Еміграція євреїв з Одеси в Аргентину наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Пошуки альтернативних варіантів привели до думки щодо Латинської Америки. Герцль звернувся за підтримкою до М. де Гірша: під час їхньої зустрічі в Парижі у червні 1895 р. він озвучив план створення на території Аргентини не просто поселень, а держави, куди євреї всього світу прямували би за власним бажанням, а не за рахунок філантропії будь-кого.

Де Гірш сприйняв масштабну пропозицію лише як фантазію. Наступним кроком Герцля стало теоретичне оґрунтування аргентинського проєкту. У своїй найвідомішій роботі «Der Judenstaat» («Держава євреїв»), опублікованій 14 лютого 1896 р. у Берліні й Відні, Герцль виклав програму створення єврейської держави: «Як тільки Держави заявлять, що вони готові визнати наш суверенітет над нейтральним шматком землі, Товариство розпочне перемовини щодо володіння цієї землею. Тут дві території спадають на думку, Палестина й Аргентина. В обох країнах уже зроблені важливі експерименти щодо колонізації, хоча й на помилковому принципі поступового проникнення євреїв. Інфільтрація скінчиться погано. Це триває до того неминучого моменту, коли місцеве населення відчуває себе під загрозою, і змусить уряд зупинити подальший приплив євреїв. Отже, імміграція є марною, доки ми не маємо суверенного права продовжувати цю імміграцію».

Т. Герцль поставив болюче запитання: «Палестина чи Аргентина?». Його ідея зводилася до наступного: «Ми приймемо те, що нам дадуть, і що обере єврейська громадська думка. Товариство буде зважати на обидві ці позиції. Аргентина є однією з найродючіших країн у світі, простягається на великій території, має розсіяне населення і м'який клімат. Аргентинська Республіка може отримати значну користь від надання нам частини її території. Сучасна інфільтрація євреїв, безсумнівно, викликає деяке невдоволення, і необхідно було би просвітити Республіку щодо суттєвої відмінності нашого нового руху».

Проблеми переселенців підштовхували російський уряд до вжиття заходів для упорядкування еміграційного процесу, однак, на початку ХХ століття суттєвих змін у державній політиці з цього питання не сталося. Події Першої російської революції 1905-1907 рр., зокрема єврейські погроми на півдні України і в Бессарабії, призвели до значної активізації міграційного руху загалом. Міністерство закордонних справ Російської імперії звітувало у 1907 році, що в заатлантичні країни щороку вибуває 260 тис. російських громадян, які осідали переважно у США і Аргентині. Більшість їх переміщувалася через Бремен, Лондон і Ліверпуль, найбільше ж емігрантів прибувало до Нью-Йорка й Буенос-Айреса. Встановити кількість емігрантів та національність на підставі статистичних даних Німеччини й Великої Британії було досить проблематично. Так, британська статистика ділила емігрантів на дві групи -- іноземців і таких, підданство яких встановити неможливо. Обізнані люди вважали, що з 176 646 осіб іноземних підданих, що прибули у Ліверпуль у 1906 р., російські піддані становили 95%, тобто, приблизно 160 000 осіб. Більшість із них були поляки, євреї, фіни та вихідці з прибалтійських земель. У США емігрувало 60 928 осіб, до Аргентини відбуло 5932 особи.

Значно детальнішою була статистика Гамбурга, яка з 1871 р. велася із зазначенням підданства та країн призначення емігрантів. Упродовж 36 років через Гамбург виїхало 851 462 російських підданих. Кількість переселенців значно зростала: якщо у 1871-1875 рр. з Росії вибуло 28 824 особи, то у 1901-1905 рр. -- 242 811 (у 1904 р. -- 4 393, у 1905 р. -- 10 178, у 1906 р. -- 17 464, а в 1907 р. -- 9 530)²⁹.

Міністерство звертало увагу уряду Росії: прийшов час зрозуміти, що еміграційний рух є явищем, викликаним глибокими економічними та іншими причинами, і боротьба з ними методами адміністративного тиску не може привести до позитивного результату. Отже, залишалося визнати, що еміграційна політика повинна стати частиною загальної економічної політики держави, і необхідно рухатися шляхом західноєвропейських країн -- упорядкувати еміграційний рух, і в такий спосіб не тільки нейтралізувати ту шкоду, яка завдається державі, а й використати його в інтересах розвитку торгівлі і промисловості. Для досягнення цієї мети необхідно було прийняти відповідні закони, налагодити збір статистичних даних, ввести персональний облік мігрантів, визначити механізм інформаційної, медичної, економічної, правової і соціальної допомоги переселенцям та тим, хто бажав повернути російське підданство.

Значна роль відводилася й дипломатичним важелям. Російська імперія встановила дипломатичні відносини з Аргентинською Республікою 22 жовтня 1885 р. через обмін посланнями російського імператора Олександра III і президента Аргентини Хуліо Архентіно Рока. Надзвичайний посланник і Повноважний Міністр Росії у Бразилії О.С. Іонін одночасно став Надзвичайним посланником Росії в Аргентині й Уругваї. Саме він відкрив підданим імперії маловідомий світ Південної Америки в 4-томній праці, чільне місце в якій відведено опису Аргентини³⁰. У 1895-1898 рр. посланником у Бразилії і одночасно в Аргентині був М.М. Гірс³¹. З 8 червня 1898 по 1904 р. Надзвичайним посланником і Повноважним міністром Росії у Бразилії і за сумісництвом в Аргентині й Уругваї був О.М. Шпейєр. У 1905-1909 рр. цю посаду обіймав М.Е. Прозор, який значно активізував дипломатичні відносини з Аргентиною.

У 1906 р. в Одесі відкрилося Аргентинське віце-консульство (вул. Грецька, 26 у 1906 р., вул. Грецька, 10 у 1908 р.), з 1910 р. діяло Генеральне Консульство Аргентини в Одесі, що розміщувалося за адресами: вул. Грецька, 26 у 1910-1912 рр., вул. Новосельського, 106 у 19141917 рр.³². Посаду Генерального консула обіймали у 1910-1911 рр. Ернест Антонович Перец, у 1912-1917 рр. -- Торібіо Руїз Гюнясу (Русіс Гуюньятцу). Віце-консулом у 1906-1912 рр. був Альберт Рафаїлович Харі -- дійсний статський радник, потомственний почесний громадянин, член правління й директор Одеського відділення Російсько-Азіатського банку, депутат у правлінні Бессарабсько-Таврійського земельного банку³³.

Еміграція в Аргентину активно продовжувалася й після революції 1905-1907 рр., затьмареної жорстокими єврейськими погромами. В Аргентині ж, після 20-річного періоду становлення, життя євреїв-колоністів налагодилося. Станом на 1910 рік у провінціях Санта-Фе, Ентре-Ріо, Буенос-Айрес і Ла-Пампа на території близько 500000 га функціонували великі сільськогосподарські колонії, які отримали назви на честь барона М. де Гірша та членів його родини: Мозесвіль, Маурісіо, Барон Гірш, Клара (дружина де Гірша), Люсьєнвіль (на честь померлого сина де Гірша), Сан-Антоніо, Сан-Ізабель і Бернасконі, охоплювали територію близько 500000 га. Пізніше площа земель, придбаних ЄКТ для цілей колонізації, досягла 620000 га³⁴, і на них заснувалося близько тисячі поселень, ферм і ранчо. Поступово адаптація єавреїв в Аргентині дала свої плоди. Законодавство Аргентини надавало право іноземцям отримати громадянство вже за два роки. На момент прибуття східноєвропейських євреїв у пампасах, як і на більшій частині території Аргентини, заправляли гаучо -- пастухи частково індіанського, почасти креольського походження. Вони були гордими вершниками і за свою багатовікову історію створили власну культуру з характерною кухнею, одягом і цінностями. Працювали за контрактами з великими землевласниками й повинні були проганяти худобу через ту землю, де тепер оселилися нові іммігранти. Від конфліктів і непорозумінь обидві сторони перешли до зближення. Гаучо навчили євреїв обробляти землю, пасти худобу, об'їжджати коней і лікувати тварин. Євреї запозичили у гаучо одяг і напої. Злиття двох культур відбулося вже в наступному поколінні, коли гаучо вивчили ідиш, а багато євреїв зголили бороди і змінили свої ярмулки на ковбойські капелюхи. У гаучо була своя музика, але з часом вони почали танцювати під єврейські мелодії і дивитися їхні вистави. До третього покоління виникла унікальна колоритна культура євреїв-гаучо, яка поширилася по всіх колоніях поряд з єврейською.

Наприкінці 1912 р. в Одесі почало діяти «Інформаційне Бюро для єврейських емігрантів», статут якого був точною копією статуту «Товариства для надання допомоги євреям-переселенцям»³⁶. Засновниками були відомі особи -- С.М. Барбаш і М.Б. Ловицький, Г.Е. Вейнштейн, І.Х. Левін, І.А. Маргуліс³⁷.

На початку ХХ ст. дипломатичні відносини Російської імперії з Аргентиною зміцнилися Торговельною конвенцією 15 березня 1912 р. і Договором про торгівлю й навігацію, підписаним 1913 р. в СанктПетербурзі³⁸. У дослідженні Є.Д. Бакумова наводяться архівні дані з РДІА про контакти й торгівлю між двома державами: у 1910 р. Аргентина надсилала запрошення на міжнародні виставки -- присвячену 100-річчю Аргентинської Республіки (3 червня) та транспортних засобів і залізничного сполучення (травень-листопад). Постало й питання про встановлення пароплавного сполучення між Одесою й Буенос-Айресом. Поїздка в Аргентину представників «Доброфлоту» Д.Д. Росса і В.М. Китаєва в 1912 р. мала результатом обговорення з аргентинськими офіційними особами умов перевезення емігрантів до Аргентини. В цей час аргентинці надавали перевагу російським селянам і робітникам і просили не присилати їм політично неблагодійних, анархістів і євреїв.

Однак, Перша світова війна, революції і розпад імперії завершили перший етап російсько-аргентинських зв'язків.

Що стосується України, то дипломатичні відносини між УНР і Аргентиною були встановлені в лютому 1921 р., і це була єдина країна в Латинській Америці, що визнала Україну: повіреним у справах УНР в Аргентині був призначений М. А. Шумицький³⁹.

З утворенням СРСР еміграційний процес з українських теренів не припинився, а набув нової активності. Наслідки громадянської війни, погроми 1919-1920-х рр., голод і репресії більшовицької влади спонукали євреїв емігрувати в Аргентину, де колонії перших поселенців уже перетворилися на стабільні ферми й ранчо.

Цікаву історію еміграції з Одеси у 1924 р. зафіксував Георг Ярів -- один із нащадків колись великої єврейської родини. В листі від 8 жовтня 2016 р. до Держархіву Одеської області він інформував, що живе в Ізраїлі, але народився в Аргентині під прізвищем Журавлівкер. Головним джерелом відомостей Г. Яріва були спомини його батька Бориса Журавлівкера, який емігрував з Одеси в Аргентину в 10-річному віці й запам'ятав чимало фактів. Б. Журавлівкер народився в Одесі 1915 р. у великій родині. Його батько продавав картоплю, доправлену з Бессарабії, а при більшовиках за «вільну» торгівлю 10 місяців сидів у в'язниці. У грудні 1924 р. сім'я емігрувала за маршрутом від Одеси потягом до Шербурга, з Франції пароплавом «Десна» до Буенос-Айреса. В Аргентині вже мешкали члени родини, частина ж сім'ї лишилася в Одесі. Усна історія допомогла підтвердити архівними документами родинні зв' язки Журавлів-керів.

Станом на 1925 р., аргентинські єврейські колонії займали територію площею 617468 га, а їхнє населення складало 20382 особи⁴¹. За кілька десятиліть після заснування в Мозесвілі були створені всі необхідні для єврейського життя інститути -- школи, релігійні і благодійні організації, чотири синагоги й навіть театр.

Друга світова війна суттєво вплинула на історію єврейських поселень в Аргентині, населення якої поповнилося новими емігрантами з Європи, зокрема і такими, що переховувалися від покарання за воєнні злочини. Поява на карті світу держави Ізраїль у 1948 р. значно активізувала процес еміграції євреїв з Аргентини на батьківщину пращурів. Розпад сільськогосподарських поселень посилився і внаслідок переселення молоді до міст -- багато хто виїхав до Санта-Фе, Розаріо і Буенос-Айреса. До 1964 року загалом 782 сім'ї єврейських фермерів обробляли власні землі. А в сучасному Мозесвілі з трьох тисяч жителів євреї складають лише 10 відсотків.

Однак, історія, що почалася в 1888 році, має продовження в історії нащадків перших поселенців, яких можна вважати представниками кількох країн світу -- Аргентини, України, Росії, Молдови, Литви, Білорусі, Польщі, Ізраїлю та ін. Дехто з них стали публічними особами.

Відомим вихідцем з України в Аргентині став журналіст і письменник Альберто Герчунофф (1883-1950), уродженець Проскурова Подільської губернії⁴³. У 1889 р. його сім'я оселилася в колонії Мозесвіль. 1891 року батько хлопчика був убитий місцевими селянами-гаучо, і родина переїхала в колонію Рахіль, де Альберто мешкав до повноліття. Маючи літературний талант, він обрав професію журналіста, переїхав до БуеносАйреса і працював у аргентинській газеті “La Naciфn”. Однак дитячі переживання і спостереження хвилювали Альберто впродовж усього життя і лягли в основу популярного роману «Єврейські гаучо в пампасах» (1955), екранізованого Х.Х. Жусідом у 1975 р. як музична комедія під назвою «Єврейські гаучо». У 2004 р. на екрани вийшов документальний фільм «Спадщина», на створення якого знадобилося майже 10 років, і який включав інтерв' ю з мешканцями колоній.

В Аргентині серед нащадків євреїв-емігрантів із півдня України є відомі політичні діячі, приміром, Аксель Кісільов (1971 р. н.) -- міністр фінансів і один із найближчих радників президента Аргентини К. Фернандес де Кіршнер у 2013-2015 роках, депутат парламенту Аргентини у 2015-2019 рр. Про харизматичного політика-економіста з лівими поглядами відомо, що «його предком був рабин з Одеси, який нібито втік звідти через погроми ще століття тому».

Цікаво, що нащадки колоністів хочуть знати свою сімейну історію «українського» періоду». У пошуку своїх коренів до Держархіву зверталися аргентинці одеського походження імпресаріо Л. Каплан з м. Кордоба (2009), інженер Л. Брунштейн та Е. Гуйковський з Буенос-Айреса (2012)⁴⁵. В Аргентині все ще можна зустріти нащадків евреїв-гаучо. Відновлюються й пам'ятні місця: у 2012 році у Мозесвілі урочисто відкрито Синагогу Бренера (1909), на реставрацію якої уряд виділив 210 тис. доларів. У церемонії взяла участь президент Аргентини К. Кіршнер.

Аргентинська Республіка першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України 5 грудня 1991 р. і першою в регіоні встановила з нею дипломатичні відносини 6 січня 1992 р. У березені 1993 р. в Аргентині відкрилося Посольство України (сумісництво -- Парагвай, Уругвай, Чилі), почесні консульства України діють у провінціях Місьйонес та Чако. У травні 1993 р. в Києві почало працювати Посольство Аргентини. У жовтні 1995 р. відбувся державний візит Президента України Л.Д. Кучми до Аргентини, а в червні 1998 р. -- візит в Україну Президента Аргентини К. Менема, під час якого було підписано Договір про дружні відносини і співробітництво. Понад вікова історія дипломатичних відносин, економічних зв'язків, окремих сімей і персоналій, що пов'язують Україну з Аргентиною, є фундаментальною підставою для розвитку і зміцнення двосторонніх відносин. На сучасному етапі вихідці з України за кордоном мають розглядатися як важливий соціокультурний ресурс, здатний підвищити ефективність зв'язків із зарубіжними державами та сприяти розв'язанню внутрішніх проблем сучасної України. А отже, вивчення історії євреїв-емігрантів у Аргентині може мати прикладне значення.

Примітки

1. Державний архів Одеської області (далі -- ДАОО). Ф. 2. Оп. 4. Спр. 3825 (Про Высочайше затверджені Правила для діяльності Єврейського колонізаційного товариства. 30.06.1892-06.06.1897). Арк. 1-388.

2. Евреи Одессы и Юга Украины: История в документах. Авт.-сост. Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова. Кн. 1. Кон. XVIII -- нач. XX вв. Одесса: ООО «Студия «НЕГОЦИАНТ», 2002. 300 с.

3. Россия и США: дипломатические отношения. 1900-1917. Документы. Сост.: Ю.В. Басенко, В.И. Журавлева, Е.Ю. Сергеев. Москва: Изд. Международный фонд «Демократия», 1999. 850 с.

4. Бурная жизнь Пинхаса Гершензона. URL: https://lucas-v-leyden.livejournal.com/ 157277.html

5. Pham D. Argentim's last Jewish cowboys. Tablet. May 28, 2013. URL: https://www. tabletmag.com/sections/news/articles/argentina-last-jewish-cowboys

6. Grabinsky A. Rescued twice: The archive that survived the Holocaust and the AMIA attack. The Times of Israel. July 17, 2019. URL: https://www.timesofisrael.com/rescued-twicethe-archive-that-survived-the-holocaust-and-the-amia-attack/

7. Погромський В.О. Українсько-аргентинські зв'язки кінця ХІХ -- першої третини ХХ століття: джерельна база. Історичний архів. 2011. Вип. 7. С. 76-80.

8. Shpall L. David Feinberg's Historical Survey of the Colonization of the Russian Jews in Argentina, Publication of the American Jewish Historical Society XLIII (1), September 1953; Lee S. Moses of the New World: The Work of Baron de Hirsch, Thomas Yoseloff Publisher, Cranbury, New Jersey, 1970; Winsberg M., Colonia Baron Hirsch: A Jewish Agricultural Colony in Argentina, University of Florida Press, 1964.

9. Zablotsky E. The Project of the Baron De Hirsch. Success or Failure? Working Paper 264, University of CEMA, May 2005.

10. Freidenberg J.N. The invention of the Jewish Gaucho: Villa Clara and the construction of Argentina identity. University of Taxes Press, Austin, 184 p.

11. Сизоненко А.И. 100 лет отношений России и Аргентины. Латинская Америка. 1985. № 10. С. 74-81; Путятова Э.Г. Русско-аргентинские отношения к. XIX -- нач. XX вв.: дис.... канд. ист. наук. Ленинград, 1989. 195 с.

12. Бакумов Е.Д. Российско-латиноамериканские контакты и связи в начале ХХ века (1900-1914 годы) в материалах РГИА (Санкт-Петербург). Выпускная квалификационная работа по направлению подготовки 030060 -- История, образовательная программа бакалавриата «История», профиль: Всеобщая история. Петербургский государственный университет. СПб., 2017. 46 с.

13. Зарубин С.А. К вопросу о российско-аргентинских отношениях в конце ХІХ -- начале ХХ вв. Genesis: исторические исследования. 2016. № 1. С. 31-33.

14. Россия и Аргентина на траектории взаимного сближения. К 130-летию российскоаргентинских дипломатических отношений. Под редакцией П.П. Яковлева. Москва, 2015.

15. Зальцберг Э. Сельскохозяйственные колонии евреев из России в Аргентине. Еврейский мир. 14.04.2014.

16. Останні єврейські ковбої Аргентини: фотогалерея. ВВС UKRAINIAN.com. (2007). URL: https://www.bbc.com/ukrainian/forum/story/2007/03/printable/070326_jewish_gaucho

17. Негаї T. The Jewish State. Translated from the German by Sylvie D'Avigdor. This edition published in 1946 by the American Zionist Emergency Council. URL: http://www. zionism-israel.com/js/Jewish_State.html)

18. Zablotsky E. The Project of the Baron De Hirsch. Success or Failure? Working Paper 264, University of CEMA, May 2005.

19. Яновский С.Я. Русское законодательство и эмиграция. Журнал министерства юстиции. 1909. № 4 (апрель). СПб., 1909. С. 86-114.

20. ДАОО. Ф. 2. Оп. 4. Спр. 3825. Арк. 40.

21. Тамо само. Арк. 23.

22. Балабан и Вугман. Ехать или не ехать в Аргентину. Одесса, 1891; Балабан и Вугман. Аргентинская республика. Очерк. Одесса, 1891; Эмигрант-еврей в Аргентину и Палестину. Одесса,1891; Аргентинский альбом. Сборник статей о колонизации. Издание Л.О. Трецека. Одесса. 1892; Аргентинский отклик. Сборник по поводу колонизации Аргентины. Изд. М. Полиновского и Я. Сиркеса. Одесса, 1892; Пэн С. Русско-еврейские земледельческие колонии в Палестине, С. Америке и Аргентине. Одесса, 1892; Мое пребывание в Аргентине. Верные сведения о колониях, колонистах и колониальном устройстве с заключительным словом Якова Константиновского. Одесса, 1893; Лапин Е. Настоящее и будущее еврейской колонизации в Аргентине. Доклад, читанный в Центральном Комитете Еврейского Колонизационного Общества в Марте 1894 года. СПб, 1894.

23. ДАОО. Ф. 2. Оп. 4. Спр. 3825.

24. Там само. Арк. 133.

25. Там само. Арк. 318-318 зв.

26. Бурная жизнь Пинхаса Гершензона. URL: https://lucas-v-leyden.livejournal.com/ 157277.html

27. №rzl T. The Jewish State. Translated from the German by Sylvie D'Avigdor. This edition published in 1946 by the American Zionist Emergency Council. URL: http://www. zionism-israel.com/js/Jewish_State.html)

28. Тамо само.

29. Россия и США: дипломатические отношения 1900-1917. Документы. Сост.: Ю. В. Басенко, В.И. Журавлева, Е.Ю. Сергеев. Москва: Изд. Международный фонд «Демократия», 1999. С. 416-417.

30. Ионин А.С. По Южной Америке. СПб, 1892-1902. Т. 1-4.

31. Михаил Николаевич Гирс (22.07.1856-27.11.1932). Дипломаты Российской империи. URL: http://www.rusdiplomats.narod.ru/girs-mn.htm

32. Вся Одесса. Адресная и справочная книга г. Одессы на 1906 год. Одесса: Изд. Л. Лисянского, 1906. С. 17-18.

33. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на 1908 год. Одесса: Изд. Л. Лисянского, 1908. С. 340.

34. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на год. Одесса: Изд. Л. Лисянского, 1910. С. 340.

35. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на год. Одесса: Изд. «Одесские новости», 1911. С. 89 (раздел Местные учреждения).

36. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на год. Одесса: Изд. «Одесские новости», 1912. С. 38 (раздел Местные учреждения). Адрес-календарь г. Одессы на 1914 год. Одесса: Тип. Вед. Одес. Градоначальства, 1914. 538 с. (С. 305). Адрес-календарь г. Одессы на 1915 год. Одесса, 1914. С. 288. Адрес-календарь г. Одессы на 1917 год. Одесса, 1916. С. 284.

37. Деловая элита в России 1914 года -- одессит Альберт Хари. URL: https://odessitua. com/news/odessika/12030-delovaya-elita-rossii-1914-goda-odessit-albert-hari.html

38. Зальцберг Э. Сельскохозяйственные колонии евреев из России в Аргентине. Еврейский мир. 2014. 14 апреля.

39. Pham Diane. Вказ. праця.

40. ДАОО. Ф. 2 (Канцелярія одеського градоначальника). Оп. 7. Спр. 499 (Статут Товариства для надання допомоги євреям переселенцям у м. Одесі. 1 грудня 1912 р. -- 1 серпня 1913 р.). Арк. 1-29.

41. Білоусова Л.Г. Одеські товариства в організації еміграції євреїв з півдня Російської імперії до Сирії і Палестини у 1880-х -- 1920-х роках. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Відп. ред. С.В. Віднянський. Київ: Інститут історії України НАН України, 2016. С. 206-228.

42. Бакумов Е.Д. Российско-латиноамериканские контакты и связи в начале ХХ века (1900-1914 годы) в материалах РГИА (Санкт-Петербург). С. 9-10, 18, 28, 30-31.

43. Погромський В.О. Вказ праця. С. 76-80.

44. ДАОО. Ф. 2. Оп. 8. Спр. 821. Арк. 14-15 зв. Ф. 39. Оп. 5. Спр. 152 (а/з № 113, шлюб).

45. Биробиджан по-аргентински. URL: https://jewish.ru/ru/events/world/4335/

46. Тамо само.

47. Gerchunoff A. The Jewish Gauchos of the Pampas. 1955.

48. Мещеряков С. Аксель Кисильоф, новый министр финансов Аргентины. 2013. 17 сентября. URL: https://www.kommersant.ru/doc/2347258

49. Річні звіти Державного архіву Одеської області за 2009, 2012, 2016 роки. Поточний архів, форма 209.

References

1. Argentinskij al'bom. Sbornikstatej o kolonizacii. (1892). Odessa [in Russian].

2. Argentinskij otklik. Sbornik po povodu kolonizacii Argentiny. (1892). Odessa [in Russian].

3. Bakumov, E.D. (2017). Rossijsko-latinoamerikanskie kontakty i svjazi v nachale XX veka (1900-1914gody) v materialah RGIA (Sankt-Peterburg). Sankt-Peterburg [in Russian].

4. Basenko, Ju.V., Zhuravleva, V.I., & Sergeev E.Ju. (Comps.). (1999). Rossija i SShA: diplomaticheskie otnoshenija. 1900-1917. Dokumenty. Moskva: Izd. Mezhdunarodnyj fond Demokratija [in Russian].

5. Bilousova, L.G. (2016). Odeski tovarystva v organizatsii emigratsii jevreiv z pivdnja Rosiis'koi imperii do Sirii і Palestyny u 1880-h -- 1920-h rokah. Mthnarodm zvyazky Ukrainy: naukovi poshuky і znahidky -- International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings, 25, 206-228 [in Ukrainian].

6. Bilousova, L.G., & Volkova, T.E. (Comps.). (2002). Evrei Odessy i Juga Ukrainy: Istorija v dokumentah. (Vol.1). Odessa: OOO Studija NEGOCIANT [in Russian].

7. Emigrant-evrej v Argentine i Palestine. Odessa. 1891 [in Russian].

8. Freidenberg, Ju.N. (2009). The invention of the Jewish Gaucho: Villa Clara and the construction of Argentina identity. University of Taxes Press, Austin [in English].

9. Ionin, A.S. (1892-1902). Po Juzhnoj Amerike. Vol. 1-4. Sankt-Peterburg [in Russian].

10. Jakovlev, P.P. (Ed.). (2015). Rossija i Argentina na traektorii vzaimnogo sblizhenija. K 130-letiju rossijsko-argentinskih diplomaticheskih otnoshenij. Moskva [in Russian].

11. Lapin, E. (1894). Nastojashchee i budushchee evrejskoj kolonizacii v Argentine. Sankt-Peterburg [in Russian].

12. Lee, S. (1970). Moses of the New World: The Work of Baron de Hirsch. Thomas Yoseloff Publisher, Cranbury, New Jersey [in English].

13. Pen, S. (1892). Russko-evrejskie zemledel'cheskie kolonii v Palestine, S. Amerike i Argentine. Odessa [in Russian].

14. Pogromskyi, V.O. (2011). Ukrains'ko-argentyns'ki zv'iazky kintsia ХІХ -- pershoi tretyny ХІХ stolittya: dzherel'na baza. htorychnyj arhtv, 7, 76-80 [in Ukrainian].

15. Putjatova, E.G. (1989). Russko-argentinskie otnoshenija k. XIX -- nach. XX vv. Candidate's thesis. Leningrad [in Russian].

16. Shpall, L. (1953). David Feinberg's Historical Survey of the Colonization of the Russian Jews in Argentina. Publication of the American Jewish Historical Society. 43 [in English].

17. Sizonenko, A.I. (1985). 100 let otnoshenij Rossii i Argentiny. Latinskaja Amerika. 10, 74-81 [in Russian].

18. Winsberg, M. (1964). Colonia Baron Hirsch: A Jewish Agricultural Colony in Argentina. University of Florida Press [in English].

19. Zablotsky, E. (2005). The Project of the Baron De Hirsch. Success or Failure? Working Paper 264, University of CEMA [in English].

20. Zal'tsberg, E. (2014). Sel'skohozjajstvennye kolonii evreev iz Rossii v Argentine. Evrejskij mir, 4 [in Russian].

21. Zarubin, S.A. (2016). K voprosu o rossijsko-argentinskih otnoshenija v kontse XIX -- nachale XX vv. Genesis: istoricheskie issledovanija, 1, 31-33 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru