Сенатори Руського, Подільського та Белзького воєводств на Люблінському сеймі 1569 р.

Одна з останніх згадок про С.Гербурта на сеймі міститься у справі шляхтича з Руського воєводства Яцимирського про незаконно відібрані маєтки, яку король розглядав 11 серпня 1569 р. Автор щоденника зазначив, що залагодити її заважав саме львівський каштелян, котрий перешкоджав монархові поспілкуватися з перемишльським суддею Валентієм Ожеховським Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.627.. Тоді йшлося про незаконне, на думку Яцимирського, включення його маєтності до складу Самбірського староста, державцем якого й був С.Гербурт Zelewski R. Herburt Stanislaw h. wiasnego (przed 1524--1584). -- S.452..

Якщо подивитися на інкорпораційні документи, то всі троє каштелянів посвідчили їх та підписали акт унії Akta Unji Polski z Litw^ 1385--1791. -- S.195, 206 (у латиномовній версії є всі три каштеляни, а в польськомовній -- лише львівський С.Гербурт, галицький і сяноцький в іншій копії, свідків з якої наведено у примітці b), 226, 307, 311, 318, 339--340, 372.. Згадка про те, що С.Гербурт не давав королю поспілкуватися з В.Ожеховським, може свідчити про його перебування в Любліні до самого кінця сейму. Додатковим арґументом є два документи: від 10 серпня 1569 р. (тобто ще на сеймі) -- номінація на уряд перемишльського старости Ц^гїшсу wojew6dztwa ruskiego XIV--ХУШ wieku: Spisy. -- S.238., і від 13 серпня -- про те, що С.Гербурт за 1000 гривень польської монети відступає третю частину Дрогобицького війтівства Войцехові та Анджеєві Стажеховським, синам подільського воєводи Яна AGAD. -- МК. -- Sygn.107. -- S.430--431. Ян Стажеховський був подільським воєводою в 1562--1567 рр. (див.: Ц^гїшсу podolscy XГV--XVШ wieku: Spisy. -- S.145). Його син Войцех посідав уряд львівського підкоморія в 1564--1576 рр. (див.: Ц^^ісу wojew6dztwa ruskiego XIV-XVШ wieku: Spisy. - S.133)..

Якщо підсумувати участь сенаторів руських воєводств на Люблінському сеймі, то вони всі висловлювали свою позицію щодо унії, як про це зазначено в обох щоденниках. І позиція ця переважно відображала позицію більшості сенату. Практично всі уряди, з якими сенатори руських воєводств узяли участь або ж могли бути присутніми на Люблінському сеймі 1569 р., вони отримали з ласки Сиґізмунда II Авґуста. Винятком бути тільки Ян Сененський із Гологор, що став галицьким каштеляном ще 1543 р., за попереднього короля Сиґізмунда I. Найстарший серед сенаторів, руський воєвода Миколай Сенявський, розпочав свою кар'єру ще на світанку XVI ст., коли більшість із його майбутніх колеґ ще навіть не народилися. Єжи Язловецький та Ян Сененський належали до наступного покоління, для яких поштовхом стала військова служба, належність до заможних сенаторських родин і закорінення в місцеві шляхетські спільноти руських земель Корони. До наймолодшої ґенерації належали брати Гербурти й Анджей Дембовський.

Рада руських послів

Найбільш виразним проявом існування певної руської «фракції», або ж принаймні групи сенаторів і послів із трьох руських воєводств, стала нарада, котра відбулася ввечері 9 лютого 1569 р. Її опис знаходимо у щоденнику сейму, виданому М.Кояловичем. Зрозуміло, що автор записів був на ній присутній. Він і назвав цю зустріч «радою руських послів» Дневник Люблинского сейма 1569 года... -- С.36-38..

Ініціатором заходу став руський воєвода М.Сенявський. Видається, що подібні зустрічі відбувалася й у інших реґіональних групах -- провінційних чи воєводських. У щоденнику зазначено, що після «вчорашніх» (8 лютого) «хвилювань», коли деякі посли погоджувалися на «скрипт» (документ про умови унії), сенатори покликали своїх послів. Зробив це й руський воєвода, котрий послав по львівського, сяноцького, галицького каштелянів Станіслава та Яна Гербуртів, Яна Сененського з Гологор, а також по всіх руських послів. Скільки при цьому було останніх і з яких земель та воєводств -- невідомо. Якщо хтось із них і був присутній, та навіть щось говорив, усе це не потрапило на сторінки щоденника.

Першим узяв слово воєвода Миколай Сенявський, зазначивши, що він уже дивиться в інший світ, помирає. А от що стосується справи, під якою промовець розумів союз, унію Корони та Великого князівства Литовського, просив не відхиляти та не розривати її. Наводив доволі переконливі арґументи.

Отже, на думку М.Сенявського, без унії Пруссія та Лівонія (Інфлянти) «відійдуть він нас». Воєвода міркував про те, що він знав чи не найкраще у своєму житті -- про війну.

Наступні слова М.Сенявського надзвичайно важливі, адже показували його особисте розуміння унії, в якому можна побачити прояв місцевого руського реґіоналізму, так і те, що спільна позиція земель у межах Руського воєводства проблематична. Цікава також його думка щодо спільності дій шляхти всього Польського королівства на випадок війни. Отже руський воєвода сказав: «Пам'ятайте те, що від литвина скоріше наші краї побачать допомогу, ніж із Познані, або навіть із Кракова та від Перемишля». Далі він закликав підтримати позицію коронних сенаторів у справі унії, арґументу- ючи це тим, що вони прагнуть доброго. Вони мають також великі маєтності (очевидно, ішлося про здобуте в Лівонії), які не хотіли б втратити. Завершив промову, звертаючись радше до присутніх земських послів, нагадуванням думки краківського єпископа Філіпа Падневського про те, що коли «ви почали заправляти справами», відтоді «стали вольності наші порушуватися», тож просив погодитися з позицією сенаторів.

У цій промові виразно видно протистояння між сенатом і посольською із- бою, що дуже добре простежується за виступами й репліками на сеймових засіданнях, відображеними у щоденниках. М.Сенявський вкладав у свої політичні міркування цілком прагматичні думки, керуючись власним тривалим військовим досвідом. Він, як людина, чиє життя було пов'язане з руськими землями Корони, дбав про їх захист. Показове його розуміння тих, хто в разі небезпеки прийде на допомогу. Для нього це -- чужі та закордонні литовці. І це арґумент на користь унії. Що стосується його слів про Познань та Краків, під якими варто розуміти Мало- й Великопольську провінції, їх можна потрактувати в контексті уявлень про Русь і руські землі як складову частину Польського королівства.

Цікаво, що до переліку тих, хто не допоможе, він зарахував і Перемишль, тобто Перемишльську землю -- інтеґральну частину Руського воєводства. Можна було б зрозуміти, якби він так висловився про Белзьке воєводство, або ж про Холмську землю, яка формально тільки в 1525 р. почала вважатися частиною Руського воєводства. Але до чого тут Перемишль? Ще в 1562 р. Миколай Рей відокремив перемишльську шляхту від решти родів руської й подільської шляхти. Примітно, що Сенявські та Язловецький були представлені саме у відповідному підрозділі Rej М. Zwierzyniec. - S.158-159., натомість Бажі -- ні, вони відкривали підрозділ «Перемишльці». Приклад із творчості М.Рея свідчить, що поділ руської шляхти, який використав М.Сенявський у своїй промові, міг бути цілком звичним для того часу.

Можливі пояснення подібних висловлювань руського воєводи варто шукати в його стосунках із перемишльською шляхтою та її головними представниками у сенаті, посольській ізбі, при дворі. Першими спадають на думку присутні Гербурти й відсутній на сеймі перемишльський каштелян Пьотр Бажи та його рідний брат маршалок двору Станіслав. Обидві родини були тісно пов'язані з Перемишльською землею. Станіслав, попри те, що був львівським каштеляном, ще й тримав Дрогобицьке (1568--1577 рр.) та Самбірське (1568-1584 рр.) староства Chlapowski K. Starostowie w Malopolsce 1565--1668 // Spoleczenstwo staropolskie. -- T.IV. -- Warszawa, 1986. -- S.138, 144., а його брат Ян був перемишльським (1569-- 1577 рр.) намісником Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego XIV--XVIII wieku: Spisy. -- S.238.. Принаймні з Гербуртами Миколай Сенявський ладнав, як видно з оповіді про нараду послів. У щоденнику не зафіксовано суперечностей між руськими сенаторами.

Львівський і сяноцький каштеляни Станіслав та Ян Гербурти на раді лаконічно висловилися на підтримку слів свого старшого колеґи по сенату. Більш розлого виступив Ян Сененський із Гологор. На його думку, дискусія довкола унії зводилася до того, що немає одностайної позиції серед сенаторів, адже литовські, із його слів, просили дати їм на письмі умови унії, тож «ми мусимо їм це дати». Підсумовуючи висловлювання сенаторів, можна зауважити їх комп- ромісність та одностайність. Як видно з його пізніших виступів на сеймі, галицький каштелян був прихильником порозуміння з литовськими сенаторами у справі унії. Слова братів Гербуртів та Яна Сененського з Гологор звучали цілком у дусі висловлювань їхніх колеґ по сенату. Чому ж тоді М.Сенявський виступив так різко, і чому це зібрання відбулося саме в такому складі?

Певним поясненням висловлювань руського воєводи можуть бути його вік та фізичний стан. Він розумів, що помирає. І невдовзі справді відійшов в інший світ. На його саркофагу у замковій каплиці в Бережанах було написано: «Помер у Любліні на коронному сеймі, у віці 80 років, 21 лютого о 2-й годині ночі, року Божого 1569» Starowolski S. Monumenta sarmatarum beatae aeternitati. -- Cracoviae, 1655. -- P.484..

Інформація щоденника про нараду руських послів свідчить про існування уявлення про певну окрему Руську провінцію в Польському королівстві, котра протиставлялася Мало- й Великопольщі. Виразним дисонансом у словах руського воєводи Миколая Сенявського звучало сепарування Перемишльської землі. Але, згадаймо, що на Варшавському сеймі 1563--1564 рр., коли відбулося бурхливе обговорення умов проведення екзекуції, серед послів від різних земель Руського воєводства також не було єдності Kaniewska I. Sprawa poslow ruskich. - S.468, 472-473.. У цьому мабуть і полягала його специфіка -- настільки великого за площею та складного за адміністративно-територіальним устроєм.

Сенатори, що представляли руські воєводства Польського королівства на сеймі в Любліні 1569 р., належали до тих родин, які у вітчизняній історіографії прийнято називати «польськими», або ж тими, хто прийшов на українські землі після 1340 р., коли король Казимир III почав процес приєднання їх до своїх володінь. Із формального погляду це так. Гербурти, користуючись власним гербом, вели родовід із Силезії, Сенявські, імовірно, теж походили з-поза руських земель, про що свідчить їхній герб (Леліва) та ім'я одного з перших представників роду -- Ґюнтер (дід Миколая) Бікога Д. Sieniawski Gunter, wlasciwie Gunter, Guncerz z Sieniawy і Wojnilowa Ь. Leliwa ^т. ок. 1494) // PSB. -- Т.ХХХУЛ. -- S.118--119.. Хоча й писалися «з Сеняви та Войнилова» -- місцевостей у Перемишльській і Галицькій землях. Сененські герба Дембно походили з малопольського Сенна й були відгалуженням родин Олесницьких, але для розрізнення в межах роду Ян Сененський писався -- «з Гологор», що у Львівській землі. Родина Єжи Язловецького герба Абданк із 1370-х рр. жила на руських землях, де її головним маєтком був Бучач у Галицькій землі, що на кордоні з Поділлям. Усі вони на момент проведення сейму в Любліні понад 150 років проживали на руських землях Корони й були настільки закорінені у цю територію, що назовні цілком природно сприймалися «русинами», тобто тими, хто мешкає в Русі та на Поділлі. Більшість із них були католиками. Лише Сенявський у середині XVI ст. схилялися в певний час до протестантизму, але наприкінці життя повернувся до віри предків.

Якщо подивитися на їхні висловлювання на сеймі, то вони всі підтримували короля та думку більшості щодо унії з Великим князівством Литовським, із дистанцією ставилися до активності земських послів, хоча у справах, потрібних їм особисто, у проведенні екзекуції маєтків, відстоювали свій інтерес, так, як і посли від Руського та Подільського воєводств. їхня поведінка була цілком подібною до малопольських сенаторів. Але все ж щось робило їх іншими.

У словах руського воєводи Миколая Сенявського на нараді послів відчувалася належність до іншої частини Польського королівства -- до Русі, яку він протиставляв Мало- та Великопольщі. Ця Русь уже понад двісті років перебувала під владою польських королів, але продовжувала залишалася іншою. І Сенявський, як й інші учасники наради -- брати Гербурти та Ян Сененський із Гологор - це добре знали.

Погляд на сейм у Любліні з іншої, коронної, Русі свідчив про цілковите бажання місцевих можновладців укласти унію з Великим князівством Литовським. Миколай Сенявський про це говорив відверто, зазначаючи, що литвини - це ті, хто прийде на допомогу. Кого він розумів під останніми у цьому контексті, він не уточнював, але скоріш за все йшлося про найближчих «литвинів», яких він знав особисто. Ці «литвини» -- вони ж волиняни, кияни та брацлав'яни - були тими, хто разом із ним воював проти татар на східних кордонах Корони й Великого князівства Литовського.

Чи могли ці сенатори стати основою «руського проекту» в Польському королівстві напередодні Любліна? Видається, що ні. Попри свою освіченість (особливо слід виділити тут сяноцького каштеляна Яна Гербурта) та який- неякий руський сентимент (адже це важко назвати патріотизмом), вони не були тими, хто міг би та прагнув створити ідею Русі в її ранньомодерному звучанні. Утім пам'ятали і про руський світ довкола них. Про це їм нагадували й на місцевих сеймиках, котрі, з огляду на події та порядок денний сеймів у Польському королівстві в 1550-1560-х рр., ставали вкрай важливим елементом тогочасної політики.

References

1. Bilous, N. (2010). Liublinska uniia 1569 r.: istoriohrafichni pohliady ta interpretatsii (do 440-richchia Liublinskoi unii). Ukrains'kyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 1, 65--83. [In Ukrainian].

2. Chlapowski, K. (1984). Realizacja reform egzekucji dobr (1563--1665). Sprawa zasta- wow krolewszczyzn malopolskich. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. [In Polish].

3. Chlapowski, K. (1986). Starostowie w Malopolsce 1565--1668. Spoleczenstwo staropol- skie, IV, 105--178. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. [In Polish].

4. Cynarski, S. (1960--1961). Herburt Walenty h. Wlasnego (1524--1572). Polski Slownik Biograficzny, IX, 453--454. Wroclaw; Warszawa; Krakow. [In Polish].

5. Dworzaczek, W. (1986). Przyjemski Wojciech h. Rawicz (zm. 1571/2). Polski Slownik Biograficzny, XXIX, 191--192. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz: Ossolineum. [In Polish].

6. Kaniewska, I. (1995--1996). Secygniowski (Sancygniowski) Dionizy (Dziwisz) h. Jelita (zm. mi^dzy 1574 a 1576). Polski Slownik Biograficzny, XXXVI, 120--122. Warszawa; Krakow. [In Polish].

7. Kaniewska, I. (1999--2000). Slomowski Stanislaw h. Abdank (zm. 1575). Polski Slownik Biograficzny, XXXIX, 5--7. Warszawa; Krakow. [In Polish].

8. Kaniewska, I. (1985). Sprawa poslow ruskich (Uzupelnienie do diariusza sejmu war- szawskiego 1563/1564 r.). Studia Historyczne, XXVIII, 3, 437--473. [In Polish].

9. Kaniewska, I. (2003--2004). Starozrebski (Starorzebski) vel Sobiejuski Wojciech h. Dol^ga (ok. 1517--1580). Polski Slownik Biograficzny, XLII, 351--366. Warszawa; Krakow. [In Polish].

10. Lulewicz, H. (2002). Gniewow o uni§ ciqg dalszy. Stosunki polsko-litewski w latach 1569--1588. Warszawa: Neriton. [In Polish].

11. Padalinski, U. (2017). Pradstavnitstva Vialikaha Kniastva Litovskaha na Liublinskim soime 1569 hoda: udzel u pratsy pershaha valnaha soima Rechy Paspalitai. Minsk: A.M.Yanushkevich. [In Belarusian].

12. Pawlikowska-Butterwick, W. (2018). Rowni i rowniejsi, czyli jak koneksje na dworze krolewskim pomagaly duchownym w XVI wieku. Jagiellonowie i ich swiat: Centrum a peryferie w systemie wladzy Jagiellonow (221--247). Ed. B.Czwojdrak, J.Sperka, P.W^cowski. Krakow: Societas Vistulana. [In Polish].

13. Rusyna, O. (1998). Ukraina pid tataramy i Lytvoiu. Kyiv: Alternatyvy. [In Ukrainian].

14. Chlapowski, K., Ciara, S., K^dziela, L. i in. (ed.) (1991). Urz^dnicy centralni i nad- worni XIV--XVIII wieku: Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [In Polish].

15. Janas, E., Klaczeski, W., Kurtyka, J., Sochacka, A. (ed.) (1998). Urz^dnicy podolscy XIV--XVIII wieku: Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [In Polish].

16. Gmiterek, H., Szczygiel, R. (ed.) (1993). Urz^dnicy wojewodztwa belskiego i ziemi chelmskiej XIV--XVIII wieku: Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [In Polish].

17. Przybos, K. (ed.) (1987). Urz^dnicy wojewodztwa ruskiego XIV--XVIII wieku: Spisy. Wroclaw: Ossolineum. [In Polish].

18. Klaczewski, W., Urban, W. (ed.) (1991). Urz^dnicy wojewodztwa lubelskiego XVI-- XVIII wieku: Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [In Polish].

19. Opalinski, E., Zerek-Kleszcz, H. (ed.) (1993). Urz^dnicy wojewodztw l^czyckiego i sie- radzkiego XVI--XVIII wieku: Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [In Polish].

20. Sikora, F. (1996--1997) Sieniawski Gunter, wlasciwie Gunter, Guncerz z Sieniawy i Wojnilowa h. Leliwa (zm. ok. 1494). Polski Slownik Biograficzny, XXXVII, 118--119. [In Polish].

21. Yakovenko, N. (2006). Narysy serednovichnoi ta rannomodernoi istorii Ukrainy. Kyiv: Krytyka. [In Ukrainian].

22. Grodziski, S., Dwornicka, I., Uruszczak, W. (Comps.) (2005). Volumina Constitutionum, II, 1. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. [In Polish, Latin].

Размещено на Allbest.ru