"Пригода" Афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного древа" в Київській митрополії у середині XVIII ст.

Срібний, позолочений богослужбовий посуд, парчеві тканини, заткані золотою та срібною ниткою, були досить дорогими. Останні використовувалися в одязі багатих прошарків соціуму, у церковному облаченні найбагатших монастирських храмів, в парафіяльних храмах подібні богослужбові предмети були рідкістю Убрус - шматок полотна, витканого з найтоншої пряжі; хустка, рушник. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 15-16 зв. Там само. Ф. 128, оп. 1заг., спр. 452, арк. 2 зв. Прокоп'юк О. Огляди храмів Київської митрополії у XVIII ст.: управлінські ініціативи та парафіяльні реалії, Записки НТШ, т. CCLXV. Праці Історико-філософської секції. Львів, 2013, 16-17. Вклади та вкладники Успенського собору Києво-Печерської лаври XVI - поч. XX ст. (Сакральні тканини і вироби з металу у зібранні Національного Києво-Печерського історико- культурного заповідника): Каталог / Упор. В. Щербакова, Г. Листопад. К., 2005, 30-31; Флорів- ський жіночий монастир у Києві. Альбом. Історичний нарис / Авт., упор. О. Крайня. К., 2015, 41.. Аналогічні за матеріальною вартістю тим, що отримав афонський чернець, були й окремі вклади жертводавців до Києво-Печерської лаври. У ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври збереглися три речі вкладені Наталією Долгоруковою: парчевий фелон (1749), шовкова єпитрахиль (1749), шовковий стихар (сер. XVIII ст.)232. Збережені вклади Петра Кулябки, батька Василя Кулябки, до Успенського собору

Києво-Печерської лаври: парчевий фелон (1719), полієлейний оксамитовий фелон з гаптуванням (1718); сутозлатоглавна Златоглав (злотоглав) (цсл. златоглавъ „златоглав, парча”, с.-пол. zlotoglow) - загальна назва шовкових тканин, витканих золотими і срібними нитками. Златоглавна (золотна) тканина із суціль-ним золотим ґрунтом мала назву злотоглав сутий золотий. Славутич Є.В. Вказ. праця, 108. риза в комплекті з єпитрахиллю (1719), стихар, комплект златоглавних літургійних покровів для Святих Дарів Вклади та вкладники Успенського собору..., 20; Варивода А. Пожертви церковного текстилю до Успенського собору Києво-Печерської лаври у контексті благодійної діяльності козацької еліти, Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні, 2016, вип. 25, 314.. Ці пожертви у порівнянні з вкладами на Святу Гору свідчать про однотипність вкладів до Афонської та, наприклад, Києво-Печерської лаври в соціумі Гетьманщини. Варто було б визначити й „сакральні” пріоритети вкладників, які, безперечно, були, але таке дослідження вимагає інших джерел і подальших студій.

До категорії популярних вкладів, які теж використовувалися в богослужінні і рахунок яких іде на десятки, належать скатертини, хустки, серветки, рушники (інформації про конкретних вкладників у цій групі нема). Гадаємо, від заможніших вкладників такі вклади могли бути отримані на додаток до основного, більш вагомого вкладу; для бідніших же такий вклад міг бути самодостатнім. Таке припущення підтверджує наступна категорія пожертв на Афонську лавру - жіночий, рідше чоловічий одяг. В реєстрі „зібраного” архімандритом Космою фігурують жіночі кунтуші Кунтуш (пол. kontusz) - однобортний довгополий (завдовжки до середини гомілки або за коліна), пошитий до стану верхній каптан східного походження, що мав рукави із довгими проріхами та особливий крій спинки. Відзначався великим розмаїттям форми рукавів, коміра і способів носіння. Кунтуші шили як літніми, так і теплими - на хутрі. з парчі або штофу (зустрічається кафтан Кафтан (тур. kaftan) - верхній плечовий довгополий розгортальний одяг з рукавами, різ-номанітного покрою (прямий або приталений, однобортний чи двобортний, сх. або зах. типу). Спочатку під цією назвою розуміли жупан, пошитий із бавовняної чи шовкової тканини, стьо-баний на бавовні чи клоччі за східним зразком (на кшталт архалука або бешмета), а від поч. XVIII ст. слово уживається як синонім до традиційної назви жупан. і балахон); спідниці зі штофу і голі; штофові запаски; чепці жіночі або їх багатші різновиди - вершок Вершок - верх жіночого головного убору (чепця, очіпка). Вершок згадується разом з ки- балкою - деталлю жіночого головного убору у вигляді скрученого шматка полотна до якого при-шивали денце. Якщо під кибалкою розуміли обруч з полотна, то обов'язково згадується і вершок, який пришивався згори, утворюючи таким чином різновид чепця. Такі верхи шили з дорогих тканин: штофу або оксамиту і вишивали золотом і сріблом, див.: Книга пожитков... С. 41. і серпанок жіночий Серпанок - легка прозора тканина. Словник української мови: в 11 т., т. IX, К., 1978, 140.; кінці жіночі Кінці - прикраса або частина прикраси жіночого одягу.. Щодо окремих речей цієї групи зазначені вкладники: зокрема, кунтуш поротий масляного штофу отриманий від Андрія Хо- лодовича в додаток до срібної чаші з позолотою; Іван Мартос з с. Скоробагатьки вклав великий срібний стакан, а в доповнення до нього дав два жіночі кунтуші: один - блакитний рецетовий Рецета - дорога одноколірна шовкова тканина, що привозилась із Туреччини від поч. XVIII ст. У І пол. XVIII ст. лікоть рецети коштував близько 1 руб. 10 коп. Славутич Є.В. Вказ. праця, 128., другий - з червоного штофу; дружина київського полковника Василя Капніста Софія Андріївна (уроджена Дуніна-Борковська) пожертвувала Афонській лаврі жіночу спідницю з різнокольорового штофу; аналогічний вклад зробив полтавський міщанин Терновський. Одяг у ранньомодерну добу мав велику матеріальну цінність і водночас вказував на соціальний статус особи. Він також, був своєрідним капіталовкладенням, його дарували, передавали у спадок. У обителі ж світський одяг міг бути перешитий на церковне облачення, або ж проданий, а за одержані кошти придбані богослужбові чи інші предмети, необхідні обителі, або ж сплачені борги і т. ін. Прикладів „другого життя” вкладних речей у монастирях можна навести чимало. Зокрема, в Києво-Печерській лаврі відомі приклади перешивання покровів з мощів преподобних на богослужбовий одяг чи переплавлення привісок і виготовлення з них окладів для ікон, богослужбового начиння, ґудзиків для богослужбового облачення ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 783, арк. 1-172; Кізлова А. Соціальні взаємодії насель-ників Києво-Печерської Успенської лаври щодо переоблачення мощей святих і заміні їх покровів (кін. XVIII- перші десят. XXст.), Історичний архів. Наукові студії, 2017, вип. 18, 14.. У місті Прчань на березі бухти Котор (володіння Венеціанської республіки, нині територія Чорногорії) у ранньомодерну добу жінки з заможних родин мореплавців та купців приносили весільні сукні як вотивні вклади до місцевої церкви Різдва Богородиці, щоб там їх перешили на богослужбове облачення. Такий одяг священнослужителів досі зберігається у храмі Maskareli D. Nuptae Mercatorum et Nauturum Deiparae Virgini. Women 's Clothing as Votive Offerings in Early Modern Bay of Kotor, International Conference “Creating Memories in Early Mo-dern and Modern Art and Literature”. Belgrade, 13th - 16th March 2017. Abstracts of Papers. Belgrade, 2017, 45..

Зафіксовані приклади пожертв, зібрані архімандритом Космою, на Афонську лавру досить добре ілюструють реєстр всього того, що взагалі жертвувалося на монастирі. В цьому контексті можна згадати „вклади за молитву”, зафіксовані в окремих поминальних книгах. Взагалі за внесення імен у поменники найчастіше платили гроші. Також трапляються випадки, коли віруючі давали не лише гроші, або речові чи натуральні вклади, а й поєднували ці типи пожертв Поменник Софії Київської. Публікація рукописної пам 'ятки другої половини XVIII- пер-шої чверті XIXст. /Упор. та вступна стат. О. Прокоп'юк. К., 2004, 13-14; Шульга Я.М. Вказ. праця, 182-188, 268-272..

Серед вкладників Афонської лаври - усі щаблі соціальної драбини Гетьманщини: від матері гетьмана та козацької старшини до духовенства, міщан і посполитих. Для всіх жертводавців вклад на Святу Гору, хоч і різнився за матеріальною цінністю, проте мав однакову символічну вартість. Розмір милостині ніде не прописувався, залежав лише від доброї волі вкладника, хоч його матеріальна цінність була соціально зумовлена: що вищий соціальний статус жертводавця, то ціннішим мав бути вклад. Наведені вище приклади вкладів від представників козацької старшини певного рангу типологічно схожі: так, полковники вкладають, як правило, чашу срібну з позолотою або ризи чи багату тканину для них. Пожертва мала відповідати не лише статкам благодійника, його соціальній позиції, а й статусу „об'єкту вкладання”.

Важливо нагадати, що архімандрит Косма не просто збирав милостиню як чернець Афонської лаври, а й носив з собою часточку „Животворного Древа”. З прибуттям архімандрита Косми в той чи інший населений пункт Гетьманщини, віруючі отримували нагоду прикластися до „святині”; понад те, архімандрит Косма вдався до „підсилення” збору пожертв роздачою часточок „Животворного Древа”. Він твердив, що чинив так на прохання віруючих. Так, маленьку часточку „реліквії” Косма залишив священику Козелецької Миколаївської церкви о. Олексію; дві часточки „Животворного Древа” - Полтавській соборній Успенській церкві ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 38, 48-48 зв.. Маємо приклади і приватного заволодіння „святинею”, а саме: військовий канцелярист Григорій Корсун, власник слобідки Корсунової У слобідці Корсуна Григорія була Варваринська церква, що належала до Лохвицької протопопії. Див.: Прокоп'юк О. Вказ. праця, 114., отримав три часточки „Животворного Древа” ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4-4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 37 зв.; жителі Полтави міщани Андрій Терентенко У Румянцевському описі значиться військовий товариш Данило Терентенко, досить не бідний чоловік, двір йому дістався від батька. Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765-1769рр. /Упор., вступ. ст. і ком. Ю. Волошина. К., 2012, 114., Василь Грек і значковий товариш містечка Решетилівки Петро Пащенко - по часточці „реліквії” ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4 зв., 19.. Всі ці „часточки” були зібрані і надіслані до кафедри. Проте не виключено, що десь часточки „Животворного Древа” могли залишитися, на що вказує приписка до рапорта гадяцького протопопа Василя Авторовича „... хотяй у некиихъ полкових старшин те животворящаго древа частицы и могли б систтись...” Там само. Арк. 15 зв.. З Сорочинської, Роменської та Кобеляцької протопопій повідомляли, що часточок „святині” у них немає; рапорти з інших протопопій відсутні Там само. Арк. 13, 17-18..

За право володіти часточкою „Животворного Древа” архімандрит Косма отримав великий вклад від Полтавської соборної Успенської церкви. Його ініціаторами могли бути протопоп полтавський Євстафій Могилянський Євстафій Могилянський - полтавський протопоп, брат майбутнього київського митро-полита Арсенія (Могилянського), з 1763 р. - архімандрит Ніжинського Благовіщенського На- зарет-Богородицького монастиря, член „присутствія” духовної консисторії, в 1744 р. призначе-ний імператорським указом полтавським протопопом, а до цього виконувач обов'язків проповідника при дворі імператриці Єлизавети Петрівни. Жук В.Н. Могилянський Євстафій. Києво-Могилянська академія в іменах..., 374., полтавський полковник Андрій Горленко чи полтавський обозний Андрій Руновський. Ці особи зробили персональні вклади до Афонської лаври та ініціювали зведення нового кам'яного Успенського собору (1748-1770) Полтавіка. Полтавська енциклопедія, т. 12: Релігія і Церква, Полтава, 2009, 517.. Очевидно, будівництво додатково мотивувало бажання отримати для храму нові реліквії. Парафіяльна громада Полтавської соборної Успенської церкви „придбала” „реліквію”, подавши срібні з позолотою чашу, дискос, звізду та лжицю, зелені сріблоглавні ризи, два покрівці і воздух золотом шиті, штофовий зелений стихар, зелені златоглавні поручі і єпитрахиль. Козелецькій Миколаївській церкві архімандрит Косма залишив маленьку часточку „святині” без жодної милостині. Військовий канцелярист Григорій Корсун за часточки „Животворного Древа” дав срібний визолочений кубок, срібні ложку і чарку, шість ліктів дуклі та 6 руб. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4-4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 37 зв.- 38, 48-48 зв. Перелік вкладів вказує на ранг „святині”, її вагу для парафіяльної громади та окремих благодійників, які за часточку „Хреста”, роблять такі значні пожертви. З іншого боку, вкладники добре знали, що наданими ними речами будуть літургісувати на Афоні. Ми не дізнаємося, чим керувався архимандрит Косма, роздаючи святиню, однак очевидно, що кожний конкретний випадок індивідуальний; переважна більшість вкладів здійснена без отримання „реліквії”.

Викладений матеріал підводить до аналізу мотивів та сподівань вкладників. Беззаперечно головним, що визначало модель поведінки віруючої людини, було християнське вчення про милостиню. Милостиня завжди вважалася найпростішим і найдоступнішим виявом християнського милосердя Экземплярський В.И. Учение Древней Церкви о собственности и милостыне. К., 1910, 157.. Обґрунтування її можна знайти в Святому письмі, в численних повчальних та проповідницьких текстах. Вже в Старому Заповіті всіляко підкреслюється богоугодність благодійництва, яке прямо пов'язується з шануванням Творця (Притч 14,31), вберігає від смерті (Тов 4,10; 12,9), очищає всякий гріх (Тов 12,9), ставиться в один ряд з молитвою, жертвою і постом (Тов 12,8; Іс 58,6-7). У Новому Заповіті євангельська заповідь творити милостиню доводиться до абсолюту: закон християнської благодійності вимагає давати всякому, хто просить (Лк 6,30). Господь винагородить благодійників („Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть " - Мф 5,7) і засудить на муку вічну тих, хто відмовить у допомозі ближньому (Мф 25,31-46). Творити милостиню обов'язок кожного, Ісус Христос сказав: „Блаженніше давати, ніж приймати" (Діян 20,35). Вже в Старому Заповіті одним зі стимулів творити милостиню була віра в те, що Господь воздасть „творячому милостиню” своєю милістю Там же. С. 157, 167.. Церква всіляко проповідувала серед вірян ідею важливості здійснення вкладів та пожертв через концепт милостині. Згадаємо хоча б численні передмови до поменників, де поряд з наголосом на необхідності постійної молитви за померлих, всіляко обґрунтовувалась ідея подання милостині з акцентуванням на закономірності і природності подібної дії, на її позитивних наслідках НБУВ ІР. Ф. 307, № 537п/1743, арк. 2-3; № 538п/1744, арк. 3-4 зв.; ф. 312, № 376с/373, арк. 1-5; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (далі - НКПІКЗ). КПЛ-кн 907, арк. 1-1зв.; КПЛ-кн 2080, арк. 2-2 зв.; КПЛ-кн 858, арк. 2-3; КПЛ-кн 856, арк. 3-3 зв.; КПЛ-кн 2091, арк. 2-3.. Сприйняття милостині як цілком реального шляху до покращення своєї загробної участі та земного життя відігравали вагому роль при формуванні у віруючих мотивів до здійснення вкладів.

Якщо розглядати проблему з соціальної перспективи, то за вкладами стояли цілком конкретні очікування та моделі поведінки Тут варто згадати теоретиків „дару”, зокрема французьких вчених Марселя Мосса та П'єра Бурдьє, короткий огляд див.: Альтхар Г., Штольберг-Рилинген Б. Язык даров. Логика и семантика обмена дарами в Европе до начала Нового времени. На языке даров: правила симво-лической коммуникации в Европе. 1000-1700 гг. М., 2016, 8-28.. Роблячи вклад в ту чи іншу обитель представники усіх соціальних станів сподівалися на молитву за спасіння душі. Монастир, приймаючи милостиню, брав на себе обов'язок молитися за вкладника і членів його родини Обґрунтування в передмовах до поменників див.: НБУВ ІР. Ф. 307, № 537п/1743, арк. 2-3; № 538п/1744, арк. 3-4 зв.; ф. 312, № 376с/373, арк. 1-5; НКПІКЗ. КПЛ-кн 907, арк. 1-1 зв.; КПЛ-кн 2080, арк. 2-2 зв.; КПЛ-кн 858, арк. 2-3; КПЛ-кн 856, арк. 3-3 зв.; КПЛ-кн 2091, арк. 2-3.. Милостиня ставала запорукою активної комунікації Церкви Земної і Церкви Небесної. Реєстр вкладників Лаври св. Афанасія дозволяє твердити, що благодійництво характерне для всіх соціальних станів Гетьманщини. Водночас вклади залежали від соціального статусу вкладника, мали підкреслювати його багатства. Взагалі, віруючі Київської митрополії демонструють схильність/готовність до подання милостині, відкритість у сприйнятті прохачів милостині, неухильне слідування настанові про подання милостині як богоугодній справі, одному зі шляхів до спасіння душі Ми не можемо підрахувати число прохачів милостині, які одночасно перебували в Ки-ївській митрополії, але, безперечно їх було багато. Так, прошнуровані книги для збору грошей на ремонт, будівництво храмів видавалися десятками; були прохачі з Греції, Балкан, Волощини, тощо, зокрема див. приклади: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2683, арк. 1-1 зв; ф. 127, оп. 1024, спр. 1234, арк. 1; Ткачук В.А. Указ. соч., 121-130..

Не останню роль відігравали політичні мотиви благодійництва Зокрема, політичні мотиви благодійництва добре представлені в розвідках Віри Ченцо- вої, див.: Ктиторство и царский титул..., 15-24; Её же. Икона ИверскойБогоматери.... У нашому випадку можемо говорити про елементи певного взорування чи політичної легітимації благодійництва на користь Афону. Нагадаємо, що пожертви на Святу Гору були узаконені на державному (імперському) рівні. Російський імператорський двір виступав ктитором Афонських монастирів, тому представники козацької старшини роблячи вклади на Афонську лавру, наслідували придворні взірці та свідомо чи несвідомо демонстрували свою лояльність владі Даний висновок продукуємо, швидше, інтуїтивно: щоб довести це напевно, необхідна ширша джерельна база..

Ширший контекст справи афонського ченця демонструє вагомий афонський вектор вкладів козацької старшини Гетьманщини та представляє Київську митрополію як таку, що продовжувала перебувати у сфері грецького впливу. Релігійна ж ідентичність віруючих зберігала принаймні тяжіння до Християнського Сходу. Водночас маємо констатувати взаємність у цих стосунках, адже греки, зі свого боку, не втрачали цікавості до українських земель, зокрема творячи молитву за тутешніх жертводавців. Афон отримував матеріальну допомогу, а водночас акцентував увагу на спільних сторінках історії Неодноразово в листах Свята Гора апелювала до спільної історії і „дружби” з Києво- Печерською лаврою „древную оную дружбу, которую между собою святій Афанасій и святій Антоній имели”, див.: НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 17, 54 зв. Отже, преп. Афанасія Афонського і преп. Антонія Печерського вважали сучасниками, хоча перший народився у 925/30 р. - пом. бл. 1000 р. Датою народж. Антонія вважається прибл. 983 р., а на Святу Гору він прийшов у дуже молодому віці, тобто теоретично перетин можливий, хоч і малоймовірний і не відзначений у джерелах. Вочевидь, на Афоні мали свою візію перебування св. Антонія Печерського на Святій Горі та афонського впливу на зародження давньоруського чернецтва. Звісно, це міг бути рито-ричний прийом, але навіть, якщо так, то він не міг постати без певного підґрунтя..

„Пригода” архімандрита Косми в Київській митрополії в середині XVIII ст. - яскравий приклад того, як святині/реліквії разом зі збирачами милостині, потрапляли на українські землі, побутували в соціумі, які загрози включав такий спосіб набуття святинь. Найважливіше, що в ній проглядається пересічний віруючий, якого не завжди вдається розгледіти. На рівні духовенства, а далі - парафіян усіх соціальних станів, спостерігається конфлікт синодальних указів та парафіяльних реалій, фіксується відсутність критичного мислення, суцільна довіра в сприйнятті реліквій, що йде в розріз з синодальними указами, які в цей час вже спрямовувалися на виявлення та знищення неправдивих реліквій. На цю зростаючу відмінність у релігійності мирян і духовенства в порівнянні з „європеїзованою церковною елітою” промоторами синодального законодавства, дослідники вже неодноразово вказували Наприклад, див.: Ив Левин. Двоеверие и народная религия в истории России / Перевод с англ. А.Л. Топоркова, З.Н. Исидоровой. М., 2004, 181.. Очевидно, що „пригода” архімандрита Косми в Київській митрополії середини XVIII ст. мала б позначитися на релігійності всіх причетних до справи чи тих, хто про неї чув. Принаймні, вплинути на ступінь довіри до збирачів пожертв і пропонованих ними святинь. Адже, козацькій старшині довелося повернути набуті часточки „Животворного Древа”; парафіяни Полтавської соборної церкви „придбали” „святиню”, а потім її втратили. У наступні роки київський митрополит застерігав збирачів милостині, чого раніше не спостерігалося. Наприклад, коли в 1756 р. архімандрит Хрисанф, що прибув з Єрусалиму, звернувся до київського митрополита з проханням дозволити збір милостині, то змушений був дати письмову обіцянку, що ніяких порушень подібно архімандриту Космі чинити не буде Ткачук В.А. Попытка создания подворья Афонской Лаври св. Афанасия в крепости св. Елизаветы (1760-1766гг.), Труди Київської Духовної Академії, 2016, вип. 25, 105..

Драматургія справи архімандрита Косми, її багатогранність дозволили дати відповіді на низку питань з історії Київської митрополії, соціальної історії Гетьманщини, релігійної культури ранньомодерного часу; і ще більше питань - лише поставити. Ця „пригода” - краплина в морі складних взаємостосунків „святиня/ реліквія - віруючий” у Київській митрополії і взаємовідносин її зі Східними Церквами у XVIII ст., які є потреба далі студіювати.

References

Al'thar, G., Shtol'berg-Rilingen, B. (2016). Yazyk darov. Logika i semantika obmena darami v Evrope do nachala Novogo vremeni. Na yazyke darov: pravila simvolicheskoj kommunikacii v Evrope. 1000-1700 gg. / otv. red. G. Al'thof i M. Bojcov. Moskva, 8-28. [in Russian].

Astaf'iev O. (Ed.). (2001). Hreky v Nizhyni. Zbirnyk statej i materialiv. Nizhyn, (2) [in Ukrainian].

Berk, P. (2013). Mikroistorychna dyskusiia. Novi pidkhody do istoriopysannia / Red. P. Berka: per. z anhl. Kyiv, 138-143 [in Ukrainian].

Chencova, V. (2014). Ktitorstvo i carskij titul: Rossiya i Hilandarskij monastyr' v XVI veke. Slovyanovedenie, (2), 15-24 [in Russian].

Chernukhin, Y. (2001). Hrets'ke dukhovenstvo na ukrains'kykh terenakh. Sprava arkhi- mandryta Koz'my. Podvyzhnyky j metsenaty. Hrets'ki pidpryiemtsi ta hromads'ki diiachi v UkrainiXVII-XIXst. Istoryko-biohrafichni narysy. Kyiv, 45-67 [in Ukrainian].

Geary, P. (1990). Furta Sacra: Thefts of Relics in the Central Middle Ages. Revised edition. Princeton [in English].

Ginzburg, K. (2000). Syr i chervi. Kartina mira odnogo mel'nika, zhivshego vXVI v. / Per. s ital. M. Andreeva, M. Arhangel'skoj. Moskva [in Russian].

[Grigorovich, N.]. (1870). Anatolij Meles episkop (istoricheskij ocherk). Russkij arhiv. Izd. 2-e. Moskva, 692-696 [in Russian].

Kapterev, N. (1914). Harakter otnoshenij Rossii k Pravoslavnomu Vostoku v XVI i XVII stoletiyah. Sergiev Posad [in Russian].

Kharlampovych, K. (1929). Narysy z istorii hrets'koi kolonii v Nizhyni (XVII-XVin st.). Zapysky Istoryko-filolohichnoho Viddilu UAN, (24), 109-205 [in Ukrainian].

Kuz'muk O. (2006). “Kozats'ke blahochestia”: Vijs'ko Zaporoz'ke Nyzove i kyivs'ki cholovichi monastyri vXVII-XVIIIst.: evoliutsiia vzaiemovidnosyn. Kyiv [in Ukrainian].

Lavrov, A. (2000). Koldovstvo i religiya v Rossii 1700-1740 gg. Moskva [in Russian].

Le Rua Ladyuri, Eh. (2001). Montaiyu, oksitanskaya derevnya (1294-1324) / Per. s franc. V. Babinceva i Ya. Starceva. Ekaterinburg [in Russian].

Levi, D. (2013). Pro mikroistoriiu. Novi pidkhody do istoriopysannia / Red. P. Berka: Per. z anhl. Kyiv, 119-138 [in Ukrainian].

Levin, I. (2004). Dvoeverie i narodnaya religiya v istorii Rossii / Perevod s anglijskogo A. Toporkova, Z. Isidorovoj. Moskva [in Russian].

Scherbakova V., Lystopad H. (Ed.). (2005). Vklady ta vkladnyky Uspens'koho soboru Kyievo-Pechers'koi lavry XVI - poch. XX stolittia (Sakral'ni tkanyny i vyroby z metalu u zi- branni Natsional'noho Kyievo-Pechers'koho istoryko-kul'turnoho zapovidnyka): Kataloh. Kyiv [in Ukrainian].

Shumylo, S. (2016). Nove dzherelo do biohrafii I. Mazepy ta istorii zv'iazkiv ukrain- s'koi kozats'koi starshyny z tsentrom pravoslavnoho chernetstva na Afoni. Siverians'kyj litopys, (6), 73-84 [in Ukrainian].

Smilyanskaya, E. (2003). Volshebniki. Bogohul'niki. Eretiki. Narodnaya religioznost ' i “duhovnyeprestupleniya” v RossiiXVIIIv. Moskva [in Russian].

Tkachuk, V. (2015). Afonity v Kieve vo vtoroj polovine XVIII veka. Afonskoe nasledie. Nauchnyj al 'manah. Izdanie Mezhdunarodnogo instituta afonskogo nasledie v Ukraine. Kiev-Chernigov, (1-2), 121-130 [in Russian].

Varyvoda, A. (2018). Bohosluzhbovi tkanyny iak vyd tserkovnykh pozhertv do pravoslavnykh monastyriv i khramiv Volyni, Halychyny ta Kyivschyny kintsia XVI - pershoi polovyny XVII st. Pratsi Tsentrupam'iatkoznavstva. Zbirnyknaukovykhprats', (33), 235245 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru