Первинні документи українських архівів як головне джерело для встановлення кількості втрат під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПЕРВИННІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНСЬКИХ АРХІВІВ ЯК ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КІЛЬКОСТІ ВТРАТ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932-1933 РОКІВ

Володимир СЕРГІЙЧУК

кафедра історії світового українства



Анотація

У статті зроблено оцінку напрацювань української та зарубіжної історичної та демографічної науки щодо підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні й запропонувано нові підходи в досягненні реального результату. Методика дослідження спирається на загальні наукові методи аналізу, порівняння та узагальнення. Також застосовано порівняльно-історичний, структурний і системно-функціональні методи. Уперше здійснено підрахунок жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років на основі виявлених офіційних даних радянської статистики про кількість населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахованої його кількости на 1 січня 1934 року Крім того, як допоміжний метод було застосовано порівняльний аналіз кількости народжених в УСРР в 1924-1932 роках з наповненістю перших класів у 1932-1940 роках дітьми 8-річного віку (саме вони тоді вперше приходили до школи) з врахуванням коефіцієнта природних втрат у цих вікових групах. Автор доходить висновку, що з огляду на відсутність архівних документів про конкретні втрати від Голодомору-геноциду в 1932-1933 роках в Україні лише ретельний аналіз наявних первинних документів дає можливість встановити максимально наближену до реальної кількість жертв цієї трагедії нашого народу Завдяки саме цьому вдалося встановити офіційну цифру кількости населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахувати її на 1 січня 1934 року, що дає підстави стверджувати про мінімальні втрати під час Голодомору-геноциду в 7 мільйонів осіб. Вказана цифра підтверджується і завдяки аналізові наповнености перших класів дітьми 8- річного віку, які в той час саме в такому віці вперше приходили до школи, в багатьох районах Київщини, Черкащини, Вінниччини, Полтавщини. Наприклад, у Таращанському районі Київської області, в 1928 році народилася 2.659 дитини, а 1936 року з них за парти сіли в перших класах всього 1073. Подібна картина і в селах лівобережного Переяславського району - з 3487 немовлят 1931 року до 1939 року дожили лише 1591. Якщо допустити природні втрати за нормальної ситуації навіть до 20 відсотків, то в обох випадках дитяча смертність внаслідок Голодомору мала катастрофічні наслідки: приблизно 40 відсотків від народжених у відповідні роки. Такі ж трагічні результати одержуємо, аналізуючи первинні документи Оратівського, Плисківського та Погребищенського районів Вінниччини, в абсолютній більшості шкіл Полтавщини. Враховуючи те, що в 1924-1932 роках в УСРР народилося близько 10 мільйонів дітей, їхні втрати під час Голодомору-геноциду становили мінімум 3 мільйони, а з числа школярів, народжених до 1924 року, померло тоді ще приблизно 500 тисяч. Тобто, дитяча смертність шкільного віку сягнула в 1932-1933 роках мінімум 3,5 мільйона осіб, а загальна, як і свідчили тоді німецькі дипломати, - від 7 до 10 мільйонів. Остаточний результат можна встановити після підрахунку смертей тих, хто пішов з українських сіл у пошуках хліба і помер у Росії чи Білорусі, або по дорозі до цих регіонів - у нас досі не досліджено жодного з 837 місць масового поховання біля залізничних станцій чи річкових пристаней, ніхто не порахував тих, хто потонув у Збручі чи Дністрі, тікаючи від голоду в Польщу чи Румунію, або кого там розстріляли радянські прикордонники. Також досі не пораховано, скільки завезено в 1932-1936 роках робочої сили з інших республік, яка під час Всесоюзного перепису 1937 року вже зафіксована мешканцями УСРР

Ключові слова: Голодомор-геноцид 1932-1933 років, підрахунок втрат на базі первинних документів, наповненість перших класів початкової школи в 1932-1940 роках.



Annotation

PRIMARY DOCUMENTS OF THE UKRAINIAN ARCHIVES AS THE MAIN SOURCE FOR DETERMINING THE LOSSES DURING THE HOLODOMOR-GENOCIDE 1932-1933

Volodymyr SERHIICHUK Taras Shevchenko National University of Kyiv Head of the Department of History of World Ukrainians

The research goal is to evaluate the achievements of Ukrainian and foreign historical and demographic science on the counting of victims of the 1932-1933 Holodomor-Genocide in Ukraine and to propose new approaches to achieving a real result. The research methodology is based on common scientific methods of analysis, comparison and generalization. Also comparative-historical, structural and systemfunctional methods were applied. Scientific novelty. For the first time, the victims of the 1932"1933 Famine Genocide were estimated on the basis of official Soviet statistics on the number of the Ukrainian SSR population as of January 1, 1932, and its estimated number as of January 1, 1934. In addition, a comparative analysis of the number of births in the Ukrainian SSR in 1924"1932 with the filling of the first classes in 1932"1940 by children of 8 years of age (it was when they first came to school), using the coefficient of natural loss in those ages groups. Conclusions. Given the lack of archival documents on the specific losses from the 1932"1933 Holodomor-Genocide in Ukraine, only a careful analysis of the existing primary documents makes it possible to identify the closest possible number of victims of this tragedy to our people. Thanks to this, it was possible to establish the official figure of the population of the USSR as of January 1, 1932 and to calculate it on January 1, 1934, which gives grounds to claim the minimal losses during the Holodomor-Genocide of 7 million people. This figure is confirmed by the analysis of the first classes filling of 8-year-old children, who at that age first came to school, in many districts of Kyiv region, Cherkasy region, Vinnytsia region, Poltava region. For example, in the Tarashchansky district of Kyiv region, 2,701 children were born in 1928, and in 1936 only 1060 of them went to desks in the first classes. In the villages of the left-bank Pereyaslavsky district is a similar situation: from 3487 babies from 1931 to 1939 only 1591 survived. Allowing natural losses in the normal situation, even up to 20 percent, in both cases, child mortality due to the Holodomor had catastrophic consequences: approximately 40 percent of those born in the respective years. The same tragic results are obtained by analyzing the primary documents of the Orativsky, Plyskivsky and Pogrebyshchensky districts of Vinnitsa region, in the absolute majority of schools in Poltava region. Considering that about 10 million children were born in the Ukrainian SSR between 1924 and 1932, their deaths during the Holjdomor- Genocide were at least 3 million, and from the number of schoolchildren born before 1924, about 500,000 more died then. That is, the infant mortality of school age reached at least 3.5 million people in 1932"1933, and the total, as German diplomats testified then, from 7 to 10 million. The final result can be established after counting the deaths of those who left the Ukrainian villages in search of bread and died in Russia or Belarus, or on the way to these regions - we have not yet investigated any of the 837 mass graves near railway stations or river piers, none counted those who fell into Zbruch or Dnister, fleeing famine to Poland or Romania, or who were shot by Soviet border guards. Also, it is not yet counted how much labor was imported from 1932 to 1936 from other republics, which was already recorded by residents of the Ukrainian SSR during the All-Union Census of 1937.

Keywords: Holodomor-Genocide of 1932-1933, calculation of losses on the basis of primary documents, filling.



Виклад основного матеріалу

Останніми роками в українській історичній науці загострилося питання щодо підрахунку втрат від Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Активізували цей процес керівники українських наукових інституцій Північної Америки, які восени 2015 р. підписали привезений з Києва проект листа до голови Оргкомітету з відкриття пам'ятника жертвам Голодомору-геноциду 1932-1933 років у Вашингтоні Михайла Савківа-молодшого з проханням не називати цифри втрат від 7 до 10 мільйонів, як це вже було звичним у діяспорі, а говорити про 3,5 мільйона, оскільки про це, мовляв, пишуть Тімоті Снайдер, Андре Ґраціозі та Станіслав Кульчицький.

А паралельно зі згаданим листом з'являється і стаття “Втрати міського й сільського населення України внаслідок Голодомору в 1932-1934 рр.”, автори якої (демографи й історики) пишуть: “упродовж 1932-1933 рр. близько 8,7 млн смертей у СРСР було спричинено голодом. Майже 98 % цих втрат припадає на три радянських республіки: Україну (3,9 млн), Росію (3,3 млн) та Казахстан (1,3 млн). Якщо розраховувати відносні втрати, тобто в розрахунку на 1000 населення, Україна посідає друге місце після Казахстану. Втрати від голоду становлять 22 % від загальної чисельности населення Казахстану, 17 % - в Україні, 3 % - у Росії та менше 2 % - в інших республіках колишнього СРСР”¹*. Через два роки в “УІЖ” друкується ще одна стаття на тему втрат від Голодомору².

Насамперед, у цих публікаціях звертає на себе увагу розширення часових рамок Голодомору з долученням 1934 р., що суперечить уже встановленій і закріпленій в історичній пам'яті цієї трагедії саме в 1932-1933 роках. Також ця новація не підкріплюється й відповідними архівними матеріялами. Наприклад, за даними Таращанського району Київської області, де найкраще збереглися документи ЗАГСу за 1924-1934 роки, бачимо різке зменшення смертности в 1934 в порівнянні до попередніх³:



Село / Рік	1924	1925	1926	1927	1928	1929	1930	1931	1932	1933	1934
Таращ<	188	158	168	143	145	159	137	119	221	503	120
Бовкун	20	27	28	32	18	18	8	21	19	131	7
Вел: Бер зянка	47	63	84	96	63	68	51	51	81	396	13
Вел: Вое нянка	47	75	88	41	60	50	59	34	97	575	23
Весели Кут	28	32	48	27	28	19	24	29	59	278	32

¹ Н. Левчук, Т. Боряк, “Втрати міського й сільського населення України внаслідок Голодомору в 1932-1934 рр.”, Український історичний журнал, № 4, 2005): 87.

* У 2018 році наші демографи для Радіо Свобода дають інші цифри: Казахстан - 22,4 %, Україна “ 13,3%, а Росія - 3,2 %.

² О. Воловина, С. Плохій, “Регіональні відмінності втрат від голоду 1932 - 1934 рр. в Україні”, Український історичний журнал, № 2 (2017): 76-116.

³ Державний архів Харківської області (далі “ДАХО) ф. Р-6531, оп. 101, спр. 4, арк. 24-26.

Вслсди- мирівка	40	37	50	26	26	20	24	20	29	145	12
Дубівка	8	23	32	30	12	21	24	19	45	117	6
Кирдани	34	30	21	30	19	--	20	14	30	165	11
Кислівка	27	31	41	--	36	19	21	23	25	129	20
Ківшоват	111	90	124	103	78	75	72	86	104	287	43
Косяківка	33	39	47	27	36	31	31	26	39	43	7
Крива	11	28	32	17	--	--	--	24	7	10	--
Круті Горби	37	24	52	41	31	26	16	24	85	167	14
Лісовичі	149	100	115	97	131	98	95	99	218	525	48
Лука	94	73	95	112	73	71	61	38	42	336	24
Лук'яніві	42	32	58	40	51	25	38	40	57	171	11
Мала Березянка	22	16	43	28	27	24	25	30	62	184	--
Петрівсьі	56	80	81	67	49	73	62	65	98	507	21
Плоске	29	26	51	48	30	26	36	26	18	250	22
Потоки	8	16	15	--	8	13	15	18	42	139	2
Ріжки	59	55	73	49	35	64	--	58	90	470	17
Салиха	35	34	41	47	43	24	46	85	51	289	8
Севери- нівка	85	66	134	72	50	58	86	67	74	634	16
Стани- шівка	19	22	44	29	23	24	15	27	19	272	26
Степок	31	28	27	22	26	39	19	30	48	292	7
Улашівка	27	2	35	13	25	12	25	16	24	116	15
Чапаївка	64	85	120	74	75	70	60	41	67	883	10
Червоні Яри	8	15	39	47	20	26	16	21	27	102	9
Чернин	36	63	59	43	51	35	30	32	89	458	12
Разом				1463	1250	1188	1116	1183	1867	8635	556

Подібні результати автор отримав і на основі аналізу документів, що збереглися в Переяславському районі Київської, Первомайському - Миколаївської, Козелецькому - Чернігівської, Оратівському й Погребищен- ському - Вінницької, Оріхівському - Запорізької, Старокостян-тинівському - Хмельницької, а також в окремих населених пунктах Харківської, Херсонської і Дніпропетровської областей.

Крім різкого зменшення смертности в 1934 р., немає прямих директив тодішньої влади про заборону виїзду українців, як і кубанців, до Росії чи Білорусі, що практикувалося в 1932-1933 роках. Також немає ухвал влади різних рівнів, щоб вилучати все продовольство за невиконання хлібозаготівель, як це спостерігалося під час Голодомору. Відтак без подібних свідчень важко стверджувати про свідомий голодний мор з боку влади у 1934 р.

Необхідно вказати і на таку обставину, яка раніше випадала з поля зору дослідників Голодомору. Не тільки в Таращанському, а й у більшості районів УСРР чимало жертв Голодомору 1932-1933 років реєструвалися наступного, 1934 р. Так, уцілілі документи Кирилівської сільради Красноградського району Харківської області засвідчують: тільки 1 січня 1934 р. виписується документ про смерть Мотрі Чубач, яка сталася 13 грудня 1933, 31 січня - кончину Пилипа Бойка 3 травня 1933 і Михайла Бойка (сина) 3 червня 1933, Василя Бойка (сина) 11 червня 1933, Миколи Бойка (сина) за 15 липня 1933, Петра Бойка (сина) 10 липня 1933р Державний архів Харківської області (далі “ДАХО) ф. Р-6531, оп. 101, спр. 4, арк. 58-61..

Такі факти виявляються і в роботі Наталинської сільради цього ж району: смерть Софії Черненко 20 серпня 1933 оформлена лише 12 січня 1933, Клави Безрідної (25 липня 1933) - 30 січня 1934, Кирила Юрченка (20 вересня 1933) - 19 лютого 1934, Андрія Височина (15 червня 1933) - 20 лютого 1934 р Там само, арк. 113-163..

Вісімнадцятирічний Андрій Асеєв з сусідньої Піщанки, котрий відійшов у засвіти 10 липня 1933 р., зафіксований у книзі реєстрації тільки 13 жовтня 1934 року. Він був таким двадцятим з числа зареєстрованих у 1934 р. 99 померлих ДАХО, ф. Р-6531, оп. 106, спр. 7, арк. 74..

Цікава ситуація виявлена в матеріялах ЗАГСу Борівського району Харківської області: серед 55 свідоцтв про смерть за 1934 р. по Піско-Радьківській сільській раді, з яких 12 про смерть у 1933 р, вкладено і 24 документи, що були оформлені в 1933р Державний архів Черкаської області (далі “ ДАЧО), ф. Р-5899, оп. 24, спр. 185, арк. 138140, 151-153, 155, 176, 180, 181, 192..

Така ж ситуація і на Черкащині: в селі Матусів Шполянського району померлі в 1933 р. Лука Шевченко (15 травня) записаний 12 січня 1934, Харитон Шевченко (1 липня) - 12 січня 1934, Олекса Никогда (15 травня) - 12 січня, Пилип Коваль (14 червня) - 23 лютого, Федора Коваль (23 червня) - 23 лютого, Устя Коваль (12 липня) - 23 лютого, Олекса Крижній (15 травня) - 1 березня 1934, Микола Двожик (15 червня) - 2 червня 1934, Гапка Задирпушко (28 червня) - 19 червня, Іван Задирпушко, Віра Чередниченко (1 червня) - 27 серпня 1934 р ДАЧО, ф. Р-5899, оп. 24, спр. 73, арк. 1-30.

* Див.: ДАЧО, ф. Р-5899, оп. 20, спр. 72, арк. 1-25..

У Заячківці Христинівського району цієї ж области книга записів за 1934 рік фіксує 23 - 26 травня смерті за 1933 рік - від 10 серпня (№ 135) до 25 вересня 1933 (№ 184) - 49 випадків*. А в сусідній Орадівці 27 і 28 травня 1934 записано 42 смерті за 1933 р Державний архів Запорізької області (далі - ДАЗО), ф. Р-5593, оп. 21, спр. 207, арк. 152153..

Нічим не відрізнялася картина і в степових районах У СРР. Так, 23 березня 1934 р. в Басанській сільраді Пологівського району Запоріжжя фіксують смерть трьох дітей з родини Ладимира Литвина - Ладимири (24 липня 1933), Катрі (30 липня 1933) і Марії (30 липня 1933). А всього подібних записів у цій сільраді за 1934 р. -12 ДАЗО, ф. Р-5593, оп. 21, спр. 207, арк. 146-147, 152-156, 159. ДАЗО, ф. Р-5593, оп. 16, спр. 110, арк. 39-42, 49, 51, 6-65, 67, 77-79, 86-87, 91..

У Вознесенській сільраді Мелітопольського району 19 подібних випадків¹¹, у Костянтинівській - 8 Там само, арк. 126-129, 132-135., у Копанівській Оріхівського - 16 ДАЗО, ф. Р-5593, оп. 20, спр. 148, арк. 100-102, 105-106, 108, 111-112, 114-119, 122, 125., у Малотокмачанській - 10 Там само, арк. 140-145, 149, 156, 159, 162., у Преображенській - 15 ДАЗО, ф. Р-5593, оп. 20, спр. 149, арк. 181-191, 193, 196-198, 200..

Подібне виявлено і серед документів Агайманської сільради Нижньосірогозького району Херсонської області за 1934 р.: на 87 записів про смерть - 55 припадає з 1933 р Державний архів Херсонської області (далі - ДАХрО), ф. Р-4069, оп. 7, спр. 142..

А в селі Великі Погорільці Старокостянтинівського району Хмельницької області померлу в 1932 р. Оляну Бабин зафіксували в цьому статусі лише 18 травня 1934 р Державний архів Хмельницької області (далі “ ДАХмО), ф. 6452, оп. 1, спр. 210, арк. 151..

Тож усе це вимагає ретельно вивчити збережені документи про рух населення в 1932-1933 роках, аби скорегувати допущені недоречності й створити реальну картину втрат.

Непереконливо також твердять автори згаданої статті щодо різкого збільшення смертности власне міського населення УСРР в 1933 році. На наш погляд, вони не взяли до уваги того, що зросла смертність городян у вказаний час пояснюється не лише напливом голодних селян до міста, звідки багато з них уже не повернулися до рідних хат, а й тодішнім підпорядкуванням значної кількости сільських рад міським. Наприклад, у Київській області було дві міськради, до складу яких входило чимало населених пунктів з сільським населенням. Скажімо, на території Житомирської міської ради мешкало 112,0 тисячі осіб, але справжніх городян нараховувалося лише 77,1тисячі, інші були жителями 20 сільських рад. Київській міській раді підпорядковувалося тоді 67 сільських рад, відтак із загальної кількости населення в 769,9 тисячі, міщанами були лише 612,9 тисячі осіб^Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Київської области УСРР. (Харків: Видання Управління справами Ради Народніх комісарів УСРР, 1933), 6.. голодомор геноцид жертва історичний

У тодішній Вінницькій області Бердичівській міськраді було підпорядковано 38 сільських рад, Вінницькій - 33, на Дніпропетровщині 4 міськради керували життям хліборобів: Дніпропетровська мала в підпорядкуванні 26 сільських рад, Запорізька - 62, Кам'янська - 12, Криворізька - 35. На Донбасі таких міськрад було 12, Харківщині - 4, Одещині - 4, Чернігівщині -1, в Молдавській Автономній Республіці - 1 Довідники з основних статистично-економічних показників господарства районів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеськоїі Чернігівської областей і АМСРР. (Харків: Видання Управління справами Ради Народніх комісарів УСРР, 1933)..

Про це давно вже свідчили і дослідники: “Збільшення міського населення Донбасу відбувалося і за рахунок перетворення багатьох сіл в населені пункти міського типу, на основі створення в них промислових вогнищ і докорінних зрушень у професійному складі їхнього населення. Десятки сіл виявилися охопленими зростаючими містами й промисловими селищами, що впритул підходили до них і включали їх у свою межу” Д. Богорад, Районная планировка Донецкого бассейна. (Киев: Гостехиздат, 1947), 116..

Провідний спеціяліст Державного архіву Житомирської області Руслан Кондратюк зазначає, що понад 50 відсотків смертей, зафіксованих у Житомирі в 1932-1933 роках, не стосувалися власне тамтешніх городян. Це були “голодуючі з довколишніх сіл, які померли на міських вулицях та в лікарнях, в'язні місцевого Будинку примусових робіт (БУПРу) та Поправно-трудової установи (ПТУ). Остання група найбільш показова. Як свідчить аналіз документів, переважну її частину складають селяни, розкуркулені та заарештовані за “саботаж”, крадіжку колосків на полях, інші прояви невдоволення політикою радянської влади. Географія таких постраждалих надзвичайно широка - від мешканців прилеглих сіл до жителів Шепетівського, Славутського, Старокостянтинівського, Могилів-Подільського та інших адміністративних районів, які входять нині до складу Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Київської та інших областей України” Голодомор 1932-1933 років. Житомир. (Житомир: Волинь, 2008), 19..

Більше третини смертей (акти № 624-2734), які зафіксовані в Харкові в 1933 р., наприклад, супроводжуються записами: “похоронений лікарнею” “ замість адреси померлого. Записи про смерть без адреси померлого масово фіксувалися і в 1932 р. Архівні матеріали Харківської обласної організації “Меморіал” з Голодомору. Таблиця 13.

А чи можна зараховувати до міських жителів тих, мертві тіла яких знімали з потягів і залишали на перонах залізничних станцій, після чого їх скидали неподалік у нашвидкоруч викопані ями, як правило, без належної реєстрації. А трупи багатьох, як було в Дніпропетровську взимку 1933, через замерзлу землю лежали цілими штабелями неподалік вокзалу кілька тижнів, поки їх не вивезли спеціяльним ешелоном у невідомому напрямку?

Автор цих рядків виявив ще одне джерело, яке вказує на штучне збільшення смертности власне міського населення УСРР під час Голодомору 19321933 років. У книгах реєстрацій актів громадянського стану про смерть за 19321933 роки в Сталінському районі Запоріжжя, наприклад, зустрічаємо велику кількість документів, які засвідчують, що в цьому місті масово вмирали ув'язнені більшовицькою владою хлібороби з багатьох регіонів республіки ДАЗО, ф. 5593, оп. 13, спр. 276, 313-317, 321..

У згаданих книгах реєстрацій актів громадянського стану також велика кількість свідчень про смерть дітей тамтешнього будинку немовляти. В багатьох з них незвичні для українців імена і прізвища: Бернард Шоу, Аркадій Бенеш, Дем'ян Бєдний... Так називали підкинутих голодними сільськими матерями безіменних дітей, які через якийсь час помирали - понад 700 таких жертв зафіксовано документами цього закладу. Зрозуміло, що абсолютна більшість з них не були від народження міськими жителями.

Що ж до кількості жертв Голодомору, то названі автори обгрунтовують свої розрахунки чинниками як внутрішньої міграції (тобто механічного відпливу населення з сіл у міста в кількості 3.388 тис. осіб за 1927-1938 рр.), так і зовнішньої, яку оцінюють у розрізі дев'яти потоків:

1. вивезення ув'язнених за межі республіки в 1928-1938 рр.

2. виселення “куркулів” за межі УСРР у 1930-1933 рр.

3. вимушена міграція за межі республіки в 1929-1933 рр.

4. організовані сільськогосподарські переселення в інші республіки впродовж 1927-1929 рр.

5. лепортація поляків і німців у Казахстан 1936 р.

6. еміграція євреїв за межі республіки в 1928-1938 рр.

7. організований набір робочої сили з сільської місцевости на новобудови за межами України в 1935 - 1938 рр.

8. переселення селян в Україну з Білорусії та Росії впродовж 1933-1934 рр.

9. виселення куркулів із Середньої Азії в УСРР в 1931 р.

Можна було б сприйняти такий підхід цієї групи дослідників, якби вказані новації щодо створення методики підрахунку жертв Голодомору 1932-1933 років спиралися на бездоганність статистики, на яку вони посилаються. Однак, на нашу думку, вона не дає можливости найповніше оцінити втрати сільського населення УСРР, оскільки автори охопили великий період, протягом якого й досі не реконструйовані всі події, які впливають на загальний підрахунок. За таких обставин невиправдано брати за базові дані результати Всесоюзного перепису населення 1926 р., оскільки до 1 січня 1932 р., тобто початку Голодомору, населення УСРР не лише значно збільшилося за рахунок природного приросту, але й через великий наплив робочої сили з-поза меж її, в результаті чого загальна кількість його на вказану дату становила 32, 68 млн осіб, що засвідчено тоді ще незаангажованою офіційною статистикою.

Крім того, помилкою є і поклики на дані Всесоюзного перепису 1939 р. по УРСР. Він не тільки не дає можливості визначити міграційні потоки населення через відсутність відповідного запитання, як це було в переписах 1897 і 1926 років, а й грішить істотними неточностями в підрахунках. Скажімо, за офіційними документами більшовицької влади подається, що на початок 1939 р. в Україні нараховувалося 30.946.218 осіб Правда, (1939).. Зовсім іншу картину репрезентує начальник Управління народногосподарського обліку УРСР Рябичко в своїй таємній доповідній на ім'я голови Ради народних комісарів УРСР Коротченка від 2 лютого 1939 р.: “всього за переписом 1939 року ми маємо 29,4 млн. осіб”, а контрольний обхід через три тижні виявив додатково по республіці лише 17553 незареєстрованих раніше громадян Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ” ЦДАВО), ф. 2, оп. 12, спр. 70, арк. 5, 7..

Як бачимо, понад півтора мільйона населення У СРР в 1939 р. було приписано, а це не дає можливости одержати правильні висновки. Що ж стосується поданих з Москви даних перепису 1937 р., який узагалі був засекречений, то в порівнянні з первинними документами, що лежать у Києві Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі “ ЦДАГО), ф 1, оп. 20, спр. 7163, арк. 24-46., цифра, за нашими підрахунками, збільшена на 532 тисячі осіб - до 28.387.609 Всесоюзная перепись населения 1937 года. Краткие итоги. (Москва: Институт истории СССР, 1991), 58..

Проте скориговані офіційні дані якраз перепису 1937 р. дають можливість вийти на кількість населення У СРР на 1 січня 1934 р., що є ключем до визначення кількості втрат у 1932-1933 роках. Тож коли від уточненої за порайонними результатами цифри кількости населення на січень 1937 р. в 27.851 тисячі осіб відняти кількість приросту в 1934 р. (88,2 тис. осіб), 1935 (417,2 тис.) і 1936 (533,7 тис.) - усього 1.039,1 тис., то маємо станом на 1 січня 1934 р. 26.812 тисяч осіб. А мало бути 33.933.400: до кількости населення станом на 1.1.1932 року в 32.680,700 додаємо народжених у 1932 - 1933 роках в кількості 1.252,700. Різниця, отже, на 1 січня 1934 р. - 7.121,400!

Однак такий підхід названа вище українсько-американська група істориків і демографів відкидає, намагаючись довести насамперед нереальність кількости населення УСРР станом на 1 січня 1932 р. в 32, 68 млн осіб, хоч це засвідчено і архівними, і опублікованими документами тодішньої влади. З цією метою зазначений колектив уповноважив доктора економічних наук Н. Левчук виступити зі спеціяльною статтею проти аргументів автора цих рядків, яка винесла ось такий вердикт: “Проведений аналіз “нової” концепції підрахунку втрат України від Голодомору, викладеної у статті В. Сергійчука, свідчить про некоректне використання статистичних даних, при якому обчислення “підлаштовуються” під заздалегідь озвучену цифру у 7 млн втрат, а також про серйозні методичні проблеми в розрахунку” Н. Левчук, “До питання про “старі”та “нові” підходи до оцінки втрат населення України внаслідок Голодомору 1932-1933 рр.”, Український історичний журнал, № 2, (2018): 192..

Така заява змушує автора цих рядків пояснити читачам, тим паче, що стаття Н. Левчук подана як дискусійна. І перше, що впадає в око: відкидаючи цифру в 32,68 млн населення УСРР станом на 1 січня 1932 р., пані Левчук не вказує своєї на цю дату. А це принципово, адже саме кількість населення У СРР станом на 1 січня 1932 і 1934 років і є найважливішим завданням дослідників, коли маємо встановити втрати від Голодомору 1932-1933 років.

Як можна зрозуміти Н. Левчук, вона зі своїми однодумцями не ставить перед собою завдання встановити ці дві цифри - головне для згаданої “українсько- американської групи” піддати сумніву цифру 32,68 млн станом на 1 січня 1932 р. як базову для розрахунку втрат від Голодомору 1932-1933 років. При цьому поважна докторка економічних наук так поспішає оголосити про нездалість методики підрахунку автора цих рядків, що не помічає, як видає бажане для неї за дійсне. Наприклад, вона, не переглянувши уважно цитований “Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Київської области. - Харків, 1933”, вдається до всіляких здогадок, цитуючи, приміром, застереження упорядників: “Зважаючи на незадовільний стан обліку в ряді наших установ.... ми не можемо гарантувати цілковитої певности та повноти показників, уміщених у довіднику ”.

І при цьому Н. Левчук замовчує, що в цьому та однотипних збірниках по інших областях вміщено не лише дані про кількість населення станом на 1 січня 1932 р., а й сотні сторінок статистичних звітів про те, як виконувались різні народногосподарські плани, в тому числі в перші місяці 1933 р., зокрема, про завдання зі здачі хліба державі в першому кварталі того року. Як мені видається, саме про вирогідність цих показників висловлювали своє застереження упорядники, а не про кількість людности, яка вже фігурує від грудня 1931 р. в архівних документах і врахована під час утворення областей у лютому 1932 р.: усього - 32.548,7 тис., міського - 7.032,9 тис., сільського - 25.515,8 тис. (78,4 %) ЦДАВО, ф. 539, оп. 10, спр. 80, арк. 185..

