Укладання тестаментів у містах Волинського воєводства XVII ст.: правові засади й повсякденні практики

Петро Муха 10 липня 1677 р. вніс до міського уряду Дубна протестацію «про недійсність тестаменту» своячки - дружини його брата-небіжчика Хоми (акт було укладено вже по смерті). Як стверджував скаржник, заповіт готувався з порушенням права й без погодження з родиною («nie jest prawnie sprawiony i nie wedlug prawa napisany, jako tez i przeciwko compromissom nieslusznie wzglзdem sukcessiej brata jego nieboszczyka Chomy uczynionemu»). Хомина, на той час уже дружина міщанина Маркуса, порушила останню волю свого першого чоловіка. Позивач зазначав, що надалі цю справу може продовжувати у суді його племінник, коли досягне повноліття («prawnie czynic i post^pic tam, gdzie bзdzie sprawa nalezala»), його ж обов'язок - зафіксувати ці обставини в урядових книгах Там само. - Арк.533 зв..

До судових книг уписували «квити» від родичів тестатора, а фактично розписки про відсутність взаємних майнових претензій, що можна розглядати і як факт замирення конфліктуючих сторін. Так, 27 квітня 1667 р. дубенський міщанин Габріель

Старушич прийшов до ратуші, аби засвідчити перед міським урядом відсутність претензій до своєї мачухи після укладення тестаменту «Na urzзdzie miejskim dubienskim przede mn^ Stepanem Molewskim wujtem przy bytnosci pana Leontego Kaplewicza, Andrzeja Woloszynowicza, Stepana Moszewicza burmistrzow stanowszy oczewiscie slawetny p. Gabryel Staruszyc kwituje z testamentu wiecznemi czasy pani^ matkз wturз gdyz mi satysfactia stala, ani ja, ani malzonka moja i potomki moje milczec maj^ wiecznemi czasy, takze i matka moja wtora cokolwiek by miala miec do mnie lub i wniesieniu swoim nie powinna mie bзdzie turbowac. Na co dla lepszej wiary rзk^ swoj^ podpisuje» (див.: Там само. - Спр.7. - Арк.59 зв.)..

Рідні брати небіжчиці Марії Сеньковни з Дубна - Павло Сенькович із Плешова і Степан Сенькович із Лешньова - 2 березня 1649 р. прийшли до дубенського міського уряду, аби зробити усне зізнання, що вони отримали сповна з того, що їм відписала сестра своїм тестаментом (10 січня 1645 р.) і не мають жодних претензій до її чоловіка (їхнього шваґра) пекаря Григорія Ружанського, а їхні нащадки ніколи не будуть його турбувати щодо спадщини під закладом 20 кіп литовських грошів «[...] doszlo i zaplacono szczego sie wyrzekamy i onego kwitujemy czasy wiecznymi, iz siз nam wszystkim dosyc stalo i juz od dnia dzisiejszego tak my i potomki nasze, takze blizszy i krewni zadni ni mamy nicz o zadne spadki upominac siз u Grzeska ani onego turbowac pod zakladem kop 20 lit.» (див.: Там само. - Спр.6. - Арк.24 зв.)..

Зазвичай писарі ретельно нотували дати складання актів останньої волі, але не завжди фіксували дати запису цих документів до урядових книг. У певних випадках відома тільки дата внесення до книг, але невідома дата укладення. Однак, як показує тогочасна практика, нормою був короткий термін між двома правовими актами: від двох днів до кількох місяців, рідше - понад рік. Виняток становлять деякі екстракти з міських книг, уписані до ґродських і земських книг через більший проміжок часу.

Зафіксовано тільки один випадок укладення тестаменту подружжям - одночасно двома шлюбними партнерами: 20 липня 1652 р. під час епідемії чуми на прохання володимирських міщан Івана Назаревича і Христини Русаківни у присутності кількох свідків урядники оформили їхній спільний тестамент. Характерно, що з огляду на небезпеку зараження сталося це не в будинку заповідачів чи в ратуші, а «у саду на фолварку Яна Русинъского пгргдъ будою». Після смерті заповідачів, 20 січня 1653 р., писар володимирської катедри Василій Жуковецький на прохання спадкоємців подружжя подав цей акт для запису до ґродських книг.

Інколи траплялися випадки коригування документів останньої волі, унесення поправок і додатків до початкової версії першого тестаменту або укладення другого. Правки могли вноситися, скажімо, якщо тестатор утрачав довіру до котрогось зі своїх спадкоємців, або змінювалося його майнове становище. Зазвичай це траплялося, коли акт укладався за кілька років до смерті заповідача. Старий і хворий міщанин-католик із Дубна Ян Шимонович у першому тестаменті (3 січня 1674 р.) записав половину свого будинку невістці Єві, другій дружині сина-небіжчика Юзефа, та їхнім спільним дітям, a решту - синові й дочці того ж Юзефа від першого шлюбу, тобто своїм онукам. Взамін за це Єва мала опікуватися тестатором до його смерті та поховати в місцевому бернардинському монастирі, якому повинна була передати гроші на п'ять заупокійних служб і сплатити всі борги свекра.

Водночас він позбавив спадщини двох своїх інших дорослих дітей - дочку Гальку та сина Яна, щоправда просив невістку передати дочці 30 злотих зі стягнутої з боржників суми в 50 злотих, що завинили його синові-небіжчику Олександру. Своє рішення він обґрунтував тим, що невістка його годує й доглядає у старості, а дорослі діти незважаючи на його слабке здоров'я нічим не допомагають. Незабаром заповідач дещо змінив власне рішення і 29 січня 1674 р. вніс поправки: одну половину будинку записав невістці Єві, a другу - її дітям і дітям сина від першого шлюбу. Другий пункт змін стосувався записів на побожні цілі: з отриманих грошей від стягнених боргів просив переказати всю суму - 50 злотих - бернардинцям у Дубні Там само. - Спр.1. - Арк.453-453 зв.. Що спонукало тестатора внести такі зміни в акт останньої волі? Напевно, невдоволення старших онуків діями діда, які, згідно із законом, мали рівні права на спадщину. Можливо, ченці бернардинського монастиря зажадали від нього за право поховання на їхній території суму готівкою в 50 злотих, що не було передбачено в першому заповіті Там само. - Арк.453 зв..

Випадки скасування тестаментів траплялися зазвичай тоді, коли хвороба, що спонукала особу до вчинення цього акту, виявлялася несмертельною. Одужавши, заповідач міг анулювати свою останню волю. Так учинила, наприклад, олицька міщанка Федора Мойсеїха. Хворіючи, вона 21 січня 1644 р. уклала заповіт, але коли одужала у травні того ж року, скасувала його Там само. - Ф.1237. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.20 зв.. Рівненська міщанка Марина Храсицька уклала свій заповіт 29 січня 1691 р., а вже 2 лютого того ж року його анулювала й підготувала новий Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. - Ф.91. - Спр.44. - Арк.19-19 зв., 44.. Красномовним прикладом може бути випадок дубенського війта Стефана Молевського, котрий уклав свій тестамент під час хвороби 20 жовтня 1698 р., однак 23 березня 1701 р. скасував його в ратуші перед міським урядом, який зібрався в повному складі. Війт пошматував його на очах у міських урядників «Przy ktorych wobec wszytkich testament kasujз, anihiluje i niszczy, i poszarpal, w oczach wszystkiego urzзdu. A to z tej przyczyny, ze mi P. Bog przedluzyl zywota, poki wola jego swiзta. A summa i dlugi odebrane, i gotowizna wszystka na moje potrzebз i wyzywienie do smierci [siз] obrocilo. Az tom wszystkim karty wszystkie, ktore by siз u kogo mialy znalezc, niech teraz za zywota mnie siз upominaj^. A ja z tym wszystkim testament wyzej specifikowanego roku 1698 kasujз i zadnego waloru [on] nie ma». Під цим текстом іншим чорнилом дописано, що давніші тестаменти не мають жодної цінності, оскільки тестатор подолав хворобу («Zadnego waloru nie maj^ dawne testamenta, poniewaz dluzej zyje osoba po testamencie») (див.: ЦДІАК України. - Ф.33. - Оп.1. - Спр.12. - Арк.99)..

Міська канцелярія відігравала головну роль у становленні тестаменту як важливого приватноправового акту, обов'язкового до виконання після смерті заповідача. Невдоволені останнім волевиявленням тестатора могли оскаржити його розпорядження у суді, але на практиці цим користувалася незначна частина мешканців міст. Аналіз правових джерел і порівняння їх із практикою тестаментування дає підстави стверджувати, що мешканці міст у більшості випадків шанували право й дотримувалися засад укладання заповітів, визначених у Литовському статуті та збірниках магдебурзького права.

Після смерті тестаторів акти останньої волі мали вносити до урядових міських книг (такий запис називався облятою): канцеляристи дослівно переписували текст із наданого ориґіналу, до нього додавали вступну й кінцеву клаузули (канцелярську формулу) та заголовок, який містив крім імені, прізвища заповідача інформацію про його соціальний статус, іноді - імена осіб, котрі принесли цей документ, і свідків. Завершувала обляту стандартна прикінцева формула із зазначенням про те, що поданий для фіксації тестамент актикований (тобто вписаний). Рідкісними були випадки вклеювання (або вшивання) ориґінальних документів із підписом тестатора, свідків і міського писаря (такі випадки зафіксовано у книгах міст Рівне, Дубно). Однак, як доводить аналіз актової документації, далеко не всі тестаменти містян, укладені в їхніх будинках напередодні смерті в письмовій формі, уписувалися до міських книг. Причинами могли бути небажання спадкоємців оплачувати пов'язані з цим канцелярські видатки або відсутність потреби у цьому Згідно з дослідженнями чеської історикині К.Ішової, тестаменти уклали заледве 1/7 мешканців міста Нова Прага, із чого напрошується висновок, що ці акти більшості міщан або не збереглися, або, скоріше за все, не були вписані до міських книг, або й узагалі не були складені (див.: Jisovd K. Poznosredniowieczne testamenty z ziem czeskich: Mozliwosci i ograniczenia badan // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. - R.LXI. - 2. - Warszawa, 2013. - S.213-214).. У волинських містах, подібно, як і в більшості тогочасних міст Східної Європи, значна кількість розпоряджень останньої волі виголошувалася усно без подальшої письмової фіксації Таких висновків дійшли польські, угорські, чеські історики (див., напр.: SzendeK. Testamenty i ustne oswiadczenia woli: Oralnosc i pismiennosc w procesie sporz^dzenia testamentow na Wзgrzech w poznym sredniowieczu // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. - R.LXI. - 2. - S.223-237; Jisovd K. Poznosredniowieczne testamenty...; Bartoszewicz A. Mowa, gest, pismo: Relacje miзdzy kultury zywego slowa a kultury pisma w swietle zapisek z ksi^g s^dowych poznosredniowiecznych miast polskich // Kwartalnik Historyczny. - R.CXXIV. - 2. - Warszawa, 2017. - S.209-235)., що пояснює настільки мале порівняно з містами Західної Європи число збережених актів.

Більшість тестаторів були неписьменними, тож, аби засвідчити власний акт останньої волі, ставили хрестик, а для укладання самого документа потребували фахової допомоги працівників міської канцелярії. Нормою в ті часи було написання заповітів у будинках помираючих (за присутності міських урядників і свідків), або в ратуші перед міським судом. Однак серед аналізованої групи тестаторів було кілька осіб, які власноруч уклали свої тестаменти, тож міським урядникам залишалося тільки постфактум прийняти готові документи для внесення в урядові книги, що певною мірою свідчить про розвиток прагматичної (писемної) культури у волинських містах ранньомодерного часу.

Загалом, незважаючи на поширену в Речі Посполитій у ХVП ст. практику тестаментування, ці документи не стали масовою актовою продукцією у волинських містах (за винятком Олики, де була добре розвинута міська канцелярія). Вони не виділилися в окрему серію книг на зразок «Libri testamentorum», як це відбувалося в більших коронних містах Із кінця XIV ст. велися у Кракові, із 1540-х рр. - у Старій Варшаві й Перемишлі, від початку XVI ст. - у Познані (див.: Bartoszewicz A. Pismiennosc mieszczanska w poznosredniowiecznej Polsce. - Warszawa, 2012. - S.110-111). З українських міст тільки Львів і Кам'янець-Подільський мали подібні серії книг., а вносилися в поточні й записові міські книги на прохання містян.

References

1. Bartoszewicz, A. (2012). Pismiennosc mieszczanska wpoznosredniowiecznejPolsce. Warszawa. [in Polish].

2. Bilous, N. (2019). Funeralna kultura rannomodernoho ukrainskoho sotsiumu: istoriohrafiia problemy. Istoriohrafichni dos- lidzhennia v Ukraini, 30, 213-243. [in Ukrainian].

3. Bilous, N. (2020). Konflikty ta yikh polahodzhennia v rodynakh mishchan Volyni u svitli testamentiv XVII st. Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 15-16, 128-142. [in Ukrainian].

4. Bilous, N. (2011). Testamenty kyian seredyny XVI-pershoipolovyny XVIIst. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Bilous, N. (2017). Testamenty mieszkancow miast Wolynia odkoncaXVI- dopoсzqtku XVIIIw.: Katalog. Warszawa. [in Polish].

6. Bilous, N. (2011). Testamenty mieszkancow miasta Olyki z lat 1660-1670. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, 3-4, 347362. [in Polish].

7. Bilous, N. (2016). Testamenty wojskowych poleglych i zmarlych na Wolyniu w XVII w. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, 64(2), 211-224. [in Polish].

8. Delimata, M. (2011). Prawo rodzinne w pracach Bartlomieja Groickiego. Spoleczenstwostaropolskie,III, 21-37. [in Polish].

9. Hoshko, T. (2018). Uiavlennia pro dytynstvo v kodeksakh miskoho prava v Rechi Pospolytii XVI - pochatku XVII st. Misto: istoriia, kultura, suspilstvo, 4, 37-56. [in Ukrainian].

10. Hruba, M. (2002). ««Neddvej statku zddnйmu, dokud duse v tele»: Pozыstalostnipraxe a agenda krdlovskjch mestseverozdpadnich Cech vpredbelohorskйdobe. Usri nad Labem. [in Czech].

11. Jisova, K. (2013). Poznosredniowieczne testamenty z ziem czeskich: Mozliwosci i ograniczenia badan. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, 61(2), 213-221. [in Polish].

12. Lьck, H. (2005). Ьber den Sachsenspiegel. Entstehung, Inhalt und Wirkung des Rechtsbuches. Dцssel (Saalkreis). [in Germany].

13. Lьck, H. (2017). Der Sachsenspiegel: Das berьhmteste deutsche Rechtsbuch des Mittelalters. Darmstadt. [in Germany].

14. Mikula, M. (2020). Tradycje prawne w regulacjach testamentowych w miastach Krolestwa Polskiego XIV-XVI w.: prawo sas- ko-magdeburskie, prawo kanoniczne i rzymskie oraz prawodawstwo lokalne. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, 68(2), 131-157. [in Polish].

15. Pisanko-Borowik, А. (2005). Testamenty mieszczan grodzienskich w XVII-XVIII w. Studia Podlaskie,XV, 125-185. [in Polish].

16. Sowina, U. (2002). Wdowy i sieroty w swietle prawa w miastach Korony w poznym sredniowieczu i wczesnej nowozytnosci. Od narodzin do wieku dojrzalego: Dzieci i mlodziez w Polsce, 1: Odsredniowiecza do wieku XVIII, 15-28. [in Polish].

17. Vinnychenko, O. (2010). Spadkuvannia za zapovitom v ukrainskykh zemliakh: geneza i pravova rehlamentatsiia u shliakhetskomu seredovyshchi Rechi Pospolytoi. Zapysky NTSh, CCLX, 1, 74-84. [in Ukrainian].

18. Voronchuk, I. (2014). Instytut opiky: pravovi normy ta povsiakdenni praktyky na Volyni rannomodernoi doby. Ukraina u svitovii istorii, 3(52), 134-150. [in Ukrainian].

19. Wysmulek, J. (2012). Testamenty mieszczan krakowskich (XIV-XVw.). Warszawa. [in Polish].

20. Zielecka-Mikolajczyk, W. (2012). Prawoslawni і unici w RzeczypospolitejXVI-XVIIIw. wobec zycia i smierci w swietle swoich testa- mentow. Warszawa. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru