Революції у цивілізації раннього модерну: паралелі українського та світового досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Революції у цивілізації раннього модерну: паралелі українського та світового досвіду

Валерій Смолій академік НАН України, доктор історичних наук, професор

Київ, Україна

Анотація

Мета пропонованої розвідки націлена на представлення українського революційного сеґменту органічною складовою єдиного ранньомодерного революційного циклу як активатора кардинальних змін цивілізаційного простору Європи. Методологія та стратегія дослідження ґрунтуються на комплексному залученні методів, принципів і концепцій соціогуманітарних наук, що застосовуються у сучасних компаративістських практиках. Його новизною є визначення контактних горизонтів та площин перетинів українського й інших національних революційних потоків раннього нового часу, а також окреслення евристичної перспективи дослідження Національної революції XVII ст. в Україні в річищі теоретичних досягнень революціології. Основний акцент зроблено на тому, що новітній історіографічний етап започаткував концептуальний перегляд революційного процесу раннього модерну, причому як в аспектах його загальної специфіки, так і трактування з нових теоретичних підходів кожної окремо взятої революції як унікального й водночас закономірного явища. На жаль, поза цією загальною методологічною тенденцією з відомих причин опинилася традиція вивчення українських революційних подій 1648-1676 рр. Однак порівняльний аналіз показує, що ці події вивели на порядок денний українського політичного життя весь першочерговий комплекс завдань, які визначали сутність ранньонового революційного процесу, - національні, державотворчі, громадянсько-демократичні, соціальні, запропонувавши щодо їх вирішення власні ориґінальні підходи й органічно долучивши тим самим Україну до утвердження на континенті нової цивілізації. Пропонується висновок, що накопичений на сьогодні емпіричний матеріал, його аналітичне опрацювання в можливостях новітніх міждисциплінарних методик цілком об'єктивно підтверджує доцільність уписання українського прецеденту у загальну картину європейського революційного процесу ранньонової доби та віднайдення для нього відповідного місця у пропонованих на сьогодні класифікаційних схемах.

Ключові слова: доба раннього нового часу, цивілізація, Українська революція XVII ст., великі європейські революції, компаративний метод.

Abstract

Valerii SMOLII

Academician of NAS of Ukraine,

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

Director of Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

Revolutions in Early Modern Civilization:

The Parallels of Ukrainian and World Experience

The purpose of the proposed exploration is aimed at presenting the Ukrainian revolutionary segment as an organic component of a common Early Modern revolutionary cycle as an activator of radical changes in the civilizational space of Europe. The methodology and strategy of the research are based on the complex involvement of the methods, principles, and the concepts of socio-humanitarian disciplines applied in the modern comparative practices. Its novelty is the definition of contact horizons and planes of intersections of the Ukrainian and other national revolutionary trends of Early Modern times, as well as outlining the heuristic perspective of the study of the National Revolution of the 17th century in Ukraine that corresponds to the theoretical achievements of the revolution studies. The main emphasis is laid on the fact that the latest historiographical stage initiated a conceptual revision of the revolutionary processes of Early Modern period, both in terms of its general specificity and the interpretation of new theoretical approaches of each discrete revolution as a unique and simultaneously logical phenomenon. Unfortunately, the investigations of the Ukrainian revolutionary events of 1648-1676 remained outside of this general methodological mainstream for the well-known reasons. However, a comparative analysis shows that these events put on the agenda of Ukrainian political life the entire priority set of tasks that determined the essence of the Early Modern revolutionary process (national, state-building, civil-democratic, and social), proposing for their resolving suitable original approaches and thus integrally involving Ukraine into the establishment of a new civilization on the continent. It is concluded that the accumulated empirical material, its analytical formulation in the context of the newest interdisciplinary methods quite objectively approves the suitability of inscribing the Ukrainian case into the general picture of the European revolutionary process of the Early Modern time and finding a suitable place for it in the contemporary classification schemes.

Keywords: Early Modern period, civilization, Ukrainian revolution of the 17th century, great European revolutions, comparative method.

Рубіж ХХ-ХХІ ст. актуалізував у полі сучасної соціогуманітаристики переорієнтацію дослідницьких пріоритетів з емпіричного на теоретичний рівень нарощування наукового знання. «Потреба в теоретичному осмисленні фактів, - наголошував, наприклад, фактично в переддень нового тисячоліття М.Бацер, - усвідомлюється нині на Заході як визначальна характеристика сучасного пізнавального процесу» Бацер М.И. От нарратива к теории: Англо-американская историография Английской революции XVII в. // Новая и новейшая история. - 1997. - №5. - С.42.. Найбільш продуктивною подібна теоретична концептуалізація стає при дослідженні як епох складних міжцивілізаційних зламів, так і тих суспільно-політичних явищ, які виразно позначені феноменологічним характером. При цьому на перші шпальти полеміки було винесено, за спостереженням Ш.Айзенштадта, коло проблем, зав'язаних на ключовому питанні: «Чи існують загальні для всіх людських суспільств закони або моделі змін, чи різні суспільства і цивілізації йдуть власним шляхом», стрижнем розв'язання якого мало стати «розуміння природи соціальної взаємодії» Айзенштадт Ш.Н. Конструктивные элементы великих революций: Культура, социальная структура, история и человеческая деятельность // THESIS: Теория и история экономических и социальных институтов и систем. - Т.1. - Вып.2. - Москва, 1993. - С.190.. Без сумніву, максимально концентрований емпіричний матеріал для проведення подібного роду досліджень поставляли епохи революційних зламів, в яких соціальні трансформації, фактори, що провокували їх появу, а також наслідки різної міри глибини та далекосяжності проявлялися з найбільшою рельєфністю.

Із заданого контексту в масштабах усесвітньої історії епохальною вважається доба переходу від середньовіччя до цивілізації модерну, хронологічно фіксована в межах XV - початку XIX ст. «Під кінець майже застиглого середньовіччя, - зауважують дослідники, - відбувається ривок, і на великих швидкостях темпоральність втрачає свою одновимірність - в одну й ту ж мить фізичного часу в ній відкривається співіснування минулого, сучасності та майбутнього. Або: відсталого, сучасного й надсучасного» Рубцов А.В. Революция как хронополитика и этос // Философский журнал. - Т.10. - №4. - Москва, 2017. - С.29.. Саме в таких ритмах прискорення, карколомних зламів усього просторового каркасу попередньої цивілізації, бурхливих зіткнень традиційного з інноваційними викликами, що з різною мірою ефективності вкорінювалися в усі сфери суспільного буття, вступала Європа в добу раннього модерну. Однією з характерних особливостей цього переходу, яка дедалі енергійніше починала впроваджуватися в історичний досвід народів, фахівці називають «свідому спробу зміни політичного й суспільного устрою» за допомогою такого дієвого інструментарію, як революція Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ: Сравнительное изучение цивилизаций / Пер. с англ. - Москва, 1999. - С.226; KoenigsbergerH.G. Estates and Revolutions // Essay in Early Modern European History. - Ithaca; London, 1971. - P.221 та ін.. Характерно, що при цьому їх увагу починає привертати той генетичний зв'язок, який поєднує революційну хвилю ранньонової доби з докорінними суспільними трансформаціями того часу, власне, значною мірою визначаючи тим самим внутрішній зміст нового цивілізаційного витка. Більше того - зміни революційного характеру відбувалися у сферах, загалом віддалених від політичної або соціальної (згадаємо воєнну революцію, промислову революцію, революцію цін, наукову революцію XVII ст. тощо).

Важко не погодитися з тим, що саме революційність (наприклад, Ч.Тіллі фіксує для Європи 707 подібних виступів, що відбулися впродовж 1492-1991 рр.; не набагато меншою кількістю революцій та наближених до них інших форм протестних змагань (щоправда, і в порівняно стислішій часовій тяглості) оперує й сучасний російський фахівець у галузі теоретичних аспектів революційної феноменології Е.Шульц Шульц Э.Э. Теория революции: Революции и современные цивилизации. - Москва, 2017.) уже від зародження модерну як цивілізаційного явища надала останньому особливої сутнісної дуальності - «як революції і як “епохи революцій”» Рубцов А.В. Революция как хронополитика... - С.21.. Загалом зв'язок періодів цивілізаційних зламів із пропонованим протестною стихією градусом суспільних модифікацій виявився надзвичайно міцним. «Кожна епоха породжує власну “модель” революційних перетворень, які різняться між собою подібно тому, як і самі епохи», - зауважив в одній зі своїх недавніх розвідок Б.Кагарлицький Кагарлицкий Б.Ю. Революции и социальный прогресс // Революция как концепт и событие. - Москва, 2015. - С.107.. При цьому як їх визначальний фактор на перший план висувається «фундаментальний конфлікт між ідеями Нового й Порядку» Рубцов А.В. Революция как хронополитика... - С.31., підкреслюється макроісторичний формат багатоаспек- тних змін Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации: пролегомены к переориентации парадигмы // Неприкосновенный запас. - 2017. - №5 . Визнавши існування перехідного від середньовіччя до нового часу періоду як окремої цілісності, учені водночас поставили питання про застосування до його вивчення системного аналізу, що, на їхню думку, мало послужити «підґрунтям для такого ж аналізу кожної революції, як певної ланки щабля у системі, що розвивається, як підсистем у структурі всієї перехідної епохи, і революцій, що є її складовою» БаргМ.А., ЧернякЕ.Б. Великие социальные революции XVII-XVIII вв. - Москва, 1990. - С.4..

Уведення ранньомодерного революційного сеґмента у загальноісторичний контекст перехідної в епоху сучасності доби як надзвичайно ефективного фактора прискорення характерних для неї цивілізаційних трансформацій стало вагомим досягненням революціології. За кілька останніх десятиліть в американських та європейських наукових центрах накопичено доволі значний досвід дослідження революційних рухів ранньонового часу, запропоновано нові методики й підходи. Причому найбільш оптимальних результатів було досягнуто на шляху міждисциплінарного поєднання методологічних засад різних суспільних дисциплін - історії, політології, соціології, історичної та соціальної психологій тощо.

Відповідно, у просторі сучасної соціогуманітаристики рельєфно вимальовується тенденція до переосмислення усталених на попередніх етапах типологічних характеристик ранньомодерних європейських революцій, вписання їх у найширший контекст ґлобальних суспільно-політичних, соціальних, культурних зламів епохи. Власне, така переоцінка спостерігається як щодо Нідерландської, Англійської, Французької, Американської революцій, зарахованих історіографічною традицією до категорії класичних, або «великих», так і майже не згадуваних у загальнотеоретичних розробках та відомих на сьогодні класифікаційних схемах революційних виступів кінця XVIII ст., що відбулися, наприклад, в Італії та Бельгії.

Гадаємо, що і для сучасної вітчизняної історичної науки престижне підведення теоретичної основи, зокрема, під дослідження того масштабного національно-визвольного, із притаманним йому потужним соціальним струменем, руху, яким у XVII ст. були охоплені терени України та для класифікації котрого як явища революційного порядку існують цілком обґрунтовані підстави. Адже, подібно до всіх великих ранньомодерних революцій, в історичному поступі української нації революція XVII ст. докорінно змінила форми і зміст національно-визвольних змагань, кристалізувала державотворчий та соціальний досвід, заклавши на далеку перспективу модернізаційну матрицю сформованого на українських обширах соціокультурного простору.

Крім традиційного проблемно-тематичного блоку, що сформувався у практиках вивчення революцій XVI-ХУШ ст. і в той чи інший спосіб фокусувався на пошуках їх місця в набутому впродовж багатьох століть соціальному досвіді людства, із другої половини ХХ ст. у центр наукового дискурсу виводиться питання можливості побудови загальної моделі цього протестного феномена, що дещо згодом почало безпосередньо ув'язуватися із загальним контекстом осмислення механізму функціонування самої цивілізації нового часу. На кінець ХХ ст. у зарубіжній історичній думці зусиллями кількох поколінь її представників, як, наприклад, Е.Ледерер, Ґ.Ландауер, Т.Ґейґер, О.Розеншток-Гюссі, К.Фрідріх, Ю.Каменка, С.Гантінґтон, Ч.Тіллі, Ф.Риттберґер, Г.Кеніґсберґер, ГТревор-Ропер, Дж.Елліотт, Р.Форстер, Дж.Ґрін, І.М.Берсе, Е.Барнаві,

Ш.Айзенштадт та інших, по суті, було сформульовано загальну теорію ранньомодер- них революцій. Згідно з нею, в європейському масштабі специфіку останніх представлено насамперед як поєднання в одному революційному потоці всієї «множинності» накопичених соціальною практикою попередніх часів протестних форм та рухів, що і стало основою привнесення революційних за своєю сутністю інновацій у суспільне життя. При цьому революції почали класифікуватися як «момент найвищого піднесення творчості мас», на якому знаходили своє вирішення ті соціальні суперечності, що нагромаджувалися століттями Там же., а характер загального перебігу революційних рухів диктувався подібністю державних і соціальних структур BarnaviE. Mouvements revolutinnaires dans l'Europe moderne: un modelle // Revue Historique. - 1984. - T.271. - №549. - P.47-61..

Уже на початок 1980-х рр. американський історик П.Заґорін відзначив існування в революціології окремої інтерпретаційної моделі, заснованої саме на порівняльному методі. Це відкривало можливість шляхом виявлення й зіставлення закономірних тенденцій і характерних особливостей не лише визначити місце та значення кожної революції у загальнореволюційному русі, а й виділити домінантні риси епохи ранньо- модерних революцій загалом Zagorin P. Rebels and Rulers 1500-1600. - Vol.1: Society, States, and Early Modern Revolution: Agrarian and Urban Rebellions.; Vol.2: Provincial rebellion: Revolutionary Civil Wars, 1560-1660. - Cambridge, 1982. Загалом дослідження теоретичних і конкретно-історичних аспектів революцій раннього нового часу має велику історіографічну презентацію: Барг М.А. Сравнительно-историческое изучение буржуазных революций XVI-XVIII вв. // Вопросы истории. - 1975. - №9; Барг М.А., Черняк Е.Б. Революции европейского масштаба в процессе перехода от феодализма к капитализму (XVI-XIX вв.) // Новая и новейшая история. - 1988. - №5; Рутенбург В.И. Ранние буржуазные революции: К вопросу о начале капиталистической эры в Западной Европе // Вопросы истории. - 1984. - №3;Хобсбаум Э. Век революции: Европа 1789-1848 гг. - Ростов-на-Дону, 1999; Чистозвонов А.Н. К вопросу о стадиально-региональном методе сравнительноисторического изучения буржуазных революций XVI-XVIII вв. в Европе // Проблемы социально-экономических формаций. - Москва, 1975; ElliotJ. Revolution and Continuity in Early Modern Europe // Past and Present. - 1969. - №42. - P.1-56; Skocpol T. Social Revolutions in the Modern World. - Cambridge, 1997; Tilly Ch. European revolutions 1492-1992. - Oxford, Cambridge, 1993 та ін.. Дещо пізніше Дж.Ґолдстоун підтвердив ефективність застосування компаративного історичного аналізу в історико-політологічних розвідках як теоретичного, так і статистичного характеру GoldstoneJ.A. Comparative historical analysis and knowledge accumulation in the study of revolutions // Comparative historical analysis in the social sciences. - Cambridge; New York, 2003. - P.41-42.. Пік представлення «нових інтерпретацій та моделей соціально-політичних конфліктів в Європі XVI-XVII ст.» Репина Л.В. Социальные движения и революции XVI-XVII вв. // Новая и новейшая история. - 1990. - №3. - С.1. припав на 1980-1990-ті рр. Чи не найважливішою для тогочасної компаративної історіографії стала тенденція до вдосконалення методологічного інструментарію самої історичної науки в аспектах порівняльно-історичного вивчення фундаментальних суспільних трансформацій минулого (при цьому найважливішою умовою реалізації подібних дослідницьких проектів виступало підведення під них ґрунтовного конкретно-історичного знання).

За своїм сутнісним наповненням пропонований методологічний поворот засвідчував перенесення уваги з дослідження революцій XVI-XVIII ст. як локальних еволюційних розривів до феноменізації їх як ланок єдиного континентального процесу. Відповідно переорієнтація подальших дослідницьких практик пов'язувалася з підсиленням у них компаративної складової в її макрокаузальній, порівняльно-співвідносній та порівняльно-історичній версіях.

Згідно із запропонованими концепціями, революції раннього нового часу були позначені широким розмахом і динамізмом повстанських рухів; їх тісним взаємозв'язком із сектантськими течіями, ідеологізованими політичними рухами, які супроводжувалися боротьбою між елітами; інституалізацією нових економічних, політичних, державних структур; перебудовою ідеологічної, наукової, освітньої сфер; зміною кордонів політичних і культурних спільностей; коаліційністю, диференційованістю та масовістю повстанського табору тощо. Причому сам революційний вибух провокувався різким загостренням соціальних антагонізмів (і не лише на рівні низів, а й елітарних прошарків), внутрішньою трансформацією еліти, поділом її на нову та стару, недосконалістю політичних структур, непоступливістю влади, накопиченням критичної маси соціальної дисфункції, появою спроможної до конструктивних дій нової суспільної групи, здатної перейти в опозицію до існуючого режиму.

Накладаючись на локальні модифікації політичного та економічного характеру, психологічну готовність суспільства до трансформації умов свого існування, гео- політичний фактор і природно-географічну специфіку реґіону, ці загальні чинники й обумовлювали динаміку та результативність як окремих складових, так і революцій загалом. Показниками ефективності останніх почали вважатися насильницькі зміни існуючого політичного режиму та засад його леґітимності; механізми переходу влади від однієї політичної еліти до іншої; значний модернізаційний потенціал зрушень у всіх найважливіших інституційних сферах, насамперед економічній і соціальних відносин; радикальний розрив із минулим; формування нової шкали політичних, моральних, духовних цінностей тощо.

Попри певний скептицизм щодо досягнутої в компаративному сеґменті історіографії ранньомодерного революційного циклу результативності (зокрема Ш.Айзен- штадт неоднозначно застерігав від формалізації та схематизації при спробах зіставлення різних історично сформованих моделей революцій і наближених до них форм масових протестних рухів Эйзенштадт Ш. Революции и преобразование обществ... - С.52.), О.Чудінов констатує помітне збільшення останнім часом дослідницької активності саме у площині порівняльно-історичного студіювання Чудинов А.В. История Французской революции: пути познания. - Москва, 2017. - С.259.. Привабливою при цьому для фахівців видається перспектива за допомогою компаративної методології типологізувати ранньомодерну революцію як особливу соціокуль- турну цілісність із притаманною їй динамікою та варіативністю унікальностей, урахувати інваріантний досвід останніх шляхом зіставлення контрастів і збігів. Приклади вдалої реалізації означених контекстів присутні, зокрема, у працях ряду зарубіжних фахівців Див., напр.: Scripting Revolution: A Historical Approach to the Comparative Study of Revolutions / Eds. K.M.Baker, D.Edelstein. - Stanford, 2015; Голдстоун Дж. Революции: Очень краткое введение / Пер. с англ. - Москва, 2015; Goldstone J.A. The Comparative and Historical Study of Revolutions // Revolutions: Theoretical, Comparative and Historical Studies. - Belmond, 2003; Idem. Revolutions: A Very Short Introduction. - Oxford, 2012; Stone B. The Anatomy of Revolution Revisited: A Comparative Analysis of England, France, and Russia. - Cambridge, 2014; Дэвид-Фокс М. Жизненный цикл русской революции: опыт теоретического и сравнительного исследования. Ч.1 / Пер. с англ. // Неприкосновенный запас. - 2018. - №2 (118); Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ.; Eisenstadt S.N. Revolution an the Transformation of Societies. - New York, 1978; Malia M. History's Locomotives: Revolutions and the Making of the Modern World. - New Haven, 2006; Шульц Э.Э. Теория революции: Революции и современные цивилизации. - Москва, 2017..

Наполягаючи на недостатній зрілості історичної компаративістики в аспектах пропонування обґрунтованих узагальнених моделей революційних циклів Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации., як альтернативний і водночас доповнюючий варіант сучасна соціогуманітаристика пропонує пошукову перспективу у царині віднайдення розбіжностей між окремими формови- явами цілісного революційного феномена Докл. див.: Hoffmann D.I. Cultivating the Masses: Modern State Practices and Soviet Socialism, 1914-1939. - Ithaca; New York, 2014.. Саме на подібному зіставленні спільного й відмінного між революцією в Україні та революціями у країнах західної культурної традиції ґрунтуватиметься надалі введення української складової в ранньомодерний європейський революційний проект.

Традиційно представники не однієї ґенерації фахового середовища у країнах Європи, США та Канади, які представляють різні наукові школи й течії, акцентовані на вивченні революційної проблематики, солідаризуються щодо виділення із загального числа позначених революційністю змагань лише кількох еталонних (або класичних) взірців, до яких із періоду раннього модерну віднесено Нідерландську другої половини XVI - початку XVII ст., дві Англійських середини - другої половини

XVII ст., Американську та Французьку кінця XVIII ст., відомі як «Великі», революції. Ш.Айзенштадт зауважив як головну їх відмінність від масових виступів у традиційних суспільствах «зв'язок між рухами протесту і втягнення цих рухів у політичну боротьбу, що точилася у центрі, характер їх базової символіки та її структурне вираження, а також наслідки» Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ... - С.223.. Усі вони законсервовані у просторі західної соціокультурної традиції й сукупно утворюють першу чергу в комплексі революцій сучасності, загальний ряд якого, крім них, сформований також великими революційними практиками ХІХ - початку ХХІ ст. як з європейських, так і позаєвропейських теренів.

Виділяючи великі революції в окрему феноменологічну спільність і розглядаючи їх «особливими та важливими віхами на шляхах у модерність», сучасна західна револю- ціологія водночас виводить кожну з них за межі «єдиного цивілізаційного шаблону», зараховуючи в їх спільний набуток лише «такі культурні орієнтири, які характеризують модерність як нову цивілізацію». Причому сферою найбільш глибокого проявлення революційності вважається політична Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации..

Паралельно одним з основних і вирішальних, поряд із політичним, став соціальний струмінь, котрий, залежно від відмінностей соціально-економічних умов як різних європейських реґіонів, так й окремо взятих країн, які виявилися втягнутими у загальноєвропейський революційний процес, набував більшої чи меншої масовості, характеру урбаністичного або селянського протесту, породжував «зміни й у форматах леґітимації соціального та політичного порядків, і в більш інтелектуалізованих уявленнях про природу цих порядків» Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. - С.224..

Для окремих революційних феноменів чи не на перший план вийшла проблема їх національного самоутвердження. Перший приклад революційної національно-визвольної «громадянської трансформації», що супроводжувалася зміцненням національного самоусвідомлення Глинчикова А.Г. Логика развития европейских революций в XVI-XIX вв. // Революция как концепт и событие. - Москва, 2015. - С.97., продемонстрували Нідерланди. У подальшому національно-визвольний контекст виразно проявився в Українській 1648-1676 рр., Брабантській 1787-1790 рр. та Американській 1775-1783 рр. революціях. Зокрема саме Сполучені Штати вивели національну складову у площину теоретичного та правового обґрунтування. Здобуття національної незалежності та заміну попереднього політичного режиму на будь-яку нову форму правління А.Лінкольн розглядав природним правом кожного народу Погребняк С.П., Уварова Е.А. Сопротивление угнетению: Восстание. Революция (теоретико-правовой анализ в свете доктрины прав человека) // Право і громадянське суспільство. - 2013. - №3. - С.4-61..

«У структурному плані, - за спостереженням фахівців, - великі революції відзначалися дуже тонким зв'язком між інакодумством, повстаннями, політичною боротьбою у центрі, а також між ними й розбудовою інститутів» Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. - С.223.. Загалом глибинна сутність закладеної в кожній із великих революцій міжцивілізаційної конфліктогенності та їх мо- дернізаційний потенціал відкривають для порівняльної перспективи практично необмежені можливості. Найбільш продуктивними при цьому виступають зрізи наданого революціями політичного, соціального, націєтворчого, державотворчого, символофор- муючого, модернізаційного досвіду. Водночас важливим складником компоративного зіставлення уявляється причинно-факторна сфера, а також динаміка протікання кожної з революцій. Для нас важливо те, наскільки органічно може бути вписаною українська революційна компонента в кожну з цих складових порівняльно-історичного аналізу та наскільки вагомими є підстави піднесення її статусу до ранґу еталонних взірців європейського ранньомодерного революційного циклу.

Зазначимо, що подібні методологічні проблеми супроводжують процес наукового осмислення практично всіх європейських аналогів українських подій XVII ст. Зокрема результатом широкого поширення образу чистої революції виявилися дискусії на тему, чи належить до класичних, наприклад, Нідерландська революція Там же. - С.52., значно більше відома в історіографії як Нідерландське повстання, Голландське повстання, іконоборче повстання, Вісімдесятилітня війна, революція та визвольна війна, визвольна війна проти Іспанії. Примітним щодо подібних довготривалих історіографічних суперечок видається зауваження В.Малова, зроблене 2003 р. на засіданні Асамблеї медієвістів, утвореної з ініціативи відділу західноєвропейського середньовіччя й раннього нового часу Інституту всесвітньої історії РАН. Тоді спеціаліст зазначив, що дискусія щодо «дефініцій мала б лише суто схоластичний інтерес, якби за відмовою Нідерландам у “праві на революцію” не стояло занижене уявлення про рівень капіталістичного розвитку революції Сполучених провінцій» Цит. за: Уваров П.Ю., Шатурова С.К. «Что нам делать с Нидерландской буржуазной революцией?» (По следам Ассамблеи медиевистов) // Средние века. - Вып.66. - Москва, 2005. - С.277-278..

«Із різного роду обмовками, - зазначає стосовно подій середини і другої половини XVII ст. на Британських островах В.Єрохін, - у сучасній британській історичній науці серед більшості дослідників даного періоду все ж закріпилося використання поняття “Англійська революція”, хоча деякі авторитетні фахівці, які багато зробили для вивчення цього часу, у питанні про використання тих чи інших понять так і залишилися при своїй думці, відмінній від поглядів, що переважають» Ерохин В.Н. Религиозный фактор в происхождении Английской революции XVU в. в современной британской историографии // Вестник Нижневартовского государственного университета. - Вып.4. - Нижневартовск, 2015. - С.562.. В іншій своїй студії він зауважив тривалу відсутність в англійській історіографії будь-якого означення як революційних «подій 1640-1660-х рр. через спірність оцінок, висловлених сучасниками й пізнішими дослідниками [...] не ведучи вже мови щодо єдності розуміння ключових епізодів і значення того, що відбувалося» Ерохин В.Н. [Рец.] Креленко Н.С. Образ английской революции в общественной памяти Великобритании XVII-XX веков. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2012. - 180 с. // Известия Саратовского университета: Серия «История. Международные отношения». - Т.14. - Вып.3. - Саратов, 2014. - С.121.. Відзначимо, що найчастіше дослідники ХХ ст. трактували їх як громадянську війну. А ще в 1984 р. П.Ласлетт категорично заперечував саме існування «такого комплексу подій, як Англійська революція» Laslett P. The World We Have Lost Further Explored. - 3^rd ed. - New York, 1984. - P.206-209.. Майже двома десятиліттями раніше лише як внутрішній конфлікт «між лояльністю відносно ставлення до провінційного суспільства та лояльністю відносно держави» розглядав ці події А.Еверитт EverittA. The Local Community and the Great Rebellion. - London, 1969. - P.5..

Лише на початку XXI ст. відбулися зрушення й у питанні типологізації іншої помітної протестної акції XVII ст. - так званої «Славної революції» 1688-1689 рр., яка тривалий час до того кваліфікувалася «державним переворотом». Одним із перших англійських істориків останнє заперечив Е.Веленс ValanceE. Glorious Revolution, 1688: Britain's fight for liberty. - London, 2006.. Однак і до сьогодні трактування згаданого епізоду як революції продовжує сприйматися в наукових колах із певним упередженням. «Учасники державного перевороту 1688 р., - зазначає, зокрема, В.Томсинов, - назвавши своє дійство “славною революцією”, образно мовлячи, покрили його чужими шатами. І зробили це зі свідомим наміром» Томсинов В.А. «Славная революция» 1688-1689 гг. в Англии и билль о правах. - Москва, 2015. - С.11-12.. Тож застосування терміна «революція» в даному випадку видається йому «до вищої міри умовним» Там же. - С.9..

На думку ж В.Клочкова, ця традиція не є породженням наукової сфери - її коріння радше слід шукати у сфері офіційної англійської ідеології Клочков В.В. «Славная революция» 1688 г.: Аспекты историографии // Грамота. - 2013. - №11 (37): В 2 ч. - Ч.1. - С.99-102..

Не менш драматичні типологічні колізії спостерігаються й щодо більш наближеної за часом Американської революції. Пов'язані з нею процеси тривалий час побутували в історіографічному просторі як «війна за незалежність та утворення» Сполучених Штатів, «антиколоніальна війна 1775-1783 рр.», «війна за незалежність кінця XVIII ст.», хоча вона, на переконання В.Соґріна, як і пізніша у часі Громадянська війна у США, мала «типові риси соціально-політичної революції» Согрин В.В. Буржуазные революции в США: общее и особенное // Вопросы истории. - 1983. - №3. - С.35..

Щодо подій у Франції кінця XVIII ст. найбільш уживаними були означення «Французька буржуазна революція», «Велика Французька буржуазна революція», «революція 1789 р. у Франції» Див.: Гордон А.В. Великая Французская революция как великое историческое событие // Диалог со временем. - Вып.11. - Москва, 2004. - С.111-130., що, на відміну від попередніх тотожних явищ, практично не виводило французький феномен за межі революційності. Водночас на прикладі Франції, як і Нідерландів, найбільш рельєфно виявляються метаморфози з визначенням крайніх дат кожного з революційних процесів. Так, межі Французької революції поступово набували розширення з 1789 до 1794 рр., а пізніше їх було доведено до 1799 р., при цьому однозначно поза розглядом залишався реставраційний період. Однак останнім часом поширюються думки щодо його органічної пов'язаності із загальною динамікою революційних подій. «Якщо включаємо поворот до імперії, - зазначає, зокрема, Й.Арнасон, - то межею стане закінчення наполеонівських війн у 1815 р.» Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации.... У концепції Ф.Фюре верхня межа загалом відсувалася на 1880 р., тобто на час завершення становлення у Франції Третьої республіки Furet F. La revolution: 1770-1889. - Paris, 1988..

Відносно Нідерландів варіативність тяглості революційного періоду, найчастіше окреслюваного 1566-1609 рр., утім звужувалася подеколи до 1566-1567, 1566-1579, 1566-1581 рр. У спеціальній літературі також можна зустріти приклади його поглиблення в 1555 р., з одночасним визнанням за верхню межу 1585 р. Причому на користь того чи іншого варіанту наведено вповні вагомі аргументи Див., напр.: Кириллова Е.Н. [Рец.] Шатохина-Мордвинцева Г.А. Нидерланды: с древнейших времен до конца XVI в. - М.: ИВИ РАН, 2004. - 251 с. // Средние века. - Вып.67. - Москва, 2006. - С.355-358; Шатохина-Мордвинцева Г.А. Нидерланды в новое и новейшее время. - Москва, 2002; Её же. Нидерланды: с древнейших времен до конца XVI в. - Москва, 2004 та ін..

Наскільки гострими й актуальними є ці питання в історіографії Української революції, свідчить науковий доробок останніх років. Не зупиняючись учергове на цих аспектах, зазначимо лише, що Українська національна революція об'єктивно збігається у часі з хвилею активної соціальної та визвольної боротьби, що охопила низку європейських країн у 1640-1670-х рр. Безумовно, такий хронологічний збіг масової про- тестної активності навряд чи можна пояснити простою випадковістю. Ідеться радше про те, що тогочасний соціокультурний простір дедалі більше втягувався у стан кризи, яка супроводжувалася зародженням і розвитком нової цивілізації. А отже, доцільніше вести мову про спровокований цією обставиною «комплексний процес, який об'єднує послідовність із декількох революцій» та наближених до них акцій акумуляції суспільного невдоволення, що вкладаються в так звану «революційну хвилю», де всі ці рухи поєднані між собою певною системою залежностей Цыганков В.В. Типы революционных волн (на материале истории раннего модерна) // Системный мониторинг глобальных и региональных рисков. - Волгоград, 2016. - С.263..

Більш об'єктивованим і деталізованим у численних революціологічних концепціях виглядає тематичний блок, пов'язаний із визначенням динаміки й результативності революційних циклів. Зокрема найпотужніший енергетичний виплеск у Нідерландській та Українській революціях припав на їх початковий етап. Саме тоді в Україні відбувалося заснування національної держави, спостерігалися кардинальні зрушення в ідеологічній, політичній, соціальній сферах, на новий функціональний щабель переводилася господарська система. У Нідерландах 1566 р. сприймається «роком чудес» через «надзвичайну швидкість і радикальність розвитку подій» Малиа М. Локомотивы истории: Революции и становление современного мира / Пер. с англ. - Москва, 2015. - С.144.. Утім уже незабаром таке піднесення змінилося різким спадом; наступна ж хвиля революційної активності припала вже на 1572-1578 рр., супроводжуючись масштабним піднесенням національно-визвольної боротьби РутенбургВ.И. Ранние буржуазные революции. - С.74., що підготувало ґрунт для проголошення в липні 1581 р. державної незалежності. А вже на кінець 1580-х рр. «Республіка Сполучених Провінцій Нідерландів здолала внутрішні труднощі і стала організованою й ефективною федеративною державою» Израэль Дж.И. Голландская республика: Её подъём, величие и падение: 1477-1806. - Т.1. - Москва, 2018. - С.256..

У Франції «суспільство підключається до громадянського політичного процесу [...] за розширення простору громадянської і суспільної рівності» лише на третьому етапі революції. Саме тоді починається, власне, «формування його політичної суб'єк- тності» Глинчикова А.Г. Логика развития европейских революций. - С.102., що в результаті призведе до зламу монархічного режиму попереднього зразка та усталеної станової ієрархії Малиа М. Локомотивы истории. - С.365..

Кульмінацію радикалізації Англійської революції дослідники відносять на момент фундації так званої Англійської співдружності, пов'язуючи цей акт із формалізацією «створення нового світу - республіки, заснованої на народному суверенітеті, і нової людини - святого воїна “армії нового зразка”» Там же. - С.181-182.. Згодом революція піде на спад, а республіка поступово трансформується в диктатуру О.Кромвеля, за чим відкриється ера оновленого англійського монархізму Гринин Л.Е. Революции: Взгляд на пятисотлетний тренд // Историческая психология и социология истории. - 2017. - №2. - С.15..

Український матеріал переконливо підтверджує теоретичний висновок Й.Ар- насона, згідно з яким «великі революції» відбувалися «переважно в європейському світі, що мав тенденцію до розширення, а також у кризових виявах, що виникали внаслідок його зіткнень з іншими цивілізаціями» Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации.. Дійсно, розташування у серцевині Центрально-Східного європейського реґіону, політична підпорядкованість річпо- сполитському режиму, тимчасова відсутність власної державотворчої практики при збереженні історичної пам'яті про подібний потужний досвід у недалекому минулому та за наявності в політичній культурі Війська Запорозького концентрованого творчого імпульсу і привабливих для суспільства імперативів громадянських свобод, традиційна відкритість української версії християнської православної культури до навіюваних як за західними, так і східними векторами інноваційних цивілізаційних упроваджень робили український історико-культурний реґіон, подібно до теренів, де відбувалися великі революції Заходу, зоною, вразливою для зародження революційної активності. Причому найбільше паралелей українська революційна емпірика як щодо причинно-факторної складової, так і розгортання динаміки руху, а особливо наданого останнім імпульсу у сфері національно-державного будівництва, демонструє з емпірикою революції в Нідерландах, що випередила українські події приблизно на століття. Значно менше аналогій щодо означених аспектів можна спостерегти між революцією в Україні та майже одночасними їй революційними зламами в Англії.

Натомість за показниками кардинальності змін у політичній, соціальній системах та сферах ідеології й політичної культури, а особливо стосовно демократизації суспільного простору, вона значною мірою випереджає пропоновані Французькою та Американською революціями інновації, щоправда втілюючи національні аналоги в дещо інші форми.

Як важливу умову зародження революційних процесів у різних політичних організмах європейського Заходу дослідники називали спільний для них комплекс обставин, що склався на початок XVII ст. Чистозвонов А.И. О стадиально-региональном изучении буржуазных революций в ХУІ-XVIII вв. в Европе // Новая и новейшая история. - 1973. - №2. - С.91-94; Рутенбург В.И. Ранние буржуазные революции... - С.77., а в подальшому обумовив ширше охоплення сформованої тут «атмосферою революційної ситуації» Рутенбург В.И. Титаны Возрождения. - Ленинград, 1976. - С.134-135. європейської території. Свого часу Т.Скочпол як першочергове у вивченні «соціально-революційних перетворень» модерної доби висунула завдання з'ясування питання, «яким чином держави старого порядку опинилися у стані кризи», а також простеження «ходу самих революцій від початкових смут до консолідації відносно стабільних та особливим чином структу- рованих нових порядків» Скочпол Т. Государства и социальные революции: Сравнительный анализ Франции, России и Китая. - Москва, 2017. - С.11-12.. Підкреслюючи той факт, що революційні рухи спричинюються «довгостроковими факторами», англійська дослідниця водночас акцентувала на тому, що вони «виростають зі структурних суперечностей і напруження, внутрішньо притаманних старим режимам» Там же. - С.27.. Спробуємо змоделювати ці загальні положення на українські реалії ранньомодерної доби, зосередившись насамперед на передодні національного революційного феномена, а відповідно, зупинимося на з'ясуванні спільного й особливого у визріванні причин української та європейських революцій. революційний прецедент цивілізаційний

У кожній конкретній революції безпосередній імпульс до запуску механізму активізації накопиченої енергії конфлікту виростав із різної підоснови. Так, у Нідерландах до початку повстання 1566 р., за словами М.Маліа, прислужилося «поєднання войовничої релігійності з конституційними устремліннями» дворянського стану Малиа М. Локомотивы истории. - С.143.. У Франції «революція відбулася тому, що існуючі монархічні та станові структури перестали відповідати швидко еволюціонуючим суспільству й культурі» Там же. - С.220.. Натомість американський політолог О.Янов поштовх до розгортання конфлікту вбачав у значно прозаїчнішій події, а саме акції страти короля, що, власне, обумовило подальший надміру насильницький характер усього французького революційного дійства Див.: Бовыкин Д.Ю. Ещё раз о Французской революции: Некруглый юбилей // Французский ежегодник: 2015: К 225-летию Французской революции. - Москва, 2015. - С.8.. Першу ж революційну хвилю в Англії спричинив, як завважує А.Ґлінчикова, висловлений пуританами сумнів «щодо права короля бути єдиним суб'єктом політичного й суспільного процесу» Глинчикова А.Г. Логика развития европейских революций. - С.98..

Сталося так, що сформований на переддень революційного виступу соціополітич- ний простір Речі Посполитої, в орбіті якого перебувала значна частина українських земель, сконцентрував у собі максимально можливий рівень суспільних неґацій, поява яких була спровокована короткозорою політикою Варшави в українському питанні, загальною анархізацією суспільної сфери держави. У поєднанні із зародженням у зоні українського степового фронтиру нової соціальної сили з необмеженими, по суті, можливостями політичної самоорганізації ця вибухова суміш зрештою спричинила не лише повну руйнацію на українських теренах річпосполитської політичної системи, а й привнесла в Українську революцію потужний конструктивний імпульс.

Загалом упевнено можна стверджувати, що в Українській революції XVII ст. виразно проявилися супутні всім класичним революціям перехідної до цивілізації нового часу доби атрибути, зокрема наявність глибокої суспільної кризи та кризи влади, а також легітимація протестного виступу (з подальшим поваленням політичного режиму Речі Посполитої) збігом таких обставин, як складне переплетення соціально-економічних, політичних і релігійно-ідеологічних суперечностей, що накладалося на відступництво від виконання своїх функціональних обов'язків щодо інтересів українського суспільства його традиційної еліти та прихід на зміну їй молодого, незаанґажованого у традиційні політичні та економічні інтереси, до того ж зі значним потенціалом творчої енергії, елітарного прошарку.

Якщо дослідники у принципі схиляються до визнання присутності у причинно-факторному полі революцій раннього нового часу певного стандартного набору, хоч і корельованого локальною специфікою реґіонів та країн, в яких ці революції відбувалися, а також ситуативними змінами у залежності від часових рамок кожної з них, то структура соціальної бази та задіяний формат діяльності революційних таборів демонструють помітно ширший спектр розбіжностей, ніж збігів. Наприклад, М.Маліа відзначає іррегулярний характер дій прибічників реформаційного руху в Нідерландській революції Малиа М. Локомотивы истории... - С.139., а Дж.Ізраель ставить їх ефективність у залежність від контрзаходів урядових структур щодо мобілізації католицької протидії Израэль Дж.И. Голландская республика. - Т.1 - С.166-167.. У цілому ж за помітної задіяно- сті в революційних акціях у Нідерландах інтелектуальної, промислової, комерційної еліти, чиновництва та активного бюргерства частка участі в них суспільних низів була незначною (це стосувалося, зокрема, селянського сегмента) Гросул В.Я. К вопросу о критериях революционного демократизма // Новая и новейшая история. - 1987. - №1. - С.102; Израэль Дж.И. Голландская республика. - Т.1 - С.109; Рутенбург В.И. Ранние буржуазные революции. - С.74..

Успішне розгортання революційних процесів на англійських і французьких теренах, крім підтримки колом інтелігенції, безпосередньо залежало також від активної позиції представництва промислово-торгового капіталу відповідно у спілці з новою когортою землевласницької аристократії або ж з опертям на маси простолюду Одним із перших успішність ранньомодерних революцій із наявністю у суспільній організації потужної економічно незалежної соціальної групи пов'язав Б.Мур (див.: Moore B. Origins of Dictatorship and Democracy: Lord and Peasant in the Making of the Modern World. - Boston, 1966. - P.453).. Причому у Франції, як і в Англії, а раніше Нідерландах, загальний престиж революції та її динаміку визначали міста Малиа М. Локомотивы истории. - С.233; Шульц Э.Э. К вопросу о социальной базе радикальных массовых форм социального протеста // Вестник Московского государственного областного университета: Электронный журнал. - 2017. - №2. - С.5.. Участь же в ній населення сільських місцевостей, при значному показнику його активності, має неоднозначний і суперечливий (особливо у вандейському виконанні) характер Чудинов А.В. Народы против Французской революции // Французский ежегодник: 2016. - Москва, 2016. - С.12; Мягкова Е.М. «Необъяснимая Вандея»: сельский мир на западе Франции в XVII-XVIII вв. - Москва, 2006. - С.6-19; Petitaere Cl. La Vendйe et les Vendeйns. - Paris, 2005. - P.298.. Загалом, за спостереженням О.Чудінова, у Франції потік «революції “плебсу” прокладав русло паралельно потоку “революції еліт”, не перемішуючись із ним, частіше ж вони просувалися за напрямками, які не перетиналися, а подекуди стикалися на зустрічних курсах» Чудинов А.В. Народы против Французской революции. - С.12.. Усвідомлення такої ситуації, зауважує автор, змушує «поставитися до поширеного твердження, що Французьку революцію здійснив народ», дуже обережно Там же. - С.5..

Водночас в умовах притлумленості на американських просторах тих соціальних реліктів, що свого часу були притаманні «старорежимній» Європі, тут фактично унеможливлювався ефект щонайменшої аристократизації революційного руху, а отже, ураховуючи загальну недорозвиненість мануфактурного сектору, провідну роль відіграв дрібний підприємницький та лихварський елемент, який увійшов у тісний контакт із плантаторами Півдня, фактично залишивши поза революційним інтересом основний пласт населення. Відповідно «конфлікт і суперечності усередині революційного табору» Америки «не отримали настільки повного й завершеного розвитку, як в європейських революціях мануфактурної епохи» Согрин В.В. Буржуазная революция в США: общее и особенное // Вопросы истории. - 1983. - №3. - С.37-38..

На цьому загальному тлі соціальний профіль Української революції демонструє відсутність традиційної аристократичної складової - онаціональнений шляхетський сеґмент, перейшовши на демократичну платформу нової державної еліти, що формувалася переважно із представників козацької старшини, тим самим фактично перейняв і вироблені політичною культурою останньої погляди на маґістральні цілі спротиву. Далеко не визначальним в Україні виявляється й урбаністичний струмінь, який, злившись у спільному потоці з потужним селянським, лише органічно підважив лідируючі позиції молодого козацького стану. На відміну від західноєвропейського селянства, яке на час ранньомодерних революцій не знало закріпачення, активність української селянської маси в революційних подіях XVII ст., крім традиційного земельного питання, обумовлювалася нестримним прагненням до здобуття персональної свободи (втім, ця активність мала хвилеподібний характер, демонструючи свою залежність від коливань пріоритетності соціальних проблем у планах революційного керівництва). Водночас без проведення додаткових досліджень наразі фактично неможливо більш-менш реалістично означити роль у Національній революції інтелектуального середовища. Принаймні доступний щодо цього ресурс джерельної бази на сьогодні обмежений.

Український приклад демонструє наявність у національному революційному сеґ- менті телеологічних, руйнівних і творчих складників, а також певної міри виявлення насильницьких дій, що їх, наприклад, М.Маліа визнав за невід'ємний атрибут переходу до сучасності Малиа М. Локомотивы истории... - С.14.. Загалом тема насильства займає в дослідженні ранньомодерного революційного циклу (як і пізніших революційних практик) особливе місце. Застерігаючи щодо спекуляцій навколо неї, фахівці одночасно роблять наголос на моральній стороні проблеми, виправдовуючи присутність насильницького елементу (в разі вичерпності всіх інших можливих арґументів) у революціях їх загальною націленістю на утвердження громадянських свобод та ідеалів рівності ЗавалькоГ.А. Понятие «революция» в философии и общественных науках: проблемы, идеи, концепции. - 2-е изд. - Москва, 2005. - С.268-270; Johnson Ch. Revolutionary Change. - Boston, 1966. - Р.8-9, 13.. На їхню думку, застосування насильства з боку повсталих мас концентрується (поза його побутовою кримінальною складовою, яка, до речі, у моменти найвищої соціальної напруги має тенденцію до зниження) у двох площинах - «захоплення влади насильницьким шляхом як визначальної риси будь-якої революції» та при розгортанні самого революційного процесу, якщо це провокується відповідними історичними обставинами Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации.; Гидденс Э. Революции и общественные движения // Диалог. - Вып.6/7. - Москва, 1996. - С.57-65..