Повсякденне життя на Дрогобиччині (1946 р.): нове документальне свідчення

Размещено на Allbest.ru

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ НА ДРОГОБИЧЧИНІ (1946 р.): НОВЕ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ СВІДЧЕННЯ

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франт, м. Дрогобич, Україна, доцент кафедри мобілізаційної, організаційно-штатної, кадрової роботи та оборонного планування, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів, Україна,

Наталія КАНТОР

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства, соціології та політології, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франт, м. Дрогобич, Україна

Анотація. Пропонована публікація присвячена аналізу нововіднайденого підпільного документа «Загальна характеристика з життя Бориславського басейну» про повсякденне життя Дрогобиччини у 1945-1946рр. Мета статті - проаналізувати та опублікувати документ із історії повсякденного життя мешканців Дрогобиччини 1945-1946рр. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об'єктивності, при цьому застосовуються методи зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше вводиться нововіднайдений документ про повсякденне життя на Дрогобиччині (1945-1946) та проводиться його аналіз. Висновки. Отже, публікований документ «Загальна характеристика з життя Бориславського басейну», був знайдений у лісі біля села Стратин та зберігається в Архіві Центру досліджень визвольного руху. У документі подається характеристика різноманітних сфер суспільного життя на території Борислава, Дрогобича, Стебника, Східниці, Трускавця, Тустанович (тепер частина м. Борислав) у 1945-1946рр. (хоча точна дата його укладення невідома). Документ укладений очевидно підпільником на псевдо «Улас». Водночас відомо, що у 1946-1947рр. Петро Петрига-«Улас» працював референтом пропаганди, а відтак провідником Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (10.1946-07.1947). Матеріал автор структурував на двадцять п'ять рубрик. Публікований документ є важливим джерелом до характеристики історії повсякденного життя перших післявоєнних років як Дрогобиччини, так і Західної України загалом. Документ публікується мовою оригіналу відповідно до сучасних археографічних вимог.

Ключові слова: повсякденне життя; Дрогобиччина; ОУН; вчителі; робітники; інтелігенція; джерелознавство.

дрогобиччина повсякденне життя населення післявоєнний

Vasyl ILNYTSKYI

PhD hab. (History), Professor, Head of the Department of History of Ukraine, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych, Ukraine; Associate Professor, Department of Mobilization, Personnel and Human Resources Management and Defense Planning, Hetman Petro Sahaidachnyi National Ground Forces Academy

Nataliya KANTOR

PhD (Law), Associate Professor, Department of Law, Sociology and Political Sciences, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych, Ukraine

EVERYDAY LIFE IN DROHOBYCH REGION (1946): NEW DOCUMENTARY TESTIMONY

Постановка проблеми. Сучасний науковий напрям розвитку історичної науки - історія повсякдення - є відносно новим, але надзвичайно популярним. Водночас не усі аспекти повсякденного життя західно-українського суспільства вдається за браком джерельної бази повною мірою реконструювати. Тож дослідники історії повсякдення вітають появу нових невідомих матеріалів, які додатково «проливають світло» на складні досліджувані питання.

Публікований документ «Загальна характеристика з життя Бориславського басейну» належить до т. зв. «Стратинського архіву» (знайдений у січні 2019 р. у лісі біля села Стратин Рогатинського району Івано-Франківської області місцевими селянами). Архів зберігався у бідоні («молочному», який виявися у доброму стані) та металевій скриньці для німецьких мін (на жаль, не підлягає реставрації). У більшості документи не були відомі науковцям (хоча окремі фрагменти зустрічалися в уже відомих документах). Хронологічно вони датуються 1945-1946 рр. Найбільшу цінність становлять звіти структур ОУН (Львівської, Станіславської, Тернопільської областей) та ВО 2 «Буг», ВО 3 «Лисоня», ВО 4 «Говерля», ВО 5 «Маківка», ВО 6 «Сян», Групи УПА «Південь» і хроніки сотень із ВО 3 «Лисоня» (за грудень 1945 р. - першу половину 1946 р.). Цінність знайдених хронік відділів УПА взагалі важко переоцінити. По суті, це написана історія відділів УПА самими повстанцями від вишколів, боїв, і до структурних трансформацій. Крім того, в архіві віднайшли групу документів, присвячених виборам до Верховної Ради УРСР (10 лютого 1946 р.), українсько-польським стосункам, звіти про рейди на територію Словаччини, списки нагороджених та загиблих із Закерзоння, десять невідомих видів бофонів тощо.

Переконані, що архів формувався із надісланих звітів керівництву Проводу ОУН, очевидно, Голові - Роману Шухевичу для відповідного аналізу та координації діяльності. Рогатинський район через особливе географічне розташування (на стику трьох областей) став базовим центром перебування керівного складу ОУН на українських землях (Р. Шухевича, В. Кука, Р. Кравчука та ін.). Оскільки саме на стику областей було найкраще підтримувати зв'язки із підрозділами на території Західної України, виникали кращі можливості для продовольчого забезпечення, переховування за потреби тактично можна було переходити з області в область, а радянські силовики не дуже часто практикували оперувати на території іншої області, вважаючи це не своєю сферою діяльності. Хоча ця проблема змусила вище республіканське та обласне керівництво видати навіть спеціальні накази про формування тимчасових міжобласних і міжрайонних чекістсько-військових груп саме для ліквідації підпільних осередків та повстанських підрозділів, які дислокувалися на кордонах областей / районів.

Знайдені документи передані на реставрацію та зберігання до Центру досліджень визвольного руху. Після відповідних відновлювальних робіт матеріали будуть відскановані і виставлені у загальний доступ на сайті електронного архіву українського визвольного руху (http://avr.org.ua/). Автори висловлюють щиру подяку Русланові Забілому за надану можливість ознайомитися із цими унікальними джерелами для дослідження українського визвольного руху.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Повсякденне життя Дрогобиччини у перші післявоєнні роки не знаходило комплексного дослідження у науковій літературі. Звісно, що загальні відомості відображені в узагальнювальних дослідженнях В. Барана та В. Даниленка (1999), І. Біласа (1994a, 1994b), Т. Вронської та С. Гальченко (2011), В. Даниленка (2010), А. Кентія (1999), Ю. Киричука (2003), І. Патриляка (2012), А. Руснеченка (2002), В. Смолія (2006) та ін. Водночас досліджувалися повсякдення окремих верст і груп населення. Зокрема, ці питання відображені у працях Я. Антонюка (2013, 2016), М. Гавришко (2015, 2016), В. Голубка і А. Середняка (2007), В. Ільницького (2016), О. Ісайкіної (2005), Л. Ковпак (2003), О. Коляструк (2012), О. Малярчука (2006-2007), Г. Стародубець (2005, 2008), О. Янковської (2010). Повсякденне життя у середовищі молоді Дрогобиччини, яка навчалася, вивчали В. Ільницький, М. Галів, М. Ярушак (Ільницький, 2017, 2019; Ільницький & Галів, 2015; Ільницький & Ярушак, 2020). Археографічне дослідження, присвячене повсякденню у Дрогобицькому учительському інституті, опубліковано у праці В. Ільницького, Н. Кантор і Т Батюка (2021). Однак поява нового такого важливого документа стимулює до його аналізу та введення до наукового обігу.

Мета статті - проаналізувати та опублікувати документ із історії повсякденного життя мешканців Дрогобиччини 1945-1946 рр.

Виклад основного матеріалу. У документі «Загальна характеристика з життя Бориславського басейну» подається характеристика різноманітних сфер суспільного життя - Борислава, Дрогобича, Стебника, Східниці, Трускавця, Тустанович (тепер частина м. Борислав) у 1945-1946 рр. (хоча точна дата його укладення невідома). Документ підготовлений, очевидно, підпільником на псевдо «Улас». Водночас відомо, що у 1946-1947 рр. Петро Петрига-«Улас» Петрига Петро Миколайович («Щербак», «Улас»; 1923, с. Лучиці Сокальського р-ну Львівської обл. 16.07.1947, с. Станиля Дрогобицького р-ну Львівської обл.). Закінчив Сокальську гімназію. Навчався у Львівському медичному інституті (1941-1944). Освіта незакінчена вища. Перебував на вишколі у Німеччині (1939). Очолював Юнацтво ОУН у Сокалі (1940-1941). Учасник похідних груп на СУЗ (07.1941). Був арештований у Житомирі гестапо, однак йому вдалося втекти. Пропагандист куреня «Євгена» (1944-1945). Референт пропаганди Самбірського надрайонного проводу ОУН (12.1945-03.1946). Вишкільник осередку пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН (1946). Референт пропаганди Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (10.1946-07.1947). Провідник Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (12.1946-07.1947). працював референтом пропаганди, а відтак провідником Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (10.1946-07.1947). Тобто підготовка таких звітів входила в його обов'язки.

Матеріал автор структурував за рубриками: «кількість населення», «національний склад», «соціяльний склад», «культурний склад», «бібліотеки», «клуби», «преса», «художня література», «книгарні», «канцелярийне приладдя», «ліквідація неграмотності», «загальний освітній рівень», «здоровельний стан», «політична робота окупанта», «поліційна сітка», «військові частини», «промисл», «умови і організація праці», «життєва стопа і настрої робітників», «інженерно-технічний персонал», «службовці», «поставки ЮНРА», «ціни», «клас сталінської буржуазії», «шкільництво». Звісно ж не усі виділені структурні частини з однаковою деталізацією були написані. В силу бажання автора усесторонньо охопити різні сфери життя, він об'єктивно зітнувся із відсутністю повного комплексу необхідної інформації, хоча назагал глибина обізнаності автора із усіма фактами справді вражає.

Уважаємо за необхідне зупинитися на головних складових аналізованого документа. Навіть попри те, що автор чисельність населення не називає (через технічні труднощі та нестійкість), однак відзначає, що загалом вона зменшилася - частина виїхали перед приходом радянської влади, значний відсоток опинився на роботах у Німеччині, тюрмах, таборах, війську тощо, чимало було мобілізовано до ЧА, знищено, засуджено та вивезено до Сибіру, єврейське населення, яке становило великий відсоток у регіоні, німці винищили, а поляки у переважній більшості виїхали до Польщі.

Важливою частиною документа вважаємо рубрику «національний склад». У ньому автор пише про чисельну перевагу українців попри наявність у незначній кількості «чужоземного елементу» у селах. Пояснює автор, що більшість поляків виїхали, залишилися тільки ті, які принципово не хотіли покидати цю територію і вирішили «в'язати свою долю з нашою», або вважали за необхідне дочекатися повернення польської адміністрації (польське населення в основному залишилося у містах). Однак і ці дві останні категорії змушені були виїжджати через тиск адміністративних і поліційних органів. Хоча сам виїзд ускладнювався відсутністю транспорту. Натомість багато євреїв, яким вдалося вижити у роки німецької окупації, виїхали за власним бажанням до Польщі як її громадяни. Ті ж, хто залишилися, займалися торгівлею, працювали в адміністрації та НКВС. У селах їх не було взагалі, а у самому Дрогобичі їхня чисельність у складі мешканців становила близько 2 %. Водночас росіяни та приїжджі кадри становили значний відсоток населення. Тільки у самому Дрогобичі їх було понад 10 % (більшість - росіяни, «перевиховані в дусі радянського патріотизму»). Відзначалося, що цей «совецький елемент» (за його визначення - мпрацівники адміністрації, поліційних органів, партійці, директори, інженери, бухгалтери, завідувачі і навіть прості робітники разом із жінками та дітьми) почав акліматизовуватися - одружуватися із місцевими дівчатами, купувати у власність будинки, землю і т. д. Нарікав автор документа і на масове вживання російської мови.

Натомість щодо Трускавця автор називає точніші кількісні показники населення та національний склад. Так, за його інформацією, з-поміж 3 000 осіб, 2 300українці, 35поляки, 660 приїжджі «совєти» (більшість - росіяни).

За соціальним складом населення регіону, більшість становили робітники, натомість сільське господарство було розвинене слабко, оскільки вважалося додатковим заняттям, хоча й, як не парадоксально, для багатьох робітників стало головним джерелом виживання. У містах більшість населення - фабричні робітники і ремісники. Наголошує автор, що адміністративний апарат було сформовано із приїжджих кадрів (про це також дуже багато писалося у працях сучасних дослідників і архівних документах). Петро Петрига-«Улас» пише, що тільки на початку 1946 р. місцевих почали призначати на відповідальні посади. Наводить навіть таке важливе спостереження: росіяни працювали на керівних посадах, поляки - переважно робітниками.

Характеризувалася і культурна сфера, яку П. Петрига розпочав із опису діяльності театру у Дрогобичі. Вражає його обізнаність й у цій сфері. Автор вказує навіть такі деталі: із 80 артистів за національним складом 13 українці, 8 євреїв, 1 вірменин, решта - росіяни. При цьому тільки семеро були місцевими. Окремо автор зупиняється і на репертуарі, який складали твори класиків і пропагандистські радянські панегірики. Місцеве населення відвідувало театр в основному у суботу та неділю (у значно меншій кількості). Вартість квитків коливалася від 8 до 25 крб., натомість зарплата працівників, залежно від посади, була у межах 125-1100 крб. Театр практикував виїзди до Борислава та Трускавця.

У стаціонарних кінотеатрах (два було у Дрогобичі, два - у Бориславі, один - у Трускавці, одину Стебнику) та кількох пересувних (обслуговували приміські села, підприємства й установи) показували продукт радянського агітпрому, хоча й рідко - американські кінофільми.

Бібліотеки функціонували при партійних установах, палацах піонерів, клубах та більших підприємствах і закладах. Автор вказує, що місцеве населення мало від цього користало, оскільки вибір літератури був дуже незначний. Тільки в обласній бібліотеці Дрогобича місцеве населення отримувало можливість ширшого вибору літератури, яка цікавила.

Клуби функціонували тільки у містах та окремих підприємствах, школах, у селах їх фактично не було. Водночас у цих закладах відбувалися тільки «гуляння» та «мітинги» («Загальна характеристика», б.р., арк. 1). Засмучувало автора документа відсутність хорів у селах регіону.

Поширення преси відбувалося за попередньою передплатою громадян у всіх селах. При цьому наголошував, що для окремих працівників підприємств передплата преси була обов'язковою та стягувалася автоматично при видачі заробітної плати. Зокрема, розповсюджувалися газети: центральні - «Правда», «Известия», «Труд»; республіканські - «Радянська Україна», «Правда України», «Пионерська правда», «Зірка», «Учительське Слово»; обласні - «Радянське слово», «Радянський селянин», «Нафтовик Борислава» і районніпо усіх районах виходив тижневик - орган райвиконкомів і райкомів КП(б)У. Для характеристики ставлення населення до цих ідеологічно-пропагандистських видань автор пише, що їх використовували як пакунковий папір та як «курительну бумагу». У такий спосіб підкреслювалася відсутність довіри та поваги у населення до цього засобу інформації. Крім того, у районах і обласному центрі перевидавалися центральні і республіканські брошурові видання політичного та пропагандистського змісту. Натомість художньої літератури серед населення поширювалося дуже мало («майже її не видно»).

Говорить автор і про діяльність двох книгарень у Дрогобичі, однієї у Бориславі, де можна було придбати популярні політичні та художні видання.

Водночас загальна серйозна проблема - нестача паперу. Знову ж таки вражає поінформованість автора навіть у таких дуже конспіративних аспектах - працівники НКВС писали протоколи допитів на старих, списаних із однієї сторони польських документах. І це дійсно так, засвідчуємо як дослідники, які переглянули сотні таких справ.

Автор документа пише, що боротьба із масовою неграмотністю реалізовувалася лише на словах. При цьому вказує на середній освітній рівень населення. Досить різко П. Петрига характеризує освітній рівень прибулих кадрів: «Серед приїзджих найбільший процент аругантів, маскованих анальфабетів, шкурників, поверхових спеців. Лиш тут і там стрічаються люди з европейською огладою»» («Загальна характеристика», б.р., арк. 2).

Щодо медичного забезпеченняв обласному центрі діяли три поліклініки, дві лікарні, шість аптек, санчастина НКВС, пологовий будинок. У більших установах утворені санітарні пункти. Декілька поліклінік функціонувало у Стебнику та Бориславі. У Бориславі діяла одна лікарня. У більших селах при сільських радах працювали санітарні інспектори із завданням піклуватися про санітарний стан загалом, боротися із поширенням інфекційних захворювань, веденням обліку померлих тощо. Хоча самих лікарів було дуже мало, більшість із медичних працівників - фельдшери. Відзначали брак медичного обладнання, низький гігієнічний стан та рівень обслуговуючого персоналу у лікарнях (навіть більше, їхня байдужість та грубе ставлення до хворих), незначний вибір ліків в аптеках, окремі препарати можна було отримати тільки за спецдозволом. Відзначав і масові випадки сверблячки (через брак мила), венеричних хвороб, які ліквідувалися слабко через запущення хвороби, страх через суспільний осуд та байдужість державних органів («Загальна характеристика», б.р., арк. 2).

Окремо Петро Петрига зупиняється на функціонуванні у Дрогобичі обласного, районного і міського відділів НКВС і НКДБ, двох відділів міліції, прокуратури, народного суду, ВВ НКВС і тюрем (існували у підвалі кожної поліційної станиці, Бригідках і в деяких законспірованих місцях). Відділи НКВС також функціонують у Бориславі, Трускавці, Стебнику. Крім того, на кожну вулицю чи кілька вулиць, окремі села і підприємства - призначалися спеціальні дільничні. У Трускавці функціонували спеціальний пересильний табір для родин заарештованих підпільників на 25 камер, у кожній з яких перебували навіть по 30 осіб. При цьому з осені 1944 р. до весни 1946 р. перейшли понад 1 500 осіб, більшість із яких були вивезені до Сибіру. При цьому робить таку примітку, що серед в'язнів було 70 % жінок, 30 % чоловіків, за віковим показником: 60 % - діти та 20 % - особи старшого віку. Мав автор інформацію про смерть восьми осіб. Харчування було відсутнє, ув'язнені жили із передач (хоча й їх переполовинювали бійці винищувальних батальйонів та міліціонери). В'язні із віддалених сіл утримувалися із передач інших або навіть помирали від голоду. Конфісковані речі охорона ділила між собою. Навколо табору у Трускавці перебувало 10 постів. Відзначав і те, що начальником табору був українець зі Східної України, партійний із кількарічним стажем праці. Просто дивує обізнаність автора у таких деталях. Також зазначав П. Петрига, що у Дрогобичі біля Бригідок існує табір для полонених німців на близько 200 осіб.

Наголошує і на постійній дислокації великої кількості частин ЧА (танкістів, артилеристів), спецвідділів військ НКВС для боротьби з революційним рухом, охорони заводів, обласного центру. Спеціальні відділи стояли у Дрогобичі, Бориславі, Трускавці, Стебнику, Східниці. Однак визначити чисельність цих підрозділів, навіть загальну, автор уважав неможливим через постійні ротації.

Окремого розгляду заслуговує аналіз документа у частині характеристики промислового розвитку регіону. Автор виділяє основні напрями: нафтовидобування (Борислав, Східниця, Старий Кропивник, Перепростиня, Урич, Орів, Тустановичі і Мражниця); нафтопереробка (Борислав, Дрогобич, Губичі); видобуток озокериту (Борислав); лісовий промисел (вирубка, переробка і транспортування лісу); мінеральні води (Трускавець); будівельний, харчовий, речовий, виробництво дрібних товарів, металургія (Дрогобич); видобуток солі (харчової та калійної) (Дрогобич, Стебник). Щоправда сюди й зараховував чомусь городництво, яке практикували у приміських села та передмістях.

Найбільша частина документа присвячена опису матеріальної винагороди та умовам праці. Кожен робітник мав визначену норму, виконання якої вимагало достатніх зусиль, позаяк вона була надзвичайно високою. Цікаву особливість відзначає автор - норми не виконуються, хоча у документах записували 100 % виконання: «Згори є визначено, яка повинна бути успішність у виконанні згори наміченого плану, скілько має бути стахановці, ударників і т.д.» («Загальна характеристика», б.р., арк. 3).

Багато уваги приділяє П. Петрига «стахановському руху», який стимулювався неекономічними методами (морального стимулу та покарання). Крім того, на великих підприємствах діяли спецвідділи та дільничні уповноважені, завдання яких полягало у веденні секретних справ, допитів, арештів, нагляду. Автор стверджував, що робітників вночі піддавали допитам: «кожний перейшов «сповідь»». Окрема увага зверталася на агентурну мережу, знав автор про її організовану роботу на підприємствах.

Ну і найцікавіша частина документа - рівень життя громадян. Передовсім автор це питання розкриває на порівнянні заробітної плати із цінами харчових та інших товарів, тобто показує купівельну спроможність. Для цього взяв дані із Дрогобицького нафтопереробного заводу № 2 (очевидно, що мав по ньому повну інформацію або хотів саме на такому високооплачуваному, у порівнянні із іншими підприємстві, розкрити розрив між заробітними платами та купівельною спроможністю). Так, заплата робітника залежала від рівня кваліфікації (1-7 розряди) та коливалася від 180 до 450 крб. Водночас бригадир уже отримував 600 крб., майстер - 800, начальник цеху - 1000, інженер - 1200, головний механік - 1400, головний інженер - 1800, економіст - 500-600, бухгалтер - 400-700, начальник відділу - 900. Оклад директора заводу становив 1800 крб. Крім того, він отримував додатково премії, і, таким чином, його зарплата коливалася у межах 6000-9000 крб. Начальник спецвідділу600 крб. («Загальна характеристика», б.р., арк. 4). При цьому із заробітної плати відраховували різні стягнення, які інколи становили до 30 %. У крамницях для робітників можна було купити, крім пайкових позицій (за картками) - «папіроси» (16-50 крб.), «цигарки» (30-35 крб.), тютюн (10-80 крб.), горілку (113 крб.).

Вражає також і нерівність у забезпеченні продуктами харчування, промисловими товарами робітника, його родини у порівнянні із керівним складом (директор, заступник, парторг, інженер, спецвідділ, завкадрами) та їхніми родинами. При цьому отримували додаткові харчові картки т. зв. «сухий пайок». За даними із нафтоперегінного заводу № 2 відзначалося, що для робітників можливість закупівлі товарів свідомо занижували, обмежували, натомість керівництву дозволялося брати у необмеженій кількості: «Харчові поставки, консерви, індивідуальні пакети - дають на картки місто тощу, цукру, м'яса як власні товари. Інших поставок робітники не одержують. Прийшло раз багато мануфактури, яку розібрали самі директори, частину їхні жінки повимінювали за старі речі (мешти з діравими сподами) і це виміняне дісталось робітникам (до речі, таких «щасливців» мало). Начальство розібрало порядні мешти, шкіряні плащі, мужеські гарнітури і в найкращому гатунку білизну» («Загальна характеристика», б.р., арк. 5). Автор документа на конкретних прикладах доводить факт соціального розшарування робітників і керівного складу, оскільки останні отримували більше ніж ті, хто важко працював фізично («Загальна характеристика», б.р., арк. 5). Водночас вражають і тогочасні ціни у порівнянні із заробітними платами6000 крб. чоловічий одяг, 2500 жіноче взуття, 4000 жіночий плащ, 300 сорочка, 500 панчохи, 10 олівець зв., 4000-5000 костюм, 2000-2500 чоловічі черевики, 6000 чоловічий плащ, 500 капелюх, 30 олівець хімічний. Саме через це автор робив загальний висновок, що загалом зарплати і харчового пайка цілком не вистачало на те, щоб вижити: «Пересічний робітник, крім спритнійших і вислужницьких елементів, що мають «непередбачені доходи»,живе надзвичайно бідно, без всяких мрій на комфорт та задоволення культурних, гігієнічних чи інших потреб. Обдертий та прибитий морально. Зарплати вистарчає якраз на папіроси. Режимний терор зроджує то безнадійність, то зрезигнованість, то знову містичні надії на несподівану, скору переміну. Настрої хитаються поміж полюсом великих сподівань, а полюсом песимістичної безнадійності, але абсолютно ворожі до окупанта. Деякі через терор, шантаж пішли на співпрацю з окупантом. Від селянства різниться робітництво більшим політичним виробленням та більшою політичною ментальностю, більше цікавиться політподіями, менше загуменкове» («Загальна характеристика», б.р., арк. 6). Така ситуація змушувала шукати додаткові джерела прибутку. Водночас закладався серйозний розвив між вищим керівним складом і простими робітниками, про що наголошує автор документа. До «класу сталінської буржуазії» П. Петрига зараховував як усіх приїжджих, так і «своїх хрунів»: «Можуть користати вповні зі своїх посилок ЮНРА і з спецстоловок, крамниць ... в їх кармани йдуть всі премії за перевиконання плану. Навчилися ходити в «шляпах», краватках, мештах з лисами на шиї. хоч часом дорогоцінне футро зтовариповується з «галошами» без іншого взуття. Дуже здивовані коли кликали їх «пан», «пані». ... Різницю поміж большевиками «вельможами», а поміж простими видно на кожному кроці. Втворена на тому тлі ненавість посилюється за кожним актом насилля над працюючими» («Загальна характеристика», б.р., арк. 6).

Значна увага приділена і функціонуванню освітніх закладів. Так, у Дрогобичі діяло сім середніх шкіл (у тому числі дві російськомовні), нафтовий технікум, електромеханічний технікум, учительський інститут, неповно-середня залізнично-дорожна школа, школи ФЗН. В усіх цих закладах освіти працювали близько 160 педагогів, з яких тільки 20 були місцевими українцями, понад50 росіяни, рештаукраїнці зі Східної України. Директори усіх шкілне місцеві, переважно партійні. Чисельність учнів та студентів 3500 (з них понад 1000 учнів росіяни). Щодо стипендіївона різна у нафтовому технікумі на першому курсі 220 крб., на другому250, третьому300. В учительському інституті стипендія на підготовчому курсі 120 крб. на першому, другому, третьому курсах160 («Загальна характеристика», б.р., арк. 6). Натомість у Бориславі діяло дві середні школи, одна вечірня середня школа, сім неповно-середніх та одна педшкола. У Трускавці: одна середня школа (учнів близько 200). У Стебнику: одна середня школа, 14 викладачів (з них 5 місцеві), учнів500. По селах діяли неповносередні школи (6 або 7 кл.). відзначалося, що багато працювало вчителів зі Сходу України. Цікава інформація про заробітну плату вчителів: 1-4 кл.350400 крб., 5-8 кл.400-500, 8-10 кл.420-525 крб. Викладачі технікумів та вчительського інституту отримують оплату відповідно до кількості проведених годин (за годину 8-12 крб.), зарплата директорів коливалася від 800 до 1000 крб. («Загальна характеристика», б.р., арк. 7).

Турбувало автора і переважання у змісті навчання природничої складової над гуманітарною («натиск сильніший на навчання математики, фізики та хімії»). Навіть гірше - українська мова, література, географія та історія України викладалися із «большевицим насвітленням з точки імперіалістичної політики Москви». Попри відзначені складнощі свій огляд автор завершує на позитиві відзначаючи, що радянська адміністрація попри докладені зусилля не може утвердитися в регіоні - з'являються антирадянські написи, малюються тризуби, відбувається кепкування із портретів радянських керівників, іронізування із масиву радянської пропаганди, «Протирежимні написи на шкільних лавках, по стінах, рисування тризубів, кпини з портретів «любих вождів» іронізування із большевицько-пропагандивно-виховних брехонь, злостивий натяк, що мають місце майже всюди, особливо по нищих класах,свідчать про абсолютне необхоплення большевицькою агітацією нашого молодого покоління» («Загальна характеристика», б.р., арк. 7).

Відзначимо і вживання П. Петригою дуже яскравої та водночас специфічної термінології для означення / підкреслення своїх думок - «поліційний терор стахановський», «партійні собаки», «курительна бумага», «дурні політичні анальфабети», «хитрі пси із НКВС і партії», «заіванити», «обмітурив», «клас сталінської буржуазії» тощо.

Висновки. Отже, публікований документ «Загальна характеристика з життя Бориславського басейну» був знайдений у лісі біля села Стратин та зберігається в Архіві Центру досліджень визвольного руху. У документі подається характеристика різноманітних сфер суспільного життя на території Борислава, Дрогобича, Стебника, Східниці, Трускавця, Тустанович (тепер частина м. Борислав) у 1945-1946 рр. (хоча точна дата його укладення невідома). Документ укладений, очевидно, підпільником на псевдо «Улас». Водночас відомо, що у 1946-1947 рр. Петро Петрига - «Улас» працював референтом пропаганди, а відтак провідником Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (10.1946-07.1947). Матеріал автор структурував на двадцять п'ять рубрик. Публікований документ є важливим джерелом до характеристики історії повсякденного життя перших післявоєнних років як Дрогобиччини, так і Західної України загалом. Документ публікується мовою оригіналу відповідно сучасних археографічних вимог.

Джерела та література

Антонюк, Я. (2013). СБ ОУН (б) на Волині та Західному Поліссі (1946-1951 рр.). Луцьк: Ключі.

Антонюк, Я. (2016). «Повстанські дантисти»: лікування зубів у підпіллі ОУН-УПА. Актуальні питання суспільних наук та історії медицини, 2, 65-72.

Антонюк, Я., & Кисляк, П. (2009). Психологічний аналіз проявів жорстокості в боротьбі СБ ОУН (б) із сексотством на території Волині в післявоєнний період (1944-1951 рр.). Історичні студії Волинського національного університету ім. Лесі Українки, 2, 43-47.

АЦДВР - Архів Центру дослідження визвольного руху.

Баран, В., & Даниленко, В. (1999). Україна в умовах системної кризи (1946-1980рр.). Київ: Альтернативи. (Серія «Україна крізь віки»; т. 13).

Білас, І. (1994a). Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз (Кн. 1). Київ: Либідь: Військо України.

Білас, І. (1994b). Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз (Кн. 2). Київ: Либідь: Військо України.

Вєдєнєєв, Д.В., & Биструхін, Г.С. (2007). Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки. Київ: К.І.С.

Вронська, Т., & Гальченко, С. (2011). Обличчя визволених міст України після окупації і життєві стратегії городян (1943-1945 рр.). Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси (Кн. 2, с. 631-660). Київ: Наукова думка.

Гавришко, М. (2015). Тендерні аспекти сексуальної моралі в ОУН і УПА у 1940-1950-х роках. Український визвольний рух, 20, 199-212.

Гавришко, М. (2016). Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр. Український історичний журнал, 4, 89-107.

Голубко, В., & Середняк, А. (2007). Західноукраїнський селянин в умовах комуністичного режиму 1939-1953 рр.: пристосування та спротив. Історія України: маловідомі імена, події, факти, 34, 269-289.

Даниленко, В. (2010). Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-хсередина 1950-х рр.) (Кн. 2 (3)). Київ: Інститут історії України НАН України.

Загальна характеристика з життя Бориславського басейну. (б.р.). Архів Центру досліджень визвольного руху, «Стратинський архів» (у стадії формування) (арк. 7).

Ільницький, В. (2016). Карпатський край ОУН в українському визвольному русі (1945-1954). Дрогобич: Посвіт.

Ільницький, В. (2017). Діяльність молодіжних націоналістичних організацій у Дрогобичі (1945-1952). Дрогобицький краєзнавчий збірник, спецвипуск Ш, 300-311.

Ільницький, В. (2019). Молодіжна націоналістична організація у Дрогобицькому учительському інституті. Літопис Бойківщини: журнал, присвячений дослідам історії, культури і побуту бойківського племени, 1/96 (107), 79-86.

Ільницький, В., & Галів, М. (2015). До історії діяльності молодіжних українських націоналістичних організацій на Дрогобиччині: нове документальне свідчення. Дрогобицький краєзнавчий збірник, спецвипуск II, 475-485.

Ільницький, В., & Ярушак, М. (2020). До історії діяльності молодіжних націоналістичних організацій у Дрогобицькій сільськогосподарській школі та Дрогобицькому нафтовому технікумі (1950-1951). Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія, 5/47, 208-228. doi: https://doi.org/10, 24919/2312-2595,5/47.217759.

Ільницький, В., Кантор, Н., & Батюк, Т. (2021). Повсякденне життя у Дрогобицькому учительському інституті: новий документ до історії (1946-1949). Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія, 6/48, 342-364. doi: https://doi.Org/10.24919/2312-2595.6/48.228501.

Ісайкіна, О.Д. (2005). Побут і дозвілля міського населення України в повоєнний період (1945-1955рр.). (Автореф. дис. ... канд. іст. наук). Переяслав-Хмельницький.

Кентій, А. (1999). Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956рр.). Київ: Інститут історії України НАН України.

Киричук, Ю. (2003). Український національний рух 40-50-х років XXстоліття: ідеологія та практика. Львів: Добра справа.

Ковпак, Л.В. (2003). Соціально-побутові умови життя населення України у другій половині ХХ ст. (1945-2000рр.). Київ: Інститут історії України НАН України.

Коляструк, О.А. (2012). Повсякденне життя українського суспільства у перші повоєнні роки. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія «Історія», 20, 131-136.

Малярчук, О. (2006-2007). Галицький національний кетман: село в ідеологічній війні з партійно-радянським тоталітаризмом. Галичина: Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис, 12-13, 157-166.

Патриляк, І. (2012). «Встань і борись! Слухай і вір... »: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939-1960 рр.). Львів: Часопис.

Русначенко, А. (2002). Народ збурений: національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. Київ: Університетське видавництво «Пульсари».

Смолій, В. (2006). Історія українського селянства: нариси (Т. 1-2; Т. 2). Київ: Наукова думка.

Стародубець, Г. (2005). Організація медико-санітарної служби у повстанському запіллі (друга половина 1943-1944 рр.). Наукові записки з української історії: зб. наук. ст., 17, 199-204.

Стародубець, Г. (2008). Генеза українського повстанського запілля. Тернопіль: Підручники і посібники.

Янковська, О. (2010). Повсякденне життя громадян УРСР як втілення політики держави (1945-1953 рр.). Історія повсякденності: теорія та практика: матеріали Всеукр. наук. конф., Переяслав-Хмельницький, 14-15 трав. 2010 р. (с. 176-168).

Документ