Ставлення радянської влади до кримських татар під час голоду 1921-1923 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України Національної академії наук України Т. Б. Бикова

Department of History of Ukraine National Academy of Sciences of Ukraine

Ставлення радянської влади до кримських татар під час голоду 1921-1923 років

Attitude of Soviet Regime towards Krimean Tatars during the 1921-1923 Famine

Т. Бикова

T. Bykova

У листопаді 1920 р. в Криму було остаточно встановлено радянську владу й розпочалося приведення півострова до стану, в якому вже перебували території, які більшовики захопили раніше. За словами заступника Л. Троцького в Реввійськраді РСФРР Є. Склянського, «оскільки Крим відстав на три роки у своєму революційному русі, ми швидко просунемо його до загального революційного рівня Росії» (Див.: Мельгунов, С. П. 1990, с. 66). Більшовики почали впроваджувати до життя ті самі методи господарювання, які використовували під час попереднього володарювання в 1918 та 1919 рр. Передусім це стосувалося аграрного питання. Голова Кримревкому Бела Кун у січні 1921 р. посилав до повіткомів продзагони з такими вказівками: «Створюйте ударні групи, надсилаючи їх до найбільш заможних пунктів повіту, перекидаючи їх після виконання завдання до наступних слабких районів. Вимагайте допомоги з боку військових частин»¹.

І продзагони вправно взялися до справи. Вже через місяць повітові організації доповідали Сімферополю: «На місцях проводиться нещадна реквізиція будь-якого роду продуктів харчування й першої необхідності»².

В березні 1921 р. Кримревком прискорив темпи відбору хліба у населення. Для цього було ухвалено організувати при сільських ревкомах «трійки для вилучення схованого посівматеріалу та розкладки», а також «виставити застави, щоб затримати всі нормовані продукти і конфісковувати їх»³. Якщо хліба в селян було мало і продзагони вважали, що місцеві мешканці десь його «переховують», звичними стали арешти селян та утримання їх у підвалах доти, доки їхні родичі не внесуть потрібну кількість зерна. Всім іншим мешканцям заборонялося виїжджати за межі села, щоб знайти продовольство десь в іншому місті. Саме так чинили продзагони в селах Юхари Керменчік і Ашаги Керменчік Коккозського району та в багатьох іншихДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р.136. Оп. 3. Спр. 1. Арк. 8-9..

Якщо протягом 1918-1919 рр. продзагони, які створили більшовики, відібрали в селян 107,9 млн. пудів продовольства, то в 1920-1921 рр. цифра відібраних «надлишків» досягла 367 млн. пудів (Гражданская война... 1987, с. 483). Армійські продоргани також мали право самостійно вести заготівлі й попрямували в кримські села паралельно з продзагонами. При цьому вони не вважали за потрібне надавати селянам будь-який документ (квитанцію чи розписку), який би підтверджував вилучення в них продуктів та майнаДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р.1188. Оп. 1. Спр. 88. Арк. 7.. Тому немає нічого дивного в тому, що невдовзі до тих самих селян з подібною метою приходили знову -- вже представники обласного продовольчого комітету.

Вилучення зерна підірвало мотивування до праці в аграрному секторі. Знову, як і в 1918-1919 рр., почали скорочуватися посівні площі.

Грабували не тільки так званих «заможних» (яких тоді на півострові вже практично не залишилося), а всіх, хто мав хоч щось. Дуже характерною є скарга, що надійшла від групи кримських татар з Бахчисарая до члена Крим- ревкому С. Меметова: «Дії каральних органів мають шовіністичний характер. Відбуваються арешти без жодного приводу, реквізуються взагалі всі продукти, меблі, одяг та ін.»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 1. Оп. 1. Спр. 70. Арк. 50.. З Феодосійського ревкому в травні 1921 р. до Сімферополя було надіслано повідомлення, в якому зазначалося: «більшість [населення] голодує, не маючи для обміну нічого окрім вина та тютюну, продаж та обмін яких суворо заборонені»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 1188. Оп. 3. Спр. 188. Арк. 562 зв.. А через кілька тижнів, 27 червня, цей самий ревком знову звернувся до Кримревкому з таким проханням: «якщо він так і не надав дозволу селянам на продаж вина та тютюну, то нехай надасть дозвіл на продаж хоча б дров та дров'яного вугілля навіть у мінімальних розмірах»Держархів Автономної Республіки Крим. Спр. 48. Арк. 301.. На цей лист Кримревком також відповів відмовою.

За вказівкою московського центру з півострова вивозили всі запаси. Місцева влада протягом весни 1921 р. намагалася дещо зробити, аби припинити цей грабунок. Так, у постанові по доповіді голови ЦВК Ю. Гавена на безпартійній татарській конференції (травень 1921 р.) зазначалося: «Розслідувати винних у поданні статистичних відомостей про те, що у Криму 9 млн. пудів хліба, в той час як насправді було 2 млн.»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 151. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 174..

Про економічний грабунок Криму з боку радянської влади розповів у доповіді, надісланій до Москви, член колегії Наркомату в справах національностей РСФРР М. Султан-Галієв: «Друге, що створило ненормальні умови в Криму -- це його економічне знекровлення, штучне проведене Південним фронтом. Після завоювання Криму на цій дрібній території перебувало цілих шість армій: Перша й Друга кінні армії Будьонного, армія Махна, Шоста та Четверта та ще якісь з армій. Всі вони годувалися за рахунок Криму й кожна з них, коли покидала Крим, вивозила з собою величезну кількість “трофейних продуктів”, а також коней й т.п. Деякі червоноармійські загони займалися грабунками й жодного разу їх не вдалося зупинити. Це мені підтвердив й Лідє (секретар Кримського обкому партії. -- Т Бикова). Характерно, що в Сімферополі, де в мирний час було не більше 80 тис. населення, тепер разом з 4-ю армією, яка там перебуває, вміщується 200 тис. осіб. Зрозуміло, що все це разом взяте поглиблює жахливий стан економічної кризи в усьому Криму» (Султан-Галиев, М. 1996, с. 87).

