Осінній відгомін Карпат 1944 р.: воєнно-політичні події в Україні та історична пам'ять

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСІННІЙ ВІДГОМІН КАРПАТ 1944 р.: ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ В УКРАЇНІ ТА ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ

Валерій Грицюк

кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник, науково-дослідний центр воєнної історії, Національний університет оборони України ім. І.Черняховського (Київ, Україна)

Олександр Лисенко

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Ростислав Пилявець

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії війн і воєнного мистецтва, Національний університет оборони України ім. І.Черняховського (Київ, Україна)

Анотація. Пропонується нова версія німецько-радянського збройного протистояння на західноукраїнських землях та віддзеркалення тогочасних подій у радянській і сучасній політиці пам'яті. Метою дослідження є поглиблений аналіз джерел та літератури з окресленої тематики, критика застарілих концепцій воєнних дій осені 1944р. на території України й формування нового погляду на них; окреслення науково-коректного термінологічного апарату у цій тематичній ніші; з'ясування особливостей підходів керівництва УРСР і сучасного вітчизняного політикуму до меморіалізації тих подій. Методологічну основу становить міждисциплінарний інструментарій аналізу складних суспільно-політичних та воєнних явищ, поєднання методик «memory studies», компаративних прийомів, методів воєнних, політологічних, історичних досліджень. Наукову новизну забезпечують презентація оновленої версії завершальних боїв Червоної армії та вермахту на території Західної України, а також перша у вітчизняній історіографії спроба зіставлення комеморативних практик радянської доби й сучасної України. Висновки, що базуються на архівних та історіографічних джерелах, узагальнюють дослідження багатовимірної проблеми. Установлено, що у сучасному філологічному дискурсі поняття «визволення», ««звільнення» та «вигнання» семантично споріднені та можуть уживатися у смисловому контексті«вигнання німецьких військ та їхніх союзників з України». Доведено, що оволодіння радянськими військами карпатськими хребтами й Закарпаттям у вересні - жовтні 1944 р. здійснено внаслідок кількох операцій груп фронтів - 1, 2, і 4-го Українських. Подолання Східних Карпат відкрило перед Червоною армією перспективу вигнання німецьких військ із Чехосло- ваччини та виходу на підступи до Німеччини. З'ясовано, що радянська офіційна історична політика надавала перевагу ґлорифікаційним церемоніям - військовим парадам, урочистим зборам, святковим салютам. Натомість у сучасній Україні відбувається утвердження нових мнемонічних практик, пов'язаних з ушануванням жертв війни, просвітницькі заходи та акції, позбавлені надмірної ідеологізації.

Ключові слова: Друга світова війна, вермахт, Червона армія, «визволення», «звільнення», «вигнання» гітлерівських військ з України, політика пам'яті.

Valerii Hrytsiuk

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,

Leading Research Fellow, Military History Research Center, I.Cherniakhovskyi National University of Defence of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Oleksandr Lysenko

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Head of the Department of History of Ukraine During World War II, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

Rostyslav Pyliavets

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Docent of the Department of History of War and Military Arts, I.Cherniakhovskyi National University of Defence of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

THE CARPATHIAN AUTUMN ECHOES OF 1944: MILITARY-POLITICAL EVENTS IN UKRAINE AND HISTORICAL MEMORY

Abstract. The reader is offered a new version of the German-Soviet armed confrontation in Western Ukraine and a reflection of current events in Soviet and contemporary memory politics. The purpose of the study is to analyze in depth the sources and literature on the outlined topics, to critique outdated concepts of hostilities in the autumn of 1944 in Ukraine and to form a new perspective on them; outline of a scientifically correct terminological apparatus in this thematic niche; to find out the peculiarities of the approaches of the leadership of the UkrSSR and the modern domestic political party to the memorialization of these events. The methodological basis is an interdisciplinary toolkit for the analysis of complex socio-political and military phenomena, a combination of methods of "memory studies", comparative techniques, methods of military, political science, and historical studies. The scientific novelty is provided by the presentation of an updated version of the final battles of the Red Army and the Wehrmacht in Western Ukraine, as well as the first attempt in the national historiography to compare commemorative practices of the Soviet era and modern Ukraine. Conclusions based on archival and historiographical sources summarize the study of the multidimensional problem. It is established that in modern philological discourse the concepts of "liberation", "liberation" and "exile" are semantically related and can be used in the semantic context of "expulsion of German troops and their allies from Ukraine". It was proved that the seizure of the Soviet troops by the Carpathian Mountains and Transcarpathia in September - October 1944 was accomplished as a result of several operations by front groups - the 1st, 2nd, and 4th Ukrainian. Overcoming the Eastern Carpathians gave the Red Army the prospect of expelling German troops from Czechoslovakia and entering Germany. It is revealed that Soviet official historical policy favored glorification ceremonies - military meetings, ceremonial gatherings, holiday salutes. Instead, in modern Ukraine, new mnemonic practices related to honoring war victims, educational measures and actions devoid of excessive ideologization are being approved..

Keywords: World War II, Wehrmacht, Red Army, "liberation", "expulsion" of Hitler's troops from Ukraine, memory policy.

україна війна вітчизняний меморіалізація

«Визволення», «звільнення» чи «вигнання»?

У сучасній вітчизняній літературі, зокрема й історичній, наступальні операції та бойові дії Червоної армії в 1943--1944 рр. на території України та їх результати називаються по-різному: «визволенням», «звільненням», «вигнанням» ворога. Послуговування тим чи іншим терміном, на перший погляд, видається непринциповим. Урешті-решт, означені слова вважаються синонімами. Проте це не суто термінологічне чи лінґвістичне питання. І слід визнати, що воно має не стільки наукове, як суспільно-політичне значення, часто стаючи об'єктом певних маніпуляцій та дискусій.

Традиційним, найбільш уживаним за часів СРСР стосовно наступальних дій Червоної армії на радянських теренах та в окупованих нацистами державах Європи було означення «визволення»: «визволення України», «визволення Білорусії» та ін. У 2009 р. в нашій країні воно було закріплене законодавчо. Так, в указі президента України №836/2009 від 20 жовтня того року зазначалося: «Установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня»Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/836/2009. Поняття «визволення» зустрічається й у більшості текстів, що стосуються названого періоду війни, коли об'єднання та з'єднання Червоної армії з боями просувалися на захід, відвойовуючи територію та населені пункти (в тому числі й України).

Водночас низка громадських організацій і державних установ наполягають на некоректності або й неприйнятності вживання поняття «визволення» щодо воєнних дій Червоної армії проти німецьких військ на території України в 1943-1944 рр. Так, 2014 р. Український інститут національної пам'яті запропонував використовувати термін «вигнання нацистських окупантів з України» замість словосполучення «визволення України від фашистських загарбників», адже «після 28 жовтня 1944 р. Україна не стала вільною державою, тож термін “визволення” є історично некоректним»Див.: 28 жовтня -- День вигнання нацистських окупантів, а не визволення України -- Український інститут національної пам'яті [Електронний ресурс]: http://www.memory.gov. ua/news/28-zhovtnya-den-vignannya-natsistskikh-okupantiv-ne-vizvolennya-ukraini-ukrainskii- institut-nat. На думку керівництва УІНП і багатьох істориків, «визволення» передбачає волю, свободу, натомість у 1944 р. з вигнанням нацистських окупантів Україна опинилася під іншим пануванням, результатом чого стали масові репресії та депортації. Зазначається, що використання поняття «визволення» -- це про- лонґація радянських пропаґандистських кліше, якими досі послуговується Росія у війні проти УкраїниТам само.. Слід зазначити, що останнім часом, особливо після 2014 р., поняття «вигнання» (у словосполученнях «вигнання ворога», «вигнання загарбників», «вигнання нацистів» тощо) як у науковому дискурсі, так і в медіа значно потіснило термін «визволення». Так, саме «вигнання нацистів з України» використано в окремих документах, зокрема в указі президента України №99/2019 р. від 3 квітня 2019 р. «Про відзначення у 2019 р.

Дня пам'яті та примирення, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та 75-ї річниці вигнання нацистів з України»Див.: [Електронний ресурс]: https://www.president.gov.ua/documents/992019-26382. Водночас у текстах статей, нарисів, монографій, в історичній літературі доволі часто трапляється й термін «звільнення», який використовується переважно в контексті відвою- вання власної території, раніше окупованої ворогом.

Автори усвідомлюють складність і неоднозначність проблеми, про яку йдеться. Водночас, на наш погляд, вона потребує пояснення. Задля цього звернімося до авторитетних джерел -- 11-томного академічного тлумачного словника української мови видання 1970--1980 рр.Словник української мови: В 11 т. / Гол. ред. кол. І.К.Білодід. -- К., 1970--1980. та сучасного у 20-ти томах, який почав виходити в 2010 р.Словник української мови: У 20 т. / За ред. В.М.Русанівського. -- К., 2010--2018. (на цей час світ побачили дев'ять томів, т.9 завершується літерою «Н»Там само. -- Т.9: Міщанин -- Настукувати. -- К., 2018. -- 911 с.). Словник доступний і в електронному виглядіДив.: [Електронний ресурс]: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=1&page=0.

Згідно з тлумаченням, дієслово «визволяти» має такі значення: «1. Звільняти кого-небудь з неволі, полону, ув'язнення і т. ін. 2. Робити вільним, надавати свободи кому-, чому-небудь, позбавляючи пригноблення, безправ'я, чийогось панування. 3. Відвойовувати захоплену ворогом територію...»Словник української мови: В 11 т. - Т.1. - К., 1970. - С.397.. У сучасному словнику дефініції цього слова подано так: «1. Робити вільним кого-, що-небудь, надавати свободу кому-, чому-небудь.

2. Допомагати позбутися чого-небудь неприємного (хвороби, болю і т. ін.).

3. Відвойовувати захоплену ворогом територію.»Див.:[Електронний ресурс]: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=8840&

page=315. Звернімо увагу на неповну тотожність трактувань у двох словниках -- колишнє перше значення слова не фіґурує, а друге поставлено на першу позицію. Водночас у новому словнику з'явилося й нове друге значення. А третє («відвойовувати захоплену ворогом територію») в обох словниках однакове.

Своєю чергою, дієслово «звільняти» означає: «1. Випускати кого-не- будь з-під арешту, з в'язниці і т. ін.; давати волю. 2. Силою визволяти кого-небудь з-під арешту, з в'язниці і т. ін.; здобувати в бою волю для ко- го-небудь. // Визволяти суспільну групу, клас, націю від гніту, від рабства.

3. Відвойовувати захоплену ворогом територію; очищати її від противника.

4. Забирати, вивільняючи з того, що стискує, зв'язує, обмежує і т. ін. в рухах, заважає в чому-небудь. // Відділяти що-небудь від чогось, очищати. // Усувати що-небудь, що заважає певному розвитку.»Словник української мови: В 11 т. - Т.3. - К., 1972. - С.482.. У сучасному словнику «звільняти» тлумачиться майже тотожно: «1. Випускати кого-небудь з-під арешту, з в'язниці і т. ін.; давати волю. 2. Силою визволяти кого-не- будь з-під арешту, з в'язниці і т. ін.; здобувати в бою волю для кого-небудь.

3. Відвойовувати захоплену ворогом територію, очищати її від противника.

4. Забирати, вивільняючи з того, що стискує, зв'язує, обмежує і т. ін. в рухах, заважає в чому-небудь. // Відділяти що-небудь від чогось, очищати. // Усувати що-небудь, що заважає певному розвиткові...»Див.: [Електронний ресурс]: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=34912& page=1110.

Змістове наповнення слова «виганяти» в 11-томному словнику трактується так: «1. Примушувати кого-небудь іти, виходити геть, залишати якесь приміщення, місце, місцевість і т. ін.; проганяти.»Словник української мови: В 11 т. -- Т.1. -- С.371.. У 20-томному зміни у тлумаченні цього поняття зовсім несуттєві: «1. Примушувати кого-небудь залишати якесь приміщення, місце, місцевість і т. ін.; проганяти.»Див.:[Електронний ресурс]: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=8281&

page=302.

Отже, відповідно до наведених дефініцій, усі три означених терміна за своїм змістом мають спільне, тотожне значення (особливо багато спільного у синонімів «визволяти» і «звільняти») та, у нашому випадку, видаються прийнятними. Водночас простого розуміння лексичного значення слів часто не достатньо -- семантику (сутність) понять, термінів, позначених назвами, слід не лише розуміти, а й відчувати. Існують нюанси, які, зазвичай, важко не помітити. І завдяки саме цим відтінкам можна чітко зрозуміти, чи доречне використання того або іншого поняття.

Послуговування поняттям «визволення» стосовно відвоювання українських земель радянськими військами в 1943--1944 рр. не зовсім коректне, зважаючи на дві обставини. Перша полягає в тому, що головним його змістом є надання (здобуття, отримання) волі, свободи. На нашу думку, це поняття стосується категорії живих істот, насамперед людей, груп, спільнот, народів, а не територій чи географічних об'єктів. Визволення -- це поняття, що характеризує певний процес та стан: він означає і процес надання (отримання) фізичної й політичної свободи, і набуття певного правового стану, отримання певних прав та свобод, яких до цього люди були позбавлені. Визволені -- ті, хто до цього перебували в неволі, були позбавлені певних прав, свобод, і тепер отримали ці колись відібрані в них права та свободи. По-друге, слід погодитися з тим, що з вигнанням радянськими військами нацистських окупантів із території нашої країни народи України реальної свободи так і не отримали, не здобули. На зміну одному тоталітарному режиму (нацистському, гітлерівському) прийшов, а насправді повернувся, інший (радянський, сталінський). Отже, у нашому випадку, поняття «визволення» стосовно українського народу не є прийнятним.

Поняття «звільнення» може використовуватися обмежено, і лише у значенні «відвоювання захопленої ворогом території; очищення її від противника». Цілком коректно говорити про те, що радянські війська в результаті боїв звільнили від ворога певний населений пункт або певну територію.

Поняття «вигнання», на нашу думку, слід використовувати лише у зв'язці, як словосполучення, а саме «вигнання ворога», «вигнання окупаційних військ», «вигнання нацистів» тощо. Воно не може розглядатися як універсальне, проте найбільш доречне для характеристики результатів бойових дій, коли війська Червоної армії внаслідок наступальних операцій завдавали поразок ворожим силам, просувалися на захід і змушували їх відступати, залишати раніше окуповані землі, витісняючи противника за межі нашої країни.

Східно-Карпатська (Ужгородсько-Дебреценська) стратегічна наступальна операція

Значний масив воєнно-історичної літератури висвітлює підготовку та хід проведених у Східних Карпатах восени 1944 р. операцій Червоної армії. Однак тогочасна обстановка була настільки складною та мінливою, а наступ у гірських умовах -- складним і затяжним, що розмаїття поглядів на класифікацію й періодизацію бойових дій радянських військ на цих напрямках існувало навіть в історіографії часів СРСР, яка загалом вирізнялася чіткою структуризацию та єдиними підходами. Висвітлимо тільки деякі з них, здійснивши попереднє застереження -- усі назви операцій виникли вже по війні.

Так, А.Гречко вважав, що Східно-Карпатську наступальну операцію здійснював 4-й Український фронт, а війська 1-го та 2-го Українських фронтів лише взаємодіяли з нимГречко А.А. Через Карпаты. -- Москва, 1972. -- С.6; За освобождение Чехословакии / А.Н.Грылев, В.П.Морозов, Д.Ф.Рыжаков, В.В.Гуркин. -- Москва, 1965.. На час написання праці міністр оборони СРСР маршал А.Гречко основну роль в тих подіях відводив 1-й ґвардійській армії, якою йому довелося командувати в роки війни. Початком операції (9 вересня 1944 р.) автор уважав армійську операцію 1-ї гвардійської армії на дуклінському напрямку. Основну увагу подіям, пов'язаним з опануванням Дуклінським перевалом, приділив Л.Свобода, який на той час командував 1-м Чехословацьким армійським корпусомСвобода Л. От Бузулука до Праги: Воспоминания / Пер. с чешск. С.И.Грачёва, Ф.П.Петрова. -- 3-е изд. -- Москва, 1984.. Операції 38-ї армії надається пріоритет у мемуарах К.МоскаленкаМоскаленко К.С. На юго-западном направлении. -- Москва, 1972..

Автори синтетичної праці, присвяченої операціям радянських збройних сил у «Великій Вітчизняній війні», уважають, що Карпатсько-Ужгородську наступальну операцію здійснили війська 38-ї армії 1-го Українського фронту та 4-го Українського фронту в повному складі. Вона розпочалася 28 вересня, завершилася 28 жовтня та стала логічним продовженням попередніх операцій цих військ. Основну роль відіграв 17-й ґвардійський окремий стрілецький корпус. Успіху Карпатсько-Ужгородської стратегічної наступальної операції сприяли дії 2-го Українського фронту в Дебреценській операції (2--27 жовтня 1944 р.). Натомість дії 1-ї ґвардійської армії були не такими вдалими, адже численні спроби зломити опір ворога провалилися. У зв'язку з цим командувач 4-го Українського фронту ґенерал-полковник І.Петров наказав їй припинити загальний наступ і вести його тільки на окремих напрямках невеликими розвідувальними групамиОперации Советских Вооружённых Сил в Великой Отечественной войне, 1941--1945: В 4 т. / Под. ред. С.П.Платонова. - Т.3. - Москва, 1958. - С.592-594..

У 1980-1990-х рр. у радянській воєнно-історичній науці розгорнулася чергова дискусія щодо «систематизації операцій Великої Вітчизняної війни»Итоги дискуссии о стратегических операциях Великой Отечественной войны 1941-- 1945 гг. // Военно-исторический журнал. -- 1987. -- №10. -- С.8--24.. Результатом її стала уніфікована система поглядів, згідно з якою Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція проводилася 8 вересня -- 28 жовтня 1944 р. з метою розгрому німецьких та угорських військ у Східних Карпатах і надання допомоги Словацькому національному повстанню. Вона складалася з Карпатсько-Дуклянської фронтової наступальної операції (8 вересня -- 28 жовтня 1944 р.), в якій було заді- яно війська 1-го Українського фронту (38-ма армія, 1-й Чехословацький армійський корпус, 1-й ґвардійський кавалерійський, 4-й ґвардійський танковий, 25-й і 31-й танкові корпуси та частина сил 2-ї повітряної армії) й Карпатсько-Ужгородської фронтової наступальної операції (18 вересня - 28 жовтня 1944 р), в якій узяли участь війська 4-го Українського фронту в повному складіГуркин В.В. Стратегические и фронтовые операции Красной армии // Там же. -- 1998. -- №2. - С.12--25..

У сучасній українській історіографії склався такий підхід. Війська 4-го Українського та 38-ма армія 1-го Українського фронтів після підготовчих заходів відновили активні наступальні дії 9 й 8 вересня 1944 р. відповідно. Ці дії прийнято називати Східно-Карпатською стратегічною наступальною операцією (8 вересня - 28 жовтня 1944 р.), складовою якої були Карпатсько- Дуклянська (8 вересня - 28 жовтня 1944 р.) та Карпатсько-Ужгородська (6-28 жовтня 1944 р.) фронтові наступальні операції, у результаті котрих радянські війська здолали Головний Карпатський хребет та звільнили українське ЗакарпаттяБезсмертя: Книга Пам'яті України 1941-1945 / Ред. кол.: гол. І.О.Герасимов, заст. гол. І.Т.Муковський, П.П.Панченко. -- К., 2000. -- С.342; Безродний Є.Ф. Східно-Карпатська наступальна операція 1944 р. // Україна в полум'ї війни: 1941--1945. -- К., 2005. -- С.363--371; Рєпін І.В. Східно-Карпатська операція та приєднання Закарпаття до СРСР (вересень 1944 р. -- червень 1945 р.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Л., 2007. -- 20 с..

На нашу думку, така постановка питання не відповідає дійсному перебігу подій і слугує міфологізованим «історичним стандартам» Другої світової війни. Звільнення Закарпаття безпосередньо пов'язане з діями 2-го Українського фронту на дебреценському напрямку та 4-го Українського - на ужгородському, які здійснювалися за єдиним планом ставки ВГК у рамках стратегічного наступу радянських військ на південно-західному напрямку (Ужгородсько-Дебреценській операції), який розпочався у жовтні 1944 р.Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941--1945 гг. -- Москва, 1961. -- С.727--730. Слід підкреслити, що у зв'язку зі складною обстановкою ставка постійно змінювала та уточнювала завдання фронтів.

Воєнно-політична обстановка, що склалася на початок осені 1944 р., визначалася тим, що Німеччина, втративши майже всіх своїх союзників в Європі, опинилася фактично в повній міжнародній ізоляції. Блок держав навколо ІІІ Райху перебував на межі розпаду.

До вересня 1944 р. Червона армія очистила від гітлерівських загарбників майже всю довоєнну територію Української РСР, за винятком деяких районів Прикарпаття. Бойові дії було перенесено до країн Центрально-Східної Європи. Радянські війська відтіснили противника з більшої частини території Польщі та Румунії, наблизилися до Східної Пруссії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Болгарії.

По завершенню Львівсько-Сандомирської операції лівофланґові об'єднання 1-го Українського фронту вийшли до передгір'їв Карпат і закріпилися на рубежі на північний-захід від Кросно, Санок, Сколе, Красноїльськ. Із метою кращого управління військами на мукачівському напрямку ставка ВГК 30 липня утворила 4-й Український фронт, для чого було використане фронтове польове управління, що перебувало в резерві. До складу цього фронту ввійшли 1-ша ґвардійська й 18-та загальновійськові та 8-ма повітряна армії 1-го Українського фронту.

Розгром гітлерівців під Яссами й Кишиневом і вихід Румунії з війни на боці Німеччини сформували сприятливі умови для успішного просування військ 2-го Українського фронту у Трансильванію в обхід Східних Карпат. Як згадував колишній заступник начальника ґенерального штабу Червоної армії ґенерал армії С.Штеменко, «радянське командування не збиралося тоді долати Карпатський хребет прямим ударом. Дії в лоб коштували би нам дуже дорого. Гори слід було обійти. Ця ідея й закладалася у задум майбутніх операцій у Карпатах, де передбачалося діяти невеликими силами»Штеменко С.М. Генеральный штаб в годы войны: В 2 кн. -- Кн.2. -- Москва, 1974. -- С.324.. Ґенеральний штаб РСЧА основними стратегічними наступальними напрямками визначав берлінський і віденський із тим, щоб обійти Карпати з півдня, оточити та знищити ворожі війська, які обороняли гірські хребти. Штурмувати гори в лоб було невигідно, оскільки противник спирався на потужну оборону, яка мала у своїй основі природні фактори.

Наступальна операція, яка передбачала захоплення перевалів у Східних Карпатах, планувалася штабом 4-го Українського фронту ще на початку серпня 1944 р., проте 26 серпня ставка ВГК її скасувала. Про потребу оперативної паузи по завершенні Львівсько-Сандомирської операції у зв'язку зі втомою військ, необхідністю поповнення людськими й матеріальними ресурсами свідчив маршал І.Конєв, котрий запевняв, що наприкінці серпня розгортання бойових дій у Карпатах не планувалосяКонев И.С. Записки командующего фронтом: 1943--1945. -- Москва, 1987. -- С.306..

Однак у дію вступив політичний фактор. 29 серпня 1944 р. у Словаччині вибухнуло повстання. Центром його стало місто Банська-Бистриця. Тут перебувала Словацька національна рада, Військовий центр, партизанський штаб. На бік повсталих переходили деякі частини словацької армії й ґарні- зони низки міст. Про готовність підтримати виступ проголосили дві дивізії Східнословацького корпусу. За короткий час під контролем повстанців і партизанів опинилося дві третини території Словаччини. Німці відразу ввели до країни війська.

31 серпня 1944 р. в Москві дипломатичні представники Чехословаччини від імені Військового центру при Словацькій національній раді звернулися до радянського уряду з проханням надати допомогу повстанцямСоветско-чехословацкие отношения во время Великой Отечественной войны 1941-- 1945 гг.: Док. и мат. -- Москва, 1960. -- С.181--186.. Того ж дня на аеродромах Калинів і Львів, у смузі 1-го Українського фронту, приземлилися кілька літаків зі словацькими військовослужбовцями. Загалом із Прешова в розташування радянських військ прибули 22 літаки з 12 офіцерами та 54 рядовими на бортуЗа освобождение Чехословакии. -- Москва, 1965. -- С.53.. Повітрям до Львова також дістався заступник командира Східнословацького корпусу полковник В.Тальський. 1 вересня він зустрівся з маршалом І.Конєвим, звернувшись до командувача 1-го Українського фронту з клопотанням допомогти повстанцям та запевнивши його в тому, що дивізії Східнословацького корпусу завдадуть удару назустріч радянським військам і захоплять для них перевали в Карпатах.

Про контакти зі словацькими військовиками та пропозиції щодо проведення операції з надання допомоги повстанцям І.Конєв телефоном доповів верховному головнокомандувачеві Й.Сталіну, а відтак надіслав у Москву письмове донесення. У документі зазначалося, що військам 1-го Українського фронту до словацького кордону залишалося 40 км. Зустрічного удару могли завдати 1-ша і 2-га словацькі дивізії. І.Конєв наполягав на проведенні наступальної операції лівим фланґом 1-го Українського та правим фланґом 4-го Українського фронтів. Війська ударного угруповання мали наступати в напрямку Кросно -- Дукля -- ТиляваКонев И.С. Записки командующего фронтом: 1943--1945. -- С.316.. У ніч на 2 вересня 1944 р. відбулося екстрене засідання Державного комітету оборони СРСР, на якому було ухвалене рішення про проведення наступальної операції та надання допомоги словакамШтеменко С.М. Генеральный штаб в годы войны. -- Кн.2. -- С.333..

Однак у перших числах вересня 1944 р. події у Словаччині розвивалися дуже динамічно. Командир Східнословацького корпусу не підтримав повстанців. Штаб цього з'єднання, а також штаби дивізій були дезорієнтованими та нічого не робили для підготовки активних дій. У райони розташування словацьких частин прибули німецькі охоронна й піхотна дивізії, котрі діяли рішуче і швидко. Заскочені зненацька, зраджені своїм командуванням словацькі солдати не змогли чинити організованого опору. Деякі офіцери перейшли на бік німців. Зв'язок між підрозділами був відсутній. Упродовж 1-2 вересня корпус роззброїли. Частина особового складу подалася до партизанів, інших відправили в табори. Як бойова одиниця з'єднання перестало існувати. Військовий центр при Словацькій національній раді взявся за створення повстанської армії, яка спочатку складалася з шести піхотних груп чисельністю близько 2 тис. осіб кожна. Одночасно у Словаччині активізувалися місцеві та радянські партизанські загони, що нараховували до 17 тис. бійців. Утім частини вермахту успішно заблокували район повстання, тож розрізнені словацькі сили не могли завдати удару назустріч радянським військам. На початок вересня ані у штабі 1-го Українського фронту у Львові, ані в Москві повної інформації про стан справ у Словаччині не було.

Отже головним фактором, який вплинув на ухвалення політичного рішення щодо наступу у Східних Карпатах, стало повстання у Словаччині. Не останню роль у цьому відіграла позиція командувача 1-го Українського фронту маршала І.Конєва.

2 вересня 1944 р. було ухвалено директиву ставки ВГК про «підготовку і проведення спільної наступальної операції 1-го та 4-го Українських фронтів із тим, щоб із району Кросно, Санок у загальному напрямку на Прешов вийти на словацький кордон і з'єднатися зі словацькими військами»Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации (далі -- ЦАМО РФ). -- Ф.48-А. - Оп.1795. - Д.14. - Л.48.. Керівництво операцією спочатку покладалося на І.Конєва, однак він спланував дії тільки для військ свого фронту. Й.Сталін затвердив цей план 3 вересня й того ж дня надвечір було надіслано вказівки командувачеві 4-го Українського фронту ґенерал-полковникові І.Петрову про участь в операції підпорядкованих йому сил. Конкретні завдання визначалися директивою ставки №204670 від 3 вересня 1944 р.Сборник документов Верховного Главнокомандования за период Великой Отечественной войны. - Вып.ГУ (Январь 1944 г. - август 1945 г.) / Под ред. А.Н.Грылева. - Москва, 1968. - С.171.

Керівництво Райху прагнуло будь-що утримати Словаччину, розглядаючи її як бар'єр на шляху Червоної армії до промислових районів Чехії, Моравії, Угорщини, Південно-Східної Польщі. Гітлерівське командування усвідомлювало, що подолання військами 1-го Українського фронту найбільш вузької частини Головного Карпатського хребта призвело б до швидкого прориву їх на територію колишньої Чехословаччини та на Угорську низовину й до з'єднання з арміями 2-го Українського фронту, що просувалися з північної частини Румунії до кордонів із Чехословаччиною. Крім того, входження Червоної армії через Словаччину до Угорщини створювало пряму загрозу південним районам самої Німеччини.

Величезною дугою протяжністю близько 1,5 тис. км Карпатські гори прикривають Угорську низовину з півночі, сходу та південного сходу. Цей гірський масив у стратегічному відношенні є могутнім природним рубежем. Східні Карпати за умовами рельєфу поділяються на три частини: західний район Східних Карпат -- Низькі Бескиди, центральна частина -- Бещади, що тягнуться від Лупківського перевалу до Ужоцького перевалу, і третя, найбільш висока частина Східних Карпат -- Ґорґани -- розташовується між Ужоцьким перевалом і верхів'ями річки Чорний Черемош.

По рубежу Головного Карпатського хребта було облаштовано ешело- новану (глибина до 60 км) та добре обладнану в інженерному відношенні систему оборони. Основу її становили укріплені райони на напрямках можливого наступу військ Червоної армії, у проміжках прикриті інженерними спорудами польового типу. Уздовж Головного Карпатського хребта існувала система довготривалих і польових фортифікацій. Усі гірські переходи та особливо важливі перевали захищали неприступні з фронту вузли оборони. Ця система укріплень здобула назву «лінії Арпада». Загалом тільки у смузі 4-го Українського фронту німецько-угорські війська збудували 99 опорних пунктів, 759 довготривалих залізобетонних і 394 деревоземляних споруд, обла- штували 439 відкритих вогневих майданчиків, 400 км траншей, стрілецьких окопів, установили протитанкових та протипіхотних перешкод (ровів, ескарпів, завалів і т. д.) протяжністю 135 кмЦАМО РФ. -- Ф.244. -- Оп.3000. -- Д.635. -- Л.6, 13, 34--35..

Угруповання противника складалося з армійської групи «Гайнріці» (німецька 1-ша танкова й угорська 1-ша армії) - усього дев'ятнадцять розрахункових дивізійСборник материалов по составу, группировке и перегрупировке сухопутних войск фашистской Германии и войск бывших её сателитов на советско-германском фронте за период 1941--1945 гг. -- Вып.4. -- Москва, 1956. -- С.152--153.. Авіапідтримку забезпечувала частина сил 4-го повітряного флоту. Загалом супротивник мав близько 300 тис. осіб, 3250 гармат і мінометів, 100 танків та штурмових гармат, 450 бойових літаківИстория Второй мировой войны 1939--1945 гг.: В 12 т. -- Т.9: Освобождение территории СССР и европейских стран. Война на Тихом океане и в Азии / Ред. М.И.Семиряга [и др.]. -- Москва, 1978. -- 165 с..

Як ішлося вище, Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція проводилася 8 вересня -- 28 жовтня 1944 р. з метою розгрому німецьких та угорських військ у Східних Карпатах і надання допомоги повстанню у Словаччині. Вона складалася з Карпатсько-Дуклянської (38-ма армія 1-го Українського фронту та правий фланґ 1-ї ґвардійської армії 4-го Українського фронту) і Карпатсько-Ужгородської (центр, лівий фланґ 4-го Українського фронту) фронтових наступальних операційГуркин В.В. Стратегические и фронтовые операции Красной армии. -- С.12--25..

Запланована спочатку операція двох армій із метою з'єднання з силами словацьких повстанців із часом переросла у стратегічний наступ у Східних Карпатах. У наступі брали участь три загальновійськових армії, два окремих стрілецьких та по одному танковому й кавалерійському корпусу, інші з'єднання та частини посилення. Дії наземних військ забезпечувала авіація двох повітряних армій. У складі радянських військ на початок операції діяли тридцять чотири стрілецьких дивізії, 246 тис. осіб, 5140 гармат і мінометів, 322 танка й САУ, 450 бойових літаків.

Задум Карпатсько-Дуклянської операції полягав у тому, щоб ударом військ лівого крила 1-го Українського фронту (38-ма армія, посилена 25-м ґвардійським танковим, 1-м гвардійським кавалерійським і чехословацьким 1-м армійським корпусами та підтримана частиною сил 2-ї повітряної армії) з району Красно на Прешов і військ правого крила 4-го Українського фронту (частина сил 1-ї ґвардійської армії, посилена 3-м гірськострілецьким корпусом, гірсько-в'ючними мінометно-артилерійськими полками, танками та САУ, гірсько-інженерними бриґадами за підтримки 8-ї повітряної армії) з району Сянок на Команчу прорвати німецьку оборону та з'єднатися зі словацькими повстанцями.

3 вересня 1944 р. штаб 1-го Українського фронту подав до ґенштабу Червоної армії план операції. Оборона противника мала бути прорвана на ділянці 8 км, головний удар спрямовувався вздовж шосе на Дуклянський перевал. У смузі прориву щільність артилерії сягала 200 гармат і мінометів на 1 км фронту. Із території Словаччини наступу повинні були сприяти 1-ша та 2-га піхотні дивізії Східнословацького корпусу, а також партизанські загони. Операцію планувалося закінчити на п'яту добу виходом військ 38-ї армії на глибину 90--95 км.

Того ж дня ставка ВГК затвердила план, вимагаючи почати наступ 38-ї армії не пізніше 8 вересня. Штаб 4-го Українського фронту отримав наказ: 8 вересня організувати наступ правим фланґом із району Сянок у напрямку Команча (5 км на північ від Радошице) силами одного стрілецького корпусу з метою вийти на кордон Словаччини та з'єднатися зі словацькими військами й партизанами, узгоджуючи свої дії з діями 38-ї армії 1-го Українського фронту. Таким чином, перед лівим фланґом 1-го та правим фланґом 4-го Українських фронтів стояло складне завдання з боями подолати Східні Карпати.

38-ма та 1-ша ґвардійська армії розпочали наступ 8 й 9 вересня відповідно. 38-ма армія (командувач -- ґенерал-полковник К.Москаленко) отримала посилений склад із восьми корпусів: чотири стрілецьких (52-й, 67-й, 101-й і 1-й Чехословацький армійський), три танкових (4-й ґвардійський, 25-й, 31-й) та один кавалерійський (1-й ґвардійський), 17-та артилерійська дивізія, 18-та й 32-га ґвардійські мінометні бриґади, 83-й ґвардійський мінометний полк, а також кілька окремих частин різних родів військ. Отже армія за своїм складом значно (у 2,7 рази) перевищувала звичайну загальновійськову армію того часу (трикорпусної організації). У перший день операції війська просунулися до 12 км углиб оборони противника, однак надалі просування загальмувалося. Наступ здійснювався в гірській лісистій місцевості та за складних погодних умов. Супротивник постійно підсилював свою оборону новими з'єднаннями й частинами. На напрямку Дуклянського перевалу з боку 1-го Українського фронту в операцію було введено 25-й і 4-й ґвардійський танкові, 1-й ґвардійський кавалерійський, 1-й Чехословацький корпуси. Боротьба йшла за кожну висоту. За сім днів боїв війська 38-ї армії прорвали лише першу смугу оборони противника. Зосередивши зусилля вони 20 вересня оволоділи містечком Дукля та розпочали безпосередню боротьбу за Дуклянський перевал.

В аналогічній ситуації перебували і війська 1-ї ґвардійської армії, якою командував А.Гречко. Долаючи спротив німецько-угорських військ з'єднання армії 20 вересня перетнули чехословацький кордон у районі с. Калинова. У смузі наступу армії важливе значення мав перевал Руський. Командування противника підтягнуло сюди додатково дві дивізії. До 30 вересня в горах тривали запеклі бої. На цій ділянці радянське командування змушене було призупинити наступ.

Радянська сторона зосередила зусилля на оволодінні Дуклянським перевалом. Черговий наступ, який розпочався з 30 вересня, спрямовувався в обхід угруповання противника. Загроза оточення змусила німецьке командування ухвалити рішення про відведення військ. 6 жовтня сили 1-го

Чехословацького армійського корпусу, 67-го стрілецького і 31-го танкового корпусів оволоділи Дуклянським перевалом, але повністю зламати оборону противника не змогли. Тільки 8 жовтня окупанти залишили останній населений пункт (станцію Лавочне Дрогобицької області) в межах УРСР (станом на 21 червня 1941 р.).

Карпатсько-Ужгородська операція 4-го Українського фронту розпочалася 18 вересня 1944 р. наступом 18-ї армії (ґенерал лейтенант Є.Журавльов) та 17-го ґвардійського стрілецького корпусу (ґенерал-майор А.Гастилович). Командувач 18-ї армії здійснив рішучий маневр. Він зосередив війська на правому фланзі, залишивши тільки дві дивізії для прикриття решти смуги оборони армії. Прорив спочатку був успішним, але противнику вдалося підтягнути резерви та призупинити наступ радянських військ. Місяць тривали напружені бої в горах. Війська 1-го та 4-го Українських фронтів 14 жовтня перетнули довоєнні кордони УРСР і повністю звільнили територію республіки від окупантівКомсомольская правда. -- 1944. -- 15 октября..

За задумом ставки ВГК, що сформувався на початок жовтня (директиви №205156 від 1 жовтня 1944 р. 4-му Українському та №220234 від 3 жовтня 1944 р. -- 2-му Українському фронтам)Сборник документов Верховного Главнокомандования за период Великой Отечественной войны. - Bbin.IV. - С.181, 197., подолання Східних Карпат мало бути здійснено в результаті погоджених фронтових операцій 4-го та 2-го Українських фронтів. Координувати їхні дії було призначено маршала С.Тимошенка.

Головна роль в операції відводилася 2-му Українському фронту. Його війська мали завдати удару з району Орадя-Маре в напрямку Дебрецена, Ніредьгази, Чопа з метою оточити та знищити у взаємодії з 4-м Українським фронтом трансильванське угруповання противника. Масовані нальоти в інтересах фронтів здійснювала авіація далекої дії. На підготовку операції було спрямовано значні резерви ставки ВГК, запаси матеріальних засобів військ обох фронтів доведено до 3,5 боєкомплектів, 7 заправок паливно-мастильних матеріалів, 29 добовидач продовольстваСтратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. -- Москва, 1961. -- С.727..

Дебреценська наступальна операція 2-го Українського фронту розпочалася не зовсім вдало. Наступ 6-ї танкової і 27-ї армій 2 жовтня зупинили потужні контрудари військ противника. Ситуація змінилася 6 жовтня, коли до наступальних дій приєдналася кінно-механізована група ґенерала І.Плієва. Рухомі з'єднання 2-го Українському фронту вже 8 жовтня вийшли на підступи до Дебрецена і створили реальну загрозу оточення німецьких військ у Трансильванії. За цих умов гітлерівське командування було змушене розпочати з 9 жовтня відведення своїх сил перед правим крилом фронту, а з 15-го - із Закарпаття.

Того ж дня відновили наступ і почали переслідування ворога війська 4-го Українського фронту, які 16 жовтня взяли Рахів, 24-го -- Хуст і Сваляву, 26-го -- Мукачево, а 27-го -- Ужгород. 28 жовтня територія України у сучасних кордонах була майже повністю звільнена від німецьких окупантівБезсмертя: Книга Пам'яті України 1941-1945. -- С.341..

Результатами операції на Закарпатті стала поразка армійської групи «Гайнріці» (втрати вбитими та пораненими становили 62 240 осіб, полоненими 31 360; 185 танків і штурмових гармат, 1450 артилерійських гармат і мінометів). Радянські війська здолали Головний Карпатський хребет, оволоділи Закарпатською Україною та вступили на територію Чехословаччини. Втрати 1-го та 4-го Українських фронтів в операції становили: безповоротні 28 273 особи, зокрема 1630 зі складу 1-го Чехословацького армійського корпусу, та санітарні -- 103 437 осіб, серед них 4069 чехів і словаківВеликая Отечественная без грифа секретности: Книга потерь: Новейшее справочное издание / Г.Ф.Кривошеев, В.М.Андронников, П.Д.Буриков, В.В.Гуркин. -- Москва, 2009. -- С.101..

Підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що подолання Червоною армією Карпат у вересні -- жовтні 1944 р., визволення Закарпаття та приєднання краю до УРСР здійснено в результаті кількох операцій груп фронтів. При цьому проведена у вересні спільна операція 4-го Українського та частини військ 1-го Українського фронтів очікуваних результатів не принесла. Загальної мети було досягнуто у жовтні під час фронтових наступальних операцій:Карпатсько-Ужгородської 4-го Українського та

Дебреценської -- 2-го Українського фронтів. Вони здійснювалися узгоджено за задумом ставки ВГК під єдиним керівництвом. Дії фронтів контролював і погоджував представник ставки. На нашу думку, доцільно повернутися до назви цієї спільної операції фронтів, яка вживалась у спеціальній воєнно-історичній літературі в 1950-1960-х рр. - Ужгородсько-Дебреценська стратегічна наступальна.

Задумана спочатку як наступальна двох армій, Східно-Карпатська операція з часом набула стратегічного значення. Наступ радянських військ розгорнувся на 300 км по фронту і до 250 км углибину. Завдавши поразки великому угрупованню противника, війська 1-го й 4-го Українських фронтів завершили вигнання окупантів із західних реґіонів України та вступили на територію Словаччини. Подолання Східних Карпат відкрило перспективу вигнання німецьких загарбників із Чехословаччини й виходу на підступи до Німеччини.

Відзначення в УРСР Дня визволення від фашистських загарбників

Після тих випробувань, що випали на долю мільйонів громадян, влада намагалася всіма засобами зміцнити власний авторитет. її постокупаційній легітимації мали сприяти й комеморативні церемонії, зокрема широке відзначення першої річниці вигнання ворожих військ з території УРСР.

6 травня 1943 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили постанову «Про облаштування могил та увічнення пам'яті воїнів Червоної армії, полеглих у боротьбі за визволення і незалежність радянської Батьківщини». У документі зазначалося, що «справі увічнення пам'яті бійців, командирів і політпра- цівників героїчної Червоної армії, а також партизанів і партизанок, які загинули в боях за звільнення радянської землі від німецько-фашистських загарбників», надається «виняткове значення». Далі констатувалося, що в деяких районах, містах і селах спостерігаються такі явища, коли братські й індивідуальні могили залишалися невпорядкованими, неогородженими, не мали назв на пам'ятниках. У багатьох таких місцях не встановлено особи похованих. Республіканські уряд і партійний центр ухвалили:

«Зобов'язати виконкоми обласних районних та міських рад, обкоми, райкоми й міськкоми КП(б)У обговорити на спеціальних засіданнях питання про увічнення пам'яті загиблих радянських воїнів у боях із гітлерівським загарбниками та вжити заходів для впорядкуванні й належного оформлення в найближчий час братських і поодиноких могил червоноармій- ців та партизанів.

Виконкомам місцевих рад, райкомам КП(б)У установити через відповідні військові частини прізвища та інші дані про похованих у братських і поодиноких могилах, завести книгу вшанування пам'яті полеглих у боях із німецькими загарбниками. На підставі відомостей, одержаних від військових частин, повідомити родини загиблих воїнів про точне місце їх поховання.

Доручити Наркомунгоспу УРСР опрацювати пам'ятники братських могил червоноармійців і не пізніше 20 червня 1943 р. подати їх на розгляд РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

Зобов'язати виконкоми облрад та обкоми КП(б)У до 1 липня 1943 р. повідомити РНК УРСР і ЦК КП(б)У про проведену роботу з увічнення пам'яті про полеглих радянських воїнів»Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України). -- Ф.1. - Оп.6. - Спр.705. - Арк.8-9..

У квітні 1944 р., через рік після ухвалення згаданого документа, Новопразький райвиконком (Кіровоградська обл.) ухвалив власну постанову на виконання директиви ЦК партії. Комсомольські органи, комунальні служби, сільські виконкоми, райвійськкомат зобов'язувалися поставити на облік усі братські й індивідуальні могили; занести їх до «Книги пам'яті» при райвиконкомі, провести благоустрій (підписати, обкласти дерном, висадити квіти, дерева, обгородити); на великих братських могилах установити пам'ятники з довговічними написами, що містили б інформацію про прізвище, ім'я, по батькові, військове звання похованих; на невеликих братських та індивідуальних могилах установити пам'ятники з тесаного каменю, чавунних плит або деревини з такими ж довговічними написами. Для індивідуальних поховань із невстановленими особами пропонувався такий текст напису: «Тут похований воїн Червоної армії, який загинув смертю хоробрих у боях за визволення Радянської Батьківщини від німецько-фашистських загарбників».

Усі індивідуальні могили бійців та офіцерів РСЧА, розкидані в населених пунктах та за їхніми межами, належало перенести до спеціально відведених місць (рядових бійців і молодших командирів -- на кладовища, а офіцерів -- на площі та в парки культури й відпочинку) з належним благоустроємТам само. - Оп.23. - Спр.785. - Арк.34-34 зв..

Аналогічні заходи здійснювались у різних реґіонах республіки. Та все ж інерція звітоманії та формалістичного ставлення до комеморативних кампаній була доволі відчутною. 3 листопада 1944 р. Марганцевський райком партії (Дніпропетровська обл.) надіслав до ЦК КП(б)У політінформацію про відзначення в місті річниці від часу вигнання гітлерівських військ. У документі йшлося про врочисті збори й мітинґи, виробничі ініціативи та патріотичні акції (три абзаци присвячено передплаті 4-ї грошово-речової лотереї), бесіди, читання, підписаний 5933 громадянами Марганця рапорт на ім'я Й.Сталіна тощо. Відсутня в політінформації лише бодай одна згадка про впорядкування місць пам'яті жертв війни та окупаціїТам само. - Арк.7-8..

Нічого не було сказано з цього приводу й у доповідній записці Чернігівського обкому КП(б)У від 13 вересня 1944 р., в якій ішлося про заходи з нагоди першої річниці визволення Чернігівщини від гітлерівських загарбниківТам само. - Арк.38.. Кіровоградський обком партії надіслав до ЦК КП(б)У текст постанови про відзначення річниці визволення Кіровограда, в якій містилися такі позиції:

«1. Організувати вивчення доповіді й наказу Сталіна “Про 27-мі роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції” в усіх колгоспах, радгоспах, МТС, підприємствах і установах області. На зборах трудящих ухвалити конкретні зобов'язання з піднесення роботи кожного колгоспу, підприємства й установи, кожного трудящого.

2. Зобов'язати секретарів райміськкомів КП(б)У та голів виконкомів рай/міськрад до 15 грудня 1944 р. організувати підведення підсумків виконання клятви, даної трудящими області у своєму листі товаришу Сталіну з відбудови господарства й організації допомоги Червоній армії.

3. Надіслати до районів області з 1 до 15 грудня 60 представників партійного і радянського активу для допомоги на місцях в організації підведення підсумків виконання зобов'язань, взятих трудящими області в своєму листі товаришу Сталіну.

4. Доручити відділу пропаганди і агітації обкому КП(б)У (Гон- ночко) до 10 грудня 1944 р. підготувати текст листа товаришу Сталіну від трудящих міста Кіровограда, в якому відобразити підсумки відбудови міста і взяти до виконання нові зобов'язання.

5. До річниці звільнення Кіровограда розгорнути соціалістичне змагання трудящих з метою виконання таких завдань:

а)закінчення вивезення цукрового буряка до 1 грудня 1944 р.;

б)підняття щоденно зяблевої оранки на 8 тис. га;

в)завершення здачі картоплі по держпоставках та 12 тис. у фонд Червоної армії до 1 грудня 1944 р.

г)з 15 листопада до 1 грудня 1944 р. провести декадник допомоги родинам військовослужбовців та інвалідам Вітчизняної війни;

д)організувати до 1 грудня перевірку готовності шкіл області до зими. Залучити до участі в перевірці представників громадськості.

6. До 1 січня 1945 р. організувати в приміщенні обласного краєзнавчого музею виставку, присвячену роковинам звільнення області від окупації. На виставці відобразити досягнення області довоєнного часу, руйнування, нанесені господарству області окупантами, а також показати наслідки роботи за рік з відбудови господарства області.

Асигнувати на організацію виставки 250 тис. руб. з місцевого бюджету 4-го кварталу. Просити РНК УРСР і ЦК КП(б)У -- затвердити.

7. Доручити комісії з організації виставки подати на затвердження бюро обкому партії до 1 грудня 1944 р. тематичний план зі схемами та ескізами виставки.

8. Зобов'язати редактора обласної газети Шагіна та редакторів райгазет систематично висвітлювати на своїх сторінках хід підготовки до святкування річниці звільнення Кіровограда від німецьких окупантів».

Як бачимо, підготовлене за партійними стилістичними та змістовими канонами рішення охоплювало широке коло проблем, для яких річниця вигнання з міста гітлерівських військ слугувала тільки інформаційним приводом. У постанові показово демонструвалася готовність і спроможність керівників області виконати покладені на них обов'язки у виробничому секторі, використати адмінресурс завдяки відрядженню до районів «активу». Власне соціальних питань стосувалися лише два пункти (декадник із допомоги родинам військовослужбовців та інвалідів, а також перевірка готовності шкіл до зими), а відзначення річниці -- ще два (організація виставки й інформаційний супровід підготовки в періодичній пресі)Там само. - Арк.43-44..