Глобальна історія як квест для українських істориків

The aim of the essay. The paper is devoted to analyzing global history as a new model of scientific knowledge and outlining the prospects for writing a modern Ukrainian metanarrative within its framework. The methodology includes the principles and methods of conceptual history used for defining terms and concepts connected to global history. The author outlines the range of theoretical and empirical tasks for a Ukrainian historian aiming to write the new generation national metanarrative. The scientific novelty. Global history is examined as a concept and as a historical ideology of the modern globalized world. The author also analyzes some types of global history (transnational, histoire croisee, social theology). Histoire croisee, focused on networks, migrations, interaction processes, connections between social groups, peoples, countries, cultures, is considered an intellectual frame for writing a national narrative. The author suggests studying the Ukrainian history from the perspectives of Christian globalization; the second wave of early modern globalization (16^th - 17^th centuries); the “Ukrainian 19^th century”, examined with the interpretation of the imperial meridian concept as an alternative to the new imperial history; the “long 20^th century” (from 1870` to 2010); the global age (high modernity period, or the period of rapid globalization). Conclusions. Solving outlined tasks might look like a challenging quest for Ukrainian historians. Still, it is also a path to developing and popularizing global history concepts in modern research and educational practices.

Keywords: global history, transnational history, histoire croisee, entangled history, social theology, Ukrainian history, cultural transfer, general crisis of the 17^th century, imperial meridian, backwardness, long 20^th century, global age.

Почнемо з двох ключових понять: «квест» і «ґлобальна історія». Термін «квест» (англ. «quest») означає «виклик, пошук, пригоду». Це й комп'ютерні ігри, що складаються з кількох рівнів складності та потребують окрім винахідливості і кмітливості певних інтелектуальних зусиль учасників при розв'язання складних завдань. У моєму розумінні, квест - це виклик, завдання, дорожня карта наукового дослідження. «Глобальна історія» - один із найновіших та найперспективніших напрямів у сучасній соціогуманітаристиці. Ми живемо у ґлобалізованому світі, ознаками якого є фінансовий капітал, що не знає кордонів, туризм, трудова еміграція, міжнародні освітні програми, пандемія, котра торкнулася всіх континентів, країн, практично кожного з нас. Інтерес до Глобальної історії постійно підживлює наша реальність - економіка, медійна сфера, професійна діяльність, відпочинок, цифрові комунікації. Як наслідок, виникають мережі наукових центрів, дослідницьких структур і програм щодо вивчення цього феномену. Провідними осередками постановки та розробки проблем ґлобальної історії стали країни англосаксонського ареалу, США, Великобританія, Австралія, європейські держави з розгалуженою університетською мережею, як-от Німеччина, Франція, а також Іспанія, Болгарія й ін. І тут виникає низка питань: що таке Глобальна історія, яка ситуація з Глобальною історією в Україні, чи можливе створення українського метанаративу та локальних наративів у рамках Глобальної історії'?

Мій особистий інтерес до Глобальної історії був пов'язаний з організацією регулярного методологічного семінару в Інституті історії України НАН України на тему «Ґлобальна історія, національні наративи та професія історика з перспективи теорії й практики» (Київ, 19 жовтня 2017 р.). У першому наближенні тема здавалася складною, украй заплутаною: величезний обсяг літератури, діаметральна розбіжність думок, підходів, багато споріднених термінів, котрі часто підміняли один одного. При подальшому аналізі стало зрозуміло, Глобальна історія - це не синонім понять «Глобалізація», «історія Глобалізації», адже вона має свій предмет, методи, типи і статус. Характер дебатів навколо Глобальної історії, перегляд літератури доводив, що найбільш зручним засобом її дослідження на сьогодні слугує історія понять. Аналіз походження, еволюції, семантичних зв'язків численних споріднених понять дає можливість розкрити зміст «Глобальної історії» та визначити її місце у великому лінГвістичному сімействі. Робота над цією тематикою тривала понад три роки й була для мене справжнім квестом. Як результат, уперше в українській історіографії з'явилася монографія¹. Отже, щоб прояснити, що являє собою Глобальна історія та як її можна інтерпретувати на матеріалах українського минулого, уяві історика треба пройти кілька рівнів. Спробувати зробити десять кроків.

Крок перший: термін. Виник у США в 1990-х рр., у сфері юриспруденції, бізнесу та громадських рухів. Від початку навколо терміна тривала гостра дискусія на сторінках престижних журналів Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - К, 2019. - 348 с. Див, напр.: AHR Conversation: On Transnational History // American Historical Review. - 2006. - 111., у виданнях, підручниках, окремих дослідженнях. Важливим результатом таких дебатів стала поява великого лінгвістичного сімейства, до складу котрого ввійшли як узвичаєні («всесвітня», «універсальна», «світова», «загальна» історії), так і терміни нещодавнього походження («транснаціональна», «перехресна», «зв'язана», «велика», «нова компаративна» історії, культурний трансфер тощо) BentleyJ.H. The Task of World History // The Oxford Handbook of World History [Електронний ресурс]: http://www. oxfordhandbooks.com/view/10.1093/oxfordhb/9780199235810.001.0001/oxfordhb-9780199235810-e-1. Незважаючи на розмаїття їх трактовок, усі вони буди зорієнтовані на Глобальну історію, котра й виступала поняттям-референтом у родині споріднених термінів.

Водночас на рубежі ХХ-ХХІ ст. ставлення серед істориків було неоднозначним: одні беззастережно приймали термін, інші - рішуче його відкидали, треті - проявляли скепсис У ході дискусій дослідники намагалися визначити предмет, методи Глобальної історії, взаємозв'язок її з іншими природничими та гуманітарними дисциплінами. Безперечно, з одного боку, вона приваблювала своїм інноваційним шармом, з іншого - Генерований нею великий інформаційний масив унеможливлював будь-який консенсус, породжував плутанину, розбіжність думок. Традиційно Глобальну історію ототожнювали з історією людства, або вважали таким собі «пере- прочитанням» усесвітньої/світової історії. Деякі автори ідентифікували її як новітній напрям (Дж.Бентлі, П.МеннінҐ, П.O'Браєн), хтось уважав методом (С.Беккерт) чи окремою дисципліною. Із 1990-х рр. обсяги літератури з проблем Ґлобальної історії зростали в геометричній проҐресії, що також значно ускладнювало визначення її як інтелектуального феномену. Проте варто брати до уваги не стільки масштаби процесів, скільки вектори дослідження. Сьогодні, на думку шведського історика Р.Торстендаля, Ґлобальну історію не слід сприймати як історію людства, на практиці вона представлена двома типами, як-от транснаціональна та перехресна історія («histoire croisee») Тоштендаль Р. Профессионализм историков становится глобальным? // Историческое познание и историографическая ситуация на рубеже ХХ-ХХІ вв. - Москва, 2012. - С.100-101.. На відміну від традиційних типів історієписання, зіпертих на принцип лінійності і хронології, Ґлобальна історія долає територіальні й політичні кордони, виходить за межі національних держав. Отже відповідний концепт має полісемантичний характер, його семантика та походження створюють широке поле для інтерпретацій. На мій погляд, у широкому розумінні - це соціальний конструкт, історична ідеологія світу, що Глобалізується, котра виникла наприкінці ХХ ст. й суттєво відрізняється від попередніх історіографічних канонів і традицій (позитивізму, марксизму, постмодернізму, мультикультуралізму та інших «-ізмів»).

У вузькому розумінні Глобальна історія постає як тип сучасного історієписання - транснаціональна та перехресна історія. До цих двох типів історичного письма, про які говорив Р. Торстендаль, доцільно додати соціальну теологію, що розкриває теологічні смисли буття й історії людської спільноти. ґлобальний історія український метанаратив

Крок другий: історична ідеологія. Ґлобальна історія як ідеологія сучасного Ґлобалізованого світу суттєво відрізняється від таких усталених канонів і парадигм історично письма, як геҐельянство, перший і другий позитивізм, методологізм, марксизм, постмодернізм. Як ідеологія доби Глобалізації вона має свої характеристики і принципи.

По-перше, Ґлобальна історія спрямована проти супертеорій та історіософських схем. Вона не визнає універсальних історичних законів, лінійного розуміння історії. На рубежі ХХ-ХХІ ст. історики заговорили про недостатність тотальних хронологій, лінійного сприйняття минулого: «Ґлобальна історія не передбачає наявності ясної теорії історичного розвитку, вільного наративу; вона взагалі відмовляється від останнього як складової спадку західного імперіалізму» Иггерс Г., Ван Э. (при участии С.Мукерджи). Глобальная история современной историографии / Пер. с англ. О.Воробьёвой, науч. ред. М.Кукарцева. - Москва, 2012. - С.425.. Критика узагальнюючих теорій та законів в історії є засобом актуалізує альтернативного підходу - ідеї «горизонтальної історії, котра розкриває логіку історії у множині», як безліч «колоніалізмів, модернізацій, індустріальних революцій» Ионов И.Н. Глобальная история как форма конструирования и репрезентации прошлого. - Челябинск, 2011. - С.38.. Ідея множинності історії представлена концепцією «численних модерностей» («multiple modernities») американсько-ізраїльського соціолога Ш. Айзенштадта Eisenstad S.N. Multiple Modernities // Daedalus. - 2000. - Vol.129. - №1. - Р.1-29.. Ідея численних модерностей (су- часностей) передбачає, що «найкращий спосіб зрозуміти сучасний світ, пояснити історію сучасності - це розглядати її як історію безперервного створення та відтворення численних культурних програм». Це означає, що історичний, політичний і культурний проект множинності сучасностей Ш. Айзенштадта руйнує «зверхню концепцію “західної цивілізації”» як взірцевої для всього світу. Словом, Глобальна історія як ідеологія нового типу передбачає створення цілком нового світу у множині. Сучасна Глобальна історія сплітається з безлічі історій (Д.Чакрабарті). Проте це не означає, що історики іҐнорують історичні теорії, адже існують теорії середнього рівня. Тож у зоні критики опинилися лише універсальні супертеорії історії.

По-друге, ознакою Ґлобальної історії як ідеології виступає криза європоцентризму як домінуючої форми сучасного історієписання. Це означає відмову від нав'язування «іншим» європейського типу історичного письма та визнання рівнозначності всіх його різновидів, як-от китайське, ісламське, індійське, африканське й т. д. Завдяки постколоніальній критиці всі типи історичного письма нині вважаються самодостатніми, самоцінними, а їх використання - запобіжник рецидивів неоколоніалізму у Ґлобальній історії. Типовим прикладом європоцентризму, констатує Д. Чакрабарті, стало укладання Глосаріїв, котрі адаптували європейські терміни й концепти до місцевого вжитку. Особливо вони поширені в азіатському письмі та регіональних дослідженнях як наслідок «колоніального панування Chakrabarty D. Provincializing Europe: Postcolonial Thought and Historical Difference. - Princeton, N.J., 2000.. Сучасні історики, котрі шукають альтернативу європоцентричним підходам, орієнтуються на «поворот до Глобального», що означає «як фрагментацію, так й інтеграцію на різних рівнях - локальному, реГіональному, національному, континентальному, півкульному, океанічному та Глобальному» Jerry H. The Task of World History // The Oxford Handbook of World History [Електронний ресурс]: http://www.oxfordhandbooks.com/view/10.1093/oxfordhb/9780199235810.001.0001/oxfordhb-9780199235810-e-1.

