Між Болградом і Сороками: польські військові формування в Бессарабії в листопаді 1917 - березні 1918 року

Размещено на http://www.allbest.ru

Між Болградом і Сороками: польські військові формування в Бессарабії в листопаді 1917 - березні 1918 року

А.Г. Папакін, Київський національний університет ім. Т. Шевченка Україна, м. Київ

Авторське резюме

Протягом Першої світової війни, починаючи з 1914 р., у складі російської армії створювалися польські національні формування. Після Лютневої революції 1917 р. відбувається формування Польської стрілецької дивізії російської армії, а влітку 1917 р. розпочалося створення 1-го Польського корпусу. В цей же час по всій російській армії проходив процес створення Об'єднань військових поляків, що виступали за створення окремої польської армії. Після листопада 1917 р. процес формування польських національних з'єднань у російській армії посилився, розпочалося створення 2-го і 3-го Польських корпусів. Стаття розглядає обставини створення польських військових формувань на Румунському фронті російської армії, який відбувався протягом листопада 1917 - березня 1918 р. і призвів до формування 2-го Польського корпусу. У статті на підставі архівних документів показаний процес полонізації військових частин і з'єднань російської армії, формування нових польських підрозділів і їх об'єднання у складі 2-го Польського корпусу, що відбувалося на території Бессарабії.

Ключові слова: російська армія, польські військові формування, 2-й Польський корпус, Румунський фронт, Бессарабія.

Аннотация

Между болградом и сороками: польские воинские формирования в бессарабии в ноябре 1917 - марте 1918 г.

А.Г. Папакин Киевский национальный университет им. Т. Шевченко Украина, г. Киев

В течение Первой мировой войны, начиная с 1914 г., в составе российской армии создавались польские национальные формирования. После Февральской революции 1917 г. произошло формирование Польской стрелковой дивизии российской армии, а летом 1917 г. началось создание 1-го Польского корпуса. В то же время по всей российской армии шел процесс формирования Союзов военных поляков, выступавших за создание отдельной польской армии. После ноября 1917 г. процесс формирования польских национальных соединений в российской армии усилился, началось создание 2-го и 3-го Польских корпусов. Статья рассматривает обстоятельства создания польских воинских формирований на Румынском фронте рус-ской армии, который проходил в течение ноября 1917 - марта 1918 г. и привел к формированию 2-го Польского корпуса. В статье на основании архивных документов показаны процесс полонизации воинских частей и соединений российской армии, формирование новых польских подразделений и их объединения в составе 2-го Польского корпуса, что происходило на территории Бессарабии.

Ключевые слова: российская армия, польские воинские формирования, 2-й Польский корпус, Румынский фронт, Бессарабия.

Annotation

Between bolgrad and soroka: polish military troops in bessarabia from november 1917 to march 1918

A.H. Papakin Taras Shevchenko National University of Kyiv Kyiv, Ukraine

During the First World War, since 1914, Polish national units were formed as part of the Russian Army. The February Revolution of 1917 saw the formation of the Polish Rifle Division of the Russian Army, followed by the formation of the 1st Polish Corps in the summer of 1917. At the same time, the entire Russian army was in the process of forming Military Polish Unions, which supported the formation of separate Polish army. After November 1917, the formation of Polish national troops in the Russian army intensified, so the 2nd and 3rd Polish Corps began to form. The article examines the circumstances under which the Polish military formations on the Romanian Front of the Russian Army were formed during November 1917 - March 1918, which resulted in the formation of the 2nd Polish Corps. Drawing on archival documents, the author shows the process of `polonization' in the Russian army, the formation of new Polish units and, consewuently, 2nd Polish Corps in Bessarabia.

Keywords: Russian Army, Polish military troops, 2nd Polish Corps, Romanian front, Bessarabia.

У 1916 р. після вступу Румунії до війни на боці держав Антанти і ряду поразок, нанесених румунській армії військами Австро-Угорщини і Болгарії, на допомогу союзнику Росія перекинула на територію Бесса- рабії і в сусідні регіони війська, що склали основу нового, Румунського фронту російської армії. Лютнева революція 1917 р. призвела до помітних змін у житті армії, що позначилися, зокрема, широким поширенням національних рухів, в тому числі серед військових. Одним з народів, що восени 1917 р. на території етнічно строкатої Бессарабії заявив про свою національну окремішність і бажання створити власну армію, були поляки. У складі російських військ Румунського фронту з листопада 1917 р. починають створюватися польські добровольчі військові формування, що ставили за мету боротьбу проти армій Центральних держав за звільнення батьківщини.

Проблема не знайшла належного висвітлення у історіографії. Польська історіографія може похвалитися кількома позиціями, повністю чи частково присвяченими даній проблемі, однак єдина монографія, що описує формування 2-го Польського корпусу на Румунському фронті (Bergel 1921), написана переважно на підставі мемуарів і не дозволяє детально прослідкувати процес створення корпусу; інші праці написані на підставі обмеженого кола документів, що зберігаються у Польщі (Baginski 1921; Wrzosek 1969). У російській історіографії питання, пов'язані з польськими військовими формуваннями в Бессарабії, згадувалися лише побіжно (Френкин 1965; Истрати 1975; Истрати 1988). Питання було частково висвітлене в українській історіографії (Папакін 2004; Папакін 2007), де, крім того, є спеціально присвячена цій темі стаття (Руккас 2004), однак згадані у цих працях дані потребують уточнення за рахунок даних архівних документів. У статті було використано документи з фондів головнокомандувача арміями Румунського фронту, армій фронту і полонізованих з'єднань, що зберігається у Російському державному військово-історичному архіві (Москва), документи 2-го і 5-го Польських корпусів з Центрального військового архіву (Варшава) та документи Державного архіву Київської області (Київ), що містять детальну інформацію про перебіг утворення польських національних військових формувань у всіх чотирьох арміях Румунського фронту. Залучення архівних документів як російського командування, так і самих польських військових формувань дозволяє максимально повно висвітлити процес утворення 2-го Польського корпусу зі з'єднань і частин російської армії Румунського фронту на території Бессарабії.

У 19І7 р. війська Румунського фронту складалися з шести армій: VIII армія у межиріччі Дністра і Сірета та частково на лівому березі Дністра (11-, 16-, 17-, 25-, 55-й армійські корпуси та 2-й кавалерій-ський корпус); ІХ армія (10-, 18-, 26-, 29-, 40-й армійські та 6-й кавалерійський корпуси) між річками Сіретом і Молдовою; IV армія (2-, 8-, 24-, 50- та 56-й армійські корпуси) у районі молдавських Карпат; VI армія (4-й Сибірський, 4-, 7- і 47-й армійські корпуси) у нижній течії Сірета та Дунаю. Дії російської армії підсилювали І та ІІ румунські армії, що складалися з 5 корпусів (Россия в мировой войне 1925: 27). Командував фронтом з квітня 1917 р. «помічник головнокомандувача Румунським фронтом» (скорочено поглавкорум) генерал від інфантерії Дмитро Щербачов, будучи формально підпорядкованим у командуванні румунському королю Фердинанду.

Серед солдатів фронту було чимало поляків, проте до листопада 1917 р. їх виділення в окремі військові формування, засновані на національній ознаці, не проводилося. Польські добровольчі формування у складі російської армії існували з 1914 р., коли розпочалося формування Польського легіону і двох ескадронів польських уланів. В якості піших дружин і кінних сотень у складі 104-ї бригади державного ополчення ці формування билися на фронті в Царстві Польському та Білорусії, починаючи з березня 1915 р. Після важких боїв польські формування були включені до складу Польської стрілецької дивізії, яка взяла участь у боях Західного фронту, а у лютому 1917 р. розпочалося її розгортання до дивізії. Після участі Польської стрілецької дивізії і Польського уланського полку в літньому наступі російської армії в Галичині у складі військ Південно-Західного фронту російське командування вирішило розгорнути її до Польського корпусу, що у серпні 1917 р. розпочав формуватися у тилу Західного фронту.

Питання про утворення окремих військових частин з поляків в Україні і Бессарабії виникло вже у травні 1917 р., коли постав проект створення трьох польських корпусів (ДАКО 29: 54). Однак після видання офіційного дозволу на формування 1-го Польського корпусу на Західному фронті російська влада вирішила цим обмежитися. З вересня 1917 р. усі бажаючі поляки могли переводитися до

1- го Польського корпусу, проте фактично виділення польських солдатів у національні частини було обмежено тереном Північного та Західного фронтів. Командувач 29-го армійського корпусу (Румунський фронт) генерал-лейтенант Євгеній де Геннінґ-Міхае- ліс зазначав у своєму рапорті командувачу ІХ армії від 7 вересня 1917 р., що ненадання найближчим часом солдатам фронтів можливості виділення у національні частини може призвести до зростання серед них антивоєнної агітації та більшовицьких настроїв (ДАКО 29: 54-54 зв.). Єдиним виходом з цієї ситуації було розширення заходів щодо утворення польських формувань у армії Російської Республіки, а саме створення нових з'єднань.

В російській армії в 1917 г. активно діяли Об'єднання військових поляків (ОВП). Вони існували у більшості військових частин та гарнізонів, у майже кожному з'єднанні та у кожній армії, фронті та військових округах. Незважаючи на політичну неоднорідність членів, у ОВП не були помітними впливи більшовиків, оскільки по-біль- шовицьки налаштовані солдати (що ставили національне питання на другий план у порівнянні з соціальним) знаходили своє місце у солдатських радах, що існували майже у кожній військовій частині. Але в ОВП були і військові, що стояли на менш активних позиціях, або ж просто не вбачали необхідності у створенні польської армії. Головним лейтмотивом перебування польських військовослужбовців у ОВП була ідея не створення польського війська, а повернення додому, якщо вдасться, зі зброєю в руках, «збереження польської крові» (Baginski 1921: 326). На Загальному з'їзді військових поляків у Петрограді 8 червня 1917 р. було створено Головний польський військовий комітет (Начполь), що мав зайнятися організацією польських добровольчих частин.

Найбільш активними у питанні створення армії виявилися діячі ОВП на Румунському фронті. Об'єднання поляків у частинах і з'єднаннях фронту були створені ще навесні 1917 р. і скоро відбулися армійські з'їзди: IV армії - 20-23 травня 1917 р. у Бирладі, ІХ армії - 28 травня - 5 червня 1917 р. у Романі (Румунія) (ДАКО 13: 6-9;

Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне I97 ДАКО 24: 1-4 зв., 44-46 зв.; ДАКО 36: 4). Армійські з'їзди утворили ОВП армій фронту, невдовзі були створені ОВП у Ясському та Одеському військових округах, що відбули кілька нарад з армійськими об'єднаннями фронту (17 липня, 29 серпня, 20-22 вересня) (ДАКО 2: 17-17зв.; ДАКО 27: 118, 123-124). Ці з'їзди і наради висловили побажання скликання фронтового з'їзду, створення на добровільній основі польської армії у Росії.

Восени 1917 р., коли за нових політичних умов (більшовицький переворот у Петрограді) з'явилася можливість утворення польських національних формувань в Україні та Бессарабії, відбуваються другі з'їзди поляків Румунського фронту: 7-11 листопада 1917 р. - делегатів ІХ армії (у Сучаві), 12-15 листопада - IV армії (у Романі), 15 листопада - VIII армії (у Могилеві-Подільському) (ДАКО 35: 27; ДАКО 44: 16-16 зв.). На них з новою гостротою постало питання створення польських частин на Румунському фронті, до якого більшість делегатів поставилися прихильно. Між іншим в ухваленій на з'їзді резолюції зазначено, що незадоволення російською владою вимог «термінового виділення військових, які того прагнуть, у окремі польські формування», протягом трьох тижнів «змусить нас до реалізації їх революційним шляхом» (ДАКО 36: 4).

Потреба у виробленні спільної тактики дій щодо принципових питань спричинила скликання фронтового з'їзду ОВП, що відбувся 25 листопада - 2 грудня 1917 р. у Кишиневі. У справі польської армії делегати з'їзду ухвалили, що всі поляки «як громадяни незалежної Польської держави повинні бути звільнені зі служби в усіх арміях воюючих країн», повинні бути утворені окремі Польські збройні сили, а демобілізація польських частин може бути здійснена «лише на території Польської держави». На ньому ж було створено комітет Румунського фронту на чолі з капітаном Леоном Бобіцьким, завдан-ням якого було порозуміння з командувачем фронту Д. Щербачовим (ДАКО 14: 246; ДАКО 20: 1-4; ДАКО 23: 1-2 зв.; ДАКО 40: 1-42 зв.; Bergel 1921: 15-16).

Для координації процесом виділення військових поляків та утворення нових польських військових частин як на Румунському, так і на Південно-Західному фронті, а також у якості верховної політичної влади над існуючими формуваннями 3 грудня 1917 р. було утворено тимчасовий Інспекторат польських збройних сил в Україні. На посаду Головного інспектора було призначено генерала Є. Міхаеліса (ДАКО 38: 22, 26; CAW 3: 34; Michaelis 1929: 15).

29 листопада 1917 р. на нараді, в якій брали участь Є. Міхаеліс, представники Начполю, ОВП Південно-Західного фронту, представник Румунського фронту та ОВП Одеського округу, було ухвалено розпочати формування національних частин на Румунському та Південно-Західному фронтах, де відповідно повинні були бути сформовані

2- й та 3-й Польські корпуси (Wrzosek 1969: 140, 144).

Тимчасом, незалежно від згаданих рішень «знизу», поглавкорум Д. Щербачов, прагнучи, за його словами, «зробити все можливе для збереження армії та продовження боротьби з Центральними державами» (Истрати 1973: 109), вирішив реорганізувати армію. Для підвищення боєздатності армії та запобіганню розвалу фронту поглавкорум пішов на формування добровольчих загонів та наці-оналізацію військових частин. Така реорганізація армії могла бути проведеною без ускладнень, оскільки 26 листопада було укладено перемир'я з військами Центральних держав на усіх ділянках фронту. Д. Щербачов мав намір створити п'ять національних корпусів: два українських, один мусульманський та два польських, а також окремі молдавські, вірменські, грузинські, литовські та латиські національні частини (Френкин 1965: 214, 300; Руккас 2004: 22).

З'їзди військових поляків армій Румунського фронту прихильно поставилися до створення національного з'єднання з солдатів фронту. 21 листопада 1917 р. ОВП IV, VI, VIII та IX армій, начальники штабів цих армій та військово-революційний комітет Румунського фронту отримали телеграму № 166511 зі штабу Д. Щербачова, в якій говорилося: «Поглавкорум проти організації національних польських частин [у] межах фронту заперечень не має при умові не послаблення боєздатності фронту», даючи таким чином дозвіл на утворення польського корпусу (ДАКО 16: 45; CAW 5: 5). У додатку до телеграми пояснювався механізм виділення поляків фронту. Після з'ясування числа поляків, що виявили бажання служити у національному з'єднанні, належало зводити їх у полках у роти, у дивізіях - у батальйони, переводячи весь непольський склад у інші підрозділи. Полонізовані роти мали поповнюватися до досягнення штатного розпису за рахунок переведення поляків з інших частин. Утворені таким чином польські роти належало зводити у батальйони, а ті - у полки, командні посади та штаби, у яких мали заміщатися лише поляками. Польські національні частини мали підлягати у господарчих питаннях попередньому командуванню, у відношенні ведення занять - безпосереднім польським начальникам, у всіх інших питаннях, передусім пов'язаних з подальшим виділенням - розпорядженням начполю. У внутрішній кореспонденції та командах дозволялося використання польської мови (ДАКО 33: 2; CAW 3: 6-7). Наступною телеграмою штаб командувача Румунським фронтом призначив місце формування польських національних частин - м. Сороки над Дністром (тепер - територія Молдови), у розпорядженні 9-го запасного полку (ДАКО 33: 4; CAW 3: 10). За наказом командувача ІХ армії генерала Анатолія Келчевського 23 грудня полк отримав назву польського, його командиром призначено полковника А. Бабіха (Руккас 2004: 25).

Проте командування фронту не обмежилося виділенням окремих рот і батальйонів. Для націоналізації вирішено надати частини та з'єднання фронту, найменш надійні та боєздатні з точки зору командування. 29 листопада 1917 р. фронтове командування дозволило надавати для полонізації цілі дивізії, що підлягали розформуванню, по одній на армію (ДАКО 9: 76; ДАКО 33: 5). Для готових полонізованих частин призначено концентраційні пункти: для IV армії - Роман, для VI армії - Болград, пізніше Кишинів, для ІХ армії - Сучава; окрім того, у Кам'янці-Подільському та Проскурові проводилась концентрація польських частин, створюваних на Південно-Західному фронті, які мали увійти до 2-го корпусу. Поповненню корпусу польськими солдатами служили й утворені за наказом ген. Є. Міхаеліса етапно-концентраційні пункти у Одесі, Миколаєві, Вознесенську, Кривому Розі, Єлизаветграді, Бендерах та Могилеві-Подільському (Bergel 1921: 17; Wrzosek 1969: 144).

Основним з'єднанням IV армії, призначеним до полонізації, була 2-я піхотна дивізія (24-й армійський корпус), у якій було багато поляків, і яку планувалося полонізувати разом з усіма її закладами, 2-ю артилерійською бригадою та 7-м піхотним Ревельським полком. У грудні 1917 р. у IV армії також було намічено до полонізації 52-ю ополченську саперну роту, 36-й обозний батальйон і включений до його складу 241-й транспорт 49-го обозного батальйону, 3-ю автороту; для укомплектування польських частин було вирішено передати полякам 75-й запасний полк (ДАКО 2: 185; ДАКО 9: 4; ДАКО 12: 9, 11, 37; ДАКО 15: 9, 14). Місцем зібрання цих частин призначено м. Роман (Румунія) (ДАКО 9: 4). Наприкінці грудня було сформовано піхотну та саперну роти і транспорт, а 22 грудня заплановано створення звідного ескадрону кавалерії (за штатом окремої прикордонної сотні прикордонного корпусу), на чолі якого став корнет Гузовський (ДАКО 10: 3- 3 зв.; ДАКО 12: 24-25 зв.; ДАКО 17: 31; ДАКО 18: 43; ДАКО 21: 27).

1 січня 1918 р. з полонізованих частин армії було утворено польський етапний батальйон (4 роти), уланський ескадрон, протягом січня 1918 р. полонізовано штаб 2-ї піхотної дивізії, 2-у артилерійську бригаду, 52-ю саперну роту і 241-й транспорт (ДАКО 9: 4, 77 зв., 92; ДАКО 10: 16 зв.; ДАКО 11: 1 зв., 10; ДАКО 12: 50; ДАКО 18: 207). Труднощі виникали при полонізації частин, які не мали наказів щодо звільнення непольського складу, через протидію солдатських комітетів, а також тому, що багато військових виїжджали просто до 1-го Польського корпусу в Мінськ; наприклад, через брак людей у 36-му обозному батальйоні вдалося лише забрати транспорти (ДАКО 17: 31; ДАКО 18: 207 зв; ДАКО 42: 33). 17 січня ескадрон, саперна рота, етапна рота і 241-й транспорт отримали наказ вирушати до місця концентрації усіх польських частин Румунського фронту - м. Сороки (ДАКО 42: 19). Усі інші полонізовані частини і підрозділи, які нараховували близько 1 тис. осіб, вирушили до Сорок 26 січня 1918 р. (ДАКО 9: 78; Koztowski 1993: 326).

Найбільш повільно проходив процес створення польських військових частин у VI армії. Лише 24 грудня 1917 р. її командувач армії генерал від кавалерії Афанасій Цуріков ухвалив «скористатися зведенням, розгорненням та розформуванням з метою вільної націоналізації, для чого у всіх частинах армії зводити людей за національностями у роти, батареї, ескадрони, полки» (РГВИА 2: 297), проте протягом грудня 1917 - січня 1918 р. більш-менш успішно в армії проходила лише українізація (РГВИА 2: 477, 533, 545; РГВИА 3: 351; РГВИА 4: 3, 12). Власне з українізованої 8-ї кавалерійської дивізії (8-ї Української кінно-козачої дивізії), а саме з її уланського Вознесенського, гусарського Лубенського та драгунського Астраханського полків було виділено два кінні польські ескадрони, кулеметну команду та взвод зв'язку. Біля Болграду до них долучилися загони, що самовільно організовувалися з грудня 1917 р. під командуванням підполковника Стефана Ґрабовського, та солдати-поляки з Ізмаїльської кінної прикордонної бригади (HLa- waty 1973: 11,13). На терені розміщення військ VI армії у Кишиневі перебував 75-й запасний піхотний полк, переданий для потреб польських формувань, і польський етапний пункт, де 20 грудня

1917 р. було утворено 1-у окрему пішу роту (CAW 4: 1,13). Було також виділено польський ескадрон у 75 шабель з українізованого 21-го прикордонного полку, однак без коней і зброї (ДАКО 42: 2). 31 січня

1918 р. всім польським частинам армії наказано виїхати до Сорок для прилучення до 2-го Польського корпусу (ДАКО 42: 44). Однак до Сорок прибули лише кінні ескадрони, а піший загін з обозами було затримано і роззброєно біля Бірзули австро-угорськими частинами (BergeL 1921: 18).

Досить успішно проходила полонізація частин у VIII армії. Наказом по армії від 26 листопада 1917 р. тут було заплановано створити польський піхотний полк, кінний дивізіон (3 ескадрони під команду-ванням ротмістра Станіслава Сохачевського) та мортирну батарею з парком (ДАКО 19: 3 зв.-4 зв.; РГВИА 6: 82). Основою для польського піхотного полку мав стати один з полків 160-ї піхотної дивізії, намічений до розформування (РГВИА 6: 94). Солдатів для поповнення піхотного полку слід було виділяти з 16-го армійського корпусу (він підлягав українізації) (РГВИА 6: 94) і прикомандировувати до 16-го авіаційного загону, а артилеристів - до 23-го мортирного дивізіону, направляючи їх до Романкауці. Активно виділялися поляки з піхотних частин, інженерного полку та артилерії 33-го армійського корпусу, що розміщувався у Хотині. Для полонізації було виділено 2 батареї 112-ї артилерійської бригади з парком (ДАКО 3: 107, 109; ДАКО 19: 1, 3; РГВИА 6: 74а). Кавалерійський дивізіон створювався при 1-му Заамурському кінному полку і поповнювався солдатами з 9-ї кавалерійської дивізії (РГВИА 6: 68-69). Розпочато полонізацію взводу 9-го кінно-артилерійського дивізіону, батареї 23-го мортирного дивізіону та двох батарей 112-ї бригади і утворення польського триескадронного кінного дивізіону (РГВИА 6: 109). У середині грудня при VIII армії заплановано сформувати цілу польську піхотну дивізію (полонізувати штаб 160-ї дивізії та розширити існуючі вже 4 польських батальйони до піхотних полків), 4-ескадронний полк кінноти та артилерійську бригаду (ДАКО 19: 6; ДАКО 21: 25, 32; ДАКО 22: 121). У грудні до кавалерійського загону долучається самостійно утворена польська кінна батарея; також полякам передано 755-й військовий транспорт (РГВИА 6: 169; Kozlowski 1993: 326, 328). 22 січня 1918 р. у наказі по армії № 3288 було оголошено про створення польського загону при VlII армії у складі: новостворених Польського стрілецького та Польського кавалерійського полків (у складі трьох ескадронів та кулеметної команди), кінної батареї (три гармати), а також полонізованих 2-го дивізіону 112-ї артилерійської бригади (під новою назвою «Польський легкий артилерійський дивізіон»), 3- го парку 32-го паркового артилерійського дивізіону («Польського легкого артилерійського парку»), 755-го військового транспорту та 335-го польового рухомого шпиталю, загальним числом понад 1 700 чол. (ДАКО 44: 51-51 зв.; РГВИА 6: 171).

Процес створення польських частин у VIII армії зустрів деякі труднощі. Спроба полонізувати один з піхотних полків 160-ї дивізії провалилася через небажання солдатів інших національностей переводитися до інших частин. У частинах VIII армії більш, ніж у інших, відчувався процес розпаду армії. У середині грудня 1917 р. відновив свою роботу розігнаний командувачем армії генерал-лейтенантом Миколою Юнаковим військово-революційний комітет, який оголосив про перехід влади у армії до армійського виконкому і звільнив М. Юнакова, обравши на місце командувача прапорщика Л. Александровича, і скоро VIII армія стала ядром радянських військ Румунського і Південно-Західного фронтів (Френкин 1965: 335; Хохлов 1987: 569-570; Бумеранг братания 1997: 39; Залесский 2000: 246). Революційне командування армії заважали виділенню поляків у національні частини, закликаючи їх вступати до «польської соціалістичної армії» (ДАКО 44: 51 зв.; Голуб 1958: 229-230). Ревком 33-го армійського корпусу, що захопив командування корпусом, заборонив виділення поляків (однак безуспішно, бо 14 січня ОВП корпусу оголосило, що всі бажаючі поляки 33-го корпусу вже перейшли до національних формувань) (ДАКО 3: 111, 112 зв.). Після того, як польський загін при VIII армії було сформовано, 27 січня 1918 р. більшовицьке командування армії наказало ввести там «демократи-зацію» (РГВИА 6: 177), однак наказ не було виконано.

Польські частини вступили у конфлікт з революціонерами. Ревком заарештував 16 офіцерів польського загону і роззброїв комендатуру (ДАКО 6: 118). У Ямполі польський загін розігнав і заарештував місцеву раду, проте коли наприкінці січня 1918 р. більшовизовані частини 59-ї піхотної дивізії та 2-го кавалерійського корпусу прийшли на підмогу арештантам, польський загін вийшов з міста (РГВИА 8: 11; Хохлов 1987: 576; Френкин 1965: 332-333). Коли наприкінці січня 1918 р. польський загін при VIII армії отримав наказ про вирушення до місця розташування 2-го Польського корпусу для приєднання, революційне командування армії виділило деякі частини 160-ї піхотної дивізії для спостереженням за рухом поляків, вбачаючи у цьому «таємному перегрупуванні» «контрреволюційні дії проти радянських організацій» (РГВИА 5: 2). Під час переправи через Дністер під Ямполем відбувся бій між польською кінною батареєю і революційними солдатами, а одна польська батарея була ними роззброєна (ДАКО 7: 118; Френкин 1965: 333; Koztowski 1993: 328). Агітація серед солдатів польських частин армії призвела до того, що дві батареї у Могилеві спочатку вагалися, чи слід приєднуватися до 2-го Польського корпусу, а потім, у лютому 1918 р., приєдналися до вже існуючих двох польських ре-волюційних батальйонів (ДАКО 6: 118; Френкин 1965: 334; Wrzosek 1972: 316). Проте більшість польських частин VIII армії дісталася Сорок без ускладнень.

У ІХ армії формування польських частин проходило без особливих складнощів. Наказом від 8 грудня 1917 р. до полонізації тут було віддано заплановану до розформування 166-у піхотну дивізію (ДАКО 25: 42; ДАКО 26: 3-3 зв.). 19 грудня вирішено віддати полякам 1-у стрілецьку дивізію з її артилерією і майном, яку мав очолити генерал-майор Владислав Ґлясс (ДАКО 25: 106; ДАКО 33: 22; ДАКО 45: 67). Також проводилася полонізація 2-го парку 2-го стрілецького дивізіону, 1-ї батареї 23-го окремого польового важкого артилерійського дивізіону, 183-ї артилерійської бригади, 3-го Сербського паркового артилерійського дивізіону, 3-ї автомобільної роти, 33-го мортирного дивізіону (ДАКО 26: 3-3 зв.; ДАКО 33: 29; ДАКО 34: 32-32 зв., 55, 117; Руккас 2004: 22).

Основою для майбутнього 2-го Польського корпусу мав стати 29-й армійський корпус (командувач генерал Є. Міхаеліс) (ДАКО 28: 1), в якому панували більшовицькі агітатори. Корпусний комітет 26 жовтня привітав солдатів з поваленням Тимчасового уряду та закликав їх стати на захист революції (Революционное движение 1968: 514-515; Истрати 1973: 92-93; Истрати 1988: 113). 23 грудня 1917 р. А. Кел- чевський підписав наказ про розформування ненадійного корпусу, на основі якого повинні були постати Польська стрілецька дивізія та 3-я Кавказька стрілецька дивізія. На командні посади у польській дивізії призначалися офіцери польської національності, що служили у різних частинах Румунського фронту, а офіцери інших національностей були звільнені і відраховані за штат чинів та до резерву Одеського військового округу. Нижні чини теж розподілялися за національною приналежністю: мусульман, українців та уродженців Кавказу відсилали до новоутворених національних частин, солдатів інших національностей залишали на місці до спеціального розпоря-дження (ДАКО 26: 9-11 зв.; Руккас 2004: 23-24).

На шляху створення польських частин постали деякі проблеми. Так, нереальним виявився наказ передачі майна 166-ї дивізії полякам внаслідок передчасної її ліквідації, через що А. Келчевський прийняв рішення передати польській дивізії майно та артилерію

3- ї Туркестанської дивізії, що перетворювалася на більшовицьку частину (ДАКО 34: 125-125 зв.). Не вдалося полонізувати 183-ю артилерійську бригаду, що була до того українізована і в якій не залишилося більше російських батарей (ДАКО 34: 51, 125). Не вдалося прийняти виділені до полонізації залізничні батальйони через самовільну демобілізацію їх солдатів (ДАКО 41: 1, 2 зв., 10).

Однак польська дивізія ІХ армії швидко збільшувала свій склад. Вже на початку місяця було створено один стрілецький полк, кавалерійський полк, кілька батарей артилерії, дві інженерні роти і одну комендантську роту. 25 грудня 1917 р. полонізована 166-а дивізія відправилася до Сорок, щоб стати основою для 2-го Польського корпусу, туди ж 31 грудня відправлено парк 2-го стрілецького дивізіону (ДАКО 33: 15, 29; ДАКО 34: 7, 27, 53). Однак створення польських частин у армії не було припинено. Протягом січня - лютого 1918 р. було видано накази полонізувати 33-й мортирний артилерійський дивізіон, 22-е і 46-е броньові відділення (9-го броньового дивізіону) під назвою «Перший польський броньовий автомобільний загін»,

4- й автомобільний, 46-й автомобільний санітарний та 16-й Лондонський військовий санітарний загін («Польський автомобільний санітарний загін»), 18-й повітроплавальний загін, 236-й транспорт (ДАКО 15: 5-6; ДАКО 25: 53, 95; ДАКО 26: 6-6 зв.; ДАКО 31: 262 зв.; ДАКО 32: 14, 15, 27, 29, 38, 42-42 зв., 54; ДАКО 38: 31-33; ДАКО 41: 33). Полонізація частин у армії, що переживала розклад, відбувалася не без проблем: майно броньових відділень (передусім машини) довелося мало не силою відбирати у українізованого 26-го корпусу, до якого вони належали; 33-й дивізіон виявився передчасно розформованим для запобігання розграбування його майна деморалізованими солдатами (ДАКО 41: 48-50; ДАКО 46: 2). Утворення польських частин та підрозділів армії тривало аж до березня 1918 р., наприклад у середині березня розпочато полонізацію 236-го транспорту (ДАКО 26: 16). Лише 19 березня 1918 р. польські частини ІХ армії, сконцентровані у Ботошань, вирушили у місце розташування штабу 2-го Польського корпусу (ДАКО 26: 14).

Крім цих армійських частин, до полонізації передано частини фронтового підпорядкування та гарнізонів: було полонізовано

4- й залізничний батальйон, що належав до військ зв'язку Румунського фронту (РГВИА 1: 17; WT 1918: 2); 22-23 лютого 1918 р. на з'єднання з польськими частинами у Сороках вирушив польський гарнізон м. Роман (близько 140 осіб) (ДАКО 46: 35). Польські солдати виділялися і з тилових частин і закладів фронту. Для цього були створені етапно-концентраційні пункти у Одесі, Миколаєві, Вознесенську, Кривому Розі, Єлисаветграді, Єкатеринославі, Могилеві, Мелітополі, Микитівці та Умані (OKWWP 1917: 4), проте через передання полякам двох запасних полків на Румунському фронті пункти виявилися майже непотрібними, через них до місця розташування польських частин прибували лише окремі невеликі підрозділи.

Полонізація багатьох військових частин та з'єднань часто відбувалася не так, як було заплановано, а фактично мала характер виділення поляків до новостворених військових формувань, яким передавалося майно полонізованих частин. Так, штаб 29-го корпусу, що за наказом командування мав бути полонізований, а всі не поляки - звільнені чи переведені до інших частин - продовжував існувати і після наказу про його розформування 23 грудня 1917 р., перетворившись на більшовицьке з'єднання з обраним начальством та «суворими революційними порядками». 4 січня 1918 р. корпус було включено до складу революційної VIII армії (РГВИА 7: 280, 281, 285). Подібним чином відбулася полонізація 2-ї піхотної дивізії, звідки фактично виділили і направили до Роман всіх бажаючих поляків (РГВИА 9: 37; РГВИА 10: 627). Отже, полонізація не завжди означала передачу військової частини, з'єднання чи штабу полякам.

8 січня генерал Д. Щербачов наказав звести всі польські національні частини Румунського фронту у 2-й Польський корпус, що підлягав би командуванню фронту, який належало розмістити у Со- рокському та Білецькому повітах Бессарабії, де вже перебували штаб 29-го армійського корпусу, 1-а стрілецька дивізія, 166-а піхотна дивізія та деякі частини 2-ї стрілецької дивізії (ДАКО 33: 87; ДАКО 39: 29; WT 1918: 2). На чолі 2-го Польського корпусу став генерал-майор (генерал-підпоручник за польською термінологією) Сильвестр Станкевич (ДАКО 33: 85). За наказом Д. Щербачова від 10 січня 1918 р. до корпусу було включено: штаб і управління колишнього 29-го корпусу, 4-у, 5-у та 6-у польські стрілецькі дивізії (колишні 1-а стрілецька, 2-а та 166-а піхотні дивізії) у складі 13-24-го стрілецьких полків (1-3-я Польські стрілецькі дивізії з артилерією і 1-12-м стрілецькими полками були у складі 1-го Польського корпусу на Західному фронті); 4-а та 5-а польські стрілецькі артилерійські бригади (російські 2-а артилерійська та 1-а стрілецька артилерійська бригади); 4-й та 5-й польські стрілецькі паркові дивізіони (2-й парковий та

1- й стрілецький парковий дивізіони російської армії), 2-й польський мортирний дивізіон (колишній 25-й російський); 5-й та 6-й польські уланські полки (зведені з різних кавалерійських частин фронту); 4-й та 5-й польські запасні полки (російські 9-й та 75-й); польську автомобільну роту (російська 3-я автомобільна рота), залізничний батальйон (сформований з 4-го російського), 2-й польський авіаційний загін (російський 14-й корпусний авіазагін), 2-й польський обозний батальйон (36-й обозний батальйон) та інженерну роту при 5-й стрілецькій дивізії (колишня 52-а саперна рота). Новий корпус мав підпорядковуватися безпосередньо командувачу фронту (ДАКО 37: 17).

Перелічені вище частини входили у склад корпусу номінально, оскільки деякі існували лише на папері, деякі мали бути сформовані чи полонізовані у майбутньому. Остаточно у складі корпусу опинилася лише одна дивізія (4-а) у складі: 13-го польського стрілецького полку (полонізований 661-й піхотний Новоселицький полк, складений з польських солдатів і офіцерів ІХ армії), 14-го полку (662-й Дністровський) (Bergel 1921: 19), 15-го та 16-го польських стрілецьких полків (з піхотинців Польського полку при VIII армії та інших армій) і 6-ба- тарейна 4-а стрілецька артилерійська бригада (2-а артилерійська бригада IV армії та артилеристи різних армій) (Koztowski 1993: 326). Існували також кадри для 5-ї стрілецької дивізії (полонізований штаб

2- ї піхотної дивізії), до середини лютого 1918 р. у її складі номінально числилися 15-й та 16-й стрілецькі полки, а також 6-ї стрілецької дивізії (штаб 166-ї дивізії), однак для них не вистачало людей. З кавалерійських підрозділів створено два уланські полки, що відповідно до існуючих та намічених до створення у 1-му Польському корпусі отримали нумерацію 5-й і 6-й. Основою 5-го Польського уланського полку підполковника С. Сохачевського став Польський кавалерійський полк при VIII армії, що прибув з Могилева (ДАКО 46: 73), ескадрони ІХ армії та кінний ескадрон армії VI-ї. 6-м уланським полком названо польський дивізіон, створений з військових VI армії, до якого у Кишиневі у лютому 1918 р. приєднався ескадрон з Чорноморського кінного полку. На чолі полку став підполковник С. Ґрабовський (Hla- waty 1973: 13). У складі корпусу також перебували 2-й інженерний полк (4-а, 5-а та 6-а роти з полонізованих саперних рот IV, VIII та ІХ армій), окрема кінна батарея, 2-й дивізіон важкої артилерії, окремий парковий дивізіон легкої артилерії, санітарні заклади (полонізовані 335-й рухомий шпиталь і 16-й Лондонський санітарний загін) та допоміжні підрозділи і спеціальні роди зброї (бронеавтомобілі, авіація), що їх не було упорядковано у підрозділи в складі корпусу (CAW 1: b. p.; Koztowski 1993: 326, 330). До кінця лютого 1918 р. частини 2-го Польського корпусу перебували у наступних місцевостях: штаб корпусу та 4-ї дивізії, інтендантське управління, дивізійний шпиталь, 13-й і 15-й стрілецькі полки, 2-й інженерний полк, окрема кінна батарея з запасним піхотним полком - у Сороках, 4-а артилерійська бригада - у с. Бужаровка-Волова, 4-й парковий дивізіон, 16-й стрілецький полк, окремий парковий дивізіон легкої артилерії - у Рублениці, 2-й важкий артилерійський дивізіон з парком - у Христи- чі, 14-й стрілецький полк - у Околині, 5-й уланський полк був розташований у Воловиці, Парканах, Реді та Черешнівці, 6-й уланський полк і полонізований 37-й передовий перев'язочний загін - у Паковиці,

5- й запасний полк і 3-я автомобільна рота - у Кишиневі та авіаційний загіні - у Яссах (Baginski 1921: 340-341; Руккас 2004: 30). ОВП окремих армій, гарнізонів та частин було ліквідовано з моменту виходу частин до Сорок і приєднання їх до 2-го Польського корпусу, а ОВП Румунського фронту було перетворено на Комісаріат при корпусі (ДАКО 38: 41; ДАКО 39: 128).

Наприкінці січня 1918 р., коли здавалося, що створення 2-го Польського корпусу проходить успішно, було прийнято рішення про початок формування на Румунському фронті корпусу 3-го. Ще 15 грудня 1917 р. було вирішено полонізувати 8-у стрілецьку дивізію, що перебувала у складі військ VI армії, де найменш успішно проходила полонізація, проте ще на 29 січня 1918 р. її не було розпочато (ДАКО 34: 55; РГВИА 2: 559). За наказом, 2-й Польський корпус мав включати три дивізії (подібно до 1-го корпусу), однак людей, установ та полонізованих технічних частин заледве вистачало для 4-ї та 5- ї дивізій, тому від ідеї тридивізійного корпусу скоро відмовилися. У середині лютого командування змушене було відмовитися і від формування 5-ї дивізії.

Управління 6-ї Польської стрілецької дивізії разом з російською 8-ю стрілецькою дивізією було вирішено передати для потреб 3-го Польського корпусу, що мав формуватися з солдатів Південно-За-хідного фронту. їх планували розмістити у Білецькому, Сорокському, Ямпільському чи Могилівському повітах (ДАКО 30: 88; ДАКО 43: 49, 58). Оскільки Є. Міхаеліс зволікав з виданням наказу на прийняття цих дивізій, начальник польського району Південно-Західного фронту генерал-підпоручник Едмунд Піотровський взяв справу у свої руки. Він запланував спочатку прийняти матеріальну частину на Румунському фронті, а сформований таким чином корпус перенести на терен VII армії, де він мав бути укомплектований людьми та військовими частинами і підрозділами. Зокрема, з артилерії, що концентрувалася у той час Проскурові, планувалося сформувати артилерійську бригаду для 8-ї стрілецької дивізії. Запасними полками для 3-го Польського корпусу мали стати 4-й Польський запасний полк у Кишиневі (для 8-ї стрілецької дивізії.) та 5-й Польський запасний полк у Сороках (для

6- ї Польської дивізії) (ДАКО 4: 73 зв., 74; ДАКО 8: 36; ДАКО 30: 105; CAW 3: 77). Заплановано відсилати людей з Південно-Західного фронту групами по 30-50 осіб під командуванням офіцерів, до Кишинева було відправлено кілька офіцерів для прийняття майна 8-ї дивізії і навіть призначено тимчасових начальників і командирів (ДАКО 1: 20; ДАКО 5: 68; ДАКО 30: 93, 95,107). Однак полонізацію цих двох дивізій було розпочато надто пізно, коли розклад російської армії на Румунському фронті досяг апогею. Навіть прийняти майно чи перенести намічені до полонізації дивізії на терен Південно-Західного фронту не вдалося. Тому створення 3-го Польського корпусу відбувалося на Південно-Західному фронті шляхом утворення польських частин і підрозділів на концентраційних пунктах з солдатів, що внаслідок самовільної демобілізації залишали позиції на фронті.

В лютому - березні 1918 р. російської армії вже не існувало. На відносно організованому Румунському фронті відбулися руйнівні процеси: владу в VIII армії захопили більшовики, невдовзі революційні частини залишають терени Румунії та Бессарабії; у січні 1918 р. відбулося кілька зіткнень армійських корпусів IX армії, що самовільно залишили позиції, з румунськими частинами; після відмови 13 січня 1918 р. Д. Щербачова керувати фронтом через незгоду з проголошенням незалежності Українською Народною Республікою українізовані 10-й та 26-й корпуси відмовилися коритися його наказам (ОЛ 1918: 1; Рябинин-Скляревский 1925: 115; Ковжун 1936: 106). На фронті залишилися лише нечисленні добровольчі частини та національні війська: Українські та Мусульманський корпус генерала-лейтенанта Матвія Сулькевича, які виконували розпорядження національних властей. Таким чином, частини 2-го Польського корпусу стали самостійними військами, підлеглими своєму польському командуванню та Інспекторату Польських збройних сил в Україні й фактично вже не належали до російської армії.

Укомплектування 2-го Польського корпусу тривало весь період його існування. На початку 1918 р. чисельність корпусу була дуже низькою, досягши лише 4-5 % від запланованого штатним розписом складу. Протягом листопада 1917 - лютого 1918 р. ледве вдалося організувати кавалерію, частину артилерії та полк інженерії, у той час як піхота мала лише штаби дивізій і полків та величезний табір. Артилерійські частини мали 35-50-відсотковий надлишок у солдатах, проте нестачу фахових офіцерів. У корпусі не було лазаретів, оскільки майно полонізованих дивізійних лазаретів виявилося загубленим через безпорядки на фронті, бракувало медиків, медичних препаратів (ДАКО 42: 82; ДАКО 47: 74, 78; Bergel 1921: 20; Koztowski 1993: 328). Станом на 14 лютого 1918 р. чисельність частин, що входили до складу 2-го Польського корпусу, складала лише 4339 чол., з них 388 офіцерів (у тому числі 70 офіцерів у т. зв. Рицарському леґіоні) (CAW 2: b. p.), і лише 3130 фронтових солдатів, при чому кількість коней (4 387 тис.) перевищувала кількість людей. Таким чином, на час зайняття території Бессарабії військами Австро-Угорщини корпус не перетворився на боєздатне з'єднання, що могло протистояти ворогу.

Командир корпусу С. Станкевич не мав наміру залишати місця розташування корпусу, навіть коли стало відомо, що Румунія зобов'язалася окупувати Бессарабію і ліквідувати там всі національні формування. Командуванням було лише видано наказ вийти з Бессарабії, переправившись на лівий берег Дністра, що відбулося з 8 по 11 березня 1918 р. Становище 2-го Польського корпусу ускладнили солдати Польського допоміжного корпусу австро-угорської армії (колишніх легіонерів бригади Юзефа Галлера), які в ніч з 15 на 16 лютого 1918 р. перейшли фронт під Раранчею біля Чернівців і приєдналися 6 березня 1918 р. до 2-го Польського корпусу, укомплектувавши 5-у Польську стрілецьку дивізію та 6-й Польський уланський полк (Czerep 1988: 135-153). Оскільки в разі потрапляння легіонерів у зону австро-угорської присутності на них чекав трибунал за зраду, вони не могли залишатися на зайнятій австрійцями території і мусили переконати командування корпусу вирушати на схід. Коли австро- угорське командування надіслало вимогу до частин корпусу перейти до району Вінниці і залишатися там, С. Станкевич був близький до виконання вимоги, однак у 2-му Польському корпусі стався переворот, і командування захопила «Головна військова рада», складена переважно з колишніх легіонерів, яка обрала на посаду командувача корпусом полковника Юзефа Галлера. Під його керівництвом 2-й Польський корпус почав відступати на схід, дійшовши у квітні 1918 р. до району Канева, де після бою з німецькою армією був 12 травня 1918 р. роззброєний (Папакін 2007: 110-115; Папакін 2014: 52-55).

Таким чином, утворення польських формувань на Румунському фронті, що розпочалося у листопаді 1917 р. шляхом полонізації (заміни непольського особового складу поляками і перейменування військових частин), приносило непогані результати, порівняно з сусіднім Південно-Західним фронтом. Однак через розпад російської армії, що на початку 1918 р. досяг апогею, протидію створенню польських частин з боку більшовиків, що поступово захоплювали владу в з'єднаннях і частинах фронту та їхню агітацію серед польських солдатів чисельність 2-го Польського корпусу залишалася низькою. Політична ситуація, що призвела до зайняття Бессарабії румунською армією і введення до України військ Австро-Угорщини та Німеччини, призвела до ліквідації корпусу у травні 1918 р.

військовий російський польський полонізація

Література

1. Бумеранг братания 1997 - Бумеранг братания (публикация С.Н. Базанова, А.В. Пронина) // Военно-исторический журнал. 1997. № 1. С. 54-41.

2. Голуб 1958 - ГолубП. Солдатские массы Юго-Западного фронта в борьбе за власть Советов (март 1917 года - февраль 1918 года). Киев: Государственное издательство политической литературы УССР, 1958. 254 с.

3. ДАКО 1 - Державний архів Київської області (ДАКО). Ф. 1787. О. 1. С. 1. Накази по управлінню Головного командування польськими легіонами. 28 грудня 1917 - 51 березня 1918 р. 22 арк.

4. ДАКО 2 - ДАКО. Ф. 1787. О. 1. С. 2. Відозви і листування з головним комітетом Об'єднання військових поляків у Росії в Петрограді про формування польських частин. 5 вересня 1917 - 21 січня 1918 р. 545 арк.

5. ДАКО 5 - ДАКО. Ф. 1787. О. 1. С. 5. Протоколи засідань польського комітету 55-го корпусу. 9 грудня 1917 - 14 січня 1918 р. 120 арк.

6. ДАКО 4 - ДАКО. Ф. 1787. О. 1. С. 25. Інструкції, рапорти і листування з етапно-вербувальними бюро про їх роботу. Березень - квітень 1918 р. 87 арк.

7. ДАКО 5 - ДАКО. Ф. 1787. О. 2. С. 2. Листування з військовими частинами про формування польських частин. 20 листопада - 29 березня 1918 р. 250 арк.

8. ДАКО 6 - ДАКО. Ф. 1787. О. 2. С. 4. Листування з польським комітетом про формування польських частин. Листопад 1917 - березень 1918 р. 144 арк.

9. ДАКО 7 - ДАКО. Ф. 1787. О. 2. С. 5. Листування з військовими частинами та польськими комітетами про формування польських легіонів. Грудень 1917 - січень 1918 рр. 124 арк.

10. ДАКО 8 - ДАКО. Ф. 1787. О. 2. С. 8. Листування з польськими комітетами про формування польських легіонів. Січень 1918 р. 101 арк.

11. ДАКО 9 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 1. Накази, протоколи засідань комітету, листування з військовими частинами та військовослужбовцями про формування польських військ. Травень - грудень 1917 р. 536 арк.

12. ДАКО 10 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 2. Накази по IV армії, список частин армії та листування з військовими частинами про формування польських легіонів. Серпень 1917 - лютий 1918 рр. 77 арк.

13. ДАКО 11 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 3. Накази комітету Об'єднання військових поляків IV армії. 11-31 грудня 1917 р. 16 арк.

14. ДАКО 12 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 8. Заклики Центральної ради та накази командування IV армії. 24 листопада 1917 - 15 січня 1918 рр. 69 арк.

15. ДАКО 13 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 9. Матеріали 2-го з'їзду Об'єднання військових поляків IV армії. 12-15 жовтня 1917 р. 118 арк.

16. ДАКО 14 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 17. Листування з польськими комітетами про формування польських легіонів. Травень 1917 - січень 1918 рр. 247 арк.

17. ДАКО 15 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 18. Телеграми польських комітетів та військових частин про формування польських легіонів. Грудень 1917 - 17 січня 1918 рр. 206 арк.

18. ДАКО 16 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 20. Листування з польськими комітетами та військовими частинами про формування польських легіонів. Червень - грудень 1917 р. 106 арк.

19. ДАКО 17 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 21. Телеграми польського комітету IV армії. Грудень 1917 - січень 1918 р. 138 арк.

20. ДАКО 18 - ДАКО. Ф. 1787. О. 3. С. 22. Листування з польськими комітетами IV армії про формування польських легіонів. 15 грудня 1917 - 21 січня 1918 р. 375 арк.

21. ДАКО 19 - ДАКО. Ф. 1787. О. 4. С. 1. Постанови з'їздів військових поляків VIII армії, листування з військовими частинами та ін. матеріали про формування польських частин. 2 липня 1917 - 18 січня 1918 р. 75 арк.

22. ДАКО 20 - ДАКО. Ф. 1787. О. 4. С. 2. Постанови 1-го з'їзду військових поляків Румунського фронту та листування з військовими частинами про формування польських легіонів. 4 жовтня 1917 - 21 січня 1918 р. 57 арк.

23. ДАКО 21 - ДАКО. Ф. 1787. О. 4. С. 6. Листування з командуванням Південно-Західного фронту та VIII армією про взаємовідносини польських військ з загальновійськовим командуванням. 6 червня 1917 - 5 січня 1918 р. 151 арк.

24. ДАКО 22 - ДАКО. Ф. 1787. О. 4. С. 7. Листування з військовими частинами та ін. матеріали про діяльність Об'єднання військових поляків VIII армії. 2 липня 1917 - 9 січня 1918 р. 131 арк.

25. ДАКО 23 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 2. Постанови 1-го з'їзду військових поляків Румунського фронту. 23 листопада - 2 грудня 1917 р. 4 арк.

26. ДАКО 24 - ДАКО. Ф. 1787 О. 5. С. 3. Матеріали 1-го з'їзду військових поляків IX армії. Травень 1917 р. 50 арк.

27. ДАКО 25 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 4. Заклик комітету військових поляків ІХ армії та листування з частинами про укомплектування польських частин. 22 вересня 1917 - 23 лютого 1918 р. 127 арк.

28. ДАКО 26 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 5. Накази командувача ІХ армією, польського комісара ІХ армії, начальника гарнізону м. Ботушани. 30 серпня 1917 - 12 березня 1918 р. 16 арк.

29. ДАКО 27 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 6. Протоколи засідань комітету, заклики та листування з військовими частинами про формування польських легіонів. Липень - грудень 1917 р. 187 арк.

30. ДАКО 28 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 7. Протоколи засідань армійських і дивізійних польських комітетів, посвідчення військовослужбовців. 1622 грудня 1917 р. 66 арк.

31. ДАКО 29 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 14. Листування з комітетами Об'єднання військових поляків IX армії про формування польських частин. 25 травня - 11 грудня 1917 р. 102 арк.

32. ДАКО 30 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 17. Листування з військовими частинами Румунського фронту про формування польських частин. Грудень 1917 - січень 1918 р. 145 арк.

33. ДАКО 31 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 18. Листування з військовими частинами про формування та постачання польських легіонів. 4 травня 1917 - 8 лютого1918 р. 500 арк.

34. ДАКО 32 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 19. Листування зі штабом ІХ армії та військовими частинами про формування польських легіонів. 21 грудня 1917- 19 лютого 1918 р. 68 арк.

35. ДАКО 33 - ДАКО. Ф. 1787. О. 5. С. 20. Телеграми штабу Румунського фронту, польських комітетів ін. фронтів та ін. матеріали про становище та формування польських частин. 9 грудня 1917 - 23 червня 1918 р. 112 арк.