З’єднуючи Британську, Російську й Німецьку імперії: родина британського віце-консула Джона Ґрієвза в аванґарді модернізації на Півдні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бердянського державного педагогічного університету

З'єднуючи Британську, Російську й Німецьку імперії: родина британського віце-консула Джона Ґрієвза в аванґарді модернізації на Півдні України

Ігор Лиман

Вікторія Константінова

У другій половині XIX ст. Російська імперія була вимушена стати на шлях модернізації1, який Велика Британія торувала уже впродовж століття. Це було зумовлено, зокрема, і провальними результатами Східної (Кримської) війни з Великою Британією і її союзниками. Початок «Великих реформ» знаменував чергову фазу спостережуваних понад триста років коливань курсу держави від показового протиставлення себе Европі до її наздоганяння із принаймні частковим сприйняттям західноевропейських досягнень за зразок для наслідування.

Британська імперія вельми оперативно зреаґувала на початок змін у Російській імперії після Східної війни, зокрема істотно розширивши свою консульську мережу в стратегічно важливому Чорноморсько-Азовському реґіоні. Нововлаштовані тут консульські установи мали сприяти отриманню британськими підданими максимального зиску з тих нових можливостей, що відкривались у Російській імперії. Своєю чергою, самі британські консули та їхні співвітчизники, які прийняли «виклик нових земель», стали одними з акторів модернізаційних процесів у Російській імперії.

Серед цих акторів помітну роль відіграв британський підданий Джон Ґрі- євз. Прибувши з Німецької імперії до портового міста Російської імперії Бердянська в статусі представника британської фірми “Clayton & Shuttleworth”, він заснував там завод із виготовлення сільськогосподарської техніки, що згодом став найбільшим заводом в Европі у відповідному сеґменті. Іще 1877 р. Ґрієвз пропонував себе на посаду німецького віце-консула в Бердянську, а 1907 р. став віце-консулом Британської імперії, залишаючись на цій посаді в Бердянську аж до 1918 р.

Історія Джона Ґрієвза певною мірою відповідає характеристиці в анонсі біографій осіб із книги “Colonial Lives Across the British Empire: Imperial Careering in the Long Nineteenth Century”: ці персони зробили Британську імперію, а імперія зробила їх Про дискусії в історіографії та авторську позицію щодо модернізації/відсталости Російської імперії див., зокрема: Вікторія Константінова, Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861-1904роки) (Запоріжжя: АА Тандем, 2010). David Lambert, Alan Lester, eds., Colonial Lives Across the British Empire: Imperial Careering in the Long Nineteenth Century (Cambridge: Cambridge University Press, 2006).. Якоюсь мірою - тому що названі особи зробили «імперську кар'єру», переміщуючись у межах самої Британської імперії. На відміну від них, Ґрієвз робив цю кар'єру, перебравшись в іншу імперію - Російську. Тож щодо нього більш коректним буде формулювання, що він зробив Британську і Російську імперії, а ці імперії зробили його.

Прийнятний методологічний інструментарій для вписування case study британського консула і промисловця Джона Ґрієвза в широкі історичні контексти пропонує концепт імперської біографії. Відповідно до цього концепту Тіма Бухена й Мальте Рольфа мультиетнічні імперії були нерозривно пов'язані з життям і кар'єрами еліт: з одного боку, трансформації імперських і професійних структур, модернізаційні процеси визначали кар'єрне просування і повсякдення еліт, а з другого, останні мали можливість продукувати і втілювати в життя власні ідеї, тим самим ініціюючи зміни в імперіях Tim Buchen, Rolf Malte, eds., Eliten im Vielvцlkerreich: Imperiale Biographien in Russland und Цsterreich-Ungarn (1850-1918) (Oldenbourg: De Gruyter, 2015), 32..

Джон Ґрієвз став прикладом нового вектора мобільности акторів і нових практик соціялізації, що формувались під впливом модернізаційних процесів і стимулювали появу нових форм лояльностей, а також поєднання економіки й політики. Тож у цій розвідці ми маємо намір на прикладі Джона Ґрієвза і членів його родини звернути увагу на економічні й політичні еліти Півдня України часів його модернізації як стратегічно важливої складової Російської імперії.

Іншим аспектом, який вписується в концепт імперської біографії і при цьому є доволі показовим для характеристики модернізаційних процесів у реґіоні, на який ми звернемо увагу, є родинні й ділові зв'язки англійця, британського підданого й офіційного представника цієї імперії Джона Ґрієвза з німцями, а також персональний досвід його контактів із владою Німеччини, що особливо цікаво в контексті конкурентної боротьби, яка розгорталась між Британською, Російською і Німецькою імперіями.

Розглядаючи історію Джона Ґрієвза і його родини в тісному зв'язку із теорією модернізації, ми не схильні трактувати модернізацію як «завершальний етап еволюції всіх суспільств» Цит. за: Александр Ковалев, «Модернизация как эволюция типов организации», Социологическое обозрение, Т. 2, № 3 (2002): 69. і ототожнювати її із «вестернізацією» чи то «американізацією». Натомість є сенс слідом за Наталією Яковенко розуміти модернізацію як «успішну метафору», модель описування й пояснення минулого, стрижнем якої є синтезування останнього «в певну цілісність на підставі низки усталених ознак трансформації традиційних суспільств у “модерні”, індустріяльні» Наталя Яковенко, Вступ до історії (Київ: Критика, 2007), 272, 274.. При цьому ми маємо всі підстави погодитись із Райнером Лінднером в тому, що модернізація і в цілому Російської імперії, і її південноукраїнського реґіону не була тотальним і лінійним процесом Див.: Райнер Лінднер, Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) (Київ-Донецьк: ТОВ «ВПП “Промінь”», 2008), 14..

Портові міста Південної України, зокрема й Бердянськ, географічно перебуваючи на периферії Російської імперії, при цьому були «на передньому краї» її модернізаційних процесів. Ще до початку ери «Великих реформ» саме ці порти виступали для імперії як «вікна в Европу», і тут впливи останньої були набагато відчутнішими, ніж у внутрішніх реґіонах Російської імперії. Та й в цілому Південь України, землі якого крок за кроком було відібрано в Османської імперії, вже в останній чверті XVIII - першій половині XIX ст. розвивався як вельми специфічний реґіон, адже його урбанізація, колонізація і господарське освоєння виступали пріоритетними завданнями держави, що прагнула не просто якомога міцніше закріпити Південь під зверхністю офіційного Петербурга, але й на повну використовувати його геополітичний та економічний потенціял. У контексті ж підготовки й реалізації «Великих реформ» відповідні процеси в реґіоні набули нового потужного імпульсу. Хоча, зрозуміло, і тут конкретика модернізації в її чотирьох головних складових (диференціяція соціяльних структур; раціоналізація і секуляризація людського життя, індивідуалізація особистости та її ідентичности, одомашнення природного сере- довища1134, 49 (2014): 206-217; Вікторія Константінова, «Бердянськ кінця ХІХ ст.: особливості складу населення приморського повітового міста Південної України», Музейний вісник,) великою мірою визначалась не так західними зразками, як реаліями самої Російської імперії зі всім її традиційним «вантажем», що робив процес модернізації звивистим, непослідовним і суперечливим Вікторія Константінова, Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861-1904 роки) (Запоріжжя: АА Тандем, 2010).. Джону Ґрієвзу, як і всім іншим акторам цього процесу, слід було зважати на відповідні реалії.

В аванґарді індустріялізації Півдня

Народжений у 1845 р.11 в англійському промисловому Шеффілді, Джон Ґрієвз з дитинства був свідком тамтешньої індустріялізації. Зростаючи в родині, що належала до середнього класу, Джон зміг здобути в університеті

Лондона Politisches Archiv des Auswдrtigen Amts, R 252115, s. 81. освіту цивільного інженера, яка відповідала потребам стрімкого індустріяльного розвитку. Утім, докладати новоздобуті знання з інженерії Ґрієвз вирішив не на батьківщині, а в Російській імперії, де лише кілька десятків років тому був заснований і тепер стрімко розвивався портовий Бердянськ. Загалом для «володарки морів» Британської імперії, в якій «ніколи не заходило сонце», географічна мобільність підданих була звичним явищем. Однак для родини, в якій виріс Джон, це не було типово: його предки мешкали в Шеффілді впродовж багатьох поколінь, і до кінця життя там залишились жити батько і обидва рідні брати Джона.

За деякими даними, молодий інженер опинився на Півдні України, будучи спеціяльно запрошеним Йоґанном Тіссеном із Катеринослава для встановлення тільки-но закупленого обладнання для парового млина. На момент від'їзду до Російської імперії Джону Ґрієвзу було лише трохи більше 20 років “Pioneer of Industries. Late Sheffield Resident's Experiences in Russia”, Sheffield Independent (January 20, 1923): 3..

Чому саме Південь України? Запрошення сюди інженера Ґрієвза зовсім не випадково припало на період, коли в цьому реґіоні Російської імперії в тісному взаємозв'язку розгортались урбанізація та індустріялізація, які потребували кваліфікованих кадрів та імпортної техніки. І Джон Ґрієвз став одним із важливих акторів цих процесів. Оселившись у Бердянську як представник “Clayton & Shuttleworth”, Ґрієвз відкрив там 1876 р. склад сільськогосподарського знаряддя, яке поставляла до Російської імперії ця фірма, а при складі облаштував майстерню. Зумівши швидко зорієнтуватись в умовах змін митних тарифів і збільшуваного попиту на сільськогосподарську техніку, Ґрієвз 1882 р. розпочав виробництво жниварок із самоскидним механізмом Леон Кафенгауз, Развитие русского сельскохозяйственного машиностроения. К вопросу о пошлинах на сельскохозяйственные машины (Харьков: типолитогр. Ю.М. Беркман, 1910), 21-22., а наступного року відкрив у Бердянську власний механічний ливарний завод «9 августа», Одесский Вестник, 221, 18(30).VIII.1886: 3; Весь Бердянск и его уезд. Адресносправочная и торгово-промышленная книга (Симферополь: типо-лит. Звенигородскаго П. Ф. Вересотской и Брахтман, 1911), 29..

За класифікацією, котру використовує Джон МакКей, двома основними джерелами іноземного підприємництва в індустріялізації Російської імперії другої половини XIX - початку XX ст. були представники великих західноев- ропейських корпорацій, що створювали тут свої філії, і «аґресивні індивідуальні зарубіжні промоутери», які були добре знайомі з умовами ведення бізнесу в Російській імперії. При всіх індивідуальних особливостях, спільними рисами представників другої групи була здатність використовувати інвестиційні можливості, залучати капітал із-за кордону, при цьому вкладаючи і власні гроші, а також гроші своїх друзів і партнерів; багато з цих індивідуальних промоутерів були іноземними підприємцями, які постійно мешкали в Російській імперії і добре знали місцеві умови, разом із тим зберігаючи зв'язки із батьківщиною. Як наслідок, вони ідеально відповідали потребам поєднання («шлюбу») місцевих ресурсів із технікою провідних іноземних фірм і капіталами іноземних банків та фондових бірж. У випадку з Джоном Ґрієвзом можемо констатувати, що він, розпочавши свою діяльність у Російській імперії як представник хоч і не корпорації, але великої західноевро- пейської інжиніринґової компанії, що спеціялізувалась на парових машинах і молотарках, згодом став одним із саме тих «аґресивних індивідуальних зарубіжних промоутерів» із абсолютною більшістю названих характеристик.

Заснувавши в Бердянську майстерню, на базі якої невдовзі почав діяти його механічний ливарний завод, Ґрієвз зробив наступний важливий крок: він не став обмежуватись наявними технічними розробками, а почав випускати жниварку власної конструкції, яка була значно дешевша за популярну тоді жниварку Вуда, але при цьому ні в чому не поступалась західному конкурентові за якістю «9 августа», Одесский Вестник, 221, 18(30).VIII.1886: 3..

У 1893 р. виконувач обов'язки віце-консула Великої Британії в Бердянську Ґрін у своєму рапорті до Лондона охарактеризував виробництво Джона Ґрієвза як найбільший завод із виготовлення жниварних машин в Европі (“the largest reaper manufactory in Europe”) Foreign Office. 1894. Annual Series. # 1375. Diplomatic and Consular Reports on Trade and Finance. Russia. Report for the Year 1893 on the Trade & c. of Taganrog (London: Harrison and Sons, 1894): 24-26.. Ця інформація мала резонанс, і відповідну характеристику оперативно повторили видання “The Investor's Monthly Manual” і “The Economist”, а невдовзі її використав у роботі “Fields, Factories, and Workshops” теоретик анархізму Петро Кропоткін, зокрема там було відзначено: «місто Бердянськ може тепер похвалитись найбільшим виробництвом жниварок в Европі, здатним випускати 3 000 машин щорічно».

Для просування своєї продукції Джон Ґрієвз діяв вельми енергійно, широко використовуючи для цього рекламу й різноманітні сільськогосподарські виставки, що їх організовували в різних реґіонах Російської імперії. Відповідно зростав авторитет і самого Ґрієвза. У 1896 р. його запросили зробити доповідь у Нижньому Новгороді на Загальноросійському торгово-промисловому з'їзді Леон Кафенгауз, Развитие русского сельскохозяйственного машиностроения. К вопросу о пошлинах на сельскохозяйственные машины, 17.. Ґрієвзу було надано право використовувати російський імперський герб у рекламі своєї продукції. А 1898 р. англієць отримав подяку російського імператора за енергійну і плідну діяльність «в деле русского сельско-хозяйственного машиностроения» Весь Бердянск и его уезд. Адресно-справочная и торгово-промышленная книга, 30..

Але вже через рік після цієї імператорської подяки виробництво Ґрієвза, яке з 1894 р. номінально належало Торговельно-Промисловому Товариству, перейшло у власність Бельгійського анонімного товариства, і на початку 1900 р. Російський імператор підписав умови діяльности на території його держави цього “Etablissements industriels de Berdiansk John Greaves et Co, Sociйtй anonyme” («Торгово-промислового анонімного товариства Джон Ґрієвз і Ко в Бердянську»). За цими умовами Бельгійське анонімне товариство розпочинало свою діяльність у Російській імперії саме для придбання та експлуатації ливарного й машинобудівного заводу в Бердянську, що належав торговому дому «Джон Ґрієвз і Ко», а також для торгівлі продукцією цього виробництва Полное собрание законов Российской империи (СПб.: Государственная Типография, 1902), Собр. Ш, T ХХ, Отд. I: 36-37.. Товариство випустило 4 000 акцій по 500 франків кожна і 8 000 акцій без визначення вартости Указатель действующих в империи акционерных предприятий. Издание А.И. Дмитриева-Мамонова (СПб.: тип. И. Гольдберга, 1903), 1751..

Утім, вже сама назва Бельгійського товариства свідчила про те, що Джон Ґрієвз аж ніяк не втрачав контроль над заводом. Американський економіст Фред Карстенсен небезпідставно писав, що формальну зміну власника Ґрі- євз провів, між іншим, і для зменшення податкового тягаря способом обходу корпоративних податків на прибуток, який мали сплачувати російські компанії Fred V. Carstensen, “Foreign Participation in Russian Economic Life: Notes of British Enterprise, 1865-1914,” in Gregory Guroff, Fred V. Carstensen, eds., Entrepreneurship in Imperial Russia and the Soviet Union (Princeton: Princeton University Press, 1983): 156..

Реорганізація компанії, що її здійснив Ґрієвз відповідно до законодавства Королівства Бельгія, внесла певну корективу в систему лояльностей цього підданого Британської імперії, який продовжував вести бізнес і мешкати в Російській імперії. Відтепер у Брюсселі був відкритий офіс «Торгово-промислового анонімного товариства Джон Ґрієвз і Ко в Бердянську», і Ґрієвз став часто навідуватись у справах до бельгійської столиці, а 1912 р. за заслуги перед Бельгією (“in recognition of valuable services rendered by him”) король Альберт І нагородив Джона Ґрієвза відзнакою кавалера Ордена Корони “Whitehall, October 22, 1912”, The Edinburgh Gazette (October 29, 1912): 1100..

При цьому основні ринки збуту продукції заводу Ґрієвза продовжували розміщуватись у Російській імперії. Ґрієвз діяв саме з імперським розмахом і аж ніяк не обмежувався реґіоном, в якому розміщувалось його виробництво. Господарське освоєння безкрайніх просторів усе ще аґрарної Російської імперії, у якій відбувалася модернізація, потребувало величезної кількости техніки. Ґрієвз це чудово розумів. Він шукав і знаходив потужні державні замовлення. Серед них - і Переселенського управління, яке постачало сільськогосподарську техніку в Оренбурзьку, Тобольську, Томську, Єнісейську, Іркутську губернії, Уральську, Семирічинську, Тургайську, Забайкальську і Далекосхідну області, а також на острів Сахалін «Деятельность сельско-хозяйственных складов Переселенческого Управления в 1912 году (Из годового отчета складов)», Вопросы колонизации. Периодический сборник под редакцией Г.Ф. Чиркина и Н.А. Гаврилова, 14 (1914): 254, 264.. Склади та (або) контори керованого Ґрієвзом товариства діяли в Маріуполі, Харкові, Челябінську, Семипалатинську й Омську. В останньому саме товариство Ґрієвза стало одним із перших, що налагодили тісні торговельні зв'язки із сибірськими закладами дрібного кредиту, і 1912 р. таких партнерських кредитних товариств Ґрієвз уже мав 50 Елизавета Чедурова, Кооперация Западной Сибири и ее роль в развитии аграрных технологий, 1906-1917 гг. (Диссертация ... кандидата исторических наук: 07.00.02, Барнаул, 2000), 86..

У 1910 р. Лев Кафенгауз, пишучи про підприємство Ґрієвза як про «найбільшого і найсерйознішого» виробника жниварок із самоскидним механізмом, навів дані щодо динаміки виробництва цих машин, що їх надав йому сам Джон Ґрієвз:

Аби впевнено триматись в умовах конкурентної боротьби, Ґрієвз і надалі робив акцент на вдосконаленні техніки. Станом на 1911 р. його завод мав уже десятки відповідних патентів, понад 40 виставкових нагород і 5 закордонних медалей і дипломів, випускаючи на рік 8 000 букерів, 7 000 плугів німецького зразка, 6 500 сівалок, 4 000 лобогрійок, 2 000 жниварок із автоматичним скиданням, 500 сінокосарок і відливаючи на замовлення інших заводів 49 000 пудів ковкого чавуну Весь Бердянск и его уезд. Адресно-справочная и торгово-промышленная книга, 30..

У 1914 р. «Торгово-промислове анонімне товариство Джон Ґрієвз і Ко в Бердянську» із заводом сільськогосподарських машин і знарядь та чавунно-сталеливарним заводом мало основний капітал у 3 мільйони франків, запасний капітал - у 123 082 франки; чисельність робітників становила 1 500 осіб Леон Карлович Езиоранский, Фабрично-заводские предприятия Российской Империи (исключая Финляндию) (Петроград, 1914)..

Утім, того ж року істотні корективи в діяльності заводу Ґрієвза відбулись у зв'язку з початком Першої світової війни, яка спричинила стрімке зменшення попиту на продукцію сільськогосподарського машинобудування і втрату частини кадрів заводу через призов до лав збройних сил Російської імперії. За таких умов британський підданий провів переорієнтацію виробництва на виконання російських військових замовлень. Тепер його завод випускав також скорострільні снаряди Готчкісса H. M. King and E. E. Yeld, compilers, Oundle Memorials of the Great War MCMXIV-MCMXIX (London: printed for Oundle School by Philip Lee Warner, Publisher to the Medici Society Ltd., 1920), 380., гранати й саперні лопатки «Воспоминания Беляевой-Сычевой Е.А. о работе в г. Бердянске в двадцатых годах», в Ба- ханова Л.Ф., Странички желтые листая...: краеведческие очерки (Донецк: Юго-Восток, 2009), 326..

Принципово важливо, що бізнес Ґрієвза у Бердянську розвивався як родинний у тому розумінні, що на ключових позиціях у ньому за всіх формальних змін статусу залишались сам глава сімейства Джон Ґрієвз і його родичі. Тож кажучи про «компанію Ґрієвза», ми ведемо мову саме про родинну справу. Зокрема, Джон Ґрієвз, його дружина Анна (Джейн) і син Георг, які жили разом із Джоном у Бердянську, стояли на чолі Торговельно-Промислового Товариства, якому завод належав від 1894 р. Вже будучи в підпорядкуванні Бельгійському анонімному товариству, станом на 1911 р. завод мав адміністрацію, на чолі якої стояв голова цього товариства Джон Ґрієвз, дирек- тором-розпорядником був його син Георг, а управителем конторою - зять Петро Судерман Весь Бердянск и его уезд. Адресно-справочная и торгово-промышленная книга, 30.. Після початку Першої світової війни один із цехів заводу очолив онук Джона і син Георга Ніколас Ґрієвз, якому тоді не було навіть 17 років. Саме цей цех, у якому працювали 700 робітників, став виконувати військові замовлення, виготовляючи снаряди Готчкісса. Іншим цехом заводу в цей же час керував старший брат Ніколаса Джон Ґрієвз-молодший “Victims of Enemy Hate. Wife of former Sheffield Gentleman Dies in Russia”, Sheffield Independent (January 9, 1917): 2..

Родинний бізнес британця підлаштовувався під реалії Російської імперії, при цьому, своєю чергою, впливаючи на останні. На певному етапі економічним успіхам Ґрієвза було «підставлене політичне плече», і в одній особі стали поєднуватись промисловець Російської імперії і офіційний представник Британської імперії.

Віце-консул Британської імперії

Після того, як 1858 р. до Бердянська було вперше призначено консула Великої Британії, тривалий час особи, які перебували на цій посаді, не суміщали виконання консульських обов'язків з іншими видами діяльности. Британська імперія як у Бердянську, так і в інших містах воліла мати так званих консулів, які не торгували (“non-trading”), що йменувались французькою “Consul de carriиre”. Вони не робили комерційні операції і, зокрема, не вели торгівлю, тобто мали жити на жалування від британського уряду. В цьому були як переваги, так і недоліки. Серед переваг, за спостереженням одного з попередників Джона Ґрієвза на посту британського консула в Бердянську, було те, що таких осіб чиновники Російської імперії сприймали як колег, державних службовців, і поводились із ними відповідно, на відміну від торгових (“trading”) консулів, на думку яких представники російської бюрократії мали зважати, але яких при цьому часто недолюблювали, вважаючи такими, що не заслуговують на високий статус Accounts and Papers. Consular Establishments. Session 6 February - 10 August 1872, Volume LX (London: Harrison and Sons, 1872): 74-75..

При цьому представники Британської імперії як не торгові консули були в явній меншості: серед персоналу десятка наявних у Бердянську іноземних представництв, крім британців, до певного часу не мали права робити комерційні операції тільки італійці Accounts and Papers. Consular Establishments. Session 6 February - 10 August 1872, Volume LX (London: Harrison and Sons, 1872): 75..

Іншою особливістю, яка відрізняла консулів Британської імперії від багатьох їхніх колег з інших держав (і це було безпосередньо пов'язано, зокрема, і з їхнім статусом як чиновників на урядовому жалуванні), було те, що вони представляли за кордоном інтереси лише своєї країни, тоді як вельми поширеною була практика суміщення однією особою функцій представництва інтересів одразу кількох держав Скажімо, у самому Бердянську в другій половині XIX - на початку XX ст. Ян Гаспар Іванчіч представляв одночасно Австро-Угорщину, Швецію і Норвегію, Михайло Пайкос - Грецію і Нідерланди, Франсуа Бонне - Бельгію і Францію, Іван Геммерле - Німеччину й Бельгію, Л. Кауфман - Бельгію і Францію, Андронік Пайкос - Швецію, Норвегію і Нідерланди, Антоніо Сангвінеті - Іспанію і Грецію, Михайло Орсеро - Данію і Австро-Угорщину, Жан Франсуа Бонне - Францію, Данію і Бельгію..

Наприкінці XIX ст. політика Британської імперії щодо формування кадрового складу своїх консульських представництв зазнала змін, і призначення Джона Ґрієвза віце-консулом у Бердянську відповідало цьому тренду. Офіційний Лондон перейняв практику призначення торгових консулів, котрі порівняно з “Consul de carriиre” мали перевагою інтеґрованість у суспільство, в якому повинні були представляти інтереси Великої Британії, і добру обізнаність із місцевою ситуацією. Не кажучи вже про менші витрати британської казни на їхнє утримання.

Тож маємо підстави стверджувати, що саме успіхи Джона Ґрієвза на ниві підприємництва стали причиною того, що йому запропонували пост очіль- ника консульської установи в Бердянську. Призначення авторитетного й багатого промисловця Ґрієвза віце-консулом знаменувало поширення активного поєднання економіки з політикою в практиці визначення складу офіційних представників Британської імперії. За всієї важливости виконання Джоном Ґрієвзом обов'язків на консульській службі, відповідна діяльність для нього все ж була менш значущою, ніж опікування заводом.

Про те, що призначення підприємця представником Великої Британії не було екстраординарною подією, свідчив досвід сусіднього міста-порту Маріуполь: першим і останнім британським консулом там був упродовж 1896-1917 рр. Уільям Шеррінґтон Вальтон - власник графітового заводу в Маріуполі. Будучи торговим консулом, він, як і Джон Ґрієвз, не жив за рахунок урядового жалування, хоча саме на консульські потреби йому щорічно й було виділено певну суму Victoria Konstantinova, Igor Lyman, Anastasiya Ignatova, European Vector of the Northern Azov in the Imperial Period: British Consular Reports about Italian Shipping (Berdyansk: Tkachuk O.V., 2016), 40-44..

При цьому як щодо Вальтона, так і щодо Ґрієвза Британська імперія й надалі дотримувалась принципу несуміщення представництва інтересів одразу кількох держав: обидва були консулами тільки Великої Британії.

Важливо, що сама формальна процедура призначення на консульську посаду передбачала перевірку лояльности не тільки до країни, яку мав представляти претендент, але й до держави, де він мав працювати. Перевірку лояльности до Російської імперії, яку мав пройти Джон Ґрієвз, до того пройшли його попередники на посаді в Бердянську. Після звернення британського посла в Петербурзі до Міністерства іноземних справ Російської імперії із клопотанням про затвердження призначення віце-консула Департамент внутрішніх зносин Міністерства іноземних справ Російської імперії звертався до керівника Таврійської губернії з проханням повідомити, чи немає перешкод для призначення. Керівництво Таврійської губернії і собі зверталось до представників місцевих органів державної влади, причому тут могло спеціяльно уточнюватись, що треба було повідомити про спосіб життя, поведінку й політичну благонадійність претендента. У відповідь представник державної влади укладав рапорт на ім'я Таврійського губернатора, губернатор - рапорт на адресу Департаменту внутрішніх зносин Міністерства іноземних справ про відсутність перешкод для призначення зі свого боку. Остаточне ж рішення приймав сам імператор, уже після чого Сенат за зверненням Міністра іноземних справ або ж його товариша видавав розпорядження за усталеним формулюванням, аби губернське керівництво визнавало претендента віце-консулом і надавало йому в разі потреби допомогу і правосуддя Державний архів Автономної Республіки Крим (ДААРК), ф. 26 (Канцелярия Таврического губернатора), оп. 1, спр. 26281 (О назначении Великобританским вице-консулом в г. Бердянске Вагстофа. 13 ноября 1874 г. - 22 января 1875 г.), арк. 1-7 зв.; ДААРК, ф. 26 (Канцелярия Таврического губернатора), оп. 1, спр. 26564 (О назначении Великобританским вице-консулом в г. Бердянске Гарвей-Роберта Лове (Lowe). 27 ноября 1876 г. - 20 января 1877 г.), арк. 1-7 зв.. Таку ж процедуру узгодження проходили і представники інших держав, яких призначали на консульські посади в Російську імперію ДААРК, ф. 26, оп. 1, спр. 26281, арк. 8-8 зв..

Аналіз рапортів Джона Ґрієвза з Бердянська до Лондона і їх зіставлення із рапортами попередників Ґрієвза на консульській посаді в місті на узбережжі Азовського моря дає підстави стверджувати, що зміст цих рапортів великою мірою відбивав економічні зацікавлення власника заводу сільськогосподарських машин. Тоді як фактично всі попередні консули Великої Британії в Бердянську основний акцент робили на аналізі експортної торгівлі зерновими через місцевий порт, Ґрієвз набагато більше уваги, ніж попередники, приділяв стану місцевої промисловости і передусім сільськогосподарського машинобудування. Ґрієвз аналізував і динаміку імпорту сільськогосподарських машин до Російської імперії з Великої Британії та інших країн. Звичайно, при цьому Ґрієвз давав інформацію і щодо інших питань, які цікавили Лондон, як-от: стан навіґа- ції, вирощування зерна та іншої сільськогосподарської продукції, стан банківської сфери, особливості ринку праці, розвиток металургії і вуглевидобутку в сусідньому Донбасі, розширення залізничної мережі в реґі- оні, розширення мережі закладів освіти, епідеміологічний стан, вартість життя тощо. Фактично зміст консульських рапортів Ґрієвза рефлектував, з одного боку, напрями, цікаві і пріоритетні для самої Великої Британії, а з другого, розуміння пріоритетів самим віце-консулом і його прагнення оцінити перспективи розвитку реґіону саме в ключі модернізаційних тенденцій.

Досліджуючи участь іноземних підприємців у процесі індустріялізації Російської імперії, Джон МакКей називає саме іноземних консулів одними з ініціяторів інвестицій у промисловість країни їхнього перебування: ці консули повідомляли у своїх рапортах про торгівлю й комерцію про ті чи ті можливості для вкладення інвестицій, могли направляти для аналізу зразки мінералів тощо John P. McKay, Pioneers for Profit: Foreign Entrepreneurship and Russian Industrialization, 18851913: Foreign Entrepreneurship and Russian Industrialization, 1885-1913, 87.. Тоді як деякі з попередників Джона Ґрієвза на консульській посаді в Бердянську справді наполегливо пропонували Лондону варіянти просування на російському ринку інвестицій у цю країну, сам він на цій ниві великої активности не проявляв. Принаймні певний час до початку Першої світової війни. Після повернення з німецького полону віце-консул став уже не так обмежуватись констатацією наявного стану речей і почав активніше аналізувати перспективи, пропонувати «рецепти» просування інтересів Великої Британії в реґіоні.

Наочним проявом поєднання економіки й політики (ясно, якщо розуміти останню широко, оскільки консульські установи за визначенням були сконцентровані не на політичних питаннях) в діяльності промисловця і віце-консула Ґрієвза було те, що британське віце-консульство розміщувалось у будівлі заводоуправління підприємства Ґрієвза в Бердянську, на балконі якого був великий герб Великої Британії.

Не менш показово, що коли на піку буремних подій квітня 1917 р. робітники його заводу влаштували мітинґ і силою доставили на нього Джона Ґрієвза, аби той поновив на роботі нещодавно звільнених працівників, Ґрієвз відмовився виконувати вимоги мітинґарів, повідомив послу Великої Британії в Петрограді про неприпустимі дії проти себе, виставив над власним будинком прапор Великої Британії й оголосив, що це житло недоторканне саме як власність британського консула.

Між тим посада віце-консула, яка в певних ситуаціях справді захистила Джона Ґрієвза, мала і зворотний вельми небезпечний бік, який на повний голос дав про себе знати в процесі карколомних геополітичних змін початку ХХ ст. в контексті взаємин Британської, Російської та Німецької імперій.

Ґрієвзи й німці

Реґіон, до якого перебрався з Великої Британії молодий Джон Ґрієвз, ще раніше став новою батьківщиною для численних вихідців з німецьких земель. Наприкінці правління імператриці Катерини ІІ, з 1787 по 1796 рр., основну частку іноземних міґрантів до земель Південної України разом із Північним Приазов'ям становили меноніти. Вихідці з німецьких земель були серед тих перших переселенців, які почали перебиратись до Бердянська ще до одержання ним офіційного статусу міста. Якщо основним заняттям німецьких колоністів сільської місцевости Північного Приазов'я було вирощування зернових, то в Бердянську - садівництво, торгівля і млинарство.

Джон Ґрієвз тісно взаємодіяв як із сільськими, так і з міськими німцями регіону від самого свого переселення. Почати хоча би з того, що, ймовірно, завдяки запрошенню німця Йоґанна Тіссена він і опинився в Російській імперії. модернізаційний імперія сільськогосподарський

Ми виявили документи, які засвідчують контакти Джона Ґрієвза з Міністерством закордонних справ Німеччини вже через рік після відкриття ним складу сільськогосподарського знаряддя в Бердянську, у грудні 1877 р. Саме тоді Ґрієвз звернувся до Берліна із пропозицією своєї кандидатури на посаду віце-консула Німеччини в Бердянську Politisches Archiv des Auswдrtigen Amts, R 252115, s. 81.. Підставою для такого звернення були як родинні зв'язки Ґрієвза із німцями, так і його попередній досвід роботи торговим представником у німецькому Бреслау. Невідомо, як склалась би подальша доля Ґрієвза і його родини, якби цю пропозицію не було відхилено.

Згодом саме німецькі колоністи реґіону, будучи заможними землеробами, становили важливий сеґмент ринку збуту продукції заводу Джона Ґрієвза. Тож зовсім не випадково чимало уваги в рапортах Ґрієвза до Лондона приділялось саме опису вправности німецьких колоністів у веденні господарства. Натомість у тих саме рапортах містилась доволі невисока оцінка якости імпортної продукції з Німеччини, що постачалась до Приазов'я. За твердженням Ґрієвза, німецькі експортери вигравали конкуренту боротьбу в британців і продукція з Вестфа- лії крок за кроком витісняла товари з Бірмінгема й Шеффілда аж ніяк не через якість німецьких товарів, яка могла би бути значно краща, але завдяки прямим контактам із місцевими покупцями, чого не робили британські фірми.

При тому, що компанія Ґрієвза була родинним бізнесом, в її керівництві етнічні німці були представлені навіть більше, ніж англійці. Адже, по-перше, німкенею, а точніше баваркою, була сама дружина Джона Ґрієвза. В Бердянську на місцевий манер її називали Анною Людвигівною, в англомовному середовищі - Джейн Ґрієвз, при народженні ж у Мюнхені у 1845 р. вона фігурувала як Джейн Вільгеміна Спенґрубер. Станом на 1894 р. четвертим і останнім, разом із подружжям Ґрієвзів і їхнім сином Георгом, членом керівництва Торговельно-Промислового Товариства, якому належав завод у Бердянську, був Олександр Зуккау. А це - ніхто інший, як віце-консул Німеччини в Бердянську часів, коли Джон Ґрієвз обіймав посаду віце-консула Великої Британії Central-Blatt fьr das Deutsche Reich (Berlin, 1912): 277; Памятная книжка Таврической губернии на 1914 год (Симферополь: Таврическая губернская типография, 1914), 137.. Станом на 1911 р. Зуккау вже не був у складі керівництва виробництва в Бердянську. Натомість разом із Джоном і Георгом Ґрієвзами там перебував меноніт Петро Судерман. Промовистою є та обставина, що німець став управителем контори заводу «Джон Гриевз и Ко» після того, як одружився із донькою Джона Ґрієвза Емілією. Посівши одну з ключових позицій у керівництві компанії тестя-британця, Петро Судерман за одним із трендів модернізаційних часів зробив інший крок у соціяльній мобільності - став гласним міської думи Бердянська, фігуруючи при цьому як «бердянський купець» Торгово-промышленный указатель и путеводитель по городу Бердянску. Издание первое, 1915 года (Бердянск: типография М. Дорошенко, 1915), 18-19..

Одруживши доньку з Петром Судерманом, Джон Ґрієвз породичався з впливовим не тільки в Бердянську, але й загалом у реґіоні менонітським кланом Судерманів. Батько Петра Ісаак Якович Судерман експортував зерно через Бердянський порт, певний час був гласним Бердянського повітового земського зібрання.

Шлюб доньки Джона Ґрієвза із Петром Судерманом, від якого народилось четверо онуків англійця, які були менонітами, не став єдиним зв'язком, що поєднав родини Ґрієвзів і Судерманів. Племінниця Джона Ґрієвза Амі Еве- лін Ґрієвз, яка була запрошена із Шеффілда до Бердянська на весілля своєї двоюрідної сестри Емілії із Петром Судерманом і за вибором Джона Ґрієвза виконувала почесну функцію дружки, саме на тому весіллі познайомилась із рідним братом нареченого Яковом Ісааковичем Судерманом. Англійка і німець швидко заприязнилися і вже невдовзі, 1900 р., побрались.

Після одруження Амі Евелін оселилась із чоловіком на хуторі, що належав клану Судерманів, на річці Кривий Торець біля Костянтинівки. Коли ж хутір збанкротував, родину племінниці врятував від скрути Джон Ґрієвз, взявши Якова Судермана до себе на роботу як аґента з продажу сільськогосподарських машин Amy E. Greaves Sudermann Enss, Winding Trails: From Sheffield to the Steppes and Beyond: a Memoir 1899-1915, 103..

У залученні родичів-німців до діяльности своєї компанії, зокрема і як аґен- тів-комівояжерів, Ґрієвз керувався не тільки шляхетним бажанням матеріяль- но їх підтримати. Тут був і суто прагматичний розрахунок: як він зізнавався виконувачу обов'язків віце-консула Великої Британії в Бердянську Спіро Га- бріелі, пошук чесних аґентів був найактуальнішим завданням його бізнесу; виробники Бердянського повіту навіть почали вести «чорну книжку», куди, аби вберегти інших, записували інформацію про нечесних аґентів # 2265. Annual Series. Diplomatic and Consular Reports. Russia. Report for the Year 1898 on the Trade and Commerce of Taganrog and District (London: Harrison and Sons, 1899): 28.. Винайма- ти за аґента родича було для Ґрієвза певною ґарантією від шахрайства.

Немає нічого дивного в тому, що навіть малолітні діти племінниці Джона Ґрієвза майже однаково вправно розмовляли англійською, німецькою і російською мовами Amy E. Greaves Sudermann Enss, Winding Trails: From Sheffield to the Steppes and Beyond: a Memoir 1899-1915, 111-112.. Коли перший чоловік племінниці Джона Ґрієвза помер від тифу 1909 р., Амі Евелін Ґрієвз Судерман вдруге одружилась знову із нім- цем-менонітом, і за кілька років виїхала з ним і дітьми як від першого, так і від другого шлюбу з Російської імперії до Берліна, аби чоловік здобув освіту в місцевій євангельсько-біблійній школі та університеті Гумбольдта. Вельми показово, що в своїх мемуарах Амі Евелін зафіксувала, що, перетнувши німецький кордон, їхня родина «знову була у високоцивілізованій країні».

Надзвичайно драматичною і одночасно показовою сторінкою у трикутнику Британської, Російської та Німецької імперій у родинному вимірі Ґрі- євзів стала Перша світова війна. Одразу після її початку Амі Евелін із чоловіком і дітьми вирішила залишити Берлін і переїхала до свого батька в Шеффілд, а звідти невдовзі еміґрувала до США.

Відповідні географічні переміщення відбувались у житті самого Джона Ґрієвза і його дружини. На момент початку Першої світової вони саме вирушили на відпочинок до Карлсбада. Дорогою Ґрієвза, як підданого і консула ворожої Німеччині країни, затримали в Дрездені, і він тільки якимось дивом зумів домовитись про своє переведення з родиною до Мюнхена, під домашній арешт у квартирі рідного брата Джейн Вільгеміни. Дуже показово, що цей брат, який служив високопоставленим чиновником у Генеральному поштовому офісі в Мюнхені, палко підтримував німецький мілітаризм і його ідеологію, покладав провину за війну на англійців і прихистив родичів, тільки розраховуючи отримати за це від Ґрієвза чималі гроші. Коли ж цей розрахунок не виправдався, брат став знущатись із сестри, стежити за нею, підозрюючи у шпигунстві, і попередив: щойно вона скаже бодай щось проти німецької влади чи німців, він не сумніваючись віддасть її під арешт як ворога Німеччини “A Consul in Germany. Put in a Common Gaol”, Nantwich Guardian (April 30, 1915): 5.. Самого ж 70-річного Джона Ґрієвза невдовзі насправді кинули за ґрати. Джейн Вільгеміна намагалась розчулити німецьку поліцію, кажучи про те, що вона сама баварка за народженням. Утім, це лише спричинило спалах люті німецьких правоохоронців, які тепер, у розпал війни, трактували сам факт одруження Джейн Вільгеміни з британцем чи не як національну зраду і кричали, що оскільки вона вступила у такий шлюб, то і має вважатись належною до «ненависної раси» англійців “A Consul in Germany. Put in a Common Gaol”, Nantwich Guardian (April 30, 1915): 5..

Як згадувала Джейн Вільгеміна, під час відвідин чоловіка в мюнхенській в'язниці вона щодня чула на вулицях, що Бог має покарати «цих англійських убивць» Ibid.. Попри таку атмосферу, допомога прийшла не звідкись, а з Берліна, від поки не з'ясованого німецького високопосадовця, що був давнім другом родини Ґрієвзів. Той зміг облаштувати так, аби за справу визволення британського віце-консула Джона Ґрієвза взявся консул тоді ще нейтральних Сполучених Штатів Америки. Згодом до розв'язання справи долучилась і британська дипломатія. І Ґрієвза після довгих поневірянь наприкінці березня 1915 р. таки звільнили Parliamentary Papers, Volume 84 (H. M. Stationery Office, 1916). в обмін на 5 або 6 німецьких високопоса- довців, яких утримували у Великій Британії. Тільки-но в'їхавши після звільнення чоловіка до безпечної Швейцарії, дружина Джона Ґрієвза виклала всі обставини своїх поневірянь у Німеччині в листі до родички, яка мешкала в англійському Нантвічі. Система лояльностей німкені - дружини британського віце-консула - досить недвозначно маркована тим, що Джейн Віль- геміна наполягла, аби цей її лист родичка опублікувала в газеті, щоб з нього британці могли дізнатись, «якими лютими тваринами є німці» “A Consul in Germany. Put in a Common Gaol”, Nantwich Guardian (April 30, 1915): 5..

Тепер, однозначно сприймаючи Німецьку імперію як ворога, Ґрієвзи, деякий час побувши у Великій Британії, повернулись до Російської імперії. Це було цілком логічно і передбачувано: у Бердянську жили їхні діти й онуки, розміщувалась їхня нерухомість, надалі діяв їхній завод, нарешті, чекали на виконання консульські обов'язки. За час відсутности Ґрієвза в Бердянську й загалом у Російській імперії як позиції німців, так і ставлення до них вельми змінилися. Невдовзі після початку війни німецькі консульства були закриті, не тільки піддані Німецької імперії, але й етнічні німці опинились під підозрою, а Німеччина, як писав сам Джон Ґрієвз 1917 р., перестала бути конкуренткою на місцевому ринку парових молотарок і керосинових двигунів “Agricultural Implements in Russia”, Weekly Bulletin, Published by the Department of Trade and Commerce, 700 (June 25, 1917): 480-481..

Вплив глобальних геополітичних процесів, прямо пов'язаних також із військовою і політичною боротьбою імперій, на розвиток подій на українських землях і безпосередньо в Бердянську, 1918 р. конкретизувався, зокрема, і у вже другому арешті Джона Ґрієвза німцями. Цього разу - тими, які увійшли до Бердянська за умовами Брестського миру. 16 липня 1918 р. Ґрієвз, а також консули, які представляли в Бердянську інтереси трьох інших ворожих Німецькій імперії держав - Франції, Греції та Італії, - були заарештовані у власних будинках Friedensstimme (Juli 27, 1918): 6.. Уже невдовзі їх було інтерновано до Німеччини. Разом із Джоном Ґрієвзом насильно вивезено до околиць Берліна і його сина Георга й онука Джон Ґрієвза-молодшо- го. І тільки після підписання Комп'єнського перемир'я Ґрієвзи були звільнені Heinrich Ediger, Erinnerungen aus meinem Leben (Karlsruhe, 1927), 32..

Родину спіткала й інша трагедія: буквально за два тижні до завершення Першої світової загинув у повітряному бою проти німців над Бельгією онук Джона Ґрієвза Ніколас, який виїхав із Бердянська до Шеффілда ще 1917 р., аби вступити до Королівських військово-повітряних сил H.M. King and E.E.Yeld, Compilers, Oundle Memorials of the Great War MCMXIV-MCMXIX, 380; Sheffield Evening Telegraph (November 25, 1918): 3..

Після звільнення в листопаді 1918 р. Джон Ґрієвз вирішив їхати із Берліна вже не до Бердянська, а до Шеффілда, де й залишився до смерти.

Його ж син і онук повернулись із Берліна до Північного Приазов'я, маючи намір відновити там промислову діяльність. Утім, подальше розгортання подій і прихід до влади більшовиків уже не дали Ґрієвзам шансу надалі залишатись в аванґарді модернізаційних процесів у реґіоні.

Лояльності, практики соціялізації і повсякдення

Для розгляду лояльностей вельми показово, що об'єктивно завод у Бердянську, що його створив і очолив підданий Великої Британії Джон Ґрієвз, економічно сприяв розвитку Російської імперії, при цьому обмежуючи можливості просування тут британської сільськогосподарської техніки. Вже у згадуваному рапорті за 1893 р. один із попередників Ґрієвза на консульській посаді констатував, що попит на британську сільськогосподарську техніку в реґіоні постійно зменшується, тоді як місцева промисловість не встигає за попитом на жниварки, який збільшується значно швидше за темпи розширення виробництва. Навіть більше, місцеві жниварні машини стали замовляти як за кордон (зокрема, у Румунію та Болгарію), так і в різні реґіони самої Російської імперії, разом із розташованими на Тихоокеанському узбережжі Foreign Office. 1894. Annual Series. # 1375. Diplomatic and Consular Reports on Trade and Finance. Russia. Report for the Year 1893 on the Trade & c. of Taganrog (London: Harrison and Sons, 1894): 24-26..

Попри те, що діяльність заводу Ґрієвза обмежувала можливості просування британської сільськогосподарської техніки на внутрішній ринок Російської імперії, виходець із Шеффілда підтримував і бізнесові контакти передусім із колеґами зі своєї малої батьківщини. У британському консульському рапорті за 1887 р. повідомлялось, що Бердянськ закуповував деталі сільськогосподарських машин саме з Шеффілда. Через 2 роки віце-консул Великої Британії в Бердянську Гарві Роберт Лоу інформував Лондон, що англійські товари в цій частині Російської імперії тепер траплялися рідко, але ті нечисленні замовлення, які робили надалі, прибували із того самого Шеффілда. При цьому, як згадувала його племінниця, Джон Ґрієвз час від часу навідувався до Шеффілда у справах бізнесу. Продукцію сільськогосподарського машинобудування Ґрієвз імпортував і на початку ХХ ст. Российский государственный исторический архив, ф. 1276 (Совет Министров (1905-- 1917), оп. 25, д. 17, л. 47..

Вельми показово, що в консульських рапортах Ґрієвза з Бердянська до Лондона про стан сільськогосподарського машинобудування прозоро проглядало домінування позиції та інтересів не британського консула, але промисловця Російської імперії. Найбільш рельєфно це видно в тих частинах рапортів 1909-1912 рр., де Ґрієвз жалівся на нерівність умов, у яких доводиться конкурувати російським і закордонним виробникам у зв'язку із звільненням останніх від необхідносте сплачувати ввізне мито за деякі види товарів, тоді як місцевих товаровиробників оподатковували. У рапорті ж за 1913 р. Ґрієвз не приховував свого задоволення запровадженням закону, який передбачав премії виробникам певних видів сільськогосподарських машин, виготовлених на території Російської імперії з місцевих матеріялів, що дозволяло їм успішніше конкурувати з імпортною безмитною продукцією.

Між тим Ґрієвз, будучи британським консулом і підданим Великої Британії, у своїх рапортах до Лондона цілком співчував Британській імперії в її конкуренції з Німеччиною та США, звертаючи увагу на слабкі сторони позицій його батьківщини в цій конкуренції і в деяких випадках пропонуючи заходи для покращення ситуації.

Через деякий час після того, як до системи лояльностей Джона Ґрієвза через бізнес-інтереси додалась ще й бельгійська складова, склалась вельми показова для імперіялізму ситуація. У розпал Першої світової, коли Джон Ґрієвз як британський віце-консул перебував у німецькому полоні, а його завод у Бердянську виконував військові замовлення Російської імперії, в окупованому німцями Брюсселі надалі діяв офіс «Торгово-промислового анонімного товариства Джон Ґрієвз і Ко в Бердянську», де раз на рік скликали чергові загальні збори товариства Gesetz- und Verordnungsblatt fьr die okkupierten Gebiete Belgiens (Januar 8, 1916, # 163): 1495..

Соціялізація багатого британця в бердянській громаді відбувалась за всіма «законами жанру» часів імперської модернізації. Осівши в реґіоні «всерйоз і надовго», Джон Ґрієвз вивчив російську мову, самі бердянські мешканці стали звертатись до нього на напівмісцевий манер Джон Едуардович, а його син Георг іноді фігурував взагалі як Георгій Іоаннович Державний архів Запорізької області (ДАЗО), ф. 5593 (Покровская церковь г. Бердянска Бердянского уезда Таврической губернии), оп. 1, спр. 46 (Метрическая книга регистрации актов гражданского состояния за 1895 год), арк. 40 зв. - 41.. Як і багато інших фінансово впливових городян, Ґрієвз увійшов до складу низки місцевих інституцій. Причому, що важливо для розуміння пріоритетів місцевого суспільства, він був запрошений до цих інституцій ще до того, як став віце-консулом Великої Британії. Ще до 1905 р. Джон Ґрієвз був членом Таврійської губернської з фабричних справ присутности. Крім того, його обрали головою Бердянського благодійного товариства. Згодом Ґрієвз став членом Бердянського біржового комітету Весь Бердянск и его уезд. Адресно-справочная и торгово-промышленная книга, 37.. Промисловця й членів родини реґуляр- но запрошували на різноманітні заходи, на обіди і прийоми, які влаштовували представники місцевих еліт. Неодмінним атрибутом світського життя було відвідання місцевого театру, і там за Джоном Ґрієвзом була закріплена окрема ложа, в якій родина дивилась усі прем'єри Amy E. Greaves Sudermann Enss, Winding Trails: From Sheffield to the Steppes and Beyond: a Memoir 1899-1915, 45..

При цьому, за спостереженням його племінниці, Джон Ґрієвз залишався справжнім англійцем навіть у своїх виразах, попри багаторічне проживання далеко від батьківщини й щоденне використання інших мов і дру- жину-німкеню. Щодо останньої, то племінниця, ніжно її люблячи, все ж потішалась з її вимови і писала, що «тітчина англійська була ще дуже німецькою», бо та ніяк не могла вимовляти “th” і вимовляла на кшталт “Ach, doze are our grandchildren; zey are some leetle rascals. Ze old voman ees zeir nurse, you see”.

Важливою складовою соціялізації, вкорінення британця і його родини в місцеву бердянську громаду було досягнення духовної споріднености через участь у хрещенні й вінчанні. Причому, що цілком відповідало трендам поліконфесійного реґіону в умовах модернізації, належний до англіканської церкви Джон Ґрієвз і його дружина католичка Анна (Джейн) ставали хресними батьком і матір'ю, а також були восприємниками під час вінчання православних. Цікаво, що Джон Ґрієвз через відсутність у Бердянську англіканської церкви відвідував служби в лютеранській кірхі Amy E. Greaves Sudermann Enss, Winding Trails: From Sheffield to the Steppes and Beyond: a Memoir 1899-1915, 31..