XVIII ст. як поворотний етап у розвитку буржуазних відносин західноєвропейських країн і Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

XVIII СТ. ЯК ПОВОРОТНИЙ ЕТАП У РОЗВИТКУ БУРЖУАЗНИХ ВІДНОСИН ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН І ГЕТЬМАНЩИНИ

доктор історичних наук, головний науковий співробітник, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Анотація

Метою статті є комплексний історико-порівняльний аналіз становлення базисної основи нових виробничих відносин у найбільших країнах Західної Європи та співставлення схожого процесу в Гетьманщині. Новизна дослідження: на основі оригінальних джерел і значної кількості іноземної і вітчизняної літератури вперше в українській історичній науці обґрунтовано доведено і практично показано закономірність багатьох соціально-економічних явищ, характерних як загалом для Європи, так і України зокрема. При цьому виявлено також специфіку в господарському становищі окремих держав, пояснено певні часові розбіжності в їхньому суспільно-політичному розвитку.

Ключові слова: Західна Європа, Україна, Гетьманщина, розвиток виробничих відносин, соціальні групи, населення.

Oleksandr Hurzhii

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences (Kyiv, Ukraine)

THE XVIII CENTURY AS A TURNING POINT IN THEDEVELOPMENT OF ECONOMIC RELATIONS BETWEEN WESTERNEUROPEAN COUNTRIES AND THE HETMANATE

Abstract. The socio-economic and industrial development of the Hetmanate in the XVIII century had much in common with trends in Western Europe. First of all, the similarities to varying degrees can be found in the formation of bourgeois relations in almost all branches of the national economy. However, comparing the development of the specific historical phenomena in Western Europe and the Hetmanate in the XVIII century, the author traced certain time delays in this process in the Hetmanate, the smaller scale and intensity of studied phenomena there. In particular, when in the second half of the XVIII the industrial revolution in England began, and in the 30s of the XIX century it began in foreign-dependent Italy, Ukraine actually had taken the path ofpolitically and economically fragmented feudal Germany, and even then with a delay of several decades. For the sake of objectivity, it should be noted that the factory industry was slower not only in Ukraine, but also in Spain and Portugal, and in the Netherlands during the researched period it declined. In the Hetmanate within the boundaries of the Russian Empire, national autonomy was destroyed and the potential of Ukrainian trade was limited, the status determination of merchants and entrepreneurs at the national legislative level was delayed, and millions of peasants became serfs. Many ordinary Cossacks -- free producers -- became state-dependent people, and the gentry acquired a privileged class of nobility. Wage labour did not become dominant in manufacturing. However, a common feature of both Western Europe and the Hetmanate was the decline of the guild system.

Keywords: socio-economic life, trade, manufacture, Western Europe, Hetmanate.

Для більшості західноєвропейських країн ранній модерний час особливо виразно позначився на становленні базисної основи, а не лише проявів, нових виробничих відносин майже всіх галузей господарства, співпав із законодавчим оформленням кількох великих станових груп, зокрема, купецтва. Саме купці, поряд із заможними підприємцями, стали найяскравішими виразниками нових економічних потреб у тогочасному суспільстві. Роль і тих, і тих є великою у справі накопичення первісного капіталу. Хоча промисловість здебільшого продовжувала зберігати характер ремісничого та «домашнього» виробництва, паралельно все частіше засновувалися потужні мануфактури, що об'єднували в процесі функціонування чимало найманих робітників, щоправда, ще з ручним способом праці. Тим не менш, цими людськими профільними спільнотами досить часто керував торговий капітал.

Наприклад, в Англії внаслідок революційних змін і в період правління Кромвеля в економіці помітно домінують торговельні інтереси, які протягом XVIH ст. неабияк посилюються і стають прерогативою ледь не всієї зовнішньої політики. Як писав Макс Беер, «за допомогою комерційних, колоніальних і військових підприємств дипломатія і парламент, дворянство та фінансовий капітал відкрили й монополізували широкі ринки для торгівлі та промисловості. Вони успішно боролися проти Нідерландів і Франції, придушили промислову конкуренцію Ірландії, в корені затисли промислові починання Північної Америки та заснували Індійську імперію. Вони створили банки, торговий флот, мануфактури, експропріювали маси дрібних селян і перетворили їх на пролетарів, які, однак, швидко знайшли собі роботу...» Беер М. Всеобщая история социализма и социальной борьбы / Перевод с немецкого М.Я. Витоль. Москва-Ленинград, 1927. С. 325..

Соціально-економічний розвиток в Англії найбільш помітно проявлявся, по-перше, у подальшому розширенні єдиного національного ринку, що склався вже в XVI ст. В Україні цей процес відбувався головно з другої половини XVII ст., та і то в дуже обмеженій формі через політичну розчленованість, значну підпорядкованість загальноросійській конкуруючій торгівлі. По-друге, у зростанні міст і пов'язаним з цим усе прогресуючим відокремленням ремесла та торгівлі від землеробства. По- третє, у виділенні в найбільш перспективні промислові й економічні осередки окремих міст. Останнє слід розглядати як типове й закономірне явище для всієї Європи, хоча темпи цього процесу в державах могли бути різними.

На межі XVII-XVin ст. городяни в Англії становили понад 25% усіх жителів, лише в Лондоні міщан налічувалося до 10% серед інших верств. Останні здебільшого підпорядковували свою діяльність потребам ринку та промисловості. Якщо на той час населення Лондона перевалило за півмільйона, то інших, порівняно великих, міст досягало 10-20 тис. У 20-х роках XVIH ст. багато в чому вирізнялися осередки вовняної переробки -- Бредфорд, Вустер, Галіфакс, Геддерсфілд, Йорк, Лідс, Момсбері, Норвич і т. д. Однак постійне населення в окремих з них зростало поволі. Так, на середину століття Галіфакс налічував усього 6 тис. мешканців. Щоправда, до міського вовняного виробництва та економіки активно долучалися жителі околиць, навколишніх містечок і сіл.

Англію того періоду слід визнати однією із знакових економічно розвинутих країн Європи, де в найбільшій мірі населення було втягнуте в орбіту формування внутрішнього ринку. І це незважаючи на те, що за кількістю жителів вона поступалася, наприклад, Іспанії майже вдвічі, а Франції -- більш ніж утричі Мотылев В.Е. Экономическая история зарубежных стран. Эпоха домонополистического капитализма. Москва, 1961. С. 89..

Все більшої ваги для позитивних зрушень у господарстві набирала торгівля і в Гетьманщині. Вже за правління І. Скоропадського (17081721) розпочалася то відверта, то прихована боротьба між українськими та російськими купцями за західноєвропейські ринки збуту товарів, яку досить владно підпорядкував на користь імперії Петро І Гуржій О. Іван Скоропадський. Київ, 2004. С. 175-194.. Однак уже на той період, як вважають деякі сучасні дослідники, можна твердити про певні традиції транзиту західноєвропейської продукції через українські терени. Зокрема, на думку вітчизняного історика Т. Гончарука, за гетьманування Данила Апостола (1727-1734) тривали спроби організації постачання західноєвропейських товарів через Лівобережну Україну та Запорожжя. Вони мали місце до кінця XVIII ст. Гончарук Т.Г. Транзитна торгівля в Україні кінця ХУЛІ -- першої половини ХІХ ст.: Автореф. ... докт. іст. наук. Київ, 2010. С. 11.

Вихід на зарубіжжя українських купців значною мірою визначало формування та поступове розширення загальнонаціонального ринку, що в свою чергу зумовлювали такі фактори: збільшення великих торгових центрів-міст, а в них кількості жителів, які відійшли від землеробства; зростання рівня промислового виробництва; спеціалізація регіонів, котра ставала все більш помітною в процесі товарообміну; втягнення сільського господарства в товарно-грошові відносини; перелаштування мануфактур на капіталістичні форми та оплату праці.

Водночас слід враховувати і той фактор, що протягом означеного періоду серед українців -- поміщиків і державних службовців -- помітно поширилося вивчення іноземних мов, зросла їхня вагомість під час професійного спілкування. Так, «Географічні описи Києва та Київського намісництва 1775-1786 рр.» зафіксували непоодиноке проживання чужинців, «обертающихся временно у некоторых владельцов во обученіи детей немецкаго и французскаго языков, так как и находящихся в государственной службе» Описи Київського намісництва 70-80 років ХУЛІ ст. Київ, 1989. С. 44..

Важливо зазначити, що в XVIII ст. руйнація «традиційних» відносин середньовічної доби активізувалася не лише в провідних країнах Західної Європи, а й у «консервативних» Польщі, Росії, Японії та Китаї. Причому цей процес не можна розглядати окремо від технічних винаходів того часу. Наприклад, без масового поширення самопрядки в європейських державах важко уявити кардинальні технологічні зрушення в текстильній промисловості. Зокрема, в Англії ткач і технічний майстер Кей розробив «летючий човник», що неабияк прискорив і полегшив роботу мануфактурника при виготовленні більш широких полотнищ тканин (1733). Водночас тесляр і винахідник Джон Уайтт розробив і застосував витяжний валик у прядильні. 1765 р. ланкаширський спеціаліст Джемс Гаргревс винайшов прядильний верстат, фактично модифіковану давню самопрядку з використанням її колеса та похідного руху веретена.

Зарубіжні технології і знання в цій галузі поволі проникали і в Гетьманщину. Так, у другій половині XVIII ст. на її теренах функціонували окремі мануфактури, де використовувалася праця сотен прядильників і ткачів, а також застосовувалося понад десяток верстатів.

Протягом XV ст. Англія, на відміну від Гетьманщини, перетворилася в порівняно високорозвинену державу із великим економічним потенціалом, де близько 50% населення було задіяно в мануфактурному виробництві, торгівлі або транспортуванні всілякої продукції. Зміни в цих галузях до 60-х років відбувалися поволі, аж поки не стався раптовий стрибок, що отримав умовну назву промислового перевороту, або революції.

Англійський державний переворот 1688 р. зумовив у країні змикання частини буржуазії (переважно торгової та фінансової) з великими землевласниками. Компроміс було досягнуто головно в спільності економічних інтересів. В Україні щось схоже можна було спостерігати в більш-менш виразній формі від гетьманування І. Мазепи (1687--1708) История Украинской ССР: В 10 т. Киев, 1983. Т. 3: Освободительная война и воссоединение Украины с Россией. Начало разложения феодализма и зарождение капиталистических отношений (вторая половина XVII -- XVIH вв.). С. 424. Кононенко В.П. Модернізація Гетьманщини: проекти козацької адміністрації 16871764 рр. Київ, 2017. С. 47-55.. Англійський лендлорд, як і український шляхтич чи старшина, все активніше та не- зворотно опановував ринки збуту товарів, вкладаючи капітали в різні галузі господарства та технологічно поліпшуючи його ведення. Зміцнювало свої зв'язки з ринком і фермерство. Коли Вольтер у 20-х роках XV ст. відвідав Англію, його неабияк збентежив той факт, що, на відміну від Франції, професійне заняття торгівлею в цій країні аж ніяк не принижувало реноме «дворянської честі». Конкретно французького письменника і філософа здивувала участь провідного члена парламенту -- брата лорда Тауншенда, а також брата лорда Орфорда, в торгових операціях. Більше того, останній виконував функції непоказного торгового агента на Ближньому Сході. Англійський письменник і громадський діяч Данієль Дефо вже на початку XVin ст. зазначив: у Англії «торгівля створює джентльменів».

Англійською специфікою стало те, що після революції XVII ст. спостерігалася боротьба проти монополії у збуті різних товарів і промисловому виробництві. Певні пригальмування мали місце лише в ремеслі та вовняній промисловості -- старих галузях. Однак і в них відбувалися різні позитивні зрушення. Наприклад, у другій половині XVIH ст. чимало цехових обмежень перетворились у формальність і на практиці не застосовувалися. Крім того, розвиток ремесел поза зоною міст особливо легко обходив цехові заборони. Сформувалася навіть група промислових підприємств, незалежних від цехових порядків і засад, хоча різний рівень «свобод» промислів спостерігався в окремих галузях і в середині століття. Тим не менш, вільна конкуренція все більше торувала шлях. Саме це призвело просування Англії вперед серед основних країн континентальної Західної Європи, де скасування монополії лише розпочалося наприкінці XVI ст. (включаючи і Францію). Такі обставини фактично перетворили Англію на цілісну територію ринкових відносин, полегшило формування загонів кадрових найманих робітників і прискорило первісне накопичення капіталів у комплексі систем -- колоніальній, державних займів, податковій і протекціонізму.

На той період у Гетьманщині відбувалося інтенсивне перепрофі- лювання на ринок господарств вищої політичної й соціальної еліти, зокрема, володарів булави Д. Апостола та К. Розумовського. Щоправда, на цьому процесі помітно позначилась імперська політика уряду Росії, котрий майже повністю заборонив українську вільну реалізацію продуктів на західноєвропейських ринках. Розпочав цю акцію Петро І, визначивши цілий ряд «заповідних» товарів. Причому робилося це всупереч інтересів як українців, так і їхніх іноземних партнерів, наприклад, німців, поляків і австрійців. Зокрема, Б. Крупницький писав: «Для Австрії втрата такого значного експортера (України. -- О.Г.) сировини і такого ринку збуту своєї мануфактури була справою дошкульною, особливо для купців Вроцлава (Бреславу), з яким існували давні торгівельні зв 'язки» Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. Авгсбург, 1948. С. 152; Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIH ст.). Київ, 2008. С. 186-190..

Особливу заборону царський уряд наклав на стратегічно важливу продукцію, зокрема, на селітру. Так, указ 1713 р. велів українцям «селит- ренные заводы размножать и селитру всем варить безостановки», а також дозволяв повсюдно її вільну скупівлю. Щоправда, за однієї принципової умови -- всю виготовлену чи куплену селітру доставляти в Москву, «а в иные города и за рубеж с тою селитрою отнюдь никого не пропускать» Август 8, 1713 г. Сенатский. -- О делании селитры в Малороссии, о привозе оной на продажу в Москву и непропуске за границу // Полное собрание законов Российской империи. Изд. 1-е. Санкт-Петербург, 1830. Т. V. № 2705. С. 49.. На державному рівні ця заборона потім підтверджувалася ще кілька разів. Незважаючи на це, профільні «заводи» ширилися і швидко зростали. Заслуговує на увагу селітряна варниця генерального судді Івана Черниша, що спеціально охоронялася козаками Модзалевский В. Генеральный судья Иван Черныш и его род. Киев, 1904. С. 81..

Загальним явищем для Англії та Гетьманщини стало те, що землевласники опановували торговельну справу, а різногалузеві підприємці масово набували маєтки, проникали у верхні верстви влади, ставали воєначальниками тощо.

Антиукраїнська політика уряду Російської імперії в галузі торгівлі призвела до того, що на кінець XVIII ст. майже «весь торг красных и мелких товаров» опинився «в руках великороссийских купцов». «Хотя, -- звернув увагу Опанас Шафонський (1740-1811), -- по городам особенно в Киеве, и есть из природных тамошних купцы, мелким разным товаром торгующие, но в сравнении великороссийских, они весьма малое и недостаточное количество составляют» Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество составлено. Киев, 1851. С. 21..

У 1750 р. в Англії чисельність населення порівняно з серединою XVII ст. зросла майже на 1 млн і досягла 6,5 млн осіб, а торговий обіг експорту й імпорту становив 20 млн фунтів стерлінгів, на початок ХІХ ст. останній збільшився у 4,5 рази Беер М. Указ. соч. С. 326..

У 1764 р. у 9 з 10 полків Гетьманщини (без врахування Полтавського полку), за приблизними підрахунками, кількість жителів сягнула 3 млн осіб Історія Української держави: Гетьманат ранньомодерної доби. Київ, 2018. С. 449. Владимирский-Буданов М. Население г. Киева в 1742 году // Киевская старина, 1884. № 4. Отд. 3: Документы, известия и заметки. С. 2-9.. Коли врахувати той факт, що це був лише один з регіонів України, то можна вважати ці показники цілком співставними з населенням Англії. Щоправда, за кількістю городян у найбільших містах англійці помітно випереджали українців. Так, у 1760 р. у Манчестері нараховувалося 40 тис. мешканців, Бірмінгамі -- 30 тис., Ліверпулі -- 35 тис. Чи не єдине місто Гетьманщини, яке їм майже не поступалося в цьому, був Київ. На середину XVIH ст. городян у ньому (без околиць) налічувалося до 25 тис.

Про сприйняття Англії іноземцями у XVI ст. маємо яскравий опис французького політолога та соціолога Е. Бутмі: лише при одній назві цієї країни «уявляєш собі могутню колоніальну метрополію, володіння, розсіяні в Старому та Новому Світі, незчисленні судна, що борознять моря і причалюють до англійської землі на всіх континентах; величезну столицю, котра налічує більше жителів, ніж Шотландія, і скоро буде нараховувати їх стільки ж, скільки Ірландія; поза Лондоном 20 міст з-понад ста тисячами душ і 42 інших, які дуже близькі до цієї цифри; цілі округи, де будинки ростуть безперервно, один поряд з іншими, відтісняючи, стискуючи між собою і, нарешті, перемагаючи чисте повітря і зелень; тисячі заводів, дим яких змішується в повітрі; бліде робоче населення, що тісниться майже плечем до плеча на просторі радіусом у кілька льє та збільшується ввечорі примарами, котрих вергне чорне місто...» Бутми Е. Развитие государственного и общественного строя Англии // Перев. с нового французского издания под ред. М.Н. Покровского. Москва, 1904. С. 77-78..

Варто зазначити, що урбанізаційні процеси в Гетьманщині розвивалися набагато повільніше, ніж в Англії, через значне відставання у сфері заснування та функціонування великих промислових підприємств у містах. Протягом XVIH ст. деякі невеликі українські міста перетворилися на «позаштні» містечка. Навіть на початок 80-х років на території Лівобережної України налічувалося всього 33 «справжніх» міста Шафонський А. Назв. соч. С. 38-39..

Як би там не розвивалися міста, але обидві країни вступили в XV ст. з порівняно слабким мануфактурним виробництвом, -- це по- перше. А по-друге, незважаючи на певні технологічні новинки, в цій галузі фактично продовжували масово застосовувати «прості машини», аж до 60-х років. Наприклад, це було притаманне навіть передовій на той час англійській бавовняній промисловості Baines E. History of the cottan manufactory in Great Britain. London, 1835. P. 115.

* До речі, зазначимо, що історія саме цієї галузі доволі слабо висвітлена в українській науці..

Водночас спільним стає те, що в мануфактурі відбувалося розподілення виробництва шляхом розмежування ремісничої діяльності, спеціалізації знарядь праці, утворення окремих груп робітників за профілем. Отже, створювалася відповідна організація суспільної праці на базі нової виробничої сили, що зумовлювала появу особливого методу отримання відносної додаткової вартості або збільшення за рахунок робітника капіталу. В західноєвропейських країнах кінцевий результат (капітал) називали «суспільним багатством», або «багатством народів». Для ілюстрування наведемо приклад з праці одного з найвидатніших представників англійської школи класичної політекономії Адама Сміта (1723-1790) «Дослідження про багатство народів» (1776). Мова йде про середнього рівня (типове) виробництво шпилькової мануфактури. Отже, на його думку, працівник підприємства, котрий не призвичаївся до певного виду роботи, тобто не ставав вузькопрофільним фахівцем, і не набув належної майстерності при використанні нового інструменту, винайденого в процесі поділу праці, самостійно не зможе протягом дня виготовити, умовно кажучи, більше одного виробу (в даному випадку шпильки). Тим більше не зробить їх хоча б два десятка. Проте, при відповідній модернізації цього виробництва та спеціалізації працівників, коли один з них тягне дріт, інший вирівнює його, третій обрізає до потрібного розміру, четвертий загострює, п'ятий обробляє верхівку для насадження голівки і т. ін., то виготовлення шпильки набагато прискорюється, хоча і потребує близько 18 окремих технічних операцій. А тому 10 робітників за день спромоглися виготовити кілька тисяч шпильок Смит А. Исследование о богатстве народов. Москва, 1924. С. 32-33..

У Гетьманщині, як і в Росії, мануфактурне виробництво, на відміну від західноєвропейського, розвивалася дуже специфічно: консервативні середньовічні відносини досить часто перепліталися з новочасними, а то й повністю домінували -- праця залежних працівників перевищувала найману, нерідко зовсім її витісняючи. Розглянемо для прикладу історію виготовлення сукна. Ця виробнича сфера чи не першою перейшла з дрібного ремесла на мануфактурне. Так було в Англії та Франції. Проте в Україні на цьому процесі особливо помітно позначалася конкуренція й багато в чому застарілі технології Московії та Речі Посполитої. Так звана централізована стадія мануфактури, що різнилася від початкової не лише більшою кількістю працівників, але й поглибленою спеціалізацією, вищим рівнем механізації й базуванням на ширшому використанні сили води та вітру, була притаманна головно другій половині XVIII ст.: приблизно в співвідношенні 1 (централізовані підприємства) до 5 (початкові). Причому переважали невеликі. До початкових форм мануфактур можна зарахувати рудні, папірні, гути, буди, селітряні варниці та деякі інші.

Варто зауважити, що суконні мануфактури Гетьманщини розвивалися тоді, коли на Заході Європи вже відбувався промисловий переворот і спостерігався перехід до фабрично-заводського виробництва. Найбільше профільних підприємств заснували на Чернігівщині, де вони й проіснували найдовше, що, в свою чергу, засвідчило відставання від західноєвропейських країн на багато десятиліть. На початку 1720-х років у с. Ряшки (Прилуцький полк) виникла одна з найпотужніших суконних мануфактур. Її заснував полковник-старшина Дмитро Горленко. На середину 1750-х років на мануфактурі змінилося кілька господарів, але характер її функціонування залишався сталим. Власник розпоряджався верстатами і всім іншим обладнанням, найманими майстрами, робітниками та службовцями, котрі співпрацювали з залежними селянами. До мануфактури належали угіддя, худоба, млини, винокурні тощо. Тобто новочасні ознаки, зокрема, найм фахівців і робітників, поєднувалися з примусовою працею та натуральним господарством РГАДА, ф. 259, оп. 1, д. 4025, л. 370-371..

Про розміри підприємства свідчить хоча б той факт, що в кінці ХУЛІ ст. на ньому працювало до 1 тис. майстрів і службовців, а також понад 700 робітних людей, які за рік отримали разом 10 тис. руб. платні. Чистий прибуток на рік становив 3 тис. руб. НБУВ. ІР, ф. ІІ, № 13697, арк. 1-2. Серед кваліфікованих робітних людей значилися десятки прядильників, ткачів, картовників, шпульників, красильників й інших, а також висококласний майстер з Пруссії Рейнтгольц Бобент, який керував усім виробничим процесом і навчав людей різним професіям Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. Київ, 1959. Ч. 1: Ремесло і мануфактура. С. 236, 237..

Поєднання найманої праці з підневільною було притаманне багатьом різнопрофільним мануфактурам Гетьманщини, але навіть у їхніх початкових формах простежувалося становлення нових виробничих відносин, як доводив фахівець у цій царині О. Пономарьов Детальніше див.: Пономарьов О.М. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України ХУІІІ ст. Львів, 1971. 184 с..

Важливо зазначити, що тогочасні джерела нерідко визначали промислові підприємства як «заводи» та «фабрики», зрозуміло, -- не в сучасному усвідомленні. Фактично то були ті ж самі мануфактури, навіть невеликі за розмірами Описи Київського намісництва 70-80-х років ХУІІІ ст. С. 62, 71 і інш.. Звичайно, вони не йшли в ніяке порівняння із «справжніми» заводами чи фабриками Англії, Франції, навіть Німеччини другої половини ХУІІІ ст.

Про рівень відставання України в складі Російської імперії в галузі промисловості може свідчити хоча б той факт, що переворот у ній стався на сто років пізніше, ніж в Англії Порівн.: Usher A.P. !ntroduction to the History of England. Boston-New York, 1920; Манту П. Промышленная революция ХУІІІ столетия в Англии. Москва, 1937; Мельник Л.Г. Промисловий переворот в Росії і на Україні. Київ, 1969; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні. Київ, 1972..

Дещо іншим шляхом розвивалася економіка та промисловість Франції, що ввійшла в ХУІІІ ст. зубожілою і на межі банкрутства, внаслідок правління короля Людовіка ХІУ (1643-1715). Лише на початку 20-х років країна почала потроху оговтуватися від суспільно-політичних негараздів, що викликало потужне демографічне піднесення і помітне зниження смертності. Тоді населення досягло 18 млн осіб Labrousse E. La crise de l'йconomie Franзaise а la fin l'Ancien Rйgime. Paris, 1944. P. 71.. На кінець століття воно становило 25-27 млн осіб. Причому тільки 250 тис. належали до привілейованого стану, інші ж становили третій стан. Усілякого роду «фінансисти» -- відкупники, дрібні акціонери, лихварі й деякі інші -- заробляли мільйони ліврів щороку. Зросли й доходи негоціантів: у 1716 р. обороти колоніальної торгівлі становили 40 млн, а в 1756 р. -- 204 млн ліврів. З'являлися й унікальні грошовиті персоналії. Лише двоє з «генеральних» відкупників -- Бернар і Монмартель -- протягом 1716-1756 рр. кожний «заробив» по 30 млн ліврів История Франции: В 3 т. Москва, 1972. Т. 1. С. 290.

* Грошовий збір з домашнього вогнища, що певною мірою нагадував українське «подимне». В ХУІІІ ст. його розміри дуже збільшилися й викликали неабияку лють у населення. Скасовано революцією 1789 р. Наприкінці ХУІІІ ст. талія у країні становила близько 40 млн ліврів, а її збирачі діяли, за висловом сучасників, як «жорстокі звірі»..

У ХУІІІ ст. так званий третій стан (tertius status, tiers йtat) у Франції -- головним чином городян, поряд з дворянством і духовенством, було більш менш визнано на законодавчому рівні, і він, починаючи ще з кінця середніх віків, формально означав націю. В юридичному аспекті, після усунення законів про розкіш, стерлася чітка межа між аристократією землевласників і заможними буржуа. До початку революції в 1789 р. місце в суспільстві і тих, і тих визначав головно майновий і грошовий статок. У той час, як серед значної частини дворянства спостерігалася тенденція зубожіння та розорення маєтків, третій стан зміцнював свої громадські позиції: його представники ставали парламентськими радниками, адвокатами, суддями, фінансистами, письменниками, вченими і т. д. Лише у великій політиці третій стан неабияк поступався «старим» вельможам. Привілейоване визначення статусу городян дозволяло їм у багатьох випадках позбутися сплати чималих податків і перекласти їх на селян, що в свою чергу, зумовило переселення останніх у міста. Так, жителі Гавра були звільнені від соляного податку та талії*.

На відміну від Франції, «класичний» третій стан у Гетьманщині так і не склався. Зокрема, серед українських «фінансистів»-лихварів значилися купці, міщани, старшини та інші особи. Наприклад, власники с. Турбаї (Миргородський полк) Базилевські щороку надавали позику понад 50 тис. руб. Найчастіше у кредитову залежність потрапляли козаки та селяни, зрідка землевласники. Нерідко ставши підлеглими Базилевських, люди поступово зубожіли, а їхні господарства розорювалися Ефименко А. Турбаевская катастрофа // Киевская старина, 1891. № 3. С. 373-401.. Посполитий с. Шаповалівка (Конотопська сотня, Ніжинський полк) Степан Коваль у 1743 р. позичив у військового канцеляриста Федора Костенецького велику, як на той час, суму -- 20 руб. І, не спромігшись її повернути, втратив своє поле і половину свого городу НБУВ. ІР, ф. ІІ, № 24931. Нестеренко О.О. Назв. праця. С. 221, 222..

Інколи відсотки з кредиту досягали вражаючих розмірів -- 50. У ХУЛІ ст. на кредитування все частіше оформлялися векселі чи різного виду розписки. Траплялися випадки, коли позика давалася на одну суму, а борг записувався на 30-50% більше. Кредитування могло відбуватися не лише у вигляді певної суми грошей, а й натуральної позики, скажімо, хліба. Хоча принципово це не змінювало суті справи. Саме такі обставини дали привід О. Нестеренку назвати лихварів «першими банкірами», котрі «відзначались надзвичайною жорстокістю».

Водночас лихварство, з одного боку, створювало, поряд з купецьким капіталом, окремі самостійні грошові накопичення; з іншого -- привласнювало собі працю безпосередніх виробників, розорюючи їх і руйнуючи старі умови діяльності. Отже, лихварство ставало одним із засобів для формування об'єктивних умов зародження промислового капіталу.

Варто зазначити, що лихварство у Франції, як і Гетьманщині, ширилося і зміцнювалося доволі поступово, адже його представники, як правило, були зацікавлені переважно в отриманні грошового зиску з своїх боржників, а не в експропріації їхнього майна чи обезземелення. В разі втрати господарства особа, яка позичала під високі проценти гроші, автоматично переставала економічно цікавити лихваря.

В міру капіталізації виробничих відносин поширеним явищем ставало скупництво, характерне як для Західної Європи, так і України. Цей процес набрав потужності в умовах розпорошеності та відносної ізольованості дрібних кустарів, їхньої конкуренції при реалізації своєї продукції. Як правило, скупник сам походив із товаровиробників, але за певних обставин і завдяки накопиченню значного первинного капіталу відокремлювався від них, експлуатував їхню працю і ще більше збагачувався. З одного боку, він пролетаризував цілі групи людей, з іншого -- сприяв створенню буржуазних засад на підприємстві.

Рівень промисловості у Франції початку XVI ст. перебував на чітко вираженій «мануфактурній стадії», причому великий вплив на неї справляла королівська влада. Адже кількість підприємств у її власності постійно зростала. Так, у 1715 р. привілейовані (королівські) мануфактури становили 135 одиниць, а в 1789 р. -- вже 532, тобто їх число збільшилося майже втричі. В 20-х роках новий поштовх для зрушень у промисловості зумовили технологічні розробки ковкого чавуну Рене Антуана Реомюра, а також освоєння кам'яновугільних копалень поблизу поселення Анзен. А 1734 р. до ладу була застосована перша в країні парова машина, що неабияк полегшила добуток вугілля Потемкин Ф.В. К истории каменноугольной промышленности во Франции в первой половине ХІХ в. // Из истории общественных движений и международных отношений. Москва, 1957. С. 376.. 1747 р. у Вокансоні відбулося удосконалення ткацького верстата.

В «розсіяній» формі мануфактури важливу функціональну роль відігравав комерсант, що скуповував «на дому» безпосередніх виробників готову продукцію, а потім перепродував її, зрозуміло, з вигодою для себе. Проте найбільш потужними підприємствами ставали так звані централізовані. Зокрема, серед таких вирізнялася мануфактура Ван-Робе в Абвілі, де в одному приміщенні працювало 1,2 тис. прядильниць. У Ліоні під вивіскою «Grande fabique» функціонувало кілька десятків підприємств, де в господарських майстернях, а значною мірою «на дому», працювали тисячі ткачів. Велика різноманітно і високопрофесійна за виготовленням французька продукція, особливо понад 100 видів шовкових тканин, полонили європейські ринки вже в першій половині століття История Франции. Т. 1. С. 291.

* На території Гетьманщини існували митниці на прикордонні з Річчю Посполитою, Кримським ханством і Росією (до 1754 р.)..

Протягом XVIQ ст. у Франції переважали мануфактури, які налічували до півсотні робітників, так само як і в Гетьманщині. І там, і там ширилась праця на дому, що виконувалася в розсіяних підприємствах селянами. Щоправда, якщо у Франції до кінця століття виокремилися цілі регіони, де мануфактурне виробництво стало провідною галуззю (англійський мандрівник, який відвідав цю країну напередодні революції, зауважив, що «весь край від Руана до Гавра -- швидше мануфактурний ніж сільськогосподарський район”), то на українських теренах це явище не набуло такого розмаху і найчастіше поєднувалося з сільським господарством.

У чому явно відставала Україна від Франції й Англії, так це в металургії. Зокрема, в Європі вже в XVII ст. почалося виготовлення металевого цинку, чого не сталося в Гетьманщині. В 1735 р. англійський металург А. Дербі вперше провів виплавку чавуну на мінеральному паливі -- коксі, замість уживаного до того дерев'яного. В другій половині століття в доменних печах з'явилися повітродувні машини. У Франції 1740 р. виготовлювали заліза до 26 тис. т. А напередодні революції тут діяло 358 доменних печей. Як відомо, першу велику піч такого виду в Україні задуто лише 1800 р. на Луганському чавуноливарному заводі.

Фактично французька буржуазія в другій половині XVIII ст. перетворилася на соціально визначну групу з потужним капіталом і тисячними прибутками франків щорічно.

Існувала деяка французька специфіка. Так, якщо в Англії розвиток промислових підприємств на буржуазних засадах відбувався на основі індивідуальної ініціативи, то у Франції й Гетьманщині мануфактури часто засновувалися чи функціонували завдяки більшої або меншої участі держави, принаймні з дозволу, а то й заступництва вищої влади.

На відміну від Гетьманщини*, у Франції, як і Німеччині, продовжували діяти внутрішні митниці й нерівномірне оподаткування окремих провінцій, що проявлялося у вигляді залишків середньовічної роздробленості. Ці обставини помітно обмежували технічний і економічний поступ, зумовлювали відставання країни від Англії, де від 1760-х років почався промисловий переворот. Так, у Франції напередодні революції 1789 р. текстильна промисловість використовувала 900 механічних прядильних веретен, а в Англії -- 20 тис. Потемкин Ф.В. Промышленная революция во Франции. Москва, 1971. Т. 1. Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIn століття). Львів, 2002. С. 317. В Україні текстильне виробництво першої половини ХУДІ ст. було розвинуто доволі слабко. Помітні зрушення тут почалися лише в другій половині століття. Однак і тоді виготовлена продукція становила всього 1, максимум 3% в загальному обсязі промисловості. Текстильна промисловість існувала головним чином у вигляді парусинових, суконних і полотняних мануфактур із широким застосуванням примусової ручної праці.

Дещо корегує твердження щодо економічного й промислового потенціалу Франції й Англії В. Ададуров. На його переконання, порівняння показників обох держав у цій царині свідчить, що «матеріальне багатство» першої зростало набагато швидше. «Завдяки цій обставині, -- наголосив історик, -- Франція перетворилася на найбагатшу країну континентальної Європи (за показником частки загальнонаціонального прибутку на одного мешканця). Якщо припустити, що 1715 року індекс економічного потенціалу Франції становив 100 [одиниць], то 1791 року він зріс більше як удвічі й сягав 210. В Англії цей показник становив відповідно 100 та 182. Валовий прибуток Франції у 1790 році сягав 160 мільйонів (в англійських фунтах стерлінгів), натомість в Англії -- тільки 68 мільйонів. Однак за величиною середнього прибутку на особу, передусім з огляду на набагато меншу чисельність населення, превагу здобула Англія: тут цей показник сягав 7,31 фунтів стерлінгів, тим часом як у Франції -- лише 6». І на завершення вчений додав: відставання Франції зумовили різноманітність її географічних, кліматичних, економічних умов.

На превеликий жаль, таких показників щодо Гетьманщини ми не маємо.

Значні прикметні зміни в масштабності промислових галузей, характері функціонування мануфактур і співвідношенні застосування найманої та підневільної праці можна було спостерігати в Гетьманщині та Німеччині. Одну з умов такої «схожесті», очевидно, слід вбачати в пануванні кріпосницької системи в останній і поступовому, але наполегливому, обмеженні вільних переходів в Україні протягом усього ХУЛІ ст. Продуктивну вільну господарську ініціативу на території Гетьманщини гальмували царські укази та розпорядження старшинської адміністрації на чолі з володарем булави. Так, сенаторський указ від 24 серпня 1713 р. стосовно Київської й Азовської губернії постановив: «И буде... в которых селах и деревнях явятся беглые... люди и крестьяне, и тех отсылать людей и крестьян с женами и с детьми и с их животы на прежния жилища». Схоже рішення загальноімперського порядку Сенат прийняв і 1715 р. Августа 24, 1713 г. Сенатский. -- О переписе в Киевской и в Азовской губерниях сел и деревень // ПСЗРИ. Санкт-Петербург, 1830. Т. V. № 2706. С. 50. Февраля 28, 1715 г. Именный, объявленный из Сената. -- О сыске беглых драгун, солдат и других служилых людей в подвластных гетману малороссийских городах и слободских полках // Там же. № 2891. С. 150. А в універсалі гетьмана І. Скоропадського від 5 листопада 1721 р. «грізно» наказувалося: «... Дабы не токмо в великороссійскіе слободы нихто з войсковых (козаків. -- О.Г.) и посполитых людей малороссійских на житло не выбирался и не уходил, под забором того всей худобы и жестоким на теле караньем, але и з единого в другой полк, чыли з города и из села в село, или в якую слободку, на мешканье жадною мерою переносится и переходити не держали бы...» Источники малороссийской истории собранные Д.Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. Москва, 1859. Ч. 2. С. 305.. На початку 60-х років, напередодні скасування гетьманської влади, заходи в цьому напрямі ставали ще більш жорстокими Универсал гетмана Разумовского об ограничении права перехода крестьян // Киевская старина. 1885. № 7. С. 477-482.. Неабияк посилилися вони в другій половині 1760-х років Генваря 17, 1765 г. Сенатский, по высочайшему утвержденному докладу. -- О приеме Адмиралтейской коллегии от помещиков для смирения крепостных людей, и об употреблении в тяжкую работу // ПСЗРИ. Санкт-Петербург, 1830. Т. XVII. № 12311. С. 10; Генваря 28, 1766 г. Именный, данный сибирскому губернатору. -- Об определении присылаемых на поселение за продерзости помещичьих людей в военную службу // Там же. № 12556. С. 545; Августа 22, 1767 г. Сенатский. -- О бытии помещичьим людям и крестьянам в повиновении у своих помещиков, и о неподавании челобитен в собст- венныя ея величества руки // Там же. Т. ХУІІІ. № 12966. С. 334-335..

Отже, такі укази й постанови посилено впливали на соціально- економічний розвиток у регіоні, адже перетворювали колись вільних селян і козаків у поземельно-залежних, а саме вони нерідко становили переважаючу робочу силу на українських мануфактурах. Уже на середину століття більшість таких осіб опинилася залежною від можновладців. Причому відтоді тут широко застосовуються поняття «кріпак» і «поміщик», як це бачимо з текстів згаданих документів.

Згідно з «церковними відомостями», в 1730-х роках у Гетьманщині проживало 703 тис. душ чоловічої статі, загалом же не менше 2,1 млн осіб Описание документов и дел, хранящихся в архиве Синода за 1740 год. Санкт- Петербург, 1908. С. 891-902; Махнова Г.П. Чисельність і склад українського населення Росії в 60-х рр. ХУЛІ ст. // Український історичний журнал. 1965. № 2. С. 112.. До початку 80-х років їхня кількість зросла в півтора рази. На рік ліквідації інституту гетьманства (1764) станове розшарування населення визначалося так: селяни становили 58%, козаки -- 31%, представники інших соціальних груп -- 11%. Відсоток «молоросійського» міщанства та купецтва досягав усього 3.

Як вже зазначалося вище, загальноєвропейського явища в XVII- XV ст. набула «домашня промисловість». Причому в міру того, як біднішало сільське населення через різні форми обезземелення, тим частіше воно шукало вихід у поліпшенні свого матеріального становища завдяки додатковим заробіткам -- надомною працею або ж роботою на мануфактурних підприємствах. Німецький історик П. Кампфмейєр навів характерний приклад такої дрібної сімейної діяльності. Так, у поселені Гладбах і в навколишній місцевості (Німеччина) в родинах селян, коли їм не вистачало власних кількох моргенів землі для забезпечення себе продуктами, діти сідали працювати за ткацький верстат. Скупник викуповував їхню продукцію для подальшої реалізації на ринку. З таких взаємовідносин виробника і торговця вчений виводив «класові протиріччя», а «домашню промисловість» визначав як «капіталістичну». З таким твердженням важко погодитися повністю, адже, по-перше, мова не йшла про безпосередню найману працю, а по-друге, в даному випадку землеробство поєднувалося з ткацьким ремеслом Кампфмейер П. История общественных классов в Германии / Перевод с немецкого под ред. В. Базарова. Санкт-Петербург, 1907. С. 67.

* Риб'ячий жир..

Не могли змінити суті в «домашній промисловості» ані масовість учасників, ані обсяги скупленої продукції. Значною мірою змінювався її характер тоді, коли до справи активно долучався купецький капітал, що спочатку перетворювався у товар, а потім знову в капітал, реалізуючись на ринку. Зокрема, в Клоппенбурзькому та Меппенському округах (Німеччина) протягом XVII! ст. процвітало в'язання, конкретніше -- виготовлення панчіх. Сучасник так описав ситуацію в цій справі: «Всі, хто лише володіє руками, займається тут в'язанням: селянин і селянка, діти, наймичка, починаючи з п'яти років і до могили. Як тільки вдається вловити вільну від землеробських робіт хвилинку, всі сідають поблизу вогнища або в затінку і в'яжуть. Узимку в'язальники збираються по 20 і 30 осіб в одній хаті, що обігрівається однією піччю й освітлюється однією лампою, в якій горить ворвань*, і працюють за неймовірно низьку платню до 11 і до 12 години ночі. За 60 пар дитячих панчох отримують один талер, причому вовну дає їм купець, але прядуть її власноруч». Виготовлена продукція поставлялася на ринки Голландії.

Значна кількість різноманітної німецької продукції потрапляла на київські торги, частину її потім місцеві городяни могли реалізовувати в багатьох країнах. «Відомості Київського магістрату» за 1775 р. зафіксували, що міщани та ремісники міста постійно ведуть «торг здесь в лавках немецкими и великороссийскими разными шелковыми, бумажными, шерстяными и железными товарами, а некоторые держат отъезжие торги за границу в Польшу, в Цесарию, Саксонию, Пруссию, Гданс. Возят товары великороссийские пушные, китайку, холст, крашенину, малороссийское говяжье сало и воск». Як засвідчив німець Йоган Меллер, котрий мешкав у Києві, на місцевих ринках час від часу з' являлися товари з Китаю Цит. за: Кампфмейер П. Указ. соч. С. 67-68. Історія Києва: В 2 т. Київ, 1959. Т. 1. С. 218.. А німецький філософ Й.-Г. Гердер передбачав можливість перетворення України в центр транзитної торгівлі, якщо її кордони простягнуться до Чорного моря: «вона стане новою Грецією» і буде корисною для всієї Європи (1769) Дружинина Е.И. Значение русско-немецких научных связей для хозяйственного развития Южной Украины в конце ХУШ в. // Международные связи России в XVII- ХУШ вв. Москва, 1966. С. 220..

Як бачимо, «домашня» продукція не обмежувалася внутрішніми ярмарками, а й потрапляла на зовнішні ринки. Причому спеціалізація одного виду сільських промислів могла мати місце в кількох сотнях сіл і містечок, а самі виробники нерідко ставали скупниками і перетворювалися на професійних купців.

Дещо інше трактування «домашній промисловості» дав М. Слабченко. Зокрема, в окремих українських містечках, на відміну від сіл, він вважав її не додатковим, а основним заняттям, при якому збут готової продукції відбувався на місці замовнику, бо саме він і поставляв до того необроблений матеріал для конкретних працівників. Кустарне виробництво не обов'язково мало бути прерогативою лише членів однієї сім'ї, у ньому брали участь і наймані робітники (як і в Німеччині). В зв'язку з цим промисловість України такого типу, на думку вченого, «правильніше називати не кустарною і не сімейною, а домашньою, чим і визначається найближчим часом і ціль, і споживче коло даних предметів, і працюючий склад. За родом така промисловість відносилася до кустарної, за силою -- пов'язувалася з сім'єю, споживачем міг виступати сторонній замовник, але таким завжди виявлялося домашнє госоподарство».

Відомий свого часу економіст з проблем Росії, Франції та Німеччини А. Ісаєв у своїй праці «Кустарная промышленность в Германии» (1890) справедливо зазначив, що особливостями кустарництва, як і «домашняго виробництва», були: 1) відсутність договору між членами-учасниками підприємства; 2) керівництво голови родини, що поєднувало в одній особі робітника, споживача і реалізатора; 3) відсутність самостійних різних частин при отриманні доходів.

Більшість дослідників, зокрема, і вітчизняних, писали про надходження виробів сільських промислів на внутрішній ринок, більше того -- і на зовнішній, як наприклад, це спостерігалося в Клоппенбурзькому та Меппенському округах Німеччини. Всупереч конкретним історичним фактам М. Слабченко твердив, що «домашнє виробництво» не мало зв'язків з ринком, «воно замінювало його». Водночас велике господарство, наголосив учений «мало тенденцію до виділення окремих промислів у самостійні або напівсамостійні галузі господарства і вже, звичайно, до деталізації промислів між окремими сім' ями. Звідси зрозуміло, що поділ заробленої грошової й натуральної платні в колі працюючої на шляхетське господарство сім' ї був можливим». А далі він зробив висновок: «Так як у великому господарстві організація виробництва була відокремлена від особи все вміючого робітника, то великі поміщики деталізували кустарну та домашню працю і локалізували її по окремим місцевостям».

Розвиток мануфактур у Німеччині, як, утім, і в Гетьманщині, помітно відставав у співставленні з Англією, Голландією, Францією та деякими іншими західноєвропейськими і навіть невеликими скандинавськими країнами, скажімо, з Швецією. Колись потужні ремісничі осередки Південної Німеччини Аугсбург, Інгольштадт, Мюнхен, Нюрнберг та Ульм вже на кінець XVII ст. поступово занепали. Зокрема, Нюрнберг перестав відігравати роль великого центру з виготовлення зброї. Втім, деякі Слабченко М.Е. Хозяйство Гетманщины в XVII-XVIH столетиях. Одесса, 1922. Т. 2: Судьбы фабрик и промышленности. С. 111-112. Исаев А.О. Кустарная промышленность в Германии // Вестник Европы. 1890. Т. 3. № 6. С. 371-379; Его же. Начала политической экономии. Санкт-Петербург, 1894. С. 147, 148. Слабченко М.Е. Указ. соч. С. 117. прогресивні зрушення до середини XVIII ст. сталися в прирейнській частині країни в суконній і металургійній галузях, хоча і тут стримуючим фактором була конкурентна боротьба з боку голландців, англійців і французів. Значно капіталізувалося мануфактурне виробництво в Берліні, Бранденбурзі та Саксонії Всемирная история: В 10 т. Москва, 1958. Т. V. С. 411..

Помітним явищем у Крефельді середини століття став масовий розвиток шовкоткацтва, де працювали люди «чужими» засобами на «чужому» матеріалі. Особливо прославилося підприємство фон Лейєна. В 1760-х роках на ньому діяло від 15 до 18 машинних апаратів для виготовлення ниток, які обслуговували 300 робітників; 200 «машин» для виготовлення тасьми (1000 робітників); 500 ткацьких верстатів з 1,5 тис. робітників Thun A. Die Industrie am Niederrhein und ihre. Arbeiter: zwei Theile in einem Bande. Leipzig, 1879. Bd. II. 2. S. 89..

У Ельберфельд-Бармені місцеві купці, можна сказати, капіталізували прядильну галузь, продукція якої йшла на ринок і давала великі прибутки. 1767 р. на капітал купців працювало 1500 ткацьких верстатів і 18 тис. робітників для їхнього обслуговування Ibid. S. 187, 188..

Важливо зазначити, що особисто король Фрідріх ІІ опікувався створенням промислових підприємств і торгівлею їхніми виробами. Так, у його спеціальному указі стосовно Берліна від 23 березня 1744 р. йшлося про таке: «Для найкращого розвитку та процвітання мануфактури шовкових виробів і тканин, як тих, що вже існують, так і тих, котрі засновані будуть в його землях, а особливо в тутешніх королівських резиденціях, відкрити тут постійний загальнодоступний магазин шовку всіх сортів, сирого і обробленого, а також фарбованого та не фарбованого шовку. Магазин буде знаходитися під особливим наглядом і управлінням...». При цьому передбачалося, щоб «кожний фабрикант шовку, а особливо ж малоімущі, міг користуватися цим магазином згідно з визначеним регламентом, який терміново має бути складений» Acta Borussica, Seidenindustri. Berlin, 1892. Bd. I. S. 85-86.

* У німецьких документах досить часто мануфактура називалася фабрикою, так само, як і в українських.. Для налагодження цієї справи передбачалося використати від 10 до 15 тис. талерів, а також надати допомогу в реалізації готової продукції.

Цікавим є те, що королівський циркуляр від 20 вересня 1763 р. дозволяв безмитний вивіз «фабричних»* товарів, які виготовлялися в країні, за кордон Verzeichniss der in dem 1759-sten Jahre ergangenen Ediscten, Patenten, Mandaten, Rescripten u. Hauptverordnungen. S. 287-288.. Особлива увага і шана надавалася цеховим майстрам- іноземцям, котрі звільнялися від сплати «вступного» на підприємство завдяки жалуваній грамоті від 25 серпня того ж року Ibid. S. 283-284..