Видатний учений та менеджер історичної науки (кілька штрихів до змалювання образу Валерія Смолія)

Неодноразово звертав увагу на першорядність у дослідницькому ремеслі аналізу джерел. «Передусім зауважимо, - зазначав він, - що дієздатність будь-якої теорії, концепції або гіпотези, котра претендує на пояснення минулого, значною мірою спирається на дослідницький інструментарій, завдяки якому отримуються, формулюються та репрезентуються результати наукових досліджень. В історичній науці проблема методів здебільшого пов'язана з прочитанням і витлумаченням джерельних комплексів, а за великим рахунком - із творенням відповідних текстів, що пропонують певну конструкцію минулого». Застерігав від некритичного сприйняття модних «постмодерністських експериментів»: «Насамперед уважаю, що українським ученим не слід ставитися до найпривабливіших концептуальних пропозицій, епістемологічних взірців та інтелектуальних новацій як до якогось «вищого одкровення» чи «універсальної відмички» на ниві наукового пізнання. Адже кожна концептуальна пропозиція - лише один із багатьох дослідницьких інструментів, метафорично кажучи, невеличкий пізнавальний фрагмент у палітрі безмірного моря можливостей зі студіювання нашої, європейської та світової минувшини».

Різко критикував профанацію історичної науки дилетантами, яких чимало розвелося. «Ледь не кожен уважає себе, - підкреслював учений, - якщо не експертом, то, як мінімум, добре обізнаною і кваліфікованою особою в питаннях нашої історії. Але, на жаль, навіть досить освічена людина не усвідомлює величезну різницю між повсякденними чи аматорськими судженнями, про адекватність і достовірність яких зазвичай ніхто не замислюється, та високоякісним і професійним інтелектуальним продуктом у царині історії, котрий опрацьовується роками». І спромігся надзвичайно точно змалювати визначальну методологічну підвалину освоєння ремесла історика-професіонала. «Адже справжній фах історика здобувається, - наголошував Валерій Смолій, - завдяки багаторічній роботі з джерелами, складним і повсякденним потугам думки навколо тлумачень фактів і подій минувшини, безцінним комунікативним практикам спілкування зі старшими та молодшими колегами, десяткам і сотням цехових нюансів і нібито «дрібниць», які дозволяють побачити, уявити, відчути історичну людину, зрозуміти мотиви її поведінки, темп буття тощо».

Як бачиться мені, доцільно окреслити й кілька визначальних концептів ученого, що торкаються осмислення ним ряду сучасних процесів. Так, вельми перспективним для подальшої розробки науковцями є бачення ним органічної єдності революційних подій в Україні кінця ХХ - перших десятиріч ХХІ ст. На його переконання, заслуговує на увагу влучне «застереження німецького філософа та культуролога В. Беньяміна, який розглядає революцію як своєрідний «стоп-кран» у намаганнях людства зупинити суспільну катастрофу, в українському варіанті Революція на граніті виявилася стоп-краном для неповернення країни у квазідержавне та радянське тоталітарне існування, надавши суспільний імпульс державотворенню 1990-х рр. Своєю чергою Помаранчева революція стала запобіжником для імовірного згортання демократичних процесів й увімкнула зелене світло лібералізації суспільного й економічного життя. Революція гідності унеможливила формування авторитарного політичного режиму та відстояла державний суверенітет після зовнішньополітичного розвороту листопада 2013 р.». Сповна поділяю висловлене вченим міркування, що «в 2014 р. не тільки Україна, а й весь світ увійшов у новітню історичну добу. Пострадянська епоха добігла свого кінця... І найпереконливішим свідченням цього є те, що саме у цій темпоральній точці було зруйновано не тільки писані й неписані домовленості щодо устрою післявоєнного світу, яких більш-менш дотримувалися після розпаду СРСР, а й де-факто поховано численні суспільні та громадські табу як в Україні, так і у світі. Інакше кажучи, відбулися кардинальні метаморфози суспільної, громадської, культурної свідомості».

Не обійшов очільник Інституту історії й такої гострої проблеми як взаємовідносини історика й влади. Надзвичайно стисло й точно охарактеризував «феномен радянської історичної науки». На його переконання, з яким важко не погодитися, вона - «це свого роду унікальний експеримент, коли була штучно перервана академічна традиція й на принципово нових засадах утворена нова структура науки із своїми інституціями, ідеологією, кадрами, відповідними ритуалами, нормами наукового життя. вона постійно знаходилася під тиском партійно-державного апарату, була строго ідеологічно регламентована та ідейно уніфікована». І при цьому чітко змалював «особливий тип радянського історика. Основними рисами його були інтелектуальна пасивність, безініціативність, автоматизми мислення, внутрішня самоцензура, а для українського радянського історика - навіть подвійна або потрійна самоцензура. Теоретична думка зазвичай підмінялася ідеологічною витриманістю, обов'язковим цитуванням класиків марксизму-ленінізму та партійних директив».

І чи не вперше в історіографії сконструював оптимальну для українського суспільства модель стосунків влади й історика. «Сучасна історична наука, - на переконання Валерія Смолія, - умовах політичної нестабільності, гібридної війни, інформаційних атак та меморіальних війн стає майданчиком для співпраці історика і владних структур, інструментом визначення новітніх стратегій державної історичної політики. Влада потребує знань і навичок історика з метою створення нової історичної ідеології, виховання патріотизму, вирішення болючих проблем радянського минулого (репресій-чисток, голодомору, воєнних втрат та прорахунків, переслідувань інакомислення часів «розвиненого соціалізму»), а також і боротьби за «давню спадщину...» Саме «сучасним історикам належить відповідальна місія окреслити контури минулого й сучасного України як розвинутої й достойної європейської держави, самостійного політичного гравця на міжнародній арені, рівного серед рівних суб'єкта геополітики». І, якщо нові владні інституції, що сформувалися влітку-восени 2019 р., проігнорують пропозиції такого чи подібного змісту (а така загроза існує, бо поки що їхні представники демонструють переважно повне невігластво у царині української історії, знання особливостей ментальності української нації й традицій національно-визвольних змагань упродовж XVII - початку ХХІ ст. та ігнорують її уроки), то спровокують внутрішньополітичне протистояння, що обернеться для них катастрофою.

Величезна заслуга Валерія Андрійовича як менеджера полягає у вмінні вірно обрати стратегічні напрями розвитку історичної науки фахівцями не тільки Інституту історії, але й у значній мірі в Україні в цілому. Як уже відзначалося, з кінця 90-х рр. XX ст. почалася реалізація грандіозного проекту видання «Енциклопедії історії України», перший том якої з'явився на світ 2003 р., а останній - десятий - у 2013 р. У його підготовці взяли участь сотні кращих фахівців країни. Поза всяким сумнівом учені Інституту (власне вони й складали упродовж 16-річної копіткої праці ядро авторського колективу) здійснили науковий подвиг, витворивши на основі сучасних методологічних засад величну панораму шляху пройденого українським народам й етнічними меншинами, котрі проживали на її теренах, з раннього середньовіччя й до сьогодення. Його неможливо переоцінити, бо вперше у вітчизняній історичній науці висвітлення подій, явищ і процесів, діянь державотворців, політиків, полководців, церковних ієрархів й інтелектуалів, буття різних прошарків соціуму подано у річищі національної концепції, а не через призму постулатів чужоземних історіографій. Як зауважував Валерій Смолій, «Це - фундаментальний інтелектуальний і довідково-інформаційний ресурс, який дозволяє суттєво інтенсифікувати циркуляцію наукової інформації з історії України та забезпечити широкий діапазон академічних, дидактичних, культурно-просвітницьких і популяризаторських потреб у царині національної соціогуманітаристики. Щиро тішуся з того, що групу істориків - найбільш активних учасників цього проекту - було відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки за 2016 р. Але робота над проектом триває й далі. Готуються до друку додаткові томи, а також спеціалізований том «Україні - Українці», котрі, сподіваюся, побачать світ найближчим часом» (перша книга вийшла з друку 2018 р.). І в цій успішній реалізації одного з наймасштабніших науково-дослідницьких проектів української соціогуманітаристики величезна заслуга власне директора Інституту. Адже вона стала можливою у значній мірі лише завдяки його кипучій енергії, винятковій цілеспрямованості, організаторському таланту й неперевершеному умінню «відшуковувати» кошти (і немалі) для публікації підготовлених томів.

