Матеріали досліджень Михайлівського Золотоверхого монастиря 1940–1967 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріали досліджень Михайлівського Золотоверхого монастиря 1940-1967 рр.

Н.В. Хамайко

Л.В. Чміль,

М.О. Гунь

Л.В. Мироненко



Анотація

Михайлівський Золотоверхий монастир - широко відома історико-архітектурна пам'ятка давнього Києва, яку декілька разів досліджували археологічно. Інститут археології зберігає кілька колекцій, сформованих за результатами досліджень 1940-1960-хрр., мало відомі фахівцям, оскільки не були раніше опубліковані. У статті здійснено систематизацію й аналіз цих матеріалів, а також їх зіставлення з архівними даними.

Ключові слова: Михайлівський Золотоверхий монастир, Київ, давньоруський, ранньомодерний, фрески, графітті, цегла, кахлі, кераміка, поховання.



Основна частина

У Наукових фондах Інституту археології НАН України зберігаються колекції археологічних матеріалів з досліджень Михайлівського Золотоверхого монастиря, які, попри широку відомість цієї історичної пам'ятки Києва як архітектурно-археологічного об'єкту давньоруського та ранньомодерного часу, мало відомі фаховій спільноті. Мова йде про знахідки з археологічних розкопок М.К. Каргера 1940 р. (кол. №10), розвідок Д. І. Бліфельда 1944 р. (кол. №16) та спостережень за земляними роботами В.Д. Дяденка 1967 р. (кол. №612) (Блажевич та ін. 2007, с. 213, 215).

І сам Михайлівський Золотоверхий собор, і навколишня територія монастирської садиби неодноразово ставали об'єктом археологічних досліджень, однак наймасштабніші роботи проводились тут у 1930-40-х рр., викликані руйнуванням у 1934-1936 рр. споруд монастирського комплексу та наступним запланованим спорудженням на Володимирській гірці урядового кварталу (Івакін, Федорова 2009, с. 270). Розкопки проводились як безпосередньо на території храму, так і на прилеглих ділянках у 1938, 1940, 1948-1949 рр. (Каргер 1950, с. 8-44; 1951; 1958, с. 298-328, 393).

Матеріали, отримані завдяки розкопкам 1940 р., коротко згадані в авторській публікації результатів робіт на садибі Михайлівського монастиря (Каргер 1958, с. 317-320), основним групам знахідок з колекції 10 - побутовій та архітектурній кераміці і будівельним решткам - присвячено спеціальну статтю (Хамайко та ін. 2019), а окремим предметам - скарбу, що містив монетні гривні київського типу і витий срібний браслет, а також свинцевому порожнистому колту - приділено увагу в тематичних публікаціях (Корзухіна 1954, с. 122, скарб 104; 1950, с. 222, рис. 1: 6).

Матеріали ж колекцій 16 і 612, що походять з розвідок Д. І. Бліфельда 1944 р. та археологічних спостережень В.Д. Дяденка 1967 р. відповідно, раніше не були опубліковані. Між тим, є потреба в систематизації та аналізі матеріалів цих досліджень.

Археологічний контекст

Розкопки 1940 р. під загальним керівництвом М.К. Каргера на території Михайлівського Золотоверхого монастиря були частиною масштабного археологічного дослідження Києва «великокняжої доби» 1930-х - початку 1950-х рр. (Каргер 1958, с. 59-60). Розвідки та розкопки на території як самого собору, так і монастирської садиби у 1934 і 1936-1937 рр. проводив Інститут історії матеріальної культури УРСР (Молчанівський 1937; Самойловський 1967, с. 12-13, 44-45), а 1938 р. дослідження тут розпочала об'єднана археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР та Інституту історії матеріальної культури АН СРСР, які продовжили у 1940 і 1948-1949 рр.

У 1940 р. було досліджено кілька ділянок, три з яких знаходились поблизу самого Михайлівського Золотоверхого собору, а одна - у дворі студентського гуртожитку Художньо-промислового училища (раніше монастирського готелю). Роботами біля Михайлівського Золотоверхого собору керувала Г.Ф. Корзухина, на руїнах Дмитрівського храму - В.Й. Довженок, а на ділянці, що знаходилась північніше собору, - О. І. Іванцов (Корзухина 1940а, спр. 93, кн. ІІІ, арк. 30; 1940b).

Розкопками 1940 р. на ділянці І, окрім культурних нашарувань середньовіччя і ранньомо - дерної доби, виявлено кілька поховань.

На ділянці ІІ площею 100 м² між південною стіною зруйнованого собору Михайлівського монастиря і північною стіною Трапезної церкви виявлено два житла (Каргер 1958, с. 315). Ділянка тут була сильно перекопана на глибину до 2 м пізніми ямами і похованнями XVII-XVIII ст. Тільки на глибині 2,00-2,80 м в материковому лесі виявлено більш-менш задовільно збережені житла напівземлянкового типу, датовані дослідниками кінцем XI - початку XII ст., які були частково зруйновані спорудою господарського призначення дещо пізнішого часу - XII ст. (Каргер 1958, с. 315-316).

У заповненні ями, яка перерізала котлован житла І, виявлено велику кількість уламків глиняних горщиків, свинцеві пластини і половину кам'яного ручного жорна, друга половина якого лежала біля краю ями. Із житла І походять розбитий горщик, що знаходився у спеціально виритій для нього ямці, уламки глиняного глека. У житлі ІІ, що примикало до першого впритул, окрім кераміки, виявлено свинцеву вислу печатку із зображенням Богоматері з одного боку і святого Миколи з іншого, а також бронзовий хрестик ХІ-ХІІ ст. і фрагмент полив'яної посудини того ж часу. Яма пізнішого часу, що перерізала обидва житла, містила фрагменти кераміки, кістки тварин і риб, уламки скляних браслетів. Тут же були знайдені уламки будівельних матеріалів домонгольського часу, мозаїчна смальта, фрагменти фресок, шматки свинцю тощо. Над житлом I (на 1 м вище), було знайдено скарб з п'ятнадцяти монетних гривень і одного срібного крученого браслета з черню, який Г.Ф. Корзухіна датувала XIII ст. А у південній частині, поруч з житлом I, виявлено кілька ямок від стовпів різного діаметру, що залишились, мабуть, від надвірних споруд при житлах I і II (Каргер 1958, с. 317-320).

Розкопки 1940 р. на ділянці IV, у дворі студентського гуртожитку, проводились під керівництвом В.Й. Довженка. Траншеєю завширшки 1 м і завдовжки 15 м було виявлено рештки кам'яних фундаментів і ровів великого триап - сидного храму ХІ ст., прикрашеного всередині фресками, архітектурні особливості і план якого до кінця не було з'ясовано. Під час розкопок виявлено також велику кількість речей ХІ ст. (Каргер 1961, с. 272; Самойловський 1967, с. 45). Матеріали до наукового обігу залучено не було.

Про розвідки Д. І. Бліфельда 1944 р. у фаховій літературі свідчень не залишилося, однак у П'ятирічному плані робіт Інституту археології на 1944-1948 рр. серед поставлених перед науковим колективом завдань в розділі дослідницької роботи зазначено збирання матеріалів для археологічної карти Києва, а в розділі польових робіт згадується продовження систематичних розкопів, у тому числі й на садибі Михайлівського монастиря (Славін, Ру - динський 1944, с. 6). А в неопублікованій праці І. М. Самойловського є інформація про те, що в 1944 р. ІА АН УРСР по поверненні з евакуації організував експедицію археологічного догляду на території Києва (Самойловський 1967, с. 52). М.К. Каргер же згадував, що у 1944 р. на території монастирської садиби проводилися земляні роботи під час будівництва овочесховища (Каргер, 1958, с. 404), якими було майже повністю зруйновано майстерню «з виготовлення скляних браслетів». Рештки цієї майстерні було досліджено 1948 р. уже під керівництвом М.К. Каргера, але, очевидно, матеріали, виявлені тут Д. І. Бліфельдом у 1944 р., стосуються саме цих обстежень. У 1948 р. тут вдалося виявити уже перевідкладені рештки склоробного виробництва - понад 50 напіврозплавлених уламків скляних браслетів і перснів, тигельки з розплавленим склом на стінках та декілька цілих браслетів і перснів.

Матеріали зі спостережень В.Д. Дяденка 1967 р. не знайшли відображень ні в публікаціях, ні в архівних свідоцтвах взагалі. У 1967 р. на території верхнього міста Києва проведено ряд досліджень, інформація про які вміщена в збірнику «Археологические исследования на Украине в 1967 г.». Це два повідомлення про стаціонарні розкопки (Толочко, Килиевич, Дяденко 1968) і спостереження за земляними роботами на території історичної зони міста (Дяденко 1968). В обох випадках В.Д. Дяденко виступив як автор, однак в жодному з них немає згадок про роботи на садибі Михайлівського монастиря. У той же час, і шифри на знахідках, що зберігаються в колекції Наукових фондів, і етикетаж пакування містять прямі свідчення про розташування виявлених археологічних об'єктів саме на території Михайлівського монастиря.

Архівні дані й колекції

Розкопки М.К. Каргера 1940 р. Дослідження під керівництвом М.К. Каргера відбувалися у Києві протягом 1938, 1940, 1948-1949 рр. (Каргер 1950, с. 8-44; 1951). Зібрання археологічних матеріалів, отриманих цими масштабними розкопками, не потрапило на зберігання до одного місця у цілісному вигляді, а, навпаки, за існуючою на той час практикою, було розпорошене по кількох установах. Знахідки потрапили до Київського історичного музею, Софійського заповідника, ІА в Києві, ІІМК в Ленінграді, Новгородського музею.

Стосовно матеріалів розкопок 1940 р. збереглась архівна документація. У фондах Рукописного архіву ІІМК РАН у Санк-Петербурзі (РФ) зберігається звіт та щоденник польових робіт Г.Ф. Корзухіної (Щеглова 2010, с. 60). А у Науковому архіві ІА НАН України в Києві - одна книга польового опису знахідок та три книги інвентарних описів знахідок, а також 59 негативів на склі (Археологічні… 1940; Список… 1940).

В інвентарних описах знахідок ділянки позначені номерами від І до IV, а також додатковими примітками «Дмитриевский» (Археологічні… 1940, кн. 3, арк. 6 зв), «Новгородская божница» (Археологічні… 1940, кн. 1, арк. 1, 1 зв.; кн. 3, арк. 4 зв., 5-6 зв.), «под полом Екатерининского предела» (Археологічні… 1940, кн. 1, арк. 19 зв.), «из нескопанного уступа у Трапезной» (Археологічні… 1940, кн. 2, арк. 33 зв.; кн. 3, арк. 1, 8). Примітка «Новгородская божница» іноді трапляється разом із прив'язкою ділянка І (Археологічні… 1940, кн. 3, арк. 5-5 зв.).

У кінці книги 3 дано інвентарний опис знахідок під заголовком «Дмитриевский» зі своєю власною нумерацією, а на окремих аркушах - польовий опис знахідок під заголовком «Киевская экспедиция. 1940. Участок IV. Двор студенческого общежития». У той же час, у книзі 3 примітка «Дмитриевский» згадано й у загальному переліку знахідок, при цьому в графі «квадрат» значиться «Р. І» (Археологічні… 1940, кн. 3, арк. 6 зв.). Окремий опис знахідок під заголовком «Раскоп І» вміщено тут же, одразу по закінченні загального інвентарного опису (Археологічні… 1940, кн. 3, арк. 9-29), нумерація тут починається заново. Ця обставина вносить деяке непорозуміння щодо назви ділянок, де проводились роботи, оскільки тільки ділянка І співвідноситься більш чи менш чітко з Новгородською божницею. А з роботами на Дмитрієвському соборі співвідноситься і ділянка IV, і розкоп І.

З інших уточнень, що піддаються локалізації, в описах фігурують «Екатерининский придел» та «из нескопанного уступа у Трапезной». Відомо, що Катерининський приділ прибудовано з південного боку Михайлівського собору в 1731 р. (Кузьмин, Кочетов, Ивакин 2013, с. 358), так що ця прив'язка, як і «нерозкопа - ний виступ біля Трапезної», відсилають нас до території між Михайлівським собором і Трапезною. До тієї ж зони належить і ділянка ІІ, про що йдеться у звіті Г.Ф. Корзухіної (Корзухина 1940a) і результати досліджень на якій лягли в основу публікації М.К. Каргера (1958, с. 317-320).

Розкопками 1996-1999 рр. під керівництвом Г.Ю. Івакіна, що через півстоліття знову досліджували цю ділянку, виявлено кілька перекопів у проміжку між Михайлівським Золотоверхим собором і Трапезною, що з певною вірогідністю можна зіставити із зазначеними роботами.

Що ж до місцерозташування Новгородської божниці, то М.К. Каргер визначив його, спираючись на карту М.В. Закревського (Каргер 1961, с. 272), де вона розташована на північний схід від Михайлівського Золотоверхого собору (Закревский 1868, с. 922, план на л. 2). У Науковому архіві ІА НАН України збереглися фото ділянки І. Вона знаходилась між північною стіною Михайлівського собору і Варваринсь - ким корпусом, поруч із місцем, де пізніше були відкриті ворота з надбрамною церквою. На підписах до фотографій зазначено, що керував розкопками І. О. Іванцов.

Таблиця 1. Приклад ведення польового опису знахідок ділянки І

№№ по порядкд	Наименование предмета	Количество	чвадрат	Глубина
24	Железные гвозди	2	17-18	140
	Венчик глиняного горшка	1
	Дно глиняного горшка	1
	Фрагмент стеклянной посуды	1
35	… Изразец с поливой зеленого цвета	1	12 и 30	135
	Железные гвозди	2
	Фрагмент железного предмета	1
	Ручки стеклянных сосудов	2
	Дно глиняного горшка	1
	Венчик горшка с ручкой	1

Таблиця 2. Приклад ведення польового опису знахідок ділянки IV

Дата	№ п/п	Назва речи та короткий опис	Діляп - ка	Квсва рат	Шар	Глибина	Кількість	Інвен - тараі ноноери
7/VIII	1	Фрагменти фресок ХІ-ХІІ ст.	І	-	2	0-0,50	54	1
7/VIII	2	Фрагменти керамічного голосника	І	-	2	0-0,50	2	2-3
7/VIII	3	Фрагменти керамічного посуду ХІ-ХІІ ст.	І	-	2	0-0,50	3	4-6
13/VIII	30	… Фрагменти фресок ХІ ст.	ІІІ	1-2	-	0-0,5	33	193
13/VIII	37	… Фрагменти голосників	ІІІ	4-5	-	0-0,5	12	-
13/VIII	38	Куски олива з перекриття церкви	ІІІ	4-5	-	0-0,5	2	187
13/VIII	39	Фрагмент амфори	ІІІ	4-5	-	0-0,5	1	73
14/VIII	40	Бронзовая подвеска, изображающая
		архангела	ІІІ	4-5	-	0,70	1	74
14/VIII	41	Ножка подсвечника	ІІІ	4-5	-	0,70	1	75

Польовий опис ділянки І (Археологічні. 1940, спр. 92) складено російською мовою. Тут подано виявлений під час робіт перелік знахідок, починаючи з номера 1 по 87. Для цього зошита характерна подача під одним номером не тільки численних знахідок однієї категорії, але й включення туди знахідок із різних матеріалів та з різних квадратів. Спільним чинником для таких записів є тільки глибина, зазначена однією відміткою із завжди заокругленим до 5 чи 10 числом - 90 см, 135 см, 140 см тощо (табл. 1).

Польовий опис знахідок з ділянки IV знаходиться в кінці книги 3 (Археологічні… 1940, спр. 93, кн. 3, арк. 30-31 зв.). Тут знахідки згруповано за категоріями і матеріалами, а глибина залягання подається проміжками - 0-0,50; 0,50-1,1; 1,1-1,7 тощо. Нумерацію дано дрібно, де один номер присвоєно одній індивідуальній знахідці чи кільком однотипним зі спільним контекстом, виключення складають тільки архітектурні елементи - такі, як фрески чи голосники, які записано до книги більшими партіями. Окрім того, в описі є посилання на день, коли було виявлено знахідки, з чого стає зрозуміло, що роботи велися тут з 7 по 15 серпня. Частину опису до 13 серпня 1940 р. вели українською мовою, а з 14 серпня - російською, хоча виконано його одним почерком. До 12 серпня включно роботи вели за шарами, а з 13 серпня - за квадратами. Україномовна частина опису, окрім назв виявлених речей та їхніх коротких характеристик, подає також датування, натомість, у російськомовній частині вони відсутні (табл. 2).

Така різниця у веденні робочих записів, крім іншого, очевидно, свідчить і про різні методики, застосовані під час польових археологічних робіт.

Інвентарні описи повторюють схему польового опису з ділянки IV, окрім того, тут іще додано графу Місце зберігання. Їх вели здебільшого українською мовою, хоча інколи трапляються російськомовні записи, при цьому почерк в усіх трьох книгах ідентичний за поодинокими виключеннями.

Загалом інвентарні описи містять відомості про 2293 номери, але варто зауважити, що нумерація в загальному переліку продубльована у книзі 2 (Археологічні. 1940, спр. 93, кн. 2, арк. 33-33 зв.) і 3 (Археологічні. 1940, спр. 93, кн. 3, арк. 1) в межах номерів 1715-1723, де вписано різні знахідки з однаковою нумерацією. А для ділянки IV номери дані від 1 до 339 (Археологічні. 1940, спр. 93, кн. 3, арк. 32-35 зв.), що, в свою чергу, дублює нумерацію в книзі 1 (Археологічні. 1940, спр. 93, кн. 1, арк. 1-15 зв.). Виключення складає тільки Інвентарний опис знахідок з ділянки IV, виконаний окремо від інших і з власною нумерацією. Очевидно, матеріали було початково поділено на такі, що походять з території довкола Михайлівського Золотоверхого собору, та окремо такі, що виявлені при дослідженнях Дмитрівського храму.

У підсумку варто констатувати, що повну кількість знахідок з досліджень 1940 р. підрахувати важко, однак наявні записи складають враження про надзвичайно численну колекцію.

До того ж, частина номерів нараховує побага - ту предметів, особливо, коли йдеться про масовий матеріал (кістки тварин, фрагменти керамічних посудин, фрагменти фресок тощо). Їхня кількість інколи сягає від кількох десятків до півтори сотні чи більше в одному записі. Поховання також інвентаризовані під одним номером, включаючи сукупно усі збережені кістки скелета. Інвентарні номери присвоєно наскрізно без врахування місця знахідки, так що предмети з різних ділянок розкидано врізнобій. Інколи в примітках зазначено ділянку, з якої походить одиниця зберігання, інколи ні, що значно ускладнює визначення походження предметів. Об'єкти, з яких походили знахідки, до книги не вносились, а тільки квадрат і глибина. Лише в деяких випадках є уточнення на кшталт печка, ямка, землянка, бровка, погребение, угольное пятно, гумусное пятно, под кладкою тощо.

Фондові матеріали налічують значно меншу кількість матеріалів. Це шість стандартних ящиків, три з яких заповнено фресками, один будівельною керамікою і два побутовими речами та поховальним інвентарем.

Розвідки Д. І. Бліфельда 1944 р. Архівна документація щодо розвідок Д.І. Бліфельда 1944 р. не збереглася.

Фондова колекція цих матеріалів сформована, очевидно, одразу по закінченні робіт і містить тогочасні етикетажні написи з маркуванням «Михайлівський монастир-1944. Розвідки Д. І. Бліфельда». Шифри на знахідках мають скорочені позначки про місце виявлення під заголовком «К. Мих. 44», а також уточнення, що вони походять з котловану «а». В одному випадку зазначено глибину виявлення - 2,0 м. Це засвідчує, що у 1944 р. на цій території велися земляні роботи на значну глибину. А оскільки матеріали належать до XVIII ст., то можна з'ясувати глибину залягання тут ранньомодернього об'єкту. Однак визначити місцезнаходження цього котловану за наявними даними точніше, ніж садиба Михайлівського монастиря, складно.

У колекції зберігаються фрагментований гончарний розвал полив'яної тарілки, розвали горщиків та поодинокі фрагменти кераміки. За номерами на знахідках з'ясовано, що початково їх було не менше 142 одиниць, оскільки саме такий інвентарний номер є найбільшим числом на шифрах. І залишається тільки припускати, що колекція могла бути якимось чином переділена і основна її частина зберігається в іншому місці.

Розвідки В.Д. Дяденка 1967 р. Архівна документація щодо спостережень В.Д. Дяден-ка 1967 р. на території садиби Михайлівського монастиря також не збереглася. Натомість, маркування на ящику старого зразка, очевидно, виготовлене одночасно з формуванням колекції, містить напис «Михайлівський монастир - 1967», а шифри на знахідках - «К-67, Ус. Мих. мон., котл.». Частина знахідок маркована, як така, що виявлена в «Житлі 1», що виявляє присутність такого археологічного об'єкту в дослідженнях. На коробці з керамікою ж є додаткова приписка «котлован здания панорамы», що, втім, додає скоріше запитань, ніж уточнень. Єдина відома в цій окрузі панорама - це панорама Голгофа, відкрита в 1902 р. і закрита в 1934 р. Однак, по-перше, це задалеко для топографічної прив'язки «Михайлівський монастир», а по-друге, сама панорама на той час уже більше 30 років не існувала, а якихось відомостей про земляні роботи на її місці немає.

Усього в колекції зберігається 89 одиниць, інвентарні номери яких ідуть від 1 до 95 по порядку з шістьма відсутніми серед них. Усі знахідки датовані давньоруським і післямонгольським часом. Так що, очевидно, колекція потрапила на зберігання до Інституту у цілісному вигляді.

Матеріали наукових фондів

Колекція 10. На сьогодні Інститут археології НАН України зберігає знахідки, що належать радше до категорії рядових. Значну частину складають будівельні матеріали, такі як фрески, цегла, плитки підлоги, кахлі, голосники, оплавлене свинцеве перекриття покрівлі. Окрім того, в колекції присутні побутові речі - фрагментова - ний керамічний посуд, амфорна тара, точильні камені; поховальний інвентар - тканина, деталі шкіряного взуття; та сліди виробництва - фрагмент залізної криці та рештки склоробного виробництва на керамічній масі. Натомість присутніх в книгах інвентарних описів таких категорій знахідок, як монети, свинцеві печатки, церковне начиння, натільні хрести, смальта, прикраси з металу, скла та напівдорогоцінного каміння, предмети озброєння, ужиткові предмети зі скла, фаянсу, кістки, чорного і кольорового металу, кремінь, пірофіліт, вугілля, печина, кістки тварин і риб, зерно на сьогодні в колекції немає.

Будівельні матеріали та елементи архітектурного декору. Досить значну частину колекції (близько двохсот фрагментів) складають фрагменти тиньку з фресковим розписом. Здебільшого ці знахідки з колекції походять з двох ділянок - ІІ та IV. Враховуючи, що наразі у колекції фрагменти фресок з різних ділянок садиби Михайлівського та Дмитрівського монастирів змішані, їх точніша атрибуція можлива лише шляхом технологічного аналізу та порівняння з колекціями зразків, здобутих розкопками на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря 1996-1999 рр. (Івакін 1999; Ивакин 1999) та Дмитрівського храму 2010 р. (Івакін, Козюба, Комар, Манігда 2011).

У переважній більшості фрескових фрагментів лицьова поверхня пласка, що говорить про те, що вони належать до розписів стін собору. Але у п'яти випадках поверхня фресок випукла чи, навпаки, увігнута, що може свідчити про їх належність до таких архітектурних частин інтер'єру, як колони чи арки.

Кольори розписів на фресках широкої палітри - червоний, білий, чорний, синій, зелений різних відтінків, яскравий рожевий, жовтий, коричневий (рис. 1). Є фрагменти, що містять фарбу двох і більше кольорів. Найчастіше поєднання складають червоний-білий, чорний-білий-черво - ний, зелений-білий та зелений-білий-червоний; яскравий блакитний трапляється лише поодинці. Кольорова гама загалом співпадає з відомими фресками Михайлівського Золотоверхого собору (Коренюк 2014, іл. 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 18-20).

Рис. 1. Фрагменти фресок з досліджень М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

За візуальним визначенням Ю.О. Коренюка Висловлюємо щиру подяку Ю. О. Коренюку за до-помогу у первинному виділенні груп тиньку. фресковий тиньк можна розділити на чотири основні групи (Хамайко та ін. 2019, с. 74-75):

1) твердий щільний розчин сіруватого кольору, майже не залишає слідів вапна при дотику, містить крупні фрагменти цем'янки, а також помітну кількість відбитків соломи та зернових плівок злакових рослин;

2) крихкий розчин світлого кольору з ледь помітним рожевим відтінком, переважана кількість вапна, залишає сліди при дотику, у тісті помітні дрібні фрагменти цем'янки, містить відбитки деревних трісок;

3) крихкий розчин білого кольору, вапняна складова значно переважає, залишає сліди при дотику, у тісті помітні дрібні фрагменти цем'янки та деревного вугілля;

4) крихкий розчин рожевуватого кольору, у тісті присутні помітні домішки дрібної цем'янки та піску.

Фрагменти фресок з першої групи відрізняються наявністю рослинних включень, чого не помітно в інших групах. Включення рослинних решток зустрічаються і в колекції з розкопок 1948 р. садиби Десятинної церкви (Блажевич та ін. 2007, с. 214, кат. 261; Хамайко 2013, с. 160, іл. 9: 2, 4-6, 8; 2014, с. 112, рис. 10). У кількох випадках на фресках помітні «графи» - лінії розмітки, прокреслені ще по сирому тиньку.

Рис. 2. Графіті на фресках з досліджень М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Два фрагменти фресок містять графіті. В одному випадку це фрагмент завбільшки 10 х 13 см з сильно затертою поверхнею, що зберегла фарбу двох кольорів - зеленого та червоного (рис. 2: 1). Спи-раючись на орієнтацію літер, можна стверджувати, що зелений колір розташовувався вище. На поверхні збереглося кілька написів. Два з них - у верхній і нижній частині фрагменту - написи з формулою Г(оспод) Н ПОМОЗН, в яких імена адресатів не читаються. Розмір літер в цих графіті сягає в середньому не більше 1 см в висоту. Ближче до серединної лінії є дрібніше графіто з такою ж формулою, від якого збереглася центральна частина напису з початковою літерою імені - (по) МОЗН 0 (…). Внизу розташований ще один фрагмент графіто з верхніми частинами літер дещо крупнішого розміру, яке через сильну фрагментованість упевнено прочитати не вдалося. У верхній же частині фрагменту є два ряди вертикальних рисок для підрахунку кількості разів прочитання молитов. Нижній ряд затертий.

На поверхні фрески збереглися також «графи», нанесені подвійними тонкими прокресленими лініями. Один з них - горизонтальний, визначає межу між зеленим і червоним кольором, а інший проходить навскіс, перетинаючи перший під кутом близько 45°.

Другий фрагмент фрески розмірами 8 х 8,5 см, темно-червоного кольору, містить частину ілюстративного графіто, від якого збереглися задні ноги і хвіст коня (рис. 2: 2). Подібні зображення коней та вершників відомі серед графіті Софійського собору у Києві (Высоцкий 1966, табл. XLV; XLVI; LXXIX: 1, 2; Левченко 2013, с. 127, іл. 6).

Формула Г(оспод) Н ПОМОЗН надзвичайно широко розповсюджена серед значного корпусу давньоруських графіті. Це найпростіша молитва, яку тогочасні люди лишали на стінах храмів з надією на допомогу від вищих сил. Такі написи зазвичай включають власні імена адресатів і є цінним історичним джерелом, оскільки серед них часом трапляються відомі історичні персонажі. Натомість, графіті ілюстративного жанру набагато рідкісніші.

Плінфа давньоруського часу представлена дрібними уламками без можливості визначити початкові розміри. Тісто щільне ніздрювате, світлого сірувато-жовтого кольору з включенням цем'янки.

Найбільші фрагменти цегли ранньомодерної доби завбільшки сягають 16 см, але без можливості визначення початкових розмірів, окрім того, що в деяких випадках, збереглася початкова товщина, що складає 4 см. Керамічна маса різного складу. В одному випадку тісто крихкувате піщанисте, теракотового кольору з великою кількістю подрібненого каміння (рис. 3: 1). В іншому - жовтувате щільне, з невеликою домішкою піску та шамоту. Верхня площина рифлена (брускова цегла), бокові грані скошені донизу (рис. 3: 2). В інвентарному описі вони датовані XVII ст.

Обгорілий і деформований лист свинцю, очевидно, являв собою перекриття покрівлі собору (рис. 3: 3).

Рис. 3. Дослідження М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря: 1, 2 - цегла; 3 - обгоріла свинцева покрівля



Рис. 4. Плитки підлоги з досліджень М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Серед колекції присутні кілька плиток підлоги, одна з яких зберегла майже повну форму (рис. 4: 1). Розміри плитки - 9,5 х 9,5 х 1,2 см, бічні грані прямовисні. Керамічне тісто рожевого кольору, пістряве, з білими прожилками. Містить домішки піску, карбонатні включення й шамот. Лицева поверхня вкрита напівпрозорою поливою зеленого кольору. Ще одна плитка початково більших пропорцій, з поливою жовтого кольору, обгоріла, полива місцями спінена, ошлакована та закопчена. Окрім товщини 1,5-1,8 см, початкові розміри не збереглися (рис. 4: 2).

Такі плитки з однотонною поливою використовувалися для оздоблення давньоруських будівель домонгольського часу не тільки в Києві, але й були широко розповсюджені по всій території Русі (Каргер 1958, с. 464-465; Чукова 1987; Раппопорт 1994, с. 47-51; Білик 2017; Терський 2019 та ін.). Виготовлялися вони не лише в містах, але і в міській окрузі, де діяли наближені до тогочасних центрів ремісничі осередки (Сагайдак 1986, с. 303; Сєров 1997, с. 113). Судячи з розмірів, форми, кольору поливи, а головне - складу тіста, вироби можуть датуватися домонгольським часом.

Вибірка плиток підлоги ранньомодерного часу представлена кількома уламками (рис. 4: 3, 4), вкритими прозорою зеленою поливою. Бічні грані усіх фрагментів злегка скошені донизу. У процесі створення підлоги така форма дозволяла укладати вироби впритул один до одного без видимих стиків. Керамічна маса, з якої виготовлені плитки підлоги, має світло-червоний колір, з ледь помітною домішкою піску. Незначні розміри уламків ускладнюють з'ясування форми та розмірів виробів, лише один фрагмент має збережену ширину, що становить14 см (рис. 4: 3). Цілі плитки могли мати прямокутну або ж квадратну форму. Товщина уламків сягає 1,5 - 1,6 см. Схожі за формою та розмірами плитки, однак товстіші, були виявлені при розкопках заміської резиденції І. Мазепи на Гончарівці. З огляду на цю аналогію, а також такі морфологічні особливості, як тісто, скошені бічні грані, полива, плитки підлоги з Михайлівського монастиря слід датувати серединою XVII-XVIII ст. (Мироненко 2017a, с. 92).

Пічні кахлі переважали серед матеріалів XVII-XIX ст. і належали до типу коробчастих (рис. 5; 6). Колекція була представлена уламками лицьових пластин та румп. Усі вироби з внутрішньої сторони містять залишки копоті, що свідчить про їх безпосереднє використання у конструкції печей. Відповідно до морфологічних та декоративних особливостей вироби можна поділити на дві великі групи.



Рис. 5. Рельєфні кахлі другої половини XVII - першої половини XVIII ст. з досліджень М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

До першої групи належать коробчасті кахлі з румпою, що не відступала від краю лицьової

пластини, оздоблені рельєфним орнаментом по зовнішній поверхні (рис. 5; 6: 4, 5). Трапляються як неполив'яні зразки (рис. 5: 7), так і вкриті поливою (рис. 5: 1-5, 8). Товщина лицьових пластин становила 0,5-0,7 см. Один з фрагментів неполив'яної теракотової кахлі містив сліди від дерев'яної форми для відтиску на зовнішній поверхні лицьової пластини та сліди тканини на внутрішній (рис. 5: 7). Уламок мав незначні розміри. На лицьовій поверхні зображена частина рельєфної, випуклої, округлої рамки, однак встановити декор цілого виробу неможливо.

За місцем розташування у конструкції печі, кахлі цієї групи можна розподілити на лицьові, карнизні та кахлі-коронки, що вінчали верхню частину печі.

У декорі переважної більшості лицьових кахлів цієї групи переважає рослинний орнамент.

Рис. 6. Поліхромні мальовані кахлі середини XVIII - початку ХІХ ст. з досліджень М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Висота рельєфу до 0,3 см. У центрі найбільшого з колекції фрагменту (рис. 5: 8) зображена центральна частина дуже поширеної на території Середньої Наддніпрянщини композиції з двох вертикально спрямованих перехрещених пагонів з листками, які у центральній частині з'єднані геометричним елементом. Кахля вкрита зеленою прозорою поливою, тісто на зламі світло-рожеве. Кахлі з таким орнаментом трапляються у Суботові (Гугля 2003, с. 79), Чернігові (Мироненко 2012, с. 118), Батурині (Виногродська, Ситий 2008, с. 29) і датуються другою половиною XVII - першою половиною XVIIT ст.

Решта уламків (рис. 5: 1, 5, 6) досить дрібна та містить рельєфну декоративну рамку по периметру; декоративні елементи збережені частково, що ускладнює реконструкцію цілого виробу. Один виріб (рис. 2: 1) мав збережену цілу румпу, що не відступала від краю лицьової пластини. Її висота становила 8,3 см, а верхній край був оформлений у вигляді манжету, загорненого всередину. За складом формувальної маси, конструктивними особливостями та поливою, ці уламки слід також датувати другою половиною XVII - першою половиною XVI4 ст.

Два фрагменти кахлів (рис. 5: 2, 3) належали, ймовірно, до одного виробу і були декоровані геометричним килимовим орнаментом. Кахлі цього різновиду не мали рельєфної рамки по периметру, внаслідок чого орнамент з однієї кахлі переходив на іншу, утворюючи цілісне декоративне полотно. В основі композиції S-подібні елементи та рельєфна «решітка». Тісто світле, поверхня вкрита зеленою поливою. З внутрішнього сторони лицьової пластини помітні концентричні вдавлені кола від підправлення виробу на гончарному крузі. Кахлі цього різновиду датуються кінцем XVII - першою половиною XVIH ст.

У колекції міститься лише один незначний фрагмент верхньої частини кахлі-коронки (рис. 2: 4), вкритий зеленою поливою.

Карнизні кахлі представлені двома фрагментами (рис. 6: 4, 5). Вони належали до двочастинних карнизних кахлів з плоскою верхньою частиною та опуклою нижньою. Лицьова пластина була досить товста - 1,2-1,4 см. Випукла частина мала ледь помітний рельєфний опуклий орнамент висотою до 0,1 см у вигляді навскісних ліній. Горизонтальна опукла лінія також містилася на місці стику плоскої та опуклої частин. Тісто світло-червоне. Поверхня виробів була вкрита неякісною глухою поливою жовтого, зеленого, та блакитного кольорів. З огляду на товщину, формувальну масу та поливу, побутування цього типу кахлів слід визначити серединою - другою половиною XVII! ст.

Тим самим часом слід датувати один фрагмент лицьової частини кахлі, декор якої виконаний різними типами глин: червоною та білою. Поверхня виробу вкрита прозорою жовтою поливою (рис. 6: 3).

Окрім лицьових пластин, колекція містить фрагменти верхніх частин румп (рис. 5: 9-12). Частина з них оформлена у вигляді потовщення (рис. 5: 9, 10), інша частина - у вигляді манжету, загорнутого назовні (рис. 5: 11, 12). Румпи такого типу відносяться до кахлів другої половини XVII - першої половини XVII! ст.

Усі вищеописані кахлі мають місцеве походження.

До другої групи належать мальовані коробчасті кахлі, орнамент на яких виконувався кольоровими емалями на білому тлі (рис. 6: 1, 2, 4). Румпа мала підквадратну або ж овальну форму і відступає від краю лицьової пластини на 3-4 см (рис. 6: 2). Лицьова пластина таких кахлів була значно товща, ніж у виробів попередньої групи і становила 2,1-2,3 см. Така товщина була наслідком специфічного способу приєднання румпи до лицьової пластини. Бокові грані кахлів цього типу були скошені всередину, що дозволяло розміщати кахлі у тілі печі без стиків, впритул одна до одної. У межах цієї групи за кольором можна виділити кахлі двоколірні та багатокольорові.

Біло-сині двоколірні кахлі, що в науковій літературі за спробу наслідувати модні закордонні зразки частіше відомі як «голландські», представлені одним цілим білоглиняним виробом (рис. 3: 2), що за місцем розташування у конструкції печі належить до типу пояскових. Орнамент виконаний синьою поливою. Основу композиції становить популярний у XVII! ст. сюжет букету з центральною великою квіткою і пагонами з листками обабіч. Кахлі цього різновиду з'являються на українських землях з середини XVII! ст. і побутують до початку XIX ст. Щодо походження цих виробів, це питання на сьогоднішній день залишається відкритим, однак більшість дослідників сходиться до думки, що біло-сині кахлі вироблялися у російських містах Петербурзі, Москві чи Калузі (По-пельницька 2005, с. 90-91; Колупаєва 2006, с. 173).

Поліхромні мальовані кахлі представлені трьома фрагментами від двох різних кахлів (рис. 3: 1, 4). У центрі орнаментальної композиції одного з екземплярів фігурна рамка - картуш, з декором «сітка» по кутах (рис. 6: 4). Встановити сюжет центральної частини виробу не є можливим, з огляду на невеликі розміри фрагменту, однак, зазвичай, це були побутові сценки та пейзажі (Колупаєва 2006, с. 177). Декор виконаний зеленою, жовтою, фіолетовою поливою. У декорі другого фрагменту - ваза-урна на піддоні, виконана жовтою фарбою на білому тлі (рис. 6: 1). По периметру кахлі композиція обведена тонкою рамкою. Кахлі з подібним декором стають поширеними на території Середньої Наддніпрянщини у кінці XVII! - на початку Х! Х ст. (Колупаєва 2006, с. 176, 180).

Окремою групою посуду спеціального призначення виступають голосники. У досліджуваній колекції присутні два уламки вінець, одне з ділянки!! (рис. 7: 12), інше з ділянки IV (рис. 7: 10), та стінка з ділянки IV (рис. 7: 13) зі слідами будівельного розчину, що вказує на потрапляння голосників до шару після ремонту чи руйнування Михайлівської церкви.

Побутові речі. Збереглося лише півтори сотні фрагментів посуду давньоруського часу. Переважна більшість уламків походить з ділянки II, план якої навів М.К. Каргер (Каргер 1958, с. 315), але прив'язати горщики за шифрами до відповідних квадратів неможливо - їхня нумерація на плані відсутня. Окрім того, в колекції зберігається по фрагменту вінець з ділянки III та котловану 4, чотири уламки вінець з розкопу I, два фрагменти вінець з ділянки IV, що розташовувалась в межах Дмитрівсь - кого монастиря. Серед матеріалів немає посуду із шифрами об'єктів. Це свідчить про те, що колекцію Наукових фондів ІА НАНУ сформовано зі знахідок, виявлених в мішаному культурному шарі, що залягав на глибині 0,20-2,80 м у кв. 1-3, 5-10, 13-15, 18, 19, 21, 23-30, 32, 37, 49, 50, 86, 87, 95. З огляду на ці обставини, кухонні горщики, як найчисельнішу групу посуду, було умовно розподілено на дві хронологічні підгрупи: вироби ХІ ст. та горщики ХІІ - першої половини ХІІІ ст.

Кухонний посуд ХІ ст. репрезентовано уламками верхніх частин горщиків (рис. 7: 1-9; 8). Посудини мали стрункі пропорції, манжетоподібні відігнуті назовні вінця на високих шийках. Діаметри верхніх частин коливаються від 8 до 28 см. Решту параметрів з огляду на значну фрагментованість знахідок визначити складно. Тісто однорідне, щільне, світло-сірого, темно-сірого, сіро-чорного, коричневого, рожевого кольорів, містить домішки піску. Значно рідше трапляються посудини, виготовлені з рожевої глини із карбонатними та залізистими домішками в значній концентрації. Таке тісто пістряве, з кольоровими розводами на зламах. Горщики ХІ ст. з досліджуваної колекції мали ретельно загладжену поверхню без орнаментації.



Рис. 7. Садиба Михайлівського Золотоверхого монастиря, розкопки М.К. Каргера 1940 р.: 1-9 - керамічний посуд ХІ ст.; 10, 12, 13 - голосники; 15 - нижня частина горщика; розвідки Д. І. Бліфельда 1944 р.: 11 - фрагмент вінц7 голосника; 14 - горщик



Рис. 8. Основні варіанти профілювання верхніх частин горщиків ХІ ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Тенденції в мінімалізації декору посуду цього періоду простежено на території Середнього Подніпров'я та в Києві зокрема (Петрашенко 2005, с. 69-72; Толочко 1981, с. 294).

Вироби ХІІ - першої половини ХІІІ ст. значно чисельніші (рис. 9-11). Це фрагментовані горщики з класичними для ХІІ ст. вінцями пі - докруглої форми, що виготовлялися шляхом загину гончарної маси всередину виробу. На рубежі ХІІ-ХІІІ ст. варіативність форм зростає: потовщується внутрішня частина закраїни, а зовнішня витягується, що надає вінцям незначної масивності. Трапляються посудини як з високими та стрункими, так і з низькими шийками. Склад та колір тіста зберігає тенденції попереднього періоду. У ХІІ ст. переважна більшість горщиків орнаментуються по плічку врізними лініями або поєднанням ліній з насічками, наколами, хвилями. Неорнаментовані посудини трапляються зрідка. У досліджуваній колекції значна кількість виробів прикрашена поєднанням ліній з нігтьовими вдавленнями або так званими «комами» (рис. 9: 4, 8; 10: 3, 6, 7, 9, 10;).

Рис. 9. Керамічний посуд ХІІ - першої половини ХІІІ ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Серед кухонної кераміки присутня нижня частина гончарного горщика з ділянки ІІ (№1365), що виділяється специфічним складом тіста, в якому присутній товчений граніт в значній концентрації (рис. 7: 15). Такий склад сировини не притаманний для давньоруського посуду. Зовнішня поверхня виробу загладжена досить ретельно. У центрі денця посудини присутній вдавлений циліндричний слід, що, імовірно, залишився від осі гончарного кола. Аналогічні відтиски дослідив і проаналізував О.О. Бобринський (Бобринский 1962, с. 38 - 39). Кераміка, виготовлена зі схожого тіста, траплялася на території Михайлівського монастиря в 1997-1999 рр. під час досліджень Г.Ю. Івакіна. Подібні посудини виявив і проаналізував М.П. Кучера на низці давньоруських пам'яток. Виготовлення такого грубого посуду він пов'язував із занепадом гончарного ремесла внаслідок монголо-татарської навали (Кучера 1998, с. 160-165). У давньоруських нашаруваннях поселеннь Софіївська Борщагівка та Ходосівка-Рославське, розташованих в південно-західних передмістях Києва, також було виявлено кілька фрагментів посуду з аналогічного грубого тіста. Серед них були вінця, що за профілюванням відповідали першій половині ХІІ ст. Точніше визначення хронології побутування даної групи кераміки потребує додаткового дослідження. Імовірно, цей посуд міг мати спеціальне призначення і виготовлятися в незначній кількості протягом ХІ-ХІІІ ст. на досить значному просторі від Середнього Подніпров'я до західних територій.



Рис. 10. Керамічний посуд ХІІ - першої половини ХІІІ ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

Серед матеріалів колекції також присутні нижні частини горщиків (рис. 9: 12, 13, 15, 16). Морфологічно вони нічим не відрізняються від типового давньоруського посуду, але на десяти денцях трапляються тавра, що включають символи кола, «колеса», хреста вписаного в коло, трикутника, двозубця, тощо (рис. 12: 11-20).

Колекція столового посуду незначна, але презентативна. Вона розподіляється на полив'яні та неполив'яні вироби. Останні представлені різноманітними ручками глеків (рис. 12: 5-10), що відрізняються від ручок кухонних горщиків масивними розмірами та видовженою формою. Такі глеки, зазвичай, мали носики зливу і використовувалися для подавання напоїв до столу (Гунь 2018, с. 157-161).



Рис. 11. Основні варіанти профілювання верхніх частин горщиків ХІІ - першої половини ХІІІ ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря

еред матеріалів з ділянки ІІ зберігається уламок верхньої частини глека (рис. 12: 2). Діаметр його горловини близько 10 см. Носик зливу сформований незначним деформуванням шийки та вінець. Аналогічний посуд з території Михайлівського монастиря було виявлено під час досліджень 1997-1999 рр.

Полив'яний посуд включає речі з одно - та двобічною поливою, а також горщики з бризками та смугами поливи. Останні досить умовно можна віднести до виробів столового призначення. Під час випалу в одному горні полив'яного та неполив'яного посуду скловидна маса стікала, безсистемно потрапляючи на горщики, що стояли нижче. Кількість таких речей значна як серед міських знахідок (Макарова 1967, с. 54), так і на окремих сільських пунктах (Гунь 2013, с. 32).

Рис. 12. Колекція М.К. Каргера: 1-10 - столовий посуд; 11-20 - денця з таврами; 21 - фрагмент світильника

У досліджуваній колекції є верхня частина горщика ХІІ - першої половини ХІІІ ст. з ручкою, на поверхні якого простежуються бризки та обширні плями світло-зеленої поливи (рис. 12: 1). Плічка та шийка посудини декоровані багаторядним врізним орнаментом. Поодинокі дрібні бризки зрідка трапляються на верхніх та нижніх частинах інших речей з колекції.

Вкритий поливою посуд репрезентований вінцями та стінкою невеликих горщиків і денцем. Вінця (рис. 12: 3) належали невеликому горщику ХІІ - першої половини ХІІІ ст., вкритому двобічною жовто-зеленою поливою. Точний діаметр визначити складно, оскільки уламок досить дрібний, але полива яскрава, майже не патинована. Стінка (рис. 12: 4) вкрита двобічною яскраво-жовтою поливою, декорована багаторядним врізним орнаментом, що поєднується з рядом нігтьових вдавлень. Обидві посудини виготовлено із щільного світло - сірого тіста, що містить домішки піску.

Денце (рис. 12: 19) виготовлено з сіро-коричневого тіста, внутрішня поверхня вкрита жовто-зеленою патинованою поливою. На зовнішньому боці розміщено тавро у вигляді кола.

Посуд XIV-XVст. налічує до 20 фрагментів. Він представлений вінцями горщиків «грибоподібної» форми - валикоподібними, значно потовщеними (рис. 13: 2-9). Два з них мають конусовидну шийку, що характерно для посуду XIV ст. (рис. 13: 3, 7). Три вінчики округлі потовщені з виїмкою всередині, що робилася для покришки (рис. 13: 10-12). Такі горщики характерні для XV - початку XVI ст. Один з них має по верхньому краю защипи, які з'являються в кінці XV та поширюються в XVI ст. Ще один димлений вінчик, в перетині майже ромбовидної форми, теж має незначну виїмку всередині і може відноситися до кінця XVI ст. XV-XVI ст. можна датувати і два фрагменти покришок з петельчатою ручкою (рис. 13: 13, 14), а також кілька денець із чіткими слідами зрізки з гончарного круга у вигляді борозенок (рис. 13: 16, 17). Два з них, невеликого діаметру, від посудин з майже циліндричною придонною частиною, виконано із якісної білої глини без видимих домішок. На одному всередині є плями світло-салатної поливи. Усі інші фрагменти посуду цього часу сірого чи жовто-коричневого кольору різних відтінків, хоча майже всі відносяться до окислюючого випалу (димлений лише один вінчик XVI ст.).



Рис. 13. Керамічний посуд XIV-XVI ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастир

Рис. 14. Керамічний посуд XVII-XVIII ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря



Рис. 15. Тарілки XVII ст. з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря: 1 - ділянка ІІ між Михайлівським Золотоверхим собором і Трапезною; 2 - розкоп на «Новгородській божниці»

Цей посуд знаходить прямі аналоги в кераміці з розкопок садиби Михайлівського монастиря 1996-1999 рр. (Чміль 2015, с. 85-105). Під час цих досліджень в різних частинах території монастиря було відкрито кілька об'єктів другої половини ХІІІ-XVI ст. (Чміль 2018, с. 123-126). Також в перемішаних шарах часто зустрічалися вінця горщиків цього часу та покришки з петельчатою ручкою. Усі ці матеріали свідчать про неперервне заселення території монастиря від давньоруського часу до пізнього середньовіччя, хоча й менш інтенсивне, чим у давньоруську добу і в ранньомодерний час.

Керамічний посуд XVII-XVIII ст. в колекції представлений значно менше - понад десяток фрагментів. В основному це вінця горщиків (рис. 14: 1-7). Є форми, характерні для першої половини XVII ст. - із коротким вінчиком, що має валик та із рифленням плічка (рис. 14: 1). Є також вінця пізнішого часу - із високим прямим вінцем та ребром на внутрішній стороні шийки. Їх можна датувати другою половиною XVII - першою половиною XVIII ст. Деякі екземпляри чорного та сірого кольору, димлені (випалені у відновному середовищі). Але більшість - окислюючого випалу, із опискою. Три вінця мають всередині зелену поливу (рис. 14: 2, 5, 7). Крім горщиків, у колекції представлені фрагменти вінець макітер - димленої та теракотової із опискою (рис. 14: 8, 9). Денце великого діаметру із зеленою поливою всередині може належати і горщику, і мисці чи ринці (рис. 14: 10). Димлена покришка цього ж часу не має шифру (рис. 14: 11).

Тарілок в колекції представлено всього дві. Це вінчик невеликої мілкої тарілочки, прикрашеної опискою (рис. 15: 1). Колір глини встановити не можна, бо посудина вся чорна, обгоріла. Більший фрагмент тарілки повного профілю - світлокоричневого кольору із розписом ангобами червоного та брунатного кольорів, виконаним за допомогою ріжка, без поливи. На денці у неї є широкі зрізи (рис. 15: 2). Обидві тарілки мають вінця у вигляді валика і добре виражене ребро при переході від дзеркала до крис, що дозволяє датувати їх XVII ст. Друга тарілка походить із ділянки «Новгородська божниця».

Така кераміка масово зустрічалася по всій території монастиря під час розкопок 1996-1999 рр. як в заповненні численних об'єктів, так і в перевідкладених шарах (Чміль 2015, с. 105-130; 2018, с. 126-130). Інтерес представляє лише тарілка з розписом ангобами, оскільки це досить рідкісний спосіб декорування. Незначна кількість в колекції кераміки раннь - омодерного та нового часу порівняно із давньоруською і навіть післямонгольською може вказувати на те, що вона мало бралася до уваги, як це характерно було донедавна по відношенню до артефактів цього періоду.

Також в колекції є освітлювальні засоби.

До давньоруського часу належить петле - подібна ручка з фрагментом стінки від світильника (рис. 12: 21). Аналогічні посудини широко відомі на міських та сільських пам'ятках (Розенфельдт 1997, с. 265, табл. 19). А.О. Сушко зараховує такі форми до світильників типу І (Сушко 2012, с. 55, рис. 1: 1-2). Не зважаючи на розходження у визначенні функціонального призначення таких посудин в якості невеликих мисочок, кухликів або ж світильників, у даному випадку можна стверджувати, що це саме світильник. Це підтверджується наявністю у нього задимленої зсередини поверхні, а також двох рядів наскрізних отворів в стінках, нижній з яких розташований майже впритул до денця (рис. 12: 21), що унеможливило б використання цього виробу як ємності для рідин.

Рис. 16. Рештки одягу небіжчиків з розкопок М.К. Каргера 1940 р. на садибі Михайлівського Золотоверхого монастиря: 1 - тканина; 2-6 - деталі шкіряного взуття

Цікавим є масивне денце свічника, червоного кольору, із слідами зрізки з круга (рис. 14: 12). Хронологічно такі вироби співвідносяться з пізнім середньовіччям - ранньомодерною добою. Свічник представляє собою значний інтерес, оскільки прямих аналогій в матеріалах Києва не має.

У колекції також є близько двох десятків фрагментів амфорної тари. Усі фрагменти товстостінні і належать великим посудинам, однак через значний ступінь фрагментованості не підлягають точнішій типологізації.

...