"Українське зміновіхівство" в культуротворчому процесі в УСРР в 1920-х рр.

Культуротворчий процес в Українській Соціалістичній Радянській Респубіці. Особливості проведення політики "українізації". Причини виникнення "українського зміновіхівства". Взаємини різних груп українців-емігрантів з представниками радянської влади.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 27.10.2020
Размер файла 64,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Слід зазначити, що більшовицька влада не лише підтримувала «зміновіхівський рух» - наявний матеріал дає підстави стверджувати, що однією з причин його виникнення були таємні операції КП(б)У, спрямовані на розкол української еміграції.

Так, на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 23 вересня 1922 р. було прийнято такі директиви представникам УСРР за кордоном:

«1). Приступити до організації груп української еміграції, що стояли б на платформі Радянської влади на взірець зміновіхівців, і надати їм можливість мати свої видання.

2) . Отримати від представників цих груп компрометуючі петлюровщину документи, і якщо після цього вони не зможуть залишитись за кордоном, дозволити їм вихід на Україну.

3) . Запропонувати Раднаркому виділити НКІС необхідні кошти [ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.6. Спр.29. Арк.99].

На засіданнях секретаріату ЦК КП(б)У (8 вересня та 11 жовтня 1922 р.) були ухвалені рішення про виділення коштів на видання за кордоном друкованого органу «українських зміновіхівців» [ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.6. Спр.30. Арк.64, 175].

Слід зазначити, що на початку 1920-х рр. за кордоном вже існували видання, що друкували публікації радянофільського характеру (тижневик Закордонної групи УКП «Нова доба», журнал «Борітеся - Поборете», який започаткувала у 1920 р. закордонна делегація УПСР). З 1923 р. у Відні розпочинає виходити часопис «Нова громада», редактором якого був відомий галицький соціал-демократ С. Вітик. Час появи цього видання, та його «про зміновіхівське» спрямування наводить на роздуми, чи не стала поява часопису результатом згаданих рішень ЦК КП(б)У.

На думку відомої дослідниці української еміграції 1920-х рр. В. Піскун, радянська влада також субсидіювала «Українські вісті», які виходили в Парижі під редагуванням І. Борщака, та журнал «Нові шляхи», який виходив з кінця 1920-х рр. у Львові за редагування А. Крушельницького [Піскун, 2006 : 471,515].

29 жовтня 1922 р. секретаріат ЦК КП(б)У затвердив постанову про розкол української еміграції [ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.7. Спр.20. Арк.34], яка була затверджена на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 2 листопада 1922 р. [ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.7. Спр.30. Арк.92].

Впродовж 1922-1923 рр. секретаріат і політбюро ЦК КП(б)У не раз ще розглядали питання про «українське зміновіхівство» та й надалі постійно тримали це питання під контролем.

Варто зазначити, що більшовицьке керівництво, проводячи роботу щодо поглиблення суперечностей між різними течіями української еміграції шляхом заохочення повернення до України авторитетних діячів, вимагає від співробітників ВНК-ДПУ проводити жорстку і безкомпромісну боротьбу проти членів УКП, ПСР та інших українських політичних організацій за звинуваченням їх у «контрреволюційній» діяльності [Гамрецький, Лациба, Нешик, Білоконь, Бухін, Васильєв,2006 : 22-25].

Безперечно, «зміновіхівство» спричинило послаблення сил української еміграції, яка різними доступними засобами продовжувала вести боротьбу за волю українського народу. Однак повернення в Україну «зміновіхівців» активізувало в республіці рух за розбудову національної культури. Широкі українські кола, що раніше уникали співробітництва з радянською владою почали брати участь у роботі державних органів і громадських організацій, науковій праці, літературі, освітній справі тощо. Це дало поштовх до активізації всього культурного життя: виникають різноманітні літературні організації та групи, постають видавництва, театри, народжується нове кіномистецтво.

Кожний репатріант, якому дозволяли в'їзд до УСРР, як правило, отримував документ, де зазначалося, що з боку радянської влади «ніяких обвинувачень за його попередню політичну діяльність не пред'являється». Натомість реемігранти обов'язково заповнювали стандартний друкований бланк з таким текстом: «Я, нижче підписаний, громадянин, засвідчую своє щире бажання повернутися на Україну і стати вірним громадянином УСРР. Бувши втягнутим ворогами народу в боротьбу проти Робітниче-Селянської Влади, я певний час працював на шкоду інтересам робітників і селян. Тепер, визнаючи цю свою провину, урочисто обіцяю надалі бути лояльним до Робітниче - Селянської Влади і всіма силами старатись спокутувати своєю працею свої помилки та допомагати відбудові народного господарства Радянської України» . Цей документ скріплювався особистим підписом відповідної особи [Рубльов, 2004 : 95-96].

Окрім того, реемігранти ізолювалися в місцях позбавлення волі, де впродовж 6 тижнів проходили спецперевірки органами ДПУ [ДАВіО. Ф.П-1. Оп.1. Спр.64. Арк.12].

Радянська влада продовжувала вести нещадну боротьбу з тими, хто залишався в опозиції, та «націонал- ухильниками» в рядах більшовицької партії. Зокрема, вже у серпні 1922 р. ХІІ Всеросійська конференція ВКП(б) ухвалила резолюцію «Про антирадянські партії та течії» [Касьянов, Даниленко, 1991 : 23]. Та й з тими, хто співробітничав з новою владою, час від часу проводилася певна «профілактика» (процес над «київським центром дій», депортація представників «старої» інтелігенції за межі України тощо) [ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.6. Спр.40. Арк.3.; ЦДАГОУ. Ф.1. Оп.20. Спр.998. Арк.49].

Можна погодитися з думкою М. Мазипчука, що українські «поворотівці» насамперед вбачали у проведенні політики коренізації потенціал радянської влади в УСРР. Ставши одним із джерел активізації культуро творчого процесу в Україні, вони постійно перебували під наглядом радянських каральних органів [ДАВіО. Ф.П-3і. Оп.1. Спр.118. Арк.5] і згодом стали жертвами першої хвилі сталінських масових репресій [Мазипчук].

Висновки

Отже, «українське зміновіхівство» являло собою громадсько-політичну течію серед української емігрантської інтелігенції, яка підтримала проголошену радянською владою програму національно-культурного будівництва в УСРР. На прийняття частиною українських емігрантів рішення повернутися до України впливали такі чинники: тимчасова відмова більшовицького керівництва від воєнно-комуністичних методів управляння державою, що призвела до появи нових тенденцій у партійній політиці в галузі культури; зміни політичних орієнтацій частини української політичної еміграції; таємні операції більшовицького керівництва, спрямованні на розкол і дискредитацію української еміграції; родинні міркування та сподівання окремих реемігрантів на отримання певних соціальних гарантій тощо. «Зміновіхівство» вплинуло на диференціацію різних груп емігрантської інтелігенції в її ставленні до перебігу різних процесів в УСРР, спричинило до послаблення сил української еміграції. Однак повернення в Україну «зміновіхівців» активізувало в республіці рух за розбудову національної культури.

Таке маловивчене явище в українській історії як «зміновіхівство» потребує спеціальних досліджень. Лише визначивши кількість реемігрантів, з яких українських теренів вони емігрували (підросійська Україна чи західноукраїнські землі), їх політичні платформи, соціальний і національний склад, проаналізувавши сфери їхньої діяльності й ґрунтовно дослідивши внесок у становлення української культури, можна дати виважену характеристику цьому рухові.

Джерела та література

1. Бюллетень. (1924). Бюллетень VIII Всеукраинской конференции КП(б)У (12-17 мая 1924 р.) : Стеногр. Харков: Пролетарий, 231 с.

2. Верстюк, В.Ф., Скальський, В.В., Файзулін, Я.М. (2011). - Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ. Документи і матеріали /Інститут історії України НАН України. Київ: Дух і літера, 616 с. Винниченко, В. (1926). Поворот на Україну. Львів-Пшібрам: Друк. Наук. тов. ім. Т.Г. Шевченка, 34 с.

3. Гамрецький, І.С., Лациба,В.П., Нешик, С.С., Білоконь,В.І., Бухін,К.Д., & Васильєв, В.Ю.(2006). Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 1. Вінниця: ДП «ДКФ», 908 с.

4. ДАВіО - Державний архів Вінницької області.

5. Даниленко О. (2003). Роль українського громадського комітету в соціальній адаптації емігрантів. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр.- Вип. 9, С. 278-295. Єфіменко Г.,Приймаченко Я., Юркова О. (2017). Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»1917-1938 роки. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 352.

6. Касьянов, Г.В., & Даниленко, В.М. (1991). Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). Київ: Наукова думка, 96 с.

7. Kemp-Welch, А. (1978). «New Economic Policy in culture» and its Enemits. Founal of Contemporary History, 3, C. 449- 465.

8. Лозицький В.С. (2008). Українська політична еміграція 1919-1945: документи і матеріали / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, Центральний державний архів громадських об'єднанань України. Київ: Парламентське видавництво, 928 с. Петлюра, С. (1979). Статті, листи, документи. Т. 2. /Українська Вільна Академія Наук у США, Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 627 с.

9. Піскун, В.М. (2006). Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття): Монографія. Київ, Нью-Йорк : «МП Леся», 672 с.

10. Подкур, Р., Васильєв, В., Кравченко, П., & Петренко В. (2013). Настрої та поведінка населення Поділля в умовах сталінської революції «згори». 1928-1940. Збірник документів та матеріалів. Київ: Інститут історії України НАН України, 528 с.

11. Портнов, А.В. (2008). Наука у вигнанні: Наукова і освітня діяльність української еміграції в міжвоєнній Польщі (1919-1939). Харків: ХІФТ, 256 с.

12. Мазипчук, М. (2018). «Наши жовто-блакитные вехи существенно отличаются от трехцветных»: феномен «зміновіхівства» в українській політичній еміграції.

13. Рубльов, О.С. (2004). Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). Київ: Інститут історії України НАН України, 648 с. Севастьянов, А. (1988). Интеллигенция, что впереди? Литературная газета, 21 сентября. ЦДАГОУ - Центральний державний архів громадських об'єднань України.

References:

1. Biulleten. (1924). Biulleten VIII Vseukraynskoi konferentsyy KP(b)U (12-17 maia 1924 r.) : Stenohr [Bulletin of the VIII All-Ukrainian Conference of the Communist Party (b) U (May 12-17, 1924): Stenogr]. Kharkov: Proletaryi, 231 s. [in Ukrainian].

2. Danylenko O. (2003). Rol ukrainskoho hromadskoho komitetu v sotsialnii adaptatsii emihrantiv[A role of the Ukrainian public committee is in social adaptation of emigrants]. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky: Mizhvid. zb. nauk. pr.-

3. Problems of history of Ukraine : facts, judgements, searches: Mixeid. 36. sciences. np - Vyp. 9, S. 278-295. [in Ukrainian].

4. DAViO - Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti.

5. Hamretskyi, I.S., Latsyba,V.P., Neshyk, S.S., Bilokon,V.I., Bukhin,K.D., & Vasyliev, V.Iu. (2006). Reabilitovani istoriieiu. U dvadtsiaty semy tomakh. Vinnytska oblast. Kn. 1. [Rehabbed by history. In twenty-seven volumes. Vinnytsia region. Book. 1.]. Vinnytsia: DP «DKF», 908 s. [in Ukrainian]. Kasiianov, H.V., & Danylenko, V.M. (1991). Stalinizm i ukrainska intelihentsiia (20-30-i roky) [Stalinism and the Ukrainian intelligentsia (20-30s)]. Kyiv: Naukova dumka, 96 s. [in Ukrainian]. Kemp-Welch, A. (1978). «New Economic Policy in culture» and its Enemits. Founal of Contemporary History, 3, P. 449- 465. [in English].

6. Lozytskyi V.S. (2008). Ukrainska politychna emihratsiia 1919-1945: dokumenty i materialy / Instytut politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa,Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednanan Ukrainy [Ukrainian political emigration 1919 1945: documents and materials / Institute of political and emHOHaqioHanbHux researches the name of 1.0. Kypaca, Central record office of public 06'edHaHaHb Ukraine]. Kyiv: Parlamentske vydavnytstvo, 928 s. [in Ukrainian].

7. Mazypchuk, M. (2018). «Nashy zhovto-blakytnbie vekhy sushchestvenno otlychaiutsia ot trekhtsvetnbikh»: fenomen «zminovikhivstva» v ukrainskii politychnii emihratsii [«Our yellow-milestone milestones are significantly different from tricolor»: the phenomenon of "change education" in Ukrainian political emigration.]

8. Petliura, S. (1979). Statti, lysty, dokumenty. T. 2. /Ukrainska Vilna Akademiia Nauk u SShA, Biblioteka im. Symona Petliury v Paryzhi [Articles, letters, documents. T. 2. / Ukrainian Free Academy of

9. Sciences in the USA Simon Petliura in Paris]. Niu-York: Ukrainska Vilna Akademiia Nauk u SShA, 627 s. [in Ukrainian].

10. Piskun, V.M. (2006). Politychnyi vybir ukrainskoi emihratsii (20-ti roky ХХ stolittia): Monohrafiia [The Political Choice of Ukrainian Emigration (1920s): Monograph]. Kyiv, Niu-York : «MP Lesia», 672 s. [in Ukrainian].

11. Podkur, R., Vasyliev, V., Kravchenko, P., & Petrenko V. (2013). Nastroi ta povedinka naselennia Podillia v umovakh stalinskoi revoliutsii «zghory». 1928-1940. Zbirnyk dokumentiv ta materialiv [ The attitudes and behavior of the Podillya population in the context of the Stalinist revolution from above. 1928-1940. Collection of documents and materials]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 528 s. [in Ukrainian].

12. Portnov, A.V. (2008). Nauka u vyhnanni: Naukova i osvitnia diialnist ukrainskoi emihratsii v mizhvoiennii Polshchi (1919-1939) [Exile science: Scientific and educational activities of Ukrainian emigration in interwar Poland (1919-1939)]. Kharkiv: KhIFT, 256 s. [in Ukrainian].

13. Rublov, O.S. (2004). Zakhidnoukrainska intelihentsiia u zahalnonatsionalnykh politychnykh ta kulturnykh protsesakh (1914-1939) [Western Ukrainian intelligentsia in national political and cultural processes (1914-1939)]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 648 s. [in Ukrainian].

14. Sevastianov, A. (1988). Yntellyhentsyia, chto vperedy?[ Intelligentsia, what is ahead?]. Lyteraturnaia hazeta - Literary newspaper, 21 sentiabria.

15. TsDAHOU - Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy.

16. Verstiuk, V.F., Skalskyi, V.V., Faizulin, Ya.M. (2011). - Yurii Tiutiunnyk: vid «Dviiky» do HPU. Dokumenty i materialy / Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [Yuri Tyutyunnyk: from Dvoyka to the GPU. Documents and Materials / Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine]. Kyiv: Dukh i litera, 616 s. [in Ukrainian].

17. Vynnychenko, V. (1926). Povorot na Ukrainu [Turn to Ukraine.].Lviv-Pshibram: Druk. Nauk. tov. im. T.H. Shevchenka, 34 s. [in Ukrainian].

18. Yefimenko H.,Pryimachenko Ya., Yurkova O. (2017). Ukraina radianska. Iliuzii ta katastrofy «komunistychnoho raiu»1917-1938 roky [Ukraine is soviet. Illusions and catastrophes of "communist paradise" 1917-1938]. Kharkiv: Klub simeinoho dozvillia, 352. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.