Так от, у кожному з виданих у Харкові управлінням справами Раднаркому У СРР 8 довідників з основних статистично-економічних показників господарства районів відповідних областей і Автономної МСРР перший розділ “Територія та населення” супроводжується спеціяльним поясненням до таблиць: “Відомості про територію та населення складено за станом на 1 січня 1932 року за матеріялами Центральної Адміністративно-Територіяльної Комісії при ВУЦВК” у, що їх одержано від районних виконавчих комітетів” Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Київської области. (Харків, 1933), 5.. У цілому ж населення УСРР на той час, згідно з ними, нараховувалося 32.680,7 тисячі осіб населення: міського - 7.127,7 тисячі, сільського - 25.553,0 тисячі Там само, 8..

З усього видно, ці дані були стверджені обліком міської і сільської людности, які проводилися в 1931 р. Скажімо, в архівних фондах Наркомату праці УСРР збереглися дві об'ємні теки листування з райвиконкомами про підготову і перебіг цієї важливої роботи в сільській місцевості. З нього виходить, що через запізнення з друком спеціяльних бланків, які надійшли на місця лише в жовтні, облік затягнувся, відтак його попередні результати підбили фактично станом на 2 грудня 1931 р., об'єднавши з даними тодішнього міського перепису. За нашими підрахунками, кількість населення УСРР на вказану дату становила 31.843.376 осіб (без Молдавської АСРР).

Коли ж надійшли всі дані, то й з'явилася цифра в 32.680.700 осіб, яку оформили станом на 1 січня 1932 р. При цьому, випускаючи на початку 1933 р. довідники, врахували адміністративно-територяальні зміни, які сталися в лютому 1932 р. через створення нових областей.

Цю цифру визнає і діяспорний дослідник С. Сосновий, який до Другої світової працював у Держплані УРСР. У своїй статті “Правда про голод на Україні в 1932-33 роках” він, зокрема, зазначав: “Хоч як большевики заперечували наявність голоду на Україні, проте в двох надрукованих офіційних джерелах наведено цифри населення на 1 січня 1932 р. і на 1 січня 1933 р., які, стверджуючи факт загибелі з голоду значної кількости населення, в той же час дозволяють уточнити, скільки загинуло в 1932 р. і скільки в 1933 р.

Перше джерело - “Довідник з основних статистично-економічних відомостей”, виданий у 1933 р. За цим довідником на 1.1. 1932 р. в Україні було 32.680.700 душ (цифра цілком збігається з нашими обрахунками населення на цю дату, оскільки при її обчисленні управління справами виходило з того відсотку приросту людности, що й ми, а саме 2,3 відсотка.

Друге джерело - це виданий 1935 р. Управлінням народно-господарського обліку УСРР довідник “Народнє господарство УСРР”. В цьому довіднику наводиться цифра населення на 1.1.1933 р. і складає вона 31.901.500 душ” Українські вісті, Ч. 11, (Новий Ульм, 1950)..

Приймаючи щорічний природний приріст населення в 2,36 відсотка (ця цифра була зафіксована в 1924-1927 роках) за даними виданого в 1939 р. в Харкові “Збірника статистично-економічних відомостей про сільське господарство України”, С. Сосновий писав: “ми, за формулою складних відсотків, на 1. січня 1932 року мали 32.680.700 душ, на 1 січня 1933 року повинні були мати 33.406.100душ, а на 1.січня 1934 року - 34.258.000 душ.

Коли б населення в 1932-1933 роках не зменшувалось і розмножувалось і надалі такими темпами, як у 1924-27 роках - на 1. січня 1939 р. ми б мали 38.426.000 населення. В дійсності ж на 17 січня 1939 р. (час перепису) кількість населення в Україні без західних областей становила лише 30.960.200 душ.

Отже, виходить, що нестача населення на Україні внаслідок голоду 19321933 років становить 7.465.000 осіб” Там само.. (С. Сосновий не знав, що перепис по УРСР у 1939 р. сфальсифікований на 1,5 мільйона осіб, відповідно він не міг вивести остаточної реальної цифри втрат. - В. С.).

На жаль, згаданий “українсько-американський колектив демографів”, який узяв на себе місію визначати методику підрахунку втрат від Голодомору 19321933 років, фактично не обізнаний не тільки з матеріялами повоєнної української діяспорної преси, а й з первинними документами українських архівів, відтак його “новації” відірвані від реальних міграційних процесів, що тоді відбувалися, і не дадуть позитивного результату.

Скажімо, ніякими документами не підкріплюється твердження про безповоротний виїзд трьох мільйонів українських селян до Росії під час Голодомору. Документи свідчать про те, що голодних українських селян з теренів Росії намагалися відправити додому ще з початку літа 1932 р. - після сумнозвісного листа Сталіна до Молотова й Кагановича від 18 червня 1932 р., мовляв, “десятки тисяч українських колгоспників” блукають европейською частиною СРСР і “розкладають нам колгоспи своїми скаргами і скигленням”³⁴.

Уже тоді з Росії виганяли не лише голодних селян, а й безпритульних українських дітей, які втратили батьків. Так, 17 липня 1932 р. московська міліція відправила до Києва 178 безпритульних дітей, яких виловили на вокзалах. А 22 липня 12 дітей було прислано до Конотопа з Калуги під тим приводом, що вони не розмовляють російською мовою, хоч це не відповідало дійсності³⁵.

Зрозуміло, що широкомасштабне зачищення російських територій від голодних українців розпочалося після сумнозвісної постанови ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 р. Микола Міняйло з Костянтинівки на Мелітопольщині згадував: “У січні 1933 р. під час шкільних канікул поїхав він до Курської області, звідки писали, що там голоду немає, там він у людей набрав трохи картоплі і хліба, але побачив сани з працівниками НКВС, які робили облаву на українців і гнали їх назад до України, хлопцю вдалося сховатися, але до двору зайшли три співробітники НКВС, наказали зібрати речі та привезли до залізничної станції. У залі було людей, як оселедців у бочці. Майже всю ніч люди стояли, вранці їх посадили на поїзд, у кожному вагоні знаходився співробітник НКВС. На кожній із зупинок з вагонів виносили померлих... Як тільки переїхали умовний кордон з Росією, охоронці залишили поїзд”³⁶.

Станом уже на 14 лютого 1933 р. було затримано 31.783 особи, з яких 28.351 повернуто в місця їхнього проживання, а 3.434 притягнуто до відповідальности, 579 відібрано, щоб скерувати до Казахської АСРР. А до початку березня 1933 року вже було затримано 219,5 тисячі осіб, з яких 186,6 тисячі повернуті додому. На початок березня 1933 р. було затримано 219,5 тис. осіб, з яких 186,6 тис. повернули в рідні місця, в тому числі й на Кубань³⁷.

Масштаби примусового повернення голодних українських селян з Росії були такими великими, що політбюро ЦК КП (б) У змушене було ухвалити 3 березня 1933 р. постанову “О крестьянах, возвращающихся в свои села”, де передбачено заходи, як використовувати так званих поворотців:

“Считать необходимым бедняков и середняков, возвращающихся в свои села, хозяйственно устроить - путем:

1. Принятия части из них в колхоз.

2. Отведения свободных участков земли.

3. Переселения в другие районы, где ощущается острая нужда в рабочей силе и где еще есть излишки земли.

б) В отношении возвращающихся кулаков - считать необходимым организацию принудительного труда.

в) Поручить СНК практически разработать вопрос о порядке и формах организации полупринудительного труда возвращающихся кулаков” ЦДАГО, ф. 1, оп. 16, спр. 19, арк. 72-72 зв..

Скільки було повернуто примусово до України з літа 1932 до осені 1933 р. і скільки з них лягло в сиру землю - ніхто не порахував. Можемо лиш зазначити: заборону політбюро ЦК КП(б)У про виїзд за межі УСРР, яку відмінено 2 жовтня 1933 р. - після того, як уповноважений Наркомату шляхів сполучення в УСРР Лавріщев звернувся з відповідним запитом до української влади ЦДАГО, ф. 1, оп. 6, спр. 323, арк. 269..

Паралельно з цим до УСРР зі сходу й півночі спрямовувався величезний потік робочої сили, яка заповнювала вакансії на новобудовах.Так, член колегії Наркомпраці Худокормов 8 січня 1932 р. доповідав Раднаркому УСРР про те, що для забезпечення промисловості й будівництва робочою силою в 1932 р. необхідно мати додатково близько 600 тисяч осіб, у тому числі 130 тисяч для шахт Донбасу. Для цього із УСРР планувалося завербувати 44 тисячі, а з РСФРР - 64 тисячі ЦДАВО, ф. 539, оп. 10, спр. 73, арк. 24..

Потребу в 130 тисячах кваліфікованих робітниках планували покрити за рахунок підготови господарським способом 70 тисяч, а також через вербунок 20 тисяч з районів УСРР і 40 тисяч - з РСФРР Там само, арк. 25..

План вербування по тресту “Сталінвугілля” на березень - травень 1932 року передбачав: 6.575, у тому числі з УСРР - 2.375, ЦЧО - 800, Татарстану - 2.500, БСРР - 900. За березень, квітень і 20 днів травня завербовано лише 1.010 чоловік, у тому числі, з УСРР - 479, ЦЧО - 309, Татарстану - 212 і БСРР - 10 ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5315, арк. 16..

Традиція завезення робочої сили з-поза меж УСРР набула особливого розвитку з початком Голодомору. Як засвідчують документи, “наиболее устойчивыми оказались группы вербованных из Западной области и Тат. Республики... По выполнению плана Украина оказалась на последнем месте” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5588, арк. 5..

З цього приводу 23 січня 1932 р. Косіора повідомляли: “Сейчас мы наблюдаем такую картину: старые шахтеры из Белоруссии и Центральной Черноземной области, которые в последние годы засели в деревне, снимаются с “якоря” со всеми своими пожитками, семействами и сватами и едут в Донбасс, и как будто оседают в Донбассе всерьез и надовго” Там само, арк. 9..

Природно, на це звернули увагу і вже 10 квітня 1932 р. члени і кандидати в члени політбюро ЦК КП(б)У розглядали доповідну записку щодо необхідности “для пополнения убыли в рабочей силе произвести новую вербовку рабочей силы для Донбасса в количестве 20 тыс. человек. Из них 10 тыс. в пределах Украины, а остальные 10 тыс. в пределах РСФСР, о чем просить ЦК ВКП (б)” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5313, арк. 84..

Цю тенденцію - вербувати будь що за межами УСРР - підхоплювали і в низах. Так, керівники хімічного заводу імені Петровського, якому в серпні 1932 р. не вистачало 2.795 робітників, просили вищі інстанції “отвести иные районы на Украине, обязав районные организации обеспечить отпуск людей с колхозов, и поставить вопрос перед ЦК ВКПб и Наркомтрудом о выделении районов в РСФСР и Белорусской ССР для организованного набора рабочей силы” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5326, арк. 8-9..

Водночас набуло поширення таке явище, як самоплив робочої сили, в тому числі і з-поза меж УСРР, і на інших великих підприємствах. Наприклад, за 8 місяців 1932 р. на будівництво “Азовсталі” прибуло самопливом 7.849 робітників і тільки 3.002 було завербовано ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5599, арк. 5..

Вербування робочої сили з-поза меж УСРР стояло на першому місці і в учасників спеціяльної наради щодо “упорядочения дела вербовки рабсилы для угольной промышленности Донбасса” при Донецькому обкомі КП (б) У в січні 1933 року, на яку запрошувалися “представители НКТруда СССР и УССР, Главтопа, угольных трестов Донбасса и их уполномоченных по областям, представителей обкома ЦЧО, Белоруссии, Татарии, Киевщины, Винницы..,” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 6237, арк. 33..

Ініціаятиву в цьому плані доручалося проявляти місцевим “смотрящим Москви”. Так, 4 серпня 1933 р. секретар Дніпропетровського обкому Хазанов просив Кагановича й Косіора “выделить дополнительные лимиты на ввоз квалифицированной и неквалифицированной рабсилы из других областей и республик Союза в количестве до 36.000 человек (желательно из Татарской, Башкирской и Белорусской республік”) ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 6241, арк. 31..

А 24 липня 1933 р. бюро обкому ухвалило: “Учитывая, что внутриобластные ресурсы рабочей силы не могут покрыть всех потребностей заводов и новостроек в области, просить ЦК ВКПб, ЦК КПбУ и Наркомтяжпром оказать заводам и новостройкам нашей области и в первую очередь заводам Петровского и Дзержинского путем завоза рабсилы из других областей и краев Союза, с тем, чтобы Наркомтруд прикрепил для вербовки Татарию и Башкирию и выделил дополнительные лимиты на квалифицированную и неквалифицированную рабсилу” Державний архів Дніпропетровської області (далі “ ДАДО), П-19, оп.1, спр. 525, арк. 49 зв..

Той же секретар Дніпропетровського обкому партії Хазанов 25 вересня 1933 р., повідомляючи Кагановича й Постишева про те, що на будовах регіону працює до 25 тисяч завербованих колгоспників з Середньої Волги, просив дозволити “на заработанные ими деньги в организованном порядке закупить хлеб в период разрешения свободной торговли хлебом” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 6243, арк. 71..

Через три тижні Дніпропетровський обком просить Кагановича дозволити “выделить дополнительные лимиты на ввоз в область рабочей силы на 36.000 чел., желательно из Татарской, Башкирской и Белорусской республік” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 6241, арк. 33..

А 3-го листопада 1933 року бюро розглянуло питання підготоки до прийому на заводи області завербованої робочої сили на Середній Волзі. Висловлено стурбованість, що Дніпрокомбінат не освоїв наряди на вербунок в цьому російському реґіоні на 12 тисяч робітників, заводи імени Дзержинського і Петровського, трест Дзержинськбуд - по 2 тисячі, трест “Руда”, Кривбасбуд ” по 4 тисячі. Незадовільно освоювали додаткові фонди в Самарському краї також Нікопольбуд (наряд на 1000 робітників), Криворіжжякоксохіммонтаж (1000), Запоріжжякоксохімбуд (2000) ДАДО, П-19, оп.1, спр. 529, арк. 123 зв..

Це питання, з усього видно, було і на контролі в Кремлі, оскільки 5 липня 1932 р. помічник Сталіна Бажанов телеграфував Косіорові, щоб “мобилизовать в августе 25.000 чел., в сентябре 29.000 чел. (Татарии, Черноземной, Белоруссии, Украине и в Западной области” ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 5315, арк. 91..

Відтак на місцях у російській глибинці намагалися виконати наряди Москви. Скажімо, секретар обкому Центрально-Чорноземної області Малинов телеграфував секретареві ЦК КП (б) У Терехову: “Воздействуйте на тресты угля Украины немедленном переводе уполномоченному Главтопа Воронеж денег отправки завербованных рабочих тчк” Там само, арк. 105..

Зрозуміло, ці “підказки” з Росії негайно підштовхували керівників промислових підприємств України до активних дій: так, трест “Сталінвугілля” у грудні 1932 р. розіслав 516 вербувальників, з яких по Україні лише 40 Там само, арк. 120..

Подібне було і в інших промислових регіонах, про що свідчить механічний рух населення Харківської області з-поза меж УСРРДАХО, ф. Р-5231, оп. 2, спр. 2, арк. 5-5 зв.; спр. 10, арк. 1-1 зв.; спр. 18, арк. 7-7 зв.; спр. 27, арк. 7-7 зв.

* Йдеться, очевидно, про повернення частини так званих баїв, що були вислані в південні райони УСРР для запровадження бавовництва. - В. С.*:

Республіки	1932 Прибуло / Вибуло	1934 Прибуло / Вибуло	1935 Прибуло / Вибуло	1936 Прибуло / Вибуло
РСФРР	92485 / 73 206	71880/57053	75102/70715	101727 / 79 1 57
Каз. АСРР	71440 / 417	442 / -	663/339	697 / 479
Кир. АСРР	168 / 169	73 / -	183 / 87	136 / 101
БСРР	2705/2216	1921/ 1717	2778 / 2685	2720/2388
ЗСФРР	2201/ 1805	2087 / 1869	3317 / 2318	3479/3328
Азер. СРР	899 / 792	599/616	1321 / 855	1381 / 1516
Вірм. СРР	95 / 60	152/141	372/269	489 / 393
Груз. СРР	1155/926	1281 / 1030	1613/ 1191	1609 / 1349
Узб. СРР	443 / 369	435/312	582 / 463	639 / 630
Тадж. СРР	75 / 61	97 / 37	176/79	146 / 102
Туркм. СРР	189/926*	112/ 138	322/ 177	441 / 84*

Отже, голодні українські селяни, які кинулись до міста, аби влаштуватися на роботу з метою рятувати від голоду свої родини, до уваги не бралися, бо робоча сила шукатиметься на стороні - на шахти тресту “Кадіїввугілля” у жовтні 1932 р. прийняли на роботу 859 осіб, з них з УСРР - тільки 123 ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, арк. 42-43..

Переселенці з Росії, до речі, перебиралися не одинаками, а з родинами, потім закликали родичів, знайомих. Так, керівник Української контори “Нафтопровідскладбуд” Верховський, якого перекинули з Липецька, привіз зі собою таких працівників: Я. Л. Бухштабера, А. Б. Аксельруда, А. А. Гурвича, З. І. Шелехову (дружина), В. М. Карпана, Г Д. Доліна, Ф. М. Цукерман (сестра), М. І. Шварцман, Я. І. Бердичевського, Ю.Г. Негруша, Н. М. Каца та інших ЦДАВО, ф. 2, оп. 12, спр. 1, арк. 143-147..

Точну кількість завезених до УСРР у 1932-1936 роках ми могли б легко визначити, аби в переписі 1937 р. залишалася, як у 1926, графа “де народився”, але її Сталін власноручно викреслив. Не було її і під час наступного перепису 1939 р.

Зрештою, окремо стоїть питання про достовірність статистики смертей, на котру посилаються наші демографи. Не всюди місцеві керівники, налякані можливістю відповідальности за високий процент смертности, насмілювалися показувати справжню картину цієї трагедії. Щоб приховати справжній стан зі смертністю населення, в багатьох районах вирішили замовчувати той факт. Скажімо, 27 квітня 1933 р. бюро Брацлавського райкому КП(б)У Вінницької

Зрештою, окремо стоїть питання про достовірність статистики смертей, на котру посилаються наші демографи. Не всюди місцеві керівники, налякані можливістю відповідальносте за високий процент смертности, насмілювалися показувати справжню картину цієї трагедії. Щоб приховати справжній стан зі смертністю населення, в багатьох районах вирішили замовчувати той факт. Скажімо, 27 квітня 1933 р. бюро Брацлавського райкому КП(б)У Вінницької області, визнавши, “що голодування набирає дійсно широкого розміру, як по кількості сіл, так і по розміру в кожному селі і має тенденцію поширення”, водночас ухвалює: “Вважати за неприпустиме факти реєстрації смерті по книжках ЗАГС окремими сільськими Радами “від голоду”, оскільки це ніким не встановлено. Запропонувати фракції райвиконкому дати сільським Радам відповідні вказівки по цьому” Вінниччина, (1993)..

Безумовно, така політика влади дезорієнтувала працівників сільрад, які реєстрували факти смертей і спричинилася до того, що в багатьох місцях почали не тільки фальсифікувати діягнози, а й приховувати масовість цієї трагедії. Відтак 28 серпня 1933 р. Вінницьке обласне УНГО наголошувало про несвоєчасну звітність про рух населення на місцях. Зокрема, вказувалося, що не здали звіти за травень-червень Бершадський, Гайсинський, Джулинський, Козятинський, Муровано-Куриловецький, Немирівський, Теофіпольський, Тиврівський, Чуднівський і Янушпільський райони. Водночас Бердичівський район надав неповноцінний статистичний матеріял за червень - з 39 сільрад звітні матеріяли надійшли лише з 20. Подібна картина спостерігалася також і в Брацлавському (43 і 17), Заславському (58 і 41), Іллінецькому (48 і 19), Кам'янецькому (38 і 23), Козятинському (48 і 23), Копайгородському (37 і 9), Славутському (65 і 43), Старокостянтинівському (46 і 30), Тиврівському (33 і 16), Шаргородському (45 і 25) Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО), ф. Р-2071, оп. 1, спр. 348, арк. 50..

А Вінницька міськрада, до складу якої входили десятки навколишніх сіл, навіть у середині листопада 1933 р. не прозвітувала про рух населення в першому півріччі Там само, арк. 74..

На жаль, не збереглося подібних актових записів з Переорської сільради, керівники якої просили органи ЗАГСу “передати через посланого виконавця книгу записів про смерть, в котрі заявляється крайня необхідність” ДАВО, ф. Р-2071, оп. 1, спр. 355, арк. 78..

Оскільки така ж “крайня необхідність” виникла і в Полтавській, Станіславчицькій, Синюхино-Брідській та інших сільських радах Первомайського району тодішньої Одеської області, то свідоцтва про смерть почали виписувати на бланках документів про народження, одруження й розлучення Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), ф. Р-5950, оп. 18, спр. 156, арк. 1453..

Підтвердженням того, що звітні дані з місць були далеко неповними може служити документ про перевірку реєстрації смертей у Сквирському й Володарському районах Київщини, яка відбулася взимку 1933 р. Зокрема, доповідна записка заступника наркома охорони здоров'я УСРР Хармандар'яна до генерального секретаря ЦК КП(б)У Косіора від 6 червня 1933 р. констатує: “Безсумнівним слід вважати значно применшені цифри померлих, так як перевірка на місцях та ретельне дослідження місцевого матеряала свідчать про значно більші цифри: так по Сквирському району з 1.01 по 1.03 по звітним даним померло 802 чол., тоді як перевіркою встановлено на 15.01 1.773 смертельних випадки, у Володарському районі на 1.03 говориться про 742 смерті, тоді як насправді до цього часу померло більше 3.000 чол.”⁶⁵.

Що важливо: ознайомлення з документами, що збереглися в Державному архіві Київської области, засвідчує, що ніяких змін у звітність після виявлення спеціяльною перевіркою в 1933 р. недообліку смертей не було внесено, відтак і донині тодішня офіційна статистика не дає реального результату про втрати, які повинні були бути зареєстрованими за місцем проживання в 1932-1934 роках. Про це, зокрема, свідчать дані з наведеної нижче таблиці про кількість населення в районах Київської області станом на 1 січня 1932 і 1933 років, народжених у 1933, померлих тоді, в тому числі до 1 року, відтак залишок на 1 січня 1934, різниця за 1932-1933 роки, а також довідка про нездані щомісячні звіти сільрад⁶⁶.

Р айони	1.1.1932 тисяч осіб	1.1.1933 тисяч о...

Подобные документы

• Голодомор в Україні

  Причини голодомору. Голод 1932- 1933 років на Україні. Розповідь хлопчика, що пережив події того часу. Наслідки голодомору 1932- 1933 років. Скільки нас загиинуло? Трагедія українського села. Дитячі притулки в містах.
  
  реферат [35,6 K], добавлен 07.12.2006
  

• Висвітлення проблем голодомору 1932-1933 років в Україні на сторінках зарубіжної преси

  Голодна трагедія в Україні. Голодомор 1932-1933 років. Інформація про голод в румуномовній газеті "Гласул Буковіней", німецькомовній "Черновіцер альгемайне цайтунг", російськомовній "Наша рєчь". Втеча людей до Румунії. Повстання проти голодомору.
  
  презентация [336,7 K], добавлен 16.04.2012
  

• Голодомор 1932-1933

  Національна катастрофа - голод 1932-1933 рр. Причини голоду. Планування та методи проведення Голодомору 1932-1933 рр. на Українських землях. Масштаби та наслідки трагедії українського народу. Література ХХ століття підчас голодомору. Спогади жителів.
  
  научная работа [86,9 K], добавлен 24.02.2009
  

• Голодомор

  Голодомор на Україні 1931 - 1933 років: причини, організатори, сутність. Обгрунтування геноциду на Украіне.Блокадное становище України. Постродавшіе від голодомору. Аналіз реакції світового співтовариства на голод в Україні вчора і на сьогоднішній день.
  
  научная работа [343,4 K], добавлен 27.11.2008
  

• Голодомор 1932-1933 років на Україні

  Колективізація сільського господарства. П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року. "Ножиці цін". Наслідки "непоганого врожаю" 1930 року для селянського сектора України. Голод 1932-1933 років на Україні. Наслідки голодомору 1932-1933 років.
  
  реферат [38,9 K], добавлен 13.05.2007
  

• Голодомор 1932-1933 років

  Один із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу організований державою голод 1932-1933 рр.. Державна політика в селі за голодомору. Голодомор в Україні належить до трагедій, демографічні наслідки яких відчуваються багато десятиліть.
  
  статья [15,0 K], добавлен 11.02.2008
  

• Бунтівні та лояльні: полтавські освітяни у хлібозаготівельній кампанії 1932–1933 років

  Аналіз позицій студентів та викладачів з приводу конфіскації хліба, охорони зерна, організації конфіскаційних бригад. Шаблони поведінки студентів в екстремальних умовах геноциду. Матеріальне забезпечення, моральний стан і пам’ять про події 1932–1933 рр.
  
  статья [23,4 K], добавлен 22.02.2018
  

• Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.

  Роль радянської держави в змінах складу селянства в період форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства 1927-1933 рр. Розкуркулення і ліквідація селянських господарств як передумови голодомору 1932-1933 рр.
  
  реферат [26,5 K], добавлен 20.09.2010
  

• Голодомор 1933

  Катастрофічне становище в країні напередодні голодомору 1933 р. Відбір в селян внутрішніх фондів - продовольчого, фуражного, насіннєвого. Розбій, спрямований на винищення. Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932-33 рр.
  
  презентация [1,7 M], добавлен 02.03.2012
  

• Голодомор 1932–1933 років в Україні

  Голодомор 30-х років ХХ ст. як українська катастрофа. Історія та події цього явища. Фактори та наслідки Голодомора. Уточнені дані людських втрат, масштаби Голодомору. Голодне лихоліття як наслідок економічно необгрунтованої політики більшовиків.
  
  презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2019
  

• Голодомор в Україні 1932-1933 рр.

  Голодомор 1932-1933 рр. як масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, характеристика головних причин його виникнення. Початок репресій, "Закон про п'ять колосків". Намагання влади СРСР приховати наслідки голодомору, кількість загиблих.
  
  презентация [2,0 M], добавлен 09.04.2012
  

• Голод в Україні 1932-1933 рр.

  Голодомор 1932-1933 рр. - масовий, навмисно організований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР. Основні причини голодомору, його наслідки. Розповіді очевидців трагедії.
  
  презентация [171,3 K], добавлен 09.01.2013
  

• Голодомор в Люботині

  Геноцид українського народу. Голодомор 1932-1933 років як найстрашніша сторінка в історії українського народу. Різносторонні думки свідків Голодомору в Люботині. Колективізація селянських господарств. Харківська область як центр голодомору в Україні.
  
  курсовая работа [2,2 M], добавлен 11.12.2014
  

• Голодомор 1932–1933 років в Україні

  Голодомор 1932-1933 років як трагедія українського народу XX століття. Ставлення до подій тих часів всесвітніх організацій ООН та ЮНЕСКО, оцінка ними терористичних актів радянської влади проти української нації. Ціна хлібозаготівельної політики Сталіна.
  
  доклад [17,7 K], добавлен 13.08.2009
  

• Голодомор на Вінничині 1946-1947 років

  Основні причини голодомору на Поділлі в 1946–47 р. Особливості тоталітарно-мілітариської політики Сталіна. Встановлення причин людомору і приблизної кількості жертв. Доведення людей до голоду й смерті в умовах тоталітаризму. Наслідки голодомору України.
  
  курсовая работа [334,0 K], добавлен 30.10.2011
  

• Етнополітичні причини голоду 1932-1933 рр. в Україні: сучасна історіографія

  Аналіз різних точок зору сучасних істориків на етнополітичні причини голоду 1932—1933 років в українському селі, дискусій щодо їх характеристики. Висновки про голод 1932—1933 років як спрямований сталінським керівництвом геноцид українського селянства.
  
  статья [23,6 K], добавлен 17.08.2017
  

• Голодомор 1932-1933 рр.на Полтавщині

  Масштаби трагічних подій 1932-1933рр. на Полтавщині. Передумови трагедії. Рік великого перелому. Колективізація сільського господарства і експропріація заможних верств селянства. Документальні та статистичні дані. Наслідки та статистика жертв голодомору.
  
  курсовая работа [45,6 K], добавлен 29.05.2009
  

• Голод 1932-1933 рр. на Поділлі: передумови, хід та наслідки

  Ознайомлення з історією голодомору на Поділлі. Дослідження архівних документів та свідчень очевидців; розкриття узагальнюючої картини головних причин, суті та наслідків голоду 1932–1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні вказаного періоду.
  
  курсовая работа [69,7 K], добавлен 08.11.2014
  

• Свідки голодомору 1932-33-го років. Капля Іван Сергійович

  Я, Капля Іван Сергійович, народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Було мені 10 років, як нашу сім'ю застав той страшний голод.
  
  доклад [8,0 K], добавлен 07.04.2006
  

• Голодомор 1932-1933 рр. через долю однієї людини

  Голодомор 1932-1933 років як найтрагічніша сторінка в історії українського народу, передумови та причини початку. Демографічне становище в Україні в 1932-1933 роки. Розповідь очевидця суворих подій в тогочасному селі Клішківці - Є.Ф. Багметової.
  
  курсовая работа [520,1 K], добавлен 25.10.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам