Військові служителі в Гетьманщині: групи, статус, соціопрофесійна організація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІЙСЬКОВІ СЛУЖИТЕЛІ В ГЕТЬМАНЩИНІ: ГРУПИ, СТАТУС, СОЦІОПРОФЕСІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ Дослідження виконане за ґрантової підтримки Наукового товариства ім. Шевченка у США.

служитель військовий держава козацький

Віктор Горобець

доктор історичних наук, професор, завідувач

сектору соціальної історії, Інститут

історії України НАН України (Київ, Україна)

Анотація. Досліджується один з елементів соціальної структури Української козацької держави, а саме спільнота військових служителів. Метою роботи є структурне вичленення цієї групи із загальної соціальної мозаїки Гетьманщини, диференціювання окремих її категорій у залежності від соціального походження служителів, їх підпорядкування, набору соціальних преференцій за службу, а також джерел її оплати. Методологічну основу становить принцип історизму в єдності всіх його компонентів, системності та науковості. Дослідження орієнтовано на залучення історично-порівняльного, історично-типологічного, історично-системного методів. Широке застосування отримали прийоми мікроісторичного аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що це - перше в українській історіографії комплексне соціальне дослідження служительської корпорації Гетьманщини, в якому робиться спроба стратифікації цієї неоднорідної спільноти, установлення кількісних показників, а також виявлення якісних статусних ознак окремих груп, що входили до неї. Висновки зводяться до кількох моментів. Установлено, що до складу служительської спільноти входили різноманітні категорії, які умовно можна розділити на служителів військових, ратушних, обозних майстрів, фіскальних і канцелярських, а також таких, що несли службу не на користь усього Війська Запорозького, а його окремих представників. За своїми функціональними обов'язками, соціальними статусними показниками й місцем в ієрархії козацького стану, а також джерелами матеріального забезпечення, під категорію саме військових служителів Гетьманщини підпадають артилерійські служителі - пушкарі й гармаші, та військові музики. Звернуто увагу на реґіональні особливості статусних характеристик представників цієї соціальної групи, а також відмінності в їх кількісних показниках у різних полках. Досліджено проблему соціального авансу від входження до групи військових служителів, а також заторкнуто питання матеріальної винагороди за несення служби різними її категоріями.

Ключові слова: Гетьманщина, Військо Запорозьке, військові служителі, соціальна структура, локальні соціальні групи, пушкарі, гармаші, військові музики.

Viktor Horobets

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Head of the Sector of Social History, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

MILITARY SERVANTS IN HETMANSHCHYNA: GROUPS, STATUS, SOCIOPROFESSIONAL ORGANIZATION

Abstract. The article deals with the social structure of the Ukrainian Cossack state (Zaporozhian Host), in particular its community as a group of military servants. The purpose of the research is the structural separation of the group of ministers from the general social mosaic of Hetmanshchyna, the differentiation of its separate categories, depending on the social origin of the ministers, their submission, the set of social preferences for the service, as well as sources of payment for the service. Methodological basis of the research is the principle of historicism in the unity of all its components, systemic and scientific. The research is aimed at attracting historical, comparative, historical-typological, historical-systematical methods. Widespread use of methods of microhistorical analysis. The scientific novelty lies in the fact that it is the first in Ukrainian historiography for a comprehensive social study of the Hetmanshchyna Corporation, which attempts to stratify this mosaic community, establish quantitative indicators, as well as reveal qualitative status features of certain groups that belonged to it. Conclusions. According to the results of the study, it was found that the Hetmanshchyna's ministry was composed of various categories that can be divided into servants of the military, town hall, carpenters, fiscal and stationery ministers, as well as those who carried the service not in favour of the entire Zaporozhian Host, but its individual representatives. It was established that according to their functional duties, social status indicators and place on the hierarchical ladder of the Cossack state, as well as sources of material support, artillery servicemen - gunners (pushkari) and cannons (harmashi), and military musicians - fall into the category of the military ministers of the Hetmanshchyna. Attention is drawn to the regional features of the status characteristics of the representatives of this social group, as well as the differences in their quantitative indicators in different regiments. The problem of social advance from joining the group of military servicemen was investigated, as well as the issue of material remuneration for the service in various categories was touched upon.

Keywords: Hetmanshchyna, Zaporozhian Host, military servants, social structure, local social groups, gunners (pushkari), cannons (harmashi), military musicians.

Соціальна мозаїка ранньомодерної Європи, як уже зауважувалося в історіографії Див.: Горобець В.М. Структура врядування та соціальне дисциплінування в південних полках Гетьманату (за матеріалами ревізій Полтавського полку 1719, 1721 і 1732 рр.) // Український історичний журнал. -- 2008. -- №5. -- С.49--67; Його ж. Малі соціальні та соціопрофесійні групи Гетьманату: «курінчики», «стрільці», «протекціянти», «дворяни» // Соціум: Альманах соціальної історії. -- Вип.8. -- К., 2008. -- С.184--201., рідко коли (а фактично ніколи) вписується у класичну схему три- рівневого станового поділу суспільств, де панує чітке дотримання ієрархії великих, переважно соціально замкнутих, груп/станів, об'єднаних зсередини усвідомленням власної корпоративної ідентичності, володінням певним престижем, пакетом соціальних зобов'язань, прав і привілеїв. Насправді ж реальна модель соціальної взаємодії завжди більш мозаїчна й багатовимірна. У ній широко представлено більш-менш чисельні або ж зовсім малі соціальні та со- ціопрофесійні верстви, групи, які, попри свої розміри, володіють закріпленим чи то правом, чи традицією, специфічним набором привілеїв, обов'язків, які й формують їх унікальний соціальний статус -- нехай і недостатньо розвинутий у порівнянні з класичними становими зразками, можливо, трохи суперечливий і не зовсім чітко артикульований, або ж такий, що поєднує характеристики різних соціальних спрямувань, десь привілейованих, а десь і тяглих станів. Реальне життя завжди складніше за його схематичне представлення.

Не стало винятком із цього загальноєвропейського правила й соціальне облаштування Гетьманщини, яке успадкувало немало з традицій державного життя Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, а, крім того, виробило певні власні соціальні новотвори, що втілилися в існуванні цілого ряду унікальних соціальних і соціопрофесійних груп. Для того, аби уявити повною мірою, якою була насправді модель соціальної взаємодії Війська Запорозького, необхідно дослідити окремі фраґменти цієї багатопланової соціальної мозаїки. Що являли собою малі за кількістю й суспільним значенням соціальні групи? Наскільки чисельними вони були? Якими -- універсальними чи унікальними -- стали соціальні моделі в різних полках козацької держави?

