського плато у с. Підгірці бере початок річка Лагодів теж ліва притока р. Стир, яка протікає через с. Висоцьке і Ражнів. Велетенське водне плесо Лагода було влаштоване на р. Бовдурці правій притоці р. Стир. Назви двох лівих притоків Стиру Лагодів і Лагодівка прямо вказують, що на віддалі до 1015 км від ставу Лагода теж були влаштовані греблі та стави, які могли між собою сполучатися і творити єдину велику водойму. На ймовірність такого вказує і урочище Лагодів, яке, згідно Йосифінської метрики 1787 р., знаходилося на низовині між Підгірцями і Ясеновом.

В основі ойконімів з основою лаго: Лагодів, Лагода, Лагодівський став, Лагодівка, Лагодинці лежить давньогрецьке слово Хауод (лагоз). Воно ж вимовлялося і як Xaywv (лагон) та означало «впадина», «щілина», «ущелина», «яма», «вузьке місце». Звідси походять слова лагуна «заводь», «затока»; влагалище «жіночий орган». Ця ж основа присутня і в латинському слові lago «водойма», «став», «водяне плесо», «озеро», «болото».

Давньогрецьке слово Хауод (лагоз), Xaywv (лагон) у значенні «вузьке місце», чудово підходить для пояснення назви села Лагодів Бродів ського району на Львівщині. Там дійсно знаходиться найвужче місце між берегами широкої заплави річки Бовдурки. Якщо в інших місцях ця заболочена заплава простягається на кілька кілометрів і досі є практично непрохідною, то у Лагодові вона звужується до 1400 метрів. При чому обидва береги заплави тут мають піщані підвищення. А пісок якраз і є найкращим будівельним матеріалом для спорудження гребель. Саме тому у цьому найвужчому місці і влаштували греблю та зупинили воду річки Бовдурки, що й призвело до виникнення велетенського Ла годівського ставу, який проіснував аж до початку ХІХ ст. Цей став був одною із складових Амадоцького озера, згаданого К. Птолемеєм.

Українське слово лагодити теж має давньогрецьку основу(лагоз), Xaywv (лагон). Тепер це слово означає «ремонтувати», «щось будувати», а в античні часи на українських землях ним називали процес спорудження греблі у найвужчому місці заплави річки. Там, де таке влаштували, похідні від цього процесу отримали назви Лагодів, Лаго дівський став, Лагода, Лагодівка, Лагодинці.

Тепер слова лагода (злагода) присутні у багатьох слов'янських мовах. Білоруське і російське лагода означає «мир, порядок, влаштова ність», чеське lahoda «приємність», словацьке lahoda «задоволення, насолода», польське lagoda «лагідність», верхньолужицьке lahoda «привабливість, лагідність», нижньолужницьке lagoda «принадність», сербське і хорватське лагода «приємність, безтурботність», словенське lagoda «зручність». Українське лагідність теж означає «приємність і спокійність». В основі цих слов'янських мов лежить праслов'янська мова, у якій lagoda «порядок, приємність».

Праслов'янська мова існувала з ІІІ тис. до н.е. Остаточний її розпад припав на VVI ст. н.е. Тобто, в античні часи ще існувала єдність слов'янських мов. Саме тоді праслов'янська мова й запозичила давньогрецьке слово лагоз, лагон і воно на слов'янській отримало звучання як лагода. Спільним у праслов'янській та усіх інших слов'янських мовах є те, що слово лагода означає «спокій, порядок, приємність». Таке пов'язано із початковим значенням цього слова спорудженням греблі у найвужчому місці заплави річки. Цей процес називали лагодити. І коли греблю влаштували, наставала лагода вода навіть річки із сильною і швидкою течією зупинялася і ставала спокійною, а водяне плесо, що утворилося, милувало око і ставало приємним. В усьому панував лад і порядок. Із завершенням робіт по споруджені греблі наступала радість лагода.

Наявність слова лагода у слов'янських мовах вказує на їх спільне походження його стали вживати під час спорудження гребель на ріках, найбільш грандіозне будівництво яких пов'язане із влаштуванням штучно створеного Амадоцького озера, згаданого Клавдієм Птолемеєм. А його спорудили (злагодили) ще до часів славетного Геродота.

Давньогрецькі основи топонімів Лагодів, Лагодинці і гідронімів Лагодівський став, Лагода, Лагодів, Лагодівка дають достатні підстави припустити, що цей став і поселення біля нього походять ще з античних часів, тобто із середини І тисячоліття до н.е., коли слов'янське населення Українського Лісостепу, Волині, Поділля і Прикарпаття здійснювало інтенсивну торгівлю з греками, а після них із римлянами. Цілком ймовірно, що саме стародавні греки і стали ініціаторами спорудження гребель у верхів'ях багатьох рік, особливо на вододілах. За допомогою такого способу вони піднімали рівень води і тим самим значно полегшували транспортування товарів водними артеріями головними торговими шляхами тих далеких часів. Окрім цього, зупинка греблями води у руслах рік, які протікали біля краю вододілів піднімала їх рівень, чим зменшувала несудноплавну відстань між ріками різних басейнів та значно полегшувала транспортування суден волоками по суходолу із одної річкової системи до іншої. Саме греблі на річках у їх верхів'ях і утворили величезний став із латинською назвою Лаго (Lago).

Таким чином, усі чотири назви гідроніму із словом Amadoca, які зустрічаються на картах XV XVII ст., при виправленні явної описки і заміні букви m на v, дають дуже промовисті назви, які стосуються велетенської водойми між Волинню і Поділлям та проливають чимало світла на найдавніше минуле України.

Чому водойму називали і озером, і болотом, і ставом

На картах XVI XVII ст. водойма на межі Волині і Поділля має п'ять основних назв: просто Амадока (Amadoca), Амадоцьке озеро (Amadoca Lacus), Амадоцьке болото (Amadoca Palus), Заболочена Амадока (Amadoca Paluster) і Амадоцький став (Amadoca Lago). Виникає запитання: чому, на переважаючому фоні однойменних назв, водойма на межі Волині і Поділля виступає і як озеро, і як болото, і як став, і як Заболочена Амадока? Очевидно, що для подорожніх, які бачили цей географічний об'єкт він виглядав як озеро з огляду на його велетенські розміри; ті хто через нього плив, або переправлявся, називали його болотом, бо водойма не була глибокою і мала заболочені береги; таким же є пояснення щодо Заболоченої Амадоки, а для тих хто добре придивився, що й до чого, водойма була звичайним ставом. На наш погляд, найдостовірнішою назвою цієї водойми є термін став (на латині lago (лаго). До такого висновку спонукають наступні аргументи.

Перший. З одного озера ріки не можуть текти в басейни різних морів. У випадку з Амадоцьким Озером ми маємо ситуацію, коли на картах зображено, що з нього витікають Західний Буг (басейн Балтійського моря) і Південний Буг, Стир, Збруч, Серет, Горинь, Случ (басейн Чорного моря). Неможливою є і ситуація, коли з одного озера річки течуть в басейн Дніпра (у даному випадку Стир, Горинь, Случ) і Дністра (Збруч, Серет, Стрипа). Аби таке сталося потрібно, щоб вододіл між басейнами різних морів і різних рік проходив по самому озеру, що само себе виключає, бо не може вода, у силу земного тяжіння, створювати будь які підвищення на своїй поверхні.

Другий. Про те, що Амадоцьке озеро фактично було велетенським ставом, утвореним системою гребель, свідчить його назва Amadoca Lago, тобто Амадоцький Став. Такий висновок могла зробити будьяка особа, яка на власні очі бачила витоки з Амадоцького озера рік Стир, Західний Буг, Серет, Збруч, Горинь, Случ, Збруч, Південний Буг. Як то було покажемо на конкретному прикладі.

На окремих картах із Амадоцьким озером зображено, що з нього випливає ріка Стир. Вона бере початок зпід гори Збараж Бродівського району. Але у своїх витоках ця ріка має притоку Бовдурку, яка бере початок із джерел на схід від теперішнього села Дітківці. У селі Ла годів усю долину Бовдурки, у її найвужчому місці, перекриває півто ракілометрова гребля, по якій тепер проходить дорога і яку в народі й досі називають Греблею. Ця насипана із піску гребля має ширину понад 20 метрів; до кінця XVIII ст. вона зупиняла тут воду річки Бовдурки і творила став, який від цієї греблі тягнувся аж до с. Гаї Старобрідські, тобто на відстань біля 15 км, ширина цього ставу мала 46 км. На острові посеред Лагодівського ставу виникло поселення із назвою Броди (тепер однойменне місто Львівської області).

Турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі, який у 1642 р. побував у Бродах, записав у своїй «Книзі подорожей», що місто знаходиться посеред дуже великої ріки. Тобто став він сприйняв як велику ріку. Але якби Е. Челебі побував на Лагодівській греблі, то побачив би, що то не ріка, а великий став, з якого через греблю спадає невелика річка Бовдурка, права притока Стиру. Далі Бовдурка творила ще два великі стави Берлинський і Бовдурівський, вони, хоч і менші від Лагодівського, але все одно були дуже великими і проіснували аж до осушення боліт р. Стир у 60х рр. XX ст. Воду Лагодівського ставу спустили ще наприкінці XVIII ст. Тепер на його місці' тече невеличка річка Бовдур ка, але колись вона вражала своїми ставами подорожніх, мабуть саме її й сприймали за головне русло Стиру, правої притоки Прип'яті. Назви урочища Лагодів між селами Підгірці і Ясенів, річки Лагодів, яка там протікає і лівої притоки р. Стир у с. Пониковиця під назвою Лагодівка чітко вказують, що великі стави у давнину знаходилися і у цих місцях, віддалених від Лагодівського ставу на 1015 км. Не виключено, що увесь цей простір був залитий водою, яка підходила до північних відрогів Подільської височини, названих тепер горбогір'ям Вороняки, а на картах К. Птолемея Амадоцькими горами. Саме на протилежному південному схилі цих гір, тобто на віддалі до 15 км, широкою долиною протікав Західний Буг, перегородження греблею якого теж заливало водою неозорі простори, що й створювало враження величезною озера.

Коли у давні часи подорожні їхали з Волині на Поділля через Броди, то вони прямували вздовж Лагодівського ставу до теперішнього с. Гаї (колись із додатком Старобрідські). Тут закінчувався Лагодівський став і дорога прямувала на гору, спустившись з якої подорожні знову бачили став то вже був став на річці !ква (правої притоки Стиру), але вони могли сприймати його як єдину водойму. До XIX ст. цей став простягався широкою долиною від с. Черниця теперішнього Бродівського району до с. Крутнів Кременецького району Тернопільської області. На цьому шляху через став, поблизу теперішнього села Накваша, за пере казами старожилів, 200 років тому діяла паромна переправа. Минувши став і паромну переправу у с. Накваша подорожні знову піднімалися на гору, а насправді на плато Подільської височини, яке з боку низини має вигляд гір. Через 10 км, спустившись в долину подорожні знову бачили перед собою велику воду на цей раз то були стави р. Серет, лівої притоки Дністра, практично каскад цих ставів діє до наших днів і тягнеться до самого Тернополя. У будьякого подорожнього вигляд цих велетенських ставів справляв враження єдиного великого озера.

Слід також зауважити, що ріки Стир, Іква, (басейн Прип'яті, Дніпра і Чорного моря), Серет, Стрипа (басейн Дністра і Чорного моря) і Західний Буг (басейн Вісли і Балтійського моря), беруть початок з Вороняцького горбогір'я їх витоки знаходяться у радіусі 7 км. Тому, коли у давнину ці ріки у їх верхів'ях перекрили греблями, то вода, заповнивши усі долини, створювала враження великого озера з якого усі вони ніби витікають. Подібна ситуація мусила бути і з ріками Горинь, Случ, Збруч, Південний Буг (Гіпаніс). Їх теж ще в античні часи перекрили греблями і вода затопила величезні простори широких долин цих рік, особливо Збруча там мусило виникнути рукотворне водосховище, яке й потрапило у поле зору давньогрецьких інформаторів Клав дія Птолемея. Про вірогідність цього свідчить ще й така обставина.

На Поділлі, біля Староконстянтинова за селом Базалія є унікальне місце тут поруч знаходяться витоки р. Случ (правої притоки р. Горинь, басейн Дніпра), а в радіусі усього 1 км від неї витоки р. Збруч, притоки Дністра і витоки Південного Бугу (впадає у ДніпровськоБузький лиман біля самого Чорного моря). Перекриття греблями цих рік неминуче приводило до утворення величезної водойми та значно збільшувало річкові шляхи і зменшувало суходільні волоки долання човнами шляху суходолом з допомогою перевезення товарів возами і перетягування човнів на спеціальних катках. Варто було б дослідити такі місцевості на наявність топонімів, що підтверджують переправу волоком: Волок, Переволочна, Волочиськ, Ловать, Поли, Перевіз, Волочок, Лодожиці, Котинь від «котити», тобто перетягувати судна на катках з допомогою тяглової сили волів або коней.

Локалізація амадоцького озера на місцевості

За висновками В. Веріної і О. Пламеницької Амадоцьке озеро на сході починалося від Південного Бугу та високого лівого берега Збруча і простягалося десь до Збаража на заході, тобто на відстань 130 км.

Бродівська ситуація із греблями на ріках Бовдурка, Іква і Серет свідчить, що плесо могло простягатися на заході набагато дальше Збаража. Мабуть, що в античні часи, тобто у середині І тис. до н.е. початку н.е., великою водою була заповнена і уся долина верхів'їв р. Стир і Західний Буг біля теперішнього села Перевалочна Буського району Львівської області. То було місце де найближче сходилися ліва притока Стиру Рудоставка (Радоставка) і притоки Західного Бугу. Про те, що там колись були великі стави свідчать численні топоніми з основами став, а особливо назва с. Переволочна вона прямо вказує на те, що саме тут знаходився волок найкоротше і найзручніше місце між двома ріками різних басейнів, по якому річкові судна перетягували по суходолу.

Греблі, очевидно зупиняли воду і в долинах Західного Бугу та його приток, утворюючи каскад великих водойм, які могли сприйматися як велике озеро. Ці водойми влаштовувалися у верхів'ях рік для того, щоб зменшити віддаль між транспортними системами різних басейнів.

Про Лагодівський став і село Лагодів біля Бродів Львівської області ми вже писали. Сама назва Лагодів чітко вказує на став. У її основі давньогрецьке слово (лагоз), Xaywv (лагон) «вузьке місце». З ним пов'язаний і латинський іменник lago «став», тобто штучно створена водойма за допомогою перегородження ріки греблею. Таке свідчить про пряму причетність стародавніх греків до влаштування тут греблі та утворення Лагодівського ставу. Село, яке тут виникло отримало назву Лагодів. Його утворюють давньогрецьке слово лагоз (лагон) і чисто український присвійний суфікс ів, який може прямо вказувати, що місцеве населення на рубежі нашої ери розмовляло мовою дуже близькою до теперішньої української. Але назва Лагодів є ще в одному дуже цікавому місці на річці Добрій, притоці Гнилої Липи, лівої притоки Дністра. Найцікавішим є те, що буквально у 3 км на північний захід від Лагодова Перемишлянського району Львівської області проходить Головний Європейський вододіл, який тут ділить ріки на басейни Балтійського і Чорного морів. Річка Добра, на якій розташований пере мишлянський Лагодів, належить до басейну Дністра і Чорного моря, а всього у 57 км на північ за пагорбом беруть початок кілька допливів Полтви лівої притоки Західного Бугу. Цілком очевидно, що переми шлянський Лагодів теж завдячує своїй назві ставу, який мав полегшити річкове сполучення між Полтвою і Західним Бугом та Гнилою Липою і Дністром.

До цього слід додати й таке, у 10 км від с. Лагодів на Перемиш лянщині львівський археолог М. Філіпчук у 80х рр. ХХ ст. розкопав залишки рукотворного каналу, який з'єднував Золоту Липу притоку Дністра і Гологірку притоку Західного Бугу. Мабуть, що то був не один такий канал.

Отже, стави у верхів'ях рік суміжних басейнів і рукотворні канали свідчать, що у давні часи річкові системи були головними транспортними артеріями, які забезпечували торгівлю. У цій торгівлі у середині І тис. до н.е. перших століттях нашої ери були вкрай зацікавлені стародавні греки, а з ІІ ст. н.е. римляни. Вони здійснювали річками торгівлю і сплавляли вниз по притоках Дністра і Південного Бугу товари у свої колонії Ольвія у гирлі Південного Бугу та Ніконія і Тіра у гирлі Дністра. Із території теперішньої Волині, Поділля і Прикарпаття вивозили зерно, лляні і конопляні тканини, різноманітні мотузки, корабельний ліс, залізо, деревне вугілля, смоли, мед, хутра, шкіри, живу худобу, а взамін місцеве населення отримувало античні товари: олію, вина, шовк, парчу, вишуканий одяг, фарби, бронзові дзеркала, посуд, речі домашнього побуту і предмети розкоші. Отже, економічні потреби торгівлі стали головним рушієм спорудження гребель у витоках Південного Бугу, Горині, Случа, Збруча, Стиру, Серету, Стрипи, Західного Бугу та мабуть багатьох менших рік. Усі вони зупиняли воду і творили величезну водойму, позначену на карті Клавдія Птолемея, як Амадоць ке озеро; насправді то був велетенський став, який мав вкрай заболочені береги і багато переходівбродів, тому найдостовірніша його назва Став на Бродах (Avadoca Lago).

Подамо ще дуже цікавий факт. На картах К. Птолемея Амадоцьке озеро розташоване на 490 північної широти. Практично на цій самій широті знаходиться теперішній Лагодів Львівської області: 49°44'пн.ш. і 24°31'сх.д. та село Лагодинці Хмельницької області: 49°43'пн.ш. і 27°011 сх.д. Якраз між 25° і 27° східної довготи і було розташоване Амадацьке озеро (Amadoca Lacus), яке на окремих картах має назву Амадоцький став (Amadoca Lago). Таке співпадіння випадковим бути не може. Про те, що у назвах Лагодова Львівської обл. і Лагодинців Хмельницької обл. лежить латинська основа lago (лаго) поза всяким сумнівом. Виникає резонне запитання: Чи не маємо ми тут топонімічну підказку на місце знаходження східного і західного краю Амадоцького Озера (Ставу)?

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що, позначене Клавдієм Птолемеєм Амадоцьке озеро таки існувало в античні і середньовічні часи. До його назви вкралася невелика помилка у написанні однієї букви. У дійсності воно мало назви Авадоцьке Озеро, Авадоцьке Болото, Авадоцький Став, Заболочені Авади і просто Авади, що у повному перекладі з латинської на українську мову відповідно означали: Озеро на Бродах, Болото на Бродах, Став на Бродах, Заболочені Броди і просто

На Бродах. Про те, що ця велетенська водойма, яка простягалася від високого лівого берега ріки Збруч на сході і до теперішнього Збаража, а, мабуть, і до Буська на заході таки існувала, прямо свідчить інший географічний об'єкт К. Птолемея Амадоцькі гори, які оперізували південнозахідні береги Амадоцького озера.

Про час спорудження водойми

Як бачимо, згадане К. Птолемеєм Амадоцьке озеро являло собою велетенський рукотворний став, влаштований у верхів'ях Західного

1 Південного Бугу, Стиру, Гориня, Случа, Збруча, Серету і Стрипи. К. Птолемей нічого не згадує про таке спорудження він пише про Амадоцьке озеро, як вже існуючу водойму. Виникає запитання: коли влаштували греблі у верхів'ях згаданих рік і затопили величезний простір водою? Підказку знаходимо у батька історії Геродота він пише, що «ріка Гіпаній (Південний Буг Д.Ч.) випливає із Скіфії і пливе з великого озера... Це озеро цілком правильно називають «Матір'ю Гіпа нія». (IV, 52). Тут йдеться про те ж саме озеро, яке К. Птолемей назвав Амадоцьким. Виходить, що воно існувало і у часи Геродота, тобто у V столітті до нашої ери. Геродот пише про озеро, як вже добре відоме, бо посилається на неназваних ним осіб, які його «цілком правильно називають «Матір'ю Гіпанія». Звідси випливає ще один висновок Амадоцьке озеро Клавдія Птолемея існувало ще задовго до Геродота. То коли ж таки влаштували велетенську водойму на межі Волині і Поділля?

Відповідь слід шукати у причинах її спорудження. Найголовнішим стимулом стала торгівля населення зони Українського Лісостепу з давніми греками. Головним товаром був хліб, тобто зернові культури, про що згадує той же Геродот. Він пише, що «народності, які живуть уздовж ріки Гіпанія на захід від Борисфена», «сіють пшеницю не для їжі, а на продаж». (IV, 17). Основними покупцями зерна виступали саме греки вони сплавляли його ріками до своїх колоній: Тіри і Ніконії на Дністрі, Ольвії на Південному Бузі (Гіпанії) і Борисфена в усті Дніпра. Із тих колоній зерно морем відправляли на материкову Грецію. Про торгівлю і постачання хліба з Боспору, тобто чорноморських колоній, писали у своїх працях Демосфен, Страбон та інші античні автори, про таке є немало записів на мармурових таблицях, які збереглися до наших днів. Зокрема, Страбон згадує, що правитель Боспору «Левкон відправив афінянам 2 100 000 медимнів» хліба. (Страбо, кн. VII, гл. IV, с. 311). Грецька міра сипких речовин медимн дорівнював 51, 84 літра.

2 100 000 медимнів це 40 тисяч тонн зерна. Потреба материкової Греції у зерні складала кілька мільйонів тон щорічно. Через спекотний клімат у більшій частині Греції, окрім окремих балканських долин, зернові не ростуть, а хліб становив основний раціон харчування греків, тому його завозили з родючих долин Нілу, Сицилії, Галлії та Північного Причорномор'я. Зона Українського Лісостепу стала основною житницею Стародавньої Греції.

Із винайденням у ІХ ст. до н.е. заліза, запроваджено залізні знаряддя праці, насамперед, сокири, серпи, коси, плуги. У VІVП ст. до н.е. залізний серп і залізна коса витіснили важкі крем'яні серпи, спричинивши технічну революцію у землеробстві та інших галузях господарства. Із VI ст. до н.е. крем'яні серпи на усій території нинішньої України вийшли з ужитку. Зросла продуктивність праці, у слов'ян Українського Лісостепу з'явилися великі надлишки зерна, які у них купували греки. Якраз у той час УЛУІ ст. до н.е. у Північному Причорномор'ї і з'являються давньогрецькі містаколонії. Цілком очевидно, що саме у УІІ УІ ст. до н.е. торгівля населення межиріччя Дністра, Західного Бугу, Прип'яті і Середнього Дніпра набула небаченого досі розмаху.

Для розвитку торгівлі потрібні шляхи транспортування товарів. Зерно відноситься до важких вантажів. Транспортувати його на возах до грецьких колоній Причорномор'я було складно. Значно легше його перевозити ріками.

Основу розгалуженої водної мережі, що вкривала землі між Карпатами і Середнім Дніпром складали сам Дніпро з його правою притокою Прип'яттю, Дністер, Південний Буг і якоюсь мірою Західний Буг. Цю особливість відзначив ще Геродот: «Їхня країна рівнинна і рясніє травою та зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті». (Гл. ІУ, 47).

Перевозили вантажі ріками влітку човнами, а взимку по кризі на санях. Найкраще транспортувати вантажі човнами по воді, на них брали значно більшу кількість товару, ніж на сані чи воза. Тому літнє транспортування мало значну перевагу. Але були труднощі при переході з однієї річкової системи в іншу. Для цього у верхів'ях рік різних басейнів прокладали волоки, по яких на спеціальних катках перетягували човни.

Назва села Переволочна біля Буська про таке нагадує там найближче сходилися допливи Стиру (басейн Дніпра та Чорного моря) і Західного Бугу (басейн Вісли і Балтійського моря).

Коли у верхів'ях таких рік влаштовували греблі вода заливала довколишні простори, зменшуючи тим віддаль волоків та поліпшуючи справу судноплавства. Ось головна причина виникнення велетенської штучної водойми на межі Поділля та Волині, названої К. Птолемеєм Амадоцьким озером. Ця водойма з'єднана в єдине ціле транспортну річкову систему басейнів Дністра, Дніпра, Західного і Південного Бугу. Очевидно, що таке сталося у період інтенсивного розвитку торгівлі слов'ян зони Українського Лісостепу із давньогрецькими колоніями Північного Причорномор'я, що припадає на кінець УІпочаток УІ ст.

до н.е. Тобто штучно створена водойма на межі Волині та Поділля, яку Клавдій Птолемей назвав Амадоцьким озером, була створена 2500 років тому.

У світлі топонімів

Для самих будівничих гребель водойма, безумовно, являла собою став на таке вказують і назви двох однойменних населених пунктів Лагодів у верхів'ях рік Стир і Західний Буг, заболоченого урочища і потоку з такою ж назвою поблизу сіл Підгірці і Ясенів Бродівського району на Львівщині, притоки Стиру річки Лагодівка у с. Пониковиця цього ж району та села Лагодинці у верхів'ях Збруча на Хмельниччині. Давньогрецька і латинська основа lago чітко вказує саме на став штучно створену за допомогою гребель водойму.

Звідси випливає, що ойконіми Лагодів, Лагодівка, Лагодинці пов'язані із згаданим К. Птолемеєм Амадоцьким озером і їм теж 2500 років. Але є ще одна особливість.

Усі назви з давньогрецькою основою lago (лаго) у значенні «став» мають чисто українські суфікси ів, івка, ці.

Наші сусіди поляки та росіяни ці назви вимовляють поіншому. Поляки: Lagod6w (Лагодув), Lagodдwka (Лагодувка), Lagodynce (Лаго динце); росіяни Лагодов, Лагодовка, Лагодинцы.

Отже, гідроніми Лагодів, Лагодівка, Лагодинці відповідають нормам української мови, це у свою чергу вказує на те, що лексика і фонетика цієї мови побутували у межиріччі Дністра, Західного Бугу і Середнього Дніпра вже у І тисячолітті до нашої ери.

Чисто український характер і українське походження мають і мі кротопоніми села Лагодів Бродівського району. Південносхідна частина цього села, яка розкинулася на високому підвищенні, що здіймається над широкою низовиною, по якій протікає річка Бовдурка, називається Підстав. Колись ця низовина була затоплена водою і там дійсно був став, якого вже давно нема, а частина села зберегла про нього пам'ять Підстав. Вона у давнину знаходилася поблизу ставу під ставом, звідки й назва.

Дорога, яка тепер з'єднує село Лагодів із шоссе БродиЧервоноград називається Гребля. Тепер то високий і довгий півторакілометровий піщаний насип шириною 2030 метрів, він пролягає через заболочену долину річки Бовдурка. Сама назва вказує, що насип влаштували у якості греблі, яка й творила Лагодівський став, згаданий у документах XVI ст. та зображений на спеціальній карті Гійома Левассера де Боплана.

У місці, де дорога, яку й досі називають Гребля, сполучається із шоссе БродиЧервоноград, знаходиться присілок села Берлин під назвою Гатки. Назва пов'язана із словом гатка, гать настил з дерева, хмизу та інших матеріалів для переїзду через болото. Топонім Гатки

вказує на характер переходу (переїзду) через найвужче місце заболоченої місцевості біля теперішнього села Лагодів. Спочатку то була класична гать із стовбурів дерев і гілля, а вже, коли споруджували греблю для зупинення води річки Бовдурки (інша назва Смілянка), то переправу засипали піском, значно її розширивши і піднявши на кілька метрів над заболоченою низовиною. До речі, пісок возили прямо із обидвох берегів долини річки із піщаних пагорбів, що поблизу села Лагодів з лівого берега Бовдурки і з місцевості, де тепер присілок Гатки, що на правому краю.

Отже, докладне ознайомлення з місцевістю у витоках ріки Стир та її головного допливу під назвою Бовдурка (Смілянка) підтверджує те, що у давнину тут існувала система гребель, яка перекривала русла рік, внаслідок чого, розлившись, вода затоплювала величезні простори. Так тут утворився величезний став, давньогрецька основа якого лагоз (лагон) у значенні «вузьке місце» чітко вказує на те, що творилася ця грандіозна гідротехнічна система ще в античні часи.