Учасник і літописець Української революції: Павло Христюк (до 130-річчя з дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України

Миколаївський національний університет ім. В. Сухомлинського

Учасник і літописець Української революції: Павло Христюк (до 130-річчя з дня народження)

Юрій Шаповал,

доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник, відділ теорії та історії політичної науки

Надія Рижева,

докторка історичних наук, професорка кафедри історії

м. Київ

м. Миколаїв

Анотація

Мета статті полягає у створенні життєпису П. Христюка - кооператора, громадсько-політичного діяча, публіциста, автора фундаментальної праці з історії Української революції. Методологічну основу становить принцип історизму в єдності всіх його компонентів. Дослідження ґрунтується на критичному аналізі архівних і друкованих джерел. Використано мікроісторичний підхід. Наукова новизна полягає у спробі створити на основі раніше недоступних архівних ресурсів, а також з урахуванням наявних публікацій детальний опис життєвого шляху, діяльності та значення інтелектуальної спадщини П. Христюка. Використано документи ДПУ - НКВС, що дозволяють пролити світло на обставини його трагічної долі. Усе це дало змогу підготувати найповніший на цей час біографічний нарис, уточнити чимало важливих моментів, спростувати певні неточності у принагідних публікаціях. Висновки. П. Христюк постає виразним адептом соціалістичних ідей, репрезентантом того прошарку діячів, які накреслювали для України та для всієї Східної Європи поміркований кооперативний соціалізм із демократичною політичною формою. Водночас він сповідував толерантність до тих, хто мали інші позиції, але видавалися йому можливими союзниками у виборюванні та збереженні незалежної України. П. Христюк став не лише учасником, а й літописцем пережитих подій. Його фундаментальна праця у часи існування СРСР замовчувалася невипадково, адже її автор разом з іншими представниками тодішнього революційного покоління наполягав на тому, що Українська революція суттєво відрізнялася від «петроградської моделі» 1917 р., котра закінчилася більшовицькою партійною диктатурою. Це, а також політична активність у період Української Центральної Ради й Директорії УНР, після повернення П. Христюка з вимушеної еміґрації в 1923 р. поставило його на наступні вісім років у коло тимчасових «попутників» більшовиків, до яких нова влада не мала довіри. Усе це визначило його долю, коли комуністичний режим розпочав наступ на українську інтелігенцію, сфабрикувавши в 1930 р. «справу Спілки визволення України» й готуючи на наступний рік «справу Українського національного центру». Саме за останньою П. Христюк був засуджений і згодом загинув.

Ключові слова: кооперативний рух, Українська революція, Українська партія соціалістів - революціонерів, Українська Центральна Рада, Ґенеральний Секретаріат, Українська Народна Республіка, рееміґранти, Державне видавництво України, Український національний центр.

Abstract

Yurii Shapoval

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Chief Research Fellow,

Department of Theory and History of Political Science, I. Kuras Institute of Political and Ethnic Studies NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Nadiia Ryzheva

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Professor at Department of History, V. Sukhomlynskyi Mykolaiv National University (Mykolaiv, Ukraine)

Participant and Chronicler of the Ukrainian Revolution: Pavlo Khrystiuk (To the 130th Anniversary of the Birth)

The purpose of the article is to create a biography of P. Khrystiuk, a cooperator, a politician, a publicist, an author of the fundamental work about history of the Ukrainian Revolution. The methodological basis is the principle of historicism in the unity of all its components. The research is based on a critical analysis of archival and printed sources. The microhistorical approach was also used. The scientific novelty consists in the attempt to create a detailed description of the life path, activities and the significance of the intellectual heritage of P. Khrystiuk, based on the archival resources that were never used before along with those materials that were already published. The documents of the GPU-NKVD were also used in order to trace the circumstances of P. Khrystiuk's tragic fate. All this made it possible to create the most complete biographical sketch so far, to clarify many important points, to refute certain inaccuracies in those publications in which P. Khrystiuk was mentioned. Conclusion. P. Khrystiuk appears as a clear adept of socialistic ideas, as a representative of that group of people who had drawn a moderate, cooperative version of socialism with democratic political form for Ukraine and for entire Eastern Europe. At the same time, he professed tolerance towards those activists who used to held different positions, but seemed to him as possible allies in the building and preservation of independent Ukraine. P. Khrystiuk became not just a participant, but also a chronicler of events he was involved in. He created a fundamental work on the history of the Ukrainian Revolution. This work was suppressed during the existence of the USSR not for nothing. After all, P. Khrystiuk, along with other representatives of the Ukrainian revolutionary generation of those times, insisted that Ukrainian Revolution differed from the «Petrograd Model» of 1917, which ended up with Bolshevik's party dictatorship. The Bolshevik ideologists interpreted such separation of the specifics of Ukrainian revolution as an assertion of independence of Ukraine. This understanding of Ukrainian revolution, as well as his previous political activity in times of Ukrainian Central Rada and the UPR Directory, put P. Khrystiuk (after his return from the forced emigration in 1923) in the circle of temporary «companions» of Bolsheviks for the next eight years. That is, he was included in the circle those, to whom the new political authorities had no trust. This determined his fate when the Bolshevik regime launched an attack on the Ukrainian intelligentsia, fabricating the «Case of the Union of Liberation of Ukraine» in 1930 and preparing the «Case of the Ukrainian National Center» for the upcoming year. It was exactly that case, within which P. Khrystiuk was convicted and killed later on. Keywords: cooperative movement, Ukrainian Revolution, Ukrainian Socialist-Revolutionary Party, Ukrainian Central Rada, General Secretariat, Ukrainian People's Republic, reemigrants, State Publishing House of Ukraine, Ukrainian National Center.

Основна частина

Уперше одному з авторів цієї публікації (як членові робочої групи Комісії з реабілітації осіб, репресованих у 1930-1950-х рр.) довелося, сказати б, доторкнутися до долі П. Христюка ще в ґорбачовську «перебудову», наприкінці 1980-х рр. Саме тоді відбулося ознайомлення з архівно-кримінальною справою колишнього ґенерального писаря Української Центральної Ради. У 1994 р. з'явилася перша публікація про нього, а згодом, після пошуку нових подробиць його життя й діяльності, ще декілька статей¹. У наступні роки автори кількох публікацій аналізували переважно роль П. Христюка як історіографа Див.: Шаповал Ю. Генеральний писар // Літературна Україна. - 1994. - 28 квітня; Його ж. Людина і система: Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. - К., 1994. - С.108-128; Його ж. Павло Христюк // Історія України в особах: ХІХ-ХХ ст. - К., 1995. - С.208-216; Його ж. Павло Христюк і його доля // Центральна Рада

1 український державотворчий процес: Мат. наук. конф., 20 березня 1997 р. - Ч.2. - К., 1997. - С.308-326; Його ж. Христюк Павло Оникійович // Енциклопедія історії України. - Т.10. - К., 2013. - С.433-434; Павло Христюк (1890-1941) // Горе переможеним: Репресовані міністри Української революції / Авт.-упор.: А.Когут (відп. упор.), Р.Подкур, В.Скальський, В.Василенко, Н.Григорчук, Н.Савченко. - К., 2018. - С.213-220. Див.: ГоракВ.С. Літопис української революції: Книга П.О.Христюка «Замітки і матеріали до історії української революції»: історіографічний аналіз. - К., 2005; Кучер В., Муха Д. Соціаліст-революціонер на тлі доби: Павло Христюк про соціально-політичні процеси часів Центральної Ради. - К., 2008; Муха Д. Павло Христюк як історіограф українських політичних партій доби визвольних змагань 1917-1920 рр. // Історичний журнал. - 2010. - №1. - С.228-236; Їі ж. Характеристика П.О.Христюком внутрішньої політики Української Держави (1917-1918 рр.) // Наукові записки з української історії. - Вип.27. - Переяслав-Хмельницький, 2011. - С.95-99.. У 2011 р. було захищено кандидатську дисертацію, присвячену суспільно-політичній і державницькій діяльності, а також науковій спадщині П. Христюка Див.: Муха Д.І. Суспільно-політична, державницька діяльність, наукова спадщина П.О.Христюка (1890-1941 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Переяслав-Хмельницький, 2011. - 20 с..

Проте у цілому слід констатувати все ще недостатню увагу дослідників до неординарної та цікавої особи, яку на політичний Олімп винесла Українська революція. Саме тому важливою ініціативою став започаткований кілька років тому проект професора М. фон Гаґена Марк фон Гаґен (1954-2019 рр.) - професор російської, української та євразійської історії в Університеті штату Аризона (США). У 2002-2005 рр. голова Міжнародної асоціації україністів. Надрукована в 1995 р. стаття «Чи має Україна історію?» спричинила широку наукову дискусію щодо конструювання та представлення української історії в європейській та світовій гуманітаристиці., який готував англомовний переклад ключового твору з інтелектуальної спадщини П. Христюка під назвою «Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920 рр.» та в 2014 р. надрукував статтю про цю працю на основі своєї конференційної доповіді Див.: Hagen M. von. Pavlo Khrystiuk's History and the Politics of Ukrainian Anti-Colonialism // Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи / Ukraine on the Historiographic Map of Interwar Europe: Мат. міжнар. наук. конф. (Мюнхен, Німеччина, 1-3 липня 2012 р.). - К., 2014. - С.15-37.. Ось що говорив про цей проект сам американський історик:

«Джерелом натхнення для мене стало редагування та підготовка коментарів до англомовної версії історії української революції («Замітки і матерія - ли до історії української революції», Відень, 1921-22) П. Христюка, молодого українського есера, який був членом кількох урядів у 1917-1919 рр., брав участь у скиненні П. Скоропадського, згодом емігрував до Відня, а потім повернувся до радянської України, де 1931 р. був заарештований НКВС - разом із багатьма колегами М. Грушевського - у справі «Українського національного союзу», та помер у сталінському ҐУЛАЗі. Я пропоную «читати» Христюка як історика-антиколоніяліста, й «бачити» історію України того часу як «колоніяльну», та у найрізноманітніші способи частину ширшої Глобальної антиколоніяльної доби початку ХХ ст. та ширших періодів» Марк фон Гаґен: «Мій шлях до історії не був прямим» [Електронний ресурс]: http://www.historians.in.ua/ index.php/en/intervyu/370-mark-fon-hagen-mii-shliakh-do-istorii-ne-buv-priamym.

Павло Оникійович Христюк народився 1890 р. у станиці Єлизаветська на Кубані (день появи на світ установити поки що не вдалося). Походив із родини кубанського козака. До 1912 р. жив на малій батьківщині. Як він згадував: «Я сам родом з Кубанщини, і хоча вся моя громадсько-політична робота пройшла на Україні (з 1912 р[оку] по 1923 рік я жодного разу не був на Кубані), проте мої рідні жили на Кубані […], я листувався з ними і на Кубані мене знали» Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ), Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.7. - Арк.82..

Родина була незаможною, а П. Христюк дуже хотів навчатися. Після закінчення середньої школи він на власну відповідальність поїхав до Києва, склав вступний іспит до політехнічного інституту, почав студіювати на агрономічному відділі. М. Ковалевський Микола Ковалевський (1892-1957 рр.) - кооператор, публіцист, політичний діяч, член Української Центральної Ради. У листопаді 1917 - квітні 1918 рр. ґенеральний секретар продовольчих справ і міністр продовольчих справ УНР. У січні 1919 р. депутат Трудового конґресу України. За Директорії УНР міністр земельних справ у кількох урядах. Із 1920 р. в еміґрації., який був добре знайомий із П. Христюком у цей період, згадував:

«Від самого початку мусив молодий кубанець оглянутись за заробітками, бо з дому грошей не одержував. Хоч він і походив з Кубані, але розмовляв барвною українською мовою Полтавщини. Він знав українську мову дуже добре, що на ті часи не було явищем частим… На тлі здеморалізованої молоді тих часів він вирізнявся не тільки своїм ясним і тверезим розумом, але й почуттям обов'язку та відповідальності за виконання доручених йому справ. Студіюючи з захопленням математичні науки, він звик до систематичної точної праці і в усіх справах був дуже пунктуальний» Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. - Інсбрук, 1960. - С.383-384..

Уже тоді П. Христюк прилучився до літературного життя, публікувався в різних виданнях. Так, 1913 р. у журналі «Українська хата» «Українська хата» - щомісячний літературно-публіцистичний журнал національно-радикального спрямування. Видавався в Києві 1909-1914 рр. П.Богацьким і М.Шаповалом. Григорій Петровський (1878-1958 рр.) - революціонер, радянський партійний і державний діяч. Був депутатом IV Державної думи (1912-1917 рр.). У 1920-1938 рр. голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. У 1922 р. від імені Української Соціалістичної Радянської Республіки підписав договір про утворення СРСР. з'явилася його стаття «В. Винниченко і Ф.Ніцше». Включився він і в політичне життя, в український революційний рух. У червні 1913 р. серед інших поставив свій підпис у листі на ім'я депутата Державної думи більшовика Г. Петровського¹¹ у зв'язку з передбачуваним виступом останнього з українського питання. Лист містив прохання «щодо нагальної необхідності націоналізації освіти в інтересах культурного розвитку українського народу» Державний архів Чернігівської області. - Ф.274. - Оп.4. - Спр.601. - Арк.86..

У цей час П. Христюк почав працювати в газеті «Рада» «Рада» - єдина в Наддніпрянській Україні щоденна громадсько-політична газета українською мовою. Виходила в 1906-1914 рр. у Києві. Закрита російським урядом на початку Першої світової війни., фінансованій Є. Чикаленком Євген Чикаленко (1861-1929 рр.) - агроном, землевласник, громадський діяч, видавець, публіцист, меценат. Із 1920 р. в еміґрації. і власником цукроварень В. Симиренком Василь Симиренко (1835-1915 рр.) - промисловець, інженер-конструктор, технолог у галузі цукроваріння, видавець, меценат.. Це була посада, що називалася «випусковий». Він приходив близько 20-ї год. до друкарні на київській вул. Трьохсвятительскій, приймав найновіший інформаційний матеріал, робив коректуру та десь близько 2-ї год. закінчував роботу. Згодом, у 1916 р., П. Христюк редагував кооперативний журнал «Комашня» «Комашня» -- журнал-тижневик, що виходив упродовж 1912--1919 рр. у Києві. Друкований орган Київського союзу установ дрібного кредиту. У 1912-1914 рр. видавався українською й російською мовами, у 1914-1916 рр. - тільки російською під назвою «Муравейник», від 1917 р. -- українською мовою., де друкувалися професійні пояснення стосовно кооперативної справи, інформаційні звіти, а також матеріали про відомих кооператорів.

Узагалі П. Христюк брав активну участь у кооперативному русі, до якого через слаборозвинене політичне життя у самодержавній Росії «йшли в дореволюційні часи (особливо під час реакції) свідоміші національно і політично сили української демократії, які хотіли за тих часів працювати на громадському ґрунті для українських трудових мас» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920. - Т.1. - Відень, 1921. - С.16.. Не випадково пізніше, особливо після повалення російської монархії, чимало кооператорів стали активними політиками. Серед них можна назвати М. Стасюка Микола Стасюк (1885 - дата смерті невідома) - громадсько-політичний діяч, один із засновників Української Центральної Ради, із 1917 р. ґенеральний секретар харчових справ. Був в еміґрації, у 1920 р. повернувся в Україну. Репресований. Після відбуття покарання з 1940 р. мешкав у Маріуполі, де в період німецької окупації був редактором «Маріупольської газети». Один із керівників регіональної структури українських націоналістів. Подальша доля невідома., Д. Коліуха Дмитро Коліух (1880 - дата смерті невідома) - економіст, кооператор, громадсько-політичний діяч. У 1917-1920 рр. очолював Дніпросоюз - об'єднання споживчих кооперативів, що мало своє видавництво. У 1932 р. засуджений до 3 років вислання. Після відбуття покарання отримав право вільного проживання. Обставини смерті й точна дата невідомі., Б. Мартоса Борис Мартос (1879-1977 рр.) - громадсько-політичний діяч, економіст, кооператор, педагог, голова Ради Міністрів Української Народної Республіки (1919 р.). Був одним з авторів земельного закону Української Центральної Ради. Із 1920 р. в еміґрації. та ін. До цих імен додамо і П. Христюка.

У березні 1917 р. в Києві відбувся I вільний кооперативний з'їзд Київщини, що працював у будівлі Педагогічного музею та став подією всеукраїнського значення. Форум висловився за те, що «тільки демократично-федеративна республіка в Росії з національно-територіальною автономією України, із забезпеченням прав національних меншостей забезпечить права (українського) народу» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920. - Т.1. - С.17.. Було висунуто вимогу негайно запровадити українську мову у школі, суді, громадських і державних установах, церкві. Серед керівників цього з'їзду був П. Христюк. Його можна було бачити у президії поряд зі М. Грушевським, Х. Барановським Христофор Барановський (1874-1941 рр.) - кооператор, фінансист, громадсько-політичний діяч, член Української Центральної Ради, ґенеральний секретар фінансів. Із 1920 р. в еміґрації (Німеччина, Бразилія)., М. Стасюком.

П. Христюк став одним із тих молодих есерівських діячів, які взяли ревну політичну опіку над М. Грушевським, щойно він повернувся до Києва після заслання в Росії. За спогадами Д. Дорошенка:

«Прибувши до Києва, проф[есор] Грушевський дуже скоро зорієнтувався в обставинах і ось за дуже короткий час, коли минулися перші дні радісних зустрічей, поцілунків, привітань ми, старі «тупівці» Тобто члени Товариства українських поступовців, заснованого 1908 р. в Києві, і лідером якого був М.Грушевський. У березні 1917 р. ТУП перейменовано на Спілку українських автономістів-федералістів, а у червні того року - на Українську партію соціалістів-федералістів., співробітники Михайла Сергійовича, його вірна стара гвардія, з немалим здивуванням почати помічати, що він - не з нами. Він більше перебував у товаристві молоді: есерів (соціалістів-революціонерів), радився з ними, оточував себе ними, а з нами балакав і радився дуже мало. Коли дехто з старших українських діячів, що стояв в особисто близьких стосунках до Михайла

Сергійовича, спробував запитувати його, що сталося, чому він так поводиться, М[ихайло] С[ергійович], ухиляючись, заявляв, що реальна сила за цими «молодиками», що за ними скоро підуть маси, через те лучше відразу стати на їх чолі, щоб не допустити цілий рух до крайностей і великих помилок» Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914--1918). -- Ч.1: Галицька руїна 1914--1917 рр. -- Л., 1923. - С.73..

На початку квітня 1917 р. в Києві відбувся I кооперативний з'їзд союзів України, за рішенням якого П. Христюк (секретар редколегії) разом із М. Ковалевським (головний редактор) почав видавати газету «Народна воля» «Народна воля» -- щоденна газета, виходила з 31 квітня 1917 до 14 листопада 1919 рр. в Києві, із лютого 1919 р. -- у Кам'янці-Подільському.. Це був спільний орган Усеукраїнської селянської спілки й Центрального кооперативного комітету, а фактично - есерів. Наклад сягав 200 тис. примірників і часопис швидко завоював симпатії українського селянства. Пізніше М. Ковалевський згадував: «Потрібний був щоденник українського активізму, а не партійного доктринерства і романтичних екскурсій в минуле. «Народна воля» відповідала цьому завданню і була власне таким щоденником. А тому, що організували цей щоденник кооператори, які завжди мали контакт з народною масою і знали її психіку, то і редакційний матеріал був відповідно опрацьований. Моїм найближчим помічником і редакційним товаришем був секретар редакції Павло Христюк» Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. -- С.268--269..

На початку квітня 1917 р. відбувся установчий з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), одним із фундаторів якої був П. Христюк. Із-поміж інших українських соціалістичних організацій вона вирізнялася тим, що була найбільш масовою. Згідно з матеріалами III з'їзду (листопад 1917 р.), партія налічувала 75 тис. членів, а пізніші есерівські джерела подавали цифру 350 тис. Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. -- К., 1978. -- С.131. УПСР набула досить широкого впливу серед українського селянства, висунувши, зокрема, вимогу знищення приватної власності на землю й передання її в Український земельний фонд, з якого вона мала розподілятися через громадські організації між селянством. Щоправда згодом, улітку 1917 р., партія визнала необхідність реалізації гасла соціалізації землі. На установчому з'їзді було обрано ЦК, до складу якого ввійшов і П. Христюк, відновлено видання газети «Боротьба», з якою він співпрацював.

Обраний членом Української Центральної Ради, П. Христюк у квітні 1917 р. ввійшов до її виконавчого комітету, що пізніше отримав назву Малої Ради і складався з 20 осіб СолдатенкоВ.Ф. Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки: У 4 т. -- Т.1: Рік 1917. -- Х., 2008. -- С.169.. У червні того самого року УЦР створила уряд - Ґенеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком Володимир Винниченко (1880--1951 рр.) -- учасник революційного руху, політичний, державний діяч, письменник, драматург, художник. Член Української Центральної Ради, у червні 1917 р. очолив Ґенеральний Секретаріат, у серпні 1918 р. -- опозиційний до режиму гетьмана П.Скоропадського Український національний союз, із листопада 1918 р. -- Директорію УНР. Незабаром пішов у відставку, виїхав за кордон. У Відні створив Закордонну групу українських комуністів, згодом невдало намагався повернутися в Україну. У вересні 1921 р. очолив Комітет допомоги українському студентству в Берліні, із 1934 р. мешкав у м. Мужен на південному сході Франції, виступав із критикою сталінського режиму. Під час Другої світової війни відмовився співпрацювати з нацистами. Похований у Мужені.. Саме П. Христюк незадовго до цього одним із перших запропонував ідею формування органу, який би вів, за його словами, «виконавчо-технічну роботу». Однак ця пропозиція не знайшла розуміння серед деяких інших членів Центральної Ради, котрі були «дуже з цього невдоволені і занепокоєні, визнаючи думку промовця (тобто П. Христюка - Авт.) невчасною й хибною в своїй основі. Проти пропозиції виступали не тільки серйозно переконані есефи (соціалісти-федералісти - Авт.), а навіть і деякі соціал-демократи. Та від життя не можна було вже втікати» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920. - Т.1. - С.77. М.Ковалевський у зв'язку з цим писав: «Коли наша фракція виступила з внеском утворити перший уряд України, то з боку частини соціал-демократів і соціалістів-федералістів почулися критичні зауваження і сумніви щодо доцільності такого кроку. Це мене страшенно здивувало і, хоч промова Павла Христюка, як внескодавця, була дуже уґрунтована, і, як мені видавалось, не потребувала жодних дискусій, довелося і мені забрати голос» (див.: Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. -- С.368).. П. Христюк увійшов до складу Ґенерального Секретаріату, обійнявши посаду ґенерального писаря. У декларації від 27 червня 1917 р. так окреслювалися його обов'язки: завідування ділами всього секретаріату, налагодження зв'язку між окремими ґенеральними секретарями у внутрішніх організаційних справах, відповідна постановка інформації про діяльність Ґенерального Секретаріату, зокрема через періодичне видання Див.: Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. - Т.1 (4 березня - 9 грудня 1917 р.) / Упор.: В.Ф.Верстюк (кер.) та ін. - К., 1996. - С.159.. Згадуючи той час, М. Ковалевський зазначав, що декому П. Христюк видавався «занадто великим педантом і формалістом, але в цім власне була його позитивна риса. Серед безладу й анархії, які панували особливо в перших тижнях після революції, він завжди вмів знайти вірний тон і відсунути дрібничкові справи на дальший план, щоб з тим більшою енергією зайнятися справами істотними» Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. - С.384.. П. Христюк мав унікальну можливість опрацювати численні й важливі документи, чимало копій яких залишилось у нього. Усе це пізніше допоможе йому при написанні праці з історії Української революції.

УПСР не була монолітною. Уже на червневій 1917 р. конференції позначилися розходження в її лавах, а під час IV з'їзду (травень 1918 р.) відбувся розкол. П. Христюк дотримувався центристської позиції й увійшов до Центральної фракції українських соціалістів-революціонерів, яка наприкінці січня 1919 р. виділилася в окрему партію - УПСР (центральної течії), а у квітні того року повернулася до старої назви - УПСР. Слід також зауважити, що П. Христюк брав діяльну участь у виданні друкованого органу цієї партії - газети «Трудова громада». Помітною була його активність і у Селянській спілці - організації, як вона сама себе декларувала, «професійно-класовій». Діяла вона впродовж 1917-1919 рр. і перебувала під впливом УПСР Селянська спілка (Українська селянська спілка) - масова профспілкова організація, яка об'єднувала незаможне селянство, нейтралізувавши вплив російських есерів та Всеросійського селянського союзу, що перебував під їхнім керівництвом. Мала друкований орган - щоденну газету «Народна воля». Спілка засудила гетьманський переворот. У серпні 1918 р. ввійшла до складу Українського національного союзу - блоку опозиційних до гетьманського режиму політичних партій, економічних, професійних і культурних організацій. Припинила існування в 1919 р.. Ще у червні 1917 р. на І Всеукраїнському селянському з'їзді П. Христюка було обрано до ЦК Спілки.

Після IV Універсалу Центральної Ради (січень 1918 р.), що ним було проголошено самостійну Українську Народну Республіку, вибухнула урядова криза. Головою Ради Народних Міністрів став В. Голубович Всеволод Голубович (1885-1939 рр.) - громадсько-політичний діяч, урядовець, секретар шляхів, згодом - торгу і промисловості. Від січня 1918 р. голова Ради Міністрів та очільник зовнішньополітичного відомства УНР. У 1931 р. у Харкові заарештований. Загинув в ув'язненні.. У його уряді П. Христюк був міністром внутрішніх справ (із кінця лютого 1918 р. - державний секретар). «Цей кабінет, - напише він згодом, - і переніс на своїх плечах весь тягар розпочатої правительством В. Винниченка війни з совітською Росією, а також довів до кінця справу миру з Центральними державами» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920. - Т.1. - С.106..

П. Христюк був причетний ще до однієї важливої справи. Він виступав одним зі співавторів земельного закону Центральної Ради, який було поставлено на обговорення наприкінці грудня 1917 р. Після внесення змін документ затвердили наприкінці січня 1918 р., але запізно - більшовики ще в перший день Жовтневого перевороту 1917 р. в Петрограді оприлюднили «Декрет про землю», яким проголошувалося скасування земельної власності, передача всіх поміщицьких, церковних, державних та інших земель земельним комітетам, створеним безземельними й малоземельними селянами. Фактично це був сиґнал для переділу землі. За тих обставин у Києві було помилково відкладати розв'язання земельного питання. Тільки нормативний акт, який забезпечив би селянам володіння землею, міг почасти паралізувати вплив більшовицької пропаганди серед українського селянства. Однак земельний закон Українська Центральна Рада ухвалювала вже тоді, коли більшовицькі гармати обстрілювали Київ.

28 квітня 1918 р., у день гетьманського перевороту, П. Христюк разом з іншими членами уряду був присутній на засіданні УЦР у Великій залі на третьому поверсі київського Педагогічного музею. На тому самому засіданні, що було перерване появою німців:

«Паршивенький лейтенант, - писав П. Христюк, - помахуючи револьвером перед президією Ради і міністрами, вимагав видати йому міністрів… З лайкою і погрозами найбрутальнішим способом було потрушено і переписано всіх присутніх на засіданні Ради депутатів, міністрів і публіку. Канцелярії парламенту були перериті німецькими солдатами. 29 квітня Рада ще раз зібралась і, між іншим, ухвалила наспіх Конституцію УНР. Та вже існування її було скінчено» Там само. -- С.173-174..

У період гетьманату П. Христюк, як й інші діячі УПСР, перебував в опозиції до режиму П. Скоропадського Павло Скоропадський (1873-1945 рр.) - державний і політичний діяч, керівник (гетьман) Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918 р.). Із 1918 р. в еміґрації. Жив поблизу Берліна, провадив політичну діяльність, сприяв заснуванню Українського наукового інституту при Берлінському університеті (функціонував до 1945 р.).. Есери разом з іншими політичними партіями створили Український національний союз, котрий, зокрема, вимагав формування демократичного уряду, негайної ліквідації великої земельної власності, забезпечення землею селян, демократичних виборів до парламенту тощо. Після падіння гетьмана УПСР стала однією з партій Директорії УНР. П. Христюк отримав посаду товариша (тобто заступника) міністра внутрішніх справ в уряді, який у серпні 1919 р. очолив І. Мазепа Ісаак Мазепа (1884-1952 рр.) - громадсько-політичний діяч, керівник уряду УНР періоду Директорії (серпень 1919 - травень 1920 рр.). Із 1920 р. в еміґрації (Чехословаччина, Німеччина). Провадив політичну діяльність, а також займався науковою й викладацькою роботою..

Це була остання державна посада П. Христюка в Україні: невдовзі він емігрував до Австрії. У Відні приєднався до Закордонної делегації УПСР (разом зі М. Грушевським, М. Шрагом Микола Шраг (1894-1970 рр.) - громадський діяч, заступник голови Української Центральної Ради (1917-1918 рр.). У 1930 р. заарештований за звинуваченнями в «антирадянській діяльності», згодом звільнений. Від 1945 р. мешкав у Львові, займався науковою й викладацькою роботою., М. Чечелем Микола Чечель (1885-1937 рр.) - політичний діяч, член ЦК УПСР. У 1920-1924 рр. в еміґрації (Відень). У 1920-1921 рр. редагував журнал УПСР «Борітеся - поборете!». Із 1924 р. жив в УСРР. У 1931 р. у «справі Українського національного центру» засуджений до 6 років позбавлення волі. У 1937 р. розстріляний. та ін.), а також до Спілки українських письменників і журналістів ГДА СБУ, Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.118. - Арк.73.. Тоді ж став співредактором журналу «Борітеся - поборете!» Неперіодичний друкований орган Закордонної делеґації Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) видавався у Відні в 1920-1922 рр. комітетом у складі М.Грушевського, М.Шрага, М.Чечеля, М.Шаповала, П.Христюка. Світ побачили 10 випусків..

Період еміґрації став для П. Христюка часом ґрунтовного переосмислення подій 1917-1920 рр. Бажання зафіксувати побачене й пережите матеріалізувалося у чотири томи «Заміток і матеріалів до історії Української революції: 1917-1920 рр.», над якими, за наполяганням М. Грушевського, він почав працювати ще в Україні, у Кам'янці-Подільському 1919 р. Ця книга належить до своєрідного історико-документального та водночас мемуарного жанру. Може слугувати довідником для з'ясування позицій багатьох політичних діячів. Автор деталізував, оцінював чимало важливих епізодів революційних подій в Україні. Особливо унікальний матеріал міститься в додатках до кожного тому (документи, заборонені до друку в УСРР та ін.).

Проте не слід забувати про заувагу одного з найкваліфікованіших знавців проблем Української революції І. Лисяка-Рудницького Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984 рр.) - історик української суспільно-політичної думки, професор Альбертського університету (Канада)., котрий, на нашу думку, цілком обґрунтовано вважав, що «загальновідомі книги П. Христюка та Д. Дорошенка, не зважаючи на те, що вони залишаються незмінними довідниками, це скоріше «літописи», ніж «історії» у повному значенні слова. (Це розрізнення між літописом і історією походить від італійського філософа Бенедетто Кроче)» Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. - Т.2 / Пер. з англ. У.Гавришків, Я.Грицака. - К., 1994. - С.39..

Так, справді, працю П. Христюка не варто ідеалізувати. Вона написана соціаліс - том-революціонером, базована на відповідних світоглядних та політичних цінностях і є лише одним із поглядів на історію революції. Проте щонайменше два фактори слід обов'язково враховувати. По-перше, це - погляд безпосереднього учасника або свідка багатьох важливих подій, людини, яка знала про ці події набагато більше, ніж усі наступні покоління інтерпретаторів революційних пертурбацій 1917-1920 рр. По-друге, П. Христюк осягнув і передав у своїх «Замітках…» регіональну специфіку революційних процесів після повалення монархії. Він підкреслював: «Конфлікт між двома силами - буржуазією і працюючими масами - почався одночасно на всіх просторах бувшої імперії, але пішов не всюди однаковим темпом і в однакових формах, ускладнюючись місцевими умовами як соціально-економічного, так і національно-політичного характеру. Під впливом цих умов інакше розвинувся він на Україні, ніж на Московщині» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920. - Т.1. - С.12.. Поневолені царатом народи, вирвавшись на волю після довгих віків національного гніту та визиску, не хотіли й чути про старе «верховенство так званого руського, тобто московського народу, в якій би формі те верховенство не виявлялось». Указуючи на це, П. Христюк констатував, що саме це виявилося незрозумілим для «московського народу і його провідників, вихованих в дусі московського великодержавного централізму або - рівновартного йому - московського «соціялістичного інтернаціоналізму»» Там само.. Російська демократія, її соціалістичні революційні кола кваліфікували національні рухи як «буржуазні», «контрреволюційні».

«Хибним розумінням і відношенням до національних революцій, - наголошував П. Христюк, - з боку московської революційної демократії, яка по праву могла претендувати на революційний провід у всеросійському масштабі, було нанесено велику шкоду справі революції: загальноросій - ський революційний фронт одразу ж було розбито по лінії міжнаціональної боротьби, в результаті чого на великих просторах бувшої Росії революційна боротьба пішла одночасно в двох напрямках: в напрямку соціально-економічної боротьби працюючих проти визискувачів і в напрямку національно-політичної боротьби нації з нацією, робітництва та селянства з таким самим робітництвом та селянством» Там само. - С.13..

Водночас П. Христюк критикував більшовиків за їхню запеклу боротьбу проти Української Центральної Ради. За його словами, їм слід було йти шляхом «не ігнорування особливостей української революції, механічного - в тій чи іншій формі - усунення Центральної Ради, а шляхом творення на Україні сильної української комуністичної партії з залученням в її ряди відповідних елементів української революційної демократії. Така тактика не розпалювала б національних пристрастів і перенесла б центр уваги цілком природно в площину не національної, а соціально-економічної, класової боротьби, що якраз і було б в інтересах швидшого розвитку революції. Та більшовики на Україні вважали за ліпше для себе бути всього тільки обласним відділом московської партії на Україні» Там само. - Т.2. - Відень, 1921. - С.61-62..

Книжка побачила світ під егідою Українського соціологічного інституту, який був створений у Відні з ініціативи М. Грушевського восени 1919 р. та став першим українським науковим закладом в еміграції Докл. див.: Матяш І. Український соціологічний інститут М.С.Грушевського: основні напрями та етапи діяльності // Український історик. - 2000. - №4. - С.44-56.. Загалом установа видала 13 праць із проблем історії й поточного розвитку України. У лютому 1921 р. у приміщенні українського робітничого товариства «Єдність» у Відні лекціями М. Грушевського та Д. Антоновича розпочалися безплатні загальнодоступні курси з суспільних наук для українських емігрантів. Вони тривали з перервами близько року, охоплювали різноманітні питання соціології, політології, політекономії, історії. Курс історії Української революції читав П. Христюк Див.: Потульницький В.А. Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції: 1919-1924 pp. // Український історичний журнал. - 1992. - №2. - С.51..

Він стежив за подіями в Україні. На прикладі своїх однопартійців бачив, який режим там панував. Ліві українські соціалісти-революціонери, колишня фракція, а потім партія боротьбистів, 1920 р. ввійшли до КП(б) У Боротьбисти - група членів УПСР, що отримали свою назву від газети «Боротьба». На IV з'їзді 13-16 травня 1918 р. вона склала партійне керівництво й послідовно вела організацію на радянські позиції. У 1919 р. партія отримала назву УПСР (комуністів-боротьбистів). Улітку об'єдналася з УСДРП (незалежних лівих) і змінила назву на Українська комуністична партія (боротьбистів). У лютому 1920 р. боротьбисти звернулися до виконкому Комінтерну з проханням про прийняти до складу об'єднання. Навесні 1920 р. партія боротьбистів увійшла до КП(б)У, відтак у лавах більшовиків опинилися, зокрема, В.Блакитний, Г.Гринько, П.Любченко, О.Шумський, А.Хвиля та ін.. Більшовики навколо цього зчинили пропагандистський галас, хоча невдовзі практично всіх, хто вступив у КП(б) У, було виключено. У травні того самого року над групою членів ЦК УПСР відбувся судовий процес. Основна мета його полягала в політичній дискредитації цієї партії Докл. див.: Дело членов Центрального комитета Украинской партии социалистов-революционеров Голубовича, Петренко, Лызанивского, Часныка, Ярослава и др.: Стенографический отчёт / Под. ред. Д.Мануильского, С.Дукельского. -- Х., 1921; Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР» / Упор. Т.Осташко, С.Кокін. -- К., 2013; Шаповал Ю. Олександр Шумський: Життя, доля, невідомі документи. -- К.; Л., 2017. -- С.92--97.. Отже було зрозуміло, як більшовицька влада ставиться до «колишніх», і можна здогадатися, що, зміцнившись, «диктатура пролетаріату» неодмінно посилить репресії. Однак у «віденців» зокрема і П. Христюка, дедалі більше визрівало бажання повернутися в Україну. Чому? На це запитання більшовики мали свою відповідь. Ось що, наприклад, говорив секретар ЦК КП(б) У М. Попов Микола Попов (1890--1938 рр.) -- член РСДРП(б) із 1906 р. У 1925--1930, 1933--1937 рр. член ЦК КП(б)У, у 1933--1936 рр. кандидат у члени політбюро ЦК КП(б)У, у 1933--1937 рр. член оргбюро ЦК КП(б)У, у 1936-- 1937 рр. член політбюро ЦК КП(б)У. Заарештований 17 червня 1937 р., розстріляний 10 лютого 1938 р. у доповіді на зборах харківського партактиву 9 липня 1933 р.: «І в російських, і в українських емігрантів мова йшла, власне кажучи, про зміну віх боротьби проти радянської влади, про певний маневрений перехід від одкритої боротьби до прихованої. І ось цей маневр 1923-1924 рр. захоплює дуже широкі кола української контрреволюційної еміграції. На Україну приїжджає тоді група видатних членів ЦК УПСР - найважливішої партії Центральної Ради на чолі з Грушевським - Чечель, Шраг, Христюк та інші; приїжджає Ніковський Андрій Ніковський (1885--1942 рр.) -- громадсько-політичний діяч, мово- й літературознавець, редактор газети «Нова рада», член Української Центральної Ради. Із 1920 р. в еміграції, міністр закордонних справ у уряді В.Прокоповича. Повернувся до УСРР у 1923 р. Член Комісії для складання словника живої української мови ВУАН та Історично-літературного товариства при ВУАН. Заарештований у «справі СВУ» й засуджений до смертної кари, заміненої на 8 років позбавлення волі. Після відбуття покарання мешкав у Ленінграді, де й помер., який був і прем'єром при польській окупації в Києві 1920 р., ряд професорів з Галичини. Все це робиться під виглядом визнання радянської України, хоч справді люди мають на меті її буржуазне переродження» Попов М.М. Про націоналістичні ухили в лавах української парторганізації і про завдання боротьби з ними // Червоний шлях. -- 1933. -- №7. -- С.112..

Свою оцінку дав В. Винниченко у праці, написаній 1949 р. та опублікованій в Україні 1991 р.: «Михайло Грушевський і його близькі товариші Шраг, Христюк, Чечель та інші (які з еміграції вернулись на Україну) їхали на великий самокритичний подвиг, на тяжку боротьбу за здобутки нашої революції» Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. -- К., 1991. -- С.49..

А ось як кваліфікували це повернення «шаповалівці», тобто прибічники непримиренного критика М. Грушевського члена ЦК УПСР М. Шаповала Микита Шаповал (1882--1932 рр.) -- громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист. У квітні 1917 р. став одним з ініціаторів створення УПСР. Із березня 1917 р. входив до складу Української Центральної Ради. Після проголошення УНР призначений міністром пошти і телеграфу. У листопаді 1918 -- січні 1919 рр. очолював Український національний союз. Із 26 грудні 1918 до 11 лютого 1919 рр. міністр земельних справ в уряді В.Чехівського. Від лютого 1919 р. перебував на Галичині. У 1919--1920 рр. працював секретарем дипломатичної місії УНР у Будапешті, пізніше жив у Празі. Очолював УПСР в еміграції. Разом зі Н.Григоріївим пропагував принцип «диктатури трудових мас». Рішуче засуджував діяльність Закордонної делегації УПСР у Відні, яка відстоювала ідею перетворення УНР на «радянську республіку» та пошук шляхів примирення з більшовицькою Росією. У 1921 р. разом зі Н.Григоріївим і М.Ґалаганом виступив ініціатором створення Українського громадянського комітету (діяв до 1925 р.). Керована М.Шаповалом організація спричинилася до заснування за підтримки чехословацького уряду Української господарської академії в м. Подебради та Українського високого педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. У 1922--1928 рр. видавав журнал «Нова Україна». Помер і похований у Ржевницях поблизу Праги.: «Грушевський, Шраги, Христюки, Чечелі, Мазуренки Василь Мазуренко (1877--1937 рр.) -- професор Харківського технологічного інституту, директор Української головної палати мір та ваги ВРНГ УСРР. У 1931 р. заарештований у «справі Українського національного центру», засуджений до заслання. Після відбуття покарання викладав у Казахському університеті. У 1937 р. заарештований, розстріляний., Ніковські спокійнісінько пішли на службу найлютішому ворогові, пішли ганебно, без жодних уступок з його боку» Цит. за: Пиріг Р.Я. М.С.Грушевський: між історією і політикою: 1924--1933 pp. // Український історичний журнал. -- 1991. -- №4. -- С.66..

Напевно, рацію мав усе-таки В. Винниченко. П. Христюк і його колеги, як і чимало інших представників української еміґрації, поверталися не зі злочинними намірами. Вони акцептували прийняту більшовиками під тиском «націонал-комуністів» політику коренізації та українізації, прагнучи в її рамках (а ці рамки в 1920-х рр. були доволі широкими) зробити якомога більше для українського відродження. Очевидно, що при цьому вони плекали й певні ілюзії, гадаючи, що мають право говорити з більшовиками як рівні з рівними, як соціалісти із соціалістами.

У більшовицькому керівництві визначилися різні підходи щодо повернення М. Грушевського та його групи, але всі сходилися на тому, що ці рееміґранти не повинні займатися політичною діяльністю. А ось пояснення самого П. Христюка:

«Наша група - «віденців» - стала на становищі нової програми… Нова програма визнавала радянську систему влади, де в чому наближалась до Комуністичної програми, але в основному була не комуністична. Програма не визнавала принципу пролетарської диктатури, обстоювала принцип так званої робітничо-селянської демократії, загострювала національне питання тощо…

Серед нас виникли суперечки щодо питання: для чого повертатись, у якій формі провадити на Україні співпрацю з радвладою. Частина […] пропонували повернутись організовано, всім разом, здекларувавши на Україні своє ставлення до радянської влади і своє бажання стати до співпраці. Але решта (Грушевський, Чечель і Жуковський Олександр Жуковський (1884--1925(?) рр.) -- військовий діяч, полковник Армії УНР. У 1917--1918 рр. член Української Центральної Ради, у 1918 р. виконувач обов'язків військового міністра УНР, міністр морських справ УНР. У 1919 р. ревізор військових місій УНР у Німеччині, Австрії, Чехословаччині. У 1920 р. делеґат від УПСР на женевському конгресі Бернського Інтернаціоналу. У 1922 р. повернувся до України. - члени закордонної партійної делегації) відкинули цю пропозицію. Ухвалено було їхати неорганізовано, хто коли зможе, не виступати з декларацією і не посідати на Україні відповідальних посад… Повернення відбулось неорганізовано. Першим поїхав Штефан, потім 1922 р[оку] - Чечель, Жуковський та В. Залізняк. Я повернувся на Україну (разом з кооператором Крекотнем, з яким укупі працював 1922 р[оку] у віденському радянському представництві) року 1923-го» ГДА СБУ, Київ. -- Спр.59881. -- ФП. -- Т.7 -- Арк.19 зв. -- 20 зв. В «Енциклопедії українознавства» помилково подається рік повернення П.Христюка - 1924. Неточно зазначено й рік його народження - 1880 (див.: Енциклопедія українознавства: Словникова частина. -- Т.10. -- Париж; Нью-Йорк, 1984. -- С.3638)..

М. Грушевський повернувся в березні 1924 р. і про мотиви приїзду написав так: «Відложити на бік старі рахунки, всю історію УСРР і взяти від радянського режиму все, що він може дати для закріплення здобутків революції і підготовлення культурних чи національних вимог українського люду і заразом підтримати радянський режим, оскільки він буде відповідати інтересам краю та не тільки іменем, а ділом самим буде урядом України» Цит. за: Потульницький В.А. Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції: 1919--1924 pp. -- С.55..

У травні 1924 р. в газетах було опубліковано документ, відомий під назвою «Декларація 66-ти» (за кількістю осіб, які його підписали). Це був заклик до української інтелігенції співпрацювати з більшовицькою владою, використовувати наявні можливості для національно-культурного будівництва. У його підготовці брали участь О. Попов Олександр Попов (1891--1958 рр.) -- педагог, громадський і церковний діяч. Перший декан факультету соціального виховання Харківського інституту народної освіти (1921 р.), засновник науково-дослідної кафедри педагогіки (1923 р.), організатор та перший директор Українського науково-дослідного інституту педагогіки (1926 р.)., В. Мазуренко, М. Чечель, В. Баланін Володимир Баланін (1883 -- дата смерті невідома) -- професор Харківського фізико-хімічного інституту. У 1932 р. засуджений у «справі УНЦ» до 5 років позбавлення волі, які замінили висланням на той самий термін. Подальша доля невідома., М. Шраг, а також П. Христюк. Він був і серед учасників наради в одній із харківських шкіл, на якій ухвалили цю декларацію.

Украй критично поставився до декларації віце-президент Всеукраїнської академії наук, у минулому соціаліст-федераліст академік С.Єфремов. 22 травня 1924 р. він зробив запис у своєму щоденнику, згадуючи і П. Христюка:

«Декларація має свою історію. Ще торік, по ХІІ з'їзді комуністичної партії і тут, і за кордоном комуністи заходились «організовувати громадську думку»: підказували, що треба українській інтелігенції висловити подяку за прокламовану на з'їзді українізацію… І в Харкові колишні есери (Христюк з компанією) теж не могли здержати казенного ентузіязму… Але. почалась відома партійна дискусія - і ентузіязм захолов. Навесні розігрівся. Авторами її називають Чечеля, Христюка та. Мазуренка. Документ дурний: слабо написаний, холодний, нещирий, розтягнутий до краю, сервілістичний» Єфремов С.О. Щоденники, 1923--1929. -- К., 1997. -- С.125--126..

Із весни 1923 до 1925 рр. П. Христюк працював інспектором Українського банку. Його переходу на іншу роботу посприяла випадкова зустріч у Харкові з колишнім лівим есером, потім лідером партії боротьбистів О. Шумським Олександр Шумський (1890--1946 рр.) -- у 1917 -- січні 1918 рр. член Української Центральної Ради. Із 1918 р. есер, згодом боротьбист. Від 1920 р. у лавах партії більшовиків. У 1924 р. завідувач аґітаційно- пропаґандистського відділу ЦК КП(б)У. У 1924--1927 рр. нарком освіти УСРР. Вступив у конфлікт із Л.Каґановичем, був звинувачений у «націонал-ухильництві». У 1927--1929 рр. ректор Ленінградського інституту народного господарства ім. Ф.Енґельса, Ленінградського політехнічного інституту. У 1930--1931 рр. заступник завідувача відділу агітації та масових кампаній ЦК ВКП(б), у 1931--1933 рр. голова ЦК Спілки працівників освіти. Заарештований 13 травня 1933 р. Засуджений до 10 років позбавлення волі. У 1946 р. під час повернення в УРСР убитий співробітниками МДБ СРСР., тодішнім наркомом освіти УСРР. «Шумський, - згадував П. Христюк, - попитав, де я працюю, і, довідавшись, що в Украінбанку, сказав, що мені, власне, нічого сидіти в банку і що доцільніше було би піти на науково-педагогічну роботу» ГДА СБУ, Київ. -- Спр.59881. -- ФП. -- Т.7. -- Арк.28..