Україна в лавах Об’єднаних націй: легітимізація та внесок у боротьбу з нацизмом і фашизмом у період Другої світової війни

Бойові дії розгорнулися на фронті протяжністю 1400 км. Глибина просування радянських військ сягала 250--450 км. Операція тривала 116 діб. За всю війну це був єдиний стратегічний наступ, в якому одночасно взяли участь усі шість радянських танкових армій Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні нариси: У 2 кн. -- Кн.1. -- К., 2010. -- 698 с.. Загальні втрати Червоної армії у Дніпровсько-Карпатській операції становили 1 млн 109 тис. 528 осіб. Це -- найвищий показник серед усіх операцій Другої світової війни. Величезними були втрати бойової техніки, озброєння -- 7270 гармат і мінометів, 5700 танків та САУ Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации. -- Ф.38. -- Оп.30401сс. -- Д.96. -- Л.53-56; Ф.39. - Оп.80033. - Д.6. - Л.177-271.. Високий рівень втрат не завжди був виправданим, фактично компенсуючи прорахунки вищого військового командування. Зокрема з понад 1 млн втрат 270 тис. 198 осіб становили безповоротні, тоді як у противника вони були у 3,5 рази меншими: загалом 350 тис., із них 150 тис. безповоротних Михалев С.Н. Военная стратегия: Подготовка и ведение войн нового и новейшего времени. - Москва; Жуковский, 2003. - С.397.. Найвищі показники середньодобових втрат у Другій світовій війні зафіксовано під час битви за Дніпро -- 27 тис. 300 осіб Памяти павших: Великая Отечественная война 1941-1945 / Рук. авт. колл. М.А.Гареев. - Москва, 1995. - С.99. Т.Снайдер на презентації своєї праці «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» у Києві 23 червня 2015 р. в дискусії з авторами цієї статті погодився з результатами досліджень і визнав, що подібних втрат не зазнала жодна армія світу на всіх театрах воєнних дій Другої світової..

Загальні людські втрати воюючих сторін у Другій світовій війні сягнули 60-- 85 млн військовослужбовців і цивільного населення World War II casualties [Електронний ресурс] История второй мировой войны 1939-1945: В 12 т. / Пред. ред. ком. А.А.Гречко. - Т.12: Итоги и уроки второй мировой войны. - Москва, 1982. - С.150-151; Вторая мировая война 1939-1945 гг.: Военно-исторический очерк / Под ред. С.П.Платонова. - Москва, 1958. - С.825-829.. За підрахунками, до 62% втрат становили мирні мешканці, 25% припадало на вояків антигітлерівської коаліції, 13% -- на блок держав Осі World War II Deaths. Однак визначити точні цифри неможливо через низку причин суб'єктивного та об'єктивного характеру. Це питання перебуває більше в політичній, ніж науковій площині. Простежується тенденція до завищення втрат зі збільшенням часу, який минув після воєнних подій. Так, Б.Урланіс через 15 років по війні вважав цифру у 50 млн загальних людських втрат значно перевищеною й орієнтувався на 30 млн Урланис Б.Ц. История военных потерь: Людские потери европейских стран в войнах XVII-XX вв. (Историкостатистическое исследование). - Санкт-Петербург, 1998. - С.402-403.. Керівництво СРСР та Російської Федерації окреслювало радянські втрати від 7 млн (Й.Сталін) до 20 млн (М.Хрущов, Л.Брежнєв) і 27 млн (М.Ґорбачов, В.Путін). Оцінка втрат Китаю зросла від 5 млн до 20 млн, Японії -- від 2 млн 500 тис. до 3 млн 100 тис. осіб. Одночасно завищувалися втрати супротивника. Наприклад, радянські історики й демографи оцінювали показники Німеччини у 13 млн История второй мировой войны 1939-1945: В 12 т. - Т. 12. - С.151., тоді як їхні колеґи з ФРН на початку 1950-х рр. схилялися до понад 6 млн 500 тис. осіб Арнтц Г. Людские потери во второй мировой войне // Итоги второй мировой войны / Пер. с нем. Л.К.Комоловой; под. ред. И.Н.Соболева. - Москва, 1957. - С.592-604.. Сучасні ж оцінки варіюються в межах 7--8 млн World War II casualties. За останніми даними, найбільших людських жертв зазнали СРСР (до 26 млн 600 тис.), Китай (близько 20 млн), Німеччина (7 млн 400 тис.), Польща (5 млн 800 тис.), Японія (3 млн 100 тис.), Югославія (1 млн 700 тис.), Румунія (1 млн 200 тис.). Втрати Великобританії (450 тис. 900 осіб) та США (419 тис. 400) були меншими, але також болісними й відчутними для цих країн. Франція загалом недорахувалася 600 тис., Італія -- 500 тис. людей Ibid..

На фронтах Другої світової війни загинули мільйони мешканців УРСР та українців-громадян інших держав союзників. Усвідомлюючи всю складність цього питання, спробуємо окреслити військові втрати України та їх долю у загальних втратах Об'єднаних націй у боротьбі проти країн гітлерівського блоку. Найменша загальна кількість безповоротних втрат бійців і командирів, призваних (мобілізованих) із території УРСР, подається сучасними російськими істориками, зокрема 1 млн 650 тис. Эрлихман В.В. Потери народонаселения в ХХ в.: Справочник. -- Москва, 2004. -- С.21-35. В одній із праць зазначається, що частка «червоноармійців української національності» у загальних втратах становила 1 млн 376 тис. осіб (15,9% від загальної кількості військових втрат СРСР) Памяти павших: Великая Отечественная война 1941--1945. -- С.86.. Оскільки при підрахунках автори видання брали за основу графу «Національність», а не місце проживання, з якого військовозобов'язані призивалися до лав збройних сил, справжня кількість мобілізованих мешканців республіки, а також тих, які загинули на фронтах і в полоні, виявилася значно більшою. Крім того, згідно з висновками співробітників Національного музею історії України у Другій світовій війні, до завершення німецько-радянського збройного протистояння порахували тільки близько 55% загиблих, решту було взято на облік уже в мирний час РибченкоЛ.В. Людські втрати України у лавах РСЧА під час німецько-радянської війни // Воєнно-історичний вісник: Зб. наук. пр. Нац. ун-ту оборони України ім. І.Черняховського. -- Вип.2(36). -- К., 2020. -- С.222--238..

Л.Рибаковський запропонував застосувати етнодемографічний метод для перерахунку втрат у війні. Так, серед безповоротних втрат радянських військових -- 1 млн 376 тис. 400 українців, з яких 130 тис. 800 проживали на території РРФСР Рыбаковский Л.Л. Великая Отечественная: людские потери России // Социологические исследования. -- 2001. -- №6. -- С.85--95.. Вітчизняні історики піддають сумніву ці цифри. Втрати військового персоналу з мешканців України у роки Другої світової війни становили 4 млн 100 тис. осіб (убитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки) Безсмертя: Книга Пам'яті України. -- С.392.. За новітніми дослідженнями на підставі електронної бази сповіщень про загибель Л.Рибченко висловлює припущення, що найбільш реальна чисельність безповоротних втрат військовослужбовців радянської армії, призваних із території УРСР, оцінюється у 3 млн 300 тис. осіб Рибченко Л.В. Людські втрати України у лавах РСЧА під час німецько-радянської війни. -- С.234..

Комуністичний тоталітарний режим виходив із війни ще більш кристалізованим у всіх своїх виявах. Обставини воєнного часу поляризували прихильників та опонентів радянської системи, тож це полегшило органам держбезпеки боротьбу з останніми. Метою цих заходів були ізоляція або знищення всіх «ворогів народу», «антирадянських елементів» та соціально-політична уніфікація суспільства. У «країні Рад» такий курс витримувався й у 1920--1930-х рр., а війна лише інтенсифікувала зусилля у цьому напрямі. Ще до неї сталінська влада домоглася соціальної однорідності суспільства (винятком можна вважати відносно невелику частку партійно-радянської номенклатури вищої ланки й науково-мистецьку еліту). Натомість у Західній Україні досягти ідейно-політичної уніфікації «кавалерійським наскоком» не вдалося. Саме цей регіон найдовше чинив спротив «другій радянізації». Це змусило режим на завершальному етапі війни та після її закінчення кинути проти національно-визвольного руху значні континґенти внутрішніх військ, винищувальних батальйонів і колишніх «червоних» партизанів. Упродовж кількох повоєнних років проводилися масштабні «блокади» великих районів дій підпілля ОУН і підрозділів УПА, численні «чекістсько-військові операції». Донині дослідники не вийшли на консолідовану оцінку кількості учасників самостійницького руху. Опосередковане уявлення можна скласти за втратами ОУН та УПА в 1940-1950-х рр. Отже за даними управління боротьби з бандитизмом НКВС УРСР від лютого до кінця грудня 1944 р. під час 6495 операцій було вбито 57 тис. 405 повстанців, 50 тис. 387 затримано, 15 тис. 990 з'явилися «з повинною» Білас І. Репресивно-каральна система в Україні: 1917--1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - Кн.2. - К., 1994. - С.516-517, 548..

А загалом від лютого 1944 до 1 січня 1946 рр. було проведено 39 тис. 778 «чекістсько-військових операцій», під час яких загинули 103 тис. 313 учасників повстансько-підпільного руху, було затримано 110 тис. 785, заарештовано 8 тис. 370 «оунівців» і 15 тис. 959 «активних повстанців», з'явилися «з повинною» понад 50 тис. осіб. Крім того, затримано 83 тис. 284 «ухильників» від призову в армію Державність. - 1992. - Ч.7. - С.48.. Екстраполяція цих даних на 1939--1950 рр. дає підстави оцінювати кількість людей, які пройшли через лави військово-політичних інституцій національно-визвольного руху, не менше, ніж у 400 тис. осіб.

Антропологічне «знекровлення» українського народу здійснювалося впродовж війни обома тоталітарними режимами. Із вересня до грудня 1939 р. за політичними звинуваченнями радянські «органи» заарештували 10 тис. 200 мешканців Західної України. Частину їх відразу знищили, решту вивезли у східні райони СРСР або кинули у в'язниці Україна: політична історія: ХХ - початок ХХІ ст. - К., 2007. - С.687.. Напередодні німецького нападу в тюрмах західних областей республіки утримувалися 34 тис. в'язнів. Не маючи змоги вивезти їх у глибокий тил, енкавеесівці за наказом Кремля замордували понад 10 тис. із них безпосередньо в місцях утримування. Згодом це спричинило сплеск антирадянських настроїв та єврейські погроми.

Іншу злочинну акцію -- масштабну депортацію всіх, кого керівництво «країни Рад» уважало небезпечними ворогами, -- було здійснено в кілька етапів. Основними категоріями, які підлягали примусовому «видаленню» у східні та північні райони СРСР, стали колишні польські осадники, службовці, землевласники, офіцери, жандарми, а також керівництво й актив польських та українських політичних партій, громадських інституцій, комерсанти, заможні селяни, біженці з Центральної, Західної Польщі, «антирадянські елементи». Загальна кількість депортованих із теренів колишніх Волинського, Львівського, Тернопільського, Станіславського воєводств II Речіпосполитої сягала 550 тис. осіб. Жертвою примусового виселення став кожен десятий мешканець західної частини України Грицак Я. Нариси історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. - К., 1996. - С.214.. Гоніння поширилися й на приєднані до СРСР улітку 1940 р. Північну Буковину та Хотинщину, де впродовж наступних місяців із політичних мотивів репресували майже 11 тис. осіб, з яких 1 тис. 400 були розстріляні, загинули у в'язницях і на спецпоселенні МусієнкоІ. Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині у 1940-1941 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. - 2000. - №2/4. - С.479-482..

Відразу після вигнання німецьких військ із того чи іншого регіону республіки розпочиналися репресії проти тих категорій населення, які «заплямували» себе під час німецько-румунської окупації. У 1944 р. знову масового характеру набули депортації. У травні -- червні 1941 р. до Узбецької РСР, Марійської й Удмуртської АРСР було примусово вивезено 191 тис. кримських татар, а також греків, болгар, вірмен, котрі мешкали на Кримському півострові. Загалом на спецпоселення відправили 228 тис. кримчан, що стало виявом злочинної практики колективної відповідальності за дії колабораціоністів Безсмертя: Книга Пам'яті України. - С.574..

Із метою підриву соціальної бази національно-визвольного руху впродовж 1944--1945 рр. тільки з Галичини у східні та північні райони СРСР депортували 12 тис. 117 родин (30 тис. 259 осіб). Насильницьке вивезення тривало до 1952 р., загалом охопивши 206 тис. 664 особи Вронська Т. Упокорення страхом: сімейне заручництво у каральній практиці радянської влади (1917-- 1953 рр.). - К., 2013. - С.397..

У 1941--1942 рр. у східні райони СРСР було евакуйовано 3 млн 500 тис. мешканців України Безсмертя: Книга Пам'яті України. -- С.489. (натомість В.Гриневич уважає, що ця кількість не перевищувала 2,5 млн осіб Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-- 1945). -- С.313.) -- кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інте- ліґенції, які віддали свої руки та інтелект на розвиток військово-економічного потенціалу СРСР. Назад повернулися не всі.

Важкі наслідки для українського народу мала німецько-румунська окупація 1941--1944 рр. Загальні втрати цивільного населення на окупованій території України сягнули понад 4 млн осіб Безсмертя: Книга Пам'яті України. -- С.552, 561; Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. -- С.763.. Найчисельнішими категоріями жертв стали євреї (1 млн 600 тис.) Круглов О. Єврейські втрати в Україні, 1941--1944 рр. // Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення. -- К., 2015. -- С.377--389., цивільне населення інших національностей, «червоні» партизани та підпільники (понад 60 тис.) Безсмертя: Книга Пам'яті України. -- С.392., примусові працівники, вивезені на роботу до Райху (2 млн 400 тис. осіб) Там само. -- С.219, 552. Див. також: Гальчак С., Пастушенко Т., Шевченко М. Українські робітники нацистської Німеччини: вербування, примусова праця, репатріація // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні нариси. -- Кн.2. -- К., 2011. -- С.60..

Унаслідок кривавого міжнаціонального протистояння за різними оцінками загинули від 40 до 100 тис. поляків і від 15 до 20 тис. українців Киричук Ю. Український національний рух 40--50-х рр. ХХ ст.: ідеологія та практика. -- Л., 2003. -- С.129-- 130; Литвин В.М. Україна у Другій світовій війні (1939--1945). -- К., 2004. -- С.250--251; Ільюшин І.І. ОУН--УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів). -- К., 2000. -- С.87; Мотика Ґ. Від Волинської різанини до операції «Вісла»: Польсько-український конфлікт 1943--1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А.Павлишина. -- К., 2013. -- С.277; Torzecki R. Polacy i Ukraincy: sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. -- Warszawa, 1993.. Ґ.Мотика зазначає, що «баланс страждань, завданих польсько-українським конфліктом у 1943--1947 рр., аж ніяк не обмежується кількістю загиблих. Не слід забувати про близько 1,1 млн поляків і 630 тис. українців та лемків, яких змусили покинути “малі вітчизни” та доробок, на який століттями працювали їхні сім'ї» Мотика Ґ. Від Волинської різанини до операції «Вісла»... -- С.278..

Друга світова війна змінила етнічне обличчя українського суспільства. Зникла така національна меншина, як німці (їх вивозили на схід СРСР у 1941, 1944-- 1945 рр.). Кримських татар, котрі впродовж віків становили важливий фактор історії Причорномор'я, у 1944 р. депортували до Середньої Азії. Із майже 3 млн євреїв республіки війну пережили лише 800 тис. (згодом 140 тис. із них виїхали до Польщі). Із 2 млн 500 тис. поляків станом на 1950 р. залишилися менше 400 тис. Натомість за перше десятиліття по війні кількість росіян зросла з довоєнних 4 млн до 7 млн осіб. Після депопуляції великих етнічних меншин УРСР перетворилася на республіку з єдиною численною й такою, що постійно збільшувалася, російською складовою.

Війна не тільки призвела до величезних матеріальних, людських втрат, але вплинула на свідомість, моральний стан мільйонів, залишивши глибокий слід в їхній пам'яті. Разом із загиблим цивільним населенням, депортованими, остарбай- терами, евакуйованими, біженцями, які так і не повернулися на попередні місця проживання, загальні безповоротні людські втрати республіки оцінюються в межах від 8 до 10 млн осіб. Друга світова спричинила значні демографічні зміни та істотно підірвала генофонд України. Із 1 січня 1941 до 1 січня 1945 рр. населення УРСР зменшилося з 41 млн до 27,4 млн (це враховуючи, що частина людей уже повернулася з евакуації, німецького полону та діючої армії). Загальні демографічні втрати оцінюються до 14 млн осіб.

Перебіг та результати Другої світової війни напряму залежали від економічного потенціалу воюючих держав. Один з основних його показників -- валовий внутрішній продукт. Професор Кембриджського університету М.Гаррісон узагальнив дані деяких країн (млрд дол. США) Harrison M. The Economics of World War II: Six Great Powers in International Comparison. - Cambridge, 2000. - Р.10.:

Найвищих показників досягла мілітаризація економіки провідних держав світу. Військові витрати сягнули 1 трлн 117 млн дол. США в еквіваленті цін періоду Другої світової (на воєнні зусилля спрямовано від 50% до 70% національного доходу учасників війни) История второй мировой войны 1939-1945: В 12 т. - Т.12. - С.147-148.. СРСР спромігся від 1943 р. забезпечити виробництво літаків до 40 тис. на рік, танків і САУ -- до 30 тис., гармат -- до 120 тис., мінометів -- до 100 тис., кулеметів -- до 450 тис., ґвинтівок та автоматів -- до 5 млн Вторая мировая война 1939-1945 гг.: Военно-исторический очерк. - С.827.. За підрахунками американських істориків В.Мюррея й А.Міллетта, пік виробництва основних зразків озброєння та військової техніки у США припав на 1943 р. (літаків -- 85,9 тис., танків і самохідних гармат -- 29,5 тис., артилерійських систем -- 67,5 тис.), у Великобританії -- на 1944 р. (літаків -- 26,5 тис., танків, самохідних гармат -- 4,6 тис., артсистем -- 12,4 тис.), у Німеччині -- на 1944 р. (літаків -- 39,8 тис., танків і САУ -- 22,1 тис., артилерійських систем -- 41 тис.) Murray W., Millett A. A War To Be Won: Fighting the Second World War. - P.535..

Війна спричинила колосальні руйнування, знищення десятків тисяч міст і сіл, важкі страждання мільйонів людей. Загальна вартість сплюндрованих матеріальних цінностей у всіх воюючих країнах оцінюється у 316 млрд дол. Радянські дослідники подавали таку статистику втрат СРСР: зруйновано 1710 міст і селищ, 70 тис. сіл, понад 6 млн будівель, 32 тис. великих та середніх підприємств. Водночас наголошувалося на зростанні непрямих економічних збитків унаслідок порушення структури виробництва, скорочення і припинення нового будівництва, зумовленої окупацією втрати доходів та природних ресурсів, зниження чисельності робочої сили через загибель, вивезення на примусові роботи та інвалідиза- ції працездатного населення тощо. Про ґлобальні масштаби можна судити через структуру матеріальних втрат найбільших держав світу, застосувавши метод екстраполяції. Зокрема у СРСР загальні матеріальні збитки внаслідок Другої світової війни оцінюються у 2 трлн 569 млрд руб. (100%) зі врахуванням збитків від прямого знищення внаслідок воєнних дій матеріальних цінностей на суму 679 млрд руб. (26,5%), бюджетних витрат на війну -- 582 млрд 400 млн (22,5%), непрямих втрат -- 1 трлн 307 млрд 600 млн руб. (51%) История второй мировой войны 1939-1945: В 12 т. - Т.12. - С.149.. Використовуючи відповідні методики (з урахуванням загальних витрат на ведення війни -- 1 трлн 117 млн дол.), радянські автори вийшли на показники загальних збитків, завданих Другою світовою війною людству, -- понад 4 трлн дол. США.

Україна постраждала через своє стратегічно важливе становище, розплачуючись і за гітлерівську аґресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва. Зокрема під час радянського відступу в 1941 р. було вжито заходів з евакуації промислових об'єктів. Лише з 10 індустріально найбільш розвинених областей УРСР, за неповними даними, удалося вивезти устаткування і матеріали 190 промислових об'єктів союзного та понад 360 - республіканського підпорядкування, а також багато підприємств промкооперації. Евакуйовувалися техніка, майно, худоба тисяч колгоспів, радгоспів, десятків наукових, навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності, які після війни так і не повернулися назад. Аби нічого не залишити противнику, радянське керівництво реалізовувало стратегію «випаленої землі». Підприємства, за створення яких український народ упродовж 1930-х рр. заплатив власною кров'ю (в буквальному розумінні цього слова), у воєнну пору стали основою створення військово-промислового комплексу у східній частині СРСР. З України туди прибули 265 організацій промислового будівництва, серед них 23 трести («Запоріжбуд», «Азовстальбуд», «Криворіжбуд», «Донбасважбуд», «Доменбуд», «Стальважконструкція» та ін.) разом із 22 440 кваліфікованими робітниками, 2845 інженерами, конструкторами, службовцями Першина Т. Становлення ВПК у східних районах СРСР: участь українських виробничників у вирішенні воєнно- економічних завдань // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні нариси: У 2 кн. - Кн.2. - С.525.. При цьому евакуйовані часто брали на себе ініціативу й відповідальність за найважливіші ділянки роботи, домагаючись відчутних результатів. Так, колектив конструкторів та інженерів Харківського тракторного заводу №183 під керівництвом М.Кошкіна, О.Морозова, М.Кучеренка після перебазування на Урал разом із місцевими спеціалістами зуміли створити «Танкоград» - великий комплекс із виробництва бронетехніки.

Колосальних збитків Україні завдали окупаційні режими, майже безперервні бойові дії реґулярних і нереґулярних військових формувань. Так, лише німецькі окупаційні органи вилучили у цивільного населення 3 млн 722 тис. голів великої рогатої худоби, 4 млн 941 тис. свиней, 1 млн. 725 тис. овець і кіз, 326 тис. коней, 9 млн 420 тис. т зерна, 600 тис. т борошна та круп, 6 млн 250 тис. т картоплі, овочів, фруктів, 200 тис. т фуражу, а в колгоспів, радгоспів, МТС -- 7 млн 887 тис. т зерна й борошна, 2 млн 56 тис. т картоплі, овочів і фруктів. Румунські окупанти лише з території Трансністрії вивезли 217 тис. голів великої рогатої худоби, значну кількість сільськогосподарського реманенту і продукції Перехрест О.Г. Українське село у 1941-1945 рр.: економічне та соціальне становище. - Черкаси, 2011. - С.207-209..

«Списуючи» всю шкоду від війни на німців з їхніми союзниками, радянська Надзвичайна державна комісія зі встановлення й розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР обрахувала матеріальні втрати СРСР у сумі 679 млрд руб., УРСР -- 394 млрд руб. (при цьому не враховувалися дані про збитки Криму -- 14 млрд 346 млн руб., Закарпаття -- 1 млрд 648 млн руб., Волинської, Дрогобицької, Станіславської областей, а також шкоду, заподіяну підприємствам, установам, організаціям союзного значення, дані, що ілюструють штрафні санкції та не отримані доходи). З урахуванням усіх параметрів, за якими зазвичай обчислюються матеріальні втрати, спеціалісти вийшли на нову цифру -- понад 450 млрд руб. Дубик М. Матеріальні збитки України в Другій світовій війні // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. - Кн.2. - С.788. За тогочасними підрахунками, на території УРСР (у межах 1941 р.) було сплюндровано понад 700 міст і містечок, 28 тис. сіл. Знищено 2 млн будинків, унаслідок чого понад 10 млн людей залишилися без даху над головою Дубик М.Г. Надзвичайна державна комісія // Енциклопедія історії України. - Т.7: Мл-О. - К., 2010. - С.156.. Великих руйнувань зазнали Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Тернопіль та інші міста республіки.

Попри те, що держави-переможці сплатили високу ціну задля закінчення війни, вони і в повоєнний час не відмовилися від ведення міжнародних справ із позиції сили. Усвідомлюючи, що позитивного результату можна досягти лише завдяки військово-економічній потузі, радянське керівництво обрало пріоритетним напрямом розвиток військово-промислового комплексу. Й.Сталін намагався постійно нарощувати зусилля у геополітичній грі. По суті це було продовження довоєнного курсу на мілітаризацію економічної інфраструктури. А оскільки мілітаризація політики трактується сучасниками не тільки як домінування в державному житті армії та військових, а і як залучення до цих процесів інститутів соціуму, слід констатувати, що такі ідеї лягли на «поживний» ментальний ґрунт. Нагнітаючи воєнну істерію в 1930-х рр., радянська пропаґанда стверджувала про неминучість війни з «капіталістичним світом», формуючи в масовій свідомості стереотип «ворогів соціалізму» Цыбаков Д.А. Гражданский милитаризм и его проявления в современном политическом процессе // Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. - 2009. - №1(9). - С.86-91.. Лише час від часу змінювалося його змістове наповнення: спочатку це були Англія та Франція, потім Польща, а згодом і Німеччина. Після перемоги над нацизмом у Кремлі повернулися до жупела «капіталістичної загрози», з якою ввійшли в період «холодної війни». Навіювання суспільству необхідності бути готовим до збройного протистояння слугувало фундаментом мілітаризації. Радянське керівництво відмовилося від системної конверсії виробничих потужностей військової промисловості, лише дещо доповнивши планову номенклатуру «товарами народного споживання», тобто цивільного призначення.

Ще не завершилася Друга світова війна, ще не скинули свій смертоносний вантаж на Гірошиму й Наґасакі американські бомбардувальники, а державним пріоритетом у СРСР уже стала розробка ядерної зброї. Іншим масштабним завданням була розбудова потужного військово-морського флоту, спроможного забезпечити якщо не домінування, то принаймні паритет з «імовірним ворогом» на світових океанських комунікаціях Полынов М.Ф. Гонка вооружений как метод изматывания СССР США в годы холодной войны: 19451990 гг. // Вестник Санкт-Петербургского университета. - 2005. - №2. - Вып.3. - С.92-103..

Як і радянські автори, сучасні російські історики, політологи, військові аналітики стверджують, що саме західні держави «втягнули» СРСР у військово-економічне змагання. При цьому свідомо замовчується роль Кремля у виборі власного стратегічного курсу, що базувався на прагненні перетворити країну на світового лідера. До речі, для досягнення цієї мети існував й інший шлях, який, цілком можливо, дав би змогу уникнути виснажливої конфронтації та «гонитви озброєнь», залишивши в економічній політиці місце і для вкрай необхідних зраненому війною суспільству соціальних програм. Ідеться про запрошення СРСР до участі в реалізації «плану Маршалла». Москва відмовилася. Відтак колишні союзники обрали курс на «розорення Рад за допомогою широкомасштабної економічної війни». Прямі військові витрати в 1947-1991 рр. сягнули 10 трлн 039 млрд дол. США (за курсом 1993 р.), що становило 12,6% національного доходу країни у ці роки. Частка «оборонних» витрат у держбюджеті СРСР коливалася від 45% до 50% (у США становила 25-27%) Швейцер П. Победа: Роль тайной стратегии администрации США в распаде Советского Союза и социалистического лагеря. - Минск, 1995. - С.16..

Гігантські кошти та матеріальні засоби, здатні суттєво підвищити життєві стандарти людей, знову кидалися на мілітаристські програми. Не залікувавши ран Другої світової, людство вступило у виснажливий період «холодної війни».

References

1. Alekseev, V. (1991). Illyuziii dogmy. Moskva: Politizdat. [in Russian].

2. Artemev, A.P. (1975). Bratskij boevoj soyuz narodovSSSR v Velikoj Otechestvennoj vojne. Moskva: Mysl. [in Russian].

3. Bilas, I. (1994). Represyvno-karalna systema v Ukraini: 1917-1953: suspilno-politychnyi ta istoryko-pravovyi analiz: u 2 kn. Kyiv: Lybid; Viisko Ukrainy. [in Ukrainian].

4. Boffa, D. (1990). Istoriya Sovetskogo Soyuza: V2 t. (Vol.2). Moskva: Mezhdunarodnye otnosheniya. [in Russian].

5. Dubyk, M. (2011). Materialni zbytky Ukrainy v Druhii svitovii viini. In V.A. Smolii (Ed.), Ukraina v Druhii svitovii viini: pohliad zXXI st.: Istorychni narysy: v 2 kn. (Vol.2). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

6. Fuller, Dzh.F.Ch. (2006). Vtoraya mirovaya vojna, 1939-1945: Strategicheskij i takticheskij obzor. Moskva: AST; Sankt- Peterburg: Poligon. [in Russian].

7. Gareev, M.A. (Ed.). (1995). Pamyati pavshikh: Velikaya Otechestvennaya vojna 1941-1945. Moskva: Bolshaya Rossijskaya entsiklopediya. [in Russian].

8. Halchak, S., Pastushenko, T. & Shevchenko, M. (2011). Ukrainski robitnyky natsystskoi Nimechchyny: verbuvannia, pry- musova pratsia, repatriatsiia. In V.A. Smolii (Ed.), Ukraina v Druhii svitovii viini: pohliad z XXI st.: Istorychni narysy: v 2 kn. (Vol.2). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

9. Harrison, M. (2000). The Economics of World War II: Six Great Powers in International Comparison. Cambridge: Cambridge University Press.

10. Herasymov, I.O. (Ed.). (2000). Bezsmertia: Knyha Pamiati Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Hrynevych V.A., Danylenko V.M., Kulchytskyi S.V. & Lysenko O.Ye. (2004). In V.A.Smolii (Ed.), Ukraina i Rosiia v istorychnii retrospektyvi: Radianskyi proekt dlia Ukrainy. (Vol.2). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

12. Hrynevych, V.A. (2007). Suspilno-politychni nastroi naselennia Ukrainy v roky Druhoi svitovoi viiny (1939-1945 rr.). Kyiv: Instytut politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen NANU. [in Ukrainian].

13. Hrytsak, Ya. (1996). Narysy istorii Ukrainy: Formuvannia modernoi ukrainskoi natsiiХІХ-ХХst. Kyiv: Heneza. [in Ukrainian].

14. Hrytsiuk, V., Lysenko, O. (2013). Bytva za Dnipro (zakinchennia). Viche, 23-24. [in Ukrainian].

15. Hrytsiuk, V., Lysenko, O. (2014). Vesnianyi nastup ukrainskykh frontiv. Viche, 5, 36-39. [in Ukrainian].

16. Hrytsiuk, V.M. (2010). Stratehichni ta frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terytorii Ukrainy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

17. Hrytsiuk, V.M., Lysenko, O.Ye. (2014). Naibilsha voienna operatsiia na ukrainskykh terenakh (do 70-richchia vyhnannia natsystskykh okupantiv z Ukrainy). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 4-20. [in Ukrainian].

18. Hrytsiuk, V.M., Pashynskyi, Y.V. (2010). Zakhidna Ukraina u voienno-administratyvnykh reformakh periodu Druhoi svi- tovoi viiny. Abstracts of Papers 2010: Voienna istoriia Halychyny ta Zakarpattia. (p.373-376). Kyiv. [in Ukrainian].

19. Iddel Gart, B. (1976). Vtoraya mirovaya vojna: Ocherk. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

20. Iliushyn, I.I. (2000). OUN-UPA i ukrainske pytannia v roky Druhoi svitovoi viiny (v svitli polskykh dokumentiv). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

21. Kentii, A., Lozytskyi, V. (2005). Viina bezposhchady i myloserdia: Partyzanskyi rukh u tylu vermakhtu v Ukraini (1941-1944). Kyiv: Heneza. [in Ukrainian].

22. Kosyk, V. (1992). Ukraina pid chas Druhoi svitovoi viiny 1938-1945. Kyiv; Paryzh; Niu-York; Toronto. [in Ukrainian].

23. Kosyk, V. (1993). Ukraina i Nimechchyna u druhii svitovii viini. Paryzh; Niu-York; Lviv. [in Ukrainian].

24. Koval, M.V. (1999). Ukraina v druhii svitovii i Velykii Vitchyznianii viinakh (1939-1945). Kyiv: Alternatyvy. [in Ukrainian].

25. Kruhlov, O. (2015). Yevreiski vtraty v Ukraini, 1941-1944 rr. Shoa v Ukraini: istoriia, svidchennia, uvichnennia. Kyiv: Dukh i litera. [in Ukrainian].

26. Kuras, I.F. (Ed.). (2003). Politychna istoriia Ukrainy: XXstolittia: U 6 t. (Vol.4). Kyiv: Heneza. [in Ukrainian].

27. Kynin, G.P. (Ed.). (1983). Sovetsko-anglijskie otnosheniya vo vremya Velikoj Otechestvennoj vojny: 1941-1945: dokumenty i materialy: v 2 t. (Vol.1: 1941-1943). Moskva: Politizdat. [in Russian].

28. Kyrychuk, Yu. (2003). Ukrainskyinatsionalnyirukh40-50-kh rokivХХst.: ideolohiia ta praktyka. Lviv: Dobra sprava. [in Ukrainian].

29. Lytvyn, V.M. (2004). Ukraina u Druhii svitovii viini (1939-1945). Kyiv.

30. Majskij, I.M. (2009). Dnevnik diplomata: London: 1934-1943: v 2 kn. Moskva: Nauka. [in Russian].

31. Makarov, V.D., Rybak, M.I., Sydorov, S.V. (2006). Vnesok Ukrainy v rozhrom fashyzmu u Velykii Vitchyznianii viini 19411945 rr. Storinky voiennoi istorii Ukrainy (10, Ch.1), 290-297. [in Ukrainian].

32. Mikhalev, S.N. (2003). Voennaya strategiya: Podgotovka i vedenie vojn novogo i novejshego vremeni. Moskva. [in Russian].

33. Motyka, G. (2013). Vid Volynskoi rizanyny do operatsii "Visla": Polsko-ukrainskyi konflikt 1943U1947 rr. Kyiv: Dukh i litera. [in Ukrainian].

34. Mukovskyi, I.T., Lysenko, O.Ye. (1996). Zvytiaha i zhertovnist: Ukraintsi na frontakh Druhoi svitovoi viiny. Kyiv. [in Ukrainian].

35. Musiienko, I. (2000). Politychni represii na Pivnichnii Bukovyni ta Khotynshchyni u 1940-1941 rr. Zarkhiviv VUChK-HPU- NKVD-KHB, 2-4, 479-482. [in Ukrainian].

36. Nazarenko, I.D. (Ed.). (1975). Ukrainskaya SSR v Velikoj Otechestvennoj vojne Sovetskogo Soyuza 1941-1945gg.: v 3 t. Kiev: Politizdat Ukrainy.

37. Panchenko, P.P., Utkin, O.I., Horielov, V.I. (Comps.). (2005). Ukraina v polumi viiny: 1941-1945. Kyiv. [in Ukrainian].

38. Plokhii, S. (2019). Yalta: Tsina myru. Kharkiv. [in Ukrainian].

39. Polynov, M.F. (2005). Gonka vooruzhenij kak metod izmatyvaniya SSSR SShA v gody kholodnoj vojny: 1945-1990 gg. Vestnik Sankt-Peterburgskogo un-ta, 2, vyp.3, 92-103. [in Russian].

40. Pospelov, P.N. (Ed.). (1960-1965). Istoriya Velikoj Otechestvennoj vojny Sovetskogo Soyuza 1941-1945: v 6 t. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

41. Pospelovskij, D.V. (1996). Pravoslavnaya tserkov v istorii Rusi, Rossii i SSSR. Moskva. [in Russian].

42. Rybakovskij, L.L. (2001). Velikaya Otechestvennaya: lyudskie poteri Rossii. Sotsiologicheskie issledovaniya, 6, 85-95. [in Russian].

43. Rybakovskij, L.L. (2010). Lyudskie poteri SSSR i Rossii v Velikoj Otechestvennoj vojne. Moskva. [in Russian].

44. Rybchenko, L.V. (2020). Liudski vtraty Ukrainy u lavakh RSChA pid chas nimetsko-radianskoi viiny. Voienno-istorychnyi visnyk: zb. nauk. pr. Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy imeni Ivana Cherniakhovskoho, 2(36). [in Ukrainian].

45. Shvejtser, P. (1995). Pobeda: Rol tajnoj strategii administracii SShA v raspade Sovetskogo Soyuza i sotsialisticheskogo la- gerya. Minsk. [in Russian].

46. Smolii, V.A. (Ed.). (2010). Ukraina v Druhii svitovii viini: pohliad z ХХІ st.: istorychni narysy: u 2 kn. (Vol.1). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

47. Smolij, V.A. (Ed.). (2007). Ukraina: politychna istoriia: ХХ- pochatokХХІ st. Kyiv. [in Ukrainian].

48. Snajder, T. (2015). Krovavye zemli: Evropa mezhdu Gitlerom i Stalinym. Kiev. [in Russian].

49. Snajder, T. (2017). Chorna zemlia: Holokost yak istoriia i zasterezhennia. Kyiv. [in Ukrainian].

50. Sydorov, S.V., Furman, I.I., Hrytsiuk, V.M. (Comps.). (2012). Istoriia voiennoho mystetstva. Kyiv. [in Ukrainian].

51. Tebinka, J. (1998). Polityka brytyjska wobecproblemu granicy polsko-niemieckiej 1939-1945. Warszawa. [in Polish].

52. Torzecki, R. (1993). Polacy i Ukraincy: sprawa ukrainska wczasie II wojny swiatowejna terenie II Rzeczypospolitej. Warszawa. [in Polish].

53. Trubnikov, V.I. (Ed.). (1999). Ocherki istorii rossijskoj vneshnej razvedki: v 6t. (Vol.4). Moskva. [in Russian].

54. Urlanis, B.C. (1998). Istoriya voennykh poter: Lyudskie poteri evropejskikh stran v vojnakh XVII-XX vv. (Istoriko-statisticheskoe issledovanie). Sankt-Peterburg: Poligon. [in Russian].

55. Voitovych, L. (Ed.). (2019). Istoriia viin i viiskovoho mystetstva: v3 t. (Vol.3). Kharkiv. [in Ukrainian].

56. Vronska, T. (2013). Upokorennia strakhom: simeine zaruchnytstvo u karalniipraktytsi radianskoi vlady (1917-1953 rr.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

57. Werth, A. (1964). Russia at War: 1941-1945. London: Barrie & Rockliff.

58. Zakharov, M.V. (1968). Nakanune velikikh ispytanij. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

59. Zinchenko, O., Viatrovych, V., Maiorov, M. (Ed.). (2016). Viina i mif: Nevidoma Druha svitova. Kharkiv. [in Ukrainian].

60. Valerii Hrytsiuk

61. Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Leading Research Fellow, Military History Research Center, I.Cherniakhovskyi National University of Defence of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

62. Oleksandr Lysenko

63. Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Head of the Department of History of Ukraine During World War II,

64. Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), Oleksii Pokotylo

65. Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Leading Research Fellow, Military History Research Center, I.Cherniakhovskyi National University of Defence of Ukraine (Kyiv, Ukraine), Ukraine in the Ranks of the United Nations: Legitimization and Contribution to the Fight Against Nazism and Fascism During World War II

Размещено на Allbest.ru