У рамках європоцентризму ідея політичної, економічної, культурної, технологічної вищості Європи корелюється з поняттями «історичні/неісторичні народи», «повні/неповні нації», «відсталість» У російській історіографі «вікова російська відсталість» сприймається як «нормальність», «нормалізація», «норма в історії» (див.: Каменский А. К проблеме «вековой русской отсталости» // Quaestio Rossica. - 2018. - Vol.6. - №1. - Р.185-206). Колесник І.І. Феномен відсталості з перспективи Глобальної історії // Український історичний журнал. - 2020. - №5. - С.164-176.. Показово, якщо раніше «відсталість» сприймалась як «недорозвинутість», то в дискурсі антиколоніальних студій, мультикультуралізму означає «інакшість» і ставить під сумнів ідею прогресу. Відбувається переосмислення концепту «відсталість» із перспективи багатоваріантності в історії, що руйнує авторитет західної моделі розвитку як історичної норми та взірця, засвідчує кризу європоцентризму. Усе це дозволяє вписувати ідею відсталості до набору інструментарію нової Глобальної історії¹¹.

Отже, констатуємо, у світлі сучасної Глобальної історії такі риси української минувшини, як дискретність державного життя, перервність в історії еліт, прозорість культурних кордонів, поліетнічність, котрі традиційно сприймалися як її вади, ознаки відсталості, «неповноти», тепер можуть перетворитися на переваги. Як «молода» нація український народ відкритий до нового, тобто має схильність, спираючись на національні традиції, користуючись попереднім досвідом інших етносів і країн, прискорити темпи свого розвитку, вивести його на якісно новий рівень Todorova M. Imagining the Balkans. - New York., 1997.. Той шлях, який інші проходили століттями, Україна завдяки притаманним їй особливостям може здолати за історично короткий проміжок часу (В.Липинський).

По-третє, Глобальна історія як ідеологія передбачає скептичне ставлення до культу національної держави, котре радикально урівнює у просторі світової історії всі народи, етноси і країни, у тому числі «народи без історії». Упродовж ХІХ-ХХ ст. культ національної держави домінував у науковій програмі європоцентризму та мав аГресивний вплив на історичну свідомість «бездержавних» народів у самій Європі. Саме вони прагнули «підтягнути» своє минуле до європейського взірця, тобто конструювати локальні наративи в націєцентричному ключі. При тому націоналізм в історіографії не є винаходом європейських істориків. Як зазначає П. О'Браєн, упродовж двох тисяч років уже існували традиції ствердження «духовної, моральної й культурної вищості єгипетської, елліністичної, візантійської, ісламської, конфуціанської, індійської, африканської та інших цивілізацій» O'Brien P. Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history // Journal of Global History. - 2006. - №1. - Р.32.. Однак ситуація в ХІХ ст. була особлива: зосередженість офіційної науки на національній історії, історії держави, та на державних архівах засвідчувала формування «нового націоналізму», сутність якого становила саме західна ідея «верховенства держави-нації» Иггерс Г., Ван Э. Глобальная история современной историографии. - С.29, 34.. Невипадково ранкеанський тип науки цілком уписувався в рамки ідеології європоцентризму, проголошуючи національну державу джерелом розвитку західного світу.

Щоправда, після «холодної війни» націоналістична історіографія почала втрачати свої позиції в Європі (за винятком країн східної частини континенту) та у Східній Азії Там же. - С.411.. Під впливом антиколоніальної критики («орієнталізм» Е.Саїда, «subaltern studies»), кризи марксизму, експансії ісламу ставлення до націєцентричної історії змінювалося. Проект «subaltern studies» передбачав «субалтернізацію» історичного мислення й письма, тобто вихід за межі націоналістичної історіографії, відмову від «держави» як універсальної та єдиної основної одиниці історичного аналізу: «В Індії спадщина ініціативи “субалтерн стадіз” означала визнання необхідності вийти за межі таких універсальних пояснювальних структур, як національна держава. Було визнано, що націоналістичні історії розвивались як антиколоніальні історії» Там же. - С.413.. Основним предметом «subaltern studies» стає історія пригнічених, залежних або малозахищених груп, як-от етнічні, релігійні, сексуальні меншини, раби, діти, жінки тощо.

Радикальні зміни у суспільній свідомості та академічній сфері зумовили інше ставлення до націоналізму й теорій націоналізму як феномену європоцентризму. Ідеться про перегляд жорстких дефініцій, уніфікацію поняття «нація», а також визначення самоцінності різних культур та певних соціальних груп. Примітно, що в американській історіографії під сумнівом опинилося саме поняття «нації»: державні програми (стандарти, 1995 р.) із національної та всесвітньої історії у США, як зазначають Ґ.Іґґерс і Е.Ван, відмовилися від його уніфікованого розуміння, наголошуючи на розмаїтті культур та ролі жінок і меншин в історії, що створює можливості Глобальних міжкультурних досліджень Там же. - С.412..

Зважаючи на актуальну наукову ситуацію в націй країні, можна констатувати, що центральним пунктом націоналістичної програми українства залишається ідея незалежної держави, котра пройшла шлях від шляхетського автономізму, буржуазного федералізму, демократичного самостійництва, квазідержавності радянських часів до суверенної країни. Націоналістична історіографія потрібна нинішнім українським елітам, адже вона слугує засобом підтримки національного й політичного престижу держави у ґлобалізованому світі. Безперечно, українська націоналістична історіографія відчуває сучасні виклики та прагне змін: подати історично обґрунтовану просторово-територіальну експозицію вітчизняного минулого, орієнтовану на збалансований опис відносин України з сусідніми країнами, народами, культурами.

По-четверте, для ідеології Глобальної історії характерна відмова від есенціалістського підходу. Якщо зовсім недавно такі поняття, як «формація», «клас», «цивілізація», «нація» сприймалися наче історична даність, певні сутності, то зараз стосовно перших двох концептів це нікому не приходить на думку. Як бачимо, в американських університетах відмовляються від однозначного визначення поняття «нація». Ситуація з «цивілізацією» виглядає складніше. Сам цей термін виник у добу Просвітництва й від початку тяжів до універсального та Ґлобального. У нинішньому науковому середовищі думки розходяться. Більшість дослідників інтерпретують «цивілізацію» як конкретну реальність або аналітичну структуру високого рівня узагальнення у вигляді культурно-історичних типів, «великих культур», «локальних цивілізацій» тощо. Дехто піддає такі підходи сумніву. Так, один із лідерів руху ґлобальних істориків у США Дж.Бентлі наголошує на європоцентричному походження поняття «цивілізація» і пропонує замінити його на конструкцію «складене суспільство» («complex society») та зробити «правомірною категорією для Ґлобального історичного аналізу» Бентли Дж. Образы всемирной истории в научных исследованиях ХХ в. // Время мира. - Вып.1. - Новосибирск, 1998. - С.31-32.. Німецько-американський дослідник В. Шефер також відмовляється від есенціалістського розуміння «цивілізації» й уводить концепт «Ґлобальної, техно-наукової цивілізації», що не має визначеної території та єдиного центру, котрий і повинен витіснити «національну державу» як основну одиницю історичного аналізу Schafer W. Global Civilization and Local Cultures: A Crude Look at the Whole // International Sociology. - 2001. - 16. - №3. - Р.301-319.. Представник британської школи ґлобальних істориків П.О'Браєн узагалі вважає, що термін «цивілізація» штучний, сформований поколіннями європейських істориків-ерудитів. Він говорить про «сконструйовані цивілізації» («constructed civilization») і не пов'язує їх із певною реальністю. У його розумінні це «аморфні та плинні сутності», котрі називаються «цивілізаціями» Ibid. - Р.33.. Отже констатуємо, що у середовищі сучасних інтелектуалів помітна тенденція щодо відмови від есенціалістського розуміння «цивілізації» як історичної реальності з локальними ознаками-характеристиками. Сьогодні «цивілізація» як одна із засадничих ідей-концептів європоцентризму сприймається радше аналітичною структурою чи то черговою одиницею ґлобального історичного аналізу.

По-п'яте, ґлобальна історія як нова історична ідеологія має таку опцію, як «емпіричний поворот», що, на думку німецького історика Ю. Остергаммеля, означає відхід від історіософських схем, супертеорій та історичних фантазій Osterhammel J. Geschichtswissenschaft jenseits des Nationalstaats Studien zu Beziehungsgeschichte und Zivilisationsvergleich. - Gottingen, 2001. - S.176-178; Ионов И.Н. Глобальная история как форма конструирования и репрезентации прошлого. - С.37.. Нині в умовах конкурування численних методологічних підходів і моделей пізнання принциповим є поєднання сучасних методів, ідей, концепцій із національними історіографічними традиціями. «Емпіричний поворот» передбачає не відмову від теорій узагалі, а перехід дослідників до теорій «середнього рівня» («middle-range theory») Термін 1947 р. запропонував Р.Мертон (див.: Чеснокова В. Роберт Мертон: Теория среднего уровня: Референтные группы [Електронний ресурс]: http://polit.ru/article/2009/01/20/merton/; Спигель ГМ. К теории среднего плана: историописание в веке постмодернизма // Одиссей: Человек в истории: 1995. - Москва, 1996. - С.214-219).. Сенс «емпіричного поворот» полягав у тому, що замість надмірної ґенералізації та узагальнення перевага надається історичному аналізу й емпіричні узагальнення перевіряються на практиці. Ідеал історичної теорії середнього рівня полягає в поєднанні узагальнення та професійного історичного аналізу. До розряду теорій середнього рівня відносять і теорію ґлобальної історії, «котра враховує як мотиви людської діяльності, так і взаємодію природних та соціальних структур» Ионов И.Н. Историческая теория среднего уровня // Историки в поисках новых перспектив. - Москва, 2019. - С.107.. Однак ґлобальна історія сама використовує цілий спектр теорій середнього рівня: світ-системний аналіз (І. Валлерстайн, А. Франк), який, до речі, нині піддається критиці за надмірний детерміністський, економоцентричний, редукціоністський характер Там же. - С.95. Див. також: Чешков М.А. Глобалистика: предмет, проблемы, перспективы // Общественные науки и современность. - 1998. - №2. - С.131.; теорії модернізації, котрі, незважаючи на кризу марксизму, вижили і змінили форми репрезентації; принципи постколоніальної критики (орієнталізм Е.Саїда, мультикультуралізм/subaltern studies Д.Чакрабарті та ін.).

У цілому ґлобальна історія як ідеологія й новий напрям у науці ХХІ ст. має своїм методологічним підґрунтям інтернет-революцію, а філософською основою - планетарне мислення. Нині ґлобальна історія постає і як концепт, як ідеологія, як тип сучасного історієписання, що цілком природно вписується в методологічний фрейм постнекласичної науки.

Крок третій: ґлобальна історія як тип історієписання. У сучасних історіографічних практиках ґлобальна історія представлена такими (різно)видами, як транснаціональна історія, соціальна теологія, перехресна історія.

Транснаціональна історія. Термін «транснаціональна історія» поширився в 1990-х рр. у США. Найчастіше «транснаціональна» корелюється з поняттями «міжнародна», «ґлобальна», «усесвітня», «наднаціональна» історія. Нині спостерігається розширення термінологічного спектра «транснаціональної історії», до якого належать поняття «транснаціональний історичний аналіз» (В.Козол), «транснаціональні революції» (К.Бейлі), «транснаціоналізм», «транснаціональні дослідження» тощо. Про це свідчать гарячі дебати щодо предмету, методу, місця «транснаціональної історії» серед споріднених термінів, які розгорнулися на шпальтах «Американського історичного огляду» («American Historical Review», «AHR») у 2006 р. Див. докл.: Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - С.128-181.5 Маємо констатувати, що на сьогодні «транснаціональна історія» розглядається більш методологічно, ніж емпірично. Примітно, що одні дослідники пов'язують причини виникнення терміна «транснаціональна історія» з кризою категорії «держава» як універсальної одиниці історичного аналізу, інші - з суттєвими соціальними змінами внаслідок нової хвилі ґлобалізації на рубежі ХХ-ХХІ ст. Невипадково термін «транснаціональна історія», на відміну від «ґлобальної історії», має більш динамічний характер, наче «створює відчуття руху, взаємопроникнення» AHR Conversation: On Transnational History. - P.1442.. Ідеться також про два напрями у вивченні транснаціональної історії: англосаксонський та європейський Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - С.141-154.. Найбільш переконливе визначення транснаціональної історії як форми ґлобаль- ної історій знаходимо у представників англосаксонської школи ґлобальних істориків. Так, предмет Глобальних історичних досліджень становить: і) ґлобальна історія товарів (цукор, чай, кава, срібло, опіум, бавовна, шовк та ін.); 2) економічна діяльність (банківська справа, торгівля, промисловість, транспорт); 3) соціальні й міжо- собисті відносини; 4) загальні теми, як-от політика, військова справа, також наука; 5) ґлобальна біографія, котра містить вивчення життєвих світів людини (наприклад, біографії давньоримського раба та китайської наложниці доповнюють ґлобальну історію рабства й сексуальної експлуатації) Див.: O'Brien P. Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history. - P.36-38.. Показовими тут стали праці С.Мінтц з історії цукру (1986 р.) Mintz S.W. Sweetness and power: the place of sugar in modern history. - New York, 1986., С.Беккерта (2014 р.) - з історії бавовни Beckert S. Empire of Cotton: A Global History. - New York, 2014; Беккерт С. Империя хлопка. Всемирная история / Пер. А.Шеломницкой. - Москва, 2018.. На відміну від представників англосаксонської школи, Б. Юн Касаліллья предмет транснаціональної історії пов'язує з вивченням традиційних зв'язків між регіонами, континентами, цивілізаціями, як-от «екологічна історія, історія рослин, тварин і мікроорганізмів» Yun Casalilla B. Localism, Global History and Transnational History: A Reflection from the Historian of Early Modern Europe // Historisk Tidskrift. - 2007. - 127. - Р.662.. Отже транснаціональна історія орієнтована на потоки, масштабні процеси, великі структурні моделі, котрі не знають географічних, національних і культурних кордонів.

Соціальна теологія. У рамках «нової релігійної історії» сформувався такий напрям, як соціальна теологія (що має синоніми «політична теологія», «антропологічна релігійна філософія», «біблійна антропологія», «богословська антропологія», «теологічна антропологія», «християнська соціологія»). Вона виникла внаслідок нової хвилі Ґлобалізації як прямий результат кризи політики державного атеїзму та підйому релігійності у світі Колесник І. Соціальна теологія: виклики доби глобалізації // Український історичний журнал. - 2018. - №6.- С.182-204.. Соціальна теологія, котра поєднує трансцендентні сили з людським фактором, є одним із типів Ґлобальної історії, поряд із транснаціональною та перехресною.

Зазначимо, якщо у західноєвропейському та російському релігійно-громадському дискурсах побутує концепт «політична теологія», то у свідомості українців переважає поняття «соціальна теологія». Російські автори акцентують на політичному аспекті, говорять про політику на теологічному Ґрунті, про християнське богослов'я як державну ідеологію: політична теологія створює «моделі соціально-політичної реальності, котра зіперта на ідею світоглядного пріоритету віри над розумом, тобто має відношення й до теології, і до політичної теорії» Бачинин В.А. Российская реальность как предмет политической теологии // Политика и общество: Научный российско-французский журнал по вопросам социальных наук. - 2005. - №4. - С.62.. Соціальна ж теологія в духовному світі українців свідома власної соціальності. Вона виступає за примирення соціального й релігійного, духовного та суспільного як основи для розуміння теологічних смислів соціально-історичних процесів, їх корегування, удосконалення. Предметом соціальної теології є теологічні смисли соціальних зрушень: «Це теологія, яка, будучи свідома власної соціальності, обирає своїм предметом теологічні смисли соціальних трансформацій, і таким чином здатна примирити соціальне та релігійне - і у собі, і у предметі свого дослідження» Соціальна теологія як theologia prima нашого часу (блог Михайла Черенкова) [Електронний ресурс]: https://risu.org. ua/ua/index/blog/~cherenkoff/60472/. Така різниця в підходах до розуміння, здавалося, близьких за змістом понять пояснюється низкою соціальних, політичних, духовних, ментальних, психологічних чинників.

Водночас соціальна теологія має й певний академічний статус та свою структу- ру Див. докл.: Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - С.188-191.. Вона використовує власні смисловий апарат і мову, тобто поєднує біблійні істини, християнські принципи та норми з категоріями соціальної теорії, реаліями суспільно-політичного життя. Біблійні образи й ідеї, як відомо, присутні практично в усіх секулярних текстах авторів християнського ареалу. На мові богослов'я «потоп», «вавилонський полон», «вороже нашестя» - це кара Божа для людей, щоб змінити їхню свідомість і поведінку. Згідно з соціальною християнською теорією, революції, націоналізм, релігійний екстремізм, комуністична чи ліберальна ідеології, ксенофобія сприймаються як суспільні гріхи, за котрими настає покарання у вигляді природних, екологічних катастроф, загибелі держав і цивілізацій. Словом, теологічні смисли світової історії, що проступають у світлі біблійних принципів, відкривають істинне, глибинне розуміння соціально-політичних реалій.

Одним із ключових понять соціальної теології виступає ідея суспільної гріховності, категорія гріха - особистого та корпоративного. Останній властивий великим людським спільнотам, як-от народам, державам. Російський світський теолог В.Соловйов використовував поняття «збірний» («собирательный») гріх, коли говорив про загибель Візантії Соловьёв В.С. Византия и Россия // Византизм и славянство: Великий спор. - Москва, 2001. - С.159. Див. також: Бачинин В.А. Российская реальность как предмет политической теологии. - С.70.. Через такі суспільні (корпоративні) гріхи, додає В.Бачинін, згинули не лише Візантія, але й Російська та радянська імперії.

Про «надособисті», «надіндивідуальні» гріхи писав і папа римський Іван Павло ІІ. У своїх енцикліках він використовував поняття «соціальні гріховні структури», «соціальна гріховність», «гріховні системи», «гріховність системи», «гріховні ситуації». У його розумінні гріховні структури - це «суспільні формоутворення та сили, котрі мають гнітючий вплив на вищі людські обдаровування, пригнічують здібності й таланти людей». Такими гріховними структурами понтифік уважав комуністичну та ліберально-буржуазну ідеології Див.: Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - С.207-213..

Поза сумнівом, соціальна теологія має значний евристичний, науковий потенціал на полях вивчення й розуміння Глобальної історії. Її призначення полягало в адаптації класичного християнства до нових соціальних, політичних, духовних, ментальних, психологічних реалій. Вона виступає як специфічний тип історичного мислення, засіб розуміння та відтворення Глобальної історії. Як пізнавальна модель соціальна теологія може бути прийнятною на різних щаблях Глобальної історії - від світової історії людства до регіональних (великих культурних ареалів Тихого й Атлантичного океанів), локальних (Середземномор'я, Центрально-Східна Європа), місцевих (національні держави, поліетнічні імперії) рівнів.

Світова історія рухається тим шляхом, який не завжди зрозумілий і доступний секулярному мисленню істориків, політологів, економістів тощо. Тому методологічним фреймом такої історії виступає релігійне начало. За логікою соціальної теології великі суб'єкти світової історії - цивілізації, держави, народи - подібно звичайній людині живуть за релігійно-духовними нормами й моральними принципами, порушення яких супроводжуються потрясіннями та жертвами, великими зрушеннями у суспільстві.

Перехресна історія. Як тип Глобальної історії виникла наприкінці 1990-х, набула поширення у 2000-2010-х рр. У літературі цей термін має декілька аналогів: «заплутана історія» («entangled history»), «перехресна історія» («histoire croisee»), «зв'язана історія» («connected history»), культурний трансфер, котрі (крім останнього), гадаю, можна використовувати як синоніми Там само. - С.239-250.. Показово, поняття «перехресна історія» було сформульовано європейськими істориками, що пов'язують із досвідом «холодної війни» та впливом Глобалізаційних процесів на становище національних держав. До речі, цей концепт більш популярний в Європі, ніж в американському науковому середовищі.

Засадничим принципом перехресної історії стала взаємодія, адже ані нації, ані держави, ані цивілізації не є винятковими та вичерпними «одиницями історіографії» (С.Баук, Т.Маєр). Концепт «перехресна історія» має міждисциплінарний характер, а причини його виникнення - антиколоніальні студії та «просторовий поворот». Місце й роль «перехресної історії» у сучасному історієписанні визначається не лише її зв'язком зі Глобальною історією, але специфікою її предметного поля, засобами репрезентації та локацією в інтелектуальному середовищі. На відміну від транснаціональної історії предмет перехресної історії визначають мережі, переміщення великих груп населення, міґрації, процеси взаємодії і взаємозв'язки між народами, країнами, групами, структурними моделями. Нині вона слугує альтернативою національній історії. Методи перехресної історії ґрунтуються на принципах міжсистемної та внутрішньосистемної взаємодії.

Зважаючи на те, що українські території розташовані в географічному центрі Європи, «історія прикордоння» не лише приваблива для вітчизняного історіє- писання, але є інструментарієм історичного дослідження з перспективи «entangled history» - «перехресної історії» земель-територій, етносів та імперських анклавів Bauck S., Maier Th. Entangled History [Електронний ресурс]: www.uni-bielefeld.de/cias/wiki/e_Entangled_History.html.

Словом, «перехресна історія» як концепт й історична перспектива лише входять у структури свідомості сучасного історика та водночас ставлять перед ним такі важливі завдань, як володіння мовами, обізнаність з іншими історіографіями. Призначення перехресної/заплутаної історії як історичної перспективи полягає, з одного боку, «у критичній переоцінці сучасності», з іншого - у пом'якшенні, якщо не подоланні європоцентричних підходів Luengo J., Dalmau P. Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth century // Journal of Global History. - 2018. - 13. - P.425-445.. У цілому ситуація з «entangled history», «перехресною історією» виглядає не такою суперечливою, як із «транснаціональною історією». Невипадково «перехресна історія» як концепт та історична перспектива виникла й поширилася саме у свідомості європейських дослідників, адже вони орієнтовані здебільшого на міжкультурні зв'язки, обміни, взаємовпливи. «Перехресну історію» сприймають водночас як засіб критики ідеології європоцентризму та модель створення метанаративів у ґлобальній історії.

Крок четвертий: Глобалізація науки та професії історика. Із 1990-х рр. унаслідок нової хвилі ґлобалізації відбувається і ґлобалізація науки та професії історика. Подібно до юриспруденції історична наука має універсальну природу, тому швидше схильна до ґлобалізації, ніж будь-які дисципліни. Історики всіх часів виявляли інтерес до норм і правил інших історіографій. При тому в різних реґіонах планети формувалися відмінні професійні ідентичності і традиції професійної культури Тоштендаль Р. Профессионализм историков становится глобальным? - С.93-94.. Як відомо, традиції історієписання в Китаї чи Індії суттєво відрізнялися від норм європейського історичного письма, а народам Африки взагалі тривалий час відмовляли у праві на власну історію. Якщо за всіх часів історія залишалася політизованою й колонізованою, то нині завдяки ґлобалізації спостерігаємо процеси деколонізації, деполітизації історії. Це означає рівнозначність усіх форм історичного письма та історіографічних традицій, формування самобутніх професійних ідентичностей у різних частинах світу, а також їх взаємодію й діалог O'Brien P Historiographical traditions and modern imperatives for the restoration of global history. - P.38.. Процес інституціалізації Глобальної історії має декілька векторів. По-перше, відбувається формування середовища ґлобаль- них істориків (Асоціація всесвітньої історії - World History Association, 1982 р.), виникають їх формальні та неформальні об'єднання. Змінюються покоління: В.Макнілл, Дж.Бентлі, К.Бейлі, П.МеннінГ, П.О'Браєн - представники старшої, середньої Генерацій; С.Беккерт, С.Конрад, Б. Юн Касаліллья - молодої. На мапі Глобальних досліджень представлені міжнаціональні наукові центри з вивчення Глобальної історії в Німеччині, Великобританії, Угорщині, Польщі, Північній Америці.

По-друге, спостерігається входження Ґлобальної історії до медійного простору шляхом створення періодичних і продовжених видань із Ґлобальної тематики («Журнал усесвітньої історії» - «Journal of World History», 1990 р.; «Журнал Глобальної історії» - «Journal of Global History», 2006 р.; «Журнал Глобальних студій: Ґлобальна історія, суспільство, цивілізація» - «Globality Studies Journal: Global History, Society, Civilization», 2006 р.; «Століття Глобалізації» - «Век глобализации», 2008 р.).

По-третє, Глобалізацію історії-науки та професії історика слід розглядати як прямий результат цифрової революції. Для обговорення проблем Глобальної історії широко використовуються веб-ресурси, тематичні майданчики, електронні журнали: інтернет-платформа «Європейська мережа всесвітньої та глобальної історії» («European Network in Universal and Global History»), веб-сайт «Європейська історія онлайн» («European History Online / Europaische Geschichte Online»), онлайн-словник «Міжамериканська вікі: Терміни - концепти - критичні перспективи» («InterAmerican Wiki: Terms - Concepts - Critical Perspectives») тощо.

По-четверте, із метою створення комунікацій та обміну інформацією в галузі всесвітньої і Глобальної історії в Європі започатковано реГулярне проведення тематичних конГресів (перший відбувся 2005 р.), співпрацю у сфері освітніх програм, а також сприяння взаємодії між дослідницькими центрами всередині й за межами континенту. Із другої половини ХХ ст. почалась експансія західної системи університетів у національні освітні системи, особливо країн з економіками, що розвивають- ся Schafer W. Reconfiguring Are Studies for the Global Age [Електронний ресурс]: https://gsj.stonybrook.edu/article/ reconfiguring-area-studies-for-the-global-age/. Нині в багатьох університетах викладаються курси та відбувається підготовка фахівців із Глобальної історії. Нагальною стає проблема підручників (найпопулярніший авторства Дж.Бентлі) ВепІЇеу}.Н., Ziegler H.F. Traditions and Encounters: A Global Perspective on the Past. - Boston, 2000.. В умовах Глобалізації професії історика особливої ваги набувають проблеми мови й комунікацій. Питання в тому, що теоретичні аспекти Глобальної історії залишаються в англосаксонському науковому ареалі, а в усьому світі історії пишуться національними мовами для місцевих аудиторій. Отже засобом пізнання й комунікації виступає діалог академічних культур та національних історіо- графій.

Крок п'ятий: метанаратив у Глобальній історії. Як відомо, метанаратив посідає центральне місце в будь-якій національній історіографії. Навіть у давнину вони мали націєцентричний характер. Класичний метанаратив виник у ХІХ ст. як продукт програми європоцентризму Колесник І. Український метанаратив та глобальна історія: нова модель пізнання // Філософські, історіософські та педагогічні аспекти єдності українського суспільства: Мат. Всеукр. міжгалуз. наук.-практ. онлайн- конференції (31 березня - 2 квітня 2021 р., Київ). - К., 2021. - С.64-74.. Він традиційно базувався на всіляких хронологіях, генеалогіях, монолінійній моделі розвитку, що зіперта на історичні закони. У фокусі уваги була національна держава - визначальна одиниця історичного аналізу. У рамках ідеології Глобальної історії функції національного й локального наративів трансформувалися, історик поставав перед новими викликами. Наративи ж нового покоління змінюють стандарти професійного історіє- писання, орієнтуючись на горизонтальні конфігурації та сприйняття минулого й теперішнього в множині: війни, революції, ідеології широкого спектра, релігійні конфесії, міГрації-переселення, націоналізми, капіталізми, колоніалізми тощо. За таких умов саме перехресна історія стає експериментальним майданчиком створення метанаративів нового типу. Вона найбільше корелюється з методологією горизонтальної історіографії, що набуває популярності в добу Глобалізації. Мережі культурних, політичних, економічних, духовних зв'язків та взаємовпливів, міґрації, обмін товарів, трансфер технологій, ідей, а також процеси зіткнень, взаємодії, конкуренції і співпраці - усе це разом становить сучасний набір тем та сюжетів Глобальних, національних, локальних студій істориків у Глобалізованому світі Про нове розуміння метанаративів у сучасній іспанській та американській історіографії див.: Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. - С.251-254.. Із перспективи «заплутаної» чи то «перехресної» історії можливо сприймати й українське минуле як «полігон» реалізації її різних форм та механізмів. Українські землі-території споконвічно перебували на перехресті торговельних, культурних, міграційних потоків із цивілізованого Півдня на дику Північ, із багатого товарами та культурними традиціями Сходу до Заходу, де європейські країни набували темпів розвитку й розкручували маховик економічної, ідеологічної, технологічної експансії. Поліетнічність населення, мовна свобода, прозорість культурних кордонів, толерантне ставлення українців до інших релігійних конфесій створювали Грунт для взаємодії і співпраці з сусідніми етносами, народами та країнами. Зміна на українських територіях форм політичного правління (князівські федерації, монархії, імперії), економічних устоїв та місцевих еліт також є типовим проявом перехресної історії.

З огляду на ментальні особливості та специфіку історичного шляху українського народу ідеї зв'язності й заплутаності цілком органічні для розуміння його минулого чи сьогодення. Саме ці ідеї слугують засобом інтеГрації української минувшини у Глобальний історичний контекст. Вони ж надають національному метанаративу характеру інклюзивності. Сприйняття минулого з перспективи перехресної історії означає актуалізацію ідеї синхронії по вертикалі, відмову від національної держави як універсальної одиниці історичного аналізу, визнання самобутності й самоцінності власної історії. Такі очевидні переваги методології горизонтальної історії (модель перехресної історії) лише входять у структури свідомості українського історика й визначатимуть порядок денний вітчизняного історієписання найближчим часом. Таким чином, поняття перехресної історії слугує тим методологічним підгрунтям, за допомогою якого національну історію держави, народу-нації, регіону можна розглядати в контексті Глобальних процесів світової історії як у минулому, так і в теперішньому часі.

Словом, написання українського національного метанаративу - це справжній квест для вітчизняних істориків. У його створенні зацікавлені сучасні українські еліти, орієнтовані на процеси інтеграції, співпраці та діалогу в нинішньому Глобалізованому світі. Тож перед істориком постає чимало викликів-завдань. По-перше, знати своє коріння, наслідувати власні традиції. По-друге, бути готовим до рецепції новітніх Глобальних ідей і підходів, входження до співтовариства Глобальних істориків та розгортання емпіричних Глобальних досліджень. При тому вкрай важливі критерії відбору й верифікації нових концептів, принципів, підходів на матеріалах власного минулого. По-третє, слід усвідомлювати ризики, що загрожують історіографіям пострадянського періоду. З одного боку, не варто відмовлятися від попередніх здобутків науки, зокрема у сфері інтелектуальної історії. В умовах домінування моноідеології інтелектуальні зусилля радянських істориків були спрямовані на вдосконалення методів і технік наукового дослідження у вигляді таких спеціальних практик, як історіографія і джерелознавство. Згодом завдяки саме цим дисциплінам нові терміни, ідеї, концепції входили у структури свідомості та практики істориків пострадянської доби. З іншого боку, виникає загроза вторинності, подібності внаслідок пошуків ними своєї «європейськості», ігнорування власного досвіду і традицій. Однак наша подібність європейським зразкам нікому не цікава, адже інтерес у науковому середовищі викликає відмінність, самобутність, тобто оригінальний інтелектуальний продукт національних історіографій. Це актуально для країн Східної Європи, особливо з огляду на теперішню геополітичну ситуацію, та означає, що нам треба позбуватися синдрому антиколоніального мислення. По-четверте, таким інтелектуальним продуктом може стати написання інклюзивного й переконливого національного метанаративу з перспективи Ґлобальних історичних досліджень. У рамках подібного метанаративу подієва історія, хронології, генеалогії, структурні моделі (світ-економіка, модернізації) розглядаються в контексті основних етапів Ґлобалізації. По-п'яте, методологічним підгрунтям слугує модель перехресної історії, що передбачає ідею взаємодії України з сусідніми країнами, народами, регіонами на тлі загальноєвропейських і світових процесів.

Крок шостий: християнська Глобалізація. Поширення християнства на трьох континентах було пов'язане з християнською Ґлобалізацією, що виникла в духовній сфері та згодом осягнула всі грані життя середньовічного суспільства. За раннього середньовіччя в культурному житті Європи перепліталися дві тенденції: церковна, зіперта на Святе Письмо й догмати першовчителів, та світська, представлена «варварськими Відродженнями». Ці останні («остготське», «вестготське», «каролінзьке», «перше відродження XII ст.») Добиаш-РожДественская О.А. Культура западноевропейского средневековья. - Москва, 1987. являли собою осередки культури, котрі в категоріях Ґлобальної історії сприймаються як культурний трансфер ідей, людей, духовно-моральних цінностей. Суб'єктами трансферу (передачі) культурних цінностей у той період виступали відомі інтелектуали, творці шкіл, нових моделей виховання та наукових доктрин, як-от Кассіодор, Ісидор Севільський, Беда Вельмишановний, Алкуїн, біограф Карла Великого Айнгард, П'єр Абеляр, перші християнські місіонери, члени релігійних орденів і сект. Основні локації культурного трансферу - скрип- торії, монастирі, королівські двори з придворними історіографами, монастирські та приходські школи, перші університети болонського й паризького типів. Продуктами культурного трансферу тих часів були грамотність, літературні переклади, що поширювалися на «варварських» теренах, збереження й передача елементів релігійного знання, античної спадщини.