Кравецький цех і мода в ранньомодерному Львові (XVI-XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

Одяг, як складова матеріальної культури та повсякденного життя людини є в цілому елементом культурної ідентичності суспільства, демонструє рівень заможності та естетичні вподобання його власника, національний, соціальний і сімейний статус особи, віддзеркалюючи також модні особливості епохи. Історія одягу представлена напрацюваннями як польських, так і українських дослідників. Зокрема, назвемо праці В. Лозинського Lozinski W. Patrycyat і mieszczanstwo Iwowskie w XVI і XVII wieku / wyd. drugie znacznie pomnozone z 107 rycinami w tekscie. Lwow, 1892. 434 s.,1. Турнау Turnau I. Odziez mieszczanstwa warszawskiego w XVIII wieku. Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1967. 404 s.; Ejusdem. Rzemiosta wtokiennicze, odziezowe і skornicze w latach 1655-1795 // Z dziejow rzemiosla warszawskiego / red. B. Grochulska і W. Prus. Warszawa, 1983. S. 167-217, 222-243, 251-269; Ejusdem. Problematyka badan nad cechami krawieckimi w srodkowej Europie w XVI-XVIII wieku // Roczniki dziejow spolecznych і gospodarczych. Warszawa; Poznan, 1990. T. L (za rok 1989). S. 77-88; Ejusdem. European occupational dress from the fourteenth to the eighteenth century. Warsaw, 1994. 202 p.; Ejusdem. Technika polskiego krawiectwa od XIV do pierwszej polowy XIX wieku // Analecta. Warszawa, 2000. R. IX. Z. 2. S. 201-223., А. Дронжковської¹, Г. Стельмащук Drqzkowska A. Odziez dziecigca w Polsce w XVII і XVIII wieku. Torun: Wyd-wo nauk. UMK, 2007. 260 s.; Ejusdem. Historia bielizny od XIV do konca XIX wieku. Torun: Wyd-wo nauk. UMK, 2017. 304 s. Стельмащук Г. Український стрій XIV - середини XVII століть у контексті загальноєвропейської моди та стилів // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2001. T. 242: Праці Секції етнографії та фольклористики. С. 189-202., І. Кодлубай та Ноги Кодлубай І., Нога 0. Нариси з історії львівської моди кінця XIII - початку XX століть. Історикомистецтвознавчий аспект. Львів, 1999.156 с., Л. Рудик Рудик Л. Р. Костюм вищих станів суспільства Львова XVII--XVIII ст. у збірках львівських музеїв та історичного архіву // Вісник ХДАДМ. Харків, 2007. № 6. С. 144-153., Ю. Чубик³ Чубик Ю. Чоловічий шляхетський одяг як невід'ємний елемент матеріального життя волинської шляхти XVI--XVII ст. (за документами ранньомодерної Волині) // Україна у світовій історії. 2014. № 4 (53). С. 83-97. та І. Замостяник Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця XVI - початку XVII ст. // Народознавчі зошити. Львів, 2016. № 4. С. 873-883.. Однак, об'єктом даної публікації є не сам одяг, а його творці в особі кравецького цеху, що залишалися досі поза увагою дослідників. Саме кравці володіли правом та майстерністю виготовлення одежі. Метою статті є представити виробничу діяльність кравецької корпорації та особливосгі виготовлення вбрання, його різновиди, збут, ціни, сировинну базу та модні вподобання в ранньомодерному Львові. Це дозволить зазирнути за куліси кравецького ремісничого виробництва та окреслити модну палітру міста та його мешканців.

Львівська кравецька корпорація була монополістом з пошиття одягу на місцевому ринку. Гарангією успішного виробництва й захисту прав виробників слугували королівські привілеї та цехові статути. Вгім, збережені цехові документи не розкривають специфіку організації ремесла: спеціалізацію, обсяги виробництва, цінову політику, сировинну базу, прибутки від збуту виробів, шляхи реалізації товару, асортимент тощо. На жаль, цехові книги прибутків та видатків корпорації, як і суміжну цехову документацію, що фіксувала фінансову складову діяльності, на сьогодні втрачено. ранномодерний львів кравецький цех

Єдиним безпосереднім джерелом інформації про техніку пошиття одягу, якою мали володіти потенційні майстри, є статут цеху кравців, затверджений львівськими райцями (4 березня 1534 р.) Центральний державний історичний архів України у м.. Зокрема, в описі виконання майстерських проб читаємо про крій та пошиття білого чоловічого вбрання, жіночої сукні, церковної ризи, монашого вбрання, накидки на коня для лицарського турніру, округлого плаща, маленького намета з однією кулею вгоріЛьвові (далі - ЦДІАУЛ). Ф. 52. Оп. 2. Спр. 613. Арк. 55 зв.-. З цього переліку випливає, що кравці обшивали і світських, і духовних осіб, шили не лише одяг, а й інші вироби з тканини, необхідні в різних галузях життєдіяльності тогочасного суспільства. До кравецької спеціалізації входило також виготовлення костельних та військових хоругов, рукавиць, одежі під військові обладунки, накриття для фасаду будинків тощо56 зв.. Виготовляли кравці і шовкові хоругви, які були атрибутами їхнього братства¹⁰. Шили хоругви й для інших цехів (для прикладу, у 1687 р. виготовили хоругву для шевців)¹¹. Як зазначає польська дослідниця І. Турнау, перелік майстерських проб, описаних у статутах, не відображає повноти всього кравецького виробничого асортименту, який був досить широким і змінним у міру вдосконалення техніки шиття, підручних інструментів та модних тенденцій¹².

З огляду на дуалістичну основу кравецької корпорації, де спільно працювали католики (здебільшого - поляки та німці) та православні (українці), між ними існувала певна спеціалізація у виробництві. На користь такої тези свідчить те, що в рішенні магістрату щодо позову майстрів-українців на майстрів-католиків йдеться, серед іншого, і про таку вступну вимогу до українців, як уміння краяти та шити церковний одяг для православних священників¹³. Очевидно, католицькі майстри не виконували таких замовлень.

V заяві відповіді кравців-католиків на скаргу своїх православних колег з цеху (від 1 березня 1603 р.) наголошується, що українцям дозволили вступати в братство й займатися кравецтвом лише для того, щоб вони витісняли партачів, які шили та продавали грубий селянський одяг з бецького та бжезінського сукна¹⁴. Діяльність позацехових кравців завдавала економічних збитків кравецькій корпорації, тому цехмістри за рахунок українських майстрів пробували позбутися конкурентів. Отож кравці-католики і «дозволили кравцям руської нації їздити по таких ярмарках і торгувати, забирати (вироби від) партачів, щоб вони тільки самі робили такі грубі одяги, їх продавали і з того жили. [...] ще досі у Львові те зберігається, що старші кравці руської віри не роблять жодних інших одягів і шат, як тільки ті опасанки і грубий одяг, і тим задовольняються»¹. Натомість католицькі майстри звинувачували українських у тому, що ті «кинулися до тонкої роботи, яку їм кравці-католики слушно на підставі цього забороняють» Соціальна боротьба в місті Львові в XVI--XVIII ст. С. 104. Там само. С. 104..

Як переконуємося, є підстави міркувати, що католицька більшість на ґрунті етно-конфесійного чинника намагалася усунути своїх конкурентів від прибуткових замовлень. Закупівля і розподіл сировини, кравецька челядь та виробничі запити перебували під контролем цехмістрів та старших цеху, котрі нерідко надуживали своїми перевагами, а українські майстри свідомо не залучалися до тонкої й дорогої роботи, що розхитувало їхнє матеріальне становище. Про таку своєрідну спеціалізацію в кравецькому ремеслі згадують також Л. Харевічова Charewiczowa L. Lwowskie organizacje zawodowe z czasow Polski przedrozbiorowej. Lwow: Wyd-wo Zakladu Narodowego Imienia Ossolinskich, 1929. S. 87. Кісь Я. П. Промисловість Львова у період феодалізму (XIII--XIX ст.). Львів: Вид-во ЛДУ, 1968. С. 96. та Я. Кісь\

Дослідниця І. Турнау вказує, що внутрішньоцехова спеціалізація в кравецькому ремеслі була типовою для європейських цехів Turnau I. Problematyka badan nad cechami krawieckimi w srodkowej Europie w XVI-XVIII wieku. S. 77.. Для прикладу, в угорських землях між кравцями існував поділ на такі підфахи: майстри німецького одягу, угорського одягу, білизни` Drgzkowska A. Historia bielizny od XIV do konca XIX wieku. 304 s., жіночих суконь і дешевого вбрання Turnau I. Problematyka badan nad cechami krawieckimi w srodkowej Europie w XVI-XVIII wieku. S. 78. Dr^zkowska A. Odziez dzieci^ca w Polsce w XVII і XVIII wieku. 260 s.. Окрім чоловічого та жіночого одягу, кравці виготовляли дитячий, який вирізнявся своїми розмірами й певними особливостями³. Існував також поділ на майстрів народного та міщанського костюмів⁸ Turnau I. Odziez mieszczanstwa warszawskiego w XVIII wieku. 404 s.; Ejusdem. Rzemiosla wlokiennicze, odziezowe i skornicze w latach 1655-1795. S. 167-217, 222-243, 251269.. Традиційно відокремлювалися роботи в цеху на задоволення потреб індивідуальних клієнтів і виготовлення масової продукції, т. зв. «тандети», яку зазвичай реалізовували на ярмарках чи торгах Turnau I. Odziez mieszczanstwa warszawskiego w XVIII wieku. S. 77-84.. Саме на таких виробах спеціалізувалися й передміські партачі та євреї, збуваючи її гуртом купцям чи самостійно на ринку. «Тандетниками» в кравецькому цеху у Львові ставали переважно українські майстри.

Цікавою є інформація, що міститься в книзі протоколів дрогобицького кравецького цеху. Там перелічено не лише імена усіх міських майстрів, що працювали в братстві, а й вказано проти кожного імені операцію, яку він виконував. Згідно із записами, рідко хто з майстрів мав право шити цілий виріб, а зазвичай кожен кравець виконував відведену йому операцію. Один майстер міг шити рукав, інший пришивати кишені, третій - петлиці тощо¹¹.

Поділ на підфахи простежується також в інших львівських цехах. V шевській корпорації працювали «сап'янники» (виробники дорогого взуття), «чорні» (виконавці переважно військових замовлень) та «італійські» (виробники легкого взуття: сандаль, черевиків, мештів) майстри Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Львів: З друкарні Наукового товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1907. Т. 6. С. 132-133.. На думку М. Капраля, саме чітка спеціалізація в ремеслі була запорукою успішного виробництва і протистояння із внутрішніми та зовнішніми конкурентами Зап Alnpek і jego «Opis miasta Lwowa» z pocz^tku XVII wieku / wyd. S. Rachwal. Lwow: Nakladem redakcji, 1930. S. 39..

Існував розподіл праці між майстрами та їхніми челядниками. Зазвичай майстер брав заміри від своїх клієнтів, кроїв тканину, а підмайстри та учні займалися шиттям Кривонос В. Торгівля левангійським шовком у Львові в XVI - середині XVI ст. // Україна в минулому. К.; Львів, 1996. Вип. 8. С. 123.. У випадку ж особливих замовлень, коли костюм виготовлявся для заможних осіб та з дорогої тканини, майстер зводив участь кравчиків до мінімуму, виконуючи роботу самостійно. Приватний одяг кравці шили з тканин, якими забезпечували їх клієнти, тому підхід мав бути раціональним і до крою, і до шиття. Якщо ж замовнику виріб не сподобався, майстер мав компенсувати витрати з власної кишені¹⁸ Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця XVI - початку XVII ст. С. 874..

Якщо для окремих замовлень кравці знімали заміри особисто, то масове виробництво передбачало певну стандартизацію. Уніфікація розмірів та наявність ескізів до них пришвидшувала процес шиття¹⁸ Кривонос В. Торгівля левангійським шовком у Львові в XVI - середині XVI ст. С. 124.. В європейських цехах побутувала практика створення кравецьких книг як своєрідних підручників для навчання ремесла Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця XVI - початку XVII ст. С. 874.. Ці книжки містили рисунки одягу та всю необхідну інформацію для крою й пошиття того чи того зразка. Перший такий підручник був виданий у Мадриді 1580 р.¹. Відомі рисунки з познанських кравецьких книг, опубліковані І. Турнау Turnau I. Problematyka badan nad cechami krawieckimi w srodkowej Europie w XVI-XVIII wieku. S. 83. Turnau I. Technika polskiego krawiectwa od XIV do pierwszej polowy XIX wieku. S. 220-223., та з м. Опале Brozyna G., Kossakowska-Jarosz K. Manuskrypt cechu krawcow ze zbiorow Archiwum Panstwowego w Opolu. S. 70-108; Tomczyk D. Dzieje cechu krawieckiego w Opolu do pocz^tkow XIX wieku // Studia z dziejow rzemiosta Slqska Opolskiego przed epok§ kapitalizmu. Opole, 1976. S. 197-220.. Для вивчення львівської кравецької корпорації не збереглося схожих джерел, однак вони також могли існувати.

Від наявного асортименту тканин, їхньої якості, удосконалення майстерності та знарядь для крою й шиття залежав розвиток кравецької галузі виробництва. Відповідно до матеріалу потрібно було застосовувати спеціальні голки різної довжини та товщини, т. зв. кравецькі. їх робили у львівському цеху голкарів. Про це дізнаємося з цехового статуту від 12 жовтня 1634 р., згідно з яким кожен підмайстер, котрий хоче стати майстром, «мусить робити штуку [...] півтори тисячі голок. Зокрема 500 кушнірських голок, 500 шевських голок, 500 кравецьких голок» Економічні привілеї міста Львова XV--XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова. С. 112.. У статуті подано також опис цих голок: «у кравецькій (вушко має бути) висічено; у такої проби кінець і вушко (голки) повинні бути вільними. Середина у неї має бути дуже міцна, (голка) не гранчаста, але напильником виполірувана» Там само. С. 112.. Нитки для шиття виготовляли місцеві ткачі' Там само. С. 333,339,344,360.. Цехові ножиці теж були незамінним атрибутом кравецької справи. Навіть більше - вони становили собою символ корпорації, через що й представлені в зображеннях цехової символіки Гавриленко В. Опис львівських цехових печаток та ціх XIV--XVIII ст. // Економічні привілеї міста Львова XV--XVIII ст.: Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій /упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. С. 795-800. Turnau I. Problematyka badan nad cechami krawieckimi w srodkowej Europie w XVI-XVIII wieku. S. 80.. Ножиці були різних розмірів і призначалися для різних видів тканин, залежно від їхньої товщини та величини³. Кравецький інвентар був місцевого та імпортного виробництва. Кравецькі ножиці, зокрема, знаходимо в переліку (1767 р.) привізних нюрнберзьких та ауґсбурзьких товарів Інкін В. Ф. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст..