Українська кампанія грецької армії 1919 р.: вплив на подальшу долю українських греків (на прикладі Миколаєва й Миколаївщини)

Після нічного обстрілу казарми грецькі солдати виламали в її будівлі віконні рами й двері. Про це 8 березня 1919 р. повідомляв комісару Миколаєва від Директорії С. П. Юріцину член міської управи С. М. Шаргородский. Він додавав, що казарми охороняли двоє неозброєних сторожів, але навіть їх греки прогнали³. Такі вчинки пояснюються лише намаганням грецьких вояків у будь-який спосіб захистити своє життя. Імовірно, вони забарикадувалися в будівлі, готові відбити наступну атаку. Крім цього, після втрати Херсона в Миколаєві очікували нападу григор'ївців (Munholland, J. K. 1981, p. 52).

Більшовик Іван Таран писав у спогадах, що він із групою товаришів напав на грецьку військову частину й викрав звідти зброю й набої. «Було це так, -- згадував він, -- грецький військовий склад біля лікарні охоронявся вартовим. Скориставшись тим, що вартовий став залицятися до однієї жінки, ми проникли з тилу в склад і винесли звідти кілька ящиків набоїв і більше десяти гвинтівок. Вони нам стали в нагоді, коли грецькі війська спішно ретирувалися на віслюках до порту...»'.

9 березня 1919 р. в Миколаївській міській думі фракція соціал-демократів зробила заяву про те, що грецькі вояки захопили безкоштовну їдальню Біржі праці: «Захоплення їдальні для безробітних, що сталося, є фактом грубого свавілля з боку військового командування грецьких військ, порушенням прав і інтересів населення і повною зневагою до органів місцевої демократичної влади; з огляду на те, що факт захоплення їдальні є не поодиноким,. і вказує на те, що Союзне командування діє в питаннях розквартирування своїх частин цілком довільно на власний розсуд, Дума вимагає від відповідальних представників Союзного командування припинення свавільних захоплень в місті приватних і громадських приміщень. Розквартирування військ має здійснюватися шляхом заняття тих приміщень, які звільняються німецькими частинами. Тому Дума вимагає негайного звільнення приміщення їдальні Біржі Праці» Держархів Миколаївської обл. Ф. 222. Оп. 3. Спр. 9. Арк. 7.. Цей факт по-іншому, ніж трагікомічним, назвати неможливо. На думку спадає лише одне припущення: грецькі вояки захопили безкоштовну їдальню, бо зголодніли, а французьке командування не опікувалося постачанням провіанту, тож вояки пішли не до ресторану чи кафе, а до безкоштовної їдальні.

По-дружньому ставилися до грецьких вояків місцеві миколаївські греки. Так, Ангел Ікономіді на допиті в НКВС 1937 р. показав, що миколаївська грецька колонія влаштувала в ресторані розкішний обід на честь грецького командування. А. Ікономіді народився в місті Кіркіліс (Туреччина) 1873 р. й через запеклу ворожнечу з турками на національному ґрунті зростав грецьким націоналістом. У 13 років він переїхав у Миколаїв до свого дядька Дімітріаді, заможного і впливового члена миколаївської грецької колонії; а завдяки другому дядькові, відомому грецькому промисловцю Івану Куппу, в хлібну контору якого хлопець пішов працювати, він зібрав статок у 25 000 руб. Ці заощадження реквізували більшовики. Під час перебування в Миколаєві грецького військового контингенту А. Ікономіді постачав продовольство для грецьких військ, виконував окремі доручення грецьких офіцерів і був перекладачем при штабі. Оскільки він був найманим працівником у зерноторговій конторі І. Куппи, то, імовірно, саме той пожертвував своїм статком для забезпечення грецьких військ харчуванням. Важливу роль відігравала перекладацька робота А. Ікономіді: вона давала змогу встановити нехай примарний контакт грецьких вояків, котрі не знали мови й місцевих звичаїв, з владою та мешканцями міста Миколаєва. 8 березня 1919 р. один із командирів грецького військового контингенту в Миколаєві, «полковник Каменос» (імовірно це був Костянтинос Міліотіс Комнінос), захворів. Про це повідомлялося в газеті «Южное слово» 8 березня 1919 р.: «Заболел представитель греческих войск в Николаеве полковник Каменос» Заболел полковник Каменос [Без автора] // НДБ держархіву Миколаївської обл. Газета «Южное слово». 8 марта 1919 г. № 119.. Ікономіді перевіз його з Водопою (на той час -- хутір біля Миколаєва) до міста. В протоколі допиту А. Ікономіді вказано «генерала Мумака, якого за мого сприяння перевезли під час його хвороби з Водопою до Миколаєва» (у протоколі допиту сина А. Ікономіді, Володимира, зазначено «генерала Муме- на»). Отже, ні журналіст, ні слідчий НКВС не подолали складнощів грецького прізвища. Тож лише за українськими джерелами неможливо достеменно дізнатися чи був то К. Мілітіос Комнінос -- генерал, військовий міністр у Тимчасовому уряді Е. Венізелоса 1916 р., командувач Експедиційної армії в Малоазійському поході з 12 грудня 1919 р. до 15 лютого 1920 р., а також Олімпійський чемпіон Греції з фехтування. Від грецького штабу 1919 р. А. Ікономіді отримав почесну грамоту від «полковника Каменоса» -- подяку, а від НКВС 1937 р. -- найвищу міру покарання Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1161. Арк. 24..

9 березня 1919 р. у Миколаєві урочисто відзначили чергову річницю створення 7-го Афінського піхотного полку. У Грецькій церкві відслужили молебень, на який було запрошено всіх членів миколаївської грецької колонії. Потім відбувся парад грецьких військ Парад войскам [Без автора] // НДБ держархіву Миколаївської обл. Газета «Южное слово». 9 марта 1919 г. № 120; Молебен [Без автора] // НДБ держархіву Миколаївської обл. Газета «Южное слово». 8 марта 1919 г. № 119..

Французи, враховуючи надто болісний результат відступу сил союзників із Херсона, планували організовану евакуацію з Миколаєва. Вони прагнули мирно відступити, аби вберегти місто і його мешканців від трагедії, що сталась у Херсоні. За даними Дж. К. Мунхолланда, на той час у місті перебували 500 грецьких вояків і дві «пошарпані» роти французів. Окрім них, у місті було майже 12 тис. німецьких вояків, але французи розуміли, що німці через свої симпатії до більшовиків битися не будуть. З німцями велися переговори про ліквідацію німецьких складів зброї та боєприпасів, але й цього на момент вступу григор'ївців до Миколаєва зроблено не було (Munholland, J. K. 1981, p. 53). 13 березня 1919 р. в Миколаєві відбулися переговори німецького Раддепу з більшовиками. Суть домовленостей полягала в тому, що радянські війська займуть місто, коли його залишать німці, радянський уряд гарантував німцям вільний пропуск і доставку до німецького кордону. З ранку 14 березня 1919 р. почалась евакуація грецьких вояків із Миколаївського порту, за іншими даними грецький контингент із Миколаєва було передислоковано до Березівки. 15 березня 1919 р. на засіданні виконкому Ради робітничих і військових депутатів вирішено проголосити в Миколаєві радянську владу, а 22 березня 1919 р. рішення передати владу Раді робітничих і військових депутатів з 24 березня прийняла Миколаївська міська дума Держархів Миколаївської обл. Ф. П-1817. Оп. 2. Спр. 321. Арк. 4-7.. Дума вважала цей крок правильним, оскільки, на думку її гласних, лише радянська влада могла звільнити народ від іноземних військ Держархів Миколаївської обл. Ф. 222. Оп. 3. Спр. 9. Арк. 9..

Безумовно, миколаївські греки усвідомлювали всю небезпеку їхнього становища під радянською владою, тому вони сідали на кораблі разом із грецькими військовими й відпливали за кордон. Про це свідчив 1937 р. на допиті НКВС Василь Маргеліс. Він, його брати Дмитро й Спиридон, та племінник Андрій разом із консулом І. Зігомаласом «у лютому місяці 1919 року втекли до міста Салоніки». Маргеліс говорив, що до такого рішення їх заохотив саме консул І. Зігомалас: «Я також був близько зв'язаний з грецьким консулом міста Миколаєва Зігомолою, який спровокував мене, моїх братів Дмитра, Спиридона і племінника Андрія, щоб при відступі білогреків виїхати з ними до Греції, так як нас за участь у зраді, а старшого брата Дмитра і як експлуататора, можуть розстріляти» Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 3157. Арк. 10-11.. Дмитро Маргеліс був власником кафе- ресторану в Миколаєві, до будівлі якого прилягав великий двір, де розміщувалася грецька військова частина Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 2162. Арк. 10.. Аналогічні відомості надав у заяві НКВС син А. Ікономіді Володимир. Він писав: «При відступі грецьких окупаційних військ з України, боячись бути переслідуваними радянською владою, мій батько разом з білогреками і консулом Зігомолою та сім'ями Маргеліс утекли за кордон у Грецію» Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 2162. Арк. 9.. Значущим є уточнення дати від'їзду консула І. Зігомаласа з Миколаєва під час евакуації грецького військового контингенту, тобто 14 березня 1919 р. (дата -- за новим стилем), оскільки раніше вважалося, що він поїхав з Миколаєва наприкінці лютого 1919 р. (Вовчук, Л. 2017, с. 202), тобто до прибуття грецького війська. Важливо, що І. Зігомалас перебував у Миколаєві під час перебування в місті грецького контингенту і не лише підтримував миколаївських греків, а й, усвідомлюючи небезпеку для їхнього життя з приходом більшовиків, намагався врятувати підданих Греції. Отже, як консул, він до кінця виконав свій обов'язок.

Відступ сил Антанти з Миколаєва ще не був кінцем боротьби. В Кобле- ві (86 км від Миколаєва, 59 км від Одеси) тисячний грецький загін будував укріплення і встановлював гармати О количестве союзных войск, бывших под Одессой [Без автора] // НДБ держархіву Мико-лаївської обл. Газета «Известия Николаевского совета рабочих депутатов». 10 апреля 1919 г, № 15.. Більшовик Михайло Іршенко згадував, що Директорія звернулася до Антанти з проханням надати українській армії танки. Французько-грецькі війська з танками дислокувалися в згаданій Березівці (п'ять танків, однак три з них були без пального). Після атаки більшовиків, яку греки відбили, їм до 17 березня 1919 р. вдалося повернутися на вихідні позиції. 18 березня відбувся бій між більшовицькими кавалерією, 1-м Вознесенським і 15-м Радянським піхотними полками й військами Антанти. 1-й Вознесенський піхотний полк зайняв позиції в напрямі Демидове -- Завадівка -- Виноградне; кавалерійський полк пішов в обхід Березівки (2 ескадрони з правого боку залізниці, 2 ескадрони -- з лівого). Між станціями Колосівка й Березівка розташувався бронепоїзд. Більшовицькі війська вдало провели цю бойову операцію й захопили вполонпонадтисячу грецьких і французьких вояків, а також 5 танків, 5 гір-

ських гармат, понад тисячу гвинтівок, багато мулів, солдатські пересувні кухні, вози й інше спорядження Держархів Миколаївської обл. Ф. П-4074. Оп. 1. Спр. 36. Арк. 12-15.

80. Після бою в Березівці залишилися зруйнований вокзал і будинки, на пероні «лежала величезна біла купа -- це спідниці [фустанелли] грецьких солдатів. На шляхах валялося безліч пошматованих і цілих документів -- посвідчення грецьких, французьких і сербських солдатів. Навколо станції було багато розбитої техніки -- гармати без замків, перевернуті, зіпсовані машини, вози; виднілися свіжі, недавно вириті окопи. Все говорило про те, що тут стався запеклий бій...» (Равич, Н. 1967, с. 23). За грецькими джерелами, в бою за Березівку війська Антанти втратили вбитими близько 500 вояків, більшість із яких були греками (Aonvia^, S. 2014). Доля грецьких поранених і лікаря Ніколая Піттіса, який залишився з ними, була сумною: французьке командування не змогло їх вивезти через відсутність транспорту (Карбка^, П. 2018).

20 березня 1919 р. в Одесу прибув Франше д'Еспере. Він замінив генерала Анрі Бертелло на посту Верховного комісара Франції на Півдні. Вислухавши доповідь Ф. д'Ансельма про перспективи захисту Одеси в зв'язку з втратою стратегічно важливих Херсона та Миколаєва, він віддав наказ евакуювати війська Антанти й повідомив про стан справ Ж. Клємансо та Ф. Фоша. В Константинополі Ф. д'Еспере зустрічався з грецьким віце-адміралом Геор- гіосом Какулідісом, у розмові йшлося про евакуацію з Одеси цивільних греків. 25 березня 1919 р. до Одеси приїхав представник грецького уряду Васі- ліос Дендраміс, а 26 березня -- К. Нідер. На їхній зустрічі з Ф. д'Ансельмом також обговорювали евакуація цивільних греків з Одеси. К. Нідер боявся повторення ситуації в Херсоні, де більшовицькі війська однаково жорстоко ставилися до вояків грецької армії та до місцевих греків. Він повідомив Е. Венізелоса про серйозність ситуації в Одесі. 29 березня 1919 р. до Одеси ввійшов грецький військовий корабель «Кілкіс», на борту якого прибув віце-адмірал Г Какулідіс. За ним прийшли інші кораблі й віце-адмірал прийняв командування над ними. Як указував Н. Петсаліс-Діомідіс, на цих кораблях з Одеси вивезли від 10 до 12 тис. місцевих греків -- біженців від більшовицького режиму. Частину їх прийняли Констанца (Румунія), Константинополь (Туреччина), бо грецький уряд не надто прихильно ставився до біженців, але понад половина з них досягла Салонік. Відтоді проблемою Греції стали біженці не лише з Османської імперії, а й з колишньої Російської імперії. «І це був тільки початок, оскільки хвилі біженців невдовзі напливатимуть з інших регіонів південної Росії», -- писав Н. Петсаліс-Діомідіс (Petsalis-Diomidis, N. 1972, р. 241-242).

До 6 квітня 1919 р. сили Антанти залишили Одесу. Вважається, що евакуацію з Одеси було організовано краще, ніж з Херсона й Миколаєва. Грецькі військовічастини прикривали евакуацію, потім відступили до Криму. Причинами евакуації були не тільки перевага більшовиків на фронті, пробіль- шовицькі настрої й ворожість місцевого населення, а й відсутність продовольства для харчування вояків і деморалізація французьких військових підрозділів. Це підтверджується повстанням 20 квітня 1919 р. у Севастополі французьких моряків, котрі вимагали від командування повернення додому. В історіографії цього повстання є думка, що французькі моряки перейшли на бік більшовиків і своїм повстанням прискорили рішення про евакуацію з Севастополя. Однак це рішення ухвалили ще напередодні повстання (Munholland, J. K. 1981, р. 56-57, 61-62). Грецький представник у Криму І. Ставрідакіс, уважаючи, що після падіння Перекопа кримським грекам загрожуватиме знищення, просив у свого уряду кораблі для евакуації цивільних осіб, які масово прибували до узбережжя. Втім, 21 квітня 1919 р. делегація більшовиків відвідала Г Какулідіса на борту «Кілкіса» й запевнила його у відсутності загрози з боку більшовиків цивільним грекам Криму й у забезпеченні безперешкодної евакуації грецьких військ. Через це І. Ставрідакіс схилився до думки про можливість установити відносини з місцевими радами. Невдовзі на переговорах у Ялті більшовики вручили І. Ставрідакісу декларацію, що не лише гарантувала безпеку греків, безперешкодне повернення додому емігрантів, а й містила пропозиції щодо встановлення торгових зносин між Росією та Грецією. Незважаючи на це, багато греків уважали за краще залишити Крим разом із грецькою армією. Однак Греція не мала можливостей прийняти таку величезну кількість біженців: їх негативно сприймало населення, а уряд побоювався фінансової кризи через неконтрольований приплив іноземної валюти та появи більшовицьких агентів у країні (Petsalis- Diomidis, N.1972, р. 243, 245-246). Грецький військовий контингент залишив Севастополь 28 квітня 1919 р.

Ф. Матушевський у щоденнику описував повернення грецьких вояків додому так: «Антанта, іменем якої у французькім парламенті промовляв міністр Пішон і похвалявся, що має напоготові 750 тис. війська, яке має визволити Росію від більшовиків, за кілька тижнів зрадила Росію. Перша роля у тій зраді належиться Франції, а найбільше потерпіла від неї бідна Греція, яка тільки одна послала своє військо до Одеси, де його французи покинули на убій большевикам. До Греції повернулося офіціяльно біля 500 ранених, а неофіціяльно кажуть -- вдвоє більше. А скільки було вбито -- невідомо. Цей факт викликав тут велике обурення проти Антанти, особливо проти Франції» (Матушевський, Ф. 1995, с. 210-211).

Однак уже 15 травня 1919 р. Греція за мандатом Антанти розпочала війну проти Туреччини: 1-й армійський корпус був перекинутий до Малої Азії й висадився в Смирні. Малоазійський похід (1919-1922 рр.) завершився поразкою Греції, причиною чого стали не лише невдачі на фронті, а й політична боротьба в самій Греції та втрата фінансової підтримки Фран- ції. У жовтні помер Александрос І, у грудні 1920 р. трон повернувся до Кос- тянтиноса І (восени 1922 р. в результаті перевороту відрікся від престолу на користь старшого сина Георга ІІ). В листопаді 1920 р. партія Е. Венізе- лоса програла вибори. Того самого року у Франції програв вибори Ж. Клемансо. Антанта, вважаючи, що Костянтинос І, як і раніше, симпатизуватиме Німеччині, перестала підтримувати Грецію. З осені 1920 р. Москва на прохання Мустафи Кемаля Ататюрка спрямувала до Туреччини значну фінансову й військову допомогу. 16 березня 1921 р. між РСФРР і Туреччиною було підписано договір про дружбу, разом вони створювали антиімперіалістичний фронт для боротьби проти Антанти та її союзників (Халилева, Д. Р 2013, с. 357-358). 9 вересня 1922 р. було спалено Смирну (Milton, G. 2008). Проблема величезної кількості біженців непокоїла Лігу Націй та Верховного комісара у справах біженців Ф. Нансена. Греції бракувало ресурсів (коштів, житла, харчування, ліків, у таборах біженців почалися епідемії) для прийняття всіх репатріантів. Мирні переговори в Лозанні почалися 21 листопада 1922 р. і вже 30 листопада перше рішення про обмін населенням побачило світ: 400 тис. мусульман Македонії переміщувалися до Туреччини й 200 тис. греків з Понту та Каппадокії -- до Греції (Shirinian, G. N. 2012, с. 17-18). 30 січня 1923 р. було підписано конвенцію про примусовий обмін населенням між Грецією й Туреччиною¹. Обмін стосувався 1 млн. 300 тис. православних і 585 тис. мусульман (Shirinian, G. N. 2012, с. 18). 24 липня 1923 р. Туреччина підписала Лозаннський мирний договір з Великою Британією, Францією, Італією, Грецією, Японією, Румунією. Юридично він став кінцем Османської імперії (і міжнародним визнанням Республіки Туреччина), але було поховано й Велику ідею Е. Венізелоса про відновлення Візантії. Трагічний кінець Малоазійського походу в грецькій історіографії має назву Малоазійської катастрофи. Туреччина й Греція заради етнічної гомогенізації 1923 р. провели безпрецедентний в історії людства обмін населенням. 1930 р. між Грецією та Туреччиною було поновлено дипломатичні відносини.

В березні 1919 р. в Миколаєві на кілька місяців влада перейшла до рук більшовиків: на місто ще чекав прихід Добровольчої армії і лише потім, у січні 1920 р., остаточне встановлення радянської влади. Однак уже наприкінці березня 1919 р. миколаївські греки опинилася під загрозою репресій з боку більшовиків, які почали в місті «червоний терор». У зв'язку з цим 28 березня 1919 р. данський консул через газету повідомив виконком Ради робітничих і військових депутатів, що бере під свій захист підданих Греції, які мешкають у Миколаєві². Серед інших містян 11 червня 1919 р. було заарештовано і ув'язнено в Миколаївській каторжній в'язни-ці Івана Куппу, дядька А. Ікономіді. Щоправда, за розпорядженням Голови ВНК (Надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, «ЧК» -- рос.) Д. Рибака 14 червня 1919 р. його звільнили. З документа ясно, що Куппа погодився на «обкладання» (сплату певної суми грошей) та повідомив, за якою адресою мешкатиме після звільнення Держархів Миколаївської обл. Ф. 250. Оп. 4. Спр. 148. Арк. 1; Ф. 250. Оп. 5. Спр. 561. Арк. 1.. 4 липня 1919 р. у газеті було розміщено оголошення: «Всі громадяни грецько-піддані, зареєстровані в Підвідділі у закордонних справах, зобов'язані з 5-го по 10-е липня цього року з'явитися в Підвідділ, що розміщується по Нікольській вулиці кут Різдвяної, для отримання посвідки на проживання. Необхідно мати з собою дізнання тієї частини міліції, в районі якої кожен проживає» Все граждане греческоподданные. [Без автора] // НДБ держархіву Миколаївської обл. Газета «Известия Николаевского совета рабочих, красноармейских и краснофлотских депутатов». 4 июля 1919 г. № 77.. Отже, радянська влада розпочала перевіряти містян грецької національності на лояльність уже 1919 р., а згодом на тих, хто не встиг емігрувати, чекали репресії. Тоді миколаївські греки, хоча й усвідомлювали це, залишатись на еміграції не бажали, бо Миколаїв і Миколаївщина були їхнім рідним домом, а ситуація в Греції й Туреччині була несприятливою для греків-біженців з колишньої Російської імперії. Андрій Маргеліс згадував на допиті в НКВС 1937 р., що вони з батьком прожили в Салоніках тільки 5 місяців Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 3155. Арк. 9.. Коли до миколаївських греків на еміграції дійшли чутки про вступ до Миколаєва піхотної дивізії під командуванням Якова Слащова, це стало для них приводом повернутися додому. Ангел Ікономіді повідомляв: «У Константинополі я пробув 4 місяці і в серпні 1919 року, дізнавшись, що Севастополь зайнятий білими військами, я виїхав туди разом з іншими людьми, які втекли від радянської влади до Туреччини. З Севастополя я повернувся до Миколаєва, де в той час також перебували білі війська генерала Слащова» Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1161. Арк. 15.. Коли в січні 1920 р. в Миколаєві встановилася радянська влада, А. Ікономіді заарештували, але тоді йому вдалось уникнути репресій Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1161. Арк. 25..

У 1920-1937 рр. миколаївські греки жили як пересічні радянські громадяни, працювали на різних роботах, як-от: Андрій Маргеліс -- статистиком міськбуду (до 1917 р. -- студент), Дмитро Маргеліс -- сторожем електромережі (до 1917 р. -- кухар, неписьменний), Спиридон Маргеліс -- сторожем пивбару (до 1917 р. -- кухар, малограмотний), Василь Маргеліс -- кухарем (до 1917 р. -- кухар, освіта домашня), Ангел Ікономіді -- касиром металопромкомбінату, потім -- бухгалтером торгового порту (до 1917 р. працював у зерноторговій конторі І. Куппи, освіта нижча), Володимир Ікономіді -- бухгалтером фінансового технікуму (до 1917 р. -- студент), Іван Ікономіді -- техніком-будівельником швейної фабрики (до 1917 р. -- студент).

Уважається, що початок «Грецькій операції» НКВС поклала директива М. І. Єжова від 11 грудня 1937 р., однак у Державному архіві Миколаївської обл. зберігаються справи репресованих греків, котрі свідчать про обшуки в грецьких родинах 7 грудня 1937 р. 12-14 грудня 1937 р. органи НКВС заарештували Ангела Ікономіді, його синів Івана та Володимира Ікономідів, Занеса Барбаріго, братів Василя, Спиридона, Дмитра Маргелі- сів (уродженців острова Лефкас), Андрія Маргеліса та Панайота Маргелі- са, Іллю Фінідіса (уродженець Трапезунда), Діогена Сідоропуло (уродженця Константинополя) й інших миколаївських греків. Їх звинуватили в шпигунстві на користь Греції, у співпраці з консулом І. Зігомаласом та командуванням грецьких військ 1919 р., у стеженні за червоноармійцями й відданими більшовикам людьми в кафе-ресторані Маргеліса й повідомленні про них Державній варті, зв'язках із посольством Греції в Москві, у членстві в антирадянській організації 1930-х рр., мета якої ніби полягала в збиранні інформації на миколаївських суднобудівних заводах і в порту про будівництво суден і вантажі, що відправлялися морем до Туреччини, й повідомленні її грецькій розвідці через грецьких моряків. Занесу Барбаріго, уродженцю острова Санторіні, дали 5 років заслання в північний Казахстан. Його протримали в слідчій камері близько двох років. «Мені зараз 71 рік, з огляду на бідність рідних я з малих літ пішов у робітники і ніяких шкіл не кінчав. У Миколаєві живу 40 років, сам кустар майстер-фарбувальник плаття, сім'ю маю одну дружину-стару. Заарештований 15 грудня 1937 р. і поміщений під варту. Звинувачують мене в шпигунстві на користь Греції, але моя неграмотність і похилий вік не відповідають цим звинуваченням і я шпигуном ніколи не був. На слідстві слідчий застосував фізичні методи допиту, які на старість [я] не міг перенести і я підписав все те, що слідчий написав, але що там написано я не знаю і до цих пір, а наслідки і зараз відчуваються, не чую на праве вухо і пошкоджена права рука...», -- зі слів З. Барбаріго записано 25 січня 1939 р. Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1161. Арк. 87. Панайота Маргеліса засудили до 10 років Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 3154.. Івана Ікономіді розстріляли 28 лютого 1938 р.; а інших -- 22 лютого 1938 р. Держархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1162, 2163, 3153, 3154, 3155, 3157.. 1956 р. Ф. Д. Іваницька зверталася до Президії Верховної Ради СРСР, до Прокуратури СРСР і КДБ при Раді Міністрів СРСР і просила розшукати Ангела, Івана та Володимира Ікономідів, оскільки довоєнні пошуки не дали ніяких результатів. Вона писала про свою сестру Тетяну Юхимівну Ікономіді, яка була дружиною Ангела й матір'ю Івана та Володимира, що та виїхала до Греції для возз'єднання з сім'єю, «оскільки їй повідомили в НКВС,

що їх вислали до Греції, але то був обман». Судячи з архівних документів, Тетяна Ікономіді могла оселитись у місті Пірей, у сестри чоловіка Кас- сандри. На момент арешту чоловіка їй було 53 роки. З Греції вона майже 20 років розшукувала чоловіка та дітей, яких уже не було серед живихДержархів Миколаївської обл. Ф. Р-5859. Оп. 2. Спр. 1161. Арк. 79.. Ікономіді, Маргеліси та інші безвинно засуджені миколаївські греки реабілітовані посмертно в 1956-1957 рр. На тлі всього, про що йшлося, дивно вирізняється доля Грецької церкви в Миколаєві: вона була єдиною з церков міста, де за радянського періоду служби велися безперервно (за винятком близько трьох років перед ІІ Світовою війною).

Отже, події двотижневого перебування грецького контингенту в Миколаєві, за яких місто потрапило в центр світових подій, особливо значущих для Греції та понтійських греків, можна вважати більш-менш з'ясованими. Загалом, викладений матеріал дає підстави для таких висновків.

Після закінчення І Світової війни Франція не мала достатніх ресурсів для розгортання масштабної антирадянської інтервенції в Україні, до якої її спонукали перш за все економічні інтереси, й не бажала жертвувати своїм військом, тож для боротьби з більшовизмом використала грецький військовий контингент.

Греція надіслала військо до України, маючи на меті зовсім не боротьбу з більшовизмом і сприяння Директорії, а власні причини, як-от: здобуття підтримки Франції на Паризькій мирній конференції у вирішенні територіальних питань та врятуванні переслідуваних на теренах Османської імперії грецьких християн. Незважаючи на це, грецькі вояки хоробро билися з більшовицькими військами на Півдні України.

Антанті, Директорії й російській Добровольчій армії не вдалося створити спільного фронту для боротьби з більшовиками. Останні розгорнули не лише воєнні дії проти Антанти на фронті, а й партизанську війну та агітацію. Під вплив більшовицької агітації підпали німецькі й французькі військові частини, більшість з яких уникала безпосередніх зіткнень із більшовиками. Відтак, на передньому краї боротьби опинилися грецькі вояки, які зазнавали масованих ударів більшовицьких військ і партизанів.

Грецьким військам у Миколаєві сприяли місцеві греки: постачали продовольство й служили за перекладачів. У такий спосіб у міру своїх сил миколаївські греки боролися з більшовиками.

Під час сталінських репресій 1937 р. підтримка від українських греків грецького військового контингенту, що діяв у складі сил Антанти, стала однією з підстав звинувачення їх в антирадянській діяльності й шпигунстві. Всіх тих миколаївських греків, щодо яких органи НКВС довели причетність до Українського походу грецької армії 1919 р., було засудже-но до смертної кари й розстріляно. Очевидно, що аналогічні звинувачення й страти 1937 р. спіткали херсонських, одеських і кримських греків.

Перспективи подальших досліджень теми можуть бути визначені поєднанням зусиль українських і грецьких дослідників та збиранням і опрацюванням джерельного матеріалу в архівах і бібліотеках України й Греції, оскільки саме брак джерел заважає на сьогодні досягти багатоаспектного висвітлення Українського походу грецької армії 1919 р. У цьому контексті цікава також роль священиків, котрі 1919 р. прибули з Греції в Україну разом із грецькими військами. Безумовно, подальшого дослідження потребує роль українських греків з Херсона, Одеси, Криму в боротьбі з більшовиками в Україні та їхні подальші долі.

Литература

1. Антонов-Овсієнко, В. О. 1930. В боротьбі проти Директорії. Літопис революції. № 1(40). С. 103-132.

2. Борщак, І. 1936. Європа й відродження України (1914-1923). Французька інтервенція в Одесі. Літопис Червоної калини. № 11. С. 8-12.

3. Вовчук, Л. А. 2017. Діяльність іноземних консульств у Миколаєві. Ред. Л. Л. Левченко. Миколаївщина: нариси історії революції 1917-1921 років. Миколаїв: Іліон. С. 191-202.

4. Гончар, Б. М. & Городня, Н. Д. 2000. Відносини між Францією та УНР (грудень 1918 -- квітень 1919 рр.). Український історичний журнал. № 2. С. 47-57.

5. Городня, Н. 2017. Переговори між представниками Директорії УНР і держав Антанти у січні-березні 1919 р. Європейські історичні студії. № 6. С. 84-106. DOI http://doi. org/10.17721/2524-048X.2017.06.84-106

6. Даниленко, В. & Миронець, І. 2006. Надзвичайна дипломатична місія УНР у Греції (1919-1920рр.). Кам'янець-Подільський: Абетка.

7. Дацків, І. 2010. Українсько-французькі відносини в період Директорії УНР. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. № 19. С. 213-228.

8. Джуха, И. 2017. Греческая операция НКВД в Украине. Книга памяти. Мариупольских греков (жертвы греческой операции НКВД). Санкт-Петербург: Алетея.

9. Лихолат, А. В. 1949. Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине. Москва: Госполитиздат.

10. Лупандін, О. І. 2004. Гетьманські грамоти П. Скоропадського. Ред. В. А. Смолій, Енциклопедія історії України. В 10 т. Т. 2. Київ: Наукова думка. С. 101-102.

11. Марголин, А. 1934. Украина и политика Антанты. Записки еврея и гражданина. Берлин: Изд-во С. Ефрон.

12. Маргулиес, М. С. 1923. Год интервенции. Книга 1. Сентябрь 1918 -- Апрель 1919 г. Берлин: Изд-во З. И. Гржебина.

13. Матушевський, Ф. 2005. Із щоденника українського посла. (Передрук.: З минулого. Праці Українського наукового інституту. Т. 1. Варшава, 1938. С. 138-157). Україна дипломатична. Науковий щорічник. № 5. С. 184-216.

14. Матяш, І. Б. 2016. Українська консульська служба 1917-1923 pp. як державний інститут: становлення, функціонування, персоналії. Ред. С. В. Віднянський. Київ: Інститут історії України.

15. Никольский, В. Н. & Бут А. Н. и др. 2005. Книга памяти греков Украины. Донецк: Регион.

16. Пеленський, Я. 1995. Передмова: Спогади Гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський, П. (1995) Спогади (кінець 1917 -- грудень 1918). Ред. Я. Пеленський. Київ -- Філадельфія. С. 11-34.

17. Попенко, Я. 2014. «Українське питання» в політиці Французької Республіки впродовж 1917-1921 рр. (за українською джерельною базою). [Online]: https://tinyurl.com/ r35j6jv [Accessed: 25.04.2019].

18. Равич, Н. 1967. Молодость века. Москва: Советская Россия.

19. Ряппо, Я. П. 1924. Революционная борьба в Николаеве (воспоминания). Летопись революции. № 4 (9). С. 5-43.

20. Скоропадський, П. 1995. Спогади (кінець 1917 -- грудень 1918). Ред. Я. Пеленський. Київ -- Філадельфія.

21. Стахів, М. 1964. Україна в добі Директорії УНР. У 7 т. Т. 5. Директорія і Антанта. Скрентон (США): Українська науково-історична бібліотека.

22. Терентьева, Н. О. 1997. Міжнародна наукова конференція «Греки в Україні (XVIII- ХХ ст.): соціальне життя, наука, культура». Український історичний журнал. № 3. С. 152-155.

23. Терентьева, Н. О. 2008. Греки в Україні: історія та сучасність. Ч. 1, 2. Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. Київ: Аквілон-Плюс.

24. Халилева, Д. Р 2013. Формирование геополитических кодов политики России во взаимодействии с Турцией (советский период). Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Философия, культурология, политология, социология. Т. 24 (65). № 3. С. 353-366.

25. Христюк, П. 1919-1969/1922. Українська революція. Розвідки і матеріяли. Кн. 4. Замітки і матеріяли до історії Української революції. 1917-1920 рр. Т. IV. Нью-Йорк: Вид-во Чарторийських.

26. Аиуг|тгЗг]д, К. Г 1999. Н страиаикц еперРасц wiv капгтаїаатау yapav evavrta отг| аоДткц Ртсіакаг ц ЕМада, 1918-1920. йзу/роуг] Ело/г].

27. Аут^гЗцд, В. 1991. novrraKog sZkqvropog. Апо тц ysvoKTOvta каї то OTaZrvropo OTpv лєрєотрбгка.

28. Аут^і-Зцд, В. 2001. ІІаргиДіуіог діаспора: Оі eXX^viKeq єукатастасєи; стід РорегоауатоТжед пергоуед тои Ev^etvov Hovtov. Ароі Коргакідц.

29. Аут^гЗцд, В. 2005. EMpveg тои Пдхюи.

30. Аут^гЗцд, В. 2008. Пдупод: Eva avolxтд Сцтцра.

31. Aonvrag, Е 2014. ArsOv^g каї є/Хіртк!] агаЗраот] отратгитиг' gvavaa arqv гцлергаХютгкц єлєцРаот] отг| Рюоіа (1918-1920). Oi EZkqvsg отратгютєд or^v OuKpavta. [Online]: https:// www.rizospastis.gr/story.do?id=8041099 [Accessed: 25.04.2019].

32. Aouvrag, Е. 2017. Оі аутгЗраоєгд отратгютюу rmv калгта^готгкюу кратюу svavria отцу щлергойгатгкг] єлерРаот] отц ооргатгкц риога. [Online]: https://www.komep.gr/2017-teyxos-5/ oi-antidraseis-stratioton-ton-kapitalistikon-kraton-enantia-sthn-imperialistikh-epembash-sth- sobietikh-rosia [Accessed: 25.04.2019].

33. Кара/штуї];, X. 2013. Н історіа svog спрапгтпц, (1918-1922) Міа аuYкXovrатrкЦ рартпріа уіа тід є^кг|\'ікєд єкотратєієд (Ф. A. ApакovтаslЗЦg, єкЗ.).

34. Карвкад, П. 2018. Оикрагіа 1919: Or ГойХог «nouTavs» тоид цригковд 'EXXrjvsg. [Online]: https://tinyurl.com/wqtfa5p [Accessed: 25.04.2019].

35. КюотблоиТод, Т. 2019. Н sлavaaтaот] imv pnoZosPnanv ps та ратіа nv avЗpюv тои sXXr]vrкo1J sкaтpaтsuтlкo1J оиратод. [Online]: https://congress1917.gr/archives/1206 [Accessed: 25.04.2019].

36. Мотта?. N. 2019. «MoXi? єцаба погої slvai ог цпо^оєріког апораогоа va пєраою ца^г тои?» -- 'Oxav 'EXX^vs? йратіитєд apvr|9T]Kav va поХєцт|аои\' svavua OTr|v Хо[1і;:тікї] Риога. [Online]: https://tinyurl.com/rsr9v9b [Accessed: 25.04.2019].

37. NtSsp, К. 2015. H єкатратєіа arqv GvKpavia (lavovapioq-Maioq 1919). (Ф. А. Дракоута.єШ];. єк8.).

38. ФютгаЗт]?. К. 2003. О sXXpvropo? тр? Рюога? каг тр? ЕоРитткр? 'Evraop?.

39. ФютгаЗт]?. К. 2004. H yevoKtovia tavEMqvav tov Hovrov. ЛЭг^а. 614 osX. [in Greek; translated by Eleftheriou. Michalis in 2015].

40. Fotiadis. K. 2015. The Genocide of the Pontian Greeks (Translated by Eleftheriou. Michalis/

41. Diogos. К. 2015. War after the War: Allied intervention in the Ukraine and the Greek Expeditionary Force (1919). [Online]: https://tinyurl.com/vacjmrl [Accessed: 25.04.2019].

42. Eleftherious Venizelos. The Trials of Statesmanship. 2008. Ed. by P M. Kitromilides. Edinburgh University Press.

43. Halpern. P 2016. The Mediterranean Fleet, 1919-1929. Routledge.

44. Koliopoulos. J. S. & Veremis. Th. M. 2002. Greek foreign policy: from independence to liberation. In J. S. Koliopoulos. Th. M. Veremis. Greece. The Modern Sequel. From 1831 to the Present (pp. 277-293). London: Hurst and Company.

45. Malkidis. Th. 2014. Aspects of the Greek Genocide. ArmenologicalIssues. № 3. P 92-106.

46. Milton. G. 2008. Paradise Lost. Smyrna 1922: The Destruction of Islam's City of Tolerance. Hodder & Stoughton.

47. Munholland. J. K. 1981. The French Army and Intervention in Southern Russia. 19181919. Cahiers du monde russe et sovietique. № 22 (1). P 43-66.

48. Munholland. J. K. 1988. The French Army and Intervention in the Ukraine. In P. Pastor (Ed.) Revolutions and Interventions in Hungary and Its Neighbour States, 1918-1919. Boulder. CO : East European Monographs. P 335-356.

49. Petsalis-Diomidis. N. 1972. Hellenism in Southern Russia and the Ukrainian Campaign: their effect on the Pontus Question (1919). Balkan Studies. Vol. 13. t. 2. P 221-263.

50. The Asia Minor Catastrophe and the Ottoman Greek Genocide: Essays on Asia Minor. Pontos. and Eastern Thrace. 1913-1923. 2012. Ed. by G. N. Shirinian. Bloomingdale: The Asia Minor and Pontos Hellenic Research Center.

51. Antonov-Ovsiienko. V. O. 1930. V borotbi proty Dyrektorii. [In the Fight Against the Directorate]. Litopys revoliutsii. № 1 (40). S. 103-132. [In Ukrainian]

52. Borshchak. I. 1936. Yevropa y vidrodzhennia Ukrainy (1914-1923). Frantsuzka interventsiia v Odesi [Europe and the Renaissance of Ukraine (1914-1923). The French intervention in Odessa]. Litopys Chervonoi kalyny. № 11. S. 8-12. [In Ukrainian]

53. Vovchuk. L. 2017. Diialnist inozemnykh konsulstv u Mykolaievi [The Activities of Foreign Consulates in Mykolayiv]. In L. Levchenko (Ed.).Mykolaivshchyna: narysy istorii revoliutsii 1917-1921 rokiv. Mykolaiv: Ilion. S. 191-202. [In Ukrainian].

54. Honchar. B. M. & Horodnia. N. D. 2000. Vidnosyny mizh Fantsiieiu ta UNR (hruden 1918 -- kviten 1919) [Relations between France and the UPR (December 1918 -- April 1919)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 2. S. 47-57. [In Ukrainian]

55. Horodnia. N. 2017. Perehovory mizh predstavnykamy Dyrektorii UNR i derzhav Antanty u sichni-berezni 1919 r. [The Ukrainian Directorate and the Entente Nations Representatives' Negotiations in January -- March of 1919]. European Historical Studies. № 6. S. 84-106. DOI http://doi.org/10.17721/2524-048X.2017.06.84-106. [In Ukrainian]

56. Danylenko, V. & Myronets, I. 2006. Nadzvychaina dyplomatychna misiia UNR uHretsii (1919-1920 rr.) [The Extraordinary Diplomatic Mission of the UNR in Greece (1919-1920)]. Kam'ianets-Podilskyi: Abetka. [In Ukrainian]

57. Dacko, I. 2010. Ukrainsko-frantsuzki vidnosyny v period Dyrektorii UNR [Ukrainian- French Relations during the UPR Directory].Mizhnarodnizviazky Ukrainy: naukoviposhuky i znakhidky. № 19. S. 213-228. [In Ukrainian]

58. Dzhukha, I. 2017. Grecheskaya operatsiyaNKVD v Ukraine. Knigapamyati. Mariupolskikh grekov (zhertvy grecheskoy operatsii NKVD) [The Greek Action of the NKVD in Ukraine. The book of Mariupol Greeks Memory (Victims of the Greek Action of the NKVD)]. St. Petersburg: Altea. [in Russian]

59. Likholat, A. V. 1949. Razgrom burzhuazno-natsionalisticheskoy Direktorii na Ukraine. [The Defeat of the Bourgeois-Nationalist Directory in Ukraine]. Moscow: Gospolitizdat. [in Russian].

60. Lupandin, O. I. 2004. Hetmanski hramoty P. Skoropadskoho [Hetman's Charters of P. Skoropadsky]. In. V. A. Smolii (Ed.), Entsyklopediia istorii Ukrainy. In 10 vol. Vol. 2. Kyiv: Naukova dumka. S. 101-102. [In Ukrainian]

61. Margolin, A. 1934. Ukraina ipolitika Antanty Zapiski evreya i grazhdanina. [Ukraine and the Entente Policy. Notes of a Jew and a Citizen]. Berlin: P h. S. Efron. [in Russian]

62. Margulies, M. S. 1923. God interventsii. Kniga 1. Sentyabr 1918 -- Aprel 1919 [A Year of the Intervention. Book 1. September 1918 -- April 1919]. Berlin: P h. Z. I. Grzhebina. [in Russian]

63. Matushevskyi, F. 2005. Iz shchodennyka ukrainskoho posla [From the Diary of the Ukrainian Ambassador]. [Peredruk.: Z mynuloho. Pratsi Ukrainskoho naukovoho instytutu -- Reprint: From the past. Proceedings of the Ukrainian Scientific Institute, Vol. 1. Warsaw, 1938, pp. 138-157]. Ukraina dyplomatychna. Naukovyi shchorichnyk. № 5. S. 184-216. [In Ukrainian].

64. Matiash, I. B. 2016. Ukrainska konsulska sluzhba 1917-1923 yak derzhavnyi instytut: stanovlennia, funktsionuvannia, personalii [Ukrainian Consular Service 1917-1923 as a state Institute: Establishment, Functioning, Personalities] (Ed. S. V. Vidnyanskyi). Kyiv: The Institute of History of Ukraine. [In Ukrainian]

65. Nikolskiy, V. N. & But, A. N. and others. 2005. Knigapamyati grekov Ukrainy [The Memory Book of the Greeks of Ukraine]. Donetsk: Region. [in Russian]

66. Pelenskyi, Ya. 1995. Peredmova: Spohady Hetmana Pavla Skoropadskoho [Introduction: the Memoirs of Hetman Pavlo Skoropadsky]. In P. Skoropadskyi. Spohady (kinets 1917 -- hruden 1918). (Ed. by Ya. Pelenskyi). Kyiv -- Philadelphia. S. 11-34. [In Ukrainian]

67. Popenko, Ya. 2014. «Ukrainske pytannia» v politytsi Frantsuzkoi Respubliky vprodovzh 1917-1921 (za ukrainskoiu dzherelnoiu bazoiu) [The «Ukrainian Question» in the Policy of the French Republic during 1917-1921 (in Ukrainian primary sources)]. [Online]: https:// tinyurl.com/r35j6jv [In Ukrainian]

68. Ravich, N. 1967. Molodost veka [The Youth of the Age]. Moskva: Sovetskaya Rossiya. [in Russian]

69. Ryappo, Ya. P. 1924. Revolyutsionnaya borba v Nikolaeve (vospominaniya) [The Revolutionary Fight in Nikolaev (Memoirs)]. Litopys revoliutsii. № 4 (9). S. 5-43. [in Russian].

70. Skoropadskyi, P 1995. Spohady (kinets 1917 -- hruden 1918) [Memoirs (the end of 1917 -- December 1918)]. Ed. by Ya. Pelenskyi. Kyiv -- Philadelphia. [In Ukrainian and Russian]

71. Stakhiv, M. 1964. Ukraina v dobi Dyrektorii UNR. T. 5. Dyrektoriia i Antanta [Ukraine during the Directorate of the Ukrainian National Republic. Nov. 1918 -- Nov 1920]. Vol. 5. Screnton (USA): Ukr. Scientific-Historical Library. [In Ukrainian]

72. Terentyeva, N. O. 1997. Mizhnarodna naukova konferentsiia «Hreky v Ukraini (XVIII -- XX): sotsialne zhyttia, nauka, kultura» [International scientific conference «Greeks in Ukraine (18^th -- 20^th Cent.): Social Life, Science, Culture»]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 3. S. 152-155. [In Ukrainian]

73. Terentyeva, N. O. 2008. Hreky v Ukraini: istoriia ta suchasnist. (Ch. 1, 2. Navch. posib. dlia stud. vyshchykh navch. zakl.) [Greeks in Ukraine: History and Modernity. (Part 1, 2. Manual for the students of higher educational institutions)]. Kiev: Aquilon Plus. [In Ukrainian].

74. Khalileva, D. R. 2013. Formirovanie geopoliticheskikh kodov politiki Rossii vo vzaimodeystvii s Turtsiey (sovetskiy period) [Formation of Geopolitical Codes of Russia Policy in Interaction with Turkey (Soviet Period)]. Uchenye zapiski Tavricheskogo natsionalnogo universiteta im. V I. Vernadskogo. Seriya: Filosofiya, kulturologiya, politologiya, sotsiologiya. Vol. 24 (65). № 3. S. 353-366. [in Russian]

75. Khrystiuk, P. 1919-1969/1922. Ukrainska revoliutsiia. Rozvidky i materiialy Knyga 4. Zamitky i materiialy do istorii Ukrainskoi revoliutsii. 1917-1920 [The Ukrainian Revolution. Investigation and Materials. Book 4. Notes and Materials to the History of the Ukrainian Revolution, 1917-1920]. Vol. IV. New York: P. h. of Chartoryski. [In Ukrainian]

76. Avgitidis, K. G. 1999. I stratiotiki epemvasi ton kapitalistikon khoron enantia sti sovietiki Rosia kai i Ellada, 1918-1920. [The Military Intervention of the Capitalist Countries Against Soviet Russia and Greece, 1918-1920]. Euy/povp Enoxq [in Greek]

77. Agtzidis, V. 1991. Pontiakos ellinismos. Apo ti yenoktonia kai to stalinismo stinperestroika. [Pontic Hellenism. From Genocide and Stalinism to Perestroika]. [in Greek].

78. Agtzidis, V. 2001. Parefxinios diaspora: I ellinikes engatastasis stis vorioanatolikes periokhes tou Efxinou Pontou. [Black Sea Diaspora: Greek Settlements in the Northeastern Regions of the Black Sea]. Aphi Kiriakidi. [in Greek]

79. Agtzidis, V. 2005. Ellines tou Pontou. [Greeks of the Pontus]. [in Greek]

80. Agtzidis, V. 2008. Pontos: Ena anikhto zitima.[Pontus: An open issue]. [in Greek]

81. Dounias, S. 2014. Diethnis kai elliniki antidrasi stratioton enantia stin imperialistic epdmvasi sti Rosia (1918-1920). I Ellines stratiotes stin Oukrania. [The International and Greek Reaction of Soldiers Against the Imperialist Intervention in Russia (1918-1920). Greek soldiers in Ukraine]. [Online]: https://www.rizospastis.gr/story.do?id=8041099 [in Greek]

82. Karagiannis, Ch. 2013. I istoria enos stratioti, (1918-1922) Mia singlonistiki martiria yia tis ellinikes ekstraties [The Story of a Soldier: Shocking Evidence of the Greek campaign (1918-1922)]. (Ф. A. ApaKoVToerSqq, єк8.). [in Greek]

83. Karykas, P. 2018. Oukrania 1919: I Galli «poulane» tous irikous Ellines. [Ukraine 1919: The French «Sell» the Heroic Greeks]. [Online]: https://tinyurl.com/wqtfa5p [in Greek]

84. Kostopoulos, T. 2019. I epanastasi ton bolsevikon me ta matia ton andron tou ellinikou ekstrateftikou somatos. [The Bolshevik Revolution through the Eyes of the Participants in the Greek Expeditionary Force]. [Online]: https://congress1917.gr/archives/1206 [in Greek]

85. Mottas, N. 2019. «Molis dmatha pii inai i bolseviki apophasisa na peraso mazi tous» -- Otan Ellines Stratiotes arnithikan na polemisoun enantia stin Sovietiki Rosia. [When I found out Who the Bolsheviks Were, I Decided to Go With Them. -- As the Greek soldiers refused to fight against Soviet Russia]. [Online]: https://tinyurl.com/rsr9v9b [in Greek]

86. Nider, K. 2015. I ekstratia stin Oukrania (Ianouarios-Maios 1919 [The Campaign in Ukraine (January -- May 1919)]. (Ф. A. ApaKoVTasrSqq, єк§.). [in Greek]

87. Fotiadis, K. 2003. O ellinismos tis Rosias kai tis Sovietikis Enosis. [The Hellenism of Russia and the Soviet Union] ЕтараЬкцд Avt. [in Greek]

88. Fotiadis, K. 2004. I yenoktonia ton Ellinon tou Pontou. [The Genocide of the Pontian Greeks]. [in Greek; translated by Eleftheriou, Michalis in 2015]. [in Greek]

89. Fotiadis, K. 2015. The Genocide of the Pontian Greeks (Translated by Eleftheriou, Michalis/ [in English]

90. Diogos, К. 2015. War after the War: Allied intervention in the Ukraine and the Greek Expeditionary Force (1919). [Online]: https://tinyurl.com/vacjmrl [in English]

91. Eleftherious Venizelos. The Trials of Statesmanship. 2008. Ed. by P. M. Kitromilides. Edinburgh University Press. [in English]

92. Halpern, P. 2016. The Mediterranean Fleet, 1919-1929. Routledge. [in English]

93. Koliopoulos, J. S. & Veremis, Th. M. 2002. Greek foreign policy: from independence to liberation. In J. S. Koliopoulos, Th. M. Veremis. Greece. The Modern Sequel. From 1831 to the Present. London: Hurst and Company. P. 277-293. [in English]

94. Malkidis, Th. 2014. Aspects of the Greek Genocide. ArmenologicalIssues. № 3. P. 92-106. [in English]

95. Milton, G. 2008. Paradise Lost. Smyrna 1922: The Destruction of Islam's City of Tolerance. Hodder & Stoughton. [in English]

96. Munholland, J. K. 1981. The French Army and Intervention in Southern Russia, 19181919. Cahiers du monde russe et sovietique. № 22 (1). P. 43-66 [in English]

97. Munholland, J. K. 1988. The French Army and Intervention in the Ukraine. In P. Pastor (Ed.) Revolutions and Interventions in Hungary and Its Neighbour States, 1918-1919. Boulder, CO : East European Monographs. P. 335-356 [in English]

98. Petsalis-Diomidis, N. 1972. Hellenism in Southern Russia and the Ukrainian Campaign: their effect on the Pontus Question (1919). Balkan Studies. № 13 (2). P. 221-263 [in English]

99. The Asia Minor Catastrophe and the Ottoman Greek Genocide: Essays on Asia Minor, Pontos, and Eastern Thrace, 1913-1923. 2012. Ed. by G. N. Shirinian. Bloomingdale: The Asia Minor and Pontos Hellenic Research Center. [in English]

Размещено на Allbest.ru