Теоретичні та методологічні засади пам'яті у свіовому контексті: історія і сучасність

Менш активно, ніж в країнах Західної та Центрально-Східної Європи й США розвивається вивчення історичної пам'яті в пострадянських країнах. Серед провідних фахівців цього напряму в Росії, крім уже згаданих А. Борозняка, О. Васильєва, можна назвати, Б. Ілізарова, Л. Рєпіну, І. Савєльєву, А. Полєтаєва. У цілому ж проблематика історичної пам'яті як об'єкту наукової уваги, тим більше у зв'язку з осмисленням історичної провини на пострадянському просторі й особливо у Росії не знайшла належного поширення, як зазначають самі російські науковці Є. Ростовцев та Д. Сосницький [27].

В Україні проблематикою історичної пам'яті плідно займаються В. Артюх, Л. Буряк, В. Вашкевич, В. В'ятрович, Л. Зашкільняк, Г. Касьянов, А. Киридон, І. Колесник, А. Кудряченко, М. Михальченко, Л. Нагорна, В. Ткаченко, О. Трегуб, В. Солдатенко, Ю. Шаповал та інші історики, філософи, соціологи, політологи. Інститутом історії України, Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса, Інститутом всесвітньої історії зроблено значний внесок у дослідження історичної пам'яті. Український інститут національної пам'яті, створений за зразком подібної установи у Польщі, відіграє важливу роль у здійсненні досліджень, присвячених політиці пам'яті. Серед його доробку низка монографічних праць, збірників наукових праць, зокрема й збірник «Національна та історична пам'ять» [28].

Серед різних напрямів меморіальних досліджень особливий інтерес з погляду нагальних потреб сучасної України викликають дослідження інструментальних можливостей політики пам'яті й використання державних і недержавних засобів з метою впливу на актуалізацію колективної пам'яті в напрямі посилення її конструктивного потенціалу в досягненні суспільної злагоди. Це зумовлено великим потенціалом політики пам'яті як інструменту формування й підтримки національної єдності й суспільної консолідації. Як висновує Ю. Шаповал: «Не підлягає сумніву, що пам'ять - це таки ефективний важіль. Є лише одне застереження: пам'ять спроможна бути такою за наявності у суспільстві загальноприйнятного проекту майбутнього й принципового консенсусу щодо основоположних цінностей. Коли ж у соціумі гостро стикаються різноспрямовані інтереси і вирують політичні пристрасті, репрезентація минулого здатна перетворитися на небезпечне знаряддя маніпулювання масовою свідомістю» [29, с. 5]. Державна політика пам'яті, коли вона заснована на об'єктивному науковому аналізі, може бути застосована як ефективний засіб формування сучасної національної ідентифікації. Європейський і світовий досвід демонструє наявність широкої палітри форм, способів, «технологій» здійснення виваженої політики пам'яті, спрямованої на досягнення позитивного, історично прогресивного результату. Це й створення розгалуженої мережі різноманітних державних установ (інститутів, фондів, музеїв) для реалізації урядової стратегії у сфері історичної пам'яті; прийняття законів, спрямованих на реабілітацію жертв колишніх режимів і покарання винних у злочинах; широке використання засобів масової інформації і масової культури (кіно, музика) для актуалізації пам'яті, яка об'єднує різні етнокультурні та релігійні групи в суспільстві, відродження й підтримка національних символів та обрядів і створення нових, спрямованих на коммеморацію знакових подій і постатей (свята та дні пам'яті, героїзація певних історичних осіб та ритуали їх вшанування, державна і патріотична символіка тощо).

Підсумовуючи викладений матеріал щодо еволюції проблематики історичної й колективної пам'яті та розвитку меморіальних досліджень, варто зазначити наступне.

Наприкінці минулого століття memory studies перетворилися на один з потужних напрямів сучасного соціогуманітарного знання.

Загальновизнаним здобутком меморіальних досліджень є констатація факту селективного характеру колективної пам'яті: робота пам'яті з відновлення минулого й вписування його в сучасне здійснюється за законами і потребами сучасного. Отже, політизація минулого поза межами історичної науки залишається невід'ємним складником його функціонування в сучасному.

Крім того, підвищений ступінь політизації минулого в транзитивних суспільствах зумовлений не тільки і не стільки суб'єктивними позиціями політичних гравців, а й цілком об'єктивно - логікою розгортання націєтворчих процесів у країнах молодої демократії.

У таких умовах підвищується й небезпека підміни зваженої й науково обґрунтованої політики пам'яті як складника культурної політики «політикою історичною», що пов'язане, крім іншого, ще й з ігноруванням частиною науковців-істориків принципового й класичного для memory studies розрізнення у способах й закономірностях функціонування й актуалізації в сучасному та формах впливу на нього різних видів пам'яті - історичної, соціально- культурної, комунікативної тощо. Ототожнення історичної науки з практичними суспільно-культурними експлікаціями історичної пам'яті сприяє подальшій політизації історії та перетворення її з генератора знання на інструмент обслуговування державної політики відповідно до кон'юнктурних чи корпоративних потреб.

Найбільш гострі «війни пам'яті» розгортаються навколо вихідного «героїчного наративу», що слугує ідентифікаційною основою для спільноти, і пов'язаної з ним «точки відліку», того моменту, коли «все почалося», і за формування потрібного образу цього моменту. Сакрально-міфологічна природа «точки відліку» практично використовується як потужний владний ресурс, за допомогою якого здійснюється нераціоналізовувана легітимація чинної влади як нащадка і послідовника «героя-засновника». Водночас легітимація політичного порядку з використанням ресурсу минулого може здійснюватися «від протилежного» - через вимогу радикального розриву з ним, виключення будь-якої можливості повторення чогось подібного.

В умовах глобалізації війни пам'яті виходять за національні межі й перетворюються на чинник міждержавних відносин.

Водночас у сучасному світі в царині політики пам'яті сформувався й певний глобальний консенсус, в основу якого лягли принципи універсальності прав людини, свободи і демократії. Глобальна етична система, стрижнем якої стали Голокост і Загальна декларація прав людини, нині претендує на статус універсального критерію оцінки будь-яких подій незалежно від їх історичного контексту. Натомість провідні для спільнот упродовж тривалого історичного часу наративи пам'яті, засновані на образах перемог і тріумфів, дедалі більше відходять у минуле, дискредитовані з позицій загальнолюдської моральної свідомості, а на порядок денний висувається наратив історичної травми й жертовності.

Список використаних джерел та літератури

1. Ренан Э. Что такое нация? Доклад, прочитанный в Сорбонне 11 марта 1882 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hrono.info/statii/2006/renan_naci.php

2. Вассиян Ю. До головних засад націоналізму // Націоналізм: Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера: антологія / Наукове товариство ім. В'ячеслава Липинського; пер. Ю. Бадзьо [та ін.]; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Смолоскип, 2006. С. 197-210.

3. Зенкин С. Морис Хальбвакс и современные гуманитарные науки // Хальбвакс М. Социальные рамки памяти. М.: Новое изд-во, 2007. С. 7-28.

4. Хальбвакс M. Социальные рамки памяти. М.: Новое изд-во, 2007. 348 с.

5. Хальбвакс М. Коллективная и историческая память // Память о войне 60 лет спустя: Россия, Германия, Европа: сборник. 2-е, испр. и расшир. изд. М.: Новое лит. обозрение, 2005. 800 с.

6. Halbwachs М. La memoire collective / Nouvelle edition revue et augmentйe. Paris: Albin Michel, 1997. 304 р.

7. Нора П., Озуф М., Пюимеж Ж. де, Винок М. Франция-Память. СПб.: Изд-во СПбГУ, 1999. 325 с.

8. Рикёр П. Память, история, забвение. М.: Издательство гуманитарной литературы, 2004. 728 с.

9. Ассман Я. Культурная память: Письмо и память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности / Пер. с нем. М.М. Сокольской. М.: Языки славянской культуры, 2004. 368 с.

10. Ассман А. Рефреймируя память. Между индивидуальными и коллективными формами конструирования прошлого // Гефтер. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gefter.ru/archive/11839

11. Борозняк А.И. Искупление. Нужен ли России германский опыт преодоления тоталитарного прошлого? - М.: Независимое изд-во ПИК, 1999. 288 с.

12. Борозняк А.И. Историки ФРГ о нацизме // Новая и новейшая история. 1997. № 1. С. 62-74.

13. Борозняк А.И. Прошлое, которое не уходит. Очерки истории и историографии Германии XX века. Екатеринбург: Уральск. межрегион. ин-т обществ. наук, 2004. 329 с.

14. Траба Р. Польские споры об истории в ХХІ веке // Pro et Contra. Журнал российской внутренней и внешней политики. 2009. № 3-4 (46). С. 43-65.

15. Memory and Power in Post-war Europe: Studies in the Presence of the Past / Ed. J.-W. Muller. Cambridge: Cambridge University Press, 2002. 288 p.

16. Васильев А. Memory Studies: единство парадигмы -- многообразие объектов (обзор англоязычных книг по истории памяти) // Новое литературное обозрение. 2012. Вып. 117. С. 461-480.

17. Appel de Blois. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://fr.wikipedia.org/wiki/ Appel_de_Blois.

18. Paul Ricoeur. La mйmoire, l'histoire, l'oubli. P.: Seuil, L'ordre philosophique, 2000. 676 p. / Рецензія В. Фесенко // Дух і літера. 2000. № 7-8. С. 477-479.

19. Linde Ch. Working the past: Narrative and Institutional Memory. N.Y.: Oxford University Press, 2009. 249 p.

20. Метельова Т.О. Реактуалізація міфологічного мислення як складник модернізаційних процесів // «Третя хвиля» демократизації на теренах Євразії: досвід новітньої історії та виклики сучасності. Зб. наук. праць / За заг. ред. д.філол.н., проф. Рудакова П.М. // ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». К.: Вид-во «Фенікс», 2015. С. 63-72.

21. Метельова Т.О. Світоглядно-антропологічна основа космогонічних міфів народів світу // Мультиверсум. 2002. Вип. 31. С. 140-150.

22. Элиаде М. Аспекты мифа / пер. с фр. В.П. Большакова. М.: Инвест-ППП, 1996. 209 с.

23. Memory in a Global Age: Discourses, Practices and Trajectories / Eds. A. Assmann, S. Conrad. Basingstoke; N.Y.: Palgrave Macmillan, 2010. 252 p.

24. Васильев А. Мемориализация и забвение как механизмы производства культурного единства и разнообразия // Фундаментальные проблемы культурологи: Сб. ст. по материалам конгресса / Отв. ред. Д.Л. Спивак. М.: Новый хронограф: Эйдос. Т.6: Культурное наследие: От прошлого к будущему. 2009. С. 56-57.

25. Memory and Political Change / Eds. A. Assmann, L. Shortt. Basingstoke; N.Y.: Palgrave Macmillan, 2012. 223 p.

26. Александер Дж. Культурная травма и коллективная идентичность // Социологический журнал. 2012. № 3. С. 5-40.

27. Ростовцев Е.А., Сосницкий Д.А. Направления исследований исторической памяти в России // Вестник Санкт-Петербургского университета, 2014. Сер. 2. Вып 2. С. 106-126.

28. Національна та історична пам'ять: збірник наукових праць / Гол. ред. Солдатенко В.Ф.; заст. гол. ред. Кривошея В.В., Вєдєнєєв В.В.; відп. секр. Волянюк О.Я. Український інститут національної пам'яті. Вип. 6. К.: «НВЦ «Пріоритети», 2013. 293 с.

29. Культура історичної пам'яті: європейський та український досвід / Ю. Шаповал, Л. Нагорна, О. Бойко та ін.; за загальною редакцією Ю. Шаповала. К.: ІПІЕНД, 2013. 600 с.

Размещено на Allbest.ru