"Географія" К. Птоломея як ключ до стародавньої історії України

Амадоцькі гори

Амадоцькі гори на картах зображаються таким же умовним позначенням як і Карпати. Очевидно це дало підставу для заперечення їхнього існування, бо між Волинню та Поділлям жодних класичних горів тепер немає. Це теж дає підстави для суджень щодо нібито гіпотетичності Амадоцьких гір. Насправді жодної помилки у розташуванні Амадоцького озера і Амадоцьких гір Клавдій Птолемей не допустив: і озеро, і гори були. І якщо озеро (став) тепер вже осушено, то гори залишилися. Для їх локалізації відштовхнемося від «Нової карти Польщі та Угорщини», виданої у Базелі в 1540 р. Себастьяном Мюнстером. На цій карті Амадоцькі гори мають таке ж зображення як і Карпати, вони прилягають до західного краю Амадоцького озера (на карті Amadoca Palus). Із південних схилів Амадоцьких гір показано витоки Західного Бугу (Budkfl.[us]) і Серету (на карті без назви), а з північного краю витоки Стиру (Styrfl.[us]).38 Ці зображення є досить точними. Усі зазначені ріки беруть початок практично з одного місця горбогір'я Во роняків: Західний Буг (ліва притока Вісли, басейн Балтійського моря) випливає із потужного джерела південного схилу цього горбогір'я у с. Верхобуж Золочівського району Львівської області; ріка Серет Правий (ліва притока Дністра, басейн Чорного моря) двома рукавами Лугом і В'ятиною бере початок із північносхідного краю цієї ж гори. Причому витоки Західного Бугу знаходяться на віддалі 5и км від витоків Лугу і у 2х км від В'ятини. Із цієї ж місцевості, але вже із північного схилу сусідньої гори Збараж випливає Стир (права притока Прип'яті, права

Дніпра, басейн Чорного моря). Відстань між витоками Західного Бугу і Стиру 10 км. Отже на горбогір'ї Вороняки у радіусі не більше 10 км беруть початок три ріки, які несуть свої води на північ (Західний Буг і Стир) та південь (Серет). Окрім цього, усі ріки є допливами різних великих рік Європи і належать до басейнів двох морів Балтійського і Чорного. Усі три ріки, які беруть початок на горбогір'ї Вороняки присутні на, вже згаданій, карті С. Мюнстера 1540 р. Але на інших картах К. Птолемея зображено, що з Амадоцького озера випливає Стрипа ліва притока Дністра і ось, що цікаво вона дійсно випливає із того ж самого південного схилу горбогір'я Вороняків, що й Західний Буг; відстань між їх витоками 12 км.

Пояснення такого унікального явища просте на горбогір'ї Вороняки в Україні закінчується східне крило Головного Європейського вододілу, який ділить усі води Європи на басейни Атлантичного океану і Середземного та Чорного морів; звідси він повертає на північ і через Білорусію прямує до Валдайської височини. Ось чому саме з цього місця беруть початок ріки, що течуть у різні напрямки і моря. Цю особливість зауважили ще у дуже далекі часи, коли ріки служили головними шляхами комунікацій. Безумовно, що перехід з одної річкової системи в іншу значно полегшувався через затоплення територій у верхів'ях рік на їх вододілах, що яскраво видно на прикладі птолемейового Ама доцього озера. На західному краю Амадоцького озера проходив вододіл між ріками Чорного і Балтійського морів, а у його східній частині інший вододіл розмежовував басейни Дніпра (Горинь, Случ), Дністра (Збруч, Серет, Стрипа) і Південного Бугу (Буг і його притоки). Отже, вододіли та наявність витоків рік різних басейнів стали головним фактором, який спонукав до спорудження гребель на багатьох ріках, зупинки води і влаштування велетенської водойми, яка потрапила на карту К. Птоломея. А головною причиною таких колосальних зусиль по створенню рукотворного озера став економічний зиск, який і місцеві слов'яни, і стародавні греки мали від торгівлі. Однак, повернімося до, тісно зв'язаних із птолемеєвим Амадоцьким озером, однойменних гір.

Якщо у рівнинах, які прилягали до Вороняцького горбогір'я на ріках Стир, Серет, Стрипа, Західний Буг та їх притоках в античні часи були влаштовані греблі, то величезні простори тутешніх низовин мусили бути вкриті водою на десятки кілометрів. Води цього штучного водоймища омивали схили Вороняцького горбогір'я, тому воно на картах Птолемея позначено як Амадоцькі гори. Те, що горбогір'я Вороняків не є класичними горами не дає підставу стверджувати про їхню гіпотетичність. На картах К. Птолемея воно позначене як гори, але і місцеве населення до сьогоднішнього дня теж називає Вороняки горами; для такої назви є ряд поважних підстав. Перше. З боку Волинської рівнини Вороняки, які є північним краєм Подільської височини, дійсно мають вигляд горів, бо обриваються до неї крутим уступом висотою 150200 м.

Друге. Ще до Другої світової війни, тобто до 1939 р. селяни низовинної Брідщини дуже не любили їздити у будьяких справах до своїх сусідів у Наквашу, Боратин чи Підгірці, розташованих на Вороняках. А причина, як розповідав мій дідусь Михайло Ваврикович Демчук, 1902 р.н., була банальна коні, які привикли їздити по рівнині полохалися на підйомах, а особливо спусках; були випадки, коли вантажені борошном вози на спусках ламали коням ноги, а коні їх часто перевертали. Аби їздити по такій місцевості коней привчали з молодості, а тамтешні візники мали спеціальні гальма. Тобто для селян рівнинної Брідщини, по суті, невисокі Вороняки (150300 м) складали велику проблему і їх завжди народ називав горами. Підтвердження цьому знаходимо у топонімах Брідщини: Підгірці (село під горою), Загірці (село за горою), Підгір'я, Гора Макітра, Гора Лиса, Гора Збараж, Гора Пиріг, Горани. Треба думати, що і в античні часи місцеві слов'яни горами називали Вороняки. Інформатори К. Птолемея зафіксували цю назву гір, бо для них вони теж такими були. Про точне вимірювання висоти гір тоді ще не знали. Так і народилася антична назва Вороняків Амадоцькі гори, бо прилягали вони до самого Амадоцького озера.

Варто відзначити і таку особливість. ГологориВороняки на сході плавно переходять у Кременецький кряж. Це спостерігається біля села Суховоля Бродівського району на південь і південний захід від села простягається пасмо Вороняків, а на півночі здіймаються гори Макітра, Цимбали, Дранча, з яких тут починається Кременецький кряж.

У підніжжі Вороняків, гір Макітра, Цимбали, Дранча пролягав давній праісторичний шлях, який у XVIXVIII ст. називався Королівською Дорогою (Via Regia). Ця дорога сполучала столиці європейських держав, перетинала усю Європу і закінчувалася у Києві. Із Кракова дорога прямувала на ЛьвівЗолочівБроди. На відрізку від теперішнього села Підгірці до Бродів Королівська дорога прямувала із півдня на північ безпосередню у підніжжі Вороняків, у Бродах вона різко повертала на схід і йшла по місцевості так, що ліворуч від неї знаходилося плесо велетенського Лагодівського ставу складової колишнього Амадоць кого озера, а за селом Дітківці праворуч лежали гори Макітра, Цимбали і Дранча. Цю дорогу біля села Дранча названо Королівською у пописі границі між польським королівством і Великим князівством Литовським 1546 року. На рукописній карті 1799 року цю ж дорогу на ділянці між Золочевом і Бродами теж названо Королівською (Via Regia de Zloczow ad Brody). Отже, письмові джерела XVIXYIII ст. нази

вають цей шлях Королівською дорогою. Ця дорога існувала не лише у часи спорудження гребель Амадоцького озера, а значно раніше. Що то був праісторичний шлях свідчить ґрунт цієї дороги на відрізку від теперішнього села Дітківці до села Дранча (тепер Дружба Радивилів ського району). Ліворуч шляху ДітківціДранча простягаються поля із суглинку, а праворуч від нього з чистого чорнозему. Суглинок сформувався у листяних лісах, а чорнозем із рослинності степу. Отже, у сиву давнину шлях проклали по межі лісу і степу так було зручніше йти і легше орієнтуватися. Орієнтиром служили і гори Макітра, Цимбали Дранча, а також і плесо Амадоцького озера.

З Дранчі Королівська дорога прямувала до Почаєва і Кременця, а звідти через ЯмпільТихомильЛюбар виходила до Василькова і повертала на Київ. У Києві шлях, який вів до Василькова, називався Васильківським, про це нагадує і Васильківська вулиця. Але у давні часи шлях з Києва на Волинь йшов через Білогородку і називався Брідським. Згадкою про це є назва вулиці Бродівська, яка досі присутня практично на всіх картах Києва. Сама назва вказувала на головний орієнтир шляху місто Броди. То був останній пункт шляху, який вів на захід. Західніше Бродів шлях з Києва (Королівська дорога) впирався у величезну водойму Лагодівський став, що був складовою, згаданого К. Птолемеєм, Амадоцького озера. Воду із Лагодівського ставу спустили щойно на початку ХІХ ст. для того аби розбудувати місто Броди. До цього місто лежало на острові, до якого шлях з південного сходу і півночі пролягав через броди, звідси й назва. На цих бродах щойно у XVII ст. спорудили мости. Броди на місці теперішнього міста Броди у давнину відігравали роль мостів на шляху з Волині на Поділля. У Бродах Волинський шлях перехрещувався з Королівською дорогою і вів на Поділля.

Очевидно, що назва Броди існувала ще у праісторичні часи, греки з неї зробили переклад. У праці К. Птолемея її подали з опискою замість букви V написали т тому вийшло Аmadoka, а мало бути Avadoka Місто на Бродах, або просто Броди.

І ще такий момент. Картографи АвстроУгорщини наприкінці ХУШ і на початку ХІХ ст., зображуючи горбогір'я ГологорівВороняків, писали на картах «Малі Карпати». Тобто, навіть для них то були не якісь відроги височини чи горбогір'я, а справжні гори, лише малі. Горами ГологориВороняки і Кременецький кряж мусили бути і для античних подорожніх, тому немає нічого дивного у тому, що і Клавдій Птолемей у своїй знаменитій «Географії» назвав їх Амадоцькими горами.

Ключ до стародавньої історії України

Тема Амадоцього озера і Амадоцьких гір є дуже цікавою й вкрай важливою для вітчизняних географії та історії, бо вона може стати клю чем для відкриття немало інших, вражаючих картин далекого минулого України. Клавдій Птолемей не лише написав про Амадоцьке озеро, Амадоцькі гори, місто Амадока і народ амадоки, він назвав ставонів і словінів, під якими розуміють слов'янів, згадує він і буланів полянів, а також сербів. І це у II ст. н.е.! Тобто К. Птолемей письмово засвідчив наявність слов'ян вже на рубежі нашої ери.

Подальші дослідження праці К. Птолемея та його картографічної спадщини безумовно можуть принести неабиякі наукові здобутки та пролити немало світла на далеке минуле землі українського народу та його історії. У цьому плані Амадоцьке озеро посідає особливе місце, сліди його існування мусили залишитися на місцевості. До таких, передовсім, належать системи гребель і топонімів у верхів'ях рік, показаних на картах К. Птолемея, як такі, що випливають з Амадоцького озера: Стир, Горинь, Случ, Збруч, Серет, Стрипа, Південний і Західний Буг.

У верхів'ях р. Стир біля села Лагодів чудово збереглася півтора кілометрова гребля, яка зупиняла воду її правої притоки Бовдурки і творила велетенський Лагодівський став. Про те, що став звідси простягався аж до передгір'їв плато Подільської височини вказують і топоніми Бродівського району з латинською назвою ставу lago (лаго): Лагодів (село і річка), Лагода (став), Лагодівка (річка).

Із протилежного південного схилу плато Подільської височини теж є село Лагодів, у якому мусів бути став, який лучив витоки приток Дністра і Західного Бугу.

Село Лагодинці Хмельницької області може вказувати на східний край птолемейового озера, там теж неодмінно мусить бути система гребель. Про одну з таких великих гребель на річці Південний Буг біля села Голосків Хмельницької області згадує Т. Дишкант і пов'язує її з Амадоцьким озером. На його думку, то була природня гребля, яка затримувала тут воду, внаслідок чого й виникло Амадоцьке озеро. «У пізніші часи, пише Т. Дишкант, води ріки, чи самі люди прокопали русло глибше в районі Голосківа і Амадоцьке озеро зникло у природі». Отже греблі, які творили Амадоцьке озеро таки були і на східному його краї. Тому дослідження залишків гребель на усьому просторі Амадоцького озера має важливе значення для прояснення суті справи. Нанесення на карту гребель у верхів'ях рік, названих у праці К. Птолемея, та їх допливах, а також геодезична зйомка усього простору між 250 і 270 східної довготи та 490 північної широти може дати чітке уявлення про площу, яку займало Амадоцьке озеро, його глибини і реальні розміри. Але це вже питання майбутнього, більш ґрунтовного і прецікавого дослідження.

Пам'ятка інженерної думки стародавньої історії

Із вищенаведеного можна зробити висновок: велетенська водойма, яку Клавдій Птолемей розмістив на просторах теперішньої України, не є вигадкою картографів, то реальність, яка відповідала історичним обставинам античного часу. Ця водойма була не природним озером, а штучно створеним велетенським ставом, води якого одночасно наповнювали витоки рік Західний Буг, Стир, Серет, Стрипа, Горинь, Случ, Збруч, Південний Буг. Ріки у ці далекі часи служили основними шляхами сполучення. Водойма, яка увійшла в історію картографії під назвою Амадоцьке озеро, полегшувала перехід із однієї річкової системи до іншої і тим сприяла торгівлі слов'янського населення межиріччя Дністра і Середнього Дніпра із стародавніми греками через їх причорноморські міста: Тіру, Ніконію, Ольвію, Березань. Головним товаром було зерно, про торгівлю ним згадують Геродот, Страбон та інші античні автори. Крім зерна, населення Українського Лісостепу, Прикарпаття та Карпат ще з УТІІУІ століть до н.е. і до ІІ століття н.е. експортувало стародавнім грекам корабельний і будівельний ліс, залізо, деревне вугілля, смолу, дьоготь, полотно, різноманітні мотузки, сіль, худобу, мед та інші товари, а натомість отримувало олію, вина, сухофрукти, ізюм, шовк, одяг, прикраси, дзеркала, посуд, інструменти, фарби, предмети розкоші. Саме для того, аби сприяти торгівлі, і була створена така грандіозна водойма став.

Що ж сталося із Амадоцьким озером? Про велике озеро, з якого витікає Гіпаній (Південний Буг), писав ще Геродот у У столітті до н.е. Про Амадоцьке озеро, з якого бере початок той же Гіпаній, згадував у ІІ столітті н.е. і Клавдій Птолемей. Виходить, водойма існувала щонайменше з У століття до н.е. до ІІ століття н.е. У ІІ столітті н.е. слов'янське населення межиріччя Західного Бугу, Дністра і Середнього Дніпра зазнало інвазії готів войовничого германського народу, який прийшов сюди із Повіслення, а туди прибув із Скандинавії. Внаслідок вторгнення готів на Волинь і Поділля та їх подальшого просування до Чорного моря було перервано економічні і торговельні відносини слов'ян Українського Лісостепу із стародавніми Грецією та Римом.

Згортання і занепад торгівлі та зовнішня агресія готів призвели до втрати і значення штучної водойми, яка зв'язувала річкові системи Західного Бугу, Прип'яті, Південного Бугу і Дністра. З плином часу шлюзи на греблях зруйнувалися, а самі греблі у багатьох місцях свідомо розгорнули, аби спустити воду. Подекуди, як наприклад біля Бродів, залишки ставів проіснували аж до кінця ХУЛІ ст., що й відображено на багатьох тогочасних картах. У цьому ж столітті Амадоцьке озеро остаточно зникло із географічних карт.

Амадоцьке озеро наша історична реальність, плід людської інженерної думки і витвір унікальної та неповторної людської діяльності.

Грандіозна, штучно створена водойма свідчить про неабиякий хист, організаційний і виробничий подвиг наших, хоч і далеких, але прямих генетичних предків слов'ян зони Українського Лісостепу другої половини І тисячоліття до н.е.

Згадана Клавдієм Птолемеєм водойма на території теперішньої України є не лише пам'яткою топонімії, а й інженерної думки та людської діяльності античних часів і, безумовно, вимагає подальших більш ґрунтовних досліджень.

Про народ амадоки

Крім велетенської водойми під назвою Амадоцьке озеро, яка простягалася у довжину майже на 170 км від витоків ріки Південний Буг на сході і до витоків Західного Бугу на заході та прилеглих Амадоць ких гір, що є не чим іншим як горбогір'ям ГологориВороняки, Клавдій Птолемей згадав народ амадоки та місто Амадока.

Усі чотири назви з основою амадок присутні у третій книзі праці К. Птолемея «Географія», яка присвячена Європейській Сарматії. До цієї глави належала і карта VIII «Європейська Сарматія». Сама карта до наших днів не збереглася залишився лише її опис у главі 5. З цього опису картографи ХVXVI ст. і відтворювали карти Клавдія Птолемея, тому у кожного вони мали свої особливості.

Первісним і вихідним пунктом в усіх картах «Європейської Сарматії» К. Птолемея є глава 5, тому зацитуємо саме її по відношенні до усіх чотирьох географічних об'єктів з основою Амадок.

У частині 5 глави 5 К. Птолемей називає гори Європейської Сарматії та позначає їх на градусній сітці. До них належать гора Певка, Амадоцькі гори, гора Бодин, Аланські гори, Карпатські або Венедські гори, Рипейські гори. Серед цих гір лише Карпатські (Венедські) гори чітко ідентифікуються із сучасними Карпатами. На другому місці у списку гір К. Птолемей зазначив Амадоцькі гори; вони пов'язуються із Амадоцьким озером, містом Амадока, народом амадоки та мають координати 55°51°. Ці гори реально можуть відповідати лише північному краю ВолиноПодільської височини, який закінчується крутим уступом і по відношенні до рівнини Малого Полісся піднімається над нею на 150200 метрів та з її боку має вигляд гір.

Якщо Амадоцькі гори К. Птолемей лише згадує і подає їхні координати, то про Амадоцьке озеро він дає більше інформації. Частина 6 глави 5 праці К. Птолемея звучить так: «Частина ріки Борисфена біля озера Амадоки лежить під 53°30'50°20'».

Як бачимо, К. Птолемей розташовує озеро Амадоки поблизу Борис фена, тобто Дніпра, але його локалізація на 50°20' теперішньої північної широти співпадає з координатами Амадоцького озера між витоками Збруча й Південного Бугу на сході та Гнилої Липи і Західного Бугу на заході. Коли дивитися на справу з єгипетської Олександрії місця перебування К. Птолемея, то можна говорити, що Амадоцьке озеро знаходилося «біля ріки Борисфена», однак у дійсності між ними була відстань у 200 км.

У частинах 7, 8, 9, 10, 11 глави 5 К. Птолемей пише про племена, які населяють Європейську Сарматію, виділяючи серед них 64 народності.44 До найбільш чисельних К. Птолемей відносить венедів, які живуть «по усій Венедській затоці».45 Під Венедською затокою розуміється південне узбережжя Балтики.

«Вище Дакії, пише К. Птолемей, [живуть] певкіни і бастарни».46 Дакія це теперішня Румунія, отже певкіни і бастарни це тодішнє населення теперішнього Подністров'я і Прикарпаття.

Біля Карпатських гір, але нижче венедів, К. Птолемей розташовує галіндів41 На відміну від малозрозумілих назв народностей ІІ ст. н.е. території теперішньої України, які важко піддаються поясненню (язиги, гамаксобії, гітони, судлони, фругундіони, аваріни, бургіони, омбрени, собоки, пієнгіти, бієси, судини, кістобоки, ставони і т. д.), у назві галі нди чітко читається давньогрецький корінь гал «сіль». На Певтинге ровій таблиці IV ст. річка Дністер має назву Агалінгус, теж з основою гал. Агалінгус і означає «Соляна ріка», тобто ріка, по якій сплавляли прикарпатську сіль до Тіри давньогрецької колонії VII ст. до н.е. IV ст. н.е. У назві міста Галич і краю Галичина теж присутня давньогрецька основа гал сіль; тобто «Соляне місто» (Галич) і «Соляні краї» (Галичина).48 Звідси випливає, що згадана К. Птолемеєм народність га лінди то населення Прикарпаття, у якого стародавні греки купували сіль, звідси й назва.

Наприкінці опису племен і народностей Європейської Сарматії К. Птолемей пише, що «нижче однойменних гір [живуть] амадоки і навари».49 Однойменні з амадоками гори це Амадоцькі гори, які творили південний бік Амадоцького озера. Отже, амадоки це давнє населення теперішнього Поділля, яке у часи К. Птолемея проживало на південь від Амадоцького озера. Якщо виходити з факту описки у назві Amadoc (Амадок) та його правильному читанні латинською мовою Avadoc (Ава док) На Бродах, то назва народності амадоки у перекладі означатиме «Ті, що живуть біля Бродів», тобто брідщани. Чи пов'язана назва народності амадоки з теперішнім містом Броди на Львівщині? Мабуть, що так. У всякому разі населення ВолиноПодільського пограниччя, рубежу нашої ери, на просторі від теперішнього Буська на заході, до Кременця і Шумська на сході, виходячи з К. Птолемея, стародавні греки називали амадоками (авадоками), тобто брідщанами.

Згадані К. Птолемеєм амадоки (авадоки), у перекладі брідщани, то були слов'яни, бо споконвіків, щонайменше з ІІІ тисячоліття до нашої ери, проживали на прабатьківщині слов'ян просторі між Карпатами, верхів'ями Вісли, Західного Бугу, Прип'яттю і Середнім Дніпром. На півдні цей край межував із незаселеним степом, іменованим аж до XVIII століття Диким Полем. Безумовно, ці слов'яни себе амадоками (авадоками) не називали так їх назвали греки тому, що населяли вони простір біля Амадоцького (Авадоцького) озера. Себе ж вони мусили називати якось поіншому. Брідщанами могли називатися лише ті, що жили безпосередньо біля важливих бродів, їх назву греки могли перекласти та поширити на увесь простір поблизу озера (ставу).

Виникає запитання: «Чи існували броди на місці теперішнього міста Броди на Львівщині у часи Клавдія Птолемея?» Безумовно існували і належали вони до одних з найважливіших, через які пролягав праісторичний шлях з Волині на Поділля і далі у Причорномор'я та Балкани. На усьому просторі Амадоцького (Авадоцького) озера броди біля теперішнього міста Броди не були єдиними, однак найголовнішими цілком могли бути, інакше ця назва не закріпилася б так міцно в історичній пам'яті народу.

Отже, народ під назвою амадоки, згідно даних К. Птолемея, проживав поблизу Амадоцького озера, від якого й отримав таку назву. Але К. Птолемей до населення цього ж краю вживає й інші етноніми га лінди і навари. Про галіндів ми коротко вже згадали, а тепер пояснимо і про наварів.

Сам К. Птолемей пише, що амадоки і навари живуть нижче, тобто південніше Амадоцьких гір, а, отже, і Амадоцького озера. І Амадоць кі гори (горбогір'я ГологорівВороняків) і, тепер вже неіснуюче, Ама доцьке озеро, відокремлювали Волинь і Поділля. Виходить, що амадо ки і навари то населення Поділля і Прикарпаття. Птолемеєві навари співзвучні з назвою народу неври, про яких згадують чимало античних авторів. Неврів вони розташовують якраз у межиріччі Дністра і Середнього Дніпра. Отже, амадоки і неври то один і той же народ зони Українського Лісостепу. Саме населення цього простору Геродот у V ст. до н.е. назвав скіфамиорачами. Цей час співпадає із функціонуванням праслов'янської мови (III тисячоліття до н.е. V ст. н.е.). Прас лов'янська мова то спільний предок усіх слов'янських мов, мова пра слов'ян. А батьківщиною праслов'ян є межиріччя Дністра і Середнього Дніпра, отже усе відноситься до одного і того ж краю Українського Лісостепу та Полісся та його населення другої половини І тис. до н.е. перших століть нашої ери. Але що то було за населення? І хто такі амадоки, галліди і навари Клавдія Птолемея? Відповідь на це запитання допомагають дати інші античні автори.

Хто такі амадоки, галінди і навари

Описуючи ріки Скіфії, римський географ першої половини І ст. до н.е. Помпоній Мела писав, що ріка Тіра «починається у країні неврів, а при впадінні у море омиває місто з такою ж назвою що й ріка». Тут ми маємо досить чітку вказівку де знаходилася країна неврів у верхів'ї ріки Тіра, тобто Дністра. Про ріку Тіра та однойменне місто Тіра писав і Геродот. Місто Тіра, яке неодноразово згадують античні автори, знаходилося на лівому, висому березі Дністра, при впадінні його у Чорне море, на місці сучасного Білгорода Дністровського. Місто заснували греки ще у VI ст. до н.е. Назва Тіра не є грецькою згідно словника скіфської мови видатного лінгвіста В.І. Абаєва слово ґига давньоіранською мовою означало «швидка». Тобто, гідронім Тіра це «швидка ріка». Звідси випливає, що назву Тіра греки перейняли ще задовго до заснування ними однойменної колонії. Виходить, що стародавні греки добре знали ріку Тіра і про те, що у її верхів'ї знаходиться країна неврів. Оскільки колонію Тіра греки заснували у VI ст. до н.е., то принаймні у VII ст. до н.е., вони вже мусили познайомитися із рікою Тірою, доплисти до її верхів'їв і мати контакти з тамтешнім населенням, яке вони назвали неврами.

Грецькі міста Північного Причорномор'я виникали на місці факторій торгових центрів, головне завдання яких полягало у торгівлі з населенням басейну Дністра корабельним лісом, льняними і полотняними тканинами, залізом, сіллю, деревним вугіллям, смолами, медом, худобою й, особливо, зерном. Колонії засновувалися, як правило, у гирлах рік це прямо свідчить, що різноманітні товари, зокрема й зерно, сплавлялося ріками вниз за течією. Тобто спочатку торгівля зерном могла бути спорадичною, а згодом стала постійною і набрала такого розмаху, що й призвело до утворення та розвитку досить значних міст. Цілком очевидно, що певна колонія в усті ріки контролювала торгівлю зерном саме в ній. Місто Тіра забезпечувало торгівлю по Дністру аж до його верхів'їв. Грецькі торговці цю територію добре знали і називали тамтешнє населення неврами. Про неврів, у землях яких «бере початок Борисфен», у середині І ст. н.е. писав і Пліній Старший.55 Тут слід відзначити, що про дійсні витоки Дніпра (Борисфена) греки дізналися щойно при Костянтині Багрянородному.56 Про те, що у І ст. н.е. греки ще не знали, де починається Дніпро, свідчать слова Помпонія Мели: «Він тече здалеку, беручи початок із невідомих витоків, і прокладає шлях у сорок днів плавання; будучи судноплавним на такій же відстані, він впадає в море коло грецьких міст Борисфен і Ольвії».57 Сорок днів плавання човном по Дніпру відповідало відстані від Чорного моря приблизно до Десни і Прип'яті. Отже, до цих місць греки добре знали і Дніпро, і народ, який жив уздовж його берегів. Звідси випливає, що Пліній Старший витоками Борисфена називав його середню течію, де проживали неври.

Якщо співставити свідчення Помпонія Мели, який писав, що ріка Тіра (Дністер) бере початок у країні неврів, та Плінія Старшого про те, що Борисфен (Дніпро) починається у землях неврів, то виходить дуже цікава ситуація. Країна неврів простягалася між верхів'ями Дністра і середньою течією Дніпра. Це якраз територія, на якій, згідно Геродота, проживали скіфиорачі,58 а згідно К. Птолемея галінди, амадоки і навари.59

Отже, стародавні греки з часів Геродота знали народ, який вони називали неврами. За свідченнями античних авторів впродовж V ст. до н.е. І ст. н.е. неври проживали у межиріччі Дністра та Дніпра. Виходячи з того, що стародавні греки та римляни неврами називали населення верхів'їв Дністра, і середньої течії Дніпра, то це мусив бути один народ, об'єднаний головною спільною ознакою мовою. Спільним у нього мусив бути і спосіб життя та господарювання. На заняття населення межиріччя Дністра і Дніпра чітко вказав ще у V ст. до н.е. Геродот, він писав, що там проживали «скіфиорачі, які вирощували пшеницю не для власного вжитку, а на продаж».60 Геродот писав про це, як про добре відомий факт. Тобто ще до Геродота населення межиріччя Дністра і Дніпра займалося землеробством і товарним виробництвом зерна. Головними купцями зерна виступали тоді стародавні греки; вони називали мешканців верхів'їв Дністра, і середньої течії скіфамиорачами і неврами, однак це був один народ з єдиною мовою, способом життя і господарювання.

Етнонім неври і топонім Тіра вперше вжив Геродот ще у V ст. до н.е., а у І ст. н.е. їх вживали Помпоній Мела та Пліній Старший. Отже, впродовж не менше половини другого тисячоліття до н.е. ці назви існували та використовувалися стародавніми греками, а згодом і римлянами. Слід відзначити, що традиційну назву Скіфія, на позначення території між Дністром і Дніпром, з І ст. н.е. античні автори замінили на Сарматію.

Назва країни Савроматія і народу савромати, що ототожнюються із Сарматією і сарматами, вживалася вже у V ст. до н.е. Геродотом (IV, 123), Гіпократом (24), у IV ст. до н.е. ПсевдоСкілаком Каріанд ським (68), у ШП ст. ПсевдоСкимном Хіоським (874885) та багатьма іншими авторами. Тоді Савроматію (Сарматію) і народ савроматів (сарматів) розташовували за Танаїсом і Меотійським болотом, тобто на лівобережжі Дону і у східному Приазов'ї. Із рухом сарматів у Північне Причорномор'я та витісненням ними скіфів, що сталося у II ст. до н.е. назва Сарматія поширюється і на територію ПівнічноЗахідного Причорномор'я, Подніпров'я та зони Українського Лісостепу. Цей край, тобто територію теперішньої України, стали називати Європейською Сарматією, а ту частину, що залишилася за Доном Азіатською Сарматією.

Уперше назва Сарматія по відношенні до Подністров'я і Подніпров'я з'явилася у Помпонія Мели. Це пов'язано із проникненням у Північне Причорномор'я нового народу сарматів, які витіснили скіфів і змішалися з ними. Починаючи з І ст. н.е. назва Скіфія і Сарматія дуже часто вживалися паралельно, навіть в одних і тих же працях. У той же час назви неври і Тіра продовжували існувати це чітко вказує на те, що населення у верхів'ях Тіри (Дністра) з другої половини І тис. до н.е. до І ст. н.е. не змінилося воно впродовж цього часу там проживало безперервно. Етнонім неври і гідронім Тіра не є грецькими. Назва Тіра має явне індоєвропейське походження. Мабуть, такою є і назва неври.

Виходить, що стародавні греки їх запозичили ще до того, як у VI ст. до н.е. заснували колонію Тіра. Головним призначенням колонії була оптова торгівля, в основному, зерном, яке сплавлялося до моря Дністром (Тірою). Оскільки, стародавні греки добре знали, що у витоках Тіри проживали неври, то цілком зрозуміло вони були у тих краях і закуповували там зерно. Ця торгівля мусила початися задовго до заснування міста Тіра у гирлі Дністра. Колонія Тіра виникла тоді, коли обсяги торгівлі стали значними; для їх забезпечення й створювався постійно діючий порт. Із вищесказаного напрошується висновок, що тор

гівля стародавніх греків із неврами зерном мусила існувати як мінімум вже у VII ст. до н.е. А неври це і є скіфиорачі знаменитого Геродота.

Таким чином, згідно Геродота, Помпонія Мели, Плінія Старшого країна неврів простягалася на півночі Скіфії (Сарматії) від верхів'їв Дністра до Дніпра. Очевидно, що з півночі ця територія мала б обмежуватися Прип'яттю. Ще Геродот вважав, що неври це пограничне із скіфами, але не скіфське плем'я. Про те, що земля неврів входила до складу території прабатьківщини слов'ян писали П.І. Шафарик, Т. ЛерСплавінський, К. Мошинський. Дуже чітко з цього приводу подібну думку висловив Любор Нідерле: «Територія, населена слов'янами до їх розселення, простягалася між Ельбою і Середнім Подніпров'ям (з Десною, Прип'яттю і Березиною». Уточнюючи свою думку, Л. Нідерле наголосив: «І так, слов'яни під час своєї етнічної і мовної єдності жили на території сучасної Східної Польщі, південної частини Білорусії (в районі середньої течії Березини, а також по течії Сожа та Іпуті), у північній частині України, на Поділлі, Волині і Київщині з Десною». До практично аналогічних висновків дійшли англійський історик Норман Дейвіс та американська дослідниця Марія Гімбутас. О.Н. Мельниківська з неврами пов'язувала підгірцівськомилоградську археологічну культуру VIIII ст. до н.е. Думки про те, що носіями підгірцівськомилоградської культури були неври дотримувався й академік Б.О. Рибаков, відомі дослідники А.П. Смирнов, В.А. Ьллінська і А.Н. Тереножкін.

Але є ще одна дуже цікава обставина, яка проливає світло на те, хто ж такі неври. Описуючи Дніпро, Помпоній Мела зазначив: «Потім по землі однойменного (виділено Д.Ч.) племені тече Борисфен, най прекрасніша ріка Скіфії, у той час, коли інші ріки бурхливі, він протікає надзвичайно повільно, вода його спокійніша ніж в інших рік і найприємніша для пиття». Однойменне із Борисфеном плем'я добре відоме з багатьох античних джерел це борисфеніти, що означає «жителі Борисфена». Про борисфенітів писав і Геродот та інші античні автори. Отже, Помпоній Мела називає жителів Борисфена і неврами, і борисфенітами. Виходить, що він говорить про один і той же народ Подніпров'я І ст. н.е., просто називає його порізному.

Про те, що народ, який проживав по берегах Борисфена, називався його іменем писав і Пліній Старший: «Ріка Борисфен і названі так само озеро, плем я і місто».

Із вищенаведеного можна зробити висновок про те, що край птоле меєвих амадоків, наварів та галіндів і країна неврів та борисфенітів античних авторів це простір між Дністром і Середнім Дніпром, тобто та сама земля, яку називають прабатьківщиною слов'ян і яка тепер стала серцем України.

Про міста амадока, навар, корродун і метрополь

Результати докладного розгляду наведених К. Птолемеєм географічних об'єктів Амадоцьке озеро, Амадоцькі гори і народ амадоки дають змогу крізь цю призму глянути ще на одну назву місто Амадока, а також трьох інших міст теперішньої території України: Навар, Кор родун і Метрополь. Ми взяли ці міста із 20ти наведених К. Птолемеєм міст теперішньої території України, бо маємо щодо них певні аргументи, які сприятимуть їх ідентифікації та локалізації на місцевості. Розглянемо їх по порядку.

Місто Амадока. К. Птолемей подає такі його координати: 56° довготи і 50°30' широти. Насамперед слід зазначити, що в часи К. Птолемея градусну сітку визначали трохи не так, як тепер. Довготу починали обчислювати від Азорських островів в Атлантичному океані, а широту від екватора. У XVIII ст. довготу уніфікували і почали її визначати від Ґрінвіча, а широта залишалася, як то було ще в античні часи. Тобто, розрахунки К. Птолемеєм широти не зазнали змін, тому їх легко поєднати із сучасною картою.

Якщо виходити з того, що у працю К. Птолемея «Географія» вкралася описка і назва Амадока, мала би писатися Авадока, то у перекладі вона б означала «На Бродах». Клавдій Птолемей локалізує місто Амадока на 50°30' північної широти. Координати міста Броди Львівської області становлять 50°05' північної широти і 25°09' східної довготи. Довжина дуги паралелі на різних широтах є неоднаковою. Довжина 1° дуги паралелі на 50° (широта м. Броди) складає 71, 7 км, відповідно 1' становить 1, 2 км. Різниця в градусах по широті між містом Амадока Клавдія Птолемея та містом Броди Львівської області складає усього 0°25', що дорівнює приблизно 30 км!

Зважаючи на 1800 років, які відділяють нас від Клавдія Птолемея та рівень обчислень того часу, похибка є несуттєвою. У радіусі 50 км іншого міста, яке можна було би ідентифікувати з птолемеєвою Амадо кою та назвати На Бродах немає. Тому з великою вірогідністю можна стверджувати, що місто Амадока (Авадока) Клавдія Птолемея то теперішнє місто Броди Львівської області. На таке прямо вказує і переклад з латинської назви Авадока (Avado) «Місто на Бродах».

Навар. Місто знаходилося всередині країни і лежало у долині річки Каркініта, пише К. Птолемей і подає його координати: 58°30' довготи і 50° широти. Тобто, по широті місто Навар знаходилося на одній паралелі з містом Амадока. Якщо ідентифікувати Амадоку з теперішніми Бродами, то місто Навар мало би знаходитися значно східніше його слід шукати десь у Подніпров'ї. 50° широти чітко вказує, що місто знаходилося у країні неврів Геродота, з якими і ототожнюють птолемеєвих наварів.76 На наварів, тобто на неврів вказує і співзвучна назва міста Навар.

Цьому місту «внутрішньої країни» К. Птолемей приділив увагу і в поясненні до карти УПІ, яка включає Європейську Сарматію і Таврійський Херсонес. Тут географ наголосив: «Навар має найдовший день в 16 годин 15 хвилин і віддалений від Олександрії на захід на одну восьму години».77

Після цих пояснень К. Птолемей додає: «Ольвія або Борисфеніда найдовший день мають у 16 годин 15 хвилин і віддалений від Олександрії до заходу на одну шосту години».78

Ці дані можуть стати підказкою для локалізації на місцевості міста Навар. До речі, в поясненні до Восьмої карти Європи К. Птолемей зазначає, що «серед найвідоміших міст Сарматії Тамірака має найдовший день в 16 рівноденних годин і віддалена від Олександрії до заходу на одну п'ятнадцяту частину рівноденної години».79 Тобто, тут К. Птолемей називає місто Таміраку, яке відсутнє серед переліку 20 найбільших міст «внутрішньої країни». Звідси напрошується висновок, що у своїй «Географії» К. Птолемей не подав увесь перелік відомих йому міст Європейської Сарматії, а навів лише якусь їх частину.

Місто Корродун К. Птолемей розташував «вище ріки Тіра коло Дакії» з координатами 49°30'довготи і 48°40' широти.80 Звертає увагу той факт, що Корродун знаходився поблизу Тіри коло Дакії. Тобто, він належав до сусідньої з Дакією країни. Дакія це територія теперішньої Молдови і Румунії. Сусідня земля то Українське Поділля. Отже, Карродун слід шукати десь там. Це завдання ще у 1927 р. успішно ви конав визначний український історик, етнограф, археолог і музейник Євтим Сіцінський. Спираючись на мовознавчі студії видатного німецького славіста Максиміліана Фасмера, Є. Сіцінський прийшов до висновку, що назва Корродун складається з двох частин: dun тлумачиться як «місто», «фортеця», а kor «камінь», «скеля». Саме так називалося у давнину місто над Смотричем Кам'янець. Тепер Кам'янецьПоділь ський Хмельницької області.

Метрополь. У перекладі з латинської мови означає «головне місто». В основі назви два давньогрецькі слова metro «мати» і polis «місто». У дослівному перекладі «мати усіх міст», тобто столиця країни. Клавдій Птолемей пише, що Метрополь знаходиться над рікою Борисфен і подає його координати: 56°30' довготи і 49°30' широти. Координати теперішнього Києва 30°30'східної довготи і 50°26' північної широти. Градусна сітка довготи, як ми вже говорили, не може співпадати з античною, бо у 1884 р. була змінена на відлік від нульового меридіана по Ґрінвічу, а ось широта практично залишилася та ж сама, що використовувалася і в античні часи. Отже, по широті розбіжність Метрополя від Києва складає 0°56'. 56 мінут це приблизно 50 км. Похибка не така вже й значна з огляду на віддаленість Метрополя від єгипетської Олександрії, де працював великий вчений античності Клавдій Птолемей. Його інформатори з числа торговців і мандрівників користувалися спеціальними приладами, за допомогою яких вони по сонцю орієнтувалися у просторі та робили відповідні записи. Прилад цей називався астролябія. Звичайно, що люди могли допускати певні похибки. Вони були неминучі. Відхилення показників по широтах з даних К. Птолемея і сучасних обчислень є незначними. Якщо далекий від єгипетської Олександрії Метрополь із теперішнім Києвом по широті має відхилення усього 0°56', то для близького Дамаска відхилення становить 0°20', для Тегерана 0°55', а для Лондона 2°10'.

Звідси напрошується цілком обґрунтований висновок, що Метрополь з «Географії» Клавдія Птолемея це місто Київ на ДніпріБорис фені. Давні греки назвали його «мати міст». Саме так назвав Київ і наш літописець «мати міст руських». Це є ще одним аргументом на користь ототожнення Метрополя з Києвом.

Звертає увагу і той факт, що К. Птолемей, описуючи Європейську Сарматію, розмежовує її від сусідньої Дакії. Окрім цього, великий вчений серед усієї Сарматії особливо виділяє «внутрішню країну» і саме у ній він розташовує 20 міст, подаючи їх точні координати із зазначенням довготи і широти. Чотири названих К. Птолемеєм міст (Ама дока, Навар, Карродун і Метрополь), ми розглянули, їх локалізація на місцевості не повинна викликати серйозних заперечень. Якщо наведені нами аргументи переконливі, то перед нами постає цікавий факт місто Броди Львівської області (Амадока), Кам'янецьПодільський (Кор родун) і Київ (Метрополь) є одними з найдавніших міст України, їхня писемна історія нараховує не менше 1850 років. Такий же вік мають й інші, названі К. Птолемеєм, ще 16 міст «внутрішньої країни», які розкинулися по річках Борисфен (Дніпро), Тіра (Дністер) і ще по двох, невстановлених ріках, названих великим географом Каркініти та Ак симака.

Приклад міст Амадока, Карродун, Метрополь свідчить, що ці назви є дослівним перекладом на давньогрецьку мову, а з неї на латинську назв, вживаних місцевим населенням або перекладом внутрішнього змісту (семантики) цих назв, як то є у випадку з Метрополем.

З огляду на вищесказане, при дослідженні назв, вжитих Клавдієм Птолемеєм до географічних об'єктів на просторах теперішньої України, потрібно, насамперед, встановити їх семантику. А для цього потрібно здійснити не лише вдалий переклад, а й знати добре місцевість і врахувати ймовірність помилок при написанні. Але найголовнішим на даному етапі є публікація перекладу «Географії» Клавдія Птолемея українською мовою, з грецького оригіналу, хоча б книги Ш, яка називається «Розташування Європейської Сарматії». Конче необхідно аби текст перекладу супроводжувався фотокопіями карт Клавдія Птолемея з Європейських бібліотек та архівосховищ.

«Європейська Сарматія» К. Птолемея стосується, насамперед, України, бо саме її землі там приділено найбільше уваги.

І насамкінець варто зазначити ще дві важливі обставини. Наявність міст, держави і писемності є головними ознаками цивілізації. Клавдій Птолемей назвав 21 найбільше місто на просторі між Дністром і Середнім Дніпром. На 50° широти на цій же території у часи К. Птолемея, тобто у ІІ ст. н.е., існувала велетенська, штучно створена, водойма, яка увійшла в історію географії та картографії як Амадоцьке озеро. Для спорудження такої велетенської рукотворної водойми потрібні були не лише інженерні знання, а й нагальна потреба забезпечення великих обсягів торгівлі. Але найголовніший висновок із самого факту існування Амадоцького озера полягає у тому, що для його спорудження мусила бути значна організуюча сила державна влада. Про те, що така держава на українських землях існувала вже на початку нашої ери свідчить і місто на ДніпріБорисфені, назване К. Птолемеєм Метрополем, тобто столицею країни неврів, амадоків, галіндів, борисфеніті різних назв давніх слов'янів та їх прабатьківщини, яка водночас є і батьківщиною українців прямих, безпосередніх, генетичних та кровних нащадків праслов'янів.

Размещено на Allbest.ru