"Я виконував саму чорну роботу в ЧК" (Соломон Соломонович Брук)

Втім Соломон Соломонович не помічав, що поступово з круп'є перетворюється у безкозирну карту. Його особова справа у 1936 р. стала поповнюватися матеріалами, які кидали тінь на «світлий образ» чекіста-слідчого. Стало відомо, що у 1935 році в Ленінграді був заарештований і наступного року засуджений до 3-х років позбавлення волі рідний брат, колишній чекіст - Ілля, «який прикриваючись партійним квитком» вороже відгукувався про керівництво партії та уряду, поширював анекдоти про вбивство С.М. Кірова, і виказував контрреволюційні погляди про ліквідацію куркульства і колективізацію Там само, ф. 5, оп.1, спр. 64826, т. 2, арк. 57..

Потім почали «випливати старі гріхи». 22 листопада 1936 р. начальник відділу кадрів НКВС СРСР М.Й. Литвин запросив у начальника відділу кадрів НКВС УРСР Р.А. Чирського партійну характеристику на Соломона Соломоновича та результати проходження ним перевірки партійних документів, оскільки в атестації за 1928 р. відзначалося, що «в парт- питаннях не твердий, прихильник абсолютної демократії в партії, але фракційної роботи або навіть агітації не веде» Там само, ф. 12, спр. 2472, арк. 19..

Черговий тест на відданість комуністичній партії С. Бруку довелось пройти у травні 1937 року, коли партійний комітет УДБ НКВС СРСР розглянув його персональну справу. З'ясувалося, що «Брук не виявляв у 1926-1928 рр. «троцькістських коливань», але не повідомив товаришів по партії про свій виступ у 1926 р., на якому він пропонував розгорнути дискусію в партії, нібито для виявлення троцькістів». Партком, враховуючи «непримиренність Брука до троцькістів і визнання ним своєї помилки», обмежився зауваженням ГДА СБУ, ф. 5, оп.1, спр. 64826, т. 2, арк. 60..

Новим потрясінням для Брука стало призначення 11 травня 1937 р. Балицького начальником УНКВС по Далеко-Східному краю. У 4-му відділі більш за всіх панікував Брук, який розпочав складати списки співробітників для від'їзду до Хабаровська разом з колишнім наркомом ЦДАГО України, ф. 263, оп.1, спр. 45886-ФП, арк. 172..

Коли в наркоматі почали знімати портрети Балицького співробітники були здивовані та почали хвилюватися. За свідченням помічника начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР старшого лейтенанта державної безпеки Миколи Олексійовича Григоренка «Брук почав хвилюватися більше за всіх, його буквально неможливо було пізнати. Я і Грушевський (начальник українського відділку 4-го відділу УДБ НКВС УРСР авт.) його не раз питали, чому він так сильно хвилюється. Він відповідав лайкою та казав, що ми нічого не розуміємо» Там само, арк. 173..

Своє хвилювання Брук згодом так пояснював наркому внутрішніх справ СРСР Миколі Єжову: «Я був впевнений (я це виказував товаришам), що на Україну приїде товариш Леплевський, з яким у мене також були зіткнення - неприємні, а головне я у квітні цього року допитав обвинуваченого Пашуканіса (у 1936 - 1937 рр. заступник наркома юстиції СРСР - авт.), який показав про Ягоду та інших, у тому числі про брата Леплевського (Леплевський Григорій Мойсейович - у 1934-1938 рр. помічник прокурора СРСР - авт.). Знаючи товариша Леплевського як людину злопам'ятну, я був переконаний, що він мені не простить цього. В цьому я не помилився» ГДА СБУ, ф. 5, оп.1, спр. 64826, т. 2, арк. 113..

Новий нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсейович Леплевський не поспішав заарештовувати Брука та надіслав його до Харкова, куди на суд виїзної сесії Військової Колегії СРСР звозили троцькістів з усієї Лівобережної України. 3 липня 1937 р. він прибув до колишньої столиці УСРР та зайшов до начальника обласного УНКВС Самійла Соломоновича Мазо. Комісар державної безпеки 3-го рангу не забажав слухати доповідь Брука про підготовку судового процесу, а спитав про побиття заарештованих співробітників, про що Соломон Соломонович пізніше писав так «І раптом, не зв'язано, нібито він розмовляє сам з собою - «але я бити не дамся». При цьому він відразу почервонів, зрозумів, що сказав зайве. Я ухопився за це, спитав: «Чому ти думаєш, що тебе заарештують, за що тебе можуть заарештувати». Він зовні менш роздратовано відповів: «хіба тепер потрібно мати за що? Письменному (заарештований начальник 6-го відділу УДБ НКВС УРСР - авт.) або Александровському (заарештований заступник начальника Головного розвідувального управління РСЧА - авт.) дадуть у боки і вони почнуть говорити «фунфаєр інфунвасер» (не точний переклад з єврейської, це означає що вони почнуть говорити всілякі небилиці). Тебе візьмуть і доведи потім, що ти не верблюд» Там само, т. 1, арк. 51.. Наступного дня, довідавшись про своє виключення з кандидатів у члени ЦК КП(б)У, Мазо застрелився у власному кабінеті.

Брук же намагався довести свою відданість партії та нещадність до ворогів народу: «я через хворобу прокурора та зайнятість голови Колегії, сам, за їхнім дорученням, провів операцію по виконанню вироків над 75 троцькістами (це може підтвердити голова Колегії, що засідала у Харкові 8,9, 10 і 11 липня) Там само, т. 2, арк. 112..

11 липня, завершивши процедуру виконання смертних вироків над троцкістами, Брук, ймовірно, літаком, повернувся до Києва і вже за кілька годин був заарештований у своєму робочому кабінеті заступником особливоуповноваженого НКВС УРСР Юрієм Михайловичем Толкачовим, оперуповноваженим Василем Корнійовичем Козаченком і заступником начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР Матвієм Михайловичем Герзоном. Серед іншого вилучили револьвер системи «Браунінг» № 2, з якого ще кілька годин тому Соломон Соломонович розстрілював троцькістів ГДА СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 64826, т. 1, арк. 6..

Того ж дня помічник оперуповноваженого 2-го (оперативного) відділу УДБ НКВС УРСР Иосиф Абрамович Лихолатников, записавши у поняті свою колегу по відділу Елю Нахімовну Спектор та двірника Федора Гавриловича Приходька, вчинив трус вдома у Брука за адресою: вулиця Виноградна Нині вулиця Пилипа Орлика. № 18, квартира № 18. Було вилучено звинувачувальний вирок у справі «СВУ», що мав гриф «цілком таємно», фотоапарат «ФЕД» та вогнепальну зброю (маузер, револьвер «Наган», пістолет «Браунінг») ГДА СБУ, ф. 5, оп.1, спр. 64826, т. 1, арк. 8-8зв.

Дружина Брука Ганна Ганна Львівна Брук-Спектор (1909 р. н.) з січня 1926 р. по серпень 1930 р. Працювала друкаркою в розвідувальному, економічному, контррозвідувальному та секретному відділках Київського окружного відділу ДПУ. З Бруком познайомилася у 1926 році, а через два роки вийшла за нього заміж (ГДА СБУ, ф.5, оп.1, спр. 64826, т. 2, арк. 154 - 154 зв.) в той час відпочивала з дітьми і Зінаїдою (1930 р.н.) у будинку відпочинку

НКВС УРСР імені Дзержинського в Одесі. Про арешт чоловіка довідалася під час телефонної розмови в ніч з 14 на 15 липня 1937 р. від М. Герзона, який зайняв кабінет Соломона Соломонович Там само, арк. 154зв.. За місяць, після вилучення з квартири меблі, посуду і постільної білизни, Анна з дітьми виїхала до вітчима у Рудню ГДА СБУ, ф. 5, оп.1, спр. 64826, т. 2, арк. 156 зв..

Слідчий, старший лейтенант держбезпеки Юрій Толкачов звинуватив свого колишнього колегу у причетності з 1927 року до контрреволюційного троцькістського підпілля, приховуванні інформації про суїцидальні настрої Мазо, у недолугому веденні слідства стосовно діяльності законспірованого троцькістського центру на чолі з колишнім заступником голови РНК УСРР Юрієм Коцюбинським.

Для спростування висунутих звинувачень Брук обрав форму письмової заяви на адресу наркома внутрішніх справ УРСР І. Леплевського. «Знаю завчасно, - зауважував С. Брук у своєму зверненні від 12 липня 1937 року до очільника республіканського силового відомства,- «що детальна заява мені нічим не допоможе, участь мою вирішив сам факт арешту. Не для того саджати чекіста, щоб він коли не будь побачив білий світ, але все ж пишу і дуже прошу Вас розпорядитися долучити її до моєї справи» Там само.. У заяві колишній чекіст прагнув переконати наркома І. Леплевського в тому, що він не належить до ворожого угруповання, наводячи при цьому доволі кумедну історію особистого протистояння з представниками троцькізму в лавах ДПУ: «з 1926 р. активно боровся з троцькістами. При першій операції по троцькістам мене активний троцькіст (здається Плесецький) вдарив портретом Троцького при спробі зняти його зі стіни». Категорично не погоджувався С.Брук з твердженням слідчого Ю. Толкачова, що призначення його начальником 1 відділку секретно-політичного відділу ДПУ УСРР в 1934 року було результатом лобістських зусиль прихованих троцькістів, які проникли центральний апарат силового відомства. Ініціатива висунення на відповідальну посаду як свідчив Соломон Соломонович належала заступнику начальника секретно-політичного відділу УДБ НКВС Борису Козельському: «Я схильний пояснити і це безумовно так. Що взяв він мене на троцькістів тому, що відділку потрібно було довести що при мені він запрацює, а загальновідомо, де б я не сидів - були справи» Там само, арк. 35..

Аргументи опального чекіста ніяк не вплинули на комісара держбезпеки 2-го рангу Ізраїля Леплевського і допити Соломона Брука щодо його зумисного гальмування розслідування причетності високопосадовців Георгія П'ятакова, Івара Смілги, Євгена Преображенського до московського троцькістського центра продовжилися. Ось як описував Соломон Брук у зверненні до наркома внутрішніх справ СРСР

М.Єжова застосування до нього тортур та навмисні форми жорстокого поводження під час ув'язнення: «З перших днів слідства я відчув, що на об'єктивність мені чекати нічого, погрози бути побитим і зойки, що роздирають душу, осіб яких били у сусідній кімнаті, привели мене спочатку до невдалої спроби накласти на себе руки, а потім мені спала думка написати Вам, щоб ви викликали мене зі справою до Москви, де об'єктивність покаже, що я не винен. Коли в ніч з 26/VII на 27/VII я, прийшовши на допит, передав слідчому заяву на ваше ім'я, він відповів «Ми тобі зараз покажемо Москву», в кімнаті в той час були Козаченко, Зелений, а потім зайшов особливо уповноважений Блюман, який прочитав заяву та віддав наказ - дослівно: «Бийте його, покажіть йому де Москва знаходиться», вийшов і зателефонував моєму слідчому Толкачову, щоб мене забрали до іншої кімнати. Мене повели до кімнати, де на дверях був наклеєний папірець «стороннім особам вхід суворо заборонений», або просто «вхід заборонений». З цього приводу Толкачов іронізував: «бачиш, а тебе пускаємо». Щойно я зайшов, закрили завісу, першим розпочав Толкачов.

За ним Зелений, затиснув голову мою між своїми ногами та розпочав, як він при цьому промовляв, відбивати нирку. Потім теж саме виробляв Козаченко. Після цього методу Козаченко почав бити мене кулаками в живіт, коли я намагався руками захистити себе від ударів в обличчя. Він мене по обличчю, коли я намагався руками захистити себе від ударів в живіт. Так тривало майже півгодини. Коли це не допомагало, Козаченко вийшов з кімнати, приніс з собою велику дубову палку, а Зелений приніс складений в кілька разів електричний провід і почалася форменне катування. Як я не налаштовував себе до цього биття, обіцяного слідчим, я, на свій сором, не витримав і став на злочинний шлях обмовлення себе та людей... Переживання мої, тов. ЄЖОВ, описати на папері я не в силах.

Кожен підйом на допит до слідчого, під руку виводного (сам я ходити не мав спроможності), який за декілька тижнів до цього водив заарештованих до мене, а тепер веде мене в такому стані, коштувало мені здоров'я мабуть більше, чим саме побиття. Найобурливіше було знущальне ставлення після «допиту», нібито питання - «ну, як здоров'я», може звернешся до лікаря» на моє небажання. Що це не зручно, він заперечив: «Дурниці, що ти соромишся, ми не заперечуємо», продовжуючи» ось чуєш всі ці зойки (в цей момент були чутні крики тих кого били з інших вікон будівлі), це все в центрі міста. Ми знаємо, що народ чує, хай чує, знову заарештовані швидше покази дадуть. Протокол мій писався таким чином. Спочатку слідчий говорив зі мною, питаннями, що наводять, показував, що йому потрібно. Потім він фіксував, окремі місця пропускав, пропонуючи мені виправити їх своєю рукою для того, щоб придати протоколу більше правдоподібності. Що це, ніби то, пише не сам слідчий, а точно зі слів арештованого, останній навіть виправляє.

14 вересня я був викликаний до слідчого і мені було повідомлено ним, що я викликаюся до Москви. При цьому мені слідчий Толкачов заявив, що зі мною можливо буде говорити товариш Єжов, і спитав у мене, чи буду я говорити про побиття. Я прямо відповів, що буду, оскільки не вірю, що мене били, як було заявлено, з відома та згоди товариша Єжова. На що Толкачов, посміхнувшись, відповів «Переконаєшся», додавши іронічно «а секретарю ЦК потрібно говорити, звичайно, правду. Може статися, що наше побиття, проти московського, тобі покажеться ласкою» Там само, арк. 114-115..

Після виснажливих допитів наприкінці липня 1937 року у заяві на ім'я І. Леплевського Соломон Соломонович визнав свою участь в антирадянській організації в лавах НКВС УРСР на чолі з колишнім наркомом Всеволодом Балицьким. Серед учасників змови С.Брук назвав співробітників секретно-політичного відділу НКВС УРСР в 1934-1936 роках: Бориса Козельського, Пейсаха Рахліса, Семена Долинського-Глазберга, Олексанра Шерстова, Миколу Григоренка, Сергія Пустовойтова, а також керівників обласних управлінь наркомату внутрішніх справ в Українській РСР Там само, т. 1, арк. 67, 69.. Крім того, Брук визнав за собою провину в тому що всілякими хитромудрощами відтягував арешт замаскованих троцькістів - третього секретаря ЦК КП(б)У Миколу Попова, наркома землеробства УРСР Лева Паперного, першого секретаря Донецького обкому КП(б)У Саркіса Саркісова, першого секретаря Київського міськкому КП(б)У Івана Сапова, директора Інституту історії України АН УРСР Арташеса Сараджева Там само, арк. 101-103..

Теку компрометуючих матеріалів на С. Брука поповнили і свідчення заарештованих колег. Зокрема лейтенант держбезпеки Микола Дмитрович Грушевський повідав про незаконні методи слідчої та агентурно-оперативної роботи Соломона Соломоновича: «Свідчення складались заарештованими в камерах. Для цього в окремих камерах спеціально збирались визначені арештанти. Показання складалися колективно. Розсадженням в камерах відав БРУК про чому він і керував зізнаннями заарештованих. Було достатньо, щоб БРУК захотів, зізнання заарештованого було забезпечено і слідчий мав успіхи. Потрапивши в немилість до БРУКА слідчий сидів без результатів слідства. Камерна робота при якій заарештованим часто підказували потрібні прізвища продовжувалася на самих допитах. Брались тільки вигідні покази. Невигідні або не брались взагалі, або покази приховувались» Там само, арк. 141-142.. У середині серпня 1937 р. до справи С.Брука долучили заяву секретного агента НКВС «Леонтьєва» (Юхима Берковича Кравця). Сексот «Леонтьєв» стверджував, що під впливом куратора Соломона Брука підготував вигадані відомості про існування в Києві нелегальної меншовицької організації Там само, т. 2, арк. 53-54..

Прекрасно усвідомлюючи роботу безжального репресивного механізму в країні Рад, Соломон Соломонович все таки не полишав надію відвести від себе каральний меч радянської Феміди, намагався чіплятися за будь-яку найменшу можливість вийти зі скрутного становища. Шанс врятуватися з'явився несподівано. За словами колишнього начальника 8-го (обліково-реєстраційного) відділу ГУДБ НКВС СРСР В.Є. Цесарського коли «з України був привезений альбом на учасників контрреволюційної організації, що складалася з співробітників НКВС УРСР, на них обвинувачені Брук і Григоренко (начальник 4-го відділу УДБ УНКВС Чернігівської області - авт.) викривали Глєбова, колишнього заст. нач. 4-го відділу (СПВ) ГУДБ. Мені Литвин (начальник 4-го відділу ГУДБ НКВС СРСР - авт.) говорив, щоб я Брука і Григоренка викликав до Москви для переговорів, оскільки вони дають свідчення на Глєбова. Я отримав санкцію колишнього заст. наркома Фриновського на виклик їх для передопиту до Москви» Выписка из протокола допроса Цесарского Владимира Ефимовича, быв. нач. УНКВД Московской обл. от 2 января 1939 года/ Ксерокопія - Особистий архів авторів..

Опинившись у середині вересня 1937 р. в Бутирській тюрмі, С.Брук намагався показати себе у вигідному світлі під час зустрічі з начальником 8-го (обліково-реєстраційного) відділу ГУДБ НКВС СРСР старшим майором держбезпеки Володимиром Цесарським. Однак сподівання на краще майбутнє не виправдалися. Попри гіркі розчарування Брук продовжував уповати на підтримку наближеного до наркома Єжова високопосадовця та в черговий раз звернувся до нього з проханням:

«Старшому майору государственной безопасности НКВД тов. Цесарскому від ув'язненого Брука С.С. Продовжую перебувати 66 камері Бутирки, де замість 25 осіб сидить 135, сплять під нарами, говорять, що сюди саджають за провину, за що мене карають, невже за мою чистосердечну розмову з Вами. Проте ця бесіда моя з Вами краще, чим поведінка моя в Києві, де я оговорив себе та людей, хоча я відмовився від своїх показів. Саджають інколи у подібні камери за погану поведінку - «шкідливі роздуми» в камері, цього у мене не має і бути не може. Я сидів на слідстві безперервно 8 років і знаю, як потрібно себе тримати, керував агентурою в цьому напрямку. Ніяк не можу зрозуміти, за що мене тримають в таких умовах, жахливих, ускладнюється ще моє становище і тим, що окремі з заарештованих мене упізнали (а я кажу, що я військовий). Вибачте мене, тов. ЦЕСАРСЬКИЙ, я набридаю Вам тому, що мені розповіли в Києві, що я їду у Ваше розпорядження. Ще раз дуже прошу викликати мене до себе, я згадав дещо про ту особу, про яку я говорив з вами. Ще прохання, якщо в Києві не приклали моїх заяв про відмову прикладіть довідку до справи у дусі моєї бесіди з Вами 20/9. Ув'язнений БРУК камера № 66» Там само, арк. 131..

Не отримавши відповіді від В.Цесарського та не відчувши на собі послаблення режиму утримання у слідчому ізоляторі, Брук став домагатися особистої зустрічі з Миколою Єжовим у справі, в якій фігурують «дуже видатні члени ЦК ВКП(б)» Там само, арк. 75.. Ретельні зусилля Брука домогтися рандеву з очільником союзного наркомату внутрішніх справ теж виявилися марними.

За даних обставин Соломон Соломонович вирішив підготувати розлогий лист (10 аркушів) на адресу господаря Луб'янки, в якому вважав за корисне викласти усі свої заслуги під час роботи в ЧК-ДПУ-НКВС: «Я вступив в партію і в наші органи на початку 1920 р. і без жодного дня перерви працював до свого арешту. Розпочав роботу на самому низькому щаблі, як тоді називалось, з оперативного комісара, тобто комісара по обшукам та арештам, потім перейшов в чергові коменданти, потім комендантом Харківської ЧК... Ви вперше в 1936/1937 р. належним чином оцінили цю роботу, представивши цих працівників до вищої нагороди Союзу - до Ордену, а тоді повторюю нас не особливо цінували. Ця звичка не цуратися чорної роботи залишилась зі мною до останнього моменту. І в оперативній роботі я завжди вникав в самі дрібниці справи, любив сам починати і довести справу до кінця, так я почав і довів справу С.В.У., за яку я був представлений до ордену «Червоного прапора» (отримав його не я, а як тоді велося, начальство - Балицький), справу військово-офіцерської організації, української військової організації, польської військової організації і нарешті троцькістські організації і групи. Не має жодного троцькіста (а їх було заарештовано сотні), щоб не допитував або не допомагав слідчому в процесі слідства конкретними порадами.. .

З гордістю заявляю, що не має на Україні жодного периферійного оперативного співробітника, який би мене не знав чи не поважав, це можливо самохвальство, але це так. Мій підпис є на актах з виконання вироків над троцькістами. Всього лише за день до свого арешту в Харкові, де були стягнуті для суду Військової Колегії троцькісти лівобережжя України, я у зв'язку з хворобою прокурора та зайнятості голови Колегії сам, за їх дорученням, провів всю операцію з виконання вироку над 75-ма троцькістами (це може підтвердити голова Колегії, що засідала в Харкові 8, 9, 10 і 11 липня), як бачите я почав і закінчив свою роботу в наших органах самою чорною, але разом з тим її почесною частиною. Мій партійно чекістський шлях бездоганний, якщо не вважати невдалий виступ на зборах восени 1926 року це були перші збори про опозицію в партії. Мені ще 39 років, я відчуваю себе спроможним ще не одну справу провернути, якщо мені буде надана можливість. Прошу Вас тов. ЄЖОВ зрозумійте мене і не дайте загинути. Врятуйте мене головним чином в інтересах нашої партії» Там само, арк. 111-120..

Благальний лист С.Брука зовсім не розчулив генерального комісара держбезпеки. Не допомогла і відмова від брехливих свідчень на З.Глєбова на допиті 11 січня 1938 р Там само, арк. 142.. За словами Цесарського Брука та Миколу Олексійовича Григоренка «передопитував колишній заст. наркома Фриновський у присутності заст. прокурора Союзу Рогинського, голови військової колегії Ульріха та моєму. Вони відмовилися від свідчень на Глєбова і стосовно своєї контрреволюційної діяльності. Григоренку у частині зняття свідчень на Глєбова і себе повірили і він був звільнений та відновлений у правах співробітника НКВС» Выписка из протокола допроса Цесарского Владимира Ефимовича, быв.нач. УНКВД Московской обл. от 2 января 1939 года/ Ксерокопія - Особистий архів авторів..

У лютому 1938 р. старшого лейтенанта державної безпеки Григоренка призначили начальником 11-го (водного) відділу УДБ УНКВС Сталінградської області. Поталанило йому вціліти і під час «беріївської чистки», коли він відбувся звільненням з НКВС «через неможливість подальшого використання».

Вже за кілька днів начальником відділку 8 відділу ГУДБ НКВС СРСР, капітаном держбезпеки Мойсеєм Ланцевицьким було підготовлено обвинувальний висновок у справі С.Брука. У процесуальному документі були викладені, на думку слідства, факти злочинної діяльності колишнього помічника начальника 4 відділу УДБ НКВС УРСР. Серед них: приховування слідчих матеріалів, які могли б попередити вбивство партійного діяча Сергія Кірова та участь у контрреволюційній троцькістській змові, яка існувала в лавах НКВС УРСР. 8 лютого 1938 року С. Бруку в особливому порядку було винесено смертний вирок, який того ж дня було виконано у Москві Там само, арк. 110..

А.Л. Брук-Спектор лише у 1939 р. було повідомлено, що чоловіка засуджено до 10 років без права переписки ГДА СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 64826, т. 2, арк. 154зв.. У часи «хрущовської відлиги», у грудні 1954 року Анна Брук наважалися звернутися до Комітету держбезпеки при Раді міністрів СРСР з проханням встановити подальшу долю зниклого безвісти чоловіка та переглянути його справу на предмет реабілітації. У ході службової перевірки співробітники КДБ встановили, що Брук в якості слідчого НКВС застосовував до заарештованих незаконні методи дізнання та фальсифікував справи. У посмертній реабілітації Соломона Соломоновича було відмовлено. У 1989 р. родичі поновили клопотання, але висновок прокуратури у справі Брука лишився незмінним.

брук слідчий наркомат терор

References

1. Bazhan O., Zolotarov V. (2013) Pershyi sekretar VUChK (Storinky biohrafii starshoho maiora derzhavnoi bezpeky Oleksandra Rozanova) . Kraieznavstvo, 2, 197-205. [in Ukrainian].

2. Bilokin S. (1999). Masovyi teror yak zasib derzhavnoho upravlinnia v SRSR (1917-1941 rr.): Dzhereloznavche doslidzhennia.T. 1. Kyev. [in Ukrainian].

3. Bilokin S. (2012). Sprava «Spilky vyzvolennia Ukrainy» y perspektyvy yii dalshoho vyvchennia. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, 22, 385-442. [in Ukrainian].

4. Bolshevystskoe rukovodstvo. Perepyska. 19121927. (1996). Moscow: ROSSP3N. [in Russian].

5. Borchuk S. Isai Falkevych (1883-1937) - revoliutsioner, prokuror, tsenzor, holova pravlinnia «URE», «prykhovanyi trotskist» (2012). Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB, 1, 226-242. [in Ukrainian].

6. Brytenkova L.V. (2016). Kapbirzyn Yvan Fedorovych y naslednyky, kuptsbi, fabrykantbi-samovar- shchyky (konets XIX - nachalo XX vv.). Letopys tulskoho predprynymatelstva. Tula. [in Russian].

7. F.3. Dzerzhynskyi - predsedatel VChK-OHPU. 1917-1926 / Sost. A.A. Plekhanov, A.M. Plekhanov (2007). Moscow: MFD: Materyk. [in Russian].

8. Kravchenko N. (2013). Reabilitovanyi istoriieiu: Zvada Hnat Hnatovych. Hileia: naukovyi visnyk, 77, 63-65. [in Ukrainian].

9. Nashe mynule. (1993). Kyev.[in Ukrainian].

10. Petrov N., Yansen M. (2000) «Stalynskyi pytomets» - Nykolai Yezhov. Moscow. [in Russian].

11. Prystaiko V.I., Shapoval Yu.I. (1995). Sprava «Spilky vyzvolennia Ukrainy»: Nevidomi dokumenty i fakty. Kyev: Intel. [in Russian].

12. Shapoval Yu.Y., Zolotarev V.A. (2017) «Hylo- tyna Ukraynb»: narkom Vsevolod Balytskyi y eho sudba. Moscow: Polytycheskaia antsyklopedyia. [in Russian].

13. Shevchenko L. (2005). Hryhorii Natanovych Lozovyk. Znevazhena Klio: Zb. st. / Holov. red. Yu.Z. Danyliuk. Kyev: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 298-304. [in Ukrainian].

14. Shevchenko L. (2005). Lev Natanovych Sak- hnovskyi. Znevazhena Klio: Zb. st. / Holov. red. Yu.Z. Danyliuk. Kyev: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 413-416 . [in Ukrainian].

15. Sniehirov H.(1990). Naboi dlia rozstrilu (Nenko moia, nenko...). Liryko-publitsystychna rozvidka. Kyev. [in Ukrainian].

16. Tumshys M.A., Zolotarev V.A. (2017). Evrey v NKVD SSSR. 1936-1938. Opbit byohrafycheskoho slovaria. Moscow: Unyversytet Dmytryia Pozhar- skoho. [in Russian].

17. VChK-HPU. Dokumentb y materyalb / Red.- sostavytel Yu.H. Felshtynskyi. (1995). Moscow. [in Russian].

18. V.Y. Lenyn y VChK. Sobranye dokumentov (1917-1922 hh.). (1975). M.: Polytyzdat. [in Russian].

19. Yurkevych Yu. (1992). Spohady 1929-1934 rokiv. Zona, 1, 9-10. [in Ukrainian].

20. Zolotarov V.A. (2003). ChK-DPU-NKVS na Kharkivshchyni, Kharkiv:Folio. [in Ukrainian].

21. Zolotarov V., Bazhan, O. (2012). Sekretar Odeskoi pidpilnoi kontrrozvidky: shtrykhy do portretu komisara derzhavnoi bezpeky 3-ho ranhu S.I. Zapadnoho. Pivdennyi Zakhid. Odesyka. Istoryko-kraieznavchyi naukovyi almanakh. - Odesa,15, 209 - 228. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru