"Пригода" Афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного древа" в Київській митрополії у середині XVIII ст.

Для супроводу архімандрита Косми в місце заслання, на прохання Київського митрополита, у січні 1755 р. до кафедри було відряджено двох рейтарів, Михайла Флорова і Сергія Неводчикова ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2599, арк. 3-4. Детально про функціонування рейтарської команди див.: Назаренко В.М. „Для посылок в Царьград и другие окрестные государства ”: ки-ївські рейтариXVIIIст., СОЦІУМ. Альманах соціальної історії, 2017, вип. 13-14, 41-58.. На дорожні витрати ченцеві видали 15 руб., а рейтарам заплатили 85 руб.; загалом перевезення Косми до Вологди обійшлося в 186 руб. (гроші було вилучено із зібраної Космою милостині) ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 11 зв.. Косма прибув до Білозерського монастиря 10 березня 1755 р. Лише через кілька років (указ Св. Синоду від 26 І 1757 р.) зусиллями Афону монах зміг повернутися на Святу Гору. 28 червня 1757 р. до Вологодської духовної консисторії надійшов синодальний указ про те, що завдяки добрій поведінці архімандрита Косми та зважаючи на його прохання про повернення на Афон, уважати покарання достатнім і доправити арештанта в синодальну контору РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 96, 114.. В указі Св. Синоду також зазначалося, що питання архімандричого сану і служіння Косми має вирішити після його прибуття до Греції місцева влада Там же. Л. 117..

Раніше на Афон, завдяки зусиллям обителі та допомозі резидента Олексія Обрескова Олексій Обресков - російський дипломат, у 1751 р. призначений повіреним у справах в Константинополі, а 2 ХІ 1752 р. - резидентом; обіймав цю посаду до 1771 р., передали все зібране Космою в Київській митрополії ЦДІАК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2772, арк. 1-1 зв., 4-4 зв.. З пожертв протягом слідчого провадження було витрачено на потреби архімандрита 70 руб. Там само. Спр. 2065, арк. 26-26 зв.; 100 руб. вилучено за наказом митрополита - 50 руб. для членів духовної консисторії, які розглядали судову справу Там само. Спр. 2223, арк. 6-6 зв., 12-12 зв. Це перший відомий нам випадок оплати праці членів „присутствія” Київської духовної консисторії. Архімандриту Кирилівського мо-настиря Іоанникію (Скабовському) видано 14 руб., наміснику кафедрального монастиря Веніа- міну (Драгомирецькому) - 9 руб., префекту Києво-Могилянської академії Георгію (Кониському) - 9 руб., кафедральному писарю Досифею (Галяховському) - 9 руб., кафедральному архідиякону Афанасію (Манасію) - 9 руб. - (усього 50 руб.)., 30 руб. пішли на потреби Косми, а 20 руб. витратили на різні дрібні роздачі Там само. Арк. 6-6 зв.. В результаті всіх витрат на час передачі „зібраного” архімандритом Космою залишилося 844 руб. Там само. Арк. 11 зв. Вказану суму та речові вклади, окрім вкладу від Полтавської Успенської церкви та розданих „часточок” (стосовно яких зазначалося, що вони мають перебувати в кафедрі при печатці, оскільки не відомо чи вони справжні) разом із прошнурованою книгою 12 січня 1756 р. РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 46, 61 об. - 62 об. отримав під розписку повірений Афонської лаври купець Хаджи Франкулія Іванов ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 2, 14-17 зв.; Чернухін Є.К. Вказ. праця, 57..

Під арештом

Одразу після рішення духовної консисторії (17 ІІІ 1751) архімандрит Косма просив митрополита Тимофія (Щербацького) не відсилати його у віддалені місця, а залишити в Києві НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 45.. Спершу арештанта утримували у Петропавлівському монастирі (прибув у травні 1751 р.) Там само. Арк. 31-31 зв. пізніше, на його ж прохання, перевели в Київський Синайський св. Катерини монастир (листопад 1751 р.) ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 34 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 32-32 зв.. Судячи з цього ж прохання, архімандрит певний час винаймав помешкання в місті, але за його словами, дуже тісне, харч же мав від київського митрополита НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53-53 зв., 58..

Упродовж усього розгляду справи в Київській духовній консисторії, архімандрит Косма турбував як її членів, так і митрополита проханнями пришвидшити процес та наріканнями на безгрошів'я. Так, 3 лютого 1751 р. архімандрит Косма скаржився в духовну консисторію на канцелярських службовців, які „пограбували” його, просив швидшого вироку або виправдання Там само. Арк. 25-25 зв.. 24 лютого 1751 р. Косма адресував донесення митрополиту Тимофію (Щербацькому) з проханням пришвидшити розгляд справи, жалівся на скруту: відсутність потрібного одягу та засобів до існування, подеколи навіть грошей на їжу ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 14.. В черговому донесенні (6 ІІІ 1751) архімандрит підкреслював убогість свого матеріального становища і сподівався на милосердя митрополита НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 26-26 зв.. Через рік 9 березня 1752 р. він просив повернути речі та гроші, конфісковані у нього під час арешту, знову оповідав про свій жалюгідний стан, відсутність потрібного одягу. У відповідь йому було відпущено 30 руб. Там само. Арк. 63, 66. У 1754 р. архімандритові 5 разів видавали кошти на загальну суму 55 руб., а також кунтуш, та 30 аршинів полотна. Збереглася приписка, яка наказувала видавати надалі по 10 руб. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 2-5 зв. Гроші на всі ці видачі бралися із зібраних Космою.

11 липня 1754 р. Тимофій (Щербацький) отримав лист від резидента в Османській імперії Олексія Обрескова про негайне вирішення справи архімандрита Косми. Очевидно, лист від резидента був відправлений на прохання Афону. Потреба утримувати арештанта та зовнішній тиск стимулювали київського митрополита звертатися до Св. Синоду з проханням швидше вирішити справу. Про очікування резолюції у справі архімандрита Косми ідеться у рапорті 26 листопада 1752 р. НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 101-101 зв. 26 березня 1754 р. датується прохання Тимофія (Щербацького) якомога швидше ухвалити резолюцію, оскільки архімандрит Косма перебуває в Київському грецькому монастирі без караулу і на його утримання постійно витрачаються кошти ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 28-28 зв.. 26 липня 1754 р. київський митрополит знову просить Св. Синод про рішення і нагадує, що вже вп'яте звертається з цим проханням Там само. Арк. 32-32 зв..

Очевидно, що внаслідок арешту, а згодом - рішення духовної консисторії у його справі, архімандрит Косма втратив і всі права зазначені у виданій терміном на один рік грамоті від 29 листопада 1749 р. Найбільше хвилювала архімандрита втрата дозволу на служіння. Пізніше Косма скаржитиметься київському митрополиту, що вже другий рік перебуває без служіння Літургії, а відповідно, і без причастя, та боїться такої смерті НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 58.. 10 листопада 1752 р. архімандрит Косма просив Тимофія (Щербацького) дозволити виїхати на Афон його послушнику, Потапію, оскільки той через незнання мови вже два роки не сповідувався і не причащався. Гроші на проїзд пропонувалося взяти з конфіскованої у архімандрита суми Там само. Арк. 68-69, 77.. Питання (не)причастя важко пояснити: справді, Косма не міг причащатися у вівтарі священицьким чином, але що заважало ченцю Потапію сповідатися і причащатися, наприклад, у Синайському монастирі Києва, який, власне, засновувався для окор- млення греків Семеська Т.М. Історія забудови садиби Київського Синайського монастиря св. Кате-рини, Діалог культур, 1999, вип. 2, 277; Её же. История подвория Синайского монастыря в Киеве и Нежине. Русские иконы Синая. М., 2015, 41-43.. Виглядає, ніби архімандрит Косма шукав усілякі способи „дістатися” зібраних грошей і вирватися з ув'язнення.

Архімандрит Косма, доки не отримав рішення Св. Синоду, намагався знайти покровителів та повернути усі зібрані пожертви. 28 липня 1752 р. він звертався до київського митрополита з проханням про помилування, вказуючи, що вже третій рік чекає на резолюцію Св. Синоду НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 64-65.. 28 червня 1752 р. спробував заручитися підтримкою гетьмана Кирила Розумовського та його матері Наталії - запитував митрополита Тимофія (Щербацького), чи не можна передати їм листи та подарунки з Афону Там само. Арк. 67-67 зв..

Пошуки грошей архімандрит Косма вів майстерно. Навіть, перебуваючи під арештом, у проханні від того ж 28 червня 1752 р. він звертається до митрополита за дозволом отримати 108 руб., відписані за заповітом померлого ніжинського грека Лаврі св. Афанасія (заповіт 1743 р.) Там само. Арк. 67-67 зв., 147.. Такого щедрого жертводавця обіцяли вписати в монастирський синодик із згадуванням на вечірні та на інших богослужіннях Там само. Арк. 146-147..

Складається враження, що архімандрит Косма до останнього не усвідомлював складності та серйозності свого становища і висунутих проти нього обвинувачень. Натомість, свій чернечий послух - збір та передачу коштів на потреби Лаври св. Афанасія Афонського - він до останнього намагався справно виконувати.

Афон. Животворне Древо

Увесь час, поки велася судова справа, про свого ченця всіляко дбала і не залишала без підтримки Велика лавра на Афоні. Після початку судового процесу архімандрит Косма одразу повідомив керівництво монастиря про відкриту проти нього справу. Щоправда, акценти у його листі були відмінні від розставлених Київською духовною консисторією. 22 листопада 1750 р. архімандрит Косма писав, що його звинуватили в перелюбі та поставили під сумнів справжність часточок „Животворного Древа”. Жодного слова про звинувачення в роздачі часточок „реліквії” архімандрит не написав Там само. Арк. 136-137 зв..

Вища ієрархія Лаври неодноразово зверталася з проханнями відпустити архімандрита. В листах вказували, що Животворне Древо йому дійсно надавали та відправляли для збору милостині, зокрема і в Росію Там само. Арк. 8-9 зв., 18-21 зв.. Окремі листи з Афону мали такий зміст. Кафігумен Кафігумен - настоятель монастиря на Афоні; означає - перший після ігумена, під яким розуміється Константинопольський патріарх. Лаври св. Афанасія Паїсій II, 27 квітня 1750 р., писав до митрополита Тимофія (Щербацького), висловлюючи вдячність за прийом архімандрита Косми НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 140-141 зв.. Архімандрит Зографського монастиря Акакій Архімандрит Акакій у 1752 р. по дорозі до Москви проїжджав Київ: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2202, арк. 1. 18 травня 1751 р. просив київського митрополита не поширювати наклепів щодо архімандрита

КосмиІР НБУВ. Ф. 232, № 164, арк. 144, 146-146 зв.. Кафігумен Лаври св. Афанасія Савва 20 липня 1751 р. звертався до Тимофія (Щербацького) з проханням помилувати архімандрита Косму Там само. Арк. 54-54 зв.. Більше того, до Києва був відправлений уже згадуваний чернець Потапій, як послушник архімандрита Косми з копією грамоти московських царів (у справі фігурує царська грамота з дозволом збирати пожертви на території Росії від 20 ХІІ 1695 Там само. Арк. 80.) та листом до митрополита Тимофія (Щербацького) від 13 травня 1751 р., з підтвердженням чеснот архімандрита Косми (в консисторії отримали 22 VIII 1751) Там само. Арк. 11-11 зв., 14-14 зв., 79.. Також він привіз пропуск, виданий Олексієм Вешняковим, що ще раз засвідчував особу архімандрита Косми Там само. Арк. 142..

Архімандрит Косма справді був відправлений собором Афонської лаври для збору пожертв у Волощину, Молдову та Росію. Проте він мав не зовсім зрозумілу пригоду (детальніше невідому) в Шанці Варадині (у 1741 р.), тож спершу афоніти хотіли розібратися з цим, а вже потому відрядити його в Росію Там само. Арк. 112, 113-113 зв.. Такі деталі в процесі виконання послуху дозволили Київській духовній консисторії думати, що в Гетьманщину архімандрит Косма прибув без належного благословення, та включити це в остаточне рішення у справі. 30 вересня 1742 р. скевофілакс Лаври св. Афанасія Діонісій наказував Космі повернутися Там само. Арк. 109-110 зв., 155-155 зв.. 27 січня 1743 р. датується лист ігумена Парфенія з проханням до Косми прибути до монастиря Там само. Арк. 111-111 зв.. Проте архімандрит так і не повернувся, тож, схоже, що інцидент вичерпався. Вже у вересні 1744 р. Афон адресує молдововолоському воєводі прохання дати Космі дозвіл на вільне пересування, збір милостині та освячення води; згадувалася також часточка Животворного Древа Там само. Арк. 116-117.. 8 червня 1746 р., проігумен Лаври Сильвестр отримав листа від архімандрита Косми (написаний 7 квітня), у якому той просив монастирські реліквії - ікону і Чесний Хрест, що повернулися із Сербії (з ними просив милостиню монах Ісая) - та погрожував, що у разі нехтування його прохання він відмовиться далі збирати пожертви. Реакція Афону на лист була негативна: Космі пропонувалося подумати, що може трапитися зі святинями у випадку його раптової смерті. 16 червня 1746 р. архімандрита просять задовільнитися зібраним і передати гроші до монастиря. Архімандрит отримав цей лист з великим запізненням - лише 25 березня 1747 р. На Афоні не могли зрозуміти, чому так довго не одержують від Косми жодної відповіді Там само. Арк. 122-123 зв.. Проігумен Лаври і духівник Косми Сильвестр у своєму листі запитував архімандрита, чому від нього нема звісток уже 10 місяців, а також повідомляв про передачу частини замовлених архімандритом речей (каракатиць, скуфій, зірок, хрестів і т.п.). Очевидно, ця пауза в листуванні сприяла змінам у планах Афону щодо Косми та реліквій, про які він просив. 20 листопада 1746 р. архімандрит Косма отримав новий наказ зі Святої Гори про те, що він повинен йти в Росію, але перед тим має повернутися до монастиря, взяти Чесний Хрест та ікону, що їх приніс монах Ісая, обрати собі супровід та отримати нові рекомендаційні листи з Константинополя162. 23 вересня 1747 р. датується адресоване Космі прохання скево- філакса Лаври Діонісія повертатися до монастиря163. 5 липня 1748 р. архімандрит Косма зустрічався у Бухаресті з посланцем Лаври Хаджи Нафанаїлом, який пізніше свідчив, що надав архімандриту дозвіл вирушити для збору милостині до будь- якого місця на його власний вибір164. 25 жовтня 1748 р. Хаджи Нафанаїл повідомив листом архімандрита Косму, що вже дістався до Адріанополя, а необхідні Космі, патріарші грамоти перебувають у монастирі Трьох Святителів у Яссах165. Поступово позиція Афону зійшла на те, що грамоту йому передадуть, якщо він наведе переконливі докази, що не витрачає час намарно і далі готовий збирати милостиню166. Таким чином, твердження про самовільний приїзд архімандрита Косми до Київської митрополії є доволі сумнівним; найімовірніше, він отримав потрібне благословення, принаймні, не викликає сумнівів його впевненість у цьому.

Однозначно, при випровадинах архімандрита Косми з Афону собор Лаври надав йому хрест з часточкою Животворного Древа. Свідчення про це містяться в усіх супровідних документах і в проханнях керівництва Лаври вже при розгляді справи: „клеветников и ненавистников будто животворащое и честное креста древо нами преподобному архимандриту поверенное есть ложное. Милосерд буди Господи к чему приводит ненавистьрабовъ своихъ? ”167. Про те, що в архімандрита Косми є часточки Животворного Древа вказується наприкінці патріаршої грамоти (1744 р.) та в усіх документах, поданих у Київську кафедру168. Очевидно, перебуваючи у Волощині, архімандрит Косма збирав милостиню, маючи при собі святиню. Приїхавши до Києва, він також задекларував її наявність. Проте 5 липня 1748 р. вже згадуваний Хаджи Нафанаїл зазначав, що він за дорученням Лаври прибув до Бухаресту, де отримав від Косми 9 хрисовулів, 1 грамоту, 8 листів, гравюру із зображенням Афону та частину Животворного Древа169. Інший цікавий документ, щоправда, недатований, - розписка Артемія, старця Лаври св. Афанасія, про прийняття від архімандрита Косми Чесного Хреста Господнього, наданого йому для збирання милостині терміном на один рік, кількох ікон та штампів. Пізніше архімандрит Косма сам відзначить, що в Яссах передав хрест170. У нього ж залишився давній хрест, взятий з Лаври, але без Животворного Древа171. Так само архімандрит Анатолій, свідчачи проти архімандрита Косми вже в Св. Синоді вказував, зокрема, і на те, що у хресті архімандрита були не часточки „святині”, а звичайне дерево. Він переповів історію про передачу святині в Бухаресті, та твердив, що у Косми не було іншої можливості одержати справжні часточки Животворного Хреста. Анатолій також підкреслював, що архімандрит Косма вдався до роздачі часток хреста з метою зібрати якомога більшу милостиню РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1-1 об.. У справі є зізнання архімандрита Косми, щоправда зроблене вже після винесення вердикту Київської духовної консисторії: 22 березня 1751 р. афонський чернець у листі київському митрополиту визнавав свою провину, зізнавався у використанні звичайного давнього хреста як такого, що має часточки Животворного Древа і просив про помилування. До того повідомив все „панові Капністу” Василь Капніст - представник українського шляхетського дворянського роду грецького походження. Сотник Ізюмського полку у 1726 р., полковник миргородський у 1737-1750 рр. і київський - у 1750 р., бригадир російської армії. Путро О.І. Капністи [Електронний ресурс]. Енциклопедія історії України, т. 4: Ка-Ком (К., 2007). Режим доступу: http://www.history. org.ua/?termin=Kapnisty, сподіваючись на його підтримку в розмові з митрополитом (зізнання підписане власною рукою) НБУВ ІР. Ф. 232, №164, арк. 46-46 зв..

Як усвідомлював та сприймав свій вчинок архімандрит Косма - для нас залишиться загадкою. Для греків властивою була приватна власність на святині: часто вони ставали предметом купівлі-продажу, за них виручали гроші, їх закладали, могли давати як хабар тощо Приклади наведені в роботі: Каптерев Н.Ф. Указ. соч., 76.. Більшість грецьких ченців просили милостиню, маючи при собі ті чи ті реліквії. Традиційною була практика передачі святинь за багаті пожертви. Хвиля переміщення святинь зі східнохристиянського світу до Московської держави схоже, була досить потужна, особливо у XVII ст. Там же, 60-102; Чеснокова Н.П. Реликвии христианского Востока в Росии в середине XVIIв.: (поматериалам Посольского приказа), Вестник церковной истории, 2007, вип. 2(6), 91-127. Варто згадати про феномен перебування однієї святині у кількох місцях одночасно, як, скажімо, трапилося з ватопедськими святинями Ченцова В.Г. Писец Николай Армириот и Крест царя Константина: к истории связей Ватопедского монастыря с Россией в XVII веке, Palaeoslavica, 2011, XIX/2, 66.. Загалом, перенесення мощів, дроблення, захоплення, торгівля святинями, зокрема і фальшивими, властива європейській історії Браун П. Культ святых. Его становление и роль в латинском христианстве / Пер. с англ.; под ред. С.В. Месяц. М., 2004, 197-198; Patrick J. Geary. Furta Sacra: Thefts of Relics in the Central Middle Ages. Revised edition. Princeton, 1990.. Тому намагаючись зрозуміти вчинок архімандрита Косми, а саме - спробу представити старий хрест як такий, що містить часточку „Животворного Древа”, та роздавання його частин за милостиню, варто враховувати особливості функціонування реліквій та ставлення до них у тогочасному суспільстві. Остаточно часточки не було визнано неправдивими жодною з інституцій, а Лавра св. Афанасія офіційно так і не висловилася з цього приводу, постійно повторюючи одне й те саме - „Животворне Древо” архімандриту Космі видавали разом з усіма документами при виїзді з монастиря у 1744 р. Як уже зазначалося, часточки „святині” залишились в Київській кафедрі і не були передані на Афон.

Вклади та вкладники

Для вірних Київської митрополії, яким архімандрит Косма впродовж року пропонував у тому числі й часточки „Животворного Древа”, справжність „реліквії” була поза всяким сумнівом. За можливість прикластися до „святині”, чи й отримати її у власність, мешканці Гетьманщини готові були дорого платити, що є матеріальним підтвердженням їхньої релігійності. В Київській митрополії часточки Животворного Древа знаходилися, зокрема, в Софійському соборі та в Хрестовоздвиженській церкві Києво-Печерської лаври Евгений Болховитинов, митр. Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии. Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва / Упор., вст. ст. та додатки Т.Б. Ананьєвої. К., 1995, 69; Сінкевич Н. Реліквії та чудотворні ікони Софії Київської. К., 2011, 17-18; НБУВ ІР. Ф. I, № 7565, арк. 51 зв. Можна припускати (з великою долею скепсису), що в Києві ще було одне місце, де зберігалася часточка Животворного Древа. У 1831 р. благочинний „киевских градских церквей” протоієрей Петро Максимович звітував київському митрополиту про знайдений хрест з реліквіями в Києво-Подільській Царекостянтинівській церкві: „малый крест с частью животворящего древа и мощами Алексея человека Божья Апостола Андрея Пер-возванного, Евангелистов: Луки и Марка”. На місці він занотував обставини появи у храмі цієї святині: „заштатный Царя Константиновской церкви священник Иоанн Костецкий сказывал, что он, в начале священства своего, слыхал в 1789 годе от бывшаго пономаря Григория При- луцкого, что умерши в 1770 годе священник Василий Дечанский, означенные частицы святых мощей выпросил у монастырских настоятелей, которые хранились в алтаре до поступления в приход священника Алексея Шокотова, сей же устроевши ковчежец и вложивши в оный час-тицы мощей и животворящего древа и поставил пред местные Спасителя иконе для всенарод-ного поклонения”. Далі справу передали на розгляд до Київської кафедри; про результати екс-пертизи нам не відомо: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 225, спр. 142, арк. 1 зв.. Хрестовоздвиженських парафіяльних храмів у Київській митрополії на 80-і рр. XVIII ст. налічувалося 24. Вони утримували четверту позицію за кількістю після Преображенських, Воскресенських і Вознесенських у переліку тогочасних храмів на честь Господських свят Прокоп'юк О. Київська митрополія: топографія посвят. Реконструкція реєстру храмів за відомостями про церковнослужителів (1780-1783). К., 2012, 162..

Окрім того, що архімандрит Косма мав велику „святиню”, він представляв місце особливої святості - Афон. Очевидно, у вірних Київської митрополії сформувався образ Святої Гори як духовного молитовного центру, мати зв'язок з яким, торкнутися його святинь, багато важило для спасіння душі. Знання про це місце та його святість отримувалися із різних джерел. Насамперед це були паломники: хоча основною метою їхніх подорожей зазвичай була Свята Земля, проте інколи їхні маршрути пролягали й через Святу Гору. У 1707-1709 рр. в Єрусалимі, на Синаї та на Афоні побував ієромонах Чернігівського Борисоглібського монастиря Іполит Вишенський. Він, а також монах Мотронинського монастиря Серапіон, полтавський ієромонах Леонтій (Зеленський-Яценко) та інші залишили цінні свідчення про Афон у своїх паломницьких записках Житенев С.Ю. Паломничества на Афон черниговского иеромонаха Ипполита (Вишен- ского) и Чигиринского монаха Серапиона в XVIII в., Афонское наследие: научный альманах, 2016, вип. 3-4, 158-165.. В 1723-1745 рр. по святих місцях Сходу та Афону подорожував відомий паломник Василь Григорович-Барський, який у своєму подорожньому щоденнику залишив і опис афонських монастирів Григорович-Барський В.Г. Мандри по Святих місцях Сходу з 1723 по 1747рік. / Пер. з давньоукр. П.В. Білоус; за ред. М.Н. Москаленка. К., 2000.. Їхні твори в списках поширювалися на теренах Київської митрополії НБУВ ІР. Ф. V, № 1062 та ін.; Білоус П.В. Тяжіння Святої Землі: Українська палом-ницька проза: монографія. К., 2013, 69-138.. У XVIII ст. можна знайти чимало вихідців з українських теренів, які були ченцями афонських монастирів: з 1747 по 1750 рр. здійснював чернечий подвиг на Афоні вихованець Києво-Могилянської академії ієромонах Єзекіїль (Діаковський); 1751-1761 рр. - колишній префект академії Яків (Блонниць- кий) ЦДІАУК. Ф. 131, оп. 30, спр. 139, арк. 2-3 зв.; священномученик ієромонах Константин (Кирил Политанський), в 1742 р. прийняв мученицьку смерть зарахований до лику святих; преподобномученик Пахо- мій Русин (ф 1730) та ін. Афонські поменники з записами козацької старшини, засвідчують що козацьке населення Гетьманщини виступало значним жертводавцем Святої Гори Архив на Зографската Света обител. Руски Зографски поменик от 1639 г. Зогр. 77. Л. 56-116. Див. більше про це: Шумило С.В. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв 'язківукраїнської козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні, Сіверянський літопис, Чернігів, 2016, вип. 6, 73-84; Архив Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне. Д. A000083 (кат. № 562). Помянник (Синодик) милостинный Свято-Пантелеимонова монастыря. Л. 29 об.- 57 об., 95-118, 126-131 об. Див. опис цього поменика: Каталог рукописей, печатных книг и архив-ных материалов Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне, Москва, 2013, т. 7., 314.. При підтримці козацтва на Афоні у XVIII ст. було відкрито два українських скити ,Чорний Вир” (1747) (засновником був колишній козак і бунчуковий товариш Григорій Голуб (Голубенко), який прийняв на Афоні схиму) та на честь святого пророка Іллі (засновник - виходець священицької родини Полтавщини преподобний Па- їсій (Величковський) (1722-1794)) Шумило С.В. „Духовное Запорожье” на Афоне. Малоизвестный казачий скит „Черный Выр” на Святой Горе. К., 2015; Преподобний Паїсій Величковський. „Повість про святий собор” та маловідомі листи / Упор., передм., коментарі С. Шумила. К., 2016; ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 156, арк. 1-1 зв.; ф. 127, оп. 1020, спр. 3443, арк. 3-38 зв.. Не останнім фактором була, на нашу думку, і значна кількість греків на території Гетьманщини. Нарешті, не будемо забувати про інших афонських ченців, збирачів милостині, носіїв знання про Святу Гору, які, судячи з усього, нерідко бували в Київській митрополії. Архімандрит Косма мандрував із зображеннями Святої Гори, подібними до проскінітаріїв, які поширювали на той час Єрусалим та Синай НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53 зв.; Skвlovв Z. A Holy Map to Christian Tradition: Preli-minary Notes on Painted Proskynetaria of Jerusalem in the Ottoman Era. Ryzovistл zlata a doly drahokamы. Sbormk pro Vвclava Hunвcka. Cerveny Kostelec, 2006, 99-119.. Ці зображення, як видається, Косма показував потенційним жертводавцям, доповнюючи ілюстрації розповідями.

Отримавши грамоту, яка дозволяла збір пожертв, архімандрит Косма вирушив в мандрівку за милостинею теренами Київської митрополії. Як вибудував свій маршрут афонський чернець і де саме найдовше затримувався - сказати важко; можемо окреслити лише окремі пункти. Відомо, що в Києві Косма, чекаючи на дозвіл, встиг замовити Іоанну, малярові на Подолі, ікону Богородиці Ікономісси НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 30-30 зв., 59-59 зв. Шанована ікона Афонського монас-тиря; її чудотворний образ знаходиться в соборному храмі Великої лаври Афанасія Афонського. „Домостроїтельниця” належить до відомого з VI ст. типу „Всенепорочна” (грец. navaxpovioc;). Божа Матір, що возсідає на престолі, лівою рукою тримає Младенця, правою благословляє мо-литовників. По сторонах їй предстоять преподобні Афанасій Афонський з моделлю храму і Ми- хаїл Синадський з розвернутим сувоєм (його глава знаходиться в Лаврі). Над головою Богоро-диці два ангели тримають царський вінець.. Про те, чи збирав архімандрит Косма милостиню в Києві - джерела мовчать. За географією розданих часточок „реліквії” можемо простежити маршрут афонського ченця, який проліг через Козелецьку, Лохвицьку, Гадяцьку та Полтавську протопопії. Зважаючи на близькість до Києва Козельця і віддаленість Полтави, є підстави думати, що афонський чернець встиг проїхати практично всю митрополію Карту Київської митрополії див.: Прокоп'юк О. Вказ. праця, (карта-вкладка).. Чи не найбільше йому вдалося зібрати у Полтаві (якщо рахувати ідентифіковані вклади). Як уже знаємо, закінчилась його мандрівка в Ніжині.

Згідно з описом, зробленим у Ніжині, в архімандрита Косми виявили „Животворне Древо”, оправлене в срібний позолочений хрест, вкладений до кіоту, 1200 руб., 30 червінців різних, а також, як узагальнено зазначалося, багато церковних риз і богослужбового начиння Тут і далі про вклади і вкладників, йтиметься на підставі реєстру зібраного архімандри-том Космою: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 1-31.. Серед „зібраного” представлені як грошові, так і речові вклади; на практиці ці типи вкладів могли поєднуватися вкладниками. Архімандриту Космі вдалося зібрати значну грошову суму. Ми не можемо порівняти її зі зборами інших ченців з Афону, але можемо стверджувати, що ця сума вважалася значною, судячи, хоча б з реплік архімандрита Анатолія (Мелеса) та архідиякона Амвросія. Показово, що на землях Війська Низового ченцям київських монастирів, що відправлялися туди за милостинею, вдавалося збирати 200-400 руб. за рік Кузьмук О. „Козацьке благочестя”: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі мо-настирі вXVU--XVUIст.: еволюція взаємовідносин. К., 2006, 137.. У місці цілеспрямованого паломництва, в сакральному центрі Києва, в печерах Києво-Печерської лаври, в 70-80-х рр. XVIII ст. за рік у середньому збирали до 2000 руб. на Ближніх та понад 1500 руб. - на Дальніх печерах різних грошових подань: біля мощів; за відправлення молебнів та вписування в поменник; кошелькові Кошелькові гроші - грошові пожертвуваня для братії монастиря. та кропильні Кропильні гроші паломники залишали за кроплення святою водою. гроші; гроші за свічки; при виході з печерного лабіринту Прокоп'юк О. „Час” паломництва до Києво-Печерської лаври (за даними про пожертви 1775-1785рр.), Могилянські читання 2018. Дослідження сакральних пам'яток України. К., 2018, 76-80..

Про конкретні грошові суми пожертвувані Лаврі св. Афанасія маємо лише окремі дані. Наприклад, Стефанида Велецька Стефанида Велецька (?--1690--1754 - ?), її чоловік Велецький Василь був суддею полко-вим гадяцьким (? - 1697-1713), помер бл. 1713. У 1716 р. отримала підтверджуючий указ на маєтності чоловіка. Велецька жертвувала на Києво-Печерську лавру. Наприклад, на будівництво храму в с. Скоробагатьках пожертвувала 12 руб. і продукти для будівельників: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 1178, арк. 31-32 зв. Син Стефаниди Велецької Модест (Велецький) був архіман-дритом Ніжинського Благовіщенського монастиря: ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 9992, арк. 1; Кри-вошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. К., 2009, 60., значна персона при дворах Мазепи й Скоропадського, окрім речового вкладу пожертвувала окремо 15 руб. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 15-16 зв. Посполита вдова з села Анюки, що належало Стефаниді Велецькій, подала 9 руб. - велика пожертва для представниці цього соціального стану Там само. Арк. 16-16 зв.. Трапляються окремі дані про грошову милостиню, прив'язану до речових вкладів, - наприклад, гроші вкладені на виготовлення конкретних богослужбових предметів. Але судити про середні суми грошових вкладів та кількість самих вкладників наразі немає можливості. Натомість речові вклади більш промовисті.

Речові вклади досить широко і різноманітно представлені в колекції „зібраного” архімандритом Космою. Доцільно виділити кілька їхніх груп: 1) речі, що використовувалися в богослужінні: ікони, книги, богослужбове начиння, облачення ін.; 2) дорогоцінні метали та тканини; 3) жіночий (рідше чоловічий) одяг. Розглянемо детальніше ці групи вкладів. У реєстрі „зібраного” вказується п'ять ікон: ікона Спасителя, три ікони Божої Матері (одна з них, швидше за все, написана на замовлення архімандрита Косми) та ікона св. Пафнутія Про якого саме Пафнутія йдеться, сказати важко, оскільки на той час було декілька ша-нованих святих з цим ім'ям: Пафнутій Александрійський, прп.; Боровський ігумен; Печерський затворник, та ін.. Також серед вкладів фіксуються прикраси на ікони - срібні шати та корони. Наприклад, дві срібні чеканні корони від багацького сотника Іосифа. Серед речових вкладів на Афонську лавру ікони займають незначний відсоток, що підтверджується й ранішими спостереженнями. Так, у синодику Пустинно-Миколаївського монастиря (який є унікальним, оскільки містить записи про вклади, що нетипово для поминальних книг) записано лише одну вкладну ікону - Св. Миколая Шульга Я.М. Паломництво до київських православних святинь у XVIII ст.: соціоантро- пологічний вимір. Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. К., 2015, 187.. Частіше фіксується практика дарування ікон вкладникам, як вияв вдячності за багату милостиню. Нагадаємо, архімандрит Косма з такою метою носив друковані зображення Святої Гори. В Києво-Печерській лаврі спеціально виготовляли так звані підносні ікони ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1013, арк. 1-297.; відомо, що такі ікони дарував за багаті вклади київський митрополит Арсеній (Могилянський) (як видається, й інші київські архієреї) НБУВ ІР. Ф. II, № 6138, арк. 94 зв., 179 зв.-180 зв..

Досить часто жертводавці дарували богослужбові книги, що фіксується ще за києворуської доби. Цей процес набув поширення у XVIII ст.: покрайні записи у самих стародруках - яскраве тому свідчення Конкретні приклади див. у каталогах: Шамрай М.А. Маргіналії в стародруках кирилич-ного шрифту XV-XVII ст. з фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. К., 2005; Бондар Н.П. Видання Івана Федорова та Петра Мстиславця з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: дослідження, попримірниковий опис. К., 2012; Ко-лекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарнов- ського: Каталог / Упор. С.О. Половникова, І.М. Ситий. К., 1998.. Однак робити такий вклад у грецьку обитель навряд чи було доцільно, зважаючи на мовні відмінності богослужіння. Проте намісник Києво-Печерської лаври подарував архімандриту Космі богослужбову книгу для домашньої (келійної) молитви - Канонік, що вміщує канони, келійні молитви, служби добового кола та ін. Книга була орієнтована на приватне користування і вочевидь адресувалася самому збирачеві милостині; можливо, жертводавець очікував на приватну молитву від грецького ченця.

У проханні архімандрита Косми про дозвіл збирати милостиню згадуються потенційні жертводавці - козацьке населення, а сам край Косма характеризує як козацький: він просив дозволу „обойти гради и села козацкіи ” ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1.. Власне, саме козацьке населення Гетьманщини і стало основним жертводавцем Афонської лаври, що добре простежується за вкладами. Список вкладників Святої Гори відкриває козацька еліта. У колі жертводавців немає гетьмана - думаємо, з об'єктивних причин, адже обраний на Глухівській раді в лютому 1750 р. Кирило Розумовський, прибув до Глухова лише наступного року. Натомість його мати, графиня Наталія Розумовська, одна з найвпли- вовіших осіб в тогочасній Гетьманщині, фігурує серед вкладників Афону. Якщо подивитися, що саме жертвували впливові та багаті представники козацького стану, то „найкращим” вкладом вважалася срібна чи срібна з позолотою чаша або ж фелон з парчі Парча (тур. parзa) - шовкова тканина сатинового переплетення, суцільно заткана стріч-ковим золотом і сріблом, зі складними шовковими, срібними і золотними візерунками, утво-реними введенням додаткових піткань. У середині XVIII ст. вартість 1 ліктя парчі, залежно від ґатунку і вмісту металевої нитки, складала від 2 до 8 руб. Косміна О. Вбрання української елітиXVII-XVIIIст., СОЦІУМ. Альманах соціальної історії, 2015, вип. 11-12, 335; Славутич Є.В. Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник. К., 2012, 124. Приклади вкладів парчі до храмів: у 1761 р. до Софії Київської пожертвував відріз парчі білгородський єпископ Іоасаф (Горленко) для поминання своїх спочилих батьків: НБУВ ІР. Ф. 160, спр. 518, арк. 340-340 зв. З парчі також виготовляли покрови на гроби з мощами свя-тих: ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 107, арк. 9; спр. 749, арк. 2-2 зв.; оклади для церковних книг: НБУВ ІР. Ф. II, спр. 6233, арк. 5-5 зв. У Гетьманщині парча використовувалася і для пошиття світського одягу, наприклад зимових шапок: ЦДІАУК. Ф. 269, оп. 1, спр. 2787, арк. 12-13; „шнуровки” (різновид корсету): Там само. Ф. 56, оп. 3, спр. 1299, арк. 1-2; спід-ниць, запасок і т.д.: Лазаревский А.М. Галагановский архив, Киевская старина, VII (1883), 465-466. чи бархату Бархат (ст.-рос. бархатъ) - лексичний дублет до назви оксамит. Оксамит (д.-гр. и^вpiTOз) - шовкова тканина з густим вертикальним коротким ворсом на лицьовому боці та лівим боком, схожим на репс. За місцем виготовлення чи імпортування - венеційський, флорентійський, французький, перський і турецький, хоча виробляли оксамит також в інших країнах Сходу і За-ходу. Славутич Є.В. Вказ. праця, 100, 122-123.. Саме ці речі найчастіше обирають для вкладу. Дві срібні чаші з позолотою вклав на Афонську лавру полтавський полковий обозний Богданович, по одній - воронізькі сотники Дем'янович та Холодович Андрій Холодович - воронізький сотник, призначений з військових канцеляристів у 1740 р. НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 98., очільники однієї з шести так званих засеймських сотень Ніжинського полку, котрі перебували не під владою полковників, а під гетьманським бунчуком. Від Наталії Розумовської в реєстрі „зібраного” записані чорні бархатні ризи. Гадяцька полковниця Катерина Лоренцова, дружина га- дяцького полковника Петра Галецького Петро Галецький (бл. 1710, Погар - 25 VIII 1754, Глухів) - полковник Гадяцького полку. У 1725-1727 рр. навчався у Києво-Могилянській академії. У 1734-1738 рр. заміняв батька на посаді стародубського сотника. 6 VII 1738 р. призначений на уряд гадяцького полковника. Од-ружений з Катериною Лоренцовою. Хижняк З.І., Жук В.Н. Галецький Петро Семенович, Києво- Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.: Енцикл. вид. К., 2001, 132., вклала бархатний фелон, стихар з дуклі Дукля (с.-пол. dupla) - бавовняна тканина, виткана удвічі густіше за китайку (тафту). Вироблялася в європейських країнах. Найкращим ґатунком дуклі вважалася венеційська. В сер. XVIII ст. лікоть звичайної дуклі середнього ґатунку коштував близько 75 коп., тоді як лікоть ве-неційської дуклі оцінювався в 1 таляр. Горобець В.Й. Назви тканин та одягу в українських дже-релах (за матеріалами XVIII ст.), Народна творчість та етнографія, 1972, вип. 4, 55; Славутич Є.В. Вказ. праця, 105-106., три воздухи та поручі. Стихар з штофу Штоф (нім. stoff) - дорога, цупка і важка західноєвропейська шовкова одноколірна або різнобарвна („штоф цветной”) тканина, різних переплетень з крупним складним різнобарвним витканим узором, часто із пряденим золотом або сріблом здебільшого голубого кольору, з роз-водами, яку використовувала багата старшина для пошиття жупанів, кунтушів та шлафроків. На початку XVIII ст. 1 аршин шовкового штофу, залежно від ґатунку і забарвлення, коштував від 1 до 2 руб. Горобець В.Й. Вказ. праця, 56; Славутич Є.В. Вказ. праця, 140; Його ж. Шовкові тканини в костюмах військової еліти і урядовців Української козацької держави та їхня того-часна місцева термінологія, Історико-географічні дослідження в Україні, 2007, вип. 10, 167. пожертвував полтавський полковий обозний Андрій Руновський Андрій Руновський - полтавський обозний, призначений з писарів 3 VII 1747 р. НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 89 зв.. З чаші причащалися, в ризах звершували Літургію, що символічно сприймалося як співпредстояння вкладника перед Господом на кожній Літургії. Тому вкладники прагнули пожертвувати в монастир саме ці речі, тим більше, коли йшлося про знаний сакральний центр православного світу. Обережно зауважимо, що реєстр „зібраного” Космою демонструє певні гендерні особливості у практиці пожертв: чоловіки більшою мірою були схильні до вкладів з дорогоцінних металів, жінки - з дорогих тканин. Також варто вказати, що частіше вклади робили чоловіки, аніж жінки. Думаємо, що така тенденція пояснюється відмінністю у майнових правах чоловіків і жінок у Гетьманщині. Характерно, що вклад- ниці-жінки - це переважно вдови (Наталія Розумовська, Стефанида Велецька чи Наталія Долгорукова), майнові права яких були значно ширшими, аніж жінок, що перебували у шлюбі. Права жінок регулювалися чинними тоді в Гетьманщині нормами Литовського Статуту, магдебурзького права та звичаєвим правом Волошин Ю. Вдови і вдівці у м. Полтаві в 60-х рр. XVIII ст., СОЦІУМ. Альманах соці-альної історії, 2015, вип. 11-12, 71-88..

Варто вказати також на важливу особливість збирання милостині архімандритом Космою - жертводавець робив свій вклад у цьому випадку не як заздалегідь сплановану акцію, не під час паломництва, а спонтанно, коли можливість здійснити вклад з'являлася неочікувано. Це, очевидно, позначалося на типах вкладів. Такі вклади, як чаша чи ризи, виготовлялися упродовж певного часу, відповідно, замовлялися заздалегідь і чекали свого часу, поки у господаря не з'являлася нагода для пожертви. Роботи з металу виконувалися золотарями на замовлення, для чого укладалися контракти; при цьому замовник мав забезпечити майстра сировиною, що не було справою одного чи кількох днів Петренко М.З. Українське золотарство XVI-XVIII ст. К., 1970, 40-41.. Про торгівлю вже готовим богослужбовим начинням у цей час не відомо, хоча ми не можемо повністю відкидати такої можливості. Богослужбове об- лачення найбільш складне за технікою виконання - виготовляли в гаптарських цехах. Також дослідники зазначають, що століттям раніше майстерні з виготовлення богослужбового облачення існували і в магнатських маєтках, чи існували подібні заклади у маєтках козацької старшини, поки це питання залишається без відповіді Найбільшого розвитку гаптарська справа у XVIII ст. набула в жіночих монастирях: Фло- рівський Вознесенський монастир, П'ятницький Чернігівський монастир, Глухівський Преоб- раженський монастир та ін. Т.В. Кара-Васильєва. Шедеври церковного шитва України (XII-XX ст.). К., 2000, 15, 24, 36-37, 40-42; Варивода А.Г. Богослужбові тканини як вид церковних по-жертв до православних монастирів і храмів Волині, Галичини та Київщини кінця XVI -1 пол. XVII ст., Праці Центру пам'яткознавства, 2018, вип. 33, 240.. Щоб вкласти готовий виріб, його на відміну від грошей, відрізу тканини чи столового срібла, що завжди знаходилось „під рукою”, потрібно було заздалегідь замовити, швидко купити чи тримати напоготові, очікуючи нагоди вкласти. Судячи з того, які вклади архімандриту Космі вдалося отримати, соціальна та політична верхівка Гетьманщини тримала удома церковні речі для вкладів, а, отже, виглядає достатньо готовою жертвувати Церкві.

Проте частіше таких „заготовок” не було. У такому разі могли вкладати, дорогоцінні речі: срібні стакани, чарки, ложки або шматки срібла як матеріал на виготовлення богослужбового начиння чи відрізи тканини на пошиття богослужбового облачення. Загальна вага зібраного архімандритом Космою срібла та срібла з позолотою складала приблизно 10 фунтів (трохи більше 4 кг) Для прикладу вкажемо вклад полтавської бригадирші Євдокії Боярської, представниці роду старшин Охтирського слобідського козацького полку Боярських, яка вклала на Афонську лавру два срібні ліхтарі та срібну ложку.. Тканини вкладали цілими відрізами, сувоями, шматками - часом до 10 ліктів (прибл. 6 м). Найчастіше згадуються дорога парча та бархат від верхівки соціуму і полотно - від бідніших прошарків. Також жертвували штоф, адамашку Адамашка, (єдомашка, дамаск) (с.-пол. adamaszek „шовкова тканина із Дамаску”) - сорт одноколірної камки невисокого ґатунку, з візерунком, що відділяється від тла переплетенням. Тканина згадується серед товарів як східного, так і європейського виробництва. Найкращою вважалася венеційська адамашка. Про адамашку та використання його в Гетьманщині див.: Славутич Є.В. Військовий костюм..., 106; ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 1467 а, арк. 76-76 зв. Адамашку могли використовувати для пошиття облачення священнослужителів: РГИА. Ф. 796, оп. 30, д. 403, л. 15-16 об., табін (полутабін) Табін (табин) (с.-пол. tabin) - назва густої шовкової тканини репсового вироблення з особливим ефектом мінливого поблиску, різновид тафти. „Полутабинокъ” - різновид табінової тканини. Горобець В.Й. Вказ. праця, 56; Славутич Є.В. Вказ. праця, 134. Окрім використання полутабіну для пошиття світського одягу, його використовували також і при виготовленні свя- щеницького та літургійного одягу: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4-10., білокос Білокос - відносно недорога легка шовкова квітчаста східна матерія невідомої текстури, з дрібним рослинним узором („травками”, „травочками”), витканим різнокольоровими шовко-вими нитками по однотонному кольоровому ґрунту. Зрідка квітчастий узор робився з пряденого золота чи срібла, окремо або разом із кольоровим шовком. Зрідка з білокосу виготовляли фе-лони, підризники, єпитрахилі, стихарі: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4-10., дуклю, грезет Грезет (ґрезет) (фр. grisette) - гладенька тонка однотонна шовкова тканина репсового вироблення, часто з дрібним квітчастим тканим узором. Відома в Україні з сер. XVIII ст. Вар-тість 1 ліктя грезету складала бл. 1 руб. Терміном „полуґрезет” позначали напівшовковий ґату-нок грезету, різновид попліну. З грезету виготовляли священичий та богослужбовий одяг: фе-лони, єпитрахилі, підризники, поручі. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4-10; ілитони: Там само. Ф. 990, оп. 1, спр. 983, арк. 5 зв. Разом з тим, його використовували для виготовлення і світського одягу: камзоли, пояси і т.д. ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 6079, арк. 27-28; ф. 161, оп. 1, спр. 76а, арк. 1 зв., голю Голя (ґола) - певний ґатунок дорогої шовкової матерії. В сер. XVIII ст. лікоть голі кош-тував бл. 1 руб. Славутич Є.В. Вказ. праця, 104., мухояр Мухояр (мухаяр, мухаір) (тур. muhayyer, muhayyar) - груба вовняна тканина полотняного переплетення з камвольної вовни і волосу ангорської кози (ангори, мохеру), гладка або кошлата, ґатунок камлоту, тканий із пряжі, суканої з двох ниток, іноді з шовковою основою., кумач Кумач (араб. Kumдs) - бавовняна тканина полотняного переплетення. Кумачем підши-вали: кунтуші, каптани, спідниці. Також кумачем могли покривати шуби і шити штани. Дуб- ровський В.В. До питання про міжнародну торгівлю України в першій чверті XVIII ст., За-писки ВУАН, 1931, 381; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьям, Григорию и Якову. РИБ, издаваемая Археографи-ческой коммиссией, т. VIII. (СПб., 1884), 1128, 1040; Книга пожитков бывшего черниговского полковника Павла Полуботка и детей его, Андрея и Якова Полуботков, составленная по указу 1724 году майором Михайлом Раевским и лейб-гвардии сержантом Львовым, Чтения в импе-раторском обществе истории и древностей российских при московском университете, кн. 3, ч. V. (1862), 13. Основними постачальниками кумачу в Україну у XVIII ст. були македонські, менше - кримські купці. Головними центрами продажу кумачу був Ніжин та Ромни. Зазвичай кумач мав червоний колір, тож дещо дивно, що архімандриту Космі був подарований зелений: ЦДІАУК. Ф. 118, оп. 1, спр. 21, арк. 4-5; ф. 59, оп. 1, спр. 1295, арк. 151, 199-199 зв.; спр. 2519, арк. 16. З 60-х років XVIII ст. відомо про спроби налагодження греками у Ніжині власного ви-робництва кумачу: ЦДІАУК. Ф. 763, оп. 1, спр. 158, арк. 1-1 зв.; сітку (мереживо) і позумент Позумент (фр. passement) - вузька тасьма, виготовлена із золотих, срібних або мішурних ниток на шовковій чи вовняній основі. Лексичний дублет до слова галун. Славутич Є.В. Вказ. праця, 125. При виготовленні літургійного, священицького та світського одягу, головних уборів позумент використовувався для його обрамлення: ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1299, арк. 1-2; ф. 269, оп. 1, спр. 387, арк. 1; ф. 127, оп. 1020, спр. 6525, арк. 6-6 зв. НБУВ ІР. Ф. І, № 2455, арк. 72. Продавали позумент у цівках (котушках). ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1113, арк. 6-6 зв., якими прикрашали вже готовий одяг священнослужителів; шматки тканини гаптовані золотом і обкладені бахромою. Полтавський полковник Андрій Горленко Андрій Горленко (бл. 1680-1756) - наказний гетьман під час Північної війни (1705). Ви-хованець Києво-Могилянської академії. Володів значними маетностями в Миргородському й Лубенському полках. Одружений з Марією Апостол, донькою миргородського полковника, зго-дом гетьмана Данила Апостола. Останній полтавський полковник, призначений з бунчукових товаришів 7 ХІ 1743 р. Батько єпископа Бєлгородського Іоасафа (Горленка). НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 89 зв. подав на Афонську лавру кілька ліктів багатої золотої та срібної парчі Сріблоглав (среброглав) - шовкова матерія, виткана з використанням срібних ниток. Славутич Є.В. Вказ. праця, 129. Використовувався для пошиття церковного облачення: НБУВ ІР. Ф. І, спр. 2455, арк. 35, 72., що належала до категорії найдорожчих тканин. Від княгині Наталії Долгорукової Княгиня Наталія Долгорукова (17 І 1714 - 3 VH 1771), народ. у Лубнах під Полтавою, дочка графа Бориса Шереметєва, дружина Івана Долгорукова. Пострижена митроп. Тимофієм (Щербацьким) у черниці у 1757 р. у Київському Флорівському монастирі під іменем Нектарії. На місці страти чоловіка, під Новгородом, побудувала церкву в ім'я Миколая Чудотворця. Див.: Отголоски XVIII в. Приданное княгине Н.Б. Долгоруковой, Русский архив, 1897, вип. 11, 435; Крайня О. Флорівський (Вознесенський) монастир у Києві як пам 'ятка історії та архітектури XVI- початкуXXст. Дис. ... канд. іст. наук. К., 2012, 142-143. в реєстрі „зібраного” значиться 6,5 ліктів білої парчі. Лубенський бунчуковий товариш Василь Кулябка, онук гетьмана Данила Апостола Василь Кулябка, син бунчукового товариша Григорія Кулябки. З 2 ІІІ 1750 р. обіймав уряд бунчукового товариша в Лубенському полку. НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 15., також дарував на Святу Гору відріз парчі. Від лубенської обозної архімандрит Косма прийняв дорогу гаптовану штучку Штучка (нім. stьck) - шматки тканини гаптовані золотом і обложені бахромою. І. Turnau. Slownik ubiorow: tkaniny, wyroby pozatkackie, skory, bron i klejnoty oraz barwy znane w Polsce od sredniowiecza do poczqtkuXIXw. Warszawa, 1999, 180.. Також тканину, але менш дорогу, вклали кишенський сотник Тиміш Григорович Потоцький (штоф); китай- городський сотник, Павло Ярофійович Семенів (адамашку). Такі вклади дорогоцінних речей типологічно можуть наближатися з позиції ченців до грошей, адже їх можна було легко продати і виручити готівку. Але, як видається, вкладники і тут передусім наголошували на символічному значенні вкладу. Наведемо повністю всі позиції пожертви вже згадуваної С. Велецької, оскільки в ній криється важливий ключ для розуміння символічного навантаження подібних вкладів: на чашу - 2 фунти срібла, на позолоту чаші 2 червінці, за роботу - 6 руб.; на ризи - 8 ліктів червоної парчі по 3 руб. за лікоть, до тих же риз на камю (опліччя фелоні) - 2 лікті фіалкової парчі по ціні за лікоть 7 руб.; на підризник - 12 ліктів червоного штофу по 1 руб. за лікоть; золоту лжицю вагою 9 червінців; 15 цівок (котушок) сітки золотої по 7 золотих за цівку; окремо 15 руб. Згадано й подання особисто архімандриту Космі: 8 ліктів коричневого полутабіну ціною за кожен лікоть по 1 руб.; 25 ліктів тонкого полотна; 7 ліктів убрусу228 великого; 5 ліктів ручника (рушника) шитого229. Не маючи готових богослужбових предметів (окрім лжиці), С. Велецька подала злиток срібла, дорогі тканини, чітко вказуючи, що має бути з них виготовлено. Цей вклад досить добре ілюструє - символічна цінність вкладених речей значно перевищувала матеріальну. Очевидно, так мислили всі, хто здійснював подібні вклади. Іншою буда позиція ченців, які далеко не завжди виконували волю вкладників, змінюючи цільове призначення вкладів відповідно до потреб монастиря. Показовим є випадок конфлікту цих двох візій, зафіксований у матеріалах Києво-Печерської лаври. В 1774 р. на прохання соборного старця і еклесіарха ієромонаха Ромила з Ближніх і Дальніх печер до Успенського собору, в якому бракувало облачення, передали частину риз і стихарів з таким формулюванням: „... чтоб оные рызы и стихары небыли каких особливо посторонний укладчиков дабы укладчики увидев перемену своих подаяній невозимели оскорблены... ”230.