Соціально-економічна ситуація у Волинській губернії напередодні та під час Першої світової війни

Аннотация

Ярослав Цецик

Социально-экономическая ситуация в Волынской губернии накануне и во время Первой мировой войны

Целью статьи является анализ влияния военных действий на экономику Волыни во время Первой мировой войны. Автор выясняет роль российского военного командования и органов государственной власти в ухудшении социально-экономической жизни в регионе. Проанализирована деятельность органов городского самоуправления по регулированию цен. Методология исследования основана на использованные общенаучных методов (анализа, синтеза и обобщения), специально-исторических (сравнительного, хронологического и историко-системного) в сочетании с принципами историзма, объективности и полифакторности. Научная новизна роботы заключается в том, что: определены особенности подготовки к войне в регионе в предвоенный период и ходе проведения эвакуации населения из прифронтовых уездов; проанализированы меры военного командования и органов местной власти, которые сопровождали эти процессы; установлены причины и последствия ухудшения социально-экономической ситуации на Волыни в исследуемый период; выяснено, какие факторы повлияли на эти процессы, и определена роль имперской власти и военных в них. Выводы. Несмотря на положительные тенденции, которые наблюдались на Волыни накануне Первой мировой войны, с началом ведения военных действий социально-экономическая ситуация в регионе стала стремительно ухудшаться. Сначала прифронтовой, а затем и фронтовой статус губернии обусловили рост цен на продукты и товары первой необходимости. Военные интенданты, пытаясь обеспечить потребности российской армии и используя при этом административные ресурсы, достаточно быстро вызвали дефицит продуктов в прифронтовых уездах. Принудительная эвакуация населения, уничтожение урожая и вывоз скота привели к обнищанию большого количества крестьян и, как следствие, удорожание товаров первой необходимости в городах. Отрицательно влиял на ситуацию в регионе и рост числа дезертиров, что обусловило установление особого режима в ряде населенных пунктов региона. Такая ситуация способствувала усилению недовольства действиями российских военных и органов власти со стороны значительной части населения Волыни.

Abstract

Socio-economic situation in Volyn province before and during the First World War

The purpose of the article is to analyze the impact of military action on the economy of Volyn during the First World War. The author clarifies the role of Russian military command and state authorities in the deterioration of socio-economic life in the region. The activity of local self-government bodies on price regulation is analyzed. The methodology of the study is based on the use of general scientific methods (analysis, synthesis and generalization), especially historical (comparative, chronological and historical-systemic) in combination with the principles of historicism, objectivity and polyfactory. The scientific novelty of the work is that: the peculiarities of preparation for war in the region during the pre-war period and the course of carrying out evacuation of the population from the frontal counties are determined; the measures taken by the military command and local authorities that accompanied these processes were analyzed; the causes and consequences of the deterioration of the socio-economic situation in Volyn during the studied period were determined; the factors that influenced these processes were identified and the role of the imperial authorities and the military in them was identified. Conclusions. Despite the positive trends that were observed in Volyn on the eve of the First World War, with the outbreak of hostilities, the socio-economic situation in the region began to deteriorate rapidly. First, the front-line, and then the front-line status of the province led to an increase in prices for food and essential goods. The military quartermasters, trying to meet the needs of the Russian army and at the same time using administrative resources, quickly caused a shortage of products in the frontline counties. The forced evacuation of the population, the destruction of crops and the removal of livestock led to the impoverishment of a large number of peasants and, as a result, the cost of essential goods in cities. Negatively influenced the situation in the region and the increase in the number of deserters, which led to the establishment of a special regime of special regime in a number of settlements in the region. This situation contributed to increased dissatisfaction with the actions of the Russian military and government from a significant part of the Volyn population.

На початку ХХ ст. Волинська губернія була аграрним краєм. На 879 цукрових, борошномельних та інших підприємствах у 1909 р. було зайнято 17,5 тис. осіб. Кількість міського населення коливалася впродовж 1863 - 1911 рр. від 8 до 8,9%. (Верменич, 2003 : 606). У краї почали проглядатися тенденції до поступового зростання кількості великих підприємств, на яких працювало понад 200 осіб. Коли у 1909 р. таких підприємств налічувалося 231, то у 1913 р. -вже 307. Це свідчило про те, що підприємці збільшували обсяги інвестицій у промисловість, насамперед переробну [Обзор, 1914 : 39].

У досліджуваний період найвищі показники промислового розвитку демонстрували такі волинські міста: Житомир, Луцьк, Ковель, Рівне, Дубно, Новоград-Волинський та

Старокостянтинів. Якщо Житомиру у цьому сприяв його статус губернського центру, то на промислове зростання інших великою мірою вплинув розвиток залізничного транспорту. Найнижчі показники в цьому напрямі були в Овруча, Володимира-Волинського та Заславля. У 1905 р. сумарний обсяг промислового виробництва цих міст не перевищував 100 тис. руб., що становило менше 7 % від обсягу промислового виробництва Житомира [Прищепа, 2010 : 106].

Серед факторів, що позитивно впливали на розвиток економіки Волинської губернії, доцільно також відзначити й активізацію кооперативного руху у сільському господарстві. Саме кооперативна організація збуту значно покращила розвиток селянських господарств, оскільки сприяла матеріальній підтримці селян, проведенню агрокультурних заходів, і, як наслідок, підвищенню якості продукції. Найбільшого поширення на Волині набули споживчі, кредитні та ощадно-позичкові кооперативи. Наприкінці 1912 р. у Волинській губернії існувало 241 кредитне і 59 ощадно-позичкових товариств [Рацілевич, 2008:160].

Отже, напередодні Першої світової війни у регіоні почали проглядатися тенденції щодо зростання великих підприємств. Динаміка їх розвитку була неоднаковою, що зумовлювалося відсутністю залізничного сполучення з рядом повітових міст.

Із наближенням війни Волинь як однин з прикордонних регіонів стала своєрідним полігоном для виявлення об'єктивного стану міліарних можливостей Російської імперії: територія губернії поступово наповнювалася військами, відбувалася їх концентрація вздовж австро-угорського кордону, проводилися навчання з мобілізації місцевого населення. Це було зумовлено тим, що на початку війни головний тягар мав лягти на прикордонні повіти. Адже згідно з домовленостями з союзниками Росія мала до 15-го дня призову мобілізувати 800 тис. солдатів [Дем'янюк,2014Ь: 18].

Показовою у цьому напрямі стала перевірка мобілізаційної готовності управління Володимир-Волинського повітового військового начальника підполковника Фон-Заурвейда, яку було проведено у квітні 1914 р. Аналогічні перевірки відбувалися й у інших прикордонних губерніях. Результати роботи комісій з «перевірки мобілізаційної готовності у прикордонних повітах Російської імперії» були обговорені у Брест-Литовську в квітні того ж року. У звіті, підготовленому комісією, 17 квітня 1914 р. зазначалося про доцільність спрощення мобілізаційної схеми, адже для прикордонних частин і повітів це мало суттєве значення, «а інколи може стати й насущно необхідним» [Дем'янюк, 2014Ь : 18-19]. Щодо рівня професійної діяльності Володимир-Волинського військового начальника, то комісія визнала її успішною [Дем'янюк, 2014Ь : 19].

У процесі підготовки до ведення військових дій окрема увага зверталася на можливість проведення евакуації. У одному з документів Попечителя Київського навчального округу за 1912 р., адресованому директору Луцької чоловічої гімназії, наголошувалося про необхідність надати інформацію про майно Міністерства народної освіти, яке «підлягає за військових обставин, вивезенню з прикордонної смуги». Водночас майно мало бути поділено на категорії й визначено, скільки вагонів було потрібно для його вивезення[ДАВО. Ф.6. Оп.1. Спр.122. Арк. 11].

Отже, напередодні Першої світової війни російська влада провела низку підготовчих заходів щодо посилення обороноздатності кордону. Згідно з планами влади на початку війни основний мобілізаційний тягар мав упасти на прикордонні повіти, зокрема й Волинь. Одночасно розроблялися плани евакуації державних установ, гімназій із прикордонних повітів.

Під час Першої світової війни, будучи ареною військових дій, Волинь зазнала величезних втрат. Так, на початку воєнних дій у губернії діяв ряд постанов військового командування про заборону піднімати ціни на товари першої необхідності, вивезення продуктів харчування за межі територій, де дислокувалися військові частини.

В обов'язковій постанові командувача 3-ої армії заборонялося вивозити з районів дислокації армії всі продукти харчування, транспортні засоби, фураж і все, що могло бути потрібним для військ. Також заборонялося підвищувати ціну на всі життєво необхідні товари та продавати спиртні напої в районі дислокації військ. Порушники підлягали ув'язненню до 3-х місяців чи штрафу до 3-х тис. руб. [Цецик, Залужна, Буравський, 2019 : 20].

Варто відзначити постанови, що «забороняли продаж та розпивання алкогольних напоїв, були прийняті як ситуативні заходи на час мобілізації». Київський генерал-губернатор Ф. Трепов відповідний документ підписав 16 серпня 1914 р. Однак успіхи мобілізації актуалізували питання про її поширення на всю імперію. Ідея заборони продажу алкоголю отримала цілковиту підтримку в середовищі інтелігенції та пресі [Герасимов, Романюк, 2019 : 82]. Але в результаті наступу російських військ влітку-восени 1915 р. фронт просунувся у Галичину і більшість із таких постанов втратили свою чинність. Так, у зв'язку з відведенням 3-ї армії в тил всі обов'язкові постанови її командувача щодо регулювання цін на продовольство «втрачали силу» у межах Волинської губернії й застосовувалися «обов'язкові постанови, видані для тилового району». Лише у Ковельському й Володимир-Волинському повітах застосовувалася «обов'язкова постанова генерал-лейтенанта Данилова», яка забороняла вивезення за межі цих повітів борошна, зерна й худоби [ДАЖО Ф.70. Оп.2. Спр.69. Арк.90].

Намагаючись протидіяти підвищенню цін торговцями, волинський губернатор наприкінці лютого 1915 р. направив міським головам та міським старостам Волинської губернії розпорядженням якому ті зобов'язувалися вжити «необхідних заходів для забезпечення населення необхідними товарами й продовольством» й вести боротьбу зі спекуляцією торговців, які прагнули «до недобросовісної наживи в важку для населення хвилину». Одночасно з цим органи міського самоврядування повинні були сприяти зниженню цін на місцях [ДАВО. Ф. 3. Оп.1. Спр. 1458. Арк. 1]. Окрема увага у ньому зверталася на постанову командуючого військами Київського військового округу про заборону «штучного й недобросовісного підняття цін на всі предмети вжитку для місцевого населення», за що винні підлягали адміністративному покаранню [ДАВО. Ф. 3. Оп.1. Спр. 1458. Арк. 2].

Внаслідок проведення мобілізації кількість працездатних чоловіків у селах Волині зменшилася, що негативно позначилося на сільськогосподарському виробництві. Ще одним фактором, який негативно вплинув на економічну ситуацію в регіоні й великою мірою зумовив зростання цін на товари першої необхідності, стало збільшення кількості біженців з Галичини, потік яких зріс у травні 1915 р. у зв'язку з наступом австро-угорської та німецької армії. Впродовж травня-червня 1915 р. із західних повітів Волинської губернії було евакуйовано державні установи, середні навчальні заклади, майно церков, частину устаткування підприємств. Те, чого не можна було евакуювати і що могло бути використано ворожими військами, мало бути пошкоджено або знищено [ДАЖО. Ф. 70. Оп. 2. Спр. 74. Арк. 46-47].

Селяни західних повітів були зобов'язані швидко зібрати врожай, а те, що не достигло або не мали можливості зібрати, мало бути знищене, про що вони отримували відповідне посвідчення, в якому вказувався обсяг площі й культури. Воно засвідчувалося волосним старостою й двома понятими. Власники врожаю мали отримати за нього компенсацію. Російські військові також конфісковували у місцевих жителів коней, худобу та підводи, за що розраховувалися готівкою з «обов'язковим отриманням розписки», а за «все інше квитанціями» [ДАЖО.Ф. 70. Оп. 2. Спр. 74. Арк. 47].

Такі дії військового командування були зумовлені наказом зі Ставки головнокомандувача про те, що території, які російські війська залишали противнику, мали бути «перетворені в «пустелю, тобто очищені як від населення, так і від всього того, що могло становити для ворога цінність». Це призвело до примусового виселення селян, насамперед призовного віку чоловіків від 17 до 45 років. Одночасно підлягали реквізиції всі продовольчі запаси, «окрім місячної норми». Що не можна було вивезти, включаючи посіви, підлягало знищенню. Реквізовану худобу вивозили в тил [Лазанська, 2009 : 199]. Ставка керуючись «воєнною доцільністю» у липні 1915 р. «вдалася до дій по очищенню деяких ділянок фронту». У середині серпня було оголошено про евакуацію 150-200 верстової прикордонної смуги Волинської, Подільської та Бессарабської губерній. На цей раз примусовому виселенню підлягало працездатне населення від 12 до 50 років з одночасним знищенням запасів продовольства, реквізицією й вивезенням худоби та коней. Це призвело до повного розорення місцевого населення. Уряд, який розглянув дії військових властей, визнав «огульну евакуацію населення зі знищенням майна неприпустимою». У зв'язку з цим 18 серпня 1915 р. Ставка видала розпорядження про припинення насильницьких методів виселення [Лазанська, 2009 : 199-200].

Через ускладнення ситуації з продовольством для армії, в прифронтових районах дедалі частіше «звичним явищем ставали грабунки і насилля» з боку військових під час виселення. Не набагато краще поводилася з біженцями й цивільна влада. З метою поліпшення становища на шляхах сполучення і безпосередньо у прифронтовій смузі штаб фронту видав розпорядження про те, «щоб у найближчому тилу біженці, які вже раз зійшли з місць проживання, більше не поверталися назад». Їм також було заборонено згромаджуватися у лісах. Місцеві адміністрації це трактували на власний розсуд. Вони почали зганяти тих біженців, які вже осіли по селах у 2030 верстах від лінії фронту, найняли житло, влаштувалися на роботу в економіях і запаслися продуктами й грошима, виселяючи їх, часто застосовуючи силу. Зокрема, біженці, які перед тим втекли із Радзивіллова й осіли у с. Биківці, 28 вересня були підняті поліцією, яка била їх нагайками. Це поспішне вигнання призвело до того, що у селі залишилося троє дітей без нагляду, повернутися за якими поліцейські чини не дозволили. Подібні «методи «опіки» біженців з боку місцевої влади були не поодинокими» [Лазанська, 2009 : 200].

Отже, як бачимо станом на літо-осінь 1915 р. у селах Волинської губернії суттєво зменшилася кількість працездатного населення, а в її прифронтових повітах частина незібраного врожаю відповідно до наказів військового командування була знищена. Перебування великої кількості біженців у прифронтових повітах негативно позначилося на економічній ситуації в краї. Їх розміщення неподалік від лінії фронту свідчить про недалекоглядну політику російського військового командування.