Чи не найбільш успішно на сьогодні, передовсім завдяки працям І.Кривошеї, а також відомим попередникам цієї дослідниці, вивчено групи неурядової старшини Війська Запорозького Див.: Окіншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХУП--ХУШ ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. -- Т.СЬУП. -- Мюнхен, 1948. -- 223 с.; Кривошея І.І. Значкове товариство Ніжинського полку на початку 40-х рр. XVIII ст.: два нових списки товариства // Наукові записки: Збірник праць молодих учених та аспірантів. -- Кн.1. - Т.19. - К., 2009. - С.271-283; Її ж. Військове товариство Гетьманщини у XVIII ст. // Сіверянський літопис. -- 2010. -- №2/3. -- С.124-136; Її ж. Неурядова старшина Полтавського полку в другій половині XVII -- першій третині XVIII ст. // Ґілея: Науковий вісник: Зб. наук. праць. -- Вип.52. -- К., 2011. -- С.216--235; Її ж. Присяги російським царям XVII--XVIII ст. як джерело історії неурядової старшини Гетьманщини // Сіверянський літопис. -- 2011. -- №4. -- С.17--26; Її ж. Неурядова старшина Миргородського полку XVII -- першої третини XVIII ст. //

Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова: Серія 6: Історичні науки. -- Вип.9. -- К., 2012. -- С.86--100; Її ж. Неурядова старшина Української козацької держави (XVII--XVIII ст.). -- Т.1. -- К., 2014; Її ж. Неурядова старшина Гетьманщини // Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII--XVIII ст. -- Т.2. -- К., 2018. -- С.42--80 та ін.. Чимало уваги приділено й різним старшинським групам -- полковникам, ґенеральним старшинам Горобець В. Генеральна старшина Війська Запорозького // Український Гетьманат... -- Т.1. -- С.101--122; Його ж. Малі соціальні та соціопрофесійні групи Гетьманату: «курінчики», «стрільці», «протекціянти», «дворяни». -- С.184--201; Його ж. Полковники Війська Запорозького: право вільної елекції в світлі козацьких традицій, розпорядчих приписів і політичних реалій // Український Гетьманат... -- Т.1. -- С.123--160; Його ж. Малі соціальні групи козацького стану // Там само. -- Т.2. -- С.81--104; Пришляк В. Інститут гетьмана та вища козацька старшина в умовах політичних трансформацій першої половини XVIII ст. // Там само. -- Т.1. -- С.161--235; Сокирко О. Наймити в козацькому війську другої половини XVII -- середини XVIII ст. (до постанови проблеми) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. -- Т.14. -- Х., 2011; Його ж. Жолдацькі формування в^ Гетьманщині 1669--1765 рр. // Український історичний журнал. -- 2006. -- №4. -- С.64--77; Його ж. «Панове жовніри»: Формування й еволюція жовнірських громад у XVIII ст. // Соціум. -- Вип.8. -- C.202 та ін.. Натомість об'єктом пропонованої студії стала соціально неоднорідна група військових служителів.

Інститут військових служителів (або слуг) у Війську Запорозькому, можна зі впевненістю стверджувати, існував від самих початків організаційного становлення соціовійськової структури козацтва. Така впевненість ґрунтується на двох передумовах. Насамперед на усвідомленні того незаперечного факту, що козацтво як соціальне явище зароджувалось і розвивалося не ізольовано від навколишнього світу, а в тісному генетичному зв'язку з темпорально співзвучними йому аналогічними формаціями ранньомодерної Європи, передовсім тісно контактуючи з відповідними аналогами Речі Посполитої й Османської імперії та її кримського васала. Організаційні ж засади функціонування, скажімо, коронного війська передбачали існування вельми розгалуженої мережі військової челяді. Так, наприклад, Йоахим Єрлич, описуючи виступ польного гетьмана Єжи Любомирського з Луцька в похід на Ляховичі в 1660 р., зауважував, що реґіментар мав під своєю булавою 20 тис. вершників, 10 тис. піхотинців, «окрім чисельної челяді й охотників, кількість якої обраховували в 40 або навіть більше тисяч» [Jerlicz]. Lаtopisiec albo Kroniczka Joachima Jerlicza. -- T.2. -- Warszawa, 1853. -- S.51.. Або ж восени 1689 р., коли коронні війська брали в облогу Кам'янець-Подільський, на 18 тис. жовнірів припадало аж 30 тис. «челяді обозної» Sikora R. Zapomniana armia // W kr§gu Hadziacza A.D. 1658: Od Historii do Literatury. -- Krakow, 2008. -- S.158. Загалом же Р.Сікора, зауважуючи значну питому вагу цього «забутого війська», пропонує для з'ясування чисельності обозних слуг використовувати нескладну математичну формулу: кількість наявних у поході кіннотників множити у два рази.. Аналогічно й в організаційній структурі іншого сусіда Війська Запорозького -- Кримського Юрту -- значну частину учасників походу становили не вояки, які безпосередньо брали участь у бойових діях, а різні «казандзі» («їдці, утриманці» На думку Д.Вирського, походить від татарського «казанчі» -- «котельник» (див.: Вирський Д. Битва під Білою Церквою 1626 р. та «Реляція правдива...» Яна Доброцеського // Український історичний журнал. -- 2010. -- №6. -- С.159).), задіяні в обслуговуванні. Так, згідно з описом брацлав- ського хорунжого Стефана Хмелецького, у таборі кримсько-ноґайського війська під Білої Церквою в 1626 р. перебували близько 40 тис. вершників і приблизно така ж кількість «казандзів тобто мотлоху» Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. -- К., 1888. -- С.257.. Згідно з відомостями автора «Щоденника війни з Шереметом», під час осінньої кампанії 1660 р. на допомогу коронним гетьманам під Чуднів прибули «40 тисяч шабель не рахуючи кошових людей» [Grabowski A.] Ojczyste spominki w pismach do dziejow dawnej Polski. -- T.1. -- Krakow, 1845. - S.144.. Стосовно ж призначення цих «кошових людей», А.Барсуков, описуючи Чуднівську кампанію, зауважував, що на них було покладено обов'язки випасання коней, оберігання здобичі й «узагалі служба при обозі» Барсуков А. Род Шереметьевых. -- Кн.5. -- Санкт-Петербург, 1888. -- С.312..

Окрім арґументів із царини історичної компаративістики, підтвердження висловленої впевненості знаходимо і в емпіричному матеріалі. Так, наприклад, третій пункт інструкції Війська Запорозького послам до польного гетьмана Станіслава Конецпольського від 27 червня 1626 р. називався «Про слуг гарматних, про пушкарів» Жерела до історії України-Руси. -- Т.УШ. -- Л., 1908. -- С.296; Документи українського козацтва XVI -- першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. -- К., 2016. -- С.298.. Дослідник історії козацького війська та військової майстерності І.Стороженко, ґрунтуючись на аналізі як січових реєстрів, так і спогадів запорожців, також висловлював тверде переконання щодо існування бойового й допоміжного складу козаків куреня Війська Запорозького Низового. При цьому в реєстри останні не вносилися, «оскільки для бойових дій не залучалися, а використовувались [...] під час походів -- для виконання допоміжних військових функцій (їздові, конюхи, ковалі, зброярі і т. ін.)» Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. -- Кн.1: Воєнні дії 1648--1652 рр. -- Дніпропетровськ, 1996. -- С.24--25..

Але повернімося до реалій Української козацької держави середини XVII--ХУЛІ ст., і передовсім спробуємо з'ясувати, які соціальні групи населення Гетьманщини інституційно підпадали під визначення військових служителів та до яких категорій і страт вони відносилися.

За своїми кількісними показниками зазвичай найчисельнішою групою військових служителів були козаки, котрі забезпечували функціонування полкової артилерії -- гармаші та пушкарі. Останні виділялися з-поміж решти військових слуг Війська Запорозького й своїм значенням. Наприклад, восени 1664 р. гетьман Павло Тетеря, формулюючи вимоги на вальний сейм Речі Посполитої, серед іншого наполягав на дозволі мати під своєю командою 300 вояків -- «вибраних людей, гетьману і старшині відданих, зичливих королю, яких ніколи від армати не віддаляти і тримати в повній кількості [...] в особливому респекті гетьмана і старшини», у числі котрих і «пушкарі, армаші [...] повинні постійно бути при арматі» ВШкйека Czartoryjskich w Krakowie. -- Dziai r^kopisow. -- 402. -- №22. -- S.562--563; Горобець В. Козацький Гетьманат у соціополітичній структурі Речі Посполитої: проект устроєвої моделі гетьмана Павла Тетері з року 1664 // Молода нація. -- К., 2000. -- С.40--61; Його ж. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-- 1665. -- К., 2001. - С.435; Крикун М. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII ст. - К., 2006. - С.115.. Певен, що така пильна увага українського гетьмана до артилерії Війська Запорозького та її обслуги аж ніяк не здивувала керівництво Речі Посполитої. Адже як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському королівська й великокнязівська влади здавна неабияк опікувалися цією цариною Зокрема польським і литовським дослідникам відомі артикули короля Сиґізмунда Авґуста щодо пушкарів, датовані ще 3 серпня 1557 р. (див. Krola Zygmunta Augusta artykuly

dla puszkarzy // Polskie ustawy. -- S.74--78). Причому, на думку багатьох фахівців, існували й більш ранні нормативні акти, що реґулювали цю сферу (див.: Lopatecki K. «Disciplina militaris» w wojskach Rzeczypospolitej do polowy XVII w. -- Bialystok, 2012. -- S.548; Каляда В.В. Артыкулы пушкарске 1557--1567 гг. як крыницы вайсковага заканада;уства Въяликага Княства Лтгфскага // Леу- Сапега (1557-1633 гг.) i яго час. - Гродно, 2007. - С.184-186). А ось визначальним мотивом для видачі артикулів, як випливає з тексту документа, було прагнення утвердити привілейоване становище королівських пушкарів у Короні, аби вони - «вірні» та «мужні» - мали змогу, згідно з тими артикулами, давати собі раду (див.: Krola Zygmunta Augusta artykuly dla puszkarzy. - S.74)..

Отож, поза всяким сумнівом, до числа військових служителів Гетьманщини варто включити генетично пов'язані ще з устроєм Запорозької Січі соціопрофесійні групи, які, що особливо важливо, були безпосередньо залученими до військової справи, зокрема до обслуговування артилерії -- гармашів («армашів») і пушкарів. У документах XVII--XVni ст. вони зазвичай об'єднуються визначенням «артилерійські служителі».

Так само безальтернативно виглядає включення до числа слуг Війська Запорозького різноманітних категорії військових музик -- довбишів, тремба- чів, пищалок тощо. Поява соціальних груп артилерійських служителів, як і військових музик, була обумовлена потребою в належній організації козацтва, а у часи існування козацької державності їх структурна побудова набула завершених форм, функціональні показники суттєво розширилися (про що детальніше йтиметься нижче). При цьому за свою службу, крім певних соціальних преференцій, вони, як і згадані артилерійські служителі, отримували з Військового скарбу винагороду, а саме з фондів так званих «служи- тельських сум» чи «служительських зборів» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.63. - Спр.16. - Арк.39-39 зв.; Ф.80. - Оп.2. - Спр.311. - Арк.1-56; Ф.108. - Оп.2. - Спр.68. - Арк.1-40; Спр.97. - Арк.1-401..

Ще одна соціальна категорія, представників якої було задіяно в обслуговуванні військової артилерії та козацького обозу загалом (до того ж платню за свою службу нерідко вони отримували не лише зі «служительських сум» Військового скарбу, а й, що цікаво, у розмірах, зазвичай ідентичних платні пушкарів і гармашів Там само. - Ф.63. - Спр.16. - Арк.39-39 зв.), складалася з ковалів, стельмахів, слюсарів, римарів. Щоправда, представники цих груп, на відміну від артилерійських служителів і військових музик, безпосередньо до бойових дій не залучалися, а використовувалися під час походів для виконання допоміжних функцій, і в козацьких «компутах» далеко не завжди значилися серед військових служителів. Більше того, вони загалом могли не належати до козацького товариства, а на службу Війська Запорозького рекрутуватися з числа поспільства або міщан. У фінансових звітах про отримання річної платні нерідко містилися приписки про них як про «майстерових» Там само. - Арк.39.. Вочевидь, саме таким і був їх статус у Війську Запорозькому. І саме в такому статусі -- як обозних майстрів -- їх варто включати до різношерстої соціальної групи служителів.

Важливу роль в обслуговуванні козацького обозу відігравали так звані палубничі, конюшені, стойники, фурмани, коновалі, стайничі або стад- ники, тобто слуги, зусиллями яких забезпечувалася реалізація логістичних завдань, що стояли перед козацьким військом. Зрозуміло, що аналоги цих слуг можна відшукати в будь-якій тогочасній армії Європи, де використовувалися як бойові, так і тяглові коні. Згідно зі своїми функціональними обов'язками (а вони передовсім доглядали коней і волів, обслуговували вози й так звані «палуби», що використовувалися для транспортування особливо великих вантажів) вони цілком підпадали під означення військових служителів. Грошове та натуральне утримання за службу їм не видавалося, натомість вони користувалися певним пакетом соціальних преференцій, які передовсім полягали у звільненні від так званих загальнонародних повинностей у мирний період і від прямої участі в бойових діях під час походів.

Не більше певності й у тому, чи доречно зараховувати до категорії класичних військових слуг привілейовані соціопрофесійні групи дозорців, ша- фарів, «індукдаторів», полкових комісарів та інших служителів, функціональні обов'язки котрих були пов'язані не з виконанням військових завдань, а винятково з фіскальною сферою. Зауважу, що за своїм соціальним статусом і складом отриманих привілеїв вони корелюються з категорією військових слуг, в офіційній документації гетьманських урядів на цілком законних підставах включаються в розряд «протчих служителей», котрим за виконання специфічних обов'язків було передбачено видачу «в рок денег, хліба и протчего» Універсали Павла Полуботка (1722-1723). - К., 2008. - С.181.. Утім при ратушах існували і свої власні «шафарі» та «завідовці», котрі опікувалися міськими зборами й рекрутувалися з числа міського населення. За свою службу продовольство вони отримували також із ратуші Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С.299..

Близькими до служителів-фіскалів за своїм статусом і функціями були й ті служителі, які забезпечували справне функціонування полкових та сотенних канцелярій, судових установ -- писарі, підписки, протоколісти тощо. Вступ на службу до військових і судових канцелярій Війська Запорозького навіть вихідців із міщан і посполитих забезпечував їм включення в козацькі компути. За службу їм належало платити також із Військового скарбу, причому саме зі «служительських сум». Утім ближче до середини XVIII ст. в офіційній документації писарів, підписків, протоколістів та їм подібних канцелярських служителів зазвичай означували як «чиновних людей» або «полкових чиновников» ЦДІАК України. - Ф.80. - Оп.2. - Спр.55. - Арк.5, 11..

Чимало питань викликає доцільність зарахування до військових служителів і різного роду сторожів, передовсім «польових», «полкових з листами посила- ючися», але також і сторожів при полкових канцеляріях та секвестрах, сотенних, брамних тощо. З одного боку, за свою службу вони отримували платню зі «служи- тельських» коштів, але соціальним походженням і місцем розташування в переписах та ревізіях полків заперечували належність до козацького товариства Там само. - Ф.108. - Оп.2. - Спр.55. - Арк.12 зв. - 14; Спр.592. - Арк.1-4; Ф.63. - Спр.16. - Арк.26..

Аналогічна картина спостерігається й з так званими городничими, інститут яких у Великому князівстві Литовському відомий ще з XV ст., де вони опікувалися станом фортифікаційних споруд міст, їх пожежною безпекою, завідували ключами від замків (через що подеколи іменувалися в документах ключниками) тощо Urz^dnicy wojewodztw kijowskiego i czernihowskiego / Oprac. E.Janas, W.KJaczewski. -- Komik, 2002. - S.8.. За часів гетьманату згадки про городничих надибуємо в документах чи не всіх полкових і сотенних міст Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... -- С.294-295. і, вочевидь, їхні службові обов'язки з плином часу не особливо змінилися. А в «Табелі перечневій...» від 1732 р., яка вперше в історії Гетьманщини уніфіковувала розміри платні служителям у межах усіх полків, гетьман Данило Апостол називав їх, поряд зі сторожами й полковими музиками, тими служителями, «без которых [...] пробыт невозможно», та, відповідно, добивався включення їх у перелік посадових осіб, праця котрих оплачуватиметься також зі «служительських» коштів Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі -- ІР НБУВ). -- O.VIII. -- Спр.232. -- Арк.270 зв.; Научно-исторический архив Санкт-Петербургского института истории Российской академии наук (далі -- Архив СПбИИ РАН). -- Колл.150. -- Ед.хр.ІІ/21. -- Л.7. Принагідно висловлюю вдячність В.Пришляку за надану можливість ознайомитись із фотокопією цього джерела. Про сам документ див.: Пришляк В.В. Украинское гетманство в годы правления Даниила Апостола: обзор архивных коллекций документов и материалов Санкт- Петербурга // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana / Петербургские славянские и балканские исследования. -- Вып.2 (14). -- Июль -- Декабрь. -- Санкт-Петербург, 2013. -- С.137--154.. Водночас, очевидно, що в тих реаліях городничі були відгалуженням міського ратушного управління, приписувалися до ратуш і звідти ж отримували за свою службу кошти (принаймні до реформи Д.Апостола 1732 р.).

Так само при ратушах несли службу й осавульчики, котрі насамперед мали допомагати городовому отаманові наглядати за порядком у місті, виконували різні кур'єрські доручення. Вочевидь, певним реґіональним аналогом осавульчиків виступали «гайдуки ратушні». В окремих сотнях Гетьманщини згадувалися й такі служителі, як «соцькі», в інших -- «сотничек ратушний», котрі за спеціальну плату чи навіть без неї, а лише за «свободу домов своих», виконували доручення ратушної влади Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... -- С.294--296.. А крім того, при ратушах існував відомий із попередніх часів інститут возних, задіяних в організації судочинства. Ратушним господарством опікувався інший служитель -- «господар ратушний». Згадуються в документах і такі категорії міських служителів, як ключники (відали господарством ратуші), десятники (виконували функції, близькі до осавульських) та й прості «слуги ратушні». У ратушах окремих міст до категорії служителів входили теслі, рибалки, стадники, «дзеґармі- стри» (доглядачі годинників на ратушах) Там само. -- С.296--299..

Не викликає запитань і доцільність залишення поза соціальним полем військових служителів таких категорій козацтва, як стрільці, вовкогони, дворяни, курінчики, котрі, з одного боку, хоч і входили до козацького товариства та володіли специфічними привілейованими статусами, будучи виведеними з числа сотенних козаків, проте, з іншого боку, жодним чином не підпадають під статусні означення військових слуг саме Війська Запорозького, адже їхні службові обов'язки зосереджувалися навколо завдань охорони, супроводу й життєзабезпечення окремих старшин чи безурядових знатних військових товаришів. Тож ці соціальні групи варто трактувати як військову челядь саме приватних осіб, а не всього Війська Запорозького Про окремі категорії цих привілейованих груп несотенного козацтва див.: Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи Гетьманату: «курінчики», «стрільці», «протекціянти», «дворяни». -- С.184--201..

Нерідко в документах фіскального характеру надибуємо на згадки і про «дворових служителів», котрі також звільнялися від «дачі» зборів. Із контексту таких матеріалів стає зрозуміло, що вони несли свою службу так само на користь приватних осіб в їхніх «жилих дворах». До числа подібних «дворових служителів» зараховували писарів, візників, кухарів, кравців, ковалів, теслярів, шевців тощо ЦДІАК України. - Ф.80. - Оп.2. - Спр.311. - Арк.1-9..

Отож якщо вести мову винятково про тих служителів у Гетьманщині, котрих по праву можна класифікувати саме як військових, відкинувши ратушних, приватних, «майстерових», обозну прислугу, «чиновних людей» і подібних їм «протчих служителей», які не були залучені до військової справи, то до їх числа варто насамперед віднести гармашів, пушкарів і військових музик, котрі за своїми статусними показниками й місцем згадувань у компу- тах і переписах являли собою верхню страту групи служителів, дещо вивищуючись над палубничими, конюшеними, стойниками, фурманами, коновалами, стайничими (стадниками), слюсарями, римарями тощо Див.: Там само. - Ф.63. - Спр.16. - Арк.1, 20, 26, 29, 39-39 зв., 47 та ін., були задіяні у військовій справі та, що не менш важливо, несли службу всьому Війську Запорозькому, а не окремим його старшинам чи гетьманові Про цю категорію військових слуг див.: Горобець В. Військові служителі Гетьманату «другої шеренги»: палубничі, конюхи, коновали, фурмани, стадники, цирульники та інші // Соціум. - Вип.14/15. - К., 2019.. Саме ці категорії служителів і стануть предметом цього дослідження.

Українська козацька держава, як уже зауважувалося вище, успадкувавши на етапі свого становлення чимало традицій суспільної організації та соціальних і політичних інститутів як від Запорозької Січі, так і від Речі Посполитої, у ході свого подальшого розвитку внесла до них чимало новацій, пристосувавши їх до актуальних вимог Див.: Горобець В. Влада та соціум Гетьманату: Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. - К., 2009.. Певні зміни сталися й у структурних і статусних показниках військових слуг. У процесі розбудови козацької державності дещо змінилася номенклатура групи, її окремі представники здобули цілий ряд привілеїв, набули нового статусу чи загалом увійшли до інших соціальних страт. Чи не найбільш показовий у цьому сенсі -- приклад змін, що стались у трактуванні самим Військом Запорозьким номенклатури соціальної групи військових слуг. Так, наприклад, в інструкції послам до польного гетьмана С.Конецпольського Іванові Зборовському, Грицькові Лихопою, Кіндратові Жукову від 27 червня 1626 р., обґрунтовуючи доречність збільшення плати військовому писареві, указувалося, що той «над іншими всіма слугами військовими (курсив мій - В.Г.) запорозькими» Принаймні саме таким чином відчитав відповідний пункт інструкції К.Лопатецький, опрацьовуючи документ із копії Бібліотеки Рачинських (див.: Lopatecki K. «Disciplina militaris»... -- S.273). Натомість укладачі археографічного збірника, слідом за впорядниками «Жерел до історії України-Руси», подали зазначений фраґмент як «заслуги писаря військового, котрий над інші всякі заслуги військові лаборує і на якому тягар головний полягає» (див.: Документи українського козацтва XVI -- першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. -- К., 2016. -- С.298).. Зрозуміло, що в пізніші часи військовий писар уже не входив до групи військових слуг, а став повноправним членом корпорації ґенеральних старшин. При цьому писарі нижчих ранґів -- полкові й сотенні -- попри свою належність, відповідно, до полкової та сотенної старшини, грошову плату за службу в «писарскому званіи», як уже зауважувалося, отримували саме зі «служителских денег» Див.: ЦДІАК України. -- Ф.63. -- Спр.16. -- Арк.15, 20, 48 та ін..

У сенсі ж визначення місця тієї чи іншої соціальної або соціопрофесій- ної групи у загальній службовій ієрархії Війська Запорозького доволі показове вже саме місце розташування в переписах. Категорії артилерійських служителів і військових музик у полкових компутах переважно фіксувалися або слідом за бунчуковими та значковими товаришами, або відразу за соціально престижною категорією кінних козаків полкових сотень. Так, наприклад, у переписних книгах Полтавського полку від 1721 р. категорію військових слуг було записано слідом за кінними козаками Полтавської сотні іР НБУВ. -- Ф.І. -- Спр.54481. -- Арк.3 зв. -- 4., у «Відані полкового города Полтави...» за 1732 р. -- відразу за бунчуковими товаришами і знатними вдовами бунчуковими Там само. -- Спр.54335. -- Арк.1 зв.. У переписних книгах Миргородського полку 1723 р. представників цієї соціальної групи козацтва вписано відразу після сотенної старшини Миргородської полкової сотні Там само. -- Спр.54479. -- Арк.6 зв. -- 7.. А ось у присяжних списках Стародубського полку від 1718 р. частину військових слуг -- музик військових, гармашів полкової артилерії -- вписано відразу після полкової старшини і значкових товаришів та перед бунчуковими товаришами Присяга Стародубського полку 1718 р. / Упор. І.Ситий, С.Горобець. -- Чернігів, 2017. -- С.92--95., а тих, що мешкали не у Стародубі, а у Мглинській сотні, записано вже після сотенних козаків Мглина, перед тамтешніми цеховиками Там само. -- С.95, 188..

Зазвичай уже сам порядок розміщення тих чи інших соціальних груп у переписних книгах полків був свідченням певного соціального статусу і престижу, а отже й володіння учасниками групи певним набором соціальних привілеїв. Утім у нашому випадку розташування зазначеної спільноти в переписних книгах слідом за привілейованими групами безурядової старшини було не стільки свідченням її надто високого місця у соціальній ієрархії полку, скільки маркуванням сфери несення ними військової служби та адресату їхньої підпорядкованості -- полкової старшини. Водночас виокремлення військових слуг із маси тяглого й пішого товариства все ж вказувало на певний соціальний аванс -- звільнення від виконання повинностей на користь Військового скарбу, а отже певну соціальну престижність від входження до цієї групи.

Важливо також звернути увагу на той факт, що роль артилерії Війська Запорозького була помітна не лише у час воєнних протистоянь -- не менш затребуваною вона була й у мирний період передовсім як уособлення лицарської потуги та слави, атрибут влади, певний елемент процесу легітимізації важливих політичних рішень. Зокрема, як слушно акцентує дослідник історії козацької артилерії О.Сокирко, серед українських козаків уже від XVI ст., подібно до інших армій Європи, особливо шанувались і мали неабияке символічне значення гармати жалувані, що несли на собі герби суверенів, а також трофейні, котрі особливим чином засвідчували бойову звитяжність Сокирко О. Артилерія козацької держави: створення, розвиток, внутрішня організація (1648--1781 рр.) // Український історичний журнал. -- 2012. -- №4. -- С.35.. Промовистим підтвердженням цій тезі служить хоч би звернення Війська Запорозького за гетьманування Павла Тетері до короля та сейму від 1666 р. з приводу повернення відібраних у козаків перед тим коронними жовнірами гармат: «Усі клейноди, гармати й скарби, протягом багатьох років криваво набуті як антецесорами нашими, так і нами самими [...] аби ласкою й добротою батьківською були нам, Війську вірному Запорозькому, усі привернені й віддані, з чого б могли ми тішитися не лише зараз, але й по тому» Цит. за: Крикун М. Між війною і радою... - С.219, 221, 242..

Стосовно ж використання військової артилерії в мирний час, то згадки про такі випадки надибуємо в найрізноманітніших варіаціях. Зокрема артилерійські залпи були важливим атрибутом леґітимності під час виборів на гетьманство. Так, при обранні Д.Апостола 1 жовтня 1727 р. «пополуночи в седмом часу сигнал ис трех пушек показан», який і закликав козаків, старшин, представників вищого православного духівництва на раду Окиншевич Л. Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII--ХУІІІ ст. // Праці Комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права. -- Вип.6. -- К., 1929. -- Додаток №12. -- С.175.. У той момент, коли вповноважений представник імператора Петра ІІ передавав новообраному реґіментареві гетьманську булаву та інші клейноди (як описується в офіційному звіті імператорського посланця), «была пальба из мартиров, как около того места стояли, а из города из пушек» Там само. -- С.176.. Аналогічно змальовував цей епізод і присутній на раді бунчуковий товариш Яків Маркович: коли Д.Апостол прийняв гетьманські клейноди, «тогди стрелба учинилась во всіх полках и от полку солдат, которіи тут же на другой стороні площаді стоял, и с пушек по роскатах» Маркович Я.А. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717--1767 гг.). -- Ч.ІІ: 1726--1729 гг. / Под ред. А.М.Лазаревского. -- К., 1895. -- С.179.. По завершенні врочистого богослужіння та після складання гетьманом присяги, за інформацією Я.Марковича, Д.Апостол виступив із промовою, завершення якої відбувалося «при стрелбі пушечной». І навіть святковий банкет, на якому «гетман с миністром и архиереями и всіми [...] кушали» проходив «при стрелбі пушечной». Більше того, триденне відзначення у Глухові гетьманського обрання також супроводжувалось артилерійськими салютами Там же..

Аналогічно й описи процедури обрання на полковництво рясніли згадками про активне використання полкової артилерії: «была одиножды изъ 9 пушекъ пальба» - як сиґнал про обрання на уряд; «трократна изъ пушокъ палба» - під час подячної служби Божої; «гуляли долго вночъ [...] и при пушечной палбі»; урочистості завершилися святковим бенкетом у новообраного полковника при «многократной зъ мартировъ и мелкого ружья палбі». Ще більш гучно проходили врочистості, пов'язані з імператорським домом. Наприклад, проголошення офіційного спадкоємця трону 17 жовтня 1742 р. у Глухові відбувалося «при трекратной изъ 51 пушки и гварнізонного глуховского полку бтогымъ огнемъ палбі». «Праздновано рожденіе ея імператорскаго величества» 28 січня 1732 р. так само «зъ пушечною стрілбою». Урочистості з нагоди чергової річниці Полтавської битви 27 червня 1742 р. включали у себе «службу Божу и молеб- ствія, бывшого зъ пушечною палбою изъ 21 штуки». Не обходилося без артилерійських салютів навіть під час Різдва, Нового року, Великодня та інших церковно-релігійних свят. Зокрема стародубський полковий суддя Микола Ханенка занотував, що при святкуванні Йордану у Стародубі 6 січня 1732 р. «по службахъ была процессія на ріку и по одправленномъ водосвятіи, палено зъ 7 пушекъ» Дневник генерального хоружего Николая Ханенка (1727-1753). - К., 1884. - С.123.. Вельми показова у цьому сенсі й публікація Петербурзькою академією наук 17 лютого 1740 р. спеціального «Изображения», де містився детальний опис феєрверка «при отправлении всенароднаго торжества [...] о благополучно заключенном [...] мире» з Османською імперією ІР НБУВ. - Ф.ХТУ. - №85. - Арк.1-2 зв., який і мав бути взірцем для влади на місцях при організації подібного роду врочистостей.

Зважаючи на таку активну задіяність військової артилерії в публічному житті гетьманської столиці та полкових центрів, необхідно було мати й відповідне кадрове забезпечення. Стосовно кількісних показників, то у списках козацького товариства з присяги Миргородського полку 1718 р. надибуємо на згадку про окремий спільний курінь «армашов и пушкаров войскових» у складі 17 осіб Присяга Миргородського полку 1718 р. / Опрац. Д.Вирський, Р.Москаленко. - К., 2012. - С.37-38.. Перепис того ж полку 1723 р. фіксував наявність 4 пушкарів та 11 гармашів ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.54479. - Арк.6 зв.. У Полтавському полку в 1720-х рр. таких осіб було загалом 10, у середині 1730-х рр. - уже 14, а ось на початку 1750-х рр. - 19. Ревізії 1722-1723 рр. свідчать, що у цей час у Чернігівському полку було 4 пушкарів і 9 гармашів, у Миргородському - 4 пушкарів та 7 гармашів, у Гадяцькому - по 4 пушкарів і гармашів, а у Прилуцькому - лише 3 пушкарів та 4 гармашів. Згідно з відомостями 1736 р., у Ніжинському полку було по 6 пушкарів і гармашів Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... - С.434.. Так само й у Чернігівському полку кілька років перед тим, під час присяги 1732 р., згадано 12 полкових пушкарів Именная роспись Черниговского полка 1732 г. - Х., 2010. - С.42., під якими, вочевидь, розумілись як пушкарі, так і гармаші. Цікаво, що Чернігівський полк, виступаючи в 1738 р. в похід у ході російсько-турецької війни, узяв із собою лише три півторафунтових гармати, якими вже опікувалися 17 «служителів» Модзалевский В.Л. Судьба малороссийских пушкарей // Труды Черниговской губернской учёной архивной комиссии. - Вып.11. - Чернигов, 1915. - С.16..

Щоправда, у числі цих військових слуг (із великою долею вірогідності можна стверджувати) крім гармашів і пушкарів мали бути й інші служителі, які традиційно перебували при артилерії, а саме конюхи, палубничі тощо. А ось згідно з фінансово-обліковими книгами Київського полку, у середині 1740-х рр. до складу полкової артилерії «яко служителі» входили осавул, хорунжий, по 5 пушкарів та «армашів» ЦДІАК України. -- Ф.63. -- Спр.16. -- Арк.50--50 зв..

Показово, що в 1763 р. кількість артилерійських військових служителів у Стародубському полку було доведено до 20 осіб - по 10 пушкарів і гармашів Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... -- С.434.. Облікові дані цього полку початку 1760-х рр. із певною долею вірогідності можна екстраполювати й на інші полки - як свідчення відповідної тенденції не лише щодо впорядкування гетьманом Кирилом Розумовським справ ґенеральної військової артилерії Сокирко О. Артилерія козацької держави... -- С.39., а й збільшення кількості військових служителів. Адже, згідно з матеріалами присяжних листів 1718 р., на той час у Стародубському полку налічувалося лише 5 пушкарів і 4 гарма- шів Присяга Стародубського полку 1718 р. -- С.95, 188.. Для того, аби зрозуміти, мало це чи багато, зауважимо для порівняння, що штат ґенеральної військової артилерії в 1729-1734 рр. включав 10 пушкарів і 20 гармашів, а в 1738 р. -- 12 пушкарів і 14 гармашів Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... -- С.434..

Говорячи про числові показники військово-служилої групи, помічаємо, що здебільшого кількість гармашів у полках була вдвічі більшою, аніж пушкарів. Утім в окремих випадках ці категорії приблизно зрівнювалися. Стосовно ж функціональних особливостей несення служби, то, як зауважує О.Сокирко, різні номінативи, під якими ці військові служителі козацької артилерії фіґурували в документах другої половини XVII -- упродовж XVIII ст., указували на певні відмінності в їх спеціалізації, однак у джерелах вони не конкретизувалися Сокирко О. Артилерія козацької держави... -- С.47..

Натомість документи засвідчують показову різницю в розмірах жалування, котре в пушкарів зазвичай було вищим. Так, на початку 1720-х рр. у Чернігівському полку останні отримували по 50 зол., а гармаші -- по 35, у Гадяцькому, відповідно, по 3 руб. (близько 15 зол.) і 2 руб. (до 10 зол.). І лише пушкарі та гармаші Ніжинського полку в 1732 р., як і Прилуцького в 1747 р., одержували нарівно -- по 5 руб. Гадяцкая полковая канцелярия 40-х годов XVIII в., её состав и содержание // Киевская старина. -- 1887. -- №8. -- С.782; Модзалевский В.Л. Судьба малороссийских пушкарей. -- С.13; Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою... -- С.436--437; Сокирко О. Артилерія козацької держави. -- С.47.

Стосовно ж розбіжностей у функціональних обов'язках пушкарів і гармашів, то у джерелах їх у достатній мірі не опредметнено. І у цьому контексті особливо цінною виглядає інформація, почерпнута з угоди, укладеної 8 квітня 1729 р. гетьманом Д.Апостолом із відставним поручиком російської армії Василем Гавпичем стосовно служби останнього префектом при ґенераль- ній військовій артилерії. Серед комплексу зобов'язань «по содержании всей артилеріи, то есть арматы и протчіе до пироболіи или пушечной стрельби належащіе инструмента», значилося також те, що проливає світло на функціональні обов'язки козацьких артилеристів, зокрема пушкарів: «Пушкарей обучати як с пушек стрелять до належитих целей и штурмовать и щире по- казивать пропорцію, за сколько сажень может куля досягнути и яким образом каждому з них пушку свою исправлять, чинить, выгашувать и протчая, також де и картечи делать» ІР НБУВ. - Ф.УШ. - №1463. - Арк.1-1 зв..

Отже загалом варто погодитись із припущенням О.Сокирка, що менше оплачувані, але чисельніші гармаші були аналогом західноєвропейських канонірів, тобто артилерійських рядових, котрі виконували допоміжну роботу -- викочували гармати на позиції, установлювали їх та розвертали, охолоджували і прочищали стволи після пострілів, доглядали гарматні фури, ящики тощо. Натомість пушкарі, чий фах цінувався вище, виступали аналогом бомбардирів -- рядових підвищеної кваліфікації, котрі вміли заряджати гармату, націлювати її, а також споряджати різні види артилерійських боєприпасів -- картеч, бомби, ґранати тощо Сокирко О. Артилерія козацької держави... - С.47.. Щоправда, як випливає з процитованого вище документа, пушкарі також повинні були вміти «пушку свою исправлять, чинить, выгашувать и протчая». Тобто стверджувати, що пушкарі зосереджувалися винятково на бойовій підготовці й, відповідно, цілковито звільнялися від обслуговування гармат, підстав усе ж немає.

