Матеріальне становище населення України за життя П. Куліша

Анотація

У статті досліджується матеріальне становище населення України за життя П. Куліша. Сам мислитель перебував на високоотачуваній державній службі при доволі сприятливому режиму роботи, який дозволяв вільно працювати над різними проектами маючи побічні джерела доходів. До того ж завдяки натхненній кропіткій праці він почав просуватися по службовій драбині отримуючи вищі управлінські посади які, відповідно, передбачали підвищене грошове утримання. Однак важкий стан здоров'я не дав змоги йому продовжити кар'єру чиновника і він був змушений вийти у відставку. Бюджет П. Куліша мав позитивне сальдо, а це своєю чергою дало можливість митцю поступово розрахуватися з кредиторами. Добробут освітян, лікарів та чиновників був набагато кращим порівняно з студентами та селянами. Студенти нерідко проживали у доволі скрутних матеріальних умовах. Утім благодійні організації та адміністрація навчальних закладів намагалися поліпшити їх життєзабезпечення. У медичних працівників та лікарів диференціація заробітної плати була доволі значною, адже крім основного грошового жалування вони отримували доплати. Матеріальне становище селян залишалось скрутним. Однак поступово вдосконалювалось їх харчування. Зростало споживання цукру, картоплі, приправ та ін. Спостерігалось поліпшення у сфері використання одягу та взуття. Споживання житлових послуг, побутових вигод, харчових продуктів та одягу і взуття вищими верствами населення було на достатньому рівні як через їх високу платоспроможність, так і через розвиток науково-технічного прогресу. Завдяки широкому запровадженню залізничного та трамвайного транспорту поступово розвивалася як міська, так і міжміська та міжнародна транспортна мережа. Витрати на проїзд були незначними. Недосконалими залишались санітарний стан, забезпечення предметами гігієни та медичне обслуговування. Завдяки широкому поширенню книгодрукування неухильно розвивався ринок задоволення освітніх, культурних та інформаційних потреб. Зростала кількість різних театрів, музеїв, виставок, цирків та ін. Ціни на їх відвідування були доступними.

Ключові слова: матеріальне становище, П. Куліш, добробут, потреби, споживання, освітяни, студенти, селяни.

Abstract

V. B. Molchanov Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ -- early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

(Kyiv, Ukraine),

MATERIAL SITUATION OF THE POPULATION OF UKRAINE IN THE LIFE OF P. KULISH

The article examines the material situation of the population of Ukraine in the life of P. Kulish. The thinker himself was in a highly paid public service with a fairly favourable mode of work, which allowed working freely on various projects with side sources of income. In addition, thanks to his hard work, he began to move up the career ladder, earning senior management positions, which, accordingly, provided for increased financial retention. However, his poor state of health prevented him from pursuing his official career and was forced to resign. P. Kulish's budget had a positive balance, which in turn allowed the artist to gradually settle with the creditors. The well-being of educators, doctors and officials was much better than that of students and peasants. Students often lived in difficult financial conditions, but both the charities and the administration of educational institutions tried to improve their livelihoods. For medical practitioners and doctors, wage differentiation was quite significant, because in addition to the basic salary they received additional payments. The financial situation of the peasants remained difficult. However, their nutrition gradually improved. Consumption of sugar, potatoes, spices, etc. has increased. Improvements in the use of clothing and footwear were observed. Consumption of housing services, household goods, food and clothing and footwear of the upper classes was at a sufficient level both because of their high solvency and through the development of scientific and technological progress. Due to the widespread introduction of rail and tram transport, both urban and long-distance and international transport networks have gradually developed. Travel costs were insignificant. The sanitary condition, provision of hygiene items and medical care remained imperfect. Due to widespread printing, the market for meeting educational, cultural and information needs has been steadily developing. The number of different theatres, museums, exhibitions, circuses and more has increased. Prices for their visit were affordable.

Keywords: financial status, P. Kulish, welfare, needs, consumption, educators, students, peasants.

Основна частина

Серед плеяди видатних діячів українського національного відродження ХІХ ст. знаковою постаттю постає непересічна особистість видатного українського письменника, політичного і громадського діяча, автора першої української граматики, яку український народ на честь її автора з любов'ю назвав “кулішівкою”, Пантелеймона Куліша. Сучасні вітчизняні дослідники постійно звертаються до його творчої наукової спадщини.

Водночас, якщо життєвому шляху, громадській і політичній діяльності та науковим досягненням цієї видатної особистості присвячена значна увага дослідників, то відповідні особливості тієї історичної епохи, в якій жив Пантелеймон Куліш, зазвичай, залишались поза увагою переважної більшості авторів. У зв'язку з цим, на нашу думку, дослідження історичних умов життя та діяльності П. Куліша дасть можливість більш багатогранно підійти до творчого аналізу його наукових і громадськополітичних досягнень.

Важливим фактором, який визначає атмосферу тих часів, коли жив і творив мислитель, є як його матеріальне становище, так і людей, котрі оточували П. Куліша, впливаючи на формування його громадсько-політичних поглядів, творчості та наукової діяльності. Зважаючи на той факт, що в умовах нинішньої глобальної економічної кризи проблема матеріального становища широких верств населення України має неабияку актуальність, за нашим переконанням, дослідження змін матеріального становища різних категорій громадян в минулі часи дасть можливість відстежити з точки зору історичної ретроспективи як змінювався добробут населення України під впливом різних політичних, економічних і соціальних змін, які відбувалися на території підросійських земель України протягом “довгого” ХІХ ст.

На сучасному етапі матеріальне становище людей науковці тісно пов'язують з поняттям життєвого рівня. Останнє є доволі складним і містить у собі низку різноманітних показників. Загалом життєвий рівень розглядають як соціально-економічну категорію, котра характеризує ступінь задоволення фізичних, духовних та соціальних потреб людей. Він передбачає не лише задоволення потреб фізичного життя, а й потреб, народжених певними суспільними умовами, за яких люди перебувають та виховуються. Цей рівень визначається, з одного боку, ступенем розвитку самих потреб людей, з іншого -- кількістю і якістю життєвих благ та послуг, призначених для їхнього задоволення. Він пов'язаний з відтворенням головної виробничої сили суспільства -- населення. Життєвий рівень є відображенням соціального стану суспільства і характеризується системою кількісних і якісних показників: загальним обсягом споживчих благ, реальними доходами населення, рівнем споживання продовольчих та непродовольчих товарів і послуг, обсягами заробітної плати, громадських фондів споживання, умовами праці, тривалістю робочого дня та вільного часу, житловими умовами, розвитком освіти, охорони здоров' я та ін. Його динаміка та диференціація обумовлені ступенем розвитку виробничих сил та пануючих виробничих відносин. На життєвий рівень вирішальний вплив мають політика та ідеологія, а також рівень розвитку виробництва предметів споживання. Крім того, він визначається обсягами національного багатства та залежить від накопиченого особистого майна людей. Негативний вплив на рівень життя населення має безробіття та аграрне перенаселення1.

Зважаючи на вищесказане, метою даної розвідки є вивчення змін різних аспектів добробуту як самого П. Куліша, так і представників різних соціальних груп на теренах підросійських земель України в ХІХ ст. Поза всяким сумнівом, ґрунтовне вивчення матеріального становища окремих категорій населення за часів П. Куліша вимагає більш ретельного аналізу, однак, брак джерел та не розробленість цієї теми у вітчизняній історіографії наштовхує на думку про здійснення такого роду наукової розвідки лише по певних, виявлених нами, фактах.

Якщо торкнутися добробуту П. Куліша, слід сказати, що: “Матеріяльне положення Куліша, що від катастрофи в 1847 р. ніколи не було світле, з кінцем 1863 р. стало майже безвихідне. Спроби з хутірним хазяйством, упадок з трудом придбаної друкарні, в котру вложив чимало грошей, а також деякі видавництва, загнали його в довги, яких не було чим сплачувати. Згадуючи свої переживання в пізнішім листі до одного зі своїх приятелів, Куліш писав: "В 1864 році я находився в положенню невиплатного довжника, почасти ізза захоплення українською ідеєю до величезного ентузіязму. З сього прикрого й безвихідного положення спас мене Мілютін...". Не було іншого виходу, як шукати урядової посади, котра дала би йому спромогу до дальшого існування, заспокоєння своїх вірителів, а може й виконання деяких плянів, з котрими від довшого часу носився, от хоч би видавання українського журналу”.

У пошуках заробітку і для того, щоб розрахуватися з боргами та покращити своє матеріальне становище Куліш приїхав до Санкт-Петербурга, де була можливість обійняти високооплачувану посаду на державній службі. “Були се значні, керівничі та при сім добре платні посади, бо призначували їм по 300 карб. річної платні, а крім сього по 1000 карб. на обїздки. Для порівняння згадати б, що гімназійні вчителі побирали тоді по 600-800 р. річно”.

Разом з тим, П. Куліш не погоджувався на такі посади і, шукаючи більш високооплачувану службу в Російській імперії, переїхав до Варшави. “Про сю свою кандидатуру” Куліш писав Д. Каменецькому пізніше, вже після приїзду до Варшави: “Проти назначення мене директором один "чин" спротивився тому, що він поручав двох своїх директорів, але їх не прийняли на тій підставі, що їх не знають особисто. А що мене також не знали особисто, то великий чин побідив малого чина його ж оружієм, відказуючися затвердити моє назначення. Я й радий сьому, бо у Варшаві місце вже віддане, а на провінцію мені відсіля не хотілося б їхати більше, ніж із Петербурга. Служба на провінції була би для мене дуже утяжлива навіть при найліпших матеріальних умовах” .

Як видно зі слів Куліша, він не бажав втрачати можливість перебування у вирі соціально-політичного життя і прагнув отримати службу в одному із значних адміністративних центрів Російської імперії. Таким місцем виявилася столиця Польщі: “У Варшаві справа швидко прийняла корисний оборот і Куліш мав незабаром можливість навіть вибирати між двома добре платними посадами. З одного боку Арцімович, котрий улаштовував своє бюро, жертвував йому місце в кодифікаційній комісії з платнею в 300 карб. в рік. З другого боку була спромога приміститися в тім уряді, до котрого Куліша спрямував Мілютін, а саме в установчім комітеті”.

Таким чином П. Куліш отримав можливість навіть вибирати між двома високооплачуваними державними посадами кращу: “А що Арцімович запрошував Куліша на посаду з платнею 3000 карб. в рік, то Соловйову не випадало давати йому менше, тому предложив 3600 карб. річно, платних від 1 грудня 1864 р. Куліш волів остати в установчім комітеті і прийняв запрошення Соловйова. Запевнившися згодою з боку намісника, Соловйов вніс справу на засідання установчого комітету, котрий на зсіданню 5 (17) січня 1865 р. прийняв до відома, що губернський секретар Пантелеймон Олександрович Куліш на підставі апробати намісника з 23 грудня (4 січня) 1864 р. став приділеним до установчого комітету (“состоящим при комитетъ”) з платнею 300 карб. місячно. Особливо радувала його та обставина, що як урядовець до окремих доручень не був зв'язаний канцелярськими приписами і не мусів відсиджувати урядових годин у бюрі, а виконував поручені йому роботи дома і тільки двічі в тиждень являвся у начальника для усного обговорення ділових справ .

Крім основного заробітку П. Куліш мав можливість ще й підробляти та отримувати матеріальну допомогу від відомих меценатів: “Арцімович задумав видати збірник матеріялів для устрою місцевої адміністрації в російськім перекладі і Куліш перебрав на себе редакцію, за що діставав окрему винагороду 1500 карб. річно.... За протекцію кн. Черкаського дістав 27 марта 1866 р. одноразову підмогу 1200 карб.”

Як свідчать вищенаведені дані, після довгих поневірянь П. Кулішу все ж доля посміхнулась і він отримав високооплачувану посаду державного чиновника з якнайкращими умовами праці. Просування по службі не змусило довго себе чекати: “Незабаром указом з Царського Села 26 червня (10 липня) 1866 р. цар іменував Куліша директором відділу духовних справ у Польськім Королівстві, а 19 (31) липня Куліш перебрав вже свій новий уряд. Платню тепер йому підвищено на 5062,5 карб., так, що разом з винагородою за редагування "Сборника" діставав 6562,5 карб. річно” .

Проте згодом П. Кулішу довелося відмовитися від цієї посади: “Він вернув на своє попереднє місце з підвищеною на 900 карб. платнею й разом з винагородою за редагування "Сборника" мав 6000 карб. річного доходу, тобто тільки на 562,5 карб. менше ніж за піврічний час виснажуючого його фізично й морально директорування, котрого сам хотів збутися”.

Разом з тим, через хворобу П. Кулішу невдовзі довелося залишити службу. При виході у відставку “...окремим встановленням намісник поручив виплатити йому на відхідне за попередні праці окремий додаток у висоті цілорічної платні, тоб-то 4500 карб.; при сім поручив папери й урядування передати своєму наслідникові Ревякіну”.

Крім того, після закінчення роботи над “Сборником” при віддані його до друку П. Куліш отримав окрему нагороду: “...За се крім звичайної редакційної платні дістав після закінчення видавництва окремо 2000 карб. нагороди”. Оскільки П. Куліш займався активною видавничою діяльністю, викликає інтерес прибутковість видавничої справи в ті часи. У зв'язку з тим, що фінансових документів по здійсненню видання праць П. Куліша за його життя не залишилось звернімося до подібної документації інших авторів. Особливе зацікавлення представляє “Переписка С. М. Ходецкого с книжными магазинами Д. Е. Кожанчикова, А. Смирдина, И. Глазунова, Салаева и др. о продаже его книги "Уроки естественной истории" для учащихся девиц и юношества, письмо художника Петрова об издании атласа для нее и др. материалы. 1859-- 1861 гг.”11.

Зі сторінок цієї справи дізнаємося, що “Расходы по изданию "Уроков естественной истории"”, які здійснювалися у м. Києві мали такий вигляд:

“5-го сентября дано смотрителю Шпрангеру для покупки в лавке Кочубея 24 стоп бумаги по 5 руб. стопа -- 120 руб.

15 сентября дано наборщику -- 1 руб.

7 октября дано наборщику -- 1 руб.

25 октября дано наборщику -- 1 руб.

30 октября дано типографскому мальчику -- 15 коп.

8 ноября дано наборщикам -- 2 руб.

4 декабря дано Шпрангеру еще на 2 стопы бумаги -- 10 руб.

22 декабря дано наборщикам -- 3 руб.

Типографским мальчикам на новый год -- 40 коп.

15 января остальным наборщикам согласно обещания -- 1 руб. 50 коп.

На водку палитурщику и извозчику за доставку книг -- 1 руб. 40 коп.

Уплочено в типографии -- 198 руб. 67,5 коп.

Всего расходов по типографии -- 340 руб. 12,5 коп.

(Общие расходы)

Печатание -- 240 руб. 12,5 коп.

Пересылка -- 61 руб. 3 коп.

Мелочи -- 9 р. 64 коп.

Всего -- 418 р. 36,5 коп.

Еще -- 7 р. 57 коп.

Всего продано 510 екз. Выручено -- 776 руб. 65 коп.

Доход -- 358 р. 28,5 коп.”.

Як видно з вищенаведених даних, друкування і продаж своїх творів науковцями та викладачами у середині ХІХ ст. у м. Києві було доволі прибутковою справою, яка в досить короткий період давала високий доход. Тим більше, що такий вид діяльності, як свідчить калькуляція, не підлягав оподаткуванню з боку держави.

Узагальнюючи зазначені факти можна стверджувати, що П. Кулішу вдалося знайти високооплачувану державну службу при доволі сприятливому режимі роботи, який дозволяв вільно працювати над різними проектами, маючи побічні джерела доходів. До того ж, завдяки натхненній кропіткій праці, П. Куліш почав поступово просуватися по службі, отримуючи вищі управлінські посади, які, відповідно, передбачали підвищене грошове утримання. П. Куліш міг отримувати і доходи від публікації власних творів. Однак важкий стан здоров'я П. Куліша не дав змоги йому продовжити кар'єру чиновника і він був змушений вийти у відставку.

Окремим рядком слід сказати про рівень споживання П. Кулішем різноманітних благ. Безперечно, що поки він не мав постійного доходу, рівень його споживання залишав бажати кращого. Проте, після стабілізації його фінансового становища, у цій сфері намітилися позитивні зрушення. Так, після переїзду до Варшави: “З початком 1865 р. найшов вигідне мешкання в домі графині Бромірської на Мазовецькій вул. ч. 1346, отже в самім осередку міста за 500 карб. в рік”. Свій спосіб життя й бюджет своїх видатків того часу подає в листі до Хильчевського: “Чи знаєш ти, що коштує мій обід? -- 21,5 коп. Припустім, що кава ранком і чай вечером коштують стільки ж. Ось тобі 50 коп. З візником etc. на круглий рахунок вийде мені на 1 карб. Я не курю, горілки не п'ю, тільки чарку і то не завсіди. Але кожної суботи обідаю ex officio в клюбі. Се мені коштує в місяць 20 карбованців. Разом 50. Таким чином витрачую на себе в рік 600 карб. та на одіж etc. 400 = 1000. Все ж таки багацько! Але останок значний також! Виділивши з нього 1000 карб. на Олександру Михайлівну і 500 карб. на квартиру, у мене останеться 4000 карбованців. Сьогодні обідаю в клюбі за 5 карб. (з вином), а завтра за 21,5 коп. з чаркою горілки -- і не находжу великої різниці”.

На помірні витрати киян на купівлю комунальних вигод за часів П. Куліша вказує у своїх публікаціях А. Макаров: “Во что же реально обходились в конце 1870-х годов дрова конкретному жильцу недорогой квартиры доходного дома? Скажем, учителю школы. Получая на руки чуть более 500 рублей в год, он платил хозяину дома за отопление своей двухкомнатной квартиры около 20 рублей. И это составляло около четырех процентов его годового заработка (или восемь-десять процентов от заработка в течение всего отопительного сезона)”.

Складне становище за часів П. Куліша було у сфері водопостачання міст. А. Макаров відмічає: “В старом Киеве каждое лишнее ведро воды, каждая стирка превращалась в проблему. В достатке была лиш известковая и невкусная вода из колодцев. Для стирок собирали в бочках дождевую воду, бучили (заливали кипятком с золой и отбивали скалкой) белье дома, а полоскать носили на Днепр. Такая стирка считалась наиболее гигиеничной. Состоятельные люди отдавали белье прачкам и за каждую выстиранную и выглаженную рубашку платили 10 копеек, что в доводопровдные времена (в 1860-х годах) составляло приличную сумму (грузчик в порту получал за день 75 копеек). Аристократы посылали свои кружева и шелка, рубахи и простыни из дорогого полотна на стирку в Голландию. Нетрудно представить, во что обходились подобные услуги .

Не кращою булла ситуація з питною водою: “Можно было купить днепровскую воду у водовозов. Она стоила две копейки за ведро, и не всем было это по карману. Бедные мещане уже с утра ломали голову над дилеммой: купить ведро воды за две копейки, чтобы пригтовить чай, борщ и другую еду, или же поесть хлеба на эти деньги (килограмм хлеба в 1866 году стоил около двух копеек)”

Водночас, розвиток науково-технічного прогресу позитивно впливав на вдосконалення задоволення споживачів побутовими вигодами. Так, після офіційного відкриття київського водогону 1 березня 1872 р. вартість водопостачання істотно зменшилась: “Первые коммунальные тарифы появились в нашем городе вместе с водопроводом. Их ввело основанное Амандом Струве Киевское общество водоснабжения. Расценки водников поразили киевлян своей дешевизной. Коммунальная вода продавалась из расчета одна копейка за четыре ведра, что в восемь раз дешевле, чем у водовозов. (С 9 июля 1890 года цена упала еще ниже, и за одну копейку можно было купить уже шесть ведер фильтрованной воды). За бочку в 40 ведер у водоразборных кранов и фонтанов брали всего 9 копеек (0,22 копейки за ведро). Из такого же расчета отпускали воду оптом и частным лицам и учреждениям -- по 30-40 рублей в год. Цены отличались стабильностью, и в 1880-х годах хозяин усадьбы по Рейтарской, 19, где кстати, в одной из шести квартир жил знаменитый композитор Николай Лысенко, платил за воду 47 рублей 61 копейку. При желании каждый домовладелец имел право установить в своей усадьбе водомер. Первые приборы считали воду ведрами, и частники платили по тарифу 20,3 копейки за 100 ведер”.

Якщо побіжно проаналізувати бюджет П. Куліша під час його служби у Варшаві, то можна дійти висновку, що він мав позитивне сальдо, а це своєю чергою дало можливість митцю поступово розрахуватися з кредиторами. Споживання житлових послуг, побутових вигод, харчових продуктів та одягу і взуття було на достатньому рівні і через розвиток науково-технічного прогресу невпинно покращувалось, що відповідало вимогам тогочасної пристойності. Транспортні витрати були незначними.

Про задоволення П. Кулішем своїх інтелектуальних, соціальних та духовних потреб збереглося небагато фактів. Однак слід вказати, що: “Маючи тепер більше гроша, Куліш забажав виїхати на якийсь час у подорож за кордон. Уже в квітні 1865 р., пишучи до Костомарова, пригадував їхню спільну прогульку по Німеччині і над Середземне море, яку відбули в 1861 р. і заохочував приїхати до Варшави, щоби відсіля вкупі з ним виправитися в Париж, Лондон і на Рів'єру”.

Із вищенаведеного видно, що П. Куліш при наявності достатніх фінансових ресурсів не відмовляв собі у задоволенні здійснювати подорожі і мандрівки як турист до різних країн Європи.

Представляє істотний науковий інтерес матеріальне становище студентів Університету св. Володимира у м. Києві за часів П. Куліша. З віднайдених нами документів видно, що: “Тодішні студенти Київського університету були зовсім розрізненими, бо статут університету 1867 року скасував об'єднання студентів, що існувало на підставі попереднього статуту університетів. По цьому попередньому статуту студенти були членами корпорації університетської, що охоплювала всі галузі життя студентів, а інтернат, що тоді існував при київському університеті, ще більш скріпляв об'єднання студентів, бо там як в центрі звичайно збирались не лише ті студенти, що жили в інтернаті, а й ті що жили на квартирах. За статутом 1863 р. в університеті був свій Суд, але йому підсудні були лише події студентів, що сталися в стінах університету й не було підсудні загальним судам .

Далі автор розповідає про специфіку тогочасного студентського буття: “Життя в Києві за моїх часів було недорого, кімнату для студента можна було дістати за 4-6 карбованців на місяць. Я один раз в 1869 році знайшов кімнату за 2 крб. на міс, це було в маленькій низенькій хатині, господиня якої розділила досить велику кімнату дошками на 4 частини й здавала їх студентам. Коли я прожив тут один місяць, то завважив що мені стало трудно дихати бо прострінь моєї кімнати була дуже невеличка й на другий місяць найняв просторнішу кімнату за 4 крб. на місяць.

Найбільш популярною їдальнею між студентами була їдальня Пілецької на Владимирській вулиці, не далеко від університету. Тут обід з трьох півпорцій страв коштував 4 крб. на місяць... і можна було зекономити по 20 коп. за 130 карток що давало економію за ті дні коли студент не обідав.

Ця їдальня притягала до себе студентів тим, що хліба давали вволю і він завжди стояв на столі в час обіду, треба було знайти вільне місце за столом і тоді можна було їсти хліба без обмеження. Цим часто користувалися бідніші студенти, бо купивши одну порцію страви, можна було доповнити споживання хлібом. В їдальні що утримували самі студенти обід з двох страв коштував 6 крб. на місяць і окремої одної страви не можна було дістати, а також хліб до обіду давали лише в певній порції. Через це їдальнею студентів користувалися лише заможніші студенти.

Велика більшість студентів за моїх часів була дуже бідна, репетиції (навчання чужих дітей по домах) були єдиним способом заробітку для студентів, але вони оплачувалися дуже дешево й їх трудно було знайти, бо Київ тоді був, як зазначено мною вище, малолюдним містом і студенти найбідніші буквально жили на гроші. Не мало було студентів що не мало й пальта й в холодну пору, замість пальта, вживали ковдри та інші сурогати теплого одягу. Мій земляк із Поділля, студент медичного факультету, мав репетицію на Печерську у підполковника Микитина, а сам жив недалеко єврейського базару і щоденно ходив для навчання трьох дітей за що одержував платню 5 крб. на місяць. Таких репетицій було більшість. Пам'ятаю в газеті "Киевский телеграф" надруковано було запрошення на репетицію студента для навчання п'яти дітей, з яких троє вчились в гімназії, а двоє треба було підготовити до гімназії вдома. За цю роботу призначені були лише харчі та приміщення в кімнаті разом з дітьми й додано було, що студент може іноді їздити до університету, коли діти їхатимуть до гімназії у власному екіпажі. На цю репетицію знайшлось чимало студентів, що згоджувались бути репетитором, при чому виявилось, що запрошення на репетицію було надруковане якимось службовцем інтендантові. Скоро після цього в газеті "Киевлянин" надруковано було запрошення служника до їдальні студентів за платню в десять крб. на місяць й пояснено було, що служник повинен від першої до п'ятої години дня подавати в їдальні обіди відвідувачам їдальні. З приводу цих двох запрошень один студент надрукував в "Киевлянине" статтю, в якій зазначив як заможні інтелігентні люди цінують інтелектуальну працю бідноти, а редакція "Киевлянина", у передовій статті звернула увагу спільноти на таке сумне явище. Ці статті зробили велику сенсацію в Києві, але, розуміється це не допомогло підвищенню платні за репетиції.

Стипендій в університеті було небагато й вони переважно призначені були для студентів медичного та філологічного факультетів, для математичного факультету -- дуже мало, а для юридичного зовсім не було стипендій. Крім стипендій університет видавав одноразові допомоги від 40 до 70 крб. на рік, але -- лише тим студентам, що склали задовольняючі твори на теми, оголошені університетом та представили свідоцтво про свою бідність. Існувало також при університеті "Попечительство о недостаточных студентах", як приватна організація, членами якої були професори університету та сторонні особи, фонди цього попечительства збиралися з членських внесків та з прибутків від балів, що їх Попечительство утворювало раз або два на рік на користь студентів. Попечительство це видавало дріб'язкові одноразові грошові допомоги, клопотало в університеті про звільнення бідних студентів від плати за навчання, а часами й само платило до університетської каси гроші за навчання. Але всі ці заходи попечительства охоплювали лише маленьку частину бідного студентства. Платня була 40 крб. на рік за навчання, її треба було платити по півріччях по 20 крб., кожного півріччя університет виключав більш-меншу частину студентів за невиплату грошей за навчання, але й між тими студентами, що не були звільнені з університету багато було нужденних студентів.

У 1870 чи 1871 р. студент медицини Сікорський опублікував в " Киевлянине" статтю в якій звернув увагу , що частина студентів маючи достатні засоби для утримання, одержували допомогу від Університета та " Попечительства о недостаточных студентах" в якості бідних виправляли собі офіційні посвідчення про свою бідність і тим плямуючи усіх студентів, які байдуже ставляться до таких вчинків і позбавляючи дійсно бідних змоги дістати допомогу. Пам'ятаю, що Сікорський у тій статті висловився, що таке ганебне поводження заможних студентів базується на відомій поговірці "чому не вкрасти того, що можна", що одержану допомогу вони витрачають на подарунки знайомим у той час, коли значна частина їх товаришів голодує. Стаття створила сенсацію між студентами й ми стали викривати таких заможних студентів, що нам вдалось через що, при наступній роздачі допомоги, не було скарг на неправильне призначення допомог”.

Як видно з вищенаведених споминів про життя студентів Університету св. Володимира, матеріальне становище української учнівської молоді за часів П. Куліша не можна вважати достатнім. Заробітки студентів були мізерні, вони погано харчувались, не мали можливості пристойно одягатися, проживали у скрутних житлових умовах.

Водночас, найкращим студентам окремих факультетів університет виплачував стипендії. Важливу роль у життєзабезпеченні незаможного студентства виконувало “Попечительство о недостаточных студентах”, яке надавало матеріальну допомогу та підшуковувало заробіток для студентської молоді. Крім того, слід вказати, що плата за навчання в університеті була помірною, а ректорат за письмовим проханням бідного студента нерідко звільняв від неї на певний термін.

Окремим рядком слід згадати і про матеріальне становище як лікарського складу так і господарського персоналу медичних установ на території підросійських земель України за часів П. Куліша. Так, у Російській імперії всі військові госпіталі ділились на 5 класів. Відповідно до класу призначався і обсяг фінансування цієї медичної установи.

Зокрема, приміром, величина фінансування Київського військового госпіталю 4-го класу в середині ХІХ ст. становила 14 496 руб. 25 коп. на рік, а Сімферопольського 3-го класу 9768 руб. 26 коп. Найменшим було державне фінансування Кам'янець-Подільського військового госпіталю 2 класу 5711 руб. 60 коп. на рік.

Обсяги грошового утримання медичного персоналу Перекопського військового лазарету в 1867 р. можна показати такою таблицею.

Як видно з таблиці, величина грошового жалування лікарів та молодшого медичного персоналу напряму залежала від класу посади, яку вони обіймали. Крім того, до основного жалування прибавляли ще й столові гроші які обраховувались окремою статтею витрат. До того ж грошове утримання лікарів було двох видів основне та посилене. Посилене утримання призначалось на випадок військових дій та епідемій. Діапазон обсягів грошового утримання медичного персоналу лазаретів був досить значний.

Таблиця 1 Штат місцевих лазаретів