Життєвий рівень та продовольче становище населення України в роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Життєвий рівень та продовольче становище населення України в роки Першої світової війни

Реєнт Олександр - доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора

Логвинюк Тетяна - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін

Сога Людмила - кандидат історичних наук, доцент кафедри іноземної філології, перекладу та методики навчання

Анотація

Мета дослідження - дослідити, проаналізувати та розкрити реальні зміни життєвого рівня і продовольчого забезпечення міського населення України в роки Першої світової війни. Методологічна основа дослідження ґрунтується на цивілізаційному підході та принципах історизму, об'єктивності, детерміновості, системності і застосуванні історико-типологічного, порівняльно-історичного, історико-хронологічного методів і методів класифікації та узагальнення. Їх залучення створило можливості для всебічного аналізу комплексу джерел і літератури й здійснення наукової реконструкції тенденцій, закономірностей та реальних змін матеріального становища міського населення України під впливом подій Першої світової війни. Наукова новизна полягає в тому, що обрана для вивчення проблема досі в українській історіографії не була предметом спеціального вивчення. Розкрито зумовленість різкого погіршення життєвого рівня та продовольчого забезпечення населення міст і промислових регіонів України умовами війни. Висновки. Життєвий рівень населення міст і промислових регіонів України в роки війни різко знизився. Зросла тривалість робочого дня працюючих. Погіршилися побутові умови переважної частини міських жителів через нестачу, а то й повну відсутність більшості промислових товарів. Знизився рівень медичного обслуговування. Ціни на продовольчі товари і предмети масового попиту обганяли підвищення заробітної плати. Стабільність товарного ринку підривали спекулятивні афери банків і торгових фірм. Нестача продовольчих і промислових товарів призвела до скорочення народного споживання, виснаження робітничого населення, що посилювало його незадоволення правлячим режимом, загострювало суспільні відносини.

Ключові слова: Україна, населення, міста, життєвий рівень, продовольче становище, війна.

Abstract

LIVING STANDARD AND FOOD SITUATION OF THE POPULATION OF UKRAINE DURING THE FIRST WORLD WAR

The research aims to investigate, analyze and disclose the real changes in standards of life and food supply of the urban population of Ukraine during the First World War. The methodological framework for the study is based on the civilizational approach and the principles of historicism, objectivity, determinism, systematics and application of historical-typological, comparative-historical, historical-chronological methods and methods of classification and generalization. Their usage created opportunities for the comprehensive analysis of the complex of sources and literature and the implementation of scientific reconstruction of tendencies, regularities and real changes in the economic conditions of the urban population of Ukraine under the influence of the First World War. The scientific novelty is that the problem chosen for study has not yet been the subject of special study in Ukrainian historiography. The causation of the urgent decline of the standard of life and food supply of urban population and industrial regions of Ukraine by the conditions of the war are revealed. Conclusions. The living standards of the population of cities and industrial regions of Ukraine during the war dramatically reduced. The length of the working day of employees had increased. The living conditions of the majority of urban residents had worsened due to the lack of, or even complete absence of most industrial goods. The level of medical care had decreased. Prices on food and items of mass demand were in advance of the pay rise. The stability of the commodity market was undermined by speculative scams of banks and trading firms. Lack of food and industrial goods led to a reduction in national consumption, depletion of the working population, which increased its dissatisfaction with the ruling regime, exacerbated social relations.

Key words: Ukraine, population, cities, living standard, food supply, war.

Вступ

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку світової цивілізації однією з найважливіших є продовольча проблема, забезпечення людей необхідними продуктами харчування. Найбільш гостро вона виявляється там, де відбуваються війни. Оскільки України змушена восьмий рік поспіль вести війну з Російською Федерацією за захист територіальної цілісності і державної незалежності, життєвий рівень і продовольче забезпечення в окупованих землях Донбасу і анексованому Криму набули надзвичайно великої гостроти. Це спонукало до осмислення на сучасній методологічній основі та наукової реконструкції того, як змінила Перша світова війна життєвий рівень і продовольче становище всього населення, зокрема мешканців міст України упродовж 1914-1918 рр.

Аналіз джерел та останні дослідження. Джерельний комплекс дослідження склали документи і матеріали справи п'яти фондів (274, 279, 896, 2161, 2699) Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Ф. 2 Державного архіву Луганської області, численні кореспонденції таких періодичних видань, як «Горно-заводское дело» (1911, 1913, 1914-1917), «Ежегодник Министерства финансов» (1915), «Ежемесячник Киевского отделения Комитета ее императорского высочества Великой княжны Татьяны Николаевны для оказания временной помощи пострадавшим от военных действий» (1916), «Известия Киевской городской думы» (1915), «Известия Киевского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности» (1917), «Известия Одесской городской думы» (1916), «Известия Особого совещания по продовольственному делу» (1916-1917), «Известия Симферопольской городской думы» (1915), «Известия Харьковской городской думы (1914-1917), «Киевские городские известия» (1916), «Киевская земская газета» (1916), «Наш голос» (1916), «Промышленность и торговля» (19151916), «Русский мельник» (1916) «Стенографический отчет Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия IV», «Торгово-промышленная газета» (1916), «Южно-русская сельскохозяйственная газета» (1916), статистичних видань «Россия в мировой войне 1914-1918 годов (в цифрах)» (1925), «Торговые запасы хлеба на 1 февраля 1917 г.» (1917), а також перша частина книги «Экономическое положение России». Значний фактичний матеріал також почерпнутий із праць «Внутренняя торговля в дореволюционной России», опублікованої за редакцією Г. Дихтяра і І. Гладкова (1960), «История рабочих Донбасса» (1960), Т. Кітаніної «Война, хлеб и революция (продовольственный вопрос в России (1914 - октябрь 1917 г.)», Ю. Кір'янова «Рабочие Юга России 1914 - февраль 1917», Н. Полонської-Василенко «Історія України. У 2-х т. Т. 2: Від середини XVII ст. до 1923 р.», М. Туган-Барановського «Социальные основы кооперации» (1918).

Не зважаючи на доволі велику кількість сучасної наукової літератури, в якій відображено різні аспекти історії України в Першій світовій війні, питання добробуту і продовольчого забезпечення населення України, зокрема мешканців міст, комплексно не розкриті, а відображені лише опоседковано в працях Л. Жванко, М. Загребельної, Т. Клименко, Б. Кривошини, І. Кушко, Т. Лазанської та В. Литвина.

Виклад основного матеріалу

Напередодні Першої світової війни в містах України, як і всієї Російської імперії, проживало близько 14-15% жителів від загальної кількості населення (Ежегодник, 1915, с. 2-3, 566-567; Горнозаводское дело, 1914, с. 9751). Надлишки сільськогосподарської продукції у великих обсягах вивозилися на світовий ринок. Ці чинники найбільшою мірою сприяли поширенню в імперському суспільстві тези про невичерпність продовольчих ресурсів на випадок тривалого військового конфлікту.

Однак війна з усією силою виявила, що вирішення продовольчого питання, особливо в містах і промислових регіонах, які віддалені від районів сільськогосподарського виробництва, залежить і від інших чинників - транспортних і фінансових засобів, розвиненості промислової інфраструктури продовольчих ресурсів, наявності досконалої системи регулювання продовольчого ринку економічними та адміністративними методами. У справі забезпечення міст Правобережної України продовольством величезну роль відіграв суто воєнний чинник внаслідок розташування цього регіону в ближньому тилу театру воєнних дій. Мільйонні військові контингенти щоденно потребували колосального обсягу продовольства й фуражу, вичерпували їх із засік приватновласницьких і селянських господарств. Останнє вкрай негативно вплинуло на накопичення торгових запасів у містах. Перешкодою в забезпеченні харчовими продуктами величезного гірничозаводського регіону Донбасу й Придніпров'я стали негаразди на залізницях та урядові заборони на вивіз продовольства з однієї губернії в іншу тощо. Занепад селянських і приватновласницьких господарств у 1916 р. призвів до подальшого загострення продовольчої кризи. До цього слід додати ще й зацікавленість хліботорговельного капіталу в сприянні підвищувальній тенденції на продовольчому ринку зі спекулятивними намірами. продовольчий війна міський україна

З початком воєнних дій уряд зосередив зусилля на постачанні продовольства армії. Все тилове населення, як і раніше, забезпечувалося переважно підприємницькими структурам за законами вільної конкуренції. Але ця схема зразу ж стала давати збої внаслідок адміністративних заборон на вивіз продовольства з місць його виробництва та надто слабкої залізничної мережі, що спричинило численні перебої в поставках харчових продуктів до міст і робітничих селищ. З перших днів війни виявився дефіцит таких продовольчих товарів, як чай, кава, какао, ряд овочів і фруктів, які імпортувалися до війни. З часом стала помітною нестача продуктів вітчизняного виробництва - борошна, м'яса, олії, цукру, солі, що негайно стало розцінюватися як ненормальне явище. Ця тенденція різко посилилася після тривалого німецького наступу влітку 1915 р. За даними Особливої наради з продовольства, у вересні 1915 р. із 659 міст Російської імперії про нестачу продовольчих товарів заявило 500, зокрема жита і житнього борошна - 348, пшениці і пшеничного борошна - 334 міста. Того ж місяця деяку нестачу хліба, цукру й солі відчували в губерніях Правобережної України 84% міст, Південної України - 60%. Підрахунки нестачі одних тільки хлібних продуктів дали такі результати: жита і житнього борошна не вистачало в губерніях Правобережної України в 45% міст, пшениці й пшеничного борошна - у 53%; на Лівобережній Україні відповідно - 32% і 66% міст, а в Південній Україні - в 30% і 41% міст (Китанина, 1985, с. 191). Щоправда, дослідження популярного на той час кореспондента часопису найбільшої підприємницької організації Я. Букшпана зафіксували дещо інші результати щодо продовольчого становища в містах Південної України. Наводимо їх у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Нестача продуктів харчування в містах Південної України восени 1915 р. (Промышленность, 1915, с. 590)

З таблиці видно, що восени 1915 р. м'яса не вистачало в 30% міст Південної України, житнього борошна - в 20,5%, крупів - в 47%, цукру - в 62%, солі - в 47% міст. Враховуючи розвиненість у цьому регіоні тваринництва, наявність величезних запасів хліба і солі, легко зробити висновок, що основною причиною дефіциту зазначених продуктів стали перебої в роботі транспорту, нестача палива на товарних млинах, заборона військовою й цивільною владою вивозити продовольство.

Попри всі складнощі й негаразди воєнного часу, щедрий урожай 1915 р. певною мірою пом'якшував гостроту й масштаб продовольчої кризи в містах. Яскравим свідченням цього є дані щодо торгових продовольчих запасів, які знаходилися в руках різного роду посередників між виробниками та споживачами сільськогосподарської продукції - приватних власників, земських і міських самоуправлінь, кооперативів тощо, їх перепис на місцях здійснювався губернськими уповноваженими з заготівлі продовольства для користування працівниками апарату Управління справами Особливої наради з продовольства. Обліку підлягали торгові запаси 16 основних продуктів харчування вітчизняного виробництва. Перепис мав завершитися до 25 грудня 1915 р., але клопотанням місцевих органів влади продовжувався в ряді губерній до 15 січня 1916 р. До перепису були залучені працівники податкової інспекції, службовці земських і міських управ, а в Полтавській губернії - й приватні особи, які діяли на добровільних засадах. Після проведеної роботи загальна картина виявилася такою. У європейській частині Російської імперії торгові запаси становили 322 млн. пудів, у тому числі продовольчих хлібів - 181 млн. пудів, фуражних - 39 млн., цукру - 25 млн., солі - 41 млн. пудів. Загалом виявилося, що хлібних запасів у торговельній мережі припадало на душу населення в європейській частині імперії близько 1,5 пуда, що було достатньо для місячного прохарчування, а для одних тільки жителів міст - на п'ять місяців, навіть у випадку повного припинення підвозу (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 58). Обсяги торгових запасів по шести губерніях Наддніпрянської України наведено в табл. 1.2.

З таблиці видно, що в шести губерніях Наддніпрянської України в торговій мережі налічувалося 96 130,8 тис. пудів продовольчих товарів 16-ти найменувань, що становило близько 30% торгових запасів європейської частини Російської імперії. Зокрема, торгові запаси продовольчих хлібів становили 46 60,8 тис. пудів, фуражних хлібів -16 792 тис. пудів, цукру - 12 190,8 тис. пудів. Впадає в око майже повна відсутність у торговій мережі м'яса, бо його відправляли переважно на потреби армії. На жаль, ми не маємо докладних статистичних даних про торгові запаси в двох губерніях Правобережжя - Київській і Подільській, а також і Катеринославській губернії. За даними часопису гірничопромисловців, торговий запас на території Правобережної України становив 10,4 млн пудів, а з відрахуванням запасу Волинської губернії - 7 287 тис. пудів. Безперечно, що з урахуванням продовольства трьох вищезгаданих губерній, які не включені до табл. 1.2, торговий запас України становив на початку 1916 р. щонайменше 40% від усього обсягу продовольства європейської частини імперії.

Слід зазначити, що дані Особливої наради з продовольства, які відображено в таблиці 1.2, засвідчують, з одного боку, дещо неповні обсяги торгових запасів, а з іншого - нерівномірність їхнього розміщення на території як окремих губерній, так і всієї України. На Волині, наприклад, не враховано запаси чотирьох повітів, що знаходилися у безпосередній зоні воєнних дій, - Володимир-Волинського, Дубенського, Ковельського і Луцького (Известия Особого совещания, 1916, 19, с. 59-60). На Херсонщині хлібний надлишок становив у сільськогосподарському сезоні 1915 р. 80 млн. пудів, а торгові хлібні запаси - 9 568 тис. пудів. Три четверті торгового хлібного запасу, майже весь цукор і сіль цієї губернії знаходилися в Одесі. Запаси цукру на ринку губернії становили 0,2-0,3 пуда на душу, або близько чотирьох-шестимісячної норми споживання; солі - 0,5 пуда, або в обсязі шестимісячного споживання. Через нерозвиненість транспортної мережі торгові запаси розподілялися нерівномірно і в інших губерніях України (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 51-52). Як видно з таблиці, торгові запаси на території Таврійської губернії становили 53 163,3 тис. пудів, запаси пшениці - близько 14 пудів на душу населення і 60 пудів на одного міського жителя (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 53-54]). У губернії накопичилися колосальні запаси солі - 6,7 пуда на душу (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 5152). Останнє пояснюється гострими транспортними проблемами як на залізницях, так і на шляхах каботажного перевезення.

Таблиця 1.2. Торгові запаси продуктів першої необхідності в шести губерніях України наприкінці 1915 - початку 1916р. (Известия Особого совещания, 1916, 19, с. 72-73; Известия Особого совещания, 1916, 20, с. 74-75; Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 64-65, 68-69; 74-77)

У Харківській губернії переписом зареєстровано 10 821,5 тис. пудів торгових запасів 16-ти видів продуктів. Зокрема, запаси продовольчого хліба становили 6 пудів на душу міського населення, фуражного - 3 пуди, цукру - 1,5 пуда проти 0,46 пуда середнього річного споживання в губернії. Проте в губернії не вистачало солі, її торгові запаси становили 0,16 пуда на душу, або 1/6 річної потреби (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 50). В Полтавській губернії переписом виявлено в торговій мережі 13 422,1 тис. пудів продовольчого запасу, з них хліба на душу міського населення - 16 пудів, що повністю покривало і навіть перевищувало його потреби. Те ж стосується й цукру, запас якого становив 1,17 пуда на душу населення при середній річній нормі споживання в губернії - 0,24 пуда. Запаси солі через транспортні негаразди знизилися в губернії до 0,06 пуда на душу, або трохи менше 1/12 річного споживання (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 50, 53). На Чернігівщині зареєстровані переписом хлібні запаси торгової мережі забезпечували населення міст на 1,5-2 місяці. Незначні запаси фуражних хлібів пояснюються тут інтенсивними поставками до армії. Запаси цукру й солі забезпечували міське населення Чернігівщини приблизно на місяць споживання (Известия Особого совещания, 1916, 20, с. 54).

За повідомленням засобів масової інформації, на території Правобережної України торговий запас продовольчих хлібів становив 3,4 млн. пудів, фуражних - 0,3 млн., цукру - 5,7 млн. пудів, солі - 0,3 млн. пудів (Горно-заводское дело, 1916, 23, с. 13691-13692). Наведені цифри говорять самі про себе. Фуражне зерно тут майже повністю відправлялося у війська. Сіль не постачалася з Таврії й Херсонщини через нестачу перевізних засобів. Запаси цукру все ще свідчили про наявність потужної виробничої бази цього продукту. Особливо вражаючим було вичерпання продовольчих ресурсів Правобережної України в торговельній мережі на душу населення: продовольчих хлібів - 0,25 пуда, фуражного зерна - 0,02 пуда, солі - 0,02 пуда. І тільки запаси цукру все ще були значними - 0,41 пуда на душу (Горнозаводское дело, 1916, 23, с. 13692). Але сумарні дані таблиці показують, що в торговій мережі України станом на початку 1916 р. зберігалися солідні продовольчі запаси основних продуктів споживання. За абсолютними їх розмірами попереду були губернії Південної України.

Нестачу продовольства, найперше відчули міста і навіть села Правобережної України. В 1915 р. війна зруйнувала прифронтову зону цього регіону. Надмірно посилилася міграція населення, в містах розташувалися військові гарнізони й шпиталі для поранених воїнів, з'явилася величезна кількість біженців і вигнанців, які потребували продовольчого забезпечення. Внаслідок масових реквізицій коней і волів ускладнилося підвезення продовольства з навколишніх сіл до міст. Постачання продуктів населенню міст із колосальних запасів, накопичених Міністерством землеробства та іншими продовольчими структурами для армії, мало епізодичний і навіть хаотичний характер. Траплялися випадки, коли те саме місто, подаючи заявки на товари масового попиту різним продовольчим структурам, мало протягом певного часу додаткові запаси продуктів харчування, а інші не отримували нічого. Уповноважені, які відповідали за заготівлю продовольства для армії, нерідко реквізовували хліб, заготовлений для населення міст та промислових районів.

За таких обставин органи міського самоуправління клопотали про надання урядом фінансової допомоги на продовольчі потреби. Особлива нарада з продовольства асигнувала Кам'янецькому повітовому земству 150 тис. карбованців позики, м. Могильову - 30 тис., Новій Ушиці - 10 тис. (Известия Особого совещания, 1916, 23-24, с. 39). Здійснювалися деякі заходи, спрямовані на унормування продовольчого питання, обчислення потреб продовольства для кожного міста і навіть приміських околиць. Постановою Кам'янець-Подільської міської думи від 14 листопада 1915 р. встановлювалася місячна норма продуктів першої необхідності для жителів міста і повіту (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Місячна норма продовольства для жителів Кам'янецького повіту (Известия Особого совещания, 1916, 23-24, с. 39-40)

З таблиці видно, що населення повіту потребувало майже такого ж самого продовольчого забезпечення, як і губернський центр.

Серйозні продовольчі утруднення принесла війна Києву. В історичній літературі та документальних джерелах наводяться суперечливі дані щодо чисельності населення цього міста, одного з найбільших у Російській імперії - найчастіше називаються від 500 до 600 тис. осіб. Восени 1915 р. губернська продовольча нарада встановила для задоволення потреб міста норму підвозу продовольства і фуражу залізницями в розмірі 94 навантажених вагонів на добу (Известия Особого совещания, 1916, 19, с. 9). На початку 1916 р. в Києві було проведено перепис жителів, який засвідчив, що в місті проживає 571 602 душі чоловічої і жіночої статі. Але, за даними засобів масової інформації, частина жителів міста, особливо мешканців єврейських кварталів, ухилилася від реєстрації (Киевские городские известия, 1916, 9, с. 87).

Продовольче становище Києва надто ускладнювалося його розташуванням поруч з театром воєнних дій. У місті знаходилися багатолюдний гарнізон, шпиталі та інші військові установи. З міської торгової мережі харчувалися також мешканці багатьох залізничних селищ і близької околиці - Деміївки, Святошина, Слобідок та ін. Протягом 1915-1916 рр. залізницями, річковим і гужовим транспортом через Київ рухались у східному напрямку сотні тисяч біженців і вигнанців. Відтак, місту доводилося годувати від 900 тис. до 1 млн. осіб (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 41; Киевские городские известия, 1916, 9, с. 87). Окрім цього, воно потребувало значного обсягу фуражу, оскільки в ньому налічувалося близько 25 тис. коней, певна кількість волів і корів (Киевские городские известия, 1916, 7-8, с. 29). Продовольче питання загострювалося й через заборони на вивезення харчових продуктів з інших губерній України і реквізиції з боку військової влади та губернського уповноваженого з продовольства.

Зростання населення міста змусило владу переглянути обсяги продовольчих потреб, і добова норма підвозу залізницями була збільшена до 120 вагонів на добу. На основі даних про надходження до Києва продовольчих вантажів за три передвоєнних роки були встановлені обсяги основних продуктів харчування. Подаємо їх у табл. 1.4.

Таблиця 1.4. Річна й місячна потреба жителів Києва у продовольстві та товарах масового попиту (Киевские городские известия, 1916, 7-8, с. 30)

Таблиця демонструє місячну й річну потреби населення в продовольстві та інших товарах масового попиту. Зокрема, місто потребувало щомісячно 1 050 тис. пудів продовольчого зерна, 110 тис. пудів різних крупів, 75 тис. пудів цукру, 90 тис. пудів риби, 150 тис. пудів тваринних і рослинних жирів, 180 тис. пудів м'яса та багато інших продуктів, фуражу та товарів повсякденного попиту.

Влітку 1915 р. військова влада приготувала місто до евакуаційного стану. Порушувалося питання про вивезення з Києва святинь Києво-Печерської лаври. До міст Лівобережної України й, особливо, Великоросії евакуйовувалися державні установи, бібліотеки, музеї (Полонська-Василенко, 1992, с. 448). До Саратова й Воронежа було переміщено ряд закладів вищої освіти (Ежемесячник Киевского отделения, 1916, 1, с. 1-2). За таких несприятливих обставин торгові організації міста утримувалися від заготівлі великих партій продовольства, побоюючись надмірних фінансових втрат, а міське самоуправління змушене було тримати заготовлені продукти на лівому березі Дніпра, де не було складських приміщень для його зберігання (Известия Особого совещания, 1916, 21, с. 41). До того ж транспортні засоби на Дніпрі були реквізовані військовою владою, доставка продовольчих вантажів річковими шляхами припинилася, запаси зерна на київських млинах різко зменшилися порівняно з попередніми роками. Ціни на хлібні продукти стали різко зростати. Зрештою, це призвело до масштабної борошняної кризи в серпні 1915 р. Проте загрозу «борошняного голоду» було припинено зусиллями К. П. Григоровича-Барського і С. П. Гриневича - уповноважених Київської і Полтавської губерній на заготівлю хліба для армії. В розпорядження продовольчої комісії міської управи надійшло для товарних млинів близько 1 млн. пудів пшениці і 300 тис. пудів жита з інтендантських складів, а також 700 тис. пудів продовольчого зерна від уповноважених Міністерства землеробства. Цього було достатньо для хлібного прохарчування жителів Києва в повному обсязі щонайменше протягом двох місяців. Активну участь у забезпеченні міста хлібом брали голова губернської земської управи М. Суковкін та управляючий землеробського синдикату І. Черниш (Русский мельник, 1916, 6-7, с. 225).

У листопаді 1915 р. становище на продовольчому ринку Києва знову загострилося. Через нестачу основних продуктів харчування київський губернатор заборонив вивіз хліба з млинів і залізничних станцій, розташованих навкруги губернського центру в радіусі 60 верст. 23 листопада губернська адміністрація довела до відома киян про зняття заборони на вивіз із Чернігівської і Полтавської губерній борошна, крупів, м'яса, сала, фуражного зерна тощо (ЦДІАК України, ф. 274, спр. 3259, арк. 1, 15). Продовольча ситуація в місті дещо вирівнялася, але на початку 1916 р. знову загострилася. Тенденцію до погіршення становища на хлібному ринку Києва взимку 1915-1916 рр. відображає табл. 1.5.

Таблиця 1.5. Завіз хлібних продуктів до Києва взимку 1915-1916рр. (млн. пудів) (Киевские городские известия, 1916, 11-12, с. 180)

З таблиці видно, що завезення хлібних продуктів до Києва в першій половині лютого 1916 р. порівняно з першою половиною грудня 1915 р. становило тільки 49,6%, у тому числі пшениці - 39%, жита - 29%, житнього борошна 67,7%. І тільки завезення пшеничного борошна зросло на 32,5%.

Падіння завозу продовольчого зерна і борошна в Київ взимку 1915-1916 рр. негативно вплинуло на обсяги споживання хлібних продуктів жителями міста протягом усього 1916 р. За підрахунками статистиків апарату губернського уповноваженого з продовольства, для повного місячного задоволення потреб міста необхідно було в середньому 270 тис. пудів житнього борошна і 563 тис. пудів пшеничного, а загалом 833 тис. пудів. В дійсності ж середнє місячне споживання становило 698 тис. пудів, у тому числі 205 тис. пудів житнього і 493 тис. пудів пшеничного борошна, або близько 84% від потреб споживачів (Киевские городские известия, 1916, 11-12, с. 181-182). Враховуючи постійний дефіцит на продовольчому ринку м'яса, сала й жирів, які відправлялися до армії, зменшення споживання хліба на 16% було надто болісним для жителів міста.

Щоб поліпшити продовольче становище, органи військової і цивільної влади скасовували час від часу власні заборони на вивіз продуктів. У квітні 1916 р. головний інтендант Південно-Західного фронту дозволив завозити до Києва велику рогату худобу, свиней, овець і м'ясо з шести губерній на території Київського військового округу (ЦДІАК України, ф. 279, спр. 136 (м/ф), арк. 1). Губернський уповноважений з продовольства клопотав, щоб Міністерство землеробства підвищило душову норму цукру для населення міста з 2,5 фунта до 4 фунтів на місяць, а для решти міст губернії - з 2 до 2,5 фунта, залишивши для сільського населення 1 фунт цукру на душу. Клопотання мотивувалося розташованістю губернії неподалік від фронту, що призвело до виснаження таких харчових продуктів, як м'ясо і сало, та погіршенням умов підвозу продовольства залізницями. Для задоволення потреб Києва необхідно було щомісячно отримувати 90 тис. пудів цукру (Киевская земская газета, 1916, 25 окт.). Отже, забезпечення Києва продовольством під час війни було обмеженим і незадовільним.

У роки війни погіршилося забезпечення продовольством Харкова - міста з численним робітничим населенням. У передвоєнні роки річний приріст населення становив тут 2,74% (Известия Харьковской городской думы, 1915, 9-10, с. 107), а під час війни цей процес набув ще більшого темпу внаслідок міграції сільського населення та напливу біженців з Царства Польського, Прибалтики, Галичини, Подільської і Волинської губерній. На 1 квітня 1916 р. в Харківській губернії налічувалося самих тільки зареєстрованих біженців і вигнанців 123,5 тис. осіб чоловічої і жіночої статі, у тому числі в Харкові - 45 тис. (Известия Особого совещания, 1916, 27, с. 60-63). Населення міста з околицями ще до напливу біженців становило 295 тис. осіб. Для його прохарчування потребувалося 192 480 пудів житнього і 250 тис. пудів пшеничного борошна на місяць (Известия Харьковской городской думы, 1915, 6-8, с. 116), а протягом року - кілька десятків тисяч биків і корів, 37 тис. свиней, близько 2,4 тис. телят, 41,5 тис. овець і баранів, 14 тис. ягнят, багато домашньої птиці тощо (Известия Харьковской городской думы, 1915, 9-10, с. 107). Сума в 125 тис. карбованців, надана Особливою нарадою з продовольства міському управлінню для проведення продовольчих операцій, була надто замалою, і міська влада клопотала про надання позики в розмірі 500 тис. карбованців (Известия Харьковской городской думы, 1915, 3-4, с. 183-184).

Нестача житнього хліба в торговій мережі Харкова виявилась у березні 1915 р., що спричинило різке підняття цін на борошно. На інтендантських складах губернії знаходилися великі запаси продовольства, і уповноважений з заготівлі хліба для армії, член Державної думи П. Неклюдов запропонував міському самоуправлінню закупити з армійського запасу 200 тис. пудів житнього борошна за ціною 1,45 карбованців за пуд з мішками (Известия Харьковской городской думы, 1915, 5-7, с. 125).

Однак становище на хлібному ринку Харківщини на той час було далеким від критичного. Ще існували численні джерела поповнення хлібом не тільки Харкова, а й інших міст Лівобережної України. Продовольча комісія міської думи мала можливість диференційовано підходити до закупівлі борошна, враховуючи його діну, якість і смаки споживачів міста. Тому й не дивно, що комісія відмовилася від прийняття великої партії борошна «звичайного інтендантського розмелу» й закупила пшеничне борошно високої якості в різних повітах губернії. Сприятливі перспективи на врожай 1915 р. стимулювали надходження на ринок Харкова й інших міст зерна та борошна і сприяли навіть деякому зниженню цін на нього влітку 1915 р. З інтендантських складів П. Неклюдова було закуплено тільки 26 тис. пудів житнього борошна (Известия Харьковской городской думы, 1915, 5-7, с. 127-128).

У подальшому траплялися перебої у постачанні жителям міста продовольства, а восени 1916 р. становище на хлібному ринку Харкова, як і повсюди в Україні, а тим більше в регіонах Російської імперії, різко погіршилося через зменшення пропозиції з боку виробників. Надмірна урядова регламентація і всілякі заборони на вивіз продовольства з місць його виробництва набули небувалого масштабу. Хліб відправлявся, як правило, в армію та промислові й безхлібні регіони Великоросії. На засіданні міської думи 4 листопада 1916 р. повідомлялося, що запасів пшеничного зерна й борошна залишалося на два тижні, а житнього зовсім немає. Заготовлену харківськими борошномелами пшеницю в різних регіонах України було заборонено вивозити під загрозою реквізиції (Известия Харьковской городской думы, 1915, 10-12, с. 22).

Наприкінці 1916 р. продовольче становище в Харкові ще більше загострилося, нестача борошна в хлібопекарнях призвела до величезних черг біля хлібних крамниць. Зібрання міської думи скаржилося, що підприємства міста працюють майже повністю на оборону, але не мають належного продовольчого забезпечення. Міська управа клопотала перед урядом про надання дозволу на завіз 300 вагонів закупленого в Таврії борошна. Подальше загострення продовольчого становища змусило міську думу обговорити питання завезення продовольства з повітів губернії гужовим транспортом. На середину лютого 1917 р. запасу пшеничного борошна залишилося тільки на сім днів та й то за умови припинення вивозу хліба до армії, про що дума просила губернатора. Отже, жителі Харкова опинились у скрутному становищі через нестачу хлібних продуктів (Известия Харьковской городской думы, 1917, 1-3, с. 19, 43).

Трохи інакша картина спостерігалася на хлібному ринку Південної України. В цьому регіоні були найбільші продовольчі запаси, в тому числі й у торговій мережі, а ціни - помірнішими. Врожай сільськогосподарського сезону 1915 р. тільки посилив цю тенденцію. У Миколаївському повіті Херсонської губернії ціна одного пуда пшениці знизилася в серпні 1915 р., порівняно з червнем, з 1,07 карбованців до 1,05 карбованців, а жита - з 0,88 карбованців до 0,81 карбованців, ячменю - з 0,80 карбованців до 0,77 карбованців за пуд (Известия Особого совещания, 1916, 20, с. 33). Це був рівень довоєнних цін на зернові культури для виробників. Зростання цін на хлібні продукти в містах регіону також дещо стримувалося солідними запасами зерна і борошна на товарних млинах і в складських приміщеннях торгової мережі. На млинах Керчі, наприклад, на початку листопада 1915 р. запас борошна становив 500 тис. пудів (Известия Особого совещания, 1916, 20, с. 27).

Загострення продовольчого становища в містах було ще й наслідком того, що населення приміських околиць повсюди залишалося через відсутність будь-якого забезпечення необхідними для життя предметами. За цих обставин такі товари першої необхідності, як цукор, чай, гас, сірники, мило, тютюн і навіть хлібні продукти, неминуче «переливалися з міської торговельної мережі в безтоварні зони». Внаслідок цього дедалі гостріше відчувався дефіцит товарів у містах. Спроби окремих повітових земств забезпечити приміське населення основними життєвими припасами не дали очікуваних результатів через різке падіння виробництва предметів масового попиту і недосконалість створеної урядом продовольчої організації.

Порівняно з даними табл. 1.2 торгові запаси хліба в усіх регіонах України на початку 1917 р. різко зменшилися. В Харківській губернії вони становили 551,6 тис. пудів, Волинській - близько 100 тис. пудів, Чернігівській - 308,5 тис. пудів, Катеринославській - 561,1 тис. пудів. У торговій мережі Таврійської губернії вони все ще становили 3 361 тис. пудів, але це було менше відповідного періоду попереднього року приблизно в сім разів (Торговые запасы, 1917, с. 12-14). Особливу тривогу з цього приводу викликало становище на Катеринославщині, з території якої забезпечувалося найбільшою мірою населення величезного гірничозаводського регіону Донбасу й Придніпров'я.

Внаслідок прогресуючого вичерпання продовольчих ресурсів ставали дедалі очевиднішими недоліки продовольчої організації, створеної законом від 17 серпня 1915 р. Окрім того, що її працівники мали слабкі зв'язки з громадськістю на місцях, її функції обмежувалися переважно забезпеченням продовольством армії і тільки частково персоналу робітників та службовців, які працювали на оборонних підприємствах. На цьому наголошував міністр землеробства О. О. Ріттіх навіть на третьому році війни. Всі інші категорії тилового населення були залишені напризволяще. І тільки крайнє загострення продовольчої кризи в містах через нестачу спочатку м'ясних, а потім і хлібних продуктів змусило урядові кола надавати населенню безпосередню продовольчу та фінансову допомогу. За даними міністра землеробства О. М. Наумова, до середини лютого 1916 р. з накопичених для армії продовольчих запасів містам і земствам було передано за плату близько 30 млн пудів хліба і надано для закупівлі продуктів і товарів масового попиту позику на 18,5 млн. крб. У розпорядження місцевих уповноважених з продовольства надійшли також позики розміром у 15 млн. крб. (Стенографический отчет, сессия IV, Стб. 1832; Промышленность и торговля, 1916, 11, с. 300).

За повідомленням засобів масової інформації, Міністерство фінансів надало позики ряду міст України: управам Катеринослава і Херсона - по 300 тис. крб., Олександрівському повітовому земству - 60 тис., управлінню м. Рівне - 52 тис. крб. (Торгово-промышленная газета, 1916, 9 марта) Чернігівській управі - 25 тис., Старобільській управі - 30 тис. крб. (Торговопромышленная газета, 1916, 6 апр.). Для забезпечення жителів Києва продовольством згідно із встановленими нормами потребувалося близько 30 млн. крб. на рік. Проте вищими урядовими установами була дозволена тільки двохмільйонна позика на продовольчі операції. Особлива нарада з продовольства асигнувала місту 0,5 млн. крб., Черкасам - 50 тис., Чигирину - 20 тис. (Киевские городские известия, 1916, 7-8, с. 30).

Із самого початку війни закупівля хліба для армії фінансувалася через інтендантське управління, а для населення - за рахунок позик, які надава- лися за рішенням Міністерства фінансів тим чи іншим містам і районам імперії, і частково за кошти для військових заготівель. Такі операції, як правило, велися за наявні гроші, причому витрачені суми поверталися в державну скарбницю зі значним запізненням, після надходження й реалізації продуктів, що обмежувало рамки діяльності працівників урядової продовольчої організації. Ці та інші негативи фінансового господарства стали особливо помітними і обтяжливими після поширення твердих хлібних цін на всі торгові угоди. За підрахунками статистиків, для тилового населення необхідно було закупити до врожаю 1917 р. близько 300 млн. пудів хлібних продуктів за ціною в середньому по 2,50 крб. за пуд (Известия Особого совещания, 1917, 1, с. 89). Це створювало на продовольчому ринку принципово нову ситуацію. Фінансова слабкість держави стала, очевидно, ще одним поштовхом для впровадження так званої реформи О. О. Ріттіха в листопаді 1916 р.

Особливо гостро нестача продовольства відчувалася в Донбасі й Придніпров'ї. На нараді директорів металургійних заводів у вересні 1916 р. наголошувалося, що забезпечення цього регіону завжди було складним завданням через те, що гірничозаводські підприємства, особливо вугільні й залізорудні копальні, виникали свого часу в малолюдних місцевостях і були «своєрідними промисловими колоніями». Це зобов'язувало адміністрацію «постійно вирішувати питання широкого продовольчого спектра - від заготівлі часнику й цибулі до м'яса, жирів і решти продуктів, а також фуражу для худоби» (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 208, арк. 113зв.-114). З цієї причини адміністрація багатьох копалень і металургійних заводів ще до війни мала службу заготівельників, продовольчі склади та крамниці. З іншого боку, як свідчать численні документи фонду гірничопромисловців, торговельна мережа підприємств регіону забезпечувалася в роки війни, в усякому разі до осені 1916 р., приблизно на 60-70% від загальних потреб за рахунок централізованих поставок, що здійснювалися урядовою продовольчою організацією.

В роки війни продовольча ситуація загострилася внаслідок цілого ряду чинників. Рік у рік зростала чисельність робітників. На початку 1916 р. в гірничозаводській промисловості регіону налічувалося разом з членами родин близько 800 тис. осіб чоловічої й жіночої статі. У зв'язку з цим часопис гірничопромисловців писав: «Можна без всякого перебільшення сказати, що продовольче питання - центральне й найбільш злободенне для гірничозаводської промисловості» (Горно-заводское дело, 1916, 13, с. 13231). У наступні місяці контингент робітників зростав. У 1917 р. кількість робітників гірничої і металургійної промисловості з членами їхніх родин в одній тільки Катеринославській губернії перевищила 1 млн осіб, а з урахуванням підприємств цього профілю в Херсонській, Таврійській, Харківській губерніях і Донській області - досягла 1 542 тис. осіб (Горно-заводское дело, 1917, 28-29, с. 16094). Заборони влади на вивіз продовольства з місць його виробництва, негаразди на залізницях і криза сільського господарства в 1916 р. ще більше ускладнили становище на продовольчому ринку Донбасу й Придніпров'я.

Продовольчі ускладнення загострилося в гірничозаводському регіоні наприкінці 1915 р., коли виявився небувалий у попередні півтора року війни дефіцит хліба, цукру та інших харчових товарів. Найпершими причинами цього був розлад залізничного транспорту та відсутність достатньої кількості перевізних засобів. На безрадісне становище на залізниці скаржився часопис гірничопромисловців, що годі й думати про цілковите виправлення ситуації. Усі заходи урядових інстанцій у цій сфері залишалися мертвою літерою (Горно-заводское дело, 1916, 4, с. 1283).

Як з'ясувалося, «борошняна криза» стала ще й наслідком недосконалості механізму таксування предметів першої необхідності. Такси на борошно встановлювалися, як правило, значно нижче ринкових цін. Співвідношення між оптовими й роздрібними цінами на зерно й борошно встановлювалися на рудниках в суміжних губерніях і повітах довільно (Горно-заводское дело, 1917, 3, с. 15096). Ці питання розглядалися 12 січня 1916 р. на засіданні Ради з'їзду гірничопромисловців за участю уповноваженого з продовольства Катеринославської губернії К. Д. Гесберга. Зібрання вирішило клопотати, щоб уряд скасував заборону на вивезення продовольства з Таврійської й Катеринославської губерній і визнав продовольчі вантажі на залізницях для гірничозаводських підприємств позачерговими та сприяв закупівлі цукру і солі. Була переглянута також такса на продукти в сторону підвищення роздрібних цін (Горно-заводское дело, 1916, 6, с. 12904), що сприяло надходженню на ринок продовольства. Невдовзі за безпосередньою участю представника Ради з'їзду гірничопромисловців на рудники стали надходити вагони з цукром для робітничого населення. У лютому 1916 р. питання щодо забезпечення рудничних селищ і металургійних заводів було вирішене.

Однак у крамницях для робітників і далі не вистачало м'яса й сала - продуктів, що першочергово відправлялися у війська. Окремі підприємства намагалися встановити до трьох пісних днів на тиждень, але робітники погрожували припинити роботу (Горно-заводское дело, 1916, 10-11, с. 13091). Тим часом проведене Радою з'їзду гірничопромисловців анкетування засвідчило наступне середнє місячне споживання продовольства у гірничопромисловому регіоні протягом 1915 р.: борошна - 800 тис. пудів, цукру - 40 тис., м'яса - 160 тис., різних крупів - 38 тис., олії - 10 тис., сала - 14 тис., картоплі - 60 тис., солі - 5 тис. пудів (Горно-заводское дело, 1917, 13, с. 13233).

Продовольче становище в регіоні знову загострилося в серпні 1916 р., коли стало відомо про те, що тверді ціни на хлібні продукти невдовзі зростуть. Пропозиції з боку виробників різко скоротилася, товарні млини опинилися з мінімальними запасами зерна. Попри ці несприятливі явища, губернські уповноважені з продовольства продовжували забороняти адміністрації підприємств самостійно заготовляти продовольство, а залізниці припинили перевезення продовольчих товарів приватним особам і навіть представникам заводоуправлінь. Часто траплялися випадки реквізиції продовольства. З усіх кінців регіону надходили повідомлення про нестачу, а то й повну відсутність м'яса, сала, цукру, крупи і навіть борошна (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 208, арк. 113). У вересні 1916 р. централізовані поставки до складів підприємств гірничозаводського регіону знизилися до 50% (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 138, арк. 7-8). Виникла серйозна загроза страйкового руху гірників і металургів. Останнє спонукало Раду з'їзду гірничопромисловців вдатися до «телеграфного тиску» на урядові інстанції для зупинення продовольчої кризи (Горно-заводское дело, 1917, 3, с. 15096). У телеграмі уряду від 24 серпня 1916 р. М. Ф. Дітмар наполягав на необхідності видавати щомісячно з інтендантських складів близько 800 тис. пудів борошна для робітничого населення, а також прирівняти робітників вугільних копалень і металургійних заводів за нормами забезпечення м'ясом та іншими продуктами до солдатів діючої армії (Горно-заводское дело, 1916, 34, с. 14107). Для забезпечення рудників хлібними продуктами гірничопромисловці наполягали навіть на необхідності реквізиції урядом зернових хлібів у виробників (Горно-заводское дело, 1917, 3, с. 15096).

23 вересня 1916 р. Рада з'їзду гірничопромисловців провела нараду, на якій розглядалося питання щодо забезпечення гірників і металургів продовольством. Зібрання намагалося визначити подальший напрямок продовольчої політики. Було ухвалено постанову про передачу постачання продовольством гірничозаводського населення, зокрема в Донській області, Катеринославському уповноваженому Особливої наради з продовольства; запропоновано заходи для забезпечення товарних млинів мінеральним паливом і удосконалення перевезення продовольчих вантажів залізницями (Горно-заводское дело, 1917, 3, с. 15097). Протягом усієї осені підприємства докладали надзвичайних зусиль для поліпшення продовольчого становища робітників, доставляючи продукти з навколишніх сіл. Тільки в грудні 1916 р. ситуація дещо вирівнялася, хоча й ненадовго. До продовольчої мережі регіону в централізованому порядку надійшло 796 вагонів пшеничного борошна, або 77,1% від замовленої кількості (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 138, арк. 7-8).

На початку 1917 р. забезпечення регіону продовольством знову ввійшло в фазу нової кризи, що тривала до самого повалення династії Романових. У січні централізовані поставки хліба були виконані на 60% (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 138, арк. 7-8; спр. 181, арк. 1), а в лютому 1917 р. - знизилися до 46% від норми (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 181, арк. 2). Повсюдно болісно відгукувалася нестача основних харчових продуктів. Адміністрація Російсько-Бельгійського металургійного товариства висловила працівникам органів регулювання економікою занепокоєння з приводу нестачі хліба й прохала, зокрема, уповноваженого Особливої наради з оборони полковника Панкіна посилити постачання продовольства підприємствам товариства (Держархів Луганської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 187, арк. 153). Скрутне становище на рудниках у центрі вугільного басейну відображено в рапорті окружного інженера Горлівського гірничого округу в Гірниче управління. Централізовані поставки продовольства різко скоротилися внаслідок урядової заборони вивозити продовольство навіть з території власної губернії. Вагони на залізничних станціях у випадках, коли вдавалося закупити продовольство, не подавалися навіть за умови надання посвідчень про те, що підприємства працюють виключно на оборону. Внаслідок скорочення централізованих поставок запаси м'яса, зокрема на підприємствах Південно-Російського товариства, заготовленого ще восени 1916 р., майже вичерпалися. Заготівля м'яса й сала стала неможливою через реквізицію худоби для армії. Не вистачало пшеничного борошна й рослинного масла. Коні, що належали підприємствам, залишилися без корму, оскільки фуражне зерно повсюди реквізовува- лося для армії (ЦДІАК України, ф. 896, оп. 1, спр. 3, арк. 124-125зв.]) Окремі промислові райони й підприємства опинились у ще складнішому становищі. Маріупольський гірничозаводський район з населенням понад 50 тис. осіб отримав за місяць тільки 10% із призначених у централізованому порядку 180 тис. пудів хліба. Краматорський завод отримав до 15 лютого менше четвертої частини борошна, дозволеного завезти губернським уповноваженим, а до продовольчих складів Дружківського металургійного заводу не надійшло жодного пуда (ЦДІАК України, ф. 2161, оп. 1, спр. 208, арк. 22).

Для прохарчування населення Донбасу й Придніпров'я протягом семи місяців, тобто до нового врожаю, потрібно було 32 млн. пудів хліба, у тому числі для міст - 6 млн. пудів, робітників гірничозаводських підприємств з родинами - 14 млн. пудів, для сільського населення, основним джерелом існування якого була переважно праця в різних галузях промисловості, - до 12 млн. пудів. Катеринославщина мала поставити державі, згідно з розверсткою Ріттіха, ...