Середньовічні селища Київських передмість за результатами робіт останніх сезонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Середньовічні селища Київських передмість за результатами робіт останніх сезонів

І. А. Готун, О. М. Казимір

Публікація присвячена результатам вивчення Північною постійнодіючою експедицією інституту археології нАПУ протягом останніх років пам'яток сільського типу в окрузі Києва. Аналізуються основні риси селищ Ходосівка-Рославське та Софіївська Борщагівка, характеризуються особливості матеріальної і деяких елементів духовної культури їхніх жителів. Розглядаються категорії знахідок, що засвідчують високий рівень розвитку середньовічних селищних структур.

Ключові слова: середньовічні селища, околиці Києва, житла, ями для збіжжя, землеробство, скотарство, ремесла і промисли, знаряддя праці, побутові речі, елементи озброєння, прикраси, культові предмети, давньоруська і монгольсько-литовська доба.

Координовані відділом давньоруської та середньовічної археології масштабні роботи на середньовічних селищах, організовані переважно у останній чверті XX ст. і підсумовані у низці фундаментальних видань, переконливо продемонстрували високий рівень розвитку південноруських селищних структур, паритетні відносини між містами та навколишніми неукріпленими пунктами. означене явище цілком логічне, адже, як доведено фахівцями, у східній Європі, на відміну від західної, бурхливий розвиток міст зумовлювало отримання додаткового продукту, створеного у сільськогосподарському секторі економіки країни, і міста тут були передусім центрами сільської округи, що навіть привело до їх визначення як колективних феодальних замків (куза 1983, с. 11-- 14; толочко 1985, с. 5, 6, 13; 1989, с. 79, 233; моця 1990; 1993; 1995, с. 141; 1996, с. 45 та ін.). Перед дослідниками названих двох категорійпам'яток постало завдання не протиставляти вказані соціально-економічні феномени, а розглядати їх у формаційній єдності, оскільки правильне розуміння природи міст київської Русі багато в чому залежить від знання господарської структури їх округи, її економічного і демографічного потенціалу та природних умов (Толочко 1990, с. 3 та ін.) і ті, хто займається вивченням південноруських поселень, практикують саме окреслений підхід (мовчан 1992, с. 31; Шекун 1992, с. 52; Возний 2005, с. 191; 2009; Моця 2011; Готун та ін. 2013b, с. 23; Готун 2017, с. 61 та ін.).

Матеріальний проявом сільської агломерації, що забезпечувала столицю князівства засобами для існування, слугує доволі детально вивчене скупчення пам'яток між Дніпром та нижньою течією Десни. Дослідники неодноразово наводили літописне свідчення, що у названому мікрорегіоні знаходилась «вся жизнь» чернігівських князів (Веремейчик 1994, с. 5; Шекун, Веремейчик 1999, с. 3), а М. С. Грушевський зауважував про неї, що «всі засоби чернігівської династії і чернігівського боярства були на півночі в Задесенні та придніпровській Сіверщині. Тут великі княжі й боярські села... пасіки і риболовлі...» (Грушевський 1928, с. 108). Поза сумнівом, аналогічну зону забезпечення мав і столичний мегаполіс, проте матеріалів для його характеристики у порівнянні з Черніговом відчутно менше. Частково це зумовлено розмірами сучасної території міста,яке поглинуло окремі елементи колишньої приміської інфраструктури, частково -- ступенем вивчення вказаної категорії пам'яток. Вважають, що наявні навколо столиці топоніми «княжичі», «ольжичі» тощо маркують населені пункти, які належали представникам київської династії (у цьому випадку можна провести паралель зі згаданим літописом розміщеним поблизу новгорода-Оіверського Ігоревим сільцем), водночас їх археологічні відповідники залишаються поки що невивченими. на окремих пунктах, хай незначні за обсягом, роботи проведені, та самі пам'ятки (віта-Поштова, Білогородка I, Лука, Забір'я, Велика Бугаївка, Крушинка тощо) могли бути пов'язаними не безпосередньо з Києвом, а з сусідніми укріпленими центрами. Та й виокремлення власне передмість із всього масиву населених пунктів Київської землі теж доволі проблематичне, хоч їх, імовірно, складали ті соціально-економічні утворення, з яких до столиці можна дістатись протягом дня. Б. О. Рибаков вважав, що саме містяни -- майстри й купці, воїни та мореплавці видозмінили давнє поняття крихітного сільського світу (в один день шляху!), розширивши його рамки до поняття «весь світ» (Рыбаков 1984, с. 317). Не вдаючись до аналізу рівня обмеженості світогляду сільського населення Русі і метричної складової «одного дня шляху», слід відзначити, що київською околицею в літературі названі села, слободи, феодальні двори й монастирі, які складали зі столицею єдиний соціально-економічний організм і знаходились за 3--6, іноді -- 12 км від основного міського ядра (Мовчан 1993, с. 5), а днем шляху від Києва фахівці визначали радіус збуту продукції міських гончарів (Сагайдак 1991, с. 120). варто зауважити, що стосовно інших міст Русі, зокрема Полоцька, вчені відзначали існування поселень-супутників у радіусі 4--5 км, простеживши господарську діяльність містян у XIII ст. і на територіях, віддалених на 14 км (Климов 2012, с. 89, 90), що співвідноситься з польськими землями, де так звані службові поселення концентрувались не далі 30 км від резиденції князя, визначених днем шляху селянина і засвідчених середньовічними документами(Modzelewski2000, s. 22, 28, 29). І хоч проблему давньокиївської округи розглядали не в одній публікації, у тому числі -- в узагальнюючих працях П. П. Толочка й І. І. Мовчана (Толочко 1972, с. 149--171; 1980, с. 114--163; 1983, с. 88--96; Мовчан 1993, с. 22--46, 125-- 160 та ін.), увагу звертали або на пункти у межах сучасної столиці (Китаєве, Предславине, Дорогожичі, Шелвове, Угорське, Берестове, Клов, серед яких репрезентовані й укріплені двори), або на досить віддалені осередки. За спостереженням П. П. Толочка, це зумовлене недостатньою археологічною вивченістю окольних районів давнього Києва в сукупності з неможливістю з'ясувати цілу низку питань їх історико-топографічних характеристик попри високу щільність населення Київської землі навіть за умов постійної загрози набігу кочовиків (Толочко 1972, с. 171; 1980, с. 115).

Отже, станом на кінець XX ст. уявлення про сільську округу Києва базувались на результатах незначних за площею (порівняно з такими пам'ятками як Автуничі, Ліскове, Григорівка) досліджень поселень Предславине (Мовчан, Моця 1977; Мовчан 1993, с. 45), Теремки (Івакін, Сергеєва 1993), селищ в ур. Угорське та у Наводницькій балці (Мовчан та ін. 2001; Козюба 2008, с. 135, 138--156), ще менших за обсягами розкопок у новосілках і Круглику (Сєров 1997, с. 107), дещо ширших, та практично недокументованих робіт на поселенні Кременище (Бідзіля, Паньков 2000 с. 106--108) і початкових етапів вивчення Софійської Борщагівки (Моця, Козюба, Шевцова 1993; Готун, Моця 1993; Готун, Петраускас, Шевцова 1997; Осадчий, Філюк 1999), до яких нещодавно додались теж незначні за обсягами роботи у Петрушках (Петраускас та ін. 2012). Ще менше інформації стосовно пункту на правому березі Либеді в районі Караваєвих дач, який до робіт на її лівому березі ототожнювали з Предславиним (Толочко 1972, с. 152), поселень Гатне-Добрий дуб і Ходосівка-Рябківщи- на (Петрашенко, Козюба 1993, с. 7, 25), селища в Маріїнському парку (Мовчан, Боровський, Сиром'ятников 2001; Козюба 2008, с. 135), де стан збереженості об'єктів не дає загального уявлення про їхні конструктивні особливості. Те ж саме стосується і зафіксованих В. Д. Дяденком заглиблень від жител у Софіївській Борщагівці, згаданих О. В. Сєровим лише як факт. Тому масштабні розкопки Північної експедиції ІА НАНУ з 2007 р. -- поселення Ходосівка-Рославське, де відкрита площа склала понад 4900 м2, а з 2010 р. -- лівобережної частини селища в Софіївській Борщагівці, на якому розкрито 15300 м2 (крім 1500 і 6900 м2, розкопаних, відповідно, на правобережній і лівобережній частинах пункту впродовж 1990х рр.) суттєво поповнили джерельну базу з проблематики селищ київських околиць. Слід наголосити, що на останніх двох пам'ятках досить наукомісткі матеріали отримані і в останні сезони, причому, для кожного з них властиві не лише збільшення статистичних показників, а й щорічні певні відкриття, незважаючи на зосередження робіт у ходосівці у периферійній частині, де споруди майже відсутні. На результатах цих досліджень варто зупинитися детальніше.

Однією із основних рис матеріальної культури будь-якого соціально-економічного організму виступають об'єкти масової забудови. В ході недавніх робіт відкрито як рештки наземних споруд (Ходосівка-Рославське), так і заглиблення від ям у долівці останніх і від окремих будівель, впущених у шар (Ходосівка-Рославське, Софіївська Борщагівка).

Основні характеристики вивчених останнім часом жител приміських пунктів вже введені до наукового обігу (Готун 2015; Казимір та ін. 2015a, с. 91--94, рис. 2; 2015b, с. 87--90, рис 2; 2016a, с. 69--71, рис. 3; 2016b, с. 72, 73, рис. 1), найбільше число будинків -- 17 (№ 1/95 \ 1/97, 18, 50, 54, 71, 119, 137, 144, 145, 147, 155, 160, 12/III, 14/III, 3/IV, 15/IV) -- було досліджено на селищі софіївська Борщагівка, хоч стан окремих (№ 54) не дає змоги характеризувати об'єкти детально. Прямокутні, квадратні чи близькі до названих у плані, розмірами від 3,2 х 3,2 і 3,2 х 3,4 м до 4,55 х 4,9 і 4,7 х 4,9 м, простежені у глибину на 0,25--1,20 м. Одна споруда була двокамерною, основна її частина мала розміри 3,2 х 5,2 м, допоміжна -- 3,9--4,9 х 5,0 м, загальна довжина цього житла становила 8,2 м за ширини 4,90 м. Зорієнтовані вони, іноді з незначним (сезонним?) відхиленням за сторонами світу кутами або стінами (відповідно, 5 і 11 об'єктів). У трьох і, можливо, четвертому випадках до будівель з півночі, північного заходу або заходу примикав складений 1--3 сходинками вхід, ще у трьох -- трапецієподібне чи напівкругле приміщення легкої конструкції. У трьох спорудах вздовж стін виявлені рештки обвуглених колод. По кутах заглиблених частин об'єктів (крім № 1/97) простежені ями від стовпів, у семи будинках додаткові ями наявні також посередині стін, біля довгих стін, посередині котловану. Деякі можуть маркувати сліди входу, рештки припічних конструкцій. В одній будівлі у материку простежені відбитки нижніх деталей конструкції стін. два житла мали ямки від ймовірних нерухомих меблів, ще п'ять -- господарські ями, одне -- передпічну. відзначено по два випадки фіксації обпаленої глиняної долівки і слідів її підмазки та один (у двокамерному, № 14/III) -- залишків спрямованої паралельно входу підлоги з дощок.

Печі, крім об'єктів, де даних для їх характеристики недостатньо (у одному випадку вцілів лише аморфний масив обпаленої та пластичної глини, в інших -- нижні 2--5 см на площі 2 х 0,4 і 0,9 х 1,0 м) загалом властиві синхронним спорудам півдня Русі. Зведені з глини, в одному житлі зафіксовано два шари стінок, у п'яти -- сліди в них каркасу з прутів, у одному (об'єкт 12/III) виявлені у складі тіла печі валуни, ще в одному за відбитками дерев'яних конструкцій у материковій долівці простежені рештки опічка. У чотирьох будівлях печі розташовані у ближньому кутку, по одному випадку -- ліворуч та праворуч від входу, в одному -- у дальньому, челюстями до центру споруди, ще в трьох -- ліворуч і у двох праворуч від входу, челюстями до останнього. де взаєморозташування печі і входу не простежене, відзначене розміщення опалювального пристрою у північно-західному куті (два випадки) та північному або південно-західному, челюстями на південь (по одному випадку). П'ять печей підковоподібні, одна -- ближча до підпрямокутної, одна -- неправильна підквадратна, ще одна -- під- квадратно-підковоподібна. відзначено різні розміри опалювальних споруд: від 1,06 х 1,15 до 1,4 х 1,5 та 1,52 х 1,64 м. У всіх будівлях, за винятком однієї, зафіксовані сліди додаткових припічних конструкцій у вигляді ям від стовпів. відзначено зведення опалювального пристрою на долівці або на підсипці у двох випадках -- з шару, ще в одному -- з материкової породи, у трьох -- з глини. Простежено два випадки заглиблення череня в материк, причому в одному він зведений на прошарку заповнення споруди. У десяти об'єктах черінь налічував від двох до шести шарів, де у семи вони були замощені битою керамікою (до трьох горизонтів), в одному -- кістками тварин. В об'єктах 18 та 14/IIIпечі були обладнані жаровнями, причому, у першому зафіксовано значне число уламків жорен, що може вказувати на зосередження у споруді просушування та подальшого розмелювання зерна.

У заповненні жител зібрані уламки різночасового посуду доби Русі, у т. ч. денця з тавром-двозубцем з відхиленими назовні верхніми краями зубців та тризубцем з коротким центральним зубцем і відігнутими бічними, уламки світильників, горщики і глеки та їх розвали, остеологічні знахідки, цілі й фрагментовані залізні ножі, голки, пластини, цвяхи (в об'єкті 12/III-- понад 30, 14/III-- insituу дошках підлоги), накладки, окуття, коса, серп, наконечники стріл, гостроконечник, зубило, долото, кресало, ключі, ножиці, відерна дужка, кільце, прикипілий до денця горщика дещо випуклий диск з фестончастим краєм і отвором у центрі, інші вироби, фрагменти скляних браслетів і посуду, мінеральні й скляні намистини, кільцеподібна фібула зі скляними вставками, уламки браслетів і персня, хрест-тільник, пластини з кольорових металів, кам'яні бруски, розтиральники, уламки жорен, шматки плінфи й керамічних плиток, кубик золотоскляної смальти, шиферні пряслиця давньоруського часу та керамічні попередніх епох, кістяні гребені, проколки, ґудзики.

Нещодавно на пункті розкопано ще два будинки -- об'єкти 164 і 166 розкопу I(рис. 1: 1, 2). Житла зорієнтовані стінками за осями сторін світу з незначним відхиленням, підпрямокутні із заокругленими кутами, розмірами відповідно, 2,40 х 3,30 та 3,56х4,96 м, з невеликим тамбуром-входом зі сходу розмірами, відповідно, 0,8 х 0,8 та 1,16 х 1,40 м. їх верхні частини пошкоджені, простежене заповнення заходило у материк на 0,06--0,41 м та 0,48--0,67 м. На дні об'єкта 166 наявний шар глини потужністю до 0,25 м, що забагато для підмазки долівки. Дно споруд пласке, стінки дещо похилі. Із їх заповнення походили уламки кружального посуду другої половини XI -- середини XII ст., залізні ножі, цвяхи, кресало, шило, ключ, уламок серпа, неатрибутовані вироби, шиферне пряслице, кам'яні точильний брусок і розтиральники, бронзовий бубонець, кістяні астрагали з прокресленими лініями й отворами, остеологічний матеріал тощо. Зруйновані залишки опалювального пристрою в об'єкті 164 виявлені у східній та південно-західній чвертях котловану, а рештки череня й кераміка -- ймовірні сліди замощення -- на площі 1,4 х 1,0 м на оточеному шістьма ямами від кілків -- можливими слідами опічка -- 1--4-сантиметровому пропеченому материковому останці у його центрі з деяким зміщенням до південної стіни. Челюсті, схоже, були спрямовані до входу: тут відсутні сліди каркасу і викопана невелика (припічна?) яма. Інтер'єр об'єкта 166 зазнав відчутних змін. Сліди однієї печі у вигляді двадцяти, іноді парних, ям від кілків простежені навпроти входу у дальньому, південно-західному куті. Таке розміщення властиве ранньослов'янським будинкам, а за часів Русі трапляється як виняток. Проміжок у каркасі вказує на спрямування її челюстів на вхід, а наявні тут дві пари стовпових ям -- на влаштування додаткових припічних конструкцій, хоч їх могли залишити меблі другого етапу. У кутку біля входу, челюстями до останнього, на місці ями, на шарі підсипки теж із застосуванням каркасу (розчищено понад 20 ямок від кілків) зведена нова піч розмірами 1,35 х 1,60 м. Дійшла до нас у вигляді розвалу стін і склепіння дещо вище рівня вкритого вуглистим прошарком череня та шматків обпаленої й пластичної глини між вцілілими рештками печі і тильною стіною будівлі. В об'єкті 164 крім опалювального пристрою простежені три окремі ями від стовпів: посередині північної стіни, біля західної половини південної й під піччю, у її центрі. Ще тринадцять розміщені навпроти входу у два-три ряди і, ймовірно, маркують конструкцію, пов'язану з останнім. По кутах і посередині стін об'єкта 166 виявлені стовпові ями, іноді парні; розташована біля входу містила камінь. Ще кілька ямок зафіксовані між вцілілою піччю і тильною стіною житла. Обидва будинки входять до складу вивченого у цій частині селища локального скупчення низки житлових і побутово-господарських споруд. Центральне розташування печі об'єкта 164 та незначні розміри будівлі вказують на те, що ідентифікація з житлом у наведеному випадку умовна (Казимір та ін. 2018b, с. 89, 90, рис. 1).

софіївський борщагівка духовний культура

Рис. 1 - Приклади споруд різного призначення з розкопок 2016--2017 рр. селища Софіївська Борщагівка, плани і профілі. Умовні позначення: А -- стовпові ями; б -- материк; в -- черінь печі; г -- кераміка у замощенні череня; д -- межі пропеченого шару на місці зруйнованого черіня; Е -- печина від зруйнованого опалювального пристрою; ж -- перекоп; з -- розвал посудини; І -- каміння; к -- кабель; л -- череп дрібного копитного; м -- жорна. Цифрами на розрізах позначені: 1 -- сіро-зелена та гірчична глина -- тіло печі; 2 -- темно-червона та теракотова глина -- внутрішня поверхня стін та склепіння; 3 -- чорний насичений вугликами й сажею прошарок -- поверхня череня; 4 -- темно-сірий мішаний супісок із вкрапленнями жовтого піску та коричневого озалізненого суглинку -- шар підсипки; 5 -- темно-коричнева пропечена глина -- черінь печі; 6 -- жовтий пісок

Функціональна ідентифікація більшості об'єктів за особливостями їх конструкції з огляду на відсутність специфічних рис ускладнена, але окремі з-поміж них виділяються. вже згадані яма для зберігання продуктів з розвалами горщиків у заповненні, які, судячи з опрацьованих О. П. Журавльовим археозоологічних знахідок, містили страву, подібну до сучасного холодцю; об'єкти для такого зберігання м'ясної їжі були відзначені й на інших пам'ятках (Крыласова 2010, с. 263, 264) і об'єднані попарно чотири вогнища, які зазвичай ототожнюють з літніми кухнями, на правобережній частині селища Софіївська Борщагівка (Готун, Моця 1993, с. 78; Моця, Козюба, Шевцова 199з, с. 100), а також стовпова наземна будівля зі зруйнованимзведеним на каркасі з кілків опалювальним чи теплотехнічним пристроєм з уламками посуду в нижній частині та ямами в долівці й обшита колодами заглиблена на 1,11 м підквадратна споруда зі стовповими ямами в кутах на лівобережній частині цього пункту (Готун 2015, с. 207, 209--297, 299; Казимір та ін. 2014, с. 151, 152, рис. 1; 2015a, с. 93, 94, рис. 2). Ще чотири об'єкти з названої ділянки селища підпрямокутні, розмірами від 1,9 х 2,1 до 2,6 х м, впущені в материк на 0,13--0,54 м. Дві з них мали ями по кутах і вздовж вцілілої частини стін, одна -- по кутах, ще одна -- вздовж протилежних стін, у одній долівка була підмазана глиною. Один об'єкт округло-овальний (2,5 х 2,9 м) у плані, завглибшки 0,15 м, лінзоподібний, із залишками зведеної у 5-сантиметровому заглибленні на каркасі з 18 прутів печі і попелом та гумусованим ґрунтом. Наступний дійшов до нас у вигляді чотирьох ям від стовпів (?) діаметром 0,3 і 0,19 м, 0,14--0,41 м завглибшки (Казимір та ін. 2016a, с. 70).

Серед об'єктів звітного сезону -- № 173 (рис. 1: 3). на тлі материка виявлений як неправильної форми супіщана пляма розмірами 3,6 х 3,2 м, пошкоджена двома сучасними траншеями. з рівня фіксації спрямована кутами приблизно за сторонами світу споруда лійкоподібна, нижче має прямовисні стіни і підквадратну форму. Заходила у материк на 1 м, на її долівці простежено 5-сантиметровий прошарок глини, вище -- супіщані шари і прошарки. У кутах і біля північно-східної й південно-західної стін розчищено стовпові ями, біля східного кута -- впущену на 0,55 м у материк овальну, 1,0 х 0,7 м, заповнену сіро-коричневим мішаним супіском яму з майже прямовисними стінками. Поблизу південного кута будівлі знайдено лежак жорен, біля південно-західної стіни -- череп свійської кози (?), а загалом у заповненні -- уламки кружальної кераміки доби Київської русі, остеологічний матеріал.

