Про підготовчу роботу зі створення першої редакції статуту Церковно-археологічного музею та товариства при Київській духовній академії 1870-1871 рр.

Натомість, ймовірніше за все, ідея про створення подібного комітету або комісії, очевидно, продовжувала витати у середовищі істориків та археологів Києва. Тому, в результаті осмислення своєї доповідної записки, у співавторстві з Ф. Терновським і А. Вороновим, поданої до академічної Ради, на додаток до ідеї про заснування при духовних академіях ЦАМ, П. Лашкарьов виступив з новою ініціативою у Раді КДА 19 листопада 1871 р. Сенс його виступу містився у наступному. Посилаючись на параграф 170 нового академічного статуту, П. Лашкарьов істотно розширив межі пропозицій, внесених ним до Ради академії від 25 вересня 1870 р. У даному виступі П. Лашкарьов запропонував більш детальну програму здійснення даного задуму. Бачення майбутнього музею полягало у наступних положеннях.

Музеї повинні зосереджувати у собі дані з різних галузей церковної археології, як у вигляді самих пам'яток, так і, по можливості, найбільш точних їх копій. До складу самих історичних пам'яток повинні входити: пам'ятки мови та листи, тобто різного роду рукописи та стародруки, мистецтв і майстерностей, пов'язаних безпосередньо, як з церковної обрядовістю, так і з її історією, як загальною, так і російською. При цьому передбачалося ввести до складу музею історичні пам'ятки цивільної історії, у тому випадку, якщо вони взаємопов'язані з історією церкви і служать кращому розумінню релігійного побуту стародавніх народів. Виходячи з цього, музеї повинні були складатися з наступних відділів: а) рукописів і різного роду рукописних актів; б) стародруків і гравюр; в) архітектури церковної в уламках і фотографіях; г) живопису і скульптури; д) різного церковного начин- ня ЦД1АК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 476..

Дані положення заслуговують на пильну увагу в тому плані, що це, по суті, перша програма з облаштування ЦАМ у Російській імперії. До цього моменту, рішення подібного питання обмежувалося лише обговоренням, але не більше, а так само хаотичними спробами практичної організації подібного роду закладів, що закінчилися повною невдачею. Аналізуючи план майбутнього музею, запропонованого П. Лашкарьовим, кидається в очі той факт, що зразком йому послужив згадуваний на Першому археологічному з'їзді, ЦАМ при Берлінському університеті, створений Піпером. Даний музей, на той час, вважався чи не єдиним подібного роду музеєм у світі.

У складі музею Піпера лежав наступний план розподілу експонатів. Перший відділ пам'ятники греко-римського мистецтва (пізня античність), що характеризує перехідний етап від язичництва до монотеїзму, тобто християнства. Так само, сюди відносився відділ християнської епітафіки у знімках найважливіших надгробних написів у катакомбах та інших місцевостей християнського заходу і сходу. Другий відділ - пам'ятники церковної архітектури та церковного начиння, тобто плани і види церков, знімки з давніх предметів купелей, потири тощо. Архітектурні типи базилічного романського та готичного стилів. Третій відділ - експонати живопису та скульптури. Відділ розподілявся на кілька частин: а) надгробні пам'ятники раннього християнства; б) пам'ятники християнського мистецтва до XIV ст., включаючи знімки з мозаїк, фрескового розпису найдавніших храмів, зразки іконопису та мініатюр; в) твори живопису і скульптури Західної Європи XV ст. Четвертий відділ - твори християнського мистецтва в Італії XVI ст. і пам'ятники протестантського мистецтва Монсветов И. Об устройстве церковно-археологических музеев. Православное обозрение. Москва, 1872. № 2. С. 274-277..

Порівнюючи обидва плани музеїв - Піпера і П. Лашкарьова, очевидно, що другий без сумніву був ознайомлений з планом експозицій Берлінського музею. Це проявляється у збігові найменувань відділів за винятком першого. Крім того музей Піпера, як зразок, пропагували на Першому археологічному з'їзді, делегатом якого був П. Лашкарьов. Однак він прекрасно розумів, що в умовах реальної дійсності скопіювати музей Піпера не представлялося можливим. Для цього необхідні були значні фінансові кошти, яких духовні академії ще не мали. При цьому ЦАМ при духовних академіях повинен був відповідати не стільки міжнародним стандартам музейного будівництва, скільки, у першу чергу, слугувати збереженню пам'яток вітчизняної церковної старовини, а також навчальній програмі курсу церковної археології. Тому схема музею П. Лашкарьова, у порівнянні з Берлінським музеєм, дещо була спрощена, а точніше адаптована до реальних умов і спрямована, у першу чергу, на вітчизняну історію церкви. Тим більше, що дану схему, в разі успіху, можна було надалі розширити, включивши у неї відділи з іноземними композиціями. Таким чином, схема музею П. Лашкарьова, якщо і не була першою взагалі, з точки зору розробленості, то вже безумовно, на той час, була єдиною, запропонованою до обговорення науковій громадськості, як у Російській імперії взагалі, так і Україні зокрема.

Однак, крім плану проектованого музею, у доповіді Раді академії від 19 листопада 1871 р. П. Лашкарьов більш детально визначив способи придбання експонатів для музею та джерела даних історико-археологічних цінностей. З точки зору доповідача, музеї повинні були утворюватися, перш за все, з прийняттям на своє зберігання у чому-небудь примітного, в археологічному відношенні, приладдя церковних ризниць. Предмети подібного роду передбачалося купувати для музею шляхом пожертвування, обміну або покупки. Через пожертвування купувалися б предмети, що зберігалися без вживання через свою старість. Купівля передбачалася у разі неможливості пожертвування, або бажанні цю річ продати. При цьому, само собою зрозуміло, придбання експонатів для музею даними способами ні в якій мірі не поширювалося на предмети, що представляли собою особливо шановану місцеву святиню. У цьому випадку, музей обмежувався б придбанням, по можливості, найбільш точної копії оригіналу. Крім цього, надходження різного роду предметів до музею передбачалося і від приватних осіб, а так само через відшукання старожитностей за встановленими законом правилами ЦДІАК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 476.. Зокрема, це стосувалося археологічних розкопок. Дані положення, як і попередні, за мету ставили більш широке тлумачення доповідної записки Раді академії від 25 вересня 1870 р. Якщо раніше йшлося лише про наявність цікавих речей у церковних і монастирських ризницях і коморах, а так само про умови їх зберігання, то у даній доповіді автором вже детально розглядаються способи вилучення даних предметів до фондів передбачуваного музею, визначаються три способи їх придбання. При цьому з'являється нове, раніше не згадуване джерело, а саме - приватні особи. Це пояснюється тим, що до цього часу значна кількість різних предметів, пов'язаних з церковної археологією, було зосереджено у приватних колекціях, про що згадувалося на Першому археологічному з'їзді. Ігнорувати подібного роду джерела надходжень до музею було б легковажно. Як покаже майбутнє, саме приватні зібрання склали золотий фонд ЦАО при КДА, зробивши його відомим не тільки в Україні та Російській імперії, а й в Європі.

Однак, найбільш цікаве положення у доповіді П. Лашкарьова стосувалося безпосередньо органу, який своїм завданням поставив би діяльність по створенню музею, тобто положення про археологічної комісії. Необхідність при музеї подібної комісії пояснювалося значним обсягом роботи у даному заході: пошук пам'яток церковної історії по монастирях і церквах, вжиття заходів щодо охорони тих же пам'ятників, придбання експонатів для музею, їх опис, розподіл по відділах, складання експозицій, реставрація та зберігання, що могло бути під силу лише організованому з цією метою науковому колективу, тобто передбачуваній археологічній комісії. Тим більше, як уже згадувалося, новий статут духовних академій дозволяв засновувати при академіях подібного роду товариства.

Подібні археологічні комісії, в інтересах науки та збереження релігійних пам'яток середньовіччя, існували, за словами П. Лашкарьова, наприклад, у Франції. Таким чином, автор доповіді посилався у необхідності створення археологічної комісії при музеї не тільки на вітчизняну необхідність, а й на європейський досвід. Сама комісія, з точки зору доповідача, повинна знаходитися у віданні єпархіального преосвященного і під головуванням ректора академії. Обов'язковість заступництва митрополита була обумовлена тим, що без його прихильності починання з організації музею та комісії могло так і залишитися тільки у проекті. Від преосвященного залежало багато, у тому числі й те, що без його дозволу жодна церква та жоден монастир не передали б музею навіть саму незначну річ, навіть якщо вона і вийшла з ужитку. Особливо важливою була підтримка митрополита на першому етапі, у момент становлення музею та комісії. Саме звання й авторитет єпархіального преосвященного забезпечив би, за задумом доповідача, процес поповнення фондів музею, зняв би певні проблеми пов'язані з цим напрямком музейної діяльності. Аналогічною, у даному питанні, була й роль ректора духовної академії. За останнім стояв авторитет очолюваного ним навчального закладу, в якому навчалися діти багатьох сільських священиків, чиї церкви могли так цікавити передбачуваний музей і комісію. Це давало додаткову можливість у полегшенні придбання того чи іншого експоната для музею з регіонального джерела.

Імена та посади митрополита і ректора духовної академії повинні були, за задумом П. Лашкарьова, стати своєрідним авансованим авторитетом музею та комісії у момент їх утворення. І дійсно, легко відмовити у придбанні предмета для музею простому музейному співробітнику, але дуже важко відмовити в аналогічному проханні митрополиту або ректору академії. Очевидно, що саме дані міркування наштовхнули автора доповіді на ідею поставити цих посадових осіб на чолі комісії. Безпосередньо сам преосвященний своїм розпорядженням повинен був призначати з місцевого духовенства частину членів комісії на постійній основі. Інша частина комісії призначалася ним же з викладачів духовної академії. Крім цього, деяких постійних членів комісії обирала б сама комісія з осіб, які виявили бажання сприяти завданням останньої, як власною в ній участю, так і матеріальною підтримкою.

Дійсні члени комісії, за задумом П. Лашкарьова, повинні були розглядати церкви та монастирі, як за особистим вибором, так і за призначенням комісії. Надавати докладні письмові звіти про археологічне значення знахідок, знайдених ними під час огляду. Так само вони були зобов'язані вирушати у відрядження на місця будь-яких відкриттів, які обіцяють виразно важливі матеріали для науки, і взагалі виконують всі доручення комісії, пов'язані з її науковими завданнями.

Що стосується членів-кореспондентів проектованої комісії, то вони так само, за задумом, повинні були затверджуватися преосвященним з осіб, які виявили готовність сприяти комісії в огляді церков і монастирів, при цьому повідомляти комісії про свої знахідки під час цих оглядів.

Таким чином, передбачалося створити у Києві науковий центр по збору історичних матеріалів, що складався з музею й археологічної комісії при ньому. Територія єпархії покривалася мережею членів-кореспондентів, які повідомляли б комісії цікавлячу її інформацію.

Згідно з проектом, на підставі звітів дійсних членів і повідомлень членів- кореспондентів, комісія вступала у переговори з відомствами з питань збереження пам'ятників історії, що знаходилися в їхньому віданні або передачі тих чи інших предметів, що цікавили комісію, до фондів музею. Звіти членів комісії та повідомлення членів- кореспондентів, протоколи засідань комісії, щорічні звіти про діяльність останньої та стан музею, передбачалося друкувати в академічному виданні ЦДІАК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 477-478..

Дана ініціатива професора П. Лашкарьова мала найважливіше значення, оскільки вона лягла в основу проекту статуту першої редакції майбутнього ЦАМ і ЦАО при КДА. І не дивлячись на те, що у подальшому статут пережив три редакції, основні ідеї, закладені в нього П. Лашкарьовим, залишилися незмінними.

Натомість, детально розглядаючи ту частину доповіді, де йдеться про археологічні комісії, звернемо увагу на невідповідність посилання самого П. Лашкарьова на 170-й параграф статуту духовних академій із самим змістом даного параграфа. У ньому говориться наступне: «Академії надається право відкривати публічні лекції, засновувати наукові товариства, предметом діяльності яких можуть бути: розробка та видання джерел християнського віровчення, пам'ятників і взагалі матеріалів, які стосуються історії та сучасного стану церкви, огляд творів вітчизняної й іноземної богословської літератури, пошук способів до підвищення рівня всіх галузей богословських наук, а так само й інших наук, з тих сторін, якими вони стикаються з християнством і богословською вченістю і т.п.» ЦДІАК. Ф. 711. Оп. 3. Спр. 773. Арк. 478..

У параграфі ані слова про комісії, але згадується товариство. Чому П. Лашкарьов пішов на зміну даного положення статуту і замість товариства запропонував при музеї заснувати комісію? Відповідь на це питання необхідно шукати у невпевненості автора проекту в здатності товариства на початковій стадії впоратися із завданням по організації музею. Та й взагалі первинне завдання полягало у створенні ЦАМ, а сама ідея про структуру при музеї виникла значно пізніше. Але усвідомивши необхідність даної структури, П. Лашкарьов свідомо запропонував назвати її археологічної комісією.

На перший погляд, термін товариство дійсно більше підходив для установи подібного роду. Сам його сенс асоціюється з чимось великим, серйозним, що вселяє повагу, але з точки зору психології чиновників різних відомств, з якими проектованому товариству довелося б мати справу, це абсолютно нічого не значило. Більш того, П. Лашкарьов міг побоюватися, що громадський статус організації призведе до нехтування з боку посадових осіб до його діяльності. Звичайно, історичні й археологічні товариства на той час вже існували, як, наприклад, Російське археологічне товариство у Москві. Але дане товариство вже мало широку популярність, його очолював граф А.С. Уваров, який здобув заслужений авторитет на науковій та громадській ниві. Більше того, саме товариство перебувало під заступництвом Великого князя Костянтина Миколайовича Романова і мало статус Імператорського. Природно, що відразу розраховувати на авторитет і таке заступництво, молодому, новоутвореному товариству, що знаходиться, з точки зору Санкт-Петербурга та Москви, на периферії, не доводилося. Правда, передбачуване заступництво митрополита та головування ректора духовної академії, повинно було зняти у певній мірі дану напругу. Але тут була істотна проблема.

Якщо ректор КДА, архімандрит Філарет гаряче підтримував цю ідею, а згодом, саме його стараннями їй судилося вижити, то київський митрополит Арсеній був до цього почину не тільки байдужий, але навіть вороже налаштований, що показав подальший хід подій. Крім того, досить згадати долю, згаданої вище, записки П. Лебединцева 1866 р. на ім'я даного митрополита. Природно, що П. Лашкарьов, будучи професором КДА, не міг не знати про певну підозрілість митрополита Арсенія до подібного роду діяльності. Тому, щоб уникнути можливих труднощів у даному починанні, П. Лашкарьов визначив статус наукової структури при музеї як комісію, а не товариство.

Сам термін «комісія» або «комітет» в асоціативному плані повинен був вселити більшу повагу відомчим чиновникам з якими довелося б мати справу в питанні створення ЦАМ. Тут явно простежується прагнення досягти психологічного ефекту при створенні первинного іміджу передбачуваної комісії. Крім того, у разі відсторонення єпархіального преосвященного від справ комісії, це не зупинило б її поступального руху вперед до наміченої мети. Для самої діяльності комісії, при заздалегідь ясній підтримці ректора академії, було досить лише імені митрополита. З огляду на несприятливе ставлення Київського митрополита Арсенія до даного почину, очевидно передбачалося залучити останнього розпорядженням Св. Синоду, оскільки згідно параграфу 170го Статуту духовних академій 1869 р., статути наукових товариств при академії затверджуються Св. Синодом¹⁸. Тобто, у разі затвердження запропонованого проекту статуту Св. Синодом, із закріпленням Київського митрополита у положенні куратора археологічної комісії, останньому довелося б підкоритися указу вищої інстанції, не дивлячись на власну думку з даного питання. Не випадковою була і пропозиція про призначення до складу комісії митрополитом осіб з місцевого духовенства. Таким чином, передбачалося зв'язати верхівку місцевого духовенства з діяльністю комісії, що значно полегшувало б її діяльність, особливо на першому, найважчому етапі становлення.

Рада академії, вислухавши міркування професора П. Лашкарьова, постановила: «Визнаючи, що раніше викладене у поданні екстраординарних професорів Петра Лашка- рьова, Олександра Воронова і Філіпа Терновського міркування про устрій церковно- археологічного музею, так і дійсна пропозиція професора П. Лашкарьова, відповідають дійсним потребам академії та загальним інтересам науки, доручити професорам П. Лашкарьова, А. Воронову та Ф. Терновському скласти, на викладених ними підставах, проект статуту для музею та церковно-археологічної комісії при Київській духовній академії, який свого часу і надати на затвердження Св. Синоду. А між тим зобов'язати професора П. Лашкарьова, відрядженого на Археологічний з'їзд, скористатися для цієї мети і тими вказівками, які можуть бути надані при обговореннях [питань] з проблем збереження та популяризації пам'яток християнських старожитностей на майбутньому з'їзді»¹⁹.