Петро Шелест і Чехословацька криза 1968 року
Знайомство з головними особливостями ставлення першого секретаря ЦК Компартії України Петра Юхимовича Шелеста щодо "Празької весни". Загальна характеристика програми суспільно-політичних реформ, спрямованих на побудову "соціалізму з людським обличчям".
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2021 |
| Размер файла | 49,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Петро Шелест і Чехословацька криза 1968 року
Бажан Олег (м. Київ), Кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України
Анотація
політичний реформа соціалізм
У статті проаналізовано ставлення першого секретаря ЦК Компартії України П.Ю. Шелеста щодо «Празької весни», висвітлено його позицію у ході засідань політбюро ЦК КПРС, під час міжнародних переговорів, на яких роз глядалися події у Чехословаччині в 1968 році.
Ключові слова: Петро Шелест, «Празька весна».
Anotation
Petro Shelest and the Czechoslovak Crisis of 1968
Bazhan Oleg (Kyiv), Senior Research Fellow of the Department of Regional Studies at the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine, Candidate of Historical Sciences
The article analyzes the attitude of the First Secretary of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine P. Yu. Shelest towards the «Prague Spring», highlights his position during meetings of the Politburo of the CPSU Central Committee, during inter national negotiations on events in Czechoslovakia in 1968.
Key words: Peter Shelest, «Prague Spring».
Програма суспільно-політичних реформ, спрямованих на побудову «соціалізму з людським обличчям», підтримка її широкими верствами чехословацького суспільства, викликала занепокоєння Кремля. Стурбова ність діями реформаторів у сусідній державі спостерігалася і серед партійного керівництва Української РСР. «На січневому Пленумі ЦК КПЧ А. Новотний був звільнений від обов'язків першого секретаря ЦК. Він залишився поки що президентом країни. Першим секретарем ЦК КПЧ був вибраний А. Дубчек, його до пуття ніхто з керівництва ЦК КПРС не знає. З цього питання у нас виникла певна стурбованість, навіть тривога», -- емоційно відреагував на сторінках щоденника П. Шелест на події у Чехословаччині.
Політичний скептицизм, упереджене ставлення до ідей, дій, програм, гасел Александра Дубчека та його соратників поглибилися у Петра Шелеста під час відвідин Праги наприкінці лютого 1968 року у складі делегації КПРС з нагоди святкування 20-річчя утворення Чехословацької республіки: «У Празі відчувається якийсь політичний парадокс: 20-річчя утворення Чехословацької Республіки і перемоги над реакцією. І в той же час явно відчувається, що наростає реакція правоопортуністичних еле ментів. Контрреволюція набирає силу в Чехословаччині. Заходи щодо святкування 20-річчя чехословацької революції, як її іменують самі чехо словацькі керівники, зовні проходили спокійно, навіть чинно. А. Дубчек на урочистому засіданні зробив досить оптимістичну, навіть пихату доповідь... Наївність А. Дубчека була в тому, що він не розумівся і не бачив усієї політичної складності й обстановки. Ніхто поки що відкрито проти існуючих законів і порядків не виступав. Але таємно діяла “повзуча контрреволюція”. Увесь “хід дій”, відчувалося, направляли досвідчена рука ЦРУ та розвідоргани ФРН. На жаль, наша розвідка була слабко вкорінена. Засоби масової інформації, правоопортуністичні елементи прославляли А. Дубчека як “великого реформатора” і поборника демо кратії і в той же час використовували його як сліпу зброю в боротьбі проти КПЧ і порядку в країні... Пішла атака на КПЧ, чехословацький уряд, його політику, на органи державної безпеки, органи МВС, про куратуру, армію» [8, с. 250].
Особисте негативне ставлення до реформаторської політики КПЧ П. Шелест висловлював як на сторінках щоденника, так і під час пуб лічних виступів. У статусі члена вищого політичного керівництва СРСР П. Ю. Шелест приймав участь майже у всіх нарадах і конференціях, присвячених «чехословацьким подіям». На засіданні політбюро ЦК КПРС 21 березня 1968 р., на якому обговорювались ідеологічні протиріччя у відносинах між КПРС та КПЧ, П. Шелест підтримав наміри Л. Брежнєва щодо застосування засобів психологічного тиску на А. Дубчека, який своїми вчинками «наносить серйозний удар по соціалістичному табору» [6, с. 59-60]. Осуд політичних реформ в Чехословаччині простежувався у доповіді очільника КПУ, озвученій 25 березня 1968 року на партійних зборах київського заводу «Арсенал». Новозміни в Чехословаччині він охарактеризував як прояв «необмеженої демократії». Загострення полі тичної ситуації у ЧССР пояснював «активізацією ревізіоністських, сіо ністських, антисоціалістичних сил в країні» та бажанням деяких керів ників КПЧ проводити «свою специфічну політику, яка відповідає чехо словацьким умовам» [1, ф. 1, оп. 25, спр. 97, арк. 35-36]. Промова П. Шелеста перед близько сорока літераторами під час теплохідної про гулянки по Дніпру 31 травня 1968 року виконувала більше функцію ідеологічної обробки представників секретаріату та правління Спілки радянських письменників України, ніж довірливу розмову про політичну ситуацію у сусідній країні. Секретар ЦК КПУ по ідеології Федір Овча- ренко, присутній на неформальній зустрічі, занотував у своєму блокноті стислий виклад думок П. Шелеста стосовно «чехословацького питання»: «Міжнародний стан -- дуже складний. Йде ідеологічна боротьба. Ми виходимо в ідеологічній боротьбі з класових інтересів. Прикладом ус кладнень є Чехословаччина. В ЧССР працює центр запрошення військ США та ФРН». Ми мусимо виявити пильність» [7, с. 216]. Негативна риторика щодо політичних реформ у Чехословаччині превалювала і в інших публічних висловлюваннях П. Шелеста у процесі комунікації з громадськістю.
Скасування цензури у чехословацьких ЗМІ, прийняття пленумом ЦК КПЧ «Програми дій», яка гарантувала свободу слова, зібрань, асоціацій та передбачала посилення орієнтації економіки на споживача, відхід з посади президента ЧССР лояльного до СРСР А. Новотного стали пред метом обговорення спеціального пленуму ЦК КПРС 9-10 квітня 1968 року. Учасники пленуму не приховували свого роздратування від зняття заборон в Чехословаччині на ведення внутріпартійної дискусії, створення незалежних політичних партій, активність антирадянських сил в сусідній соціалістичній країні. Зі свого боку член політбюро ЦК КПРС П. Шелест поскаржився на негативний вплив чехословацьких подій на суспільно- політичне життя в Українській РСР: «Незважаючи на погану інформацію в нашій пресі... все-таки різними шляхами розповзаються серед народу, партії факти про події в Чехословаччині. Мова йде про долю соціалізму в одній з соціалістичних країн, про долю соціалістичного табору. Необхідно більш активно використовувати і вишукувати здорові сили в Чехословаччині. При цьому повинні потурбуватися наші органи і по трібно цю роботу вести активно. І по лінії військовій також потрібно прийняти заходи» [9, 1994. -- № 6. -- С. 11]. Думку П. Шелеста про ймовірний силовий сценарій вирішення чехословацької кризи підтримав голова КДБ СРСР Ю. Андропов, який у своєму виступі на пленумі за уважив: «по лінії військовій нам потрібні також вжити конкретні заходи, у всякому разі розробляти хоча б їх» [9, 1994. -- № 6. -- С. 12].
В одному з інформаційних листів, направлених навесні 1968 р. до ЦК КПРС, керівник республіканської партійної організації наголошував на тому, що перетворення в Чехословаччині є значним фактором впливу на внутрішньополітичні процеси в Україні: «Найбільш широко вказані події коментуються у прикордонних із ЧССР областях республіки, де насе лення має можливість прослуховувати чехословацькі радіотелевізійні передачі і куди безпосередньо з ЧССР по пошті та по каналу приватного в'їзду проникають різноманітні друковані матеріали, в тому числі ви дання, в окремих номерах яких опубліковані наклепницькі та антира- дянські матеріали» [1, ф. 1, оп. 25, спр. 1, арк. 166].
Усвідомлюючи «загрозу завоюванням соціалізму» з боку «чехосло вацьких ревізіоністів», вище політичне керівництво республіки прагнуло створити щільний заслін впливу демократичного руху у ЧССР на укра їнське суспільство. З метою припинення шляхів проникнення в Україну об'єктивної інформації про політичні процеси у Чехословаччині (партійні органи Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської об ластей вживали заходи для попередження розповсюдження газети «Нове життя», журналів «Дукля» та «Дружно вперед», які висвітлювали життя українців ЧССР, проблеми легалізації греко-католицької церкви на Пря- шівщині, знайомили читачів з ідеями лідерів «Празької весни» [1, ф. 1, оп. 25, спр. 1, арк. 166]. На прохання партійної еліти Західної України відділ пропаганди і агітації ЦК КПУ у травні 1968 р. звернувся до відділу пропаганди ЦК КПРС з пропозицією розглянути питання про доцільність обмеження надходження чехословацьких періодичних видань у масшта бах СРСР [1, ф. 1, оп. 25, спр. 1, арк. 101].
У контексті агітаційно-пропагандистської роботи на тлі подій у Чехо- словаччині важливу роль вище партійне керівництво України відводило також обміну між порідненими областями УРСР та ЧССР учасниками художньої самодіяльності, спортсменами, ветеранами Другої світової війни. По лінії Українського товариства дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами передбачалося регулярно направляти Культурному союзу українських трудящих ЧССР кінофільми, літературу, виставки про досягнення Радянського Союзу у галузі економіки та культури. У листі до ЦК КПРС від 17 червня 1968 р. П. Шелест просив дозволу створити у м. Овруч Житомирської області на громадських засадах музей Яна Налєпки (1912-1943 рр.) і бойової співдружності радянських та чехосло вацьких партизан у роки Другої світової війни [1, ф. 1, оп. 25, спр. 1, арк. 194].
Розробляючи програми візитів українських офіційних делегацій на рівні партійних, комсомольських органів до ЧССР, партійно-державний апарат республіки одночасно прагнув всілякими засобами звести нанівець неформальне спілкування між громадянами УРСР та Чехословаччини. У розпал «Празької весни» за обмеження туристичних поїздок до Чехо- словаччини послідовно виступав Закарпатський обком КПУ. На початку серпня 1968 р. згідно з розпорядженням Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було припинено обмін між радянськими та чехословацькими студентами [1, ф. 1, оп. 25, спр. 31, арк. 137].
«Празька весна» та ситуація на чехословацько-радянському кордоні були одними з головних тем доповідних записок першого секретаря ЦК КПУ до Москви упродовж 1968 року. Петром Шелестом було нала годжено систематичне інформування Кремля про політичні реформи
А. Дубчека і його соратників, які прагнули побудувати в Чехословаччині «соціалізм з людським обличчям». «Листи до ЦК КПРС про ситуацію у Чехословаччині» за підписом П. Шелеста містили в собі інформацію, отриману по каналам посольства СРСР в Празі, Комітету державної без пеки при Раді міністрів УРСР, партійно-державних установ, а також у ході неформальних зустрічей чехословацької та української політичних еліт.
За згоди Кремля Петро Шелест спільно з першим секретарем Закар патського обкому КПУ Юрієм Ільницьким на кордоні України зі Сло ваччиною налагодили регулярні рандеву з одним із вищих керівників КПЧ Василем Біляком. Українець за національністю (родом з Пряшів- щини) Василь Біляк у січні 1968 р. став першим секретарем ЦК Компартії Словаччини, а в квітні 1968 р. -- членом політбюро ЦК Компартії Чехо- словаччини. Реформаторські плани А. Дубчека ортодоксальний комуніст сприймав як загрозу втрати політичної монополії КПЧ. Василь Біляк разом з іншими партфункціонерами складав ядро консолідації неоста- ліністських консерваторів в апараті КПЧ. Він відрізнявся прорадянською орієнтацією та користувався приязню Леоніда Брежнєва. Генеральний секретар ЦК КПРС високо цінував позицію В. Біляка, так як на думку Леоніда Ілліча у партійного керівника Словаччини «відчувалася дійсно тривога за стан справ, за розвиток подій. Він наприклад говорив, що події розвиваються в такому напрямку, що це загрожує Комуністичній партії Чехословаччини і соціалістичним завоюванням, що підняли голову всі не комуністичні партії» [9, 1994. -- № 6. -- С. 14]. Василь Біляк охоче комунікував з високопосадовцями Української РСР щоб донести свій погляд на «Празьку весну» та заручитися підтримкою Києва та Москви. У свою чергу Кремль та радянські спецслужби прагнули за допомогою напрацьованих заздалегідь міжпартійних контактів отримувати і перепро- віряти різнопланову інформацію, яка стосувалася перебігу чехословацької кризи 1968 року.
У середині квітня 1968 р. перший секретар Закарпатського обкому Юрій Ільницький та голова КДБ при Раді міністрів УРСР Віталій Нікіт- ченко повідомили Петра Шелеста, що з ним бажають зустрітися партійні функціонери зі Словаччини В. Біляк та А. Костелянський. Сепаратні зустрічі з керівництвом Словаччини з санкції Леоніда Брежнєва відбулися через місяць під прикриттям святкування з нагоди передачі естафети дружби на кордоні з Чехословаччиною. Співробітник управління КДБ по Закарпатській області Йосип Леган, пригадував, як отримав вказівку від начальства виїхати на урядову дачу в карпатське село Кам'яниця Ужго родського району та організувати «приховане розміщення» і харчування керівників Словаччини. До гостьового будинку завчасно були доставлені апаратура для прихованого запису конфіденційних розмов, добірні про дукти харчування, відкомандировані шеф-кухар ресторану «Верховина», офіціанти з ресторану «Київ» і столової облвиконкому, лікар з санітарно- епідеміологічної станції. Утаємничена аудієнція П. Шелеста зі словаць кими партійними лідерами В. Біляком та першим секретарем Східносло- вацького крайкому КПЧ А. Косцелянським відбулася в Карпатах, в ніч з 23 на 24 травня 1968 року. Вранці перший секретар ЦК КПУ зустрівся зі словацькими гостями уже офіційно в приміщенні Закарпатського обкому партії. Після завершення урочистого мітингу на центральній площі Уж города Петро Шелест мав тривалу розмову по ВЧ з Леонідом Брежнєвим, у ході якої озвучив усі питання неофіційно-довірливого характеру, які прагнув донести В. Біляк генсеку ЦК КПРС. Переповів зміст приватної бесіди з Василем Біляком Петро Шелест в ході засідання політбюро ЦК КПРС 27 травня 1968 року, присвяченому підсумкам поїздки голови Ради міністрів СРСР М. Косигіна до Чехословаччини: «Якщо протягом місяця не буде наведений порядок в країні, то ми всі полетимо. Полетить і наш “апостол” [А. Дубчек -- О. Б1.]... нам разом, словакам і росіянам, оче видно, прийдеться ще раз звільняти Чехословаччину. Він просив, якщо буде складна ситуація, а він цього не виключає, щоб можливо було їх сім'ям переїхати до Ужгорода. що потрібно боротися за соціалістичну Чехословаччину... Я розмовляв багато з А. Дубчеком, кажу йому: “Саша (а сам плачу) вертайся в Братиславу. Не за те, ти взявся, Саша”» [6, с. 123].
Упродовж червня 1968 р, коли Кремль обирав між політичними та військовими методами розв'язання чехословацької кризи, Петро Шелест уважно стежив за фестивалем «Дні української культури в ЧСРР», опі кувався питаннями, пов'язаними з перевезенням військ на територію Чехословаччини, які були задіяні у спільних маневрах країн Організації Варшавського договору. Завітав до Мукачевого, щоб поспостерігати за танковими навчаннями потужного військового підрозділу поблизу кор дону зі Словаччиною та поспілкуватися з військовослужбовцями та ци вільним населення на тему «Празької весни» [8, с. 259].
У той самий час Компартія Чехословаччини готувалася до літніх кон ференцій та наступного з'їзду партії. В умовах нової політичної ситуації, наприкінці червня 1968 р. низка чехословацьких газет опублікувало мані фест «Дві тисячі слів звернені робітникам, селянам, службовцям, науков цям, митцям та всім іншим» за підписом шестидесяти інтелектуалів, в якому піддавався критиці стиль керівництва КПУ й містилися заклики підтримати реформаторське крило партії в боротьбі з консерваторами: «Компартія готується до з'їзду, який має обрати новий ЦК. Вимага тимемо, щоб він був кращий, ніж старий. <...> Треба вимагати відставки осіб, які зловживають своєю владою, завдали шкоди громадському майну, діяли нечесно і жорстоко. Треба придумувати способи змусити їх піти. Наприклад: публічна критика, резолюції, демонстрації, збір подарунків для них при виході на пенсію, демонстративні бригади праці, страйки, бойкот їх дверей. Однак треба відкинути грубі, незаконні і нечесні прийоми боротьби, тому що вони могли б використовувати їх для впливу на Олександра Дубчека» [11, s. 460-465].
Публікацію відозви було сприйнято в Москві як ідеологічну дивер сію. Серед найвищого партійного ареопагу вкотре розгорнулися палкі дискусії щодо доцільності військового втручання в чехословацькі справи, пред' явлення ультиматуму команді А. Дубчека за оприлюднення мані- фесту «2000 слів». 2 липня 1968 р. Петра Шелеста було запрошено на засідання політбюро ЦК КПРС, на якому планувалось заслухати інфор мацію посла СРСР С. Червоненка та головного редактора центральної газети ЦК КПРС «Правда» М. Зімяніна, які щойно повернулися з Чехо- словаччини. У своєму виступі посол СРСР в ЧССР Степан Червоненко доводив необхідність політико-дипломатичного тиску на керівництво Чехословаччини та запропонував зорієнтуватися на пошуку «здорових сил в КПЧ», які призупинять процес повзучої контрреволюції в країні. Розповідь Михайла Зімяніна стосувалась байдужості і небажання А. Дуб- чека вживати рішучі заходи щодо припинення діяльності опозиції [6, с. 151-153]. Заслухавши виступи С. Червоненка та М. Зімяніна, Політ бюро ЦК КПРС перейшло до обговорення форм і методів впливу на норовливу Прагу. Чи не найрадикальнішу позицію під час обміну думок зайняв Петро Шелест. Він зауважив, що сприятливий момент для ефек тивного втручання у чехословацькі справи був змарнований під час зуст річі керівників країн Організації Варшавського договору у Дрездені 23 березня 1968 р.: «Тоді ще в керівництві МЗС, КДБ та інших органів були здорові сили, і кадри ще не зазнали розкладання і контрреволюції не виступала так виразно, як вона виступає нині. Потрібно було Дубчека звільнити ще тоді». Шелест був єдиним з членів Політбюро ЦК КПРС, який назвав помилковим визначення ситуації, поданої послом СРСР в Чехословаччині як «складної, нестійкої». Шелест вважав, що «ситуація просто небезпечна для існування соціалізму, для існування партії» [6, с. 155]. Прихильник жорсткої лінії у зовнішній політиці СРСР перший сек ретар ЦК КПУ разом з іншими високо посадовцями радянської держави М. Підгорним, Ю. Андроповим, А. Пельше, В. Мжаванадзе, наполягав на подовженні перебування радянських військ у Чехословаччині, які в ос танній декаді червня 1968 р. брали участь у навчаннях держав-учасниць Варшавського договору на території центральноєвропейської країни [9, 1994. -- № 6. -- С. 14]1.
Чергові нападки Петра Шелеста на ідеали «Празької весни» прозву чали у його промові 17 липня 1968 р. на пленумі ЦК КПРС, присвяченому результатам зустрічі у Варшаві делегацій комуністичних та робітничих Зауважимо, що Петро Шелест у власному щоденнику стверджував протилежну думку, яку зафіксовано у робочих записах засідання політбюро ЦК КПРС від 2 липня 1968 р.: «5 липня (1968 р.) Залишати війська в Чехословаччині після маневрів неро-зумно, тим паче враховуючи їх незначну кількість. Та й праві елементи можуть використати проти нас перебування військ після маневрів» (Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». Спогади, щоденники, документи, матеріали. Упоряд.: В. Баран, О. Мандебура, Ю. Шаповал, Г. Юдинкова; за ред. Ю. Шаповала. -- К.: Генеза, 2004. -- С. 264). партій соціалістичних країн. Перший секретар ЦК КПУ вкотре наголосив на «серйозній правоопортуністичній небезпеці в братській комуністичній партії та наростанні антисоціалістичних, контрреволюційних сил в соціа лістичній Чехословаччині». Нищівної критики зазнали політичні лідери КПЧ: «... керівники Компартії Чехословаччини на словах визнають наяв ність серйозної небезпеки, в той самий час не ведуть з нею рішучої боротьби. Чому? Можливо вони такі безхребетні, м'якотілі ліберали? Нічого подібного! Дубчек, Черник та деякі інші керівники Компартії Чехословаччини ні перед ким не зупинялися в боротьбі проти так званих “консерваторів”, хоча вони ніякої загрози нікому не представляли». Прозвучали з вуст П. Шелеста нарікання на адресу ЦК КПЧ за зняття цензурних обмежень та втрату контролю над пресою, радіо, телеба ченням: «найсильніші важелі ідеологічного впливу знаходяться в руках опортуністичних і антисоціалістичних елементів, які активно викорис товують їх для політичного терору, обману робітничого класу, приду шенню здорових сил в партії». Петро Юхимович піддав осуду програмні документи «Празької весни». Так «Програма дій КПЧ» на переконання члена політбюро ЦК КПРС була «відступом від марксистсько-ленін ського розуміння керівної ролі партії», а маніфест «”2000 слів” -- мах рова контрреволюційна платформа, що закликає до анархії та зміни соціалістичного ладу». Наприкінці промови П. Шелест висловив упев неність, що «Радянський Союз і його друзі по Варшавському договору не дозволять контрреволюції розшматувати Комуністичну партію і народ Чехословаччини» [8, с. 791-796].
Підготовка вторгнення військ СРСР та країн-сателітів до Чехосло ваччини з метою зміни політичного керівництва країни та припинення суспільно-політичних реформ (операція «Дунай») у середині липня 1968 року перебувала в самому розпалі. Кремль потребував правового об ґрунтування застосування силових методів для ліквідації загрози виходу ЧССР з «соціалістичного табору» та військового союзу з СРСР. Формальним приводом для інтервенції мав стати лист «здорових сил» -- прорадянських членів Президії ЦК Компартії Чехословаччини, з про ханням ввести війська Варшавського договору. На тверде переконання Л. Брежнєва подібний лист-звернення мав підготувати член політбюро ЦК Компартії Чехословаччини, антиреформатор Василь Біляк. Генсек та радянські спецслужби вважали, що найбільш прийнятною кандидатурою для контакту і продуктивної розмови з В. Біляком щодо активізації його діяльності по збору підписів членів ЦК КПЧ під зверненням про допо могу Москви, є ніхто інший, як Петро Шелест.
20 липня 1968 р. Петру Шелесту передзвонив Леонід Брежнєв і нака зав негайно летіти до Угорщини для конспіративної зустрічі з Василем
Біляком на дачі керівника Угорської соціалістичної робітничої партії Яноша Кадара на озері Балатон. «Треба себе там поводити обережно, непомітно, щоб не привернути увагу інших чехословаків. При зустрічі з Василем -- дій самостійно, орієнтуйся на обстановку і настрій В. Біляка», -- надоумлював П. Шелеста Леонід Брежнєв. Опівдні з Москви до Києва вилетів спеціальний військово-транспортний літак, на якому перебували оперативні співробітники Комітету держбезпеки з апаратурою для при хованого запису. Прийнявши на борт П. Шелеста та його помічника
A. Пахаренка, літак надвечір вилетів з Бориспільського аеропорту. В Угорщині літак приземлився на летовищі Південної групи військ Радянської армії. Петра Шелеста зустрічали представники військово- територіального формування і повпред ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії. Пасажири спецрейсу полишили аеродром не на маши нах посольства СРСР, а на автомобілях наданих керівником Угорщини Яношом Кадаром, щоб не привертати зайвої уваги. Зустріч з Я. Кадаром відбулася у приміщенні ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії, на якій було обговорено усі нюанси поїздки Шелеста на Балатон для пере мовин з В. Біляком. «Розміститеся, -- давав конкретні поради П. Шелесту Я. Кадар, -- на моїй дачі: це буде добрим прикриттям. Ви мій гість. Що стосується зустрічі з Біляком, то ви повинні самі орієнтуватися. Він знає, що повинні прилетіти до Будапешта, і що ви повинні бути на Балатоні, але коли і де повинна відбутися зустріч, йому це невідомо. Все це по трібно організувати на місці після приїзду на Балатон» [8, с. 269].
Після протокольної зустрічі у кабінеті Я. Кадара та відвідин радян ського посольства Петро Юхимович проти ночі вирушив до найбільшого в Центральній Європі озера, розташованого на заході Угорщини. Зустріч П. Шелеста з В. Біляком відбулася у ніч на 21 липня 1968 р. за всіма правилами конспірації. Спочатку Шелест через свого зв'язкового (завіду вача відділу міжнародних відносин ЦК УСРП) непомітно повідомив
B. Біляка про час і місце для конфіденційної бесіди. Затим Біляк вислав свою людину у «розвідку» щоб розшукати у темряві першого секретаря ЦК КПУ. Зустрівшись на березі озера, Шелест умовив Біляка продовжити спілкування в приміщенні дачі Кадара. Розмова точилася з 23.00 до 5 години ранку, яку на магнітофонну плівку записали співробітники радянських органів державної безпеки. Наприкінці зустрічі П. Шелест зажадав від Біляка звернення групи «партійних і державних діячів» Чехо- словаччини до уряду СРСР і інших країн Варшавського договору «про надання інтернаціональної допомоги». «Ми даємо повну гарантію, що лист не буде оприлюднений, також і його автори», -- запевнив пар тійного керівника з Словаччини емісар Кремля. Попри певні вагання, В. Біляк таки погодився на пропозиції вищого партійного керівництва СРСР: «Ви зрозумійте нас, нам соромно: не зробивши нічого у своїй країні» [6, с. 180-181].
Після нетривалого відпочинку на Балатоні, Петро Шелест прибув до Будапешта, щоб поінформувати Я. Кадара про результати таємних пере мовин з В. Біляком, а потім вилетів до Москви. По прильоту Петро Юхи мович відразу вирушив на квартиру Леоніда Брежнєва на Кутузовському проспекті, так як генсек волів отримати важливу новину з перших вуст. Брежнєв уважно вислухав Шелеста, пригостив коньяком і подякував: «Ти Петро, справжній друг і товариш» [8, с. 270].
На засіданні Політбюро ЦК КПРС 22 липня 1968 р. було заслухано звіт П. Шелеста про його поїздку до Будапешта і на озеро Балатон та прийнято рішення про вивезення з Чехословаччини усіх радянських гро мадян (за винятком дипломатичного корпусу) під приводом начебто гонінь туристів з СРСР. Члени партійного ареопагу прийняли також ухвалу про можливу двосторонню зустріч з чехословацьким керівницт вом на їхній території. Голові КДБ СРСР Ю. Андропову та першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту було доручено опрацювати питання про місце проведення таких переговорів.
Після повернення до Києва, Шелест продовжив опікуватися «чехо словацькими справами». 23 липня 1968 р. він провів нараду із секре тарями ЦК КПУ, на якій було вирішено упродовж 2-3 днів здійснити вивезення з Чехословаччини співробітників республіканських відомств та установ, туристів та екскурсантів. У зв'язку з розпочатими у прикор донній зоні з Чехословаччиною військових навчань, Шелест вживав заходи для забезпечення населення товарами першої необхідності. Крім того, перший секретар ЦК КПУ особисто переймався відправкою 7 тисяч автомашин Прикарпатському та Одеському військовим округам, які за місяць до вторгнення до Чехословаччини терміново доукомплектовува лися за рахунок мобілізованих резервістів. Із завидною регулярністю П. Шелест (що два дня) доповідав у Москву про ситуацію на чехосло вацько-радянському кордоні, види й способи неформальної комунікації радянських військових з президентом ЧССР Л. Свободою, зміст розмов першого секретаря Закарпатського обкому КПУ Ю. Ільницького зі сло вацькими партфункціонерами [8, с. 273].
А тим часом Прага і Москва обговорювали конкретне місце пере говорів між чехословацькою і радянською делегацією. Оточенням А. Дуб- чека були запропоновані місто Кошице або населений пункт в Радян ському Союзі, який знаходився не так далеко від чехословацького кордону -- Київ або Львів. Згодом точкою зустрічі двох вищих партійних органів (Політбюро з радянської сторони і Президії ЦК КПЧ -- з чехо словацької) буде визначено прикордонне містечко і залізнична станція на південному сході Словаччини Чиєрна-над-Тисою. Вибір місця неподалік «радянських воріт» -- найзахіднішого міста Української РСР Чопа об стоював перший секретар Закарпатського обкому КПУ Юрій Ільницький. 24 липня 1968 р. на оглядини великої прикордонної вузлової станції через яку відбувалися основні транспортні перевезення між ЧССР та СРСР прибув Петро Шелест. У ході телефонної розмови 25 липня 1968 р. партійний керівник Української РСР та голова КДБ СРСР Ю. Андропов, остаточно зупинились на варіанті Чиєрна-над-Тисою. Вже наступного дня Петро Шелест прибув до Москви, щоб взяти участь у засідання політ- бюро ЦК КПРС. На розгляд вищого органу правлячої партії були пред ставлені повністю підготовлені документи для військової інвазії -- «Заява до радянського народу», «Декларація Президії ЦК КПЧ і Уряду Чехо словацької соціалістичної республіки», «Звернення до громадян ЧССР», «Звернення до Чехословацької Народної Армії». При обговоренні позиції радянського керівництва на майбутній зустрічі в Чиєрні-над-Тисою розгорілася палка полеміка. Тональність дискусії задав перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест: «Мені здається, що деякі питання не потрібно порушувати: суб'єктивізм, культ особи і таке інше. Для чого їх витя гувати, для чого їм давати можливість учепитися?». Думку П. Шелеста підтримав голова Президії Верховної ради СРСР М. Підгорний і роз критикував підготовлений відділом ЦК КПРС по зв'язкам із комуністич ними і робітничими партіями соціалістичних країн проект рішення за підсумками майбутньої наради: «Я переконаний, що в такому плані, в такому вигляді, як представлений матеріал, він не підходить... Потрібно наголосити на головних питаннях: над чим працює партія в області промисловості, сільського господарства, культури і т. д. Потрібно обов'язково сказати, над чим працює наша партія після ХХІІІ з'їзду КПРС, які ми маємо успіхи, що ми не такі слабаки, не таке вже село, не консерватори» [9, 1995. -- № 1. -- С. 37].
Радянсько-чехословацьким переговорам в Чиєрні-над-Тисою Політ- бюро ЦК КПРС приділяло велику увагу. За короткий період часу спів робітниками відділу ЦК КПРС по зв'язкам із комуністичними і робіт ничими партіями соціалістичних країн підготовлено багатосторінковий виступ Леоніда Брежнєва. Для обґрунтування промови керівника радян ської делегації тривалістю 2,5 години були залучені сотні різноманітних документів з грифами «Таємно», «особлива папка», «литер «К»» [4]. Доповідь з додатками складали пухкеньку теку в декілька сотень сто рінок. Інші учасники переговорів отримали «Пам'ятку для конфіден ційних бесід», в якій у стислій формі були викладені основні вимоги до керівників Чехословаччини: заборона політичних організацій, які висту пають з критикою соціалізму; забезпечення контролю КПЧ за засобами масової інформації; відновлення керівної ролі компартії в чехосло вацькому суспільстві; відставка представників реформаторського крила в лавах КПЧ. В інструкції для делегації ЦК КПРС зауважувалось: «Тільки проведення цих заходів не на словах, а на ділі дозволить нам -- соціалістичним країнам -- не вдаватися до крайніх заходів. У проти лежному випадку, і ми говоримо вам з усією відвертістю, у нас не залишається іншого виходу, як вдатися до крайніх заходів» [9, 1995. -- № 1. -- С. 37].
27 липня 1968 р. майже весь склад Політбюро ЦК КПРС вилетів на військовий аеродром Мукачевого. Далі автомобілями до залізничного вузла Чоп. У прикордонному місті члени делегації ЦК КПРС та технічний персонал розмістилися в поїзді по закріплених вагонах. Уранці 28 липня урядовий потяг вирушив на радянський прикордонний роз'їзд. Прикмет но, що керівник компартії України прибув на прикордонний полустанок Пост-Блок в окремому ешелоні (складався з трьох вагонів, в тому числі з вагоном-рестораном), який встав поряд з урядовим потягом з Москви. Дехто з апарату ЦК КПРС потрактував вчинок Петра Шелеста як прояв самостійності української частини делегації [4] Про курйози польового політичного побуту в ході переговорів в Чиєрні-над-Тисою йдеться і на сторінках щоденника П. Шелеста: «... 28 липня... виїхали на наш при-кордонний роз'їзд, розставили потяги, зробили відповідні розриви для пропуску поїздів у Чехословаччину. Організували зв'язок, охорону. Почали жити в польових умовах. Місце стояння трішки облагородили, проклали доріжки до вагонів, обладнали загальні місця. Людей з технічним персоналом, медициною, охороною набралося дуже багато. Усі почали виконувати свої обов'язки. Правда, були і такі, що почали з човнів лов риби в Тисі. Добре, що я у свій «склад» із трьох вагонів захопив вагон-ресторан з повним набором продуктів харчування: хоч підгодовуй москвичів» (Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». Спогади, щоденники, документи, матеріали. Упоряд.: В. Баран, О. Мандебура, Ю. Шаповал, Г. Юдинкова; за ред. Ю. Шаповала. -- К.: Генеза, 2004. -- С. 274).. Однак як член вищого партійного органу П. Шелест під час переговорів всіляко демонстрував єдність з ЦК КПРС і її зовнішньополітичною позицією.
У Кремлі розраховували, що перемови в Чиєрні-над-Тисою будуть тривати всього один день, тому розміщення радянської делегації було здійснено у спартанський спосіб -- у залізничних вагонах в необлаш- тованому місці, 800 метрах від прикордонної полоси, посеред плантацій тютюну. Проте переговори пішли не за сценарієм. 29 липня партійний потяг перетнув кордон. Зустріч двох «братніх» партій відбулася в малень кому клубі залізничної станції Чиєрні-над-Тисою. Спочатку з чотирьох- годинною промовою виступив Леонід Брежнєв. Він звинуватив провідних діячів «Празької весни» та чеських журналістів у потаканні західному імперіалізму. У відповідь Александр Дубчек у спокійному роз'ясню вальному тоні відкинув звинувачення і запросив до дискусії усіх членів чехословацької делегації. Промосковські сили в керівництві Чехосло- ваччини Василь Біляк, Алоіс Індра та інші консерватори неочіковано для радянської сторони не наважились виступити проти реформаторського крила в КПЧ. На захист політичних реформ А. Дубчека виступив пре зидент ЧССР Людвіг Свобода. Таким чином, запланованого Кремлем масованого тиску, який би призвів до зміни поглядів чехословацького керівництва не сталося. У ході полеміки намітився компроміс. Було вирішено продовжити дискусії наступного дня.
30 липня спецпотяг з радянською делегацією знову перетнув радян сько-чехословацький кордон. Складні перемовини у Чиєрні-над-Тисою поновилися. Найбільш наступально в ході дискусій вів себе Петро Ше лест. Його як керівника сусідньої з Чехословаччиною радянської рес публіки турбував вплив «Празької весни» на національний рух в Україні, відновлення прав, проживаючих в Словаччині української національної меншини, відродження на території Пряшівщини забороненої в СРСР Української греко-католицької церкви. Обурення у першого секретаря ЦК КПУ викликали непоодинокі випадки надходження через спільний кор дон у Закарпатську область ревізіоністської літератури та листівок. Невдоволення Петра Шелеста викликала кампанія у чехословацьких ЗМІ про зміни кордонів із Радянським Союзом і повернення Закарпаття Чехословаччині. Під час промови Петро Шелест процитував висловлення американського політолога Генрі Кіссенджера, про те, що ЧССР нібито повинна стати незагоєною раною Організації Варшавського договору і закликав чехословацьке керівництво про це пам'ятати і особливо голову Національного фронту Франтішека Крігеля, який займав найрадикальніші реформаторські погляди в ЦК КПЧ. Крігель не стримався і запитав: «А чому мені? І взагалі чому ви Шелест, весь час на мене дивитесь?». У залі клубу на мить запала мертва тиша. Слово взяв Дубчек і заявив, що промова Шелеста є образливою для президії КПЧ. Після інциденту пере говори у повному складі припинилися і далі продовжились між окремими членами делегацій [6, с. 194].
Секретар ЦК КПРС Михайло Суслов, який у той день перебрав на себе обов'язки голови радянської делегації внаслідок хвороби Л. Бреж нєва, порекомендував П. Шелесту вибачитись перед чехами і словаками за свій різкий виступ. Перший секретар ЦК КПУ категорично відмовився. Тоді М. Суслов запропонував іншу «форму примирення» -- увечері піти до чехословацької делегації на «кухоль пива». Налагодженню ділових міжпартійних стосунків сприяла й приватна розмова Дубчека з Брежнє вим, коли чехословацький лідер прийшов провідати хворого генсека в його салон-вагоні. Після вечері-«примирення» радянська делегація повер нулася на свою територію.
31липня нарада за участі двох вищих партійних органів КПРС і КПЧ у клубі залізничників чехословацької прикордонної станції Чиєрна-над- Тисою носила закритий характер. Результатом переговорів стало коротке комюніке, в якому містилися фраза про «колективну відповідальність у справі захисту соціалізму». Керівництво Чехословаччини запевнило ра дянську делегацію приборкати незалежні ЗМІ та підтвердило прихиль ність соціалістичному вибору [9, 1995. -- № 1. -- С. 38]. Сторони домо вилися не розривати стосунків і пообіцяли зустрітися на багатосто ронньому форумі в Братиславі.
Переговори в Чиєрні-над-Тисою відкрили шлях для Братиславської наради, покликаної колективно за участі інших соціалістичних закріпити досягнуті домовленості, які носили усний і недоговірний характер. Вище партійне керівництво СРСР було незадоволене підсумками зустрічі на радянсько-чехословацькому кордоні з високопоставленими партфунк- ціонерами ЧССР і тому не збавляло темпів у підготовці до інтервенції в центральноєвропейську країну. У питаннях застосування силових методів Кремль волів опиратися на довгоочікуваний лист-запрошення від «здо рових сил» Чехословаччини. У реалізації делікатної проблеми значна роль відводилася Петру Шелесту. 2 серпня 1968 р. напередодні зустрічі лідерів КПРС, Болгарської комуністичної партії, Польської об'єднаної робітничої партії, Соціалістичної єдиної партії Німеччини,Угорської соціалістичної робітничої партії та Комуністичної партії Чехословаччини у Братиславі пізно увечері Петро Шелест утаємничено зустрівся з Васи лем Біляком. Петро Юхимович нагадав партійному босу Словаччини, що від нього та його колег-однодумців політбюро ЦК КПРС чекає обіцяного листа. Василь Біляк запевнив, що не відмовляється від виконання свого зобов'язання, але просив почекати до наступного дня.
3 серпня 1968 р. у столиці Словаччини опівдні за московським часом відкрилося загальне пленарне засідання делегацій шести соціалістичних країн. Поза основної програми Братиславського форуму у стилі детектив ного роману о 20-тій годині в громадському туалеті Василь Біляк через співробітника КДБ передав Петру Шелесту конверт, в якому був довго очікуваний лист. У зверненні, яке стало формальним приводом для вве дення військ Варшавського договору в Чехословаччину, висловлювалась необхідність навести в країні порядок «усіма доступними способами». За першої нагоди Петро Шелест передав листа Леоніду Брежнєву. Генсек подякував і сказав: «Спасибі тобі, Петре, ми цього не забудемо» [8, с. 279].
Після завершення Братиславського форуму у першій декаді серпня 1968 року Петро Шелест виїхав до Криму на відпочинок. Проте провести відпустку біля Чорного моря йому не вдалося. Аналіз подій в Чехосло- ваччині, загроза розстановки сил в керівництві КПЧ не на користь опо зиційних до А. Дубчека кіл спонукав Л. Брежнєва, О. Косигіна, М. Сус лова, М. Підгорного, А. Пельше, Г. Воронова, П. Шелеста полишити пів денні дачі і прибути 16 серпня 1968 року до Москви. У Кремлі пізно увечері Політбюро ЦК КПРС затвердив послання генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва лідеру КПЧ А. Дубчеку, в якому містився перелік зобов'язань, не виконаних чехословацьким керівництвом після зустрічі в Чиєрні-над-Тисою. День по тому, на засіданні Політбюро ЦК КПРС під головуванням Л. Брежнєва розпочалося обговорення конкретних питань, які стосувались безпосередньо підготовки окупації Чехословаччини.
18 серпня 1968 р. у Кремлі відбулася екстрена зустріч глав п'яти держав Організації Варшавського договору за участі усіх члені Політбюро ЦК КПРС. Учасники зустрічі зійшлися на тому, що з боку КПРС та інших братніх партій вичерпані всі політичні засоби впливу на керівництво КПЧ, щоб спонукати його до відсічі «правим, антисоціалістичних силам».
19 серпня Петро Шелест з іншими членами Політбюро ЦК КПРС взяв участь в обговоренні деталей майбутньої військової операції, а потім відбув до Києва. У ніч проти 21 серпня 1968 року Петро Шелест зали шився на роботі, в будівлі ЦК Компартії України, щоб стежити за роз гортанням операції «Дунай», в ході якої об'єднані збройні сили Варшав ського договору вторглися на територію Чехословаччини.
Щоденникові записи Петра Шелеста останньої декади серпня 1968 року доводять, що керівник республіканської партійної організації про довжував тримати руку на пульсі «чехословацьких подій». З початком доби 21 серпня 1968 року перший секретар ЦК КПУ відстежував про сування радянських військ територією Чехословаччини, а упродовж дня вивчав реакцію міжнародної спільноти на військову акцію. Наступного дня після вторгнення Петро Шелест опікувався розміщенням на території Закарпаття таємно вивезених з ЧССР лідерів «Празької весни» А. Дуб чека, О. Черніка, Й. Смрковського, Б. Шимона та ін., а після того 25-27 серпня у Москві як член Політбюро ЦК КПРС, вів зі згаданими полі тичними заручниками переговори щодо формування нового керівного ор гану в Чехословаччині -- «Революційного робітничо-селянського уряду».
Водночас партійний бос приділяв значну увагу проведенню в Укра їнській РСР потужної політико-ідеологічної кампанії, завдання якої поля гало як найефективніше «використати партійно-господарський актив, досвідчених лекторів, політінформаторів і агітаторів для роз'яснення серед трудящих необхідності вжитих заходів для збереження соціаліс тичних завоювань в Чехословаччині». Масштабна інформаційно-пояс нювальна робота під егідою міськкомів, райкомів, обкомів Компартії
України розпочалася в перші години військової інвазії. У Кіровоградській області на 28 серпня 1968 р. на тему «чехословацької кризи» було проведено 1082 зібрань трудових колективів, 148 мітингів, 586 партійних зборів, у роботі яких взяло участь більше ніж 260 тис. осіб [1, ф. 1, оп. 25, спр. 5, арк. 42, 45]. У західних областях УРСР упродовж 23-26 серпня до роботи по роз'ясненню доцільності і своєчасності інтернаціональної допомоги чехословацькому народу було залучено 3 тис. лекторів-між- народників [1, ф. 1, оп. 25, спр. 5, арк. 42, 45].
Незважаючи на численні повідомлення засобів масової інформації про повну й безумовну підтримку введення військ з боку трудових ко лективів, окремих громадян вище політичне керівництво республіки зіткнулось з проблемою поширення панічних настроїв серед жителів України. Факт окупації Чехословаччини викликав у переважної частини українського соціуму занепокоєння та невпевненість у завтрашньому дні. Стривоженість населення Української РСР перш за все відобразилось у сфері торгівлі. Про панічні настрої серед населення наприкінці серпня- вересня 1968 р., які виражалися у скуповуванні товарів першої необхід ності інформували Петра Шелеста обласні комітети Компартії України. Факти посиленої закупівлі солі, гасу, сірників, взуття, цукру, швейних виробів спостерігалися в західних областях України. Ажіотаж на продо вольчому ринку спостерігався і в столичному регіоні. В інформаційному повідомленні Білоцерківського райкому Компартії України від 2 вересня 1968 р. відзначалося: «Окремі верстви населення піддалися паніці, особ ливо у зв'язку з проведенням бойової тривоги у Білоцерківському гарнізоні і часткової мобілізації військовозобов'язаних. Унаслідок цього в магазинах створилися великі черги за товарами першої необхідності і виникли труднощі із забезпеченням населення хлібом, макаронними ви робами, сіллю, милом та іншими товарами. Про ненормальне зростання попиту на продукти першої необхідності свідчать наступні дані, а саме: в період з 21 по 31 серпня в середньому щоденно продавалося: солі -- 17 тонн, а в звичайних умовах -- 2,5 тонни; мила -- відповідно 15 т і 200 кг; макаронних виробів -- до 6 т і 1 т; сірників -- 14 ящиків і 1 ящик; масла -- 1,8 т і 200 кг; хліба -- 27 т і 17 т; гасу -- 12-14 т і 5 т. Всього за період із 21 по 31 серпня продано: солі -- 173 т, мила господарського -- 147 т, макаронних виробів -- 66 т, сірників -- 146 ящиків по 3000 шт. коробок, цукру -- 125 т, масла тваринного -- 18,8 т, гасу -- 119 т» [5, с. 107]. Ліквідувати зростання попиту на деякі продукти першої необ хідності керівництву республіки вдалося лише в середині осені 1968 року.
Під час радянської інтервенції в Чехословаччину першому секретарю ЦК КПУ довелось зіштовхнутись із наростаючою хвилею протестних настроїв серед населення. Критичні висловлювання щодо втручання
Радянського Союзу у справи Чехословаччини лунали як у бік Кремля, так і на адресу Петра Шелеста, який виправдовував введення військ до цент ральноєвропейської країни. 21 серпня 1968 року коли радянські війська просувалися вглиб території ЧССР у приймальню ЦК КПУ зателефонував юнак, який назвався студентом Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і заявив: «Передайте тов. Шелесту, що ми не віримо в справедливість матеріалів, викладених у “Правді” з приводу Чехословач чини. Ми молодь країни, зробимо те, що зробила молодь Чехословач чини. Ми не згодні з тим, що наші війська вдерлися до Чехословаччини» [8, с. 285]. Інший непоштивий випад на адресу П. Шелеста стався у першій декаді вересня 1968 року, після зустрічі зі студентами та про фесорсько-викладацьким складом Київського університету, на якій зай шла мова про доцільність силової акції країн Варшавського договору в ЧССР. Як відзначив перший секретар ЦК КПУ у своєму щоденнику: «На другий день після зустрічі я отримав листа лайливого, образливого змісту на свою адресу. Чому я, мовляв, лізу до студентів, що я про Чехосло- ваччину говорив неправду, а по Союзу і республіці прикрасив стан справ. Тон записки був не лише зухвалий, але й образливий не тільки для мене особисто, але й для нашої системи. Мені було до болю прикро, неприємно -- я чимало часу знаходився під враженням цієї зухвалості. Записка була написана українською мовою, у віршованій формі. Підпис: “Студенти слухали тебе”» [8, с. 291].
Ідеї «Празької весни» не просто політизували суспільство, а й по служили дієвим чинником подальшого розвитку опозиційного руху в Україні. Документи радянських спецслужб свідчать, що саме у 1968 р., у порівнянні з минулими роками, простежувався процес зростання опози ційних настроїв населення України, який найбільше проявився у виго товленні та розповсюдженні антирадянських листівок, анонімних листів та надписів. Тривала широкомасштабна офіційна пропаганда, зусилля силових структур по нейтралізації вогнищ вільнодумства дещо приглу шили протестні настрої в Україні, пов'язані з жорсткою зовнішньою політикою КПРС. Нова хвиля протестів в республіці простежується на початку 1969 р., коли стало відомо про самоспалення 16 січня 1969 р. на площі Святого Вацлава у Празі чеського студента Яна Палаха. Збуренню громадської думки сприяв великий потік листів з Чехословаччини (за підрахунками КДБ при РМ УРСР, з 1 січня по 15 квітня 1969 р. з ЧССР на адресу приватних осіб України було направлено 58490 листів, з яких 614 містили ворожі висловлювання та антирадянські листівки [2, ф. 16, оп. 3 (1974), пор. 4, арк. 262 ].
...Подобные документы
Становлення тоталітарних режимів в країнах Східної Європи у 1943-1948 рр. Соціально-економічне положення у післявоєнний час. Політичне становище Чехословаччини після Другої світової війни. Основні етапи формування опозиції. Хід, наслідки "Празької весни".
курсовая работа [58,0 K], добавлен 19.09.2010Вивчення Петра Великого в розрізі поглядів сучасників і істориків. Порівняльний аналіз ходу і суті реформ Петра I на підставі досліджень і поглядів істориків. Вплив Петра на зовнішню політику держави, дослідження дебатів про суть російського абсолютизму.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 25.01.2011Загальна характеристика суспільно-політичних процесів першої половини 1991 року. Розгляд основних причин проголошення незалежності України. Аналіз початку державотворчих процесів, їх особливості. Особливості проведення республіканського референдуму.
презентация [6,1 M], добавлен 03.04.2013Реформація як загальноприйняте позначення суспільно-релігійного руху початку XVI століття, що охопив майже всю Європу. Знайомство з основними особливостями реформації і контрреформації в Англії, загальна характеристика причин, передумов і наслідків.
курсовая работа [96,6 K], добавлен 04.01.2014Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.
реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015Аналіз переговорів представників держав Антанти з українським національним урядом у 1917–1918 р., під час яких виявилися інтереси держав щодо УНР, їх ставлення до державності України. Аналогії між тогочасними процесами і "українською кризою" 2014-2015 рр.
статья [26,0 K], добавлен 11.09.2017Відставка Хрущова, розділ парт-організацій, заміна місцевих кадрів, що прийшли в хрущовський період. Політичний компроміс: відсталість і консерватизм. Брежнєвська конституція, криза "розвиненого соціалізму". Зміни в суспільному житті, наступники Брежнева.
дипломная работа [92,5 K], добавлен 06.02.2011Аналіз політично-адміністративних, податкових, військових, соціально-економічних реформ Петра І, їхніх причин й передумов, позитивних і негативних наслідків. Протекціонізм і меркантилізм у соціально-економічних реформах. Європеїзація російської культури.
дипломная работа [108,0 K], добавлен 06.11.2010Оцінка національного аспекту, культурної та церковної діяльності Петра Могили та його ставлення до інших віровизнань. Контакт українського народу з молдавським. Київський обласний собор 1640 року. Ідея церковної єдності в творчості Петра Могили.
научная работа [624,0 K], добавлен 15.07.2009Революційні події у Відні 1848 р., поштовх посиленню визвольних рухів, об’єднаних під скіпетром Габсбургів у Галичині та Буковині. Господарська криза Австрії у період наполеонівських воєн. Посилення національного руху серед українського населення.
реферат [24,3 K], добавлен 11.05.2011Порівняльна характеристика Росії з Європою напередодні петровських реформ та під час них - на початку XVIII століття. Аналіз ранньої діяльності Петра Великого, його військові реформи, адміністративні та економічні перетворення: спроба модернізації країни.
дипломная работа [6,3 M], добавлен 06.07.2012Изучение детских и юношеских лет царя Петра I. Характеристика его взаимоотношений с женой Софьей. Участие в государственных делах и правительство молодого Петра. Обзор предпосылок преобразований Петра. Эпоха "активного" царствования Петра и его реформ.
реферат [59,3 K], добавлен 05.10.2010Проведення реформ під час царювання Петра Першого у всіх областях державного життя країни. Посилення і зміцнення самодержавного апарату в центрі і на місцях, централізації управління. Побудова стрункої і гнучкої системи управлінського владного апарату.
реферат [18,8 K], добавлен 08.10.2009Петро Дорофійович Дорошенко був людиною, чиї життя та діяльність знайшли відображення в документах, хроніках і літописах, вкарбувалися в пам'ять народну. Серед інших політичних діячів тогочасної епохи він вирізнявся глибоким аналітичним розумом.
реферат [19,8 K], добавлен 08.06.2003Загострення соціальних суперечностей. Київська козаччина - наймасовіший селянський рух у першій половині XIX століття. Криза кріпосницьких відносин. Формування національної інтелігенції. Ставлення властей до музики й музикантів. Театральна інтелігенція.
реферат [24,7 K], добавлен 21.11.2011Формування Міхновським нової суспільно-політичної ідеології, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. Аналіз і особливості маловідомого конституційного проекту Української народної партії, що був розроблений на початку XX ст.
контрольная работа [20,7 K], добавлен 20.02.2011Короткий нарис життя, етапи особистісного та кар’єрного становлення Петра Столипіна як видатного російського суспільного та політичного діяча. Значення Столипіна в історії, сутність і зміст його реформ в аграрній сфері, оцінка отриманих результатів.
презентация [887,7 K], добавлен 03.12.2014Біографія Володимира Винниченка - першого письменника новітньої української прози, першого революціонера, першого прем’єр-міністра незалежної України. Життя після революції, еміграція. Повне відлучення від України. Літературна діяльність Винниченка.
реферат [24,6 K], добавлен 28.02.2010Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.
дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015Предпосылки петровских реформ. Реформы Петра I. Военная реформа. Cоциальные и экономические реформы. Административная реформа. Реформа в области культуры и быта. Церковная реформа. Итоги реформ. Преобразования Петра Великого, его роль в судьбе России.
реферат [27,7 K], добавлен 22.02.2005