У складі куреня «армашов и пушкаров войскових» надибуємо на згадки і про окремого «отамана армашов и пушкаров войскових» («атамана полковой артилеріи», «отамана артилерійських служителів»), і про «хорунжого куреня гармашів», і про «артилерійських служителів», і про, власне, «армашов» і «пушкаров» ЦДІАК України. - Ф.63. - Спр.21. - Арк.1-2; Присяга Миргородського полку 1718 р. - С.43-44; Присяга Стародубського полку 1718 р. - С.95.. Зважаючи на службову ієрархію, зазвичай отаманом полкової артилерії призначали найбільш досвідченого гармаша ЦДІАК України. - Ф.63. - Спр.16. - Арк.20, 50-50 зв.; Спр.21. - Арк.1-2., що, однак, не позначалося на розмірах платні, яку він отримував.

Військові служителі полкових артилерій, як і їхні колеґи з ґенеральної артилерії в межах Гетьманщини, творили упривілейовані корпорації, окре- мішність становища яких базувалася на належності до полкової юрисдикції та соціально-економічних пільгах, найважливішими з яких було звільнення від інших видів військової служби, окрім артилерійської, від сплати загальних і місцевих податків, зборів, а також від виконання різного роду «робо- тизн». Згаданий перелік привілеїв, як припускає О.Сокирко, «складався протягом останньої чверті XVII ст., оформлюючись прецедентним правом для окремих служителів і компактних громад» Сокирко О. Артилерія козацької держави. - С.48., і, вочевидь, саме таким чином можна означити хронологічні межі оформлення статусних характеристик «армашов» та «пушкаров» полкового рівня.

Говорячи про витоки процесу упривілеювання артилерійських служителів, варто насамперед звернути погляд на досвід Речі Посполитої, у межах якої королівська влада вже з середини 1550-х рр. застерегла за ними особливий статус Krola Zygmunta Augusta artykuly dla puszkarzy // Polskie ustawy. -- S.74--78; Lopatecki K. «Disciplina militaris»... -- S.548; Каляда В.В. Артыкулы пушкарске 1557--1567 гг. як крыницы вайсковага заканада;уства Въяликага Княства Литсфскага. -- С.184--186.. Не менше уваги було приділено цьому питанню й у наступні роки, коли, завдячуючи правовим ініціативам монархів, життя пушкарів упорядковувалося за зразком цехової міської організації - зі власною адміністрацією, інститутами соціальної опіки на випадок хвороб, каліцтв, старості тощо Lopatecki K. «Disciplina militaris»... -- S.549.. Вельми показовий у цьому контексті той факт, що в 1567 р. пушкарі навіть добилися для себе привілею, за яким вони вилучалися з-під гетьманського суду Ibid. - S.552.. Надалі зусилля королівської влади щодо внормування життя артилерійських служителів було скеровано на посилення дисципліни, підвищення професійних навичок, вибудову чіткої ієрархії в управлінській ланці. Особливо плідними у цьому контексті виявилися результати реформи Владислава IV 1633-1634 рр., що базувалася на передових досягненнях європейської військової науки, зокрема досвіді функціонування артилерії в німецьких державах Krola Wladyslawa IV artykuly dla artylerii // Polskie ustawy. -- S.225-233; Lopatecki K. «Disciplina militaris»... -- S.580--584.. Останнє, до слова, справило визначальний вплив і на реформування артилерійської справи в Московії, що мало місце в 1620-х рр. Пенской В.В. Попытка военных реформ в России начала XVII в. // Вопросы истории. 2003. -- №11. -- С.127--138.

Але повернімось до українських реалій. Територіально спільноти артилерійських служителів зазвичай розміщувалися в полкових адміністративних центрах. Утім у стародубських присяжних списках 1718 р. «гармаши ар- тилеріи полковой» записані у складі товариства полкового центру, де бачимо отамана, хорунжого й лише 2 гармашів (усі вони, читаємо в ремарці до списку, «жителі стародубовские»), а ось пушкарів приписано до Мглинської сотні (в її списку надибуємо згадку про отамана та 4 пушкарів) Присяга Стародубського полку 1718 р. -- С.95, 188..

Щодо уточнення соціального статусу гармашів доволі цікавою виглядає інформація, уміщена в матеріалах ревізії Лубенського полку 1766 р., де в опису дворів мешканців полкового центру міститься зауваження, що лубенський полковий гармаш Роман Рубан має одночасно «ремесло ковальское» Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины ХУЛ--ХУШ вв. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. -- Кн.Х1. -- К., 1896. -- С.84..

Зі службою при полковій артилерії тісно пов'язувалось існування й такої служилої категорії, як військові музики. Останні, як і групи пушкарів та гармашів, не були козацьким соціальним новотвором, а цілком укладалися в європейську практику, де музикантів активно використовували у процесі комунікування правителів зі своїми підданими (переказування владних розпоряджень, інформування про скликання військового кола, залученість до організації посольств, караульної служби тощо) Lopatecki K. Muzycy wojskowi w Rzeczypospolitej -- zarys problematyki // Nad spoleczenstwem staropolskim. -- T.II: Polityka i ekonomia -- spoleczenstwo i wojsko -- religia i kultura w XVI-- XVIII wieku / Red. D.Wereda. -- Siedlce, 2009. -- S.231--246; Idem. Organizacja, prawo i dyscyplina w polskim i litewskim pospolitym ruszeniu (do polowy XVII wieku). -- Bialystok, 2013. -- S.498.. Так само й військові музики Війська Запорозького -- довбиші (литавристи), трубачі («трембачі», «тренбачі»), сурмачі, валторністи, гобоїсти та «пищалки» («пищолки») -- граючи на відповідних музичних інструментах (литаврах, сурмах, трубах, валторнах, гобоях тощо), були широко затребуваними як в організації різноманітних урочистостей мирного життя, так і активно використовувалися під час воєнних походів. Скажімо, довбиші, обслуговуючи литаври (казаноподібний металевий корпус із натягнутою на ньому шкірою), скликали козаків на військові ради, сиґналізували про наближення ворога, передавали накази військовим підрозділам безпосередньо у ході бою. Аналогічно трембачі, сурмачі, пищалки своєю грою на трубах і сурмах мобілізували козаків, створювали піднесений настрій під час виборів гетьмана, полкової й сотенної старшини, проведенні військових рад тощо, а в бою передавали накази командирів, забезпечуючи тим самим злагодженість дій полків і сотень.