Ставлення селян Південної України до заходів з примусового знищення ховрахів

Барон Корф на зібранні у 1866 р. наголошував на позитивних зрушеннях у боротьбі із введенням примусового винищення. Натомість як він, особисто, так і численні гласні наголошували на необхідності встановлення системи штрафів за не виконання повинності. Вони переказували настрої громади, яка завзято взялася за винищення ховрахів, бо побоювалася штрафів. Як доповідав гласний Блоходере, лише невелика частина населення усвідомила користь від винищення ховрахів. Тому частина гласних пропонувала знову підняти питання про встановлення штрафів. Або як пропонував гласний Марк, встановити податок на кожні 10 десятин: ховрашки або гроші.

Але питання покарання не знаходило розуміння на вищому рівні - губернії. Так, на тому саме засіданні барон Корф наводив приклад Бахмутського повіту, де подібний податок був опротестований губернатором та наголошено, що такий податок на практиці дорівнює штрафу. Отже, бачимо, що на місцевому рівні управління всіляко намагалися ввести систему покарання. Але такі спроби наштовхувалися на спротив губернської влади, яка діяла в жорстких лабетах імперського законодавства, яке чітко регламентувала систему штрафів та податків.

Досить показовий анекдотичний казус, який демонструє відношення селянства до програми земств по знищенню ховрахів, зафіксовано на сторінках найстарішої одеської газети. Цей епізод детально описано у статті Волос О.В., яка присвячена боротьбі херсонського земства з ховрахами. Але, чомусь авторка стверджує, що наведена нею історія «історичний факт», а не влучна сатира. Спробуємо розібратися.

Так, авторка статті, посилаючись на «Одеський вісник» за 1867 р. переказує історію про те, що мешканці якогось селища Катеринославської губернії були змушені платити податок за неви- ловлених ховрахів грішми та натурою. Вони переловили усіх ховрахів у своєму повіті, але до омріяної норми все одно не вистачало. І тому вони вирішили піти до сусідньої Херсонської губернії. Натомість, херсонці, дізнавшись про причину виловлювання їх ховрахів катеринославцями, не дозволили їм це зробити. Аргументували вони свою заборону побоюваннями, що якщо їм введуть подібний податок, то їм самим може невистачити ховрахів до норми, що встановлено.

Про те, що ця історія не має нічого спільного з тогочасними реаліями можна переконатися згадавши, що у 1867 році Олександрійське повітове земство, на засіданні обговорювало питання введення норм з виловлювання ховрахів які були запроваджені минулого року. Система штрафів в 1867 р. була відсутня, система податків також. До цього можна додати: відсутність назви населеного пункту у статті та фантастичне припущення, що було вбито усіх ховрахів у повіті. Отже, сама стаття, судячи з часу написання, була реакцією на нещодавно введені норми із вилову ховрахів. Написана в сатиричному стилі замітка яскраво демонструє ставлення до цієї проблеми автора чи редакції, а по-суті, висміювала ці нововведення, чи селян, що не бажали виконувати норми з виловлювання ховрахів.

У такому поданні інформації немає нічого дивного, бо користь від «оврашковой повинности» залишалась у частини селян під питанням. Вони розглядали ці введені норми як додатковий тягар, особливо після запровадження повинності. І різними шляхами намагалися обійти встановлені норми. Інша частина сприймала ховрашині набіги, як «Божу кару», яку треба смиренно прийняти.

А якщо додати до цих «мирських та духовних» вагань селян доволі «енергозатратні» методи боротьби, то можна зрозуміти чому селянство не гребувало шахрайськими методами щоб прозвітувати про виконання повинності.

Всіляким шахрайствам сприяли і не продумані правила та процедура звітування. Земські гласні від повітів виходячи з того, що зберігати для звітування вбиту цілу тварину складно, вимагали пред'явити різні частини тіла ховраха: голову, лапку чи хвостик. Так тіло ховраха розчленовувалося, і на практиці один ховрах звітував мінімум двічі.

Епіцентром такої торгівлі звісно були ділянки, де були найбільші боржники - Маріупольська округа. Пізніше до цього переліку приєднаються єврейські колонії. До речі, такий стан речей було обумовлено проблемним станом самих цих колоній, починаючи від не вдалих місць розташування, нестачі води для потреб господарства та ін.

Гласний Сугуров на засіданні обурено повідомляв про торгівлю хвостиками ховрашків на ринку в грецькому поселенні на кордоні з Азовським військом. Він наголошував, що: «торговали на базаре овражковыми хвостиками, как огурцами, а покупали хвостики, как г. Мариуполь: он воспользовался этой торговлей, чтобы уменьшить овражковую недоимку, покупая хвостики насчет не истребляющих овражков, и затем взыскивая с них деньги». В контексті цього деякі гласні наголошували на необхідності визначення єдиної частини ховрашиного тіла для звітування. Більшість гласних схилялася до голови, бо на це була вагома причина.

Як зазначав гласний Нестелей серед селян відсоток тих хто продовжував відноситися до ховрахів, як до «Кари Божої», був досить високим. Тому вони побоюючись ще більшої кари відрубували ховрахам хвостики, а саму тварину відпускали на волю. Відповідно такий спосіб звітування повністю перекреслював грандіозні плани земств стосовно винищення ховрахів. Під час обговорення цього питання було вирішено вести боротьбу з неосвіченим селянством за допомогою священиків, які повинні були провести роз'яснювальну роботу серед населення.

Ще один спосіб шахрайства описав Л. Троцький у своїх споминах. Зі шкурки спритники вирізали з десяток хвостиків, та звітували ними чи здавали земствам по одній копійці за хвостик.

Отже, всілякі шахрайства із звітуванням вкоренилися одразу із запровадженням норм на виловлювання тварин. Однак, та тлі таких махінацій знайшлися гласні, які, навпаки, захищали таку торгівлю. І, навіть, ідеалізували образ «сумлінного торгівця» ховрашиними хвостиками - особисто виконав норму перед повітом, то чому б тепер не заробити на цьому! Така логіка більшість обранців до омани не вводила. Тому питання залишалося відкритим.

В подальшому боротьба із ховрахами лише підсилювалася. Так, наприклад, у 1888 р. в протоколах засідань Олександрійського земства з'являється нове формулювання: «оврашковая повинность». Тож можемо констатувати, що боротьба з ховрахами вийшла на «новий рівень».

Справа в тому, що повинність вже передбачає жорсткий контроль, і найголовніше санкції за не виконання цієї повинності. За не виконання повинності з виловлювання ховрахів у кількості 302 902 тварин передбачалося накладання штрафу у розмірі 6058 тис. крб. 4 коп. Розрахунки показують, що за кожну тварину треба було сплатити по - 0.01 копійки. Тобто кожні десять ховрахів оцінювалися у одну копійку. Отже, в залежності від не виконання норми ця сума рівними частинами розподілялася між ділянками, і відповідно лягала на сільські громади і землевласників. Як бачимо штрафи були не дуже великими.

В цілому, станом на 1888 р. популяція ховрахів почала зменшуватися. В деяких місцевостях протягом літа взагалі ніби то не було зафіксовано ховрашиного шкідництва. Тому логічним було підняття питання про зменшення повинності, як мінімум у двічі. Саме про це просили землевласники земство. Але побоюючись досить швидкого відновлення популяції земство вирішило, принаймні, на цей рік норм з виловлювання ховрахів не зменшувати.

У протоколі констатувалося, що, незважаючи на успіхи в боротьбі з ховрахами на певних ділянках, вони дуже швидкими темпами поширюються на інших ділянках. Тому було ухвалено рішення про введення повинності ще для двох категорій землекористувачів: церкви та залізничної дороги. Ці дві категорії землекористувачів раніше не мали виконувати «оврашкову повинність».

Але згідно з роз'ясненнями від міністерства земство могло на власний розсуд, за потреби, поширити й на них цю повинність.

Висновок

Як бачимо у землеробських районах України боротьба із шкідниками сільського господарства тривала перманентно. Затвердження спеціальних норм із винищення, а пізніше введення грошових штрафів за не виконання цих норм, подібних шкідників сприяла значному зниженню їх популяції. Така тенденція зберігалася і протягом перших років XX ст.

Після захоплення території України більшовицькою владою питання боротьби із шкідником набуває нового звучання. Радянська влада візьметься за справу «по новому», «по революційному», відроджуючи колишні методи боротьби та запроваджуючи нові покарання за не виконання норм винищення. Криза усього сільського господарства змушувала радянську владу розпочати «боротьбу за врожай», який насамперед був потрібен для підтримки власного режиму у містах, по всіх напрямках. Тому боротьба із шкідниками сільського господарства набула не лише довоєнних - природніх форм, але й нових методів та підходів.

Водночас, затятий ворог сільського господарства стане рятівником для багатьох мешканців України під час голодоморів 1930 - 1940-х рр. Саме в ці трагічні десятиліття ховрахи стали для багатьох єдиним джерелом білкового харчування, врятувавши десятки тисяч життів.

ховрах голодомор винищення шкідник

References

1. Malorossiya. Opisanie kraya v istoricheskom, geograficheskom i etnograficheskom otnoshenii. S.-Peterburg, 1876. 63 s.

2. Goremykin I.L. Svod uzakonenij i rasporyazhenij pravitelstva ob ustrojstve selskogo sostoyaniya i uchrezhdenij po krestyanskim delam. B.m., 1903. 1596 s.

3. Fortunatov A. Obshij obzor zemskoj statistiki krestyanskogo hozyajstva. Itogi ekonomicheskogo issledovaniya Rossii po dannym zemskoj statistiki. Moskva : Tip. A. I. Mamontova, 1892. T. 1. Krestyanskaya obshina. 600 s.

4. Volos O.V. Zahodi zemstv Hersonskoyi guberniyi shodo borotbi z hovrahami (ostannya tretina HIH - pochatok HH st.). Naukovi praci istorichnogo fakultetu Zaporizkogo nacionalnogo universitetu. Zaporizhzhya : ZNU, 2014. Vip. XXXIX. 346 s. Myeshkov D. Zhittyevij svit prichornomorskih nimciv (1781-1871). Kiyiv : Klio, 2017. 464 s.

5. Tokarskij V.A. Susliki: Spermophilus suslicus (Guldenst., 1769) i Spermophilus pygmaeus (Pallas, 1778) na styke ih arealov (Soobshenie 1. Proshloe rasprostranenie). Visnik Harkivskogo nacionalnogo universitetu imeni V.N. Karazina. Seriya : biologiya. 2013, №1079, s. 138-143.

6. Yavornickij D. Zaporozhe v ostatkah stariny i predaniyah naroda, Kiev : Naukova dumka, 1995. 447. 448 c.

7. Kopp P. Iz vospominanij Bojcovogo Petuha. Vremya i my. Nyu-Jork-Parizh, 1987. №99. S.5-61.

8. Ugol Dobropolshiny. Shahti i rudniki Zahidnogo Donbasu. URL : http://pabel92.wixsite.com/rud-lozivska/single- post/2015/10/11/%D0%A3%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C-

9. D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%8B Zavidovskie kopi. Shahti i rudniki Zahidnogo Donbasu. URL : https://www.donmining.info/2015/12/zavidovskie-kopi.html (Data dostupu 21.06.2019).

10. Trockij L. Moya zhizn : opyt avtobiografii. URL : http://www.magister.msk.ru/library/trotsky/trotl026.htm Protokoly Aleksandrovskago uezdnago zemskogo sobraniya (s 26 sentyabrya po 3 oktyabrya 1870 g.). Ekaterinslav: Tipografiya Ya.M. Chausskago, 1871. 351 s.

11. Protokoly Aleksandrovskago uezdnago zemskogo sobraniya (20-26 sentyabrya 1867 g.). Ekaterinoslav: Tipograf - ya Ya.M. Chausskago, 1868. 684 s.

Размещено на Allbest.ru