Повсякденне життя київських студентів початку ХХ ст.

Під час навчання в київських ЗВО у шлюби вступали не лише вихідці з близьких місцевостей. Так, Михайло Кара-Стоянов, котрий був вихідцем із Молдови і в 1909 р. вступив на навчання до ККІ, у березні 1912 р. звернувся до директора інституту з проханням про надання посвідчення про відсутність перешкод до вступу у шлюб, а церемонія вінчання мала відбутись 22 квітня 1912 р. у Володимирському соборі Києва [42, арк. 1, 1718]. Зазначимо, що у відповідь на це прохання він отримав посвідчення, у якому було зазначено, що "з його документів, які зберігаються в канцелярії інституту, не видно, аби він був одружений; з боку ж адміністрації інституту перешкод до вступу його, Кара-Стоянова, в законний шлюб не зустрічається" [42, арк. 16].

Вступали у шлюб і студентки. Наприклад, у 1912 р. католичка Яніна Стржельбицька, котра навчалася у ККІ з 1908 р., вступила у шлюб з католиком (зазвичай зустрічаються дані про шлюби, укладені між представниками однієї конфесії) Теодором Богушевським у київському костелі св. Олександра [34, арк. 2-3]. А в жовтні 1913р. прохання про надання дозволу на шлюб подала студентка ККІ (1912 р. вступу) Ядвіга Лисовська, котра була родом з Житомира, і церемонія вінчання відбулась у Житомирському кафедральному костелі [27, арк. 6-7].

Укладання шлюбів студентами за церковним каноном тривало і в умовах Української революції 19171921 рр. Наприклад, 2 вересня 1918 р. шлюб уклала Октавія Поржезинська, котра саме закінчувала навчання у ККІ [43, арк. 20].

Проте ініціатива шлюбу виходила від представників чоловічої статі, так само як і під їх своєрідну опіку (згідно з тогочасним законодавством) переходили дружини. Останні, зокрема, не могли мешкати окремо від чоловіка, котрий і вступав у правовідносини від їхнього імені. Наведемо як приклад клопотання перед київською поліцією студента ККІ Сигізмунда Кухарського щодо надання окремого виду на проживання для його дружини [26, арк. 13-14].

Повертаючись до теми укладення шлюбу студентами та студентками, потрібно зазначити, що в усіх виявлених випадках ця подія позначалася погіршенням матеріального становища одружених студентів/студенток, що часто призводило навіть до припинення ними навчання. Почасти це обумовлювалось зростанням витрат молодих сімей, особливо ж коли в них народжувались діти. Так, Володимир Алтуєв, котрий навчався у ККІ з 1909 р., у квітні 1911 р. вступив у шлюб (церемонія відбулась у Києво-Труханівській св. Єлизаветинській церкві) [8, арк. 18, 35], а вже в липні 1912 р. у нього народився син [8, арк. 19]. Після цього Володимир Алтуєв почав неодноразово звертатися до адміністрації інституту з проханнями про надання відпусток "за сімейними обставинами" [8, арк. 22, 33] та, зрештою, припинив навчання.

Однак потрібно зазначити, що матеріальна незабезпеченість (навіть і без вступу у шлюб) була зумовлена загальним зростанням запитів споживацького характеру на тлі відсутності в абсолютної більшості студентів власних і суттєвих джерел заробітку. Це було явище загальне для студентства, що негативно позначалось на їхньому психоемоційному стані, призводило до нервових розладів, наростання агресивності та неприйняття усталених канонів поведінки. Ці ознаки стали невід'ємними атрибутами збірного "портрету" студентства цілої Російської імперії початку XX ст. і були помічені вже сучасниками. Так, дружина київського професора В. С. Іконникова Анна Леопольдівна у своїх спогадах за 1912-1913 рр. спеціально зупиняється на розгляді настроїв, що панували серед тогочасного студентства Києва і які вона досить образно та емоційно описує, характеризуючи як цілковито аморальні; як такі, що попирають традиційні цінності, і що молодь здатна до будь-яких дій руйнівного характеру [66, арк. 52-56]. Засвідчувався такий стан більшості студентства і документальною фіксацією їхніх некоректних вчинків. Наприклад, у ККІ навіть велась окрема справа під заголовком "Про виключення слухачів за виявлену грубість до співробітників та службовців", у якій, зокрема, значаться такі прояви порушення дисципліни студентами:

1) відмова пред'являти студентський квиток при вході до інституту і прорив через вахтера (завдавши при цьому удару в груди службовцю інституту); 2) і нший студент, котрий також не пред'явив студентського квитка, водночас схопив вахтера за руку, "розірвавши рукав і штовхнувши у груди", і при цьому звернувся до інших студентів, "тоді (як слідує зі скарги вахтера - А. Ч.) зібрався натовп, котрий перерізав мені дорогу, а один із них... схопив мене за горло"; 3) паління у приміщеннях ЗВО (один зі студентів зайшов із запаленою цигаркою до бібліотеки інституту і на зауваження співробітниці бібліотеки "кинув запалену цигарку в обличчя") [62, арк. 2-4].

Зазначимо, що і поза межами навчальних закладів окремі студенти дозволяли собі таку само некоректну поведінку. Як один із прикладів, що ілюструє цю тезу, - випадок зі студентом ККІ Андріаном Гаценко, котрий походив із Чернігівщини. Під час поїздки додому у квітні 1912 р., як зазначав місцевий поліційний пристав, Гаценко "у пивній лавці пиячив та порушував громадський спокій, причому на пропозицію місцевого поліційного урядника про припинення шуму зазначений Гаценко дозволив не підкоритися й тут таки у пивній лавці провів агітацію серед співучасників пиятики і після відходу урядника з лавки Гаценко знову запропонував своїй компанії заспівати пісню" [4, арк. 2626 зв.]. Зазначимо, що цей студент належав до категорії матеріально незабезпечених.

Політизація та падіння морального рівня студентства супроводжувались таким закономірним результатом, як зниження рівня успішності та ставлення до навчання загалом. Наприклад, професор Університету св. Володимира М. П. Дашкевич у листі до свого колеги з професорської корпорації Т. Д. Флоринського від 27 жовтня 1886 р. прямо наголошував: "Я запізнився, засмучений іспитами на курсах (маються на увазі Вищі жіночі курси - А. Ч.). Доводиться воювати зі слухачками... часто не знають найелементарніших фактів. Загалом, вочевидь, відбувається падіння курсів" [65, арк. 3 зв.].

Звичною практикою стали бойкоти занять окремих викладачів (зазвичай обумовлені розбіжністю політичних поглядів). При цьому антисоціальні випади мали місце й у стосунках поміж самими студентами. Наприклад, у листопаді 1914 р. студенти ККІ Дмитро Деренянко та Георгій Вечірко були притягнені до відповідальності за написання листа шантажного характеру, але потому жандармерією було з'ясовано, що цей лист був написаний іншим студентом, "котрий намагався брехливо скомпрометувати" цих осіб [12, арк. 9].

Також із боку студентів мали місце прояви шахрайських дій задля отримання законного звільнення від навчання аби використання часу для власних цілей. Наприклад, 15 вересня 1911 р. у приміщенні ККІ було розміщено оголошення за підписом директора інституту такого змісту: "Доводжу до відома панів слухачів Київського комерційного інституту, що слухач IV-го семестру економічного відділення Аба-Лейба Ельєф Ленківський постановою Учбового комітету 11-го вересня цього року виключений з числа студентів ввіреного мені інституту. Причина такого заходу полягає в наступному: 14-го травня 1911 р. від імені Ленківського звернулась з проханням на моє ім'я стороння особа, що надала свідоцтво лікаря про хворобу Ленківського і прохала звільнити його, Ленківського, від іспитів та надати йому посвідчення у тому, що він є студентом Інституту. Прохання було мною задоволено. Але згодом з'ясувалося, що слухач Ленківський перебуває з 1910 р. на службі старшого помічника бухгалтера у Кишинівському міському кредитному товаристві і що відомості про хворобу - вигадка. Доводячи про це до відома панів слухачів Київського комерційного інституту, вважаю за обов'язок додати, що такі комбінації не можуть бути допустимі у стінах ввіреного мені інституту і слухачі, котрі будуть помічені у подібних проступках, будуть негайно відраховуватися з інституту без права повторного вступу" [55, арк. 42].

Скрутний матеріальний стан більшості студентів почасти пояснювався потребою приділення основного часу навчанню, почасти - відсутністю власних постійних і значних джерел заробітку, а також унаслідок зростання серед тих, хто прагнув здобути вищу освіту, осіб, котрі походили з матеріально незабезпечених родин. Останнє підтверджує тезу П. Сорокіна про те, що інститут освіти (і переважно вища освіта) віддавна виконував роль одного із каналів соціальної мобільності (т. зв. "соціальних ліфтів"), допомагаючи активним молодим людям покращити свій соціальний статус [79]. Тому до ЗВО закономірно зростав приплив вихідців із незаможних родин. Хоча водночас існував і прямо протилежний погляд на вищу освіту як додатковий подразник для вихідців із незаможних верств, внаслідок чого вища освіта для них була більшою мірою некорисною справою. Але цей останній погляд належав ідеологу найбільш реакційних сил Російської імперії - князеві В. Мещерському [78, с. 433-434], хоча почасти й він мав рацію - у контексті зростання невідповідності потенціалу молодої людини, котра здобула вищу освіту, до її можливостей для самореалізації без протекції і стартових капіталів. Однак останнє вірно лише для консервативних та відсталих країн, тоді як у прогресивних державах вища освіта завжди давала додаткові шанси для самореалізації особистості. І сам факт зростаючого потоку вступників до ЗВО в українських губерніях на початку XX ст. засвідчував, що принаймні керівництво місцевих ЗВО все ж таки більшою мірою стояло на ліберальних позиціях, особливо ж якщо вести мову про приватні навчальні заклади.

Потрібно зазначити, що, розуміючи складність свого матеріального становища, студентство почало самоорганізовуватися. Прагнення студентства до самоорганізації вилилось у заснування низки політичних організацій або входження до вже діючих, аби радикальною зміною суспільно-політичного устрою в державі домогтися своїх цілей - завдання надто радикальне і тому найбільш симпатичне й характерне для молоді, оскільки вона на загал була налаштована максималістськи. Отже, включення молоді до політичного життя у студентські роки стало явищем загальнопоширеним. Про це свідчило чимало згодом відомих політичних діячів [76, с. 102; 67, с. 225-249]. Згадували про це й представники професорсько-викладацького складу ЗВО того часу, наголошуючи, що особливо політизуватись студенти почали саме з початку XX ст. До 1917 р. цей процес досяг свого апогею, коли для більшості студентів політика замінила власне здобуття вищої освіти [80]. Засвідчено це й документально - притягненням великої кількості студентів до відповідальності правоохоронними органами Російської імперії за участь в антиурядових організаціях та заходах [67, с. 562-565, 621-622, 624-627]. До того ж більшість включених у політичне життя студентів мала досвід знайомства з цією сферою ще до вступу у вищі навчальні заклади. Наприклад, у вже згадуваній студентській анкеті 1913 р. від 70 до понад 80 % студентів (залежно від ЗВО) зазначили, що ознайомились із "українським питанням" ще у середній школі [63, арк. 10]. Саме тому, вочевидь, влада й поставила однією з умов вступу абітурієнта до вищої школи надання ним посвідчення про політичну благонадійність, аби у такий спосіб перекрити шлях до ЗВО (а отже, і до спілкування з молоддю) для тих осіб, котрі вже були помічені в антиурядовій політичній діяльності. А керівники ЗВО були зобов'язані перешкоджати проведенню у стінах навчальних закладів політичних акцій та загалом будь-яких зборів. Наприклад, 10 жовтня 1911 р. у ККІ було вивішено оголошення за підписом директора інституту з інформацією про заборону, відповідно до постанови Ради міністрів, "будь-яких студентських зібрань у стінах інституту" [55, арк. 124]. Додатково і сама адміністрація ЗВО зверталася до студентства з проханням "спокійно продовжувати навчальні заняття" і що "будь-які порушення порядку... загрожують самому навчальному закладу" [53, арк. 31]. При цьому студенти попереджались, що "ті з них, котрі... будуть помічені у чомусь протиправному... будуть негайно виключені" і одночасно "того ж дня про них буде повідомлено у необхідні військові присутствія" [53, арк. 46]. Отже, виключення із ЗВО за політичними мотивами тягло за собою не лише припинення навчання, але й потрапляння до війська. Проте тема включення студентства київських ЗВО початку XX ст. у політичне життя достатньо добре досліджена, а тому полишаємо її.

Що ж до самоорганізації студентства Києва початку XX ст., то вона виражалась не лише в участі у політичних партіях та рухах. Оскільки ключовою проблемою переважної більшості студентів була матеріальна незабезпеченість, то саме над її розв'язанням працювали студентський актив та інші зацікавлені особи як із працівників вищої школи, так і загалу суспільства. Так, київські студенти (так само як і в інших містах України [84, с. 304-316, 383-398]) створили низку кас взаємодопомоги, організували студентську їдальню, а також цілу низку студентських земляцтв, які надавали матеріальну допомогу своїм найбільш нужденним членам із власних кас. Також до цієї справи почали долучатися різні благодійники (котрі жертвували ЗВО кошти на організацію іменних або інших стипендій - зазвичай для найбільш обдарованих або за принципом походження студента) та низка установ. Наприклад, син міщанина Абрам Купріц після смерті свого батька, котрий працював агентом Петербурзького російського товариства, отримував від цієї установи пенсію, яка призначалася на його навчання [41, арк. 8]. А небіж Михайла Драгоманова Святозар під час навчання у ККІ отримував грошову допомогу від Літературного фонду (що функціонував у складі Постійної комісії для допомоги нужденним науковцям, літераторам та публіцистам при Російській Академії Наук) у розмірі 300 руб. на рік [5, арк. 17, 19-22]. Долучалась до цієї справи й держава. Так, 10 червня 1913 р. одну стипендію "на вічні часи" у розмірі 100 руб. для найбідніших студентів ККІ було засновано імператором Миколою ІІ [59, арк. 1]. Окрім цього, діяли державні стипендії для окремих груп, наприклад "для нащадків героїв Севастополя" [59, арк. 4]. Одну з таких "севастопольських" стипендій у розмірі 100 руб. з 1909 р. отримав керівник Української студентської громади ККІ Василь Головня [38, арк. 9]. При цьому в державних ЗВО завжди декотрі студенти перебували на стипендіальному забезпеченні і не платили за навчання, але за це вони після закінчення ЗВО мали відпрацювати за відповідним фахом у державних установах [73, с. 124; 80, с. 159-162]. Однак кількість таких осіб була незначною.

Почали допомагати найменш забезпеченим студентам і керівники окремих ЗВО, зокрема ККІ. У цьому ЗВО чимало студентів (у разі особливої матеріальної скрути чи інших складних життєвих обставин) могли отримати часткове або й повне звільнення від платні за навчання. Зокрема, особові справи студентів ККІ сповнені проханнями про звільнення, зменшення розміру чи відстрочення внесення платні за навчання. Такі провадження були виділені в окремі справи, що збереглись в архіві ККІ й нараховують сотні звернень студентів різних курсів з обох відділень цього ЗВО за весь період існування ККІ до Першої світової війни [46; 47; 52; 54; 58]. Також від плати за навчання звільнялися діти викладачів відповідного ЗВО. Наприклад, у 1913 р. від плати за навчання був звільнений студент ККІ ЙоганнМиколай Берзін, котрий був сином викладача німецької мови у ККІ Ромуальда Берзіна [59, арк. 6].

Задля отримання задоволення своїх звернень щодо відстрочення, зменшення або повного звільнення від платні за навчання студенти-прохачі заповнювали спеціальний бланк, що містив цілу низку пунктів, на кожен із яких прохач мав надати чітку відповідь, а саме:

1) маєте ви безплатну квартиру або платите;, 2) де маєте обід і скільки сплачуєте за нього (адреса обіду); 3) місячний ваш заробіток і якого він роду; 4) скільки витрачаєте на місяць; 5) чи отримуєте дотації і якого характеру; 6) скільки здано іспитів та заліків за час перебування в інституті; 7) час вступу до інституту; 8) який навчальний заклад і коли закінчили; 9) чи звільняло правління від плати, скільки разів і на яку суму кожного разу; 10) скільки разів були задоволені ваші прохання про видачу дотацій (у яких установах); 11) чи живі батьки і де мешкають (адреса); 12) майнове становище батьків (вид їхньої служби чи діяльності) і розмір заробітку (якщо отримуєте від них допомогу); 13) скільки у вашій родині навчається братів чи сестер у навчальних закладах за рахунок батьків; 14) сімейний стан; 15) хто може дати про вас свідчення.

Зазвичай прохачі зазначали, що отримували допомогу від батьків чи інших близьких, а також від земляцтв і рідше - від окремих установ. При цьому іноді траплялися доволі "екзотичні" випадки. Так, слухачка Київських вищих комерційних курсів Х. П. Аврустінова, прохаючи про відстрочення внесення плати за навчання, повідомляла, що це пов'язано із затримкою коштів, які надходять їй "від родичів з Америки" [64, арк. 57 зв.].

Від батьків та інших родичів гроші зазвичай отримувалися поштовим переказом. У цьому зв'язку іноді виникали намагання привласнення грошей сторонніми особами. Так, 29 листопада 1909 р. у Київській поштовій конторі намагались отримати грошовий переказ на ім'я студента ККІ Михайла Піддубного на 40 руб.: "Особа, котра надала посвідчення, на переказному білеті розписалася "Петро", потому слово це закреслила і далі написала "Михайло Омелянович Піддубний". Внаслідок сумнівів, які з'явилися у чиновника, був опитаний отримувач, котрий і зізнався, що він насправді Петро, а не Михайло, і пред'явив між іншим білет Київського комерційного інституту... на ім'я Михайла Омеляновича Піддубного. Прийнято рішення: видачу грошей не проводити до роз'яснення цього непорозуміння" [17, арк. 43-43 зв.].

Отже, попри свою матеріальну незабезпеченість, студенти також ставали об'єктом різного роду шахрайств та злочинів. У цьому контексті найбільш поширеним явищем була втрата (також і внаслідок крадіжок) документів студентів, як це було, наприклад, зі студентом ККІ Онисимом Чубуком 23 грудня 1913 р. під час його поїздки в потязі з Києва до Кишинева [35, арк. 8-9]. Хоча, імовірно, у випадку зі втратою студентами документів (студентських квитків, матрикулів тощо) можна припускати, ураховуючи їхню особливу політизованість, що це робилося свідомо - задля забезпечення "втраченими" у такий спосіб документами своїх товаришів з політичної боротьби. По-друге, у приміщеннях ЗВО мали місце крадіжки майна, до яких могли бути причетні й студенти. Наприклад, у листопаді 1909 р. з канцелярії ККІ було вкрадено "три нові друкарські машинки та настінний годинник", які вдалося знайти; а у червні 1910 р. з бібліотеки того ж ЗВО було вкрадено кілька книг, окремі з яких були виявлені у "торговців толкучого ринку на Подолі" [49, арк. 10, 86].

Повертаючись до питання джерел отримання коштів студентами, зазначимо, що з-поміж власних їхніх заробітків найчастіше фігурувало репетиторство ("підтягування" у навчанні учнів середньої школи чи підготовка до випускних іспитів), за яке студенти максимально отримували до 20 руб. на місяць. При цьому інститут сприяв своїм вихованцям у знайденні підробітків. Наприклад, студенту І. С. Кагану з інституту було навіть надано посвідчення на предмет "отримання репетицій для підготовки до гімназії" [40, арк. 79].

Окрім того, поширеним було взяття студентів на роботу у різні допоміжні структури ЗВО, у якому вони навчалися. Наприклад, виходець із єврейської родини з Білостоку Абрам Купріц, котрий належав до першого набору студентів ККІ (коли він ще мав назву "Київські вищі комерційні курси"), уже у 1907 р. був прийнятий на роботу зберігача Музею товарознавства, що саме був заснований при інституті [41, арк. 31]. Цікаво, що по закінченню економічного відділення ККІ А. Купріц одразу ж поступив на навчання на страховий підвідділ інституту і при цьому, відповідно до рішення правління ККІ від 15 березня 1912 р., був цілковито звільнений від платні за навчання [41, арк. 24, 28-28 зв.]. Аналогічно ще один співробітник Музею товарознавства ККІ, Петро Вольсов (син купця), також належав до студентів цього ЗВО (вступив до ККІ у 1908 р. і невдовзі почав працювати помічником консерватора Музею товарознавства ККІ) [3]. А, наприклад, студентка Ккі Тетяна Янковська звернулася до директора інституту Митрофана ДовнарЗапольського з проханням надати їй місце праці у заліковому столі інституту, залишене її сестрою, що було задоволено з призначенням їй окладу 60 руб. на місяць [2, арк. 1]. Незабаром вона прохала про звільнення від плати за навчання "як особа, котра служить" в інституті [2, арк. 3], а отже, такі підробітки водночас надавали і звільнення від плати за навчання, що було суттєвою допомогою для молоді.

Поряд із цим керівництво ККІ надавало можливість також і тимчасових підробітків для своїх студентів. Так, наприкінці 1911 р. директор ККІ звернувся до студентів цього ЗВО ("котрі були випускниками художніх училищ") долучитися до конкурсу із розробки дизайну диплому інституту [55, арк. 102]. А, наприклад, у 1913 р. студентка ККІ Фільштинська виступала посередником при укладанні угоди з придбання інститутом будинку Г. Т. Корчак-Новицького по Бібіковському бульвару № 28, за що прохала надати 2 % від вартості акту придбання (тобто 3460 руб.). Вона ж була задіяна і в попередньому придбанні інститутом іншої будівлі [60, арк. 6, 35, 36].

Також ККІ надавав рекомендації своїм випускникам для прийняття їх на роботу в різні державні та приватні установи імперії й навчальні заклади (в останні - для викладацької діяльності). До речі, останні й самі зверталися до керівництва ЗВО із проханням рекомендувати здібних випускників на вакантні посади [57], а директор ККІ М. В. Довнар-Запольський, у свою чергу, повідомляв випускників інституту про можливі вакансії. Наприклад, у 1911 р. у корпусі ККІ було розміщено таке оголошення за підписом директора: "Доводжу до відома панів слухачів, котрі закінчують інститут, про те, що за останній час на моє ім'я були надіслані та продовжують надходити від міських управ, банків, різного роду торгово-промислових установ тощо пропозиції про надання місця праці слухачам, котрі закінчують ввірений мені інститут. Тому пропоную кожному слухачу ввіреного мені інституту, котрий зацікавлений цією справою, подавати на ім'я канцелярії Київського комерційного інституту заяви про те, що він бажає скористатись якоюсь посадою, суть якої йому буде повідомлено" [55, арк. 64].

У цьому контексті потрібно зазначити, що установи, які приймали на роботу випускників ККІ, зверталися до адміністрації інституту з проханням надати довідку про моральний стан таких осіб. Наприклад, у січні 1914 р. до директора ККІ звернувся керуючий київським відділенням Селянського банку з проханням надати висновок про "моральні якості" випускника ККІ 1913 р. Льва Яржемського, котрого планувалось взяти на роботу до цього банку [45, арк. 45], на що директор ККІ надав відповідь, що "Лев Георгійович Яржемський за час свого перебування у стінах інституту. ні в чому протиправному помічений не був" [45, арк. 46]. Зазначимо, що практично в усіх випадках директор ККІ надавав позитивні характеристики щодо своїх студентів, навіть коли інформація про них запитувалась поліцією чи іншими силовими відомствами, а це є свідченням обстоювання інтересів студентства.

Розглянувши джерела прибутків студентів, доцільно подивитися, на що ж найбільше витрачалися ними кошти. На першому місці стояли витрати на житло (для приїжджих) та харчування. Іногородні студенти зазвичай винаймали житло за 6-12 руб. на місяць (різниця в ціні зумовлювалась місцем розташування, а також залежала від того, чи була це окрема квартира, чи лише кімната, а також чи житло знімалось без харчування чи разом зі "столом"). Щодо харчування, то найчастіше фігурувало придбання обідів у студентській їдальні Товариства швидкої допомоги учнівству Києва (по вул. Фундуклеївській), рідше - в університетській та низці приватних їдалень (наприклад їдальні Собченко по вул. Фундуклеївській, 35) у середньому за 4-8 руб. на місяць [45, арк. 25-32а; 7, арк. 24; 11, арк. 15, 33; 14, арк. 3, 38, 47-48, 51, 61-62; 21, арк. 18-20; 18, арк. 27, 29-30, 33, 39, 41, 44-47; 17, арк. 18, 26-27, 29, 40-41, 6163]. При цьому вдалось виявити й середню вартість одного обіду - 15-20 коп. (станом на кінець 1912 р.) [18, арк. 30; 17, арк. 17]. Загальні ж місячні витрати одного студента в середньому оцінювались у 15-25 руб. Цей висновок, отриманий за результатами узагальнення даних із сотень опитувальних бланків студентів ККІ, що подавалися ними задля отримання пільг у платні за навчання, підтверджується і результатами, отриманими зі студентської анкети 1913 р.: з неї випливає, що "місячний бюджет" у розмірі до 20 руб. мали 20 % опитаних студентів (усіх київських ЗВО), у розмірі від 21 до 30 руб. - 52 %, ще 14 % - у розмірі від 31 до 40 руб. і решта - 14 % - витрачали на харчування ще більше [63, арк. 20]. Отже, для більшості студентів майже всі витрати дійсно зводились до покриття потреб у харчуванні та проживанні, а відповідно, більшість із них жили у скрутних матеріальних умовах. Це додатково підсилювало значущість матеріального фактора в їхньому житті, тому він потребує окремого дослідження.

Як яскраву ілюстрацію ролі матеріального фактора у житті пересічного київського студента можна навести випадок із вищезгадуваним студентом ККІ А. Гаценко, котрий восени 1911 р. не міг заплатити за навчання, оскільки призначені для цього гроші були витрачені на придбання нового пальто замість украденого у нього [4, арк. 22].

Щоправда, у справі матеріального забезпечення студентів Києва початку XX ст. не все було однозначним. Матеріальні проблеми безперечно мали місце. Але, по-перше, значною мірою вони зумовлювались нераціональним витрачанням коштів і невмінням правильно планувати свій бюджет, так само як і невмінням цінувати гроші. По-друге, поряд із бідною масою студентства були й доволі заможні студенти, що обумовлювалось переважно статками їхніх батьків чи інших родичів, котрі їх утримували. Та навіть ті студенти, котрі належали до розряду матеріально незабезпечених, могли дозволити собі певний шик. Наприклад, виходець із православного духовенства Поділля Григорій Шандровський, котрий вступив до ККІ у 1912 р. і належав до матеріально незабезпечених осіб, а тому періодично затримував внесення платні за навчання і шукав різні підробітки, разом із цим навесні 1914 р. прохав керівництво ЗВО про надання дозволу на поїздку за кордон на весь літній період [23, арк. 38]. Або інший приклад: у січні 1911 р. студент ККІ В. Ш. Вайсберг звернувся до керівництва ЗВО з проханням надати йому свідоцтво, необхідне для отримання закордонного паспорта, аби "поїхати для продовження свого лікування за кордон до осіннього семестру" [37, арк. 20]; при цьому у вересні того ж року він прохав про відстрочку із внесенням плати за навчання "у зв'язку із вкрай скрутним матеріальним становищем", що було задоволено [37, арк. 37]. Отже, можна припускати, що або частина студентів применшувала своє реальне матеріальне становище (задля звільнення від платні за навчання), або ж за потреби знаходили необхідні для інших цілей кошти.

Навіть у випадку переважання матеріально незабезпечених осіб серед студентів саме студентство (як окрема соціальна група) було овіяне певним романтичним ореолом, щоправда переважно серед молоді, що також сприяло збільшенню вступників до ЗВО і навіть появі такого явища, як видавання певними молодими особами себе за студентів. Наприклад, 4 квітня 1910 р. до директора ККІ звернувся мешканець м. Радомишль із листом такого змісту: "Мій син видає себе за студента Комерційного інституту, носить форму цього інституту та відвідує лекції. До мене дійшли чутки, що насправді він зовсім не числиться студентом інституту. Тому прошу видати моєму другому синові Боруху довідку, числиться він в інституті чи ні" [49, арк. 47]. Закономірно, що такі випадки були обумовлені більшою свободою життя і своєрідним способом самого студентського життя (також включно із такими його вадами, як картярство, пияцтво, гультяйство тощо, про що згадували сучасники [69, с. 38]), що серед частини молоді сприймалось як своєрідна ікона. Проте, внаслідок негативного забарвлення цих складових повсякденного життя студентів, вони оминались дослідниками (аби не акцентувати увагу на цих неприглядних аспектах студентського життя) і, до того ж, саме студентське життя початку XX ст. усе більше політизувалось, а тому саме до цієї його складової приверталась увага науковців [73, с. 170-176]. Але, оскільки вищезгадані негативні тенденції повсякденного життя студентства були явищем поширеним, а найголовніше - вони суттєво відхилялись від загальноприйнятих рамок, то, закономірно, що вони викликають зацікавлення загалу, а тому стали предметом більш популярних досліджень [77, с. 330-336], хоча їм приділено певну увагу й у серйозних наукових розвідках [72].



Висновки

Потрібно констатувати таке: повсякденне життя студентів коригувалося постановами влади та адміністрації ЗВО, у яких вони навчалися, але ще більше підпорядковувалось власним неписаним правилам. При цьому все було суто індивідуально. Те саме стосувалось і рамок, у які студентів ставила адміністрація ЗВО - більш жорсткими вони були в університетах, ураховуючи їхній державний статус та своєрідну елітарність, а найбільш демократичними - у приватних ЗВО.

Характерною рисою студентства початку XX ст. була матеріальна незабезпеченість: місячні витрати становили в середньому 15-30 руб. і майже виключно полягали в оплаті проживання та харчування. Звісно ж, були і такі студенти, котрі витрачали на місяць понад 60 руб. (таких, відповідно до студентської анкети 1913 р., серед київського студентства було 4 %), а окремі - навіть 150 руб. [63, арк. 20], що відповідало добротному місячному заробітку. Проте у зв'язку з переважанням серед студентів саме матеріально незабезпечених осіб значну частину їхнього особистого часу поглинав пошук підробітків, що часто призводило до припинення навчання або, принаймні, суттєво погіршувало успішність таких студентів.

Особлива гострота матеріального питання для багатьох студентів початку XX ст. додатково сприяла їхній консолідації, самоорганізації та все більшою мірою - політизації (оскільки через зміну влади в державі вони розраховували на покращення свого становища).

Підтверджується зроблений іншими дослідниками висновок про те, що матеріальна незабезпеченість збільшувала кількість захворювань та навіть призводила до передчасної смерті окремих студентів. На час хвороби студенти "випадали" з навчального процесу: перебували на лікуванні вдома або в лікарнях, що засвідчувалось відповідними довідками лікарів. Мали місце навіть поїздки за кордон з метою лікування. На жаль, ця тема ще досі не достатньо вивчена.

Окрім цього, перерви в навчанні були зумовлені необхідністю термінових від'їздів додому під час навчального процесу, а також під час канікул. В останньому випадку мали місце й відрядження (із закордонними включно), що було складовою практики та служило для збирання матеріалів для підготовки дипломних робіт. Проте і цей аспект студентського життя потребує подальшого вивчення.

Доходимо висновку, що актуалізація матеріальних питань і прихід до політики свідчили про те, що саме в студентський період більшість молодих осіб починали самостійне життя. Це ж саме стосується й активізації контактів із протилежною статтю та навіть створення власних сімей. Ця тема також потребує подальшого вивчення, оскільки незаслужено обійдена увагою порівняно з низкою інших складових студентського життя.

Отже, усе це засвідчує потребу подальшого опрацювання теми повсякденного життя студентства початку XX ст. як унаслідок своєрідної епохальності того часу, так і у зв'язку з тією особливою роллю, яку відіграє студентство у трансформаційних процесах суспільства.



Список використаних джерел

1. Державний архів м. Києва (далі - Держархів м. Києва), ф. 153. оп. 1, спр. 15, 90 арк.

2. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 1, спр. 394, 7 арк.

3. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 2, спр. 40, 94 арк.

4. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 2, спр. 45, 95 арк.

5. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 2, спр. 74, 91 арк.

6. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 113, 2 арк.

7. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 117, 36 арк.

8. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 144, 45 арк.

9. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 537, 2 арк.

10. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 606, 24 арк.

11. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 652, 35 арк.

12. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 675, 38 арк.

13. Держархів м. Києва, ф. 153. оп. 3, спр. 1029, 40 арк.

14. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 1334, 68 арк.

15. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 1538, 59 арк.

16. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 2837, 14 арк.

17. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 2886, 63 арк.

18. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 2952, 48 арк.

19. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 4199, арк. 1-5.

20. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 4, спр. 4972, 17 арк.

21. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 5, спр. 1888, 29 арк.

22. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 5, спр. 8101,40 арк.

23. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 5, спр. 8811,43 арк.

24. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 97, 18 арк.

25. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 569, 17 арк.

26. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 687, 42 арк.

27. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 787, 25 арк.

28. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 799, 16 арк.

29. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 894, 7 арк.

30. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 1119, 24 арк.

31. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 1134, 29 арк.

32. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 1165, 25 арк.

33. Держархів м. Києва, ф. 153. оп. 6, спр. 1176, 21 арк.

34. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 1230, 25 арк.

35. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 6, спр. 1445, 17 арк.

36. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 134, 125 арк.

37. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 316, 104 арк.

38. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 458, 122 арк.

39. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 669, 81 арк.

40. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 839, 160 арк.

41. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 855, 79 арк.

42. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 862, 86 арк.

43. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 1486, 81 арк.

44. Держархів м. Києва, ф. 153. оп. 7, спр. 2074, 136 арк.

45. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 2326, 110 арк.

46. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 37, 81 арк.

47. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 38, 31 арк.

48. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 44, 14 арк.

49. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 67, 306 арк.

50. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 69, 27 арк.

51. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 109, 7 арк.

52. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 122, 156 арк.

53. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 157, 239 арк.

54. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 303, 114 арк.

55. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 331, 186 арк.

56. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 356, 63 арк.

57. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 535, 28 арк.

58. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 619, 85 арк.

59. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 660, 15 арк.

60. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 843, 54 арк.

61. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 924, 20 арк.

62. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 1300, арк. 2-4.

63. Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 9, ч. ІІ, спр. 66, 20 арк.

64. Держархів м. Києва, ф. 229, оп. 1, спр. 16, 178 арк.

65. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. ІІІ, спр. 19919, 2 арк.

66. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. 46, спр. 620, 82 арк.

67. Alma mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917-1920. Матеріали, документи, спогади / упоряд. В. А. Короткий, В. І. Ульяновський. Кн. 1. Київ: Прайм, 2000. 697 с.

68. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т. 4. Москва: Наука, 2000. 354 с.

69. Заболотский П. А. Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине (1875-1910) / П. А. Заболотский // Журнал Министерства народного просвещения. 1912. С. 37-38.

70. З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. Київ: Заповіт, 1994. Кн. 2. 453 с.

71. Иванов А. Е. Высшая школа России в конце ХІХ - начале ХХ в. / А. Е. Иванов. Москва: Институт истории АН СсСр, 1991. 392 с.

72. Иванов А. Е. Студенчество России конца ХІХ - начала ХХ века. Социально-историческая судьба / А. Е. Иванов. Москва: Росспэн, 1999. 394 с.

73. Історія Київського університету / І. В. Верба, О. В. Вербовий, Т. Ю. Горбань та ін. ; кер. авт. кол. В. Ф. Колесник. Київ: Видавничополіграфічний центр "Київський університет", 2014. 895 с.

74. Киевский коммерческий институт // Киевское обозрение. 1911. 16 августа 1911 г. (№ 2). С. 1.

75. Кобченко К. А. "Жіночий університет Святої Ольги": історія Київських вищих жіночих курсів / К. А. Кобченко. Київ: "МП Леся", 2007. 271 с.

76. Ковалевський М. При джерелах боротьби / М. Ковалевський. Інсбрук, 1960. 720 с.

77. Макаров А. Н. Киевская старина в лицах. XIX в. / А.Н. Макаров. Київ: Довіра, 2005. 878 с.

78. Мещерский В. П. За великую Россию. Против либерализма / В. П. Мещерский. Москва, 2010. 624 с.

79. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / П. А. Сорокин ; пер. с англ. Москва: Политиздат, 1992. 543 с.

80. Самойленко Г. В. Ніжинська вища школа: сторінки історії / Г. В. Самойленко, О. Г. Самойленко. Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, ТОВ Вид-во "Аспект-Поліграф", 2005. 420 с.

81. Спекторский Е. В. Столетие Киевского университета св. Владимира / Е. В. Спекторский. Белград, 1935. Репринт. вид. Київ: Издательско-полиграфический центр "Киевский университет", 2007. 104 с.

82. Ульяновський В. І. Двічі професор: Степан Голубєв в університетському та академічному контекстах / В. І. Ульяновський. Київ: НКПІКЗ, "Фенікс", 2007. 360 с.

83. Університет Святого Володимира: студентське життя 18341917: зб. док. / упорядкування В. А. Короткого; за ред. Л. В. Губернського. Київ: Київський університет, 2014. 416 с.

84. Харківський університет XIX - початку XX століття у спогадах його професорів та вихованців. Т. 2 / уклад.: Б. П. Зайцев, В. Ю. Іваненко, В. І. Фадєєв та ін. Харків: Сага, 2010. 550 с.

85. Чуткий А. І. Вища школа Києва в умовах Першої світової війни: ставлення студентів до мобілізації як індикатор лояльності до імперії / А. І. Чуткий // Гілея. 2018. Вип. 136 (№ 9). С. 120-126.

86. Чуткий А. І. Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906-1920 рр.) / А. І. Чуткий. Ніжин: [б. в.], 2013. 524 с.

87. Чуткий А. І. Мітрафан Доунар-Запольскі - заснавальнік першай на Украіне эканамннай ВНУ / А. І. Чуткий // Беларускі пстарычны часопис. 2013. № 4 (165). С. 14-26.

References

1. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 1, file 15, 90 sheets.

2. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 1, file 394, 7 sheets.

3. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 2, file 40, 94 sheets.

4. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 2, file 45, 95 sheets.

5. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 2, file 74, 91 sheets.

6. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 113, 2 sheets.

7. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 117, 36 sheets.

8. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 144, 45 sheets.

9. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 537, 2 sheets.

10. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 606, 24 sheets.

11. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 652, 35 sheets.

12. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 675, 38 sheets.

13. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 1029 40 sheets.

14. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 1334, 68 sheets.

15. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 1538, 59 sheets.

16. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 2837, 14 sheets.

17. 17 State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 2886, 63 sheets.

18. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 2952, 48 sheets.

19. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 3, file 4199, sheets 1-5.

20. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 4, file 4972, 17 sheets.

21. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 5, file 1888, 29 sheets.

22. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 5, file 8101,40 sheets.

23. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 5, file 8811,43 sheets.

24. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 97, 18 sheets.

25. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 569, 17 sheets.

26. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 687, 42 sheets.

27. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 787, 25 sheets.

28. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 799, 16 sheets.

29. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 894, 7 sheets.

30. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1119, 24 sheets.

31. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1134, 29 sheets.

32. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1165, 25 sheets.

33. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1176, 21 sheets.

34. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1230, 25 sheets.

35. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 6, file 1445, 17 sheets.

36. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 134, 125 sheets.

37. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 316, 104 sheets.

38. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 458, 122 sheets.

39. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 669, 81 sheets.

40. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 839, 160 sheets.

41. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 855, 79 sheets.

42. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 862, 86 sheets.

43. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 1486, 81 sheets.

44. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 2074, 136 sheets.

45. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 7, file 2326, 110 sheets.

46. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 37, 81 sheets.

47. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 38, 31 sheets.

48. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 44, 14 sheets.

49. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 67, 306 sheets.

50. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 69, 27 sheets.

51. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 109, 7 sheets.

52. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 122, 156 sheets.

53. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 157, 239 sheets.

54. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 303, 114 sheets.

55. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 331, 186 sheets.

56. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 356, 63 sheets.

57. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 535, 28 sheets.

58. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 619, 85 sheets.

59. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 660, 15 sheets.

60. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 843, 54 sheets.

61. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 924, 20 sheets.

62. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 8, file 1300, sheets 2-4.

63. State Archive of Kyiv, fund 153, inventory 9, part ІІ, file 66, 20 sheets.

64. State Archive of Kyiv, fund 229, inventory 1, file 16, 178 sheets.

65. Institute of Manuscripts of the V.I. Vernadsky National Library of Ukraine, fund ІІІ, sprava 19919, 2 sheets.

66. Institute of Manuscripts of the V.I. Vernadsky National Library of Ukraine, fund 46, file 620, 82 sheets.

67. Korotkyi, V. & Ulianovskyi, V. (Eds.). (2000). Alma mater. Saint Vladimir University before and during the Age of Ukrainian Revolution of 1917-1920. Materials, Documents, Memories. Vol. 1. Kyiv: Prime. [In Ukrainian].

68. City in the Medieval Civilization of the Western Europe. Vol. 4. (2000). Moscow: Science. [In Russian].

69. Zabolotskij, P. (1912). Historical and Philological Institute of Duke Bezborodko in Nizhyn (1875-1910). Ministry of People's Education Journal, 37-38. [In Russian].

70. Korotkyi, V. & Ulianovskyi, V. (Eds.). (1994). In the Name of Saint Vladimir. University of Kyiv in Documents, Materials and Memories of Contemporaries. Vol. 2. Kyiv: Bequest. [In Ukrainian].

71. Ivanov, A. (1991). Higher School in Russia in the Late 19^th - Early 20^th Centuries. Moscow: Institute of History of the Academy of Sciences of USSR. [In Russian].

72. Ivanov, A. (1999). Russian Students in the Late 19th - Early 20th Centuries. Social and Historical Destiny. Moscow: Rosspen. [In Russian].

73. Kolesnyk, V. et al. (2014). History of the University of Kyiv. Kyiv: Kyiv University Press. [In Ukrainian].

74. Kyiv Commercial Institute. (1911, August 16). Kyiv Review, 2, 1. [In Russian].

75. Kobchenko, K. (2007). "Saint Olha's Women's University": The History of Kyiv Higher Courses for Women. Kyiv: Lesia. [In Ukrainian].

76. Kovalevskyi, M. (1960). At the Beginnings of Struggle. Innsbruck: M. Kovalevska. [In Ukrainian].

77. Makarov, A. (2005). Kyiv Antiquity in Persons. 19th Century. Kyiv: Trust. [In Russian].

78. Messherskij, V. (2010). For the Great Russia. Against Liberalism. Moscow: Institute of Russian Civilization. [In Russian].

79. Sorokin, P. (1992). Human. Civilization. Society. Moscow: Politizdat. [In Russian].

80. Samoilenko, H. & Samoilenko, O. (2005). Higher School of Nizhyn: History Pages. Nizhyn: Nizhyn Gogol State University Press. [In Ukrainian].

81. Spektorskij, E. (2007). Centennial of Saint Vladimir Kyiv University. Kyiv: Kyiv University Press. [In Russian].

82. Ulianovskyi, V. (2007). Twice Professor: Stepan Holubiev in University and Academic Contexts. Kyiv: Phoenix.

83. Huberskyi, L. (Ed.). (2014). Saint Vladimir University: Students Life in 1834-1917. Collection of Documents. Kyiv: Kyiv University Press. [In Ukrainian].

84. Huberskyi, L. (Ed.). (2010). Kharkiv University of the 19thEarly 20th Centuries in the Memories of Professors and Graduates. Vol. 2. Kharkiv: Saga. [In Ukrainian].

85. Chutkyi, A. (2018). Higher Education Institutions of Kyiv in the conditions of the First World War: Student's Attitude to Mobilization as an Indicator of Loyalty to the Empire. Hileia, 136 (9), 120-126. [In Ukrainian].

86. Chutkyi, A. (2013). Kyiv Commercial Institute: Origins and Historical Progress (1906-1920). Nizhyn: [s. n.]. [In Ukrainian].

87. Chutkyi, A. (2013). Mytrofan Dovnar-Zapolskyi as a Founder of the First Economic Higher Institute in Ukraine. Belorussian Historical Almanac, 4 (165), 14-26. [In Belarusian].

Размещено на Allbest.ru

...