Іншим вкрай важливим напрямом виявилася підготовка багатотомних праць із різних зрізів української історії, що дозволяли і дозволяють заповнювати існуючі прогалини у з'ясуванні багатьох проблем минувшини. Саме вони формують «методологічні й теоретичні засади багатотомного синтетичного курсу з історії України». До них відносимо двотомники «Історія українського козацтва» (2006) та «Історія українського селянства» (2006), шеститомну «Україна: хронологія розвитку» (2007-2011), п'ятитомну «Історію державної служби в Україні», трьохтомну «Історію українського парламентаризму» (2010), двохтомні «Нариси повсякденного життя радянської України в добу НЕПУ (1921-1928 рр.)», «Економічна історія України» (2011), «Нариси історії Української революції 1917-1921 років» (2012), «Повсякдення ранньомодерної України» (2012-2013), «Велика війна 1914-918 рр. і Україна» (2014-2015), «Схід і Південь України: час, простір, соціум» (2014-2016), «Український гетьманат: нариси історії національного державотворення ХУІІ-ХУШ ст.» (2018) та інші.

Вражаючими є масштаби виконання Валерієм Смолієм функції наукового редактора. В це важко повірити, але на початок 2019 р. проредагував понад 700 колективних й індивідуальних монографій, збірок документів, перевидань творів історичної спадщини, збірників наукових праць тощо. І не формально! Його зауваги і поради завжди відзначалися високим професіоналізмом, аргументованістю, повагою до поглядів авторів навіть принципово відмінних від його власних. І не сумніваюся в тому, що ця толерантність у поєднанні з принциповістю лише йшла на користь справі. За сприяння і підтримки директора Інституту, попри фінансові проблеми, продовжують виходити щорічник «Україна в Центрально-Східній Європі» (18 випусків), історичні альманахи «ЯиЛепіса» (19 випусків), «Соціум» (11 випусків) та «Ейдос» (9 випусків), які користуються великою популярністю серед інтелектуальної спільноти.

Чималі заслуги Валерія Смолія у якісному нарощуванні творчого потенціалу колективу Інституту історії. Повністю виправдала себе практика створення у межах існуючого структурного поділу спеціалізованих центрів, сконцентрованих на дослідженні важливих проблем національної історії.

Позитивною стороною функціонування Інституту стало залучення до співробітництва з ним висококваліфікованих фахівців усіх регіонів України, формування у них власних науково-дослідних осередків і філій для дослідження проблематики всеукраїнського чи локального значення. Яскравим проявом поваги до нього з боку колективу Інституту є постійне обрання ним (з 1993 р.) Валерія Смолія своїм очільником (останній раз це відбулося 11 жовтня 2018 р.) Враховуючи його авторитет серед наукової спільноти й талант менеджера, обирається академіком-секретарем відділення історії філософії та права Національної академії наук України (2015) та членом її Президії (2015).

Працював талановитий вчений і в сфері розробки посібників і підручників для ЗВО і середньої школи. Так, у 2000 і 2002 рр. побачили світ друге й третє перевидання «Історія України: нове бачення» - навчального посібника для студентів і викладачів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів. Було підготовлено й опубліковано пробний підручник для 7 класу «Історія України. Давні часи та середньовіччя» (К., 2000). На ІІІ Київській Міжнародній виставці-ярмарку «Книжковий сад-2001», присвяченій 10-ій річниці Незалежності України, був відзначений Дипломом у номінації «Кращий підручник». У 2007 р. виходить підручник (українською і російською мовами) «Історія України» для загальноосвітніх навчальних закладів, а наступного року підручник «Історія України» для 7 класу спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей зі зниженим зором. 2011 і в 2016 рр. вийшли з друку його 2-ге і 3-тє перевидання. 2019 р. розпочалася робота над новим 4-тим виданням.

Велику увагу Валерій Смолій постійно приділяв підготовці наукових кадрів. На осінь 2018 р. під його керівництвом науковці підготували й захистили понад 40 докторських і кандидатських дисертацій. Успішно функціонує створена ним наукова школа, представники якої відомі в Україні та за її межами вчені (доктори історичних наук Олександр Гуржій, Віктор Горобець, Володимир Ричка, Олена Сидоренко, Петро Сас, Олексій Струкевич, Валерій Степанков, Тарас Чухліб, Віталій Щербак та ін.).

Держава високо оцінила науковий доробок Валерія Смолія у розвитку історичної науки (він складає понад 1,5 тис. праць), а також заслуги як її менеджера на посаді очільника Інституту, у громадській і державній діяльності. У 1996 р. його нагороджено «Відзнакою Президента України», 1998 р. присвоєно почесне звання «Заслуженого діяча науки і техніки України», 2001 р. отримує державну премію України в галузі науки і техніки за цикл праць «Україна крізь віки»). Одержав також нагороди - ордени Ярослава Мудрого V (1999), іУ (2004), ІІІ (2011) й ІІ (2014) ступенів та «За заслуги» ІІ (2006) і І (2009) ступенів, тощо.

І ще один дуже важливий і показовий штрих видатного вченого, менеджера й подвижника історичної науки. Закінчивши історичний факультет нашого ЗВО, упродовж подальших років свого життя завжди пишався і пишається тим, що став істориком у стінах першого, власне українського, державного університету, утвореного в горнилі Національної революції 1917-1921 рр. Незмінно, відвідує щонайменше один раз у рік рідну Альма-Матер, зустрічаючись з викладачами і студентами факультету. Очоливши Наглядову раду рідного навчального закладу, постійно надає йому допомогу у різних сферах функціонування. Не можна переоцінити її значимості у трансформації, яку пережив він на шляху від провінційного педінституту до Національного університету імені Івана Огієнка, що перебуває у сотні кращих вишів України.

Колектив Кам'янець-Подільського університету ім. Івана Огієнка пишається своїм випускником, щиросердечно вітає його з ювілеєм й бажає Валерію Андрійовичу Смолію міцного здоров'я, щастя, довгих років життя, творчої наснаги, нових наукових здобутків, енергії та сили нести великий тягар відповідальності вченого, менеджера історичної науки й громадянина України.

Примітки

1. Матях В. Валерій Андрійович Смолій // Інститут історії України НАН України. 1936-2006. Київ, 2006. С. 353.

2. Смолій В.А., Коваленко Л.А. Велика французька буржуазна революція і громадсько-політичні рухи на Україні в кінці XVIII ст. Київ: Вид-во Київ.ун-ту, 1973. С. 152.

3. Смолій В., Боряк Г. Слово про нашого Вчителя (До 100-ліття від дня народження) // Шевченко Ф. Історичні студії. Збірка вибраних праць і матеріалів (До 100-річчя від дня народження). Київ, 2014. С. 8.

4. Реєнт О.П. Завжди у пошуку нового (академіку В.А. Смолію - 50) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 5; Історіографічні дослідження в Україні. Випуск 10. Об'єднаний випуск. У 2-х частинах. Київ, 2000. Ч. 1. С. 10.

5. Матях В.В. Валерій Андрійович Смолій. С. 353.

6. Колесник І. Українське історієписання 1960-1980-х рр.: культурні розриви та метаморфози // Світло й тіні українського радянського історіописання. Матеріали міжн. наук. конф. (Київ, Україна, 22-23 травня 2013 р.). Київ, 2015. С. 169-175; Яремчук В. Ідеологічні ідентичності істориків в радянській Україні // Світло і тіні українського радянського історіописання. С. 43-51; Його ж. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби. Острог, 2009. С. 366-409; Його ж. «Синдром комунікації» істориків і його живучість у пострадянській українській історіографії // Історик і влада. Київ, 2016. С. 55-76.

7. Реєнт О.П. Завжди у пошуку... С. 10.

8. Степанков В.С. Валерій Смолій - академік НАН України // Акабешіа на пошану Леоніда Антоновича Коваленка (до 90-річчя від дня народження). Історичні дослідження. Кам'янець-Подільський, 1997. С. 38-39.

9. Смолій В.А. Про деякі нові підходи до вивчення основних проблем феодальної суспільно-економічної формації // Укр. іст. журн. 1988. № 8. С. 89-95.

10. Смолій В.А. Українська медієвістика: проблеми, шляхи розвитку // Проблеми української історичної медієвістики. Методичні рекомендації. Теоретико-практичні розробки (Кам'янець-Подільський, травень 1989 р.). Київ, 1989. С. 5-10.

11. Смолій В.А. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва // Укр. іст. журн. 1990. № 12. С. 12-15.

12. Смолій В.А., Гуржій О.І. Становлення української феодальної державності // Укр. іст. журн. 1990. № 10. С. 10-20.

13. Матях В. Валерій Андрійович Смолій. С. 355.

14. Смолій В. Феномен українського козацтва в загально-історичному контексті // Укр. іст. журн. 1991. № 5. С. 61-72.

15. Смолій В., Степанков В. У пошуках нової концепції історії Визвольної війни українського народу XV!! ст. Київ, 1992. 41 с.

16. Смолій В.А. Українська козацька держава // Укр. іст. журн. 1991. № 4. С. 5-19.

17. Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна у другій половині XVП - XVШ ст.: проблема державотворення. Київ, 1993. 72 с.

18. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. 2-ге вид., доп. і перер. Київ, 1995. 624 с.

19. Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. Київ, 1991. 112 с.

20. Тронько П.Т. 40 років служіння Кліо // Україна крізь віки. Зб. наук. пр. на пошану академіка НАН України, професора Валерія Смолія. Київ, 2010. С. 10.

21. Реєнт О.П. Завжди у пошуку нового... С. 14,16.

22. Інтерв'ю головного наукового редактора «Українського історичного журналу» академіка НАН України В.А. Смолія з нагоди 60-річчя видання // Укр. іст. журн. 2017. № 6. С. 10.

23. Матях В. Валерій Андрійович Смолій. С. 358.

24. Реєнт О.П. Завжди у пошуку нового ... С. 17.

25. Його ж. Слово про вченого // Україна крізь віки. С. 19.

26. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження в двох томах. Київ, 2011. Т.1. С. 411-455.

27. Смолій В., Степанков В. Інститут влади в політичній системі України (середина - друга половина XVII ст.). Київ, 2014; Їх же. Український політичний проект XVII ст.). Київ, 2014; Їх же. Український політичний проект XVII ст.: становлення національного інституту влади. Київ, 2014.

28. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (16481676 рр.). Київ, 2009.

29. Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет. Київ, 2011.

30. Смолій В. Правда історії, якщо це таки правда, завжди патріотична // День. 2011. 14 липня (№ 121).

31. Смолій В., Ясь О. Неювілейні думки. Як навчити громадянина мислити. До 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського та 80-річчя інституту історії України // Урядовий кур'єр. 2016. 4 листопада (№ 207).

32. Смолій В.А. Лабораторія українського наративу (вступне слово головного наукового редактора) // Укр. іст. журн.2012. № 5. С. 5.

33. Смолій В. 25 років Української незалежності // 25 років незалежності : Нариси історії творення нації та держави. Київ, 2016. С. 7; Його ж. Гуртуймося. Боротьба за справжню незалежність тільки починається. Попри складні виклики, численні проблеми, маємо все потрібне для творення нової держави // Урядовий кур'єр. 2017. 15 лютого (№ 29).

StepankovValeriy. Prominent scholar and manager of historical science (A few strokes to depict the image of ValeriySmoliy).The article is devoted to clarification of the main milestones of life, scientific work and activity in the field of revival and development of historical science of Ukraine at the end of XX - the first decades of XXI century of ValeriySmoliy.

The author distinguishes four periods, each with its own distinctive features.

The first period (1950-1970) embraces childhood, schooling and Kamianets-Podilskyi Pedagogical Institute - that is the stage of forming the foundations of personality.

The second covers 1971-1993 - the time of choosing the future profession of the historian, the difficult way of realization of powerful intellectual and organizational potential, and therefore the metamorphosis of a scientist - from a starting investigator into one of the best researchers of the early modern era of Ukrainian history. It was established that the most harmonious combination of giftedness with such personal traits like frankness, determination, responsibility, perseverance and strategic thinking became the key to unanimous election in December 1993 by the staff of the Institute of History of Ukraine of ValeriySmoliy as its director. The third period dates from the mid-1990s to the first years of the 21st century. It was marked by an intensive process of rethinking the methodological foundations of historical research, which resulted in a decisive rejection of the Soviet concept of Ukrainian history and the development of the Ukrainian one.

Finally, the fourth period has lasted from the middle of the first decade of the XXI century and up to the present day.

This is the heyday of his scientific work and transformation of the Institute of History into a scientific centre of the development of Ukrainian historical science!

A lot of attention is paid to the analysis of the formation and development of scientific views of ValeriySmoliy, the importance of his creative work in the study of key problems of national history of the XVIII-XVIII centuries and his role in the successful functioning of the academic institution led by him.

Key words: ValeriySmoliy, historical science, monograph, article, The Institute of Ukrainian History, research, problem, Ukraine, manager, sources.

Размещено на Allbest.ru