На діях московського уряду позначилося ще й знесилення кримського населення через організацію для деяких верств штучного голоду. На відміну від російських губерній, більшість мешканців Криму жила в містах, які, за більшовицькими уявленнями, були «наскрізь просочені» буржуазією. В кримських селах було багато селян з досить високим рівнем життя. Відсоток заможних господарств, передусім у німецьких, болгарських, грецьких та інших колоніях, був великим. Всю цю «буржуазію» слід було ліквідувати. У викоріненні «зайвих» мешканців відіграли свою роль продовольчі картки, які отримували від радянської влади тільки «перевірені» верстви. Адже саме продовольчі картки, за словами працівника Кримського обкому партії П. Надінського, визначали соціальне становище людиниДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 150. Оп. 1. Спр. 112. Арк. 6.. Ті, хто отримував продукти за картками, мали шанс вижити, інші були приречені на вимирання.

М. Султан-Галієв так описував цю ситуацію: «Продовольчий стан погіршується з доби на добу. Увесь Південний район, який населяє переважно татарське населення, зараз буквально голодує. Хліб дають лише радянським працівникам, а решта населення, як в містах, так й в селах абсолютно нічого не отримує. В татарських селах спостерігаються випадки голодної смерті. Особливо посилюється дитяча смертність. На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти “мруть як мухи”» (Султан-Галиев, М. 1996, с. 87).

Ще однією з причин, яка призвела до голоду, стало неймовірне перенаселення Кримського півострова. Побоюючись того, що війська П. Врангеля й Антанти раптово спробують знову захопити Крим, радянський уряд ухвалив протягом року не тільки тримати в його межах величезну армію та утримувати її за рахунок кримчан, але й одночасно з цим вивозити до Росії всі продовольчі та промислові ресурси.

1921 р. став часом реалізації на практиці на півострові політики воєнного комунізму, хоча на решті території РРФСР перейшли до нової економічної політики. 25 березня на об'єднаному засіданні обкому та Кримревкому було ухвалено рішення ввести продподаток лише після остаточного виконання продрозкладки (Ревкомы Крыма. 1968, с. 10). Аж до утворення Кримської АСРР у листопаді 1921 р. центром влади були ревкоми. Воєнний комунізм у кримських селах виявлявся в реквізиції продовольства, коней, матеріальних цінностей. Особливо постраждали німецькі колонії.

Першим кроком радянської влади в сільському господарстві Криму була націоналізація землі. Після листопада 1920 р. більшовики націоналізували 1 134 маєтки. На їх основі було вирішено створити понад тисячу радгоспів з земельним фондом в 1 млн. десятин (Очерки истории Крымской. 1981, с. 105). У березні 1921 р. в Криму вже було 500 радгоспів, причому лише в Сімферопольському повіті -- до 80Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 150. Оп. 1. Спр. 112. Арк. 12.. Це фактично позбавляло землі більшу частину орендаторів, адже в Криму близько 40% селян (що становило 25 314 дворів із загальної кількості 64 848) у той час були безземельними (Крымская АССР. 1990, с. 53). Селянам надали в користування значно меншу частку землі, ніж радгоспам, до того ж лише на рік. Мотивувалося це необхідністю вивчити норму наділу. З одного боку, це обурило безземельне селянство, якому влада -- згідно з власним Декретом про землю -- обіцяла надати землі, відібрані в «нетрудових елементів». А з іншого боку, передання більшої частини цих земель радгоспам невдовзі призвело до економічної катастрофи -- ці землі 1921 р. переважно так і залишилися необробленими. крим голод радянський комунізм

В Москві ці дії місцевих комуністів не викликали задоволення. Їм «натякнули» на те, що такі дії в аграрній перебудові недоречні, й запропонували «не попереджувати події». Лише після того, як всі строки польових робіт закінчилися, IV кримська обласна конференція РКП(б) оголосила про скорочення кількості радгоспів, створених після розгрому військ П. ВрангеляКрасный Крым. 1921. 20 мая.. Кримревком отримав завдання за три місяці завершити підготовку до передання селянам поміщицьких, церковно-монастирських і державних земель, а також виробити трудові норми наділення землею селянських господарств для різних районів півострова, попередньо обговоривши їх на районних селянських з'їздахДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 150. Оп. 1. Спр. 365. Арк. 33.

* Так у документі. Насправді йдеться не про з'їзд, а про обласну партійну конференцію..

Селянський з'їзд Бахчисарайського району в серпні 1921 р. записав у резолюції, що передання сільським мешканцям земель нетрудового користування нарешті надасть можливість вирішити земельне питання «в інтересах безземельного й малоземельного селянства», що «селяни Бахчисарайського району покладуть всі можливі зусилля для того, щоб земельне питання було якомога скоріше практично проведене в життя на основах, прийнятих IV кримським з'їздом* комуністичної партії»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 646. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 22..

24 липня 1921 р. Кримревком зобов'язав Кримземвідділ приступити до планомірного наділення землею селян «як у одноосібне користування, так і на артільних та комунальних засадах» за рахунок землі, яку раніше передали радгоспам, а в разі нестачі останньої -- за рахунок скорочення землекористування селянських господарств капіталістичного типуДержархів Автономної Республіки Крим. Спр. 3. Арк. 14-15..

Радгоспи було збережено лише в тих націоналізованих поміщицьких господарствах, котрі, на думку місцевих керівників, мали зразкове значення або особливо цінні ділянки спецкультур (садів, виноградників, тютюнових плантацій). При скороченні кількості радгоспів місцеві органи керувалися резолюцією IV обласної конференції РКП(б), в якій пропонувалося зробити радгоспи «розповсюджувачами соціалістичної агрокультури й центрами культурно-просвітницької роботи на селі»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 150. Оп. 1. Спр. 365. Арк. 33..

З 978 радгоспів, що існували на початку 1921 р. в Криму, восени 1921 р. залишилося 102 з загальною площею 127 тис. десятинДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 652. Оп. 1. Спр. 95. Арк. 19.. На початок 1922 р. їх стало 103 з загальною земельною площею 119 678 дес.Держархів Автономної Республіки Крим. Спр. 34. Арк. 42. Більшість їх діяла в гірській та передгірській частинах півострова, де були зосереджені садиби, виноградники й тютюнові плантації.

Якщо в липні 1921 р. в радгоспах було 4 827 дес. садів і 2 233,5 дес. виноградників, то наприкінці 1921 р. залишилося 1 822,7 дес. садів і 614,9 дес. виноградників. Усі інші ділянки спецкультур ліквідованих радгоспів було передано до фонду наділів селян. У степових районах півострова радгоспів збереглося мало. Так, у Керченському районі лишилося три радгоспи з загальною земельною площею 6 000 дес. Проте в передгірському Сімферопольському районі було збережено 38 радгоспів з 20 350 дес. земліДержархів Автономної Республіки Крим. Спр. 34. Арк. 42.. У підсумку більшу частину націоналізованих поміщицьких, церковно-монастирських і державних земель -- близько 600 тис. дес. орної землі, 3 тис. дес. садів, 1 618 дес. виноградників -- у другій половині 1921 р. було передано до фонду наділення безземельних і малоземельних селян.

27 липня 1921 р. відбувся об'єднаний пленум Кримревкому та Кримського обкому РКП(б), на якому обговорювали норми наділення селян землею. Вирішили, що при встановленні норм братимуться до уваги ґрунтові та кліматичні умови, кількість землі, придатної для обробітку, характер культурДержархів Автономної Республіки Крим. Спр. 5. Арк. 10..

У листопаді земельні норми було встановлено. Для степової частини норма коливалася від 13 дес. на родину на родючих землях до 40 дес. у присиваській смузі, визнаній придатною для вівчарства. В передгірській і гірській частинах півострова було встановлено норму земельних наділів відповідно: для садів -- 1,4 дес., виноградників -- 1, тютюнових плантацій -- 0,7, зрошуваного городу -- 0,6 дес.Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 646. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 20; Красный Крым. 1921. 14 листопада.

Майже половина селян кримських татар була безземельною. Вони орендували землю, насамперед, на Південному березі Криму й у гірській частині півострова. В умовах націоналізації поміщицької землі та створення радгоспів можливості для оренди припинилися. Це невдовзі стало додатковим фактором, який спричинив більш значний негативний вплив голоду саме на кримських татар. Територіально кримськотатарські села розташовувались у передгірній і гірській частині півострова (Бахчисарайський округ), а також на Південному березі -- від Севастополя до Судака. Населення цих сіл розводило сади й виноградники, вирощувало тютюн. Зерновим господарством через особливості місцевості та клімату воно не займалося. Така спеціалізація селянських господарств зробила їх особливо вразливими в умовах голоду. Влада забороняла вільну торгівлю, і в татар практично не було можливості продати або обміняти свою продукцію (виноград, вино) на борошно й крупи.

Коли 2 травня 1922 р. в Сімферополі відбулася II Всекримська конференція безпартійних татар, багато делегатів спеціально зупинялися на цьому. Так, Одобаш сказав: «Від Алушти до Біюк-Ламбата є стільки радгоспів, скільки раніше було поміщиків. А татарське селянство нічого не отримало». Мулла Тарпі висловився більш різко: «Причиною, чому розвалилася економіка татарського села, є не лише некультурність, що випливала з політики царату, але й та політика, що впроваджується зараз». О. Дерен-Айєрли, який на той час був редактором газети «Ені-Дун'я», зазначив: «Ми знаємо, що татарське селянство не має ані землі, ані реманенту. Але чомусь татарські селяни, коли організують артілі, не займають радгоспів, в яких є реманент та інше. ... Радгоспи потрібно роздавати селянам» (Бояджиев, Т 1930, с. 82).

Продрозкладка зими 1920-1921 рр. у Криму відрізнялася від попередніх продрозкладок тим, що охоплювала всі без винятку сільськогосподарські продукти. Кримські партійні діячі, обговоривши рішення Х з'їзду РКП(б) про запровадження непу, вирішили спочатку завершити продрозкладку. До кримських сіл знову попрямували каральні загони (История Крыма. 1993, с. 7).

Фактично продрозкладка в Криму протрималася до червня 1921 р. Реквізиції хліба призводили до селянських повстань, що незабаром переросли в масовий повстанський рух. Найактивнішими селянські виступи були в районах Севастополя, Ялти, Балаклави, Алушти, Бахчисарая та Сімферополя. Воєнні методи боротьби з повстаннями не приносили владі бажаних результатів.

Стан погіршився через безграмотну політику Кримревкому. Вона ігнорувала місцеві умови й була націлена на подолання кризи лише розстрілами та конфіскаціями. Так, Кримревком ухвалив вилучити в селян-виноградарів 40 тис. відер вина, що призвело до повальної вирубки виноградників по всьому півострову. Наприкінці весни 1921 р. обсяг продрозкладки на Крим досяг 2 млн. пудів продовольчого хліба, 2,4 млн. пудів кормових культур, 400 тис. пудів фуражу, 80 тис. голів худоби (Очерки по истории Крыма... 1964, с. 16).

У більшості селянських господарств після проведених раніше заготівель хліба майже не залишилося, тому виконати план по продподатку вони були не в змозі. Це призвело до того, що для виконання плану на півострів знову надіслали численні продзагони, а хліб вилучали за допомогою старих, офіційно заборонених методів. Заборони на вільне пересування й товарообмін діяли в Криму щонайменше до осені 1921 р. Одночасно з цим, щоб запобігти «поширенню контрреволюційної загрози», Крим заповнили десятки тисяч армійських і чекістських «кадрів», прогодувати яких було просто неможливо.

Вилучення продовольства при загальному тяжкому стані економіки (за умови, що 1920 р. у Криму був не дуже врожайним, зима 1920/21 рр. була малосніжною, весняна посівна проходила у несприятливих умовах), призвело до того, що селянам не вистачало хліба не тільки на споживання, а й для сівби. Весняний недосів у кількох районах півострова досягав половини всієї ріллі (Борьба большевиков. 1957, с. 279). Площа, котру займали засіяні поля, значно скоротилася. На 1917 р. зернові займали 690 тис. дес., 1921 р. вона становила 533 тис. дес., а 1922 р. скоротилася до 320 тис. дес. Озимі та ярі за ці роки зменшилися на 55%, площа, зайнята під городні культури, зменшилася на 30%, а під виноградники -- на 50%¹.

Становище ускладнювалося небаченою посухою. З засіяних 570 тис. дес. повністю загинуло 420 тис. З посівів, що залишилися, в середньому було зібрано по 4,5 пуда, а в деяких районах Джанкойського та Євпаторійського округів -- по 1,2-1,3 пуда з десятини².

Продподаток збирали з широким використанням каральних засобів. Так, у Севастопольському повіті з 19 вересня по 10 жовтня 1921 р., коли проводився «бойовий продовольчий тритижневик», 17 осіб були «піддані суду революційного трибуналу» (розстріляні), 28 -- владою повітового прод- комісара заарештовані³.

У Кримському архіві зберігаються документи про судові засідання виїзної продподаткової сесії революційного трибуналу Криму. Так, у селі Ново-Царицино Карасубазарського району під суд було віддано 11 осіб, яких звинуватили в невиплаті продовольчого податку. В постанові суду зазначалося, що всіх їх попередили про заборону витрачати зерно нового врожаю до виплати податку, проте вони не виконали цю вимогу. Підсумком «провини» став вирок трибуналу: одну людину засудили до розстрілу, чотирьох -- до тюремного ув'язнення від одного до трьох років, іншим запропонували за два тижні внести ту частину податку, котрий вони були винні державі. Якщо продподаток не було б унесено, все майно підсудного мали конфіскуватиДержархів Автономної Республіки Крим. Спр. 340. Арк. 39-40..

Ознаки катастрофи, що невідворотно наближалася, окреслились у другій половині 1921 р. Але газетні повідомлення про посуху в деяких районах Криму не привертали уваги влади. Від серпня населення Криму почало голодувати.

13 серпня 1921 р. на засіданні Кримського обкому РКП(б) було створено Комітет допомоги голодуючим (КримДопгол), якому надали надзвичайні повноваження. Голод стрімко накочувався на півострів. «Один день страхітливіший за інший, і зараз жменя пшениці дорожче життя людини», -- писав очевидець цих подій (Зарубин, А. Г & Зарубин, В. Г 2008, с. 334).

Першою відчула його на собі ромська біднота, яка перебивалася випадковими заробітками. Потім настала черга татарських селян, які мали мінімальні земельні ділянки, проживали в гірському Криму і майже не вели зернового господарства. В листопаді було зафіксовано перші смертні випадки. В цілому за листопад -- грудень 1921 р. голодною смертю загинуло близько 1,5 тис. осібДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 151. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 172..

Деякі мешканці півострова намагалися врятуватися поїздками за продовольством на територію України. В грудні голова Кримського раднаркому С. Саїд-Галієв у телеграмі, надісланій до харківського уряду, розповідав, що досить часто можна спостерігати таке. Селяни (переважно Джанкойського району) через гостру потребу в продовольстві їдуть до Олександрівської губ., що входить до складу Української республіки, де в місцевих селян обмінюють весь власний живий і мертвий реманент на хліб. Коли вони повертаються, то їх чекають комнезамівці та прикордонники, які відбирають увесь обміняний хліб. Виходячи з того, що Крим мав статус республіки, що потерпає від голоду, голова Раднаркому вимагав як у харківського уряду, так і в керівництва Олександрівського губвиконкому негайно припинити впроваджену цими установами заборону закуповувати хлібДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 652. Оп. 1. Спр. 62. Арк. 47..

Перші ознаки голоду восени 1921 р. органи влади практично проігнорували. Понад те, на зборах громадськості лунали заклики допомагати голодним Поволжя й опрацьовувалися плани приймати до Криму дітей із сіл Поволжя. Ці плани знайшли підтримку в центрі й незабаром з Москви до Криму стали надходити телеграми про необхідність прийняти на півострів потерпілих від голоду з Поволжя, зокрема татарських дітейДержархів Автономної Республіки Крим. Спр. 2. Арк. 1, 6, 7, 9.. За жовтень -- листопад до Криму з Росії та України прибуло 210 осібДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 1. Оп. 1. Спр. 95. Арк. 138-139.. Тобто, московський уряд намагався додати до місцевих жертв голоду нових.

6 листопада 1921 р. С. Саїд-Галієв надіслав до ВУЦВК листа, в якому благав: «Кримраднарком просить надати категоричне розпорядження не надсилати у межі Криму біженців Донбасу. Крим голодуюча область, яка безумовно не може прогодувати навіть себе. Біженці, які приїхали, відправлятимуться назад до України»Держархів Автономної Республіки Крим. Ф.-Р. 652. Оп. 1. Спр. 55. Арк. 42..

9 грудня Саїд-Галієв знову надіслав до Харкова телеграму, в якій вимагав «припинити надсилати голодуючих в межі Криму. Всі ті, хто прибув до цього часу, будуть відіслані назад»Держархів Автономної Республіки Крим. Спр. 62. Арк. 51.. Наступним кроком стало проголошення на півострові надзвичайного стану. Це призвело, окрім іншого, до того, що населення не мало змоги виїхати в сусідні області.

Протягом листопада голова Кримського обкому А. Ізраїлович проїхав по п'яти кримських повітах і оглянув кожен з нихДержархів Автономної Республіки Крим. Ф.-П. 1. Оп. 1. Спр. 95. Арк. 127-129.. Підсумком поїздки став звіт, надісланий до ЦК РКП(б). Оскільки лист мав проінформувати центральне керівництво щодо справжнього становища в Криму, він був цілком відвертим. Варто навести його повністю, незважаючи на великий обсяг:

«Неврожай, що охопив Поволжя, Східну Росію, частину України, вразив також й Крим. Причина неврожаю -- посуха, якої не було раніше, яка спопелила кримські лани. Таблиця середньої врожайності в пудах з десятини в 1917 р. та в 1921 р. повною мірою характеризує ступінь посухи:

Два пуди з десятини -- таким є дійсний середній врожай. Однак попередня статистика, зібрана за кореспондентськими свідоцтвами, давала цифри значно перебільшені, й попередні дані щодо врожайності Криму у статбюро були такі:

Сімферопольський -- 9,75 Джанкойський -- 2,02 Феодосійський -- 10,1 Керченський -- 5,17, Євпаторійський -- 7,07 Севастопольський -- 11,75 Ялтинський -- 15,2 В середньому -- 8,7.

Якщо виключити Ялтинський повіт, якій не відіграє ролі в польовому господарстві, бо заорює із загальної площі 552 141 дес. всього 2 404 дес., то середній відсоток врожайності за даними статбюро виразиться в 7,6%

Наведені цифри середньої врожайності зумовлюють валовий збір врожаю хлібів у такій сумі:

Валовий збір на одне господарство в 1921 р. виявиться в наступних цифрах:

Що з себе являє середнє селянське господарство

Кількість хлібних продуктів, потрібних в області для селянських господарств виразиться (згідно цифр 1921 року):

Приймаючи мінімальну норму на 1 їдока -- 12 пуд., 1 коня -- 18 пуд., 1 дес. насіння -- 6 пуд. загальна потреба буде:

Загальна мінімальна потреба в пудах:

Місячна потреба господарства тільки на одне продовольство складає 8,2 пуд., таким чином весь валовий збір забезпечує господарство в середньому 2-4 місяці. Відраховуючи початок продовольчого року з 1 серпня, кримське село вже до 15 жовтня повністю вичерпало власні ресурси, залишаючи себе без будь-яких насіннєвих фондів. На жаль, дійсна картина результатів врожаю виявилася дещо пізно, після того як кампанія проведення продподатку виявила, що продподаток не може бути зібраний. На 1921 р. була встановлена наступна розверстка:

Незважаючи на те, що Кримревком знизив розверстку з 4 млн. пуд. до 400 тис. пуд., тобто в 10 разів, фактично вдалося зібрати дещо більше 50 %, причому й ці 50 % селянство здавало з величезними труднощами, після того як продорганами застосовувалися засоби впливу. Якщо додати до вищевикла- деного, що неврожай хліба сусідить з ще більшим неврожаєм трав та овочів, картина стану сільського господарства в Криму буде досить ясною. За податком вдалося зібрати дрібну кількість грубого фуражу -- всього 24 080 пуд., овочів зібрано 50 715 пуд. -- 16 % розверстки. Підрахунки наші, однак, не співпадають з дійсністю. Сільське господарство знаходиться в значно гіршому становищу, адже населення не має насіння й приречене на голодування в майбутньому. Яровий клин на 1922 р. розрахований у розмірі 525 тис. дес., на засів якого потрібно пшениці 30 тис. пуд., ячменя -- 1 600 тис. пуд., вівса -- 880 тис. пуд., кукурудзи -- 225 тис. пуд., проса -- 90 тис. пуд., картоплі -- 1 млн. пуд., льону -- 40 тис. пуд., різних культурних трав -- 30 тис. пудів. Державою відпущено різних культур 600 тис. пуд., тобто близько 20 % того, що потрібно. Чи зможе селянство засіяти 20 % ярової площі? Треба вважати, що з цим завданням можна було б впоратися, адже за підрахунками агрономічного відділу Наркомзему можна розраховувати, що залишиться 20% робочої худоби. Важкість становища, однак, полягає в тому, що й ці 20% робочої худоби знесилені голодуванням й потребують підгодування, на що піде деяка частина наданого насіння. Таким чином фактична площа ярового клину може значно понизитися.

Якщо допустити, що врожай 1922 р. досягне середніх для Криму норм, й, що площа посіву складатиме 20 % площі 1921 р., -- картина сільського господарства виглядатиме таким чином:

Таким чином сільськогосподарський 1922-23 рік за найбільш сприятливих обставин прирікає сільського господаря на голодування. В дійсності стан значно гірший. Голод поточного року прирече й вже прирік сільського господаря розпродати всі власні ресурси (худобу, сировину, майно). Довге голодування знесилило працівника та худобу, заздалегідь створює умови, несприятливі для врожаю й тому погіршує перспективи. Звідси висновок: держава повинна прийти на допомогу кримському сільському господарству, й ця допомога повинна бути надана в достатньому розмірі.

Можна було розраховувати, що частково сільський господар протримається за рахунок надлишків від врожаю попередніх років. Проте на це розраховувати було не можна з самого початку нового продовольчого року. За рахунок населення жила армія Врангеля й населення Криму; за рахунок тих же продовольчих ресурсів утримувалася й наша армія, що зайняла Крим. На врожай 1920 року продоргани наклали розверстку й вилучили наступну кількість.

Розверстка 1920 року:

Розверстка через різні причини затягнулася й фактично закінчилася 1 липня 1921 р. З 1 вересня 1921 р. почали вилучати продподаток. Неуспіх кампанії показав, що населення надлишків старого врожаю не має.

Дійсність викладеної цифрової картини сільського господарства в Криму повною мірою підтвердила осінньою посівною кампанією 1921 р. На- 136 селення, попереджаючи себе від голоду на 1922 р. виявило велику енергію й підготувало значну площу чорного пару.

Площа озимого клину (в десятинах):

Всього отримано сільським населенням від держави озимого насіння 350-400 вагонів. Рахуючи по 1 тис. пуд. на вагон й по 6 пуд. насіння в середньому на десятину, відпущеного фонду вистачило на 65 тис. десятин, тобто 20 % підготованої площі. Таким чином, дрібну площу населення змогло засіяти за власний рахунок (шляхом закупівлі з Мелітопольського повіту).

До цього часу ми говорили виключно щодо стану сільського господарства й продовольчого становища селянства. Проте неврожаї ставлять в тяжкий стан й міське населення кримських міст, яке з загальної кількості мешканців 720 441 складає 327 086, тобто 49 %. На 337 086 міського населення 113 501 дітей у віці від 1 до 16 років. Державних їдоків (зарахованих на держпоста- чання) всього 33 418, тобто 10 %. 90 відсотків міського населення й всі діти з державного постачання зняті. Припустимо, що деякий відсоток міського населення належить до класу буржуазії, частина мешкає на кошти батьків або знаходять собі заробіток, можна все ж сказати, що з 113 501 дітей міста 80-90 тис. потребують державного постачання, і що такого постачання потребують 100 тис. дорослих міського населення -- безробітних, інвалідів, родини червоноармійців й ін.). Далі й сільське населення розподілене по області в сільськогосподарчому відношенні нерівномірно, деякі райони знаходяться в різних продовольчих умовах. У найбільш тяжкому становищі знаходиться сільське населення Південнобережного району, яке налічує 67 955 мешканців, яке засіяло в 1921 р. всього 2 404 дес., адже південнобережні селяни займаються виключно виноградарством, садівництвом й вирощуванням тютюну. Відсутність внутрішнього ринку для збуту, непристосованість до збуту за межами Криму, встановлення низьких цін, обов'язкова здача продуктів за примусовими цінами й цілий ряд інших обов'язків, котрі характеризують місцеву непідготовленість, призвели, з одного боку, до того, що південнобережні хазяї поспішають кинути власні високоцінні культури й перейти на польову культуру, а, з іншого боку, відсутність хліба примушує й буде примушувати південнобережних хазяїв розпродавати за безцінь виноград, вино, фрукти й тютюн. Район, який фактично від неврожаю не постраждав (врожай фруктів та винограду був задовільний) опинився в найтяжчому стані. На Південному березі голодує 10% сільського населення. В однаковому з Південнобережним районом знаходиться й Гірський район, котрий налічує 81 559 населення. По найбільш скромному підрахунку в Гірському районі на повне голодування приречене 90% населення. Нарешті, Степовий район, котрий нараховує 243 841 мешканців, з половини листопада голодує на 50 %, а з 1 січня -- не менше 70%.

Загальна картина голоду така:

Загальна цифра тих, хто голодує в 500 тис осіб в повній мірі підтверджується даними обстеження, що було проведене окружними Помголами.

1. За даними Феодосійського окрпомголу по Феодосійському повіту голодує всього 49 594, з них дітей 21 015 осіб. По районам ті, хто голодує, розподілені таким чином:

2. За листопадовими даними Севастопольського окрпомголу вже в листопаді голодувало: по Бахчисараю: з 2 595 дітей голодувало -- 818. По Бахчисарайському району: з 2 507 дітей голодувало 1 969.

3. Дані Керченського Помголу на 9 грудня 1921 р.

4. За даними Євпаторійського Помголу на 1-е січня:

Нема свідчень по Ак-Мечетському й Степовому районам.

Додаткове зведення Євпаторійського райпомгола від 18 січня 1922 р. дає наступні цифри:

Окрім отриманих цифрових даних безпосередні спостереження й кореспондентські повідомлення підтверджують цифрові висновки. Міста наповнюються голодуючими з сел, кількість тих, хто помер від голоду сільських мешканців зростає безперервно, дитячі осередки, котрі відкривають, не можуть вмістити величезної кількості безпритульних дітей. Голод зростає, охоплюючи найбільш міцні селянські господарства -- німецькі колонії. Обласна безпартійна конференція німців-колоністів показала, що голод вже призвів до величезного зруйнування в особливо надійному господарстві німецьких колоністів. Факти багаточисленні й очевидні, ми вважаємо, що було б своєчасним визнати Крим за таку область, що голодує й поставити питання щодо систематичної планомірної тривалої державної допомоги, адже в іншому випадку не тільки вимре усе сільське населення Криму, але загине єдине в республіці кримське інтенсивне висококультурне Південно- бережне виноробство, садівництво та тютюнове господарства. Жалкувати коштів не треба, адже врятований Крим сторицею поверне РСФРР те, що вона йому дасть для відтворення сільського господарства.

Голова Кримського обласного комітету РКП(б) А.Ізраїлович»¹.

Коментувати цей документ, як здається, нема ніякої потреби...

15 грудня 1921 р. на широкому пленумі Кримського обкому було прийнято постанову делегувати до Центральної комісії з допомоги потерпілим від голоду кримських робітників із клопотанням про визнання Криму таким, що голодує².

В грудні 1921 р. в інформаційному звіті Кримського обкому до ЦК РКП(б) центр повідомляли: «Ставлення робітників до радянської влади через масові скорочення штатів, нерегулярну виплату заробітної плати, високі ринкові ціни -- незадовільне. На ґрунті голоду настрої селян -- ворожі, сильно розповсюджений бандитизм. Настрої міського населення явно ворожі, адже скороченням штатів більшість радянських службовців викинута на вулицю без жодної допомоги та підтримки. На думку обкому, головними питаннями, на які ЦК потрібно звернути серйозну увагу, це є вирішення тяжкого продовольчого питання, визнати Крим голодуючим, залишити частину безумовно необхідних невірно демобілізованих комуністів, надіслати добрих працівників повітового масштабу, досвідчених товаришів для роботи у Наркомземі»³.

Голова КримЧК О. Ротенберг в інформаційному зведенні за 1921 р. так описував становище на селі: «Погіршилися настрої татарської частини населення, у багатьох волостях, передусім у Бахчисарайському, Джанкойському й Ялтинському повітах експедиційні загони по боротьбі з бандитизмом за доносами грецьких комуністів, які нещодавно лише вступили до партії, а до того були ворожі до татарського населення, на суто національному ґрунті й зараз зводять особисті рахунки з колишніми «ворогами», роблять не- правові дії щодо татарського населення. У зв'язку з цими діями, які часто переходять будь-які межі, татарське населення тероризується й тікає в гори, створюючи особливі групи, що блукають горами й навіть не приєднуються до біло-зелених. Необхідна термінова амністія в кримському масштабі всіх татар, які служили в армії Врангеля»⁴.

Події розгорталися швидко й незабаром представники органів влади у звітах були змушені констатувати такі факти: «Через брак кормів худоба в. селах майже вся вирізана, є багато сіл, де залишилося лише по одній парі напівживих коней й по одній парі худих волів. Багато селищ у Бахчисарайському й Керченському районах зовсім порожні, жителі кидають майно або продають його за безцінь і пускаються пішки у пошуках хліба. На дорогах трапляється багато трупів, особливо дітей і старих, у багатьох селах населення їсть навіть стерво»ДержархівАвтономної Республіки Крим.Ф.-Р. 709.Оп.1.Спр.135. Арк. 4 зв..

Голод тим часом охопив міста й степову частину Криму. Ігнорувати його вже було неможливо. Щоб покращити становище, на півострів почали ввозити хліб з України, але ця допомога була недостатньою.

У містах було не набагато краще. Серед підприємств півострова стрімко почало зростати безробіття, а матеріальне забезпечення катастрофічно знизилося. Так, у звіті відділу нормування праці Кримської ради професійних союзів (КРПС) зазначалося: «В Євпаторії робітники соляних промислів голодують, не маючи хліба, не говорячи вже про інші продукти. В інших містах робітники та службовці зовсім не мають можливості харчуватися м'ясом, маючи лише суп із овочів» (Штейнбах, Е. М. 1927, с. 71).

Нарешті, 26 грудня 1921 р. Кримський обком звернувся в центр по допомогу. Проте це звернення кримчан центр залишив без відповіді.

Центр, спираючись на дані щодо кількості продовольства в Криму на 1920 р., які завищила кримська влада, відмовлявся визнати республіку районом, що голодує. Звернення кримчан до ЦК, Допголу, ВЦВК та інших столичних інстанцій з листопада 1921 р. залишалися безрезультатними: зойки про допомогу тонули в бюрократичному болоті багатьох установ. Уповноважений КримЦКДопгола в Москві К. Сорін доповідав: «Я відразу наштовхнувся на ряд перешкод з боку Держплану, ЦСУ, Наркомпроду, Наркомзему, які, кожний зокрема, мали зовсім різноманітні відомості про становище в Криму»ДержархівАвтономної Республіки Крим.Ф. Р-151.Оп.1.Спр.2.Арк.329..

4 січня 1922 р. Севастопольський, Ялтинський та Джанкойський округи офіційно було визнано неврожайними. Але тільки 16 лютого, коли від голоду вже померли тисячі людей, Президія ВЦВК у постанові (та й то лише пунктом під номером 16) ухвалила: «Віднести всю територію Кримської РСР до числа областей, визнаних голодуючими, з усіма наслідками, що з цього випливають»ДержархівАвтономної Республіки Крим.Ф. Р-151.Оп.1.Спр.2.Арк.53.. Цей факт цікавий іще й тим, що тоді вже існувало негласне рішення політбюро ЦК РКП(б) припинити прийом усіх заяв щодо визнання деяких територій країни такими, що голодуютьДержархівАвтономної Республіки Крим.Ф. Р-151.Оп.1.Спр.2.Арк.32.. Це дає змогу зрозуміти, який жахливий був стан у тогочасному Криму, якщо радянський орган влади був змушений офіційно порушити цю таємну настанову.

Президія Кримського ЦВК, враховуючи екстремальність ситуації, з власної ініціативи 1 грудня 1921 р. створила КримДопгол (з 19 жовтня 1922 р. по 1(16) серпня 1923 р. -- Наслідгол). Першим головою Допголу став секретар Кримського обласного комітету РКП(б) А. Ізраїлович. Окрім нього до складу Допголу ввійшли Голдобін, Єлагін, Бортніков, У Ібраїмов, Бере- зовський, Біркенгоф, Буянов, Озенбашли¹.

З середини лютого 1922 р. комісію очолив Ю. Гавен (заступники -- Б. Шведов та М. Червонний). Її склад постійно розширювався, зокрема й за рахунок кримських татар (включаючи таких відомих діячів, як Б. Ча- бан-Заде, С. Меметов, У Ібраїмов). Допголу підпорядковувалися окружні та районні допголи. В селах функціонували комітети взаємодопомоги, які витягли на собі весь тягар перших місяців голоду. А взагалі саме Допгол зробив величезний внеоск у порятунок кримського населення. Так, ЦК Допголу постачав продуктами в січні 1922 р. -- 8 тис. осіб, в лютому -- 40 тис., березні -- 69 тис., квітні -- 112 тис., травні -- 155 тис., червні -- 200 тис. осіб, або 53% всіх потерпілих від голоду на півострові².

Якщо на першому етапі ознаки голоду відчули найбідніші містяни, то незабаром голод охопив увесь півострів. Як зазначав Наркомат внутрішніх справ у зведенні, датованому лютим 1922 р., «голод сильно прогресує і набирає загрозливих розмірів, охопивши усю територію Кримської Республіки. Більшою чи меншою мірою голодують в усіх округах, в усіх районах. Висловлюючись мовою цифр, можна сказати, що сила голоду в районах варіюється від 40 до 90% (у багатьох татарських селищах Біюк-Онларського району голодують від 75 до 90%)³.

Голод призвів до деградації суспільства, моральної катастрофи для людей. Виходячи з листа, надісланого до ЦК Допголу з його окружного комітету, розташованого в м. Карасубазарі, можна зробити висновок, що смерть стала повсякденною, нікого вже не дивуючи й не лякаючи. Так, окружком Допголу був змушений констатувати страшні картини голодних смертей: «у місті Карасубазарі і його районі на вулицях і в будинках трупів померлих від голоду не прибирають по кілька днів, випадки людожерства стали звичайним явищем, були факти ловитви дітей й пропажі їх»⁴.

Такі явища зафіксовано не тільки в Карасубазарі, більшість жителів якого були кримськими татарами, а й в інших районах, зокрема в Судакському, де також переважали кримські татари. На квітень 1922 р. у кримськотатарських селах склалася страхітлива картина: «Населення Ельбузлів восени 1921 р. складалося з 760 осіб, тепер залишилося 400 осіб, всі інші померли від голоду. Село Великий Таракташ. У жовтні 1921 р. населення було понад 2 тис. осіб. З листопада 1921 р. по 1 квітня 1922 р. померли від голоду більше 800 осіб. Із січня 1922 р. смертність доходить до 15 осіб за добу. Село Малий Таракташ. У жовтні 1921 р. було 1 867 осіб, до 1 квітня залишилося 1152, померли від голоду 715 осіб, з них 299 дітей. Село Токлук. Померли від голоду по 1 квітня 1922 р. 256 осіб -- найбільша кількість померла в березні ц/р... У Токлуку був випадок, коли вирили труп людини з могили, щоб з'їсти. У Козах восени 1921 р. було 1092 особи, по 1 квітня ц/р померли від голоду 354 осіб. Смертність особливо зросла у березні, з 12 березня по 1 квітня ц/р за 19 діб вмерли від голоду 1250 осіб. Зафіксовано три випадки людожерства» (Цит. за: Кондратюк, Г М. 2014, с. 42).

Найбільше потерпали від голоду не міські, а сільські мешканці, більшість яких у Криму становили кримські татари. Сучасник тих подій С. Усов пізніше зазначав: «найбільш згубний вплив голод завдав татарським селам, які часто залишалися взагалі без мешканців» (Усов, С. А. 1925, с. 261). Доказ того, що ці слова є правдивими, можна побачити в словах уповноваженого Помголу Соріна, який 1922 р. перебував у Криму. Розповідаючи про те, що відбувалося на півострові, він зазначав: «в селах стан ще гірше, ніж у містах; там смертність вища, ніж в останніх. В цієї гиблій зоні голодувало майже виключно селянство, голо...