Німецьке Губернаторство Миколаїв у 1918 році: до постановки проблеми

The purpose of the article is the problem statement of relationship between the German military authorities and the Ukrainian civilian population at the regional level in 1918. Taking into account the political, strategic, economic significance of Mykolaiv and its neighborhood during the Ukrainian Revolution of 1917-1921, namely this area was chosen for the study. The author adhered to the general scientific principles of historicism, objectivity, systemacy and complexity. Methods of historical research as well as archival heuristic and source studies were used. The scientific novelty is that for the first time the regional aspect of the relationship between the German military authorities and the Ukrainian civilian population in the format of institutional research is covered. The characteristic of the "atypical occupation" developed by R.Pyrih was completed with a significant feature, namely the presence of German military-civilian authorities. After the German troops entered into Mykolaiv in March 1918, the German commandant's office, whose task was to cooperate with local authorities with the aim of supplying of the German troops, was founded. At the beginning of May 1918, the direct military-civil governance in the form of the German governorship Mykolaiv was established. The reason for it was the Germans were eager to control the Mykolaiv shipyards and the Black Sea Navy. The governor had powers over the civilian population, municipal bodies, industrial enterprises, ports, labor relations, food business etc. The governor's office had to deal with the evacuation of the German troops from Asia. The governor's intervention into city life was mostly dotted, but principled. For further research on the German military authorities in Ukraine included governorship in Mykolaiv it is required to involve the documents from other Ukrainian and German archives.

Keywords: German troops in Ukraine in 1918, German authorities in Ukraine in 1918, German governorship Mykolaiv, Ukrainian Revolution of 1917-1921.

Сучасний стан досліджень періоду Української революції 1917--1921 рр. актуалізує вивчення органів влади, що здійснювали тоді управління державою або окремими її територіями. Найбільш проблемним виглядає відрізок часу, пов'язаний із присутністю в Україні в 1918 р. німецьких та австро-угорських військ. За Брест- Литовським договором вони мали допомогти Українській Центральній Раді в боротьбі з більшовиками, за що остання повинна була розраховуватися збіжжям, продовольством, сировиною¹. Занурення німців у політико-економічну ситуацію в Україні не було суто формальним. Іноземне військове командування справляло суттєвий вплив чи не на всі процеси як на загальнодержавному, так і на реґіональному рівнях.

Мета цієї статті полягає в постановці проблеми взаємин німецького військового командування з українським населенням на регіональному рівні у форматі інституцієзнавчого дослідження. У нещодавно опублікованій Грунтовній праці Р. Пирога, присвяченій відносинам України з Центральними державами в 1918 р.Мирний договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Українською Народною Республікою // Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у 2-х т. -- Т.2: 10 грудня 1917 р. -- 29 квітня 1918 р. / Упор.: В.Верстюк (кер.), О.Бойко та ін. -- К., 1997. -- С.137--142; Текст додаткового договору між УНР і країнами Четверного союзу. -- Там само. -- С.143--150. Пиріг Р. Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 р. -- К., 2018. -- 358 с., детально розглянуто їх загальноукраїнський аспект, але регіональний зріз не знайшов висвітлення. Південний регіон, а саме Миколаїв та його округу, поставлено у центр уваги з огляду на його політичну, стратегічну, економічну значущість у ході Української революції 1917-1921 рр.

Після підписання 27 січня (9 лютого) 1918 р. у Брест-Литовську мирного договору війська Німеччини та Австро-Угорщини досить швидко звільнили Україну від російських більшовиків. 3 березня в Києві вже знову працювала Рада Народних Міністрів, а 9 березня -- Мала Рада Української Центральної Ради.

У наукових колах досі тривають дискусії щодо юридично зваженого визначення самого факту присутності на українських теренах німецьких та австро-угорських військ. Сучасники тих подій найчастіше використовували термін «окупація». Так, 19 лютого (3 березня) 1918 р. Миколаївська міська дума на засіданні, присвяченому визначенню позиції, висловила неґативне ставлення як до договору, підписаному Раднаркомом Російської Республіки, так і делеґацією Української Центральної Ради. Саме тоді в резолюції думи вперше прозвучало слово «окупація»Державний архів Миколаївської обл. (далі -- ДАМО). -- Ф.222. -- Оп.1. -- Спр.1825. -- Арк.75--78..

Проте, якщо виходити з формальних історико-правових ознак, не можна визнати присутність іноземних військ за справжню окупацію. Тому Р. Пиріг, здійснивши всебічний аналіз цього питання, запропонував термін «нетипова окупація». На його переконання, вона визначалася присутністю у відносинах України з Центральними державами фактичних елементів окупаційної практики, яка підпадала під дію Гаазької конвенції 1907 р. «Про закони та звичаї війни», і водночас наявністю міждержавних угод, добровільним прийняттям українською стороною військової допомоги союзників, виконанням ними функцій захисту країни перебування, налагодженням економічних відносин, навіть за їх асиметричностіПиріг Р. Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 р. -- С.16--41..

Керуючись визначенням «нетипової окупації» розглянемо специфіку взаємин німецького командування з українським населенням, органами державної влади та місцевого самоврядування. Для цього є репрезентативна джерельна база. У Держархіві Миколаївської обл. виявлено документи, що доводять запровадження німцями прямого військово-цивільного управління у вигляді німецького ґубернаторства Миколаїв, яке існувало від початку травня і принаймні до кінця листопада 1918 р.

Періодові Української революції 1917--1921 рр. на Миколаївщині присвячено праці В. Шкварця, В. Пархоменка, О. Господаренко, Ю. Котляра, В. ЩукінаШкварець В. Українська національно-демократична революція і боротьба за незалежність на Миколаївщині 1917--1921 рр. -- Миколаїв, 2007. -- 120 с.; Пархоменко В. Військові формування Центральної Ради та Гетьманату в Миколаєві (1917--1918 рр.) // Воєнна історія. -- 2004. -- №1/3. -- С.18--27; Господаренко О. Діяльність місцевих органів влади і самоврядування на Півдні України у 1917--1920 рр.: соціально-економічний аспект: Дис. ... канд. іст. наук. -- Донецьк, 2005. -- 242 с.; Котляр Ю. Миколаївщина: періодизація Української революції 1917--1921 рр. // Наукові праці: Чорном. нац. ун-т ім. Петра Могили. -- Т.321. -- Вип.309: Історія. -- Миколаїв, 2019. -- С.50--53; Щукін В. Повстання у Миколаєві в березні 1918 р. // Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень 1918 р.: Документи та матеріали / Упор. Л.Л.Левченко. -- Миколаїв, 2019. -- С.70--115., спільні студіїЛевченко Л., Котляр Ю. Реґіональний зріз Української революції 1917--1921 рр.: Миколаївщина // Український історичний журнал. -- 2019. -- №5. -- С.122--146., а також доробок авторки цієї статтіЛевченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 -- квітень 1918) // Наукові праці: Чорном. нац. ун-т ім. Петра Могили. -- Вип.280. -- Т.292: Історія. -- Миколаїв, 2017. -- С.88--107; Її ж. Проблема Чорноморського флоту і суднобудівних заводів у роки Української революції: миколаївські візії // Історичний архів. -- Вип.18. -- Миколаїв, 2017. -- С.84--104; Її ж. Маловідомий факт берлінських переговорів 1918 р. в справі повернення Чорноморського флоту Україні // Зовнішні справи. -- 2017. -- №5. -- С.28--34; Її ж. Миколаївська Рада об'єднаних українських організацій в 1917--1919 рр. // Наукові праці: Чорном. нац. ун-т ім. Петра Могили. -- Вип.321. - Т.309: Історія. - Миколаїв, 2019. - С.56-73; Її ж. Українська кампанія грецької армії 1919 р.: вплив на подальшу долю українських греків (на прикладі Миколаєва й Миколаївщини) // Сторінки історії. - Вип.49. - К., 2019. - С.59-91.. У 2017 р. миколаївські дослідники опублікували колективну монографіюМиколаївщина: нариси історії революції 1917-1921 рр. / Л.Левченко (кер. авт. кол.). -Миколаїв, 2017. - 280 с., за два роки вийшов збірник архівних документів з історії Миколаївщини періоду Української Центральної РадиМиколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. - квітень 1918 р.: Документи та матеріали / Упор. Л.Левченко. - Миколаїв, 2019. - 744 с.. Однак на німецьких органах влади увага не акцентувалася, отже нижче про них ітиметься вперше.

Німецькі війська досягли Миколаєва на світанку 17 березня 1918 р. Під час зустрічі з гласними думи німці заявили, що «прийшли не як завойовники, а як друзі за офіційним запрошенням київської Центральної Ради для відновлення порядку й налагодження правильного товарообміну»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.281. - Арк.25-26, 29-30. Фест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - Николаев, 2016. - С.47-50.. До міста вступили 21-й резервний піхотний полк (командир -- майор Баґґе), 209-та автомобільна колона та 5-й Баварський артилерійський полк¹¹, сформовані з резервістів, які перебували на Румунському фронтіДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.281. - Арк.23.. Німці вимагали від думців місця для стоянки автомобілів і зберігання спорядження, будівель для розміщення штабу й особового складу військових частин. Для солдатів виділили казарми флотського напівекіпажу, а для офіцерів -- готелі «Лондонський» і «Петроградський», будинки Менкіні й ТеодоровичаТам само. - Арк.23-25, 31.. Об 11-й год. автомобіль із німецькими офіцерами зупинився біля прохідної суднобудівного заводу «Наваль». Німці оглянули кораблі на стапелях і виставили біля них караулиТам само. - Арк.23, 31.. О 15-й год. газети вже оприлюднили відозву за підписом Баґґе з роз'ясненням цілей прибуття іноземних військТрудовая жизнь. - 1919. - 19 марта. - №14.. О 16-й год. в готелі «Лондонський» відбулася нарада представників думи й німецького командуванняДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.281. - Арк.22-24, 30-31; Бюллетень №2. - 1918. - 19 марта. - №250.. Гласні висунули низку вимог, головною з яких була «повна незалежність місцевого самоврядування», які німці «принципово прийняли»ДАМО. - Ф.222. - Оп.1. - Спр.1825. - Арк.86-86 зв.. Посилаючись на директиви Центральної Ради, згідно з якими вся влада в місті мала належати міському самоврядуванню, німці повідомили, що в Думі вони вбачають єдине представництво влади в МиколаєвіТам само. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.4.. Про місцеві українські організації заявили, що лише тоді, коли до міста прибудуть офіційні представники Центральної Ради, може виникнути питання про їх спеціальні повноваженняТам само. - Арк. 8; Ф.222. - Оп.1. - Спр.1825. - Арк.86 зв..

Під час розгляду в думі 18 березня 1918 р. питання про вступ німецьких військ до Миколаєва гласні погодилися з окупацією як із доконаним фактом, проте не схвалили її, уважаючи використання іноземців для наведення ладу в державі справою ганебної й небезпечноюТам само. - Ф.222. - Оп.1. - Спр.1825. - Арк.86 зв. - 88..

Документи Держархіву Миколаївської обл. свідчать, що відразу після вступу німців до міста було створено «імператорсько-німецьку» військову комендатуру на чолі з Ю. фон ҐільгаузеномБарон Юліус фон Ґільгаузен (1862--1928 рр.) народився в Гаммінкельні в родині військових. Із 1882 р. в армії, спочатку в артилерії, а з 1888 р. - у кавалерії. Учасник Першої світової війни. Полковник (1915 р.), ґенерал-майор (1918 р.)., котра мала опікуватися розміщенням військових частин. У цьому контексті її завданням стала співпраця з місцевою цивільною владою. Комендатурі довелося зіткнутися з опором із боку містян. 20 березня 1918 р. на суднобудівному заводі «Наваль» відбувся мітинґ, на якому гучно лунали протести проти вивезення хлібаИзвестия (Николаев). - 1918. - 20 марта. - №251.. Продовольчі проблеми в місті на той час уже давалися взнаки, а німці користувалися запасами продовольства в набагато більших розмірах, ніж спершу повідомили. Замість грошей офіцери й солдати видавали розписки. Комендант заявив, що оплата за «реквізиційними квитанціями здійснюватиметься після одержання очікуваних українських грошей»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.319. - Арк.3.. Того ж 20 березня німці заарештували членів «колегії 9-ти», створеної з метою націоналізації суден торгівель- ного флоту. Утім через протести містян їх відпустили, заявивши, що арешт стався через непорозумінняТам само. - Спр.284. - Арк.14.. 21 березня на конференції заводських комітетів було схвалено резолюцію-протест проти укладеного Центральною Радою договору з німцями, пролунали вимоги до думи негайно запобігти вивезенню продовольстваТам само. - Спр.281. - Арк.58-59.. Того ж дня міський голова В. Костенко зустрівся з представниками німецького штабу й передав їм вимоги робітників щодо припинення арештів та іноземного господарювання на заводахТам само. - Спр.284. - Арк.17-18.. Німці пояснювали свої дії ще неналагодженою роботою щойно створеної комендатури та дезорієнтацією в місцевих умовах.

Миколаїв мав надзвичайне значення для німецького командування. 22 березня 1918 р. до міста прибув командувач військами південного напрямку ґенерал Р. фон Кош. У розмові з В. Костенком він ще раз підтвердив, що німці у внутрішнє життя міста, громадські та професійні організації не втручатимуться, надаючи тут повну свободу місцевому самоврядуванню. Разом із цим він зауважив, що задля налагодження торговельних відносин між Україною, Німеччиною та Австро-Угорщиною вони усуватимуть усе, що «так чи інакше затримуватиме досягнення їхніх цілей»Там само. - Арк.16-18., тобто забезпечення власних країн продовольством, збіжжям, сировиною.

У газеті «Николаевский вестник» від 9 квітня 1918 р. з'явилося оголошення «Обов'язок селян», яким німецьке командування повідомляло селянам, що від їхньої працьовитості й розсудливості залежить доля їхньої ж країни, а хто не вийде на роботу в поле, той стане ворогом свого народуТам само. - Спр.319. - Арк.12-13.. Більш радикального змісту матеріал було надруковано у цій самій газеті наступного дняТам само. - Арк.15.. У ньому наголошувалося, що німецько-австро-угорські війська охороняють мирну працю селян від більшовиків, отже кожен, хто заважатиме селянам засівати землю, підлягатиме арешту й суду. Для забезпечення «спокійної роботи [селян] у степу» направлялися німецькі загони. Повідомлялося, що «хто відтепер підніме зброю на надіслані війська, той буде розстріляний», і що «священний обов'язок кожного селянина» запобігти можливому голоду у селах, селищах та містахТам само. -- Арк.15--16.. Останнє селяни зрозуміли як загрозу повного вилучення хліба. Невдоволення селянства окупацією, а разом із нею й Центральною Радою, невпинно зростало. Утім це була загальноукраїнська проблема. Ситуація ж у Миколаєві мала свою специфіку. військовий командування німецький революційний

Стан справ у місті, насамперед на суднобудівних заводах, закритих у день вступу німецьких військ через відсутність коштів, наближався до катастрофи. Після мітингів на «Навалі», «Руссуді» та інших підприємствах спровоковані більшовиками робітники повстали проти окупантів. Перебіг виступу детально висвітлив В. Щукін. 22 березня 1918 р. робітники, здобувши зброю, спорадично обстрілювали німців у різних районах міста. Згодом у відповідь ті відкрили артилерійський вогонь. У радянській історіографії стверджувалося, що у вуличних боях узяли участь понад 12 тис. робітників, а кількість жертв налічувала більше 2 тис. Проте В. Щукін спростував ці цифри: як учасників, так і жертв було значно менше. За метричними книгами, що зберігаються в Держархіві Миколаївської обл., дослідник склав списки вбитихЩукін В. Повстання у Миколаєві в березні 1918 р. -- С.70--115.. Кількість загиблих повстанців обраховано у 435 осіб, у тому числі й 107 невпізнаних осіб чоловічої статі, похованих у братських могилах на міському кладовищі. Про жертви з німецької сторони наводилися різні цифри -- від 700 до 1000, але, на думку В. Щукіна, найбільш вірогідні дані В. Феста: 200 вбитих, 400 пораненихТам само. - С.89.. Повстання в Миколаєві стало найбільшим серед актів спротиву німецько-австро-угорським військам в Україні.

Отримавши підкріплення, німці 24 березня 1918 р. перейшли в наступ за всіма напрямками. Вони вели інтенсивний артилерійський обстріл робітничих районів. Саманні хати тамтешніх мешканців горіли, а люди гинули в пожежах цілими сім'ями. Перший голова ради робітничих і військових депутатів Я.Ряппо стверджував, що німці використовували для обстрілу «ракети», у радянській історіографії вказувалося на застосування «авіації». Проте документального підтвердження цим фактам не виявленоТам само. - С.82.. Нарешті 29 березня бої припинилися. Після придушення повстання німці почали обшуки, арешти й розстріли. У більшовицькій пресі в 1918 р. наводилася цифра у 5 тис. страченихТам само. - С.84.. Серед заарештованих опинився й міський голова В. Костенко, якого німці звинуватили у відсутності контролю за настроями населення. Як зазначають В. Дорнік і П. Ліб, «у другій половині березня [1918 р.] ситуація змінилася в Миколаєві; тамтешні події стали просто таки травматичними для військ Центральних держав. Південноукраїнський промисловий центр, де перебувало багато безробітних і озброєних робітників, більшовики вважали своїм бастіоном. Німецькі й австро-угорські війська, зайнявши його 17 березня, продовжили свій наступ у напрямку Херсона, не очікуючи на підкріплення [...] Повстання в Миколаєві наочно продемонструвало союзникам уразливість їхніх військ у цій великій країні [...] бої в Миколаєві засвідчили проблематичність швидкого просування військ без забезпечення тилу. Досвід, одержаний у Миколаєві, і зроблені висновки мали стати мірилом для дій у майбутньому [...] “Росіянин розуміє лише брутальну силу, як він звик за попереднього уряду”, -- зауважив Кош. Баварська кавалерійська дивізія теж зробила свої висновки: “Кожного, хто зустрінеться зі зброєю в руках, розстрілювати на місці без жодних церемоній”»Дорнік В., Ліб П. Воєнні операції // Україна між самовизначенням та окупацією: 1917-1922 рр. / Упор. В.Дорнік; пер. з нім. В.Кам'янець; наук. ред. Р.Пиріг. -- К., 2015. -- С.207-208..

У результаті придушення повстання німці здобули повний контроль над містом і приступили до здійснення тієї «мирної місії, що випала німецькій армії»Фест В. Николаев -- последний форпост немецких войск на Чёрном море. -- С.51.. Командування запровадило в Миколаєві воєнний стан. 17 квітня 1918 р. Ю. фон Ґільгаузен заборонив містянам виходити на вулицю в комендантську годинуДАМО. -- Ф.П-1817. -- Оп.2. -- Спр.284. -- Арк.28..

Маємо приклад безпосереднього втручання комендатури в міські справи. Так, її очільник усунув членів Миколаївської міської управи, і для управління господарськими справами призначив колегію у складі виконувача обов'язків міського голови Ф. Гіля та гласних Г. Плотіцина, С. ТерещенкаТам само. -- Ф.222. -- Оп.1. -- Спр.1825. -- Арк.91--92 зв.. Незважаючи на заяви про невтручання в діяльність органів місцевого самоуправління, німецьке командування заборонило думі займатися політичними питаннямиТам само. -- Арк.109--111.. Між думцями й комендатурою наростав конфлікт, який згодом призведе до розгону демократичної міської думи та відновлення старої цензової.

Одним із проявів німецького порядку в Миколаєві стало запровадження реєстрації безробітних на біржі праці. Німці визначили такі правила: «1) встановлювалася строга черга очікування гуськом; 2) усякого роду скупчення на вулицях біля будівлі біржі заборонялися; 3) ті, хто очікував своєї черги, мали дотримуватися всіх указівок німецького патруля»Там само. -- Ф.П-1817. -- Оп.2. -- Спр.319. -- Арк.16..

І до того вкрай хиткий, тепер авторитет Української Центральної Ради серед містян остаточно занепав. 13 квітня 1918 р. до Миколаєва прибула спеціальна анкетно-слідча комісія Центральної Ради, однак її робота не мала суттєвих наслідків. Миколаївська міська дума направила до Києва делегацію гласних. На засіданні думи 22 квітня, що відбувалося за присутності представників німецького командування, гласні Б.Терентьєв, О.Ісаєв, Ф.-С.Злочевський доповіли про переговори з головою Ради Міністрів В.Голубовичем, міністром внутрішніх справ М.Ткаченком. Думці дійшли висновку щодо неспроможності уряду Центральної Ради навести лад у державіТам само. -- Ф.222. -- Оп.1. -- Спр.1825. -- Арк.118--121..

Подальший розвиток подій став абсолютно закономірним. Есерівський провід УЦР мав зійти з історичної арени. Німецьке військове командування відіграло тут свою, насправді вирішальну, роль. Згадаймо провокативний демарш німецького загону в будівлі Центральної Ради 28 квітня 1918 р., коли було заарештовано кількох міністрів і проведено обшук у кабінеті М. Грушевського. У Миколаєві відбулася певна пародія на нього. 8 травня комендант Ю. фон Ґільгаузен у супроводі взводу солдат прибув до міської думи й оголосив наказ про позбавлення демократично обраних гласних повноважень та поновлення гласних, обраних за цензовими списками 1916 р. Отже пародія виявилася ефективнішою за ориґінал. На цей час уже було відомо, що в Миколаєві діє «імператорсько-німецьке ґубернаторство», на чолі якого -- ґенерал-майор (ґенерал-лейтенант) Й.Морґенштерн-ДерінґСин фабриканта Йоганн Морґенштерн-Дерінґ (1858--1931 рр.) закінчив Ляйпцизький університет, затим вступив до саксонської армії. Учасник Першої світової війни (командир 68-ї Дрезденської піхотної бриґади, 24-ї резервної дивізії). 30 січня 1918 р. призначений командиром 212-ї Саксонської піхотної дивізії, з якою прибув до Миколаєва. Демобілізувався в березні 1919 р.. Він прибув у місто ще 3 травня 1918 р.ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.48. Як ґубернатор мав значні повноваження щодо цивільного населення, органів міського самоврядування, промислових підприємств, портів, трудових відносин, продовольчої справи тощо. Причому вони були ширшими від повноважень місцевих органів влади, у тому числі призначених українським урядом. Це стає очевидним хоча б із його листа від 19 червня 1918 р., яким він «наказував» міському самоуправлінню видати гроші на утримання міліції:

«Український комісар у цей час не має у своєму розпорядженні ніяких сум для виплати жалування міліціонерам. Комісар зажадав гроші у свого уряду в Києві, але досі вони ще не прибули. Міліціонери хочуть залишити службу, так як вони не отримали платні за травень і червень 1918 р. Зважаючи на викладене, я наказую міському самоуправлінню негайно вступити у зносини з українським комісаром і позичити йому потрібні гроші, так, щоб платню міліціонерам було сплачено ще 20 червня 1918 р. Морґенштерн-Дерінґ, ґенерал-лейтенант і Губернатор»Там само. - Ф.222. - Оп.3. - Спр.7. - Арк.39-39 зв..

Водночас Й.Морґенштерн-Дерінґ залишався командувачем 212-ї Саксонської піхотної дивізії. Тож його влада значною мірою забезпечувалася військовою силоюБоевое расписание войск на Востоке по состоянию на начало ноября 1918 г. // Описание послевоенных боёв германских войск и фрайкоров. Вывод войск с Востока / Пер. с нем. Л.В.Ланника. - Москва, 2014. - С.240-241.. Управління німецького ґубернатора розташовувалося в будинку Маріїнської жіночої гімназії (вул. Нікольська, 34). Територіально ґубернаторство Миколаїв обіймало не лише місто, а й доволі значну територію навколо. Так, у наказі ґенерал-майора Ю. фон Ґільгаузена від 5 листопада 1918 р., коли він сам уже був ґубернатором, зазначалося: «Уся прибережна область, від Березанського лиману до Херсона включно, підлягає імператорському німецькому ґубернаторству в Миколаєві. Я закликаю населення до порядку, спокою та підпорядкування всім розпорядженням німецької влади»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.281. - Арк.69.. Німеччина також відновила в Миколаєві роботу свого дипломатичного представництва. Ґенеральним консулом було призначено Георгія Оттоновича Стоббе (Штоббе), резиденція якого знаходилася за адресою: вул. Адміральська, 5-3Вовчук Л. Діяльність іноземних консульств у Миколаєві // Миколаївщина: нариси історії революції 19171921 рр. - С.191..

Як вітчизняна, так і зарубіжна історіографія не надає прикладів подібних німецьких органів влади в УкраїніДив., напр.: Пиріг Р. Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 р.; Україна між самовизначенням та окупацією: 1917-1922 рр.. Утім відомо, що військовим ґубернатором Одеського краю був австрійський фельдмаршал Е. фон Бельц, повноваження якого ще слід з'ясувати. Тож спершу було висунуто ідею про те, що Губернаторство, імовірно, існувало лише в Миколаєві, а його заснування стало наслідком березневого антинімецького повстання 1918 р. Однак коли було виявлено відомості про функціонування аналогічного Губернаторства Севастополь (Ґенерал-лейтенант фон Вальдерзеє)Боевое расписание войск на Востоке по состоянию на начало ноября 1918 г. - С.240-241., усе стало на свої місця. Ці два міста ще за часів Російської імперії було об'єднано в одну адміністративно-територіальну одиницю -- Миколаївське й Севастопольське військове Губернаторство. Причиною об'єднання була їх належність до Чорноморського флоту. Росія, засновуючи ці міста наприкінці XVIII ст. як верфі та порти, мала на меті забезпечення його боєздатності. Територіально Миколаїв і Севастополь знаходились у різних Губерніях (Херсонській і Таврійській), але місцевій владі не підпорядковувалися. Миколаївським і севастопольським військовим Губернатором був головний командир Чорноморського флоту та портів. Штаб Чорноморського флоту, усі управлінські структури, навчальні заклади тощо впродовж ХІХ ст. розміщувалися в Миколаєві, і тільки 1895 р. флотське управління переїхало у Севастополь. В останньому градоначальство було запроваджено в 1864 р., а в Миколаєві військове Губернаторство замінили на градоначальство в 1900 р. Проте обидва міста як основні військово-морські порти на Чорному морі так і залишилися під орудою головного командира Чорноморського флоту та портів (командувача Чорноморського флоту)Левченко Л. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805-1900). -- Миколаїв, 2006. - 297 с.. До початку революційних подій Севастополь був головною базою флоту, а в Миколаєві зосереджувалося військове суднобудування. Отже зовсім не дивно, що німці пристали на російську імперську філософію управління цими містами і створили в них два специфічних Губернаторства. По-перше, вони намагалися блокувати Чорноморський флот; по-друге, стосовно кораблів та суднобудівних заводів вели відверто загарбницьку політику. Як і гетьман П. Скоропадський, німецьке командування чітко усвідомлювало, що без Миколаєва й Севастополя флот нежиттєздатний. Це підтвердив подальший перебіг подій. Тож березневе антинімецьке повстання 1918 р. лише прискорило формування німецьких військово-цивільних органів влади в Миколаєві.

Виявлені на сьогодні джерела ще не надають нам можливості говорити про чітке розмежування функцій комендатури та Губернатури. Немає впевненості й у тому, коли точно Губернатором був Й.МорГенштерн-ДерінГ, а коли його заміщав (або ж був повноважним Губернатором) Ю. фон Ґільгаузен. Відомо, що 12 травня 1918 р. останнього було переведено до Криму, а замість нього комендантом міста призначено підполковника фон ҐельгорнаДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.48.. Висвітлюючи перебіг подій, прес-секретар німецького Гарнізону В.Фест на початку своїх спогадів називав Ю. фон Ґільгаузена «комендантом», а у частині тексту, де йшлося про зміну міської влади, уже «Губернатором». Тож не виключено, саме Ю. фон Ґільгаузен був першим Губернатором Миколаєва, але через переведення до Криму на його місце призначили Й.МорГенштерна-ДерінГа. Принаймні В.Фест назвав саме його наступником Ю. фон Ґільгаузена й указав, що останній пізніше повернувся до Миколаєва на посаду Губернатора та перебував на ній до кінця окупаціїФест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - С.53..

У документах за березень -- початок травня 1918 р., що збереглися в Держархіві Миколаївської обл., Ю. фон Ґільгаузен підписувався як комендант, а Й.Морґенштерн-Дерінґ у травні й надалі -- як Губернатор. У додатку «Бойовий розклад військ на Сході...» останнього вказано Губернатором станом на початок листопада 1918 р. У додатку «Поділ військ групи Миколаїв» до праці В.Феста та по тексту, в якому йдеться про події наприкінці листопада 1918 -- на початку 1919 рр., Ю. фон Ґільгаузен зазначений спершу як Губернатор, а на час евакуації німецьких військ -- як комендантТам же. -- С.53.. Наявні в архіві матеріали за травень -- листопад 1918 р. доводять, що в Миколаєві у той період функціонували і Губернатура, і комендатура. У документах українською мовою знайдено найменування «імператорсько-германський губернатор міста Миколаєва». Можна припустити, що комендатура функціонувала в Миколаєві від початку й до кінця окупації, а німецьке Губернаторство -- допоки при владі був кайзер Вільгельм ІІ. Після падіння імперії в листопаді 1918 р. воно, імовірно, припинило існування.

Як свідчать документи Держархіву Миколаївської обл., Й.МорГенштерн- ДерінГ нібито залишив Миколаїв ще у червні 1918 р., хоча в німецькому джерелі він зазначений Губернатором і на початку листопадаБоевое расписание войск на Востоке по состоянию на начало ноября 1918 г. -- С.240.. Однак гласний В.Шехавцов 27 червня 1918 р. оголосив у думі:

«Пан Губернатор просив мене передати думі його щиру вдячність. Міська дума дійсного складу цілком виправдала його надії й він цим особливо задоволений. Про добре відношення нашої думи він обіцяв передати своєму наступникові. Він із жалем залишає наше місто, де він зустрів таке уважне ставлення з нашого боку. Ми також повинні бути вдячними панові Губернатору. Він виявився людиною цілком лояльною й ми маємо підстави шкодувати про його від'їзд»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.282. - Арк.44-45..

Причини відбуття Й.МорГенштерна-ДерінГа невідомі, навряд чи вони пов'язані з проблемою флоту та суднобудування. Очевидно, що його наступником на посаді став Ю. фон Ґільгаузен, котрий повернувся до Миколаєва, оскільки надалі всі документи німецького Губернаторства підписував саме він.

Ґубернатор Й. МорГенштерн-ДерінГ затвердив рішення коменданта Ю. фон Ґіль- гаузена про новий/старий склад думи 8 травня 1918 р.: «Я затверджую призначений комендатурою склад міського громадського управління за нижченаведеним списком [...] Я наказую, щоб вищеназвані особи негайно приступили до виконання своїх обов'язків»Там само. - Спр.166. - Арк.16-17.. Миколаївським міським головою 10 травня 1918 р. думці обрали Х. Матвєєва. В. Фест писав, що «після засідання міський голова Матвєєв і Леонтович (колишній міський голова 1916 р. -- Л.Л.) представилися панові Губернатору -- Генерал-майорові МорГенштерну-ДерінГу»Фест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - С.53..

Ще одним прикладом втручання німецької влади в політичне життя стали її заходи з обмеження громадянської активності містян, насамперед робітників промислових підприємствДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.31-32.. 15 травня 1918 р. Й. Морґенштерн-Дерінґ видав наказ такого змісту:

«Для забезпечення продовження роботи всіх промислових підприємств, необхідних для добробуту населення й німецьких військ, я запроваджую наступне: 1. Усякого роду страйки у працюючих на даний час підприємствах забороняються. Учасники у страйках, або ті, які закликають інших до створення страйку, або до взяття участі у страйку, каратимуться тюремним ув'язненням до 2-х років або штрафом до 7500 руб., якщо за існуючими законами винний не заслужить більш суворого покарання. Аналогічного покарання повинен очікувати той, хто перешкоджатиме бажаючим працювати стати до роботи або продовжувати її, а також той, хто зловмисно сприятиме пошкодженню чи знищенню машин, або пристроїв, або заподіє шкоду підприємствам, що мають важливе життєве значення. 2. Непорозуміння між роботодавцями й робітниками підлягають розгляду у примирливих камерах за розпорядженням міського управління [...] 3. Для того, щоб забезпечити неупередженість примирливих камер, я згоден на запрошення роботодавців або робітників, відрядити до примирливих камер німецького офіцера, якому я дам інструкцію захистити роботодавців від надмірних вимог, а робітникам -- забезпечити настільки високий заробіток, який їм потрібен для існування у час теперішньої дорожнечі. Винні в невиконанні цієї постанови підлягають компетенції німецьких військових судів і начальників військ»Там само. - Арк.31-32..

Із цього приводу український комендант Миколаєва С. Чапківський звернувся до німецького ґубернатора з протестом на запроваджені ним обмеження:

«Ваша ексцеленція видала акт незвичайної ваги, однак, не тільки без згоди на се українського уряду, але і без порозуміння зі мною, через то сим нарушено гідність і престиж нашого уряду, проти чого я гаряче протестую. Я знаю, що ваша ексцеленція буде покликуватися на воєнний стан у місті і на дані вам великі уповноваження. Я не хочу обмежувати ваших прав, але думаю, що між вашою компетенцією і моєю як комісара українського уряду є певні межі. Я знаю, що тепер поважають тільки реальну силу, якої на жаль тепер Україна не має, але як довго Україна є самостійною і окупація періальноТобто «формально» (з фр.). не оголошена, український уряд і його представники мають право домагатися, щоби їх авторитет не був нарушений. Я мушу ще замітити, що генерал-майор фон Гільхаузен у всіх серйозних випадках радився зі мною, чим додержав свою обіцянку, дану мені при першій нашій встрічі. Я маю смілість ствердити, що пан генерал-майор не міг жалкувати сей пгоаш (?). Щодо суті, то я маю сказати слідуюче: в міністеріальнім розпорядженні з 12 травня сього року ясно представлено, що прогресійні робітничі союзи признані урядом пана гетьмана, поки вони обирають свої економічні інтереси, право страйку є елементарне право робітничих організацій в боротьбі за їх лутше існування»ДАМО. - Ф.206. - Оп.1. - Спр.31. - Арк.21-21 зв..

Надзвичайну активність німецький ґубернатор проявляв у питанні долі миколаївських суднобудівних заводів. Малося на меті відновити їх роботу й добудувати закладені тут ще за Російської імперії кораблі для потреб військового флоту Німеччини. В.Фест писав:

«Великі заводи Миколаєва (“Наваль” і “Руссудверфь”) із самого початку привернули особливу увагу німецького військового командування [...] У червні командування спробувало винести питання про можливість здачі в експлуатацію верфей за допомогою фінансування з боку німецького уряду. Із цією метою воно доручило капітанові 1-го ранґу служби німецького військово-морського флоту Фундгеллеру [Пфундгеллеру] та директорові доктору Еґґерсу з кораблебудівної фірми “Блом унд Фосс” у Гамбурґу підготувати і представити розпорядок роботи верфей»Фест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - С.54..

Отже з 5 травня 1918 р. суднобудівні заводи перейшли в розпорядження німецького командування, про що йшлося у черговому наказі ґубернатора від 27 травня:

«Заводи Товариства миколаївських заводів і верфей (Наваль), заводи Російського суднобудівного товариства (Руссуд), відділення Балтійського суднобудівного й механічного заводу (Балтзавод), плавучий док на Бузі в 30000 тон, а також усі належні згаданим заводам або такі, що знаходяться на території заводу, на суші та на воді всякого роду судна, понтони, човни, землечерпалки, буйки й т. ін. з 5 травня 1918 р. перейшли в тимчасове володіння німецької військової влади і знаходяться під військовою охороною. Уважається таким, що перейшло в тимчасове володіння німецької військової влади все майно вказаних вище заводів з усіма будівлями, машинами [.], а так само з усіма напівготовими фабрикатами у вигляді суден, машин, вагонів і т. ін., а також з усім живим і мертвим інвентарем заводів. Без точного й певного письмового дозволу німецького ґубернаторства в Миколаєві заборонені розбирання, зйомка, трата або продаж перерахованих у цьому оголошенні предметів [.] Вхід на заводи дозволяється винятково тільки тим особам, які мають на те особливу перепустку, виписану німецьким ґубернаторством у Миколаєві»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.49-50..

Про захоплення німцями та австро-угорцями українських військових кораблів і торгівельних суден та включення їх до складу своїх флотів писав у спогадах гетьман П. Скоропадський:

«У перші ж дні у нас було вирішено, що необхідно, щоб увесь флот був українським [...] німці ж вели щодо флоту політику захоплення і, скажу, захоплення найрішучішого. Із кораблів усе вивозилося, деякі судна уводилися до Босфору, у портах усе цінне вони утилізували. Нарешті, справа дійшла до того, що в Миколаєві було захоплено всі наші кораблебудівні верфі з кораблями, що там будувалися. Між іншим, там було кілька суден невеликого типу, званого “ельпідіфор”, німці особливо хотіли ними заволодіти. Я рішуче протестував, і верфі ці нам повернули»Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 - грудень 1918 І Ред. Я.Пеленський. - К.; Філадельфія, 1995. - С.261..

3 травня 1918 р. на посаду головного отамана портів Чорного моря та командувача флоту було призначено колишнього миколаївського градоначальника (за Російської імперії) віце-адмірала А. ПокровськогоЦентральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф.2203. - Оп.1. - Спр.35. - Арк.17. (згодом адмірала й морського міністра Української Держави), який усіма можливими засобами намагався захищати флот від зазіхань німців та австро-угорців. У цей час німецьке командування в Миколаєві не зволікало. 14 червня 1918 р. відбулася зустріч капітана 1-го ранґу Пфундгеллера, представника німецької суднобудівної компанії «Блом унд Фосс» Еґґерса та керуючого миколаївськими суднобудівними заводами Б.Юренєва, начальників цехів і майстрових, на якій німці заявили про перехід заводів у розпорядження компанії «Блом унд Фосс» та відновлення їх роботиДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.37-38.. Еґґерс вимагав відомостей про склад адміністрації, службовців, майстрових, про матеріали та все необхідне для запуску заводів. Із цього приводу Б.Юренєв негайно написав листа в петроградське правління Товариства миколаївських заводів і верфей:

«[...] фірмі Блом і Фосс німецьким урядом доручено приведення в порядок усіх транспортних засобів Чорного моря й усієї території України. Зазначена фірма, за посередництва німецького командування, має повноваження застосувати всі наявні на території України технічні засоби для виконання цього завдання. Для цього виявилося необхідним пустити в дію обидва миколаївських суднобудівних заводи. Німецьке командування мало повне бажання для цієї мети ввійти із цього приводу в угоду з правліннями зазначених заводів і якомога довго й терпляче чекало приїзду в Миколаїв представників правлінь зазначених заводів, наділених достатніми повноваженнями, але оскільки, за наявними в них приватними відомостями, правління навмисно відкладають відсилання таких уповноважених [...], то німецьке командування, з огляду на нагальну необхідність термінового поліпшення транспортних засобів, змушене взяти заводи в повне своє управління».

Б. Юренєв просив правління терміново надати йому «вичерпні вказівки щодо подальшого способу дій, в іншому випадку мені, у силу обставин, що склалися, доведеться залишити заводи на безконтрольне розпоряджання німецької влади та фірми Блом і Фосс»ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.179. - Арк.35-38.. У відповідь на цей лист член правління Товариства миколаївських заводів і верфей М.Кульман надіслав телеграму, в якій повідомляв, що від німців жодної пропозиції про зустріч не надходило, і їхні заяви були «безумовною брехнею». 29 червня 1918 р. М. Кульман із Петрограда відправив листа міністрові закордонних справ Української Держави Д. Дорошенку з проханням до українського уряду прийняти інтереси товариства «під свої опіку та захист»Там само.. Однак уряд устиг зробити це лише стосовно Миколаївського відділення Балтійського суднобудівного заводу, який наказом від 8 липня було відокремлено від петроградського правління й реорганізовано у самостійне підприємство -- Миколаївський ремонтний і суднобудівний завод морського відомства «Ремсуд»ДАМО. - Ф.Р-577. - Оп.1. - Спр.137. - Арк.43-45..

2 червня 1918 р. Німецька імперія офіційно визнала Українську Державу. Після цього гетьманський уряд активізував переговори з приводу суднобудівних заводів і флоту. У серпні до Берліна вирушила делегація на чолі з прем'єром Ф.Лизогубом, у складі якої були Б.Юренєв та М.КульманЛевченко Л. Маловідомий факт берлінських переговорів 1918 р. в справі повернення Чорноморського флоту Україні. - С.28-31.. 19 серпня вдалося підписати низку угод із «Блом унд Фосс»Левченко Л. Проблема Чорноморського флоту і суднобудівних заводів у роки Української революції: Миколаївські візії. - С.84-104.. Очікувалося, що суднобудівні заводи запустять через 2--3 тижні й до роботи стануть щонайменше 8 тис. робітниківТрудовая газета. - 1918. - 19 августа. - №2673.. Б.Юренєв і М.Кульман в інтерв'ю миколаївським журналістам повідомляли, що Німеччина не збирається розміщувати на заводах військові замовлення, а на переговорах ішлося лише про виготовлення залізничних вагонів, сільськогосподарської техніки та комерційне суднобудування. Утім «найбільшим і головним замовником будуть німці», тож Німеччина обіцяла постачати на заводи сировину й паливо, і відповідно, як головний замовник, надавати фінансуванняПуть социал-демократа. - 1918. - 8 сентября. - №77; Там же. - 4 сентября (н. ст.) [таку дату зазначено в газеті, імовірно 14]. - №78..

2 листопада 1918 р. представники «Блом унд Фосс» повернулися до Німеччини, а відкриття заводів відкладалося на невизначений строк. Причини цього полягали в тому, що насправді німці планували добудовувати військові кораблі й судна, закладені на миколаївських стапелях ще за Російської імперії, для власних потреб, а український уряд відмовив у цьому і хотів завершити їх будівництво самотужки для вітчизняного флотуДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.284. - Арк.51, 58-63, 88.. 8 листопада 1918 р. в Одесі військово-морський аташе Німеччини в Україні віце-адмірал А. Гопман передав повідомлення В. Клочковському та іншим представникам українського уряду про повернення всього флоту Україні без будь-яких застережень.

Серйозною проблемою для Миколаєва залишалося забезпечення міста продовольством. Німецьке ґубернаторство втручалося й у ці питання. 20 травня 1918 р. на чолі з міським головою Х. Матвєєвим та за участі представника Міністерства продовольчих справ Б. Парізо де ла Валетта відбулася нарада представників міського самоуправління, Миколаївської контори Державного хлібного бюро, кооперативу «Трудова копійка», санітарної й ветеринарної служб, німецького командування. Розглядалося питання про забезпечення міста хлібом і продовольством в умовах виконання Брестського договору. Учасники наради констатували, що відведених хлібним бюро норм борошна (60 тис. пуд. на міс.) для міста недостатньо. Миколаїв, населення якого зросло за рахунок демобілізації та іноземних континґентів до 140 тис., потребував щонайменше 90 тис. Уже тоді йшлося про запровадження карткової системи на хліб і використання запасів із базисних складівТам само. - Спр.166. - Арк.27-32..

18 червня 1918 р. на адресу міського голови Х.Матвєєва надійшов лист від продовольчого відділу управи про те, що норми Державного хлібного бюро дозволяють забезпечувати кожному містянину лише 0,8 фунта (320 г) печеного хлібаТам само. - Арк.56.. Того ж дня газета «Путь социал-демократа» писала, що незважаючи на заходи продвідділу, біля хлібних крамниць утворилися величезні черги голодних жінок і дітейТам само. - Спр.284. - Арк.40.. 22 червня завідувач продовольчим відділом О.Ясинський доповів в управі, що бюро взяло на себе не лише розподіл хліба, а й вироблення борошна на млинах, якість якого значно погіршилася, тож хліб із такого борошна випікався неякісний. О.Ясинський заявив про неспроможність перевірити, чи таке борошно видало бюро, а чи пекарі зловживали й використовували злежале замість відпущеного добротного. Пропонувалося жорстко закріпити населення за пекарнями, а в тих районах міста, де пекарень не було, згідно з санітарними нормами обладнати пункти продажу хліба. Це був перший крок до запровадження карткової системиТам само. -- Спр.169. -- Арк.26--36.. Тривожні чутки про нестачу хліба спричинили ситуацію, за якої частина населення намагалася забезпечити себе про запас, натомість іншим узагалі нічого не залишалося. У черговій доповіді О.Ясинський чітко висловився за запровадження карткової системиТам само. -- Спр.166. -- Арк.72--73.. 11 липня міська влада прийняла рішення про заборону випічки білого хлібаТам само. - Арк.80., а з 16 липня в Миколаєві запрацювала жорстка карткова система розподілу печеного хліба населеннюТам само. -- Арк.87--89..

Німецьке ґубернаторство розподіл хліба за картками взяло під свій контроль. Проте цього разу воно діяло руками місцевої української влади, спонукаючи її до певних кроків. 23 липня 1918 р. отаман Миколаєва полковник В. Черепанов через газету оголосив:

«Цесарсько-німецький губернатор міста Миколаєва повідомив мене, що більшою частиною хлібопеків міста Миколаєва не виконуються існуючи розпорядження про розділ хліба між населенням і що декотри пекарі продають хліб без перепон особам, яки не мали хлібних карток, мушу оповістить всіх хлібопеків міста, що за яке-б не було порушення зазначеного розпорядження вони будуть гостро наказані, включно до закриття підприємств. Хліб повинен продаватися тільки по карткам і в показаній в їх кількості»Путь социал-демократа. -- 1918. -- 25 июля. -- №55..

Після запровадження карток німецький ґубернатор Ю. фон Ґільгаузен заявив, що хлібна криза в Миколаєві минула й на часі боротьба з незаконною торгівлею державно-контрольованими продуктами. 5 вересня 1918 р. він писав новому міському отаманові Е. де Бонді:

«Хлібний крізіс для города минув. Тепер можна прийняти енергічні міри проти тайної торгівлі державно-контрольованих продуктів в городі. Прохаємо Вас ввійти в порозуміння з Державним хлібним бюро. Коли вам буде потрібна допомога губернатора, то вона, як заявлено свого часу пану полковнику Черепанову, в найширшій мірі, у Вашим розпорядженні сього часу [...] торгівля державно-контрольованими продуктами у городі недопустима і запаси, найдені у торговців, повинні бути сконфісковані Державним хлібним бюро. Передо всім, забороняється вільний продаж муки на базарі»ДАМО. -- Ф.П-1817. -- Оп.2. -- Спр.166. -- Арк.125..

Невдовзі борги міста сягнули 17 млн руб.Там само. -- Спр.186. -- Арк.4--9. При цьому дума була змушена фінансувати ремонти у приміщеннях, зайнятих представниками владиТам само. -- Спр.284. -- Арк.148. та німецькими військовиками⁸⁶. Для розміщення німецьких установ і солдатів було реквізовано навіть школи⁸⁷. 22 червня 1918 р. німецька портова комендатура Миколаєва вимагала звільнення будівлі художньої школи при музеї Верещагіна для розміщення своєї портової контори⁸⁸, а 12 грудня портовий комендант капітан-лейтенант Клос повідомив про вступ на посаду командира військового порту⁸⁹. 1 серпня управа на вимогу німецької комендатури виділила кошти на ремонт у морських казармах, 178-му польовому лазареті при каторжній тюрмі, у 4-й роті 27-го польового єґер- ського батальйону, у взводі зв'язку, розміщеному в обсерваторії⁹⁰. Озброєні німці навідувалися на міські склади й вилучали продовольство, худобу, паливо⁹¹. Для потреб 212-ї дивізії було забрано 46 голів худоби на суму 14 870 руб., але з управою німецьке командування так і не розрахувалося⁹². Тривали суперечки через спожиті іноземними військами енергоносії. Із міського бюджету сплачувалися рахунки за проживання німецьких офіцерів у готелях. 16 вересня 1918 р. на прохання німецької комендатури управа виділила 2719 руб. для спорудження почесного кладовища німецьких й австро-угорських вояків, котрі загинули в Миколаєві⁹³. При цьому 7 серпня вона відмовила в пільговому проїзді в міському транспорті слухачам курсів української мови⁹⁴, а 24 серпня -- у відкритті в Миколаєві середньої школи з українською мовою навчання⁹⁵. Урешті управа запровадила окремий облік витрачених за вимогами німців коштів для того, щоб за змогою в майбутньому одержати їх від українського уряду⁹⁶.