Революції у цивілізації раннього модерну: паралелі українського та світового досвіду

Залежність еволюційного поступу європейських країн від зовнішнього фактора, що набув свого втілення у війнах, суперництві між державами, формуванні міжнародних політичних та економічних систем, демонструє ще одну характерну особливість ранньомодерних європейських революцій. Його дієвість (поряд із внутрішнім тиском, що виявлявся у формуванні нових еліт із великими потенційними можливостями та зростаючим рівнем самосвідомості суспільства) проявилася у зміні режимів повсюдно в тих країнах, де відбулися революції так званої «першої хвилі модерну», - Нідерландах, Англії, американських колоніях, Франції. Тим самим тогочасний революційний процес, по суті, перетворювався у складову частину європейської міжнародної політики.

У революційних Нідерландах, зазначив, наприклад, М.Маліа, «на розвиток повстання міжнародні сили справляли вплив не менший, ніж його власна внутрішня динаміка» Малиа М. Локомотивы истории. - С.138.. Особливо відчутним цей вплив став після 1540 р., коли підлеглі Іспанії провінції опинилися у стані тривалої конфронтації та війни з Францією, що до певної міри спровокувало їх протестну активність, а також під час затяжної кризи кінця 1570-1580-х рр., коли влада охопленої революцією країни намагалася заручитися підтримкою французького короля й лютеранських німецьких князів Израэль Дж.И. Голландская республика. - Т.1. - С.232-237.. У серпні 1585 р. відбулося підписання договору Сполучених Провінцій з Англією, за яким над молодою Нідерландською державою встановлювався англійський протекторат. Щоправда, на відміну від фіксованої українсько-російським договором 1654 р. російської протекції над Українською державою, «англійська інтерлюдія (1585-1587)» Там же. - С.239., за спостереженням фахівців, мала протилежний ефект - «остання й така, що здобула найбільшу підтримку, спроба привести охоплені смутою провінції [...] під контроль іноземного правителя закінчилася невдачею» Там же. - С.249..

Із початком ХХІ ст. дедалі рельєфнішими стають спроби переглянути роль міжнародного фактора в революційній хвилі, що впродовж 1640-1680-х рр. охопила Англію. Л.Івоніна у своїй дисертаційній праці, зокрема, указує на те, що «взаємозв'язок європейської політики і двох англійських революцій [...] мав яскраво виражене загальноєвропейське, системне значення» Ивонина Л.И. Международный фактор в политической истории Англии XVII в.: Дисс. ... д-ра ист. наук. - Смоленск, 2001.. На Англійську революцію 1640-1660-х рр. як таку, що поступово переростала з внутрішнього в «конфлікт міждержавного характеру», указує В.Томсинов Томсинов В.А. «Славная революция» 1688-1689 годов в Англии. - С.1-2.. Водночас він пропонує підходити до «Славної революції» 16881689 рр. насамперед як до «воєнної операції із захоплення Англії правлячими угрупованнями Нідерландів», що передувало її переростанню в «конституційну революцію у цій країні». Як зауважує автор, «в історичній літературі все більше закріплюється тенденція пов'язувати з нею не лише перетворення в державному устрої, але й докорінні зміни в економіці, а також у політиці англійського уряду всередині країни та на міжнародній арені» Там же. - С.21-22..

Якщо, зазвичай, країни у стані революційної активності перетворювалися на об'єкт зовнішнього тиску, що в конкретних ситуаціях проявлявся з різною силою, то Франція натомість продемонструвала зразок ретранслювання революційної енергії назовні. Зокрема встановлення політичного контролю французької політичної влади над Південними Нідерландами в першій половині 1790-х рр. спровокувало тут чергову хвилю революційного протесту. «Однак революція, що втягнула у свою орбіту Австрійські Нідерланди, - зазначає Дж.Ізраель, - [...] проявляла мало спадковості з темами та ключовими цілями народних протестів кінця 1780-х рр., і внаслідок цього користувалася вельми слабкою підтримкою серед населення. У жовтні 1795 р. Південні Нідерланди були формально анексовані Францією - подія, яка потягла за собою далекосяжні інституційні зміни» Израэль Дж.И. Голландская республика: Её подъём, величие и падение: 1477-1806. - Т.2. - Москва, 2018. - С.546.. Фактично одночасно у це анексійне поле були втягнуті й Північні Нідерланди, що загострило, своєю чергою, французько-британський конфлікт.

У проблемно-тематичному блоці вивчення ранньомодерних революцій на чільне місце висувається питання взаємозв'язку останніх із процесами державного будівництва, визначальною рисою якого для XVI-XVIII ст. став стрімкий перехід від патерна- лістської форми державної організації до національних держав. Базовим при цьому ставало не лише перетворення суспільства на активного колективного суб'єкта політичного життя, а й формування політичних інститутів, здатних оперативно реагувати на нові виклики.

Державотворчий потенціал революцій високо оцінює, зокрема, М.Маліа. «Саме сконцентрованість на перетворенні державних структур і супутнє їй ставлення під сумнів леґітимності існуючої держави, - зазначає він, - придають [...] революції її вибухового характеру й політично-ідеологічної природи» Малиа М. Локомотивы истории. - С.12.. Найвищого ступеня подібної концентрації державотворчої енергії досягають ті революційні практики, в яких злам старої системи супроводжується виникненням таких, що не існували раніше, «соціально-історичних організмів» ЗавалькоГ.А. Социальная революция как явление мировой истории: Автореф. дисс. ... д-ра филос. наук. - Москва, 2004. - С.14.. Зразки творення нових держав у хронологічних рамках ранньомодерної епохи продемонстрували Нідерландська, Українська та Американська революції, які відбулися на територіях із різною мірою підлеглості країнам-метропо- ліям. Водночас, наприклад, у Франції динаміка революційних подій зрештою довела помітнішу ефективність використання революційною елітою модернізованої державної системи як «інструмента контролю над політичним процесом», ніж розгул «стихії народного бунту» Чудинов А.В. Народы против Французской революции. - С.11-12..

Безумовно, що послідовність у часі та подібність процесів утвердження Нідерландської та Української ранньомодерних держав закономірно свідчить на користь більшої коректності проведення аналогій між державотворчими практиками саме цих двох країн, ніж державницькими інноваціями в інших охоплених революціями реґіо- нах Старого й Нового світів, де вони мали дещо відмінний характер. Це стосується, зокрема, територіального ядра формування Української та Нідерландської держав, яке виявилося значно меншим за історичний ареал первинного розселення етнічних спільнот, що, відповідно, не могло не позначитися на практиках установлення державних кордонів. Так, у Нідерландах держава виникла й відстояла незалежність у Голландії, Фрісландії, Дренте, інших північних провінціях, де помітного успіху досягли урбаністичні процеси та провінційне самоуправління, існував сильний морський торговельний флот, слабшими виявилися впливи католицької церкви, зберігався значний прошарок вільних селян, котрі не знали особистої залежності, новий економічний порядок мав надійніше підґрунтя, а селянсько-плебейський рух виявився організованішим Чистозвонов А.Н. Нидерландская буржуазная революция XVI в. - Москва, 1958. - С.29, 189.. Українська держава постала у прикордонній зі Степом зоні, де переважна більшість селянства опинилася поза кріпосницьким експериментом і був наданий імпульс формуванню козацького стану, що доволі рано виявив свою політичну, із потужною державотворчою складовою, зрілість. І зовсім не випадково уряди як однієї, так й іншої держави як кредо своєї політики висунули принцип соборності.

Не набагато тривалішим, порівняно з Україною, виявився й період існування утвореного революцією нідерландського державного організму, розпад якого, щоправда, відбувався в дещо відмінних умовах і був продиктований не вповні аналогічним до українського набором чинників. На кінець XVIII ст. самобутні риси української державності виявилися практично розмитими монархічним простором Росії, в якому Україна з її республікансько-демократичними формами державної організації не мала іншої альтернативи. Аналогічно не мали базового підґрунтя для свого розвитку й державотворчі тенденції на теренах колишнього Правобережного Гетьманату, котрі на якийсь час стали зоною польсько-турецьких змагань щодо їх територіально-політичної належності. У принципі зовнішньополітичний фактор, який нашарувався на внутрішню нідерландську кризу другої половини XVIII ст. та супроводжувався перманентними революційними хвилями (1747-1751, 1780-1787, 1793-1795 рр.), зрештою обумовив падіння Нідерландської держави, хоча й не був основним каталізатором руйнівного процесу, а швидше за все поставив вирішальну крапку в ньому, зокрема збройним імпортом революції з Франції в 1790-х рр. Див.: Израэль Дж.И. Голландская республика... - Т.2. - С.546-548.

Останнім часом спостерігається тенденція щодо надання переваги при порівняльному зіставленні революційних рухів ідеологічним чинникам перед факторами соціального лідерства та інтересами в матеріальній сфері. Так, «своєрідним колективним пробудженням» К.Небб спробував пояснити чітке усвідомлення акторами революційної гри тих нових ситуативних викликів, перед якими опинялося суспільство НэббК. Радость революции. - Москва, 2003. - С.70.. Розвиваючи його погляд, В.Михайловський зазначив, що «в подібному “пробудженні” актори стають значно відкритішими для нових перспектив» Михайловский В.С. Методология политического анализа революции в неомарксизме // Научные стремления: Молодёжный сборник научных статей. - Вып.6. - Минск, 2013. - С.39.. Думку про соціальний підтекст продукованого революціями ідейно-емоційного поля послідовно проводять у своїх працях М.Кіммель та А.Юревич KimmelM.S. Revolution: a Sociological Interpretation. - Philadelphia, 1990; Юревич А.В. Психология революций. - Москва, 2007..

Саме в ідеологічне поле, в якому рівноцінно виступали політична й релігійна складові, уводить спричинений революцією розкол англійського суспільства М.Маліа Малиа М. Локомотивы истории. - С.176-177.. Сформована на нідерландських просторах «нова релігійність», опредметнена анабаптистсько-кальвіністськими течіями, активізувала національно-визвольний струмінь у революції 1566-1609 рр. Глинчикова А.Г. Логика развития европейских революций. - С.98. Лондон «підхоплює» протестантизм, «доводить індивідуалізацію віри до формування нового типу громадянської соціальної інтеґрації й починає громадянську трансформацію соціально-політичної системи» Там же.. На ідеологічних засадах протестантизму розвивалися революційні процеси в Англії, Америці та Франції. Одночасно в Американській і Французькій революціях потужно заявив про себе світський ідеологічний сеґмент, сформований на просвітницьких засадах.

Помітного поширення європейські ренесансно-гуманістичні ідеї набули й на українських теренах, опредметнившись такою специфічною формою реформаційного руху, як братства, діяльність яких сприяла розвитку освіти та культури. Цій же меті прислужилися засновані в українських землях протестантські громади. Загалом ідеологія Реформації, елементи якої використовувало у своєму проповідництві чимало православних полемістів, позитивно вплинула на процес піднесення національної самосвідомості українців, почуття патріотизму, підготувавши тим самим ґрунт для розробки національної державної ідеї. Однак виявлена в переддень революційного виступу активність протестантських громад помітно знизилася з початком відкритого збройного конфлікту. Принаймні протестантський струмінь на наявному на сьогодні документальному матеріалі простежується слабко - в Україні революційна ідеологія сформувалася переважно на джерелах православної культури, світських цінностях козацького товариства, засадах барокового світогляду (в його національному варіанті).

У спеціальній літературі на сьогодні представлено досить широкий порівняльний спектр революцій раннього нового часу за критеріями їх основної цілеспрямованості та ефективності. Такою, що характеризується сплетінням різновекторних ідеологічних систем і соціальних потоків, фахівці розглядають, наприклад, революцію в Нідерландах, виокремлюючи в ній радикальний, народний, елітарний, консервативний струмені й вузьку олігархічну націленість та аномальність запропонованої моделі боротьби Малиа М. Локомотивы истории. - С.139-140, 152..

Водночас, об'єднуючи в один революційний цикл англійські соціально-політичні конфлікти 1648-1688 рр., М.Маліа висловлює впевненість у тому, що на всіх етапах цієї революції «вирішувалося конституційне питання взаємовідносин парламенту й короля [...] Одночасно (і зовсім не у другу чергу) йшлося про правильну християнську доктрину та належну церковну організацію, що в кінцевому разі відкривало перспективи для сучасної толерантності» Там же. - С.162.. А загалом процес перетворення державного устрою Англії відзначався радикалізмом Там же. - С.157-158.. Антимонархічну й ліберальну спрямованість виокремлює в Англійській революції 1640-1660-х рр. Л.Ґрінін Гринин Л.Е. Революции: Взгляд на пятисотлетний тренд. - С.15.. За спостереженням Л.Рєпіної, пропонуючи локальну проекцію Англійської революції, її прибічники оцінювали кінцеву результативність революційної боротьби крізь призму зіставлення національних і локальних пріоритетів Репина Л. Локальная история и современная историография Английской революции // Новая и новейшая история. - 1992. - №3. - С.178-179.. Натомість Т.Маколей у середині ХІХ ст. вбачав у подіях 1688-1689 рр. «лише державний переворот, організований угрупованням англійських аристократів із метою заміни короля-католика на короля-протестанта», і відзначав його захисну спрямованість Macaulay T.B. The History of England from the accession ofJames the Second. - Vol.2. - London, 1849. - Р.657, 659-660.. У 1960-х рр. Дж.Тревельян характеризував політичний акт 1688-1689 рр. водночас як найбільш консервативний і найбільш ліберальний з усіх відомих революційних зразків Trevelyan G.M. The Glorias Revolution 1688-1689. - Oxford, 1965. - P.5..

Антиколоніальний характер революційної боротьби американців як основну її рису виділяє В.Соґрін СогринВ.В. Буржуазная революция в США. - С.35.. У запропонованій Ш.Айзенштадтом порівняльній схемі головним результатом Американської (як, до речі, і Нідерландської) революції виступає «встановлення нових меж політичної співдружності та введення нової символіки її національної (а не лише політичної) ідентичності» Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. - С.275.; «в обох випадках заміщення “іноземного” правлячого класу супроводжувалося змінами у складі вищих класів, серед соціальних і політичних еліт» Там же. - С.276.. Водночас М.Маліа розцінює досягнуті американським суспільством результати як «найуспішніше, хоч і здійснене чужими руками, творіння англійської революції» Малиа М. Локомотивы истории. - С.193.. «Американські колоністи почали те, - зазначав він, - що вони дійсно іменували революцією» (у дусі 1688 р.), зі спроби “реставрувати” свої історичні права як частини англійської нації. Однак у підсумку створили нову націю та республіку» Там же. - С.13-14.. Якщо викликає певні елементи дискусії теза про те, наскільки «реставраційною», крім її леґітимаційної актуальності, в аспектах облаштування суспільного простору може вважатися давньоруська політична спадщина в Українській революції, то не залишається жодних сумнівів щодо абсолютної тотожності з американським цільового ефекту останньої у зрізах націє- та державотворчості.

Можливо, що чи не одним із найбільш вагомих здобутків Української національної революції, який варто поставити в один ряд із фундацією держави ранньомодерного зразка, стало загальне переформатування соціально-політичного простору, консолідація в його межах ранньомодерної української нації. При цьому український соціум уже на першому етапі революції паралельно вирішував завдання національного об'єднання й національного визволення. Інша справа, що цей результат виявився далеко не завершеним і насильницькі перерваним.

Спільне й особливе в революціях раннього нового часу рельєфно простежується за характером спричинених ними суспільних модифікацій. Зокрема в Україні, подібно до Нідерландів, у горнилі революційної боротьби сформувався, за образним висловом А.Ґлінчикової, «національно-визвольний варіант громадянської трансформації» Глинчикова А.Г. Логика развития европейских революций... - С.97., із притаманними йому демократичними інститутами влади, культом свободи, обґрунтуванням природним правом права на власну державність тощо. Аналогічно до Англії, сформоване у процесі революції українське суспільство виявилося втягненим «у новий особливий вид соціально-політичної практики, яка починає впливати на його соціальну якість та одночасно веде до переміни загальної якості соціально-політичної системи з патерналістської на громадянську» Там же. - С.98..

Утім, якщо, за запевненням Е.Шульца, Англійська революція майже не позначилась ані «на ступені сили влади у країні», ані на позиції Англії як світового лідера Шульц Э.Э. Революции и теория модернизации // Вопросы управления. - 2015. - №6(18). - С.21., то в Україні ситуація у цих сферах виявляється діаметрально протилежною - у перебігу революційної боротьби український соціум не лише утворює нові інститути влади з сильною централізованою вертикаллю, а й виходить на активні позиції впливового гравця на міжнародній арені. Водночас Україна помітно поступалася Англійській державі у справі технологізації ідеологічної сфери, по суті практично до ХІХ ст. будучи позбавленою власної політичної публіцистики, а також не знала форми політичних памфлетів, зорієнтованих на мобілізацію революційного потенціалу.

Не виробила Україна своєю революційною практикою, на відміну від Англії, Франції та Америки Див., напр.: SchwoererL.G. The Declaration Rights, 1689. - Baltimore; London, 1981. - P.86; The American Revolution: How Revolutionary It Was. - New York, 1970. - P.100; MainJT. The Upper House in the Revolutionary America. - Madison, 1967; Wood G.S. The Creation of the American Republic: 1776-1787. - Williamsburg, 1969; Jensen M. The American Revolution With in America. - New York, 1973; Клочков В.В. «Славная революция» 1688 г.: аспекты историографии. та ін., і традиції закріплення правовими актами набутих її громадянами прав та свобод (перша така спроба на українському ґрунті відома лише з 1710 р. Див.: «Пакти і конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення). - К.; Л., 2011.). Попри це, українська революційна практика значно випередила американську в аспектах демократизації владно-управлінської сфери шляхом виборності за принципами прямої або представницької демократії на основні керівні посади в державному апараті, а також установлення ефективного громадського контролю за діяльністю центральних владних інституцій, утіленого в «колективну волю» Війська Запорозького. Вона також майже на півтора століття раніше за французьку перемістила «проблему співвіднесення свободи, особистості та інтересів суспільства» в політичну площину Пименова Л.А. Идея свободы во Французской революции // Новая и новейшая история. 1992. - №1. - С.67., продемонструвала тенденцію наповнення новим універсальним змістом таких засадничих для громадянського суспільства цінностей, як «свобода», «рівність», «братерство».

Українська революція раніше за Французьку також своєю практикою державного будівництва підійшла впритул до соціалізації витвореної нею модерної системи національного державного організму, зламала попередню соціальну ієрархію, показала зразок глибокого реформування сфери землеволодіння, викликала істотні зрушення в ідеологічних аспектах, запропонувавши українському соціуму державну ідею, цілком світську у своїй основі, що контрастувало з переважно теологічною ідеологією інших європейських революцій. Натомість Україну обійшла стороною нищівна хвиля породженого французьким революційним досвідом терору, яким фактично на певний час було деморалізоване суспільство Франції.

Важливим аспектом у вивченні ранньомодерних революцій, артикульованим останніми роками в історіографії, є питання про переймання наступними революційними хвилями попередньо набутого або паралельного досвіду. Чи не одним із перших на пострадянському просторі увагу на цьому загострив В.Рутенбурґ: «Окремо може бути поставлене питання про безпосередній вплив будь-якої з цих революцій на наступну, хоча й немає сумнівів у тому, що в кожному випадку різною мірою він міг бути» РутенбургВ.И. Ранние буржуазные революции. - С.80..

Рельєфно взаємозв'язок революцій ранньомодерного циклу демонструє американський приклад. На думку В.Соґріна, «Американська революція XVIII ст., за всієї її своєрідності, з усіма притаманними їй вадами [...] була зовсім не унікальним національним явищем, однак важливою з'єднувальною й водночас самостійною ланкою ланцюга проґресивних ранніх [...] революцій. Вона не змогла б досягти успіху, якби не спиралася “на плечі попередньої англійської революції” XVII ст. Однак вона ж свідчила про наявність поступальності в розвитку ранніх [...] революцій» Согрин В.В. Буржуазные революции в США. - С.39.. Подібні випадки наслідування з політичних практик Англійської й Американської революцій продемонструвала, зокрема, революційна Франція, успішно адаптувавши їхній досвід до своїх потреб та надавши започаткованим ними процесам нового змісту.

І якщо приклад такого переймання від революційної Америки документально фіксований щодо нідерландської Брабантської революції 1787-1790 рр. Докл. див.: Израэль Дж.И. Голландская республика. - Т.2. - С.525-526., то простежити прямий нідерландський слід в українських подіях 1648-1676 рр. значно складніше. Водночас однаковою мірою важко заперечувати відсутність в українському революційному сеґменті англійських впливів, хоча щоб упевнено стверджувати це, потрібні додаткові дослідження. І все ж складно заперечити той факт, що практично збіжні за часом Англійська й Українська революції розгорталися за рівноцінними сценаріями модернізаційного змісту. Відомо, що сучасники подій порівнювали Б.Хмельницького та О.Кромвеля як «двох найбільших бунтівників», державних діячів, котрі не поступалися один перед одним у честолюбстві, хоробрості, спритності. Тож, вочевидь, не випадково намітилася тенденція до встановлення між ними політичних контактів. Наприклад, у 1649 р. новий англійський уряд звернувся з відозвою до українського гетьмана як союзника в боротьбі проти спільного супротивника, а в 1656 р. О.Кромвель направив до Бранденбурґа ґенерала Джефсона, який мав установити зв'язок зі Б.Хмельницьким із метою створення «великої антиримської, антигабсбурзької й антиконтрреформаційної коаліції» Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках). - К., 1992. - С.186-218; ШевальєП. Історія війни козаків проти Польщі. - К., 1960. - С.31..

У революціях XVI-XVIH ст., попри те, що їх ідеологічний потенціал ретранслювався через релігійні форми, відбувся цивілізаційний перехід від трансцендентного до секуляризованого суспільного простору, що характеризувався вивільненням від пут середньовічних догм і схоластики інтелектуальної сфери. У галузі інституціональних перетворень революції раннього нового часу надали неоціненний досвід трансформацій політичного й суспільного устрою, створення централізованих політичних систем, будівництва національних держав та їх конституювання. У соціальній галузі було закладено основи формування ранньомодерних європейських націй. У системі господарських відносин вони започаткували становлення індустріальної чи напівіндустріальної, орієнтованої на ринок економіки, утвердження нової форми економічного мислення - меркантилізму. Вочевидь, чи не найбільшим результатом ранньонового європейського революційного циклу в масштабах усієї модерної цивілізації стало поєднання «французького політичного і британського індустріального досвіду» Мак-Ніл В. Піднесення Заходу: Історія людської спільноти. - 2-е вид. укр., уточ. і доп. - К., 2011. - С.846., що незабаром вивело модернізаційну хвилю на нові рейки Глобалізації, індустріалізації та загальної лібералізації соціополітичного простору для країн, що належали до західного культурного світу.

На жаль, Україна, яка, без сумніву, завдяки своїм революційним практикам долучилася до початків цих загальних процесів, із кінця XVIII ст. вже надовго залишилася поза їх впливами, будучи міцно втягненою в іншу цивілізаційну модель. Однак відзначимо, що у протестних рухах революційного змісту, які мали місце в ранньомодерну добу на українських теренах, не важко помітити присутність та почергове або одночасне превалювання кількох з означеного вище набору домінант. Крім того, паралелі простежуються в аспектах руйнування традиційних соціальних ієрархій, «установлення нових інститутів і ролевих співвідношень» Там само.. Україна запропонувала продиктовані національною специфікою модель та методи революційної боротьби, водночас успішно адаптувала до місцевих умов відомі в Європі практики національного й державного будівництва. У соціально-економічній сфері Українська революція актуалізувала проблему перерозподілу та захисту приватної власності (що основний свій вияв знайшло в аграрному секторі), доступу до ринків збуту, а також переорієнтувала торгівельні потоки, відкрила ринок вільної найманої праці. Поряд зі збереженням укорінених у попередні часи практик так званої купівлі урядів або отримання їх за принципом спорідненості було започатковано професіоналізацію державно-управлінської сфери, коли доступ до посад забезпечувався здібностями і професійними рисами претендентів.

За спостереженням Л.Рєпіної, «розширення традиційної проблематики та введення її в оновлену систему наукових координат, ускладнення концептуального апарату, переоснащення методологічного арсеналу за рахунок комбінації підходів, що раніше вважалися як винятково альтернативні, зміна парадигм» неминуче виводять сучасних фахівців на нові дослідницькі перспективи Репина Л.П. Локальная история и современная историография Английской революции. - С.183.. У проекції реалізації синтез- ної реконструкції революції як широкоформатного суспільно-політичного феномена пропонується, зокрема, використовувати теорію життєвих циклів як універсальної методологічної основи, спроможної об'єднати навколо масштабного наукового проекту представництво практично всіх соціогуманітарних галузей Richards M.D. Revolutions in World History. - New York, 2004. - P.4, 7; Sewell W. Logics of History: Social Theory and Social Transformation. - Chicago, 2005; Дэвид-ФоксМ. Жизненный цикл русской революции.... Не менш цікаві результати покликаний забезпечити й закладений у концептуальну парадигму метод аналітичного препарування поширених теорій революції з метою виявлення їх конструктивної складової. Натомість за допомогою системного методу відкривається перспектива паралельного розгляду революційних подій у зрізах політичних перетворень, «специфіці економічного розвитку», крізь призму «соціальних конфліктів», які, власне, і сформулювали їх сутнісний вимір Ланской Г.Н. Методология выбора историографических практик в изучении революции 1917 г. в России: проблемы междисциплинарности // Новое знание. - 2017.

Відповідно, виникає питання: як може прислужитися іноземний досвід для подальшого розширення пошукового поля національної революційної епопеї XVII ст., і які альтернативи у цій площині здатні запропонувати вітчизняні наукові практики? Насамперед зазначимо, що в дослідженні Української революції, як й інших масштабних явищ національної історії раннього нового часу, академічне середовище успішно подолало методологічну обмеженість лінійної парадигми та класичного позитивістського підходу. При збереженні загального пієтету перед історичним джерелом як об'єктивним свідком минулого сучасні ранньоновістичні реконструкції зазвичай мають різнорівневий каркас, закладений одночасно в можливостях структуралістського й герменевтичного прочитання локальних і більш широких контекстів, з опертям на еволюційний, цивілізаційний, політичний, соціально-психологічний, конструктивістський, інституціоналістський, модернізаційний та інші підходи.

В евристичній перспективі дослідження революційних процесів фахівці як її переважну локацію відзначають галузь «об'єктивістського й дискретного аналізу, який виносить ідею політичної зміни та її змісту в окремий предмет - дослідження траєкторії проблематизації революції» Никифоров А.А. После революции: от метафоры прогресса к чему? // Вестник Санкт-Петербургского университета: Серия «Политология. Международные отношения». - Т.11. - Вып.1. - Санкт-Петербург, 2018. - С.50.. При цьому пропонується здійснювати «аналіз революційного процесу крізь оцінку траєкторій політичної й соціальної зміни у вузькому (політична мобілізація) та широкому (інституціональні, суспільні зміни) сенсах» Там же. - С.42..

Без сумніву, великий пізнавальний потенціал, що приховується в теоріях походження націй, у неовеберіанській концепції та концепції революційних хвиль, відкриває нові горизонти як щодо з'ясування «значимості стану держави й еліт, міжнародного становища, мобілізації мас, так і складної взаємодії автономних сфер політики, економіки, престижу, леґітимності й насилля» Розов Н.С. Кризис и революции: поля взаимодействия, стратегии акторов и траектории конфликтной динамики // Полис: Политические исследования. - 2017. - №6. - С.93., тобто аспектів, виразно присутніх в українському революційному процесі. Дієвим при його повномасштабній науковій реконструкції має стати накладення типологічного змісту явища на його характер, розкриття «типології сфер політичної взаємодії», виявлення головних русел «конфліктної динаміки» Там же. - С.92., а також наслідків зміни цивілізаційних векторів розвитку в аспектах внутрішньої та зовнішньої суб'єктивізації нової політичної системи й улеґітимнення нових принципів структуризації суспільства.

Як актуальне для історіографії Французької революції Й.Арнасон виділяє питання повноформатного аналізу її наслідків Арнасон Й. Революции, трансформации, цивилизации.... Подібна перспектива, на наш погляд, зберігає свій сенс і стосовно Української революції. При такому повороті однозначно стимулюються пошуки в напрямах концептуального осмислення змісту та значення революційної доби, закладеного в ній соціального й політичного досвіду. Пропозиція цього ж автора розглядати «революційні трансформації довготривалими процесами з більш або менш чітко вираженою фазою різкого скачка чи оновлення» Там же. перетворює на важливий дослідницький напрям виявлення динаміки українських революційних практик в аспектах структурування національного та регіонального (в масштабах Центрально- Східної й Південної Європи) соціополітичного та геополітичного просторів.

У вужчих контекстах на порядок денний виступають проблеми впорядкування «описових категорій, способів визначення революційних явищ, меж поміж ними та іншими типами історичних подій чи соціальних процесів» Там же.; виявлення системи критеріїв щодо визначення комплексу причин і наслідків, що запускають або зупиняють механізми революційної активності; тих ситуативних обставин, що обумовлюють тип, тривалість та кінцеву результативність, пропонують певну модель революції, революційної мобілізації й тієї чи іншої ролі в них мотиваційних компонентів; визначення комунікативного поля революції, а також кола ретрансляторів революційних ідей і настроїв.

Порушені проблеми не виключають подальшої праці й в інших евристичних можливостях - таких, як, наприклад, питання революційного лідерства, революційної ментальності та формування поведінкових моделей на авансцені революційного дійства, ролі в його композиційній частині особистісних інтересів; уведення Української революції в контекст комплексного аналізу протестних рухів як у межах національного іс- торико-географічного ареалу, так і в євразійських просторових кордонах раннього нового часу; роль революції у процесі входження України в ранньомодерну цивілізацію; дослідження, поряд із політичною й соціальною, духовної та інтелектуальної складових революційного виступу українців; співвіднесення в революційних подіях насильницької й гуманної компонент, елементів свідомого і стихійного; зрештою виявлення історіографічних практик та концепцій Української революції, їх структурних елементів і функціональних зв'язків, інтерпретації українських подій середини - другої половини XVII ст. в історіографічному й інтелектуальному контекстах ХІХ - початку ХХІ ст.

Безумовно, актуальні самі по собі, усі ці проблеми поєднуються значно ширшим дослідницьким ракурсом. Сьогодні у практиці теоретичного осмислення революційних рухів цілком закономірно утверджується тенденція щодо розмежування двох рівнозначних аспектів - революції як явища і концепту революції. Причому змістове наповнення останнього визначається як короткою, так і довготривалою перспективою, умонтовуючи в ментальну матрицю нові ціннісні імперативи та запускаючи, по суті, нескінченний цикл ідеологічних, міфотворчих, культурологічних інтенцій. Глибинний зміст такого повороту розкриває концептуальна теза щодо «обернення, інверсії» революційного «минулого в майбутнє» Магун А. Опыт и понятие революции // НЛО. - 2003. - №6., здатності активно впливати на подальшу «конкретно-історичну практику» Краева Т.В. Образ революции в системе представлений французских левых интеллектуалов: Автореф. дисс. ... канд. ист. наук. - Екатеринбург, 2006. - С.3. певного соціуму.

References

1. Anderson, P. (2009). Rodoslovnaya absolyutistskogogosudarstva. Moskva. [in Russian].

2. Ayzenshtadt, S.N. (1993). Konstruktivnye elementy velikikh revolyutsiy: Kultura, sotsialnaya struktura, istoriya i chelovecheskaya deyatelnost. THESIS: Teoriya i istoriya ekonomicheskikh i sotsialnykh institutov i system, t.1, vyp.2. [in Russian].

3. Baker, K.M., Edelstein, D. (Eds.). (2015). Scripting Revolution: A Historical Approach to the Comparative Study of Revolutions. Stanford.

4. Barg, M.A. (1975). Sravnitelno-istoricheskoye izucheniye burzhuaznykh revolyutsiy XVI-XVIII vv. Voprosy istorii,9. [in Russian].

5. Barg, M.A., Chernyak, Y.B. (1988). Revolyutsii yevropeyskogo masshtaba v protsesse perekhoda ot feodalizma k kapitalizmu (XVI-XIX vv.). Novaya i noveyshaya istoriya, 5. [in Russian].

6. Barg, M.A., Chernyak, Y.B. (1990). Velikiyesotsialnyye revolyutsiiXVII--XVIIIvv. Moskva. [in Russian].

7. Barnavi, E. (1984). Mouvements revolutinnaires dans l'Europe moderne: un modelle. Revue Historique, t.271, №549. [in French].

8. Bovykin, D. (2015). Yeshche raz o Frantsuzskoy revolyutsii. Nekruglyy yubiley. Frantsuzskiy yezhegodnik. 2015: K 225-letiyu Frantsuzskoy revolyutsii. Moskva. [in Russian].

9. Chistozvonov, A.I. (1973). O stadialno-regionalnom izuchenii burzhuaznykh revolyutsiy v XVI-XVIII vekakh v Yevrope. Novaya i noveyshaya istoriya, 2. [in Russian].

10. Chistozvonov, A.N. (1958). Niderlandskaya burzhuaznaya revolyutsiyaXVIv. Moskva. [in Russian].

11. Chistozvonov, A.N. (1975). K voprosu o stadialno-regionalnom metode sravnitelno-istoricheskogo izucheniya burzhuaznykh revolyutsiy XVI-XVIII vv. v Yevrope. Problemy sotsialno-ekonomicheskikh formatsiy. Moskva. [in Russian].

12. Chudinov, A.V. (2017). Istoriya Frantsuzskoy revolyutsii:puti poznaniya. Moskva. [in Russian].

13. Chudinov, A.V. (2016). Narody protiv Frantsuzskoy revolyutsii. Frantsuzskiy yezhegodnik. 2016. Moskva. [in Russian].

14. Devid-Foks, M. (2018). Zhiznennyy tsikl russkoy revolyutsii: opyt teoreticheskogo i sravnitel'nogo issledovaniya. Ch.1. Neprikosnovennyy zapas, 2(118). [in Russian].

15. Eisenstadt, S.N. (1978). Revolution an the Transformation of Societies. New York.

16. Elliot, J. (1969). Revolution and Continuity in Early Modern Europe. Past and Present, 42.

17. Everitt, A. (1969). The Local Community and the Great Rebellion. London.

18. Eyzenshtadt, S. (1999). Revolyutsiya i preobrazovaniye obshchestv: SravniteTnoye izucheniye tsivilizatsiy. Moskva. [in Russian].

19. Furet, F. (1988). La revolution: 1770-1889. Paris. [in French].

20. Giddens, E. (1996). Revolyutsii i obshchestvennyye dvizheniya. Dialog, 6/7. Moskva. [in Russian].

21. Glinchikova, A.G. (2015). Logika razvitiya yevropeyskikh revolyutsiy v XVI-XIX vv. Revolyutsiya kak kontsept i sobytiye: Monografiya. Moskva. [in Russian].

22. Goldstone, J.A. (2003). Comparative historical analysis and knowledge accumulation in the study of revolutions. Comparative historical analysis in the social sciences. Cambridge; New York.

23. Goldstone, J.A. (2003). The Comparative and Historical Study of Revolutions. Revolutions: Theoretical, Comparative and Historical Studies. Belmond.

24. Goldstone, J.A. (2012). Revolutions: A Very Short Introduction. Oxford.

25. Goldstoun, Dzh. (2006). K teorii revolyutsii chetvertogo pokoleniya. Logos: Filosofsko-literaturnyy zhurnal, 5(56). [in Russian].

26. Goldstoun, Dzh. (2015). Revolyutsii. Ochen kratkoye vvedeniye. Moskva. [in Russian].

27. Gordon, A.V. (2004). Velikaya Frantsuzskaya revolyutsiya kak velikoye istoricheskoye sobytiye. Dialog so vremenem, 11. Moskva. [in Russian].

28. Grinin, L. (2017). Revolyutsii. Vzglyad na pyatisotletniy trend. Istoricheskayapsikhologiya i sotsiologiya istorii, 2. [in Russian].

29. Grosul, V. (1987). K voprosu o kriteriyakh revolyutsionnogo demokratizma. Novaya i noveyshaya istoriya, 1. [in Russian].

30. Hoffmann, D.I. (2014). Cultivating the Masses: Modern State Practices and Soviet Social-ism, 1914-1939. Ithace; New York.

31. Ivonina, L.I. (2001). Mezhdunarodnyy faktor vpoliticheskoy istorii AngliiXVIIv.: Diss. ... d-ra ist. nauk. Smolensk. [in Russian].

32. Izrael, Dzh.I. (2018). Gollandskaya respublika: Yeyepodyom, velichiye i padeniye. 1477-1806. Moskva. T. 1-2. [in Russian].

33. Jensen, M. (1973). The American Revolution With in America. New York.

34. Johnson, Ch. (1966). Revolutionary Change. Boston.

35. Kagarlitskiy, B. (2015). Revolyutsii i sotsialnyy progress. Revolyutsiya kak kontsept i sobytiye. Moskva. [in Russian].

36. Khobsbaum, E. (1999). Vek revolyutsii. Yevropa 1789-1848gg. Rostov-na-Donu. [in Russian].

37. Kim, O.V. (2005). Sintez traditsiy i innovatsiy v perekhodnykh obshchestvakh rannego Novogo vremeni. Polidistsiplinarnyye tekh- nologii issledovaniya modernizatsionnykh protsessov. Tomsk. [in Russian].

38. Kim, O.V. (2011). Teoriya modernizatsii i perekhodnyye obshchestva rannego novogo vremeni. Novaya i noveyshaya istoriya, 2. [in Russian].

39. Klochkov, VV. (2013). «Slavnaya revolyutsiya» 1688 g.: Aspekty istoriografii. Gramota, 11(37). [in Russian].

40. Koenigsberger, H.G. (1971). Estates and Revolutions. Essay in Early Modern European History. Ithaca; London.

41. Krayeva, T.V. (2006). Obraz revolyutsii v sisteme predstavleniy frantsuzskikh levykh intellektualov: Avtoref. diss. . kand. ist. nauk. Yekaterinburg. [in Russian].

42. Laslett, P. (1984). The World we have lost:further explored. 3rd ed. New York.

43. Main, J.T. (1967). The Upper House in the Revolutionary America. Madison.

44. Mak-Nil, V. (2011). Pidnesennia Zakhodu:Istoriia liudskoispilnoty. 2-he vyd. ukr., utoch. i dop. Kyiv. [in Ukrainian].

45. Malia, M. (2006). History 's Locomotives: Revolutions and the Making of the Modern World. New Haven.

46. Malia, M. (2015). Lokomotivy istorii. Revolyutsii i stanovleniyesovremennogo mira. Moskva. [in Russian].

47. Mikhaylovskiy, V.S. (2013). Metodologiya politicheskogo analiza revolyutsii v neomarksizme. Nauchnyye stremleniya: Molodezhnyy sbornik nauchnykh statey, 6. Minsk. [in Russian].

48. Moore, B. (1966). Origins of Dictatorship and Democracy: Lord and Peasant in the Making of the Modern World. Boston.

49. Myagkova, Y.M. (2006). «Neobyasnimaya Vandeya»:selskiy mir na zapadeFrantsii vXVII-XVIIIvekakh. Moskva. [in Russian].

50. Nazarova, V.S. (2013). Evolyutsiya politicheskikh institutov v koordinatakh “traditsiya-modernizatsiya”: obyasnitelnaya model v istoricheskoy retrospektive. Izvestiya Yuzhnogo federalnogo universiteta: Tekhnicheskiye nauki, 6(143). [in Russian].

51. Nebb, K. (2003). Radost revolyutsii. Moskva. [in Russian].

52. Nikiforov, A.A. (2018). Posle revolyutsii: ot metafory progressa k chemu? Vestnik Sankt-Peterburgskogo universiteta: Seriya: Politologiya. Mezhdunarodnyyeotnosheniya, t.11, vyp.1. [in Russian].

53. Petitaere, C. (2005). La Vendйe et les Vendeйns. Paris. [in French].

54. Pimenova, L.A. (1992). Ideya svobody vo Frantsuzskoy revolyutsii. Novaya i noveyshaya istoriya, 1. [in Russian].

55. Pogrebnyak, S.P., Uvarova, Y.A. (2013). Soprotivleniye ugneteniyu. Vosstaniye. Revolyutsiya (teoretiko-pravovoy analiz v svete doktriny prav cheloveka. Pravo i hromadianske suspilstvo, 3. [in Russian].

56. Repina, L. (1992). Lokalnaya istoriya i sovremennaya istoriografiya Angliyskoy revolyutsii. Novaya i noveyshaya istoriya, 3. [in Russian].

57. Repina, L.V. (1990). Sotsialnyye dvizheniya i revolyutsii XVI-XVII vv. Novaya i noveyshaya istoriya, 3. [in Russian].

58. Richards, M.D. (2004) Revolutions in World History. New York.

59. Rozov, N.S. (2017). Krizis i revolyutsii: polya vzaimodeystviya, strategii aktorov i trayektorii konfliktnoy dinamiki. Polis: Politicheskiye issledovaniya, 6. [in Russian].

60. Rubtsov, A.V. (2017). Revolyutsiya kak khronopolitika i etos. Filosofskiy zhurnal, t.10, 4. [in Russian].

61. Rutenburg, V.I. (1984). Ranniye burzhuaznyye revolyutsii: K voprosu o nachale kapitalisticheskoy ery v Zapadnoy Yevrope. Voprosy istorii, 3. [in Russian].

62. Schwoerer, L.G. (1981). The Declaration Rights. 1689. Baltimore; London.

63. Sewell, W. (2005). Logics of History: Social Theory and Social Transformation. Chicago.

64. Shatokhina-Mordvintseva, G.A. (2002). Niderlandy v novoye i noveysheye vremya. Moskva. [in Russian].

65. Shatokhina-Mordvintseva, G.A. (2004). Niderlandy: sdrevneyshikh vremen do kontsaXVIv. Moskva. [in Russian].

66. Shults, E.E. (2015). Revolyutsii i teoriya modernizatsii. Voprosy upravleniya, 6(18). [in Russian].

67. Shults, E.E. (2017). K voprosu o sotsial'noy baze radikalnykh massovykh form sotsialnogo protesta. Vestnik Moskovskogo gosudarst- vennogo oblastnogo universiteta: Elektronnyy zhurnal, 2. [in Russian].

68. Shults, E.E. (2017). Teoriya revolyutsii: Revolyutsii i sovremennyye tsivilizatsii. Moskva. [in Russian].

69. Skochpol, T. (2017). Gosudarstva isotsialnyye revolyutsii: Sravnitelnyy analiz Frantsii, Rossii i Kitaya. Moskva. [in Russian].

70. Skocpol, T. (1997). Social Revolutions in the Modern World. Cambridge.

71. Sogrin, VV. (1983). Burzhuaznaya revolyutsiya v SShA: obshcheye i osobennoye. Voprosy istorii, 3. [in Russian].

72. Stone, B. (2014). The A natomy of Revolution Revisited: A Comparative A nalysis of England, France, and Russia. Cambridge.

73. Tilly, Ch. (1993). European revolutions 1492-1992. Oxford; Cambridge.

74. Tomsinov, V. A. (2015). “Slavnaya revolyutsiya”1688-1689godov v Anglii i bill o pravakh. Moskva. [in Russian].

75. Trevelyan, G.M. (1965). The Glorius Revolution 1688-1689. Oxford.

76. Uvarov, P., Shaturova, S. (2005). «Chto nam delat s Niderlandskoy burzhuaznoy revolyutsiyey?» (Po sledam Assamblei mediyevis- tov). Sredniye veka, 66. Moskva. [in Russian].

77. Valance, E. (2006). Glorious Revolution, 1688: Britain 's fight for liberty. London.

78. Wood, G.S. (1969). The Creation of the A merican Republic. 1776-1787. W illiamsburg.

79. Yerokhin, V.N. (2015). Religioznyy faktor v proiskhozhdenii Angliyskoy revolyutsii XVII v. v sovremennoy britanskoy istoriografii. VestnikNizhnevartovskogogosudarstvennogo universiteta, 4. [in Russian].

80. Yurevich, A.V. (2007). Psikhologiya revolyutsiy. Moskva. [in Russian].

81. Zagorin, P. (1982). Rebels and Rulers 1500-1600. V.1: Society, States, and Early Modern Revolution: Agrarian and Urban Rebellions; V.2: Provincial rebellion: Revolutionary Civil Wars, 1560-1660. Cambridge.

82. Zavalko, G.A. (2004). Sotsialnaya revolyutsiya kakyavleniye mirovoy istorii: Avtoref. diss. ... d-rafilos. nauk. Moskva. [in Russian].

83. Zavalko, G.A. (2005). Ponyatiye “revolyutsiya” vfilosofii i obshchestvennykh naukakh:problemy, idei, kontseptsii. 2-ye izd. Moskva. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru