Поштово-телеграфний та телефонний зв'язок в Україні в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття

Як відомо, міста були найяскравішим втіленням індустріальної цивілізації, ознакою поступального руху в розвитку людства. Під їхнім впливом зростали національні ринки, формувалися нації. У містах концентрувалися представники владних структур, інтелектуальна еліта, підприємці, промислові робітники. Без особливого перебільшення можна стверджувати, що саме міста і створили сучасні держави. Важливою рисою генезису міст модерного періоду в українських землях був розвиток поштово- телеграфного та телефонного зв'язку. І це цілком зрозуміло. Адже модерне місто вимагало радикальних змін у системі комунікацій, спілкуванні між людьми, позаяк традиційна передача повідомлень вже не могла задовольнити суспільство індустріальної доби. Потреби розвитку промисловості та торгівлі, фінансово-банківського сектору, оперативного вирішення питань міського управління -- все це вимагало покращання зв'язку. Отже, швидкий обмін інформацією та поява в цій сфері нових технічних можливостей ставали нагальною вимогою часу, життєвою необхідністю для багатьох городян, умовою покращення їхнього добробуту.

Зазначені питання певним чином вже були предметом наукових студій. Так, становлення та розвиток поштово-телеграфного зв'язку в Україні в ХІХ -- на початку ХХ ст. розглядалося у працях І. Х. Озерова, К. В. Базілевича, В. Г. Бізіної, І. С. Міронової, О. В. Федорченка, Ю. М. Різник тощоОзеров И. Х. Почта в России и за границей. -- СПб., 1903; Базилевич К. В. Почта в России в ХІХ веке. -- М.: НКПиТ, 1927. -- 196 с.; Бизина В. Г. Из истории украинской почты. -- К.: [Б.в.], 2000. -- 92 с.; Від гінця до Інтернету: Нариси з історії української пошти / В. Г. Мухін, В. М. Мороз, П. А. Дюков та ін.; під ред. В. Г. Мухіна. -- К.: Аспект, 2002. -- 328 с.; Міронова І. С. Поштові і поштово-телеграфні установи на Півдні України в системі зв'язку Російської держави (друга половина ХУІІ -- початок ХХ ст.). -- Миколаїв, 2012. -- 564 с.; Різник Ю. М. Діяльність поштових та поштово-телеграфних установ Правобережної України: кадри і клієнти // Чорноморський літопис. -- 2014. -- Вип. 9. -- С. 65-72; Федорченко О. В. Розвиток поштової гоньби в Таврійській і Херсонській губерніях наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. -- Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2014. -- Вип. 17. -- С. 163-172.. Своєю чергою І. П. Лисенков, Д. Д. Швець, М. Ф. Копп, А. В. Островський та інші дослідники в своїх розвідках висвітлювали питання виникнення в українських губерніях царської Росії телефонного зв'язкуЛысенков И. П. Киевская городская телефонная сеть // 75 лет Городской телефонной связи. -- М.: Связьиздат, 1958. -- С. 114-125; Швец Д. Д., Копп М. Ф. Одесская

городская телефонная сеть // 75 лет Городской телефонной связи. -- М.: Связьиздат, 1958. -- С. 126-130; Островский А. В. У истоков телефонной связи России // Телефонная связь: прошлое, настоящее, будущее: Материалы пятых научных чтений памяти А. С. Попова. -- СПб., 2012. -- С. 18-24; Капустіна Н. І., Лазебнік В. І., Маркова Л. М. та ін. З історії телефонної мережі на Катеринославщині-Дніпропетровщині з 1880 до 1990-х рр. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://museum.dp.ua/article0335.html. Втім вищезгадана проблематика в комплексі ще не вивчалася і потребує подальшого поглибленого дослідження. Тож спробуємо з'ясувати, яким чином відбувалися зміни у розвитку зв'язку в українських містах ХІХ -- початку ХХ ст., та власне, як ці зміни впливали на повсякденне життя їх мешканців, позначалися на їхньому побуті.

Перш за все мова повинна йти про поштові сполучення. Слід зазначити, що традиційною в Україні протягом століть була передача повідомлень між містами за допомогою пошти. Однак поштові зв'язки з початку не мали регулярного характеру, здійснювалися лише за потребою, час від часу. Лише у ХУІІІ ст. в українських землях Російської імперії поштовий обмін належним чином було регламентовано, встановлено відповідні поштові тракти, якими регулярно здійснювалося транспортування поштових вантажів, визначено реєстр поштових послуг. Згідно поштової реформи 1830 р. у губернських центрах вже починають діяти губернські поштові контори, а в повітах -- як повітові контори, так і поштові відділення. Штат губернської контори нараховував 23 особи, серед яких були поштмейстер, помічник поштмейстера, контролер, діловод, шість сортувальників, десять листонош, унтер-офіцер та два охоронці МіроноваІ. С. Вказ. праця. -- С. 153.. Своєю чергою кількість службовців повітової контори становила усього шість осіб. Додамо, що важливим критерієм призначення поштових працівників визнавався гарний почерк. Той, хто прагнув обійняти цю посаду також повинен був отримати попередню згоду начальника поштової контори, а потім подати відповідне прохання на розгляд генерал-губернатора і пройти перевірку поліції на політичну благонадійність. Лише в позитивному випадку кандидат приймав присягу, давав підписку про нерозголошення таємниці листування та складав відповідний іспит.

Із часом діяльність поштових установ у містах все більше вдосконалювалася. Так, у 1843 р. у Російській імперії було запроваджено єдиний поштовий тариф на пересилання кореспонденції незалежно від відстані. Починаючи від 1848 р. у містах встановлюються поштові скриньки, адже до того городяни здавали свої листи у приватні крамниці й поштовий службовець раз на день обходив їх, збираючи таким чином кореспонденцію та відносячи її до поштової контори. З 1850 р. поштою також починають пересилати періодичні видання та книжки. Із 1858 р. з'являються поштові марки.

У 60-х рр. ХІХ ст. було затверджено положення про створення міських пошт. Останнє рішення було вкрай актуальним для міських мешканців, адже до того часу листи можна було відправляти до інших населених пунктів, однак не в самому місті. Тож фінансисти, підприємці, власники великих крамниць тривалий час вели ділове листування через своїх прикажчиків. Інші ж мешканці міст між собою зовсім не листувалися, тож вимушені були вирішувати свої справи лише у безпосередніх перемовинах. Однак потреби ділового життя та розвиток ринку, розширення спілкування городян, збільшення кількості поштових операцій наполегливо вимагали виправлення цих незручностей. В результаті міські пошти виникли в Одесі, Києві та Харкові Материалы по истории связи в России ХУШ -- начало ХХ вв. Обзор документальних материалов. -- Л., 1966. -- С. 55.. Саме тоді в містах у значній кількості розміщуються і поштові скриньки темно-зеленого кольору, кожна з двома відділеннями, для кореспонденції, що надходила і яка відправлялася. Пошту з них зазвичай виймали тричі на день, о 8-й, 12-й та 18-й годинах.

Найбільший обсяг поштового обміну природно припадав на промислові та торговельні центри України, великі портові міста. Серед останніх перше місце посідала Одеса, де міську пошту було відкрито в квітні 1869 р. Своєю чергою по місту було розвішано 12 поштових скриньок (через 10 років їх кількість вже становила 26), куди городяни могли кидати як міські листи, так і листи, що відправлялися до інших міст або за кордон. Зазначимо, що одесити досить швидко оцінили це нововведення. Невипадково, за даними І. С. Міронової, вже в 1869 р. одеською міською поштою було відправлено 7060 листів, 1768 запрошувальних квитків та 862 оголошення. Поступово збільшувалася в Одесі й кількість поштових відділень, адже потік кореспонденції постійно зростав, як і зростало саме місто та кількість його мешканців. На початку 1890-х рр. подібних відділень вже було три. Перше з них розташовувалося на розі вулиць Ніжинської та Кінної, № 19, друге -- по вул. Колонтаївській, 39, третє -- по вул. Ланжеронівській, 9. А в 1894 р. в Одесі з'явилося ще два поштових відділення -- по вул. Маразлівській, 34 та біля товарного вокзалу (вул. Степова, 5). У тому ж році по вул. Садовій архітектором В. Харламовим було спроектовано і новий більш просторий та сучасний будинок одеського міського поштамту, спорудження якого завершено в 1898 р. Біля входу до центральної поштово-телеграфної контори мешканців міста тепер зустрічали швейцари одягнуті в лівреї поштово-телеграфного відомства. При поштамті працював гардероб, у якому за збереження верхнього одягу платню з клієнтів не бралиМіронова І. С. Вказ. праця. -- С. 202..

У 1870-х рр. міські пошти створюються в усіх губернських центрах та інших великих містах українських земель, що привело до значного розширення поштових операцій, спростило можливості спілкування на відстані. Приміром у Миколаєві міська пошта запрацювала в 1879 р. Її будинок розташовувався на вул. Фалєєвській, 17. Наприкінці ХІХ ст. у місті було розвішано 23 поштові скриньки, якими активно користувалися його мешканці. Відповідно протягом лише 1898 р. у Миколаєві було отримано 36 459 простих листів, рекомендованих -- 2140, бандеролей -- 135 018, грошових і цінних пакетів -- 65 313Там само. -- С. 203.. Для порівняння зазначимо, що на початку ХХ ст. у Кременчуці поштових скриньок нараховувалася 22, у Полтаві та у Херсоні -- по 24, в Катеринославі -- 57 тощоСправочная книга “Весь Екатеринослав”. -- Екатеринослав: Изд. Д. Сатановского, 1913. -- С. 169..

Особливо активно поштовий зв'язок та поштові установи на межі ХІХ-ХХ ст. розвивалися в Києві. Так, у 1893 р. місцеві періодичні видання писали про відчутне зростання потреб городян у поштових послугах та повідомляли про місця розташування поштових ящиків у місті. Тож у 1913 р. у Києві вже нараховувалося 13 поштово-телеграфних установ, а в місті було встановлено більше як 150 поштових скриньок. При цьому в штаті Київської поштової контори нараховувалося 460 службовців, кожен з яких обробляв за рік приблизно 100 тис. відправлень. Кореспонденцію ж доставляли 138 листонош чотири рази на деньЧалик С. История киевского почтампа [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.interesniy.kiev.ua/istoriya-kievskogo-pochtamta/. Згадаємо також, що ще в 1796 р. було затверджено форму київських листонош чорного кольору, яка передбачала наявність відповідного круглого знаку на грудях, кокарди на кашкеті та спеціальної сумки через плече. Зрештою праця листонош була доволі важкою та такою, що мало оплачувалася.

Поштові операції в міських відділеннях зв'язку здійснювалися з 8 годин ранку до другої години дня, а також з 5 до 7 години вечора. Традиційні послуги, які тут надавалися мешканцям міст, охоплювали відправку листів, бандеролей, посилок, грошей, а також передплату періодичних видань -- газет та журналів. Щодо вартості цих послуг, то, приміром, поштова марка до листа, відправленого в межах країни, коштувала 7 коп. (для міжміського сполучення) та 5 коп. для пересилки у межах міста. Вартість поштового конверта становила 1 коп. Звернемо увагу на те, що на прохання адресата, йому могли екіпажем доставити посилку і до дому. Щоправда в цьому випадку її максимальна вага не повинна була перевищувати одного пуда. Своєю чергою платня за доставку посилки вагою до 12 фунтів визначалася у 10 коп., а більше 12 фунтів -- у 20 коп. При чому, якщо обгортка або печатка, доставленого пакунку, виявилися б пошкодженими, то в цьому випадку “одержувач мав право повернути пакет листоноші”Справочная книга “Весь Екатеринослав”. -- С. 57.. У 1900 р. було запроваджено у дію “Правила доставки додому грошових цінних пакетів”, адже повноцінних переказів тоді ще не булоДніпропетровський поштамт -- 100 років / Т. Ф. Замкова, О. І. Напханько, М. В. Зеленчук та ін. -- Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. -- С. 19.. Тож, за бажанням клієнта, йому додому вже могли доставлятися грошові та цінні пакети і поштові перекази на суму, яка не перевищувала 50 руб. Платня ж у цьому випадку становила 10 коп. за пакет чи переказ. Саме цими можливостями все більш активно починали користуватися мешканці тогочасного міста. При чому це стосувалося не тільки заможних городян, а й представників нижчих верств населення -- міщан, ремісників, робітників, міської прислуги. Зрештою, саме в роки буржуазних реформ у Російській імперії приватна кореспонденція вперше стала переважати казенну. А це вже суттєво посприяло зростанню доходності поштового відомства, яка у 1896 р. перевищила 12,7 млн руб.

Поступово у пореформений час удосконалювалися і шляхи перевезення кореспонденції, її доставки як до інших губерній, так і у провінцію -- в повітові міста та селища. Так, починаючи з 1860-х рр., пошта все частіше транспортувалася залізницею. При цьому в 1869 р. в імперії було створено спеціальне управління, підзвітне поштовому відомству, яке здійснювало керування цими перевезеннями. Одночасно при залізничних станціях багатьох міст створюються особливі поштові відділення, а в потягах розміщують спеціальні поштові вагони. Вживалися і заходи щодо правового врегулювання транспорту пошти. Так, у 1873 р. були ухвалені “Тимчасові правила про перевезення пошти залізницею”Материалы по истории связи в России... -- С. 49..

Щоправда швидкість потягів і відповідно терміни доставки поштових відправлень залізницями Російської імперії все ж залишали бажати кращого. Адже недостатній розвиток роз'їзних шляхів на залізничних станціях примушував останні часто відмовляли в прийомі поїздів, які були вимушені тривалий час чекати своєї черги. Тож обурені сучасники неодноразово скаржилися на те, що потяги більше стояли, ніж рухалися, що в підсумку “поїзди здійснювали по 20 та 25 верст на добу, коли... навіть пішки старі богомолки проходять 40 та 50 верст”РагозинЕ. И. Железо и уголь на юге России. -- СПб.: Тип. И. Гольдберга, 1895. -- С. 67.. Не випадково в 1902 р. Управління залізниць було вимушено видати циркуляр “Про дослідження та визначення мінімальних простоїв поштових поїздів на вузлових станціях”Материалы по истории связи в России... -- С. 49..

З другої половини ХІХ ст. пошта все активніше транспортувалася і морським шляхом. Так, між містами узбережжя Чорного та Азовського морів пошту переважно перевозили судна двох компаній -- Руського товариства пароплавства і торгівлі (РТПіТ) та Російського транспортного і страхового товариства. Зокрема, за угодою з урядом 1891 р., РТПіТ повинен був безкоштовно транспортувати на своїх пароплавах поштові відправлення по строковим лініям. При цьому на кожний пароплав компанії призначалися поштові службовці. Судна РТПіТ також транспортували пошту між портами Азовського моря. Своєю чергою Чорноморсько- Дунайське пароплавство перевозило поштові вантажі між Одесою та Кілією, а пароплави Добровольчого флоту транспортували кореспонденцію з Одеси до Владивостоку. телеграфний телефонний поштовий український

Утім і тут інколи виникали проблеми. Адже на заваді сталим перевезенням поштового вантажу морем час від часу ставали угоди, які укладали між собою пароплавні компанії. Яскравим прикладом цього був картельний договір, укладений в 1911 р. Російським товариством пароплавства і торгівлі та судновласником І. Я. Древицьким, який розподіляв між ними райони діяльності. За ним пароплавство Древицького монополізувало перевезення вантажів між містами Азовського моря. У результаті поштове сполучення тут взагалі припинилося, оскільки раніше пошта Азовським морем транспортувалася суднами РТПіТ. Але І. Я. Древицький відмовився взяти на себе перевезення цього вантажу. Відповідно кореспонденцію тепер доставляли виключно залізницею і в наслідок збільшення шляху зі значним запізненням. Так, за повідомленням Бердянської міської управи, до Ростова “пошта доходила замість доби на четверту добу, до Маріуполя -- замість півдоби на другу-третю добу, до Керчі замість однієї ночі на третій день, до Єйська замість доби на шосту добу”Российский государственный исторический архив (Санкт-Петербург), ф. 95, оп. 6, д. 1884, л. 132..

З середини XIX ст. поширюються також регулярні перевезення пошти водним транспортом. Так, з 1896 р. приватними пароплавами “Молния” та “Орел” розпочалося перевезення кореспонденції річкою Південний Буг між Миколаєвом та Вознесенськом. При цьому пошта транспортувалася спеціальними листоношами на суднах шість разів на тиждень протягом всього періоду навігації, тобто від квітня до жовтняИстория николаевской почты: как все начиналось [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.mzirka.co.ua/?p=4080. Зрештою поширення доставки поштових відправлень залізницями та водним шляхом надало можливість значно скоротити поштовий рух ґрунтовими дорогами, адже останніми можна було проїхати лише в деякі місяці.

Зазначимо, що поряд із державною у той час існувала і приватна, так звана “вільна” пошта, своєрідний варіант комерційної діяльності, коли транспортування поштових вантажів брали на себе всі охочі, що володіли достатнім для цього капіталом. Останню було запроваджено в Російській імперії в 1831 р., що в підсумку дало можливість дещо інтенсифікувати поштові перевезення в країні.

У другій половині ХІХ ст. виникає також земська пошта, яка переважно обслуговувала зв'язки мешканців губернських центрів з провінцією, здійснювала поштовий обмін населення повітових міст та у волостях. У зв'язку з цим звернемо увагу на той факт, що до часу реформ 1860-- 1870-х рр. у Російській імперії населення повітів було майже неохоплено поштовим зв'язком. Певний виняток становили поштові станції, де з 1842 р. було дозволено здійснювати прийом сільської кореспонденції. Починаючи ж із 1865 р., поштові станції переходять у підпорядкування земських установ. Перший відповідний досвід в українських землях реалізується в Херсоні та на Херсонщині, де місцеве земство виявило бажання взяти на утримання 76 поштових станційМіронова І. С. Вказ. праця. -- С. 185.. Відповідну діяльність протягом другої половини ХІХ ст. розпочали і шість повітових земств Катеринославської губернії. Своєю чергою з 1870 р. кореспонденція з Харкова до волосних правлінь повіту починає відправлятися 4 земськими поштовими трактами. Наприкінці ХІХ ст. земська пошта починає також функціонувати у дев'яти повітах Полтавської губернії та в одному повіті на ЧернігівщиніТам само. -- С. 195..

Зазначимо, що відділення земської пошти працювали при волосних сільських правліннях, а центральна контора -- при повітовій земській управі. Кореспонденцію земська пошта зазвичай транспортувала один або два рази на тиждень. Постійно зростав і обсяг кореспонденції, який проходив через повітові поштові пункти. Приміром земськими поштовими пунктами Олександрівська та Олександрівського повіту Катеринославської губернії в 1900 р. було прийнято і відправлено грошових пакетів на загальну суму 161 241 руб., замовних листів і бандеролей надіслано 4518, казенних пакетів -- 1413, простих листів -- 82 951, газет і журналів -- 69 149 одиницьВестник Екатеринославского земства. -- 1904. -- № 36/37. -- С. 1101..

Важливо при цьому згадати, що інколи земська пошта брала на себе зобов'язання безкоштовної доставки кореспонденції. Подібна практика була запроваджена в Одеському та Дніпровському повітових земствах Херсонської губернії, Бердянському та Євпаторійському земствах Таврійської губернії, а також Катеринославському і Верхньодніпровському земствахМіронова І. С. Вказ. праця. -- С. 187.. Своєю чергою це значно полегшило мешканцям міст цих повітів можливість користування поштовими послугами, покращило комунікацію міських центрів із провінцією.

Поряд із поштою в містах України у другій половині ХІХ ст. поступово прогресував і телеграфний зв'язок, який приваблював городян саме швидкістю передачі необхідної інформації. Зазначимо, що перша телеграфна лінія в Наддніпрянській Україні, призначена для громадського користування, була проведена між Москвою та Києвом та ще далі до Одеси в 1855 р. У тому ж році телеграфну лінію спорудили між Миколаєвом та Херсоном. У Житомирі телеграфний зв'язок було запроваджено в 1857 р., коли почала діяти лінія Варшава-Житомир. У Харкові телеграфна станція почала функціонувати в 1857 р., у Катеринославі, Полтаві та Єлисаветграді -- в 1859 р., у Кам'янець-Подільську -- в 1866 р. і т. ін. Відповідно постійно зростала і кількість телеграм, які відправлялися мешканцями українських міст. Так, наприклад, Житомирська телеграфна станція у 1866 р. передала 8848, а прийняла 8022 телеграми. Тож за цим показником вона тоді посідала четверте місце опісля Київської, Одеської та Бердичевської станції. Адже телеграфна станція повітового Бердичева в тому році передала 9284, а прийняла 8753 телеграмиГоробчук А. Історія електрозв'язку Бердичівщини [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://my.berdychiv.in.ua/istorya/p142_id/4/p142_dis/2/p142_template/Default.

Ще більш активно телеграфний зв'язок розвивається в Україні наприкінці ХІХ ст. із завершенням промислового перевороту та початком індустріалізації, а також у результаті суттєвого зростання кількості міського населення. Зокрема, в Катеринославі -- індустріальному центрі великого Донецько-Придніпровського регіону, у 1891 р. городянами було відправлено 58 527 телеграм, а отримано -- 67 259Обзор Екатеринославской губернии за 1891 год. -- Екатеринослав. -- С. 66..

Слід зазначити, що вартість одного слова в телеграмі становила тоді 5 коп., крім того за кожну відправлену телеграму наприкінці ХІХ ст. брали ще по 15 коп. (на початку ХХ ст. ця послуга вже коштувала 20 коп.) За термінову телеграму, яка передавалася поза чергою, вартість відповідних послуг зростала втричі. Відправляючи телеграму в межах міста, треба було сплатити за кожне слово по 1 коп.Адресная и справочная книга “Весь Киев” на 1906 год. -- К.: Изд. С. М. Богуславского, 1906. -- С. ХХУ. Додамо, що платня за поштове повідомлення про отримання телеграми становила: 10 коп. за просте і 20 коп. за замовлене повідомлення.

Платня ж за телеграми міжнародної кореспонденції бралася лише пословна. На початку ХХ ст. тут існували наступні розцінки. Приміром тариф за телеграму, відправлену з Києва до Австро-Угорщини або до Німеччини, становив 11 коп., до Франції -- 15 коп., Великої Британії -- 18 коп., Італії -- 21 коп., до США та Канади -- від 73 коп. до 2 руб. 3 коп.Там само. -- С. ХХУІ-ХХУІІ. Водночас відповідні тарифи за міжнародні телеграми надіслані з Одеси складали: до Австро-Угорщини або Німеччини -- 11 коп., Франції -- 14 коп., Великої Британії -- 16 коп., до США та Канади -- від 73 коп. до 1 руб. 76 коп.Вся Одесса: Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесского уезда на 1912 год. -- Одесса, 1912. -- С. 29-30. Загалом станом на 1898 р. у Російській імперії (в тому числі в її українських землях) внутрішня телеграфна кореспонденція становила 85%, а міжнародна -- 15%Россия в конце ХІХ века / под общей ред. В. И. Ковалевского. -- СПб.: Тип. Брокгауза и Ефрона, 1900. -- С. 745.. При чому найбільше телеграм за кордон піддані імперії Романових відправляли до таких країн як Німеччина, Велика Британія та Франція.

Зрештою одна сфера діяльності логічно обумовила прагнення царизму інтегрувати поштові та телеграфні заклади країни, підпорядкувати їх одному керівництву. Тож ще у 1884 р. поштове і телеграфне відомства були об'єднані в Головне управління пошт та телеграфів, яке структурно входило до складу МВС. А наступного року в Російській імперії створюються поштово-телеграфні округи, до кожного з яких зазвичай входило по 2-3 губернії. Зокрема у Наддніпрянській Україні було утворено Київський, Одеський, Харківський та Полтавській округи. Крім того, Ростовський поштово-телеграфний округ охоплював Катеринославську губернію, а Кишинівський -- Подільську. 1885 р. починають організовуватися злиті поштові та телеграфні установи, які поділялися на 7 розрядів. До 1--6-го розрядів відносилися поштово-телеграфні контори, а до 7-го розряду -- поштово-телеграфні відділення. При цьому на кожне поштове відділення в середньому припадало по чотири чиновника та три нижчих службовцяНародное хозяйство (СПб.). -- 1902. -- Кн. 6. -- С. 61..