Учасник і літописець Української революції: Павло Христюк (до 130-річчя з дня народження)

Це була друга зустріч О. Шумського з П. Христюком. Уперше вони бачилися 1922 р. у Відні, у радянському представництві, де останній недовго працював зі своїм колегою по кооперативному руху І. Крекотнем Докладної інформації про цю сторінку біографії П.Христюка віднайти поки що не вдалося.. Відбулася розмова, у ході якої О. Шумський радив повертатись в Україну. І ось тепер, у 1925 p., він посприяв призначенню П. Христюка членом правління Державного видавництва України Засноване у Харкові 1919 р. як Держвидав. У 1930 р. реорганізоване в Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).. Тут знову доречно звернутися до свідчення самого П. Христюка: «Шумський сказав мені, що я, як член правління ДВУ, повинен буду уважно ставитись до української інтелігенції, яка матиме справи з ДВУ, і вживати разом з правлінням ДВУ заходів до того, щоб зібрати коло ДВУ українські письменницькі кадри» ГДА СБУ, Київ. -- Спр.59881. -- ФП. -- Т.7. -- Арк.28 зв..

На новій посаді П. Христюк працював до 1928 р. і як член правління опікувався фінансово-торговельними справами видавництва, котре, зокрема, чимало зробило у справі видання творів української класики. Характерно, що коли згодом П. Христюка змусили «каятися у гріхах», він згадав про таке своє «шкідництво», як спроби «просунути в читацькі маси насамперед художню книжку, класиків укр[аїнської] літератури тощо, що була відірвана від питань соціалістичного будівництва» Там само. -- Арк.87 зв..

Під час роботи у ДВУ П. Христюк нав'язав тісні контакти з багатьма письменниками, зокрема з О. Вишнею Остап Вишня (Павло Губенко; 1889--1956 рр.) -- гуморист і сатирик, автор фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. У грудні 1933 р. заарештований, звинувачений у «належності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити радянську владу збройним шляхом». Смертний вирок замінено на 10 років ув'язнення. Звільнений у жовтні 1943 р., І. Дніпровським Іван Дніпровський (Шевченко; 1895--1934 рр.) -- поет, прозаїк, драматург. Входив до складу літературної організації ВАПЛІТЕ., П. Тичиною Павло Тичина (1891-1967 рр.) - поет, перекладач, державний діяч. Рання поезія характеризувалася особливим новаторством у формі. Із кінця 1920-х рр. творчість ставала дедалі більш офіціозною. У 1920-х рр. належав до організацій «Гарт» і ВАПЛІТЕ. Академік ВУАН (із 1929 р.), директор Інституту літератури АН УРСР (1936-1939, 1941-1943 рр.), голова Верховної Ради УРСР (1953-1959 рр.), міністр освіти УРСР (1943-1948 рр.). Уникнув репресій завдяки статусу офіційного радянського поета., П. Панчем Петро Панч (Панченко; 1891-1978 рр.) - письменник, колишній вояк Армії УНР. Автор повістей, романів, творів для дітей. Під час Другої світової війни головний редактор літературного відділу україномовної радіостанції «Радянська Україна» в Москві. Піддавався критиці, але репресований не був., М. Кулішем Микола Куліш (1892-1937 рр.) - драматург, президент ВАПЛІТЕ. Репресований. 3 листопада 1937 р. розстріляний на Соловках. та іншими членами Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). До цього об'єднання входив письменник М. Хвильовий Микола Хвильовий (Фітільов; 1893-1933 рр.) - прозаїк, поет, публіцист. Активний адепт політики українізації. Автор низки памфлетів і статей, що мали у середині 1920-х рр. великий суспільно-політичний резонанс та привернули увагу Й.Сталіна. У своїх творах висловлював вимогу перед новою українською літературою припинити наслідувати Москву й закликав орієнтуватися на «психологічну Європу». Був підданий жорсткій критиці. Затаврований сталіністами як провідний ідеолог однієї з трьох течій «націонал- ухильництва» всередині компартії («хвильовізму», «шумськізму», «волобуєвщини»). 13 травня 1933 р. у Харкові напередодні арешту покінчив життя самогубством. (із ним П. Христюк був добре знайомий), його було засновано у Харкові в листопаді 1925 р. Зближенню значною мірою сприяло те, що сам П. Христюк не полишав пера. У 1925 р. з'явилися його публікації «1905 рік на Україні», «Соціальні мотиви творчості М. Хвильового», «Посуха та боротьба з нею». Кілька видань витримала його праця «Нарис історії класової боротьби та соціалізму». Він був також автором розвідок «Селянські виступи та війни», «Письменницька творчість В. Винниченка: Спроба соціологічної аналізи» (1929 р.), «Домарксистське освітлення творчості Квітки» (1928 р.), «Дві книжки» (1929 р.), «Про літературознавчий метод Єфремова» (1929 р.), «Літературознавчий метод професора Дорошкевича» (1931 р.), «Образ нової жінки в сучасній літературі» (1931 р.) та ін. Частину праць, як-от «Селянські виступи і війни» (1925 р.), П. Христюк підписував псевдонімом «П. Костенко».

Між Христюком-автором «Заміток і матеріалів до історії Української революції» та Христюком-автором названих вище праць є різниця. Останній змушений постійно співвідносити свої думки й висновки з панівною політико-ідеологічною парадигмою. На цих його студіях лежить відбиток політичного міметизму. І все ж частина праць, підготовлених в умовах УСРР, так і не побачила світу, залишилася в рукописах. Це сталося ще й тому, що П. Христюк умістив кілька позитивних рецензій про творчість «ваплітянців» (зокрема М. Хвильового та Г. Епіка Григорій Епік (1901-1937 рр.) - головний редактор видавництва «Червоний шлях» та Державного видавництва України (1924-1926 рр.), автор повістей і романів («Восени», «Без ґрунту», «Перша весна», «Петро Ромен» та ін.). Входив до літературної організації «Плуг», згодом до ВАПЛІТЕ. У 1934 р., під час «чистки» партії, виключений із КП(б)У. Того ж року, відразу після вбивства С.Кірова, заарештований і висланий на Соловки. Розстріляний 3 листопада 1937 р.). Проте найгучніший скандал вибухнув після публікації в 1927 р. у журналі «ВАПЛІТЕ» його статті «Розпеченим пером (З нотаток на сторінках прочитаного)». Редакція зробила до неї таку примітку: «Стаття т[овариша] П. Христюка призначалась не для ВАПЛІТЕ. Між тим питання, які тут розглядаються, остільки своєчасні і пекучі, що цілком заслуговують на ширше громадське обговорення. Це й примусило нас відвести їй належне місце на сторінках ВАПЛІТЕ» Христюк П. Розпеченим пером (З нотаток на сторінках прочитаного) // ВАПЛІТЕ. - 1927. - №5. - С.194.. Напевно, це сприяло тому, що П. Христюка почали обвинувачувати в тому, нібито він ідеологічно спрямовує ВАПЛІТЕ. Комуністичні ідеологи використали статтю як привід для остаточного розгрому цього літературного об'єднання Див.: Ваплітянський збірник. Вид.2-ге. / Під ред. Ю.Луцького. -- Торонто, 1977. -- С.239-240.. П. Христюкові пригадали його «націоналістичне минуле» та почали висувати політичні обвинувачення.

Що ж такого «крамольного» він написав? П. Христюк проаналізував надруковані оповідання письменника Г. Епіка «Восени» й вірш поета В. Сосюри Володимир Сосюра (1898-1965 рр.) - поет, автор понад 40 збірок поезій. У 1917-1920 рр. воював спочатку на боці УНР, пізніше - у Червоній армії. У 1920-х рр. у різний час був членом ряду літературних об'єднань («Плуг», «Гарт» та ін.). Неодноразово піддавався жорсткій критиці та змушений був доводити свою лояльність комуністичному режимові. «Знову місто моє». У першому йшлося про життя житлового кооперативу на чолі з комуністом Бризгуновим, людиною бездушною, еґоїстичною, аморальною. В оповіданні також зображено поета Жовтневого. Він, за характеристикою П. Христюка, «пише ідіотські вірші, спекулюючи на попиті на пролетарських робітничих поетів» Христюк П. Розпеченим пером (З нотаток на сторінках прочитаного). - С.196.. На противагу їм в оповіданні є член правління житлового кооперативу Ернст, котрий мешкав із дружиною та малою дитиною (перша дитина померла) у вогкому підвалі. Отримати нормальну квартиру в них немає шансів, оскільки на неї претендувала сестра дружини Бризгунова. Переказавши зміст оповідання, П. Христюк зауважував: «Отакий наш новий побут за Г. Епіком. Чи не злісна це вигадка? А коли ні, то чи варто роз'ятрювати наші болячки? Сам автор ставив перед собою отаке питання, вагався… Ми вважаємо побоювання автора (чи не буде правити отаке оповідання за чинник суспільного розкладу і не буде воно буржуазії на радість?) - за безпідставні» Там само. - С.199.. У рецензії обґрунтовувалася думка про те, що «за матеріал для наших письменників мають правити й позитивні й неґативні явища нашої дійсності. Хто може заперечити тому, що правдиве художнє виображення болячок нашої сучасности може більше сприяти оздоровленню радянської суспільної тканини, ніж не художнє (а тому й не переконуюче), «казенне» вихвалювання зародків нового побуту, або ще не доведених до кінця починань?. Не замовчувати треба наші хвороби, а навпаки - треба розпекти, загартувати пера наших письменників у боротьбі з цими болячками» Там само. - С.201..

Прикладом однобічності під пером П. Христюка постав В. Сосюра. Раніше йому закидали «занепадництво», критикували за надто песимістичне зображення дійсності за умов нової економічної політики. І поет вирішив змінити песимізм на оптимізм, зокрема у своєму вірші «Знову місто моє» він сповідував, за словами П. Христюка, «казенний «ура-патріотизм» найгіршої форми» Там само. - С.205.. Завершувалася стаття такими словами: «Отут зв'язок між оповіданням Епіка і віршем Сосюри. Ми хочемо звернути увагу на те, що в Епіка правдива «установка», а не в Сосюри. Не лякатись непи Тобто нової економічної політики. й болячок, не тікати від них, а перемагати їх треба в процесі боротьби, в процесі впертої праці. Розпеченого пера нам треба, а не «ура-патріотичних» дзеньок-бреньок» Христюк П. Розпеченим пером (З нотаток на сторінках прочитаного). -- С.205..

Очевидно, ось цих закликів до «розпеченого пера» від колишнього політичного супротивника більшовиків П. Христюку не подарували. Його публікація стала формальним приводом і для погрому ВАПЛІТЕ. Це засвідчила, зокрема, стаття Т. Тарана Теодосій Таран (Гончаренко; 1896--1938 рр.) -- радянський політичний діяч, колишній боротьбист, член КП(б)У з 1920 р. Заступник редактора газет «Вісті ВУЦВК» (на початку 1920 р.) та «Комуніст» (із 1926 р.). У 1938 р. розстріляний. «Про ВАПЛІТЕ, розпечене перо і самокритику», уміщена в газеті «Комуніст» (1928 р., 8 і 10 січня). 12 січня 1928 р. відбулися загальні збори організації. Нижче подаємо уривок з протоколу того зібрання:

«Куліш пояснює перед загальними зборами, як це трапилося, що було видруковано статтю Христюка. Як це мені самому не дивно, а я не знав, хто такий в минулому Христюк… Коли Христюк приніс мені статтю, сказавши, що її не приняв до друку ЧШ («Червоний шлях» - Авт.), я розглянув її і, під враженням запалу дискусії, вирішив, що підходить журналові «ВАПЛІТЕ»… Я не оцінив тоді, який може бути від неї ефект після того, як прочитати саме в нашому журналі, зіставляючи з ім'ям Христюка…

Слісаренко Олекса Слісаренко (1891-1937 рр.) - поет, прозаїк. Друкуватися почав як символіст і футурист. У 1920-х рр. входив до літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, техномистецької групи «А». У 1931-1933 рр. побачили світ твори О.Слісаренка у 6 томах (серед найвідоміших - роман «Чорний ангел» 1929 р.). Репресований, розстріляний на Соловках. теж, як член редколегії читав статтю, розглядаючи її з погляду літературної дискусії. Що до постави Христюка, то, знаючи його минуле, однак не надавав йому особливої ваги. Адже Христюк співробітничав по наших газетах, писав навіть у «Комуніст», а головне з його підручника «Історія класової боротьби» вчаться навіть по радпартшколах. Він навіть до останньої хвилини вважав, що Христюк (член правління ДВУ) є член партії…

Йогансен Майк (Михайло) Йогансен (1895-1937 рр.) - поет, прозаїк, літературний критик. Входив до літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, техномистецької групи «А». Репресований, розстріляний у Києві 27 жовтня 1937 р. висловлює певні сумніви, щодо виняткової одіозності постаті Христюка. Адже член ВУСПП-у (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників - Авт.) Савченко Я[ків] Яків Савченко (1890-1937 рр.) - поет, літературний критик, публіцист. Від кінця 1920-х рр. був пов'язаний із кіновиробництвом в УСРР, викладав теорію драми, сценарію й літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту. У 1933 р. звільнений із роботи, у вересні 1937 р. заарештований і в листопаді того самого року розстріляний у Києві. - теж щось робив у петлюрівському пресбюро.

Слісаренко додає, що й другий член ВУСПП Загул Дмитро Загул (1890-1944 рр.) - письменник, літературний критик, уродженець Буковини. У 1915 р., після зайняття Чернівців російськими військами, інтернований. Від 1917 р. мешкав в Одесі, з 1918 - у Києві. Із 1926 р. старший науковий співробітник Комісії нового українського письменства ВУАН. У 1933 р. за «належність до контрреволюційної організації, яка готувала збройне повстання проти радянської влади», заарештований і засуджений до 10 років. У 1943 р. термін подовжено, покарання відбував на Колимі. Помер улітку 1944 р. в ув'язненні за нез'ясованих обставин. був колись головою з'їзду адвентистів в Лондоні, представляючи там адвентистську Німеччину.

Ухвалили: Дати лист до «Комуніста»» Цит. за: Ваплітянський збірник. - С.239-240..

Проте ніякі листи вже не могли допомогти. Усі розуміли, що статтю П. Христюка використано як привід для знищення літературної організації. 14 січня 1928 р. загальні збори ВАПЛІТЕ ухвалили резолюцію про її розпуск. «Після цього, - згадував П. Христюк, - ваплітовці почали уникати зустрічей зі мною…» ГДА СБУ, Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.7. - Арк.89. Цікаво реагував на розпуск ВАПЛІТЕ академік С.Єфремов: «Вапліте» себе розпустило... Чутка є, що самознищення організації та закриття журналу наробило деякого переполоху серед начальства: воно сподівалося покори, а не такої, хоч і не шкодливої, фронди» (див.: Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - С.580)..

Інцидент навколо статті П. Христюка вплинув і на його подальшу долю, йому довелося піти з ДВУ. Із грудня 1928 до 1931 рр. працював у Народному комісаріаті фінансів - спочатку заступником начальника управління державними прибутками, а з 1930 р. - заступником керівника сектору економічного планування.

У березні 1928 р. у Харкові створили Українське товариство робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (УТОРНІТСО). Серед його фундаторів були П. Христюк і його товариші з УПСР. «Було обрано, - згадував він, - спеціальну приймальну комісію, до якої входили […] Чечель та Филипович Євген Филипович (1889 - дата смерті невідома) - колишній член УПСР, працював у правлінні Держсільгоспвидавництва у Харкові. Заарештований у «справі УНЦ». 7 лютого 1932 р. засуджений на 5 років позбавлення волі. і ще хтось. На голову культурно-освітньої секції було обрано мене, інших секцій - Шрага, Чечеля, Мазуренка та інших» ГДА СБУ, Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.7. - Арк.7 зв.. Характерно, що з-поміж активних діячів УТОРНІТСО опинилися чимало тих, кого ДПУ «пришиє» до «справи Українського національного центру» Див.: Касьянов Г.В., ТначоваЛ.І. УТОРНІТСО: епізод з історії «політичного виховання» інтелігенції // Держава і українська інтелігенція: Деякі проблеми взаємовідносин у 20-х - на початку 30-х рр. - К., 1990. - С.35-36..

У 1931 р. П. Христюк перейшов на роботу в академічний Інститут літератури ім. Т. Шевченка на посаду наукового співробітника. Одночасно він був секретарем журналу «Літературний архів». Та попрацювати йому тут довго не вдалося. У березні того ж року у Харкові його заарештували - у своїй квартирі №25 (2-й під'їзд, 4-й поверх) у знаменитому будинку літераторів «Слово». За цією адресою він мешкав у 1930-1931 рр. із дружиною Марфою Панасівною та донькою Наталею, студенткою медичного інституту. В анкеті заарештованого вказувалося, що вона заповнюється для обвинувачених, котрим інкримінували участь в «Українському національному центрі».

Задум «драматургів» із ДПУ УСРР був фундаментальним. Ішлося про «справу» організації, що нібито не лише прагнула до «консолідації антирадянських українських сил», а й діяла «за директивами урядових кіл капіталістичних держав, які очолюють підготовку інтервенції (Франції і Польщі) і керівних сил II Інтернаціоналу», до того ж мала зв'язок з іншими «контрреволюційними організаціями». Керівником «УНЦ» оголосили М. Грушевського. В обвинувальному висновку - список притягнутих до відповідальності. Під №6 був П. Христюк Див.: Пристайно В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: справа «УНЦ» і останні роки (1931-1934). - К., 1999. - С.201..

Ще в 1950-1960-х рр., у період «відлиги» почали виявлятися факти, що переконливо засвідчили: «справу УНЦ» сфабрикували. Ім'я П. Христюка часто зустрічається у свідченнях осіб, яким пощастило вижити. Удаючись до індивідуальних методів шантажу слідчі досягли успіху. Усі ті, кого «вписали» у цю «справу», надали необхідні свідчення. Дав їх і П. Христюк. Уже наступного дня після арешту він написав заяву, в якій, зокрема, були такі слова: «Зрікаючись своєї роботи в анти - радянській організації […], я її плямую і цілком засуджую. Прошу прийняти моє каяття, обіцяю розповісти щиро все, що я знаю про діяльність цієї організації та її членів» ГДА СБУ, Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.7. - Арк.3..

«Каяття» П. Христюка в нескоєних злочинах склало два томи щільно написаного тексту, як правило на обох боках кожного аркуша. Важко читати ці власноруч написані свідчення, в яких правдиві факти з життя самого П. Христюка, з історії УНР та УПСР уплетено в потрібну «чекістам» «шкідницьку лінію». Примітно й те, що заарештованому хтось постійно підказував, що говорити далі, що деталізувати. Цей «дириґент» (імовірно хтось із начальства ДПУ) залишив зауваження, зроблені олівцем на берегах деяких сторінок Див.: Там само. - Арк.45 зв., 47 та ін..

7 лютого 1932 р. постановою колегії ОДПУ СРСР П. Христюк був засуджений на 5 років позбавлення волі. С.Підгайний, колишній соловецький в'язень, стверджував, що він був на Соловках, а «з 1932 року перебував у 9-му Кемському відділі ББК» Підгайний С. Українська інтеліґенція на Соловках. - Новий Ульм, 1947. - С.93. ББК - Біломорсько- Балтійський комбінат..

Постановою особливої наради НКВС СРСР від 21 січня 1935 р. П. Христюку визначили 3 роки заслання в Північний край. За деякими відомостями, в Архангельську він працював економістом у «Північкрайконторі» тресту ресторанів і кафе Див.: Дойков Ю. Надія Суровцова: На засланні в Архангельську (1933-1937). - Архангельськ, 2005. - С.69.. Саме тоді було сфабриковано «справу Української контрреволюційної групи в Архангельську». 3 листопада 1936 р. його заарештували, а 3 вересня наступного року особлива нарада НКВС СРСР засудила П. Христюка до 8 років таборів. Як свідчать документи, він помер 29 вересня 1941 р. в Північно-Східному виправно-трудовому таборі, який існував у системі «Дальбуду» Див.: ГДА СБУ, Київ. - Спр.59881. - ФП. - Т.118. - Арк.157..

У середині 1960-х рр. була перша спроба реабілітувати осіб, як проходили у «справі УНЦ». Однак тоді це не вдалося. У висновку, що його підписав 15 квітня 1965 р. один зі співробітників слідчого відділу КДБ при Раді Міністрів УРСР, зазначалося: «Враховуючи, що вищеназвані особи в антирадянських політпартіях і контрреволюційних урядах і формуваннях займали керівне становище і в період громадянської війни вели боротьбу проти радянської влади в Україні, - уважав би подальше здійснення додаткового слідства припинити і справу направити до Прокуратури УРСР» Див.: Там само. - Арк.342.. Лише в 1989 р. всі, кому інкримінувалась участь в «УНЦ», офіційно були реабілітовані. Серед них і П. Христюк. Так він повернувся до політичної історії України.

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що в долі П. Христюка яскраво віддзеркалилися проблеми того покоління діячів Української революції, до якого він належав. Цю ґенерацію обґрунтовано можна назвати молодою. Це вносило в її діяльність нефальшивий ентузіазм та дух самопожертви. Водночас з усією силою виявилися брак політичного досвіду, перевага темпераменту й соціалістичних сантиментів над раціоналізмом. Чи могло бути інакше? Малоймовірно, адже вся тогочасна «українська справа» зводилася in extenso до культурно-просвітницької роботи в легальних або напівлеґальних формах, а підпільні структури були єдиним способом політичного вишколу для українців у монархічній Росії.

Таким чином на прикладі П. Христюка можна виразно бачити, як у переважної більшості тодішніх українських діячів молодість біологічна збіглася з «молодістю» політичною (відсутність знання нормальної партійної, парламентської, законодавчої практики, брак розуміння специфіки політичного менеджменту тощо). До всього цього додався ще один, як з'ясувалося руйнівний, елемент. Ідеться про соціальний утопізм, віру в революцію як засіб досягнення ідеалів справедливості. Значною мірою саме це зрештою підштовхнуло П. Христюка й багатьох його колеґ до токсичного рішення повернутися в українізовану нібито УСРР і робити «свою справу» навіть усупереч реаліям більшовицької диктатури.

Водночас приклад П. Христюка дає підстави і для такого висновку: не заплющуючи очі на хиби діячів Української революції не слід девальвувати досягнутого. Дуже вдало це підкреслив сам П. Христюк головною книгою свого життя «Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920 рр.» (вона зазвичай у першу чергу потрапляє в коло уваги дослідників, котрі намагаються писати про її автора): «Були і в цей час помилки, але досягнені результати, безумовно, покривають їх… Після цього вже не було вороття до старих часів безпросвітньої неволі, коли український народ викреслювався цілком з великої книги всесвітнього буття» Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917--1920. -- Т.1. -- С.121..

Українська революція створила Україну як модерну націю і свій внесок у це зробив із-поміж інших і Павло Христюк.

Література

1. Doikov, Yu. (2005). Nadiia Surovtsova: Na zaslanni v Arkhanhelsku (1933-1937). Arkhanhelsk, 2005. [in Ukrainian].

2. Horak, V.S. (2005). Litopys ukrainskoi revoliutsii: Knyha P.O. Khrystiuka «Zamitky i materialy do istorii ukrainskoi revoliutsii»: istoriohrafichnyi analiz. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Kovalevskyi, M. (1960). Pry dzherelakh borotby: Spomyny, vrazhennia, refleksii. Insbruk. [in Ukrainian].

4. Kucher, V., Mukha, D. (2008). Sotsialist-revoliutsioner na tli doby: Pavlo Khrystiuk pro sotsialno-politychni protsesy chasiv Tsentralnoi Rady. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Kuras, I.F. (1978). Torzhestvo proletarskogo internatsionalizma i krakh melkoburzhuaznykh partij na Ukraine. Kiev. [in Russian].

6. Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). Istorychni ese, 2. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Hagen, M. fon (2012). «Mii shliakh do istorii ne buv priamym» Retrieved from http://www.historians.in.ua/index.php/en/ intervyu/370-mark-fon-hagen-mii-shliakh-do-istorii-ne-buv-priamym [in Ukrainian].

8. Hagen, M. von. (2014). Pavlo Khrystiuk's History and the Politics of Ukrainian Anti-Colonialism. Abstracts of Papers: Ukraina na istoriohrafichnii mapi mizhvoiennoi Yevropy / Ukraine on the Historiographic Map of Interwar Europe, 15-37. Kyiv.

9. Matiash, I. (2000). Ukrainskyi sotsiolohichnyi instytut M.S. Hrushevskoho: osnovni napriamy ta etapy diialnosti. Ukrainskyi istoryk, 4, 44-56. [in Ukrainian].

10. Mukha, D. (2008). Sotsialist-revoliutsioner na tli doby: Pavlo Khrystiuk pro sotsialno-politychni protsesy chasiv Tsentralnoi Rady. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Mukha, D. (2010). Pavlo Khrystiuk yak istoriohraf ukrainskykh politychnykh partii doby vyzvolnykh zmahan 1917-1920 rr. Istorychnyi zhurnal, 1, 228-236. [in Ukrainian].

12. Mukha, D.I. (2011). Kharakterystyka P.O. Khrystiukom vnutrishnoi polityky Ukrainskoi Derzhavy (1917-1918 rr.). Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii, (27), 95-99. Pereiaslav-Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

13. Mukha, D.I. (2011). Suspilno-politychna, derzhavnytska diialnist, naukova spadshchyna P.O. Khrystiuka (1890-1941 rr.). Extended abstract of Candidate's thesis. Pereiaslav-Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

14. Ostashko, T., Kokin, S. (Comps.). (2013). Vyrok Ukrainskiirevoliutsii: «Sprava TsKUPSR»: Naukovo-dokumentalne vydannia. Kyiv. [in Ukrainian].

15. Potulnytskyi, V.A. (1992). Naukova diialnist M.S. Hrushevskoho v emihratsii: 1919-1924. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 48-57. [in Ukrainian].

16. Prystaiko, V., Shapoval, Yu. (1999). Mykhailo Hrushevskyi: sprava.UNTs» i ostanni roky (1931-1934). Kyiv. [in Ukrainian].

17. Pyrih, R. Ya. (1991). M.S. Hrushevskyi: mizh istoriieiu i politykoiu (1924-1933 rr.) Ukrainskyi istorychnyizhurnal, 4, 54-66. [in Ukrainian].

18. Shapoval, Yu. (2017). Oleksandr Shumskyi: Zhyttia, dolia, nevidomi dokumenty. Kyiv; Lviv. [in Ukrainian].

19. Soldatenko, V.F. (2008). Ukraina v revoliutsiinu dobu: Istorychni ese-khroniky, 1: Rik 1917. Kharkiv. [in Ukrainian].

20. Verstiuk, V.F. (Comp.). (1996). Ukrainska Tsentralna Rada: Dokumenty i materialy, 1 (4 bereznia - 9 hrudnia 1917 r.). Kyiv. [in Ukrainian].

21. Yefremov, S.O. (1997). Shchodennyky, 1923-1929. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru