Кравецький цех і мода в ранньомодерному Львові (XVI-XVIII ст.)

Найважливішою складовою кравецького виробництва була сировина. Для пошиття одягу кравці використовували тканини місцевого, й іноземного походження. Львівські ткачі постачали кравцям полотно власного виготовлення. Проте найпопулярнішими були привізні тканини. Цьому сприяло географічне розташування Львова, який займав особливе місце в торгівлі між Сходом та Заходом і володів правом складуЛьвів: Вид-во Львівського університету, 1959. С. 53. Войтович Л. Торгівля й торговельні шляхи // Історія української культури. К., 2002. T. 2. С. 82; Шиян Р. До історії львівської торгівлі другої половини XVII ст. (за даними митної книги 1669 року) //Львів: місто - суспільство - культура: 36. наук, праць / за ред. 0. Аркуші й М. Мудрого. Т. 3. С. 137-149; Charewiczowa L. Handel sredniowiecznego Lwowa. Lwow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich, 1925. S. 69. Інкін В. Ф. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст. С. 47; Lewicki S. Prawo skladu w Polsce. Lwow, 1910. S. 3334, 39-43, 46-47, 53-56, 60-61, 66-68, 74-77, 85-87, 120; ЗаяцьО. А. Негативні явища в міській торгівлі Львова XVII ст. крізь призму скарг поспільства // Історія торгівлі, податків та мита. Дніпро, 2015. № 2 (12). С. 31-55. ^{12 13 14 * * 17}. Львівське право складу мало універсальний характер і означало, що не лише східні, але й yd купці з міст, локалізованих на схід від Львова, не могли вивозити непродані товари далі на захід¹¹. Це дозволяло місцевим ремісникам закуповувати на львівському ринку необхідні матеріали для ceod діяльності, а також виготовляти і збувати вироби на експорт¹².

Ян Альнпек так висловився про Львів початку XVII ст.: «[...] Можна побачити натовп купців утіх народів, які напливають до цього міста майже з цілої Європи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців та італійців. [...] Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові тканини, килими і пахуче коріння [...]»¹³.

Найдорожчими тканинами, з яких кравці шили одяг для багатих клієнтів - здебільшого представників львівського патриціату, шляхти та духовенства, були шовкові. Найпоширеніші з них - оксамит, атлас, тафта, адамашка, табін. Оксамитову тканину до міста привозили з Османської імперії¹⁴. Оксамит міг мати вигляд грубого, ворсистого матеріалу із золотими та срібними нитками, або бути зовам гладким - без ворсу та узорів¹⁵. Атлас був турецького, персидського чи індійського походження¹⁶. Адамашка зазвичай виготовлялася в одному кольорі (зеленому, червоному, голубому) та мала візерунок у формі рослинного орнаменту¹⁷. Тафту (китайку) імпортували з Леванту (Сирії,

Лівану) та європейських країн, вона була гладкою й різнилася між собою товщиною ниток¹. Різновидом китайки був табін, який вибирали для пошиття весільного та святкового одягу Кривонос В. Торгівля левантійським шовком у Львові в XVI - середині XVI ст. С. 125. Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця XVI - початку XVII ст. С. 874..

У своїй роботі кравці також використовували вовняні тканини, котрі надходили із Західної Європи (Англії, Франції, Нідерландів та Польщі): чамлет (камлот), кір, моравське сукно, фалендиш тощоТам само. С. 875.. Основна маса західного імпорту йшла через Ґданськ. Купець Ю. Маркович у 1747 р. привіз до Львова із Ґданська різноманітні матерії: грубе і тонке сукно, білу шотландку, зелений гарус, камлот білий і чорний, партир, венеціанський шовк, гродефур фіолетовий, фланель квітчасту Інкін В. Ф. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст. С. 54.. Поширеною була й тканина з бавовни, з котрої шили сорочки та білизну, а також із конопель і льону. Загалом, за підрахунками В. Інкіна, привізні тканини складали близько 5 % львівського імпорту⁸ Там само. С. 50..

Ціни на матеріали були різними і залежали від їхньої якості та виду товару. Так, станом на 16001604 рр. один лікоть фалендишу (73,2 см) коштував 63-77 гривень, лунського сукна - 43-57 гривень, бретлету - 38-43 гривні, каразії 15-20 гривень` Крип'якевич І. Матеріали до історії торгівлі Львова // Записки Наукового товариства імени Шевченка. 1905. T. 65. Кн. 3. С. 19.. Однією з найдорожчих на львівському ринку серед імпортованих із Османської імперії тканин був злотоглав (тканина з вишивкою, виконана тонкою золотою або срібною ниткою по шовковій основі) - 5 талерів за штуку Лильо І. Греки на території Руського воєводства у XVXVIII ст. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2019. С. 197.. Гуртова закупівля сировини кравецьким цехом для свого вжитку переважно здешевлювала її. V роздріб тканини обходилися дорожче. І все ж, як стверджує дослідниця Р. Шиян, деякі види привізних тканин були доступними навіть для незаможних міщан і селян - наприклад, каразія (товсте сукно з Іспанії та Сілезії домашнього виробництва) Шиян Р. Торгівля міст Руського і Белзького воєводств у. У 1613 р. була видана навіть заборона носити найдорожчі шовкові тканини тим міщанам Руського воєводства, які не належали до патриціату, під загрозою штрафу - 14 гривень, а в 1620 р. ця сума зросла до 100 гривеньXVI - першій половині XVII століття // Записки Наукового.

Разом із привізними тканинами до Львова проникали західні модні тенденції, що відображалося й у роботі кравців. Підтвердженням цьому є нотатки Мартина Ґрюневега, в яких він стверджує, що «у цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці - у короткому»товариства імені Шевченка. Львів, 1994. T. 228: Праці Історично-філософської секції. С. 138..

Отож, іноземні купці, мандрівники, ремісники та інші приїжджі іноземці були носіями західних взірців. Європейські впливи були помітними в одязі, архітектурі, живописі, культурі загалом Білякович Л. Вплив західноєвропейських барокових

тенденцій на формування української моди в XVII--XVIII ст.// Українське мистецтвознавство: матеріали, до слідження, рецензії: збірник наукових праць. К., 2009. Вип. 9. С. 286-293.

¹² Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV--XVIII ст.) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. T. 222: Праці Історико-філософської секції. С. 40-41.

¹³ Кодлубай І., Нога 0. Нариси з історії львівської моди кінця XIII - початку XX століть. С. 16.

¹⁴ Turska К. Garderoba jako przejaw gustu, stanu maj^tkowego і statusu spolecznego w XVI wieku // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. Warszawa, 2004. Nr.2. S. 207-217.

¹⁶ Чубик Ю. Чоловічий шляхетський одяг як невід'ємний елемент матеріального життя волинської шляхти XVI--XVII ст. (за документами ранньомодерної Волині). С. 83-97. . Але не слід забувати і про східний вплив на львівську моду та суспільство, про який писав Я. Дашкевич' Головацкий Л. О костюмахь или народномъ убранств^ . Адже саме через Львів на Захід потрапляли різноманітні східні товари, у т. ч. тканини й дорогий одяг. Згідно з висновками львівських мистецтвознавців І. Подлубай та 0. Ноги, місцеву моду в ранньомодерний період творили, з одного боку, впливи торгівлі, а з іншого - безпосереднє виробництво у Львові, що зосереджувалося в ремісничому цеху і партацьких майстерняхрусиновъ или русскихъ въ Галичині и ОЬверовосточной Венгрии. Петроградъ: Въ типографи А. А. Краевскаго, 1868. С. 12.

¹⁰ Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова // Жовтень. Львів, 1980. № 10. С. 109..

Одежа використовувалася не лише з практичною метою, а й для підкреслення майнового та соціального статусу особи¹⁴. Модні тренди спостерігалися здебільшого у вбранні міщан¹⁵, що були представниками різних етносів (поляки, німці, італійці, греки, вірмени, угорці, шотландці), та шляхтичів¹⁶. Вірмени, євреї, православні (згодом - уніати) й католики, облаштовуючи свій приватний матеріальний світ, створювали цікавий симбіоз східної та західної матеріальної культур¹. Натомість селянська одіж суттєво відрізнялася від міщанської, зберігаючи свої традиційні особливосл\ Львівські кравці мали швидко реагувати на запити суспільства і бути готовими до нових видозмін у техніці шиття. Саме тому кравчики часто вирушали в мандрівки на Захід, аби вдосконалити свою професійну майстерність, покращити вміння та навички.

Польський мислитель XVI ст. Анджей Фрич Моджевський так писав про моду тогочасного суспільства: «в одному і тому ж польському домі одна особа може вдягатися за німецькою модою, друга - за італійською, третя - турецькою. Так, ніби кожний член родини народився в іншій країні. Та найдивніше, що буває навіть та сама особа зранку одягає італійську пелерину, а ввечері - турецьку довгу вечірню сукню в поєднанні із ковпаком та червоними чи білими черевиками»³. Такий опис свідчить про строкатість моди та різноманітні західні і східні тренди.

Львівські кравці могли виконувати замовлення й для польських королів. Так, за правління Казимира IV Яґеллончика львівські райці замовили у кравецьких майстрів шість заячих шуб. Майстерно пошил шуби справили на монарха гарне враження й опинилися в його гардеробі⁴. Утім, така практика була радше винятком, оскільки королі мали своїх придворних кравців, які обшивали королівський двір. На потреби монарха працювали також ремісники, що володіли привілеєм на сервіторат.

Найпопулярнішими різновидами одягу, який виготовляли кравці, були кожухи, делії, ферезії, гермаки, копеняки, контуші, чамари, курти, плащі, жупани, доломани, безрукавки, сорочки, ґаці та сукні⁵. Шили кравці і шуби із сукна, які були поширеними в гардеробах львівських міщан⁶. Львівські жінки та духовенство носили також ментлік - плащ із табіну, атласу, адамашки, оксамиту чи китайки. Загалом міщанський одяг був досить розмаїтим, що проявлялося у функціях вбрання, техніці крою та пошиття, а також у його різнобарвній кольористиці. Поряд із давніми елементами народного костюму (кожухами, кабатами, сорочками тощо) у вжитку з'являються жупани, делії та ґермаки, що мали східне походження Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця

XVI початку XVII ст. С. 881.. Традиційне міщанське вбрання модернізувалося за рахунок привізних тканин та загальноєвропейських впливів.

Ціни на готові кравецькі вироби були досить різноманітними і залежали від вартості матеріалу та трудомісткості роботи. Для прикладу, у XVII ст. львівські кравці брали за пурпуровий кунтуш, обшитий золотом, 70 злотих, за кунтуш із французького сукна - 70 злотих, за жупан адамашковий - 50 злотих* Кісь Я. П. Промисловість Львова у період феодалізму (ХІІІ-ХІХ ст.). С. 96.. Таку одіж могли дозволити собі багал патриції чи шляхта і під індивідуальне замовлення. В. Лозинський у своїй праці про міщанство констатує, що львівська еліта мала змогу купувати все, чого бажала, починаючи від горностаїв і соболів, закінчуючи найтоншими індійськими тканинами, ґенуезькими оксамитами та нідерландським мереживом' Lozinski W. Patrycyat і mieszczanstwo Iwowskie w XVI і

XVII wieku. S. 34; Косміна 0. Вбрання української еліти XVII--XVIII ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. К., 2015. Вип. 11-12. С. 330-364.. Одяг, популярний серед ширшого кола міщан, був значно дешевший: жупан із сукна - 2 злотих, кунтуш із сукна - 12 злотих, кунтуш у квіти - 20 злотих, штани - 2-4 злотих тощо ЦДІАУЛ. Ф. 9. On. 1. Спр. 604. Арк. 1813-1815. Arlamowski К. Dzieje przemyskich cechow rzemieslniczych w dawnej Polsce. S. 164.. Цікаво, що у кравецькому цеху Перемишля у 1626 р. був затверджений перелік із фіксованими цінами на кравецький асортимент виробів, якого мали дотримуватися кравці¹¹.

Окрім пошиття одягу, кравці займалися його ремонтом (перешивали і підшивали). Для прикладу, у реєстрах видатків Богоявленського братства у Львові фіксуються витрати на послуги кравця, котрий лагодив церковний одяг^1г Капраль M. Богоявленське братство Львова у XVIII ст.: дослідження та матеріали. Львів: ЛА «Піраміда», 2016. С. 142,164,181,184,216.. Так, у 1726 р. братчики витратили 6 грошей за фелон (верхній богослужбовий одяг священника без рукавів), 1742 р. - 2 злотих на ремонт священничих риз, у 1747 р. - 4 грошей на нитки для кравця, 1753 р. - 10 злотих та 16 грошей за ремонт двох святкових священничих апаратів (церковний одяг), а у 1771 р. - 4 злотих. Очевидно, такі послуги були поширеними і користувалися ними не лише духовенство, але й міщани, шляхтичі й ін.

Джерелами, які найповніше розкривають асортимент міщанських¹ і шляхетських Кочеркевич Я. Заповіти львівських міщан XVII ст. // Архіви України. К.( 2009. № 5. С. 135-158. Вінниченко 0. Заповіти шляхти Руського воєводства першої половини XVIII століття (На матеріалах реляційних книг Львівського ґродського суду) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006. Т. 252: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін). С. 663-686; Її ж. Спадкування за заповітом в українських землях: генеза і правова регламентація у шляхетському середовищі Речі Посполитої // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2010. Т. 260: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін). С. 74-87. гардеробів, є тестаменти. Вони часто містять дані про різновиди вбрання з детальним його описом і зазначеною собівартістю. У заповіті львівського кравця Христофора Кручковича (1636 р.) ЦДІАУЛ. Ф. 52. On. 1. Спр. 281. 5 арк., котрий був цехмістром в цеху протягом трьох каденцій (16291631 рр.) ЦДІАУЛ. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 649. Арк. ЗО, 41, 56. та членом колегії сорока мужів (16301631 рр.)³ Там само. Арк. 38,52-53. з-поміж переліку майна вирізняється асортимент вбрання: баранячий кунтуш зі срібними ґудзиками, туркусовий (небесно-блакитний) кунтуш, вишневий жупан зі срібними ґудзиками, кунтуш, підбитий лисячим хутром, жіноча спідниця, сорочки, оксамитова катанка та ін. - загалом вартістю понад 100 злотих ЦДІАУЛ. Ф. 52. On. 1. Спр. 281. 5 арк.. Так, у заповіл львівського міщанина Станіслава Хоінського зафіксована делія (широкий верхній одяг) з червоної каразії, оздоблена петлицями у вигляді зубців та підшита білим сукном, оцінена в 5 злотих ЦДІАУЛ. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 389. Арк. 1033., а в списку речей Андрія Князьовського (1606 р.) фігурує куртка зі шкіри лося, яка коштувала 4 злотих'Замостяник І. В. Чоловічий одяг львівських міщан кінця XVI - початку XVII ст. С. 878.. У тестаменл шевського цехмістра Андрія Карачиновського згадується про темно-зелений підшитий кунтуш і темно-зелений жупан, який він заповів своїй сестрі Анастасії^! ЦДІАУЛ. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 83. Арк. 1833-1835..

Вражає своєю різноманітністю і гардероб Якуба Вечоркевича, шевського цехмістра ЦДІ АУЛ. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 88. Арк. 796. Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII--XVIII ст. С. 128. Петришак Б. «Лицар пера і каламаря» - писар міста Львова Войцех Зимницький (1583-1639 рр.). Львів, 2011. С. 166-167. Там само. С. 79. Нишпор M. Щоденне життя італійців у Львові наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. (На матеріалах заповітів та інвентарів майна) // Український історичний журнал. К„ 2007. № 4. С. 57. Там само. С. 58., вартість вбрання якого була оцінена у 210 злотих. У шафі шевця були темно-зелений кунтуш з швейцарськими петлицями та зі шнурком і китайковою підшивкою - 40 злотих, фіалковий кунтуш зі швейцарським шнурком - 24 злотих, стара лазурова делія з оксамитовою підшивкою - 20 злотих, старий витертий туркусовий тузлук (пальто) -10 злотих, фіалковий жупан - ЗО злотих, атласовий кафтан - 15 злотих, кіндяковий жупан (з грубого сукна) - б злотих, рожевий старий жупан - 8 злотих, старий фіалковий жупан - 3 злотих, рожеві штани - 12 злотих, старі лазурові штани - 3 злотих¹¹. Тим самим, перелічений асортимент вбрання демонстрував матеріальний стан свого власника, його вподобання, а також тенденції львівської моди та запити міського соціуму.

Цікавим є також опис рухомого майна львівського писаря Войцеха Зимницького, опублікованого Б. Петришак¹². Оцінювання майна проводили цехмістри кравецького цеху Григорій Германович та Я куб Невчас¹³. Серед речей згадується чорна табінова чамара варлстю 70 злотих, вишневий кабат - 12 злотих, червона сорочка, обшита атласом, - 2 злотих, туркусова делія з фалендишу - 24 злотих, чорна чамара з фалендишу - 35 злотих, плудри (штани) - 5 злотих, чорний табіновий індерак (верхній одяг) - 40 злотих та ін.