На багатьох південноруських селищах зафіксовані глекоподібної, грушоподібної чи дзвоноподібної форми ями для збіжжя. Народознавчі студії засвідчують, що такі об'єкти використовували для зберігання посівного запасу, тоді як призначене для споживання зерно перебувало у коморах чи у подібних ямах, облаштованих безпосередньо в житлах (хоч у конструктивно схожих заглибленнях могли також зберігати інші продукти, зокрема м'ясо, рибу тощо, на що вказує аналіз остеологічних матеріалів із їх заповнення). Серед господарських споруд цього призначення -- вивчені на Софіївсько-Борщагівському селищі п'ять об'єктів у його правобережній частині та два десятки у лівобережній: діаметром 1,2--1,9 і 0,8--2,6 м завглибшки, з супіщаним заповненням і 2--10-сантиметровою глиняною підмазкою на дні та стінах (три випадки) або лише на дні (два випадки, причому, в одному підмазка дна пропечена до жовтогарячого кольору. Окремі з них циліндричні, однак, враховуючи нещільні породи, якими на пам'ятці складено материк, логічно вбачати в них об'єкти традиційної форми з обваленою горловиною. Зернові ями доволі часто тяжіють до синхронних жител. Прикладом можуть слугувати об'єкти 2/IVі 9/IVза 1,5 і 2 м від житла 3/IV; 13/IV за 2--3 м від жител 3/IVі 15/IV; 14/IV майже впритул до житла 15/IV. Водночас, досліджено і ями, доволі віддалені від споруд житлового призначення. І якщо у випадку з об'єктом 8/III або 29/IV відсутність зв'язку логічно пояснити наявністю неподалік невивчених площ чи ділянок зі знищеними культурними нашаруваннями, то стосовно інших, де прилегла територія досліджена на досить значній відстані, варто вбачати їх відокремлене зведення (Готун, Моця 1993, с. 78; Моця, Козюба, Шевцова 1993, с. 100; Казимір та ін. 2015a, с. 91--94, рис. 2; 2015b, с. 89, 90, рис. 2; 2016a, с. 70).

Об'єкти вказаного призначення на розкопах Iі V вивчені і в 2016--2017 рр. Округлі в плані, діаметром 0,95--2,0 м, до 1,96 м завглибшки, з підбоєм у нижній частині. У деяких виявлені прошарки зітлілих злаків, а заповнення містило остеологічні, керамічні та речові знахідки, властиві навколишнім нашаруванням. Особливості споруд цього призначення демонструє досліджений у 2017 р. об'єкт 178 (рис. 1: 4).

Спостереження за специфікою взаєморозташування об'єктів на селищі Софіївська Борщагівка дозволило простежити розміщення жител в оточенні побутово-господарських об'єктів, що дає підстави вбачати формування тут садибних комплексів. Зафіксована на пункті і відчутна концентрація будівель на узвишші біля вигину русла річки у північній частині селища. їх спрямування приблизно вздовж однієї лінії і наявність неподалік паралельного ряду засвідчує існування на поселенні елементів вуличного планування. З урахуванням значної поки що невивченої площі та попри наявність жител і поза вказаним скупченням, назване явище вказує на існування на пам'ятці певних традицій освоєння території, хоч остаточні висновки будуть логічними по завершенню розкопок і опрацювання їх результатів.

Основними видами занять сільського населення середньовічної доби традиційно вважають землеробство та скотарство. Зазвичай, рівень розвитку першого характеризують знаряддя обробітку ґрунту і збирання врожаю. І якщо розміщеному на підвищенні заплави поселенню Ходосівка-Рославське притаманні специфічні металеві частини орних знарядь, розташованій на схилах чорноземної рівнини Софіївській Борщагівці властиві вироби, аналоги яким на синхронних пам'ятках відомі ширше. Серед недавніх матеріалів з пункту -- втульчастий широколопатевий наральник з деякою асиметрією плічок. Знаряддя для збирання врожаю репрезентовані цілими та фрагментованими серпами й косами (Готун, Сухонос, Казимір 2013, с. 186, 187, 196, рис. 1: 1, 5, 7, 9, 11; Готун та ін., 2016b, с. 63, рис. 1: 24; Казимір та ін. 2014, с. 152, рис. 1: 25--30; 2015a, с. 92, рис. 1: 8; 2015b, с. 88, рис. 1: 1, 2; 2016a, с. 90, рис. 2: 8; 2018b, с. 68, рис. 2 та ін.), представленими і в числі недавніх знахідок (рис. 2: 1). Здійснений Г. О. Пашкевич і С.А. Горбаненком аналіз відбитків зернівок на кераміці й обмазці із селища ходосівка-рославське дозволив виділити жито посівне, пшениці голозерну та плівчасті однозернянку і двозернянку, ячмінь плівчастий, просо. Знайдено на пам'ятці зернівки гороху посівного, низки бур'янів. Попри різні ландшафтні умови, на Софіївській Борщагівці палеоетноботанічна картина виявилась практично ідентичною: пшениці м'які голозерні та двозернянка, жито, просо, овес посівний, ячмінь плівчастий, хоч відзначено наявність і засмічувача -- вівсюга. Виявлені у 2017 р. на Ходосівці-Рославському шматки шкаралупи волоського горіха очевидно відображають не садівництво, а торгівлю. Населення Русі знало названі плоди, що засвідчено знахідками з Києва, Полоцька та інших пунктів (Козловська, Пашкевич, Хамайко 2012, с. 257, 258, рис. 2; Штыхов, Бектинеев 2012, с. 374), але даних відносно культивування означених дерев на Русі знайти не вдалось. Про специфіку землеробства в регіоні можна судити і за знаряддями для обробітку ґрунту та збирання врожаю, виявленими на селищі Петрушки (Готун та ін. 2013b, с. 26, 27, рис. 2: 3--5) і знайденим біля Боярки депозитарієм у складі коси, семи черешкових серпів, втульчастого широколопатевого наральника без помітної асиметрії плічок, трьох втульчастих і двох провушних мотичок та чересла і дещо крупнішого однотипного описаному вище наральника з фондів Боярського краєзнавчого музею (Готун та ін. 2016a; Готун, Горбаненко 2016b). Знахідки не пов'язані з конкретним пунктом, але відображають особливості сільського господарства столичних передмість. А наприкінці I тис. населення регіону послуговувалось плугом із втульчастим череслом, що засвідчує фіксація знаряддя на селищі Ходосівка-Козаків яр. Суттєво, що випадки фіксації подібних виробів на півдні Східної Європи поодинокі (Готун, Горбаненко 2016a, с. 158, 159, рис. 2). нагадаємо, що за усталеною думкою, серпи маркують вирощування зернових, а коси застосовували для заготівлі сіна в умовах стійлового утриманні худоби. Остаточні висновкищодо специфіки галузі стануть можливими після завершення аналізу складу стада за остеологічними знахідками, на нинішньому етапі за даними О. П. Журавльова та О. Г. Сенюка можна констатувати існування на поселеннях Ходосівська-Рославське і Софіївська Борщагівка свійських бика, вівці, свині, коня, собаки та кота, а на селищі Ходосівка-Рославське -- ще й кози. Конярство в Ходосівці засвідчене і знахідкою рогової застібки для кінських пут (рис. 2).

Деякі матеріали, зокрема наявні серед кухонних відходів, за даними С.Ю. Тайкової, кістки домашньої курки (Tajkova2016) вказують і на птахівництво у господарській спеціалізації жителів обох пунктів.

Рис. 2 - Цілі й фрагментовані сільськогосподарські, ремісничі і промислові знаряддя, побутові речі, полив'яна писанка, пірофілітовий диск і таранні кістки дрібної рогатої худоби з поселень Софіївська Борщагівка (1, 5, 9, 10, 12, 14--20, 23) та Ходосівка-Рославське (3, 4, 6--8, 11, 13, 21, 22) і фондів Боярського краєзнавчого музею (2)

Матеріали попередніх сезонів, за результатами опрацювання О. П. Журавльовим і О. Г. Сенюком археозоологічних знахідок з селищ у Ходосівці й Софіївській Борщагівці дозволили вбачати об'єктами полювання зайця русака, кабана, лося, а в Ходосівці -- також лисицю звичайну, вовка сірого, бобра річкового, борсука, куницю (?), видру (?), ведмедя бурого, оленя звичайного, козулю звичайну, зубра, бика первісного або тура. Орнітологічні дані, за висновками С. Ю. Тайкової і Л. В. Горобця, вказують на існування навколо поселень у Ходосівці й Софіївській Борщагівці гуски сірої, крижня, нерозня, тетерука, а навколо Ходосівки-Рославського також лебедя-шипуна, широконіски, свища, черні червоноголової, великої та малої чирянок (чирка-свистунця й тріскунця), глухаря, слукви, креха малого, мартина звичайного, сороки, галки, ворони сірої, гаїчки болотяної, хоч останні і не репрезентують традиційну мисливську здобич. Крім кістковогоматеріалу про розвиток цієї галузі також свідчать наконечники стріл (готун, Сухонос 2015, с. 178--180, рис. 2: 13--15). у їх числі -- призначений для ураження живої сили без доспіху і придатний для добування крупного звіра розповсюджений у VIII--XVI ст. залізний, віднесений за відомими типологіями до типу 2 «втульчасті двошипні»; призначені для полювання на хутрових, хоч і з можливістю бойового застосування рогові: схожий на тип 1 «кулеподібні конічні», хоч з дещо більш вираженим пірамідальним вістрям та на тип 5 «томари тупі масивні», перші з яких, на думку фахівців, досить розповсюджені і побутували з I тис. до н. е. до середини XVI ст., а другі, що також неодноразово зустрічались у ході розкопок, відомі стосовно X--XIV ст.; круглий у перерізі черешковий типу 8 «кулеподібні конічні з черешком»; видовжений листоподібний, подібні якому з дещо ближчими до асиметричного ромба зовнішніми обрисами та більше вираженою ромбічністю перетину вчені відносять до «наслідувань ромбічним наконечникам», що імітують чи копіюють залізні пласкі вістря типів 40, 41, 46, прототипи яких теж використовувались і на полюванні, і при військових зіткненнях, а загалом на русі відомі серед старожитностей XII та XIV ст. (медведев 1966, с. 56, 87, 88, 157, табл. 22: 2, 27, 33; 23: 1; 28: 27, 34; 30: 2, 36, 37). до того ж, при полюванні могли скористатись і суто військовим виробом, тому не виключена належність до галузі й інших стріл, наконечники яких виявлені в ході робіт. це підкреслювали фахівці, на думку яких навіть спеціалізовані бойові бронебійні стріли могли ефективно застосовувати і для полювання (Петраускас 2006, с. 148). мабуть саме цим, з урахуванням ймовірного використання стріл з дерева, можна пояснити фіксацію при розкопках незначного числа вістер виключно мисливського призначення. обробка іхтіологічних знахідок дозволила є. ю. Яніш, о. м. ковальчуку та о. П. журавльову серед рибальської здобичі виділити білугу, осетра, сома, судака, щуку, сазана, лина, окуня, ляща, в'язя, краснопірку, вирезуба, карася, загалом коропових риб у Ходосівці та плітку в Ходосівці і Софіївській Борщагівці. На розвиток рибальства вказують численні керамічні й свинцеві важки для сітей та гачки (рис. 2: 4, 7), зафіксовані при вивченні поселення Ходосівка-Рославське та керамічний важок із селища Софіївська Борщагівка (Готун та ін. 2013a, с. 89, 90, рис. 2, 3: 6, 13--16; Готун, Сухонос, Казимір 2013, с. 187, 197, рис. 2: 1; Казимір та ін. 2013, с. 201, рис. 1: 2 та ін.). Стосовно останніх -- крім численних розрізнених аналогій на низці середньовічних пам'яток, в літературі відзначені й випадки їх локального компактного залягання, що свідчить про зберігання в цьому місці рибальських сіток (Загорульский 2004, с. 62; Очеретина 2011). З галуззю пов'язана і річ із фондів Боярського музею (рис. 2: 2). Виготовлений з підпрямокутної в перетині основи зламаний у давнину залізний виріб колінчастої форми з вістрям з одним шипом репрезентує частину остеня (остроги). Абсолютна більшість цих речей з розкопок давньоруських пунктів належить до зібраних із окремих вістер-зубів зіставних трьохзубих і багатозубих, хоч відомі й круглі чи прямокутні у перетині однозубі однокінцеві остені, до яких віднесені і знаряддя з двома бічними зубцями. Схожа на боярську робоча частина і у багатозубих давньоруських остенів, хоч вони представлені меншою кількістю знахідок порівняно з тризубими. Багатозубі знаряддя були також зіставними і могли складатись з двох частин, кожна з яких мала більше двох зубців. їх вістря сягали довжини 26--30 см, що вказує на полювання за дуже крупною рибою. Водночас вважають, що в домонгольські часи остені зі значною кількістю зубів, очевидно, значного поширення не набули (мальм 1956, с. 120, 121, рис. 5: 3--6; Чернецов, Куза, Кирьянова 1985, с. 226, 227, 241, табл. 89: 10--12). У Новгороді станом на 1950-і рр. крім однозубих остенів X ст. виявлено два маленьких тризубих знаряддя з розташованими у різних площинах зубами і п'ять масивних. Перші походили з шарів XIII ст., другі датовані XIII і XIV ст. (Колчин 1959, с. 78). Такі речі давньоруської доби зафіксовані в культурному шарі низки міст, відомі вони і в середовищі слов'ян переддержавного періоду, саме їх спеціалісти вважають найбільш поширеними і масовими (Чернецов, Куза, Кирьянова 1985, с. 226; Сухобоков 1992, с. 80, 190, рис. 16, 40). Протягом останніх десятиліть однозубі, у т. ч. колінчасті і багатозубі остені виявлені на поселеннях доби Київської русі та монгольсько-литовського часу на Середньому й Південному Дніпрі (Беляева 1982, с. 56, 92, рис. 15; Козловський 1992, с. 35, рис. 17; Кузнецов, Ситий 1992, с. 39, рис. 6: 16; Бєляєва, Кубишев 1995, с. 28, 61, 69, 70, рис. 18: 3; 46: 1, 53: 1, 2; Петрашенко 2005, с. 77, 78, рис. 32: 23; Ситий 1995, с. 131, 132; Моця та ін. 1997, с. 44, рис. 12: 8; Сєров 1997, с. 110, рис. 46: 7; Петраускас 2003, с. 89, 91, рис. 28; 2006, с. 157, 162, рис. 36: 2; Моця, Казаков 2011, с. 253) і на пам'ятках донських слов'ян (Винников 1995 с. 55, рис. 14: 1, 2). Колючі знаряддя загалом вважають основним типом пристроїв для рибальства у населення півдня Східної Європи I--XIII ст. (Войнаровський 2014, с. 44--46, рис. 4: 18, 19; 2015, с. 11). Схоже оформлення ударної частини мають і досить рідкісні та специфічні наконечники стріл доволі витонченої форми, виділені А. Ф. Медвєдєвим у тип 105 «гарпунні тризубі». Довжина цих чотиригранних чи круглих у перетині черешкових з упором виробів становить 70--98 мм, довжина тризубця 43--63 мм, маса 10--12 г. Такий тип вістер перебував у використанні з кінця IX ст. до середини XIV ст. і був призначений для відомого за етнографічними даними полювання на рибу. Усі 5 екземплярів, дані про які дослідник мав станом на 1960-і рр., унікальні й походять виключно з культурних нашарувань Новгорода і старої ладоги (медведев 1959, с. 171, вкл. после с. 152, рис. 13: 56; 1966, с. 86, 159, 167, табл. 24: 21; 28: 1; кирпичников, медведев 1985, с. 352, 353, табл. 139: 16; чернецов, куза, кирьянова 1985, с. 227). оскільки знахідка з Боярки дещо відрізняється від охарактеризованих екземплярів гарпунних стріл і такій ідентифікації суперечать ареал поширення та загальна кількість вказаних знарядь, її варто віднести все ж до остенів. уявлення про навколишнє середовище суттєво доповнюють визначені в. ю. ратніковим, А. в. міштою, л. І. Ре- ковцем, о. П. журавльовим у софійській Борщагівці й ходосівці -- хом'як звичайний, а в Ходосівці -- також водяний пацюк або водяна полівка, нориця руда, мишак європейський, полівка тундрова, пацюк сірий або мандрівний, мишка лучна, бурозубка звичайна, черепаха болотяна, часничниця звичайна, жаба гостроморда, ропуха звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, молюски Unio, а також ідентифіковані М. С. Сергєєвою за вуглинками у Ходосівці й Софіївській Борщагівці -- дуб, ясен, тополя / осика, в Софіївській Борщагівці -- також сосна й береза, а у Ходосівці -- клен, вільха, верба, горобина і один широколистяний вид (Сергєєва 2016, с. 254; 2018, с. 341). Наявність навколо досліджених пунктів лісових масивів безумовно сприяла заготівлі грибів та ягід, дикоростучих харчових і лікарських рослин, добуванню барвників, дубильних речовин тощо. Та ці напрямки у господарстві місцевої людності визначаються лише з логічних міркувань, оскільки археологічні сліди названих занять майже невловимі, за винятком виявленої С.А. Горбаненком при обробці палеоетнобо- танічних матеріалів з Ходосівки-Рославського шкаралупи горішків ліщини, що відомо також за матеріалами києва, Автуничів, Полоцька, де плоди ліщини знайдені цілими, та деяких інших пунктів (Готун, Петраускас 1995, с. 26; чернов, лебедева 2010, с. 226; козловська, Пашкевич, Хамайко 2012, с. 257, 258, рис. 2; Штыхов, Дук 2012, с. 83). Джерела пізньосе- редньовічного і нового часу, що вже доводилось відзначати, у навколишніх селах (новосілки, Лісники, Княжичі, Гвоздів та ін.) фіксували розвиток бджолярства (Готун, Коваль, Петраускас 2009, с. 91--93). З огляду на сприятливі природні умови припущення щодо розвитку бортництва в господарській структурі досліджуваних пунктів буде цілком ймовірним, але, як і з деякими попередніми галузями, простежити це в ході розкопок проблематично. Досить наукомісткі результати були отримані і після апробації на поселенні Ходосівка-рославське методики комплексного біоархеологічного дослідження (Kovalchuketal. 2017).

Значно більше зібрано матеріальних свідчень про прядіння, ткацтво, виготовлення одягу та взуття. Перше репрезентоване численними прясельцями, друге -- конічної форми свинцевими виробами (рис. 2: 5), які (щоправда, за відсутності єдиної думки серед вчених щодо їх функціонального призначення) могли репрезентувати важки для вертикального ткацького верстата (Готун та ін. 2013a, с. 89, 90, рис. 3: 7, 8, 10, 11; 2014, с. 148, рис. 1: 19; Казимір та ін. 2013, с. 201, рис. 1: 8, 9; 2018b, с. 90, рис. 2: 3) і, за спостереженнями фахівців, належали до речей стандартних типів, період побутування яких охоплював XI--XIV ст. (Макаров, Федорина, Шполянский 2014, с. 123), наступне -- голками, шилами і швайками на обох пам'ятах і пружинними ножицями з поселення Софіївська Борщагівка. Принагідно варто зауважити, що стосовно пряселець малих розмірів вказано на можливість їх належності дітям (Пивоваров 2006, с. 135). Та якщо йшлось про підлітків -- вони цілком могли виготовляти нитки із застосуванням знарядь для дорослих, якщо про власне іграшки -- виробництво зменшених копій саме таких пристосувань викликає сумніви. Логічнішим здається вбачати в них намистини, випадки фіксації яких на пунктах давньоруської доби відомі (Петраускас, Готун 2001; Веремейчик 2013, с. 98). За наявними даними, на селищі Ходосівка-рославське займались також вичинкою шкір чи хутра (Готун та ін. 2013a, с. 92). Сліди переробки продуктів на обох пам'ятках маркує значне число фрагментованих жорен, виготовлених із різних матеріалів, причому, на Софіївсько-Борщагівському селищі також траплялись цілі чи майже цілі вироби, у тому числі й при роботах у сезоні 2017 р. і, як згадано, відзначена їх концентрація в спорудах, обладнаних печами з жаровнями, що може засвідчувати цілком логічне поєднання просушування та розмелювання зерна у одному приміщенні.

Мешканці сільської округи столиці доволі широко практикували різні ремісничі та промислові заняття. Так, на Ходосівці-Рославському крім відомих раніше залізоробної справи, виготовлення із бурштину намиста, вставок та натільних хрестиків (Готун, Сухонос, Казимір 2010) останнім часом простежені ймовірні сліди кольорової металообробки, виражені у нещодавно виявлених ювелірному пінцеті на ланцюзі (рис. 2: 8), новгородські аналогії яким фахівці віднесли до типу 2: з Г-подібними губами і кільцем-фіксатором з періодом побутування XI--XIV ст. (Колчин 1959, с. 21--23, рис. 7: 10), що підтверджено матеріалами досліджень у Твері з дендродатою 1311--1330 рр. (Лапшин 2009, с. 111, 318, рис. 68: 6) та незначних розмірів зубилі, а також нових виплесках і шматках сировини, що корелюються із незавершеними і бракованими речами з пункту (Готун 2017b, с. 66, 67, рис. 2; 3). Значне число спилів на рогових відростках і кістках оленя, козулі й барана у ходосівці та грубо виготовлені проколки свідчать про ймовірність розвитку косторізної справи. незначна кількість останніх на обох пам'ятках може бути зумовленою властивою загалом для Русі тенденцією зменшення їх використання після рубежу XI--XII ст. (Смирнова 2000, с. 239), хоч з думкою щодо застосування речей для підбивання ниток у вертикальному ткацькому верстаті, а відтак -- з маркуванням переходу до його горизонтальної моделі погодитись важко, скоріше тут варто вбачати заміну кістяних проколок металевими, тим більше, що свинцеві вироби, які ототожнюють з важками для вертикального верстата на обох пунктах присутні. Не виключено, що частина кістяних вістер стріл з селища ходосівка-рославське, особливо зі слідами певної кустарності виробництва, теж зроблені місцевими майстрами. У цьому випадку напрошується паралель з подібної форми наконечником зі сплощеним черешком із Воїня, недбалість виготовлення якого викликала припущення стосовно його належності до продукції кустарного ремесла і виробництва самим власником (Сергєєва 2012, с. 140, рис. 15: 11). Очевидно, те ж саме стосується і проколки з ребра дрібного копитного, знайденої у печі одного з жител на селищі в Софіївській Борщагівці. А доволі вишуканий ґудзик-балясинка, аналогії яким вважають застібками для верхнього хутряного одягу (Шноре 1961, с. 121, табл. IX: 7), гребені, роговий кістень з Софіївської Борщагівки та фрагмен- тована шахова фігурка (?) і застібка кінських пут з Ходосівки, скоріше, можуть репрезентувати продукцію спеціалізованих майстерень. До неї, найімовірніше, належать і тильник та муфти на руків'ях окремих ножів з Ходосівки- Рославського (рис. 2: 21, 22), що, вочевидь, потрапили на пункт у складі вже готових виробів (Готун та ін. 2013a, с. 87, 88, рис. 1; 2018c, с. 83, 84, рис. 1: 6, 7; Готун, Сухонос, Казимір 2013, с. 88, рис. 1: 4; Казимір та ін. 2014, с. 152, рис. 1: 22; 2015a, с. 92, рис. 1: 2; 2015b, с. 88, рис. 1: 6 та ін.). Аналоги останнім знахідкам на середньовічних пам'ятках непоодинокі (Лапшин 2009, с. 117, 312, 366, рис. 62: 23, 25, 116: 21-- 23, 27--39 та ін.). В оточенні лісових масивів мешканці і ходосівського, і Софіївсько-Борщагівського поселень займались деревообробкою. При розкопках першого пункту виявлені долото (рис. 2: 6), значних розмірів пероподібне свердло, цілий та зламаний інструменти, які традиційно ідентифікують як різці та ложкорізи. До вказаної галузі міг належати і неатрибутований залізний інструмент з розплесканою робочою частиною. А два схожі на плішні знаряддя за даними народознавчих студій знаходять аналогії серед виробів, якими послуговувались при виготовленні бортей (Готун 2017b, с. 66). на другій зі згаданих пам'яток інструментів для роботи з дерев'яною сировиною зафіксовано менше: вони репрезентовані долотом (рис. 2: 17) та універсальними сокирами й ножами (Казимір та ін. 2015b, с. 88, рис. 1: 11). Водночас, тут знайдені частини горілих посудин і речей, що могли бути декоративними балясинками меблів, ручками дерев'яних кришок (Готун, Сергєєва, Гунь 2017). І хоч виготовлення їх безпосередньо на поселенні не доведене, названі артефакти суттєво доповнюють характеристику особливостей побуту населення пам'ятки за доби середньовіччя. У 2017 р. на селищі Ходосівка-Рославське досліджено два підтоплені ґрунтовими водами об'єкти зі вцілілими відходами деревообробки та дубовим брусом з повздовжнім пазом і сосновим кілком у заповненні. За даними М. С. Сергєєвої, матеріали дозволили констатувати використання незафіксованої раніше сосни, а також простежити специфіку обробки дерев'яної сировини із застосуванням різних інструментів -- сокири, струга, пилки і тесла (Готун та ін. 2018b). Суттєво, що на пам'ятках зі значними серіями інструментів, зокрема у новгороді, кількість знарядь обробки дерева втричі перевершує число разом взятих решти спеціалізованих пристосувань, що свідчить про роль цієї галузі в житті суспільства за середньовічної доби (Сингх 2015, с. 351).

Ще один із напрямків економічної діяльності населення -- лісохімічні промисли. На Київщині добування дьогтю, смоли і деревного вугілля зафіксовані джерелами у середині XVIII ст. і були названі серед першочергових занять населення першої чверті XX ст. разом з гончарством і виготовленням самогону (Брянский 1924, с. 26--31; Лисенко 2006, с. 16). У регіоні вони простежені і на давньоруських пам'ятках. Про розвиток галузі у господарстві населення Софіївсько-Борщагівського поселення свідчать денця з отворами та потьоками органічної речовини бурого кольору (рис. 3: 2), які могли використовувати для вигонки дьогтю та смолокуріння як корчажним способом, так і в ямах або багаттях. У літературі довелось зустріти ідентифікацію посуду з отворами в денцях і вугликами та попелом всередині як тари для зберігання деревного вугілля (Винокур, Горішній 1994, с. 339, 340; Пивоваров 2006, с. 128). Водночас, джерела одностайно вказують, що саме такий вигляд мали рештки добування дьогтю та смоли в корчагах, в чому переконало експериментальне вивчення означеного промислу (Готун та ін. 2007, с. 225, рис. XLVnI). Відтак, знахідки просмолених і закопчених денець з отворами слід трактувати як сліди саме цього процесу. Ямний варіант промислу демонструють особливості вивченого на поселенні у Софіївській Борщагівці об'єкта 151 (рис. 3: 1) -- овально-підпрямокутного, розмірами 2,3 х 1,6 м на рівні фіксації, дещо пошкодженого перекопом, утвореного неправильно-циліндричною з підбоєм верхньою частиною з лінзоподібним розширенням нарівні материка та нижньою у центрі попередньої -- неправильно-циліндричною, діаметром 0,55--0,60 м. Пласке дно об'єкта простежене на глибині 1,5 м. Стінки та дно заглиблення обмазані шаром глини, заповнення утворене різних відтінків сірим та чорним супіском, підбій містив шматки ґрунту, пропеченого і просоченого органічною речовиною чорно-коричневого кольору. В будівлі крім гончарної кераміки періоду Київської Русі та перевідкладеної ліпної доби палеометалів зібрано дрібні кальциновані кістки, шматки обгорілого дерева, деякі -- зі слідами обробки (Казимір та ін. 2016a, с. 70). Про інше виробництво на обох пам'ятках свідчать фрагменти металургійних шлаків, які, за даними проведеного О. Ф. Шевцовим рентгенофлуоресцентного вивчення, вказують на застосування мешканцями цих пунктів сиродутного процесу добування заліза з майже ідентичним вмістом металу і вищою якістю останнього на Софіївській Борщагівці завдяки меншому порівняно з Ходосівкою-Рославським вмісту фосфору (Шевцов 2018). Водночас, для чорнометалургійної справи були потрібні значні обсяги палива і центри залізодобування повсюди супроводжувались осередками, де випалювали вугілля. Поза сумнівом, такі існували і в складі ходосівської та борщагівської рудень. Але їх традиційне розміщення переважно біля джерел сировини, а не в зоні житлової і господарської забудови викликає певні труднощі у пошуках слідів цього промислу.

Рис. 3 - Об'єкт 155 (1) і фрагмент просмоленого денця з отворами (2) з розкопу I на селищі софіївська Борщагівка

Склад колекції засвідчує доволі широкі торгівельні зв'язки сільського населення регіону. Крім зібраних щосезону на обох пунктах уламків амфор, які, за спостереженням В. В. Булгакова, виготовлені в різних центрах Візантії (разом з цією групою керамічних знахідок слід розглядати і уламок вінця полив'яного глека судацько-кафинської групи XIII--XIV ст.) жителі користувалась намистом східного походження. А виявлені останнім часом на Софіївсько-Борщагівському селищі хрестик зі стеатиту -- паломницька реліквія відвідувача православних центрів Святої землі, а на Ходосівському -- металевий нашивний хрест із зображенням Розп'яття VoltoSanto(Святий Лик) -- бедж пілігримів, що побували у соборі св. Мартіна в м. Лукка у Тоскані, до того ж -- разом з виготовленою із панцира поширеного на півночі Європи і Америки річкового молюска імітацією палестинського хрестика з перламутру (Готун 2017a, с. 118, 119, 124, іл. 1: 2; Готун та ін. 2018a) вказують не лише на економічні, а й на релігійні зв'язки мешканців цих пам'яток. Якщо виявлена на Ходосівському пункті круглодротова спіралекінцева підковоподібна фібула має аналогії на землях півдня Русі і відображає, очевидно, запозичення традицій виробів ремісників з Прибалтики, то знайдені там само відразу чотири цілих і фрагментованих кільцеподібних фібули із бронзової жесті ймовірно відображають відвідання селища вихідцями з регіону Балтії, чи навпаки -- подорож на прибалтійські території місцевої людності (Готун 2017b, с. 70, 71, рис. 4). Та й серед знахідок на Софіївсько-Борщагівській пам'ятці наявні речі, основний ареал поширення яких тяжіє до Північної Русі та її сусідів. У їх числі -- шпилька з фігуркою качки (?), піхвоподібна підвіска з вкладеним гостроконечником і декорована пастовими вставками кільцеподібна застібка з кольорового металу (Готун, Казимір, Шахрай, 2015а; Казимір та ін. 2013, с. 201, рис. 1: 3, 4; 2018a, с. 87, 88, рис. 1). Стосовно першої зі згаданих знахідок варто зауважити, що за даними дослідників, використання булавок для закріплення одягу чи хустки було властивим балтським та західнофінським племенам, а у слов'янському середовищі такі речі, зазвичай, не зустрічаються, хоч у Новгороді шпильки різноманітних форм були досить поширеними, вони з'являються в міських шарах з другої половини X ст. і трапляються до початку XIV ст. (Покровская 1995, с. 181). Відмінності порівняно з виготовленою за місцевими традиціями керамікою мають і деякі посудини, зафіксовані при розкопках Софіївської Борщагівки. Безперечно довізною була виявлена на вказаному поселенні мушля каурі (рис. 4). Як відомо, вказаний молюск (Cyprakamoneta) відноситься до категорії археологічних знахідок, місце добування яких -- Лаккадівські острови Тихого і Мальдівські Індійського океанів -- чітко визначене, тому ці предмети відіграють важливу роль при вивченні торгових зв'язків і давніх шляхів сполучень; як прикраса і грошова одиниця такі черепашки відомі на досить обширній території Азії, Африки та Європи ще за кілька тисячоліть до н. е. (Шноре 1961, с. 123; Мугуревич 1965, с. 54; Пивоваров 2006, с. 148; Штыхов, Бектинеев 2012, с. 101, 374, рис. 13: 3 та ін.), а для давньоруської доби фахівці включають їх до показників добробуту власників (Салмина 1998). Оскільки згадана річ походила зі зруйнованого шару, вона могла належати і до ранніх горизонтів пам'ятки, та наявність означених знахідок у складі комплексів доби середньовіччя (Гончаров 1950, табл. XXIII; Каргер 1958, табл. XIX; Алексеев 1966, с. 134--141; Довженок, Гончаров, Юра 1966, табл. XVII; Лапшин 2009, с. 360, рис. 110: 11; Левко 2012, с. 86; Возний 2017, с. 75, 81, рис. 2: 10, 11 та ін.) дозволяє не виключати саме вказане датування. Виявлена у 2017 р. у Софіївській Борщагівці аметистова (?) намистина також належить не до місцевих виробів.

З пам'яток передмість походить також низка предметів озброєння та воїнського обладунку і спорядження верхового коня. Дані щодо частини отриманих матеріалів вже оприлюднені (Готун, Сухонос, Казимір 2013, с. 191, 192; 200, рис. 6; Готун, Казимір, Шахрай, 2015b; Готун, Сухонос 2015; Готун та ін. 2017б, с. 63, рис. 1; Казимір та ін. 2016a, с. 68, рис. 1: 13, 17 та ін.), останнім часом чергові наконечники стріл зафіксовані і в Ходосівці, і в Софіївській Борщагівці. Вказану сферу характеризують і знахідки з багатошарового поселення між ходосівкою та Лісниками (Готун та ін. 2007, с. 181, 192, рис. 111: 14, XXVII), селищ Лісники-Безодня (Готун та ін. 2012a, с. 238) й Петрушки (Готун та ін. 2013b, с. 26, рис. 2: 6), а також депаспортизовані речі з околиць Києва, що зберігаються у Боярському краєзнавчому музеї (рис. 5). Разом з цією категорією знахідок зазвичай розглядають вудила, шпори тощо. І якщо другі були виявлені лише на ходосівському поселенні, звідки походять й інші пов'язані з військово-торгівельним середовищем предмети (стрижніз кільцем, точильні бруски з отворами, лодійні заклепки), то знахідки перших непоодинокі на обох пунктах. Не селянський побут маркують і ремінні кінців'я та накладки з обох пунктів: як доведено фахівцями, середньовічні кочовики Євразії розробили знакову систему поясних наборів, у якому має значення не лише факт наявності пояса, а й число бляшок та їх взаємне розташування (Плетнева 1967, с. 161--166; Добжанский 1990, с. 73--80; Михайлов, Соболев 2000, с. 222), відтак, прикрашений гарнітурою пояс у середні віки багато в чому був не утилітарною, а статусною річчю (Мурашова 1997, с. 79), виступав найяскравішим елементом чоловічого костюма (Зайцева 2005, с. 125), який навіть вважають військовим свідоцтвом -- своєрідним «паспортом служилої особи» (Толочко, Моця 2009, с. 174) і носієм підвищеної соціальної значимості, що відігравав роль сучасних погонів (Мурашева 2000, с. 78, 79).