Петро Шелест і Чехословацька криза 1968 року

Прояви солідарності української молоді з ровесниками з Чехосло- ваччини, які жертовно захищали гасла «Празької весни» знайшли від гомін на сторінках щоденника Петра Шелеста: «Особиста трагедія сту дента Яна Палаха, який живцем себе спалив, набула політичного забарв лення. А це, у свою чергу, стало приводом до розпалювання анти- радянського психозу, і особливо серед молоді Чехословаччини, хвилею вдарило і по деякій частині нашої молоді» [8, с. 294].

Упродовж 1969 р. в Україні мала продовження серія арештів та судових процесів у зв'язку з протестами українських громадян проти вторгнення радянських військ у Чехословаччину. Від імені вигаданого товариства «Симоненкові друзі» [2, ф. 16, оп. 3 (1974), пор. 3, арк. 239, 243] поширював листівки з протестом проти агресії щодо Чехосло- ваччині, русифікації України редактор Черкаського обласного управління друку, колишній помічник першого секретаря обкому партії, росіянин за національністю Михайло Ліхцов [3, спр. 12239-ФПД, т. 1, арк. 189-190; т. 2, арк. 77]. Автора листівок радянським спецслужбам довго розшукувати не довелося. Прикрий випадок, коли один з відповідальних партійних працівників Черкащини виявився прихильником ліберальних реформ в Чехословаччині та незалежної України змусив Петра Шелеста розпоря дитися вжити каральних заходів до бунтівливого комуніста без будь- якого розголосу [8, с. 299]. Вироком Черкаського обласного суду від 15 жовтня 1969 р. М. Ліхцов був засуджений до 5 років виправно- трудових таборів суворого режиму [3, спр. 12239-ФПД, т. 1, арк. 189-190; т. 2, арк. 77].

Незважаючи на переслідування та репресії, широкий арсенал пропа гандистських засобів, придушити правлячому режиму громадський рух за відродження УГКЦ так і не вдалося. Публічні виступи української інте лігенції проти недоліків радянського ладу співзвучні чеському демокра тичному рухові будуть зведені нанівець правлячим режимом наприкінці 1960-х -- початку 1970-х рр. шляхом ідеологічних чисток наукових та творчих організацій і перманентних політичних репресій проти інако думців. Процес мирної та еволюційної трансформації радянського тота літаризму, розпочатий у ході «хрущовської відлиги» буде остаточно згорнуто на користь «епохи застою». Певна «заслуга» в інерції «відлиги», утвердженні ознак неосталінізму в Україні належить і Петру Шелесту.

В історичній літературі не вщухає інтерес щодо визначення сус пільно-політичного та ідеологічного підґрунтя поглядів Петра Шелеста на «Празьку весну». Побутує твердження, що Петро Шелест, формування світогляду якого відбувався у сталінські часи, вороже сприйняв появу плюралістичних думок у країні соціалістичного табору і тому був гаря чим прихильником жорсткої лінії у вирішенні «чехословацького питання» [10, с. 146]. Схильність Петра Шелеста до крайніх дій і заходів декотрі дослідники пояснюють тим, що Чехословаччина була важливим факто ром впливу на внутрішньополітичні процеси, що мали місце в Україн ській РСР [5, с. 70].

Тривають дискусії щодо визначення ролі Петра Шелеста в реалізації заходів із придушення спроб реформування комуністичного режиму в Чехословаччині. Насичені негативним ставленням до реформаторської політики КПЧ публічні висловлювання першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста на засіданнях політбюро ЦК КПРС, під час міжнародних переговорів безперечно мали вплив на процес ухвалення вищим партійно- державним керівництвом рішення про окупацію Чехословаччини. Нехту вання П. Шелестом принципу невтручання у внутрішні справи суверенної держави, на думку його сина Віталія, базувалось на переконанні батька, що «Чехословаччина входила в нашу [тобто «радянську» -- О.Б.] комунальну квартиру».

Прикметно, що у часи горбачовської «перебудови» Петро Шелест всіляко прагнув відмежуватися від колективного рішення вищого партій ного керівництва СРСР щодо вторгнення радянських військ у Чехосло- ваччину. У мемуарах та інтерв'ю він намагався довести, що саме нері шучість генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва призвела до втрати можливості мирним шляхом «відкоригувати» політико-правові перетворення в Чехословаччині в 1968 році. При цьому він всіляко під креслював про свою «політичну місію» у врегулюванні «чехословацької кризи». «Озброївши» політбюро ЦК КПРС реальним аргументом («запро шувальним листом»), який виправдовував радянську інтервенцію в Чехо- словаччину, Петро Шелест з плином часу цілком резонно став вважати себе одним з головних персонажів, причетних до найтрагічнішої події повоєнної епохи. Беручи участь в роботі політбюро ЦК КПРС, він активно впливав на формування рішення вищого політичного керівництва країни щодо збройного втручання у справи суверенної центрально європейської держави, докладав чимало зусиль для творення негативної громадської думки серед населення Української РСР стосовно ідей «Празької весни».

Джерела та література

1. Центральний державний архів громадських об'єднань України.

2. Галузевий державний архів Служби безпеки України.

3. Галузевий державний архів Служби безпеки України (м. Черкаси).

4. Александров В. Полевой политический быт. К 50-летию «Пражской весны» 1968 года (Из неопубликованного сборника рассказов «От вождем до бомжей» [Електронний ресурс] / В. Александров // Бельские просторы. -- 2018. -- № 7. -- Режим доступу: http://xn--80alMjhdcxhy5hl.xn--p1ai/content/polevoy-politicheskiy-byt

5. Дмитрук В.І. Україна не мовчала. Реакція українського суспільства на події 1968 року в Чехословаччині / В.І. Дмитрук. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2004. -- 314 с.

6. Латыш М.В. «Пражская весна» 1968 г. и реакция Кремля / М.В. Латиш. -- М., 1998. -- 381 с.

7. Овчаренко Ф.Д. Спогади / Ф.Д. Овчарннко. -- К.: Оріяни, 2000. -- 456 с.

8. Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». Спогади, щоденники, доку менти, матеріали / Шелест Петро; упоряд.: В. Баран, О. Мандебура, Ю. Шаповал, Г. Юдинкова; за ред. Ю. Шаповала. -- К.: Генеза, 2004. -- 808 с.

9. Пихоя Р.Г. Чехословакия, 1968 год. Взгляд из Москвы. По документам ЦК КПСС / Р.Г. Пихоя // Новая и новейшая история. -- 1994. -- № 6. -- С. 3-20; 1995. -- № 1. -- С. 34-48.

10. Чорний В.О. П.Ю. Шелест і події у Чехословаччині 1968 року / В.О. Чорний // Гілея: науковий вісник. -- Вип. 58 (№ 3). -- К., 2012. -- C. 144-148.

11. Z dejin ceskйho mysleni o literature 3. 1958-1969. Antologie k Dejinam ceskй literatury 1945-1989. -- Praha, 2003. -- 529 s.

References

1. Tsentral'nyi derzhavnyi arkhiv hromads'kykh ob'iednan' Ukrainy. [Central State Archives of Public Organization of Ukraine].

2. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy. [Secrotal state archive of the Security Service of Ukraine].

3. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy, Cherkasy. [Secrotal state archive of the Security Service of Ukraine, Cherkasy].

4. Aleksandrov, V. (2018). Polevoy politicheskiy byt. K 50-letiyu «Prazhskoy vesny» 1968 goda (Iz neopublikovannogo sbornika rasskazov «Ot vozhdem do bomzhey». Bel'skiye prostory -- Belsky open spaces, 7. Retrieved from: http://xn--80alhdjhdcxhy5hl.xn--p1ai/ content/polevoy-politicheskiy-byt [in Russian].

5. Dmytruk, V. I. (2004). Ukraina ne movchala. Reaktsiia ukrainskoho suspilstva na podii 1968 roku v Chekhoslovachchyni. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

6. Latysh, M. V. (1998). «Prazhskaya vesna» 1968 g. i reaktsiya Kremlya. Moskva. [in Russian].

7. Ovcharenko, F. D. (2000). Spohady. Kyiv: Oriiany. [in Ukrainian].

8. Shapoval, Yu. (Ed.). (2003). Petro Shelest: «Spravzhnii sud istorii shche poperedu». Spohady, shchodennyky, dokumenty, materialy. Kyiv: Heneza.

9. Pikhoya, R. G. (1994, 1995). Chekhoslovakiya, 1968 god. Vzglyad iz Moskvy. Po dokumentam TsK KPSS. Novaya i noveyshaya istoriya -- New and recent history, 1994, № 6, P. 3-20; 1995, № 1, P. 34-48. [in Russian].

10. Chornyi, V. O. (2012). P. Yu. Shelest i podiyi u Chekhoslovachchyni 1968 roku / V. O. Chornyy. Hileya: naukovyi visnyk. -- Gilea: scientific bulletin, 58 (№ 3), 144-148. [in Ukrainian].

11. (2003). Z dйjin ceskйho mysleni o literature 3. 1958-1969. Antologie k Dлjinвm ceskй literatury 1945-1989. Praha. [in Czech].

Размещено на Allbest.ru