Поштово-телеграфний та телефонний зв'язок в Україні в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття

Зазначимо, що абонентами тогочасних телефонних мереж (як урядової, так і приватних) переважно були заможні мешканці українських міст, відомі та впливові городяни -- фінансисти, великі купці, промисловці, юристи, лікарі, а також представники владних структур та органів місцевого самоврядування. Зокрема, склад абонентів київської урядової мережі наприкінці ХІХ ст. був наступним: торговельні фірми складали 55%, різні установи та організації -- 12%, заводи і фабрики -- 10%, приватні квартири -- 10%, всі інші -- 13%Лысенков И. П. Указ. соч. -- С. 116..

У Катеринославі найбільше телефонних номерів на початку ХХ ст. (за даними довідника за 1908 р.) мали крамниці та різні фінансові установи, в тому числі -- 56 крамниць, 28 торговельних складів, 9 відділень банків, банківських контор та товариств взаємного кредиту, 14 страхових товариств, транспортних контор та інших агентств, адже їх послуги користувалися найбільшим попитом з боку місцевих споживачівКапустіна Н. І., ЛазебнікВ. І., Маркова Л. М. та ін. Вказ. праця.. Досить щільно катеринославська телефонна мережа охоплювала і сферу послуг, культурно-освітні установи. Так, телефони мали 16 готелів, 4 клуби та міський театр. Телефон було також встановлено в 5 навчальних закладах, розташованих у центральній частині міста. Доступ до телефонів мали практично всі лікарні та приватні лікарі (15 лікарень, 32 лікаря та 2 акушерки), що своєю чергою значно спрощувало отримання мешканцями Катеринослава належної медичної допомогиТам само.. Телефони мали і правоохоронні структури, судові та прокурорські органи міста, зокрема 4 нотаріуса та 17 присяжних повірених. Все це значно покращувало побут городян, позитивно впливало на їх повсякдення життя, сприяло зростанню привабливості міста в очах сільських мешканців, в майбутньому потенційних мігрантів до українських міських центрів.

Слід вказати, що за тогочасними підрахунками, пересічний приватний абонент користувався телефонним зв'язком приблизно 200 разів на рікПостановления Екатеринославского уездного земского собрания чрезвычайных и ХЫП-й очередной сессий 1908 года. -- Никополь: Тип. М. А. Мазанковой, 1909. -- С. 447.. При цьому середня тривалість розмови складала 5 хвилин. Втім багато хто розмовляв значно більше і частіше. Так, у 1895 р. у Катеринославі найбільше розмов припадало на міське поліцейське управління (2520 перемовин на рік), аптечну крамницю (710 розмов), місцевий банк (400 розмов), а також на одного з представників міської управи -- 527 розмовКапустіна Н. І. Лазебнік В. І., Маркова Л. М. та ін. Вказ. праця.. Зрештою від експлуатації урядових телефонних мереж прибутки скарбниці досить швидко зростали. Так, дохід київської мережі з 18 тис. руб. у 1886 р. збільшився до 38 тис. руб. у 1892 р., а ще через п'ять років він зріс до 90 тис. руб.Лысенков И. П. Указ. соч. -- С. 119.

Звичайно, у функціонуванні телефонних мереж було ще чимало недоліків. Зокрема, залишала бажати набагато кращого якість телефонного зв'язку. Розмовам абонентів по телефону часто заважав шум у приміщенні або на вулиці. Крім того, зв'язок часто переривався, переважно через пошкодження телефонних ліній. Так, опісля ожеледиці 1900 р. в Одесі була майже повністю зруйнована повітряна телефонна мережа, знищено понад 300 стовпівШвец Д. Д., Копп М. Ф. Указ. соч. -- С. 126-130.. Причиною аварій були також випадки, коли повітряні лінії телефонної мережі в містах перетиналися з контактними дротами електричного трамваю або лініями електропередач. Наприклад, у 1892-1893 рр. у результаті перетинання телефонних та трамвайних дротів і відповідно різкого стрибка напруги, в київській міській мережі згоріло 120 телефонних пристроїв, а в 1897 р. сталася пожежа на міській телефонній станціїЛысенков И. П. Указ. соч. -- С. 117, 119.. Згадаємо також, що для городян можливість спілкування телефоном інколи втрачалася внаслідок крадіжок телефонних дротів, які вже тоді були достатньо поширені.

Утім поступово робота телефону в українських містах удосконалювалася. Так, з кінця ХІХ ст. телефонні лінії все частіше робилися двохпровідними. Крім того, на початку ХХ ст. починають прокладатися підземні телефонні кабелі, за для чого використовувалися трубопроводи з бетону і кабельні колодязі, що повинно було убезпечити телефонні лінії від пошкоджень. Тож вже у 1901 р. у Києві було влаштовано спеціальну кабельну каналізаційну мережу. В Одесі це було зроблено в 1904 р., у Катеринославі -- в 1912 р. тощо.

Важливо відзначити, що наприкінці ХІХ ст. в Україні виник і міжміський телефонний зв'язок. В українських землях царської Росії його було започатковано між Одесою та Миколаєвим у 1893 р.Народное хозяйство. -- 1901. -- Кн. 9. -- С. 6. Згодом він продовжував динамічно розвиватися, зокрема в південних губерніях. Так, на початку ХХ ст. було запроваджено телефонне сполучення між Одесою та Херсоном, Одесою та Тирасполем, Одесою та Кишиневом. При цьому платня за міжміську розмову по лініям Одеса-Миколаїв та Одеса-Херсон тривалістю три хвилини дорівнювала 50 коп., за відповідну розмову по лінії Одеса-Кишинів -- 60 коп., а по лінії Одеса-Тирасполь -- 75 коп.Вся Одесса: Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесского уезда на 1912 год. -- С. 32.

У 1909 р. почав функціонувати міжміський телефон, який з'єднав Харків з Катеринославом, Бахмутом і з усіма пунктами Донецького басейну. Підкреслимо, що в цьому випадку йшлося про телефонне сполучення запроваджене приватною фірмою -- торговельним домом Н. Феттер і Е. Гінкель, правління якого діяло у МосквіАвчинников А. Авчинников А. Календарь-ежегодник “Приднепровье”. -- Екатери- нослав: Тип. М. С. Копылова, 1910. -- С. 67.. Згідно з договором, затвердженого МВС, передбачалося, що за “звичайну розмову тривалістю до 3-х хвилин і за кожні наступні 3 хвилини” по лініям Харків-Катеринослав, Бахмут-Катеринослав, Катеринослав-Павлоград та Харків-Павлоград абонент повинен був сплатити 1 руб. А за міжміські телефонні розмови по лініям Харків-Бахмут, Харків-Краматорськ і Харків-Слов'янск -- 80 коп. За термінову ж розмову всі вищевказані розцінки подвоювалися. Влаштовуючи цей зв'язок, фірма Н. Феттер і Е. Гінкель запевняла, що врахувала “усі зручності абонентів”, “чітку передачу і швидкість з'єднання”Там же. -- С. 68.. Зокрема, передбачалося, що абоненти Харківської та Катеринославської телефонних мереж, які бажали розмовляти міжміським телефоном із власних квартир, могли це здійснювати, “вимагаючи від телефоністки місцевої центральної телефонної станції з'єднання з міжміською станцією”. Своєю чергою Катеринославский адрес-календар того часу повідомляв, що в місті по вул. Харьківській, 3 вже працювала міжміська телефонна станція Акціонерного товариства “Телефон”Екатеринославский адрес-календарь. 1915 год. -- Екатеринослав: Изд. Губ. тип., 1915. -- С. 165..

Необхідно зазначити, що процеси телефонізації українських міст на початку ХХ ст. все більше охоплювали і повітові центри. При чому до влаштування телефонів у повітах активно долучилися органи земського самоврядування. Адже земці небезпідставно вважали, що телефонний зв'язок у порівнянні з витратами на телеграфні сполучення “давав величезну економію”, забезпечував “перевагу в часі”, а також усував непотрібні поїздкиПостановления Екатеринославского уездного земского собрания чрезвычайных и ХЬПІ-й очередной сессий 1908 года. -- С. 448.. Треба вказати, що перша земська телефонна мережа в Російській імперії була побудована саме в Україні -- у Лебединському повіті на Харківщині в 1899 р. А в 1901 р. розпочала діяльність земська телефонна мережа у Лохвицькому повіті Полтавської губерніїВеселовский Б. История земства за сорок лет: В 4 т. -- Т. 2. -- СПб.: Изд-во О.Н. Поповой, 1909. -- С. 690.. При чому до Лохвицької мережі в 1902 р. було приєднано і два міста сусіднього Лубенського повіту. Відповідно завдяки земському телефону вперше було організовано телефонне сполучення між двома повітовими містами України -- Лохвицею та Лубнами.

У тому ж 1902 р. почала функціонувати Бахмутська земська телефонна мережа Катеринославської губернії. При цьому до її створення завзято долучилися місцеві гірничопромисловці. Останні вносили одночасно по 750 руб., а потім щорічно сплачували абонентську платню у 150 руб. Загалом Бахмутська телефонна мережа налічувала 8 станцій, 470 верст телефонних ліній та 90 телефонних апаратівТам же.. При чому 70 апаратів у своєму розпорядженні мали приватні власники, а 20 -- представники земських установ.

Телефонізації повітових міст українських губерній багато в чому посприяло прийняття 15 лютого 1903 р. урядового Положення, яке давало право Бахмутському земству організовувати для всіх бажаючих платні переговори його телефонною мережею, дозволяючи включати в цю мережу і абонентів із відрахуванням на користь скарбниці 3% з усіх грошових надходжень . На цих умовах протягом наступних восьми років міністерство внутрішніх справ дозволило відкрити земські телефонні мережі у 143 повітах імперії. Наприклад, влада дала дозвіл Катеринославському повітовому земству влаштувати окремі телефонні лінії -- Катеринослав-Кам'янське та Катеринослав-Нікополь.

Разом з тим у роботі земського телефону було достатньо багато недоліків, які піддавалися гострій критиці з боку сучасників. Зокрема, користувачі телефонної мережі звертали увагу на неможливість дотримання черги і часу користування телефоном на земських лініях. “Впливовий абонент завжди отримає лінію і буде розмовляти скільки захоче, а пересічний ніколи не отримає можливості розмовляти і в результаті даремно сплачує абонентську платню, оскільки зазвичай користується телеграфом”Материалы по истории связи в России... -- С. 267. Постановления Екатеринославского уездного земского собрания чрезвычайных и ХЬІІІ-й очередной сессий 1908 года. -- С. 446., -- обурювалися представники Катеринославського земства на початку ХХ ст. Більше того, в доповіді Катеринославської управи у 1908 р. наголошувалося: “Як не треба експлуатувати земську телефонну мережу можна побачити з практики Бахмутського земства, де при 412 абонентах воно має 15 000 руб. щорічно збитків від мережі, а абоненти -- лише неприємності”Там же. -- С. 447.. Причини останнього сучасники вбачали у тому, що абоненти в Бахмуті, перебуваючи на відстані менше версти та абоненти в повіті (на відстані до 150 верст) сплачували за користування телефоном однакову суму, по 150 руб. на рік. Крім того, увага зверталася на те, що домовласник або поміщик користувався телефонним сполученням максимум 200 разів, тобто 10 годин на рік, тоді як завод, управління або технічна контора користувалася телефоном близько 2000 раз і “розмовляли довго, без обмежень часу, приблизно 120 годин на рік, а сплачували всі однаково”Там же..

І все ж таки у багатьох випадках експлуатація телефонних зв'язків виявилася вельми вигідною, адже за офіційними підрахунками вона давала 28% прибутку на вкладений капіталНародное хозяйство. -- 1901. -- Кн. 9. -- С. 18.. До того ж вкрай необхідними були засоби, які б задовольняли потреби у швидкому діловому зв'язку. Тож сучасники наголошували на необхідності розвитку в цій царині саме приватної ініціативи. Приміром “Почтово-телеграфный журнал” Російської імперії в 1910 р. зазначав на своїх сторінках: “Необхідно поставити справу на комерційну основу; при цьому не варто забувати, що телефонна служба має справу з живими людьми, а не з літерами та паперами: усякий вимагає повідомлень, тож дві живі істоти очікують якнайшвидшого задоволення їх вимог, бажань тощо... ”Почтово-телеграфный журнал. -- 1910. -- № 2..

Отже, не дивно, що в містах України на початку ХХ ст. продовжували виникати і досить ефективно діяти приватні телефонні мережі. Зокрема, це стосується Одеси, де в листопаді 1900 р. у зв'язку із закінченням терміну концесії, яку свого часу уклала компанія Белла, відбулися торги щодо подальшої експлуатації міського телефону. У підсумку цей своєрідний тендер на наступні 18 років виграв почесний датський консул Г. Ф. Рафалович, який запропонував найменшу абонентську платню -- 48 руб. на рік. Наприкінці 1901 р. Г. Ф. Рафаловичем було утворено Одеське товариство телефонів, яке придбало в центрі міста на вулиці Поліцейській, 34 великий триповерховий будинок. Директором розпорядником компанії став інженер Маргуліс. Відповідно протягом наступних трьох років у місті проводилася всебічна реконструкція телефонного зв'язку, будувалася його кабельна мережа. Зокрема, її місткість в цей час збільшили до 5 тис. номерівШвец Д. Д., Копп М. Ф. Указ. соч. -- С. 127., а в 1910 р. її потужності зросли до 10 тис. номерів. При цьому заробітна плата службовців цієї приватної телефонної компанії була достатньо високою: управляючий отримував 21 тис. руб. на рік, заступник начальника контори -- 12 тис. 135 руб., старша телефоністка -- 100 руб. на місяць, пересічні “телефонні панянки” -- по 50 руб. на місяцьИстория развития телефонии в Одессе [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://today.vodafone.ua/news/istoriya-razvitiya-telefonii-v-odesse-70.html.

Згодом мережа приватних телефонних ліній в українських містах постійно збільшувалася. Наприклад, у 1907-1908 рр. у Черкасах було проведено конкурс на право розбудови приватної телефонної мережі. У підсумку, за даними української дослідниці Ю. М. Різник, це право виборов електротехнік К. Іванов, який запропонував абонентам платню за користування телефоном у сумі 73 руб. 75 коп. у перший рік його експлуатації та по 25 руб. на рік протягом наступного періодуРізникЮ. М. Вказ. праця. -- С. 69.. Загалом станом на 1 січня 1914 р. у Російській імперії в експлуатації знаходилося вже більше 120 концесійних і орендних телефонних мереж75 лет Городской телефонной связи. -- С. 10..

З іншого боку слід констатувати недостатню місткість міських телефонних мереж, які інколи не могли охопити всіх бажаючих мати телефонний апарат. Нестача телефонів в країні особливо відчувалася в 1910-- 1914 рр., у період найбільш інтенсивного ділового життя. Так до 1912 р. у Києві місткість міської урядової мережі (всього 4200 номерів) була вичерпана повністюЛысенков И. П. Указ. соч. -- С. 120. Цит. по: Лысенков И. П. Указ. соч. -- С. 115.. Відповідно тут на деякий час припинили встановлення нових телефонів. Це пояснювалося недостатніми розмірами державних асигнувань на розвиток та вдосконалення телефонних мереж. Не випадково Рада Міністрів імперії в січні 1911 р. констатувала: “Не можна не визнати, що постійне, внаслідок бюджетного обмеження, скорочення кредитів, які запрошує поштове-телеграфне відомство на устрій телефонів, суттєво гальмує в останнє десятиріччя поступальний хід цієї справи .