Німецьке Губернаторство Миколаїв у 1918 році: до постановки проблеми

9 листопада 1918 р. німецький військовий континґент у Миколаєві отримав звістку про революцію в Німеччині, Вільгельм ІІ зрікся престолу. Великі сили, відправлені в Україну для боротьби з більшовизмом і реалізації положень «хлібного миру», фактично залишилися без державного керування. Намагаючись утримати ситуацію під контролем, Ю. фон Ґільгаузен видав накази про негайну здачу зброї населенням і заборону поширення серед солдатів друкованих відозв. Особи, котрі створювали небезпеку німецьким військам, підлягали покаранню⁹⁷. Імовірно, це були його останні накази як Губернатора.

У грудні 1918 -- березні 1919 рр. військово-політична ситуація на Миколаївщині була дуже напруженою: у місті з'явився флот Антанти, у регіоні діяли загони отамана Н.Григор'єва, котрий спочатку підтримував Директорію УНР, а потім -- більшовиків. Німецьке командування мало узгоджувати свої дії з усіма цими силами.

Антанта хоча і вступила в Україну, але не мала наміру воювати, та й сил для воєнних дій на суходолі не було. Німці ж опинилися в пастці, їм належало зробити вибір: або воювати, або відмовитися й порушити підписане 11 листопада 1918 р. в Комп'єні перемир'я з союзниками. Із цього приводу голова німецької ради військових депутатів у Миколаєві І.Альбрехт звернувся до співвітчизників:

«У цей час представники держав Згоди дотримуються тієї думки, що внутрішнє становище України не допускає подальшої евакуації німецьких військ. [...] Відмова німецьких військ відкинути петлюрівські частини туди, звідки вони прийшли, буде зрозуміла, як порушення перемир'я, тоді німецьким частинам загрожує інтернування в таборах військовополонених. Крім того, на Батьківщину чекають важкі репресії, які поставлять у скрутне становище всю сутність німецького народу»Там само. -- Спр.283. -- Арк.34--38..

11 грудня 1918 р. Ю. фон Ґільгаузен оголосив населенню, що війська продовжуватимуть підтримувати порядок у місті до прибуття сил отамана Н. Григор'єваТам само. - Арк.78..

Невдовзі стало відомо про результати переговорів німців із повстанцями, що відбулися 9--10 грудня 1918 р. Н. Григор'єву пообіцяли не перешкоджати вступу його до Миколаєва, натомість він мав сприяти евакуації німців додомуТам само. - Спр.283. - Арк.46-49.. У газеті «Южное слово» було опубліковано відповідний договір: 1) передача влади в місті від гетьманських установ і посадовців представникам Директорії; 2) Н.Григор'єв Гарантує безпеку в порту, громадських місцях, тюрмах, на залізниці, а також недоторканість приватної власності; водночас забезпечення цих Гарантій покладається на німецькі війська; 3) обов'язком отамана було придушення більшовицьких виступів у межах Херсонської Губернії; 4) Н.Григор'єв обіцяв сприяти евакуації німецьких військ до Німеччини не лише в підконтрольних йому районах, а й на всій території, яка визнавала владу Директорії; 5) у день вступу повстанців у Миколаїв німецькі війська мали відійти на східну околицю міста; 6) антантівський десант підпорядковується німецькому командуванню та нестиме караульну й поліцейську службуТам само. - Спр.284. - Арк.90-92..

Миколаїв для німців був «останнім оплотом» (за В.Фестом), через який німецькі війська, направлені кайзером Вільгельмом ІІ для реалізації «закордонної місії» на Близькому й Середньому Сході, поверталися назад до Німеччини. Саме тут знаходився керівний пункт капітана фон Вольфа, з якого координувався транзит німецьких сил із країн Азії додому. У Миколаїв щоденно прибували війська з Туреччини, Персії (після Месопотамської операції), Палестини. В.Фест зазначав, що ці підрозділи морально й фізично вже були нездатними до воєнних дій, позаяк на вояків сильно вплинули кліматичні умови південних країн. Домовленість із Н.Григор'євим про безперешкодну евакуацію німецьких військ попервах підтримувалася. В.Фест згадував: «Спочатку він тримав слово і передав німецьким військам 400--500 вагонів. 10 грудня поїхав перший потяг. У перші дні вирушали по два щодня»Фест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - С.30-33..

31 грудня 1918 р. німці п'ятьма ешелонами досягли Долинської. Яка була їхня мета і чи узгодили вони свої дії з Н.Григор'євим невідомо, однак отаман за це пред'явив їм ультиматум, вимагаючи звільнити Миколаїв, Знам'янку та Долинську. При цьому він погрожував: «Ніяких перевізних засобів я їм не даю, якщо за 4 дні вони не очистять тих пунктів, які вони зараз займають, то через 4 дні буду їх бити»ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.173. - Арк.101.. Він також надіслав телеграму Миколаївській раді об'єднаних українських організацій, комісарові Миколаєва С. Юріцину й командирові 17-го Олександрійського полку В'язовському: «Від усіх вас не отримую ніяких відомостей. Значить, все сидите і ні чорта не робите. Мене вкрай дивує ваша бездіяльність. Я стою на позиціях проти Миколаєва, скоро почну наступати. Наказую всім бити німців, чого дивиться на них»ЦДАВО України. - Ф.2313. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.21.. Відтак домовленості порушилися й В.Фест із цього приводу нарікав: «Миколаїв втратив роль безпечної відправної точки та останнього транспортного сполучення з берегів Чорного моря на Батьківщину»Фест В. Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море. - С.32.. Німецьке командування вживало оборонних заходів, навіть поновило комендантську годину. Дума заявила протест німцям, в якому вказала на неправочинність колишнього ґубернатора віддавати накази, що обмежували свободи містянДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.286. - Арк.7-8.. Ба більше, розподіл хліба між німцями й миколаївцями відтепер здійснювався на рівних умовахТам само. - Спр.287. - Арк.6..

Таким чином, розглянутий матеріал свідчить, що німці для досягнення своєї мети, яка в Миколаєві та окрузі була ширшою, ніж у цілому по Україні, та полягала не лише в отриманні збіжжя, продовольства, сировини, а й в оволодінні суднобудівними заводами та евакуації німецьких військ з Азії, створили власні органи влади: спершу комендатуру, а пізніше -- ґубернатуру (також і портову комендатуру). Ці інституції тримали під контролем населення та місцеві органи державної влади й самоуправління. Після березневого антинімецького повстання 1918 р. «нетиповий» окупаційний режим у Миколаєві ледве не перетворився на справжню окупацію. Однак поки що немає підстав уважати, що «імператорсько-німецький ґубернатор» здійснював повсякденне керівництво містом з округою. Його втручання мало точковий, хоча і принциповий характер. На нашу думку, теза про те, що встановлення влади гетьмана П. Скоропадського, який зобов'язувався дотримуватися брестських і наступних угод попереднього уряду, дозволило зняти домагання німецьких військових запровадити в Україні пряме правління у формі німецького ґенерал-ґубернаторстваПиріг Р. Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 р. - С.22., тепер залишається актуальною лише для загальнодержавного рівня, а концепція «нетипової окупації» Р. Пирога завдяки миколаївським дослідженням поповнюється ще одним суттєвим аспектом -- наявністю німецьких військово-цивільних органів влади, повноваження яких поширювалися на різноманітні сфери економічного, політичного та громадського життя.

Для подальшого студіювання взаємин німецького військового командування з українським цивільним населенням на регіональному рівні, у тому числі в Миколаєві, необхідний аналіз документів держархівів інших областей нашої країни, а також німецьких матеріалів, особливо дипломатичних інституцій, військових частин і з'єднань. Із перспективи миколаївських досліджень найбільшим успіхом було б віднайти рештки діловодства 212-ї Саксонської піхотної дивізії часів її перебування на півдні України.

References

1. Dornik, V., Lib, P. (Comps). (2015). Voienni operatsii. Ukraina mizh samovyznachenniam ta okupatsiieiu: 1917-1922 rr. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Fest, V. (2016). Nikolaev - poslednij forpost nemetskikh vojsk na Chernom more. Nikolaev. [in Russian].

3. Levchenko, L. (2017). Problema Chornomorskoho flotu i sudnobudivnykh zavodiv u roky Ukrainskoi revoliutsii: myko- laivski vizii. Istorychnyi arkhiv, 18, 84-104. [in Ukrainian].

4. Levchenko, L. (Comp.). (2019). Mykolaivshchyna u vyri revoliutsiinykh podii: berezen 1917 r. - kviten 1918 r.: Dokumenty ta materialy. Mykolaiv. [in Ukrainian].

5. Levchenko, L. (Ed.). (2017). Mykolaivshchyna: narysy istorii revoliutsii 1917-1921 rr. Mykolaiv. [in Ukrainian].

6. Kotliar, Yu., Levchenko, L. (2019). Regionalnyi zris ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rr.: Mykolaivshchyna. Ukrainskyi istorychnyizhurnal, 5, 122-146. [in Ukrainian].

7. Pyrih, R. (2018). Vidnosyny Uknainy i Tsentnalnykh derzhav: netypova okupatsiia 1918 r. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Shchukin, V. (2019). Povstannia u Mykolaievi v berezni 1918 r. Mykolaivshchyna u vyri revoliutsiinykh podii: berezen 1917 r. - kviten 1918 r.: Dokumenty ta materialy, 70-115. Mykolaiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru