Сенатори Руського, Подільського та Белзького воєводств на Люблінському сеймі 1569 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сенатори Руського, Подільського та Белзького воєводств на Люблінському сеймі 1569 р.

Віталій Михайловський

Досліджується участь сенаторів Руського, Подільського та Белзького воєводств у Люблінському сеймі 1569 р., котрий увійшов в історію укладанням унії між Польським королівством та Великим князівством Литовським. Чи не в кожному дослідженні про період інкорпорації Волині, Київщини і Брацлавщини унія представлялася як основне досягнення сейму, що призвела до об'єднання українських земель у межах Польського королівства. Цей факт став основним у представленні результатів сейму 1569 р. в українській історіографії. На сьогодні відсутні дослідження, в яких було б висвітлено позицію сенаторів та послів із руських воєводств Корони. На момент укладання унії ці воєводства мали понад столітню практику участі в коронних з'їздах і сеймах. Показано, хто міг представляти їх у сенаті. Сенаторами були духовні ієрархи (львівський архієпископ, перемишльський, холмський, кам'янецький єпископи) та світські достойники (руський, подільський, белзький воєводи, львівський, кам'янецький, белзький, перемишльський, галицький, холмський, сяноцький, любачівський каштеляни). Не всі вони, з об'єктивних причин, змогли потрапити на сейм. Сенатори, що прибули до Любліна, не вирізнялися активністю, як це видно з двох сеймових щоденників. Важливою була нарада руських послів 8 лютого 1569 р., учасники якої підтримали унію та інкорпорацію Волині, Київщини і Брацлавщини на умовах короля. Висловлювання їх на сеймі відображали прокоронну та прокоролівську позицію заможної урядницької шляхти руських воєводств, але з урахуванням реґіональних особливостей.

Ключові слова: Люблінська унія, Польське королівство, Руське воєводство, Подільське воєводство, Белзьке воєводство, руські землі, сенатори.

Vitaliy Mykhayovskiy

SENATORS FROM RUTHENIAN, PODOLIAN AND BELZ VOIVODESHIP AT THE LUBLIN SEJM OF 1569

The paper addresses participation of senators from three voivodeships - Ruthenian, Podolian, and Belz - in the Lublin sejm of 1569. The sejm, which started on January 10 and lasted till August 15 in 1569, marked the history with a conclusion of the union between the Polish Kingdom and the Great Duchy of Lithuania. Practically every study of the union and that time presents the incorporation of Volyn, Kyiv land, and Bratslav land as the main outcome of the sejm that led to the consolidation of Ukrainian lands within the Polish Kingdom. This fact became the main one in narrating the results of the Lublin sejm of 1569 in Ukrainian historiography. So far, there are no studies that address the position of senators and sejm members from the Ruthenian voivodeships of the Crown. At the moment of concluding the union, these voivodeships had over-a-hundred-year practice of participating in the Crown assembles and sejms. This paper demonstrates who could represent the Ruthenian voivodeships in the senat. Church hierarchs and secular high officials could serve as senators. Catholic hierarchs included Lviv archbishop, and Peremyshl, Kholm, and Kamianets bishops. Secular senators included Ruthenian, Podolian, and Belz voivodes, Lviv, Kamianets, Belz, Peremyshl, Halych, Kholm, Sanok, and Liubach castellains. Not all of them, for objective reasons, could participate in the sejm. Those senators who did participate did not stand out as active contributors, as shown in the two sejm diaries. The counsel of Ruthenian senators dated February 8, 1569 had an important impact. All of them supported the union and the incorporation of Volyn, Kyiv land, and Bratslav land on the king's terms. Their addresses at the sejm represented the position of wealthy gentry who served as officers in the Ruthenian voivodeships and took a pro-Crown and pro-king stand, but also took into account some local and regional specifics.

Keywords: Union of Lublin, Polish Kingdom, Ruthenian voivodeship, Podolian voivodeship, Belz voivodeship, Ruthenian lands, senators.

сенатор воєводство люблінський сейм

Люблінський сейм 1569 р. без перебільшення можна назвати одним із найбільш драматичних у нашій історії. Ідея унії Польського королівства та Великого князівства Литовського, що розпалювала уяву шляхти обох держав упродовж кількох десятиліть, виявилася надзвичайно актуальною в 1560-х рр. Вона спровокувала своєрідний потяг до історії. Звернення до минулого як арґументу поточної політики стимулювало закріплення стереотипу про те, що лише два народи утворили в 1569 р. Річ Посполиту. Цими політичними народами були поляки та литовці. Третього не було. Попри те, що обидві сторони добре знали, що вони не самотні на великому політичному просторі Польського королівства та Великого князівства Литовського.

У цій статті не йтиметься про ідеї, котрі спонукали коронну та литовську шляхту утворити спільну державу, або ж про політичні програми обох таборів. Вихідним пунктом стане уявлення шляхти руських воєводств Корони -- Руського, Подільського та Белзького -- про унію. Простіше кажучи, чи прагнула унії руська шляхта цих теренів? Чи всі сенатори від руських воєводств Польського королівства на сеймі були єдиними у своїх політичних помислах? І якщо спробувати звести питання до одного: чи існувала ідея Русі та третього елементу політичного життя у той час?

Люблінський сейм, що став чи не найдовшим в історії парламентаризму в Польському королівстві, розпочався 10 січня і тривав до 12 серпня 1569 р. За цей час його склад змінювався кілька разів, що зумовлювалося приєднанням Підляського, Волинського, Київського та Брацлавського воєводств упродовж березня - червня 1569 р. Zrodlopisma do dziejow unii Kor. Polskiej i W. X. Litewskiego: Cz§sc III: Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569 / Opr. A.T.Dzialynski. -- Poznan, 1856. -- S.200; Дневник Люблинского сейма 1569 года: Соединение Великого княжества Литовского с Королевством Польским / Изд. М.Коялович. - Санкт-Петербург, 1869. - С.604-605.

Попри відсутність за правління останніх Яґеллонів офіційної руської фракції на коронних сеймах, посли проявляли спільну позицію. Так було під час Варшавського сейму 1563-1564 рр. Коли дискусія сягнула апогею, перемишльський земський суддя Валентій Ожеховський у відповіді на закиди посла з Великопольщі Войцеха Пшиємського Dworzaczek W. Przyjemski Wojciech h. Rawicz (zm. 1571/2) // Polski Slownik Biograficzny (далі - PSB). - T.XXIX. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1986. - S.191-192. про те, що не може одне воєводство відриватися від коронного права, коли всі інші погодилися, дав цікаву відповідь про регіональні особливості Польського королівства. В.Ожеховський, зокрема, зазначив про те, що «в нас у Русі, у Львові, у Перемишлі тричі на рік судять, у Холмській землі в одному воєводстві шість разів, а так не тільки воєводства, а й повіти собі отримають, те й мають» Kaniewska I. Sprawa poslow ruskich (Uzupelnienie do diariusza sejmu warszawskiego 1563/1564 r.) // Studia Historyczne. - Rocz.XXVIII. - Zesz.3. - Krakow, 1985. - S.454.. Для В.Ожеховського руські землі були частиною Малопольщі, але окремою частиною, про що він наголосив («в нас у Русі»). Наприкінці цього сейму радзейовський староста Рафал Лещинський із Великопольщі запитав руських послів, чи не бажають вони разом складати для ревізії свої привілеї на земельні володіння, на що єдності серед останніх не було. Завершуючи цей фраґмент, автор сеймового щоденника зазначив, що після цього «польські пани» («panowie Роїасу») сказали, що раз ви, «пани Руського воєводства» («panowie wojew6dztwa гавк^о»), не хочете, то й ми не будемо цього робити Ibid. - S.468.. У цьому прикладі видно протиставлення «Русі» як частини Малопольської провінції - Великопольщі та виокремлення послів Руського воєводства від послів із польських воєводств.

Ще одним прикладом окремішності руських земель стали згадки в листах малополянина Миколая Мелецького, що тримав у 1560-х рр. Городоцьке староство у Львівській землі Руського воєводства. У 1568 р., пишучи до свого шваґра Миколая Кшиштофа Радзивілла Сирітки з Городка, він зазначав, що зараз мешкає «в Русі», і планує «далі поїхати на Покуття аж до волоського кордону» («Ьо іа therasz w Киві тіевкцт, а сіаііеі iescze па Pokuczie asz ки graniczдm Woloskim ЛсіаШут odiechacz») Biblioteka Raczynskich w Poznaniu (далі - BRacz.). - Dzial r^kopisow. - Sygn.80. - №34. - S.68. Щиро вдячний доцентові кафедри історії Національного університету «Києво- Могилянська академія» І.Тесленкові, який указав мені на цю збірку листів М.Мелецького..

Русь як окрема частина Корони присутня й на сторінках історичних та літературних творів XVI ст., що постали перед та невдовзі після утворення Речі Посполитої. Так, Лукаш Ґурницький кілька разів ужив означення «в Русі», «до Русі». Перелічуючи провінції, куди поїхали ревізори після Варшавського сейму 1564 р., він написав «до Великої Польщі, Малої, Русі, Прус і Мазовії» Gornicki Ь. Dzieje w Koronie Polskiej od r. 1538 do r. 1572 / Wyd. K.J.Turowski. -- Sanok, 1855. - S.126.. У 1555 р. королева Ізабелла, старша сестра Сиґізмунда II Авґуста, перебувала «в Русі», а підканцлер Пшерембський мав їхати до неї «до Русі» Ibid. - S.86.. Коли Миколай Сенявський сприяв у 1552 р. посадженню на молдавський престол господаря Александра, стурбований цим король Сиґізмунд II, серед іншого, наказав писати універсали «до Русі», щоб не було наїздів із польського боку в Молдавію Ibid. - S.41..

Миколай Рей із Наґловиць, даючи барвисті портрети сенаторів та шляхти 1560-х рр., окремо виділяв серед коронної шляхти представників «руської землі» Rej M. Zwierzyniec 1562 / Wyd. W.Bruchnalski. - Krakow, 1895. - S.158., а також перемишльську шляхту Ibid. - S.173.. Такий поділ може видаватися дивним, але, як покажуть події сейму в Любліні 1569 р., його також використав і руський воєвода Миколай Сенявський (див. нижче -- підрозділ «Рада руських послів»). Можливо, саме так вона позиціонувала себе в той час. Принаймні М.Рей мав добре про це знати, адже був тричі обраний: на сейм 1556-1557 рр. - від Галицької землі, а на сейми 1558-1559 й 1565 рр. -- від Руського воєводства Poslowie ziemscy koronni 1493-1600 / Opr. W.Uruszczak, I.Kaniewska, M.Ferenc, J.Bylinski, red. I.Kaniewska. - Warszawa, 2013. - S.128, 132, 153..

Отже кілька наведених прикладів зі щоденника Варшавського сейму 1563-1564 рр., творів Л.Ґурницького та М.Рея, а також листа М.Мелецького свідчать про існування в межах Польського королівства окремого простору - Русі (або руських воєводств), під яким розумілися насамперед Руське й Подільське воєводства.

Історіографія

Історики від середини XIX ст., часу виходу друком двох щоденників сейму 1569 р., постійно зверталися до подій, що відбувалися тоді в Любліні. Утім до сьогодні немає монографії, в якій було б висвітлено історію цього сейму з різних сторін -- польської й литовської, двох політичних націй, що утворили Річ Посполиту; або ж польської, литовської, білоруської та української з вичерпним аналізом національних історіографій Про литовське бачення унії див.: LulewiczH. Gniewow o uni§ ciqg dalszy: Stosunki polsko-litewski w latach 1569-1588. - Warszawa, 2002. - S.17-39. Останню працю білоруської історіографії про Люблінський сейм див.: Падалінскі У. Прадстауніцтва Вялікага Княства Літоускага на Люблінскім сойме 1569 года: удзел у працы першага вальнага сойма Рэчы Паспалітай. - Мінск, 2017. - 240 с..

Для прикладу візьмімо українську історіографію. З одного боку, у 1569 р. руська політична нація ані в Короні, ані у Великому князівстві Литовському не існувала як складова політичного дискурсу. З іншого боку, погляд вітчизняного історика на унію не обтяжений державницькою позицією, що притаманно литовським і білоруським фахівцям. Останні пишуть свої дослідження з перспективи історії Великого князівства Литовського, яке внаслідок унії не те, щоб втратило незалежність -- воно стало іншим (до того ж територіальні втрати Литви відбулися на користь майбутнього «українського проекту»). Отже тут український історик, певною мірою, є стороннім спостерігачем. Натомість коли йдеться про територіальні зміни, то мимоволі стає їх ідейним захисником.

У 1920 р. О.Галецький у своїй двотомній праці, починаючи розлогий виклад подій Люблінського сейму 1569 р., зазначив, що історія його «є також справжньою синтезою Яґеллонської унії та всіх її проблем» Halecki O. Dzieje Unii Jagiellonskiej. - T.II: W XVI wieku. - Krakow, 1920. - S.248. Перший том побачив світ у 1919 р.. У цій короткій фразі він намагався узагальнити всі, як видавалося авторові, емоції та події довго процесу, що призвів до утворення Речі Посполитої. Серед головних проблем сейму історик виділив також «руську справу», під якою розумів насамперед територіальні зміни, що настали в березні -- червні 1569 р., коли чотири воєводства Великого князівства Литовського стали коронними Ibid. -- S.249. Див. також: Halecki O. Przyl^czenie Podlasia, Wolynia i Kijowszczyzny do Korony w roku 1569. -- Krakow, 1915. -- 245 s.. О.Галецький пророчо зазначив, що унія, укладена в Любліні, мала, серед іншого, також вирішити незавершену за попередніх уній «руську справу». Ураховуючи природні та культурні фактори, «об'єднана Південна Русь утворила в Короні певну цілісність як руські землі» Halecki O. Dzieje Unii Jagiellonskiej. -- S.341.. Але, на його думку, відсутність державної традиції не сприяла триалістичній концепції нової держави. О.Галецький був чи не єдиним, хто намагався побачити та зрозуміти окремий руський елемент яґеллонської федерації народів.

Практично всі українські історики, що зверталися до теми Люблінської унії, традиційно фокусували свою увагу на територіальних змінах, що сталися під час сейму, називаючи їх «інкорпорація», «загарбання», «відірван- ня», «приєднання» тощо. На відміну від литовських і білоруських, вітчизняні дослідники мають, що сказати, і говорять про це дуже активно. Тут з українськими істориками будуть солідарні й польські, адже територіальні надбання з 1569 р. відбулися на користь Корони. В усіх українських наративах приєднання Волині, Київщини, Брацлавщини -- чи не ключовий результат Люблінської унії Останнє за часом дослідження доробку української історіографії про унію див.: Білоус Н. Люблінська унія 1569 р.: історіографічні погляди та інтерпретації (до 440-річчя Люблінської унії) // Український історичний журнал. -- 2010. -- №1. -- С.65--83.. Головна теза полягала в тому, що завдяки їй українські землі опинилися в межах однієї держави.

Подібна зосередженість на територіальних змінах залишається чи не єдиним аспектом праць українських істориків на тему Люблінської унії. Для прикладу, у чи не найдокладнішому викладі матеріалу, зробленому ще в 1907 р. М.Грушевським, поза інкорпораційними справами, утворенням Речі Посполитої та питаннями оборони, жодним чином не згадано про участь у сеймі послів із руських воєводств Корони. Нібито їх там і не було Грушевський М. Історія України-Руси. -- T.IV: XIV--XVI віки. Відносини політичні. -- К., 1993. - С.386-417.. Якщо ж подивитися щоденники Люблінського сейму, то картина буде цілком іншою. Голоси сенаторів та послів від Руського воєводства були помітними й важливими під час сеймових дискусій. А саме сяноцького каштеляна Яна Гербурта -- автора збірки привілеїв і статутів Польського королівства, та Миколая Сеницького -- посла від холмського сеймику. Останній вирізнявся тим, що за весь час проведення сеймів, тобто з кінця XV й до кінця XVIII ст., найбільшу кількість разів обирався маршалком посольської ізби -- у 1550, 1553, 1555, 1556-1557, 1558-1559, 1563-1564, 1565 рр. та елекційного сейму 1575 р Див.: Grzybowski S. MikoJaj Sienicki -- Demostenes sejmow polskich // Odrodzenie i reformacja w Polsce. -- T.II. -- Warszawa, 1957. -- S.91--132.

Не зауважуючи подібних фактів ми, свідомо чи несвідомо, вибудовуємо умовну «лінію Керзона» в українській історії, «закриваючись» у межах сучасних держав, так і за кордоном, що проходив якраз напередодні Люблінської унії Про традиційний і поверховий виклад подій та наслідків Люблінського сейму в українській історіографії див.: Русина О. Україна під татарими і Литвою. -- К., 1998. -- С.196--204.. Цей «кордон» та осіб по обидва боки його все ж представлено у праці Н.Яковенко. Попри зауваження, що були території, населені русинами, для котрих Батьківщиною є Польське королівство та рідні Галицька й Подільська Русь, авторка не наводить жодного прізвища й жодної ініціативи з «іншої Русі» Яковенко Н. Нариси середньовічної та ранньомодерної історії України. Вид. 3-тє. -- К., 2006. -- С.195--206.. Нижче звернемо увагу на сенаторів із Руського, Подільського та Белзького воєводств (коронної Русі), котрі брали активну участь у Люблінському сеймі.

Хто мав би бути на сеймі

Руськими сенаторами можна вважати чотирьох католицьких ієрархів -- львівського архієпископа, перемишльського, холмського та кам'янецького єпископів, трьох воєвод -- руського, подільського й белзького, вісьмох каштелянів -- львівського, кам'янецького, белзького, перемишльського, галицького, холмського, сяноцького, любачівського. Виклад матеріалу будуватиметься за схемою: спершу про посідання уряду або відсутність відповідного урядника на момент початку сейму, а далі - про участь у ньому, адже з багатьох причин не всі сенатори та посли могли прибути до Любліна.

Отже руська сенаторська група - це насамперед духовні особи. Вони першими вітають короля, їм першим надається слово, а також вони першими посвідчують документи як свідки й підписанти. До цієї групи в 1569 р. входили львівський архієпископ Станіслав Сломовський (1565-1575 рр.) Hierarchia Catholoca Medii et Recentioris Aevi. -- Vol.III: Saeculum XVI ab Anno 1503 Compectens / Ed. G. van Gulik, C.Eubel. -- Monasterii, 1913. -- P.223. Kaniewska I. SJomowski Stanislaw h. Abdank (zm. 1575) // PSB. -- T.XXXIX. -- Warszawa; Krakow, 1999--2000. -- S.5--7., перемишльський єпископ Валентій Гербурт (1560-1572 рр.) Hierarchia Catholoca Medii et Recentioris Aevi, -- P.279; Cynarski S. Herburt Walenty h. wlasnego (1524--1572) // PSB. -- T.IX. -- Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1960--1961. -- S.453--454., холмський єпископ

Войцех Старозьребський (1562--1577 рр.) Hierarchia Catholoca Medii et Recentioris Aevi. -- P.164; Kaniewska I. Starozrebski (Starorzebski) vel Sobiejuski Wojciech h. Dol^ga (ok. 1517-1580) // PSB. - T.XLII. - Warszawa; Krakow, 2003-2004. - S.361-366. і кам'янецький єпископ Діонизій Сециґньовський (1563-1576 рр.) Hierarchia Catholoca Medii et Recentioris Aevi. - P.148; Kaniewska I. Secygniowski (Sancygniowski) Dionizy (Dziwisz) h. Jelita (zm. mi^dzy 1574 a 1576) // PSB. - T.XXXVI. - Warszawa; Krakow, 1995-1996. - S.120-122..

Важливим було походження цих осіб. Так, С.Сломовський походив із Великопольщі, а своєю духовною кар'єрою був зобов'язаний краківському єпископові й підканцлерові Пьотрові Томицькому Kaniewska I. Slomowski Stanislaw h. Abdank (zm. 1575). - S.6.. В.Старозьребський походив із родини, яка проживала в Іновроцлавському та Плоцькому воєводствах. Брав участь у всіх сеймах 1560-х рр. як сенатор Kaniewska I. Starozrebski (Starorzebski) vel Sobiejuski Wojciech h. Dol^ga (ok. 1517-- 1580). - S.361-363.. Д.Сециґньовський походив із Малопольщі й також мав великий досвід участі у сеймах 1560-х рр. як сенатор, часто брав участь у дискусіях Kaniewska I. Secygniowski (Sancygniowski) Dionizy (Dziwisz) h. Jelita (zm. mi^dzy 1574 a 1576). - S.120-121.. Усі вони походили з-поза воєводств, в яких мали кафедри. На перший погляд, для духовної особи це не важливо, адже на першому місці мали стояти душпастирські обов'язки. Утім тогочасне суспільство було насамперед спільнотою родинних і клієнтарно-патрональних зв'язків, закорінення в яку ставало важливим чинником успішної діяльності єпископів у своїх єпархіях Про умовний зв'язок духовних осіб із територіями, де вони мали свої бенефіції, див.: Pawlikowska-Butterwick W. Rowni i rowniejsi, czyli jak koneksje na dworze krolewskim pomagaly duchownym w XVI wieku // Jagiellonowie i ich swiat: Centrum a peryferie w systemie wladzy Jagiellonow / Red. B.Czwojdrak, J.Sperka, P.W^cowski. - Krakow, 2018. - S.220-221..

Серед духовних сенаторів лише В.Гербурт походив із Перемишльської землі Руського воєводства, де його родина осіла ще у другій половині XIV ст. baszczynska O. Rod Herburtow w wiekach srednich. - Poznan, 1948. - S.38-91. Рідний брат Ян на час сейму в Любліні був сяноцьким каштеляном, відомим істориком і правником У 1570 р. він видав друком звід коронних статутів і привілеїв (див.: Statuta y Przywileie Koronne, z Lacinskiego i^zyka na Polskie przelozone, nowym porzqdkiem zebrane y spisane: Przez Jego M. Pana Jana Herborta z Fulsztyna, Kastellana Sanockiego Staroste Przemyslskiego etc. - Krakow, 1570). Див. також: Cynarski S. Herburt Walenty h. wlasnego (1524-1572). - S.453., а ще один брат -- Станіслав -- львівським каштеляном. Приклад Гербуртів показує, що представники однієї родини, та ще й рідні брати, мали в активі три сенаторських крісла на 1569 р.

Світських сенаторів мало б бути одинадцять -- три воєводи та вісім каштелянів. Але такої їх кількості не могло бути на сеймі в Любліні з цілком прозаїчної причини, адже не всі уряди було обсаджено на час проведення з'їзду, і не всі сенатори дожили до кінця сейму.

Найважче, як виявилося, розібратися з воєводами. Присутній на початку сейму руський воєвода Миколай Сенявський (1489--1569 рр.) устиг відмовитися від булави великого коронного гетьмана з огляду на свій вік. Він помер 21 лютого 1569 р. Urz^dnicy centralni i nadworni XIV-XVIII wieku: Spisy / Opr. K.Chlapowski, S.Ciara, L.Kqdziela i in. - Kornik, 1991. - S.42; Plewczynski M. Sieniawski Mikolaj h. Leliwa (1489-1569) // PSB. - T.XXXVII. - Warszawa; Krakow, 1996-1997. - S.128. Наступним руським воєводою став Єжи Язловецький, котрий до того був подільським воєводою. Як припускають видавці списку подільських урядників, це відбулося близько 24--30 квітня 1569 р., тобто на сеймі Urz^dnicy podolscy XIV--XVIII wieku: Spisy / Opr. E.Janas, W.Klaczeski, J.Kurtyka, A.Sochacka. -- Kornik, 1998. -- S.145. Ця номінація відбулася близько 3 вересня 1569 р., тобто вже після завершення сейму (див.: Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego XIV--XVIII wieku: Spisy / Opr. K.Przybos. -- Wroclaw, 1987. -- S.160).. Що стосується вакантного уряду подільського воєводи, то в листі від 4 травня, на який покликаються та цитують упорядники списку, зазначено: «Минулого тижня пану подільському воєводі Язловецькому було дано Руське воєводство, тут так його милості пану войницькому [каштеляну] дали Подільське воєводство» («Przeszlego tegodnia dano panu woiewodzie Podolskiemu Jaslowiczkiemu woiewodstwo Russkie, i tuss^_ tak j. m. panu Woyniczkiemu dadz^_ wojewodstwo Podolskie») Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, издаваемый при управлении Виленского учебного округа / Изд. П.А.Гильтебрандт, А.Л.Миротворцев. - T.VII. - Вильна, 1870. - С.36.. Ці плани, принаймні щодо обсадження уряду подільського воєводи, здійснилися вже після сейму. Миколай Мелецький лише 9 вересня отримав номінацію Urz^dnicy podolscy XIV--XVIII wieku: Spisy. - S.145.. Третій із цієї групи сенаторів -- Анджей Дембовський, що був белзьким воєводою в 1563--1573 рр. Urz^dnicy wojewodztwa belskiego i ziemi chelmskiej XIV-XVIII wieku: Spisy / Opr. H.Gmi- terek, R.Szczygiel. - Kornik, 1993. - S.71. Хронологія його врядування цілком перекриває дати проведення сейму.

Отже троє воєвод могли бути на сеймі лише у проміжку між 10 січня та 21 лютого 1569 р., до моменту, коли помер руський воєвода Миколай Сенявський. Після його смерті й номінації Єжи Язловецького на його уряд воєвод залишилося двоє.

Серед групи каштелянів маємо простішу картину з посіданнями урядів. Львівським каштеляном був Станіслав Гербурт. Він посідав цей уряд у 1554--1584 рр. Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego XIV-XVIII wieku: Spisy. - S.117. Кам'янецька каштелянія після 3 листопада 1567 р., коли Є.Язловецький авансував на уряд подільського воєводи, була вакантною. Лише під кінець сейму у джерелах з урядом кам'янецького каштеляна зазначається Геронім Сенявський. Так, у документі, облятованому до львівського ґроду з датою 16 липня 1569 р. та місцем виставлення в Любліні його позначено саме з цим урядом Akta grodzkie i ziemskie (далі - AGZ). - T.X. - Lwow, 1884. - S.99. Г.Сенявський був галицьким старостою в 1557-1578 рр. (див.: Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego XIV-XVIII wieku: Spisy. - S.68).. Відштовхуючись від дати цього акта, можна припустити, що номінація мала відбутися перед нею. Єдиним маркером у щоденнику, що дозволяє припустити, коли це сталося, була промова короля 6 травня в пам'ять про померлого руського воєводу М.Сенявського. Серед слухачів, як зазначив автор щоденника, були троє синів покійного: «Пани Сенявські -- ці троє були, про який ішла мова, пан Геронім Сенявський, галицький староста і кам'янецький підкоморій» («Panowie Sieniawsci -- czi trzey bili, ku ktorem sie rzecz dziala: pan Hieronim Sieniawski, starosta Haliczki y podkomorzi Kamienieczki») Дневник Люблинского сейма 1569 года... - С. 343.. Як видно з цієї цитати, Геронім на той час був лише галицьким старостою та кам'янецьким підкоморієм. Востаннє на уряді підкоморія його зазначено 12 травня 1569 р. Urz^dnicy podolscy XIV--XVIII wieku: Spisy. - S.95.

Белзьким каштеляном на сеймі був Анджей Тенчинський, котрий отримав номінацію на цей уряд 20 січня 1569 р., тобто на самому початку сейму Urz^dnicy wojewodztwa belskiego i ziemi chelmskiej: Spisy. -- S.33.. Ще одним каштеляном від Белзького воєводства був Миколай Лисаковський. Він у 1564-1572 рр. посідав уряд любачівського каштеляна Ibid. -- S.131.. Упорядники списку земських послів на сеймі зазначили його серед останніх Poslowie ziemscy koronni 1493--1600. -- S.189. Упорядники зазначили, що перелік послів на цей сейм вони взяли з королівських рахунків сплати добових..

Решта каштелянів представляли Руське воєводство. Перемишльським каштеляном був Пьотр Бажи -- цей уряд він тримав від 1561 р. й аж до своєї смерті 24 жовтня 1569 р. Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego: Spisy. -- S.202. Галицьким каштеляном у 1543--1576 рр. був Ян Сененський із Гологор Ibid. -- S.43., а сяноцьким у 1568--1577 рр. -- Ян Гербурт Ibid. -- S.263.. І останній уряд холмського каштеляна був вакантним після смерті в 1567 р. Яна Ожеховського. Наступним каштеляном став Станіслав Замойський, котрий отримав номінацію 13 вересня 1569 р. Urz^dnicy wojewodztwa belskiego i ziemi chelmskiej: Spisy. -- S.153.

Отже щодо кількості сенаторів, котрі могли та мали б узяти участь у засіданнях Люблінського сейму, доходимо такого результату. Усього мало би бути 15 сенаторів -- 4 духовних та 11 світський, з яких 3 воєвод і 8 каштелянів. З об'єктивних причин (через смерть руського воєводи на сеймі) склад воєвод був неповним. Сейм розпочався за участі трьох воєвод, а завершився з двома (за формальними ознаками, адже не всі сенатори перебували в Любліні до кінця сейму). Так само з каштелянами. А от чи були на сеймі всі духовні сенатори й каштеляни? Відповіді варто шукати у сеймових щоденниках, приватних листах і матеріалах Коронної метрики.

Хто з сенаторів був на сеймі?

Тепер розглянемо питання про участь сенаторів у сеймових засіданнях, їх активність, чи підписували вони документи, пов'язані з інкорпорацією Підляшшя, Волині й Київщини, а також чи є їхні імена на акті унії. Наявність сенаторів серед свідків і підписантів цих документів -- одне з найбільш надійних свідчень про присутність у Любліні. Згадка про виступ того чи іншого сенатора на сеймових засіданнях із високою долею ймовірності свідчить про його участь у сеймі. Адже для чого авторам щоденників вигадувати промови сенаторів? Помилка, яку важко виявити, може полягати в тому, чи дійсно той або інший сенатор говорив саме ті слова, що їх приписав йому автор щоденника. Свідченням присутності також є участь як свідка на численних документах, що виставлялися на сеймі у справах унії. Сенатор міг не брати участі в дискусіях, але міг бути свідком королівських документів Документи з сейму 1569 р. див.: Akta Unji Polski z Litwq; 1385--1791 / Wyd. S.Kutrzeba, W.Semkowicz. -- Krakow, 1932. -- 633 s.. Ще одним фактором, що може свідчити про участь сенатора в діяльності сейму, або ж принаймні про те, що у цей час він був у місці його проведення -- це документи Коронної метрики, виставлені королівською канцелярією для певної особи й де дата вписується у хронологічні рамки проведення сейму. Принаймні важливі для себе або для родини акти варто було б відбирати особисто. А надто такі, як номінація на уряд або ж підтвердження прав на володіння маєтнос- тями. Відсутність згадок на сторінках сеймових щоденників ще не є ґарантією того, що сенатор не був на сеймі. Він міг не брати участі в дискусіях, бути непоказного вигляду, або ж укладач щоденника не знав його.

Розпочнімо цей огляд з присутності духовних сенаторів. У жодному зі щоденників сейму не зазначено присутності львівського архієпископа Станіслава Сломовського. Немає його також серед підписантів документів цього сейму. Відсутність церковника засвідчується іншими актами. Так, 17 березня 1569 р. у Львові Станіслав Сломовський, войницький каштелян Миколай Мелецький Примітно, що вже 24 березня М.Мелецький був у Любліні, про що свідчить його лист до Миколая Кшиштофа Радзивілла Сирітки (див.: BRacz. -- Sygn.80. -- №42. -- S.82). та інші королівські комісари видали королівській вирок у справі про млин між райцями міста Львова та спадкоємцями Гинка. А вже 1 квітня король наказав львівському архієпископові разом зі львівським підстаростою Анджеєм Бажем, земським суддею Миколаєм Нарайов- ським і підсудком Яном Бжоздовським оглянути с. Юрієв Кут AGZ. - T.X. - S.96-97.. Відсутність згадок у щоденнику та серед підписантів актів разом зі знаними документами з львівського земського суду виключає львівського архієпископа з кола сенаторів, що брали участь у сеймі 1569 р. І хоча відстань між Львовом і Любліном не була аж такою великою (близько 220 км), але ми не маємо свідчень про його участь у цьому сеймі. Також немає у сеймових щоденниках і серед підписантів унійних та сеймових документів Діонизія Сециґньовського, Валентія Гербурта, кам'янецького й перемишльського єпископів відповідно. Вони не брали участі в Люблінському сеймі С.Цинарський у біограмі В.Гербурта чомусь зазначив його активну участь у Люблінському сеймі, де він гостро захищав справи церкви (див.: Cynarski S. Herburt Walenty h. wlasnego (1524-1572). -- S.453). Утім у жодному зі щоденників згадок про нього немає. Він також не засвідчив жодного з інкорпораційних привілеїв та не підписав акт унії..

Із групи духовних сенаторів лише холмський єпископ Войцех Старозь- ребський посвідчений на сторінках щоденника від самого початку сейму У виданому А.Дзялинським щоденнику його зазначено серед сенаторів 11 січня 1569 р. (див.: Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.[15 a] (у виданні ця й наступні вісім сторінок не пронумеровані, після них іде с.16).. Він також фіґурував серед свідків документів, які оформлювали унію між Польським королівством і Великим князівством Литовським. Поза його численними виступами як сенатора, він також поставив свій підпис під низкою актів. Серед них від 5 березня 1569 р. -- про включення Підляшшя та Волині до Корони Польської, від 24 березня -- про окреслення стосунку Литви до Польщі, від 27 травня -- про повторний акт інкорпорації Волині до Корони, від 6 червня -- про акт інкорпорації Київщини до Корони, від 1 липня -- про акт унії Великого князівства Литовського та Польського королівства, від 4 липня -- про затвердження унії Akta Unji Polski z Litw^ 1385-1791. - S.195, 205, 226, 307, 311, 317, 339, 371..

Подивімося на його висловлювання під час сеймових засідань. 11 лютого розглядався текст проекту унії, укладений земськими послами, щодо відповідності статуту Олександра та рецесу Варшавського сейму 1563-1564 рр. у справі унії. У дискусії В.Старозьребський пристав на позицію куявсько- го єпископа Станіслава Карнковського: «Холмський єпископ, як і куявський єпископ» («X. Ьівкир ^еітвкі, jako х. Ьівкир Kujawski»), котрий підтримав запропонований послами проект Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.46..

Наступного разу голос В.Старозьребського пролунав на засіданні 1 березня, де він закликав до «порядку вдома», за який треба подякувати королю, та підтримав ідею приєднання Підляшшя й Волині до Корони, апелюючи до предків, котрі про це, мовляв, завжди поминали Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.65 («Xiqdz biskup chelmski. Porz^dek doma uczynic, a Krolowi za to dzi^kowac, iz skutkiem to okazuje, ze to przywraca Koronie czego si§ przodkowie nasi zawsze upominali»).. 28 березня у сенатській дискусії щодо унії, охорони кордонів, податків та екзекуції, холмський єпископ пристав на позицію плоцького єпископа П.Мишковського Пьотр Мишковський від 1562 р. до 10 січня 1569 р. був коронним підканцлером (див.: Urz^dnicy centralni i nadworni Polski XIV--XVIII wieku: Spisy. -- S.109). Першого дня сейму склав із себе повноваження підканцлера (див.: Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.2). про підтримку ініціатив короля щодо унії, а також висловився про пом'якшення екзекуції маєтків Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- C.238.. Автори щоденників зазначили лише коротенько, що холмський єпископ «на обговорення екзекуції й на податок погоджувався» («Ма moderacjц ехесисуі а па podatek zezwalaЗ») Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.122. та «холмський єпископ тієї ж був думки» («Xщdz ^еітвкі іп eadem вепїепїіа») Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- C.238.. З огляду на промову Мишковського, Войцех Старозьребський, як і більшість католицьких ієрархів, стояли на підтримці королівського проекту унії, а задля її пришвидшення погодилися розпочати процес інкорпорації Підляшшя й Волині до Корони. Питання екзекуції, податків, охорони кордонів стояли на порядку денному всіх без винятку сеймів останніх кількох десятиліть. Тому навіть короткі репліки щодо них, котрими автори щоденників позначили активність Старозьребського, були цілком типовими на сеймі. Востаннє його позначено 3 червня під час обговорення справи приєднання Київщини до Польського королівства Там же. -- C.402..

Підсумовуючи участь холмського єпископа в Люблінського сеймі, можна сказати, що вона була доволі скромною. Він сумлінно виконував свої обов'язки коронного сенатора, брав участь у засіданнях, підписав акт унії та всі інкорпораційні привілеї. У своїх поглядах, як це видно з наведених цитат, дотримувався прокоронної і прокоролівської більшості й підтримував виступи та пропозиції своїх більш впливових колеґ.

Як відомо, світських сенаторів мало би бути набагато більше, ніж духовних. На початок сейму ймовірно приїхали троє воєвод, що представляли руські терени -- Миколай Сенявський, Єжи Язловецький, Анджей Дембовський. Серед них лише белзький воєвода Дембовський зазначений 11 січня 1569 р. Diariusz Lubelskiego Sejmu ипіі: Кок 1569. -- S.[15 а]. Жоден із цих воєвод не виступив із вітальним словом, як це зробили інші сенатори.

Помітним для автора щоденника на початковому етапі сейму виявився візит до короля руського воєводи. Під 20 січня він занотовував, що до монарха приходив Миколай Сенявський, руський воєвода та великий коронний гетьман. На цій аудієнції він повідомив короля про складання з себе обов'язків коронного гетьмана, пояснюючи це похилим віком (мовляв, уже не може сісти верхи на коня). При цьому зазначив, що надалі хоче брати участь у сеймі, і просить короля про польного гетьмана і право коронного гетьмана номінувати свого заступника. Після цього він віддав королеві свого коня, шаблю та булаву зі словами «щоб [король] віддав її здоровішому». Той пообіцяв дати помічника, узяв лише коня, а шаблю та булаву залишив М.Сенявському до часу Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.9..

Найбільш примітна «руська справа» на сеймі («Рада руських панів»), яку занотував автор щоденника (видання М.Кояловича), відбулася 9 лютого. Ініціатором її став руський воєвода, котрий покликав «після панів каштелянів львівського, сяноцького й галицького, послав також по всіх руських послів» («ро рапу кавїеПапі - Lwowskiego, Sanockiego у Наї^к^о; оЬевІаІ ї^ ровИ wsitkie Кивкіе») Там же. -- С.36.. Звернімо увагу на назву цього зібрання - рада сенаторів за участі неокреслених за іменами, урядами та кількісно земських послів. Про детальний перебіг цієї надзвичайної наради йтиметься нижче.

Більше згадок про активність на сеймі руського воєводи немає. Жоден зі щоденників не згадує про його смерть, що настала перед 21 лютого 1569 р. Решта згадок про нього стосувалися прохання земських послів про його заслуги та забезпечення прав на маєтки для спадкоємців Там же. -- С.106 (24 лютого); Diariusz Lubelskiego Sejmu ипіі: Кок 1569. -- S.46., королівської промови 6 травня в пам'ять про гетьмана й повторного прохання синів про забезпечення їм спадку по батькові Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.342--343..

Особу Єжи Язловецького, подільського воєводи та наступника Миколая Сенявського на уряді руського воєводи, досить побіжно відображено на сторінках обох щоденників. Він, як і холмський єпископ Войцех Старозьребський, залишався в тіні більш активних промовців. Зафіксовано три висловлювання Є.Язловецького як сенатора. Усі три рази він зазначений як подільський воєвода. У вже згадуваній дискусії 11 лютого зайняв компромісну позицію, пропонуючи обрати кількох сенаторів, котрі перевірили б відповідність пропонованого проекту унії з рецесом Варшавського сейму, а вже потім представили його на розгляд, просячи згоди також і земських послів Там же. -- С.48--49.. У щоденнику, виданому

А.Дзялинським, ідея Є.Язловецького більш конкретизована, і показує полярність думок як серед сенаторів, так і в посольській ізбі. Він пропонував пристати на пропозицію земських послів, яка узгоджувалася з позицію сенаторів, а тих послів, що стояли на засадах рецесу Варшавського сейму, запитати, чого не вистачає у цьому проекті посольської ізби з того, що є в рецесі Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.37..

На засіданні 1 березня, після від'їзду литовських послів із Любліна, Є.Язловецький знову виступив із компромісною та заспокійливою пропозицією про забезпечення порядку та кордонів, закликавши «бути чуйними та напоготові» Ibid. - S.66.. А вже наприкінці місяця, 28 березня, подільський воєвода підтримав Ibid. - S.123. думку ленчицького воєводи Яна Сераковського Urz^dnicy wojewodztw l^czyckiego i sieradzkiego XVI-XVIII wieku: Spisy / Opr. E.Opalinski, H.Zerek-Kleszcz. -- Kornik, 1993. -- S.98., котрий у своєму виступі наголошував, що приєднання Підляшшя та Волині й завершення унії «неможливі без людей». Він погоджувався на податок, а вже після того потрібно було завершити екзекуцію, але її треба змінювати, причому й король не проти, адже йшлося про кошти на заставлених маєтках та про надання на вічність Ibid. -- S.122.. Тут Є.Язловецький пристав на те, що було надзвичайно важливим для шляхти руських воєводств -- у контексті ревізії, проведеної в 1564 р., яка з'ясовувала стан і час застави королівських маєтків у Руському, Подільському, Белзькому воєводствах, де їх кількість була незрівнянно більшою, ніж у решті коронних воєводств. Тому руська шляхта всіляко намагалася втримати у своєму розпорядженні королівщини й не повертати їх володареві Про складність юридичного визначення цих маєтків та сеймові дискусії див.: Chlapowski K. Realizacja reform egzekucji dobr (1563--1665): Sprawa zastawow krolewszczyzn malopolskich. -- Warszawa, 1984. -- S.20--22..

Підпис Є.Язловецького є на низці документів, пов'язаних з інкорпорацією Підляшшя, Волині в березні 1569 р. Akta Unji Polski z Litw^ 1385--1791. -- S.195, 206 (тільки в латиномовній версії документа), 226, 311 (позначений серед свідків з урядом подільського воєводи). Останній документ не має дати, тому його прив'язка до 6 червня 1569 р., як це зробили видавці, сумнівна. Аналогічний за змістом польськомовний документ із датою 6 червня не містить згадок про Є.Язловецького (див.: Ibid. -- S.318). Принаймні всі відомі джерельні згадки про участь його в Люблінському сеймі обмежуються березнем. Можливо, він був тут і у квітні, коли король вирішив зробити його руським воєводою. Те, що його підпису немає на документах про інкорпорацію Волині (повторний акт) та Київщини, а також він не підписав акт унії, може свідчити, що воєвода повернувся на Поділля для продовження військової служби. Про це опосередковано може свідчити надання йому вакантного уряду польного гетьмана 3 вересня 1569 р. Принаймні матеріали Коронної метрики містять лише три документа, ініціатором яких виступав подільський воєвода і які він був зацікавлений відібрати особисто. Усі датовані лютим -- березнем 1569 р. Archiwum Glowne Akt Dawnych (далі -- AGAD). -- Metryka Koronna (далі -- MK). -- Sygn.101. -- K.277--278 v, 380 v -- 381 v.; Sygn.105. -- K.92 v -- 94., що узгоджується з інформацією обох щоденників про участь Є.Язловецького у сеймових засіданнях та посвідченням ним актів про інкорпорацію Підляшшя й Волині. Можливо, від'їзд урядника з сейму слід пов'язувати з часом його номінації на руського воєводу між 24 і 30 квітня. Відсутність Є.Язловецького таки було зумовлено оборонними заходами. 12 вересня 1569 р. його засвідчено в Теребовлі, де як польний гетьман проводив попис війська. Особиста хоругва Є.Язловецького складалася з 200 вершників. Того року він зібрав під своїм керівництвом 3 тис. кіннотників та 1 тис. піхоти Kolankowski L. Roty koronne na Rusi i Podolu 1492--1572 r. -- Lwow, 1935. -- S.28.. Це все вимагало часу, тому відсутність на сеймі у травні -- серпні 1569 р. у світлі цієї інформації виглядає цілком закономірною.

Белзький воєвода Анджей Дембовський позначений у щоденнику на самому початку сейму -- 11 січня 1569 р. Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.[15 a]. Уперше його слова занотовано 7 лютого, на засіданні, коли литовські посли дали відповідь сенаторам і коронним послам, що не бажають визнавати жодних старих привілеїв, аби на їх основі укладати унію. їхнім бажанням було «наповнити унію сердечною любов'ю» («serdecznц miloscziц ипіц wypelnycz») Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.21.. У дискусії белзький воєвода дотепно зазначив, що слід «триматися привілеїв, як п'яний хлоп -- плоту, написати це все, що є у привілеї, але іншими словами, щоб одна річ була» Там же. -- С.665 («przywilejow si§ dzierzyc, jako chlop pijany plotu, napisac to wszytko co w przywileju jest, inszemi slowy, ale zeby jedna rzecz byla»).. Тут виразно видно незавершеність думки й конспективність щоденникового викладу.

А 11 лютого 1569 р. він, якщо йти за щоденником, виданим А.Дзялинсь- ким, зазначив, що так, як ми, тобто коронні сенатори, «не погоджуємося, то в такому випадку розпочнімо з [привілеїв] короля Александра» Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.37 («Poniewazesmy si§ niezgodzili, tedy pojdziemy od Aleksandra»).. Власне тут А.Дембовський, як і більшість коронних сенаторів, уважав, що документи з 1501 р., прийняті на сеймі в Мельнику, є тими, на підставі яких і має відбутися унія. Коронні сенатори та посли у своїй більшості були твердо налаштовані завершити процес саме на своїх умовах.

У щоденнику, виданому М.Кояловичем, слова белзького воєводи представлено значно розлогіше. Він закидав сенаторам, що якщо вони мали показати, або ж представити, привілеї, то потрібно було їх представити, а не витрачати час на проект, який «ви в той час писали» (мовляв, бачили ж незгоду литовців, але продовжували писати). Далі воєвода зазначив, що особисто він спочатку подав би письмовий проект Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.49.. У цій дискусії видно конкуренцію між проектом, підготовленим посольською ізбою, що обговорювався перед цим, і сенаторським. Певною мірою узагальнив дискусію люблінський воєвода Ян Фірлей Ян Фірлей із Домбровиці був люблінським воєводою в 1561--1572 рр. та великим коронним маршалком у 1563--1574 рр. (див.: Urz^dnicy wojewodztwa lubelskiego XVI--XVIII wieku: Spisy / Opr. W.Klaczewski, W.Urban. - Komik, 1991. - S.57)., коли зазначив, що не бачить сенсу давати проект литовцям, адже є готовий проект -- привілей Александра, є рецес Варшавського сейму про унію, тож маємо покласти це перед ними й нехай задекларують -- приймають його або ні Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.49.. Власне, цю думку й підтримав белзький воєвода, котрий висловлювався відразу після люблінського. 1 березня у щоденнику зазначено лише коротку репліку А.Дембовського, котрий після репліки подільського воєводи, яку він підтримав, додав, очевидно коментуючи від'їзд литовський послів, що вони «втікають» до короля, аби він їх у ласці своїй прийняти бажав Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.66..

А.Дембовський мабуть був весь час на сеймі. 10 травня 1569 р. його обрано разом із сяноцьким каштеляном Яном Гербуртом ревізором у справах Поділля Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.352.. 3 червня, під час обговорення приєднання Києва до Корони, він пристав на позицію, що підтримувала інкорпорацію -- разом із більшістю єпископів (окрім краківського), ленчицьким і люблінським воєводами та, як зазначалося, майже всіма каштелянами Там же. - С.402.. Також белзький воєвода був серед свідків інкорпораційних документів, акта унії Akta Unji Polski z Litw^ 1385-1791. - S.195, 206, 226, 307, 311, 318, 339, 371., після підписання котрого він зник зі сторінок щоденників.

Тепер розглянемо участь каштелянів із трьох руських воєводств на сеймі. Не обсадженими на його початок були кам'янецький та холмський уряди, а любачівського каштеляна Миколая Лисаковського позначено серед земських послів в усіх дискусіях на сеймі. У підсумку має лише п'ятьох каштелянів -- львівського, перемишльського, галицького, сяноцького, белзького. У двох щоденниках і серед розглядуваних інкорпораційних та унійного актів відсутні згадки про участь у сеймі перемишльського каштеляна Пьотра Бажи, адже він від 1567 р. відбув як королівський посол до Іспанії, де й помер 24 листопада 1569 р. Nadolski B. Barzi (Barzy) Piotr (f1569) // PSB. - T.I. - Krakow, 1935. - S.345.

Виключивши з об'єктивних причин трьох каштелянів, залишається простежити участь чотирьох -- львівського Станіслава Гербурта, галицького Яна Сененського з Гологор, сяноцького Яна Гербурта й белзького Анджея Тенчинського. Усі вони присутні на сторінках сеймових щоденників.

Найпростіше розібратися з участю у засіданнях белзького каштеляна А.Тенчинського. Він позначений лише 15 лютого 1569 р., коли разом із трьома каштелянами (сандомирським, войницьким, радомським) і синами руського воєводи Сенявського просив про те, щоб король не затверджував фримарк (обмін маєтків), щодо чого висилалися ревізори з попереднього Пьотрковського сейму Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. - S.46. На сеймі 1567 р. було ухвалено конституцію про фримарки (див.: Volumina Constitutionum / Opr. S.Grodziski, I.Dwornicka, W.Uruszczak. - T.II: 1550-1609. - Vol.1: 1550-1585. - Warszawa, 2005.- S.200).. Незважаючи на таку мізерну активність на сеймі, А.Тенчинський посвідчив усі інкорпораційні привілеї та акт унії Akta Unji Polski z Litw^ 1385-1791. - S.195, 206, 226, 307, 311, 318, 339, 372..

Доволі синхронно (що й не дивно) на сторінках сеймового щоденника виступають каштеляни львівський (Станіслав Гербурт), сяноцький (Ян Гербурт) і галицький (Ян Сененський). Усі троє присутні 9 лютого 1569 р. на раді, що її організував руський воєвода Миколай Сенявський, причому кожен із них тут висловлювався Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.36--38.. Також під час бурхливого обговорення 1 березня вони по черзі виклали свої міркування. С.Гербурт красномовно зазначив, що якщо хочеться справити на когось враження, то варто все приготувати вдома. Також він торкнувся питання оборони кордонів, аби не додавати приводу Московії, і що маємо бути задоволеними з приводу нашої готовності Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.66.. Я.Сененський доволі категорично висловився про справи унії, зазначивши, що всі ті рецеси -- для того, аби розпочати війну з тими, «хто є нашим приятелем» (тобто з литовцями), причому не завершивши війни з Москвою Ibid.. Своєю чергою, Я.Гербурт закинув присутнім, що литовські посли будуть говорити, нібито коронні сенатори й посли прагнули нав'язати їм свої права та вольності, і скажуть про весь польський народ, що волів їх підкорити, тож «ми маємо списати цей акт», аби показати всім, як ми (з литовцями) вчиняли Ibid. - S.66-67.. Серед додаткових обов'язків, які на сеймі покладалися на сенаторів, сяноцького каштеляна Я.Гербурта 10 травня було обрано ревізором Поділля (разом із белзьким воєводою А.Дембовським) Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.352..

2 липня 1569 р. під час дискусії про оборону після брацлавського воєводи Романа Сангушка слово взяли галицький (Я.Сененський) та сяноць- кий (Я.Гербурт) каштеляни. Перший наголосив на потребі коштів для поточних заходів та підкреслив, що «війною захищатися, самим себе розорити». Зазначив також, що не бажає говорити про елекцію Diariusz Lubelskiego Sejmu Unii: Rok 1569. -- S.205.. Натомість другий удався до історичних і моральних арґументів, зауваживши, що коли «наші предки» приєднували Пруссію та Русь, то їм не важко було «й самим діяти, і докладатися», тому славою досягли успіху. Свій виступ він завершив міркуваннями про податки Ibid..