Політика Кремля щодо ісламу у Кримській АСРР (1921-1928 роки)

Не маючи змоги виплачувати величезний податок, багато мулл зверталися до органів влади з проханням зняти з них духовний сан. Ібраїм Емір-Асан, імам- хатіп із Нікіти, писав, що з матеріальних причин змушений повернутися до селянської праці. Алі Куртбедін, муедзин із села Кірдвлі Аргинської сільради, зазначив, що змушений платити податок, узагалі не маючи жодних заробітків, тому що йому не надали землю. Він нидів у злиднях до березня 1925 р., після чого заявив, що складає з себе релігійні обов'язки, тому що його позбавили права голосу та не надали землю. Подібні причини висували й мулла Джемелядин Джемиля з села Опук Керченського району, мулла Алі Мухтар-оґлу з села Баксан Аргинської сільради, Аджі-емір Усейн Мамутов, імам із 40-річним стажем служіння з села Кози Судацького району, мулла Курулі Мемет Адаман та муедзин Емір-Алі Аджі Мемет (обидва з Ай-Василя), мулла Авамиль Бейтуляєв і хатіп Ебу-Таліб Хаджаметов із села Бесхедж Кульчуринської сільради, Тевфік Ванієв, хатіп мечеті Саурчі Феодосійського району, мулла Алі Джумалі з села Біюк-Кабань Євпаторійського району та багато інших .

Місцева влада разом із «чекістами» відстежувала факти, коли священнослужителі, бажаючи поповнити втрату мулл, починали займатися підготовкою нових. Хоча дозволялося відкриття короткочасних курсів із підготовки мулл, скористатися цією нагодою можна було тільки тоді, коли курси утримувалися за рахунок Центрального духовного управління мусульман . Отримавши такий дозвіл, представники управління намагалися довести до кримських татар (переважно молоді) цілі й завдання курсів. «Чекісти» повідомляли центральну владу про ці «злочини». У 1926 р. у Севастопольському районі представник ЦДУМ Смаїл, як повідомлялося, на зібранні «ставив питання про пожвавлення мусульманської релігії, а головним чином -- про відкриття релігійної школи медресе у Сімферополі. Смаїл вказував, що найближчим часом відкриються півторамісячні курси, а якщо дозволять кошти, то й ше-стимісячні, для підготовки молодого духовенства, яке замінить старих мулл. Смаїл указував, що тепер є одна партія -- РКП(б), яка не визнає бога, але духівництво буде вести з нею боротьбу, і ще невідомо, хто залишиться переможцем» .

У 1927 р. кримський філіал ЦДУМ насмілився агітувати за відновлення старої системи освіти. Відразу до Москви надійшло таке повідомлення:

«Крим. Значно посилилася аґітація за розширення віровчення. Відмічено багато випадків, коли населення під впливом мулл виносить постанови про відкриття релігійних шкіл. Севастопольський район. У село Шулі приїхали вповноважені мусдухуправління з Сімферополя. Вони зібрали збори в кількості 135 осіб, на яких поставили питання про відкриття школи віровчення, де повинні навчатися діти, що досягли 14-річного віку. Ялтинський район (село Дегерменкой). Мулла аґітує серед селян за відкриття релігійної школи, під впливом чого селяни висунули вповноваженого для клопотання перед сільрадою щодо дозволу відкриття релігійних шкіл» .

Виступаючи проти мусульманського духівництва на всій території СРСР, центральний уряд ще не наважувався так само рішуче діяти у Криму. Коли у травні 1928 р. було ухвалено постанову політбюро ЦК ВКП(б) про закриття всіх мектебе та медресе (чим, до речі, завдано останнього удару по мусульманській освіті), на півострові вони залишилися. Кримська АСРР змогла зберегти ті мектеби й медресе, які ще не були закриті. Навіть у 1937 р. в республіці ще існували 68 семирічних і середніх шкіл та 360 мектебів, в яких кримськотатарською мовою навчалися 11 тис. дітей .

Було заборонено збирати зякат . Використовуючи офіційне гасло про те, що «в радянської влади немає бідних», уряд оголосив зякат «систематичною ворожою пропаґандою» .

У 1928 р. після арешту та засудження В.Ібраїмова відносна свобода в релігійному питанні змінилася більш жорстким курсом. Антирелігійна діяльність набула аґресивного характеру. Навіть позитивні явища іноді набували нового відтінку. Так відбулося із запровадженням нового алфавіту. Розвиток татарської національної освіти в 1920-х рр. гальмувався використанням у тюркських мовах складного арабського алфавіту. Наприкінці XIX ст. провідні татарські педагоги об'єдналися навколо висунутої І.Гаспринським ідеї джади- дизму. У перекладі з арабської мови поняття «усуль джадид» означало «новий метод». Він став альтернативою панівного довгий час у системі мусульманської освіти «усуль кадим», тобто «старого методу». Методи відрізнялися, у першу чергу, формою викладання. Кадимісти як противники всяких новацій застосовували так звану систему складового викладання, коли окремі букви зливались у склади, а склади - у слова. Проґресивні педагоги застосовували так званий «звуковий метод», коли кожній букві алфавіту відповідав певний звук .

Освячений ісламом, в уявленні багатьох віруючих, арабській алфавіт був недоторканним атрибутом «істинного мусульманства». Проблема полягала в тому, що арабський алфавіт не мав букв для позначення деяких звуків, наявних у тюркських мовах. Наприклад, звуки [п], [г], [ж] не мали буквеного еквівалента. З іншого боку, була зайвою буква «ла», яку неважко розкласти по звуках за допомогою букв «л» та «а» .

Керівним документом у питанні реформування алфавіту стала постанова колегії народного комісаріату освіти РРФСР «Про запровадження латинського шрифту у тюрксько-татарських народностей, які визнають іслам», ухвалена 9 червня 1925 р. 30 червня 1927 р. бюро Кримського обкому РКП(б) обговорило конкретні заходи щодо запровадження латинського алфавіту серед кримських татар. Робота визнавалася «цілком вчасною». Водночас бюро обкому вважало необхідним провести «серйозну цільову пропаґанду» рефор-ми «у пресі та на масових зборах» і попередило, що потрібна «особлива обережність, витриманість та практичність, щоб не дати приводу до збудження фанатизму мас» . У постанові передбачалася система заходів щодо організації занять із вивчення нового алфавіту на кримськотатарських учительських курсах, у кримськотатарських школах 1-го ступеня, татарських секторах робітфаків, радпартшколі, Кримському педагогічному інституті та інших кримськотатарських навчальних закладах.

2 липня 1927 р. наркомат освіти Кримської АСРР остаточно ухвалив рішення про перехід на латинізований тюркський алфавіт. Того року на короткотермінових курсах пройшли перепідготовку 154 вчителя для шкіл 1-го ступеня, які почали навчати школярів новому татарському алфавіту. Його було запропоновано у школах 1-го ступеня й технікумах. За новим алфавітом видали розрізну азбуку, буквар для шкіл 1-го ступеня, книги для читання. Ним друкувався журнал «Коз-Айдин», а також деякі спеціальні розділи у журналі «Оку-Ішлері», у газетах «Єні Дунья» та «Яш-Куввет» . У вересні

1927 р. відбулася Всекримська орфографічна конференція, яка прийняла рекомендації для опрацювання татарської орфографії, вироблення наукової термінології, складання словників .

Наркомат освіти автономії ухвалив із 1927/1928 навч. року запровадити викладання на новому алфавіті в усіх навчальних закладах, де студіювалася кримськотатарська мова. У звітах відомства повідомлялося, що «вчителі позитивно поставилися до заміни арабського алфавіту латинським і висловили свою повну згоду із запропонованими заходами». Партійні органи організували у пресі позитивні відгуки про реформу орфографії. У газеті «Єні Дунья» було опубліковано лист від кримського татарина похилого віку з такою оцінкою значення нової писемності: «Той, хто лає прибічників нового алфавіту, або сліпий, або прямий ворог трудящих... Я, незважаючи на свої роки, за тиждень навчився за цим алфавітом читати» .

Однак не всі зустріли новації схвально. Мусульманське духівництво й консервативно настроєні верстви кримськотатарського населення намагалися чинити опір. У відповідь партійно-радянські органи автономії розгорнули широку пропаґанду реформи алфавіту, демонструючи практичність і зручність латинського письма порівняно з арабським. Із 1927 р. новотюркський латинізований алфавіт став основою навчання в національних кримськотатарських школах. Водночас відмова від арабської писемності вела до розриву з багатовіковою кримською культурою, однією з основ якої була арабська «в'язь».

Запровадження нового тюркського алфавіту сприяло залученню дітей до навчання у школі. Статистика дозволяє простежити перші результати цієї реформи. Так, якщо у 1921/1922 навч. році кількість татарських учнів у школах 1-го ступеня становила 11 178, то в 1926/1927 - 19 751 . 9 травня

1928 р. КримЦВК ухвалив постанову «Про запровадження нового тюрко-та- тарського алфавіту», згідно з яким проголошувався обов'язковий перехід усіх установ Криму на латинський алфавіт . Перехідний період було визначено терміном у п'ять років.

Реформа орфографії не тільки залучала дітей до навчання, а й полегшувала навчання та скорочувала строк навчання з 6-7 до 2-3 років. Час, вивільнюваний у традиційних конфесійних мектебе, тепер використовувався на викладання деяких загальноосвітніх дисциплін.

Справі нового тюркського алфавіту (НТА) було надано політичного відтінку. У вересні 1929 р. відбулася обласна нарада агітпропу, на якій нарком освіти Криму Р.Олександрович висловив таку думку:

«У керівництві переведенням на НТА з боку радянських органів іноді видно політичний бік питання. Деякі товариші не бачать тієї жорстокої класової боротьби, що розвивається навколо введення новотюркського алфавіту. Перехід на НТА б'є в першу чергу по релігії. Адже Коран написаний арабською мовою. Нове покоління, що учить у школах НТА й не знає арабської мови, уже через це відходить від Корана, від релігії, випадає з-під впливу духівництва. Тому найлютішим ворогом проведення реформи є духівництво, усіляко підтримуване націоналістичною частиною інтеліґенції. Боротьба за новий алфавіт виливається у класову боротьбу за молоде покоління» .

Повідомлялося, що в Ялтинському районі «мусульманське духівництво намагається поширити свій вплив на дітей, порушується клопотання про розширення прав на віровчення з залученням дітей віком до 14 років. Це прагнення цілком зрозуміле, тому що введення латинського алфавіту вибиває ґрунт із-під ніг мулл, і вони побоюються, що нове покоління не зможе вивчати Коран, написаний арабською мовою» .

Загалом позитивна реформа переходу на новий алфавіт у середовищі кримськотатарської інтеліґенції оцінювалася неоднозначно. Частина її підтримувала, але інші розуміли, що це справді -- розрив із багатовіковою ісламською культурною традицією. Партійна пропаґанда таврувала таких як «ретроградів» і «ворогів». У документі, опрацьованому у Кримському обкомі РКП(б), зазначалося:

«Культурний фронт, так само, як і всі інші фронти соціалістичного будівництва, є ареною класової боротьби, і в такому світлі потрібно розглядати всі процеси, які проходять у культурному будівництві. Буржуазно-націоналістична частина татарської інтеліґенції намагалася очолити культурне будівництво, спрямовувати його проти інтересів пролетаріату і трудового селянства. У числі керівних працівників народної освіти були навіть такі відомі мілліфірківці, як А.Адабаш, У.Азізов, С.-А.Айвазов, А.Хільмі, Чабан Заде. [...] Після ліквідації ібраї- мовщини було викрито ряд класових збочень у роботі органів народної освіти та культурних установ. Так, наприклад, офіційний орган Наркомосу “Оку Ішлері” був не бойовим загоном штабу культурної революції -- Наркомосу, а, по суті, органом мілліфір- ківців... Треба визнати, що планомірної роботи з боку Союзу войовничих безвірників не ведеться, незважаючи на те, що ця ділянка класової боротьби у кримських умовах є однією з найважливіших. Антирелігійне виховання необхідно впроваджувати в усі органи й заклади, що ведуть культосвітню роботу» .

У липні 1928 р. союзний центр надіслав уряду автономії циркуляр про скасування всіх дотеперішніх інструкцій щодо порядку викладання мусульманського віровчення: «Усі дозволи, що видавалися раніше, анулюються. Ужити заходів через навчальних наглядачів і сільради до недопущення в майбутньому групового викладання мусульманського віровчення» .

Одночасно посилилося цькування духівництва, яке оголошували винним майже в усіх бідах, що траплялися на півострові. Переважно це стосувалося господарських питань. Досить показовим був випадок, коли Економічна нарада вирішила на великій площі орних земель Криму, користуючись прикладом Середньої Азії, закласти плантації бавовни. Ця культура приживалася важко, часто взагалі пропадала, її економічна збитковість виявилася відразу. Проте винними у цьому економічному прорахунку виявилися аж ніяк не радянські функціонери. Невдача з бавовною пояснювалася «відчайдушним опором із боку куркулів, мулл та їхньої аґентури» .

Мусульманські лідери в різних реґіонах Росії намагалися протистояти поверненню до антиісламської політики початку 1920-х рр. Однією з найбільш яскравих таких спроб стало скликання в 1925 р. Всеросійського з'їзду мусульман, у роботі якого брали участь і представники Криму. У постановах з'їзду озвучувалися таки вимоги:

«Ужити заходів до повернення в розпорядження приходів їхніх власних будівель медресе і мектебе, що їм належали раніше, дітям, які не навчаються в радянських школах, дозволити вивчення віровчення в будь-якому віці й у будь-якій час, не вести у школах антирелігійної агітації, дозволити викладання віровчення в релігійних школах кожного дня, дозволити виступати у пресі проти атеїзму, відкривати релігійні курси й медресе всюди, де народ побажає їх відкривати, при наданні дозволу на відкриття релігійних шкіл не ставити в обов'язок наявність мечеті» .

Проте постанови з'їзду залишилися без відповіді з боку влади. Натомість вона посилила утиски на Центральне духовне управління мусульман. На місця було спущено розпорядження про неприпустимість радянським і партійним органам розширювати вплив ЦДУМ на населення. Керівництву його почали погрожувати виключенням з числа офіційно зареєстрованих організацій, тобто фактичною ліквідацією.

Отже релігійна політика на півострові в роки непу впроваджувалася у життя таким чином, щоб не відштовхнути від радянської влади мусульман. Проте цей етап завершився, як і в інших сферах життя Криму, судовим процесом у справі В.Ібраїмова (квітень -- травень 1928 р.). Ця подія стала сиґналом для широкомасштабного наступу сталінського режиму на іслам.

Література

політика іслам радянський

1.Abdullaev, I. (2000). Mecheti-bashni v Krymu. Golos Kryma. Simferopol', 8.II. [in Russian].

2.Broshevan, V. (2009). Simferopol: belye i tiomnye stranitsy istorii (1918

1945 gg.): Istoriko-dokumentalnyj khronologicheskij spravochnik. Simferopol'. [in Russian].

3.Volobuev, O. (1999). Rozhdenie i sud'by novoj krymskoj gosudarstvennosti v pervoj polovine XX veka. Otechestvennaja istorija, 2. [in Russian].

4.Gankevich, V.Ju. (1995). Zhizn' i dejatel'nost' I.Gasprinskogo (1851-1914). Diss. na soiskanie stepeni kand. ist. nauk. Simferopol'. [in Russian].

5.Gankevich, V.Ju. (1997). Ocherk istorii krymskotatarskogo etnokonfessional'nogo

mektebe (XIX -- nachalo XX vv.). Kul'tura narodov Prichernomoria, 2.

[in Russian].

6.Gankevich, V.Ju., Shevelev, S.S. (2006). Krym v kontse XVIII -- nachale XX vv. Sbornik Russkogo istoricheskogo obshchestva. 10 (158). Rossija i Krym. [in Russian].

7.Dejnikov, R.T. (1999). Ot vassal'nogo khanstva Osmanskoj imperii do Tavricheskoj gubernii v sostave Rossii. Otechestvennaja istorija, 2. [in Russian].

8.Ibadullaev, I.I. (1997). Mecheti Kryma. Golos Kryma, 1 avgusta. [in Russian].

9.Khajali, R.I. (2008). Ocherki istorii obshchestvenno-politicheskoj i kul'turnoj zhizni krymskikh tatar v XX veke. Simferopol'. [in Russian].

10.Kondratjuk, G.N. (2002). Antireligioznaja propaganda v shkolakh Krymskoj ASSR v 1920-h godakh. Kul'tura narodov Prichernomoria, 28. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru