Осінній відгомін Карпат 1944 р.: воєнно-політичні події в Україні та історична пам'ять

У проекті постанови РНК УРСР та ЦК КП(б)У «Про відзначення визволення всієї території радянської України» було викладено низку заходів, спрямованих на увічнення пам'яті про героїв і жертви війни. У першому пункті пропонувалося один із днів жовтня оголосити «всенародним святом українського народу», у другому -- шостому пунктах ішлося про те, щоб спорудити в Києві памятник-монумент «Перемога», пам'ятники-монументи «Слава» й «Перемога» -- в Ізюмі, Куп'янську, Богодухові, Корсунь-Шевченківському, Снігурівці, Скалі, Березнегуватому, Нікополі, на Хортиці (Запоріжжя), Трухановому острові (Київ), Одесі, Тернополі, Львові, Жаб'єму, Ізмаїлі, Краматорську, Красноармійську та інших містах, а також пам'ятники героям партизанської війни у Глухові, Путивлі, Середина-Буді, Есмані, Зноб- Новгородському, Великій Березці, Воронежі (поблизу Шостки) на Сумщині, Ямі, Слов'янську, Красному Лимані, Сталіно, Авдіївці, Горлівці, Маріуполі Сталінської області, Краснодоні, Луганському, Новому Айдарі, Старобільську,

Ворошиловграді Ворошиловградської області та кількох райцентрах Чернігівщини (з ними на той момент ще не визначилися). Військові частини, які брали участь у визволенні України від нацистів, пропонувалося відзначити почесними знаменами уряду УРСР. Щорічно в день визволення України передбачалося проводити врочисті засідання партійних і громадських організацій, а також сесії АН УРСР із питань розвитку культури й науки. Подавалося клопотання до союзного уряду про заснування медалі «За визволення України», поштових марок і листівок, присвячених цій подіїТам само. - Спр.784. - Арк.10-11..

Підготовка до вшанування Червоної армії, яка гнала німецькі війська з території республіки, розпочалася задовго до того, як бойові дії перемістилися за лінію західного кордону. Ще 25 березня 1944 р. М.Хрущов звернувся до Й.Сталіна з пропозицією започаткувати спеціальну відзнаку, присвячену визволенню УкраїниТам само. -- Арк.1.. У Києві швидко підготували тексти проектів постанови ЦК ВКП(б) та указу Президії Верховної Ради СРСР про заснування медалі «За звільнення радянської України», а також відповідного положення. Було виготовлено ескіз нагороди. На аверсі вгорі зображувалися профілі В.Леніна і Й.Сталіна, нижче -- постаті радянських воїнів та партизанів на тлі танка й пам'ятника Б.Хмельницькому в Києві з написом по колу «За визволення України»; на реверсі: п'ятикутна зірка -- угорі, серп і молот -- унизу, обрамлені лавровим та дубовим листям із написом у центрі «Слава, честь і щира подяка визволителеві!». Стрічку планки медалі становило поєднання зелених та білих широких і вузьких смугТам само. -- Арк.13--16.. Передбачалося відзначати нею всіх «учасників героїчної боротьби за радянську Україну та осіб, які брали безпосередню участь» в її визволенні «від німецьких загарбників» за поданням командирів військових частин, начальників військово-лікувальних закладів, командирів і комісарів партизанських з'єднань, загонів, а також обласних та міських рад. Нагороду мали вручати в діючій армії, військах НКВС і підрозділах НКДБ командири частин, «відставникам» -- військові комісари за місцем проживання відзначених, партизанам і цивільним громадянам -- виконкоми місцевих рад. Передбачалося, що родини нагороджених, які загинули в боях чи померли, отримуватимуть медаль разом із посвідченням. Утім господар Кремля не сприйняв цієї ідеї. Можна лише припускати, що лежало в основі його мотивації: чи то традиційне ставлення до українців як до «непевних попутників», чи небажання підживлювати статус республіки та особисті амбіції її керівника.

13 жовтня 1944 р. М.Хрущов надіслав на ім'я Й. Сталіна листа, в якому інформував про заплановані заходи з відзначення визволення України від німецьких загарбників, санкціонованого вождем під час зустрічі з керівником республіки. Наступного дня передбачалося оприлюднити у пресі звернення уряду УРСР до українського народу та лист-вдячність Й.Сталіну.

М.Хрущов висловлював побажання про публікацію 14 жовтня у центральних газетах «Листа-вдячності від уряду України голові ДКО Й. Сталіну» та «Звернення уряду УРСР до українського народу», а наступного дня -- листа-поеми «Слово великому Сталіну від українського народу» (українською мовою), а 16 чи 17 жовтня -- листа бійцям, офіцерам і ґенералам Червоної армії. Лідер республіки писав, що було б добре надвечір 14 жовтня дати салют у Москві, Києві, Харкові, Одесі, а також столицях союзних республік на честь військ, які визволяли Україну від гітлерівських загарбниківТам само. - Спр.779. - Арк.5-7.. До листа додавалися тексти звернень російською мовою, які передбачалося опублікувати.

У додатку до згаданої постанови містився список брошур, присвячених «визволенню областей України від гітлерівських загарбників». Він налічував сорок позицій, а загальний наклад становив 25 тис. примірників. Більшість із них не стосувалися війни -- здебільшого йшлося про переваги радянського політичного устрою й соціалістичної системи господарювання, колгоспного ладу, індустрії, а також про Конституції СРСР та УРСР, право на працю, роль Й.Сталіна в будівництві нової держави. І лише третина матеріалів містила інформацію про війну (героїзм радянських людей), звірства окупантів, «українсько-німецьких націоналістів»Там само. - Спр.788. - Арк.98-100.. Ще один список із вісімнадцяти позицій становив перелік журнальних статей і брошур для публікації «Укрдержвидавом» українською мовою у серії «Бібліотека агітатора»Там само. - Арк.102-104..

Найкращі творчі сили радянської України було залучено до написання «Слова великому Сталіну про визволення України» («Слово великому Сталіну від українського народу»). До створення цього масштабного полотна долучилися М.Бажан, С.Воскрекасенко, Я.Городськой, Л.Дмитренко (Л.Дмитерко), С.Крижанівський, Т.Масенко, М.Нагнибіда, Г.Плоткін, М.Пригара, М.Рильський, В.Сосюра, М.Стельмах, М.Терещенко, П.Тичина, М.Шеремет. Упорядкували тексти М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан. Синтезований із віршованих рядків (виконаних різним розміром) твір охоплював події 1941--1944 рр. і складався з десяти хронологічно послідовних розділів. Починався 40-сторінковий віршований панегірик словами:

«Учителю мудрий, наш друже незмінний,

Наш батьку великий, до Тебе слова Про долю Вкраїни, про путь України,

Про те, як з пожарів вона ожива».

Описавши основні епізоди боротьби проти «гітлерівської навали», автори відвели заключну частину твору боям за Україну:

«Дніпровські долини врожаєм шумлять,

Вслухаються в шум той Карпати...

Народ зустріча найвеличніше з свят,

Відродження нашого свята. [.]

Жмаченко проходить Черемош і Прут,

Руденко гремить на Дунаї,

Фронтам українським вітальний салют З Москви урочисто лунає»Там само. - Спр.720. - Арк.2-42..

Апелюючи до історичних персонажів, оспівуючи «республіку вільну», автори співали «здравицю» «вождеві», з яким персоніфікувалися всі здобутки й перемоги народу та країни.

10 жовтня 1944 р. політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання «Про відзначення дня визволення території радянської України від німецьких загарбників». Головним у роботі партійних організацій визначалася «мобілізація мас на виконання державних планів відновлення народного господарства України, виконання хлібоздачі та своєчасне виконання всіх сільськогосподарських робіт».

У цей день парторганізації мали організувати мітинґи і збори в усіх містах і селах УРСР, на яких слід було пояснювати населенню, що «історичні перемоги Червоної армії є результатом перемоги соціалізму в нашій країні, створення потужної індустрії та колгоспного сільського господарства, безперервного зміцнення морально-політичної єдності радянського народу, скріпленого і керованого партією Леніна -- Сталіна, результатом всезроста- ючої могутності радянського ладу», а «звільнення радянської України від іга німецьких загарбників стало можливим тільки завдяки сталінській дружбі народів Радянського Союзу, їх єдності в боротьбі проти спільного ворога, завдяки допомозі, наданій українському народу з боку великого російського народу».

Відзначаючи «день визволення радянської України», партійні організації на місцях повинні були переконувати «маси» в тому, що боротьба проти ворога ще не закінчена. Для остаточної перемоги, визволення співгромадян із «німецької неволі» й запобігання воєнній небезпеці в майбутньому, «необхідно всіма засобами, мобілізуючи всі наші сили, збільшувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції для потреб Червоної армії і країни».

ЦК КП(б)У ухвалив рішення про звернення до українського народу й лист-подяку від уряду радянської України на адресу Й.Сталіна та опублікування його в періодичній пресі 14 жовтня 1944 р. Цього ж дня у столиці УРСР мало відбутися врочисте засідання представників партійних і громадських організацій, на якому присутнім належало заслухати доповідь «Радянська Україна визволена» та лист-поему «Слово великому Сталіну від українського народу».

15 жовтня 1944 р. в усіх обласних та районних центрах, містах і населених пунктах планувалося провести мітинґи, збори трудящих із запрошенням відомих людей республіки. Для представників військових частин і відомих громадян у РНК УРСР передбачалося організувати врочисте прийняття. Редакції республіканських, обласних і районних газет зобов'язувалися організувати спеціальні випуски, а Радіокомітет УРСР - радіопередачі. Республіканському та місцевим комітетам фізкультури належало 14 і 15 жовтня провести спортивні виступи й масові гуляння на стадіонах і водних станціяхТам само. -- Оп.6. -- Спр.739. -- Арк.42-44..

Керівництво республіки затвердило списки запрошених до Києва гостей. Із Київської області на врочистості мали прибути 8, Харківської і Сталінської -- по 5, Ворошиловградської та Дніпропетровської -- по 4, Одеської -- 3, решти областей - по 2, загалом - 68 осіб.

Наркомат харчової промисловості УРСР мав підготувати 700 комплектів подарунків для армійських командирів, що брали участь у звільненні України. Ішлося про 2400 коробок цукерок загальною вагою 1120 кг, 4900 пляшок (2450 л) лікеро-горілчаних виробів, 300 коробок цигарок (по 200 пачок у кожній), 1400 банок (100 кг) полуничного варення, 700 українських паляницьЦентральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України). - Ф.Р-2. - Оп.12. - Спр.258. - Арк.75..

Один харчовий подарунок містив пляшки (0,5 л) «Спотикача», «Запіканки», «Слив'янки», «Гірського дубняка», «Горілки лимонної», «Горілки московської», хлібину «Українську», 1 кг сала, 1 кг домашньої ковбаси, 1 кг копченого окосту, 0,5 кг чорної ікри, 0,5 кг червоної ікри, 0,5 кг копченої риби, 2 коробки шоколаду «Асорті», 2 плитки шоколаду «Спорт», 2 коробки цукерок «Десертні», 2 пачки печива, 1 кг варення полуничного, 2 кг меду, 2 кг сиру, 200 шт. цигарокТам само. - Арк.88..

Окремо комплектувалися речові подарунки з різною кількістю предметів для вищого й нижчого командних складів. їх номенклатура охоплювала рушники, годинники «ЗіФ», шкіряні течки, звичайні та нікельовані термоси, портмоне, портсиґари, валізи, столові, чайні сервізи за спецзамовленням із золотою обробкою та без неї, фарфорові кухлі зі спеціальним написом, авторучки із золотою обробкою, фіґурки із зображенням Кремля з золотою обробкою, коробки для цигарок, фарфорові фіґурки та бюсти Й.Сталіна, О.Пушкіна, М.ҐорькогоТам само. - Арк.79-82.. Укопромраду УРСР зобов'язали виготовити для подарунків 120 українських сорочок, 30 рушників, 50 скатертин, 30 годинників «ЗіФ», 5 шкіряних течок, 5 піжам, 10 шкіряних нотатників, 3 шкіряних бювара, 50 гребінців, 200 шт. туалетного мила, 100 дзеркал, 100 блокнотів, 50 щіток для одягуТам само. - Арк.84.. 11 липня 1944 р. заступник голови РНК УРСР Л.Корнієць провів нараду відповідальних працівників різних відомств із приводу виготовлення й доставки подарункових наборівТам само. - Арк.90-95..

Існували чотири окремих списки подарунків, які призначалися різним категоріям відзначених і відрізнялися лише вартістю окремих речей (за наявності стандартного набору зі шкарпеток, зубної пасти, крему для гоління, одеколону, лосьйону, вазеліну й навіть пудри та кімнатних туфель). У додаткових списках зустрічалася ще одна позиція - сюрпризна коробка парфумерії. Цінні подарунки та найбільш дефіцитні речі призначалися тільки представникам вищого командного складу.

Списки тих, кого передбачалося відзначити подарунками, ретельно переглядалися, доповнювалися, виправлялися. Корегувався також асортимент речей. Так, окремий список №1-а було складено для маршалів Ґ.Жукова, К.Рокосовського, І.Конєва, ґенералів армії Р.Малиновського й Ф.Толбухіна. У списку №2 фіґурували ґенерал-полковники А.Гречко, К.Москаленко, М.Катуков, ґвардії ґенерал-полковники Д.Лелюшенко, П.Рибалко й ґенерал- лейтенанти М.Пухов, П.Жмаченко, С.Трофименко, А.Кравченко та ін. (загалом -- 21 особа)Там само. - Арк.129-130.. До списку №3 ввійшли ґенерали й полковники (107 осіб). За списком №4-а годинники «ЗіФ» та фарфорові кухлі зі спеціальним написом мали отримати 22 герої Радянського Союзу (ґенерали й полковники)Там само. - Арк.140-141., ґене- рал-лейтенант М.БулґанінТам само. - Арк.115-117.. Персональний подарунок призначався бриґад- ному ґенералові Л.СвободіТам само. -- Арк.118..

Загальний список запрошених до Києва військовослужбовців налічував 692 особи: 591 -- від 1-го, 53 -- від 2-го, 39 -- від 3-го Українських, 9 -- від 1-го Білоруського фронтівТам само. -- Арк.119.. За списками запрошених письмово 1-й Український фронт на святкуванні мали репрезентувати маршал І.Конєв, ґенерал-лейтенант К.Крайнюков, М.Кальченко, С.Шатилов та ін.; 2-й Український -- ґенерал армії Р.Малиновський, ґенерал-лейтенант І.Су- сайков, ґенерал-полковник М.Захаров, ґенерал-майор М.Стахурський та іншіСписків представників 3-го Українського фронту не виявлено. З упевненістю можна стверджувати про запрошення його командування.; 1-й Білоруський -- маршали Ґ.Жуков і К.Рокосовський, ґенерал-лейте- нанти М.Булґанін, К.ТелеґінЦДАВО України. - Ф.Р-2. - Оп.12. - Спр.258. - Арк.181-186, 215..

14 жовтня в Києві відбулося врочисте засідання, присвячене «повному визволенню радянської України». Із появою на сцені членів республіканського керівництва пролунали заклики: «Рідному Сталіну ура! Хай живе вільна Україна!». Відкрив форум голова Президії Верховної Ради УРСР М.Гречуха. Після виконання гімну СРСР (а не УРСР) за існуючою тоді традицію було обрано президію врочистого засідання у складі політбюро ЦК ВКП(б) на чолі зі Й.Сталіним. Доповідь «Про великі перемоги Червоної армії і повне звільнення радянської України від німецько-фашистських загарбників» виголосив очільник РНК УРСР М.Хрущов. Після цього зачитали «Слово українського народу до Сталіна» (підписане, за словами М.Гречухи, десятьма мільйонами громадян республіки), а також вітальний лист від українського народу бійцям, сержантам, офіцерам, ґенералам Червоної арміїЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.23. - Спр.779. - Арк.1-4..

Звітуючи про заходи, проведені з нагоди вигнання німецьких військ за межі республіки, керівництво УРСР надіслало до Москви відповідну інформацію. Окрім тих, що були передбачені й узгоджені заздалегідь, відбулися зустрічі мешканців кількох сіл Київщини з почесними гостями врочистос- тей, запрошеними до Києва -- вояками Українських і 1-го Білоруського фронтів, пройшли також збори трудових колективів, співробітників АН УРСР, колгоспників. Під час цих акцій їх учасники висували патріотичні ініціативи. Так, колектив київського заводу «Арсенал» узяв на себе зобов'язання до річниці визволення Києва відбудувати всі цехи підприємства та здати їх в експлуатацію.

Колгоспники, робітники МТС, працівники радгоспів Харківщини відзначили цей день понадплановою здачею сільськогосподарської продукції до «фонду Червоної армії» (зокрема колективні господарства ім. Петровського, ім. Калініна, «Жовтнева праця» Нововодолазького району здали 1300 ц збіжжя, колгоспиБорівського, Куп'янського, Старосалтівського, Великобурлуцького районів -- по 5000 ц). На мітинґах колгоспників Дніпропетровщини селяни брали на себе зобов'язання достроково виконати план хлібоздачі й надіслати до «фонду Червоної армії» сотні тонн зерна. А колгоспники Тучинського та Клеванського районів Рівненщини зустріли цей день завершенням річного плану хлібоздачіТам само. - Спр.784. - Арк.18-21..

Як бачимо, керівництво країни та республіки використовувало військово-політичні здобутки й перемоги з метою власної леґітимізації, задля ідеологічної уніфікації, мобілізації суспільства на вирішення складних соціально-економічних проблем, що накопичувалися впродовж війни.

Відзначення пам'ятної дати в Україні

Із проголошенням незалежності України відзначення «визволення» мало чим відрізнялося від офіційних заходів останніх десятиліть існування СРСР. Проте слід указати на одну суттєву відмінність, що стосується конкретної дати. Якщо в повоєнні часи в УРСР День визволення від «фашистських загарбників» за встановленою традицією відзначали 14 жовтня (у 1944 р. цього дня відбулося врочисте засідання партійних, радянських і громадських організацій Києва, присвячене звільненню республіки від «німецько-фашистських військ», де з доповіддю виступив голова РНК УРСР М.Хрущов)Мельник І. «День визволення України» [Електронний ресурс]: https://zbruc.eu/node/28540, то в перші роки становлення незалежної держави вшанування цієї події відбувалося 8 жовтня -- у день вигнання ворога з останнього населеного пункту республіки в кордонах 1941 р. (с. Лавочне Дрогобицької, тепер Львівської, області)Див.: [Електронний ресурс]: https://www.istpravda.com.ua/short/2014/10/28/145440/. Так, президент України Л.Кравчук 22 березня 1993 р. видав указ «Про всенародне відзначення 50-річчя визволення України від фашистських загарбників», у пункті 1 якого зазначалося: «Відзначити 50-річчя визволення України від фашистських загарбників як всенародне свято 8 жовтня 1994 р.»Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/92/93.

Офіційно День визволення України від «фашистських загарбників» було встановлено президентським указом №836/2009 від 20 жовтня 2009 р. Текст його лаконічний: «З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні постановляю: установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня»Див.: Урядовий кур'єр. -- 2009. -- 23 жовтня (№196). Див. також: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/836/2009. Уважається, що саме цим документом день 28 жовтня було визначено як дату «визволення України від фашистських загарбників». Однак про саме таке число на офіційному рівні йшлося ще в 1999 р. Уперше це зафіксовано в указі президента Л.Кучми «Про відзначення 55-ї річниці визволення України від фашистських загарбників» №463/99 від 30 квітня 1999 р. У пункті 1 документа зазначалося: «Відзначати 28 жовтня 1999 р. 55-ту річницю визволення України від фашистських загарбників як всенародне свято»Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463/99?lang=uk. За п'ять років, до наступного ювілею -- 60-ї річниці -- вийшов ще один президентський указ (№385/2004 від 1 квітня 2004 р.)Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/385/2004?lang=uk.

Слід зазначити, що до 2009 р. в Україні цей день щорічно на офіційному рівні не відзначався -- тільки ювілеї. Кожні п'ять років виходили відповідні укази президента, постанови Верховної Ради, постанови й розпорядження уряду, якими окреслювався певний комплекс заходів із відзначення події на державному рівніДив., напр.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/598-15; [Електронний ресурс]: https://www.kmu.gov.ua/npas/179230797; [Електронний ресурс]: https://www.kmu.gov.ua/ npas/179230598; [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/598-15. Відповідно до визначених у цих документах завдань обласні й місцеві органи влади також затверджували свої плани, котрі зазвичай передбачали здійснення конкретних заходів щодо поліпшення соціально-побутових умов життя ветеранів війни, удів, сімей загиблих вояків; удосконалення медичного, соціального, торговельного, транспортного обслуговування; надання передбачених чинним законодавством пільг; проведення святкових культурно-масових і меморіальних заходів; нагородження учасників бойових дій, громадян України та інших держав, котрі брали участь у визволенні України, орденами, медалями та ін. Також напередодні й у дні пам'ятної дати на громадських і приватних телевізійних каналах демонструвалися документальні, художні фільми про події Другої світової війни, відповідні матеріали з'являлися у ЗМІ та на інтернет-ресурсах.

Об'єктивно оцінюючи зміст означених планів і ступінь їх виконання, можемо дійти висновку, що окрім офіційних церемоній покладання квітів до могил загиблих вояків і військових меморіалів, проведення врочистих нагороджень, святкових концертів, салютів і феєрверків тощо заходи мали декларативний і переважно формальний характер. Насамперед це стосується вирішення соціально-побутових питань ветеранів та інвалідів війни, поліпшення умов життя цієї категорії громадян. Такі питання вирішувалися вибірково, у поодиноких випадках. Більшість заходів здійснювалися «для галочки», аби відзвітуватися перед вищими посадовцями про «виконану роботу» і продемонструвати населенню виявлену «турботу про ветеранів».

«Усенародного» характеру ці комеморативні акції не мали. День визволення України не входив до категорії пріоритетних свят та ніколи не досягав рівня «Дня Перемоги» як у суспільному сприйнятті, так і в масштабах мнемонічних практик. Саме день 9 травня в українському суспільстві (попри те, що зміст, який вкладався в нього офіціозом, і практика відзначення насправді не були об'єднувальним чинником, а фактично розколювали соціумДив. докл.: Пилявець Р. Війна, національна пам'ять та позиція історика // Воєнна історія. - 2011. - №3. - С.5--10.), за радянською традицією, мав певний «сакральний» сенс, посідаючи одне з провідних місць у «пантеоні» державних свят України. З іншого боку, відзначення 28 жовтня не викликало таких затятих суперечок, як 9 травня.

Слід звернути увагу й на те, що поряд із відзначенням Дня визволення України було видано низку подібних документів стосовно відповідних ювілейних дат окремих міст, областей. За розпорядженням уряду та Національного банку України карбувалися ювілейні монети, виготовлялися пам'ятні знаки тощо.

Додамо, що крім Дня Перемоги та Дня визволення України у шерегу загальнонаціональних пам'ятних дат, пов'язаних із періодом Другої світової війни, починаючи від 2001 р. щорічно 22 червня відзначається День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни. Про це йдеться в указі президента України №1245/2000 від 17 листопада 2000 р.Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1245% 2F2000 Дата 22 червня 1941 р. трагічна не лише для українського, а й для багатьох інших народів світу. Однак дедалі більше громадян нашої країни чітко усвідомлюють, що та війна для українців розпочалася не нападом Німеччини на СРСР, а значно раніше -- із початком Другої світової, яку розв'язали два тоталітарних режими: нацистської Німеччини та комуністичного СРСР.

Суттєві зрушення у відзначенні суспільно значущих пам'ятних дат, що стосуються періоду Другої світової війни, і в політиці пам'яті взагалі відбулися після 2014 р. Це було пов'язано як з об'єктивним процесом суспільного переосмислення історії України й українського народу, її ключових подій на основі результатів досліджень вітчизняних істориків, так і безпосередньо як наслідок Євромайдану, як реакція на російську аґресію та «гібридну війну» проти України, і загалом як результат протистояння в усіх сферах взаємовідносин із Росією. Починаючи з 2014 р. відбуваються кардинальні зміни в офіційних і суспільних поглядах на події 1939--1945 рр. та на політику пам'яті про Другу світову війну. Зокрема відбувається уточнення понять, про що вже йшлося вище у цій статті. Так, поняття «визволення від фашистських загарбників» замінюється іншим -- «вигнання нацистських окупантів з України»Див.:[Електронний ресурс]:https://www.istpravda.com.ua/short/2014/10/28/145440/;

[Електронний ресурс]: http://www.memory.gov.ua/news/metodichni-materiali-ukrainskogo-institu tu-natsionalnoi-pam-yati-do-70-i-richnitsi-vignannya-na.

За останні роки було підготовлено та видано низку державних документів, які відбивають концептуальні зміни у сприйнятті визначних подій минулого та практики їх відзначення. Серед них указ президента України №169/2015 від 24 березня 2015 р. «Про заходи з відзначення у 2015 р. 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни», було встановлено День пам'яті та примирення, який відзначається щороку 8 травняДив.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/169/2015. Один із напрямів, визначених цим документом, полягає у сприянні «процесам консолідації суспільства, налагодження громадянського взаєморозуміння і примирення у питаннях національної історії, донесення до широкої громадськості, зокрема шляхом створення медійних проектів, інформації про звитяги Українського народу у визвольній боротьбі, його визначний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції»Див.: Там само..

Украй важливим з огляду на відзначення пам'ятних дат, пов'язаних із Другою світовою війною, ушанування її ветеранів стало ухвалення значущих поправок до закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12/print, який було доповнено низкою положень, зокрема щодо питання, кого вважати ветеранами війни й учасниками бойових дій. Останніми визнано також велику категорію людей, які брали участь у національно-визвольному русі в Україні «у складі Української повстанської армії, Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) “Поліська Січ”, Української народної революційної армії (УНРА), Організації народної оборони “Карпатська Січ”, Української військової організації (УВО), збройних підрозділів Організації українських націоналістів» -- усіх їх визнано борцями за незалежність України у XX ст.Див.: Там само.

Пріоритетними у відзначенні річниці вигнання нацистів з України в умовах сьогодення є заходи з ушанування пам'яті загиблих і піклування про живих ветеранів війни. Пам'ятаючи про всіх українців, які віддали життя, б'ючись проти нацистських окупантів у лавах Червоної армії, радянських партизанів та підпільників або Української повстанської армії, громадяни покладають квіти до пам'ятників, здійснюють інші традиційні меморіальні заходи. Також ушановують живих ветеранів війни, котрих із кожним роком залишається дедалі менше...

Останніми роками в Україні відходять від практики помпезного відзначення пам'ятних дат -- із військовими парадами, урочистими зібраннями та святковими салютами. Більше уваги приділяється вшануванню пам'яті про загиблих, меморіальним і просвітницьким заходам. В українському суспільстві відбуваються істотні зрушення як у переосмисленні сутності та змісту історичних явищ, подій минулого, їх суспільного усвідомлення і сприйняття, так і в комеморативних практиках. Окремі старі церемонії відзначення тих чи інших подій історії відкидаються, а на заміну їм закладаються нові. Україна поступово позбувається радянських традицій у відзначенні свят та пам'ятних дат і дедалі більше наближається до загальноєвропейських культурних традицій та стандартів. Великою мірою це стосується й відзначення важливої для нашого суспільства події 1944 р., яку тепер називають вигнанням нацистських окупантів з України. І результатом таких зрушень, на нашу думку, стало зростаюче усвідомлення в українському суспільстві важливої істини: збереження пам'яті про тих, хто брав участь у тій жахливій війні, тих, хто став її жертвою, -- це не лише справа держави та суспільства загалом, а й обов'язок кожного громадянина нашої країни.

REFERENCES

1. Bezrodnyi, Ye.F. (2005). Skhidno-Karpatska nastupalna operatsyia 1944 roku. Ukraina v polumi viiny: 1941-1945. Kyiv: Ukraina. [in Ukrainian].

2. Grechko, A.A. (1972). Cherez Karpaty. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

3. Grylev, A.N., Morozov, V.P., Ryzhakov, D.F., & Gurkin. V.V. (1965). Za osvobozhde- nie Chekhoslovakii. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

4. Gryleva, A.N. (Ed.). (1968). Sbornik dokumentov Verkhovnogo Glavnokomandovaniya za period Velikoj Otechestvennoj vojny. (Vol.IV: Yanvar 1944 goda -- avgust 1945 goda, p.171). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

5. Gurkin,V.V. (1998). Strategicheskie i frontovye operatsii Krasnoj Armii. Voenno- istoricheskij zhurnal, 2, 12--25. [in Russian].

6. Herasymov, I.O., Mukovskyi, I.T., Panchenko, P.P. & Vyshnevskyi, R.H. (Ed.). (2000). Bezsmertia: Knyha Pamiati Ukrainy 1941-1945. Kyiv: Poshukovo-vydavnyche ahenstvo «Knyha Pamiati Ukrainy». [in Ukrainian].

7. Konev, I.S. (1987). Zapiski komanduyushchego frontom: 1943-1945. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

8. Krivosheev, G.F., Andronnikov, V.M., Burikov, P.D., & Gurkin, V.V. (Ed.). (2009). Velikaya Otechestvennaya bez grifa sekretnosti: Kniga poter: Novejshee spravochnoe izdanie. Moskva: Veche. [in Russian].

9. Melnyk, I. «Den vyzvolennia Ukrainy». Retrieved from https://zbruc.eu/node/28540 [in Ukrainian].

10. Moskalenko, K.S. (1972). Na yugo-zapadnom naprvlenii. Moskva:Nauka.

[in Russian].

11. Platonova, S.P. (Ed.). (1958). Operatsii Sovetskikh Vooruzhennykh Sil v Velikoj Otechestvennoj vojne, 1941-1945: V 4 tomakh. (Vol.3, pp.592--594). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

12. Pyliavets, R. (2011). Viina, natsionalna pamiat ta pozytsiia istoryka. Voienna istori- ia, 3, 5-10. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vist_2011_3_3 [in Ukrainian].

13. Riepin, I.V. (2007). Skhidno-Karpatska operatsiia ta pryiednannia Zakarpattia do SRSR (veresen 1944 r. - cherven 1945 r.): Extended abstract of Candidate's thesis. Lviv. [in Ukrainian].

14. Semiryaga, M.I. [etc.]. (Ed.). (1978). Istoriya Vtoroj mirovoj vojny 1939-1945 gg.: V 12 t. (Vol.9: Osvobozhdenie territorii SSR i Evropejskikh stran. Vojna na Tikhom okeane i v Azii). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

15. Shtemenko, S.M. (1974). Generalnyj shtab v gody vojny: V dvukh knigakh. Kn.2. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

16. Svoboda, L. (1984). Ot Buzuluka do Pragi: Vospominaniya: per. s cheshsk (S.I.Grachyova, F.P.Petrova, Trans.). (5th ed.). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru