Діяльність мусульманської громади у Києві: до історії першої мечеті (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України

Діяльність мусульманської громади у Києві: до історії першої мечеті (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Наталія Зуб (Руденко) (м. Київ) кандидат

історичних наук, молодший науковий співробітник

Анотація

В статті розглядається історія мусульманської громади м. Києва з залученням низки архівних джерел та матеріалів, що вперше вводяться до наукового обігу. Особливу увагу приділено статистиці мусульманського населення міста, виразниками якого стали носії «тюркско-татарского наречия». Доповнено інформаційний наратив про появу та функціонування «мусульманської молельні», що відкрилася у 1897р. та діяльність її перших імамів-хатибів Юніса Алімова та Жеганши (Жіанши, Зеганши) Жаббарова (Абдулзебарова). мусульманський молельня імам київ

До сьогодні ще один аспект з цього кола питань не знайшов свого повноцінного відображення в дослідженнях. Одним з активних проявів суспільно-громадської діяльності мусульман міста стала їхня діяльність по спорудженню мечеті. Першим виразником цього прагнення спочатку був мулла Юніс Алі- мов, а пізніше - «Комитет по сбору пожертвований и по сооружению в Киеве магометанской мечети» в особі його представників-уповноважених: Ібрагім-Халіля Мурзи-Мурзича, Абдулли та Ізатулли Мак- сутових. Опосередковано долучився до цієї справи й Саід Габієв - редактор та видавець «Мусульманской газеты», що виходила в Петербурзі. Сукупно вжиті ними заходи подовжили втілення в життя мрії про мечеть, хоча б на папері та в серцях вірян. Таким чином, ідея та реалізація задуму побудови мечеті стала тим консолідуючим фактором, що збирав до гурту представників тюркського етносу Києва, та долучив до цього тривалого процесу одновірців фактично з усіх куточків Російської імперії.

Представлено ілюстрації поштової листівки з зображенням мечеті, а також план міста Києва, де вже позначена мечеть на вулиці Гоголівській, якій попри всі намагання і сподівання громади, так і не судилося залишитися на картах подальших років і випусків.

Слід зауважити, що ця тема ще потребує додаткових досліджень, перш за все в пошуку архівних документів, оскільки в окремих аспектах існує низка розбіжностей, а почасти й нез'ясованих обставин.

Ключові слова: Київ, мусульмани, молитовня, мулла, мечеть, проект, комітет.

Annotation

Nataliia Zub (Rudenko) (Kyiv) Candidate of Historical (Ph. D. in History), Researcher,

Depatment of Eurasian Steppe Yu. Krymskyi Institute of Oriental Studies of the

National Academy of Sciences of Ukraine Activities of the Muslim Community in Kyiv: the History of the First Mosque (end of XIXth - beginning of XXth century)

The article explores the history of the Muslim community in Kyiv with the help of a number of archival sources and materials that are introduced into the scientific circulation for the first time. Particular attention is paid to the statistics of the Muslim population of the city, whose representatives spoke «Turkic-Tatar dialect». The information about the emergence and functioning of the «Muslim Prayer House», which opened in 1897, and the activities of its first imams-khatib Yunis Alimov and Zhehansha (Zhiansha, Zehansha) Zhabbarov (Abdulzebarov), have been extended.

Another aspect of this range of issues has not been fully reflected in research so far. One of the active manifestations of the social and public activity of the Muslims of the city was their participation in the construction of the mosque. The first person who initiated this activity was first Mullah Yunis Alimov and later - «Committee for the collection of donations and construction of the Mohammedan mosque», represented by: Ibrahim-Khalil Murza- Murzich, Abdulla and Izatulla Maksutov. Said Gabiyev, the editor and publisher of the «Muslim Newspaper», which was published in St. Petersburg, also indirectly joined the activity. The measures they took together were aimed at bringing the dream of a mosque to life, at least on paper and in the hearts of believers. Thus, the idea and realization of the mosque construction became the consolidating factor that brought together representatives of the Turkic ethnic group in Kyiv and involved practically all corners of the Russian Empire in this long process.

The illustrations of a postcard with the image of a mosque, as well as a map of the city of Kyiv, indicating a mosque, which, despite all the hopes of the community, was never destined to later on the maps and other issues, are also presented in the article.

It should be noted that this topic still requires additional research, primarily in the search for archival documents, since in some aspects there are a number of discrepancies and sometimes unexplained circumstances.

Key words: Kyiv, Muslims, Muslim Prayer House, mullah, mosque, project, committee.

Виклад основного матеріалу

Українська земля поріднила долі багатьох народів. Етнічне наповнення сучасного українського соціуму - це нерозривна історія минулого і сьогодення у вирі історичних подій, що переплели та поєднали народи та народності в єдину українську спільноту.

Київ завжди вирізнявся національною строкатістю своїх мешканців. Різноманітність представлених у його соціумі етнічних груп була чисельною, хоча сукупна кількість власне представників цих груп була іноді вкрай низькою. З часом місто все більше укрупнювалося як культурний та промисловий центр, росло, відповідно, й у демографічному плані. Певним чином, статистичні показники варіювалися, дещо збільшувалася чисельність одних етносів, інших навпаки зменшувалася. Та все ж носії деяких мов (до березня 1917 р. у офіційній статистиці «мова та релігія» зазвичай виступали основним критерієм національної приналежності як тотожні поняття) і надалі продовжували бути набагато менш «помітними» як у загальній статистиці, так, з часом, і в дослідженнях їм присвяченим.

Неофіційний, але всіма визнаний, статус багатонаціонального та толерантного міста був і залишається гордістю Києва. Автор публікації на сторінках довідника «Весь Киев» наводить статистику, що характеризувала ситуацію щодо етнічного розмаїття народів у місті на кінець ХІХ ст. Даний ним короткий аналіз результатів перепису в Російській імперії (1897) показує, що Київ розмовляв більш, ніж 50-ма мовами, причем главными из них являются: «великорусский, малорусский, белорусский, польский, чешский, немецкий, еврейский, турецко-татарский, про- чия, неизвестные» Весь Киев: адресная и справочная книга / издатель: С.М. Богуславский. Киев, 1907. С. ХХУП-ХХУШ..

Предметом даного дослідження є вивчення невідомих сторінок з історії тюркських народів та діяльності мусульманської громади Києва, що й була виразником їх культурно-релігійних інтересів. У статистиці ХІХ - початку ХХ ст. ця група населення певним чином співвідноситься з носіями «тюрксько-татарської» мовної групи. З урахуванням комплексного підходу розглянуто минувшину мусульманської громади міста від відкриття молитовного будинку до подальших прагнень та зусиль, у побудові оригінальної культової споруди мусульман - мечеті. Вагоме місце в роботі відведено також розгляду біографічних відомостей про найбільш відомих серед них представників мусульманської спільноти міста.

Важливі матеріали пов'язані з напрямком нашого дослідження містяться в роботах про мусульманські етнічні меншості та іслам в Україні Бубенок О.Б. Мусульманське населення на теренах сучасної України: особливості формування етнічного складу // Східний світ. 2006. № 1. С. 25-48; Якубович М. Іслам в Україні: історія і сучасність. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016. 264 с.. Невелика за обсягом, та вкрай інформативна за змістом, одна з основоположних робіт для дослідників сьогодні з історії мусульманської громади у Києві та її представників татар, належить Ф. Бахтинському (Сенгалевичу) Бахтінський Ф. По старому Києву. Татарка // Глобус. 1931. № 2 (170). С. 30-31., що була опублікована ще на початку 30-х років минулого століття. І лише наприкінці ХХ ст. з'явилася історична розвідка авторства київського краєзнавця М. Кальницького Кальницький М. Під знаком півмісяця // Янус. Нерухомість. 1999. № 10 (травень). С. 14-15., де чи не вперше звернено увагу до історії появи та функціонування молитовного будинку мусульман Києва. Крім того, змістовна та розлога стаття з минувшини мусульман нашого міста опублікована авторами Н. Ріндюк та І. Ріндюк Риндюк Н., Риндюк И. Из жизни мусульман Киева (середина ХІХ в. - 1917 г.) // Украина и исламский мир. 2011. № 5. С. 42-49.. Доклали зусиль до вивчення цієї проблематики й інші автори, серед яких варто пригадати роботи М. Галеєвої, Н. Зуб (Руденко) та Д. Брильова⁶Галеева М. По следам давних предков: репортаж о киевских татарах. К.: [б.и.], 2000. 37 с.; Зуб (Руденко) Н.Н. Тюркские народы в Киеве (І половина ХХ в.) // I Tьrkoloji Qurultayin 90 illiyina hasr olunmuз «Tьrcoloji elmi-madani harakatda ortaq dayarlar va yeni зagmзlar» mцvzusunda Beynalxalq konfransin. Materiallari (I hissa). Baki, 14-15 noyabr 2016-ci il. - Baki: «Elm va tahsil», 2016. - S. 400-409; Брильов Д. Київська мусульманська громада в дорадянські часи (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Гілея. 2018. Вип. 129. С. 209-212.. Популяризують знання з цієї тематики і краєзнавці-гіди, як наприклад, O. Тумаркін Тумаркін О. Радіопередача «Пункт призначення: історія Татарки» на радіо «Голос столиці».12 жовтня 2017 р. - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=flxUf2Ln8lQ; Тумаркін О. Радіопередача “Пункт призначення: Татарка” на радіо «Голос столиці». 25 лютого 2019 р.. Всі ці напрацювання в сукупності дали змогу повноцінно проаналізувати вже відомий матеріал, та виявити напрямок для роботи у віднайденні незвіданих лакун у фактах, що з плином часу та історичних подій виявилися забутими, а почасти і цілком зниклими з пам'яті людей та території міста.

Одним з факторів збереження та прояву ідентичності народів, окрім мови, є його релігія. В характеристиці тюркських діаспор це одна з головних ознак самобутності етносів. Саме іслам як релігія є однією з характерних та притаманних ознак більшості тюркських народів. Релігія здатна виступати як об'єднуючий фактор для конкретної групи етносів. На прикладі тюркських народів, треба вказати саме на релігійну згуртованість, що вела до єдності і в повсякденному житті.

Дані губернського статистичного комітету, що вели облік людності міста Києва, наводять вкрай незначні кількісні показники присутності магометан у міському соціумі. А відтак лише окремі автори у своїх роботах відзначали кількість мусульман в місті.

Однак, це зовсім не говорить про їхню відсутність як таку. Скоріше, при цьому слід враховувати і фактор «не всеохопленості» для перших обліків, що проводилися Київським губернським статистичним комітетом. І як наслідок, на виході отримувалися низькі чи неповні дані, а відтак і недостовірні. Причиною цього явища, наприклад, секретар комітету Ф. Диновський, у публікації даних за 1862 р., вбачав в тому, що «...операция эта произведена довольно неудачно; причина сему заключается сколько в новости дела и неточном исполнении указаний комитета, столько, и правду говоря, в непрактичности самих приемов операции» Сборник статистических сведений, о Киевской губернии (Издание киевского губернского статистического комитета). К.: В типографии губернского управления, 1864. С. 36.. Також, цифри статистики отримувалися від адміністративно-поліцейського підрахунку, коли приписом згори вказувалося які відомості про ту чи іншу соціальну групу чи про все населення певної адміністративної одиниці слід надати. Однак на сьогодні, навіть такі дані, точні вони чи ні, можуть залишатися чи не єдиним джерелом статистичних матеріалів.

Ще низку цифр маємо з дореволюційних офіційних переписів, що зафіксували відомості про кількість магометан в місті. У 1874 р. їх значилося 86 осіб (чол. - 70, жін. - 16). Дані 1897 р. вже значно більші - 1757 (чол. - 1690, жін. - 67) Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Том ХУІ. Киевская губерния / Под ред. Н.А. Тройницкого. СПб., 1904. - С. 278-279; Ходос М.Р. Материалы по статистике населения г. Киева. К., 1926. С. 21.. У відсотках відповідно - 0,07% і 0,71% Весь Киев. 1907. С. ХХІХ..

Також, за даними перепису 1897 р. вирахувано, що серед більш, ніж 50-ти мов, «турецько- татарська» займала 8-е місце з показниками - 1974 (чол. - 1833, жін. - 141) - 0,89%^и. При цьому, власне, турецьких підданих у місті нарахували 223 особи (188/35) Весь Киев... 1907. С. ХХУІІ. Первая всеобщая перепись населения. 1904. С. 85; Ходос М.Р. Вказ. праця. С. 23..

За даними того ж Київського губернського статистичного комітету на 1 січня 1904 р. у місті проживало 673 магометан Весь Киев. 1907. С. ХХІІ.. А вже на 1 січня 1909 р. магометан налічувалося 1263 (чол. - 890, жін. - 373) особи Весь Киев. 1911. С. 82.. Таке помітне зменшення кількості осіб, що сповідували іслам, скоріше за все, можна пояснити, мабуть, вже відсутністю в місті на той час башкир, що зазначені в переписі 1897 р. у кількості 666 чоловік, 665 з яких були військовими Первая всеобщая перепись населения. 1904. С. 199..

Згідно перепису 1897 р., магометанське населення Києва (1757 осіб) найбільше представлене віковою групою 20-29 років, дещо менше - 30-39, і далі - 10-18, 40-49, 1-9, 50-59 років Первая всеобщая перепись населения. 1904. С. 278-279.. Тобто, це були в основному молоді люди працездатного віку.

Станом на 1897 р. загальна кількість магометан в губернії складала 2931 (чол. - 2790, жін. - 141) особу Первая всеобщая перепись населения. 1904. С. 86-87.. На перші роки ХХ ст. їх було ще менше. Так, за даними статистичного комітету на 1 січня 1909 р. у Київській губернії проживало 1 476 магометан (чол. - 1 058, жін. - 418) Памятная книжка Киевской губернии. С приложением адрес-календаря губернии. На 1910 г. Киев: Тип. губерн. правления, 1909. С. 220-221.. Порівнюючи дані по місту і губернії, досить помітно, що більшість представників цієї групи населення проживало у місті. Дійсно, адже вважається, що саме у міському соціумі адаптація представників народів у суспільстві з відмінною від їхньої культурою, проходить легше (див. таблицю).

Таблиця

Статистичні дані про кількість магометанського населення у м. Києві та Київській губернії

Мусульманська громада міста Києва довгий період, наприклад, на відміну від таких спільнот в інших найбільших містах України, не мала своєї культової релігійної споруди - мечеті. Одесити-мусульмани прагнули отримали дозвіл на будівництво мечеті ще від 60-х рр. ХІХ ст., і вже в 1872 р. відкрили свій молитовний будинок. Харків'яни - послідовники Пророка, мали дозвіл на будівництво своєї мечеті вже з початком ХХ ст. - у 1906 р. Від 1911 р. вела свою історію мечеть у Катеринославі (зараз - м. Дніпро). Натомість, для магометан Києва, така можливість реалізувалася лише в 1897 році Центральний державний історичний архів України м. Київ (ЦДІАК України), ф. 127, оп. 1051, спр. 675. Мусульманская молельня в Киеве. 1897 г. арк. 1, 8..

Втім, про все по порядку. На початку лютого 1892 р. Київське губернське правління надіслало листа до Таврійського магометанського духовного правління (ТМДП), де з-поміж іншого запитувалося: «к ведению какого муллы причислены магометане Киевской губернии...» Державний архів Київської області (ДАКО), ф. 1, оп. 136, спр. 480, арк. 11.? І, хоча мусульман в губернії було й не багато, вже існувала низка ситуацій, що потребували свого вирішення.

А 30 листопада 1892 р. на ім'я київського губернатора поступило прохання від Іоаніса Алімова як уповноваженого татарської громади міста. Зміст документу виражав бажання громади збиратися для моління кожної п'ятниці «под названием по Священному Корану нашему «пятивременное молебствие»» та через відсутність у місті мечеті, про обрання громадою для цього священнодійства будинку Кали- новича ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 481, арк. 32.. Це був лише перший крок і початок справи.

У листопаді 1893 р. магометанська громада знову звернулася до чиновників. На квітень 1895 р. ситуація з місця не зрушилась. Причина полягала в тому, що ще в грудні 1893 р. про подібні прохання київська влада повідомила Таврійське магометанське духовне правління. Та оскільки відповіді звідти не надійшло, то ж і ніякого рішення Київське губернське правління прийняти не могло.

Тим часом, у квітні 1895 р. уповноважені від київських магометан Ексан Ягудов і Шерефетдін Хабібулін подали губернатору прохання «об утверждении в звании духовного имама их единоверца Юнуса Алимова, согласно избранию общества.» Там само, арк.4, 33-34.. Громада віруючих сама обрала селянина Юніса Алімова Написання імені Алімова зустрічається в декількох варіантах (рос. мовою): 1) «1онисъ», зрідка «Іоа- нисъ». Цей варіант найчастіше використовувався чиновниками та переважно у ХІХ ст.; 2) «Юнисъ», іноді також «Юнусъ». Сам він підписувався як «Юнисъ», це також було засвідчено і на його особистій печатці. Такі різнописання, очевидно, викликані транслітерацією та особливістю передавання власних імен з татарської на російську, в оригіналі які, до того ж писалися арабським шрифтом. на посаду імама-ха- тиба, оскільки мала таке законне право і звичаєву традицію. 21 жовтня 1895 р. київський поліцмейстер повідомив губернське правління про це, та «мав честь донести», що «помещение в доме Калиновича, избранное магометанами для моления, состоит из четырех комнат и вполне соответствует своему назначению.». Тут же містилися і характеристика на Алімова, що в принципі, цілком пояснювала вибір громади: «.Іонис Алимов, человек выдающийся из среды живущих в г. Киеве татар лучшим, в сравнении с другими, знанием и пониманием корана, поведения он хорошего, под судом, следствием и надзором полиции не состоял и не состоит.». І останнє, про що додав поліцмейстер, це те, що відгуку від Таврійського магометанського духовного правління ще не отримано ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 481, арк. 5 - 6..

А відтак в листопаді 1895 р. київські чиновники вже вкотре в листі до ТМДП пояснюють ситуацію, що склалася. А в квітні 1896 р. і Юніс Алімов прохає київське губернське правління повторно надіслати туди запит «об утверждении его выбора». Зважаючи на це губернське правління знову «имеет честь просить Духовное правление не отказать в скорейшем доставлении сведений по делу об утверждении.» Там само, арк. 21, 22..

Відповідь із Сімферополя надійшла на початку травня, де зазначалося, що правління надсилає екзаменаційні питання для Алімова. З відповідями на питання той не забарився. А відтак у листі до Київського губернського правління від 31 липня 1896 р. значилося, що на засіданні в ТМДП винесли рішення, що Іоаніс Алімов «к должности имама и хатипа способен». І відповідно прохають Київське губернське правління про затвердження його «имамом и хатипом г. Киева учинить распоряжение и о последующем уведомить Духовное Правление» Там само, арк. 23-24 зв.. Втім, навіть, така довгожданна відповідь не прискорила хід справи. Це випливає з того, що в січні 1897 р. Юніс Алімов знову звертається з проханням до чиновників, оскільки його затвердження з боку губернського правління так і не відбулося. Виявляється, що тепер справа стала за відгуком з Київської духовної консисторії, чекали її рішення щодо відкриття мусульманської молільні. Звідти відповідь отримали 16 червня 1897 р. Там само, арк. 37-41. вересня 1897 р. на засіданні Київського губернського правління було заслухано низку питань. Результатом цих слухань стало «журнальное постановление» з наступними положеннями, що по суті стали знаковими та доленосними у житті мусульман міста та всієї губернії: 1) «Разрешить проживающим в г. Киеве магометанам открыть в избранном ими для сего доме Калиновича по Глубочицкому шоссе, Лукьянов- ского полицейского участка магометанскую молельню»; 2) «учредить в г. Киеве приход для магометан живущих в Киевской губернии и в должности имама-хатыпа утвердить крестьянина Іониса Алимова, объявить всем проживающим в губернии магометанам чрез начальников полиции...» Там само, арк. 47.. Вже 20 вересня Київське губернське правління видало друкований наказ поліцмейстрам і повітовим ісправникам Київської губернії.

3 жовтня 1897 р. Алімов був «приведений до присяги» приставом Лук'янівської поліцейської дільниці у присутності двох свідків Там само, арк. 52-54., а мусульманська молельня відкрилась для віруючих. Тож першим київським імамом у 1897 р. став Юніс Юсупов Алімов. Народився він близько 1854 р. та походив із селян «деревни Кочки-Пожарки Семеновской волости Сергачского уезда Нижегородской губернии» ДАКО, ф.1, оп. 144, спр. 997, арк. 8 зв., 10.. До Києва приїхав десь у 25-літньому віці, де й постійно мешкав з 1879 р.

У місті була достатня кількість мусульман, як того передбачало законодавство Російської імперії, для відкриття мечеті. Тож, все вказує на те, що в місті не просто було наявне населення, що сповідувало іслам, а що мусульманська громада вже склалася, була готова до цього кроку і мала з-поміж себе людину, яка добре знала Коран і релігійні обряди. А от «місця поклоніння» (так перекладається слово мечеть, що походить від арабського «масджід») для колективної молитви, зібрань, навчання - не мала.

Молитовний будинок мусульман періодично змінював свою адресу, але все це фактично відбувалося в межах однієї вулиці та місцевості. Змінювалися лише номери будинків. Спочатку молитовню, як вказує документ, відкрили в будинку № 5 по Лук'янівському провулку ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1051, спр. 675, арк. 1, 8, 9; ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 481, арк. 52.. Садиба належала «відставному порутчику» Василю Степановичу Калиновичу. Наступним місцем зібрань для правовірних жителів Києва став будинок за адресою вул. Чорний Яр, № 5 Весь Киев. 1902. С. 267.. Тут же, в кв. № 7 мешкав і мулла Юніс Алімов десь до 1910 р. ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 23.. Цей будинок ніс таку свою місію аж до початку 20-х рр. ХХ ст. А потім там розмістилася трудова школа № 29, що була татарською План-справочник города Киева 1923 г. К., 1923. С. 237; Справочная книга Весь Киев на 1926 г. К.: Изд-е Киев. Окркома КП(б)У. С. 82.. Вже наступною та останньою адресою молельні стала садиба № 4а на Мирній вулиці Бахтінський... 1931. С. 30.. Скромний опис останньої мусульманської молитовні зробив у 1931 р. Ф. Бахтинський: «.хоч і в одній хаті є мечеть з килимами, півмісяцем, восьмикутним світильником. Тільки без високого та стрункого мінарету» Там само.. Від 1910 р. на прохання місцевих жителів, вулиця Чорний Яр на Подолі була перейменована на вулицю Мирну ДАКО, ф. 1, оп. 246, спр. 122. Дело об изменении части плана г. Киева, в смысле переименования улицы Черный-Яр в «Мирную». 29 дек. 1909 г. 10 мая 1910 г.. Нині, не лише такої назви, а вже й цілої вулиці не має на карті Києва.

Від часу відкриття молитовного будинку у 1897 р. обов'язки імама-хатиба виконував Юніс Алімов. Друковані видання вперше подають про це інформацію у 1902 р. Весь Киев. 1902. С. 267.. А опублікований у щорічному міському довіднику розпорядок роботи мечеті повідомляв містянам, які сповідували іслам: «Богослужение по пятницам от 12 ^ХА - 1 часа дня. Прием ежедневно от 9-12 дня и от 3-5 вечера, по пятницам прием от 3 ч. до 4 ч.

Дня» Весь Киев... 1905. 279.. Згодом у мулли з'явився і помічник - Садік Байдулін, що походив із «запасних солдат» ДАКО, ф.1, оп. 136, спр. 480, арк. 75.. Ще одним свідченням про зростаючу мусульманську громаду Києва є наявність на сторінках довідника «Весь Киев» за 1899 р. (і надалі), серед інших, і календаря з мусульманським літочисленням Весь Киев. 1899. С. Х-ХІ..

Крім того, від кінця ХІХ ст. та в перші роки ХХ ст., під час великих релігійних свят «магометанская молельня 2 розміщувалася в Контрактовому домі Весь Киев. 1899. С. 305; Весь Киев. 1900. - С. 267; Весь Киев. 1901. С. 276.. Так інформував киян місцевий довідник за 1899 р. та кожен рік потому. І там, на Подолі, наприкінці липня (за старим стилем) 1914 р. відбулася і молитва всіх мусульман Києва за перемогу військ Російської держави у війні, що тільки-но розгоралася Молебен мусульман // Киевлянин. 1914. № 205 (27 июля). С. 4..

В 1909 р. відбулися певні зміни в житті мусульманської громади міста, а насамперед, заміна їхнього духовного наставника. Це, очевидно, слід пов'язувати з виконанням положень закону N° 1344/1 «При Виленском, Варшавском,

Киевском, Московском и Приамурском военных округах учреждены должности магометанских мулл», який датується 19 червня 1908 р. (почав діяти тільки в 1909 р.)Свод Законов Российской империи. [в 5 кн., 16 тт.] / Под редакцией и с примечаниями И. Д. Морду- хай-Болтовского. Кн. 3. Т. ХІ, Ч. 1-я. СПб.: Печ. Графического Института, бр. Лукшевиц, 1912. С. 129. Режим доступу: http://history.org.ua/LiberUA/e_dzherela_kn3_tom11_ch1/e_dzherela_kn3_tom11_ch1.pdf..

Отож, Юніс Алімов отримав 14 серпня 1909 р. нове місце для роботи - відтоді він був призначений на посаду штатного настоятеля та мулли Київського військового округу ДАКО, ф.1, оп. 331, спр. 184, арк. 2.. Процес переоформлення і затвердження, тривав від серпня і фактично всю осінь 1909 р.

Згодом, адрес-календар вказує на появу та існування ніби-то ще одного магометанського молитовного будинку за адресою вул. Нижній Вал, 13. Графік прийому вірян за цією адресою дещо різнився від попереднього - «от 10 до 12 кроме пятницы» Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1911 г. (Год изд-я восьмой). - К., 1911. - С. 308.. Можна було б припускати, що це були координати його нової резиденції. Втім, це адреса помешкання самого мулли Алі- мова ДАКО, ф.1, оп. 331, спр. 184, арк. 69.. У цьому розкладі роботи не зазначений час соборної молитви, а отже, «джума-намаз» (п'ятничну молитву) він проводив десь-інде.

З часом, у 10-х рр., у довідниках з'являється ім'я ще одного київського мулли - Жиганша Гамбаров Весь Киев. 1911. С. 308. та він же, але іменований вже як Же- ганша Жаббаров Весь Киев.1912. С. 371; Весь Киев.1913. С. 448.. Таке існуюче різнописання ймення можна було б приписати недосконалості самого друкованого органу. Однак рукописні архівні джерела вказують, що це не зовсім так. Оскільки вказаний мулла, власне і сам, підписувався як «Жіанша Жаббаров» ДАКО, ф.1, оп. 331, спр. 184, арк. 67 зв., а на особистій печатці мав напис «Жеганша Жаббаров Губернский Мулла О-ва Магометан» Там само, арк. 74 зв.. (Хоча, як відзначали чиновники, правильна назва його посади була «мулла Киевского магометанского прихода» Там само, арк. 75-75 зв.). Ще один варіант написання імені на офіційному документі ідентифікує його як Зе- ганшу Абдулзебарова Там само, арк. 19.. Та все ж це одна й та сама людина, бо імена відповідно належали одній особі. Така варіативність виникла внаслідок недосконалості передачі татарських власних імен російською мовою У татарській мові, як і в більшості тюркських мов, чия писемність в радянський час була переведена на кирилицю, є літера «Ж з хвостиком» - Д. Вимовляється як дуже м'який «жь», але може чутися і як м'який «зь». Тому в російській мові є декілька варіантів транслітерування цієї літери. На це впливає й вимова й діалект, який використовується носієм мови. До того ж літера Д впливає і на наступний голосний, який за законом сингармонізму повинен також бути м'яким. Тому для імені Дйанша російською мовою можуть бути відповідники - Зе- ганша, Джиганша, Жиганша, Жеганша, Жианша. Крім того, в середині цього імені присутня літера h, котра відсутня в кириличному алфавіті. Вона позначає придихання, ця фонема припускає варіювання в широких межах аж до повної асиміляції. А відтак в російському варіанті може бути присутнє «г» в середині, а може й не бути.. Крім того, дослідники зазначають, що людина з таким ім'ям була автором книги арабською мовою «Тарих-и Астар- хан» («История Астрахани»), що вийшла друком в Астрахані в 1907 р., і де автор зазначений як «Хафиз Джаханшах ибн Абд ал-Джаббар ан- Нижгарути ал-Хаджи Тархани» Сызранов А.В. Мусульманская книжная культура Астрахани // Исламоведение. 2014. № 2. С. 66..

Цілком очевидно, що в цьому порядку слів, слово «хафіз» виступає не як складова особистого імені, а відноситься безпосередньо до самої особи, і означає людину, що знає священну книгу мусульман «Коран» напам'ять.

Він приїхав до Києва у квітні 1909 р. у віці 29 років. Був приписаний до селян «деревни Шубиной Сергачского уезда Нижегородской губернии» (оригінальна татарська назва села - Шубіле). В Києві оселився на вулиці Чорний Яр в будинку 8, що на Лук'янівці. З ним приїхала 25-річна дружина Зеліха Мухамеджанова та троє дітей. Освіту отримав в мусульманському училищі м. Астрахані, і 13 серпня 1909 р. «витримав» іспит на звання магометанського мулли в Духовному зібранні в м. Уфа. Екзамен підтвердив, що він «способен быть имамом-хатыбом и мугаллимом» ДАКО, ф. 1, оп. 331, спр. 184, арк. 19, 76., тобто керувати молитвою, завідувати мечеттю і бути вчителем. Втім, цей диплом був скоріше посвідкою, ніж направленням на роботу. Право здійснювати вказані функції його власник мав лише після затвердження в прихід, чому мало передувати обрання громадою та призначення владою.

Київська громада почала клопотатися про його призначення ще від кінця серпня 1909 р. Мусульманська спільнота характеризувала його виключно позитивно, підкреслюючи, що він має свідоцтво про освіту. Ці зусилля не залишилися марними. У жовтні 1909 р. татарська громада підписала відповідний «приговор», що засвідчу вав про згоду мати його своїм муллою. Офіційно Жеганша Жаббаров був затверджений на посаду імама мечеті в Києві 25 січня 1910 р. і склав відповідну присягу на вірність служби 19 лютого того ж року Там само, арк. 25, 27.. Мулла Юніс Алімов передав йому метричні книги та інші документи приходу.

І за декілька років позитивні характеристики мулли від громади залишалися на високому рівні: «...с большим старанием и аккуратностью выполняет возложенные на него обязанности муллы: никогда и никому из прихожан не отказывает в даче разных советов, учит грамоте детей и вообще всегда старается как в своих речах, произносимых в молитвенном доме, так и в частных беседах с прихожанами, проводить мысль о честности, любви и согласии не только между своими единоверцами, но и со всеми людьми». Так писали про свого імама 27 січня 1914 р. в «прошении» на ім'я київського губернатора, віруючі його приходу. А клопотання їхнє полягало в тому, щоб уповноважена особа розпорядилася про якусь нагороду для їхнього мулли, за власним вибором. Цілком очевидно, що таку приємність громада хотіла зробити для свого наставника з нагоди п'ятої річниці його перебування в Києві. На той час він вже був 33-річним батьком чотирьох дітей: доньок - Муршиди (12 р.), Нурбіки (8 р.) і синів - Мухамед Фатіха (6 р.) та Абдурахмана (3 р.) Там само, арк. 46, 76..

Мусульманська громада міста зростала. Духовний лідер піклувався про своїх вірян. А вони, в свою чергу, як могли, - про нього.

І звичайно мусульмани міста продовжували мріяти про справжню мечеть, прагнули її побудувати. Вперше питання про збір коштів «на постройку в Киеве каменной мечети» порушив перед місцевою владою мулла Алімов у серпні 1906 року Там само, ф. 2, оп. 72, д. 521. 12 арк.. Надав йому сміливості та «розв'язав руки» маніфест від царя Миколи ІІ «Об укреплении начал веротерпимости» проголошений у квітні 1905 р. Об укреплении начал веротерпимости. 17 апреля 1905 г. // Полное собрание законов Российской империи. Собр. 3-е. Т. XXV. СПб., 1908. С. 237-238.. До самого прохання мулли влада поставилася ніби-то й по доброму. Та від кінця серпня і увесь вересень чиновники вели листування і з'ясовували невідомі для них питання на кшталт «кто является представителем магометанского духовенства в г. Киеве или в другом каком либо городе, которому в духовном отношении подчинены проживающие в г. Киеве магометане» та вияснили у поліцмейстера, що Алімов «нравственных качеств хороших и лицо вполне благонадежное» ДАКО, ф. 2, оп. 72, спр. 521, арк.12.. І врешт-решт «известили» муллу Юніса Алімова своїм вердиктом від губернатора: «Так как, по сведениям Киевского Губернского Правления, вопрос о разрешении постройки означенной мечети еще не возбужден, то ходатайство муллы Алимова о разрешении сбора пожертвований на эту постройку я нахожу преждевременным» Там само, арк. 10-10 зв.. Під цим звідомленням і розписався у листопаді 1906 р. київський мулла Алімов. Тобто, кошти можна було збирати лише під щось конкретне, хоча б вже означене на папері.

Та все ж скоро знову громада повернулася до цього питання. І діяла вже навчена попереднім досвідом. А відтак, влітку 1908 р. у міську думу Києва надійшло «Ходатайство жителей города Киева магометанского вероисповедания о безвозмездном отводе городского участка по Гоголевской ул., между N° 29 и 31, под устройство мечети, школы и других необходимых построек» № 16. Заседание Думы 1, 2, 3, 4 и 7 июля 1908 г. под председательством Городского головы И.Н. Дьякова // Известия Киевской Городской Думы. 1908. № 6-7. Киев: Типо-лит. К.Ш. Круглянского. С. 78.. Саме це місце було обране «під мечеть на 2,500 осіб» Мечеть у Київі // Рада. 1908. № 67. 20 марта (2 квітня). С. 3.. Втім, дане питання на засіданні не розглядалося, а було перенесене на пізніший час.

На серпневому засіданні міська дума розглянула означене клопотання і проголосувала (32 голоси - за, 12 - проти) за прийняття позитивного рішення, але з урахуванням цілої низки вимог. Дума погодилась відвести 819 квадратних саженів (приблизно 37 соток). Основні ж вимоги з боку міста до громади стосувались наступного: 1) обов'язкового прокладення канави з кам'яними критими «ренштоками» і ніколи не мати претензій до міста «на случай причинения отводимой земле и могущими быть воздвигнутым на таковой строениям вреда от стока атмосферных вод...»; 2) все будівництво має бути завершене до 1 січня 1912 р. А виконавши всі вимоги, мусульманська громада гарантовано отримувала цю земельну ділянку «на время существования означенных учреждений» № 18. Заседание Думы 19, 20, 21, 22 и 25 августа 1908 г. под председательством Городского головы И.Н. Дьякова // Известия Киевской Городской Думы. 1908. № 8. Киев: Типо-лит. К.Ш. Круглянского. С. 15-16.. Такі завбачливі перестороги, не були надмірним піклуванням, а очевидно, виникли з урахуванням якоїсь природної чи побутової особливості розташування ділянки. Це підтверджує і план-схема обраної мусульманською громадою та виділеної містом землі, оскільки по діагоналі цю місцевість перетинав рівчак, що відводив дощову воду з вул. Го- голівської (див. схему-карту місцевості).

Та ось майже за два роки громада знову була змушена звернутися до міської влади. У проханні йшлося про відтермінування дати закінчення будівництва. Причиною цього подання були вказано те, що «означенная земля отведена лишь 21 декабря 1909 г., после чего только возможно будет ходатайствовать о разрешении постройки мечети, а после получения этого разрешения предстоит еще сбор пожертвований.» № 14. Заседание Думы 10, 11 и 14 июня 1910 г. под председательством Городского головы И.Н. Дьякова // Известия Киевской Городской Думы. 1910. № 6-7. Киев: Типо-литография К.Ш. Круглянского. С. 15.. Врахувавши обставини, влада встановила новий термін для виконання зобов'язань мусульманської громади - 1 січня 1914 р.

План земельної ділянки на вул. Гоголівській (між № 29 і № 31). (ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 36).

Печатка «Магометанського Комітету». Січень 1909 р. (ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 6)

Як і кожен великий задум, будівництво мечеті у Києві розпочалося з планів і проектів. Таврійське духовне правління отримало проектну документацію з Києва та вивчивши її, повернуло та направило в будівельний відділ Київського губернського правління проект та кошторис додавши, що з його боку заперечень не має. Губернський інженер В. Безсмертний перевірив цей кошторис виправивши суму 38 887 крб. 24 коп. на 38 908 крб. 35 коп. Документи затвердили 4 червня 1910 р., при цьому зазначивши в протоколі, що «означенные проект и смету утвердить, причем проект с тем, чтобы лестница, ведущая на хоры, была несгораемая; чтобы были приняты меры против повреждения городского коллектора и чтобы постройка мечети производилась под наблюдением техника, имеющего по закону право на производство строительных работ..А всього було розроблено для проекту шість креслень ДАКО, ф. 1, оп. 246, спр. 242, арк. 1.. Цікаво, що купол майбутньої мечеті планувалося збудувати «по системе Монье», тобто за системою запатентованою у 1867 р. Жозефом Моньє. Це технологія сполучення бетону зі сталевою арматурою, чи простіше кажучи - залізобетон. Вважається, що одним з авторів проекту мечеті був цивільний інженер Андрій ФеокрітовКальницький... 1999. С. 15; Мокроусова О. Подробиці життя: маловідомі факти біографій київських зодчих ХІХ-поч. ХХ ст. // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції Музею історії Києва. К., 2009. Вип. 9. С. 265-281..

Певні приписи отримала «згори» в листопаді 1910 р. і місцева влада. Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор генерал- ад'ютант прохав в.о. Київського губернатора «своевременно принять меры» по двох пунктах: 1) щоб місце під мечеть не було в центрі міста чи на видному місці та подалі від православних храмів; 2) щоб училище, яке відкриється було по програмі строго конфесійним та без викладання в ньому загальноосвітніх предметів ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 58-58 зв..

Ще наприкінці 1908 р. для збору коштів було засновано «Комитет по сбору пожертвований и по сооружению в Киеве магометанской мечети». Були обрані члени комітету та навіть створена печатка (див. фото печатки). Довідники Києва подають інформацію всього про декілька років його функціонування, лише протягом 1912-1913 рр., що не зовсім відповідає дійсності. Справа полягала у наступному.

Незабаром після процедури створення комітету, вже у січні 1909 р. було надіслано «проше- ніе» про дозвіл збору коштів. Чиновники ж то прискіпливо вивчали біографії членів комітету, то поверталися до питання про доцільність будівництва мечеті тощо Там само, арк. 5-14.. Врешті-решт було відмовлено в ходатайстві. Тобто, фактично це була відмова у зборі коштів, адже земля ще не виділена, проект не узгоджений і т.д. В червні р. мусульманська громада знову подала ходатайство «на сей же предмет», а також замінила деяких членів комітету. А в перших числах січня р. поліція повідомила прохачів, що їхнє звернення про збір коштів затверджене і дозволене. Та як виявилося, головою комітету «утвержден не представленный обществом г. Максутов, а Мурза- Мурзич» ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 56-56 зв..

Тож, очільником комітету було призначено Ібрагіма Халілевича Мурза-Мурзича, казначеєм - А.Ф. Максутова, а секретарем - М. Рафієва Весь Киев... 1912. С. 665; Весь Киев... 1913. С. 791-793.. Комітет містився за адресою вул. Інститутська, 9, та не змінював своєї дислокації весь період свого існування. Тоді, як і тепер, саме там знаходилася головна фінансова установа Києва. Саме там, в Київській конторі державного банку, і працював призначений головою комітету титу- лярний радник Мурза-Мурзич - на посаді екзекутора Весь Киев. 1910. С. 690., як тоді називали чиновника при канцелярії, який виконував поліцейські й господарські обов'язки. Або як ще зазначається - був помічником бухгалтера ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 480, арк. 96.. Напевно його посада, пов'язана з грошима, й обумовила вибір владою саме його. Мешкав у Києві десь з 1898 р. Казна- чеєм став Абдулла Фазлулінович Максутов, міщанин, жив у Києві з 1901 р. Там само, оп. 174, спр. 974, арк. 2, 4., а на той час проживав на вул. Маріїнсько-Благовіщенській, № 81. Секретар комітету Муса Рафієв працював «сверхштатным», а пізніше, і штатним ординатором на факультеті терапевтичної клініки університету Св. Володимира Весь Киев. 1913. С. 711..

На початку січня 1911р. поліцмейстер Двор- цової дільниці Києва отримав документ з губернського правління, де повідомлялося, що «Министерство Внутренних дел не встретило препятствий к сбору пожертвований в г. Киеве и Киевской губернии на постройку в г. Киеве мечети и училища при ней, но с тем, чтобы сбор этот производился исключительно среди маго метанской части населения». Повідомити це мали Мурзі-Мурзичу. Втім, він посилаючись на хворобу, перенаправляє цей документ на свого заступника (як тоді говорили «товарища председателя») Ізатуллу Максутова. Максутов не мешкав у Києві, оскільки мав власний будинок, де і жив в «поселке при станции Казатин». 16 лютого він написав розписку про те, що ознайомлений з «предписанием» від губернського прав- ління ДАКО, ф. 1, оп. 331, спр. 841, арк. 3.. В цьому документі, як бачимо, фігурує до речі, вже не одна мечеть, а по суті, комплекс споруд - «мечети и училища при ней». Дослідник М. Кальницький згадує документ від 1912 р., де міністр внутрішніх справ виступав проти зборів по всій імперії Кальницький. 1999. С. 15..

За таких обставин справа рухалася неквапом. Від 1908 р. до 1913 р. було зібрано лише 10 000 карбованців Отчеты. Мусульманских просветительных. 1913. С. 2., що становило відповідно лише близько четвертої частини від затвердженого кошторису. В Київській губернії проживало досить мало мусульман, щоб власними силами осилити збір такої суми. До того ж розпочата громадою ініціатива мала обмежені в часі, суворі рамки, виставлені чиновниками. А термін можливості використання ділянки спливав у 1914 р. Це означало, що якщо мечеть та медресе (з араб. «місце, де вчать») не побудують, то ділянку просто заберуть.

Ситуація стосовно збору коштів докорінно змінилася у 1913 р. Як там сталося достеменно невідомо, й чи було отримано офіційний дозвіл. Але навряд чи у цій справі комітет чи інші особи, спромоглися б порушити законодавство і не зважити на «предписания» високих чиновників. Оскільки стало остаточно зрозуміло, що київська громада сама не впорається зібрати повну суму. Так, у вересні 1913 р. редактор і видавець «Мусульманской газеты» (а також газети «Заря Дагестана»), що виходила у Петербурзі в 1912-- 1914 рр., Саід Ібрагімович Габієв (1882-1963), закликав на сторінках свого видання всіх мусульман допомогти «возвести прекрасную мечеть» в Києві. Разом з тим, написав він і слова дошкульної критики на адресу комітету, що так «діяльно» опікувався ось уже п'ять років цією справою Отчеты. Мусульманских просветительных... 1913. С. 2.. Повідомлення про те, що в Києві таки відбулося закладення першого каменю для найбільшої мечеті в цій газеті з'явилося із значним запізненням аж в лютому 1914 р. у передруці з київської публікації.

Треба зазначити, що мінімально необхідні кошти, хоча б для початку робіт все ж було зібрано ще на весну 1910 р., коли товариство київських магометан «доложило» владі, що «имеет две тысячи рублей, которые внесены на хранение в Киевскую контору государственного банка по книжке от 5 марта сего года» ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 3.. І ось наприкінці жовтня 1913 р. на вул. Гоголівській, 29 відбулася урочиста церемонія - закладено перший камінь в підмурок Мечеть у Київі // Рада. 1913. № 248. 30 октября (12 листопада). С. 3., що символізував початок будівництва спеціальної архітектурної споруди для молитви мусульман - соборної мечеті, з розрахунком, що вона повинна вміщувати 800 віруючих Мечеть Ар-Рахма. Режим доступу: http://kiev.glo.ua/cultura/Mechet-Ar-Rahma.html. Подія зібрала і чиновників різного масштабу, і студентів, і, звичайно, ж правовірних міста, а також їхніх духовно-релігійних наставників та членів комітету. Новим архітектором проекту мусульманської мечеті став Олександр Кобелєв Закладка магометанской мечети // Киевская мысль. 1913. № 300 (30 октября, среда). С. 2., який вочевидь, розробив новий проект і кошторис. Оскільки редактор «Мусульманской газеты» знову зробив допис, що вже зібрано 12 000 карбованців, але всього згідно складеного кошторису потрібно 50 000 Запоздалая заметка. Киев. Закладка магометанской мечети // Мусульманская газета. 1914. № 6 (15 февраля, суббота). С. 3..

Всього три газети в імперії повідомили про подію до якої так довго йшли мусульмани Києва. Це були місцеві «Рада» та «Киевская мысль» і згадана петербурзька «Мусульманка», як її ласкаво називали читачі у листах до редакції. До речі, офіційно вона виходила двома мовами - російською й татарською (частково й не завжди). Та при цьому там можна віднайти і невеликі статті українською мовою Конфіската брошури на українській мові // Мусульманская газета. 1913. № 15 (30 марта). С. 3; Меч Сулэймана // Мусульманская газета. 1913. № 16 (8 апреля). С. 4. в рубриці «Украинцы», де вона межує з підзаголовками «Грузины» та «Турция» тощо. І нехай, що це всього лишень передруки з газети «Рада».

Ще одним із прийнятних на початку ХХ ст. способів залучення коштів, хай і незначних, було виготовлення листівок (тоді їх називали «открытое письмо»). Саме так, очевидно, і з'явилася листівка «Магометанская мечеть в Киеве (Главный северный фасад)» (9*14 см) Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Заболотного. Киев. Проект магометанской мечети: глав. север. фасад. [Изоматериал]: фото. [Б.м.: б.и., 1 -- ]. 1 л. Около Киевской мечети // Мусульманская газета. 1914. № 10-11 (28 марта, пятница). С. 4. (див. фото листівки).

Поштова листівка із зображенням мечеті у Києві

«Мусульманская газета» стала своєрідним хронографом подій, що розгорталися навколо збору коштів для мечеті. Наступна публікація у газеті повідомляла наприкінці березня про отримані кошти з Мінської, Уфимської губерній та інших регіонів⁸⁸. Чергове звідомлення було надруковане на початку червня 1914 р. Це був список з 13 персоналій, що станом на 1 травня зробили внески загальною сумою 1264 карбованці. І як завжди містився допис редактора. Цього разу про подяку, і само собою, що збір коштів не припиняється, а все ще потребується В Комитет по сооружению мечети в Киеве поступили пожертвований от следующих лиц по 1-ое Мая с-г. // Мусульманская газета. 1914. № 16-17 (8 июня, воскресенье). С. 4.. Люди надсилали досить різні суми - від 5 до 500 карбованців, бо кожен допомагав як міг. Та на жаль це останні відомості, які подала газета. Події, що сталися вже наприкінці того ж таки червня 1914 р. (в Сараєво) з часом поклали край і діяльності комітету зі збору коштів, і побудові мечеті, і врешті-решт, і самій газеті також. Той номер (всього вийшло 34 номери) «Мусульманской газеты» був останнім.

Сталося так, що продовжити розпочате це, таке довгоочікуване, будівництво, завадило декілька причин. Чи не найголовніша, яка й до того тривалий час сповільнювала увесь цей процес - недостатність компетенції власних сил і фінансової спроможності місцевої мусульманської громади. І якби не бюрократичний опір та зволікання державних чиновників і загальна фінансова підтримка зорганізувалась би раніше, хто- зна як би воно сталося... А потім ще й Перша світова війна та революційні події, що зовсім не залишили бодай якихось шансів появі споруди. Опісля всього залишається відкритим одне матеріальне питання: куди поділись кошти, які зберігалися в Київській конторі державного банку?

Втім, нам вдалося віднайти реальні сліди існування мечеті, принаймні на папері. Про це свідчить «Карта г. Киева составленную по последним данным издательства «Меркурий»”, що була опублікована як додаток-вклейка у довіднику за 1914 р. Карманный «Весь Киев» на 1914 год. Год издания ІІІ-й. Издательства «Меркурий». К.: Тип. Л.П. Кри- винского. і на якій вже позначена татарська мечеть (див. карту). Очевидно, що дані збиралися наприкінці 1913 р., тобто відразу після “закладки першого каменю” як прямого свідчення початку будівництва мечеті. Такий факт можна пояснити не поспіхом чи промахом, а вірою та впевненістю в тому, що якщо процес розпочато, то він обов'язково має в найближчому часі завершитися появою реальної новобудови.

Фрагмент плану “Планъ г. Кіева составленъ по послЬднимъ даннымъ издательства «Меркурій»”, Типо-Лит. “Труд”. (У вміщеному переліку памятників та споруд міста позначено - “26. Татарская мечеть”).

Тож і виходить, що справа мечеті загинула у вирі Першої світової війни та Жовтневого перевороту. А як склалася подальша доля цих людей, що стояли біля витоків розгортання суспільно- релігійного життя віруючих-магометан Києва?

Перший київський мулла Юніс Алімов і в роки Першої світової війни продовжував своє служіння, перебуваючи на посаді мулли при канцелярії Головного начальника постачань армій Південно-Західного фронту. У січні 1915 р. його було представлено до нагороди золотою медаллю «За усердие» Российский государственный военно-исторический архив, ф. 2067, оп. 2, д. 651. Подлинные представления к награждению медалями с надписью «за усердие». (Приказы армий Юго-Западного фронта с № 123 по № 417). Л. 5. - Режим доступу: https://gwar.mil.ru/heroes/document/57500214/?page_id=57548772. Побував він і безпосередньо «на театре военных действий». Після демобілізації, він, скоріше за все, продовжив займатися своєю справою - служити вірі і людям, та бути добрим наставником для мусульманської громади міста. Навіть, коли він став муллою при війську, за висловленним проханням громади до чиновників, він не втратив права залишатися цивільним муллою ДАКО, ф. 1, оп. 331, спр. 184, арк. 61.. Похований у Києві на татарському кладовищі на Лук'янівці Кальницький... 1999. С. 15.. У середовищі татарської громади міста були ще татари, що носили прізвище Алімов. Так, у документах зустрічаються імена Заріф (у 1902 р. мав 27 років, неодружений, мешкав на вул. Чорний яр, № 5), Якуб (у 1902 р. мав 46 р., сімейний, мешкав у Лук'янівському провулку, N° 7), Мустафа та Кот- дус, Насрулла, Атаулла і Кантімер та Сітдік ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 480, арк. 92, 93 зв.; ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 481, арк. 27 зв.; ДАКО, ф. 1, оп. 144, спр. 997, арк. 26 зв., 28 зв.; ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 480, арк. 94 зв.; ДАКО, ф.1, оп. 331, спр. 184, арк. 56.. Жінки з таким прізвищем (Алімовна - так в документі - Н.З.) мали імена Бядріжип, Айшя і Сі- бірі ДАКО, ф. 1, оп. 136, спр. 480, арк. 98.. Та ось чи перебували вони в родинних зв'язках, і в яких саме, наразі, з'ясувати поки що не вдалося. Можемо припустити, що скоріше за все один з перелічених чоловіків був його братом. Старожили міста вказували, що в радянський час, після Юніса Алімова його обов'язки перейняв саме брат - Садик АлімовГалеева... 2000. С. 13..