Україна – назва держави гетьманів Війська Запорозького: політико-лінгвістична трансформація номену (1673-1686 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Україна - назва держави гетьманів Війська Запорозького: політико-лінгвістична трансформація номену (1673-1686 рр.)

The article offers a historical-linguistic and etymological study of one of the self-description of early modern Ukrainian state, which was created during the second half of the XVIIth century. Using the diachronic-semantic method, the problem of understanding of the terminological meaning of the name "Ukraine" as another name for the state, which, starting from 1648-1649, was headed by thhetmans of the Viis'ko Zaporoz'ke, Polish Crown, Principality ofMoldova, and Tsardom of Russia is revealed. The semantic constructions that appeared with the help of the word "Ukraine" during 1673-1866 in the official and semi-official discourse of the Viis'ko are studied. Chronologically, it covers a very interesting and integral historical period ^ from the . first years of Ivan Samoilovych's hetmanship in Left-Bank Ukraine and the last years of Hetman Petro Doroshenko's reign in Right-Bank Ukraine and ending with the Eternal Peace of1686 between Warsaw and Moscow.

Keywords: Ukraine, Viis'ko Zaporoz'ke, Motherland, the people, official documentation, Polish Crown, Ivan Samoilovych, Petro Doroshenko, Yurii Khmel'nyts'kyi. історичний лінгвістичний термінологічний

Ми вже неодноразово висвітлювали різні проблеми діахронно- семантичного наповнення офіційних понять Війська Запорозького, які мали у своїй основі мовну одиницю "Україна", а також тлумачили багато похідних від цього номену понятійних слів та словосполучень. Зазначимо, що у попередніх розвідках, які були опубліковані в науковому щорічнику "Україна в Центрально-Східній Європі" протягом 2015-2018 рр., розкривався історико-лінгвістичний матеріал, який хронологічно охоплював історичний період від кінця XV до середини XVII ст., а також від 1649 р. й до 1672 р.Чухліб Т. Поняття "Україна" та "Українний" в офіційному дискурсі Війська Запорозького: 1649-1659 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 15. Київ, 2015. C. 13-41; Його ж. Поняття "Україна", "Український", "Українська держава" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1659-1665 рр.) // Україна в Центрально- Східній Європі. Вип. 16. Київ, 2016. C. 13-46; Його ж. Поняття "Україна", "Український", "отчизна", "народ" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1666-1672 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 17. Київ, 2017. C. 41-79; Його ж. Назви "Україна" та "Українний" в офіційному тезаурусі держав Східної Європи та Малої Азії: діахронно-семантичний аналіз (1490-ті роки - середина XVII ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 18. Київ, 2018. C. 13-60.

Отже, у відписці воєводи московського гарнізону в Києві Г. Козловського говорилося, що 28 лютого 1673 р. житель м. Переяслава грек Павло Ростан приїхав до сотенного міста Баришівка і розповів, що "И Яков де Лизогуб говорил: ведомо им чинитца, что по указу Его Царского Пресветлого Величества, гетман Иван Самойлович с Войском Запорожским хочет переходить на ту сторону Днепра на Дорошенка и на них войною; да и та ведомость есть, что Великий Государь, Его Царское Пресветлое Величество, своею государскою особою будет на Украине..., конечно правда: Великий Государь, Его Царское Пресветлое Величество, в многочисленных своих государских силах на Украину будет. А слух носитца, что Царское Величество со всеми силами будет на Украину негде индь, толко на них свои Царского Величества рати прислати"Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммисиею (далі - Акты ЮЗР). Т. ХІ. Санкт-Петербург, 1879. С. 165-166.. У той же час житель Константинополя (Стамбула) купець-грек Леонтій Ходжи Ардан розповідав московським представникам, що "приехал он в малороссийские городы из Волоской земли из города Яс...; А что де великий государь изволит своею царского величества особою во многих своих государских силах на Украину итти, того он в Волоской земле не слыхал. А тое стороны Днепра черкасскими городами идучи, слышал"Там же. С. 178.. Власне, тут бачимо, що назва "Україна" одночасно вживалася як щодо Правобережжя, так і стосовно Лівобережжя. При цьому, номен "Україна" вживався в одному ряду з локалізаційним хоронімом "Волоська земля". Крім того, синонімічними політико-географічними маркерами виступають такі словосполучення, як "та сторона Дніпра", "малоросійські городи" та "черкаські городи".

У грамоті московського царя Олексія Михайловича до київського митрополита Йосифа Тукальського від 17 березня того ж року читаємо: "... Для чего между нас великим государем, нашим царским величеством, и братом нашим, великим государем, его королевским величеством, и в Андрусовском договоре постановлено Украине заднепрской стороны бытии под владением его королевского величества"Там же. С. 204.. Тут потрібно відзначити не тільки той промовистий факт, що назва "Україна" поступово входила до тогочасного міжнародного дискурсу, але й ту обставину, що якщо була "Україна задніпрської сторони", то мусила бути й "Україна незадніпрської сторони".

24 березня 1673 р. до Малоросійського приказу у Москві писарі внесли роздобутий московськими розвідниками текст Бучацького перемир'я між Варшавою та Стамбулом - "Статьи (в переводе) постановленные между Поляками и Турками и утвержденные 17 октября 1672 года". У перекладеному росіянами тексті відзначалося "[Ст.] 6. Украина в давных границах имеет быти при казаках;. 7. Белая Церковь и инные крепости, к Украине належащие, и таковы имеют быти отданы казакам; 8. Казаки, с Ханенком ныне будучие, имеют возврат волной к своим имениям на Украину (буде похотят)."Там же. С. 219.. Власне, ми вже неодноразово відзначали у своїх статтях про вживання номену "Україна" у текстах міжнародних договорів другої половини XVII ст.Чухліб Т. Поняття "Україна", "Українські козаки", "Український народ" в положеннях Андрусівського перемир'я та міжнародній офіційній документації 1667 року // Україна між Польщею та Росією / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 2016. С. 90-99.

У листі до московського царя від 6 квітня гетьман Війська Запорозького (лівобережного) Іван Самойлович писав: ".А Україну, що Дорошенко йому (турецькому султану. - Т.Ч.) піддав, туди ж королю його милості віддавав, і тою даниною грошовою, що мали йому дати не малою казною, дарував"Там же. С. 236. 14 квітня гетьман Дорошенко писав до турецького каймакама: "Через те дивіться, і дійшло б до віддачі Білої Церкви, від чого б і Київ і Україна задніпрська у великій небезпеці перебувати могла"Там же. С. 366.. 6 листопада в універсалі Івана Самойловича до московського царя зазначалося: "І королівська величність говорила: ось бачите, що я йду усіма військами моїми проти того неприятеля; для чого, як прийдете на Україну і в Запороги, розповідайте скрізь про наш подвиг"Там же. С. 322.

26 червня московський цар отримав листа від польського короля Міхала Корибута Вишневецького, в якому зазначалося: ". Зволила його царська величність через піддячого Прокопа Возниціна об'явити королівської величності послам поданий був зі сторони його царської величності спосіб відізвання Дорошенка від салтана турського, коли б його королівська величність з Україною, на тій стороні Дніпра будучею, під володіння його царській величності уступив...; По достоїнству його королівської величності посли при 4 статті Андрусівського договору стояли, в якій написано, що через перемирний час ніхто із них великих государів один другому государю в сторону України вступатись не має; .Тому що і його королівська величність право своє на Україні затримує, будучи в утриманні Білої Церкви, а паче коли ні в якому українському городі турських людей немає"Там же. С. 370. Там же. С. 290..

У листі польського полковника Я. Пива до московського князя Ю. Трубецького за 1673 р. писалося: "...Турський султан справді вже наближається з військами, і в Сороках переправляються турки на Україну"11. У листі представника великого литовського гетьмана М. Паца шляхтича С. Островського за листопад говорилося: "Краще було б, якби війська Вашої Королівської Величності першими йшли на Україну, для обійм козаків, яких довгий час не погамують. А як Серби почують, що військо Дунай переходить, самі постануть на Турків. Задля того через Україну хай ідуть війська, чому Турки і Татари налякаються"Там же. С. 298.. У листі молдавського господаря Шимона Петричейку до московського царя Олексія Михайловича від 31 грудня 1673 р. писалося: ".Потом обіщали им Волоские и Мульятнские земли весь народ в порабощение.; и чтоб поспешало войско вашего царского величества в сию казаческую Украину ("ын Окраина къзъчаскъ"), зане Дорошенко, наш сосед, держит крепко с турком"Исторические связи народов СССР и Румынии в XV - начале XVIII в.: Документы и материалы в трех томах. Т. ІІІ: 1673-1711. Москва, 1970. С. 15. Акты ЮЗР. Т. XI. С. 382..

7 березня 1674 р. великий коронний гетьман Речі Посполитої Я. Со- беський у листі до серадзького підчашого писав: "Царська Величність договором з нами учиненим, задоволення роблячи, не прибув під Хотин, війська свої тепер посунув і від Дніпра чинити буде, щоб Україну від Дорошенка і Турків відвести"14. Під час виборів нового короля Речі Посполитої весною того ж року польська шляхта звинувачувала литовську опозицію на чолі з К. Пацом у тому, що вони затягують вибори, а у цей час московський цар "відбирає усю Україну". На сеймі також виступив австрійський посол, який звернувся до польських послів з такими словами: "Адже Україна залишилася в ваших руках? - а почувши у відповідь, що Україна на чолі з гетьманом Війська Запорозького П. Дорошенком піддалася султанові, відповів - "Чого ж ви тоді сердитесь? Хай краще володіє нею (Україною) государ християнський і ваш союзник"Цит. за: Павлищев. Польская анархия при Яне Казимире и борьба за Украину. Т. 2. Санкт-Петербург, 1876. С. 45..

17 березня того ж року у так званих Переяславських статтях, які були укладені між гетьманом Війська Запорозького І. Самойловичем та московським царем Олексієм Михайловичем, зазначалося: "ст. 15. Коли військо царської величності вирушить проти неприятеля, і щоб вони в Українних городах в козацьких дворах не зупинялися..,"Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1830. Т. І. С. 968-977.. Козаки Семен Третяк і Самійло Савицький інформували у квітні 1674 р. гетьмана Самойловича з Немирова: ".Писали з паном полковником Кальницьким до меджибожського коменданта і полковників і ротмістрів, радячи їм щоб замість того, що зачинають, про приятельство Вельможності Вашої, Добродія Нашого, і усього Війська Запорозького раділи, і тим зручніше привлащали до своїх помочей народ наш український, для зустрічі спільного неприятеля християнського"Акты ЮЗР. Т. XI. С. 440.. Як бачимо, словосполучення "український народ", яке вперше було застосоване в офіційній переписці Війська Запорозького ще на початку 1660-х роківЧухліб Т. Поняття "Україна", "Український", "отчизна", "народ" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1666-1672 рр.). C. 41-79., з плином часу все більше починає вживатися у мовному тезаурусі козацької старшини.

У листі за 5 травня 1674 р. до гетьмана Самойловича від подільського полковника Михайла Зеленського з-під Ямполя читаємо: ".Гоголь, удався там через вимисел пана полковника Брацлавського, найняв коменданта в Могилеві у Собеського і віднімає рубіж України, отчизни нашої, по Мурахву ріку, умовляє мене, щоб я в заграничне воєводство Моги- лівське не вступав"Акты ЮЗР. Т. XI. С. 470.. 18 травня гетьман І. Самойлович повідомляв московського царя: "Коли ж поляки безпечно собі зачинають, набігають багатократно, то близько в Україну і розграничують ону з воєводством Подільським по Мурахву ріку"Там же. С. 469..

23 травня 1674 р. до полковника Андрія Дорошенка пише шляхтич Є. Преоровський та повідомляє його про вибори нового короля: ".Не сумніваюсь, що Україна від такої справи (королівської елекції) Речі Посполитої не опечалиться Відаю і те, що ясновельможний пан гетьман запорозький, брат рідний твоєї милості, дарма надіється про поміч, адже вже посли назначені до царської величності московського просити про те, кими правами і під яким покровом володіє Україною до якого ніколи не належала і не належить"Акты ЮЗР. Т. XI. С. 479. Исторические связи народов. Т. ІІІ. С. 17.. 10 березня того ж року московський цар у листі до молдавського господаря Ш. Петричейку писав: "... Указали Украину тое стороны Днепра усмирить и сов семи владеньями и землями вашими хотите быть под нашею великого государя самодержавною высокою рукою в подданстве" .

5 липня 1674 р. гетьман Самойлович відписував до московського царя: ".Полковник Лабунський, через лист свій, до Андрія Дорошенка писаний, обнадіює його нинішнього новообраного короля милістю і видуманими в омані України королівськими способами і скорою від військ ваших государських відсіччю"Акты ЮЗР. Т. XI. С. 532. Там же. С. 540.. 20 липня 1674 р. до гетьмана Війська Запорозького І. Самойловича знову звертається полковник Подільського полку Михайло Зеленський: ".А якщо ляшські війська наступлять, то договори з ними чинити, а на нас війну вс обернути і на всю обох сторін Дніпра Україну"2. 15 липня великий коронний гетьман Дмитро Виш- невецький інформує московського князя Ю. Трубецького з Варшави: ".Адже Україна є Корони Польської земля, і Дорошенко, не маючи ніякого права, не будучи ніяким удільним паном, не міг піддати турському султану чужої держави"Там же. С. 538.. Через декілька місяців, у серпні, росіянин О. Карандєєв, який перебував у Чигирині, повідомляв боярина Матвеєва: ".У турскова салтана страх и опаска великая послать на Украину людей своих"Там же. С. 570. Там же. С. 646. Там же. С. 621.. 26 серпня у грамоті московського царя наказувалося "боярину нашому и воєводам князю Ивану Андреевичу Хованскому с тем новгородцким и псковським полком итти на Украину ж, для того ж промислу над неприятели" .

31 липня 1674 р. гетьман І. Самойлович пише до царя з табору поблизу Чигирина: ". Домовившись через послів своїх з Ляхами почату війну і справді її з ними новина прийшла, з усіма своїми силами тур- ськими і татарськими сюди на Україну, саме під Київ, до Дорошенка на відсіч замислили йти" .

У серпні 1674 р. посланець гетьмана Самойловича до Запорозької Січі Іван Мазепа доповідав, що кошовий отаман Іван Сірко передав йому пункти угоди, за якими гетьман Петро Дорошенко хотів прийняти протекцію Корони Польської, серед них був і такий пункт: "3. Військам ляшським кварцяним ніколи в Україні не бути"Там же. С. 563.. Крім того, запорозькі розвідники переповіли, що "писав до Дорошенка резидент його, який у турського візира, щоб він про те не кручинився, що втратив Україну: не важко її назад повернути, тому що ми знаємо, що нема у вас в Україні Криту і Кам'янця-Подільського"Там же. С. 565..

Виснажений у боротьбі з Короною Польською, Московською державою та Лівобережним Гетьманатом П. Дорошенко у листі від 12 грудня 1674 р. прохав у нового польського короля, "аби її (Україну. - Т.Ч.) від згуби від чужих протекторів і від інших здавна на ту Україну бідну бажаючих помсти визволив і оборонив не наказними вождями, але сам особою своєю королівською, щоб ще українських обивателів знову як батько дітей приласкав... народу Руського і Війська Запорозького правах вольностях і свободах наших достатнім забезпеченням"Бібліотека Музею Чарторийських у Кракові (далі - БМЧ Краків), од. зб. 423, арк. 113; Wolinski J. Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej (1672-1676) // SMHW. T. X. Cz. 1. Warszawa, 1964. S. 245. БМЧ Краків, од. зб. 423, арк. 119; ТН, од. зб. 172, арк. 593..

В універсалі гетьмана П. Дорошенка від 13 грудня 1674 р. до "Панів сотників, отаманів, городовим з усім товариством, так теж військом і усім посполитим людям." Паволоцького і Білоцерківського полків говорилося, що король Речі Посполитої "ніколи на Україну з військами коронними] війною не мав приходити, але звиклими трактатами і добрим способом мав про те дбати, аби з нами погодився зараз, коли військо усе турецьке і хана вже з землі нашої виправили." .

У лютому 1675 р., після того, як в Україні й Польщі поширилася чутка (вона виявилася неправдивою) про смерть гетьмана Війська Запорозького Петра Дорошенка, король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський видав універсал, в якому виклав власне бачення причин занепаду Правобережжя: "Мушу признати, що то труп обридливий, а не Україна, бо певно не така, яку від предків своїх взяли. Хто ж на ній вимер, якщо не народ Руський? Що попалили, якщо не міста славні? Що димом пішло, якщо не церкви і доми Божі? Чиї гроби і могили, якщо не батьків або дітей Ваших, за ніщо погублених? Чия залишилась пустиня, якщо не запроторених, як бидло, в неволю душ християнських?.."Архів Головний Актів давніх у Варшаві (далі - АГАД Варшава), ф. "Архів Замойських", од. зб. 3036, арк. 277-278; Wolinski J. Kral Jan III a sprawa Ukrainy 16741675. Warszawa, 1934. S. 19; Wojcik Z. Rzeczpospolita wobec Turcji i Rosji 1674-1679. Wroclaw, 1976. S. 29. Исторические святи народов. Т. ІІІ. С. 33, 35.. Тому король закликав жителів України повернутися під протекцію Речі Посполитої та обіцяв забути про їхню попередню "зраду".

Грамота московського царя Олексія Михайловича до молдавського і валашського господарів Ш. Петричейка і К. Щербана від 13 серпня

1675 р. засвідчувала: "...И собрания войск его королевского величества перенимает, которых с Украины (рум.: ".din orasele Ucrainene") из городов на защищение Львова и руских краев его королевское величество не привели" .

А в універсалі І. Самойловича до старшини та жителів Чигиринського полку від 6 листопада 1675 р. читаємо: ".Склонився царській величності і християнської з нами згоди и єдинства, оставивши чиниті між народом українським з Військом Запорозьким смуту і різність"Акты ЮЗР. Санкт-Петербург, 1882. Т. ХІІ. С. 312; Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Упор. І. Бутич, В. Расенко. Київ, 2004. С. 696..

У листі від 18 вересня 1676 р. до охотницького полковника Іллі Новицького лівобережний гетьман І. Самойлович писав: "...Богу від усіх нехай буде благодаріння, понєваж отчизну нашу розторгнену Україну привів під єдиного монарха і регімент (управління гетьмана. - Т.Ч.) у з'єднання"Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою коммисиею. Санкт-Петербург, 1853. Т. V. С. 140.. У дипломатичній інструкції послам Війська Запорозького до Москви Семену Кульженку та Івану Скоропадському, яка була підписана гетьманом Самойловичем 25 жовтня того ж року, зазначалося: ".совокупити обох сторін Дніпра Україну; начебто по усій Україні смута і бунти.; до тих місць Ляхи до України не мали справи"Акты ЮЗР. Т. ХІІ. С. 772, 776..

Як уже відзначалося, номен "Україна" було визнано на міжнародному рівні як назву держави гетьманів Війська Запорозького. Напередодні укладення Журавненського перемир'я з Османською імперією, у жовтні

1676 р. Ян ІІІ Собеський писав: "Інакше тоді не могли, як до мирної угоди приступити. Якої такі пункти: України нам велику частину відступають Турки..."Цит. за: Kluczycki F. Zorawinska R. 1676. Krakow, 1876. S. 27.. У положенні Журавненського миру 16 жовтня 1676 р. між Річчю Посполитою та Османською імперією було записано: "Пункт 2. .Що стосується України залишеної Порті Р[і]чч[ю]

П[осполи]тою у володіння більшої частини України: тобто Біла Церква, Кальник, Паволоч, Немирів та інші території; Порта зараз мала ту частку, а та на якій мав Дорошенко."Ibid. Акты ЮЗР. Т. ХІІ. С. 865..

У матеріалах Генерального суду лівобережного Війська Запорозького від 9 листопада 1676 р. відзначалося: ".может отец Симеон яко первоначальник о всех обьявити, с которыми имели предательно всех непостоянство плохих людей и украинных возмутив, не токмо чести моей, о которой уже зле возглашали лишити, но яко Ной радетельне тщищеся здравии моем и ищущи смерти, всю Малоросийськую Украину до вредительного замешания и невинного кровопролития привести усердствовали" .

13 грудня 1676 р. посли Війська Запорозького Василь Скоропадський і Борис Моршевський від імені гетьмана Самойловича розповідали у Малоросійському приказі в Москві: ".А королівська величність тур- ському султану уступив Кам'янець Подільський і всю Україну, якою володів Дорошенко; а турський султан, чого йому Боже не поможи, обіцяв йому Україну, малоросійські городи під свою бусурманську (руку) взяв, віддати королівській величності; .Хан кримський пішов в Крим з усім і ніде у Польщі і на Україні орди немає. Королівська величність на Україну прислав Гоголя з козаками і стали біля Дніпра по містечкам: в Брагині, в Димері, в Чорногородці і в інших містечках, для живності"Там же. С. 830-831. Там же. С. 834.. 16 грудня у царській грамоті до гетьмана І. Самойловича говорилося: ". а Запорожцы, именно Сирко со всею старшиною своею, тотчас бы то послыша, розславили по всей Украине меж войсковыми людьми и посполитым народом" .

У листі кошового отамана І. Сірка до гетьмана І. Самойловича від 7 січня 1677 р. читаємо: ".І що за сміливістю славних жителів отчизни нашої України, [Ляхи] під свою область нас Українців не підгорнули, тим вони нині до своїх власних Турок і Татар примирили, віддав їм не тільки Україну, але і цей корінь славного Війська Запорозького в Запорожжі, на яке ще і вину кладуть, начебто бажаючи їх розорення, [що] з ордою змирилися"Акты ЮЗР. Санкт-Петербург, 1884. Т. ХІІІ. С. 1.. У приписці до цього листа І. Сірко писав, що "мають з тією ордо два солтани на Україну, сиріч під ближні городи, в полк Полтавський і в Лубенський ударити"Там же. С. 3.. Даний лист був написаний у Коші Запорозької Січі, який на той час знаходився на мисі Чортомлик, і, як бачимо, кошовий отаман називав себе, а також запорозьких козаків разом з "усіма жителями нашої України", не інакше як "українцями".

15 січня 1677 р. гетьман І. Самойлович пише листа до московського царя, де скаржиться на старшинську опозицію, яка не тільки хотіла його "з уряду зсадити", але "що більше, і всю Малу Росію Україну, яка нині, промислом Божим і щастям нашим государським в бажаній уже квітне єдності, до шкідницького сум'яття і Військо Запорозьке в різності у той час перебуваючи і весь народ Малоросійський до більшого кровопролиття прилучити хотіли; ...за давнім нашим звичаєм військовим, для зустрічі зі мною і для поновлення і затвердження належного утримання цілості Малої Росії України будівлі ("строения"); ... геть з України з жінками і з дітьми і з животи в яку небудь державу за границю виїхати"Там же. С. 5, 7, 8..

6 лютого 1677 р. у черговому посланні до московського царя Федора Олексійовича гетьман І. Самойлович писав з Батурина (мовою оригіналу): ".Токмо с древние их ляцкие стороны противо нас Войска Запорожского и народа нашего малоросийского украинского злобной ненависти, котору не ныне пред себя взяв как до сего времени накакова добра нам никогда не мыслили, но паче всегда на то умышляли, как бы нас Войско Запорожское и святое православие искоренити и в ни во что обратити (а не токмо зде в Украине, но и в Литве и по Белой Руси на поругание всему нашему малоросийскому народу церкви Божии православные униатам гонити и к унии насилством принуждати и привращати поволили).; давно совершенно всю тое стороны Украину, не имея в руках своих Турком при принужденных. к поко договорах, кроме сей стороны.; на сю сторону Днепра целости здоровья своего, приехал в Белу Церковь и тогда сей нынешней комендант белоцерковский безвинно толь знатного на Украине человека, особого своего некоего отмщения доса- дительства, с сего света погубил."Там же. С. 19-20.. Крім того, 6 лютого посол лівобережного Війська Запорозького до московського царя І. Мазепа розповідав у Малоросійському приказі: "На сей и на той сторонах Днепра, милости Божии и великого государя праведными молитвами и счастием, дал Бог, все смирно.; Карпа Мокреева, бывшего писаря войскового при Многогрешном, из Украины с женами и с детьми и с животы выслать вон.; Гоголь отзываясь с королевские стороны полского казацким гетманом, стоит на Полесье близко Киева и присылает в Украину на сю сторону Днепра прелесные свои листы, устрашивая войски королевского величества и турского салтана приходом под Киев и на всю Украину, и постерегая того, чтоб в Украине от того какова смятения не возросло, сам гетман к Москве не поехал;... Корунные войска нашли на становище в горные воеводства, а литовские войска стоят на границе близко Украины к Стародубскому и Черниговскому полкам, а для чего, того не ведает"47.

17 лютого французький резидент у Польщі повідомляв свого короля Людовіка ХІУ: "Довідуємося про затягнення на Україні... 600 козаків з двох зреформованих полків. Козакам тим виплачено плату на 2 місяці вперед: торгувати не можна, турки з свого боку затяги роблять і 1 000 солдат з України затягнули"48. Наприкінці лютого - на початку березня 1677 р. у Батурині відбулися переговори гетьмана І. Самойловича з московським послом Семеном Алмазовим, під час яких, зокрема, йшлося про те, "що Чигирин Україні город потрібний і від Криму захист і неприятелю усілякому страх.; турський султан і кримський хан з усіма своїми поганськими силами по весні хочуть йти на Україну"49.

6 березня 1677 р. гетьман Іван Самойлович писав до Москви: ".За что покорное Вашему Царскому Пресветлому Величеству со всем Войском Запорожским и народом украинским малоросийским воздавая благодарение.; понеже я со всем Войском Запорожским и народом обосто- ронним целое Украины пребываю.; неложно удерживаю и обнадеживаю, шатающихся с Украины по сторонам [Днепра] к себе привлекаю"50. А ось яку назву мала дипломатична інструкція, яка була надана посольству на чолі з генеральним суддею Іваном Домонтовичем до Московського царства: "Інструкція до Великого Государя нашого, до Його Царської Величності, від мене гетьмана Івана Самойловича, гетьмана Війська Його Царської Пресвітлої Величності Запорозького, і усієї військової Генеральної Старшини, іменем усіх Полковників, Сотників, Осавулів, Отаманів і меншого Війська Запорозького, городового товариства і поспольства Народу Українського, в потрібних справах його ж Великого Государя і наших військових, послам нашим, особам військовим генеральним, Івану Домонтовичу судді, Саві Прокоповичу писарю, дана в Батурині, 1677 року, березня в 6 день"51. У ній спочатку зазначалося, що посли мають звертатися до царя "Від мене Гетьмана і від всього Війська Запорозького і народу посполитого Українського", а потім серед іншого зауважувалося, що "через різні замішання Українські пороспали" гармати в Чигирині". Крім того, як відзначалося в "Інструкції", "салтан, невдовзі по весні має прийти обов'язково з усіма своїми бусурманськими силами війною в Україну: адже з Поляками насправді уже вічний мир Там же. С. 23-24. Acta Historica res gestas Poloniae. Vol. III. T. 1. Krakow, 1879. S. 353. Акты ЮЗР. Т. ХІІІ. С. 29. Там же. С. 33, 35. Там же. С. 37. учинили"Там же. С. 38-39. Там же. С. 39.. У другому пункті цього розлогого документа говорилося: "2. Також і з цеї сторони Військо правління мого, які б послали туди для оборони, особливо тих полків подніпрських, Лубенського, Миргородського, Гадяцького і Полтавського, козаки Українські, які поблизу Чигирина і Запорожжя знаходяться, не тільки не встигли б підти..., а інші до Поляків йшли з України, а інші до Турків і в інші в які держави сторонні"53. Особливо на цих переговорах відзначалася роль міста Чигирина: ".Могла б та фортеця в цілості на славу Його Великого Государя в Україні тим образом затриматися, і всю Україну, а особливо сю сторону, від небезпеки оборонити.; А не затримав би тієї чигиринської кріпості, розсудя усі небезпеки воїнські, переживаємо, щоб той лукавий поганець, прийшов у ту там Україну і сторону, не похотів на сю сторону Дніпра з усіма силами, не займаючи Києва, переправитися, від якого було б недобре, позбав Боже не тільки Україні Малій Росії, але і Великій в той час, чого не бажаємо щоб було"Там же. С. 41-42.. Генеральний суддя Іван Домонтович також мав говорити цареві "при словесній розмові" про те, що "було б, сохрани Боже, де на Україні бунти які і заворушення учинилися, чого собі ніколи не бажаємо"Там же..

15 березня 1677 р. гетьман Іван Самойлович пише листа до московського царя, в якому знову неодноразово вживає слово "Україна": ".Як весна покажеться, той же час сюди в Україну по отчину Вашу Великого Государя Нашого, Вашої Пресвітлої Величності, під Київ і і під Чигирин [прийдуть бусурманські сили]; .і наперед з ордами і з частиною турського війська в Україну послати має [Юрія Хмельницького]; щоб Хмельниченко наближався в Україну, грошовою дачею і різними всякими мірами Військо Запорозьке до себе переманював"Там же. С. 49. Там же. С. 57.. Також 15 березня того ж року московський піддячий Б. Парфеньєв повідомляв про пересилку колишнього гетьмана П. Дорошенка до Москви й писав, що той "не для чего иного и детей своих держит он на Москве, токмо что для своей верности; и если что учинитца в Украине, от чего Боже да сохрани, зло какое на него возрастет" .

5 квітня 1677 р. Юрій Хмельницький видав універсал до Запорозької Січі, який підписав як "Князь Малоросійський Український, вождь Війська Запорозького". Про це засвідчував кошовий отаман Іван Сірко, який також описав печатку на цьому важливому документі: "У подлин- ного листа печать величиною с полтора ефимка. В кругу напечатано человек на коне с распростерто рукою; в руке булава; на голове у него корона, пред ним, выше головы лошадиной, яблоко с крестом. У лошади во лбу перье. Возле конного человека, у стремени, пешей человек с мушкетом. Кругом печати написаны слова: Печать княжества Малоросийской Украины"5.

Узагальнюючи цей локалізаційний "підтитул", саме "князем Українським" Ю. Хмельницького називає Патрік Гордон. У описі ситуації навколо отримання листа сина Богдана Хмельницького під час османської облоги Чигирина у 1677 р. шотландець на московській службі свідчив: "Подписано оно было: Георг Гедеон Венжик Хмельницкий, князь Украинский"Акты ЮЗР. Т. ХІІІ. С. 108. Дневник генерала Патрика Гордона, веденный им во время его шведской и польской службы. Ч. 2: (1661-1684 гг.). Москва, 1892. С. 153..

Як відомо, лівобережний гетьман І. Самойлович закидав своєму візаві - Юрію Хмельницькому, що "високою честю" князівського титулу "приписали [турки] ему титло княжения Малыя России, оплаканныя отчизны нашея Украины... родитель его [Б. Хмельницкий], не угоняясь за честьми високими, токмо самым гетманом над Войском Запорожским был"Акты ЮЗР. Т. ХІІІ. С. 109-110.. Цікаво, що генеральний сейм Речі Посполитої 1677 р. надав інструкцію послу до Османської імперії Я. Гнінському, в якій говорилося: "Якщо цілої України не доб'ється, то хоч від Трахтемирова до Рашкова. Щоб лінія з Києвом за королем залишилася."АГАД Варшава, ф. "Архів Коронний Варшавський", відділ Турецький, № 77/470.. Крім того, на тогорічному сеймі Речі Посполитої було ухвалено спеціальну постанову "Консервація Війська Запорозького", де писалося, що "запорозьким козакам. Ухвалами Сейму нинішнього постановлено певні місця для осідання і проживання в Україні назначити і виділити"Volumina legum. Przedzuk zbioru praw staraniem XX pijarow... Petersburg, 1859. T. V. S. 224. Польською: "Uchwaly Sejmu teraznieyszego postanawiamy, mieysca pewne w Ukrainie dla osiadania y mieszkania naznaczyc y wydzielic"..

Чернігівський єпископ Лазар Баранович 22 березня 1677 р. писав до московського думного дяка Л. Іванова, що ніжинський протопоп Симеон Адамович "Івану Самойловичу, гетьману Війська Його Царської Величності Запорозького, зрадником був, на здоров'я його наступав і інших до замішання українського народу до бунтів і неспокою побуждав"Там же. С. 66.. Наприкінці березня у Москві перебували посли гетьмана І. Самойловича, які привезли туди колишнього гетьмана Петра Дорошенка, де він постав перед царем Федором Олексійовичем. Згідно з указом останнього, думний дяк звернувся до колишнього гетьмана з обвинувачувальною промовою, в якій були і такі слова: "...И указал тебе, до своего Великого Государя, Его Царского Величества указу біть при своїй Великого Государя, Его Царского Величества милости на Москве для способов воинских против неприятельського наступления турского салтана и крымского хана на Украину"6*4. На переговорах з представниками московського царя посли лівобережного Війська Запорозького Іван Домонтович і Сава Прокопович говорили: ".Послати свою царської величності грамоту до кошового отамана до Івана Сірка, і його б Сірка обнадіювати, що царська величність визволяє всю Україну від наступу неприятельського"Там же. С. 72. Там же. С. 183..

Номен "Україна" та поняття "народ" вживалися у грамоті московського царя Федора Олексійовича від 29 березня 1677 р. на ім'я гетьмана І. Самойловича: ". И тебе Нашего Царского Величества подданого, обох сторон Днепра гетмана Ивана Самойловича, и все Войско Запорожское и весь малоросийский народ и Украину... от неприятелей Нашего Царского Величества многими ратными людьми защищаем"Там же. С. 86.. В іншій царській грамоті від 12 квітня того ж року йшлося не тільки про "Україну", але й про "українний народ" та "українні городи": "Хмелницкого турской салтан князем своим бусурманским и гетманом учинив, передом с войсками своими в Украину прямо под Чигирин послал;. И на свидетельство того список с листа Хмелницкого, в Украинные городы писанного.; знак лукавого вымыслу бусурманского, чтоб чрез Хмел- ниченка принимать к себе Украинной народ и до конца выгубить"Там же. С. 95-96.. Як бачимо, у царській грамоті вживалися в одному випадку етнонімічна назва "малоросійський народ", а в іншому - "український народ", що маркували жителів Війська Запорозького і були синонімічними словосполученнями.

Наприкінці квітня - у травні 1677 р. на переговорах послів І. Самойловича з представниками Московської держави стосовно долі колишнього гетьмана Правобережної України П. Дорошенка говорилося: ".Що вільно йому на Україні, де захоче, тихо, мирно і безпечно при усіх своїх пожитках жити, промишляв просити милості у великого государя, у його царської величності, в Україну паки на житло. І великий государ, його царська величність, указав йому гетьману говорити: Петро Дорошенко великому государ про взяття жінки своєї в Москві бив чолом постійно, для того йому на Україні бути для всякої підозри неподобає"68.

9 травня у листі гетьмана Івана Самойловича до кошового отамана Івана Сірка писалося: "... Приписали йому (Юрію Хмельницькому. - Т. Ч.) титул княжіння Малої Росії, оплаканої отчизни нашої України і хотіли його перед собою послати з військами під Чигирин, сподіваючись від тутейших українських жителів і від вас Війська Запорозького Низового.; як обіцяли, в Україну, але разом, як чули, з собою ведуть; для вірної нашої служби обороняти силами своїми обіцяє, про те треба мати міцну надію всякому з нас Війська Запорозького і в народі українському"69. У травні козацький розвідник Василь Новак, що знав турецьку мову і три тижні за наказом гетьмана І. Самойловича перебував у турецькому таборі, засвідчував: "Про Хмельниченка сказав, що безперечно розстрижений і з військами турськими буде, щоб його в Україні осадити і Український народ тим зручніше до себе через нього прилучити; і для того таке між Турками є прислів'я: вміємо ми возом зайців у полі ловити; ... і для того начебто вперед висланий [Євстафій Астаматій], щоб усі Українні городи той-мам сторони, в яких осадні люди польські живуть, забрав, за постановою польського [короля] з Турками на договорах, що Україні бути при турках"70. 13 травня того ж року у листі до царя гетьман Іван Самойлович знову чотири рази вживає слово "Україна"71.

У листі кошового отамана Запорозької Січі І. Сірка до гетьмана Війська Запорозького І. Самойловича від 29 червня говорилося: ".Ми тут на тому місці ніщо інше робимо, тільки воєнний промисел, і то не для чого іншого, тільки для охорони і цілості оплаканої отчизни нашої України.; Хмельницького спадкоємця місця гетьманського розуміння іменували князем над Україною і удільним князівством України прикрасити так, як і інші князівства.; чи начебто самі захотіли князю Хмельницькому Україну вручити [у] княжіння і у всіляку владу"72.

2 липня 1677 р. гетьман І. Самойлович пише, що під його правлінням перебувають "жителі, як єдиноутробна братія своя і сини єдиної матері нашої милої України; .тут знають ледве не всі українські жителі, що велику має казну." . У цьому ж посланні знову вживається словосполучення "Мала Росія Україна"74. Остання у даному контексті Там же. С. 189-190. Акты ЮЗР. Т. ХІІІ. С. 110-111. Там же. С. 124-125. Там же. С. 147-148. Там же. С. 167-168. Там же. С. 175. Там же. С. 176. виступає як синонімічна політична назва Війська Запорозького. 12 липня чигиринський полковник Григорій Карпенко написав листа до гетьмана І. Самойловича і приклав до нього покази перебіжчика з турецького табору - "липського татарина": "І то польський король Туркам і хану говорив же, що нині у нього королівство і багато городів і земель узяв у нього царська величність московська, а салтан турський узяв Кам'янець- Подільський і Україну всю по Дніпро"15. Також чигиринський полковник повідомляв гетьману, що "якщо великий государ укаже Калмиків послати на Україну, і Татарове де бій їх знають, і побачивши їх битися з ними не стануть, побіжать: а Туркам де робити буде нічого"16.

15 липня того ж року гетьман І. Самойлович у грамоті до московського царя знову вживає словосполучення "український народ": "...Вашої Царської Пресвітлої Величності іменем і всього Війська Запорозького, городового і народу спільного українського, вмовляю, яко помазаника Божого і монарха християнського і оборонителя краю Малоросійського"11. У липні до гетьмана пише архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель: "...Хмельниченко каже: так краще мені в неволі сидіти, чим у пустелі жити, тому що вся Україна розорена"18. 15 липня полтавський полковник Прокіп Левенець надіслав гетьману І. Самойловичу тексти свідчень колишніх українських полоняників, що втекли з Криму: "У Баки аги, ханова дворянина. такі між собо мали розмови: коли війська турські і хан кримський підуть з Хмельницьким на Україну землі Руські, і в той час городи Чигирин і Київ буде смиренством не обійдуть.; Про Хмельницького такі чутки в Криму, що просився у турецького султана з неволі на волю, обіцяючи йому без війни привернути Чигирин, Київ та Україну"19. 28 липня гетьман І. Самойлович писав до кошового отамана І. Сірка: ".І в отчизні нашій Україні багато до цього часу було нерозсудливих і легковажних людей, тоді не було в Україні бід на людей невинних від різних неприятелів.; Не чекали ми того від вас, як від братії своєї і синів єдиної матері нашої отчизни України, хапатися вам цього небезпечного обману"Там же. С. 200. Там же. С. 204. Там же. С. 208-209. В оригіналі: ".Вашего Царского Пресветлого Величества именем и всего Войска Запорожского, городового и народу обще украинского, умоляю, яко помазаника Божия и монарха християнського и оборонителя сего краю мало- росийского". ¹⁸ Там же. С. 210. ¹⁹ Там же. С. 213-214. Там же. С. 229..

Влітку 1677 р. відбулися переговори між гетьманом Самойловичем та представником московського царя Олександром Карандєєвим. Вони були записані "слово в слово" з розмовної мови гетьмана і московського посла: "...Олександр говорив в розмові гетьману: для чого він про відпуск на Україну Петра Дорошенка великому государю чолом бити хоче.? А Петро Дорошенко взятий до Москви ні для чого, тільки для тебе гетьмана і для цілого малоросійського народу, щоб він, будучи в Україні, зла ніякого не учинив.; І гетьман говорив: про Петра Дорошенка про відпуск на Україну він не бє чолом і не думає; .а в нинішній де справжній воєнний час Петру Дорошенку бути на Україну неможливо. А хоча де він Петро Дорошенко до нього гетьмана про взяття на Україну пише."Там же. С. 189-190..

11 серпня гетьман Самойлович писав до царя: ".Они удумали было измену вашему царскому пресветлому величеству учинить и меня света лишив, всю Украину ко вредителному смятению привесть; .похотели изнова каким ни есть образом во время нынешнее опасное нечто злое в Украину, как они обыкли, сослався с иными единомысленники, которые на той стороне Днепра обретаютца, всчать"Там же. С. 233. Бібліотека Музею князів Чарторийських у Кракові, Відділ рукописів, од. зб. 175. Польською: ".jako ipograniczu Ukrainy". Акты ЮЗР. Т. XIII. № 83. Стб. 323. С. 123.. Лист І. Самойловича до воєводи Руського воєводства С. Яблоновського від 19 жовтня того ж року засвідчував, що "Україна" мала "пограниччя": "..Неприятель бусурмани, який багато християнських душ згубив. як і на пограниччю України"8.

7 жовтня гетьман І. Самойлович говорив у Батурині з московським послом В. Тяпкіним: ".А естли де, от чего Боже сохрани, разоритца Чигирин, или неприятелю допустить завладеть, тогда де прежде разоренья, или отдаче неприятелем, сказать всем в Украине народом, что уж они великому государю, его царскому величеству, непотребны, для того и Чигирин отдали и разорили. А у них, во всем их казацком народе, всегда во устех то слово и намерение и дело: при ком Чигирин и Киев, при том и они все должни в вечном подданстве и в верности и в тишине жити" .

23 березня 1679 р. молдавський господар Георге Дука писав лист до московського царя Федора Олексійовича з пропозицією прийняти свого посла І. Білевича, а вже 5 травня того ж року останнього зустрічають у Посольському приказі Московської держави. Ось такий запис залишили в посольських книгах московські дяки: "Да и то-де Дуку воеводу понудило, что послал салтан турской к хану крымскому, чтоб он ево с царским величеством умирил и наказал ему просить Украины и Киева ("Ucraina si Kievu/)"Исторические связи народов. Т. ІІІ. С. 47. Бібліотека Національна у Варшаві, відділ мікрофільмів (далі - БН Варшава), м/ф № 123, арк. 270..

17 квітня король Речі Посполитої наказав своєму послу в Стамбулі Самуелю Процькому звернутися з протестом до султана Мегмеда IV, "щоб Хмельницький (Юрій), бажаючи України, старинних воєводств хай узурпує..., огнем і мечем не грозить" . 12 травня московський цар Федір Олексійович надсилає листа молдавському господарю Георге Дуці: "И салтан турский... прислал в наши царського величества Украинные городы везися свого с воском, и наши царського величества украинские войска имели с ними бой. А что он, салтан, в грамоте своей писал, имянуя Чигирин своим, и тебе то ведомо, что тою Украиною, которая зоветца Малою Россиею (".acea Ucraina, care se numeste Rusia Mica"), владеем мы., из древних лет пребывала та Украина под державою благочестивых государей"Исторические связи народов. Т. ІІІ. С. 52, 54..

В інструкції, наданій І. Білевичу 1 вересня 1679 р. для переговорів у Москві, господар Дука висловив своє бачення проблеми міжнародно- правового становища Українського гетьманату. "Україна, яка стала причиною усіх тих бід (війн між Польщею, Туреччиною і Росією), від правління того, якому випало тоді володіти нею (П. Дорошенку), і привів добровільно і піддався в підданство під велике царство турське, і прийняв бунчук і інші клейноди, і для того Україну нині Турське царство ніякими мірами покинути на може, тому що і поляки, які володіли дідично Україною, коли прийшли в договори з султаном між іншими договорами, коли дійшло до України (".a venit vorba de Ucraina"), була вона в підданстві під солтаном, залишили і поляки так, щоб під ними же була"Там же. С. 60., - відзначав він, згадуючи про те, що, згідно з Бучацьким договором 1672 р. і Журавненським перемир'ям 1676 р. між Польщею й Туреччиною, Правобережна Україна відійшла в управління П. Дорошенка під протекцією Порти. Далі висловлювалось побажання, щоб московський цар уклав договір з султаном і "про Україну ніяку біду ("докуку") не вчинив"Там же. Там же.. Г. Дука пропонував Федору Олексійовичу, щоб для "України" "вибрали виборну голову людину нарочиту, як ведеться від одного царства до іншого" .

Відомо, що король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський протягом 16791682 рр. неодноразово заявляв про те, що згідно з Бучацьким, Журав- ненським і Константинопольським (ратифікованими у 1678 р. в Стамбулі Журавненськими статтями) договорами Україна має належати козакам: "Турки хочуть не тільки Поділля, але і всю Україну; тому і ми повинні їх завжди тримати в рамках пактів Бучацьких, Журавницьких і останніх Константинопольських: Ukraina Cosacis cedat (Дослівно: "Україна козакам відійшла". виділення зроблене власноручно королем. - Т.Ч.), що й так може розумітися, при кому козаки, при тому і зостанеться Україна"91. Про це читаємо в його листах до великого литовського князя Міхаїла Радзивілла.

В інструкції королівському послу Яна ІІІ Собеського до Москви від 14 жовтня 1681 р. вказувалось, що "Україна козакам належати мала, через що на око видно, що бусурмани хочуть всі слов'янські народи завоювати, а потім і цілу Європу"АГАД Варшава, ф. "Архів дому Радзівілів", від. ІІІ, кн. 16, № 124. Там же, ф. "Архів Замойських", од. зб. 3053, арк. 297-298.. У цьому дипломатичному документі також наголошувалося: "... Донесли і те його царській величності же Господар Волоський є в Україні і поселився в Немирові... не так як в пактах є, так за короля Михайла, як теж і в свіжих Журавницьких в Стамбулі стверджених..., коли провінція козакам пактами обіцяна відпадає в інкорпорацію поганської Держави."Там само.. З цих слів стає зрозумілою та велика роль, яку відводив польський король правобережному Війську Запорозькому в східноєвропейському геополітичному просторі.

Наказний гетьман від імені молдавського господаря І. Драгинича восени 1681 р. писав до лівобережного полковника Л. Полуботка: ".маємо врученням від ясновельможного пана воєводи і господаря земель Молдавських і земель Українських. А то з найвищого дозволу самого цезаря Порти Отоманської, роздав полки на цьому боці Дніпра окрім київського українським достойним людям, які полковники від нас поставлені, щоб вільно призивали своїх полків людей на ті попелища, звідки вийшли і де родилися, . рівним чином і Губаренко полк Кор- сунський врученням має від господаря."Цит за: Чухліб Т. Козацький устрій Правобережної України (остання чверть XVII ст.). Київ, 1996. С. 74.. ".Скоро по відібранню володіння українськими землями відразу старанно почав прикладати сили, щоб спустошена Україна знову квітнула через поселення людей. яким то людям даю свободу на 15 років."Там само., - говорилося в його зверненні до канівського полковника Війська Запорозького І. Губаренка від 20 листопада того ж року.

У відповідь на закличні універсали Яна ІІІ Собеського, 10 травня 1682 р. вийшов гетьманський універсал І. Самойловича з Батурина до старшини Війська Запорозького, війтів і бурмистрів та "усього поспольства" про заборону переходити на "правий берег" Дніпра до польського короля: ":поляки... вигубили і спустошили тогобічну Україну Малоросійську, милу отчизну нашу"Акты ЗР. Т. V. Санкт-Петербург, 1855. С. 167.. Також гетьман звертався до старшини - переселенців з Правобережжя до Лівобережжя - із закликом не повертатися назад, аргументуючи це тим, що "самі з вас, задні люди, старинні українці, знають те добро, які біди, які утиски, які винищення від ляхів козакам робилися... Нехай кожному з вас буде перед очима, що давно від ляхів в Україні діялося, і що тепер ще на Волині і на інших містах братії нашій Русі діється."РГАДА,Ф.124: Малороссийские дела, оп.3, ед.хр.418, л. 1об.,3, 3об.,4об.,

6 об. Акты ЗР. Т. V. С. 171.. У відповіді на статті від польського короля до Війська Запорозького за 1682 р. І. Самойлович шість разів вживав слово "Україна", а у листі від 24 червня того ж року до полковника І. Но- вицького писав: "Щоб обіцяв щиро. за цілість отчизни нашої України застановляться" .

У королівському листі до білоцерківського коменданта Ернеста Оттона Раппе, який датовано 2 вереснем 1682 р., говориться: "У трактаті під Бучачем записано, що Україна козакам відійти має (самим, а не кому іншому), що умисне підтвердили під Журавном, як і в Константино- полі"АГАД Варшава, ф. "Архів Замойських", од. зб. 3053, арк. 306.. Саме тому, на думку уряду Речі Посполитої, Порта не мала права втручатися в справи України, оскільки сама віддала її козацьким гетьманам. Але в даному випадку король мав на увазі тих козаків, які перебували спочатку під керівництвом наказного гетьмана Є. Гоголя, а потім "старших" над козаками Олександра Урбановича, Криштофа Ласки, Мирона Лукейчика і були підвладні Польщі.

У листі за 1683 р. гетманського сина Григорія до його двоюрідного брата гадяцького полковника Михайла Васильовича Самойловича зустрічається таке словосполучення - "з України виступлю"РГАДА, ф. 124: Малороссийские дела, оп. 3, ед. хр. 441, л. 1.. 23 липня того ж року на козацькій раді в присутності 40 старшин була прийнята відозва правобережного українського козацтва до владних структур Речі Посполитої. Колишній немирівський староста С. Куницький у своєму листі до коронного гетьмана виклав короткий зміст перебігу ради та сформулював її пропозиції до польського уряду. Зокрема, він відзначав: що 1) "народ християнський український вже не має змоги терпіти турецького панування і чекає щасливої війни польського короля з султаном", 2) козаки наказали македонському митрополиту, який був у них проїздом до Москви, щоб той передав царю, "аби разом з Польщею йшли проти Порти", 3) "є добра можливість напасти на Молдавію і Буджак, бо вони майже не обороняються"101.