Переяславський городовий отаман Никифор Зубковський - адвокат Києво-Видубицького монастиря (1768-1771): до проблеми інституту судового представництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна архівна служба України

Переяславський городовий отаман Никифор Зубковський - адвокат києво-видубицького монастиря (1768-1771). До проблеми інституту судового представництва

Іван Шсіль кандидат історичних наук перший заступник Голови

Анотація

Стаття присвячена аналізу документів про адвоката Києво-Видубицького монастиря Никифора Зубковського. Автор дослідив судові процеси, які вів Києво-Виду- бицький монастир з Києво-Печерською лаврою у 60-х рр. XVIII ст. Саме в другій половині XVIII ст. особливо посилилися майнові суперечки між різними землевласниками, зокрема монастирями. Проте, ця тема роботи монастирських адвокатів, за деякими виключеннями, знаходиться на периферії зацікавлень науковців.

На Київщині Лавра, використовуючи свій економічний потенціал, „тиснула” на інших землевласників-сусідів. Судові процеси тривали десятиліттями. Привілейований статус Києво-Печерської лаври, наявність високих покровителів і значних фінансових ресурсів дозволяли їй уникати і затягувати до нескінченності процес розмежування володінь із сусідами та використовувати їхні землі для своїх потреб. У статті показано, яких зусиль довелося докладати Києво-Видубицькому монастирю для захисту своїх майнових прав. Серед братії не було досвідчених монахів, які б розумілися на тонкощах судочинства та могли представляти інтереси обителі в судових установах Гетьманщини, ігумени змушені були укладати контракти на представництво інтересів монастиря зі світськими особами, які професійно займалися адвокатською діяльністю. Для вирішення земельних суперечок потрібні були надзвичайні зусилля офіційного та неофіційного характеру. Однак найм повіреного не завжди гарантував успіх у вирішенні справи.

На основі новознайдених документів розкрито особливості найму, оплати праці та роботи адвокатів у судах Гетьманщини. Ці судові суперечки були припинені одномоментно, коли все майно українських монастирів у результаті секуляризаційної реформи перейшло у власність держави. На прикладі діяльності адвоката Зубковського можна досліджувати особливості судоустрою Гетьманщини, функціонування державних установ, роль неофіційних знайомств у вирішенні суперечок, правову культуру тогочасного суспільства та його зміни. Стаття супроводжується документальними додатками: контрактами про найм адвоката Никифора Зубковського Києво-Видубицьким монастирем для ведення судових процесів з чітко визначеним розміром винагороди.

Ключові слова: суд, монастирі, монахи, адвокат, Гетьманщина.

Abstract

Ivan Kisil

First deputy of Head of the State Archival Service of Ukraine Candidate of Historical Sciences

PERIASLAV CITY ATAMAN NIKIFOR ZUBKOVSKY - LAWYER OF THE KYIV-VYDUBITSKY MONASTERY (1768-1771).

TO THE PROBLEM OF THE COURT REPRESENTATIVE INSTITUTE

The article is devoted to the analysis of documents on the activity of the lawyer of the Kyiv-Vydubitsky monastery Nikifor Zubkovsky. The author explored the litigation conducted by the Kyiv-Vydubitsky monastery with the Kyiv-Pechersk lavra in the 60-s of the XVIII century. It was in the second half of the XVIII century intensified property disputes between different landowners, including monasteries. In general, this topic, including the convent lawyers, is, with some exceptions, at the periphery of scholars' interests.

In the Kyiv region, Lavra, using its economic potential, “pressured” on other neighboring landowners. The lawsuits lasted for decades. The privileged status of the Kyiv-Pechersk lavra, the presence of high patrons and considerable financial resources allowed it to avoid and delay indefinitely the process of delimiting estates with neighbors and using their lands for their needs.

The article shows what efforts the Kyiv-Vydubitsky monastery had to make to protect its property rights. Among the fraternity there were no experienced monks who would understand the intricacies of the judiciary and could represent the monastery in the Hetmanate courts, and the abbots had to conclude contracts to represent the monastery with laymen professionally practicing law. Extraordinary formal and informal efforts were required to resolve land disputes. However, hiring a solicitor did not always guarantee success in dealing with the case.

On the basis of the newly found documents the peculiarities of hiring, remuneration and work of lawyers in the courts of the Hetmanate are revealed. These court disputes were discontinued at a time when all property of Ukrainian monasteries became state property as a result of secularization reform. On the example of the activity of lawyer Zubkovsky, one can examine the peculiarities of the judicial system of Old Ukraine, the functioning of state institutions, the role of informal acquaintances in the resolution of disputes, the legal culture of the contemporary society and its changes.

The article is accompanied by documentary annexes: contracts for the employment of lawyer Nikifor Zubkovsky of the Kyiv-Vydubitsky monastery to conduct litigation with a well-defined amount of remuneration.

Keywords: court, monasteries, monks, lawyer, Hetmanate.

Історія київських монастирів XVIII ст. переповнена судовими суперечками за земельні володіння: актами захоплення сусідських земель, вимогами відшкодування, тимчасовими примиреннями тощо. Фактично всі села, слобідки, хутори та угіддя, розташовані на правому березі Дніпра у т.зв. „Київському трикутнику”, належали київським монастирям. Розбудова і підтримання у належному стані монастирів та потреба продовольчого забезпечення монастирської братії вимагала від настоятелів не лише вмілого господарювання, а й постійного розширення меж монастирської нерухомості. Відсутність чітких кордонів між володіннями призводила до намагань збільшити їх за рахунок сусіда. Результатом такої „експансії” стали судові суперечки Києво-Богословського монастиря з Києво-Флорівським та Києво- Михайлівським Золотоверхим монастирям, Києво-Братського - з Києво-Софіїв- ським кафедральним монастирем, Києво-Межигірського монастиря - з Києво-Ми- хайлівським Золотоверхим. Києво-Печерська лавра одночасно вела судові процеси з Києво-Видубицьким, Києво-Софіївським кафедральним, Києво-Михайлівським Золотоверхим монастирями та козацькою старшиною.

Із усіх згаданих судових суперечок найтривалішим і найпоказовішим, як для учасників процесу, так і всіх монастирів Лівобережної України, став судовий процес між двома найбільшими київськими монастирями - Києво-Печерським та Києво-Видубицьким У володінні Києво-Печерської лаври станом на 1767 р. перебувало 9 приписних монастирів, 3 міста та 7 містечок, 120 сіл і хуторів, де проживали понад 64 тис. підданих (ЦДІАУК. Ф. 128, Києво-Печерська лавра: Предметно-тематичний покажчик / Упор. С.Р. Кагамлик. К., 2008, 26-27).. С. Голубєв так охарактеризував відносини між ними: Лавра „поставила своей непременною обязанностью беспокоить Выдубицкий монастырь, стараясь при всяком удобном случае или оттяпать что-либо от владений его или же вообще сделать какую-либо неприятность” Голубев С.Т. История Киево-Выдубицкого Свято-Михайловского монастыря. / Проф. Степан Тимофеевич Голубев; [сост. В. И. Ульяновский]. К., 2011, 209..

Судові позови між двома монастирями за земельні володіння почалися ще у другій половині XVII ст. та досягли піку в 1718 р., край яким вирішили покласти в столиці Російської імперії. Посольська канцелярія грамотою від 19 липня 1718 р. зобов'язала гетьмана Івана Скоропадського та київського губернатора Дмитра Голіцина створити спеціальну комісію із розмежування володінь та врегулювати конфлікт. Такий хід справ не влаштовував Києво-Печерську лавру, яка вдалася до затягування процесу, сподіваючись виграти час і відкласти проведення розмежування на невизна- чений термін, що власне і трапилося: комісія „о докончанії оного розмежовашемъ ны- какого старателства не иміла, но предавъ тое крайнему чрезъ многие года забвению, к самоправному и гвалтовному онихъ мнтря Выдубицкого грунтовъ завладінію” ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 309, арк. 85 зв. - 86..

Якщо у другій половині XVII - на початку XVIII ст. питання захисту власності Києво-Видубицького монастиря від наїздів Києво-Печерської лаври хоч якось вдавалося вирішити завдяки прямому втручанню гетьманів, то з ліквідацією інституту гетьманства та проведення реформи судочинства місцем з'ясування стосунків стали суди. Саме в судах монахи Києво-Видубицького монастиря змушені були доводити право монастиря на їхні споконвічні володіння. Якщо Києво-Печерська лавра мала достатньо численний та кваліфікований склад повірених із числа монахів, то Києво-Видубицький монастир, не маючи серед братії значної кількості високоосвічених монахів та послушників, змушений був вдатися до найму повірених із числа світських осіб, на оплату послуг яких витрачалися чималі кошти.

Проблема функціонування інституту повірених другої половини XVII-XVIII ст. практично до сьогодні залишалася малодослідженою. Окремі питання участі повірених у судових процесах київських монастирів розглядалися у працях випускників Київської духовної академії Ф. Рождєственського, І. Граєвського, М. Шпа- чинського Рождественский Ф. Самуил Мстиславский митрополит Киевский. К., 1877; Граевский И.С. Киевский митрополит Тимофей Щербацкий. К., 1912; Шпачинский Н.А. Киевский митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской митрополии в его правление (1757-1770 г.), К., 1907.. Першою спробою узагальнити та комплексно проаналізувати законодавче поле адвокатської діяльності, функції, повноваження та роль адвоката у судовому процесі здійснено Віктором Брехуненком та Іваном Синяком Брехуненко В., Синяк І. Адвокати в судочинствіранньомодерної Української держави - Гетьманщини. К., 2017.. Майже одночасно з'явилася праця Світлани Кагамлик, присвячена особливостям діяльності архієрейських та церковних адвокатів Кагамлик С.Р. Церковні адвокати України кінця XVII -XVIII ст. у захисті Православної Церкви в умовах російського централізму. К., 2017.. Водночас питання укладання контрактів на представництво у судових та адміністративних установах Гетьманщини, визначення адвокатських повноважень, обов'язків та умов оплати праці все ще мало досліджені. Отже, своїй статті я на прикладі земельних суперечок Києво-Видубиць- кого монастиря і Києво-Печерської лаври, а також світських землевласників розгляну питання роботи монастирських повірених і адвокатів, зокрема Никифора Зубковського у різних судах Лівобережної України.

Протягом 50-х - середини 60-х рр. XVIII ст. Києво-Печерська лавра через відсутність активного опору та безініціативність ігуменів Києво-Видубицького монастиря поступово захоплювала нові угіддя сусіда. Більше того, намагаючись легітимізувати захоплені землі, Києво-Печерська лавра подала у 1765 до Малоросійської колегії чолобитну, в якій просила описати всі лаврські маєтності, провести розмежування та встановити межові знаки. Для організації цієї роботи Малоросійська колегія видала указ, яким зобов'язала підкоморський суд Козелецького повіту провести розмежування ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 204, арк. 86..

Ігумени Києво-Видубицького монастиря для вирішення важливих майнових суперечок, участі у роботі різних комісій, представництва у судово-адміністративних установах Гетьманщини через обмаль засобів уповноважували, як правило, найбільш освічених монахів, послушників та писарів монастиря.

Яскравим прикладом слугує доручення на виконання чи не найскладнішої роботи, пов'язаної із представництвом інтересів монастиря у судових та адміністративних установах Гетьманщини, ієромонаху Віктору, послушникам Данилу Макаровцеву та Івану Шелявському. Вони протягом 60-70-х рр. XVIII ст. були основними повіреними Києво-Видубицького монастиря у судових процесах та представницьких акціях, натомість їх звільнили від низки обов'язків та послухів ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 154, арк. 29-30, спр. 155, арк.1-2, 14-15 зв., 23-23 зв., 26-32; спр. 184, арк. 232.. При цьому слід зазначити, що ієромонах Віктор, відповідно до рішень духовного собору Києво-Видубицького монастиря, мав виконувати послух наглядача правобережних вотчин монастиря, здійснювати контроль за роботою монастирської канцелярії та ревізійної комісії із перевірки ведення прошнурних книг, очолював комісії із перевірки монастирського господарства Там само. Оп. 2, спр. 309, арк. 38, 64-65, 90-90 зв., 102-104 зв..

Фактично кожний досвідчений монах був на особливому рахунку. Іноді монахи ставали заручниками свого життєвого досвіду, інтелектуальних та управлінських здібностей. Для роботи у прикордонній російсько-польській комісії з питань прикордонного судочинства та повернення селян-втікачів, що мала зібратися в січні 1767 р., духовний собор уповноважив послушника Івана Шелявського, а для представництва монастиря на наступному засіданні в липні 1767 р. - Івана Мартиновича Там само. Оп. 1, спр. 164, арк. 87 зв. - 89, 188 зв. - 189 зв..

Таким чином, у зв'язку зі значною кількістю судових процесів та відсутністю серед братії осіб досвідчених монахів, які б розумілися на тонкощах судочинства та могли представляти інтереси Києво-Видубицького монастиря в судових установах Гетьманщини, ігумени змушені були укладати контракти на представництво інтересів монастиря зі світськими особами, що професійно займалися адвокатською діяльністю. Однак найм повіреного не завжди гарантував успіх у вирішенні справи. Так, найнятий для ведення справи Видубицького монастиря з позивачем бунчуковим товаришем Захарієм Забілою про межі земельних володінь поблизу с. Ярославка Іси- дор Бибика не тільки „ничего по тому ділу в пользу не успЬлъ”, а й вчинив, перебуваючи у Глухові, низку непристойних вчинків. Через це духовний собор Видубиць- кого монастиря в червні 1760 р. прийняв рішення відмовитися від його послуг.

Представляти інтереси монастиря у справі за позовом Захарії Забілицького зголосився Василь Бразулевич, який з 1756 р. вів у Генеральному військовому суді справу Видубицького монастиря з Києво-Печерською лаврою Там само. Оп. 2, спр. 204, арк. 9-9 зв.. На допомогу повіреному для комунікації з посадовими особами Генерального військового суду та Генеральної військової канцелярії, вирішення різних поточних питань та оплати послуг, пов'язаних із судовими процесами, було прикріплено ієромонаха Нектарія, якого ж одразу відправили до Глухова Там само. Оп. 1, спр. 89, арк. 244-244 зв.. Ігумен Антоній Почека негативно оцінював роботу повіреного Василя Бразулевича і неодноразово відряджав до Глухова інших повірених з метою вирішення окремих важливих питань. Для консультацій з питань судового процесу з Києво-Печерською лаврою ігумен часто залучав свого рідного брата, писаря Ніжинської полкової канцелярії, Якова Почеку Там само. Спр. 89, арк. 119-120..

Наступний повірений Авраам Кур'ян, перебуваючи у судових справах монастиря у Козельці в 1766 р., позичив у місцевих жителів готівкових грошей та взяв у борг товарів на загальну суму 15 рублів 25 копійок, віддавши у заставу речі, які належали монастирю. Після відрядження, не склавши фінансового звіту, він в односторонньому порядку припинив будь-які контакти з монастирем. Після неодноразових претензій позичальників монастир змушений був погасити ці борги Там само. Спр. 155, арк. 3-4, 6, 8-8 зв.; спр. 164, арк. 76 зв. - 79 зв., 101-105..

За цих обставин перед призначеним у квітні 1767 р. ігуменом Іаковом Ворон- ківським постає реальна загроза втрати значної кількості монастирських володінь. Проаналізувавши історію суперечок Києво-Видубицького монастиря з Києво-Печерською лаврою та взявши до уваги досвід роботи попередніх повірених, ігумен розпочав пошук досвідченого та авторитетного адвоката, який би міг якщо не розв'язати всі судові суперечки, то, принаймні, призупинити захоплення сусідами монастирських земель. Цілком ймовірно, що із кожним претендентом велися тривалі співбесіди на предмет їхнього бачення шляхів вирішення судових справ, в яких монастир брав участь. Аналізуючи хід розгляду судового позову остерського сотника Івана Солонини, члени духовного собору Києво-Видубицького монастиря констатували, що процес безперспективний і приречений на програш, оскільки суддя Остерського земського суду явно діяв у інтересах позивача, створюючи різноманітні перепони монастиреві. Протидіяти цьому Києво-Видубицький монастир не міг, адже „въ Видубицкожь мнтр какъ съ монашествующихъ, за занятюмъ разними мнтрскими послушаниями, такъ и світского человіка, которій бы правній порядок совершенно відалщ и по оному зъ сотником остерскимъ Солониною ділу стряпатъ моглъ, не иміеся” Там само. Спр. 164, арк. 181 зв. - 182.. Додаймо, що в 1768 р. Івана Солонину було обрано підсудком Остерського земського суду Там само. Оп. 2, спр. 38а, арк. 59.. Проте, один із кандидатів, проаналізувавши матеріали судової справи з Солониною про вирубування монастирськими підданими з містечка Літки його приватного лісу поблизу села Соболівка, констатував, що позов подано із порушенням процесуальних норм. Грунтуючись на положеннях Генерального регламенту та Статуту Великого князівства Литовського, претендент на монастирського повіреного надав рекомендації, як „миролюбно сократить сіе безділное діло” Там само. Оп. 1, спр. 164, арк. 281 зв. - 282.. Ця порада була використана під час судового процесу Там само. Спр. 215, арк. 41-42..

Пошук досвідченого та кваліфікованого адвоката було також доручено монахам та послушникам Києво-Видубицького монастиря, які, представляючи інтереси монастиря у судових установах Гетьманщини, подовгу перебували в Острі, Козельці та Глухові. 6 січня 1768 р. до монастиря прибув кандидат на повіреного переяславський городовий отаман Никифор Зубковський, який одразу взявся до вивчення судових справ монастиря. Проаналізувавши хід справи за позовом ос- терського сотника Івана (Михайловича) Солонини, він також констатував необхідність вирішити цю праву через укладення мирової та дав низку рекомендацій. Після вивчення матеріалів інших судових справ відбулася тривала розмова Никифора Зубковського з ігуменом Іаковом Воронківським, в якій він виклав своє бачення вирішення судових суперечок Там само. Спр. 154, арк. 27-28.. 8 січня 1768 р. питання умов роботи та оплати праці Никифора Зубковського обговорили на засіданні духовного собору Києво-Видубицького монастиря.

Аналізуючи перебіг судових справ та труднощі, які виникли у судовому процесі за позовом Києво-Видубицького монастиря до Києво-Печерської лаври щодо захоплення земель та майна, духовний собор констатував, що в монастирі „какъ съ монашествующихъ такъ и послушниковъ которій бы правній порядокъ по над- лежащому вТдалъ и по вышепрописанному съ Печерскою лаврою заводному ділу исправылся по незаобыклости къ таковымъ дГламъ не имеется” Там само. Спр. 184, арк. 8-8 зв..

Никифор Зубковський зголосився укласти контракт з Києво-Видубицьким монастирем на представництво останнього у судових установах Київського полку, Генеральному військовому суді, Київському магістраті, Київській губернській канцелярії та Малоросійській колегії, а також висунув низку умов. Річна плата за послуги - 220 руб., проїзд, найм житла, харчування, оплата послуг канцеляристів зазначених судових установ, переклад документів з латини та польської мови мала здійснюватися коштом монастиря. Монастир повинен був виділити окрему келію для роботи та проживання повіреного, а також надати освіченого монаха для виконання різних доручень та справ, пов'язаних із веденням судових справ. Протягом року повірений мав право йти у відпустки, головним чином на великі релігійні свята, тривалістю від 10 до 14 днів. Також Никифор Зубковський взяв зобов'язання нікуди без дозволу керівництва монастиря не відлучатися, а в разі порушення умови, через яку інтересам монастиря буде завдано шкоди, він зобов'язався сплатити штраф та компенсувати зі своєї річної платні кошти пропорційно до пропущених днів.

Розглянувши та обговоривши пропозиції повіреного, духовний собор рекомендував ігумену Іакову Воронківському укласти контракт із Никифором Зубковським на один рік Там само. Арк. 8 зв. - 9 зв.. 10 січня 1768 р. Києво-Видубицький монастир уклав контракт з переяславським городовим атаманом Н. Зубковським на представництво та ведення справ монастиря в адміністративних та судових установах Гетьманщини упродовж одного року, починаючи з 1 лютого 1768 р. Там само. Оп. 1, спр. 326, арк. 7-7 зв..

При цьому слід зазначити, що сторони дещо поспішили з укладенням контракту та не врахували низку чинників, які іноді призводили до непорозумінь між сторонами і змушували відволікати від основних обов'язків монахів та послушників, збільшували видатки на забезпечення судових процесів. Перший і найголовніший, - це зобов'язання Н. Зубковського опікуватися усіма судовими справами монастиря, а, зважаючи на їхню кількість та складність, це було фізично неможливо. Як результат, Н. Зубковський особисто представляв інтереси Києво-Виду- бицького монастиря у судових суперечках з Києво-Печерською лаврою та найважливіших слуханнях в інших судових процесах, а на слухання, які мали суто формальний характер, відряджали когось із монахів. Особу, яка мала представляти монастир у кожному конкретному випадку, визначав духовний собор. Так для подання до Малоросійської колегії апеляційної скарги, підготовленої Никифором Зубковським у справі про незаконне заволодіння Києво-Печерською лаврою землями Києво-Видубицького монастиря, та здійснення її супроводу духовний собор у липні 1768 р. запропонував ігумену Іакиму Воронківському уповноважити на ці дії ієромонаха Віктора та послушника Данила Макаровця Там само. Спр. 184, арк. 232..

Для разової участі у формальних судових засіданнях направлялися менш досвідчені у судовій практиці монахи. Так, у червні 1769 р. монах Йосиф представляв інтереси Києво-Видубицького монастиря у справі проти Києво-Флорівського жіночого монастиря, якому було доручено лише пред'явити та подати до суду копії документів. Восени 1771 р. цей же монах виступав від імені монастиря у Київському гродському суді у засіданні за позовом остерського сотника Івана Солонини Там само. Оп. 1, спр. 232, арк. 25-26; спр. 338, арк. 180-183 зв..

Кількість осіб, які направлялися на допомогу Никифору Зубковському, постійно збільшувалася. Крім визначеного контрактом помічника, монастир відряджав монахів та послушників для допомоги та участі у судових слуханнях, переписуванні документів тощо Там само. Оп. 2, спр. 309, арк. 27-27 зв.. З метою належної комунікації, вчасної доставки кореспонденції, для виконання приватних доручень при повіреному постійно перебував хтось із послушників. Адвокатові надавалися транспорт та візники Там само. Оп. 1, спр. 184, арк. 145-146, 408-409 зв.; спр. 215, арк. 4; спр. 232, арк. 145..

Одночасно із Никифором Зубковським протягом 1768 р. активну роботу у судових та адміністративних установах Гетьманщини з питань захисту майнових інтересів Києво-Видубицького монастиря проводив ієромонах Віктор. Так він разом із послушниками здійснював пошук та збір документів (в архівах магістратів та судових установ Гетьманщини та Речі Посполитої, губернських, полкових та сотенних канцеляріях), що підтверджували право власності на нерухомість обителі Там само. Спр. 184, арк. 99-101 зв., 232; спр. 309, арк. 27-27 зв.; оп. 2, спр. 35, арк. 79-79 зв.. Для забезпечення супроводу апеляційних скарг, поданих до Генерального військового суду та Малоросійської колегії, ієромонах Віктор протягом 1768-1772 рр. фактично жив у Глухові.

Також варто зазначити, що у засіданнях, на яких мали розглядатися ключові питання Києво-Видубицького монастиря, крім Никифора Зубковського брали участь найдосвідченіші монахи. На засідання підкоморського суду Козелецького повіту 23 квітня 1768 р., на якому мало розглядатися питання про утворення комісії для проведення розмежування земельних володінь Києво-Печерської лаври та Києво-Видубицького монастиря, духовний собор останнього відрядив найбільш кваліфікованих представників: намісника ієромонаха Іоанікія, соборних ієромонахів Спиридона та Віктора, монаха Митрофана, яким було надано вірчі листи та детальну інструкцію щодо їхніх дій Там само. Спр. 184, арк. 145-146..

Зважаючи на значну кількість судових процесів та відсутність у Никифора Зуб- ковського можливості обговорювати їх хід безпосередньо з ігуменом та членами духовного собору, був відпрацьований наступний механізм комунікації: будь-який документ-доказ чи клопотання, які подавалися до суду, спершу опрацьовувався повіреним на предмет його важливості для конкретного судового процесу, а потім він „сочинялъ правше доводы, а когда будуть сочинєни оніє, къ вислушанію его вьісокопрєподобію, а потомь и духовному собору представить” Там само. Спр. 184, арк. 409..

Варто звернути увагу і на особливості роботи повіреного з доказовою базою. Якщо раніше монахи долучали до матеріалів справи всі наявні у них акти, які свідчили про права власності на те чи інше майно, то тепер всі документи попередньо ретельно вивчалися. Так, надіслані повіреному для опрацювання та долучення до судових матеріалів документи у справі з Києво-Братським та Києво-Флорівським монастирями Зубковський відхилив у зв'язку з тим, що „в нинЪшнемъ ділі упоминаот не для чего, прочіє ж болшєю частію бумаги присланіє служатъ Кієво-Братскому мнтру, затЪмъ же Флоровскимъ мнтремъ о ядловці, зачимъ ті всі бумаги обратно оотправлени” Там само. Оп. 2, спр. 35, арк. 83-84..

Після кожного засідання суду, перемовин із опонентами чи виконання доручення повірений надсилав звіт про проведену роботу із детальним описом усіх подій та фактів, а також реєстр витрачених коштів, пов'язаних із веденням судових справ та утриманням повіреного з помічниками у місці перебування судової чи адміністративної установи Там само. Спр. 35, арк. 85-87 зв..

При цьому, не дивлячись на завантаженість, складність судових процесів та зобов'язання по контракту „прилЪжънимъ старателствомъ безъ всякого по кріпос- тямъ и наставлешямъ упущєнія” відстоювати інтереси Києво-Видубицького монастиря, Н. Зубковський знаходив час для роботи на інших клієнтів. Так, протягом 1768 р. він представляв у земському суді Остерського повіту інтереси сина померлого мринського сотника Івана Федоровича Тарасевича Івана у процесі про при- власення опікуном спадкового майна підопічного. Опікуном Івана Івановича Тарасевича виступав його дядько, значковий товариш Київського полку Андрій Федорович Тарасевич. Цікаво, що з метою розвантаження Н. Зубковського у цьому судовому процесі духовний собор Києво-Видубицького монастиря відрядив ієродиякона Іонафтана виконувати приватні доручення повіреного Там само. Оп. 1, спр. 309, арк. 66-68 зв.. Посланець не справився із виконанням наданого йому доручення, за що змушений був відшкодувати з власної кишені збитки, завдані Н. Зубковському, в сумі 16 руб. Суть доручення полягала в тому, що ієродиякон Іонафтан мав передати документи, які повірений підготував для Івана Тарасевича, та забрати 16 руб., які останній заборгував Зубков- ському за послуги. Проте Іван Тарасевич документи забрав, а гроші не віддав, мотивуючи це тим, що в нього зараз відсутня повна сума і він віддасть всю суму трохи згодом (ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 38а, арк. 59-60 зв.).

Загалом, характеризуючи відносини, що склалися між Іоакимом Воронківським та Никифором Зубковським, їх можна назвати дружніми, більше того „догоджаючими”. Наприклад, напередодні великих свят Зубковському надсилали різні презенти. Так, до одного із свят повіреному було надіслано севрюгу, осетрину та осетрову ікру (ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 38а, арк. 56). Проживаючи у монастирі, повірений нерідко ставав свідком та учасником низки побутових конфліктних ситуацій і намагався їх врегульовувати по справедливості та рівнозначно до ступеню завданої шкоди. Так, монах Анфім, будучи на підпитку, побив погонщиків, а коли Зубковський заступився за них, то монах лаяв його непристойними словами та погрожував побити палицею. Питання поведінки монаха Анфіма було розглянуто на духовному соборі монастиря та внесено пропозицію ігумену, щоб в якості покарання монах поклав 200 поклонів перед іконою Богоматері та дав підписку, що він буде вести себе благопристойно. Ігумен схвалив це рішення з припискою „єстли панъ Зубковскій, за обявлєтєм ему, сим будетъ доволенъ” (ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 309, арк. 180-180 зв.). В іншому випадку Зубковський та казначей ієромонах Нектарій втрутилися у конфліктну ситуацію, яка виникла між монахом Софронієм (якого в листі до ігумена Зубковський обізвав „кривим чортом”) та послушником Михайлом, якого хотіли піддати покаранню в 50 батогів за нібито зламане ним фруктове дерево (ЦДІАК. Ф. 130, оп. 2, спр. 38а, арк. 56-56 зв.)..

11 лютого 1769 р. Н. Зубковський подав на ім'я ігумена Іакова Воронківського донесення про виплату йому за контрактом залишку та запропонував продовжити контракт ще на один рік. Ігумен позитивно розглянув звіт та доручив духовному собору його опрацювати та подати пропозиції. Духовний собор на розширеному засіданні підтримав думку ігумена про продовження співпраці з Н. Зубковським на рік, починаючи з 15 березня 1769 р. ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 309, арк. 184-187. Укладаючи новий контракт, сторони врахували попередній досвід, уточнили свої обов'язки та доповнили новими умовами. В першу чергу сторони конкретизували порядок взаємодії. Так, пріоритетними визнано судові процеси у підкоморських судах щодо проведення розмежувань між володіннями Києво-Видубицького монастиря, Києво-Печерської Лаври та Києво- Флорівського монастиря. Присутність повіреного на судових засіданнях, на яких не приймалися важливі рішення, визнана необов'язковою, на них інтереси монастиря мала представляти уповноважена духовним собором особа. Тексти позовів, пояснень, клопотань, протестів та інших документів мали бути підготовлені повіреним завчасно „по тЬмъ діламь, что слідуеть еще куда представляв тое к подачи и протчое в запасъ заготовлять” та пройти обговорення у духовному соборі. Зважаючи на той факт, що забезпечення ведення судових процесів потребувало значних непередбачуваних витрат, до тексту контракту включено пункт про відшкодування монастирем повіреному його власних коштів, витрачених під час відрядження. По завершенні дії контракту повірений був зобов'язаний передати до монастиря всі справи в упорядкованому стані. Окремо в контракті прописані штрафні санкції за самовільний від'їзд повіреного з монастиря чи судової установи, куди він був відряджений. Як покарання Києво-Видубицький монастир залишив за собою право вирахувати з річної платні повіреного кошти пропорційно до пропущених днів, або ж автоматично подовжити контракт на час, упродовж якого повірений був відсутній без поважної причини.

Консолідація зусиль, знання, досвід та активність Н. Зубковського допомогла зрушити з місця справу, що розглядалася у підкоморському суді Козелецького повіту, про розмежування володінь між монастирями, ініційована Києво-Печерською лаврою ще в 1765 р. Опрацювавши матеріали всіх судових процесів, Н. Зубковський визначив цю справу центральною для вирішення низки інших справ. Отож, всі зусилля мали бути спрямовані саме на неї. До того ж заангажованість у цю справу самого підкоморія Козелецького повіту навряд чи дозволяла очікувати на рішення, корисне для Києво-Видубицького монастиря Там само. Оп. 1, спр. 204, арк. 86-86 зв..

Протягом травня-червня 1768 р. підкоморій Козелецького повіту Олександр Солонина в односторонньому порядку з численними порушеннями та без участі представників Києво-Видубицького монастиря провів розмежування між монастирськими землеволодіннями, селами Лісники, Хотів та Пирогів та прилеглими до них лугами і лісами (Кального лугу, Багринівських, Гнилецьких, Звіринецьких, Калинівських та Куликівських земель) та затвердив це розмежування рішенням від 4 липня 1768 р. Зауваження та докази Києво-Видубицького монастиря підкоморій залишив без розгляду Там само. Оп. 2, спр. 35, арк. 145-192 зв..

Оскільки таке рішення прямо суперечило інтересам Києво-Видубицького монастиря, у швидкі терміни було підготовлено апеляційну скаргу та в серпні 1768 р. її подано до Малоросійської колегії. Подання та супровід апеляційної скарги духовний собор Києво-Видубицького монастиря доручив ієромонаху Віктору та послушнику Данилу Макаровцю Там само. Оп. 1, спр. 184, арк. 232. При цьому слід відзначити той факт, що Малоросійська колегія відмовилася прийняти до розгляду апеляційну скаргу, оскільки вона містила помилки у титулі імператриці, та у зв'язку із відсутністю у ієромонаха Віктора віруючого листа. Після доопрацювання документів їх було подано повторно та взято до розгляду (ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 184, арк. 366-367).. При цьому слід зазначити, що за перебігом цього судового позову уважно стежили, зайнявши очікувальну позицію, судді інших судових установ, де перебували у провадженні справи за позовами Києво-Печерської лаври та Києво-Видубицького монастиря. Так, Київський гродський суд, розглянувши позови Києво-Видубицького монастиря до Києво-Печерської лаври та Києво-Флорівського монастиря щодо незаконного заволодіння майном та завдані збитки, з огляду на прийняте під- коморським судом Козелецького повіту рішення та наявність у проваджені в Малоросійській колегії апеляційної скарги прийняв у листопаді 1768 р. проміжне рішення - не розглядати справи про визнання права власності на захоплені землі за жодною зі сторін до вирішення питання за апеляцією та проведення розмежування ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 184, арк. 408-409 зв..

Відповідно до рішення та указу Малоросійської колегії від 8 жовтня 1768 р. створено комісію для проведення розмежування між володіннями Києво-Печерської лаври та Києво-Видубицького монастиря, до складу якої увійшли бунчуковий товариш Григорій Іваненко, військові товариші Григорій Гудима та Антон Олександрович. Комісія мала розпочати роботу через два тижні Там само. Спр. 204, арк. 25..

Така ситуація явно не влаштовувала Києво-Печерську лавру, тож її повірені розпочали процес затягування справи. У першу чергу вони оскаржили склад комісії, вказавши на існування конфлікту інтересів між головою комісії Григорієм Іва- ненком та Лаврою. Розглянувши це клопотання, Малоросійська колегія указом від 7 листопада 1768 р. вивела зі складу комісії Григорія Іваненка та ввела лубенського полковника Івана Кулябку Там само. Арк. 27-28.. Однак комісія не змогла зібратися і розпочати роботу, оскільки через затяжну хворобу та низку невідкладних справ Іван Кулябка подав рапорт про відкликання його кандидатури. Поки питання розглядалося, двох інших учасників комісії, військових товаришів Григорія Гудиму та Антона Олександровича, відправили у військовий похід. Як результат, у березні 1769 р. духовний собор Києво-Видубицького монастиря подав клопотання про призначення нового складу комісії з розмежування Там само. Арк. 41-47 зв..

Розглянувши це клопотання, Малоросійська колегія видала 5 травня 1769 р. указ про утворення нової комісії у складі лубенського полковника Івана Кулябки, бунчукового товариша Якова Голюнки, абшитованого осавула Ніжинського полку Кирила Кулаковського Там само. Арк. 69-69 зв.. Витрати по забезпеченню роботи комісії та утриманню членів комісії було покладено на Києво-Видубицький монастир Там само. Оп. 2, спр. 309, арк. 98-99 зв..

Іван Кулябка, опрацювавши апеляційну скаргу Києво-Видубицького монастиря та матеріали суду першої інстанції, видав розпорядження (в оригіналі - позов) про початок проведення розмежування 28 серпня 1769 р. і зобов'язав сторони прислати повірених та надати у розпорядження комісії всі необхідні документи Там само. Оп. 1, спр. 204, арк. 99-101.. Протягом усього часу роботи комісарського суду із проведення розмежування Києво- Видубицький монастир представляли: намісник ієромонах Іоанікій, ієромонах Спиридон, ієромонах Віктор та повірений Никифор Зубковський. Зважаючи на методи роботи та підхід до вирішення проблемних питань повіреними Києво-Печерської лаври, власне на Зубковського й ліг тягар організаційного забезпечення роботи комісарського суду та контроль за дотриманням положень Статуту, прав та інтересів Києво-Видубицького монастиря. У підсумковому донесенні, поданому ігумену Іакову Воронківському, Зубковський з монахами констатували, що лише скрупульозна фіксація всіх, навіть незначних, порушень, допущених у процесі роботи членами комісарського суду, та постійні наполегливі вимоги взяти до уваги документи-докази, надані представниками Києво-Видубицького монастиря, привели до повернення цьому монастирю раніше захоплених володінь та встановлення нових межових знаків Там само. Арк. 153-156. При цьому слід зазначити, що комісарський суд встановив факти приховування та недолучення до матеріалів справи документів та клопотань підкоморієм Козе- лецького повіту Олександром Солониною, які подавали повірені Києво-Видубицького монастиря.. Такий результат розмежування викликав категоричне не- сприйняття Києво-Печерської лаври, керівництво якої розуміло, що це рішення ляже в основу ухвал в інших судових процесах, а отже Лавра повинна буде відшкодувати всі завдані збитки. Чого варта була лише справа про неправомірне відведення весною 1767 р. лаврським старостою Іваном Одарченком лісу для випалювання деревного вугілля та пасовищ для випасу великоросійським Белєвським полком волів і коней у володіннях Києво-Видубицького монастиря. Збитки від таких дій становили 1500 руб. ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 164, арк. 173 зв. - 177; спр. 184, арк. 117-127.

Як результат, повірені Києво-Печерської лаври підготували та подали до Малоросійської колегії скаргу про необхідність перегляду рішення суду апеляційної інстанції Там само. Оп. 2, спр. 309, арк. 85-89 зв.. Опрацювавши цю скаргу, духовний собор Києво-Видубицького монастиря вніс пропозицію ігумену дати нагальне доручення повіреному Н. Зубков- ському підготувати заперечення та після їх обговорення і підписання направити повіреного та ієромонаха Віктора до Глухова для подачі Малоросійській колегії.

Повірені Києво-Печерської лаври, розуміючи, що цей судовий спір вони можуть програти, що зрештою і трапилося, вдалися до чергового затягування процесу. Більше того, після прийняття рішення по суті були задіяні, вочевидь, всі неофіційні засоби впливу на членів суду, щоб максимально відтермінувати оформлення рішення та підготовки екстракту. Аналізуючи хід та характер розгляду цієї та низки інших судових справ, Н. Зубковський у листі до ігумена Іакова Воронківського повідомляв, що через наявні обставини потреби в його послугах немає, адже супровід наявних судових процесів може здійснювати ієромонах Віктор зі своїми помічниками. Проте духовний собор 15 березня 1770 р., незважаючи на гостру нестачу коштів, рекомендував вмовити Никифора Зубковського на представництво інтересів Києво-Видубицького монастиря в судових та адміністративних установах Гетьманщини та укласти контракт на старих умовах терміном на один рік. Члени духовного собору констатували, що Н. Зубковський „яко совершенно здешнего Киево- Видубицкого мнтра крепости и права на всякіе владінія сего мнтра принадлежащіе земли и угодия разпознавающій и свідающій, такъ здешнему Киево-Видубицкожг мнтру нуженъ, что безъ его и обойтисъ всячески незаспособно” Там само. Оп. 1, спр. 266, арк. 84-85. При цьому, у зв'язку з тим, що повірений невідривно перебував у Глухові, сам контракт не було укладено ні в березні під час наступного перебування Н. Зубковського у травні в Києві. Фактично термін дії контракту сторони подовжили „за умовчанням” (ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 338, арк. 42, 83).. Проте виконання взятих зобов'язань Н. Зубковський фактично припинив в односторонньому порядку. Тривале проживання у Глухові в очікуванні на підготовку та видачу з Малоросійської колегії затвердженого рішення й екстракту з розмежування земельних володінь та, вочевидь, тривала відсутність поза домом, спонукала його до розірвання контракту в односторонньому порядку в серпні 1770 р. Формальною підставою для від'їзду з Глухова став виклик Переяславської полкової лічильної комісії для виконання робіт ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 1, спр. 266, арк. 289 зв.. Також, як видається, на рішення Зубковського розірвати контракт вплинула жорстка умова, за якою він мав постійно перебувати при монастирі чи при судовій установі в разі відрядження. Наявність достатньої кількості вільного часу та відсутність можливості реалізувати свій інтелектуальний потенціал могли спонукати його до прийняття такого рішення. Н. Зубковський у своєму листі до ігумена констатував, що він хотів би працювати ближче до дому Там само. Арк. 84 зв..

Після остаточних розрахунків з Н. Зубковським духовний собор Києво-Виду- бицького монастиря обговорив стан та перспективу юридичного супроводу судових справ та констатував крайню потребу у пошуці та наймі нового повіреного. За результатами обговорення ігумен Іаков Воронківський дав доручення ієромонаху Віктору, щоб той, перебуваючи у Глухові, здійснив пошук досвідченого кандидата Там само. Оп. 2, спр. 439, арк. 40-40 зв..

Справа ж про розмежування й далі затягувалася, а розширення географії суперечок ускладнювало шанси на урегулювання конфлікту між двома монастирями. Привілейований статус Києво-Печерської лаври, наявність високих покровителів і значних фінансових ресурсів дозволяли їй уникати і затягувати до нескінченності процес розмежування володінь із сусідами та використовувати їхні землі для своїх потреб. Подані монахами скарги до Священного Синоду та Правлячого Сенату, чолобитні на ім'я імператриці Катерини ІІ засвідчили, що вирішення цього питання у правовій площині неможливе. судовий монастир адвокат лавра

Таким чином, роль повіреного втрачала вирішальне значення у судовому процесі, адже, незалежно від суддівського рішення, для його виконання потрібні були надзвичайні зусилля офіційного та неофіційного характеру. Ці судові суперечки були припинені одномоментно, коли все майно українських монастирів у результаті секуляризаційної реформи перейшло у власність держави. На прикладі діяльності адвоката Зубковського можна досліджувати правову культуру тогочасного українського суспільства та його зміни.

Публікація контрактів про надання адвокатських послуг та протоколів засідання духовного собору Києво-Видубицького монастиря, під час яких обговорювалися умови контрактів та оцінювалася робота повіреного, є складовою частиною тогочасного дипломатарію.

Археографічне опрацювання документів здійснено відповідно до „Методичних рекомендацій по підготовці до видання „Архіву Коша Нової Запорозької Січі” Гісцова Л.З. Методичні рекомендації по підготовці до видання „Архіву Коша Нової Запорозької Січі”. К., 1992.. Текст подається автентично, стилістику й орфографію збережено, виносні літери внесено в рядок і виділено курсивом. Пошкоджені слова подаються і квадратних дужках. Скорочення, слова під титлом та їх похідні не розкриваються та вживаються у наступних значеннях: сто, свто - свято (від „святий”), мнтръ - мо- настиръ, д. та дховного - духовного, блгоразсмотреніе - благоразсмотрєніє, гпдн - господин, нні - нині, мця - месяца, виносна літера д - денъ.

References

1. Brekhunenko V., Syniak I. (2017). Advokaty v sudochynstvi rann'omodemoi Ukrain- s'koi derzhavy - Het'manschyny. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Histsova L. Z. (1992). Metodychni rekomendatsii po pidhotovtsi do vydannia “Arkhivu Kosha Novoi Zaporoz'koi Sichi”. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Holubev S. T. (2011). Ystoryia Kyevo-Vydubytskoho Sviato-Mykhajlovskoho monas- tyria. / prof. Stepan Tymofeevych Holubev; [sost. V. Y. Ul'ianovskyj]. Kyiv. [in Russian].

4. Hraevskyj Y. S. (1912). Kyevskyj mytropolyt Tymofej Scherbatskyj. Kyiv. [in Russian].

5. Kahamlyk S. R. (2017). Tserkovni advokaty Ukrainy kintsia XVII-XVIII st. u za- khysti Pravoslavnoi Tserkvy v umovakh rosijs'koho tsentralizmu. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Rozhdestvenskyj F. (1877). Samuyl Mstyslavskyj mytropolyt Kyevskyj. Kyiv. [in Russian].

7. TsDIAK Ukrainy. (2008). F. 128, Kyievo-Pechers'ka lavra: Predmetno-tematychnyj pokazhchyk / Uporiadnyk S.R. Kahamlyk. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Shpachynskyj N. A. (1907). Kyevskyj mytropolyt Arsenyj Mohylianskyj y sostoia- nye Kyevskoj mytropolyy v eho pravlenye (1757-1770 h.), Kyiv. [in Russian].

Додаток

1768 р., січня 10. - Мненіє духовного собора Києво-Видубицького монастиря про укладення контракту на представництво в судових та адміністративних установах Гетьманщини з переяславським городовим отаманом Никифором Зубковським

1768го года генваря 10 д духовній Сто-Михайловского Кіево-Вьідубицкого монастыря собор разсуждая, что по посланному отъ Выдубицкого мнтря изъшедшаго 1767 года октября 23 д повіту Козелецкого въ подкоморскій судъ о напрасномь Кіево- Печерскою лаврою собственник Выдубицкого монастыря грунтовъ и всяких угодій завладініи і оспариваніи доношенію, того ж 1767 года ноября 14 д в означенномь подкоморскомъ суді въ Печерскую лавру состоявшимися позвомъ велено той Печерской лаврі къ разбору и размежеванію онимъ судомъ подкоморскимъ, всіхь на по- мяненнихъ по тому Выдубицкого монастыря доношенію земель, и къ разрішенію происходивших за то споровъ, прислать въ оній подкоморскій судъ на спорніе землі повіренного зъ урядовимь правнимъ и полнимъ изв^ешемъ со всеми подлинними, служащимы къ тому кріпостьми, и всіми ж другими документами отъ полученія въ оной Печерской лаврі того позва въ правній завытш шестонеделній срок сеей осени буди земля не укріется снігом^ А того ж года ноября 29 д от возного кіевского Василя Блажевского у Выдубицкш мнтръ присланнимъ изв^Немъ обявленно, что нимъ, вознымъ Блажевскимъ, прописанній повіту Козелецкого подкоморского суда позовъ того 29 числа въ Печерской лаврі за роспискою вручень и къ присылки съ оной повіренного зъ надлежащими документами вь судь подкоморскій вь томь позві срокь назначень шестонеделній за выключешемь праздничних и торжественнихь дней, // имянно сего 1768 года февраля на 1 -е число. Вь Выдубицком же мнтрі, какь съ монашествующихь, такь и послушниковь, которій бы правній порядокь по надлежащему відаль и по вышепрописанному съ Печерскою лаврою заводному ділу исправылся, по незаобыклости кь таковымь діламь не иміется.

Ныні же прибывшій вь Вьідубицкій монастыр атамань городовій переясловскій Ныкифор Зубковскій кь тому съ Печерскою лаврою и другимь Выдубицкого монастыря діламь полку Кіевского вь судахь подкоморскихь и земских повітовь Козелец- кого і Остерского иміющимся и вьпредь буды случатся какіе вновь судніе діла по искамь или отвітамь оть оного жь Выдубицкого монастыря, такожь вь случающихся прошеніяхь по Кіевогубернской канцелярії и вь магистраті Юевскомъ, или егда бы ті подкоморскіе и земскіе суда по какимъ правылностямь были испорочени, то гді ті діла указано будеть производить, кромі Москвы и Санкт-Пітербуга, на круговій годь, то есть начавь сего 1768 февраля съ первого, будущаго 1769 годовь февраля по первое числа за повіренного уконтрактоватся желаеть на такомъ основаніи, что онь Зубковскій по вышеозначеннимъ Выдубицкого мнтря ділами вь согласіе правь, кріпостей, документовь и по монастырскимъ наставленіямь проговожденія или отвіти чинить съ при^жнимъ старателствомъ безъ всякаго по кр^остямъ и наставленіямь упущенія. Буды ж случится по апелящямъ // или какимъ прошеніямь ехать въ Глухое по Малороссійской коллегії въ суд войсковій Генералній, то и туда зъ опред^еннимъ от мнтря Выдубицкого монахомь на всемъ кошті и поезді монастырскомь ехат іміеть. И когда судних діль не прилучится, тогда жит ему, Зубковскому, въ келії якая опреділена будеть на монастырскомъ общежителномъ кошті. А гді случится быть при ділах, тамо, для содержанія потребних кріпостей и надлежащих по суднимъ про- извождешямъ прошеній, быть прі ему, Зубковскому, едному монаху. А кріпосты съ монастыря принимать за его, Зубковского, и оного монаха росписками. Такожь квартеру нанимат и харчи всякіе зь хліба, пшона, масла, соли и другого (кромі мясива и свіжой рыби) зъ кошту монастырского. Поездь ему Зубковскому съ монахомъ, егда потребность укажеть куда либо ехат или вь домь отлучится, изь дому переезъжат, зъ лошадей коляскою і еднимъ челов^омъ иміт на монастырскомъ же кошті.

За которое повіренство оній Зубковскій требует от Выдубицкого мнтря себі награжденія в год готовых денегь двісті двадцять рублей съ таковимъ при томъ уговоромъ, чтоб ему съ оного числа денегь двадцят рублей изъ монастыря зараз вы- данно было, а протчіе денги зъ въступлешя срочного времени вь оную должность выдат ему по третямь вь первіе числа.

Отлучку ж от діль или от мнтря ему Зубковскому иміт:

е. На Сырную и 1-ю Великого Поста седмиці.

е. Страстную и Світлую седмиці.

е. На канікулярніе дни, начав іюля сь 1, сентября по 10-е числа.

е. Рождественских и Богоявленских праздничних дней на дві недели и когда б въ судних приказах діла не отправлялис.

А когда доведется и въ канікулярніе дни произвожденіе от подкоморских су- довь // разграничешямъ и требовашемъ надлежащих кріпостей діль быт, то и тогда нікуда ему Зубковскому не отлучатся.

А кріпости зъ латышского и полского діалєкта переводить и съ них копії снимат старателствомъ и коштомъ монастырскимъ. Кромі того онъ, Зубковскій, без відома и дозволенія Выдубицкого монастыря властей никуда отлучатся недолженъ. А когда без відома отлучится и сколко гді над вышепрописанной договор промедлит, за то иміет быть учиненъ зъ договорной сумъми вычесть, почомъ за неделю или за денъ доведется.

Над чаяніе жъ буды б по д^амъ с порученних ему, Зубковскому, кріпостей учинено было нимъ, Зубковскимъ, какое на обыду Выдубицкому монастырю про- пущеніе или усмотренъ бы быль какой по правилному доказателству подлогъ, за то онъ Зубковскій подвергаетъ себе по указамъ и малороссійскимь правамъ штрафу. А иначе уговорится онъ, Зубковскій, вовся не хочетъ.

Того рады приложили мніте, что слідуеть по вышепрописанной Выдубицкому мнтрю ньінішней необходимой надобносты на показанномъ денежномъ платежі і обстоятелствах означенного атамана городового переяславского Никифора Зубков- ского на годъ за повіренного уговорытъ і о томъ, за подписомъ соборной Выдубицкого монастыря братії рукъ и при печати монастырской, датъ ему, Зубковскому, контракты А въ такихъ же обстоятелствах за подписомъ его, Зубковского, руки, взять вь монастыр реверсалъ.

И сіе мніте въ волю и благоразсмотреніе высокопреподобнМшему гпдну, отцу игумену духовній соборъ благопочтеннійше предаетъ 1768 года генваря 10 дня.

Нам^тникъ іеромонах Іоанникій 1еромонахъ Нектарій казночей Еклисиархъ юромонахъ Стефанъ Экономъ іеромонахъ Исаия Іеромонах 1пполитъ Туркевичъ 1еромонахъ Іраклий 1еродтконъ Каллистъ Іеродіаконъ Іона полатній Монахъ Митрофанъ