Про підготовчу роботу зі створення першої редакції статуту Церковно-археологічного музею та товариства при Київській духовній академії 1870-1871 рр.

Найбільш повно історію виникнення та діяльності ЦІАО і ЦАМ реконструював у своєму дослідженні К. Крайній Крайній К.К. Київське Церковно-історичне та археологічне товариство. 1872-1920. Лаврська альманах: Зб. наук. пр. Вип. 4. Спецвипуск 1. Київ: Університетське видавництво «Пульсари», 2001. 104 с.. У той же час, як К. Крайній, так і інші дослідники, на наш погляд, недостатньо приділили уваги передумовам виникнення товариства і музею при КДА та підготовчій роботі з їх створення. Передумови виникнення та підготовчий процес, що відбувався в академії та за її межами, були порушені досить поверхово. Вивчала розробку проблем церковної археології на археологічних з'їздах другої половини XIX - початку XX ст. І. Карсим. Однак вона лише торкнулася зазначеної проблеми Карсим І.А. Розробка проблем церковної археології на археологічних з'їздах другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Vita Antigua. 1999. № 2. С. 240-246.. М. Федоренко дослідив джерела зі створення товариства і музею, але сконцентрувавши основну увагу на архівних документах і друкованих виданнях товариства й академії ФедоренкоМ.О. Протоколи засідань Ради Київської духовної академії 1870-1871 рр. Як джерело вивчення передумов створення Церковно-історичного та археологічного товариства. Студії з архівної справи та доку- ментознавства. Київ, 2005. Т. 13. С. 129-133.. Російська дослідниця М. Бурликіна, у статті присвяченій історії ЦАМ, так само пройшла побіжно щодо передумов і підготовчої роботи по створенню згаданих установ Бурлыкина М.И. Церковно-археологический музей Киевской духовной академии в системе вузовских музеев дореволюционной России. Человек, культура, образование (Сыктывкарский государственный университет имени Питирима Сорокина). 2019. № 2 (28). С. 83-96.. Таким чином, виникла певна прогалина, що потребує більш ретельного розгляду саме процесу підготовчої роботи по створенню ЦАМ і ЦАО при КДА, на основі джерел простежити логіку даного процесу, спонукальні мотиви, якими керувалися професори академії у ході розробки основних положень по організації музею та товариства при академії.

Думка про створення церковно-археологічних музеїв була висловлена професором Ф. Буслаєвим на Першому археологічному з'їзді, що проходив у березні 1868 р. в Москві. Піднімаючи проблему про викладання у духовних навчальних закладах християнських старожитностей, а особливо російської іконографії, він вказав на необхідність влаштування при згаданих закладах музеїв, за зразком музею при Берлінському університеті, організованого Піпером. За задумом Ф. Буслаєва, дані музеї виконували б не тільки функцію зберігання історично цінних експонатів, а й служили б наочними посібниками для учнів. Крім цього, музеї принесли би більшу користь вітчизняній культурі й історичній науці в цілому. Випускники духовних семінарій, прийшовши у сільські парафії, на підставі отриманих знань, повинні були берегти національне багатство, перешкоджати його розграбуванню і допомагати вченим у збиранні цінного історичного матеріалу Буслаев Ф.И. О преподавании археологии. Труды I Археологического съезда в Москве в 1868 г. Москва, 1871. Т. 1-2. С. 75-82.. Однак, з'їзд у кінцевому підсумку тільки обмежився дискусією з даного питання.

У 1870 р. Імператорське Російське археологічне товариство направило до Ради КДА лист з проханням про сприяння в організації Другого археологічного з'їзду в Санкт- Петербурзі у 1871 р. Зокрема, пропонувалося висловити свої міркування щодо порядку проведення як самого з'їзду, так і визначити питання, які слід було б запропонувати до обговорення на з'їзді. Розглянувши дану пропозицію, Рада КДА доручила професорам П. Лашкарьову, Ф. Терновському й А. Воронову: «...войти в соображение по предмету предложения Императорского Русского Археологического Общества и предоставить оные в Совет Академии» Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі - ЦДІАК). Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 127..

По суті справи, цей лист став тим самим поштовхом, який спонукав професора П. Лашкарьова і його колег, професорів Ф. Терновського й А. Воронова до дії по розробці плану створення ЦАМ, а потім і товариства при академії. Цьому багато у чому сприяв новий статут духовних академій 1869 р. Даний статут ввів у число досліджуваних дисциплін церковну археологію, про яку говорилося на Першому археологічному з'їзді. Але введення нової, раніше не досліджуваної дисципліни, викликало серйозні труднощі серед викладачів духовних академій, які викладали даний предмет. Сама дисципліна була ще маловивчена, стан речей ускладнювався відсутністю наочності у процесі навчання. Не маючи перед собою оригіналу або копії предмету, що вивчається, учні з великими труднощами могли його уявити й ідентифікувати з аналогічними зразками, визначити його особливості. Для подолання зазначеної проблеми ЦАМ здавався виходом із ситуації. Тим більше, що ідею зі створення подібного музею суттєво стимулювала катастрофічна ситуація, що склалася у сфері охорони пам'яток церковної історії Російської імперії, не дивлячись на всі урядові заходи.

З огляду на дані обставини, а також перебуваючи під враженням обговорюваних на Першому археологічному з'їзді питань, П. Лашкарьов, спільно з Ф. Терновським і А. Вороновим, увійшли до Ради академії 25 вересня 1870 р. з наступною пропозицією: заснувати при КДА церковно-археологічний музей. В обґрунтування необхідності даного музею були закладені наступні положення. Центральним з'явилося положення нового статуту духовних академій про викладання церковної археології. При цьому зазначалося, що сама академія не може не бути стурбованою у пошуку коштів для забезпечення даного предмета навчально-допоміжними посібниками, без яких читання даної дисципліни стає, якщо не безглуздим, то вкрай ускладненим.

Автори записки апелювали до досвіду у вирішенні даного питання вищих навчальних закладів відомства Міністерства народної освіти, які з різних наукових галузей користувалися для цієї мети різного роду навчально-допоміжними установами. У першу чергу, музеями витончених мистецтв з розташованими при них мюнц-кабінетами. Загальна археологія також мала багатий матеріал експонатів, що містилися як у громадських, так і в приватних музеях, доступних для дослідників та учнів. Однак, у церковно- археологічному напрямку, в державі не існувало жодного музею, який можна було використовувати у навчальних цілях.

Разом з тим, авторами обґрунтування зазначалося, що Московська патріарша ризниця, ризниця Троїце-Сергієвської Лаври, ризниці деяких інших монастирів і церков соборних, зберігають у собі найцінніші пам'ятники слов'янської церковної історії. Проте, дані зібрання складалися не з науковою метою, а представляли собою зібрання приватного характеру, що складалися з урахуванням практик тієї установи, до якої вони належали. У всій своїй сукупності, вони представляли собою величезний інтерес і користь для науки, але існуючи у розрізненому стані, ці історичні пам'ятники не могли бути досліджені фахівцями у повній мірі. Крім того, якщо справа стосувалася навчального процесу, то возити студентів КДА на екскурсію до московських релігійних центрів щотижня було б більш ніж нереально. Тому саме існування даних сховищ, з точки зору П. Лашкарьова, Ф. Терновського та А. Воронова, не усувало необхідності у створенні більш загальних ЦАМ, які формувалися б з чисто науковими цілями та були пристосовані до навчальної програми⁷.

У наступному положенні, про необхідність створення музею при академії, автори визначили об'єкт, на який повинна бути спрямована діяльність музею. Справа в тому, що багатства церковних ризниць, які нагромаджуються століттями, дійсно не мали аналогів. Але для науки матеріальна цінність предмета не завжди має основне значення. Ризниця та начиння, навіть найбіднішої сільської церкви XV-XVП ст. викликає у дослідника такий же науковий інтерес, як і найрозкішніші приналежності найбагатшої монастирської церкви того часу. Для наукової мети важливою є велика кількість предметів та їх різнорідність. У цьому відношенні існуючі ризниці та начиння міських і сільських церков, навіть найбідніших, могли б дати значну кількість високої, у науковому відношенні, важливості предметів богослужбової практики більш-менш давнього часу. Отримання таких предметів для ЦАМ, при встановленому порядку ведення церковного господарства (того часу), не зустріло б особливих труднощів ЦДІАК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 258..

Дійсно, не варто навіть було думати про отримання у музейні фонди предметів з тієї ж Московської патріаршої ризниці. У той же час, значне число предметів, цінних у науковому плані, знаходилося у простих церквах, на які П. Лашкарьов з колегами звертали увагу в своїй записці Раді академії. Тим більше, сама задача придбання експонатів для музею, багато у чому полегшувалася самим ставленням церковнослужителів до начиння необхідного для богослужіння. Часто, при виході з ужитку, та чи інша річ церковного використання, вже на представляла собою для них будь-якої цінності. Винятки становили святині загального або регіонального масштабу. Предмети, які відслужили свій термін, зі слів того ж П. Лашкарьова, представляли інтерес для церкви лише у вартісному відношенні матеріалу, з якого були зроблені. Виходячи з цього, вони або віддавалися в лом на переплавку, або просто спалювалися чи зберігалися без всякого призначення.

За таких обставин, з точки зору авторів записки, ЦАМ був би найкращим варіантом для використання цих предметів. Правда для цього було б бажано видання урядом розпоряджень, які не дозволяли б знищувати та продавати церковне майно, що вийшло з ужитку, без узгодження з музеями. Мета даної тези полягала у спробі використання державних структур у контролі за ліквідацією та збутом цікавих для науки предметів. Так у доповідній записці Раді академії, професор П. Лашкарьов говорив: «Не можна не визнати, що ікони старого письма, різне старовинне начиння та священні облачення, що мають хоча б незначну давність, все більше і більше стають рідкісними у православних церквах. Ікони поновлюються, або переходять у комори і на горища церковні й у вогонь; а нерідко, за пропозиціями спритних людей змінюються на нові, уявно ціннішого іконопису і потім опиняються у руках розкольників. Старовинні панікадила, підсвічники тощо змінюються новими, по-перше більш блискучими на вигляд, хоча і менш цінними, як за матеріалом, так і по роботі. Про церковні судини й одяг минулого часу, в більшості церков, можна дізнаватися лише з чуток» ЦДІАК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 259..

У цьому положенні, з усією очевидністю, проявляється вплив ідей Першого археологічного з'їзду. Саме там делегати Ф. Буслаєв і П. Казанський піднімали питання про припинення розпродажу та ліквідації старовинних ікон, особливо застерігаючи представників офіційного православ'я від спроб розкольників купити ці реліквії Труды I Археологического съезда в Москве в 1868 г. Москва, 1871. Т. 1-2. С. 75-85..

Сама згадка про розкольників у виступах на московському з'їзді археологів і в доповіді П. Лашкарьова є не випадковою. Очевидно, у даний період діяльність старообрядців була досить активною, не дивлячись на жорсткі урядові заходи. У Наддніпрянській Україні, у даному плані, найбільш несприятливою, з точки зору православної церкви, була Чернігівська єпархія. Прагнення розкольників зібрати церковні старожитності, знаходить у собі пояснення в їх боротьбі з офіційним православ'ям. Наявні у них в руках церковні предмети, служили одним з аргументів їх правоти. Судити про кількість церковних реліквій, що знаходилися у них, досить складно через відсутність подібного роду даних. Однак сам факт, що дане питання порушувалося на таких серйозних наукових форумах, як археологічні з'їзди, а також в уже згадуваному обґрунтуванні, каже, що дана кількість була істотною. Тим більше, що розкольникам у цьому допомагали, самі того не усвідомлюючи, церковні причти та парафіяни, які у бажанні прикрасити свій храм, отримували нове начиння, продаючи старе. Отже, з точки зору авторів доповідної записки, необхідність створення ЦАМ при духовних академіях, була вкрай своєчасним заходом. Але, висловивши свої міркування з приводу цього починання, автори доповіді відзначили складність у вишукуванні коштів для організації подібних музеїв і поповнення їх експонатами. За їхнім задумом, це питання мав вирішити Другий археологічний з'їзд, який повинен був відбутися у Санкт-Петербурзі в 1871 р., де з цією пропозицією повинен був виступити делегат від КДА¹¹.

Рада академії, вислухавши доповідь професора П. Лашкарьова, постановила: відправити дані положення по створенню ЦАМ при вищих духовних навчальних закладах до Імператорського російського археологічного товариства.

Однак, сам П. Лашкарьов не прийняв даний проект за остаточний варіант програми створення церковно-археологічного музею при академії. Він розумів, що створення ЦАМ можливо лише у процесі колективної роботи. Маса часу мало піти на ходіння по різних інстанціях і відрядження з метою придбання музеєм цікавих експонатів, які, у свою чергу, необхідно було описувати, розподіляти по відділах і зберігати. Більш того, у галузі музейного будівництва і роботи, ні у кого в академії не було досвіду. Це істотно ускладнювало реалізацію задуманого проекту на практиці. Отже, для подолання подібних труднощів, виникала необхідність створення при музеї певної структури з істориків та археологів, які об'єднаними зусиллями створять проектований музей. Крім організації останнього, дані особи могли б займатися у ньому науково-дослідною роботою. До того ж на десяти академічних кафедрах, які існували на той час при академії, такі подвижники цілком могли виявитися, що згодом повністю підтвердилося. Таким чином, у П. Лашкарьова, виникла ідея про створення при ЦАМ наукового комітету або комісії, на добровільних засадах. Тим більше, що подібна структура дозволялася новим академічним статутом. Така ідея так само базувалася на відомих раніше пропозиціях про необхідність створення у Київській єпархії для її опису історико-статистичного комітету.

До речі, з подібною пропозицією, ще у жовтні 1866 р., до київського митрополита Арсенія (Москвіна) звертався головний редактор «Київських єпархіальних відомостей», протоієрей П. Лебединцев. Його записка була викликана станом заходів з охорони церковних старожитностей у Київській єпархії. З точки зору автора записки, дані заходи не привели ні до яких результатів. Тому їм було запропоновано для опису єпархії, з метою поліпшення заходів з охорони старожитностей православної церкви, заснувати історико- статистичний комітет при консисторії з духовних вчених осіб, а так само, на добровільних засадах, приватні комітети у кожному повіті. Однак дана записка не знайшла підтримки у митрополита Арсенія та залишилася без відповіді Киево-Софийский кафедральный протоиерей Пётр Гаврилович Лебединцев. Труды Киевской духовной академии. Киев, 1897. Т. 1. С. 165-166..