Навчання вихідців із Підкарпатської Русі в духовних семінаріях та монастирських школах Сербської Православної Церкви (1920-1930 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчання вихідців із Підкарпатської Русі в духовних семінаріях та монастирських школах Сербської Православної Церкви (1920-1930 рр.)

Данилець Ю.В.

Високий рівень освіти духовенства є запорукою належного служіння, щоби пастир був для парафіян взірцем богословського відання та моральності. На сьогодні в Україні діє цілий ряд духовних і богословських навчальних закладів, які готують висококваліфіковані священицькі кадри. У 1920-1930 рр. на Закарпатті ситуація була іншою: в краї не було жодного духовного освітнього закладу. В юрисдикційному плані переважна більшість духовенства перебувала у віданні Сербської Православної Церкви (СПЦ), менша частина підпорядковувалася Празькому архієпископу Саватію (Врабецу) (Константинопольська Церква). Загальна характеристика церковно-православного життя в краї широко подана в монографічних дослідженнях П. Марека, В. Буреги, Ю. Данильця, М. ЛюбчоСтаття написана за підтримкою стипендії Вишеградського фонду (Visegrad Fund). Див.: Marek P., Burega V. Pravoslavni v Ceskoslovensku v letech 1918-1953. Prispйvek k dejinam Pravoslavnй cirkve v ceskych zemich, na Slovensku a na Podkarpatskй Rusi. Brno, 2008; Marek P., Bure-ga V., Danilec J. Arcibiskup Sawatij (1880-1959). Nastin zivota a dila zakladatelskй postavy pravoslavnй cirkve v Ceskoslovenskй republice. K 50.vyroci umrti (1959-2009). Olomouc: Vidavnicnvo Univerzita Palackeho v Olomouci, 2009; Данилець Ю. Православна церква на Закарпатті у першій половині ХХ ст. Ужгород: Карпати, 2009; Marek P., Lupco M. Nastin dejin pravoslavnй cirkve v 19.a 20.sto- leti: prolegomena k vyvoji pravoslavi v ceskych zemich, na Slovensku a na Podkarpatskй Rusi v letech 1860-1992. Brno: Centrum pro studium demokracie a kultury (CDK), 2013. та ін. Питання навчання закарпатців у духовних закладах Сербії частково висвітлювалося у статті сербського історика Саші АнтонЦевиЬа та в одній з наших публікації, що вийшла друком у 2016 р. Див.: Антони]евик С. Школоваае ученика из чешко-моравске мукачевско-пр;)'ашевске епар- хи'у у Српским богословским школама // Acta Patristica.2012. № 7. С. 130-144; Данилець Ю. Бо-гословська освіта православного духовенства на Закарпатті (1910-1938 рр.) // Русин. 2016. № 1. С. 145-158. Через певний брак архівних джерел зазначені праці містили в собі лише окремі факти про перебування вихідців із Підкарпатської Русі в духовних семінаріях та монастирських школах СПЦ.

Починаючи із серпня 1921 р. представники православних парафій порушували питання перед єпископом Ніським Досифеєм (Васичем) про катастрофічне становище в краї із забезпеченням священицькими кадрами. У листі від 6 серпня 1921 р. до згаданого архієрея знаходимо повідомлення, що із 60 парафій на Підкарпатській Русі, лише 10 мають пастирів Державний архів Закарпатської області (далі -- ДАЗО). Ф. 255. Оп. 1. Спр. 49. Арк. 1; Данилец Ю. Подготовка и проведение Первого собора Карпаторусской православной церкви 1921 г. // Теолошки погледи. Версконаучни часопис. Београд. 2017/2. С. 288.. Першим собором Карпаторуської Православної Церкви, що відбувся в с. Іза 19 серпня 1921 р., також було ухвалене рішення «просити Преосв. До- сифея, щоб вислав у Карпатську Русь потрібну кількість священиків» Преосвященный Досифей в Карпатской Руси // Русский православный вестникъ. 1921. 9 сентября. С. 3..

У газетній замітці «Нашъ уставъ», яка вийшла на шпальтах « Русского православного вестника» 16 вересня 1921 р. зауважувалося, що у зв'язку із тим, що «Карпато-русская Православная Церковь не въ со- стояніи содержать духовную семінарію для воспитанія священниковъ, такіе будутъ окончивать свои богословскія науки въ Сербіи» Нашъ уставъ // Русский православный вестникъ. 1921. 16 сентября. С. 1.. У тому ж номері часопису було розміщено оголошення щодо можливостей вступу до сербських богословських та духовних навчальних закладів. Зокрема, редакція зазначала, що за клопотанням єпископа Ніського і Кар- паторуського Досифея Архієрейський Собор СПЦ дозволив прийом більше як 30 закарпатців у «сербскія духовныя училища -- въ семина- ріи и духовную академію». Особа, яка бажала вступити на навчання, мала подати цілий ряд документів, зокрема: 1) свідоцтво про успішне закінчення 4-го класу класичної або реальної гімназії; учням мало бути не більше 16 років; 2) метричне свідоцтво й посвідчення про приєднання до православ'я; 3) дозвіл батьків, завірений нотаріусом чи в суді; 4) медичну довідку; 5) свідоцтво від найближчого православного священика про моральну і релігійну поведінку. Майбутні студенти мали писати прохання особисто на ім'я правлячого єпископа-делегата і надсилати на адресу Центрального Православного Комітету в м. Ужгород. До духовної академії (мається на увазі богословський факультет Белградського університету), могли вступити юнаки, які закінчили з хорошими оцінками вісім класів гімназії «съ испитомъ зрелости (съ матурой)». Вони надсилали разом із заявою також атестат зрілості та інші документи, перелічені вище під пунктами 2-5 Объявления Центральнаго Православнаго Комитета // Русский православный вест- никъ. 1921. 16 сентября. С. 3.. Таким чином, завдяки періодичному виданню, широкий загал на Закарпатті дізнався про можливість здобуття богословської та духовної освіти. 23 вересня 1921 р. газета повідомляла, що раніше надруковані вимоги до вступників до семінарій та академії залишаються в силі, крім пункту про віковий ценз Объявлешя Центральнаго Православнаго Комитета // Русский православный вест- никъ. 1921. 16 сентября. С. 5.. Тобто, через значну кількість звернень чоловіків більш зрілого віку, церковна влада була змушена піти на поступки.

Документів 1920-х рр. щодо навчання закарпатців у Сербії досить мало. В Архіві СПЦ в Белграді виявлено звернення чотирьох жителів Підкарпатської Русі: Івана Солка, Степана Бескида, Йосипа Шемета та Михайла Хуцу, що датуються серпнем-вереснем 1921 р. У клопотанні до Священного Синоду єпископ Досифей просив прийняти названих осіб до семінарії, наголошуючи, що вони походять із греко-католицьких регіонів і можуть послужитися у справі поширення православної віри. Із документів дізнаємося, що І. Солко народився у Берегові, С. Бескид працював у цьому місті нотарем, а Й. Шемет -- учителем. М. Хуцу був емігрантом, уродженцем Херсонщини, працював на посаді вчителя у Сваля- ві. У листах до єпископа Досифея перелічені особи просили зарахувати їх на навчання до духовної семінарії Святого Сави у Сремських Карловцях Архив Српске Православне Цркве (далі -- Архів СПЦ). Хуцу М. Прошеніе, 18 вересня 1921 р.; Там само. Солко И. Прошеніе, 30 серпня 1921 р.; Там само. Шемет Н. Прошеніе, 16 ве-ресня 1921 р.; Там само. Бескид С. Прошеніе, 16 серпня 1921 р.. 12 жовтня 1921 р. сербський патріарх Димитрій (Павлович) повідомив Міністерство у справах релігії, що Синод СПЦ погодився прийняти названих закарпатців до духовної семінарії і просив ухвалити дане рішення Там само. Димитрій (Павлович), патріарх. Лист від 12 жовтня 1921 р.. Інформація про подальшу долю прохачів нами не виявлена, але документи з особової справи І. Солка свідчать, що він вступив до семінарії тільки в 1926 р. Архів Мукачівської православної єпархії. Особова справа прот І. Солка. Арк. 68-69. Отже, очевидно, що Міністерство не затвердило рішення щодо фінансування навчання, і три з чотирьох названих осіб, що мали бажання здобути духовну освіту, відмовилися від своєї мети.

28 серпня 1924 р. єпископ Досифей повідомляв Синод СПЦ про велику потребу в освічених молодих священиках на Підкарпатській Русі та просив розглянути можливість щодо прийняття до духовних шкіл Сербії Георгія Батькова та Михайла Цуцкова Архів СПЦ. Досифей (Васич), єп. Лист від 28 серпня 1924 р., с. Іза.. Відомо, що Г. Батьков був прийнятий до монастирської школи в Раковіце і згодом був пострижений у чернецтво з іменем Герасим ДАЗО. Ф. Р-1490. Оп. 4д. Спр. 165. Арк. 9-10.. Щодо М. Цуцкова, то нам невідомо, де він навчався протягом 1924-1928 рр., але в 1930 р. він значиться серед випускників духовної семінарії Св. Сави в Сремських Карловцях Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1929/30 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари'а, 1930. С. 23..

У фондах ДАЗО нами виявлено важливий документ від 10 січня 1926 р., який містить детальну інформацію про всіх православних священиків на Підкарпатській Русі. В окремій графі подаються відомості про світську та духовну освіту священнослужителів. Чеськими урядовцями було зафіксовано навчання в Сербії 8 осіб, із них 6 були ченцями. Наприклад, Дмитро Кемінь і Михайло Сомош із с. Іза та Іван Цинько й Василь Савинець із с. Нижній Бистрий у 1920 р. вступили до сербського монастиря Святого Стефана, де прийняли постриг у чернецтво ДАЗО. Ф. 63. Оп. 1. Спр. 680. Арк. 26, 33.. У квітні та грудні 1922 р. настоятелем монастиря єпископом Митрофаном (Абрамовим) вони були висвячені спочатку в сан ієродияконів, а потім -- ієромонахів. Після висвячення ченців відправили на Підкарпатську Русь, де їх зарахували до числа братії Миколаївського монастиря в с. Іза Архів Свято-Миколаївського монастиря в с. Іза-Карпутлаш Хустського району. «Списокъ и точное описаніе жизни братіи жтощихъ и жившихъ въ Монастыри Святителя о. Николая что при селе Иза, округа Хустскаго въ Карпатской Руси». Арк. 4-5..

З 1922 р. в монастирській школі в Раковіце навчалися Василь Плиска, ієродиякони Єфрем (Іваняс) та Євфимій (Прокоп). 28 грудня 1924 р. архімандрит Платон (Йованович) постриг В. Плиску в чернецтво з іменем Миколай. 21 та 23 березня 1925 р. патріарх Димитрій рукоположив ченця в сан ієродиякона, а згодом ієромонаха Там само. Арк. 23.. Іваняс і Прокоп також отримали в Сербії висвячення на ієромонахів. 7 червня 1923 р. в Белграді єпископ Йосиф (Цвійович) рукоположив Єфрема, а 3 грудня 1923 р. в Сремських Карловцях єпископ Досифей -- Євфимія. Як і попередніх ієромонахів 'їх відправили на батьківщину, для служіння на нововідкритих парафіях. З 1922 р. в одному з монастирів Ніської єпархії перебував ієромонах Мойсей (Костянець) ДАЗО. Ф. 63. Оп. 1. Спр. 680. Арк. 76., а з 1923 до 1928 р. у Бітольській семінарії навчався ієродиякон Варсонофій (Кемінь). Щодо освіти «білого» духовенства, то архівні документи говорять про двох осіб, які навчалися в духовних закладах Сербії, а потім прийняли священство. Це Михайло Когут, що закінчив два класи Бітольської духовної семінарії (1921-1923 рр.) Архів Мукачівської православної єпархії. Особова справа о. М. Когута. Арк. 8. та Василь Колочавин, який навчався в Раковіце тільки 3 місяці.

У наступні роки кількість закарпатців у духовних і чернечих школах поступово зростала. У 1924 р. до монастирської школи в Раковіце з Миколаївського монастиря с. Іза були прийняті рясофорний монах Іоанн (Іваняс) та послушники Ілля Діус і Василь Сабов ПузовиЬ П. Монашка школа у манастиру Раковица. Београд, 2011. С. 39.. 20 березня 1925 р. Сабов був пострижений у малу схиму з нареченням йому імені Феофан, а 8 січня 1926 р. єпископом Досифеєм рукоположений у сан ієродиякона Архів Свято-Миколаївського монастиря в с. Іза-Карпутлаш Хустського району. «Списокъ и точное описаніе...» Арк. 26.. І. Діус 28 грудня 1924 р. прийняв постриг у чернецтво, а через рік -- 25 грудня 1925 р. -- тим самим архієреєм був висвячений на ієродиякона. Після повернення додому його було зараховано до числа братії обителі в с. Іза. На початку 1927 р. І. Діус був знову відряджений до Сербії для збору пожертв на розбудову монастиря. 4 вересня 1927 р. єпископом Новасадським Іринеєм (Чиричем) рукоположений у сан ієромонаха. У лютому 1928 р. повернувся на Підкарпатську Русь і був призначений на парафію у с. Новобарово Архів Свято-Миколаївського монастиря в с. Іза-Карпутлаш Хустського району. «Списокъ и точное описаніе...» Арк. 19.. Іоанн (Іваняс) в Раковіце архімандритом Платоном був пострижений у мантію (30 березня 1925 р.). 3 грудня того ж року єпископом Іринеєм у кафедральному соборі в Сремських Карлов- цях він був рукоположений у сан ієродиякона. Наступного дня висвячений на ієромонаха патріархом Димитрієм. З 1926 р. обслуговував різні парафії на Підкарпатскій Русі Там само. Арк. 22.. Протягом 1926-1928 рр. у чернечій школі навчався монах Веніамін (Керечанин). Атестат про закінчення ним школи свідчить про те, що він мав досить непогані оцінки. Цей атестат зберігається в особистому архіві краєзнавця Степана Чопика в с. Теребля Особистий архів краєзнавця С. Чопика. «Увереае від 24 серпня 1928 р.»..

У 1925 р. до духовної семінарії у Сремських Карловцях був прийнятий Валентин Горзов. Згідно з архівними матеріалами, він закінчив лише два класи й був відрахований у 1927 р. Архив СПЦ. Ковачевич Д., ректор. Лист від 8 серпня 1929 р., Сремські Карловці. У 1926 р. до Сербії поїхало навчатися чотири закарпатці: Іван Мучичка та Василь Манзюк -- до духовної семінарії в Сараєво, І. Солко -- в Бітоль, Никанор (Данко) -- до монастирської школи в Раковіце. Сербський історик Предраг Пузович згадує останнього серед випускників школи 1928 р. в сані ієродиякона ПузовиЬ П. Вказ. праця. С. 48.. Щодо І. Мучички та В. Манзюка в Архіві СПЦ виявлено звернення до Синоду сингела Дамаскина (Грданічки) -- помічника Новосад- сько-Бацького єпископа Іринея (Чирича), який на початку 1927 р. був призначений делегатом СПЦ на Підкарпатській Русі. Зокрема, в документі йшлося про надання студентам можливості екстерном скласти іспити за 3-й клас семінарії Архив СПЦ. Дамаскин (Грданічка), сингел. Лист від 26 квітня 1927 р., Ужгород.. Вирішення питання затягнулося на рік, лише 8 червня 1928 р. міністр у справах релігії, до якого звернувся Синод, дав їм, студентам вже 2-го класу семінарії в Сараєво, дозвіл скласти іспити за 3-й клас Там само. СимоновиЬ М. Лист від 8 червня 1928 р., Белград..

Кардинальні зміни у плані збільшення кількості студентів із Підкарпатської Русі в духовних навчальних закладах СПЦ сталися за правління єпископа Іринея (Чирича). У звіті від 8 березня 1927 р. до Міністерства закордонних справ в Белграді архієрей писав про незадовільний освітній рівень духовенства у ввіреній йому єпархії. У розпорядженні владики Іринея була інформація лише про 61 зі 100 священнослужителів Підкарпаття. Однак і ці відомості свідчили про нагальну потребу рішуче діяти, щоб змінити ситуацію на краще. За словами єпископа, лише чотири особи закінчили повну гімназію і теологію, три були випускниками російських духовних семінарій, 19 пройшли богословський курс у селі Буштино, дев'ятеро мали лише початкову духовну освіту, а решту складали некваліфіковані учні інших шкіл (учительської, цивільної, економічної, кадетської). Із 61 священнослужителя тільки 34 мали документи про здобуття освіти, інші ж, не могли пред'явити жодних свідчень. У звіті висловлювалися цілком закономірні твердження, що брак освіти позбавляє священиків права отримувати конгруу Конгруа (лат. pars congrua -- частина, визначена угодою) -- найнижча сума доходів свяще-ників, гарантована законом, або доплата від держави, якщо церковні доходи не забезпечували встановленого мінімуму. В ЧСР був прийнятий спеціальний закон про конгруа від 22.06.1926 р. Оскільки церква не була відокремлена від держави, остання брала на себе матеріальне забезпе-чення духовних осіб. Дія цього закону поширювалась і на територію Підкарпатської Русі., навчати дітей Закону Божого, вести метричні книги Библиотека Матице српске: фонд Поклон библиотека др Ирине]а ^ирнЕа и Стевана ЪнриЕа. ЕК. Бр. 113. / през. из 1927. Арк. 10.. Вихід із ситуації владика бачив у таких заходах: відкритті при єпископській резиденції богословських курсів, навчання на яких має пройти все духовенство; прийнятті до духовних семінарій, «хоча б через кожний другий рік, по два карпаторосси»; вивченні ситуації щодо можливості відкриття духовної семінарії на Підкарпатській Русі. На думку єпископа Іринея, для єпархії було б достатньо зараховувати на навчання близько 24-25 семінаристів, що призвело б до поступового забезпечення парафій освіченим духовенством Там само. Арк. 11-12..

За словами С. Антони)евиЬа, 4 квітня 1927 р. Священний Синод, на пропозицію єпископа Іринея, ухвалив конфіденційне рішення про прийняття восени того ж року до кожної духовної семінарії СПЦ по два студенти з Підкарпатської Русі Антони]евиЕ С. Вказ. праця. С. 137.. Того ж року настоятель Миколаївського монастиря в с. Іза архімандрит Матфей (Вакаров) звертався до Св. Синоду з проханням про зарахування до духовних навчальних закладів 8-10 учнів із Закарпаття Там само..

Ініціатива єпископа-делегата й підтримка Св. Синоду дала свої позитивні результати. Наприклад, 11 квітня 1927 р. до владики Іринея звернувся учасник другого Мараморош-Сиготського процесу Михайло Кополович із с. Егреш Нині Олешник Виноградівського району Закарпатської області.. Він просив прийняти його сина Івана на навчання до однієї з духовних семінарій у Сербії Данилец Ю. Архиепископ Ионафан (Кополович): документы и материалы // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. Вып. 7. Сб. статей. СПб.: Российское объдинение исследователей религии, 2009. С. 377.. Вже 11 липня 1927 р. прохачеві було повідомлено, що «его сын определен в семинарию в Сремских Карловцах, куда должен явиться 30-го августа сего года» Архів Мукачівської православної єпархії. Особова справа прот. Іоанна Кополовича. Арк. 2.. 20 серпня 1927 р. Єпархіальне управління надіслало М. Кополовичу пільговий (25%-й) залізничний квиток з Келебії до Сремських Карловців. Інші витрати родина абітурієнта мала взяти на себе Там само. Арк. 6.. Згідно з матеріалами річних звітів духовної семінарії Святого Сави, І. Кополович протягом перебування у стінах семінарії вчився добре: І клас він закінчив 18-м із 37 студентів Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1927/28 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1928. С. 29., ІІ -- 8-м із 24 Там само. Извешта] за школску 1928/29 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1929. С. 20., ІІІ -- 13-м із 28 Там само. Извешта] за школску 1929/30 годину. С. 21., IV -- 14-м із 37 Там само. Извешта] за школску 1930/31 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1931. С. 20., V -- 17-м із 44 Там само. Извешта] за школску 1931/32 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1932. С. 28.. За інформацією «Журнала Московской Патриархии», духовну семінарію Іван закінчив з відзнакою Кишиневская епархия // ЖМП. 1984. № 4. С. 22., пізніше працював секретарем Єпархіального управління в Мукачеві. Після прийняття чернецтва зробив досить стрімку кар'єру, завершивши служіння на посаді архієпископа Кишинівського і Молдавського.

Того ж року до згаданої семінарії у Сремських Карловцях було прийнято Івана Тимка (Тимкова). Про навчання цього студента збереглася низка документів в Архіві СПЦ у Белграді. Зокрема, відомо, що він народився 1906 р. в с. Орлов у північно-східній частині Словаччини Нині Старолюбовнянського округу Пряшівського краю.. Закінчив шість класів середньої школи у м. Спішська Нова Весь. У річному звіті за 1928-1929 р. І. Тимко значиться вже як студент ІІІ класу семінарії, що свідчить про закінчення другого класу екстерном Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1928/29 годи-ну. С. 21.. 23 жовтня 1928 р. він звертається із проханням на ім'я єпископа Серафима (Йова- новича), делегата СПЦ на Підкарпатській Русі, про можливість скласти екстерном іспити за IV клас семінарії Архив СПЦ. Тимко І. Лист від 23 жовтня 1928 р., Сремські Карловці.. Владика підтримав клопотання семінариста, наголосивши в листі до Синоду про важливість підтримки місіонерського руху в Словаччині Там само. Серафим (Йованович), єп. Лист від 27 жовтня 1928 р., Сремські Карловці.. Отримавши схвалення Синоду, пакет документів був пересланий до Міністерства у справах релігії. 6 грудня 1928 р. вийшла постанова Міністерства, згідно з якою дозволялося складати іспити за IV клас семінарії у вересні 1929 р. Там само. Рішення Міністерства у справах релігії від 6 грудня 1928 р., Белград. Через 20 днів після ухвали Міністерства, 26 грудня, єпископ Серафим звертається до Синоду з таким клопотанням щодо І. Тимка, цього разу вже стосовно його постригу в чернецтво Архив СПЦ. Серафим (Йованович), єп. Лист від 26 грудня 1928 р., Хуст.. Керівник духовної семінарії прот. Д. Ковачевич не мав заперечень щодо прагнення студента. В одному з листів ректор писав, що семінарист зможе й надалі мешкати в інтернаті навчального закладу Там само. Ковачевич Д., ректор. Лист від 29 січня 1929 р., Сремські Карловці.. Останні відомості про І. Тимка знаходимо в річному звіті за 1929-1930 р., де названа особа значиться як учень IV класу Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1929/30 годи-ну. С. 22.. Таким чином, до кінця не зрозуміло, чому семінарист не скористався дозволом Міністерства на екстернат і продовжив навчання за звичайним планом Српска Православна Богослови]а у Битому. Извешта] за школску 1930/31 годину. Бито^: Штампари]а и радионица папирних кеса «Победа», 1931. С. 28.. Відсутні відомості й про постриг у чернецтво, про що йшлося вище.

У 1927 р. до духовної семінарії на честь Іоанна Богослова в Бітолі (Македонія) вступило шість закарпатців (Євген Боршош, Микола Краї- ло, Петро Сабов, Дмитро Симулик, Георгій Шелевер та ієродиякон Феофан (Сабов) -- випускник чернечої школи в Раковіце). Всі семінаристи завершили навчання з різним успіхом у 1932 р. Богослови]а у Битому 1921-1932. Бито^, 1932. С. 47.. Житель м. Хуст Василь Катуна того ж року був прийнятий до духовної семінарії в Призрені Архив СПЦ. Попович С., ректор. Лист від 9 вересня 1927 р., Призрен.. Ймовірно, що після першого курсу він залишив навчання і повернувся на Закарпаття.

Найбільша кількість прохань про зарахування на навчання до сербських духовних семінарій припадає на 1928 р. В Архіві СПЦ виявлено заяви 14 юнаків із Підкарпатської Русі, які виявили бажання здобути духовну освіту. Однак не всім вдалося отримати фінансову підтримку Синоду і стати студентами. Наприклад, жителі с. Кирельгаза Севлюшського округу Нині с. Королево Виноградівського району Закарпатської області Степан Ботош та Михайло Іванига вчасно не отримали закордонні паспорти і прибули до духовної семінарії в Бітолі в середині навчального року. У зв'язку з цим керівництвом навчального закладу їм було відмовлено у зарахуванні, і юнаки були змушені повернутися додому. На початку 1929 р. С. Ботошма призвали до військової служби, після завершення якої він відмовився від задуму отримати духовну освіту Архив СПЦ. Ботош С. Лист від 28 березня 1929 р., Кирильгаза.. М. Іванига, згідно з документами сербських архівів, також не став семінаристом.

До Призрена в 1928 р., як державний стипендіат, був прийнятий Кирило Кипаза Там само. Варнава (Росич), митрополит. Лист від 25 жовтня 1928 р., Сремські Карловці., у Сремські Карловці -- Василь Поп Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1928/29 годи-ну. С. 19., Георгій Станканинець (до 2-го класу) Там само. С. 20., в Цетин -- Василь Бенца, Василь Сабов, Іван Крічфалу- шій, Юрій Шутко. У листі від 25 вересня 1928 р. секретар Єпархіального управління в Хусті Степан Ряснянський писав єпископу Досифею (Васичу) про чотирьох юнаків, названих нами вище. Він просив архієрея посприяти у прийнятті закарпатців до духовної семінарії, наголошуючи, що «здесь еще ожидают ответа около 7 человек. Из них часть окончивших 4-7 классов гимназии. Весьма важно, чтобы они были приняты в семинарию» Архив СПЦ. Ряснянський С., секретар. Лист від 25 вересня 1928 р., Хуст.. Після першого класу навчання В. Бенца та І. Крічфалушій залишли семінарію, а В. Сабов і Ю. Шутко були прийняті на літні канікули до одного з монастирів на Фрушкій горі Там само. Ристич В., ректор. Лист від 5 червня 1929 р., Цетин.. Вже восени 1929 р. вони були переведені на навчання до Сремських Карловців, де закінчили ІІ -- IV класи Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1929/30 годи-ну. С. 21; Там само. Извешта] за школску 1930/31 годину. С. 19; Там само. Извешта] за школску 1931/32 годину. С. 27.. Наступні два роки закарпатцям довелося навчатися вже у стінах Бітольської духовної семінарії, куди вони перейшли разом з В. Попом у 1932 р.

12 вересня 1928 р. голова Священного Синоду СПЦ митрополит Скоплянський Варнава (Росич) повідомив керівництву чернечої школи в Раковіце про ухвалу щодо прийняття на навчання п'ятьох слухачів із Підкарпатської Русі Архив манастира Високи Дечани (далі -- Архив Дечани). Варнава (Росич), митрополит. Лист від 12 вересня 1928 р., Белград.. У грудні 1928 р. архімандрит Олексій (Кабалюк), тимчасово керуючий Карпаторуською Православною єпархією, писав Синоду СПЦ про від'їзд до Сербії уродженця с. Станово на Мукачів- щині Федора Чобана Архив СПЦ. Олексій (Кабалюк), архім. Лист від 13 грудня 1928 р., Хуст.. В Архіві монастиря Високі Дечани виявлено прохання Ф. Чобана від 22 грудня 1930 р. про можливість скласти екстерном іспити за ІІІ клас школи Архив Дечани. Чобан Ф. Прохання від 22 грудня 1930 р., Монастир Раковіца.. Документи особової справи Чобана свідчать про те, що він провчився в Раковіце повні чотири роки і повернувся на батьківщину в 1932 р. 22 вересня 1932 р. в чоловічому скиті Іоанна Предтечі в с. Дубрівка Іршавського округу його постригли в чернецтво з іменем Філарет. 7 січня 1933 р. єпископом Дамаскином (Грданічкою) був рукоположений у сан ієродиякона, за два дні -- 9 січня, у сан ієромонаха Архів Мукачівської православної єпархії. Особова справа ігумена Філарета (Чобана). Ав-тобіографія від 28 серпня 1968 р.. В 1929 р. до чернечої школи вступив послушник вищеназваного скиту Лука Орос Архив Дечани. Георгій (Летич), єп. Лист від 20 лютого 1929 р., Белград.. Крім того, в Архіві СПЦ виявлено лист єпископа Митрофана (Абрамова), керуючого чернечою школою, про зарахування до І класу з 1929 навч. р. Михайла Царя, уродженця Підкарпатської Русі Архив СПЦ. Митрофан (Абрамов), єп. Лист від 3 жовтня 1929 р., Монастир Раковіца.. Інших відомостей про М. Царя не виявлено.

У наступні два роки (1929-1930) до духовних семінарій Сербії вступило на навчання 17 чоловік. Більшість було зараховано до Сремських Карловців (12), 5 -- до Бітольської семінарії. Таким чином, тільки у цих двох навчальних закладах у 1930 р. навчалося 29 закарпатців Српска Православна Богослови]а у Битому. Извешта] за школску 1930/31 годину. С. 33; Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1930/31 годину. С. 24.. Важлива інформація міститься в публікації Івана Гарднера У 1936 р. пострижений у чернецтво з іменем Филип. В 1942-1944 рр. -- єпископ Потс-дамський, вікарій Берлінської єпархії РПЦЗ., який викладав окремі предмети в Цетинській духовній семінарії Српска Православна Богослови]а на Цєтин>у. Извешта] за школску 1930/31 годину. Це- тиае: Штампари]а «Напредак» Марко Ву]овне, 1931. С. 1.. Стаття вийшла 15 березня 1930 р. на сторінках газети «Православная Карпатская Русь», яка видавалася архімандритом Віталієм (Максименком) на Пряшівщи- ні. На початку допису автор зазначав, що цікавиться духовною освітою карпаторосів досить давно, через що вирішив здійснити поїздку по духовних семінаріях, де вони навчалися Гарднер И. Карпаторуссы в сербских Духовных Семинариях // Православная Карпатская Русь. 1930. 15 марта. С. 2.. Високо оцінюючи матеріальний і викладацький рівень Бітольської семінарії, І. Гарднер віддавав належне діяльності єпископа Йосифа (Цвійовича). «Энергией преосвященного... семинария имеет превосходные здания и обеспечена матери- альн. средствами» Там само.. Описуючи внутрішній статут навчального закладу, автор наголошував на «почти монастырском укладе жизни» семінарії. «Воспитанники встают в 6 час. утра и немедленно, под присмотром дежурных воспитателей, отправляются в церковь к утрени и литургии. После богослужения -- 5 уроков. После занятий -- обед. По средам и пятницам и во время постов -- строго постная пища. После обеда -- еще иногда уроки, или же -- отдых. В город ученики имеют право ходить лишь в праздники. К вечерни ученики идут обязательно, как и к утрени. В 6 час. веч., после вечерни -- приготовление уроков по классам к следующему дню. В 9 час. -- вечерние молитвы и ученики ложатся спать» Там само.. Розповідаючи про закарпатців, автор акцентував увагу на тому, що всі вони «находятся под надзором русского воспитателя о. Иоанна (Максимовича), который старается их всех объединить вокруг себя -- часто собирает их у себя в воспитательской келлии, ведет с ними беседы.» Там само..

Менш стримано І. Гарднер писав про семінарію в Сараєво, вказуючи, що в її стінах навчається всього три закарпатці. Характеризуючи Цетин- ську семінарію, Іван Олексійович зазначав: «...до начала текущего учебного года в ней было 3 карпаторусса (двое из них -- Изяне). В начале прошлого года было еще двое, но на Рождество они, сильно затосковав по родине и не вынеся горного климата (высота Цетинье -- почти километр над морем), вернулись обратно в Карпатскую Русь. Из-за климата и остальные перевелись -- двое в Сремские-Карловцы, а один в Битоль» Гарднер И. Карпаторуссы в сербских Духовных Семинариях // Православная Карпатская Русь. 1930. 15 марта. С. 3.. Підбиваючи підсумки, автор наводив відгук про закарпатців викладача духовної семінарії у Сремських Карловцях В. Халаєва: «По Богословию св. Саввы в Ср. Карловцах среди учеников-сербов в течение учебного 2829 годов находилось до 10-12 карпаторуссов. В своих нравственных качествах они почти все выделялись, как особенно скромные, прилежные, усердные к церкви и богомольные юноши. Вообще по моим наблюдениям, карпаторуссы были примерными учащимися. На эти юные души, не испорченные современной псевдо-культурой, необходимо обратить самое пристальное и неотступное внимание, т. к. в них, несомненно, находится залог национального возрождения подъяремной Руси, сумевшей себя сохранить, несмотря на весь неслыханный многовековой политический, религиозный и национальный гнет» Там само.. Як бачимо з наведеної цитати, вихідці з Підкарпатської Русі були сумлінними студентами і прагнули здобути максимум необхідних духовних знань.

У 1930-1931 рр. функції делегата СПЦ на Підкарпатській Русі виконував єпископ Йосиф (Цвійович). Як зазначалося вище, він докладав значних зусиль до розбудови духовної семінарії в Бітолі. За словами С. Антонієвича, завдяки діяльності названого архієрея вихованці семінарії, в тому числі й закарпатці, у 1930 р. провели літні канікули в Брайчин- ському монастирі поблизу Преспанського озера Антони] евиЬ С. Вказ. праця. С. 138..

Намагаючись уладнати питання щодо навчання закарпатців у духовних закладах Сербії, владика Йосиф звернувся 18 лютого 1931 р. з листом до Синоду СПЦ. У документі він запропонував чотири заходи, які мали на меті врегулювати прийом і подальшу долю семінаристів. Зокрема, єпископ просив зараховувати абітурієнтів тільки за рекомендацією Єпархіального управління; періодично надсилати відомості про кількість учнів у духовних семінаріях та їхню успішність; надсилати документи про завершення навчання безпосередньо до єпархіального керівництва і не надавати випускникам-закарпатцям священицьких і дияконських місць на парафіях у Сербії, щоб сприяти їхньому поверненню на Підкарпатську Русь Архив СПЦ. Йосиф (Цвійович), єп. Лист від 18 лютого 1931 р., Хуст.. Синод СПЦ підтримав клопотання єпископа- делегата й надіслав ректорам духовних семінарій і правлячим архієреям відповідні інструкції. У нашому розпорядженні є звіти з трьох із п'ти навчальних закладів (Сараєво, Цетин, Сремські Карловці). Інформацію про кількість і рівень успішності в Бітолі єпископ Йосиф мав, а тому в архівній справі відомостей з Македонії немає. Не зрозуміло, чому не був надісланий звіт з духовної семінарії у Призрені. У своїх звітах ректори Сараївської Архив СПЦ. Джорджевич Н., ректор. Лист від 19 березня 1931 р., Сремські Карловці. та Цетинської семінарій повідомили, що не мають серед студентів жодного вихідця з Підкарпатської Русі Там само. Ристич В., ректор. Лист від 19 березня 1931 р., Цетин; Там само. Попович Т., рек-тор. Лист від 16 березня 1931 р.. У свою чергу протопресвітер Никола Джорджевич, ректор духовної семінарії у Срем- ських Карловцях, вислав детальний звіт про кількісно-якісний стан закарпатців. Із 16 осіб у списку (внесено і два чоловіки з приміткою «із Польщі» Походили з емігрантських родин, що проживали на Підкарпатській Русі.) -- 4 були віднесені до рівня успішності «врло добар» (дуже добре -- 4), 11 -- «добар» (добре -- 3) та 1 семінарист оцінювався як «слаб» (низький рівень). Щодо останнього, то в примітці зазначалося, що він має слабкі знання з латинської мови.

Під кінець місії єпископа Йосифа на Підкарпатській Русі, за інформацією Синоду СПЦ, у Королівстві Югославія навчалося 42 чол., з них 3 -- на богословському факультеті, 1 -- у Сремських Карловцях і 37 -- в Бі- тольській семінарії Архив Светог архи]ере]ског синода Српске православне Цркве. Спр. Дамаскина (Грданічки). Йосиф (Цвійович), митр. Лист від 9 грудня 1931 р.. Наведені цифри підтверджують річні звіти духовних семінарій. Зокрема, у звіті за 1931-1932 навч. р. зазначалося, що 11 закарпатців із Сремських Карловців були переведені до Бітоля (ІІ клас -- 5 чол., ІІІ -- 3, IV -- 3) Богослови]а Светага Саве у Сремским Карловцима. Извешта] за школску 1931/32 годи-ну. С. 26-27.. Як уже зазначалося, Сербська Церква чимало студентів навчала за власний кошт. Наприклад, за рахунок Синоду СПЦ у духовних семінаріях здобували освіту 32 учні, з них 30 були з Підкарпатської Русі Антони)'евиВ С. Вказ. праця. С. 139..

Після створення Мукачівсько-Пряшівської єпархії наприкінці 1931 р. та призначення постійного архієрея -- Дамаскина (Грданічки), підготовка священиків у Югославії не припинилася. Статистика 1932-33 навч. р. свідчить, що кількість студентів поступово зменшується. У Бітолі навчалося 17 чол. Српска Православна Богослови]а у Битому. Извешта] за школску 1932/33 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1933. С. 36., у Призрені -- 3 чол. Српска Православна Богослови]а у Призрену. Извешта] за школску 1932/33 годину. Са- ра]ево: Штампари]а друштва Просвете, 1933. С. 21., в інших семінаріях слухачів із Підкарпатської Русі не було взагалі. Протягом року кілька осіб було відраховано за неуспішність (М. Шмига, М. Куруц -- з Бітоля). Стосовно духовної семінарії святих братів Кирила і Мефодія в Призрені, то в наступні роки вона мала лише двох студентів-закарпатців, які завершили навчання в 1936 р. (М. Гандера та М. Щербей) Српска Православна Богослови'а у Призрену. Извешта' за школску 1935/36 годину. Земун: Штампари'а Миленка Л. Пешича, 1936. С. 28..

У 1934-1939 рр. ситуація залишалася незмінною, більшість студентів вчилися в Бітолі, менша частина -- у Сремських Карловцях та в чернечій школі в Раковіце. Наприклад, аналізуючи 1933-34 навч. р. у семінарії Іоан- на Богослова, спостерігаємо таку картину. Разом на шести курсах вчилося 158 чол., із них вихідці з Мукачівсько-Пряшівської єпархії складали 18 осіб. Крім закарпатців у стінах навчального закладу навчилося по 3 студенти з Угорщини та Албанії, 2 -- з Польщі та 1 -- з Румунії Српска Православна Богослови'а у Битому. Извешта' за школску 1933/34 годину. Бито^: Штампари'а и печаторезница «Победа», 1934. С. 47.. Проаналізуємо співвідношення семінаристів із Підкарпатської Русі по окремих курсах та їхню успішність. У І класі вчився тільки 1 учень, у ІІ -- 4, в ІІІ -- 2, в IV -- 4, в V -- 3 і в УІ -- 4 чол. На «відмінно» не завершив рік жоден учень, на «добре» склали іспити 10 чол., на «задовільно» -- 4 чол. Ще 4 семінаристи мали академічну заборгованість з різних предметів. Успішно перескласти екзамени вдалося лише двом студентам, один був відрахований з навчального закладу, а другий -- залишений на повторне вивчення курсу Там само. С. 39-44..

В архіві Дечанського монастиря зберігається ряд документів за 19341935 рр., які свідчать про тісні контакти духовних семінарій із чернечою школою, що була перенесена з Раковіце до Косово. 22 вересня 1934 р. член Синоду СПЦ єпископ Тимокський Еміліан (Пиперкович) повідомив керівництво монастирської школи про відрядження до них трьох закарпатців: Федора Гальова, Андрія Гнедяка та Антона Колочавина. У документі зазначалося, що названі особи мали намір вступити до першого класу семінарії, однак не пройшли медичну комісію. Лікарями в них була діагностована хвороба легенів, що вимагало лікування та реабілітації Архив Дечани. Еміліан (Пиперкович), єп. Лист від 22 вересня 1934 р., Сремські Карловці.. Очевидно, перебування юнаків із Підкарпаття в чернечій школі при Де- чанському монастирі було нетривалим, адже в річному звіті за 19341935 р. вони вже значаться як такі, що завершили І клас духовної семінарії у Сремських Карловцях. Загалом, до цього навчального закладу в 1934 р. вступило дев'ять вихідців із Мукачівсько-Пряшівської єпархії Богослови'а Светага Саве у Срем. Карловцима. Извешта' за школску 1934/5 годину. Срем- ски Карловци: Српска манастирска штампари'а, 1935. С. 23-25, 27..

Варто наголосити, що в Сремських Карловцях протягом 1935-1939 рр. кількість закарпатців коливалася від 4 до 12 чол. Зокрема, в 1935- 1936 навч. р. їх налічувалося 5 чол. Там само. Извешта] за школску 1935/6 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1936. С. 29., 1936-1937 -- 12 Там само. Извешта] за школску 1936/7 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1937. С. 28., 1937-1938 -- 9 Там само. Извешта] за школску 1937/8 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1938. С. 35., 1938-1939 навч. р. -- 4 Там само. Извешта] за школску 1938/39 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1939. С. 37., 1939-1940 навч. р. -- 5 Богослови]а Светага Саве у Срем. Карловцима. Извешта] за школску 1939/40 годину. Сремски Карловци: Српска манастирска штампари]а, 1940. С. 43. (загалом 12 прізвищ). З усіх студентів, тільки трьом вдалося завершити повний шестирічний курс. Ознайомившись із документами Мукачівського єпархіального архіву та інших установ, можна дійти висновку, що лише кілька осіб із тих, що значаться серед студентів духовної семінарії у Сремських Карловцях у 1935-1939 рр. були висвячені на священиків.

Значно більша результативність спостерігалась у Бітольській духовній семінарії. У період 1934-1939 рр. у стінах цього закладу навчалося 27 закарпатців. 12 із них здобули повну духовну освіту, закінчивши VI класів, 3 пізніше закінчили семінарію і були висвячені, 4 -- відрахували за неуспішність. Про долю 7 студентів нам не відомо, однак вони не пов'язали своє життя із служінням Церкві. Кількість студентів в різні роки коливалася від 8 до 14 чол. Зокрема, в 1934-1935 навч. р. їх налічувалося 14 чол. Српска Православна Богослови]а у Битому. Извешта] за школску 1934/35 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1935. С. 55., в 1935-1936 -- 13 Там само. Извешта] за школску 1935/36 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1936. С. 92., 1936-1937 -- 8 Там само. Извешта] за школску 1936/37 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1937. С. 83., 1937-1938 -- 11 Там само. Извешта] за школску 1937/38 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1938. С. 58., 19381939 -- 12 Там само. Извешта] за школску 1938/39 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1939. С. 59., 1939-1940 -- 10 Там само. Извешта] за школску 1939/40 годину. Бито^: Штампари]а и печаторезница «Победа», 1940. С. 49..

В Архіві СПЦ виявлено лист-клопотання єпископа Дамаскина до Синоду СПЦ від 27 червня 1937 р. щодо зарахування до Бітольської семінарії трьох хлопців з Мукачівсько-Пряшівської єпархії: Якима Бабинця, Михайла Луцика та ієродиякона Серапіона (Іваника) Архив СПЦ. Дамаскин (Грданічка), єп. Лист від 27 червня 1937 р., Мукачево.. 30 липня 1937 р. владика надіслав до Югословії чергове клопотання, цього разу вже щодо вступу пятьох юнаків, уродженців Підкарпатської Русі. Три абітурієнти (Андрій Шелько, Іван Мотринець та Георгій Миндей) походили із с. Великі Лучки на Мукачівщині. Єпископ наголошував: попри те, що даний населений пункт має понад 9 000 населення і після с. Іза є найважливішим центром православного руху, село не дало жодного священика чи монаха. У списку бажаючих вступити на навчання значився і Іван Реше- тар із с. Червеньово того ж округу та ієромонах Никанор (Данко), який у 1928 р. завершив чернечу школу в Раковіце Там само. Дамаскин (Грданічка), єп. Лист від 30 липня 1937 р., Мукачево.. Нами виявлено звернення ієромонаха Никанора до єпархіального керівництва де він пояснює своє бажання продовжити богословську освіту. За словами ченця, перебуваючи на парафії, він відчув брак відповідних знань Архив СПЦ. Никанор (Данко), ієром. Лист від 24 серпня 1937 р. Ясіня.. Із листа від 27 серпня 1937 р. довідуємося, що частина закарпатців (о. Серапіон (Іваник), М. Луцик, І. Решетар та Я. Бабинець) уже перебували у Бітолі, інші ж (А. Шелько, І. Мотринець та Г. Миндей) затрималися вдома через неотримання закордонних паспортів. Єпископ Дамаскин планував їхній від'їзд на 1 вересня того ж року й просив Синод СПЦ про всіляке сприяння новоприбулим Там само. Дамаскин (Грданічка), єп. Лист від 27 серпня 1937 р., Мукачево.. Як бачимо з тексту листа, прізвище Данка не фігурує серед тих, хто вступив до Бітоля. На нашу думку, відмова була спричинена кадровим голодом у єпархії. Архієрей не мав вільного священика, якого б можна було поставити на парафію.

Навчання давалося не всім студентам легко. Вже після І класу проблеми із складанням іспитів виникли у чотирьох із сімох вищеназваних осіб. М. Луцик мав заборгованість із двох предметів: сербської мови та історії християнської церкви, І. Решетар -- із загальної історії та історії християнської церкви. Щодо Г. Миндея та А. Шелька, то вони мусили повторно пройти І клас семінарії. Зрештою, тільки І. Решетар пересклав необхідні предмети й був переведений до наступного класу. М. Луцик не з'явився на сесію і був відрахований. В Архіві СПЦ збереглося листування стосовно відновлення Г. Миндея та А. Шелька. Згідно з існуючими тоді правилами при повторному навчанні на курсі студент втрачав стипендію і змушений був оплачувати всі витрати із власної кишені. 14 вересня 1938 р. А. Шелько Там само. Шелько А. Лист від 14 вересня 1938 р., Бітоль., 18 вересня -- Г. Миндей Там само. Миндей Г. Лист від 18 вересня 1938 р., Бітоль. звернулися до ректора духовної семінарії з клопотанням про відновлення виплати стипендії Синоду СПЦ. Вони переконували, що не в змозі сплачувати за проживання в інтернаті через бідність батьків на Підкарпатській Русі. Керуючий навчальним закладом прот. Душан Лазичич у листі до єпископа Охридсько-Бітольського Платона (Йовановича) підтримав клопотання студентів. Маємо у своєму розпорядженні також звернення владики Платона до Синоду СПЦ. Проте рішення було негативним. Про це свідчить лист єпископа Володимира (Раїча), який змінив Дамаскина (Грда- нічку) на Мукачівсько-Пряшівській кафедрі. Архієрей 23 грудня 1938 р.

повідомляв Синод, що батьки названих студентів погодилися сплачувати за утримання своїх синів Там само. Володимир (Раїч), єп. Лист від 23 грудня 1938 р., Мукачево.. Проблема на цьому не була вирішена. З листування члена Синоду СПЦ єпископа Серафима (Йовановича) з єпископом Платоном і ректором семінарії за вересень 1939 р. дізнаємося, що фінансування на утримання студентів мало надаватись із Фонду Мукачівсько-Пряшівської єпархії. Безпосередньо було домовлено, що кошти будуть сплачені тільки за перший семестр І класу, а якщо семінаристи покажуть належний рівень навчання, фінансова підтримка трива- тиме Архив СПЦ. Серафим (Йованович), єп. Лист від 28 вересня 1939 р., Белград.. Аналіз документів дає підстави вважати, що після першого семестру 1939-1940 рр. студенти припинили навчання в Бітолі.

Ще одним, до кінця не з'ясованим фактом, є навчання в Бітолі ієродиякона Серапіона (Іваника). Хоча він і згадується в листі єпископа Дамаскина, серед студентів, що були зараховані до І класу в 1937 р., у річних звітах його ніде не зафіксовано. В анкеті від 1978 р., що заповнювалася на вимогу уповноваженого у справах релігійних культів при Закарпатському облвиконкомі, тоді вже ігумен Серапіон написав, що з 1932 до 1934 р. він був дияконом у Скоп'є, а в 1934-1938 рр. перебував у м. Мукачево ДАЗО. Ф. Р-1490. Оп. 4 д. Спр. 140. Арк. 90 зв.. Ці факти підтверджуються з інших джерел, які повідомляють, що Іваник був келійником єпископа Йосифа (Цвійови- ча), який і забрав його із собою до Югославії. Згодом він був дияконом при новому єпископі Дамаскині. Однак з тієї ж анкети дізнаємося, що з 1938 до 1943 р. він перебував у монастирі Прохора Пчинського в Сербії. Югославські джерела повідомляють, що з 1942 р. по липень 1943 р. ієромонах Серапіон навіть тимчасово виконував обов'язки настоятеля цієї обителі Жители и служители манастира Св. Прохора кроз историку // Манастир преподобни Прохор Пчиньски [Електронний ресурс] URL: http://www.svprohor.org/Siteview.asp?ID=17 [останній візит 14 листопада 2018 р.]. У 1943-1945 рр. -- служив на парафії в с. Горський Сено- вець в Болгарії ДАЗО. Ф. Р-1490. Оп. 4 д. Спр. 140. Арк. 90 зв..

Річні звіти, що видавалися духовними семінаріями, детально інформували про життя семінаристів у стінах навчальних закладів. Крім статистичних даних, відомостей про професорсько-викладацький склад, навчальну програму, успішність та розподіл учнів по класах, ці джерела містять ще низку важливих даних. Нашу увагу привернула інформація про преміювання студентів за досягнення в навчанні, культурне життя та дозвілля в Бітольській семінарії. Наприклад, у річних звітах надрукована інформація про дві паломницькі поїздки випускників семінарії на Афон навесні 1937 та 1938 рр. Серед учасників прощі 1937 р. були три закарпатці: Варфоломій Бутьок, Василь Сомош та Юрій Кузан Инокенти]е, ]ером., Григори]е, ]ером. Поклонички пут у Свету Гору // Српска Православ-на Богослови]а у Битому. Извешта] за школску 1936/37 годину. С. 65-70, 77.. У 1938 р. у складі групи на Святу Гору їздили Василь Гречка та Дмитро Дячок Бар]аторович J. Поклонички пут у Свету Гору // Српска Православна Богослови]а у Би-тому. Извешта] за школску 1937/38 годину. С. 42-46, 53.. Наприкінці 1935-36 навч. р. студент V класу В. Сомоша за хороші успіхи в навчанні було нагороджено книгами Српска Православна Богослови]а у Битол>у. Извешта] за школску 1935/36 годину. С. 89.. Два рази поспіль грошовою премією нагороджувався В. Гречка (в V і VI кл.). У 1937 р. спільна робота з однокласником Вукошем Кандічем на тему «Пісні празника Успін- ня Пресвятої Богородиці» була відзначена премією в розмірі 200 динарів Српска Православна Богослови]а у Битолу. Извешта] за школску 1936/37 годину. С. 78., а 1938 р., теж за спільну роботу, але вже з Бориславом Дідичем, на тему «Празник П'ятидесятниці», семінаристи отримали 350 динарів Там само. Извешта] за школску 1937/38 годину. С. 54.. У 1939 р. за роботу «Релігійно-національна роль старозавітних пророків» був нагороджений учень 4-го класу Василь Деяк (150 дин.) Там само. Извешта] за школску 1938/39 годину. С. 55.. Грошове заохочення та книжки надавалися «Фондом митрополита Йо- сифа».

Кілька документів виявлено нами в Архіві СПЦ та в Архіві монастиря Високі Дечани щодо вступу закарпатців у 2-й пол. 1930-х рр. на навчання до чернечих шкіл. У 1935 р. секретар Єпархіального управління Мукачівсько-Пряшівської єпархії ієромонах Миколай (Кабацій) повідомив Управі чернечої школи в Дечанах, що єпархіальний архієрей бере на себе сплату 120 динарів щомісячно за учня Георгія Товтина із с. Черве- ньово. Крім того, у листі згадується ще один закарпатець -- Михайло Матінко, який вступив до Дечан на рік раніше, але через стан здоров'я був переведений до одного з монастирів Скоплянської єпархії Архив Дечани. Миколай (Кабацій), ієром. Лист від 22 жовтня 1935 р., № 5694, Мукачево.. Г. Товтин закінчив школу в 1939 р., а в 1946 р. був рукоположений у сан священика Архів Мукачівської православної єпархії. Особова справа прот. Г. Товтина. Арк. 129-130.. М. Матінко завершив навчання в 1938 р., а в 1940 р., після висвячення, обслуговував парафію в с. Вишня Апша Рахівського округу Там само. Особова справа прот. М. Матінка. Арк. 20.. Того ж року секретар єпархії писав до Дечан з приводу постригу в ченці учня 2-го класу школи, уродженця с. Ільниця Іршавського округу Василя Романа. Повідомляючи рішення єпископа, о. Миколай наголошував, що було б добре здійснювати постриг після проходження послуху в одному з монастирів Архив Дечани. Миколай (Кабацій), ієром. Лист від 22 жовтня 1935 р., № 5424, Мукачево.. В. Романа постригли в ченці в 1937 р. ДАЗО. Ф. Р-1490. Оп. 4 д. Спр. 143. Арк. 14., а в 1939 р. він був рукоположений у сан ієродиякона та ієромонаха (за іншими даними у 1938 р.) Там само. Спр. 168. Арк. 54.. Завершивши навчання у школі він вступив до відомого монастиря Гргетег в Сремській єпархії (1939-1942 рр.). З 1942 до 1944 р. служив на різних парафіях у Хорватії, в тому числі в м. Загреб. Останній воєнний рік о. Веніамін (Роман) провів на парафії в Сремській єпархії і тільки в 1945 р. повернувся на Закарпаття Там само. Спр. 143. Арк. 14 зв..